ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 23 липня 2011 р.

23.07.2011р.Б. / «Вірую, щоб розуміти, а розумію, щоб вірити»

св. Августин

«Вірую, щоб розуміти, а розумію, щоб вірити» – говорив великий християнський мислитель св. Августин, що пройшов непросту дорогу свого релігійного досвіду. Апостол Павло, звертаючись до свого вірного супутника і учня Тимотея, а також і до кожного з нас, говорить такі слова: «Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, що усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим. 2, 3-4).

З цими думками пропонуємо вашій увазі цикл передач «Вірую, щоб розуміти, а розумію, щоб вірити», присвячений Катехизмові Католицької Церкви, який щоп’ятниці до виходу в ефір приготовляє о. Йосафат Хаймик, ЧСВВ. 18-ий випуск:

Джерело:

Радіо Ватикан

пʼятницю, 22 липня 2011 р.

22.07.2011р. Б. / Лідера секти Антоніна Догнала засудили за дрібне хуліганство (оновлено)

Догнал
У Шевченківському районному суді м. Львова 20 липня 2011 року відбулось слухання справи за фактом чинення опору працівникам міліції при затриманні та нанесення тілесних ушкоджень громадянці Г. громадянином Чехії Антоніном Догналом.

Суд визнав Догнала винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне хуліганство). І присудив йому мінімальне передбачене цією статтею покарання у розмірі трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 51 гривню.
Судове слухання справи тривало декілька годин і завершилося після 21.00. Було заслухано свідків з обох сторін.
Прихильники Догнала обіцяли опонентам, що вони «горітимуть в пеклі».
Тим часом постраждала мешканка вул. Плугової пані Г. не була належним чином поінформована про судове засідання. Вчора, 20 липня, після проведення судово-медичної експертизи, її самопочуття погіршилось. Сьогодні зранку, 21 липня, чоловік пані Г. викликав швидку. Лікарі порекомендували їй звернутися до невропатолога, після чого пані Г. була скерована на госпіталізацію. Як стало відомо РІСУ, вона звернулася до суду по офіційне рішення. Залежно від висновків судово-медичної експертизи вона подаватиме нову позовну заяву. У цьому її підтримують співмешканці з вул. Плугової. «Ми не можемо допустити безкарності дій А. Догнала, будемо вимагати його депортації з України», — повідомили вони РІСУ.
Інформацію про можливу депортацію Антоніна Догнала підтверджує і начальник ВЗГ ГУ МВСУ у Львівській області Денис Харчук. У Шевченківському райвідділі міліції повідомили, що це питання може розглядатися, але згодом. На самому суді 20 липня такого рішення не було прийнято.
Як повідомляла РІСУ, 19 липня біля приміщення колишньої каплиці отців редемптористів на вул. Плуговій, 6 у Львові громадянин Чехії і лідер нелегальної релігійної групи Антонін Догнал вдарив у голову місцеву мешканку. Після цього він був затриманий працівниками міліції. При цьому він чинив спротив, і лише за допомогою бійців «Беркуту» його було посаджено в автомобіль міліції.

Джерела:
РІСУ
Мандрівники Христа Царя

четвер, 21 липня 2011 р.

21.07.2011р. Б. / «З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло»

о. Василій Ковбич, ЧСВВ
«З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло», Протоархимандрит Василіянського Чину Св. Йосафата о. Василій Ковбич, ЧСВВ

