Коротка історія Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди.
Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.
Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті.
Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.
Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.
Тропар та кондак
Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій.
Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.
1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24
Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.
Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35
В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.
Проповідь
Хрест - перетин двох ліній. Хрести бувають різної форми, відмінних видів. Хрест, в церковному розумінні слова, означає перетин двох частин дерева певної величини, що з'єднані між собою під певним кутом, на якому помер наш Спаситель, Ісус Христос. У духовному значенні, слово хрест означає і спасіння, і терпіння. Під спасінням розуміємо діло, яке довершив Ісус Христос, помираючи на хресті за людський рід, відкриваючи людям дорогу до неба. Під терпінням розуміємо акт, що пов'язаний з людиною, яка несе певні випробування фізичні або духовні, які її зумовлюють до певного болю, страждання, а навіть смерті. Хрест означає перемогу Сина Божого над дияволом, це значить привернення усьому людському родові Божого синівства, утвердження нас у любові Божій. Святий Іван у своєму посланні написав: «На це з'явився Син Божий, щоб знищити діла диявола» (Ів 3,8).
І Спаситель переміг злого духа, навіть, помираючи на хресті, а потім своїм світлим Воскресінням. Тому, слово хрест найчастіше керує людину до думання про Ісуса Христа, або наштовхує думати про терпіння, які переносить певна особа чи очікувані ще незнані болі, що надходять на людину.
У наших церквах в день свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього виставляють на тетраподі чи на якомусь видному місці прибраний у квіти хрест, якому люди кланяються, припадаючи чолом до землі та цілуючи його, як пошану Господу, що помер на хресті, визволяючи нас від неволі диявола. На Утрені свята Воздвиження співом прикликається вірний народ до вшанування хреста такими словами: «... Цілуймо його з радістю й острахом: з острахом задля гріха, як недостойні; з радістю ж — заради спасіння...(Слава і нині: стих, на пс’. псхвальному). Людина не може сховатися чи уникнути хреста, тому що так побудоване наше життя, що пройти мимо терпіння неможливо. Коли б, здається, усе було добре: вигідне життя, достатні матеріальні статки, добре здоров'я тощо, усе одно приходить смерть до близьких чи знайомих нам осіб і це викликає терпіння, страх, непевність. Гірше те, коли людина сама собі спричинює певні хрести, своїм нехристиянським життям чи порушенням Господніх, Церковних чи державних приписів-законів.
Роздумуємо про хрест, на якому помер Ісус Христос зовсім невинний та праведний чоловік. І більше як чоловік, тому що він Син Божий, Друга Особа Божа, рівний зі своїм Отцем та Святим Духом. Він - той, хто нас покликав до життя, хто полюбив нас до кінця. Господь поклав своє життя за наше спасіння, за наше вічне щастя. Не хрестах померло дуже багато людей, однак про них не згадується, хіба що мимоволі в історії про це написано. А ось, про хрест, на якому помер Ісус Христос, говориться завжди, часто і всюди. По усіх континентах землі відомо, що Син Божий помер на хресті ради людей, з превеликої любові до них, щоб усі народи світу були щасливими у вічності. Це найперше відноситься до нас, християн, бо кожній особі із нас повинно дуже залежати на нашому спасінні. Яка була б комусь радість із того, що інші отримають спасіння, що інші - щасливі, коли б ми цього щастя та вічної радості у небі не коштували? Ні! Нам необхідно боротися за щастя у небі, здобувати його кожного дня нашим покаянням та гідним служінням Богу. А служіння Богу у любові відоме, про це згадує святий Іван євагеліст: «Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі» (Ів 5,3). Нам відомі Заповіді Господні, відомі приписи святої Церкви, яких менше за будь-які закони певної держави. І Господь Бог завжди допомагає нам у збереженні його законів. Він виходить назустріч людині зо своїми дарами, щоб вона могла їх прийняти та використовувати для свого вічного добра, щоб здобувати ними вічну нагороду, вічну радість.
Бруно Ферреро в своїй маленькій книжечці у розповіді «Блакитне каміння» написав певну історію про маленьку дівчинку. Мале дівча підійшло до його ювелірної крамниці й вдивлялася у вітрину. Побачила там прекрасне намисто й попросила ювеліра, щоб гарно запакував його, як подарунок для її сестри. Власникові крамниці було цікаво скільки у неї грошей, що вона ризикує купити таку дорогу річ? Мала сміливо вийняла свою металеву пачечку, перевернула її і на прилавок висипалося кілька монет, квиток, мушлі і ще якісь дрібненькі прості статуї. Це було усе, що вона посідала. Дівчинка повідомила, що у неї після смерті матері залишилася сестра, яка замінила їй маму і в день її уродин вона бажає зробити сестрі приємний подарунок. Ювелір обгорнув шкатулку й подав малій куплений подарунок. Після якогось часу до крамниці увійшла гарна дівчина з блакитними очима як каміння у намисті й принесла дорогоцінну річ до ювеліра. Поклала шкатулку з намистом на прилавку, віддаючи його. Запитала про ціну й повідомила, що у її сестри ніколи не було таких грошей, щоб купити дороге намисто. Продавець не видав ціни цього предмету, лише завернув його і подав дівчині кажучи, що її сестра заплатила більшу ціну як хто-небудь інший, бо віддала усе, що мала (пор. «Життя - це все, що ми маємо»).
Достойні сестри й брати, ніколи не забуваймо, що Небесний Отець з любові до нас «... Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним (Ів. 3.10). Син Божий прийшов на світ, щоб ми стали учасниками неба, щоб МИ були З ЙОГО Отцем та усіма учасниками Царства Небесного у вічності завжди. Не опустімо цього дару нашого життя. Коли чуємо слова, які говорив Ісус Христос , що верблюдові легше пройти крізь вушко голки, хай багатства, принади та розкоші цього світу не стануть нам на перешкоді здобути небо. Хай легше нам буде позбутися усього, щоб здобути цей безцінний скарб - небо. Інші, коли бажають, нехай будують палаци й котеджі, хай нагромаджують без міри грошей, хай одягаються «у кармазин та вісон», ми одягаймося у дари Господні, прикрашуймо себе Божими чеснотами, обнімаймо з радістю та любов'ю хрести життя, прямуючи по нагороду в дім Небесного Отця, його сина та Святого Духа. Амінь.
+ Ігор
Архиєпископ Львівський, УГКЦ
м. Глиняни, Золочівського р-ну, 27.09.2011
Для створення сторінки використано такі видання:
Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004.
А також ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.
Джерела:
www.ugcc.org.ua
Воїни Христа Царя
Бенедикт XVI надіслав телеграмою вітання єпископам, які 27 вересня в Швейцарії почали щорічне пленарне засідання голів єпископатів Європи. Святіший Отець, очікуючи реальних результатів заходів, які проходять під знаком II Ватиканського Собору, підкреслює його екуменічний вимір. Папа вказує на зразкову діяльність, 1400 років після євангелізації європейських народів, св. Галла і його однодумців. Бенедикт XVI згадує, що цей ірландський евангелізатор прибув до швейцарської землі, щоб почати молитовне життя на самоті. «Але слава про його святість привела багатьох до нього, так і народилася монаша громада, яка, в свою чергу, стала центром, двигуном подальшої місії серед численних народів».
