10.11.2012р. Б. / Батько і мати (Octava Dies)

«Останніми днями сталися три тривожні події, що стосуються законодавства у справі подружжя. В Іспанії Конституційний Суд відкинув рекурс проти теперішнього закону, який виключає будь-яку відмінність між чоловіком та жінкою, говорячи просто про подругів А і Б, тож він залишається дійсним. У Франції уряд представив законопроект щодо змін в подружньому праві, включаючи до нього також одностатеве подружжя. У Сполучених Штатах Америки деякі референдуми, що відбулися одночасно з президентськими виборами в різних штатах, вперше дали позитивний результат на користь одностатевим подружжям. Отож, зрозуміло, що в західних країнах спостерігається поширена тенденція змінити чи краще сказати, відкинути класичне бачення подружжя між чоловіком та жінкою, касуючи його особливе чи упривілейоване визнання в стосунку до інших форм союзів», – про це у черговому випуску своєї редакторської рубрики «Octava Dies» роздумує Генеральний Директор Радіо Ватикану о. Федеріко Ломбарді, ТІ.

 

«Це не є чимось новим, – зазначає він. – Ми вже це зрозуміли. Але ця справа не перестає нас дивувати. Чому потрібно ставити під сумнів те, що справді відповідає відчуттю народів, і чому не помічається логічного порядку в далекоглядній перспективі спільного добра. Про це говорить не лише католицька Церква; на цьому чітко наголосив, наприклад, Верховний Рабинат Франції в своєму добре аргументованому документі. Адже йдеться не про те, щоб уникнути несправедливої дискримінації щодо гомосексуалістів, бо це можна і слід забезпечити іншими способами. Йдеться про те, щоб чоловік і дружина, як такі, були публічно визнані, і щоб діти, які приходять на світ, могли знати та сказати, що мають тата і маму. Врешті, зберегти бачення людської особи та міжлюдських стосунків, в яких публічне визнання моногамного подружжя між чоловіком та жінкою було б цивілізаційним здобутком. Адже, якщо це не так, то чому б, наприклад, не замислитися над можливістю вільно обраної багатошлюбності, і, очевидно, щоб не було дискримінації, також над можливістю групового шлюбу? Тому годі сподіватися, що Церква відмовиться наголошувати на тому, щоб суспільство визнало особливу роль подружжя між чоловіком та жінкою».

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

09.11.2012р. Б. / Папа говорив з вченими про діалог науки та віри

Віра та наука потрібні для того, щоб будувати культуру пошани до людини. На це звернув увагу Папа Бенедикт XVI, приймаючи у четвер, 8 листопада, учасників пленарної сесії Папської Академії наук, що відбувалася від 5 до 7 листопада. 

 

«Всесвіт, – зауважив Святіший Отець, звертаючись до науковців, – не є хаосом, не є плодом хаосу», але, радше, «впорядкованою складністю, яка шляхом аналізу та порівняльних аналогій» дає нам змогу піднятися з окремої точки зору до загальнішого погляду. 

В контексті теми цьогорічної сесії Папа звернув увагу на «нове бачення єдності між науками», адже вони не є «відокремленими інтелектуальними світами», не пов’язаними один з одним, але «взаємопов’язані і спрямовані на вивчення природи, як єдиної, зрозумілої та гармонійної дійсності». І хоч перші миті всесвіту та життя недоступні науковим спостереженням, наука здатна відкрити очевидний порядок та постійне творення. 

«Таке бачення в багатьох точках плідно перетинається з філософським та богословсько-християнським баченням всесвіту», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що ця «логічна» та «аналогічна» організація природи заохочує науковий пошук до того, щоб відкривати співучасть людей та Бога. Слід також пам’ятати, що зі своїми могутніми засобами сучасна наука, має безпосередній вплив на людське буття. Тому, за словами Папи, існує «невідкладна потреба безперервного діалогу та співпраці між світом науки й віри, щоб будувати культуру пошани до людини, її гідності та свободи», як також задля майбутнього всього людського роду та стійкого розвитку. «Без цієї необхідної спільної дії, – перестеріг він, – великі питання людства» втрачають підґрунтя розуму та істини, потрапляючи у сферу ірраціонального, міфічного чи байдужості, «завдаючи велику шкоду людству, мирові, та, по-суті, нашому майбутньому». 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:       КРЕДО

09.11.2012р. Б. / Єпископат США: Священики мусять знати, що їх вірні дивляться по телевізору

Священики у своїх проповідях повинні поєднувати Святе Письмо і щоденне життя людини, реалії сучасної культури та заохочення будувати особисті стосунки довіри з Христом. Це окремі елементи, які повинна би містити у собі проповідь, щоб бути дієвою, переконливою та досягати самого серця віруючих. Про це йдеться у документі, який готує єпископат США. 

 

Вказівки щодо проповідей спрямовані до священиків, дияконів та семінаристів і тих, хто бере участь у цій місії разом із священиками. Документ який носить назву «Проповідувати таємницю віри: Недільна проповідь» посилається на повніший декрет, який прийняла Конференція Єпископів Америки 30 років тому. 

«Думка видати новий документ зродилася шість років тому, – говорить голова Єпископської Конференції Роберт Карлсон, Архиєпископ Сент-Луїсу, що у штаті Міссурі, США. Новий імпульс ця думка отримала тоді коли Папа Бенедикт ХVІ написав Апостольського листа «Verbum Donimi», де висвітлив тему Божого Слова в житті та місії Церкви». 

Нова інструкція містить багато прикладів зі Святого Письма. Починаючи від проповідей Ісуса Христа, запрошує, зокрема, проповідників Божого Слова, жити тим про що говорять. В інструкції читаємо «Сьогоднішній проповідник повинен усвідомлювати те, що він звертається до слухачів з набагато неодноріднішою культурою, ніж це було в минулому, яка дуже сильно обумовлена контекстом секуляризованого суспільства». 

Також необхідно зберегти життєвий зв’язок між проповіддю та літургійним Чином Пресвятої Євхаристії. Вона мусить входити в життя вірних та зміцнювати їх зв’язок з Христом. «Наново кличучи до застанови над Його людяністю, бідністю, співстражданням, простотою, стражданням та смертю, проповідь повинна показати вірним, наскільки їх любить Божий Син, починаючи від часу, коли Він взяв на себе нашу людську природу», – йдеться в документі. У цьому сенсі «розповідь життєвих історій ілюструє досвід людини і сучасну культурну дійсність, допомагаючи вчинити проповіді живими та відкрити дорогу для покращення розуміння біблійних текстів». 

Ось чому священики мусять знати, «що їхні вірні бачать по телевізору, яку музику слухають, які сайти відвідують та якими фільмами захоплюються». Таким чином, стверджує документ єпископів США, вони зможуть викликати зацікавлення слухачів, а зокрема, у тих, які живуть на межі віри. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:    КРЕДО

08.11.2012р. Б. / Главі УГКЦ вручили фотоальбом «Приїзд Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука на Донеччину»

4 листопада 2012 року в Патріаршому Соборі Воскресіння Христового УГКЦ, що в Києві, п. Леся Скубко, дизайнер, співробітник ЦРДМДС, вручила фотоальбом «Приїзд Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава Шевчука на Донеччину (13-16 травня 2012)», який було видано Центром релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків (ЦРДМДС), Блаженнішому Святославу Шевчуку, Предстоятелю УГКЦ. Про це повідомляє Центр релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків, що в Донецьку.

 

Вручення фотоальбому відбулося після Патріаршої Літургії, під час якої було висвячено шість піддияконів у диякони, одного з них – диякона Ігоря Лепського – для служіння в Молдові. В цих заходах приймав участь римо-католицький єпископ Антоній Коша, який опікується всіма католиками різних обрядів в Молдові.

 

Фотозвіт з Літургії, висвячення в диякони та процес вручення фотоальбому п. Лесею Скубко Блаженнішому Святославу Шевчуку дивіться на нашому сайті та сторінці Facebook. Блаженніший Святослав щиро подякував за цей дарунок і поблагословив п. Лесю на подальшу творчу роботу.

 

Центр релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків щиро дякує о. Олегу Олексі, секретарю Глави УГКЦ та о. Ніканору Лоїку, настоятелю Патріаршого Собору Воскресіння Христового УГКЦ у Києві за сприяння в організації зустрічі співробітника ЦРДМДС  з Блаженнішим Святославом Шевчуком.

Прес-служба Донецько-Харківського екзархату УГКЦ

08.11.2012р. Б. / Таїнство зцілення та зміцнення

 Провидіння Боже встановило так, щоб людина могла витривало змагатися з хворобами і дбати про своє здоров’я. Дане Богом людині, воно слугує для виконання обов’язків у суспільстві та Церкві – і ми не маємо морального права марнувати здоров’я дарма. Це Бог дає нам життя, Він дає сили і певне завдання для виконання у цьому світі. Немає жодного непотрібного, безцільного життя. Але людина має вільну волю і не завжди прислухається до того, як Бог прагне послужитися нею, покликавши до існування.

Однак ми маємо завжди бути готові прийняти хрест, який у житті може виразитися також через хворобу. Тому хворі мають особливе завдання у християнській спільноті і є особливими членами Тіла Христового, яким є Церква.

Церква вірує і визнає, що серед семи Святих Таїнств існує одне, спеціально призначене для зміцнення хворих. Це Таїнство Єлеопомазання. Воно призначене не тільки для тих, які перебувають у дуже великій небезпеці смерті: єлеопомазання потрібне і тоді, коли вірному починає загрожувати небезпека смерті через хворобу або старість.

Це таїнство може повторюватися. Якщо людина після єлеопомазання одужує, вона може знову прийняти це таїнство в разі нової хвороби. Євангеліє свідчить про те, що Христос оточував великою опікою хворих у їхніх тілесних та духовних потребах, а також доручив чинити це саме своїм вірним. Турбота про вділення цього таїнства є обов’язком цілої Церкви. На кожному з нас лежить відповідальність дбати не тільки про своє спасіння, але допровадити до поєднання з Богом іншу людину. А тим більше справою віри є дбати про важко хворого ближнього, а надто за того, який перебуває в небезпеці смерті.

ІІ Ватиканський Собор стверджує, що Таїнство Єлеопомазання можна назвати таїнством помазанням недужих, спираючись на слова апостола Якова: "Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться" (Як 5, 14-15).

Хвороба може вести до тривоги, до замкнення в самому собі, навіть до бунту проти Бога… Але вона також може зробити людину зрілішою; допомогти їй пізнати те, що є насправді цінним у житті, а що – другорядним. Дуже часто хвороба, навіть неважка, допомагає людині зробити переоцінку свого життя. Згуртувати навколо неї справжніх друзів, помирити розбиту внутрішнім розбратом родину. Врешті-решт, часто хвороба спонукає шукати Бога і навертатися до Нього. Нам не відомі плани Божі: через страждання однієї людини, яка несе хрест хвороби, часом навертаються інші. Нікому не відомі путі Господні…

У Старому Завіті хворобу часто пов’язують із гріховним станом людини. Виливаючи перед Богом свої скарги та хвороби, люди Старого Завіту шукали оздоровлення. Хвороба ставала дорогою навернення, а Боже прощення – початком зцілення.

У Новому Завіті Христос прийшов зцілити всю людину, її дух, душу та тіло. При зціленні Ісус жадає віри людини. І нині через Таїнство Єлеопомазання Він прагне доторкнутися до нас, щоб звільнити від страждань.

У Євангелії Ісус користується різними знаками для оздоровлення хворих: слиною, покладанням рук, зануренням у воду, накладенням болота. Дозволяє до Себе доторкнутися і ще більше робить наші немочі Своїми. Та вершина Божої допомоги нам виповнилася на Хресті, коли Він узяв увесь тягар гріха на Себе: "Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає" (Йн 1, 29б).

Обряд Таїнства Єлеопомазання, затверджений папою Павлом IV 30 листопада 1972 р. каже наступне: "Таїнства Єлеопомазання уділяється хворим через намащення чола і долонь олією з оливок, або, згідно з обставинами, іншою рослинною олією, належно посвяченою, з вимовлянням тільки одного разу наступних слів: "Цим святим помазанням нехай Господь у Своєму нескінченному милосерді підтримає тебе благодаттю Святого Духа. Господь, Який відпускає тобі гріхи, нехай тебе спасе і зміцнить Своєю благодаттю".

Також згадаємо про наслідки особливої благодаті цього таїнства. Це з’єднання хворого зі стражданнями Христа заради свого добра та добра цілої Церкви; зміцнення, мир і відвага зносити по-християнськи страждання, спричинені хворобами або старістю; прощення гріхів, якщо хворий вже не може його отримати через Таїнство Покаяння та Примирення; відновлення здоров’я, якщо це служить духовному добру; приготування до переходу у Вічне Життя.

***

Цінуймо Богом дане здоров’я, будьмо міцні духом. Але також варто пам’ятати, що хвороба – це час випробувань не заради погибелі, а заради Вічного Життя. І в стражданнях ми з’єднуємося з Тим, Який Сам, будучи без жодного гріха, поніс на Собі усі хвороби та гріхи цього світу.

Отець Франциск Петро БОТВІНА OFM


Джерело: http://katolyckyj-visnyk.blogspot.com

Воїни Христа Царя

07.11.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Відкритість на Бога можлива також і сьогодні

«І в наших часах, на перший погляд неприступних для трансцендентного виміру, можна відкрити шлях до справжнього релігійного сенсу життя, який показує, що дар віри не є абсурдним», – на це звернув увагу Папа Бенедикт XVI під час загальної аудієнції у середу, 7 листопада 2012 р. У контексті повчань, присвячених Рокові віри, Святіший Отець говорив про один із «захоплюючих аспектів людського та християнського досвіду», тобто про те, що «людина носить в собі таємниче прагнення Бога».

 

У різних сучасних культурних контекстах таке ствердження виглядає зовсім неприйнятним, а в середовищі західної секуляризованої культури, взагалі, схоже на провокацію. «Багато наших сучасників можуть заперечити, що вони зовсім не відчувають такого прагнення Бога», – зазначив Бенедикт XVI, додаючи, що це не так, бо людські бажання шукають конкретного добра, часто зовсім не мається на увазі духовне, але, незважаючи на це, постає запитання про те, що є цим справжнім добром, що може справді задовольнити прагнення людини?

 

Папа пригадав, що цей аспект він висвітлював у Енцикліці Deus caritas est, зазначаючи, що на прикладі досвіду любові в наш час, можливо, найлегше зрозуміти, наскільки людина може бути пронизана прагненням, яке є більшим за неї. «Через любов чоловік та жінка, завдяки один-одному, по-новому досвідчують велич і красу життя та дійсності», – сказав він, пояснюючи, що якщо почуття є справжнім, то людина розуміє, що бажати добра іншій людині означає бажати його також собі самій, а це вимагає готовності до служіння та жертовності. Таким чином, початкове захоплення перемінюється у постійне звільнення від свого «я», замкненого в собі, прямуючи до визволення через дарування себе, і саме таким чином – до знайдення себе самого і до відкриття Бога.

 

Любов, за словами Святішого Отця, це не єдиний досвід, який вказує на добро, що спонукає вийти зі своєї обмеженості. Це можливе і завдяки дружбі, досвіду краси, любові до знання. «Будь-яке прагнення, яке виявляється у людському серці, – сказав він, – є відлунням того фундаментального прагнення, яке ніколи не було повністю задовільнене». Звісно, з цього, часто таємничого, прагнення неможливо прийти безпосередньо до віри. Бога неможливо пізнати, маючи за вихідну точку лише бажання людини. Але отой «неспокій серця», шукання Абсолюту, веде до неї малими кроками, адже наші очі розпізнають предмети тоді, коли вони освітлені, але далі зроджується бажання пізнати саме світло.

 

«Ми мусимо пам’ятати про те, що також і в наші часи, на перший погляд нечуттєві до трансцендентного виміру, можливо відкрити шлях до справжнього релігійного сенсу життя, що показує, наскільки дар віри не є абсурдним, не є ірраціональним», – сказав Бенедикт XVI, запропонувавши своєрідну «педагогіку прагнень», яка складається принаймні з двох аспектів. По-перше, навчитися зазнавати справжньої радості в усіх життєвих вимірах. А другий – ніколи не зупинятися на тому, що вже досягнуто. «Власне, найсправжніші радості здатні пробудити в нас цей здоровий неспокій, який спонукає бути вимогливішими, бажати глибшого та вищого добра, дедалі ясніше усвідомлюючи, що жодна із проминаючих речей не зможе наповнити наше серце», – підкреслив Папа.

 

Слід також пам’ятати про те, що динамізм прагнень завжди відкритий на відкуплення, також і тоді, коли ступає на фальшиві стежки, коли шукає фальшивий рай та, здається, втрачає здатність розпізнавати добро. «Також і у безодні гріха в людині не згасає ота іскра, яка дозволяє їй розпізнати справжнє добро, насолоджуватися ним, і, таким чином, ступити на шлях повернення, на якому ніколи не забракне Божої допомоги через дар Його благодаті», – наголосив Бенедикт XVI, зазначаючи, що у дійсності, всі ми потребуємо шляху очищення та зцілення прагнень. І не йдеться про те, щоб гасити бажання серця, але про те, що «очищувати його, щоб воно могло осягнути свої висоти».

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

07.11.2012р. Б. / Буенос-Айрес: напад на кафедральний собор

 

Проабортники й антиклерикали напали 1 листопада на митрополичу катедру аргентинської столиці.

Нападники вигукували образливі та блюзнірські гасла, шпурляли яйця, намагалися вдертися до храму Пресвятої Трійці під час Вечірні.

Атаку стримала поліція, яка на прохання церковних властей встановила довкола катедри металеву огорожу. Також і живий ланцюг вірних боронив свій храм. Люди вигукували: «Хай живе Христос Цар, хай живе Марія Цариця Неба, хай живе наша вітчизна!»

Схожий напад раніше стався в аргентинській провінції Посадас, де не вдалося уникнути пошкоджень, завданих проабортними активістами.

Минулого року на Різдво обік катедри було підпалено яселка. "Дитя Ісус у вогні - хіба це не символ нашої епохи?" - писала преса.

За матеріалами: Gość Niedzielny

Джерело:   КРЕДО 

06.11.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (29.10. – 04.11.)

31 жовтня в Києві відбулася зустрічБлаженнішого Святослава Шевчука, Глави УГКЦ, із послом Федеративної Республіки Німеччини д-ром Крістофом Вайлем на прохання останнього.

 Під час розмови посол висловив своє шанобливе ставлення до Української Греко-Католицької Церкви, яка «перетерпіла гоніння і вистояла у своєму служінні Христові». На думку дипломатичного представника, УГКЦ є Церквою, яка «має великий вплив на сучасне українське суспільство».

 

Першого листопада Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам’ять Великого Митрополита, одного з найдостойніших вихідців з Василіянського Чину – Андрея Шептицького.

 

В цей день:

З нагоди 68-ої річниці з дня смерті Митрополита Андрея Шептицького, духовенство та вірні Львівської Архиєпархії здійснили прощу до Прилбич (Яворівський район), родинного села Митрополита Андрея Шептицького.

Об 11.30 біля родинної каплиці-усипальниці Шептицьких було відслужено панахиду, яку очолив Преосвящений Владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський. Опісля процесія колоною вирушила до місцевої церкви Собору Пресвятої Богородиці на Архиєрейську Божественну Літургію.

 

Фрагмент фільму "Світильник істини", у якому розповідається про смерть і похорон Митрополита Андрея (Шептицького) 

 

Слово Митрополита Львівського з нагоди 68-ої річниці смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького

 

Підсумки наукової конференції, присвяченій тематиці покликання до богопосвяченого життя, яка відбулась у Львові 19-20 жовтня, обговорювали у конференц-залі Відділу Комісій УГКЦ на Святоюрській горі. У зустрічі взяли участь о. Петро Баран, ЧНІ, Голова Патріяршої Комісії у справах монашества, с. Наталія Мельник, ЗСПР, Головна Настоятелька Сестер Згромадження Святої Родини, с. Христофора Буштин, СНДМ, голова Комісії УГКЦ у справах шкільництва, о. Йоанікій Чверенчук, ЧСВВ, Вікарій Василіянського Чину, о. Роман Лагіш, ЧНІ, модератор конференції та о. Орест-Дмитро Вільчинський, керівник проекту «Католицький Оглядач». (Відео)

 

1 листопада, у 94-ту річницю проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), громада міста Жовкви прийшла до могил Українських Січових Стрільців, щоби помолитися і віддати шану борцям за волю України.

 

 Поминальну Панахиду відслужив єпархіальний єпископ Михаїл Колтун разом із парафіяльними священиками усіх храмів м. Жовкви. 

 

У рамках святкування 100-ліття з дня народження блаженного Олексія Зарицького в м. Караганді (Казахстан) проходить візит Владики Йосифа (Міляна), голови Пасторально-місійного відділу. З цієї нагоди зібралися на реколекції всі священики та сестри служебниці Непорочної Діви Марії, які перебувають на місіях в Казахстані. Реколеційні науки провадить ієромонах Полікарп Марцелюк, ЧСВВ.

1 листопада, у день блаженного Теодора Ромжі і в річницю смерті слуги Божого Митрополита Андрея (Шептицького), Владика Йосиф очолив Божественну Літургію у храмі Покрови Пресвятої Богородиці (Караганда).

 

 

Другого дня візиту, 2 листопада, після Святої Літургії о. д-р Андрій Михайлейко, директор інституту історії Церкви УКУ виголосив доповідь «Йосиф Сліпий: науковець, в’язень, Патріарх», а о. Полікарп Марцелюк,ЧСВВ, із Постуляційного центру УГКЦ - «Мученики, свідки віри у первісній Церкві та сьогоденні».

 Відтак, після обіду, відбулася конференція і зустріч Владики Йосифа з духовенством Казахстану. Архиєрей висвітлив головні напрямки діяльності Пасторально-місійного відділу, сучасні виклики та заплановані на близьке майбутнє заходи. 

 

3-4 листопада в м. Караганда (Казахстан) відбулося урочисте відзначення ювілею о. Олексія Зарицького, який, як відомо, перебував тут на засланні в концтаборах комуністичного режиму. 

 

3 листопада 2012 року Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, поблагословив келії монастиря Згромадження сестер Пресвятої родини, що будується у Києві. Будівництво було розпочато у 2011 році, коли Згромадження святкувало 100-літній ювілей від дня заснування.

 

У неділю, 4 листопада 2012 року:

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук висвятив шістьох піддияконів у диякони, одного з них – диякона Ігоря Лепського – спеціально для служіння у Молдові.  Взяти участь в урочистостях у Патріаршому соборі з Кишинева спеціально прибув римо-католицький єпископ Антоній Коша, який опікується всіма католиками в цій країні, зокрема українцями греко-католиками.

 

У парафіяльному храмі Свв. Сергія і Вакха в Римі у навечір’я свята Святого Апостола Якова, по плоті брата Господнього, була звершена Божественна Літургія по чину Святого Апостола Якова, яку очолив о. Ярослав Чайківський у співслужінні о. Івана Кулика, о. Івана Говери, о. Адама Матраса, ТІ і отця-диякона Любомира Филипчака. Співали студенти папських колегій Святого Йосафата та Покрова Пресвятої Богородиці. Божественна Літургія Святого Апостола Якова служитиметься у парафіяльному храмі також у сам день свята, в понеділок 5 листопада.

 За традицією, в день пам’яті Апостола Якова (5 листопада) замість звичайної Літургії Святого Йоана Золотоустого звершується Божественна Літургія за древнім чином Єрусалимської Церкви. Автором цієї древньої Літургії вважають святого апостола Якова, по плоті брата Господнього.

 

Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський з пастирським візитом відвідав парафію Положення поясу Пресвятої Богородиці, (вул. Головатого, 7а). Візит відбувся з нагоди відкриття катехитичної школи імені Омеляна Ковча (проголошеного блаженним мучеником ХХ століття, Римським Ахиєреєм, Іваном Павлом ІІ, під час його візиту в Україну). 

 

Уселі Деревня Жовківського району, де вінчався і зазнав першого сімейного щастя Маркіян Шашкевич, проведено презентацію дев’ятого перевидання альманаху «Русалка Дністрова».

Спочатку у храмі Різдва Пресвятої Богородиці духовенство із парафій Жовківського району разом із єпархіальним єпископом Михаїлом Колтуном помолилися Панахиду за о. Маркіяна. Відтак було освячено музей «Будителю української національної свідомості в Галичині», який є п’ятим за кількістю, після Львова, Підлисся, Нестанич та Новосілок.

 

У Митрополичому соборі Святого Юра у Львові вшанували пам'ять визначного очільника УГКЦ, Митрополита Андрея Шептицького. Літературно-музичну композицію «Не канонізований Святий», приготували члени християнської спільноти «Святоюрська молодь». Після завершення дійства представленого молодими аматорами неперевершеної духовної спадщини Митрополита Андрея, до всіх присутніх звернувся Високопреосвященний Архиєпископ і Митрополит Львівський владика Ігор.

 

Також до вашої уваги:

Глава УГКЦ: «Ділитися своїм ентузіазмом і досвідом, як проголошувати Слово Боже»

ЗверненняСиноду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2012 року Божого щодо Українського католицького університету

«Маленькими кроками ми рухаємося вперед», – о. Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ у справах єдності християн

«Парафіяльні зустрічі» на Львівщині набувають масштабного рівня

Слово Митрополита Львівськогона 22-гу неділю по зісланні Святого Духа

 

Починаючи з неділі, 4 листопада, і протягом цілого тижня у м. Броди (Львівської обл.) перебуватимуть мощі Святого Миколая Чудотворця, які з благословення Преосвященного Владики Михаїла Колтуна на Львівщину привезе о. Тарас Дзьоба.

 

Продовжуємо низку сюжетів, присвячену структурам Української Греко-Католицької Церкви. У цій частині голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ о.Михайло Гарват розповідає про роботу очолюваної ним комісії.

 

Із друку вийшов другий номер християнського журналу для родини «Кана». Провідна тема цього випуску – подружня сварка. У журналі читачі знайдуть відповіді на питання: чи можливо сваритися так, щоб не руйнувати стосунки, іншу людину і себе самих? Чи можна батькам з'ясовувати стосунки в присутності дітей? Як зробити, щоб подружня сварка не перетворилася на подружню війну?

 

Анонс:

У четвер, 8 листопада, в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» відбудеться чергова зустріч викладачів греко-католиків м. Києва з єпископом-помічником Київської Архиєпархії владикою Йосифом (Міляном). Зустріч відбувається з ініціативи Центру академічного душпастирства, що займається духовною опікою студентів та викладачів вишів на території Архиєпархії.

Джерело:    Воїни Христа Царя

06.11.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (29.10. – 04.11.)

Понеділок. 29 жовтня вранці Бенедикт XVI прийняв прем'єр-міністра Республіки Хорватія Зорана Мілановіча. Після аудієнції у Папи відбулася зустріч політика з кардиналом Держсекретарем Тарчізіо Бертоне та архиєпископом Домініком Мамберті. Цього ж дня відбулась конференція на тему «Апостольська Столиця - Хорватія: двадцять років насичених стосунків».

 

З нагоди 99-го Міжнародного дня мігрантів та біженців, який Церква відзначає 13 січня 2013 р., Бенедикт ХVІ скерував послання «Міграція: паломництво віри і надії».

 

Генеральний секретар Синоду Єпископів, архиєпископ Нікола Етеровіч, поділився своїми враженнями від Асамблеї. На думку архиєпископа, Синод Єпископів, який зібрав "в дусі молитви і доброзичливості" близько 450 учасників з усього світу, був прекрасною можливістю поділитися досвідом: радощами і труднощами, які переживає Церква. Форум додав сміливості єпископом з тих країн, де християни піддаються гонінням.

 

Святий Престіл підтримав податок Тобіна, тобто фіскальне навантаження на фінансові транзакції, – повідомив єпископ Маріо Toсо, секретар Папської Ради «Iustitia et Pax». Минулого тижня прийняли рішення про введення такого податку в 10 країнах Європейського Союзу.

 

Кардинал Джон Тонг з Гонконгу пропозицію про створення спеціальної комісії високого рівня між Китаєм і Святим Престолом для вирішення актуальних питань, що стосуються китайських католиків, назвав великою надією на майбутнє.

 

Середа. У середу, під час загальної аудієнції, Святіший Отець продовжив серію розважань про віру. Папа зауважив, що особистої віри не може бути поза вірою Церкви. «Віра Церкви випереджує, породжує, підтримує та живить нашу віру. Церква є матір’ю всіх віруючих». Тому, за словами Святішого Отця, важливо пам’ятати, що віра народжується в Церкві, до неї провадить та у ній живе. «Поширена сьогодні тенденція витіснити віру у сферу приватного, суперечить її природі, – зауважив на завершення Бенедикт XVI. – Ми потребуємо Церкви, щоб мати підтвердження своєї віри та для того, щоб досвідчити Божі дари: Слово, Святі Тайни, підтримку благодаті та свідчення любові».

 

Ввечері цього ж дня Понтифік відправив молитву Вечірні у Сикстинській каплиці Апостольського палацу в навечір’я урочистості Всіх Святих та була приурочена 500-річчю благословення розпису склепіння, що вийшов з-під пензля Мікеланджело. «Чому цю історично-мистецьку подію спогадуємо літургійною відправою?» – запитав Святіший Отець, відповідаючи, що, по-перше, каплиця є місцем молитви, а по-друге, мистецькі твори, зображені на фресках, саме в літургії знаходять своє життєве середовище, краще виражаючи свою красу та повноту змісту. Папа вказав на те, що у цих розписах окрім майстерності митця присутнє також «Боже світло», яке просвічує ці фрески. Святіший Отець також зазначив, що у зображеному дотикові Божого перста з пальцем людини «відчуваємо контакт між небом і землею; через Адама Бог входить в нові взаємини зі Своїм творінням, людина перебуває в безпосередніх стосунках із Ним, покликана Ним, є образом і подобою Бога».

 

Четвер. У четвер, в празник всіх святих, перед молитвою «Ангел Господній» Папа Бенедикт XVI говорив про два виміри людського життя: «землю» та «небо». Святіший Отець зазначив, що перше слово вказує на історичний шлях, а друге – на вічність, «повноту життя в Бозі». «У сьогоднішньому святі ми маємо передсмак краси цього життя повної відкритості на Божий погляд любові», – сказав Бенедикт XVI, додаючи, що саме в святих ми бачимо перемогу любові над егоїзмом та смертю і лише віра у вічне життя може нас спонукати по-справжньому любити історію та світ, «без прив’язаності, зі свободою паломника, який любить землю за те, що її серце – в небі».

 

Кардинал Адзіло  Педро Шерер висловив думку, що Синод Єпископів з нової євангелізації ще раз нагадав про те, що Церква є місіонерською за своєю природою, і ніколи не може забувати про те, що джерелом цієї природи є Євангеліє.

 

1 листопада виповнилось 80 років кардиналу Френсісу Арінзе, префекту-емериту Конгрегації богослужінь і дисципліни Таїнств.

 

П’ятниця. 2 листопада Католицька Церква відзначає Спогад всіх померлих вірних. З цього приводу Бенедикт ХVI очолив молитву, яка відбулася у Ватиканських садах. Папа говорив, що «позбавлення людини від земних прив’язаностей, безумовно, болюче, але ми не повинні його боятися», тому що воно «не може порушити глибокий зв'язок, який об'єднує нас з Богом».

 

Субота. 3 листопада Папа Римський Бенедикт ХVI у Ватиканській базиліці Святого Петра очолив заупокійну Службу Божу в наміренні усопших протягом останніх 12 місяців кардиналів, архиєпископів та єпископів. На Службі Божій були присутні численні єрархи, священики та вірні.

 

У суботу Папа Бенедикт XVI прийняв відставку Архиєпископа Фелікса дель Бланко Прієта з посту Великого Єлемозинарія Його Святості  в зв'язку з досягненням ним пенсійного віку. Святіший Отець призначив його наступником о. прелата Гвідо Поццо, досі секретаря Папської комісії «Ecclesia Dei», надаючи йому гідність Архиєпископа.

 

В Аргентині католицький рух FUNDAR організував конференцію «Нова євангелізація 50 років після ІІ Ватиканського Собору». З цього приводу Святіший Отець побажав вірним Аргентини «нового апостольського імпульсу».

 

Неділя. У неділю, 4 листопада, перед молитвою «Ангел Господній» Святіший Отець прокоментував уривок Євангелія, де Ісус говорить про найбільшу заповідь. Цією заповіддю є заповідь любові, яка має подвійний вимір: любити Бога і любити ближнього. «Перше, ніж бути заповіддю, – вів далі Папа, – любов є даром, дійсністю, пізнати та зазнати яку дає Бог, так що вона, немов зерно, може прорости у нас та розвинутися в нашому житті». Бо якщо Божа любов глибоко закоренилася в людині, то така людина, за словами Святішого Отця, стає здатною полюбити навіть того, хто цього не заслуговує, подібно, як Бог ставиться до нас. «Навчімося дивитися на ближнього не лише своїми очима, але й Божим поглядом, який є поглядом Ісуса Христа. Поглядом, який розпочинається з серця і не зупиняється на поверхні, виходить за межі того, що кидається в очі на перший погляд, й уміє збагнути глибокі сподівання іншої особи». «Дорогі друзі, – закликав на завершення Бенедикт XVI, – за заступництвом Пречистої Діви Марії молімося за те, щоб кожен християнин умів виявляти свою віру в єдиного істинного Бога світлим свідченням любові до ближнього».

 

Без віри наші діти ніколи не будуть багатими. Натомість, якщо матимуть віру, ніколи не будуть бідними, – сказав кардинал Тарчізіо Бертоне, цитуючи слова Джузеппе Toвіні, італійського банкіра. На думку Держсекретаря Ватикану, ці слова добре ілюструють ситуацію, в якій сьогодні опинилася Європа. В основі кризи є не стільки помилки в банківській чи економічній сфері, але, перш за все, етичні рішення.

 

Запрошуємо вас у своїх молитвах приєднатись до молитовних намірень Папи на листопад.

 

Пропонуємо до вашої уваги текс «Послання до Божого люду» Синоду Єпископів про Нову Євангелізацію.

Джерело:    Воїни Христа Царя

05.11.2012р. Б. / В Римі була звершена Божественна Літургія Святого Апостола Якова

У неділю, 4 листопада 2012 року, у парафіяльному храмі Свв. Сергія і Вакха в Римі у навечір’я свята Святого Апостола Якова, по плоті брата Господнього, була звершена Божественна Літургія по чину Святого Апостола Якова, яку очолив о. Ярослав Чайківський у співслужінні о. Івана Кулика, о. Івана Говери, о. Адама Матраса, ТІ і отця-диякона Любомира Филипчака. Співали студенти папських колегій Святого Йосафата та Покрова Пресвятої Богородиці. Божественна Літургія Святого Апостола Якова служитиметься у парафіяльному храмі також у сам день свята, в понеділок 5 листопада.

 

За традицією, в день пам’яті Апостола Якова (5 листопада) замість звичайної Літургії Святого Йоана Золотоустого звершується Божественна Літургія за древнім чином Єрусалимської Церкви. Автором цієї древньої Літургії вважають святого апостола Якова, по плоті брата Господнього.

 

Згідно з Переданням Господь Ісус Христос з’явився Апостолу Якову після свого Воскресіння і поставив його єпископом Єрусалимської Церкви. Таким чином, на долю Апостола Якова випала особлива діяльність: він не подорожував з проповіддю по різних країнах, як решта апостолів, а вчив і священнодіяв в Єрусалимі – місті, яке має дуже важливе значення для християнського світу. Своє життя він закінчив близько 64 року мученицькою смертю: юдейські начальники скинули його з наріжника єрусалимського Храму.

 

Саме Апостолу Якову Передання приписує укладення древнього чину Божественної Літургії, яка в перші століття християнства, аж до IX століття, була надзвичайно розповсюджена. Літургія апостола Якова звершувалася в Палестині, в Антіохії, на Кіпрі, у Південній Італії та на святій горі Синай. Однак, починаючи з IX століття, вона майже скрізь витісняється Літургіями святителів Василія Великого та Йоана Золотоустого, більш урочистими і співзвучними пишноті імператорських богослужінь Константинополя. Саме тому Літургія Святого Апостола Якова залишилася невідомою і слов’янам, які отримали від своїх просвітителів богослужіння в чисто «константинопольському» вигляді. Єдині два місця на землі, де ця богослужбова перлина дбайливо зберігалася майже все друге тисячоліття, це Єрусалимська Церква і острів Закинт в Греції, де Літургія Святого Апостола Якова постійно звершувалася всі ці століття. В Єрусалимі її служать на грецькій мові тричі на рік – на свято Апостола Якова (5 листопада), у неділю по Різдві Христовому, коли також згадується пам’ять Святого Апостола Якова, і на Собор Святих 70-ти Апостолів (17 січня), а в Греції за бажанням настоятеля її можна звершувати в будь-який день.

 

Цей чин Літургії має ряд істотних особливостей. На початку Літургії відбувається процесійно вхід священнослужителів через цілу церкву. Священики і диякони несуть святі книги: Книгу Пророків, Книгу Євангелій і Книгу Послань Апостольських. Під час процесії люди співають дуже протяжно та урочисто гімн «Єдинородний Сину». Диякони виголошують єктенії, стоячи звернені обличчям до народу, на захід. Святе Письмо читають на середині храму, також обернувшись обличчям на захід. На цій Літургії маємо читання книг не тільки Нового, але і Старого Завіту. Читання Божого Слова відбувається в такому порядку: з Книги Пророків (Старий Завіт: час до приходу Ісуса Христа), з Книги Євангелій (Новий Завіт: час приходу Ісуса Христа), з Книги Апостольських Послань (Новий Завіт: час після приходу Ісуса Христа). Після читання Апостола відразу іде проповідь священнослужителя. Проповідь відіграє роль немовби «четвертого читання». Проповідник навчає, як саме втілювати щойно почуте Боже Слово в конкретні життєві ситуації сьогодення, як жити ним сьогодні. Священик в імені самого Господа проповідує – навчає сидячи! – на зразок античних вчителів, рабинів та самого Ісуса Христа, котрі переважно навчали сидячи. Під час Великого входу замість звичайного співу «Ми, Херувимів...» співається «Нехай мовчить всяка плоть людська і нехай стоїть із страхом і трепетом, і ні про що земне в собі нехай не помишляє. Цар бо царюючих і Господь володіючих приходить у жертву себе принести і дати себе на поживу вірним. Перед ним ідуть чини ангельські, з усяким началом і властю, многоокі херувими і шестикрилі серафими, лиця закриваючи і співаючи пісню: Алилуя, алилуя, алилуя». Великий вхід здійснюється через весь храм. Під час входу священики і диякони несуть приготовані дари до Святого Причастя: дискос з частинками хліба і чашу з вином. Під час Літургії відбуваються поминання священнослужителем усієї Церкви – усієї Спільноти – видимої та невидимої (прославленої, воюючої та терплячої), тобто поминання всіх членів Церкви – охрещених, ангелів та всіх прославлених святих. Люди під час цих поминань (молінь) співають постійно, повторюючи: «Пом’яни, Господи Боже наш».

 

Ще однією особливістю цієї Літургії є те, що не тільки священнослужителі, але й миряни причащаються окремо Тіла і окремо Крові Господа Ісуса Христа. Відбувається це так: вірні підходять з покорою до головного служителя, а він, тримаючи у лівій руці дискос зі святим Хлібом, мовить до причасника: «Тіло Христове», а той відповідає: «Амінь». І вкладає головний служитель часточку святого Хліба в уста вірному, котрий її споживає і підходить до диякона. Диякон мовить: «Кров Христова, Чаша життя», а причасник відповідає: «Амінь». І подає йому диякон до уст святу чашу, з якої той п’є трошки. Так усі приймають Святі Дари.

 

Чому нам дорогий цей прекрасний звичай здійснювати древню Літургію Апостола Якова?

 

По-перше, тому що ця Літургія народилася в самій колисці християнства, в єрусалимській первісній спільноті, на Святій Горі, в лоні матері всіх християнських Церков. Вона дозволяє нам глибоко відчути живий зв’язок з Єрусалимом, кожного разу по-новому пережити духовну та історичну єдність з нерозділеним християнством перших століть.

 

По-друге, ця Літургія містить стародавні прохання про братів, які зазнають гоніння і приймають мученицький вінець. Ми пам’ятаємо зовсім не давні часи, коли також наша Українська Церква була гонима та переслідувана.

 

По-третє, в Літургії двічі повторюється прохання «за тих, котрі на тяжких роботах поневіряються – за повернення кожного з них до дому свого в мирі і в радості», яке є доволі актуальною для нашого народу особливо сьогодні, в умовах масової трудової еміграції з України.

 

Виразність молитов Літургії Апостола Якова воскрешає живу віру перших християн. Час, здається, повертається назад, і відозви на Літургії до святих отців древньої Церкви, майже сучасників цього богослужіння, оживляє відчуття близькості до них, єдності з ними у Христі.

Джерела: www.chiesaucraina.it

Воїни Христа Царя

04.11.2012р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм

22-га Неділя -- Лк. 16, 19–31

 «Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять»

 У притчі про вбогого і багача бачимо, що Лазар, який на землі перетерпів невигоди та труднощі, удостоюється радості у Вічності, а багач, який вже здобув свою радість і своє щастя на землі, у Вічності отримує терпіння. Але коли багач розуміє всю незворотність своєї ситуації і просить можливості попередити своїх рідних, щоб інакше жили на землі, то на це чує відповідь: «Навіть якби хто з мертвих воскрес – не повірять».

 

  Бог завжди промовляє до нас. В кожній ситуації нашого життя Бог хоче щось нам сказати. Чи це хвороби, чи невдачі, чи якість труднощі та непорозуміння – через них Бог до нас промовляє, на щось хоче звернути увагу. Тому маємо чувати і бути уважними до всіх ситуацій і подій які з нами відбуваються – що Бог нам прагне промовити цим?

А Бог, який є Любов’ю, завжди має що нам сказати! 

+Венедикт

Джерело:     Воїни Христа Царя