ДОГНАЛІВСЬКА СЕКТА
[СЕКТА АНТОНІНА (ІЛЛІ) ДОГНАЛА]
Львів, 14.07.2011

Відомості з мого досвіду
З якого часу Вам відоме ім’я Антоніна (Іллі) Догнала з його групою?
Група Догнала мені відома ще із тих часів, коли він та його прихильники були студентами у Польщі – точніше, з 1996 року. Бажаю підкреслити, що їхні тодішні хибні переконання і схильності не тільки не змінилися, а розвинулися в набагато гіршу сторону.
Як ілюстрацію прикладу можна навести той факт, коли догналівці перебували між іншими василіанськими братами студентами у Польщі, тоді Настоятелі з ними мали такі проблеми у чернечій спільноті: 1) догналівці діяли як закрита група, якомога ізольована від спільноти; 2) вони мали трудність у співжитті та спілкуванні із тими, що повністю не поділяють думки і переконання групи; 3) траплялася ворожнеча проти неоднодумців; 4) вони організували і проводили «окремі молитви»; 5) не цінили літургійних богослужінь (пізніше настоятелі збагнули причину, а саме, бо в літургійних моліннях християнин визнає себе грішною людиною, потребуючою Божого помилування і прощення наприклад, як ми всі добре знаємо, коли догналівці вже діяли точно як секта, вони пропонували, щоб зупинити служіння Божественної Літургії протягом шість років – очевидно, причина в тому, що Чесне і Пресвяте Тіло і Кров Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа під видами хліба і вина дається на відпущення гріхів і на життя вічне, а вони переконані, що їм відпущення гріхів непотрібне); 6) від самого початку в них була дискримінація проти грішних (а пізніше це проявилося їхнім постійним зусиллям публічно виявляти чужі гріхи, та коли чужих гріхів не було достатньо, зокрема у настоятелів та церковній владі, то вони чужих гріхів видумували, тобто, займалися наклепами); 7) підводячи все разом – від самого початку вони виявили себе нездатними творити чернечу спільноту з неоднодумцями, а тепер вони нездатні бути членами Христової Церкви, засуджують і виключають всіх, навіть Святішого Отця Папу Римського.
Коли вони ще були студентами, їх скоро розпізнав тодішній Протоігумен Впр. о. Володимир Ющак (тепер Єпископ). Він їх відіслав до Василіянської Провінції у Словаччині, до якої належали. Але, на жаль, два ченці Василіяни з України того часу вже дали себе звести ідеями і практиками Догнала. Це був о. Маркіян Гітюк і о. Роман Шелепко.
Догнал зі своєю групою постійно був неслухняним своєму Протоігуменові. Постійно творив конфлікти і виявляв бажання творити щось окремого, але під василіанською назвою – тобто прикриттям. Це в нього розвинулося до набагато гіршого, то тієї міри, що він – самозванець – створив свій патріархат під прикриттям «католицтва», хоч у нього нічого католицького немає.
У добрій вірі, з надією вирішення конфліктних обставин, Протоархимандрит о. Діонісій Ляхович посприяв їм відкрити пробну спільноту з місією в Празі при греко-католицькій катедрі. Також дозволено їм було відкрити монастир у Сазаві (біля 30 кілометрів від Праги). Вони скористувалися становищем і в травні 2003 року зорганізували протест проти призначеного Апостольського Екзарха греко-католицької Церкви у Чеській Республіці - єпископа Кир Ладіслава Гучки. Не дозволили, щоб його хіротонія відбулася у катедрі.
Слід визнати, що на жаль, цей скандальний факт не став достатнім для того, щоб тодішня Управа Чину остаточно ліквідувала цю групу. Якби вони відмовилися надолужити скоєну кривду особам і Церкві та у випадку браку щирої поправи, то ще тоді вони мали б бути виключені з нашого Чину. Замість того надалі в добрій вірі була спроба їх поодинці розмістити в різних Провінціях, але це не вдалося – ніхто не хотів прийняти у себе проблеми.
Все закінчилось тим, що тодішній Протоігумен Впр. о. Йосиф Будай, ЧСВВ, у добрій вірі та з батьківським милосердям, прийняв їх до монастиря в с. Підгірці - Україна. На жаль, за вимогами самої групи їх послано туди всіх разом. Догналівська група мала одержала можливість продовжувати свою шкідливу діяльність серед віруючих за допомогою своїх «реколекцій» у цьому монастирі та ще на запрошення ішли до різних інших парафій, інституцій, жіночих чернечих спільнот. Особливу духовну шкоду вони наробили в Дрогобичі, де їх багато разів запрошували в різних парафіях. Також біля Івано-Франківська, зокрема в м. Тисмениця. На початку не знайшлося багато осіб, щоб розпізнали в них різні відхилення у справах віри та релігійних практик. Пізніше постраждали від них усі, навіть Єпископи і вища церковна влада, що в добрій вірі бажали дати догналівцям нагоду до церковного служіння. Шкода і дуже боляче, що дехто на початку не вірив нам ОО. Василіянам, котрі догналівську групу розпізнали і повідомляли про те, що вона небезпечна для Церкви, бо складається з осіб, які виявили себе зрадниками Чину і Церкви.
Що особливо характеризує їхню релігійність?
= Схильність творити чогось окремого – лише під прикриттям і назвою Чину та УГКЦ. Вони постійно тиснули кого лише могли, щоб створити чогось своєрідного (“suі generis”), але також окремого від найближчого Настоятеля Чину (“sui iuris”) – наполягали на тому, щоб бути підпорядкованими прямо Протоархимандритові, що в Римі.
= У своїх дуже притаманних «релігійних обрядах» вони проводили свого роду вимивання мозків (радше забруднення мозків). На підставі тих вірних, що розпізнали шкідливість догналівських процедур і відійшли від них, це, по сутті, довготривалі «сповіді» (годинами або майже цілими днями, з повторенням слідуючого дня) та дивними молитовними практиками, метою яких є виснажити людину, щоб її перепрограмувати психічно. Після такої процедури людина втрачає свою здатність вільно і тверезо мислити і вирішувати. На підставі свідчень, деякі віруючі стали жертвами, бо потрапили у психіатричну лікарню, інші зруйнували власну сім’ї.
= Завершення процедури вимивання мозків полягає в тому, що відбувається свого роду «обряд отримання Святого Духа». Найдивніше є те, що догналівці приписували собі в цьому монополію – тобто, переконували віруючих, що виключно в них можливо проводити «отримання Святого Духа». При цьому, вони себе переконали і переконують віруючих, що «той, хто таким чином отримав Святого Духа є безгрішний і в усьому непомильний, бо Святий Дух безгрішний і непомильний». Їхня загальна поведінка підтверджує, що вони себе вважають безгрішними і непомильними. Внаслідок цього, їм неначе все дозволено – ось чому вони сьогодні нездатні прийняти жодного правопорядку, ні чернечого, ні церковного та ще збираються наказувати цивільній владі.
= Узалежнення віруючих, доводження їх до фанатичного захисту гуру Догнала і його групи та очорнення всіх інших.
= Це все вони від самого початку в с. Підгірцях виконували з великим запалом, а радше – фанатично.
Коли розпочались особливі проблеми?
Догналівці у с. Підгірці не могли проживати й діяти довго без творення особливих проблем. Почали воювати проти місцевих настоятелів і шукати незалежність від них. Жили в непослусі зокрема щодо нового Протоігумена Впр. о. Григорія Гринькова – вибраного і призначеного на Провінційній Капітулі в лютому 2004 року.
Побачивши шкідливість і велику небезпеку для Чину і Церкви, Генеральна Капітула нашого Чину в Римі (липень 2004 року) вирішила ліквідувати цю групу. Догнал про це довідався. У свою чергу він, зі своїми, не почекав на остаточні рішення і звернувся безпосередньо до Конгрегації для Східних Церков з проханням стати незалежним монастирем Василіян. Капітула постановила остаточно ліквідувати цю руйнуючу групу, доручивши всі необхідні для цього адміністративні дії Протоархимандритові з його Радниками.
Чи ці проблеми переросли у загострення?
Так. Виконуючи рішення Капітули і план дії Протоархимандрита з його Радниками, перший головний Радник – Впр. о. Ґенезій Віомар, наприкінці літа 2004 року відвідав догналівців у монастирі в с. Підгірці. Вони себе вже вважали незалежними від Чину і зорганізували проти нього страшний бунт. Отці, які його супроводжували можуть подати свідчення про цей страшний факт. Сам Впр. о. Ґенезій, розповідаючи про своє враження й все, що там трапилося, затвердив, що це був неначе «напад біснуватих і що він жодних побожних осіб там не бачив: я чув неприродні – нелюдські крики». Не було навіть можливості провести тоді нормальні розмови.
На початку осені того ж року я прибув до них особисто з візитацією. Вони співпрацювали і розмова з кожним відбулася досить нормально. Перевіривши все і, згідно з рішенням Капітули, я приготовив для кожного з них висновки, а саме: 1) напімнення за дуже грубі порушення чернечого і церковного правопорядку; 2) переміщення до Словаччини догналівців громадян цієї держави з визначеними обов’язками щодо духовної віднови для дальшого перебування у Чині. Ті рішення я їм вручив особисто кілька днів пізніше. Вони – на моє велике здивування – прийняли досить мирно і обіцяли виконати. Було зорганізовано відповідну машину, яка мала б їх відвести до призначеного монастиря. Щоб перевірити все, що діється я домовився, що переїздом до Києва в той сам день я вступлю до монастиря в с. Підгірці і з ними попрощаюся. Прощання не відбулося, бо вони зорганізували проти мене страшний бунт і проти їхнього переміщення – мабуть набагато більший від того, що постраждав Впр. о. Ґенезій і я під словами, що він висловив можу тільки підписатися, бо враження однакове.
Після цього, згідно з чернечим і церковним правопорядком, дійшло до того, що кожен з них отримав відповідне число канонічних напімнень. Згодом отримали декрети виключення їх з Василіянського Чину, а декрети були потверджені Конгрегацією для Східних Церков – тобто Апостольським Престолом.
Вони зробили рекурс до Найвищого церковного суду проти декрету. Тим самим, згідно з правом, припинилася дія цих декретів. Суд тривав довго. Під час цього процесу вони інтенсивно займалися публічними наклепами проти своїх Настоятелів і співбратів василіян. Старалися висвітлювати і збільшувати всі недоліки певних ченців, узагальнюючи на всіх інших співбратів. Дуже скоро вони відкрили війну проти церковної влади, зокрема виступали з наклепами проти Блаженнішого Любомира.
Конгрегація для Східних Церков, маючи надію на їхнє переосмислення й навернення, послала до них Апостольського Візитатора в особі Преосвященного Кир Гліба Лончини, але вони його не прийняли, грубо з ним поступили.
Наприкінці, розглянувши все докладно і розсудивши, Найвищий церковний суд подав свій вирок для кожного з них: «рекурс не має жодного фундаменту», тобто, згаданий чернець не належить до Василіянського Чину, бо декрет його виключення - дійсний. Такий вирок кожний з них отримав особисто.
Від якого часу можна окреслити відхід догналівської групи з Католицької Церкви?
Догнал проголосив себе єпископом. Так само всі, хто належить до цієї групи, за винятком о. Романа Шелепка. Чи хтось важно їх висвятив на єпископів? Досі ніхто не зміг про це докладно довідатися. Однак, згідно з церковним правопорядком вони тим самим підлягають більшій екскомуніці – тобто, вони виключені з католицької Церкви.
Цей акт вони погіршили різними діями, особливо тим, що вступили в боротьбу навіть проти найвищого Архиєрея – Папи Римського, зокрема проти беатифікації Папи Івана Павла ІІ.
Що їх особливо характеризувало до моменту, коли вони стали псевдоєпископами?
= Це були псевдо монахи, неслухняні і бунтівливі. Вони ніколи не виявляли бажання стати справжніми василіанами. Їм вдалося обдурити Настоятелів, які допустили їх до складення довічної професії, але насправді не виявили жодного наміру бути василіанами. Вони лише силою права, з юридичного огляду належали до нашого Чину до дня, коли найвищий церковний суд відхилив їхній рекурс проти декрету виключення.
= Від самого початку виявляли бажання мати свого безпосереднього Настоятеля ДАЛЕКО, якнайдальше від них. Очевидно, з метою бути поза контролем і творити «спільноту», тобто групу у спільноті.
= Кар’єризм: в різних моментах вони виявили бажання захопити владу у Чині і в Церкві, навіть висували один одного до посади та єпископства. Бажали захопити впливові служіння і одного разу наважились вимагати призначення їх викладачами і виховниками у василіанській семінарії в Брюховичах, але я їм відповів, що вони там могли б бути під відповідними умовами займати лише місце учнів а не учителів!
= Вони ніколи не просили у своїх Настоятелів дозволу на здійснення їхніх задумів. Вони лиш підступно ВИМАГАЛИ, часто ставили вищих Настоятелів у складне становище, перед фактом вже розпочатих дій, коли вже немає іншого виходу з положення крім дати їм дозволу.
= Вони постійно займалися обманом Настоятелів, бо часами в обличчя говорили одне, а в дійсності робили все проти церковної і чернечої дисципліни.
= Ці обманці й самозванці завжди намагалися користуватися неправдивою ідентичністю. На початку їм була дуже потрібна назва «василіян» і скорочення ЧСВВ (Чин Святого Василія Великого), хоч насправді від самого початку діяли проти нашого Чину. В цьому дусі вони пізніше себе назвали «єпископами УГКЦ» і навіть поділилися Єпархіями і вибрали свого «верховного архієпископа» саме в особі гуру Догнала. Згодом приписували собі «авторитет в імені Папи Римського виключати з католицької Церкви всіх Єпископів». В уряді цієї догналівської «католицької» церкви наприкінці залишився сам Папа Римський, але вони і його не могли стерпіти в тій позиції і його «виключили». Зараз їм потрібний титул «патріархату візантійської католицької церкви», але я переконаний, що ця псевдо-ідентичність довго не триватиме. Очевидно, ця секта не визнає католицької Церкви поза своїми межами. Поживемо – побачимо, як Догнал назве свою секту і кого він із себе зробить шляхом самозванства.
Які Ваші висновки щодо деструктивної діяльності секти Догнала?
Знаємо, що в Україні існує закон про свободу совісті й віровизнання, який не надає ніякій секті права агресивно накидатися проти інших конфесій шляхом публічних наклепів і розпалювання ворожнечі між віруючими. Віруючі ж є громадянами України з правом свобідно і в мирі сповідувати свою віру. Очевидно, проблеми створені сектою Догнала не є спричинені якоюсь вірою, а грубим порушенням законного ладу й миру між громадянами. Справжня християнська віра таких проблем не творить, а помагає громадянам жити в мирі та творити добро для себе і для Держави включно. Окрім цього, існують доведені факти, як догналівці розколюють сім’ї. Розбиття цієї фундаментальної клітинки суспільства є виразним порушенням закону про сім’ю. По-третє, існують доведені факти, як жертви секти Догнала зазнали психічних захворювань, що також є яскравим порушенням законодавства і спокою у суспільстві, яке Держава не сміє толерувати, а повинна від цього захищати своїх громадян.
На підставі цих фактів, як висновок, я поставлю декілька запитань: Хто є зацікавлений в тому, щоб підтримувати таку секту, яка спробувала знищити Василіянський Чин а тепер намагається руйнувати Українську Греко-Католицьку Церкву? Кому потрібні догналівці, як не самим ворогам нашої Церкви? Я дуже співчуваю з Божою Церквою і шкодую тих вірних, які дали себе звести, бо виявилися нездатними узріти, що догналівську секту підтримують не лише словесно, але і фінансово включно, найбільші вороги Христової Церкви.
Мені насправді дуже шкода тих віруючих, які відпадають від правдивої віри, тобто від католицької Церкви. Вболіваю і молюся за них, бо багато із тих, хто відпадає від віри самі або їхні родичі недавно постраждали жорстокі переслідування за віру під час тоталітарної радянської комуністичної й атеїстичної системи. Чи вони вже забули про депортації, переслідування і навіть фізичне знищення віруючих? Чи вони зовсім не моляться, чи моляться до якогось фальшивого витвореного божка? Хіба вони не читають Божого Слова в Святих Писаннях і не дотримуються навчань католицької Церкви і навчань помісної УГКЦ? Людина, яка насправді вірить у Бога Отця, і Сина, і Святого Духа – Єдиного у Пресвятій Тройці, остаточно об’явленого через Споконвічного Сина Ісуса Христа, людина яка насправді до цього ж Бога молиться, напевно не творить такі деструктивні вчинки, як Антонін (Ілля) Догнал і його група псевдо єпископів – самозванців.
Що Ви б порадили віруючим УГКЦ і всім вірним Католицької Церкви?
Я зі щирого серця і в моїй відповідальності перед Богом, перед Василіянським Чином і перед Христовою католицькою Церквою, для добра кожної віруючої людини УГКЦ раджу насамперед усвідомити те, що правдива віра виявляється правдивою молитвою, а обидві разом – віра і молитва – виявляються відповідними добрими плодами в житті людини і Церкви. Правдива віра і правильна молитва християн приносять плоди покаяння, миру, злагоди, доброзичливості, довготерпеливості і так далі, зокрема плоди любові до ближнього і творення добрих діл для всіх.
Пригадаймо, дорогі у Христі брати і сестри, що Бог Отець, Його Споконвічний Син, і Святий Дух, остаточно об’явлений через Споконвічного Сина Ісуса Христа – в якого ми віруємо і визнаємо в молитві «Вірую» – це Бог Єдиний у Пресвятій Тройці, який ЄДНАЄ всіх. Син Божий, один з Пресвятої Тройці молиться, «щоб усі були одно» і дає нам нову заповідь: «любіть один одного, як я вас полюбив». Чим ближче людина до цього Бога, вона також ближча до будь-якої людини на цьому світі і ставиться з пошаною до всіх без винятку, бо любов до Бога веде до сповнення всіх Божих заповідей, які стосуються ближнього. Чим більше людина любить Єдиного Бога у Пресвятій Тройці, тоді вона збільшує свою любов до ближнього, насамперед у сім’ї, бо безмежна і незбагнена Божа любов і милосердя діє через тих, хто Його любить. Отже, коли хтось каже, що вірить у Бога, що любить Його та й молиться до нього, але поширює непорозуміння, напруження, ненависть, накидається із засудами й наклепами проти всіх, навіть проти Святішого Отця та Блаженного Папи Івана Павла ІІ, то його віра, любов і молитва неправдиві. Стережімося лжепророків згідно з Христовою заповіддю і стараймося їх розпізнавати по їхніх плодах. Тримаймося правдивої віри і Церкви – зберігаймо християнську віру в тій формі, що її приніс до нашої Богом благословенної землі України Св. Рівноапостольний Князь Володимир, тобто тоді, коли між християнами ще не було розколів, незважаючи на розвиток різноманітності обрядів.
Пригадаймо собі також, що Господь Бог – Єдиний безгрішний. Немає на світі людини, що жила і не згрішила б. Отримавши неоціненний дар віри, ми залишаємося людьми, немічними і грішними. Отже, ми потребуємо часто приступати до Святої сповіді, навертатися постійно, відпокутувати свої гріхи. Своєю поведінкою й покірною молитвою, митар був виправданий перед Богом, бо молився кажучи: «Боже, милостивий будь мені грішному». Фарисей, який вичислював усі гріхи свого ближнього і хвалився перед Богом за свої вчинки, був засуджений Господом Богом. Перед нами, дорогі у Христі брати і сестри, вибір дороги. Чи ми підемо дорогою спасіння? Нехай Господь Бог нам допоможе. Отже відвертаймося від тих, хто веде себе неначе в них гріха немає, а засуджують усіх, неначе тільки інші грішать. Ходімо Божою Дорогою, що нею є для нас Ісус Христос, а це дорога покаяння і добрих діл милосердя. Уникаймо дороги тих, хто неначе роблять себе рівними Богові, але в дійсності лиш засуджують усіх і не дбають про їхнє спасіння так, як це навчає сам Господь Бог. Уникаймо догналівської секти, яка доводить віруючих до повного психічного і духовного безумства, переконуючи їх, що «вони стали в усьому непомильними, безгрішними і з правом засуджувати всіх, хто до них не належить». Відвертаймося від смертельної дороги Юди – зрадника. Нехай Господь Бог охоронить нас усіх, щоб ми ніколи не відпали від правдивої віри і Церкви.
З Божою ласкою й допомогою, не дозвольмо, щоб зло сектантства нас перемогло, але перемагаймо те зло добром (пор. Рм 12,21), тобто правдивою вірою нашої Української Греко-Католицької Церкви, яка є повністю католицькою, молімося так, як наша Церква навчає нас молитися, і постійно займаймося добрими вчинками так, як цього нас навчає католицька Церква.
Нехай Господь благословить усіх нас і помагає вірити правдиво і творити єдину, святу, соборну й апостольську Церкву, як діти Єдиного Бога під проводом єдиного видимого вселенського пастиря Папи Римського. Нехай для цього Пресвята Богородиця Пречиста Діва Марія і всі святі землі Української вимолюють у Бога потрібні нам ласки.

Слава Ісусу Христу!

о. Василій Ковбич, ЧСВВ Протоархимандрит – Головний Настоятель Василіянського Чину Св. Йосафата
спеціально для "Католицького Оглядача"
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

Оце ж ви, ВАСИЛІЯНИ, їх породили, то ж тепер ви їх і...
Катехит парафії Преображення Господнього

середу, 20 липня 2011 р.

20.07.2011р. Б. / «Свідчити – це не тільки особисто щось сказати, це сказати, що є спільнота...» - єрм. Петро Баран (ЧНІ)

єрм. Петро Баран (ЧНІ)
«Свідчити – це не тільки особисто щось сказати, це сказати, що є спільнота. Собор має можливість сказати це на ширшому форумі», - єрм. Петро Баран (ЧНІ)

Вперше у Бразилії відбудеться Собор, присвячений темі богопосвяченого життя в УГКЦ. Якою є мета цього Собору?

Метою Собору є якнайповніше усвідомити цю важливу ділянку життя нашої Церкви, тісніше згуртувати монашество у співпраці із самою Церквою. Цей Собор є логічним продовженням тих зібрань, які відбувалися тут, в Україні.

Які зустрічі передували Соборові, які теми розглядалися?

У нас, в Україні, в Києво-Галицькій митрополії відбудись три сесії Собору монашества, кожній з яких передували конференції монашества. На цих зібраннях обговорювалось три важливих теми. Першою - тема ідентичності – тема, яка ще сьогодні продовжує дискутуватися, що є зрозумілим, адже монашество має дуже давню та різноманітну історію.

Як цікаві думки звучали щодо питання ідентичності монашества?

Варто сказати, що стосовно ідентичності монашества є документ, який є уже опублікованим та надрукованим. Звучало дуже багато думок, але провідною була та, що ідентичність монашества треба шукати у свідченні. Ми запитуємо: «Що робить монах чи монахиня?» - і відповідаємо, що одні моляться, інші працюють з дітьми, ще інші ведуть місії, хтось займається харитативною діяльністю. Монах може виконувати багато справ, які є корисними для Церкви і для суспільства, але те, що він передусім робить – це свідчить про Христа, Котрий живе тут, серед нас, на землі, у серці людини і є призначенням кожної людини.
Другою темою було виховання, формація. Це глибока і широка тема, позаяк є різні ступені формації. Це постійне зростання людини, посвяченої Богові.
Третя тема – місійна діяльність. На цьому Соборі від його організаторів було поставлено завдання: після третьої сесії випрацювати документ про місійність монашества. Була створена підгрупа у складі Комісії монашого життя. Проект цього документу є вже виготовлений і відданий на розгляд секретаріату. Було запропоновано подати цей проект на Синод єпископів, який відбудеться після Собору у Бразилії.

Чому для проведення Собору обрали саме Бразилію?

Це можуть бути тільки здогадки, позаяк на мою особисту думку найкраще було б організувати такий Собор у Києві. По-перше, з практичних мотивів, які легше вирішуються. По-друге, Київ є столицею України. Коли б уся українська діаспора, яку ми дуже шануємо, зібралася у Києві поговорити стосовно цієї важливої теми, – це було б піднесенням нашої рідної землі, адже тут є наша Церква, і вона саме тут перестраждала і саме тут монашество було переслідуваним.

Наскільки важливим і потрібним є монашество мирянам?

Думаю, що є різні думки мирян з цього приводу, але з позиції богопосвячених осіб ми говоримо про форму життя в монашестві, про оцей бік життя в молитві, дещо, може, і відірваний від світу, але навіть таке життя є для світу. Святий Василій Великий говорив, що монахи, котрі живуть у пустелі, є великою милостинею для цього світу через посвяту, молитву, духовну послугу, яку несуть світові. Думаю, що ці слова і сьогодні є актуальними, позаяк монашество не тому є важливим, що воно може щось зробити. Переконаний, що багато мирян може зробити цю працю набагато фаховіше, якщо є добре підготовленими, але люди богопосвячені несуть цю живу віру в Христа, цей образ майбутнього віку, адже він також має бути у щось втілений. Усі ми живемо вірою, але мусить бути видимий знак. Богопосвячена людина є тим видимим знаком мети людини, того Христа, Котрий з обіймами очікує кожного. Тільки тоді, коли богопосвячені особи зможуть засвідчити своїм життям, - тоді, власне, вони і є важливими.

Які виклики стоять перед монашеством сьогодні у Церкві?

Викликів багато, думаю, що одним із тих, який дуже обговорювався у Європі і тут на зустрічах, – є покликання. Ситуація така, що сучасний світ є дуже секуляризованим не тому, що стало багато невіруючих, а тому, що суспільство скеровується до того, щоби релігію відмежувати від себе. І ця відмежованість є викликом для молодої людини, котра хоче бути активною у сучасному світі, але мусить приймати тезу про відмежування. Це створює такий, можливо, вакуум між тим, чого людина прагне, навіть дуже щиро, і тим, що вона може реалізувати. Завданням монашества є дуже виразно показати, що ми є важливими також і сьогодні.

Суспільство відмежовує релігію як таку, а не навпаки. Прокоментуйте, будь ласка.

Церква не втручається в якісь політичні процеси безпосередньо, бо це до неї не належить, але Церква ніколи не відмежовується від того християнського впливу на суспільство. Бачимо приклади наших церковних єрархів, котрі радо говорять про проблеми цього світу, висловлюють свої думки. Монашество впливає, але духовно, не через спосіб безпосередньої участі у тих процесах: не через владу, якісь світські інститути, але через слово і свідчення.

Яким, на вашу думку, є стан монашества сьогодні у Церкві і що змінилось упродовж історії?

Важко якось порівняти, бо порівнюємо тільки через обставини, які є, але сьогоднішній світ – це світ, відкритий через технології, які у ньому присутні. Монашество має змогу цим усім користуватися, воно знає більше про світ, а світ може знати більше про монашество. Це є особливістю. Думаю, що, більшою мірою, це є позитивом. Пригадуючи вислів з Євангелія, коли Ісус говорив про апостолів, що Вас ув’язнять, поведуть на муки перед царів, правителів і це дасть вам змогу свідчити, - можемо говорити, що падіння бар’єрів є дуже важливим, бо це є нагодою до свідчення. У цьому розумінні це є позитивом. Негативом є те, що кожна людина, як також і люди богопосвячені, є піддана на різні впливи, спокуси. Колись людина була більше замкненою від світу, могла більше зосередитися на духовному житті, хоч спокуси завжди відчувала, але цей великий потік інформації сьогодення, не завжди позитивний, «бомбардує» сучасного монаха.

Яка причина такої невеликої кількості покликань, чи лише секуляризм? Чого потребує виховання, навчання, щоб народжувалось оце покликання. Чи це є лише Божою справою?

Присутність богопосвячених осіб у навчальних закладах, наприклад, в УКУ, на переконання о. Бориса Гудзяка, є дуже важливою. Тому, думаю, що першою умовою, щоб десь той дух такої форми, такого способу життя був присутній, є те, щоб монахи були там. Думаю, що це є такою стратегічною позицією. Щодо непопулярності покликань, то на це є дуже багато причин. Виокремлювати якусь одну як найважливішу – було б неправильно. Сьогодні молода людина має набагато більше можливостей зреалізувати себе з християнської позиції, ніж колись, адже сьогодні вагомо зросла активність мирян, створюються різні релігійні християнські спілки, де молоді люди радо беруть участь. Мабуть, у тому вони десь висловлюють своє духовне стремління – служити Церкві, суспільству. Колись таких можливостей не було і найкращим вибором служити Богові було іти в монастир.

Наскільки відкритим може бути контакт мирян із монашеством?

Сьогодні такий контакт відкритий, адже, здебільшого, монастирі - це відкриті спільноти, куди миряни можуть прийти. При монастирях часто організовуються духовні вправи (реколекції). Сьогодні мирян запрошують брати участь у пасторальних і місійних працях, які проводять при монастирях.

Наскільки монастирі знайомі зі світом технологій і яка активність цього спілкування?

Знаю, що спілкування є досить активним, наскільки – невідомо, бо це стихійне явище, його треба вивчати, щоб мати якесь уявлення. Багато монахів та монахинь користуються соціальними мережами – Facebook, наприклад, обмінюються інформаціями. Це сприяє поширенню цього світла, яке повинна нести богопосвячена особа. З другого боку, ця комунікація ставить дуже чіткі вимоги, завдання перед богопосвяченою особою, тому що це також є і інструментом, який можна використати для як для добра, так і для зла. Тому відповідальність богопосвячених осіб і спільнот зростає.

Як почуває себе монах у сучасному світі?

Думаю, що почуває себе добре. Навіть досить комфортно, але в значенні духовному. Хоча це питання є дуже неоднозначним для всіх. Коли говорити про контекст України, то, думаю, що тут для монаха є ще дуже сприятливий клімат. У Європі ми вже це відчули: там, наприклад, багато богопосвячених осіб не ходять уже навіть у монашому одязі з різних причин та обставин, які змушують їх це робити. Однією з них є дуже критична позиція мирян та секуляризованість і навіть антиклерикальність суспільства. В Україні монахів поважають, їх шанують. Тому, думаю, що сьогодні сприятлива ситуація для розвитку монашества.

Які очікування від цього Собору у Бразилії, який він матиме вплив на розвиток нашої Церкви, її розбудову?

Думаю, що кожний духовний крок, такий як Собор, наприклад, є дуже важливим. Не хочу сказати, що будуть прийняті якісь радикальні рішення, але важливо сказати світові, чому людина обирає такий спосіб життя, чому вона себе обмежує, сказати навзаєм, чого ми очікуємо. Свідчити – це не тільки особисто щось сказати, це сказати, що є спільнота, Боже Царство, яке живе, між собою спілкується, запрошує, шукає цю дорогу до Бога. Собор має можливість сказати це на ширшому форумі.

Дякую!

Розмовляла Іванна Рижан

Довідка:
Єромонах Петро Баран, (ЧНІ). У даний час очолює митрополичу Комісію у справах монашества. Найменований на цю посаду Блаженнішим Любомиром з серпня 2010 року. Викладач предмету «Основи моральної богословії» Львівської духовної семінарії Святого Духа; духівник студентів спільноти ЧНІ у Львові, вул. Замарстинівська; від давнього часу займається духовною обслугою Церкви святого Йосифа Обручника при монастирі сестер Милосердя Святого Вінкентія (духівник, сповідник); продовжує працю у спільноті сестер-місіонерів ЧНІ, яка була заснована у 2001 році (духовний отець).

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

вівторок, 19 липня 2011 р.

19.07.2011р. Б. / «Українці є християнським народом, народом, який завжди жив, живе і буде жити в єдності з наступником апостола Петра», - Глава УГКЦ

Зарваниця
У неділю, 17 червня 2001 року, Зарваниця вітала численне Всеукраїнське паломництво. Святковою Архиєрейською Літургією, яку очолив, Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, розпочалася спільна молитва.

У спільній молитві взяли участь єпископи УГКЦ, численне духовенство та богопосвячені особи, представники влади, колишній президент України, Віктор Ющенко, представники Голів Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Вінницької, Чернівецької облдержадміністрацій, мер м. Тернополя, котрий, за словами Блаженнішого Святослава, вагомо прислужився до організації прощі і її успіху. Численні гості з Донецька, Криму, Херсону, Миколаєва, Кіровограду, Києва, Луцька, Рівно, Вінниці, Житомира, Закарпаття, Івано-Франківська, Чернівців, Львова, Дрогобича. «За підрахунками двох днів Матір Божа у Зарваниці зібрала більше, ніж 100 тис. людей», - сказав Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько-Зборівський.
«Гадаринський край - це сусідня з Палестиною територія, можна сказати, близьке зарубіжжя. Той опис країни, який подає євангелист Матей, є, радше, аналізом духовного життя народу того краю», - говорить Блаженніший Святослав у своєму пастирському воскресному зверненні до прочан. Він, зокрема, наголошує особах двох біснуватих, які є виявом природи того, хто зветься дияволом, «бо диявол є той, що розділяє, закликає до агресії, ненависті», - пояснює проповідник. Переносячи сюжет Євангелія на життя людини, зазначає, що «кожний із нас, котрий іде за голосом своїх низьких похотей, стає свинопасом своїх власних свиней, отого нечистого життя, яке ніколи до нічого доброго людину не може привести», - зауважує Блаженніший Святослав і накреслює альтернативу: «Хто слухає голосу Божого, може «вийти з гробів», увійти у сім’ю народів, стати цивілізованою особою і нацією, а відтак відчути себе сином і донькою Божою», - говорить Глава Церкви і зауважує, що Христос виганяє того «духа» розбрату і ненависті, уздоровляє людей від грішного і пристрасного життя.
Наголосив, що дуже часто, особливо в останніх роках, наша Україна починає уподібнюватися до Гадаринського краю. «Нерідко чуємо заклики до ненависті, агресії, протистояння, до розподілу. Українця хочуть протиставити українцеві, один куточок нашої землі - іншому. Говорять, що немає українського народу, що є дві історичних пам’яті, два етноси, дві нації», - зауважує Глава Церкви і додає, що хто так говорить, через того промовляє «дух» отого, хто розділяє. «Тими словами така особа, навіть той, чи інший громадський чи політичний діяч каже Христові: «Ти не є з нашого товариства, ми тебе не хочемо», - говорить Блаженніший Святослав.
Закликає просити нашого Спасителя щоби дарував свободу синів Божих бути неподільним, єдиним Божим людом, українською нацією. Звертає увагу, що це слово звернене до нас, тих, котрі цього року святкують 20-річчя незалежності нашої держави. «Молімося, щоби у цій незалежній "українській" державі не панував «гадаринський дух», щоби не було агресії і ненависті, соціальної несправедливості, яка витискає українців з їхньої обітованої землі і вони сьогодні повинні поневірятися по інших землях», - говорить Глава УГКЦ.
Також наголосив на тому, що саме тут, у Зарваниці, буде збудований пам’ятник українським емігрантам і закликав до молитви, «щоби наша свята українська земля наново зібрала воєдино усіх своїх дітей, розсіяних по цілому світі так, як зібрала сьогодні тут чисельно усіх нас», - говорить Блаженніший Святослав і звертає увагу на київське коріння, яке у Зарваниці відчуває наша Церква. «Саме тут монах Києво-Печерської лаври вперше відчув на цьому місці Божу присутність, пережив оте захоплення, оту Зарваницю, відчув присутність Сина Божого і його Пресвятої Матері», - звертає увагу Блаженніший Святослав.
Предстоятель звертає увагу на княжі коріння нашої Київської Церкви, яка народилася у Володимировому хрещенні і живе у нашій церковній спільної. «Пам’ятаємо, що сьогодні, князь Василько Теребовлянський отримав у 1270 році особливі благодаті від Богородиці тут, у тому святому місці», - говорить Глава Церкви.
Сказав, що на цій прощі ми складаємо особливі молитви за увесь народ. «Дякуємо за десятиліття приїзду блаженної пам’яті папи Івана Павла ІІ в Україну, котрий молився перед іконою у Києві на Аскольдовій могилі і показав, що українці є християнським народом, народом, який завжди жив, живе і буде жити в єдності з наступником апостола Петра. Цей народ є народом Марійським, який відчуває над собою її особливий покров», - сказав Патріарх і у молитві згадав усіх упосліджених, вигнанців, заробітчан, соціально незахищених, тих, хто немає праці або її втратив, хто переживає розчарування, хто є хворим, немічним, самотнім.
Як колись князь Ярослав Мудрий, посвятив народ Київської Русі під покров Пречистої Богородиці, а славний попередник, блаженної пам’яті Кардинал Мирослав Іван Любачівський відновив цю посвяту всього українського народу Пречистої Діви Марії, так сьогодні спільнотно переживаємо ту особливу посвяту усіх нас під покровом і заступництвом Пречистої Діви Марії. «Нехай вона, наша Мати, заступиться там, де людська сила є безсилою. Нехай божественна благодать торкне кожного з Вас і наповнить тим відчуттям близькості Христа, Царства Небесного. Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви усіх нас до її Сина, а відтак відкриє для нас Його вічне милосердне, добре, визволяючи обличчя. Амінь», - завершив Патріарх Святослав.
Опісля Владика Василь (Семенюк) подякував Його еміненції, кардиналу Луїсу Мартінесу за допомогу, яку той надає нашим людям за кордоном, а також усім вищезгаданим гостям.
Слова подяки єпископові Тернопільсько-Зборівському склав Блаженніший Святослав і побажав, щоб Господь Бог, за молитвами Богородиці, надихав на глибоке, щире, душпастирське служіння. Рівно ж Глава Церкви подякував духовенству, богопосвяченим особам, і закликав дівчат і хлопців посвятити себе на служіння Богові, бо «сьогодні жнива великі, але робітників мало», - зауважив Блаженніший Святослав. «Сьогодні наші люди по різних куточках земної кулі плачуть, моляться і просять, щоби Бог і Церква прислала їм священика, монаха і монахиню», - говорить Предстоятель. Також склав подяку представникам влади, усім тим, які відповідають за гуманітарну опіку Тернополя, медикам, лівоохоронцям, волонтерам. Подякував молоді, яка прибула з усієї України.
Відтак Голова Тернопільської облдержадміністрації, Валентин Хоптян, передав вітання Главі УГКЦ та представникам апостольської столиці від Президента України Віктора Януковича. Закликав подумати над тією дорогою, яку ми шукаємо у житті, і сказав, що у перепонах ми загартовуємося, розуміючи, що Господь перевіряє нашу віру. «Держава Україна отримала шанс утвердитись в родині вільних європейських країн. За 20 років "незалежності" нас політично признав весь світ. Тепер стоїть завдання: збудувати Україну багатих і сильних духом людей», - завершив п. Валентин.
Опісля Блаженніший Святослав уділив загальний відпуст, по тому відбулося освячення води і окроплення нею вірних.

Джерела:

...«Хто слухає голосу Божого, може «вийти з гробів»...
Не знаю, чи то я один з тих, хто ще з «гробу не вийшов», чи хтось перекрутив заклик Ісуса Христа, який повчав, що ми маємо стати, як діти, бо таких Царство Небесне і, відповідно став дитиною розумом, а не в чистоті серця..., а тепер марить, як "відрубана голова про золоту корону" та видаючи бажане за дійсне - лукавить. Ба, більше, бо вдається до обману нас, маленьких, називаючи речі не своїми іменами.
З цього невільно роблю висновок, що наш Патріарх, блаженніший Святослав, оточений кон'юктурниками, які йому день-у-день співають дифірамби, а щось мудрого порадити, cкартати чи конструктивно покритикувати, - нікому.
Щиро співчуваю владиці і молюся за нього, щоб Господь наш, Ісус Христос і Пресвята Богородиця, додали йому не лише наснаги у носінні щоденних хрестів, але й ЩИРИХ друзів та мудрих дорадників.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

19.07.2011р. Б. / Освячення хреста на Збоїськах (відео)

хрест
17 липня 2011 р. у Львові біля каплиці колишнього ювенату редемптористів (вул. Плугова, 6) з нагоди 10-ї річниці візиту Папи Римського блаженного Йоана Павла ІІ в Україну був освячений пам’ятний хрест. Хрест установлений з благословення владики Ігоря Возьняка, ЧНІ, архиєпископа Львівського. На урочистості були присутні отці та брати-редемптористи, василіани, численні священики львівських парафій на чолі з деканом Шевченківського деканату о. Петром Салогубом, сестри Згромадження св. Йосифа та вірні сусідніх парафій.

Молитва проходила перед іконою Матері Божої Неустанної Помочі (Простріленою). Після церемонії освячення перед присутніми виступив о. Петро Салогуб, який зазначив, що це місце святе і «освячене не нами, а нашими попередниками, подвижниками Христової Церкви». Отець закликав всіх далі освячувати це місце своєю молитвою та пригадав, що Господній Хрест завжди буде нам у допомогу. Після нього слово взяла п. Тамара Базиляк, голова Ініціативної групи мешканців району. Вона повідомила присутніх про стан справ з каплицею, яка опинилася в руках секти «догналівців».
На завершення всі вірні разом зі священиками помолилися за єдність Церкви та приступили з цілуванням до освяченого хреста.
Під час церемонії освячення біля каплиці відбувалося й інше «моління» - секти «догналівців». Уже стало традиційним, що, дивним чином, час їхніх молитов постійно співпадає з часом молитовних зібрань вірних УГКЦ. Як і попередні рази, за всім пильно слідкувала пані в монашому одязі з відеокамерою, щоб опісля нарізати з відзнятих клаптиків черговий пропагандистський ролик. Цього разу, напевно, з-за великого напливу людей, їй прийшлося піднятися до піддашшя каплиці й знімати звідти. Проте, пошук провокативної картинки залишився без успіху. Всі вірні, поцілувавши хрест, мирно розійшлися по своїх домівках.



Джерела:
Редемптористи
Мандрівники Христа Царя

понеділок, 18 липня 2011 р.

18.07.2011р. Б. / Духовенство стає жертвами інтернет-шахраїв

комп
Щоденно інтернет-шахраї розсилають тисячі листів, щоб заробити гроші через світову мережу. Часто священики та богопосвячені особи опиняються серед їхніх жертв.

Шахраї видають себе за них, оскільки переконані, що соціальний статус цих людей збільшить ймовірність того, що на лист дадуть потрібну відповідь, – зауважує французька католицька газета "La Croix". – Зв'яжіться зі мною, я їду в Африку з особистих причин, бо опинився в невимовно важкій ситуації, – так починався лист, адресований редактору "La Croix", під яким стояв підпис Архиєпископа Клаудіо Марії Челлі, президента Папської ради з засобів масової комунікації. Насправді прелат був у Ватикані в той час. Шахраї створили адресу електронної пошти на ім'я італійського Архиєпископа, щоб так контактувати з іншими.
Такі дії називають нігерійською аферою, тому що вперше з'явилися у цій країні в 90-х рр. ХХ століття і з цього часу присутні в Інтернеті. Шахраї використовують сфальшовані адреси священиків, монахів і монахинь, витягуючи гроші у довірливих користувачів.
У Франції поліційне бюро інтернет-злочинності отримало лише в Парижі майже 40 тис. повідомлень про шахрайство в мережі. Голова бюро Валері Мальдонадо пояснює, що, хоча священики не більш уразливі для шахрайства, ніж інші люди, але тим, "хто видає себе за особу, що має повноваження", це допомагає ефективніше досягати своїх цілей.
Крім того, вони підлаштовують свої листи до особистості людини, за яку себе видають. Наприклад, в одному з таких листів повідомили, що священик зазнав нападу і був поранений в обличчя, а монахиню, яка його супроводжувала, зґвалтували нападники, тому є необхідність відправити гроші через Western Union. Звичайно, священик не мав ані банківської картки, ані телефону, міг тільки зв'язатися через Інтернет з клініки, в який нібито перебував.
Інтернет-шахраї використовували навіть смерть кардинала Бернардина Ґантіна з Беніну. Від імені його брата вони звернулися до можливих спадкоємців померлого з проханням надіслати копії (чи оригінали!) посвідчення особи та гроші, щоб покрити витрати.
Парох собору в Реймсі, о. Жан-Марі Гуерлін, випадково відповів на листа, в якому під приводом оновлення бази даних його попросили повторно ввести свої дані та паролі до електронної пошти. Незабаром 400 осіб, чиї адреси були в його скриньці, отримали листа про те, що священик перебуває в Малі в дуже поганому стані, тому просить надіслати йому гроші. Випадок швидко став відомий, оскільки парафіяни, які отримали цього листа, побачили свого пароха на Літургії і попросили пояснень. Священик змушений був змінити адресу електронної пошти та оновити адресну книгу, що завдало йому багато клопоту і плутанини якраз напередодні святкування 800-річчя собору.
У червні цього року Малі Сестри Католицького Материнства видали попередження перед шахраями, які від імені С. Марі Симон-П'єр Норманд, зціленої за заступництвом бл. Івана Павла II, збирали пожертви.

За матеріалами Radio Watykańskie
Джерела:

"...Щоденно інтернет-шахраї розсилають тисячі листів, щоб заробити гроші через світову мережу..."
Приказка: "На злодію шапка горить!" мабуть і про мене також, бо я належу до тих інтернет-шахраїв, які масово розсилають листи по мережі інтернет, і єдина різниця між ними і мною тільки та, що я це роблю в надії зібрати трохи пожертв на будівництво парафіяльного храму Преображення Господнього. Вже було й таке, що Міжнародна анти-спамова організація присилала мені "останнє, слоняче попередження" з погрозою блокування мого "ІР". Треба зізнатися, що це на деякий час подіяло на мене, але "горбатого могила виправить..." я й далі це роблю, щоправда вже не в таких кількостях, як раніше... Ну й не знаю чи пощастило тим шахраям заробити якісь гроші на тому, але я мабуть невдаха, бо мало-хто вігукнувся взагалі на мої листи з вкладеннями "Звернення" і "Посвідкою нашого, Донецько-Харківського екзарха, владики Степана (Меньок) про дозвіл на збір пожертв" і, ще менша кількість (одиниці) тих, хто відчув нашу гостру проблему в коштах та пожертвував якісь злидні...


За цим посиланням є копія оригіналу "Звернення до жертводавців", яка розсилалась по мережі:
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

неділю, 17 липня 2011 р.

17.07.2011р. Б. / «Сьогодні світ говорить про нас, як про молоду Церкву», − Блаженніший Святослав у Зарваниці під час зустрічі з молоддю

Патріах
«Сьогодні світ говорить про нас, як про молоду Церкву, тому маю радість звернутись до вас із словом заохоти бути вічно молодими», − звернувся Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, до учасників Всеукраїнської та молодіжної прощі у Зарваниці.

Участь у заході бере Його еміненція Луїс Кардинал Мартінес Сістак, який за словами Блаженнішого Святослава є добрим батьком, для українців за кордоном, Владика Михаїл (Гринчишин), Апостольський Екзарх для українців Франції, країн Бенілюксу та Швейцарії, Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, Владика Михаїл (Колтун), Єпарх Сокальсько- Жовківський, Владика Василь (Семенюк), Єпарх Тернопільсько- Зборівський, високопреподобний отець Вечеслав Тумір, тимчасово повірений у справах Апостольської Нунціатури в Україні.
У проповіді Блаженніший Святослав виокремив ознаки молоді, а саме: непосидющість, активний оптимізм та максималізм. Попросив на фоні християнської небайдужості бути непосидючими і активними християнами, розрухати нашу Церкву та українську державу. Ніколи не миритися із половинчастими речами і вимагати від усіх і від себе відповідно до сил і можливостей, «і Бог вас буде благословляти», − відзначив Глава УГКЦ.
Звертаючись до молоді побажав, щоб «Боже благословення спочивало на кожному і робило кожне серце щораз молодшим і сильнішим у вірі. А Зарваницька Божа Мати випросила доброї долі для кожного із нас».
Відтак Його еміненція Луїс Кардинал Мартінес Сістак передав вітання із сестриної Церкви Барселони. «Перебуваючи з вами моє серце омолоджується», і закликав молодь, «підтримувати віру у сучасному світі», − зазначив почесний гість прощі. Крім того, побажав усім «осягнути істину, адже Бог споконвіку Тебе знав, про Тебе думав, і Тебе полюбив. Будьте сильними і мужніми».
Слід відзначити, що у програмі Прощі відбувся фестиваль «Відлуння», який приурочений до десятої річниці приїзду блаженного Івана Павла ІІ в Україну. Переможцям фестивалю буде надана можливість записати студійний альбом.

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя