Духовний світ блаженної мучениці с. Тарсикії Мацьків, СНДМ

Особливі риси: духовний світ, духовні якості, чесноти і особистісні риси, покликання, віра, християнська любов, мучеництво. 

У статті представлено особливості становлення особистості Ольги Мацьків та риси  с.Тарсикії на початку її богопосвяченого життя. До  агіографічного портрету належать її  духовні пориви та натхнення. Особливим духовним даром є її  монаше покликання  та покликання до мучеництва. 

Поняття «духовний світ особи» дуже часто в українській наукові літературі, а зокрема філософській, хоч і належить до поняття «духовність», нерідко носить значення змісту суспільної свідомості, що показує матеріалістичну парадигму у рамках якої мислить автор.

З нашої точки зору це поняття ми розуміємо у рамках духовності людини, не лише як вимір особистої свідомості, але також і як прояв нематеріального, надприродного параметра особистісного буття [Пор. 1]. Саме у такому ракурсі  ми бачимо, що «духовний світ особи — особлива, індивідуальна, неповторна форма прояву, існування, функціонування духовного життя» [5]. Проте, тут ми маємо на увазі не просто суспільне життя, але вимір особистісного буття, у нашому випадку маємо на увазі особливе бачення, духовні цінності та життєві принципи, на основі яких сформовано особливі прояви бачення  реалій життя та вияви бачення і ставлення до його викликів і складнощів. Мова йтиме теж про окремі особистісні  якості і риси, що забезпечили вираження готовості до надзвичайного вияву героїчної цілеспрямованості особистості. Бажаючи уточнити термін «духовність» у цьому випадку слід уточнити про вимір ірраціональний, співпраці свободи людини з Божою дією, благодаттю Святого духа. Саме така співпраця уможливила вираз надзвичайних особистісних рис та втілення духовних прагнень.

Наступні важливі поняття які фігуруватимуть у назві статті та тексті стосуються слів «блаженна» та «мучениця». У контексті релігійної термінології Католицької Церкви обидва терміни стосуються визначення пошановання та святості. Зокрема,  «блаженною» вважається людина, що посмертно за окремих причин святого життя чи подвигу жертви власного життя пройшла канонічний процес від «слуги Божої» до церковного проголошення «блаженною» [7]. Умовами проголошення є те, що життя такої особи визнано чеснотливим, а вислухані молитви за її посередництвом, викликають довіру вірних та вшанування її в рамках окремої церковної спільноти. У нашому випадку блаженної Тарсикії, святість була надзвичайно засвідчена жертвою її життя з любові до Бога та людей про що ми [2]. с. Емілія Вандич зазначає: «Мучеництво - це свідчення, що Церква є живучою, що серед її членів є такі, які готові засвідчити Господеві свою вірність аж до крові» [3].

Блаженна Тарсикія Ольга Мацьків (23. 1919 – 18.07.1944) народилася в Ходорові (Львівщина, Україна) [4]. У сім’ї, де згодом було ще троє дітей, була найстаршою. Оля мала дуже добрі стосунки з своїми сестрами та братом, піклувалася про них та з дбайливістю давала їм, згодом, духовну та особистісну опору. Родина, у якій виховувалися діти була віруючою. За соціальним статусом родина була середньо заможною, батько був начальником залізниці та був прикладом відповідальності і честі. Ніжна і мила вдача та доброта мами передалися Олі, що згодом відобразиться у її духовній турботі про рідних, спів-сестер та дітей, молодь і скривджених.

Оля виховувалася в родині до любові Бога, людей, Батьківщини та світу природи. В юні роки вона була дуже послушною, розсудливою, любила і шанувала своїх родичів, сестер і брата. З її дитинства довідуємося, що маленькою вона особливо любила природу. У дитинстві збирала в полі квіти і прикрашувала ними придорожнього хреста. Зі слів племінниці  Ольги Кудлик довідуємося, що вона дуже любила квіти і тому насаджувала їх біля хати, «де тільки було вільне місце». Особливо любила білі лілеї і піклувалася ними. З великою любов'ю і милосердям ставилася до тварин: чистила їх, лікувала хворих, натирала, робила перев'язки, поки не виздоровіли  (зі спогадів с.Ольга Дикун) [2].

Ольга навчалась в початковій школі та гімназії “Рідної школи” у Ходорові. В шкільні роки належала до організації «Луг», брала участь у релігійних святах та культурних заходах.  Після завершення школи завершила Львівську “Державну Промислову Жіночу Школу”  зі спеціальності: вчитель крою і шиття.

В цей період визріває здійснення її глибинного прагнення присвятити своє життя для служіння Богові та людям. Вибір монашого життя вона змогла здійснити 3 травня 1938 року коли вступила до монастиря. Відомо, що з початком навчання у Львові Ольги, родина Мацьків  переїздить до Рави Руської куди батько отримав нове робоче призначення. Саме за відсутності родичів Ольга сповнена мрією про монаше життя відвідала новіціят сестер служебниць. Як відомо з її біографії, мама не підтримувала реалізації її прагнення до богопосвяченого життя, це спричинювало біль і духовну боротьбу молодої дівчини[2]. Можна сказати, що власне ключовий момент вибору життя та терпіння яке з ним було пов’язане, окрім решти невідомих нам подій, був досвідом з якого їй вдалося набратись життєвої мудрості та снаги.  Як можемо здогадуватися з пізніших її листів до родини, саме батькові вона завдячує реалізацію своїх духовних поривань, завдяки його підтримці вона вступила до новіціату сестер служебниць у Кристинополі 1938 року. Згодом, листовно, вона признається родині, що є щасливою в спільноті сестер. Саме звідти вона та свідчитиме своїм близьким духовне бачення воєнних лихоліть та складних реалій людського лиха, яке ці часи принесли з собою.

Молоду кандидатку та за пів року сестру-новичку її сучасники описують як приємну і добродушну. У спогадах та хроніці монастиря довідуємося про її характерні риси. с.Ольга Дикун, вчителька новіціят писала про неї: "Сестра Тарсикія була дуже мила й завжди усміхнена. Личко завжди привітне, а на устах добре слово, осолоджене усміхом... була висока, струнка, гарна". с.Модеста Фірманюк, яка проходила новіціят з нею згадувала наступне:  “Всі ми любили с. Тарсикію. Вона була простодушна, щира, покірна, все весела. З усього задоволена, завжди готова послужити, допомогти другій сестрі. Свої обов'язки завжди виконувала точно, була працьовита і відповідальна.” [2].

Шлях приготування до вічності, а зокрема до мученицького завдання був коротким – 6 років у вірі через молитву та служіння стали правдивим тренінгом її духовних та моральних сил. Ось коротка хроніка основних подій. 4 листопада 1938 року прийняла ім'я Тарсикія та монаший одяг, тим розпочавши новіційну школу. Завершивши всі необхідні умови, та засвоївши суть богопосвяченого життя, за словами с.Дарії Градюк «навчилась як любити Ісуса, свого Господа» , с. Тарсикія 5 листопада 1940 року склала перші обіти. Перші обіти відкривають новий етап у посвяченому  житті, це шлях молитви і місії з наміром прославляти свого Творця, свідчити про його присутність і дію серед людей у певному часі та приближати Боже царство у житті людей.

Сестра Тарсикія отримує місію служіння у новіціатському домі у Кристинополі, що однозначно підкреслює її здатність бути добрим прикладом для молодших. Тут вона працює у домашній робітні. Веде школу крою та шиття для дівчат. У монастирі виконує обов’язки догляду за квітами та чергується з іншими сестрами у служінні відкривати двері монастирського подвір’я. Саме цей останній її обов’язок, такий наче незначний і стане, ми б сказали, місцем її жертви та «царювання з Христом».

Які ж богословські чесноти були особливо виразні у її короткому житті? Це була віра чинна любов'ю та повна довір’я до Бога. с.Тарсикія відзначалась любов'ю до бідних і потребуючих у свої служіннях вона неначе надавала їм преференцію. Монаші будні за свідченням її сучасників приносили їй спокій та духовну радість, що її бачили оточуючі на милому обличчі с.Тарсикії. причиною були напевне життя у глибокому зв’язку молитвою з Богом та віддана праця пронизана богословським баченням служіння Богові у ближніх.

З листів до родини ми бачимо у душі с.Тарсикії пошук сенсу та значення страждань і біди, що принесли людям воєнні лихоліття. Особливо лиха приходили як наслідок пов’язані з війною,  вона зі співчуттям пише рідним:  “Мені приходиться тепер бачити страшну біду між людьми. По кількадесят кілометрів ідуть бідні обдерті, голодні, почорнілі, не подібні вже до людей, ідуть за кавальчиком хліба чи бараболі. Страшний біль серце стискає дивитися на них. А й діти, які безнастанно простягають руку по кавальчик хліба, цілими процесіями переходять денно з клуночками на плечах. Що це все нам говорить?” [8, з листа родині].

Турбота про рідних, особливо в часи окупації відзначалась у її ніжному дбанні за кожного із родини. "Стасю, будь доброю, молись та працюй, а при тім і терпіти мусиш. Життя наше це безнастанна боротьба серед хрестів, і лиш з-під хрестів виростають душі геройські та шляхетні. …Щоби ти знала, як я за Вас молюся. Немає години, що не змовила "Богородице Діво" за Вас".  [8, з листа до сестри,  мову оригіналу збережено]. У відносинах з сестрами та братом вона наче духовний ангел пригадує у листі, що поряд з духовним збайдужінням та лінню, що опановують її сучасників слід пам’ятати про важливе: “наша вітчизна не тут, на землі, - ми мандрівники… ”- неначе наголошує: «не сплутаймо дороги!» [8, з листа до родини у період початку війни].

Вияви її віри базувались на постійному поєднанні з Богом, що виявлялась, зокрема, через набожність до Пресвятої Євхаристії. Особливо відзначалась радісним духом та вдячністю Богові за монаше покликання. Виявом живої віри в житті с.Тарсикії були її щирість, спокій, простодушність, покора, лагідність, відповідальність, точність у виконанні обов'язків, терпеливість до всіх, привітність [2].

Відомо що у відповідь на її ристи сестри молодь та діти відповідали взаємністю. Була всіма люблена, як згадують сестри. Вміла щось цікаве розповісти, тому з нею любили бути.  Часто завважували її дар сумних розвеселити, потішити, саме через конкретні жести   відзначалась любов’ю до ближніх.  У спогадах сестри зазначають, що вона була жертовною особою, з великим духом посвяти, що часто проявлялись через. Робила маленькі приємності іншим. Складалось враження, що вона всіх любила і вміла виявляти цю любов іншим.

Окрім численних духовних дарів, які завважуємо у особі с.Тарсикії, особливим духовним даром виступило прагнення присвятити своє життя за навернення невіруючих. Слід відзначити, що це прагнення пригадує євангельську максиму, яка характеризує християнську досконалість: «Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто вас переслідує » [ Мт. 5, 43-45]. Відомо, що в переддень смерті с.Тарсикія сказала одній із сестер про власну скору смерть, проте сестра не сприйняла це серйозно. Відомо з свідчень її сповідника та духівника о.Володимира Ковалика, ЧСВВ, що   перед наступом більшовиків с.Тарсикія склала обітницю Богові у його присутності, про те, що жертвує життя за навернення Росії, та католицьку віру.

Проте мучеництво, це передовсім Божий дар і вибір. Саме цей висновок ми можемо зробити аналізуючи перебіг обставин смерті с.Тарсикії. Найближчі події 1944 року в ніч на 18-те липня сестри описують з жахом: « … ніч була страшна, земля дрижала, ніхто не спав, молилися, довкола варилося, немов у котлі, страх забирав сили.» Над ранком трохи притихло. У браму задзвонив дзвінок, кілька сестер стривожено кинулись до дверей, їх випереджувала с.Тарсикія, думаючи, що прийшов отець на Службу Божу, з радістю побігла відчинити браму [8].  Віддаль від дому до брами пролягала алеєю обсаджену з обох боків ліліями, у половині до брами вона згадала про ключ і обернулася у напрямі дверей, та просила сестру щоб принесла ключ… у цю мить почувся вистріл, і с.Тарсикія впала мертвою на землю. Солдат, який застрелив її згодом визнав, що зробив це лише тому що вона була «монашка» [8, 2].

Оскільки дім сестер і сам Кристинопіль потрапили до смуги запальних боїв перед відступом німецьких сил, то невдовзі дім сестер зруйнувала бомба, а кулеметний дощ перестрілок не дозволяв сестрам виходити з підвального приміщення. Дивом є те, що всі сестри залишились живими, інші постріли та бомби наче “оминали” сестер.

Духівник с.Тарсикії засвідчив, що вона була духовно готовою до смерті та прагнула принести жертву за навернення до віри владу невіруючих. Це була жертва за прикладом Господа, як вона сама писала у одному з листів до родини: «Гляньмо на Христа. Як Він страшно терпів, та ж це був Бог. Він хотів терпіти за нас, щоб нам дати примір» [8].

Блаженнна с.Тарсикія Ольга Мацьків біла беатифікована Іваном Павлом ІІ у Львові 27 червня 2001, саме цей день Українська церква та народ вшановує щорічно її пам’ять.

Література, джерела:

1. Англо-український термінологічний словник-довідник із соціальної роботи. //Укл. А.Журавський, І.Байбакова, інш. – Львів, 2004.

2. Блаженна Тарсикія мучениця за віру. с. Любомира Г.Надич, СНДМ.  http://teolib.h1.ru/Svyat/Tars/index.html

3. Блаженна Мучениця Тарсикія Ольга Мацьків СНДМ с. Емілія Вандич, СНДМ http://www.basilianfathers.ca/svitlo/statti/2010/11/index.php?year=2010&month=11&article=Piznajmo_naszyx_Svjatyx_i_Blazgennyx.htm

4. Видатні Видатні Ходорівчани. Блаженна Тарсикія. http://www.hodoriv.org/uk/about-the-city/outstanding-hodorivchany

5. Духовний світ особт і його структура .Філософія. Осічнюк.Ю.В. http://pidruchniki.ws/19240701/filosofiya/duhovniy_svit_osobi_yogo_struktura

6. Тарсикія (Ольга Мацьків). http://uk.wikipedia.org

7. Qual è l'ordine per accedere agli onori degli altari ossia come si diventa servi di Dio, venerabili, santi e beati ? Tutti i santi sono stati canonizzati? Da quando esiste la canonizzazione ? http://www.santiebeati.it/faq.html

8. Фонди архіву Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у Львові: хроніка, спогади, листи.

Праця сестри Христофори (Буштин), Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії

Джерело:   ОРАНТА

14.06.2013р. Б. / Вийде перша в історії Церкви енцикліка, написана двома Папами

Папа Франциск оголосив у четвер, що незабаром вийде енцикліка, яка – як він сказав, – написана «в чотири руки» з Бенедиктом XVI. Так Святіший Отець підтвердив попередню інформацію, що докінчить документ, який розпочав писати його попередник.

 

У своїй промові до Секретаріату Синоду єпископів Франциск сказав: «Тепер вийде енцикліка, яка написана, як кажуть, «в чотири руки». Її розпочав Папа Бенедикт XVI і передав її мені».

 

«Це сильний документ», – сказав Папа. Він додав, що енцикліка, яку розпочав його попередник, і передав йому, це «велика справа».

 

Дата публікації першої в історії Церкви енцикліки, написаної двома Святішими Отцями, поки що не відома.

 

Ще в травні неофіційно повідомили, що Папа Франциск взяв на себе завдання дописати енцикліку Бенедикта XVI. Попередній Папа працював над нею останні роки. І навіть до історичного зречення Йозефа Рацінгера Ватикан вже оголосив, що енцикліка Бенедикта XVI про  віру з’явиться друком цього року. Її публікація мала стати частиною святкування Року Віри.

 

Нинішня ситуація є результатом безпрецедентних подій, які сталися у Ватикані після відставки Папи в лютому і вибору його наступника. Бенедикт XVI, як Папа-емерит, вже не може видати енцикліку, яка є частиною вчення Церкви.

 

Тому наприкінці травня Ватикан оголосив, що Франциск «перебрав проект Папи Бенедикта XVI».

 

Неофіційно відомо, що Папа Рацінгер передав своєму наступникові майже готовий документ. Бенедикт XVI не встиг закінчити його якраз перед зреченням.

 

За непідтвердженими даними, ця енцикліка зосереджена на смерті та воскресінні Ісуса як  основних елементах християнської віри і її ролі у сучасному світі та суспільстві.

 

Деякі ватиканісти заздалегідь не виключали, що під час роботи над текстом Франциск буде консультуватися зі своїм попередником, по-перше, як з досвідченим богословом. Ці припущення отримали ґрунт, коли виявилось, що останнім часом теперішній Папа контактує з Бенедиктом XVI, який живе в будівлі давнього монастиря у Садах Ватикану. Все вказує на те, що вони іноді зустрічаються, – повідомляє агенція Ansa.

 

Упродовж тривалого часу коментатори говорили про енцикліку, написану «в чотири руки», що у четвер підтвердив і сам Папа.

 

Франциск також повідомив, що у листопаді, перед закінченням Року Віри, оприлюднить адгортацію на тему євангелізації, яку вже почав писати.

За матеріалами: http://info.wiara.pl

Джерело:   Воїни Христа Царя

13.06.2013р. Б. / Папа: не очорнюй і не принижуй ближнього!

 

Нехай Господь обдарує нас благодаттю зважати на те, як ми коментуємо інших, сказав сьогодні Папа Франциск під час ранкової св.Меси в Домі св.Марти. Як Папа сам зазначив, цього дня він уперше від 26 лютого зміг відправити св. Месу іспанською мовою.

 

У цій відправі взяли участь також працівники дипломатичних осередків Аргентини на території Італії. Святіший Отець подякував їм за це, що вони роблять для своєї батьківщини. 

У проповіді Папа послався на заохочення, висловлене Господом Ісусом у сьогоднішньому читанні з Євангелія (Мт 5,20-27): нехай ваша праведність буде більшою від праведності фарисеїв. Це слова, які слідують одразу після Блаженств і запевнення, що Він прийшов не скасувати Закон, а сповнити його. Папа зауважив, що реформа Ісуса полягає не в розриві з минулим, бо вона становить реформу у продовженні: від зерна до плодів. 

Він нагадав, що від людей, які беруться жити по-християнськи, вимагається більше, ніж від інших, особливо коли йдеться про стосунки з братами. Ісус застерігає, що той, хто проклинає брата, заслуговує на пекло. Якщо у нашому серці є щось негативне щодо брата, то це означає доконечну потребу нашого власного навернення, зазначив Святіший Отець. Гнів і зневага щодо твого брата – це вже щось, що знаходиться на лінії смерті, що його вбиває, сказав Папа Франциск, застерігаючи від образ та обмов ближнього.

– Не треба йти до психолога, аби знати, що коли хтось очорнює іншого, то це діється тому, що він сам не може розвиватися й відчуває потребу принижувати іншого, аби почуватися кимось важливим. Це жорстокий механізм. Натомість Ісус з усією простотою навчає: не говоріть один про одного погане, не очорнюйте один одного, не дискваліфікуйте один одного. Мотивом є те, що ми всі йдемо спільним шляхом, і цей шлях колись нас приведе до кінця, сказав Папа. 

Святіший Отець додав: якщо хтось неспроможний запанувати над своїм язиком, то він себе засуджує, а природна агресивність, яку ми спостерігаємо в суперництві Каїна з Авелем, повертається упродовж усієї історії. Ми не те що злі, ми більше слабкі та грішні. Тому людині видається, що набагато легше впорядкувати ситуацію, ображаючи когось, обмовляючи, звинувачуючи, аніж добром. 

– Я б хотів просити Господа, аби дав нам усім благодать звертати більшу увагу на мову, на те, що ми кажемо іншим. Це малий покутний акт, але він приносить добрі плоди, – зазначив Папа. Він заохотив просити Бога, аби наше життя було згідне з новим Законом – Законом лагідності, любові, миру, і щоб ми хоч трохи вміли припнути язики, стримати коментарі щодо інших, або вибухи, що провадять до гніву чи легких образ. 

За матеріалами: deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

13.06.2013р. Б. / Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

 

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

 

Проповідь

Святе Письмо навчає, що Ісус Христос після Воскресіння перебував на землі сорок днів, з'являвся своїм апостолам, переконував їх, що це Він і що Він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, учив розуміти Писання, заохочував до проповідування Євангелія по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги в розумінні й проповідуванні Божого слова. А сорокового дня по Воскресінні, прибувши до апостолів, вийшов з ними, пройшовся недалеко від міста Витанії, потім, знявши руки, поблагословив їх і став возноситися на їхніх очах у небо (пор. Лк 24, 50-51). Ісус Христос своєю силою став підноситися в небо, подібно, як і сам воскрес. Його вознесіння сталося на очах учнів, з котрими Він йшов з Єрусалиму до Витанії, розмовляючи дорогою, відповідав на запитання апостолів, котрі цікавилися земними справами, що стосувалися до відбудови царства Ізраїлю. Господь бажає піднести їх до іншого мислення - бути Його свідками по всій землі після прийняття Святого Духа (пор. Ді 1, 8). Не дивуймося апостолам, а тим більше собі, коли нас завжди тягне до земних справ, а дивуймося тому, що після стількох переконань людина дорожить земними речами й побивається за вигідним життям, ніби її призначення є залишатися жити на землі вічно.

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися в небо, не спускаючи з Нього очей до того часу, аж поки хмара забрала Його. На Бога треба дивитися очима віри й так само розпізнавати Його, тому що неможливо пізнати Бога тілесними очима й замало стати Його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли вже не бачили Його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі в білій одежі стали коло них і заговорили - сказали, що Христос так само повернеться знову на землю. Земного зору не вистачає, аби пізнати Бога, а пізнавши Його з дару віри, слід ретельно готуватися до Його приходу на землю. І в "Символі віри" ми визнаємо і стверджуємо про другий прихід Христа на землю - "судити живих та мертвих".

Святий Іван Золотоустий навчає, що хмара - "символ божественної сили" (пор.: св. Ів. Золотоустий, Бесіда 2 на Діяння). Через ангелів довідуємося про прихід Христа в тілі на землю, щоб судити мешканців землі, - як згадує Святе Письмо (пор. Мт 19, 28; Ді 17, 31). Святитель Іван Золотоустий так говорить про апостолів: "Вони побачили кінець Воскресіння, але не бачили початку; а Вознесіння побачили початок, але не бачили кінця" (там само). Учні, котрі з такими великими труднощами прийняли Ісусове Воскресіння, стали свідками Його Вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це Він, й отримали надію від ангелів, що Він знову прийде. Правда, ангели не вказали терміну, тому що сам Господь говорив: "А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець" (Мт 24, 36).

Під час Вознесіння Христа на небо зустрічаємося з ангелами, котрі являлися також при Його народженні; коли Ісус перебував на молитві в оливному саду; як свідки Його Воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Письмо розповідає про їхню роль і завдання перед Богом. У Стихирах сьогоднішнього свята молимося: "Як ти, Христе, возносився... ангели, злітаючи перед тобою, кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!" (Світильний Вознесіння). Ангелів бачимо в білих блискучих одежах - як символ чистоти духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також завжди перебувають при нас, дивляться на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято - свято ангелів і людей, свято неба та землі. Радіймо в цей день і пам'ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос з ангелами після останнього суду - воскреслих мешканців землі. Дивімося вгору, не прив'язуймося до земних речей, котрі незабаром треба буде залишити, а зі собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов'ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори -світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути й вознестися з Ісусом Христом і святими ангелами у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день - день, коли Христос взяв наше єство і возніс його небесному Отцеві. Туди прямуймо, там наша мета життя!

+ Ігор (Возьняк), Митрополит Львівський

Храм Вознесення Господнього, м. Львів 17.05.2007

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Архиєпископ Ігор Возняк. "Слово Господнє живе та діяльне". Проповіді. - Львів: Свічадо, 2009.
А також ікону Вознесення ГНІХ храму Преображення Господнього м. Львів.

Джерело: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

12.06.2013р. Б. / Церква – місце Божого милосердя й надії

Загальну аудієнцію 12 червня 2013 р., яка відбулась на площі Святого Петра у Ватикані, і в якій взяло участь понад сімдесят тисяч паломників з усього світу, Папа Франциск присвятив визначенню Церкви як Божого Люду, як це окреслив ІІ Ватиканський Собор, і як говорить Катехизм Католицької Церкви. Святіший Отець поставив ряд запитань, над якими, за його словами, кожен зможе призадуматись.

 

Найперше, що означає бути «Божим Людом». Папа підкреслив, що, перш усього, це означає, що Господь не є власністю жодного народу. Він кличе, скликає, запрошує стати частиною Його люду. І цей заклик звернений до усіх без різниці, тому що Боже милосердя «хоче, щоб усі люди спаслися» (І Тим 2,4).

 

Святіший Отець вказав, що Ісус, не створив виключної, елітної групи, але наказав Апостолам іти та навчати всі народи. У посланні до Галатів святий Павло стверджує, що серед Божого Люду, в Церкві «нема юдея ані грека...бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3,28). «Хочу сказати також і тим, які відчувають себе далекими від Бога і від Церкви, – сказав Папа, – боязкими або байдужими, тим, які вважають, що не зможуть змінитись: Господь кличе також і тебе, щоб стати частиною Його люду і робить це з великою пошаною та любов’ю. Він запрошує нас стати членами цього народу, Божого люду».

 

Як же ж стаємо членами цього Божого люду? «Не через фізичне народження, – сказав Папа, – але через нове народження. У Євангелії Ісус каже Никодимові, що для того, щоб увійти в Царство Боже, потрібно народитись з висоти, з води та Духа (пор. Ів 3,3-5). Ми стаємо членами Божого люду через Хрищення, через віру в Христа, через Божий дар, який треба плекати та вирощувати протягом усього нашого життя». Святіший Отець запросив кожного поставити собі запитання: що я роблю, щоб зростати у вірі, яку я отримав під час мого Хрищення?

 

Наступне питання стосувалось закону Божого люду. «Це закон любов, любові до Бога і любові до ближнього згідно із новою заповіддю, яку нам залишив Господь . – наголосив Єпископ Риму. – Однак, ця любов не є безплідною сентиментальністю або чимось невизначеним, але означає визнати Бога як єдиного Господа життя і, одночасно, прийняти іншого як справжнього брата, долаючи поділи, суперництво, непорозуміння, егоїзми – ці дві речі йдуть разом.

 

Скільки шляху ще потрібно подолати, щоб у конкретний спосіб жити цим новим законом, законом Святого Духа, що діє в нас, цим законом любові!» Папа звернув увагу й на те, що преса та телебачення показують численні війни між християнами «Як це зрозуміти? – запитав Святіший Отець. – Стільки воєн серед Божого люду! Але також і в кварталах, на робочих місцях – скільки-то воєн викликаних заздрістю, суперництва. Скільки воєн у самих родинах! Ми повинні просити у Господа, щоб змогти як слід зрозуміти цю заповідь любові. Як добре, як гарно любити одні одних як справжні брати!» Папа Франциск закликав молитись за тих, на кого ми сердимось, за тих, хто, можливо, нам не симпатичний, і не відкладати, а зробити це сьогодні!

 

Відповідаючи на питання про місію цього Божого люду, Святіший Отець вказав, що вона полягає у тому, щоб нести у світ Божу надію та спасіння: бути знаком любові Бога, який кличе усіх до приязні з Ним, бути закваскою, завдяки якій бродить усе тісто, сіллю, яка надає смак і захищає від псування, бути світлом, що освітлює. Далі Папа Франциск ще раз звернув увагу на те, що вистачить розгорнути газету, як бачимо присутність зла, бачимо як діє Диявол. «Але хочу сказати вголос: Бог є сильніший! – сказав Святіший Отець, додаючи: Чи ви вірити в це?! Повторімо всі разом: Бог є сильніший! А сильніший тому, що Він – Господь, Він – єдиний Господь!» Папа Франциск наголосив, що навіть і тоді, коли дійсність може огортати пітьма, коли вона може бути позначена злом,однак, вона може змінитись, якщо ми першими принесемо світло Євангелія, особливо власним життям. Святіший Отець навів приклад, що коли темної ночі на величезному стадіоні одна людина запалить світло, то його ледь видно, але коли понад сімдесят тисяч глядачів запалять власне світло, увесь стадіон наповниться світлом. «Зробімо так, – закликав Папа, – щоб наше життя було Христовим світлом: разом понесемо світло Євангелія у повсякчасну дійсність».

 

Вселенський Архиєрей вказав, що метою Божого люду є Боже Царство, яке започатковане на землі самим Господом і повинно поширюватись аж до звершення, коли з’явиться Христос, наше життя. Мета – це повна єдність з Господом, це – увійти в Його божественне життя, де будемо жити радістю Його безмежної любові, повною радістю.

 

Бути Церквою, бути Божим Людом, сказав на закінчення своєї катехизи Папа Франциск, згідно з великим задумом Божої любові, означає бути Божою закваскою серед людства, означає звіщати й нести Боже спасіння у наш світ, який часто збився з дороги, якому потрібно відповідей, які заохочують, які дають надію, які підбадьорюють на шляху.

 

«Нехай же Церква буде місцем Божого милосердя та надії, де кожен зможе відчути себе бажаним, любленим, прощеним та заохоченим жити добрим євангельським життям», – закликав Святіший Отець, додаючи, що для цього Церква повинна мати відчинені двері, щоб усі могли прийти, а ми повинні вийти через ці двері, щоб звіщати Євангеліє.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

12.06.2013р. Б. / Кардинал Кох про здобутки і невдачі екуменічного діалогу

Діалог між Католицькою і Православною Церквами став можливий після Другого Ватиканського собору, коли папа Павло VI та Вселенський патріарх Атенагор скасували взаємні анафеми. Про це, під час лекції в УКУ нагадав кардинал Курт Кох.

 

«Цим актом з організму Церкви було виведено отруту взаємного відлучення, а «символ розколу» заступив «символ любові»», – наголосив під час лекції кардинал. 

Перебуваючи 10 червня з візитом в УКУ голова Папської ради сприяння єдності християн зустрівся з керівництвом Університету, відвідав Колегіум та ознайомився з діяльністю факультетів та інститутів, повідомляє прес-служба УКУ. 

Під час свого візиту кардинал Кох прочитав лекцію «Перспективи екуменічного діалогу між Католицькою і Православною церквами». 

На його думку, важливим моментом в екуменічному діалозі стало те, що Католицька та Православні церкви почали шукати те, що їх об’єднує, а саме богослов’я у сферах сакраментології, таїнства Церкви та Євхаристії. Однак, окрім пошуку спільного, часто теми примату єпископа Риму, а також «уніатизму» та «прозелітизму» слугували причинами призупинення діалогу, що могло відкинути всю роботу до початків. 

Кардинал Кох також прокоментував роль східних Католицьких Церков у міжконфесійному діалозі і зазначив, що  «вони своїм богослов’ям і літургією, дисципліною і правом зорієнтовані на Схід, а з іншого боку – живуть у сопричасті з Римом». 

Під час візиту до УКУ кардинала Курта Коха супроводжував Патріарх УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). 

Джерело:    КРЕДО

11.06.2013р. Б. / Хорватія каже «так» натуральній родині

Загреб, Хорватія. Збір підписів за референдум.

Організовані світською католицькою організацією «U ime obitelji» (В ім’я родини), хорвати подали петицію, просячи про референдум стосовно поправки до Конституції. Підписалися 730 000 осіб.

 

Петиція просить включити в Конституцію Республіки Хорватія постанову, яка проголошує шлюб як довготривалий союз між чоловіком і жінкою. 

Ініціатива знайшла беззаперечну підтримку Конференції хорватських єпископів, Сербської Православної Церкви, протестантських конфесій, мусульманської спільноти й навіть громадян, які не належать до жодної з релігій. 

Відповідно до закону, ініціювати референдум може активна частина населення країни, яка збере за два тижні підписи у кількості 10% від електорату (близько 350 000). Понад 6 000 волонтерів – а це майже удвічі більше за  потрібний мінімум – зібрали підписи в 2 000 населених пунктів по всій країні. Крім парафіяльних храмів, вони з’являлися в громадських місцях, на кшталт ринків, автобусних зупинок і торговельних центрів.

Ініціатива зустріла запекле протистояння з боку гомосексуального лобі. Через інтернет і соціальні мережі лідери лобі закликали до нападів на волонтерів, що проявилося у спробі хакерського зламу інтернет-сторінки та профілю на Фейсбуці «U ime obitelji». Були й фізичні напади: підписані аркуші з петиціями розкидано, столи перевернуто. Волонтерів звинувачували в «гомофобії» та обзивали «клерикальними фашистами». 

У центрі Загреба, на Квітковій площі, чоловік влаштував пожежу з постерів та інформаційного матеріалу, розміщеного на столі, унаслідок чого один із волонтерів постраждав від вогню, намагаючись загасити вогнище. Багато подібних атак сталися по всій країні – і зустрілися з бездіяльністю поліції  та тихим замовчуванням з боку властей. 

Ставлення політиків змінювалося від презирливого мовчання до зростаючого занепокоєння. Коли промоутери ініціативи відзначили, що «більш як 380 000 підписів» зібрано лише за перший тиждень, – авторитетні голоси всередині рядів парламентарної більшості стали вимагати встановлення мінімальної кількості підписів для скликання референдуму на рівні 450 000 замість 375 000. Мотивація – що експатріанти хорватського походження також мають бути включені до процесу законотворення як представники електорату. Це всупереч факту, що за законом експатріантам не надається права підписувати прошення про референдум. 

Коли влада визнала, що число підписів умовно сягає 710 000, член соціал-демократичної партії Хорватії заявив по телебаченню, що референдум не може бути авторитетним,  оскільки число підписів не представляє абсолютної більшості голосуючих. Іншими словами, ви мусите виграти референдум до того, як його буде оголошено! 

Прем’єр-міністр Зоран Міланович запропонував внести зміни до Конституції на підставі не народного рішення, а хорватського парламенту, де, звісно, поправка не пройде. Президент Конституційного Суду у відповідь на це заявив, що затвердження поправки до Конституції через референдум не вимагає жодного парламентського прийняття. 

Схоже, що Хорватія входить у серйозну конституційну кризу. Реалії такі, що «товариші» з соціал-демократичної партії нині мають велику владу (вони є спадкоємцями Ліги комуністів у Хорватії), аби повернути країну до напівтоталітарного режиму, де демократичні права застосовуються тільки в тому разі, коли ти віддано служиш ідеології та правилам партії. 

Шлях, який потрібно пройти до скликання референдуму, й досі ще довгий і звивистий, на ньому багато пасток і засідок. Завдяки стимулу, який дала католицька організація «U ime obitelji», хорвати готові боротися і захищати сім’ю як довготривалий союз між чоловіком і жінкою.

 
За матеріалами: La Nuova Bussola Quotidiana

Переклад: Ельнара Корольова, СREDO 

Джерело:   КРЕДО 

10.06.2013р. Б. / У Летичеві відбулися реколекції для жінок за методом св. Ігнатія Лойоли

 

З 5 по 8 червня отці Згромадження Воплоченого Слова з Вінниці вперше організовували духовні вправи для дівчат та жінок за методом Святого Ігнатія Лойоли. Відбувалися вони в санктуарії Летичівської Богородиці, що розташований у смт. Летичів, Хмельницької області. Саме тут, під Покровом Пречистої Діви Марії, всі мали можливість в тиші та віддаленості від буденного гамору наново відшукувати шляхи до Бога.

 

«Кожен для себе отримав неоціненні духовні настанови для впорядкування свого життя, відкрив ті засоби, що допоможуть нам у зростанні в духовному житті і в змаганні до святості. Тут була можливість почерпнути ті практики, настанови, роздуми, які так конче потрібні в буденному житті над якими мало роздумуємо» - так описують самі учасники свої реколекції. 

Проповідував духовні вправи ієромонах Фернандо Браво, ВС, Провінційний Настоятель отців Воплоченого Слова в Україні. Допомагали та супроводжували реколектанток – Сестри Згромадження Господа і Діви Марії з Матара, Чернечої Родини Воплоченого Слова. 

 

 

Джерело:   КРЕДО

09.06.2013р. Б. / Шлях свободи та закон любові. Папа Франциск до учасників ініціативи «Десять площ для десяти заповідей»

Десять заповідей є Господнім даром для нас і вказують нам шлях свободи. На цьому наголосив Папа Франциск, звертаючись за посередництвом відеопослання до учасників ініціативи «Десять площ для десяти заповідей», що у суботу, 8 червня 2013 р., відбулася на Катедральній площі Мілану.

 

Яке значення мають для нас Десять Божий заповідей, чи вони ще промовляють до нас в цей бурхливий та сповнений протиріч час? Шукаючи відповіді на це запитання, Святіший Отець зазначив, що сього слово «заповідь» не є модним, здається чимось негативним, що накладає обмеження. «Але Десять Заповідей походять від Бога, Який створив нас для любові, від Бога, Який заключив союз з людством, від Бога, Який бажає людині виключно добра», – наголосив Папа Франциск, додаючи, що Заповіді показують нам шлях, який слід подолати, щоб побудувати справедливе та мирне суспільство.

 

«Десять Заповідей показують шлях свободи, який знаходить повноту в законі Духа, викарбуваному не на кам’яних таблицях, але в серці», – вів далі Святіший Отець, цитуючи святого Павла та наголошуючи, що заповіді не є «обмеженням свободи», але «вказівками до свободи». Адже вони вчать нас, як «уникнути рабства, до якого зводять ідоли, яких ми самі собі будуємо». «Дотримуватися Десяти Заповідей, – зазначив Папа, – означає бути вірними самі собі, нашій найавтентичнішій свободі, йти вперед до справжньої свободи, якої Христос нас навчив у блаженствах».

 

Десять Заповідей – це закон любові, який Ісус підсумовує словами: «Любитимеш Господа Бога всім серцем, усією душею, всіма силами своїми, а ближнього, як себе самого». Ось де, за словами Святішого Отця, найглибший сенс Божих заповідей: «Любов, яка походить від Бога, яка дає сенс життю, любов, яка вчиняє нас здатними жити не як раби, але як сини і доньки». Адже справжня свобода не означає «іти за егоїзмом чи сліпими пристрастями», але любити, «обирати добро в кожній ситуації».

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя