04.06.2011р. Б. / Папа прилетів у Хорватію (фоторепортаж)

Сьогодні о 10.44 за середньоєвропейським часом ( 11.44 за Києвом) літак зі Святійшим Отцем на борту приземлився на Загребському летовищі «Pleso». Папу зустріли найвищі державні та церковні представники.

Від імені хорватської держави Папу привітав президент Республіки Хорватія Іво Йосіповіч. У свою чергу Папа звернувся до Президента і усього хорватського народу на хорватській мові

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

03.06.2011р. Б. / Фірташ, УКУ і Десятинна церква

Минулий тиждень в Україні «ознаменувався» двома скандалами у медіа-просторі, пов’язаними з церковними речами: спроба початку будівництва на фундаментах Десятинної церкви в Києві та скандал довкола пожертв Дмитра Фірташа для УКУ. Якщо перший з них можна охарактеризувати як вияв переконання окремих осіб у вседозволеності та безкарності, то у другому випадку маємо непросте, з точки зору моралі, рішення.

Система, яку витворила теперішня влада породжує у її носіїв та підопічних переконання власної безкарності і вседозволеності. Такі системи характерні для східних деспотій, де «власть імущі» є повновладними господарями всього. Звісно, така система у теперішньому світі не може довго встоятися, і доля арабських режимів вказує на те, що може чекати «повновладних господарів». Тому дуже є небезпечно, коли церковна структура йде на співпрацю з такою владою. Тим більше, коли така співпраця викликає спротив і незадоволення суспільства.

Десятинна церква належить до символів українського християнства. До таких символів належать і Софія Київська і Печерська Лавра. Звідси, від цих святих місць виводять своє коріння ті, хто претендує на Святоволодимирівську спадщину. І ексклюзивне право на них мають усі християни України, а не котрась окремо взята християнська конфесія. Ці місця є свідками Єдиної Церкви, не розколеної по лінії поділу Римської Імперії. Тому всяка спроба Московського Патріархату «прихватизувати» ці символи українського християнства неминуче зродить протести, спротив і незадоволення українського соціуму. Груба сила і беззаконня можуть бути тимчасовим джерелом успіху, матеріального задоволення, але церква, яка послуговується такими методами втрачає право бути моральним авторитетом у суспільстві. Така поведінка радше є характерною для окупаційних та бандитських структур, ніж для моральних авторитетів. Церковна структура, яка йде на такі кроки, пробуючи себе обілити офіційними заявами про власну непричетність до рейдерства, ризикує не лише втратити будь-який авторитет і вплив у суспільстві після зміни політичної ситуації в країні, така церковна структура наражає себе на небезпеку стати просто-напросто підрозділом політичної структури, яка стає все більше неприйнятною для українського суспільства. І персональна, принаймні, моральна відповідальність за такий стан речей лежить особисто на Предстоятелеві УПЦ МП – митрополитові Володимирові (Сабодану) та єпископаті цієї Церкви в цілому.

Звісно, що така поведінка представників УПЦ МП не лише шкодить справі нормального співжиття християнських конфесій в Україні, але і шкодить християнській справі загалом, адже дає нагоду духовним нащадкам більшовицьких атеїстів серйозні аргументи проти Церкви, виставляючи християнські Церкви в цілому, як руйнівників української історичної спадщини.

Це дає нагоду «конфесійно незаангажованим» моралізаторам лишній раз поморалізувати на вільну тему ненависті до християнства. Адже навіть цілком нормальні кроки зі сторони церковних структур вміло підпорюються секуляризованими маніпуляторами-моралізаторами для того, щоб очорнити Церкву.

На початку минулого тижня Загребський Архиєпископ Високопреосвященний кардинал Йосіп Бозаніч рішуче спростував написи в хорватських ЗМІ, які підняли істерику довкола візиту Святішого Отця Бенедикта ХVІ. Хорватські моралізатори розкручували міфічну цифру біля 7 млн. американських доларів, які начебто хорватська держава витратить на цей візит. Сума виявилась насправді значно скромнішою – увесь візит коштуватиме близько 2 млн. доларів, причому хорватська держава витратить на цей візит лише половину із зазначеної суми. Іншу половину витрат бере на себе Католицька Церква в Хорватії. Крокодилячі сльози, якими обливалися моралізатори, які ґвалт, як переживали за бідних, які недоотримають грошей з бюджету країни у час економічної кризи, виявились все ж таки крокодилячими сльозами.

У наших же моралізаторів була своя причина проливати крокодилячі сльози – таке-сяке УКУ прийняло фінансову пожертву від такого поганого Фірташа. Ай-ай-ай! Які погані і лицемірні уніати, просто жах! Звісно, про моральні аспекти тут можна дискутувати і надовго розводити мудрування. Можна критикувати УКУ. Можна. Але хіба що за відсутність вчасної реакції. УКУ мало мати вже заготовану реакцію на такий випадок. Адже варто було очікувати, що інформацію про пожертву Фірташа для УКУ «прихильники» УГКЦ спробують використати для спроби знищення морального авторитету цієї поважаної інституції. У ситуації, коли головними жертвами ненависті інтернет-коментаторів стають «западенці» та уніяти, така ситуація була цілком передбачуваною.

Враховуючи моральний авторитет УКУ, зовсім не слід очікувати, що отримавши фінансову пожертву від відомого олігарха, УКУ почне «танцювати під його дудочку». Навіть, якщо у когось такі сподівання з’явилися, то слід зауважити, що такий добродій просто видає бажане за дійсне. УКУ не зломили ні провокації СБУ, ні провокації ВО «Свободи». А тим більше не змінить і пожертва пана Фірташа. Важко вірити, що наміри та гроші усіх жертводавців на будівництво Святої Софії в Царгороді чи Києві, св. Петра в Римі чи Катедри Паризької Богоматері були чисті та високо моральні. Але нікому при здоровому глузді не прийде до голови звинувачувати через це Церкву в лицемір’ї. Тому подібні звинувачення на адресу УКУ інакше, як чистої води лицемір’ям, під яким приховане прагнення черговий раз обіляти Церкву брудом, назвати не можна. Судити ж про наміри пана Фірташа, який відомий своїми пожертвами на інші наукові заклади важко, якщо і неможливо. Не варто забувати слів Святого Письма: «Усе, що Отець мені дає, прийде до мене, і того, хто до мене прибуде, я не відкину» (Ів. 6, 37). Хіба не було в історії тих, хто через свої пожертви, хоча і не завжди морально чисті вдостоївся отримати ласку навернення? Чому таке право належить комусь ексклюзивно? Хіба Церква чи церковна інституція має закрити свої двері перед жертводавцем тільки заради його сумнівної поведінки? Хіба закривши двері на такі пожертви, Церква не відкине тим самим цих людей, для яких це, можливо, дарований Богом шанс спасіння? Чому факт, що співвласник «РосУкрЕнерго» і меценат багатьох політичних, культурних, наукових речей пан Дмитро Фірташ пожертвував гроші і на УКУ має бути скандальним? УКУ своєю прозорою системою прийняття пожертв лише підтвердив власну відкритість і порядність. І всі спроби зганьбити УКУ, не вислухавши до кінця аргументацію самого закладу, виглядають нечесною грою в одні ворота. Українське суспільство ще мусить вчитися давати справедливу оцінку тим чи іншим подіям, і у цьому йому найбільшою допомогою мало би стати світло Христового Євангелія.

о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерела:
Мандрівники Христа Царя

03.06.2011р. Б. / Кардинал Гузар: УПЦ МП має відповісти за Десятинну церкву

Колишній Предстоятель Української греко-католицької церкви, Блаженніший Любомир ГУЗАР вважає, що Українська православна церква Московського Патріархату повинна надати офіційне пояснення того, що відбувається навколо Десятинної церкви у Києві.

Про це Л.ГУЗАР заявив сьогодні під час презентації своєї нової аудіокниги «Суспільство і влада», відповідаючи на запитання кореспондента УНІАН, чи вважає він, що Митрополія УПЦ МП має висловити свою позицію у відповідь на закиди, що саме ця церква має намір будувати храм на залишках фундаменту Десятинної церкви.

«Часом бувають події дуже локальні, й митрополія справді може бути непоінформована. У даному випадку йдеться про церкву великого масштабу – Десятинну церкву, а не якусь парохіальну церкву в забитому гірському селі», – зауважив колишній глава УГКЦ.

На його думку, у цьому питанні патріархат має діяти і відповідати рішуче й чітко. «Не задля нашої якоїсь цікавості, а просто тому, що хтось мусить відповідати. І казати, що ми за це не відповідаємо чи не знаємо, що діється, це – відмова від відповідальності. А це дуже негативно відбивається на церкві. Церква будь-яка: УПЦ чи інша у світі, яка відмовляється від відповідальності, втрачає довіру. Церква повинна зберігати довіру», – сказав Л.ГУЗАР.

Він нагадав, що священики не повинні вдавати з себе ангелів, а мають відповідати за свої вчинки. «Ні, бо ми є люди. І всі люди роблять помилки. І не треба цього заперечувати, вдавати, що цілком непричетні до цього», – підкреслив колишній глава УГКЦ.

Джерела:
УНІАН
Мандрівники Христа Царя

02.06.2011р. Б. / Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

2 червня 2011 року

Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

Проповідь

Святе Писання навчає, що Ісус Христос, після воскресіння перебував на землі сорок днів, з’являвся своїм апостолам, переконував їх, що це він і, що він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, давав вміння розуміти Писання, заохочував до проповідування євангелії по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги у розумінні й проповідуванні.

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися у небо, не спускаючи з нього очей до часу - аж хмара забрала його. На Бога потрібно дивитися очима віри та розпізнавати його в подібний спосіб, тому що не можливо пізнати Бога тілесними очима та замало статись його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли уже не бачили його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі у білій одежі стали коло них та заговорили, що він повернеться в подібний спосіб знову на землю. Земного зору не вистарчає, щоб пізнати Бога, а пізнавши його з дару віри, потрібно ретельно готуватися до його приходу на землю. І в «Символі віри» ми визнаємо та потверджуємо, про другий прихід Христа на землю, «судити живих та мертвих».

Святий І. Золотоустий навчає, що хмара - «символ божественної сили», бо на ній ніде не представляється жодна інша сила (пор. св. І. Золотоус., Бесіда 2, на Дія). Через ангелів довідуємося про прихід Христа у тілі на землю, щоб судити мешканців землі, як згадується у Святому Писанні (Мт 19,28; Дія 17,31). Святий І. Золотоустий так говорить про апостолів: «Вони побачили кінець воскресіння, але не бачили початку; а вознесіння побачили початок, але не бачили кінця» (там же). Учні, котрі з таким великим трудом прийняли воскресіння Ісуса, стали свідками його вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це він й отримали надію від ангелів, що він знову прийде. Правда, ангели терміну не вказали, тому що сам Господь говорив: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець» (Мт 24,36).

Під час вознесіння Христа на небо, зустрічаємося з ангелами, котрі, теж являлися при його народженні, коли Ісус перебував на молитві в оливному саду, як свідків його воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Писання розповідає про їхню роль та завдання, що вони виконують перед Богом. В Молитвослові, сьогоднішнього свята молимося в наступний спосіб: «… як ти, Христе, возносився … ангели злітаючи перед тобою кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!» (Світильний Вознесіння). Ангелів зустрічаємо у білих блискучих одежах, як символ чистоти Духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також, завжди знаходяться при нас, глядять на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято – свято ангелів та людей, свято неба та землі. Радіймо у цей день і пам’ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос із ангелами після останнього суду, - воскреслих мешканців землі. Глядімо вгору, не прив’язуймося до земних речей, котрі незабаром потрібно буде залишити, а з собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов’ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори - світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути та вознестися з Ісусом Христом, й святими ангелам у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день – день, коли Христос, ніби взяв початок нашого єства, возніс його Небесному Отцеві, туди прямуймо, там наша мета життя!

+Владика Ігор (Возьняк)

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Вознесіння ГНІХ.

Джерело:
Календар УГКЦ на 2011р. Б.

01.06.2011р. Б. / «Життя вимагає від нас великої відваги, розсудливості та обережності», - Блаженніший Любомир

«Життя вимагає від нас великої відваги, розсудливості та обережності. Іноді нам нав’язують чуже сприйняття, і ми стаємо заангажованими. Не варто поспішати і вирішувати питання нагально, щоб не стати "дешевим героєм". Коли людина пізнає ситуацію глибше, вона може прийняти зважене рішення», - таку думку висловив Блаженніший Любомир, відповідаючи на запитання про те, як в сучасній Україні працювати на державній службі і при цьому бути успішним та зберегти християнські цінності, поставлене йому в Києво-Могилянській бізнес-школі в грудні 2010 року.

Пригадуємо, що зустріч Блаженнішого Любомира з українськими управлінцями пройшла у форматі відкритої розмови "business talk", яку провів декан kmbs Олександр Саврук. Під час зустрічі обговорювали тему "Бізнес та духовні цінності".

Відповідаючи на запитання про роль жінки у сучасній сім’ї, Блаженніши відзначив, що роль жінки – бути матір’ю. «Сьогодні жінка дуже часто з різних причин – чи потреби, чи охоти, - працює за межами рідного дому. Часом це справді потрібно, а часом лише для певного самозадоволення. Приготувати їжу і прибрати в хаті може хтось інший, але, на мою думку, головним завданням жінки є виховання дітей. Доручати виховання дітей комусь іншому недобре. Мати є тією особою, яка відповідає за майбутнє щастя своїх дітей», - наголосив Блаженніший Любомир.

Відтак управлінці поцікавилися, як Церква ставиться до участі жінки у бізнесі, на що він відповів: «Я не бачу особливої різниці у ролях жінки і чоловіка у бізнесі. Є здібні підприємливі люди як серед чоловіків, так і серед жінок. Хто має здібності, бажання і Божий дар, нехай працює. Те саме й у політичному житті. Тут немає особливої потреби розрізняти стать, але немає сумніву, що є певна різниця у підходах до політики і бізнесу в жінки і чоловіка. Це цілком природно, але абсолютно не перешкоджає бути хорошим політиком чи підприємцем».

Любити себе з християнської точки зору стало натупним питанням, над яким застановився Блаженніший. Він зокрема сказав: «Любити самого себе не означає шукати якоїсь вигоди і задоволення у всіх своїх примхах. Треба глибинно розуміти своє покликання і мету існування – звідки я прийшов і куди прийду. На підставі цього треба дати місце під сонцем і сказати самому собі: "Якщо я це одержав, то інший також це одержить. Я хочу, аби мене шанували"».

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

01.06.2011р. Б. / Найнебезпечніший атеїзм

Найбільш небезпечним атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує, вже не зацікавлена поглядом на саму себе, ані навіть формою свого власного існування", - застерігає кардинал Джанфранко Равазі.

Такими словами президент Папської Ради з Культури кардинал Джанфранко Равазі відгукнувся про останню книгу німецького теолога Річарда Шрьодера, яка в італійському перекладі має назву "Ліквідація релігії?". Свою позитивну рецензію на книгу кардинал розмістив на шпальтах видання італійських промисловців „Il Sole-24 Ore”.

Шрьодер у своїй праці розправляється, зокрема, з тезами автора бестселера "Бог як ілюзія" Річарда Доукінса, який "не прощає нічого, починаючи від традиційного закиду кожній релігії, що вона є невичерпним джерелом хрестових походів, полювання на відьом, убивств і переслідувань". Кардинал додав, що Шрьодер на власній шкірі зазнав сумнівної приємності життя протягом багатьох років в режимі, принципово атеїстичному, яким була НДР, для якої міфами були ще Сталін, Mao, Пол Пот і товариші".

Книжка німецького теолога, – зауважує глава ватиканської ради, – "завершується цікавим діахронічним розділом про атеїзм, починаючи від давнини, через особливий іманентний атеїзм Спінози, не пропускаючи курйозного, але значущого обвинувачення атеїзму, поставленого християнам".

Свою рецензію кардинал Равазі закінчує зауваженням, що найнебезпечнішим атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує, вже не зацікавлена поглядом на саму себе, ані навіть формою свого власного існування". "Це найскладніший виклик, який стоїть сьогодні перед кожною автентичною релігією", – підсумовує свої зауваження автор статті.

За матеріалами ekai.pl

Джерела:

ekai.pl

Мандрівники Христа Царя

"...найнебезпечнішим атеїзмом є "байдужість невідчутна, швидкоплинна, порожня, котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує..."

У своїй рецензії блаженніший кардинал Равазі писав про такий підвид атеїзму, бачачи факт запустіття людських душ на теренах Європи, а ми спробуємо поглянути на цю проблему з власної, української "дзвіниці" чи нема, раптом, аналогій на теренах постсовкової України.

Бо, що стосується загального збайдужіння людей, то особливо це відчутно в нас, на постсовковому просторі, де люди, протягом багатьох десятиліть (якщо не століть) годувалися байками і брехнею від "старшого брата" (російської імперії зла) про Бога, який не тільки не є люблячим нашим батьком, а навпаки Тираном, що наглядає за кожним кроком людини і тільки й пильнує за тим, де скарати її. Але наприкінці 80-х початку 90-х років минулого століття ці байки почали руйнуватися під тиском чисельних сект, які, ніби гриби після дощу, почали множитися на цьому просторі і нести іншу, небезпечну для віри мільйонів людей, крайність - про Бога, який мов солодка цукерочка, всіх і вся любить, без перепрошення прощає та готовий миритися з блудом чи то духовним чи тілесним. Коли ж, за ці пару десятиліть, народ перенаситився й цими крайнощами, то вдався ще до одної - суцільної байджості "котра нічого не заперечує , і нічого не стверджує...". Ба, більше, бо підхопили, зручну для багатьох, ідею - "православниє зємлі", кинуту якимось московським попом, який думав, коли це казав, "про людське, а не про Боже". І, як наслідок, - навіщо йти до церкви, навіщо приймати Святі Тайни, навіщо служити Богові, навіщо знати й виконувати Божі Заповіді, адже ми всі й так "automate" є православними християнами, навіть вже за самим фактом народження на "православной зємлє"...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

31.05.11р. Б. / «Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві», − єпископи УГКЦ

«Відповідальність з боку влади за суспільне напруження і протистояння надзвичайно велика. Обманюють самих себе ті, хто сподівається відволікти увагу власного народу від складної економічної ситуації, виносячи на денне світло теми і символи, які не сприяють консолідації суспільства, а навпаки – поглиблюють розколи і протистояння», − констатують у своєму Зверненні

члени Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

«В підходах до таких болісних і неоднозначних сторінок нашої історії, якими був період Другої світової війни, слід керуватися особливою обережністю, відповідальністю і максимальною об’єктивністю. Усім нам слід стати на дорогу примирення з нашим минулим, бо лиш пізнавши всю правду про нього і віддавши його в руки Божого милосердя, зможемо спільно будувати наше майбутнє», − зазначають архиєреї.

У зв’язку з цим Церква закликає можновладців усіх рівнів уникати всього, що загрожує суспільному мирові, натомість підтримувати і утверджувати все, що веде до консолідації, солідарності та єдності народу.

«Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві! Так само не годиться в ім’я позірного захисту певних суспільних чи історичних цінностей підігравати своєю агресивністю всім тим, хто вносить у нашу українську хату провокації, протистояння і незгоди!», − наголошують автори Звернення.

«Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті», − наголошують єпископи УГКЦ та закликають своїх вірних і всіх людей доброї волі до суспільної та громадянської активності.

«Українці повинні повірити у власні сили й гідними, цивілізованими методами відстоювати свої, Богом дані, права. Цей шлях є героїчним, бо нерідко вимагатиме від сміливців надзвичайної самопосвяти і особистої жертви. Пам’ятаймо: справжня переміна в суспільстві починається у серці кожного із нас, – у серці, яке щиро намагається жити за Божим Законом, наполегливо уникає зла й чинить добро, шукає миру та його тримається (пор. Пс. 34, 15). Бо хто не має миру Божого в собі, не може передати його іншим», − зазначають члени Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Фото: www.radiosvoboda.org
Джерело:
Департамент інформації УГКЦ

31.05.2011р. Б. / Звернення Синоду Єпископів УГКЦ

Звернення Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

до духовенства і вірних УГКЦ та всіх людей доброї волі

про збереження суспільного миру

«Блаженні миротворці,

бо вони синами Божими назвуться» (Мт. 5, 9).

Дорогі у Христі!

У цей пасхальний час, коли воскреслий Христос приходить до своїх учнів перед своїм вознесінням, ми особливо переживаємо ту істину нашої віри, що день святої Пасхи є для нас найбільшим і найважливішим Днем перемоги. Саме цього дня Ісус Христос власною смертю переміг нашу смерть, а своїм славним воскресінням дарував нам вічне життя. У день Пасхи зазнав поразки неприятель людського роду – диявол, а у Христі перемогли ми всі. Ісус Христос приходить до апостолів крізь замкнені двері, щоб передати їм радість перемоги. Перші слова воскреслого Спасителя до апостолів «Мир вам!» найповніше передають цю всепереможну радість, засвідчену апостолом Іваном: «І зраділи учні, побачивши Господа» (Ів. 20, 20).

Святий апостол Павло навчає, що сам Христос є нашим миром, Він, що «зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу… вчинивши мир між нами через хрест, убивши на ньому ворожнечу» (Еф. 2, 14−16). Спаситель своєю хресною смертю і своїм воскресінням із мертвих примирив людство з Богом та впровадив мир між людьми, допомагаючи їм долати поділи, протистояння, напруження і ворожнечу. Віднині кожен, хто вірує в Христа і має в собі Його Святого Духа, втішається небесним миром і сам стає носієм миру для свого оточення, згідно зі словами апостола народів: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5, 22−23). Віднині всюди там, де людина робить місце Богові любові й миру, Господь встановляє між людьми однодумність і мир (пор. 2 Кор. 11, 13).

Цей Божий мир з особливою силою проявляється у молитовному зібранні Христових учнів. «В мирі» християнська спільнота заносить свою молитву Господеві; «в мирі» приносить Богові своє «святе приношення», повсякчасно приймаючи дар миру, що його Господь уділяє їй устами своїх служителів: «Мир всім!» Примирена у воскреслому Христі літургійна громада проповідує всьому створінню Євангеліє миру (пор. Еф. 6, 15) і своїм буттям вносить цей Божий мир у суспільство, адже Христові учні покликані бути «благовісниками миру і добра» у світі (пор. Рим. 10, 15).

Цей мир Христовий є однією з фундаментальних цінностей і нашого українського суспільства, і за нього ми маємо повсякчасно дякувати Господеві, від якого походить «всяке добре давання і всякий звершений дар» (Літургія св. Івана Золотоустого). І хоч в новітній історії українського народу не один раз були спроби порушити суспільний мир, розпалити конфлікти між різними конфесійними, етнічними та регіональними спільнотами, на щастя для нас, за роки нашої незалежності мир Божий між нами завжди перемагав людську злобу і ненависть.

Однак, на превеликий жаль, нещодавно ми стали свідками, як деякі сили намагалися внести у наше суспільство протистояння чи, навіть, спровокувати конфлікт, загрожуючи таким чином суспільному мирові й злагоді. Особливо прикро, що режисери цього дійства обрали для своєї провокації дні, коли вся Європа відзначає День пам’яті та День примирення, спогадуючи перемогу над гітлерівським режимом. Саме в ті дні, коли ми мали б об’єднатися у молитві за мільйони жертв Другої світової війни та у вдячній пам’яті про всіх тих, хто боровся за волю і незалежність нашої Батьківщини, було вчинено спробу впровадити напругу і протистояння, які становлять реальну загрозу мирові і єдності народу та держави. На тлі цих подій ми знову побачили, яким крихким є наш суспільний мир і якою небезпечною у своїх наслідках може бути безвідповідальність можновладців, помножена на агресивність і нетерпимість деяких політичних угруповань. Ми відчули небезпеку повернення фантомів та демонів минулого – культ грубої сили, нетерпимість, зневагу до миротворства, пошуки ворога й культивування ненависті до нього.

У цій ситуації свята Церква прагне піднести свій голос перестороги і закликати всіх до зберігання та утвердження в суспільстві миру як запоруки єдності держави і процвітання українського народу. З глибин десятиліть долинає до нас голос найвищого пастиря Вселенської Церкви, що вказує на найміцніший фундамент справжнього миру між людьми: «Мир на землі – найглибше прагнення людей усіх часів – може бути встановленим і утвердженим лише за умови пошанування ладу, встановленого Богом» (Іван XXIII, «Мир на землі»). А цей Богом встановлений лад спирається передусім на правду, справедливість, свободу й любов: правду, яку слід шанувати і шукати щирим серцем, навіть коли вона є прикрою і болючою; справедливість, яка не полягає в бажанні помсти чи намаганні відплатити «оком за око і зубом за зуб», але є відкритою до прощення, бо як неможливий мир без справедливості, так само неможлива справедливість без примирення і прощення; свободу, яка є не свавіллям чи вседозволеністю, а відповідальністю і готовністю до самопожертви в ім’я загального блага; нарешті – любов, яка не надимається, не шукає свого, не поривається до гніву, не тішиться, коли хтось чинить кривду, а радіє правдою (пор. 1 Кор. 13, 4–6). Щоби ми могли втішатися справжнім і тривалим миром, нам слід іти до правди, зокрема до історичної, бо всюди там, де поширюється неправда і фальш, там неминуче з’являється загроза поділів і конфліктів. Нам потрібно змагатися за справедливість, віддаючи шану кожній людині, яка своєю жертвою будувала нашу незалежність, а водночас нам слід стати на дорогу суспільного примирення і поєднання, благаючи у Господа зцілення численних ран минулого. Ми повинні захищати право народу на свободу, бо свобода – це чи не найцінніший дар, даний самим Творцем людині й народам. Нарешті, у всьому слід віддавати перевагу любові, згідно зі словами апостола народів: «Благаю вас поводитися достойно покликання, яким вас покликано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4, 1–3).

Ті політичні сили, які спокушають суспільство п’янкою обіцянкою негайної і легкої розв’язки наболілих проблем, роблять народові ведмежу послугу. Нема сумніву, що треба розбудити «напівсонний люд» у на загал зневіреному, а тому пасивному суспільстві. Однак щоб досягти таку мету, слід поводитися розважливо і обережно. Не можна провокувати людей, особливо недосвідчену молодь, на сутичку, особливо насильницьку, з дійсними чи уявними винуватцями кризи. Єдиний правильний шлях – усім зростати у свободі й відповідальності: владі вчитися бути слугами народу, а людям ставати свідомими і відповідальними громадянами, спираючись у своїх діях на Божий Закон, зокрема в часи виборів до всіх гілок влади.

Відповідальність з боку влади за суспільне напруження і протистояння надзвичайно велика. Обманюють самих себе ті, хто сподівається відволікти увагу власного народу від складної економічної ситуації, виносячи на денне світло теми і символи, які не сприяють консолідації суспільства, а навпаки – поглиблюють розколи і протистояння. Історія показує недвозначно: як комуністичний, так і нацистський режими з однаковою ненавистю воювали проти всього Божого в людині й суспільстві. Рани минулого кровлять в нашому народі ще й досі. Тому в підходах до таких болісних і неоднозначних сторінок нашої історії, якими був період Другої світової війни, слід керуватися особливою обережністю, відповідальністю і максимальною об’єктивністю. Усім нам слід стати на дорогу примирення з нашим минулим, бо лиш пізнавши всю правду про нього і віддавши його в руки Божого милосердя, зможемо спільно будувати наше майбутнє. У зв’язку з цим Церква закликає можновладців усіх рівнів уникати всього, що загрожує суспільному мирові, натомість підтримувати і утверджувати все, що веде до консолідації, солідарності та єдності народу. Злочином проти власного народу є здобувати політичні дивіденди через зневагу миру, єдності та злагоди в суспільстві! Так само не годиться в ім’я позірного захисту певних суспільних чи історичних цінностей підігравати своєю агресивністю всім тим, хто вносить у нашу українську хату провокації, протистояння і незгоди! Нам слід вчитися протиставляти злу силу Святого Духа, силу добра, згідно з поученням апостола: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21).

Дорогі у Христі! У цей неспокійний час не втрачаймо пильності! Ми, діти Церкви, покликані бути миротворцями у світі і проголошувати Євангеліє миру, прощення та милосердя. Церква Христова, яка за своєю природою є носієм миру воскреслого Христа, ніколи не поблагословить злоби й ненависті, хоч би в які патріотичні, політичні чи ідеологічні шати вони були вдягнуті.

Запрошуючи своїх синів і доньок до збереження та зростання у Христовому мирі, Церква водночас закликає своїх вірних і всіх людей доброї волі до суспільної та громадянської активності. Українці повинні повірити у власні сили й гідними, цивілізованими методами відстоювати свої, Богом дані, права. Цей шлях є героїчним, бо нерідко вимагатиме від сміливців надзвичайної самопосвяти і особистої жертви. Пам’ятаймо: справжня переміна в суспільстві починається у серці кожного із нас, – у серці, яке щиро намагається жити за Божим Законом, наполегливо уникає зла й чинить добро, шукає миру та його тримається (пор. Пс. 34, 15). Бо хто не має миру Божого в собі, не може передати його іншим.

У час непростих випробувань ХХ століття Митрополит Андрей сформулював настанову, яка звучить для нас як справжній заповіт і яку прагнемо сьогодні повторити: «Пам’ятайте, що ніколи корисного для свого народу не осягнете через противну Божому Законові поведінку!» Жодні політичні, національні та будь-які інші аргументи не повинні спокушати нас до порушення Божого Закону. Натомість праведним життям і добрими ділами утверджуймо між нами мир, пам’ятаючи, що «плід праведности сіється у мирі тим, хто чинить мир» (Як. 3, 18).

У цьому дусі підносимо наші благання і молитви до всемилостивого Господа та звертаємося до всіх вас словами апостола: «Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма!» (2 Сол. 3, 16).

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при соборі Воскресіння Христового,
30 травня 2011 року Божого

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

31.05.11р. Б. / День святої Пасхи є для нас найбільшим і найважливішим Днем перемоги

Такий висновок робить Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у своєму Зверненні про збереження суспільного миру. Синод пояснює свій висновок тим, що «у день Пасхи зазнав поразки неприятель людського роду – диявол, а у Христі перемогли ми всі».

Найважливішим даром воскреслого Господа, за словами Синоду, є мир. «Цей мир Христовий є однією з фундаментальних цінностей і нашого українського суспільства, і за нього ми маємо повсякчасно дякувати Господеві», − читаємо у зверненні.

«І хоч в новітній історії українського народу не один раз були спроби порушити суспільний мир, розпалити конфлікти між різними конфесійними, етнічними та регіональними спільнотами, на щастя для нас, за роки нашої незалежності мир Божий між нами завжди перемагав людську злобу і ненависть», − зазначають владики УГКЦ.

Відкликаючись до подій у Львові 9 травня цього року, члени Синоду констатують, що «нещодавно ми стали свідками, як деякі сили намагалися внести у наше суспільство протистояння чи, навіть, спровокувати конфлікт, загрожуючи таким чином суспільному мирові й злагоді».

Автори звернення зі сумом зазначають, що «саме в ті дні, коли ми мали б об’єднатися у молитві за мільйони жертв Другої світової війни та у вдячній пам’яті про всіх тих, хто боровся за волю і незалежність нашої батьківщини, було вчинено спробу впровадити напругу і протистояння, які становлять реальну загрозу мирові і єдності народу та держави».

«Не можна провокувати людей, особливо недосвідчену молодь, на сутичку, особливо насильницьку, з дійсними чи уявними винуватцями кризи. Єдиний правильний шлях – усім зростати у свободі й відповідальності: владі вчитися бути слугами народу, а людям ставати свідомими і відповідальними громадянами, спираючись у своїх діях на Божий Закон, зокрема в часи виборів до всіх гілок влади», − закликають члени Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.

Джерело:
Департамент інформації УГКЦ

30.05.2011р. Б. / Ректор УКУ про донацію Фірташа

"Український католицький університет свою діяльність здійснює за кошт благодійних пожертв спонсорів з України та з-за кордону. Не отримуючи державного фінансування, ми впродовж останніх майже 20 років самостійно шукаємо кошти, звертаючись як до приватних доброчинців, так і благодійних фондів. Досі на розвиток УКУ та будівництво університетського містечка ми отримували пожертви переважно від благодійників з-за кордону.

Пропозиція українського бізнесмена Дмитра Фірташа зробити пожертву на Український католицький університет поставила нас у ситуацію, якої не було раніше. Адже йдеться про значну пожертву від одного українського благодійника. Проте ми сприймаємо цей факт як шанс, яким не маємо права знехтувати, враховуючи усі можливі гіпотетичні ризики. УКУ довів свою спроможність не бути іграшкою в забавах "власть імущих". І він, попри свої невеликі розміри, уже є чинником важливих реформ в Україні. Тому ми сміливо беремо на себе відповідальність і не ховаємося в тінь. Навпаки, увага з боку суспільства для нас буде додатковою опорою в тому, щоб не схибити".

Прес-служба УКУ
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

30.05.2011р. Б. / «Суспільство і влада» − нова аудіокнига Блаженнішого Любомира

2 червня 2011 року об 11.30 в УНІАН (вул. Хрещатик, 4, конференц-зал) Блаженніший Любомир (Гузар) презентуватиме свою чергову аудіокнигу. Її назва «Суспільство і влада». Це перша частина нової трилогії колишнього Предстоятеля УГКЦ під загальною назвою «Суспільство». Вона, як і попередні, укладена у формі інтерв’ю. Аудіокнигу видано на двох CD.

В аудіокнизі Блаженніший Любомир, зокрема, говорить про політика і політику, про владу і народ, про депутатів у рясах, про фундаменталізм, релятивізм і лібералізм, про космополітизм і націоналізм, про Церкву і Державу та про відокремлення і співпрацю.

Щойно у січні цього року духовний лідер греко-католиків презентував аудіокнигу «Дорога до Бога», а уже спочатку червня презентуватиме аудіокнигу «Суспільство і влада».

Аудіокнига «Дорога до Бога» завершила трилогію «Три дороги», перша частина якої вийшла у січні 2009 року, а друга – у квітні 2010 року. Назви аудіокниг цієї трилогії: «Дорога до себе», «Дорога до ближнього» та «Дорога до Бога». Звідсіля і назва трилогії «Три дороги».

Нове видання є майже двогодинним інтерв’ю. Для Блаженнішого Любомира звуковий формат проекту був найзручнішим.

«Тішуся, що існують засоби, які дають змогу поділитися з ближніми якимись думками. Бо я не можу сам писати, можу тільки записувати», – розповідає екс-Глава УГКЦ.

Розмову з Блаженнішим Любомиром провела український політик, народний депутат України Леся Оробець. Автор передмови до книги президент Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський.

Аудіокнигу Блаженнішого Любомира можна буде придбати у храмах УГКЦ по всій Україні. Також книгу можна замовити, скориставшись послугами інтернет-крамниці nashformat.ua («Наш формат»). Магазини «Нашого формату» є у Львові, Івано-Франківську та Києві. На сайті nashformat.ua, який спеціалізується на українській аудіо-, відеопродукції та сувенірах, можна оформити замовлення на усі аудіокниги Блаженнішого Любомира, а також дізнатися адреси і телефони крамниць «Наш формат».

Акредитація журналістів на місці за журналістськими посвідченнями. Подарунок усім акредитованим працівникам ЗМІ гарантовано.

Джерело:
Департамент інформації УГКЦ

30.05.2011р. Б. / Львів молився за ненароджених дітей

Вчора, 29 травня, о 17-00 на вул. Університетській, біля пам’ятника Іванові Франку, у Львові, відбулася молитовно-просвітницька акція «Діти за життя».

Організатори акції: ЛОГО Товариство «Рух за життя», ЛМГО «Українська молодь – Христові», ГО «Територія правди», Інститут родини та подружнього життя УКУ.

Мета акції: Молитва за дітей, які перебувають у лонах матерів, за їх щасливе народження та християнське життя, за привернення уваги суспільства до того факту, що дитина вже від моменту зачаття є особою, яка заслуговує на повагу, любов та турботу.

Відслужився Молебень до Богородиці, були виступи, свідчення сімей, дитячі інтерв’ю про життя та любов матерів, пантоміми, тематичні пісні та сценки (зокрема, сценка «Дитина без імені» від ЛМГО «Українська молодь – Христові»), конкурс дитячого малюнка. Під час проведення акції була виставка плакатів, які представляють життя дитини до народження, та плакати-лозунги від молодіжних і громадських організацій.

ЛОГО Товариство «Рух за життя»

Джерела:
Прес-служба УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

30.05.11р. Б. / Вийшов останній номер «Благовісника» Блаженнішого Любомира (Гузара)

Вийшов особливий одинадцятий номер «Благовісника Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира (Гузара)». Він відзначається тим, що містить матеріали за два останні місяці (січень-лютий) служіння Блаженнішого Любомира.

Видання є зібранням найважливіших документів з сучасного життя УГКЦ. Розпочинається Благовісник традиційно документами Апостольської столиці. Цього разу це чотири звернення Святішого Отця Венедикта ХVI, серед яких «Послання з нагоди Всесвітнього Дня мігрантів і біженців 16 січня 2011 року». В ньому Понтифік закликає людство творити одну родину, налагоджувати братерські стосунки, щоб в соціальній, політичній та інституційній сферах зростали розуміння і взаємоповага між народами та культурами.

«Документи Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви» - друга частина Благовісника, містить вітання, проповіді, промови та звернення Глави УГКЦ. Серед статей Подячне слово, виголошене під час урочистої Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди десятиріччя Патріаршого служіння. В тексті зокрема йдеться, що відзначення будь-якого ювілею – це, насамперед, нагода для подяки. Однак, за словами Блаженнішого Любомира, його діяльність – тільки невеличкий внесок у роботу багатьох. Спільні зусилля владика назвав соборною працею і закликав продовжувати її - сердечно, сумлінно, з великим запалом, щоби розвивалися наша Церква і наш народ.

Загалом структура часопису не змінилася, втім має лише два розділи і рубрику, зібрану на основі матеріалів Департаменту інформації УГКЦ - "Хроніка подій". Текстове наповнення журналу знаходиться на 44 сторінках, які розділяє кольорова вкладка зі світлинами. Розповсюджується «Благовісник» в більшості єпархій УГКЦ. Придбати його можна зокрема у книгарні на Свято-Юрській горі у Львові.

Головний редактор «Благовісника Блаженнішого Любомира (Гузара)» - сам Владика Любомир. Упорядник і літературний редактор Ірина Голота та художньо-технічний редактор Роман Гера запевняють, що традиція видання перериватися не буде й вже на початку наступного року вийде «Благовісник Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава Шевчука», в якому будуть зібрані документи за перший рік служіння нового Глави УГКЦ.

Джерело:
Департамент інформації УГКЦ