12.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.3,12–18:  «Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ»

Християнство від самих початків було і є не тільки проголошенням Доброї новини, а й явленням віри через самих християн. Як і Мойсей, про якого згадує апостол, після перебування з Господом настільки сіяв, що інші не могли подивитись на нього, так само і християни мають бути відображенням божественної слави. 

Світ, завжди і, певно, особливо саме тепер, потребує цього сяяння. Бог потребує своїх свідків. Якщо ми не сяємо, якщо ми і наше життя не вказуємо на Господа, то ми вказуємо на щось інше. Образ Божий є у кожній людині. Але людина або дає цьому образові виявитись і засяяти, або ж ні.

Частіше ми дозволяємо, щоб життєві проблеми і клопоти цей образ прикривали. Стараймося щораз більше докладати зусиль, щоб Образ Господній, на образ і подобу Якого ми сотворені, віддзеркалював славу нашого Творця.

*** 

Лк.6,1-10:  «Син Чоловічий – Владика і суботи»

У релігійному житті ми звикли виконувати ті чи інші практики, постанови. Виконуючи їх, витворюємо певний тип наших стосунків з Богом. 

Часто ми не усвідомлюємо, що це лише засоби, які провадять нас до Бога й не мають жодної цінності самі в собі. Ми можемо їх змінювати, адже для кожної людини вони є інакшими. 

Господь є нашою єдиною метою, а все інше – засоби, які застосовуємо, щоб до Нього наблизитися. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.11.2016р. Б. / Святих мучеників Зиновія і Зиновії, сестри його; Преподобного Маркіяна, єпископа Сиракузького; Святих мучеників Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли; Святих апостолів Терція, Марка, Юста й Артема

Святих мучеників Зиновія і Зиновії, сестри його

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Істини свідків і благочестя проповідників,* двійцю достойно вшануймо богонатхненними піснями,* Зиновія разом з мудрою Зиновією,* що разом жили й разом відійшли,* прийнявши мучеництва вінець нетлінний.

Святий Зиновій і сестра його Зиновія були родом з міста Егеї, в Киликії. їх батьки називалися Зинодот і Текля. Зиновій навчався лікарського мистецтва, а сестра його жила на самоті. Брат із сестрою спільно молилися до Бога, а Він наділив Зиновія силою в чудесний спосіб оздоровляти хворих.

Коли Диоклетіян почав переслідувати християн, то до Егеї він послав Лисія, одного з найлютіших катів. Мучитель наказав поставити перед судом Зиновія, який тоді був уже єпископом рідного міста, і сказав йому дуже коротко: або життя, якщо зречеться Христа, або смерть. На це святий єпископ спокійно відповів: “Життя без Христа життям не є, а смерть за святу віру – це початок найліпшого життя. Роби, що хочеш, а я Христа буду славити і величати”.

Коли святого прив’язали до дерева і стали припікати його свічками, тоді прибігла його сестра Зиновія, стала перед Лисієм і сказала: “Я також християнка і готова за Христа віддати свою душу”. Лисій почав лякати її муками, намовляти до відступництва і спокушати всякими обіцянками, а коли свята у відповідь на його облесні слова стала голосно прославляти Господа Бога, велів передати її в руки катів. Святі брат і сестра перетерпіли всі муки. їх палили на розпеченому ліжку, поливали гарячою смолою, а під кінець мучеників стяли мечем. Тіла їх поховали два священики, Кай і Єрмоген. Сталося це 290 року.

У той самий день

Преподобного Маркіяна, єпископа Сиракузького

Преподобний Маркіян був учнем апостола Петра, який і висвятив його на священика, а потім поставив єпископом Сиракуз, у Сицилії. Святий Маркіян прославився там численними чудами і навернув дуже багато поган до Христової віри. За це жиди, які вже тоді були розкидані по всьому світі, розлючені ревністю святого єпископа у справі навернення до віри Христової, вбили його.

У той самий день

Святих мучеників Астерія, Клавдія, Неона і Неоніли

Святі Астерій, Клавдій і Неон були братами, а свята Неоніла їх сестрою. На той час, коли вони постраждали, вона вже двадцять три роки жила вдовою. Родом були вони з Егеї, в Киликії, і прийняли мученицьку смерть перед святими Зиновієм і Зиновією, тобто 290 р., від того ж самого мучителя – Лисія.

Коли всі вмовляння до відступництва закінчилися невдачею, тоді мучитель наказав першим узяти на муки Клавдія. Його жорстоко побили, під ногами розпалили вогонь і шматками вирізали його тіло, а потім припікали свічками, шматували гаками, рани натирали сіллю і черепками. Так само мучили і Астерія, а потім дійшла черга до наймолодшого, Неона, його припікали вуглинами і били по всьому тілі жилами і різками. Під кінець мучитель наказав усіх трьох розіп’яти за містом.

Зразу ж після них постраждала Неоніла і ще одна християнка, на ім’я Домнина, яку першою взяли на муки. Її сікли різками по всьому тілі доти, доки свята мучениця не передала свою душу в руки небесного Отця. А муки святої Неоніли своєю жорстокістю перебрали всяку міру, їх опис є якнайвірогідніший, бо взятий із судових актів. Лисій наказав мученицю повісити на дереві за волосся і бити по всьому тілі. Потім велів поголити їй голову, а все тіло обложити гострим, колючим терням, і бити доти, доки свята мучениця не померла. Тіло святої мучитель велів кинути у воду.

У той самий день

Святих апостолів Терція, Марка, Юста й Артема

Святий Терцій був одним з сімдесяти учнів Христа. У Посланні до римлян читаємо: “Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа” (Рим. 16, 23). Як бачимо, апостол Павло диктував Терцію, а той записував. Згідно з переданням, святий Терцій був другим єпископом Іконії. Пам’ять його обходимо також 23 (10) листопада.

Святий Марко, небіж святого Варнави, був єпископом в Аполониаді. Не слід плутати його із св. Марком євангелистом. Про Марка апостол Павло згадує в своїх посланнях: “Вітає вас Аристарх, товариш мій у неволі, і Марко, небіж Варнави, – про нього маєте вказівки, – прийміть його, як до вас прийде” (Кол. 4, 10).

На Йосифа, званого Варсава, або Юст, та на Матія кинули жереб, хто з ним мав би зайняти місце Юди серед дванадцяти апостолів. “І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія” (Ді. 1, 23). Юст, згідно з переданням, був єпископом Елевтерополя.

Артем був учнем апостола Павла. У Посланні до Тита читаємо: “Коли пришлю до тебе Артема або Тихика, чимскоріше приходь до мене в Нікопіль” (Тит. З, 12). Згідно з переданням, святий Артем був єпископом в Листрі, в Ликаонії.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.2,1–7:  «дивлюся з радістю на порядок у вас та на твердість вашої віри в Христа»

Часто замість тієї твердости, про яку говорить апостол, ми можемо зауважити в собі літеплість, непевність, що ми дуже мало довіряємо Богові й іншим людям, мало довіряємо собі. Ми не віримо. Але віра – це підстава, фундамент нашого життя і стосунків. Віра – це те, що дає нам силу прямувати, бути витривалими. 

Коли подивимось на апостолів, святих, а особливо на мучеників, можемо побачити, що основою їхнього життя була віра. Вона давала їм основу для їхнього буття і для діяльності. Тому маємо знову і знову робити іспит своєї віри. Чи ми довіряємо Богові? Чи ми покладаємось і уповаємо на Нього? 

Хай Господь допомагає нам зростати у цій довірі до Нього. І саме ця довіра, а ніщо інше, зуміє провести нас через будь-які обставини нашого життя.

*** 

Лк.9,12-17:  «А Він їм каже: “Дайте ви їм їсти.”»

Люди так захопилися тим, що проповідував Христос, що не зауважили, як зголодніли й зайшли в безлюдне місце, де не було їжі. І в якийсь момент вони це усвідомили. На запитання апостолів, що робити, Христос каже: «Дайте ви їм їсти!» В апостолів було тільки п’ять хлібів і дві риби. Отже, Бог хотів, щоб вони дали те, що мали, і вже через Його чудо помноження всім вистачило їжі. Тож якби не було п’ятьох хлібів і двох рибин, то що б тоді помножував Ісус? 

Господь може виконати дев’яносто дев’ять відсотків праці, але потребує, щоб ми принесли Йому той один відсоток – те, що ми спроможні зробити. Якщо не буде чогось малого, то Бог не матиме що помножувати. Отож, у кожній ситуації стараймося зробити те, що можемо, а далі Господь помножить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.11.2016р. Б. / Святої преподобномучениці Анастасії Римлянки; Преподобного отця нашого Аврамія Затворника і блаженної Марії, племінниці його

Святої преподобномучениці Анастасії Римлянки

Тропар мучениці, глас 4: Агниця твоя, Ісусе, Анастасія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* Її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак мучениці, глас 3: Дівицтва водами очищена, преподобна,* кров’ю мучеництва увінчана, Анастасіє,* подаєш тим, що в немочах, зцілення від недуг* і спасіння тим, які щиро до тебе приходять.* Бо сміливість подає тобі Христос,* Який виточує зцілення завжди текуче.

Свята Анастасія була родом з Риму, вона виросла під опікою одної побожної невісти на ім’я Софія. Прекрасна тілом Анастасія не шукала розкошів і щастя цього світу, вона посвятила своє дівицтво Богу і на двадцятому році життя, за правління Деція і Валеріяна, удостоїлася вічної нагороди – прийняла мученицьку смерть.

Безбожний мучитель Проб, довідавшись, що вона є християнкою, велів привести її до себе. Кати вдерлися до дому Софії, закували Анастасію в тяжкі кайдани і поставили її на судилищу, де вона голосно прославляла Христа Спасителя, навіть не слухаючи облесних обіцянок поганського судді. Свою молитву вона не припиняла і тоді, коли взяли її на муки, від згадки про які кров стигне в жилах. Анастасію прив’язали до чотирьох стовпів головою вниз і зверху її безпощадно били, а під нею розклали вогонь. Потім святу діву прив’язали до колеса і потрощили їй усі кости. Бритвами відрізали їй груди, вирвали нігті з рук і ніг, обтяли язик, вибили зуби і припікали свічками.

Одного з воїнів було засуджено на смерть лишень за те, що він подав їй два рази води, бо ж не приховував, що є християнином. Ім’я того святого мученика Кирило; він радо нахилив свою голову під меч – і на ньому справдилися слова Христа Спасителя: “Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди” (Мт. 10, 42). Святий Кирило отримав свою нагороду за добре діло – мученицький вінець і вічну славу небесну.

А коли всі ті муки не в змозі були вирвати з грудей святої діви жодного зойку, тоді мучитель наказав винести її за місто і там мечем стяти їй голову. Свята Анастасія постраждала близько 250 р. Її мощі чесно поховала Софія.

У той самий день

Преподобного отця нашого Аврамія Затворника і блаженної Марії, племінниці його

Тропар преподобного, глас 8: В тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Авраміє, дух твій. 

Кондак преподобного, глас 3: У плоті як ангел на землі явився ти,* і постячи, був ти як дерево насаджене,* що добре виросло, напоєне водою стриманості,* і потоками сліз твоїх скверну омив.* Тому став ти божественним вмістилищем Духа, Авраміє.

Преподобний Аврамій народився поблизу Едеси, в Месопотамії, близько 300р. Уже з дитячих літ він цілковито посвятився молитві і постам. Коли він виріс і змужнів, батьки дуже хотіли його одружити. Однак Аврамій вибрав собі іншу дорогу, яка певніше веде до спасіння, тому він потай залишив рідний дім й оселився в одній печері у пустельній місцевості. Через сімнадцять днів батьки його знайшли, але він став просити їх, щоб не противилися Божій волі, і попрощався з ними в надії, що Господь збере їх колись у небі всіх разом. Потім попросив завалити камінням вхід до своєї печери і прожив так десять літ. Усім його майном була рогожа, на якій він спав, волосяниця і мисочка, з якої їв. Споживав святий лиш зілля і корінці, а пив чисту воду.

Через десять років померли його батьки і залишили йому великий маєток. Святий попросив одного щирого чоловіка, щоб від його імени роздав добро бідним, а сам продовжив молитися і трудитися у своїй печері, в якій почувався багатшим від усіх царів, бо мав усе, що йому було треба. Недалеко від його печери лежало поганське село, мешканці якого навіть слухати не хотіли проповідників Христової віри, які заходили до них. Тоді прийшов до преподобного Аврамія єпископ і, під святим послухом, наказав йому покинути життя на самоті, взяв його з собою до міста, висвятив на священика і послав до того села душпастирем.

Його душпастирство почалося з того, що погани тричі нападали на святого Аврамія, і кожного разу били його ледь не до смерти, виволікали за село і кидали в чистім полі, упевнені, що до ранку він не діжде. Однак Господь кріпив свого слугу, і святий Аврамій щоразу повертався до села і не покидав свого стада. Три роки він терпів насмішки, побої та всякі пакості з найбільшою покорою й терпеливістю і дочекався тої хвилини, коли погани зрозуміли, яким святий мусив бути той, хто невинно терпить, пізнали свою невдячність і стали горнутися до слуги Божого. А невдовзі в тому селі не лишилося і сліду від поганства, воно стало одним з найліпших і найвірніших Богу.

Через рік після навернення села до Христової віри святий Аврамій потай залишив його і повернувся до самітницького життя. У тяжкій боротьбі зі спокусами, особливо диявол нашіптував йому пишномовні думки про себе, преподобний Аврамій прожив у пустелі п’ятдесят літ. Коли помер його брат і залишив сиротою дочку Марію, то Аврамій взяв її до себе і побудував для неї окрему келію, де побожна дівчина цілковито посвятила себе молитві, і там вона зростала чеснотами. Однак дівчина не витримала страшної боротьби зі спокусами і, піддавшись думці, яка вабила її до світу, потай залишила свою келію і пішла до міста, де провадила блудне і грішне життя. Коли про це довідався преподобний, то не роздумуючи поспішив спасати заблукану. Він позичив дорогу одежу воїна, попросив у добрих людей грошей на дорогу і вирушив до міста, де Марія вела грішне життя. Святий Аврамій переодягнувся навмисно, щоб племінниця не пізнала його, бо інакше утекла б від нього. І справді, коли прийшов до її дому, то Марія в багато одягненому воїні не впізнала того бідного, волосяницею вкритого монаха, такого далекого від світу і його гамору.

Преподобний Аврамій не сварив її, він лиш заплакав, пригорнув її до свого серця і промовив до неї так щиро, з такою любов’ю, що жаль розворушив душу дівчини, вона залилася слізьми покаяння і разом з ним повернулася в пустелю. І провадила вона там таке взірцеве християнське життя, що Господь простив їй гріх, винагородив за щире покаяння і дарував їй ще за життя ласку творити чуда. Через десять літ після її повернення, у віці понад вісімдесят років, святий Аврамій помер. А ще через п’ять років померла і свята Марія.

Святий Аврамій був приятелем святого Єфрема Сирина, який і описав його та святої Марії житія і прославив їх великі чесноти.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,24–29:  «Його ми проповідуємо»

Перші учні, апостоли не закінчували богословських студій, не мали особливого впливу у середовищі, де перебували, не мали великих коштів, друкованих видань та інших засобів інформації, але вони несли Боже Слово, проповідували, свідчили про Господа. 

Часто ми переконані, що не здатні, не спроможні особисто, або обставини несприяливі, щоб проповідувати. Але всюди і повсякчас сам Бог робить нас здатними проповідувати. Завжди ми спроможні й можемо проповідувати. Однак маємо бути свідомими цього нашого покликання. 

Бог ставить нас у конкретні ситуації нашого життя, де хоче, щоб ми несли проповідь Євангелія. Богові йдеться про нас і про тих, кому ми маємо проповідувати, Він очікує нашого свідчення, нашої проповіді в тих обставинах, у які Він нас поставив. Господа ми проповідуємо не стільки словами, скільки своїм життям.

*** 

Лк.9,7-11:  «Оздоровляв тих, що потребували того»

Бог у своїй великій любові хоче допомогти кожній людині, оздоровити кожного з нас, проте Він може це зробити тільки для того, хто усвідомлює свою потребу. 

Тому маємо спочатку вирішити, чи ми справді хочемо оздоровлення, серйозної зміни. Чи усвідомлюємо, що стан, в якому перебуваємо, не є до кінця нормальний? 

Бог оздоровлював, оздоровлює і буде оздоровлювати, але чи ми цього потребуємо і чи цього хочемо? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.11.2016р. Б. / Святої мучениці Параскеви, названої П’ятниця; Преподобного отця нашого Стефана Саваїта, творця канонів; Святих мучеників Терентія і Неоніли

Святої мучениці Параскеви, названої П’ятниця

Тропар Параскеви, глас 4: Премудра і всехвальна Христова мучениця Параскева,* маючи чоловічу сміливість* і відкинувши жіночу неміч,* диявола перемогла і мучителя засоромила,* взиваючи і кажучи:* Прийдіте, тіло моє мечем порубайте, і вогнем спаліть,* бо я в радості йду до Христа, жениха мого.* Її молитвами, Христе Боже, спаси душі наші. 

Кондак Параскеви, глас 3: Всесвяте і непорочне мучеництво принесла, як вино пречесне,* безсмертному женихові Христу,* звеселила множество ангелів і перемогла демонські витівки.* Тому тебе почесно з вірою вшановуємо,* мученице Параскево багатостраждальна.

Свята Параскева народилася, жила і постраждала в місті Іконії, в Ликаонії. Батьки її були дуже побожні і дбали про спільну молитву, а кожної п’ятниці пильно розважали над страстями Ісуса Христа. Коли ж Господь Бог поблагословив їх донькою, то вони назвали її Параскева, що й означає “п’ятниця”.

Відома і певна річ, що в побожних батьків дитина піде доброю дорогою. Так було і зі святою Параскевою; вона з дитинства присвятила себе молитві, постам і добрим ділам. Коли ж батьки її померли, тоді вона збирала біля себе бідних і ділилася з ними усяким добром, і так її маєток перейшов у руки слуг Христових. Поганські жерці косо дивилися на те, бо милосердя святої діви навертало багатьох поган, які через її доброту, щедрість та скромність пізнавали правдиву віру. Бо ж у поган милосердя було річчю немислимою.

Коли Диоклетіян прислав до Іконії нового намісника, щоб той судив і мучив християн, то погани ще до його приїзду схопили і кинули Параскеву до в’язниці, де вона у безнастанній молитві чекала хвилі, коли Бог дозволить їй постраждати за Христову віру. Свята діва сміливо стала перед мучителем, якого вразила її незвичайна дівоча краса. Він запитав, як вона називається, а свята Параскева коротко відповіла: “Я – християнка!”

Не допомогли намови поганина підлесника; він обіцяв святій діві взяти її за жінку, але вона духом перебувала біля свого небесного Нареченого і навіть не чула підступної бесіди мучителя. Тоді почалися муки.

Ми, читаючи, вже звикли до цього слова. Але призадумаймося, що кожен мученик і кожна мучениця перенесли їх на собі, що кожна рана боліла, а було їх багато. На хвилю поставмо себе на місце мучеників; чи змогли б ми хоч тисячну часточку тих мук перенести? Тоді слово “муки” не було б уже для нас нейтральним, і в усій славі перед нами постало б геройство тих, хто муки ті переніс.

Кати били святу діву жилами, потім прив’язали її до дерева і залізом шматували її тіло аж до костей, а потім припікали свічками. Ледь живу її кинули до в’язниці, щоб наступного дня віддати на нові муки. А були вони ще страшніші, бо свята діва, коли її силоміць затягнули до поганської божниці, словом Божим стерла в порох поганських ідолів. І в тих тяжких муках, з молитвою на вустах, вона передала свою чисту душу в руки небесного Отця. Її тіло поховали вірні. Мучителя не оминула заслужена кара; вже наступного дня після смерти святої Параскеви він упав з коня і скрутив собі в’язи.

На Русі віддавна свята Параскева П’ятниця була, є і буде в дуже великому почитанні, багато церков уже зведено і будуються нові на її честь. У Львові є маленька, але прекрасна церква святої Параскеви, яку всі називають: “У святої П’ятниці”. Звертаємо вашу увагу на те, що святу Параскеву П’ятницю не слід плутати з іншою святою Параскевою, пам’ять якої обходимо 26 липня.

У той самий день

Преподобного отця нашого Стефана Саваїта, творця канонів

Тропар Стефана, глас 8: Православія наставнику, благочестя учителю і чистоти вселенної світильнику,* монахів богонатхненна прикрасо, Стефане премудрий,* ученням твоїм ти все просвітив, сопілко духовна.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак Стефана, глас 4: Насадив ти добрими ділами рай,* і напоїв потоками сліз твоїх дерево життя, всеславний.* Спаси молитвами твоїми від тління стадо твоє,* визволи від напастей тих, які щиро вшановують тебе, Стефане.* Тебе бо маємо з вірою і любов’ю за великого заступника.

Святий Стефан описав мученицьку смерть святих мучеників з обителі святого Сави, які загинули від рук сарацинів. Цей опис поміщено у день 20 березня. Преподобний Стефан був самовидцем цієї страшної події, і коли, за волею Божою, він врятувався, то на вічну пам’ять по загиблих усе описав. Посвятивши себе монашому життю, проживав він у молитвах і постах, а Бог дав йому великий талант укладати пісні, з яких поставали прекрасні канони. За іншими джерелами, святий Стефан став єпископом. Жив він у другій половині восьмого і на початку дев’ятого століття. Не слід плутати його зі святим Стефаном Саваїтом, пам’ять якого обходимо 13 липня, і зі святим Стефаном Новим, пам’ять якого вшановуємо 28 листопада.

У той самий день 

Святих мучеників Терентія і Неоніли

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мучеників, глас 4: Сьогодні настала чесна пам’ять мучеників, звеселяючи всіх, Терентія премудрого і дружини його. Щиро сьогодні зберімося, щоб прийняти зцілення. Бо вони благодать прийняли від Духа Святого, щоб зціляти недуги і хвороби душ наших.

Святий Терентій жив у часи імператора Деція. За дружину він мав Неонілу; були вони побожні, праведні християни. Бог благословив їх сімома діточками, які називалися: Савил, Фот, Теодул, Вил, Єракс, Нит і Євникій (в інших джерелах замість імен Вил і Євникій знаходимо дівочі імена Вила і Євникія). Вічний ворог нашого спасіння позаздрив їх мирному життю, і тоді погани усіх їх поставили перед судом мучителя. Той наказав мучеників бити і шматувати їх тіла, а потім кинути диким звірам на пожирання. Але звірі не зробили їм жодної шкоди. Так само, за допустом Божим, вони не згоріли у киплячій смолі, в яку їх кинули. Бачивши все це, мучитель наказав усіх стяти мечем.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,18–23:  «щоб вас зробити святими, без плями та бездоганними»

Апостол вказує на те, що всі, хто повірив в Ісуса Христа і охрестився, вже святі. Знаємо, що в перших століттях християнства християни себе називали святими. Святий – це інакший. Інакший від способу думання, життя, поступування, які є у цьому світі. Святий – це той, який не перебуває під впливом обставин цього світу. 

Святість – це інакшість, а ця інакшість – життя з Господом. І до цієї святости ми не лише покликані, але через хрещення Господь зробив нас учасниками цієї святости. Апостол каже, що маємо стояти твердо й непохитно у вірі, щоб не віддалятися від Євангелія. Твердо і витривало йти цією дорогою. Святість, Небо – це не те, що ми маємо заслужити, воно вже нам належить. Ми не те, що маємо його здобути, бо воно вже наше, маємо лише витривало присвоювати те, що призначено для кожного з нас. 

Коли на Літургії священик виголошує слова: «Святеє святим», то Церква вказує нам, що Тіло і Кров Господня роблять нас причасниками Царства Небесного. Ми беремо участь у Царстві Небесному через хрещення, через сповідь, Святе причастя, читання Святого Письма, молитву. Часто беремо цю участь, але наскільки ми свідомі того, що вже тоді стаємо учасниками Царства Господнього?

*** 

Лк.8,22-25:  «Де ваша віра?»

У цьому епізоді апостолів охопили страх, паніка, непевність, адже буря, яка розпочалася на озері, становила загрозу їхньому життю. 

Так і ми часто в різних ситуаціях боїмося, панікуємо, переживаємо, зневірюємося, розчаровуємося, забуваючи, що Господь є повсякчас з нами, як і тоді був з апостолами. 

Так, як тоді Христос спав у час бурі й не відразу врятував апостолів, так і нам здається, що Господь інколи бездієвий у наших складних ситуаціях. 

Проте Бог є з нами й обов’язково втрутиться в ситуацію тоді, коли вважатиме за потрібне. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.11.2016р. Б. / Святого мученика Нестора; Святої мучениці Капітоліни і рабині її Єратиїди

Святого мученика Нестора

Тропар, глас 3: Божественного хреста силу прийнявши від великого Димитрія, Славний,* вийшов ти проти велетня, який не спасся великою силою своєю,* але переможений тобою, упав.* Через це смерть прийняв ти, Мученику,* і нині прийшов до засновника подвигів – Христа Бога.* Молись за нас, Несторе, щоб ми отримали мир і велику милість.

Кондак, глас 2: Гідно постраждавши, безсмертну славу унаслідував нині,* бо був ти старанним воїном Владики,* молитвами Димитрія мученика.* З ним же, Несторе мудрий, молись неустанно за всіх нас.

Нечестивий цар Максиміян, прозваний Геркулій, приятель Диоклитіянів, прийшовши до міста Солуня і, вкинувши святого Димитрія,антипата, через його Христове ісповідування у темницю, вправлявся в іграх та гля-далищах і хвалився один борцем своїм, на ім'я Лий,що був із вандальського народу, що ніхто не зможе його здолати. Був же той Лий ніби другий Голіат, великий тілом більше всіх людей,страшний на вигляд, звіроподібний і звіроноровний, голос же його ніби голос лева рикливий, аж від самого його вигляду й голосу тремтіли всі, що дивилися на нього. Міць же його була невимовна й нездоланна сила, бо нечисті духи в ньому жили, і ніхто супроти них постати не міг. І вже без числа людей хоробрих та міцних убив, і вельми любив його цар за таку міць, бо як і сам був неситий на кров людську, то такого й любив, котрий усю свою тілесну силу повернув на пролиття людської крові. Оцьому поганому Лию учинив цар посеред міста на стовпах помоста високого й великого[1], на якому мав боротьбу чинити, щоб усі бачили. Під помостом же безліч списів та іншого гострого оружжя і заліз поставлено гостряками догори, щоб Лий, коли кого поборов, то й скинув на те гостре оружжя, на якому впалий, проткнувшись, помирав. І так Лий боровся з людьми і кидав їх під помоста на списи і смерті їх віддавав. Цар же з усією множністю своїх воїнів на те дивився з радістю і гордий був зі свого борця. Дивився те видовище й солунський люд, серед якого було багато вірних, і, бачачи, як проливається кров людська від нелюдського того звіра, тяжко зітхав — багатьох-бо християн убив, їх-бо примусом нечестиві на помоста тягли і примушували, щоб боролися з Лиєм.

Був у тому місті юнак один, на ім'я Нестор, тілом сильний, лицем красний, мало зарослий волоссям на бороді, знайомий святого великомученика Димитрія, від нього й вірі святій навчився. Цей, побачивши, як неповинно вбиваються християни, розпалився ревністю і захотів братися із тим Лиєм. Пішов-бо до святого Димитрія, який сидів у темниці, повідав йому, що Лій багато християн у нинішній день убив. "Помолися ж бо про мене, угодниче Божий, щоб через твої святі молитви допоміг мені Бог, і піду боротися із тим супостатом, і переможу його, і припиню наругу християнам". Святий же Димитрій учинив на чолі та грудях його хресне знамення, благословив його й прорік, кажучи: "Лія переможеш і за Христа мучений будеш!" Узяв-бо благословення святий Нестор, пішов швидко на видовище і, скинувши одяг свій, перед усіма велеголосно зголосив: "Хочу я з Лієм братися!" Цар же побачив таке юначе дерзновення, здивувався, пожалів красу та юність його, та й каже до нього: "Хіба не бачив ти, скількох Лій ліпших за тебе і сильніших переміг? Ти ж, малий зростом і молодий на літа, дерзаєш піти супроти такого, рівного якому не виявить підсоння!" Нестор же мовив: "Хоч малий я є і немічний, однак велика є і непереможна сила Христа мого, на Нього і сподіваюся, і в Його ім'я хочу зчепитися із тим велетнем". Цар же, почувши ім'я Христове і пізнавши, що Нестор християнин є, розгнівався й повелів відтак йому йти на по-моста, гадаючи, що те саме буде Несторові від Лія, що сталося й іншим. І зійшов святий Нестор, наготований на борительне місце. Лій же, граючи і скачучи, пішов на святого. Він же, коли побачив Лія, який наближався, огородив себе хресним знаменням і великим голосом вигукнув, кажучи: "Боже Димитровий, допоможи мені!" — і тоді зчепився із супостатом, почавши боротися. Бог же, який укріпив колись Давида на Голіата, укріпив і раба свого Нестора на поганого Лія для посоромлення нечестивого царя, а вірним своїм на веселощі, бо малий Нестор більший виявився своєю хоробрістю перед великим Лієм, його ж, як птицю, схопив і скинув із того високого помосту на гостре списся, на яке Лій упав, ніби великий дуб, зле викинувши окаянну свою душу, і загинула пам'ять його із шумом, знищилися горда його сила й марнотне Максиміянове величання від свого борця. Весь же люд солунський, найбільше ж християни, побачивши несподівану ту й преславну перемогу, гучним закричали голосом: "Великий Бог Димитрієвий!" Цар же, вставши, із ганьбою відійшов у палати свої, сумуючи й тужачи вельми за улюбленим своїм Лієм. Розгнівався ж вельми на святого Нестора, повелів схопити його і дізнався, що Димитрій був винуватцем Лієвої смерті, бо він Нестора на подвига укріпив, пророкувавши йому перемогу, тож повелів обох убити. Димитрій-бо святий списами був заколений, а святого Нестора усікли в голову, і тепер обидва від подвиго-положника Христа приймають вінці перемоги в Царстві Небесному, чого й ми нехай сподобимося молитвами святих страстотерпців.

У той самий день

Святої мучениці Капітоліни і рабині її Єратиїди

Свята Капітоліна походила з дуже багатого й знаменитого роду і мешкала в Кесарії Кападокійській. Вона усе своє майно роздала убогим і жила в молитві та добрих ділах. Усіх своїх слуг свята діва відпустила на свободу, при ній залишилася лиш побожна Єратиїда, з якою вона жила, як з рідною сестрою. За правління Диоклетіяна, гонителя християн, староста Зиликентій поставив її перед судом. Коли свята Капітоліна визнала, що є християнкою і стала прославляти Христа Спасителя, тоді мучитель наказав стяти її мечем.

Смерть святої мучениці бачила Єратиїда і стала вголос прославляти Господа. За це староста велів бити її спочатку воловими жилами, а потім різками і припікати вогнем. Усі муки вона терпіла із радістю і вголос величала свого Сотворителя. Тоді злякався мучитель, щоб за її прикладом не пішли інші, як це зазвичай траплялося під час мук християн, – і наказав убити святу Єратиїду мечем.

Святі мучениці постраждали близько 296 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерела:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

Парафія "Введення в храм Пресвятої Богородиці" 

08.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.1,1–2,7–11:  «щоб ви дійшли до повного спізнання Божої волі в усякій мудрості та духовнім розумінні»

У житті кожен із нас має ті чи ті бажання, стремління, очікування. Одним вдається того чи іншого досягнути, іншим – ні; одним, з нашого погляду, виходить щось на користь, іншим – на зло. І так усе життя вгадуємо, що для нас є добрим. Іноді вгадаємо, але здебільшого не вгадаємо. Однак наше життя неповторне, для кожного з нас є свій унікальний шлях, який можна пізнати лише у глибокому спілкуванні з Богом, а не вгадуючи. 

Апостол говорить про важливість посідати мудрість і через це пізнавати Божу волю. Мудрість пізнавати, що для нас є справді добром, мудрість розуміти, що для нас дійсно корисне, мудрість знати, як нам чинити, мудрість знати де говорити, а де мовчати, де бути твердими, а де м’якими. 

Мудрість приходить лише тоді, коли ми розуміємо, що джерелом мудрості є Господь. Тому, що ближче ми стаємо до Господа, то більше наше життя нам приносить радість і насолоду, щастя, та мудріше ми починаємо жити і робити правильні вибори в житті. 

*** 

Лк.8,1-3:  «Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину»

Усім своїм земним життям Ісус Христос ніс людям Добру Новину, розповідаючи про те, що Бог є з ними, про те, що Царство Боже наблизилося. Ця Добра Новина настільки поширилася, що тепер маємо понад мільярд християн. 

І це є покликанням кожного з нас – нести цю Добру Новину всюди, де б ми не перебували, бо немає обставин чи ситуацій, куди її не можна було б приносити. 

Усюди й повсякчас Бог сподівається, що ми будемо свідками Доброї Новини. Він упевнений в тобі та мені, вірить, що ми можемо це зробити, й очікує цього від кожного з нас.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.11.2016р. Б. / Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця; Спомин великого і страшного землетрусу в Царгороді

Святого і славного великомученика Димитрія Мироточця

Тропар, глас 3: Як великого поборника в бідах знайшла тебе вселенна, страстотерпче;* ти перемагаєш народи, бо, як скинув ти Лієву гординю* і на подвиг сміливим учинив ти Нестора,* так, святий Димитріє, молися Христу Богу,* дарувати нам велику милість. 

Кондак, глас 2: Крови твоєї струями, Димитріє, Бог Церкву обагрив,* давши тобі кріпость непобідиму і зберігаючи град твій непошкодженим,* бо ти – його твердиня. 

Святий Димитрій народився в македонському місті Солуні, де його батько був начальником міста і тайним християнином. Побожні батьки побожно виховали й свого сина, а вмираючи, залишили йому не тільки маєток, але й інший, набагато цінніший скарб – глибоко вкорінену в серці святу віру. Імператор Максиміян довірив молодому, але хороброму і мудрому Димитрієві уряд, який виконував його батько, і наказав йому переслідувати й мучити християн. Однак дуже скоро імператорові донесли, що Димитрій не тільки не переслідує християн, але й сам прилюдно визнає християнську віру та інших до неї навертає. Імператор, повертаючись з війни, зумисне увійшов до Солуня, щоб цю справу дослідити.

Святий Димитрій був уже готовий до мук; він попросив свого вірного слугу Лупу, щоб після його смерти усе майно він роздав убогим. А сам, ставши перед царем, визнав, що він християнин, і жодна сила не змусить його зректися Христа Спасителя. Імператор велів кинути його до в’язниці, де святий перебував у молитві і де, згідно з переданням, удостоївся бачити ангела небесного, який скріпив його й утішив надією скорої мученицької смерти.

Імператор Максиміян влаштував для свого війська і для мешканців Солуня видовище: християни мусили боротися з одним дуже могутнім велетнем на ім’я Лий, якого імператор возив зі собою. Був той Лий такий сильний, що ніхто не міг його побороти, він кожного підносив угору й кидав на гострі списи, що стирчали з землі. Так гинули християни, а безсердечні погани втішалися їх смертю.

Був у Солуні один юнак на ім’я Нестор, християнин, слабкий тілом, але сильний вірою. Він поспішив до в’язниці, де сидів Димитрій, і попросив у нього благословення на двобій із Лиєм. Святий Димитрій, після спільної молитви, поблагословив Нестора і сказав йому пророчим духом, що Лия він поборе, а потім постраждає за Христа. Пішов Нестор туди, де відбувалося поганське видовище, і став проти Лия. Засміялися усі, починаючи від царя, що слабосилий юнак поривається на такого велетня. Тоді Нестор сказав їм, що він є християнином і уповає на поміч Ісуса, Спасителя свого. Лий кинувся на нього, і всі чекали, коли Нестор упаде на списи, натомість він сам ухопив велетня, підніс його над головою і з розмаху кинув об землю. Упав Лий на гострі списи, бризнула його кров, а всі, що це бачили, вголос стали величати: “Великий є Бог християнський”.

Розлючений цар наказав стяти Нестора мечем, і так мученик Христовий віддав свою душу за Христа. А коли всі дізналися, що на славний подвиг Нестора благословив Димитрій, тоді імператор, аби відімстити за смерть Лия, наказав воїнам вдертися до в’язниці і списами вбити святого Димитрія. Сталося це 26 жовтня 306 р. Тіло святого мученика поховали християни. Його вірний слуга Лупа взяв плащі й перстені святого Димитрія і, торкаючись ними хворих, їх оздоровляв і проганяв бісів. Коли про це довідався мучитель, то наказав стяти Лупу мечем, і так прибуло небу на одного святого мученика більше.

А коли прийшла свобода, коли свята віра стала всюди ширитися, тоді над гробом святого Димитрія постала церква, до якої горнулися хворі зі всіх сторін, бо як не можна полічити зірок на небі, так не можна порахувати всіх чудес, які діялися при мощах святого великомученика. Леонтій, вельможа з Ілирії, оздоровлений біля гробу святого Димитрія, звів замість первісної церкви другу, величнішу і прекраснішу. Під час будови було знайдено мощі святого Димитрія, цілком свіжі і цілі, а з них витікало пахуче миро. Мощі святого великомученика поклали в золотоковану домовину, а Бог прославив їх ще численнішими чудами. І так, у найтяжчих скорботах солуняни шукали допомоги у святого Димитрія і ніколи не розчаровувалися. Він своїми молитвами врятував місто від страшної пошесті, він захистив його від ворожого поганського набігу, він звільнив багатьох невільників. Коли в Солуні настав страшний голод, то святий Димитрій явився на морі корабельникам, що везли збіжжя, і велів їм повернути й плисти до Солуня, що вони й зробили.

На Русі з найдавніших часів, коли наші предки прийняли святу віру, святий Димитрій завжди був у великому почитанні. А початок цьому поклала облога Царгорода князем Олегом. Літописець Нестор пише, що коли руські війська зламали грецьку силу, то греки перелякалися і казали, що це не Олег, а святий Димитрій, посланий Богом. А потім, коли віра Христова, як сонце ясне осяяла святу Русь, тоді князі, їхні дружини і всі вірні віддавали себе під опіку святого Димитрія. Так, свідчить літопис, 1198 р. великому князеві Всеволоду Юрієвичу Володимирському привезли з Солуня ікону святого Димитрія. Та ікона (згідно з переданням) була написана на дошці з первісної домовини святого великомученика. Вона у великій почесті зберігалася у Володимирі, а згодом у Москві. У нас дуже багато церков зведено на честь святого Димитрія, і віками Русь почитатиме великого і святого мученика, який молиться за нас до Бога і випрошує нам ліпшої долі.

У той самий день

Спомин великого і страшного землетрусу в Царгороді

Сталося це за правління безбожного єретика іконоборця Лева Ісавра. Пригноблена Христова Церква страждала все тяжче і тяжче. Її вірні сини мучилися у в’язницях, правду було потоптано, безбожники всюди брали гору. Царгород, хоч у ньому було багато Божих храмів, став містом усякого зла і нечисти. Як жиди колись, так Царгород тепер забув про всі добродійства Божі та про всі ласки Пречистої Божої Матері. Міра злоби у місті перелилась через вінці. Мешканці Царгорода не раз в чудесний спосіб досвідчували на собі Божу опіку. За місто молилися всі святі, мощі яких спочивали за його мурами. Тут найревніші сини святої Церкви закликали народ до покаяння, тут колись навчав святий Йоан Золотоустий. Але часто це місто ставало кублом усякої єресі. Царгород, загордівшись своєю могутністю і багатством, забував про Бога, а та гордість вела його до всяких злоб і провин. І лиш тоді, коли Божий гнів нависав над містом, приходило розкаяння, а рука довготерпеливого Бога затримувала кару.

Так сталося і тепер. Через вінця перелилась людська злоба, і ось Бог простягнув руку свою і навістив місто страшною карою. Земля почала трястися, величні палаци, де в нечистоті і безсоромності жили вельможі, перетворилися в руїни, поховавши під собою окаянних, навіть мури міста тріскались і валилися. А землетрус поновлювався аж упродовж двох років й усі жили у вічній тривозі, ні вдень, ні вночі не почуваючись у безпеці.

Лиш тоді народ опам’ятався, усвідомив усю глибину своєї невдячности та злоби. За численні ласки він відплачував Богу і Сотворителеві своєму топтанням Його ласк, невірством та злим, нечистим життям. А гнів Божий не стихав, море виходило зі своїх берегів і заливало прибережні села, почали руйнуватися церкви і монастирі. Плач, тривога, нещастя, розпука – ось жниво грішників. І єдина поміч, єдина надія – це Покров Пречистої Діви. Знав про це народ і тепер припав у покорі на молитву, звернув своє серце до Заступниці християн, прибіг під її опіку і Пресвята Богородиця виблагала для нього помилування.

У Влахернській церкві не припинялися молитви. Тисячами народ поспішав сюди у найглибшому розкаянні серця. І коли в церкві тій відслужили урочисту литію, то Господь простив провину і землетрус припинився. У пам’ять цієї чудесної допомоги, яку Царгород завдячує Пресвятій Богородиці, 26 жовтня з року в рік Церква Христова окремою службою благодарить Господа і Пресвяту Богородицю і нагадує нам, що немає іншої надії, немає іншої допомоги, як тільки від Пречистої Діви. Лиш Вона наша поміч, наше спасіння, якщо хочемо зійти з дороги гріха і повернутися до Христа Спасителя.

Хай буде їй слава й честь на віки вічні. Нехай весь світ прославляє і підносить ту, яка є і буде нашою Матір’ю і яка в лиху годину, коли земля затрясеться і гроби відкриються, не позбавить своєї опіки тих, хто вірно їй служить.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Флп.4,10–23:  «…бо я навчився задовольнятись тим, що маю»

Не просто для будь-кого з нас повірити і прийняти, що те, що я маю, це те найкраще, чого я потребую у цю хвилю свого життя. Однак якщо я вірю у те, що Бог любить мене і дбає про мене, то з цього випливає – що Він дає кожному з нас у житті те, що для нас найкраще. Коли б ми так розуміли наше життя, то могли б завжди почуватися щасливими. Хоч на жаль така свідомість буває дуже і дуже рідко в нашому житті. Ми, як правило, живемо, або в минулому, так ми тоді щось мали, але не цінували цього. Або живемо майбутнім, де мріємо, що щось і колись будемо мати, але і цього не цінуватимемо, якщо не цінуємо теперішнього. 

Що б у житті не ставалося: приємне чи сумне, радісне чи гірке, біднота чи прибуток, вміймо за все дякувати Богові. Вміймо тим тішитись, що Бог нам посилає, цінуймо і вбогість, і багатство. Бо коли це Бог дав, то саме воно є те, що мені найбільше потрібне в моєму житті.

*** 

Лк.7,36-50:  «Віра твоя спасла тебе; йди в мирі!»

Так, як потопельника рятує якийсь засіб, наприклад дерево, що допомагає йому триматися на воді, так і в складних обставинах повсякденного життя нас може спасати наша віра в Господа. 

Бачимо це на прикладі блудниці. Жінка провадила грішне життя, проте відчула величезне благоговіння від усвідомлення того, Хто є перед нею, щиро виявила свою любов до Господа – й отримала прощення. Її не розуміли, осуджували, але вона жила вірою в Господа. 

Отож і ми не шукаймо завжди розуміння, прийняття чи підтримки інших осіб, але завжди вдивляймося в Господа, бо саме Він може нас переображувати, освячувати й спасати. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.11.2016р. Б. / Святих мучеників Маркіяна і Мартирія

Святих мучеників Маркіяна і Мартирія

Тропар, глас 1: Мучеників двійця, Маркіян з Мартирієм славним,* Арієве нечестя зруйнували,* і навчили вірити у співприсносущного Сина Отцю і Духові,* будучи слухняними Павлові – істинних заповідей учителеві.* Тому від меча загинули,* і завжди живуть з Христом, за нас Його молячи,* щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4: Звершивши з дитинства добрий подвиг,* Маркіян з мудрим Мартирієм,* відступника Арія зруйнували,* зберігши неушкодженою православну віру,* і наслідуючи Павла, мудрого учителя.* Тому з ним отримали життя,* як Тройці захисники найстаранніші.

Святий Маркіян був читцем, а святий Мартирій – піддияконом (іподияконом) у Царгороді, а обидва вони були нотарями при патріярхові святому Павлі (пам’ять його вшановуємо 19 (6) листопада). До обов’язків нотарів належало записувати послання патріярха та різні листи, що стосувалися його урядування. Коли святого Павла прогнали з Царгорода і замучили – це докладно описано у його житії, – тоді лжепатріярх аріянин Македоній почав переслідувати всіх вірних, а допомагав йому в тому високий достойник Филип. Серед тих, хто прийняв мученицьку смерть, були також святі Маркіян і Мартирій. Їх кинули у в’язницю і морили там голодом. Македоній обіцяв їм обом єпископську гідність, що імператор Констанцій (син Костянтина Великого, затятий аріянин) обдарує їх усяким добром, та вони не прив’язувалися своїм серцем до золота; для них найбільшим багатством була любов Христа Спасителя, за якого прагнули постраждати.

І Бог удостоїв їх мученицької смерти; 25 жовтня 355 р. вони обидва нахилили свої голови під меч ката. Їх мощі поховано біля Меландійських воріт. Святий Йоан Золотоустий почав зводити над їх мощами, що прославилися численними чудами, церкву.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.1,11–19:  «Євангеліє, яке я вам проповідував, не є за людською мірою»

Що таке Євангеліє? Це та Добра новина, яку пізнали свого часу апостоли, коли перебували з Ісусом Христом, котрий і приніс цю Новину. А саме, що зло і гріх не може вже панувати над людиною, бо в Ісусі Христі людина покликана до життя вічного, до Царства Небесного. 

Євангеліє, яку ми проповідуємо, це не лише те, що ми прочитали про Ісуса Христа, почули, чи нам хтось переповів. Остаточна суть Євангелія – це те, що ми особисто зустрілись з Ісусом Христом. Який жив історично і воскрес, однак який є Богом і з яким ми можемо пережити цю зустріч кожної миті нашого життя. 

Євангеліє ми не сприймаємо лише з людського досвіду, лише від людей, ніби хтось нас цьому навчив. Бо навіть коли хтось нам вказав шлях до Бога, допоміг, то зустріч із Богом, досвідчення Господа має бути в кожного з нас особисте, і тоді лиш ми стаємо правдивими носіями Євангелія. Наше свідчення про Бога, наше проповідування про Нього живе настільки, наскільки ми самі живемо Богом!

*** 

Лк.7,11-16:  «Юначе, кажу тобі, встань!»

Можемо лише собі уявити, яке горе було в цієї жінки! Вона була вдовою, значить, уже не мала чоловіка, а тепер втрачає і єдиного сина. Людина в такому стані не бачить сенсу життя, перед нею все чорніє. Саме в цей людський розпач, у смуток і безнадію входить Господь і повертає життя синові цієї жінки. Подібне може ставатись і в нашому житті, бо кожен не раз переживає важкі моменти. Саме тоді Господь може прийти до кожного з нас – через нашу довіру до Нього. 

Якщо ми довіряємо Богові, якщо віримо, що Він може діяти всюди й повсякчас, то маємо пам’ятати, що Господь може принести в будь-яку хвилю розпачу своє світло. Отож важливо в будь-яких ситуаціях, навіть найскладніших, здавалося б, безвихідних, усвідомлювати, що Бог через нашу довіру до Нього може нас і все навколо нас змінити. 

Тож віруймо в Бога повсякчас – і Він матиме змогу діяти в нашому житті!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.11.2016р. Б. / Святого мученика Арети і тих, що з ним

Святого мученика Арети і тих, що з ним

Тропар, глас 1: Бувши сміливими у Христі проти безбожного царя,* і його невірство юдейське у Христа виявивши,* Мученики святі, прийняли муки й голови усічення.* Тому вихваляють Ангели і вірних роди прославляють* тебе, Арето, і тих, що постраждали з тобою,* бо ви молитеся завжди за душі наші. 

Кондак, глас 4: Радості заступник нам настав,* пресвітлий сьогодні празник страстотерпців.* Його ж звершуючи, славимо Бога,* що перебуває у вишніх.

Святий Арета був князем, а радше начальником міста Награн, у щасливій Аравії, яку Святе Письмо називає Сава. Саме савська цариця прибула колись до Соломона й подивляла його мудрість. Мешканці того краю називалися омирити. Місто Награн навернулося до Христової віри близько 450 р., і хоч той край пережив страшні переслідування, однак награнці завжди залишалися християнами.

Але настав час, коли в щасливій Аравії почав правити жид Дунаян. Він оточив себе жидами і став жорстоко мучити християн, змушуючи їх приймати жидівську віру. Опис тих переслідувань засвідчив сам Дунаян у своєму листі до царя Аламундара. Дунаян приступив до облоги Награну, але мешканці міста мали всього доволі, так, що могли роками оборонятися. Тоді Дунаян заприсяг їм, що не завдасть місту жодної кривди і нікого не буде силувати відступити від своєї віри, а задовольниться малою даниною і піде з військом далі.

Арета, а мав він тоді вже 95 літ, відраджував награнців вірити слову Дунаяна, але більшість була за укладення миру. Так Дунаян увійшов у місто і, забувши про присягу, наказав ув’язнити Арету, а з ним близько 340 осіб з міської старшини, і закованих велів поставити перед собою.

“Чи так учить християнський закон, – запитав Дунаян у Арети, – щоб зневажати земних царів? Чи ти не знаєш про те, що жидівські царі є помазаниками Божими?”

Арета на це поважно відповів йому: “Хіба не читав ти про пророка Іллю? Коли цар Ахав сказав до Іллі, чи «тебе я ось бачу, який бунтуєш Ізраїля?». То пророк відповів йому так: “Не я бунтую Ізраїля, а ти і дім отця твого!” З того видно, що за переступ закону вільно і царів упімнути. І тому слухай, Дунаяне, що я, Арета, тобі скажу: цар, який лож в устах тримає, не є ані великим, ані сильним царем. Ти присягав нам і дав слово – і не дотримав його. Бачив я царів великих, що були сильніші від тебе, бачив їх в Індії, Персії, Етіопії і тут, у нашій стороні, але слово їх завжди було правдиве. Тому народи і племена, міста і полки величали і любили їх і слухали, бо знали, що влада їх від Бога є. Але тобі, що лихословиш Господа слави, ми не покоримося ніколи. А щодо мене, то душа моя в Божій і моїй є владі, я не відступлю від віри в Христа Спасителя і готовий іти на смерть за ту віру. Вважатиму за щастя, що Ісус Христос у старості моїй, коли вже минуло мені 95 літ, дає ласку вмерти за святу віру. Нині маю доказ, що мене любить Господь, якщо на схилі літ, коли я бачив дітей своїх аж до четвертого покоління, можу померти найкращою смертю. Пам’ять про мене тут залишиться. Я переконаний, що як виноград, обтятий у слушну пору, дає більший плід, так і в цьому місті й у всьому омиритському краю Господь помножить християнський народ. І кажу тобі, що піднесеться із попелу спалена тобою Церква і постане інше царство тут, а твоє царювання пропаде!”.

Наступного дня святого Арету і всіх, що були з ним ув’язнені, Дунаян наказав стяти мечем над потоком Одіас. Понад чотириста дев’яносто осіб, що посвятили своє життя Богу, священиків, клириків, монахинь і монахів мучитель велів спалити живцем. Потім загинуло двісті двадцять сім найзнаменитіших жінок і чотири тисячі двісті п’ятдесят два жителі різного віку, стану і статі, – усі вони віддали душу за Христа. До того ж узяв він у полон одна тисяча двісті дев’яносто сім хлопців і дівчат й віддав їх як невільників своїм слугам. Коли одну жінку вели на спалення, то синок її видерся з рук тих, що його тримали, і в сльозах стрибнув за матір’ю у вогонь.

Та Божа кара не дала на себе довго чекати. Святий Арета і ті, що з ним, прийняли мученицьку смерть 24 жовтня 523 р., а вже 525 р. цар Етіопії Єлезвой вщент розбив Дунаяна, його самого наказав убити, а щасливій Аравії дав свободу віросповідання. Намісником омиритського краю він поставив побожного мужа Авраама, з допомогою якого омиритський архиєпископ Григентин навернув до Христової віри всіх, які ще трималися поганських блудів. Сам цар Єлезвой пізніше прийняв монаший постриг і жив як самітник, й помер у великій святості 555 р.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР