«Свідчити – це не тільки особисто щось сказати, це сказати, що є спільнота. Собор має можливість сказати це на ширшому форумі», - єрм. Петро Баран (ЧНІ)
Вперше у Бразилії відбудеться Собор, присвячений темі богопосвяченого життя в УГКЦ. Якою є мета цього Собору?
Метою Собору є якнайповніше усвідомити цю важливу ділянку життя нашої Церкви, тісніше згуртувати монашество у співпраці із самою Церквою. Цей Собор є логічним продовженням тих зібрань, які відбувалися тут, в Україні.
Які зустрічі передували Соборові, які теми розглядалися?
У нас, в Україні, в Києво-Галицькій митрополії відбудись три сесії Собору монашества, кожній з яких передували конференції монашества. На цих зібраннях обговорювалось три важливих теми. Першою - тема ідентичності – тема, яка ще сьогодні продовжує дискутуватися, що є зрозумілим, адже монашество має дуже давню та різноманітну історію.
Як цікаві думки звучали щодо питання ідентичності монашества?
Варто сказати, що стосовно ідентичності монашества є документ, який є уже опублікованим та надрукованим. Звучало дуже багато думок, але провідною була та, що ідентичність монашества треба шукати у свідченні. Ми запитуємо: «Що робить монах чи монахиня?» - і відповідаємо, що одні моляться, інші працюють з дітьми, ще інші ведуть місії, хтось займається харитативною діяльністю. Монах може виконувати багато справ, які є корисними для Церкви і для суспільства, але те, що він передусім робить – це свідчить про Христа, Котрий живе тут, серед нас, на землі, у серці людини і є призначенням кожної людини.
Другою темою було виховання, формація. Це глибока і широка тема, позаяк є різні ступені формації. Це постійне зростання людини, посвяченої Богові.
Третя тема – місійна діяльність. На цьому Соборі від його організаторів було поставлено завдання: після третьої сесії випрацювати документ про місійність монашества. Була створена підгрупа у складі Комісії монашого життя. Проект цього документу є вже виготовлений і відданий на розгляд секретаріату. Було запропоновано подати цей проект на Синод єпископів, який відбудеться після Собору у Бразилії.
Чому для проведення Собору обрали саме Бразилію?
Це можуть бути тільки здогадки, позаяк на мою особисту думку найкраще було б організувати такий Собор у Києві. По-перше, з практичних мотивів, які легше вирішуються. По-друге, Київ є столицею України. Коли б уся українська діаспора, яку ми дуже шануємо, зібралася у Києві поговорити стосовно цієї важливої теми, – це було б піднесенням нашої рідної землі, адже тут є наша Церква, і вона саме тут перестраждала і саме тут монашество було переслідуваним.
Наскільки важливим і потрібним є монашество мирянам?
Думаю, що є різні думки мирян з цього приводу, але з позиції богопосвячених осіб ми говоримо про форму життя в монашестві, про оцей бік життя в молитві, дещо, може, і відірваний від світу, але навіть таке життя є для світу. Святий Василій Великий говорив, що монахи, котрі живуть у пустелі, є великою милостинею для цього світу через посвяту, молитву, духовну послугу, яку несуть світові. Думаю, що ці слова і сьогодні є актуальними, позаяк монашество не тому є важливим, що воно може щось зробити. Переконаний, що багато мирян може зробити цю працю набагато фаховіше, якщо є добре підготовленими, але люди богопосвячені несуть цю живу віру в Христа, цей образ майбутнього віку, адже він також має бути у щось втілений. Усі ми живемо вірою, але мусить бути видимий знак. Богопосвячена людина є тим видимим знаком мети людини, того Христа, Котрий з обіймами очікує кожного. Тільки тоді, коли богопосвячені особи зможуть засвідчити своїм життям, - тоді, власне, вони і є важливими.
Які виклики стоять перед монашеством сьогодні у Церкві?
Викликів багато, думаю, що одним із тих, який дуже обговорювався у Європі і тут на зустрічах, – є покликання. Ситуація така, що сучасний світ є дуже секуляризованим не тому, що стало багато невіруючих, а тому, що суспільство скеровується до того, щоби релігію відмежувати від себе. І ця відмежованість є викликом для молодої людини, котра хоче бути активною у сучасному світі, але мусить приймати тезу про відмежування. Це створює такий, можливо, вакуум між тим, чого людина прагне, навіть дуже щиро, і тим, що вона може реалізувати. Завданням монашества є дуже виразно показати, що ми є важливими також і сьогодні.
Суспільство відмежовує релігію як таку, а не навпаки. Прокоментуйте, будь ласка.
Церква не втручається в якісь політичні процеси безпосередньо, бо це до неї не належить, але Церква ніколи не відмежовується від того християнського впливу на суспільство. Бачимо приклади наших церковних єрархів, котрі радо говорять про проблеми цього світу, висловлюють свої думки. Монашество впливає, але духовно, не через спосіб безпосередньої участі у тих процесах: не через владу, якісь світські інститути, але через слово і свідчення.
Яким, на вашу думку, є стан монашества сьогодні у Церкві і що змінилось упродовж історії?
Важко якось порівняти, бо порівнюємо тільки через обставини, які є, але сьогоднішній світ – це світ, відкритий через технології, які у ньому присутні. Монашество має змогу цим усім користуватися, воно знає більше про світ, а світ може знати більше про монашество. Це є особливістю. Думаю, що, більшою мірою, це є позитивом. Пригадуючи вислів з Євангелія, коли Ісус говорив про апостолів, що Вас ув’язнять, поведуть на муки перед царів, правителів і це дасть вам змогу свідчити, - можемо говорити, що падіння бар’єрів є дуже важливим, бо це є нагодою до свідчення. У цьому розумінні це є позитивом. Негативом є те, що кожна людина, як також і люди богопосвячені, є піддана на різні впливи, спокуси. Колись людина була більше замкненою від світу, могла більше зосередитися на духовному житті, хоч спокуси завжди відчувала, але цей великий потік інформації сьогодення, не завжди позитивний, «бомбардує» сучасного монаха.
Яка причина такої невеликої кількості покликань, чи лише секуляризм? Чого потребує виховання, навчання, щоб народжувалось оце покликання. Чи це є лише Божою справою?
Присутність богопосвячених осіб у навчальних закладах, наприклад, в УКУ, на переконання о. Бориса Гудзяка, є дуже важливою. Тому, думаю, що першою умовою, щоб десь той дух такої форми, такого способу життя був присутній, є те, щоб монахи були там. Думаю, що це є такою стратегічною позицією. Щодо непопулярності покликань, то на це є дуже багато причин. Виокремлювати якусь одну як найважливішу – було б неправильно. Сьогодні молода людина має набагато більше можливостей зреалізувати себе з християнської позиції, ніж колись, адже сьогодні вагомо зросла активність мирян, створюються різні релігійні християнські спілки, де молоді люди радо беруть участь. Мабуть, у тому вони десь висловлюють своє духовне стремління – служити Церкві, суспільству. Колись таких можливостей не було і найкращим вибором служити Богові було іти в монастир.
Наскільки відкритим може бути контакт мирян із монашеством?
Сьогодні такий контакт відкритий, адже, здебільшого, монастирі - це відкриті спільноти, куди миряни можуть прийти. При монастирях часто організовуються духовні вправи (реколекції). Сьогодні мирян запрошують брати участь у пасторальних і місійних працях, які проводять при монастирях.
Наскільки монастирі знайомі зі світом технологій і яка активність цього спілкування?
Знаю, що спілкування є досить активним, наскільки – невідомо, бо це стихійне явище, його треба вивчати, щоб мати якесь уявлення. Багато монахів та монахинь користуються соціальними мережами – Facebook, наприклад, обмінюються інформаціями. Це сприяє поширенню цього світла, яке повинна нести богопосвячена особа. З другого боку, ця комунікація ставить дуже чіткі вимоги, завдання перед богопосвяченою особою, тому що це також є і інструментом, який можна використати для як для добра, так і для зла. Тому відповідальність богопосвячених осіб і спільнот зростає.
Як почуває себе монах у сучасному світі?
Думаю, що почуває себе добре. Навіть досить комфортно, але в значенні духовному. Хоча це питання є дуже неоднозначним для всіх. Коли говорити про контекст України, то, думаю, що тут для монаха є ще дуже сприятливий клімат. У Європі ми вже це відчули: там, наприклад, багато богопосвячених осіб не ходять уже навіть у монашому одязі з різних причин та обставин, які змушують їх це робити. Однією з них є дуже критична позиція мирян та секуляризованість і навіть антиклерикальність суспільства. В Україні монахів поважають, їх шанують. Тому, думаю, що сьогодні сприятлива ситуація для розвитку монашества.
Які очікування від цього Собору у Бразилії, який він матиме вплив на розвиток нашої Церкви, її розбудову?
Думаю, що кожний духовний крок, такий як Собор, наприклад, є дуже важливим. Не хочу сказати, що будуть прийняті якісь радикальні рішення, але важливо сказати світові, чому людина обирає такий спосіб життя, чому вона себе обмежує, сказати навзаєм, чого ми очікуємо. Свідчити – це не тільки особисто щось сказати, це сказати, що є спільнота, Боже Царство, яке живе, між собою спілкується, запрошує, шукає цю дорогу до Бога. Собор має можливість сказати це на ширшому форумі.
Дякую!
Розмовляла Іванна Рижан
Довідка:
Єромонах Петро Баран, (ЧНІ). У даний час очолює митрополичу Комісію у справах монашества. Найменований на цю посаду Блаженнішим Любомиром з серпня 2010 року. Викладач предмету «Основи моральної богословії» Львівської духовної семінарії Святого Духа; духівник студентів спільноти ЧНІ у Львові, вул. Замарстинівська; від давнього часу займається духовною обслугою Церкви святого Йосифа Обручника при монастирі сестер Милосердя Святого Вінкентія (духівник, сповідник); продовжує працю у спільноті сестер-місіонерів ЧНІ, яка була заснована у 2001 році (духовний отець).
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар