26.08.2011р. Б. / 28 серпня - Свято Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня 2011 року Українська Греко-Католицька Церква відзначає Свято Успіння Пресвятої Богородиці.

Коли Ісус Христос у день вознесіння повертався до неба, Мати Божа бажала злучитися зі своїм Сином. І вона одержала ласку не чекати на своє воскресіння аж до кінця світу. Одразу після смерті Марії Ісус воскресив Свою Матір і забрав з душею й тілом до неба. Смерть Пресвятої Діви Марії не була важкою. Навпаки, їй було надзвичайно легко й любо покидати землю, бо вона не була прив'язана до дібр цього світу. Вона не відчувала докорів сумління за власні гріхи, бо непорочну й чисту душу Діви Марії ніколи не збентежив навіть найменший гріх. Її не мучила непевність, чи перебуває вона у стані Божої благодаті та чи буде спасенною.

Мати Божа не могла мати такої непевності, бо була благодатною, тобто "повна ласки": з нею був сам Господь. Пресвята Діва Марія померла спокійно й щасливо - наче заснула. Після воскресіння Пресвятої Богородиці настало її внебовзяття. Можемо уявити собі, як сам Ісус Христос приймає Пресвяту Матір і веде перед престол Небесного Отця серед співу ангелів і святих...

1 послання ап. Павла до Коринтян 9, 2-12

Браття, ви у Господі є достовірним доказом мого апостольства. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. Хіба ми не маємо права їсти й пити? Хіба не маємо права сестру-жінку водити, як інші апостоли, брати Господні й Кифа? чи, може, один я і Варнава не маємо права на те, щоб не працювати? Хто коли своїм коштом служив у війську? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо і не живиться молоком від стада? Хіба я говорю тільки, як людина? Хіба й закон не каже того? Таж у законі Мойсея написано: Не зав'язуй рота волові, коли молотить. Чи Бог турбується про волів? Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось з того. Коли ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли жатимемо у вас тілесне?коли інші мають це право над вами, чому не більше ми? Та ми не користуємось цим правом, але весь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христа.

Євангеліє від Матея 18, 23-35

Сказав Господь притчу оцю: Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки зі слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому до ніг, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі віддам. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його і подарував йому борг той. Вийшовши, той слуга здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динарів, схопив його і почав душити його, кажучи: Верни, що винен. Співслуга його впав йому в ноги і почав його просити: Потерпи мені, я тобі верну. Та той не хотів, пішов і кинув його в темницю, аж поки не верне боргу. Коли друзі його побачили, що сталося, засмутилися вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. Тоді пан покликав його і сказав йому: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою? І, розгнівавшись, його пан передав його катам, аж поки не верне йому всього боргу. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.

За матеріалами Департамент інформації УГКЦ

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

"...Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою?..."

Загальновідомо, що кожна несправедливість є ЗЛО і БЕЗЗАКОННЯ, але тут не йдеться про чисто людське розуміння "справедливості", бо стосується площини любові чи нелюбові і, милосердя, яке є наслідком любові.

Саме тому проблема не в нас, немилосердних українцях, які, буцім-то, не хочуть прощати своїх, чисельних ворогів, а в тих поляках, росіянах, мадярах, румунах та інших, які не мають потреби його в нас просити, ба, більше, їм непотрібне наше прощення, оскільки не почувають себе ні в чому перед нами винними...

То ж, як наслідок, вони люблять на нас українцях лише "шкуру", а не душу і, маючи певність, що вони християни і, що в них у відносинах з Богом і ближнім, все гаразд - обманюють себе самих і... лишаються половою, що її розвіває вітер, а не Божими дітьми, які прийняли дар спасіння.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

Українські паломники про Світові Дні Молоді

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

 

Завершилися Світові Дні Молоді, які відбувалися у Мадриді. На зустріч молоді приїхало близько 2 млн. молодих людей з різних країн світу. Хтось приїхав, щоб шукати Бога, хтось - заради цікавості. Але на Світових Днях Молоді важко залишитись байдужим.

Група української молоді, що приїхала з паломницьким центром «Рафаїл», уже повертається додому. А дорогою є час поділитися враженнями від СДМ.

Ми – Єдина Церква

Одним з найбільших пережиттів, якими поділились молоді люди з нашої групи було переживання єдності Церкви, єдності з молодими людьми з усього світу.

«Люди, які приїхали на СДМ, дуже різні, але відчувався дух єдності, - ділиться враженнями Людмила з Житомира, - І, можливо, дякуючи цьому свідченню єдності багато хто навернувся. Папа говорив молоді про свідчення віри у світі і, сподіваюсь, коли повернусь додому, я буду давати свідчення віри людям, особливо молоді.»

«Раніше коли я ходила щонеділі до храму, то думала, що віруючої молоді не так багато – говорить шестинадцятирічна Настя з Одеси - Але тут, у Мадриді, я побачила як багато молодих людей з різних країн світу, об’єднаних вірою. Їх об’єднує Бог.» 

«Найбільше вразила привітність молоді з інших країн, - каже Оля зі п’ятнадцятирічна Львова, - цікаво було йти по вулиці і вітатись з перехожими. Мене дуже торкнулось те, що молоді люди піклувались один про одного. На аеродромі, недалеко від мене були дві дівчинки на візочках. Коли розпочався дощ, волонтери роздавали накриття. Одній дівчинці дали, а іншій - ні. Тоді хлопець з Чилі побіг за волонтеркою, щоб дістати накриття не для себе, а для другої дівчинки на візочку. А ще особисто мене торкнулись слова Папи: «Віра не є наслідком людських старань, а подарунком від Бога».

«День молоді для мене - це завжди велике досвідчення, – говорить с. Анна з Одеси. - Молодь з усього світу, яка шукає Бога, збирається в єдності з Церквою, з Папою. Я бачила, як молодь з нашої групи особливо глибоко переживає це паломництво та зустріч з молоддю з усього світу. Для мене ця поїздка була особливим подарунком від Бога. Я сподіваюсь, що тема цьогорічного СДМ про вкорінення в Христа та утвердження у вірі, впливатиме на молодь, на їх віру. Хочу, щоб повернувшись додому вони могли свідчити про віру, про Бога.»

Організатором та керівником групи паломників був Андрій Делісандру, директор паломницького центру «Рафаїл». На питання чому «Рафаїл» взявся за організацією цього паломництва, пан Андрій відповідає: «Для паломницького центру «Рафаїл» важливо було долучитись до СДМ і ми раді, що могли привезти наших паломників. Для мене особливо важливо те, що наша група була різноманітною та екуменічною. Разом були римо- та греко-католики і протестанти. Ми почувались як одна спільнота. Я би дуже хотів, щоб наш паломницький центр був не тільки для католиків, а був екуменічним. Тішусь також, що з нами були два душпастирі о. Крістіан та о. Сава. Дякуючи їм, ми мали Служби, можливість бути разом та переживати Світові Дні Молоді з українською молоддю.»

Церква - велика спільнота

Паломництво та СДМ - це не курорт. Більша частина молоді жила у спартанських умовах, і наша група в тому числі.

Аліна з Києва (29 років), яка приїхала зі своєю спільнотою ділиться: «Ми своє паломництво ще розпочали в Києві молитвами за духовні плоди та добру дорогу до Мадрида. В цьому паломництві я ще більше відкрила своїх друзів, свою спільноту. У нас все було спільне: їжа, усі ділились своїми речами, ліками, підтримували один одного морально. Мені «пощастило» захворіти на третій день і мої друзі молились разом за мене». За словами дівчини, найважливішим для неї стало переживання єдності християн: «Частина нашої групи на аеродромі була окремо. Була спека, не було води, не було достатньо місця, не було їжі. Ми розділили обов’язки: хтось пішов по воду, хтось по їжу, хтось залишився з речами. І через годину ми вже мали і воду, і їжу і були разом. Разом спали близенько один до одного. Разом переживали адорацію, Святу Службу, дощ і спеку, важку дорогу додому. Одному отримати та пережити все це неможливо, одному набагато важче» 

На аеродромі 

 

Оксана, протестантка, вперше була у паломництві і не була готова до некомфортних умов перебування. «У цьому паломництві щохвилини я відчувала руку Божу, Бог показав мені, що маю цінувати те, що я маю зараз і що Господь не дасть мені того, чого я не зможу витримати, - розповідає Оксана. - Перебування на аеродромі у спеку, без води, без їжі було шоком для мене. Але саме у цей момент особливо оцінила підтримку друзів з Католицької Церкви, які підбадьорювали мене. Побачила як ми маємо турбуватись один про одного та допомагати, оцінила важливість спільноти.»

«Коли ми йшли на аеродром, я думала, що всі йдуть поклонятись Папі Римському, але коли заспівав чудовий хор, я відчула як Дух Святий сходить на мене»

Також дівчина розповіла, яке враження на неї справила кульмінаційна подія СДМ - Служба Божа зі Святішим Отцем на аеродромі: «Коли ми йшли на цю зустріч на аеродром, я думала, що всі йдуть поклонятись Папі Римському, але коли заспівав чудовий хор, я відчула як Дух Святий сходить на мене, як Бог є близько, що Він тримає мене міцно в Своїх руках. Після Служби у мене з’явилось ніби друге дихання, я би ще так два тижні провела. Вірю, що кожен, коли повернеться, буде свідчити іншим про Бога і Його Любов.» 

Подорож до Фатіми

Наша група перетнула на автобусі майже всю Європу від Львова до Мадрида. До кінця Європи залишилась лише одна країна – Португалія. Як відомо, у Португалії знаходиться одне з найбільш відомих паломницьких місць у світі - Фатіма. Багато людей з нашої групи захотіли поїхати на один день, щоб відвідати місце зустрічі маленьких пастушків та Пречистої Діви.

 
Авель – середньовічне місто

Спершу ми відвідали місто Авель. Серед святих покровителів цьогорічного Світового Дня Молоді були двоє святих з Авелю – св. Йоан та св. Тереза. Місто Авель зустріло нашу групу середньовічним замком. Після прогулянок Авелем та відвідання церкви з виставленням мощей св. Терези з Авільської, група поїхала до Фатіми.

Фатіма зустріла нас туманом та холодом. Холодним ранком паломники прийняли участь у Службі Божій і мали можливість відвідати найважливіші місця у Фатімі.

Ми були у каплиці, де похоронені Гіацинта, Люція та Франческо – діти, яким являлась Богородиця, бачили фігуру Фатімської Діви - ту саму, в короні якої вставлена куля, що нею намагались вбити блаженного Папу Йоана Павла ІІ. 

Туті похоронені діти, яким являлась Богородиця 
 

У Фатімі є кам’яна дорога, по якій люди йдуть навколішки, молячись кожен у своїх намірах. Олена з Києва також пройшла цей шлях. «Я поїхала до Фатіми, щоб по справжньому навчитись молитись Розарій. Дійсно, зараз переживаю молитву Розарію зовсім по іншому, переживаю спільну молитву з Пресвятою Богородицею, так ніби ми разом з Нею молимось. Фатіма для мене – це місце глибокого внутрішнього миру», - розповіла Олена.

Вже час повертатись додому

Повертаємось додому. Дорогою ми ще відвідали іспанські Сарагозу, Барселону та німецький Мюнхен. 

Базиліка Святої Марії ель Пілар 
 

У Сарагозі побачили надзвичайну базиліку Святої Марії ель Пілар. Головним скарбом цієї надзвичайно величної базиліки є колонна, яку подарувала Пресвята Богородиця святому ап. Якову. Також у цій базиліці збереглись фрески відомого майстра Гоя та каплиця, яка знаходиться всередині базиліки.

Пострибавши у фонтанах на головній площі міста, ми поїхали до Барселони.

Барселона нас зустріла вологим повітрям, морем та відомим храмом Саграда де Фамілія (Святої Родини). Цей храм запроектував відомий християнський архітектор Гауді. Наразі побудовано тільки половину храму. Але навіть недобудована церква вражає. Стоячи під храмом і розглядаючи зовнішні фасади, можна провести не менше як півдня. Всередині храму величезні колони, що нагадують потужні височенні дерева, які тримають дах храму. Кольорові величезні вітражі, світло, яке проникає скрізь отвори у даху, храм повністю залитий світлом. Ходити по храму можна з задертою головою і інколи здається, що потрібно вигинатись назад, аби все побачити. 

Лише маленька частинка храму Саград де Фамілія



Вітражі



Одна з багатьох фігур Страстей Господніх


 
Величезні колони, що нагадують потужні височенні дерева 
 

Ходити по храму можна з задертою головою і інколи здається, що потрібно вигинатись назад, аби все побачити 
 

Вчора, у День незалежності після спільної молитви ми заспівали гімн України. Втомлені, але щасливі ще прогулялись вуличками німецького Мюнхена. А сьогодні нас вже чекає рідна Україна. 

Христина Рудницька
фото: Тетяна Логвинчук

Джерело:
http://www.credo-ua.org/2011/08/49717

Мирослав Маринович: роздуми на День Незалежності

 

Нинішнє Свято Незалежності якось особливо добре ілюструє ситуацію, коли обстоювати нашу державну незалежність доводиться тим, які не знають, що з нею робити.

 

Тут я маю на увазі не лише урядову команду, яка економить на українській мові й на проведенні врочистого параду. Не менш значущою є й байдужість більшої частини суспільства, яка живе за принципом: «Беріть собі дівчину – віддайте пироги!». Або навпаки – гіперактивність іншої його частини, яка через власну глупоту готова занапастити незалежність, аби лиш потім мати мучеників і ворогів.

 

Ми ніяк не втямимо, що поміж виходом із Єгипту та входженням у землю обіцяну була гора Синай – місце, у якому народові було дано новий моральний закон його життя. Втім, якщо судити за Біблією, то ми вже близько до цього визначального моменту. Бо, іронічно кажучи, наші танці довкола золотого тільця в самому розпалі. Туди стягнулася вся наша «еліта», увесь політичний і керівний бомонд, – такі впізнавані постаті з майже відверто виставленою наготою. Їхні танці дикі й навіжені – куди там нашій цнотливо-артистичній Руслані!

 

І від цього видовища було би зовсім кепсько на душі, якби не знаття, що вони лише ілюструють собою особливості Господнього плану, а не визначають його. Бо в той час, коли вони так завзято витанцьовують, хтось, вибраний Богом, на самоті продирається крізь хащі на гору, щоб дочекатись від Нього скрижалів нового закону.

 

Сумно? Безнадійно? Але ж сказав-бо апостол Павло свої парадоксальні слова, що не одному додали оптимізму: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20).

 

Це правда, що благодатні люди поки що туляться неприкаянно по задвірках нашого суспільства. Це правда, що холодно жити в цьому жорстокому й байдужому світі. Тож навіть Мойсеєві свого часу довелося у відчаї розтрощити кам’яні скрижалі, що їх він тільки-но отримав від Бога, щоб від цього опритомнів увесь народ. Що розтрощимо ми й від чого опам’ятаємося – не знаю. Але знаю, що обов’язково настане мить, коли ми як народ  наситимося гріхом і неправедно набутим багатством, коли знову запрагнемо чогось чистого й світлого. Не було в історії цивілізації настільки великого гріховного занепаду, щоб люди не запрагли вирватись із нього до Світла, яке, будучи спершу висміяним і збезчещеним, згодом стає щораз привабливішим. І тоді заблукані народи приймають у свої душі новий закон свого буття.

 

Але що означатиме новий моральний закон нашого життя для нас, українців ХХІ століття, що борсаються сьогодні в оцій напівздобутій та вже напівутраченій незалежності?

 

Будьмо відповідальними за своє життя і за життя свого народу. Намагаючись уникнути громадянської відповідальності, ми лише примножуємо наші нещастя.

 

Не намагаймося перекласти свій хрест на плечі свого ближнього. Його тягар лише обтяжить хрести наших дітей, а ми самі без хреста й так не залишимось.

 

Не пожадаймо долі іншої, обираючи іншу країну, а з нею й народ, бо ключ до нашої долі – у нас самих.

 

Не зрікаймося свободи, бо згодом навіть дітям нашим доведеться платити за неї удвічі більше.

 

Не мирімося з неправдою довкола себе, бо настане мить, коли нікому буде сказати слово правди, коли облуда вразить нас самих. Але пам’ятаймо, що правда – це любов, і не можна подолати неправду, сповнюючись ненависті.

 

Втішаймося розмаїттям ідей, яке є відображенням розмаїття Всесвіту. Єдиноправильні ідеології, що нівелюють це багатство, рівнозначні імперіям, що деформують етнічне розмаїття світу.

 

Не будьмо сліпими кошенятами, що не бачать довкола себе ні загрози, ні джерела спасіння. Радіація є загрозою для нашого організму, хоч ми її й не бачимо. Божа рука є нашою опорою, хоч ми її також не помічаємо.

 

Перетворити земне життя на рай нам не під силу, але зробити його менш диявольським і більш людяним ми можемо і повинні. І тоді виявиться, що найбільшою гарантією нашої державної незалежності є наша особиста незалежність від беззаконня і зла.

 

Мирослав Маринович

Джерело: ucu.edu.ua

ЗВЕРНЕННЯ Патріарха УГКЦ з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

ЗВЕРНЕННЯ

Блаженнішого СВЯТОСЛАВА,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ,

з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Святкування нашого національного ювілею – це не лише причина для радості та вдячності, а й прекрасна нагода для глибших роздумів над тим, якої держави ми хочемо і потребуємо. Напевно, не помилимося, якщо ствердимо, що бажаємо жити в державі, в якій основними засадами соціального, економічного, політичного та інших вимірів життя народу є чесність, справедливість і відповідальність.

Чесність і справедливість є різними гранями однієї й тієї ж сутності. Суспільна справедливість ґрунтується на особистій чесності, а чесні громадяни є надійною опорою справедливої влади. Творячи старозавітний Ізраїль як боговибраний народ, Господь дає Мойсеєві такий наказ: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. Ти мусиш чинити по щирій правді, щоб жити на світі й безпечно володіти землею, що її Господь, Бог твій, дає тобі» (Втор. 16, 18-20).

Жодна держава не може існувати, розвиватися і забезпечувати належні права своїм громадянам, якщо не посідає неупередженого та справедливого судочинства. Ізраїльський цар Йосафат, який після перемоги над ворогами, що гнітили його народ, намагався побудувати вільне суспільство, дав суддям такий наказ: «Дивіться, що ви робите: ви бо чините суд не для людей, а для Господа, і він при вас, коли ви судите. Нехай, отже, буде на вас страх Господній: дійте обережно, бо в Господа, Бога нашого, нема неправди, ні сторонничости, ані підкупства» (2 Хр. 19, 6-7). Саме Божий Закон, як показує історія визволення Ізраїлю з єгипетської неволі, є дорогою до свободи та обітованої землі.

Водночас у Святому Письмі поняття справедливості не зводиться лише до відсутності порушення якогось правового припису. Справедливість – це праведність, тобто спосіб існування та діяння Бога Ізраїлю. Справедлива людина – це особа, яка в особистому та суспільному житті є віддзеркаленням праведності й святості Бога, живе в єдності з Ним, чинить Його волю і таким чином бере участь у Його способі існування. Тому апостол Павло проголошує: «Я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує… справедливість бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: „Праведник з віри буде жити”» (Рим. 1, 16-17). Отож пам’ятаймо: оскільки наша держава – це Божий дар і оскільки ми є віруючими людьми, то ця держава має бути такою, якою її хоче бачити Господь Бог, тобто побудованою на засадах Божого Закону і відкритою до поклику Його праведності.

Наша держава буде справедливою лише тоді, коли метою її урядування буде служіння на благо всіх її громадян і кожної особи зокрема. У такій державі шанують гідність людини й забезпечують належні умови для зростання кожного члена цього суспільства як вільної особистості, сотвореної на Божий образ. Йдеться про справедливість, яка за своєю суттю не є каральною чи репресивною. Це справедливість, що визволяє та спасає. Вона вимагає від кожного з нас поважати іншу особу незалежно від її походження, політичного чи релігійного переконання. Вона закликає нас до суспільного несприйняття екстремізму, насильства та зневаги щодо суспільного миру. Саме така справедливість, яка випливає з любові й живиться нею, закликає нас бути готовими до діл християнського милосердя і соціального служіння людям. Ця справедливість ставить перед владними структурами завдання забезпечити реальне здійснення прав та свобод громадян, гарантованих Конституцією нашої держави, а зокрема права на освіту, пенсійне та соціальне забезпечення і права на працю та охорону здоров’я. Важливим правом, яке повинна гарантувати держава, є збереження і захист честі та доброго імені кожного громадянина, встановлення чесних умов для розвитку приватної ініціативи та економічної діяльності на засадах субсидіарності, чесного виборчого права і громадсько-політичної активності. Незаперечним правом, яке держава повинна забезпечити своїм громадянам, є право на релігійну свободу та однакове ставлення владних структур до всіх Церков та релігійних організацій, які отримали дозвіл на релігійну діяльність у нашій державі. Вважаємо, що справедливість вимагає права вільного та всебічного розвитку української мови та культури у власній державі, відновлення історичної пам’яті українського народу та протидії новітнім проявам українофобії. Справедлива держава повинна захищати своїх громадян, хоч би де вони були, та дбати про живий зв’язок із тими українцями, які перебувають закордоном. Для всіх нас – чи тих, хто живе на рідній землі, чи тих, хто перебуває за її межами – батьківщина є одна, і вона повинна бути свобідною, християнською, справедливою і заможною державою, в повному значенні цих слів.

Однак про таку державу ми маємо не лише мріяти – ми повинні повсякчас її творити! Лише за такої умови цей дар Незалежності ми зможемо гідно зберегти та ним утішатися без небезпеки його втратити. Справедлива держава найперше здійснюється в житті кожного з нас, і за її будівництво кожен з нас несе відповідальність перед Богом, світом і своїм сумлінням. Цю відповідальність ми не маємо права перекладати на інших. Вона лежить на всіх і на кожному з нас, незалежно від того, яке місце ми посідаємо у суспільстві та яке маємо покликання.

У здійсненні цього завдання ми не є самотніми, ми не покинуті напризволяще. Той, хто відчуває зневіру та відчай, має почути Христовий докір: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31). Божа благодать неодмінно допоможе, якщо ми будемо до неї відкриті та з нею співпрацюватимемо. Святе Письмо навчає, що Господь завжди перебуває на боці слабких, беззахисних і скривджених. Тут доречно згадати слова пророка Ісаї, якими він прославляє Господа: «Твердинею став Ти нужденному, твердинею став для убогого в час його утиску, сховком від бурі, тінню від спеки; бо лють гнобителів, немов узимку буря» (Iс. 25, 4). Це Боже слово є для нас водночас і надією, і дороговказом.

З нагоди свята Незалежності хочу побажати всім нам, щоб наша віра в Бога зробила нас здатними жити в істині, сповнитися силою Його справедливості та з повною відповідальністю преображати наше особисте і громадське життя. Хай же великий і милосердний Бог благословить нашу землю та її народ, обереже їх від усякого лиха й огорне своєю спасенною любов’ю!

Благословення Господнє на Вас!

+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві, при соборі Воскресіння Христового, 20 серпня 2011 року Божого

Всечеснішим і преподобним отцям-душпастирям доручаємо прочитати цей текст на Святій Літургії у середу, 24 серпня 2011 року Божого.

Джерело:
БАНДЕРІВЕЦЬ

22.08.2011р. Б. / Про дітовбивство по пунктах

Майже під час кожної дискусії про дітовбивства, як бумеранг повертається аргумент, що заборона дітовбивств нічого не змінить, отже, потрібно легалізувати переривання вагітності. Наступний список доводить чому заборона потрібна:

1. Легальне дітовбивство деморалізує суспільство, бо якщо чинне законодавство дозволяє це робити, то у багатьох людей складається враження, що в цьому немає нічого поганого.

2. Страх перед покаранням ефективно обмежує масштаби дітовбивств і ускладнює їхню доступність.

3. Дітовбивство дорожчає, бо "лікар", який заробляє на цій ганебній процедурі, включає в ціну свій ризик бути спійманим.

4. Як відомо, реклама є основою кожного бізнесу, в тому числі, дітовбивств. Отож, заборона дітовбивств і заборона їхньої реклами значно обмежить масштаби явища.

5. Складається надзвичайно аморальна ситуація, коли держава заробляє гроші на вбивстві ненароджених дітей шляхом збору податків з прибутку, - а це є прямим наслідком легального дітовбивства.

6. Практика показує, що в державах з легалізованими дітовбивствами, "лікарі" змушені їх проводити або, принаймні, інформувати пацієнтку, де можна це зробити (співучасть). Повна заборона дітовбивств виключить таке нищення сумління медиків.

7. Заборона реклами і пропагування дітовбивств в поєднанні з обмеженими можливостями це зробити ефективно обмежить жінкам доступність вбивства власної дитини, бо інформацію доведеться здобувати потайки, а величезні кошти і труднощі, пов’язані з можливою подорожжю до країн з легалізованим дітовбивством, ефективно знеохотять не одну жінку зробити дітовбивство.

Саме тому існує велика різниця між забороненим чи дозволеним дітовбивством.

За матеріалами: fronda.pl

Джерело:

КРЕДО

"...Легальне дітовбивство (аборт) деморалізує суспільство..."

А чи не пора нам, всім разом з вами, схаменутись і почати називати речі своїми іменами?! Саме тому у цій новині я навмисне замінив у всіх рядках слово "АБОРТ" на слово "ДІТОВБИВСТВО"... Треба нарешті визнати факт, що ми живемо у суспільстві дітовбивць, оскільки щороку вбиваємо понад МІЛЬЙОН ненароджених діточок...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

Святкування храмового празника Преображення Господнього

19 серпня нинішнього року, на храмове свято Преображення Господнього в нашій парафіяльній каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці, відбулася святкова Божественна Літургія, на якій співслужили разом з о. Ігорем прибулі гості: 4 отці запорізького деканату УГКЦ та римо-католицький священик кс. Мартин з Дніпропетровського костелу св. Йосифа. Усім парафіянам було дуже приємно, що вони розділили з нами радість святкування.

Після Служби Божої відбулося освячення води та фруктів. Святкування завершилося святковою спільною трапезою.

Переглянути чи скачати світлини у добрій якості:
...або тут
RSS-канал: