05.10.2011р. Б. / Рішення ВВС продиктоване не браком віри, а розуму

 

 Не браком віри, але розуму продиктоване рішення ВВС  про заміну терміну «до Христа» і «після Христа» формулюванням «наша ера» - таку думку висловила на сторінках видання „L'Osservatore Romano” публіцист Лючетта Скараффіа.

 

 Пані Скараффіа пригадала, що у минулому вже були спроби революції календаря (Французька Революція), методи датування (жовтнева революція), а також Муссоліні крім традиційного запису поміщав аднотацію про «еру фашизму». «Одним словом, задумка усунення християнського календаря має якнайгірші прецеденти, які закінчились фіаско»- зауважила публіцист, додаючи, що ініціатива ВВС є виразом лицемірства: «Лицемірства когось, хто вдає, що не знає, чому саме від того моменту (народження Христа) починається відлік років. Заперечення історично революційної функції приходу на світ Христа, з якою погодились також і ті, хто не визнає його Сином Божим, - це велика дурість».

 

«Як можна вдавати, що невідомо, що від цього моменту властиво уґрунтувалась ідея, що всі люди рівні як Божі діти? На цій підставі ґрунтуються права людини, за якими судять нарди і уряди. На засаді, якої до того моменту ніхто не дотримувався, але на якій опирається християнська традиція».

 

"Немає нічого більш антиісторичного і безсенсовного, аніж заперечення культурного боргу, який має цивілізація щодо християнства. То не питання віри, але розуму. Так і цього разу" - закінчує свою статтю Лючетта Скараффіа.

 

За матеріалами: wiara.pl

Джерело: Мандрівники Христа Царя

11.09.2011р. Б. /11 вересня - Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

Версія для друку

11 вересня 2011 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя.

• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

 

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

 

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

 

Проповідь

„То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих” (Мр 6,16), так виразився Ірод про діяльність Божого Сина, вважаючи його за Івана.

Яка чудова історія з головою св. Івана Хрестителя, що ми почули в короткій євангельській розповіді. Чому? Не тому чудова, що цар жорстоко поступив, а тому, що відсікаючи мечем голову святого мужа, вчинив його учасником вічного щастя. Тим самим показалася безстрашність пророка і, що для нього вмерти тілом, означало жити вічно з Богом. Це приклад усім нам, щоб з любов’ю до Бога стерегти його закону і допомагати ближньому у спасінні.

Голова, як дуже відповідальний орган тіла, бо тут міститься зір, слух, нюх, мова, смак й слід сказати дотик. Тіло може жити без руки, без ноги, без легеня або нирки, можна знайти ще й інші члени, без котрих трудно тілу, але життя можливе, а ось без голови – смерть. Що, ця свята голова зробила злого Іродові, що він приказав катові відділити її мечем від тіла та спричинив Предтечі смерть? Мабуть - очі пророка бачили негідне життя Ірода; вуха чули погані розповіді про царя; розум оцінював його нечестиву поведінку; а тоді вуста накликували царя до благочестивого способу життя. Про що йшлося? - „Не личить тобі мати жінку брата твого”, - просив Іван Ірода. Бо вона не твоя жінка, а братова, тому поверни її йому. Не личило цареві кривдити свого брата, хизуючись своїм положенням; не годилося Іродіяді шукати слави, достатку та значення, стаючись незаконною жінкою, порушуючи закон Господній. Такою ціною не можна виправдати гріховного життя царя та нечестивої жінки. Не знаємо, чим мотивувала свій відхід ця жінка від законного чоловіка? Можна здогадуватися, що бажала влади, багатства  й значення у знатних кругах, а не краса чи мудрість царя захопили її. Святий Іван Золотоустий перестерігає: „Жінко, яка тобі користь від золота? Щоби показатися гарною й благочестивою? Але це не додає краси твоїй душі. Будь прекрасна душею, - тоді будеш приємна і тілом” (св. І. Золотойстий, Бесіда на слова пророка Давида Пс 47,17). Не сподобалося цій нечестивій жінці, що пророк закидав її сумлінню про грішне життя, бо полюбила більше гріх, як правду та ближнього. Бажала радше смерті святого мужа, як послухати його доброї поради, щоб відступити від гріху. Святий мешканець пустині керує погляд на душу, котра дає красу смертному тілу, бо тіло є немов кінь в руках погонича. А людина, що топиться у гріхах, не бажає про це чути. Такій людині миліші голоси гріховні, як правда та духовне добро. І все це сталося під час святкування дня народження Ірода, коли усі забавлялися. Це пересторога нам усім, щоб на різних забавах поводитися гідно, не тратити розуму через оп’яніння, але знати міру й час, щоб не попасти у сіті диявола.

Дійсно, голова святого пророка була цінніша за всяке золото, брильянти чи інші коштовності, але її просила дочка Іродіяди не з тієї причини, а тому, що не хотіла чути голосу докору за своє негідне життя. Для нас повинно бути радістю, коли хтось уболіває за наш духовний стан і таким відважним особам потрібно дякувати, що допомагають відкрити нам наші помилки життя, а не судити їх або несправедливо вбивати їх у нашому серці. Ірод ніби „засмутився”, коли почув про те, що його просила танцівниця - голови пророка. А св. І. Золотоустий вважає: „Не вбивство пророка смутило його, але страх перед народом, ... не почування благоговіння: коли б так, то він не посадив би Івана в темницю” (св. І. Золотоуст.,: „Про танець Іродіяди і усікновення ...”). Святий Іван Хреститель втратив голову з любові до Бога, посвятив своє життя служінню Творцеві та людям, виявляв свою велику любов до Господа та ближнього. А Ірод втратив голову ради своїх амбіцій, прив’язання до гріху та людського ока. Він боявся правди про себе, бажав чути тільки добрі слова в свій бік, але не здорову та праведну критику. Це йому повинно було допомогти, щоб змінити своє життя на краще, але він не прислуховувався до правильної поради.

Історія іродів повторяється до нашого часу, коли велике число могутніх цього світу не бажають чути правди, що не хвалить їх способу правління чи життя. З іншого боку вбачається теж, страх могутніх перед правдою, котру вони хочуть заглушити в якийсь спосіб. І часто розв’язують це питання, навіть, способом позбавлення життя такої особи, щоби не чути голосу правди. Скільки у нашій самостійній Україні загинуло таких осіб від куль та катастроф, що були в якийсь спосіб причетні до різних подій!? Ірод це зробив вочевидь, ми багато справ зв’язаних із вбивствами дізнаємося після смерті, коли будемо суджені усі...

Дорогі брати й сестри! Для нас ця історія смерті святого пророка, про котру ми роздумували, повинна принести значну користь. Насамперед, потрібно уболівати за добре своє християнське життя, а також, молитися за ближніх, особливо тих, хто знаходиться на високих посадах. Не спішитися осуджувати ближнього, тому що не знаємо всіх обставин, але, коли маємо переконання про чинене зло і можливість про це сказати, звернімо лагідно увагу такій особі. Тут не йдеться тільки про таких, хто урядовець, але стараймося допомогти кожному ближньому, а не просто вкусити його. Коли звертаємо увагу, приготуймося до цього заздалегідь через молитву й добре ставлення до цієї особи, а тоді покірно представмо наше бачення. Хай святий Іван Хреститель дає нам відваги та мужності; випросить рівноваги й розуму у нашому спілкуванні з ближніми, щоб їх не ображати, а допомагати.

Владика Ігор (Возьняк)

Львів, 2006

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003.
А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерело:
http://www.ugcc.org.ua/1955.0.html

12.07.2011р. Б. / Первоверховних Апостолів Петра і Павла

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. “Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо… На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об’явлення й такі рясні Божі науки… Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня” (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня праз­ник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: “Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла”. Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апос­тольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на сим­волічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Хрис­тового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Хрис­та. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра “первородною вівцею із стада доброго Пастиря”.

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: “Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрім­голов”. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апос­толів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жерт­ви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єди­ний з апостолів, хто мав кращу освіту та з наро­дження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його на­вертає і покликає на апостола по дорозі до Да­маска. Після свого навер­нення з гонителя хрис­тиян він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. “Пав­ло був вовком, — каже святий Йоан Золото­устий, — і став ягням. Був терням і став вино­градом. З ворога став другом, з бур’яну — хлі­бом… Хулитель став бо­гословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником” (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був без­боязним проповідником прав­ди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ста­вить меж жертовности. Він відбуває великі місійні по­дорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповід­ник, добрий організатор, але й як визначний бого­слов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: “Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і муч­еників”, їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді велич­ний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам’ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вша­новує пам’ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: “Павла й Петра, верховних апос­толів”. Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 груд­ня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіо­хійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам’ять обох верховних апостолів у другу п’ятницю після празника Богояв­лення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апос­толам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше про­повідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. “Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами” (Твори, Т. 9, с. 856). “О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Пав­ло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожно­денно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Колони Церкви, великі світильники вселен­ної” (Твори, Т. 8, с. 615-616).

Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: “Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу”. Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: “Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам’ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів”. На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня рев­ність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: “Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів”. Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: “Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана”.

На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: “Настав для Христової Церкви визначний праз­ник апостолів, який вимолює спасення нам усім… Радуйтеся, сві­тильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуй­теся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник”.

Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Пав­ла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам’ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так сла­вить святих апостолів: “Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу” (Твори, Т. 8, с. 619).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо
Джерело:
Департамент інформації Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

12.06.2011р. Б. / Зіслання Святого Духа. П'ятидесятниця

Зіслання Святого Духа

 

Коротка історія

Світлий празник Пасхи завершується не менше світлим і великим празником Святої П’ятдесятниці. По Христовому Різдві і Воскресінні цей празник належить до найбільших празників нашого церковного року. Зіслання Святого Духа це - наче вінець і печать на ділі спасіння людського роду, що його доконав Божий Син. В дні св. П’ятдесятниці сам Святий Дух помазує апостолів на проповідників Христового Благовістя. В дні Зіслання Святого Духа родиться і починає діяти Христова Церква. Святий Дух її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди.

СТАРОЗАВІТНЯ П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Євреї у давнину щорічно святкували три великі празники: празник Пасхи, празник П’ятдесятниці і празник Кучок. Свою назву празник має від того, що це був 50-тий день після празника Пасхи, а також 50-тий день від початку жнив. Первісно 50-ця це було свято жнив і подяки. Того дня за приписом закону приходили до Єрусалиму великі маси євреїв з усіх усюдів, навіть з далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та зложити з них у храмі свою жертву. В пізніших часах до празника 50-ці, як свята жнив, долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай 50-го дня після виходу з Єгипту.

ХРИСТИЯНСЬКА П’ЯТДЕСЯТНИЦЯ

Апостоли й перші християни як празник Пасхи, так і празник 50-ці перейняли від Старого Завіту й задержали його назву, бо і для них це був 50-ий день після Пасхи, але надали йому цілком іншого змісту і значення. Головний мотив святкування 50-ці для новозавітньої Церкви це подія приходу Святого Духа на апостолів. Звідси цей празник має ще назви, День Зіслання Святого Духа або День Святої Тройці.

В понеділок після празника 50-ці святкує наша Церква празник Святого Духа. А це тому, що Східна Церква з давен-давна має звичай, щоб наступного дня по великім празнику віддавати честь тим особам, що виконували головну роль в дні празника. День св. П’ятдесятниці святкує саму подію зіслання Святого Духа на апостолів, а понеділок призначений на віддання особливої чести Святому Духові, як третій Божій Особі.

На осібну увагу заслуговує вечірня понеділка, яка звичайно правиться не в неділю вечором, але зараз по Св. Літургії коло полудня в сам день 50-ці. Поєднання вечірні з Літургією пояснює о. Дольницький тим, щоб усі присутні на Літургії могли взяти участь у коліноприклонних молитвах. Ця вечірня відзначається тим, що крім інших молитов має три довші покутного змісту молитви, що їх мав написати св. Василій Великий (+ 379).

Про ікону

У празнику Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець пішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14, 26). Оскільки учні не змогли зразу прийняти все, а Христос казав, що має ще „багато” що їм оповісти, то зробити це мав Святий Дух: „Дух істини... наведе вас на всю правду” (Йо. 16, 13).

Великі майстри східної ікони воліли зосередити свою увагу на найважливішому: на народженні Церкви. Як не дивно, але тут нема постаті Богородиці. Проте не забуваймо, що апостоли сидять на кріслах, як учасники Вселенського Собору. Посеред них бачимо порожнє, але освітлене місце: це невидимий, але завжди присутній Христос, Глава свого містичного Тіла.

Іконографічна композиція цього празника має вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Ду­ха. Звичайно зображені Апостоли, які сидять півколом. Півколо – це символ об'єднання Церкви. Над усіма Апостолами є вогненні язички, якими проявилася присутність Святого Духа (Ді. 2, 3). Другий прояв – шум вітру – неможливо зобразити візуально, але його можна відчути посеред­ньо – у виразах збудження та схвильованості Апостолів, бо во­ни, крім цього, почали говорити різними мовами (Ді. 2, 4). Вог­ненні язички саме й нагадують про цей дар мови. Крім того, во­гонь очищує та гріє, отже, вог­ненні язики – це вияв нового, теплого відношення любові між Богом та людьми. Як колись Бог об'я­вився Мойсеєві у горіючому кущі, так і тепер – у вогненних язиках.

Колись, при будівництві вавилонської вежі, Бог покарав гордість будівничих тим, що замішав їх язики-мови, бо це був бунт проти Бога. Тепер же Святий Дух дає Церкві новий дар язиків-мов, щоб таким способом сповнилася місія поширення Божої правди. Св. Йоан Предтеча пророкував, що Христос буде христити водою і вогнем (Мт. 2, 11). Це сповнилося у Христовому хрищенні та у Зісланні Святого Духа.

Св. Павло, який історично не був присутній при цій події, як і при Вознесінні, тим не менше зображений на іконі. Він символізує всіх неприсутніх, в тому числі й нас, яких у Церкві Христовій надихає та навчає Святий Дух.

У нижній частині композиції, в темноті, часто зображена алегорична людська постать. Це Космос, тобто всесвіт, який, обтяжений гріхами Адама та людства, чекає у темряві на просвічення та очищення. В прос­тертих руках він тримає рушник, щоб прийняти Божі ласки.

Архітектура й стіни символізують Христову Церкву, яка є видимою спільнотою всіх віруючих. Хто шукає правди, той може знайти Христа й наглядно бачити Його у навчанні Церкви та у відданому житті вірних.

Тропар та кондак

Тропар, глас 8: Благословен єси, Христе Боже наш, що премудрими рибаків явив, зіславши їм Духа Святого, і ними уловив вселенну. Чоловіколюбче, слава тобі.

Кондак, глас 8: Коли ти, зійшовши, язики змішав, розділив ти народи, Всевишній. Коли ж вогненні язики ти роздавав, у з'єднання всіх ти призвав. І одноголосно славимо Пресвятого Духа.

Діяння святих апостолів 2, 1-11

В ті дні, коли настав день Пятдесятниці, всі апостоли були однодушно вкупі. Аж ось зненацька залунав із неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. і з'явились їм поділені, мов вогонь, язики, і сіли на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм говорити. Були ж у Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. І як зчинився той шум, зійшлася сила народу і збентежилася, бо кожний чув, що вони говорили його мовою. І дивувалися всі, і чудувалися кажучи один до одного: Хіба ось всі, що говорять, це не галилеяни? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: партяни, мідяни, еламії і мешканці Месопотамії, Юдеї й Кападокії, Понту й Азії, Фригії й Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що прибули, юдеї і проселіти, крітяни й араби, як ми їх чуємо, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі!?

Євангеліє від Івана 7, 37-52; 8, 12

Останнього великого дня свята стояв Ісус і кликав на весь голос: Коли хто спраглий, нехай прийде до Мене і п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання: Ріки води живої потечуть із нутра його. Так Він говорив про Духа, що мали прийняти ті, які увірували в Нього. Бо не прийшов був ще Дух Святий, тому що Ісус не був ще прославлений. Деякі з народу, чуючи ті слова, казали: Він справді пророк. Інші говорили: Він — Христос. Ще інші мовили: Чи Христос прийде з Галилеї? Хіба не сказано в Писанні, що Христос має прийти з роду Давида, з села Вифлеєму, звідки був Давид? І виник роздор через Нього серед народу. Деякі хотіли Його схопити, та ніхто не наклав на Нього рук. Вернулись слуги до первосвящеників та фарисеїв, і ті їх питають: Чому ви Його не привели? Слуги відповіли: Ніколи чоловік не говорив так, як Цей чоловік говорить. Фарисеї казали: Чи й ви дали себе звести? Невже хто зі старшини або фарисеїв увірував у Нього? Та проклятий народ, що не знає закону! Озвавсь до них Никодим, що приходив до Нього вночі, один із них: Хіба закон наш судить чоловіка, не вислухавши його спершу і не довідавшись, що він робить? Ті йому у відповідь сказали: Чи й ти з Галилеї? Розсліди і побачиш: з Галилеї пророки не приходять. І знову говорив до них Ісус, кажучи: Я — світло світу. Хто йде за Мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя.

Проповідь

Достойні молільники! Шановні сестри і брати! Свято зіслання або прихід Святого Духа дуже знане для нашого люду, люблене нами, очікуване та відповідно відзначуване. Особливо у нашому регіоні легко пізнаємо його, коли проїжджаємо нашими селами та містами, зауважуємо – зелені гілки з дерев, квіти, шувар (аір), тощо, котрими замаюється зовні будинки або внутрі помешкання. Чому і що це означає прикрашати наші помешкання та городи у зелень? Це все значить – життя, відновлення, повноту сили, радість, дію, ...а також, прямування до певної мети. Це символи сили та могутності Святого Духа, котрого Ісус Христос обіцяв послати після свого відходу до Отця Небесного. „Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо, коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас” (Ів 16,7). В іншому місці Спаситель говорить: „Отець Небесний дасть Святого Духа” (Лк 11,13). Одного разу Христос говорить, що сам пришле Святого Духа, в іншому місці твердить, що Отець Небесний дасть Духа, бо він: „Дух істини, який від Отця походить” (Ів 15,26). А це все разом означає, як висловлюється Ісус Христос: „Я і Отець – одно” (Ів 10,30). Для особи слабкої віри або для того, хто не хоче шукати правди, легко можна піддатися різним єретичним твердженням, що Син Божий та Отець Небесний не є рівні; а хто бажає когось звести з дороги правди, той буде вживати певні вирвані окремі вирази із повноти тексту Святого Письма, замовчуючи інші. Друга особа Божа, Син Божий, по-різному висловлювався, щоб переконати та ввійти у спосіб поняття тодішніх людей, щоб вони зрозуміли, що він рівний з Отцем та Святим Духом. А, коли Син Божий говорить, що „Отець більший від мене” (Ів 14,28), то хоче тим увійти у спосіб думання учнів, тому що вони думали про нього, як про чоловіка, а Отця признавали великим; тому Ісус йде до Отця, котрий сильний та могутній, щоби знищити всі біди й утвердити учнів у пізнанні Христового Божества (св. І. Золотоустий, 75 Бесіда на Ів. п.4 ). Чому я про це говорю? Тому що сьогодні не рідко трапляються люди, котрі намагаються захитати слабких у вірі своїми половинчастими або брехливими твердження про нерівність Трьох Божих Осіб або закидають у маловірні серця сумнів про їх Божество. Свята Церква посилаючись на Святе Писання навчає, що три Особи Божі рівні, що вони становлять єдиного Бога мимо трьох Осіб. А в „Символі віри” про Святого Духа ми молимося, що він з „Отцем й Сином рівнопокланяємий та рівнославимий”. Святий Григорій Ниський пише наступне: „Тому, коли честь Отця досконала, досконала й честь Сина, а признано, що досконалість честі належить і Святому Духові” (св. Г. Ниський, „Про Св. Духа проти македонян духоборців”).

Апостоли отримали обіцяного Духа, котрий прийшов після вознесіння Ісуса Христа на небо, як „силу” (Ів 1,8): „Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті аж поки не одягнетеся силою з висоти” (Лк 24,49). Учні Христові тепер сильні, тому що похрещені Святим Духом: „Той буде христити вас Святим Духом” (Лк 3,16). Дія Бога зовсім інша від дії людини або природних явищ. Вогонь має властивість палити; шум розполохує людей, але коли це походить від Господа, воно має свою ціль та інше забарвлення. Вогонь не торкнувся трьох хлопців: Сердаха, Мисаха та Авденаго, що були у печі (Дан 3,94). Подібно, вогонь не пошкодив й апостолам, бо це був Святий Дух у вигляді вогняних язиків. А шум не вчинив людей втікачами, а навпаки, зібрав їх до купи й вони почули „остовпілі та здивовані” свою мову від тих, хто її не вчився (Дія 2,6). Вже відразу, коли прийшов Святий Дух, учні стали виконувати безстрашно заповіт Господній: „Ідіть, отже і зробіть учнями всі народи” (Мт 28,19). І народи стали чути своїми мовами величні діла Божі (Дія 2,11), тому що вони отримали могутнього Вчителя: „... бо Дух Святий навчить вас тієї години” (Лк 12,12); дух істини, він наведе вас на всю правду (Ів 16,13). Усе, що від Бога походить тривале й незмінне, і ведені й вроджені духом будуть ставатися духовними: „... а, що вродиться від Духа – дух” (Ів 3,6). Ось так народилася Церква Христова на чолі, котрої стоїть Христос, котрий настановив апостолів, щоб служили людям та чували за праведністю поширення його науки на землі.

Нам потрібно бути дуже обережними, щоб не дати себе звести різним лжепророкам, неправдивим учителям (Мт 7,15), котрі навчають в своє ім’я, перед цим перестерігав нас Ісус Христос. Люди слабкої віри дають себе легко звести, шукаючи здоров’я в різних знахарів та ворожбитів, цілителів та екстрасенсів, тим самим покидають Бога, а поклоняються всякому злу, котре розкинув злий дух у цьому світі. Ісус Христос наперед заповів нам знаки і чудеса, щоби ми не мали потреби в якихось здогадах та грішних пророцтвах. Св. Іван Золотоустий запитується, що „отримує людина від заклинателів, коли її нападають всякі біди? ... Втрачаючи гроші, запитуючи ворожбитів, що з того, що здобудеш потім багатства? Тому що разом з багатством ти підеш у рабство та губиш свою душу. ... Хто такий ворожбит: це – злий демон... (св. Іван Золотоустий, розд. 8 на Ісаю). Про таких людей можна сказати, що вони не „можуть прийняти Духа істини” (Ів 14,17), тому що віддалися батькові брехні (Ів 8,44), тобто, йдуть за душогубцем дияволом. Христос звертається до нас: „Прийміть Духа Святого!” (Ів 20,22), приймімо це світло, щоб бути синами та дочками світла, а не – темряви. Живімо у правді: „І не засмучуйте Святого Духа Божого” (Еф 4,30), бо Спаситель обіцяв нам: „І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки” (Ів 14,16). А у Господа обіцяти значить виконати, чинити слова правдою. Тому радіймо у день цього свята П’ятидесятниці, приходу Святого Духа та будьмо вірними цьому Світлу, вогню Любові та вічній Правді, щоб стати всім учасниками вічної радості – Царства Небесного. Амінь.

+Владика Ігор (Возьняк)

Отець Церкви про празник

Святий Дух невпинно повіває чудовим запахом — приємним, солодким і незрозумілим для людського роду. Але хто пізнав цю втіху Духа та Його насолоди, крім тих, що удостоїлись, аби Він вселився в них? Святий Дух вселяється в душі, які каються не інакше, як після багатьох трудів. Чимало подібного бачимо і в світі. Дорогоцінні камені, наприклад, не здобуваються інакше, як тільки з великим трудом. Шукаючи того Духа, святі знайшли Його, і Він є правдивою многоцінною перлиною, про яку згадує Євангеліє (Мт. 13:45-46) в притчі про купця, що шукав справжню коштовність, а знайшовши, пішов, продав усе й купив її. Присутність Духа засвідчує й інша притча про скарб, захований в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає те, що має, і купує те поле (Мт. 13:44). Нікого так не випробовують спокуси, як тих, що отримали Святого Духа. І наш Господь, коли на Нього після хрещення зійшов Святий Дух у вигляді голуба, був ведений Духом у пустиню, де диявол спокушував Його усіма своїми спокусами, але нічого не зміг Йому вдіяти, як і пишеться про це в Євангелії від Луки: "І закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до якогось часу" (Лк. 4:13). Господь же Ісус повернувся до Галилеї в силі Духа. Так і всіх, хто прийняв Духа і хто бореться та перемагає, Святий Дух скріплює й подає силу перемагати кожну спокусу.

Серафим, якого бачив пророк Єзекиїл (Єз. 1:4-9), є образом вірних душ, що намагаються досягнути досконалості. Він мав шість крил, всіяних очима. Мав також чотири обличчя, які дивилися на чотири боки: одне обличчя подібне до обличчя людини, друге обличчя подібне до тельця, третє — до лева, четверте — до орла. Перше обличчя Серафима (з людським обличчям) означає вірних, які, живучи у світі, зберігають заповіді, на них покладені. Якщо хтось з них вступить до монашества, то він стає подібним до обличчя тельця, тому що несе важкі труди у виконуванні монаших правил та здійснює більші тілесні подвиги. Хто, удосконалившись в приписах спільного життя, переходить до усамітнення і вступає у боротьбу з невидимими демонами, той уподібнюється до вигляду лева — царя диких звірів. Коли ж переможе він невидимих ворогів, опанує пристрасті й підкорить їх собі, тоді буде підхоплений вгору Святим Духом і побачить Божі видіння. Тут уподібниться до обличчя орла: його розум тоді буде бачити все, що може статися з ним із шістьох сторін, тим самим нагадуючи шестикрилого Серафима з численними очима. Так він цілковито стане духовним Серафимом й успадкує вічне блаженство.

Чистота, безперервний і незмінний спокій, повне милосердя та інші прекрасні чесноти, котрі вінчаються благословенням, є заповідями Божими. Намагайтесь сповнити ці веління Духа, якими оживляються ваші душі і за посередництвом яких приймете ви Господа: вони ж є безпечним шляхом...

Із творів Св. Антонія Великого

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.

А також ікону Зіслання Св. Духа.

Джерела:
Департамент інформації УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

02.06.2011р. Б. / Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

2 червня 2011 року

Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має 9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.

Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.

В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним. Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія Церкви, 7, 26).

Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці Христового Вознесіння.

Про ікону

„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна. Возніс­шись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Возне­сіння” оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб теж є небом на землі.

Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).

Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він буде з нами до кінця ві­ку (Мт. 28, 20). Невдов­зі, казав Христос, Отець Небесний зішле на Церк­ву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді. 1, 8).

Христос сидить на райдузі, у блиску небес­ної мандорли, що нагадує сцену з книги Одкровен­ня про кінець цього світу (4, 3). Слава Його бо­жественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби під­тримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).

В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.

Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні з різнобарвними одежами апос­толів, дуже проста, але витончена, вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ, що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!” (Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу Господа нашого Ісуса Христа.

Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).

Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі багатство всіх видимих харизм Церкви.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Вознісся ти у славі, Христе Боже наш, радість сотворивши ученикам обітуванням Святого Духа, утвердивши їх благословенням, бо ти єси Син Божий, ізбавитель світу.

Кондак, глас 6: Сповнивши промисел щодо нас і те, що на землі, з'єднавши з небесним, вознісся ти у славі, Христе Боже наш, ніяк не відлучаючись, але невідступно перебуваючи, ти кличеш до тих, що люблять тебе: Я з вами і ніхто проти вас.

Діяння святих апостолів 1, 1-12

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже.Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

Євангеліє від Луки 24, 36-53

В той час Ісус, воскресши з мертвих, став посеред учеників своїх і сказав: Мир вам! А вони, налякані і перестрашені, думали, що бачать духа. Та Він сказав їм: Чого ви стривожилися, і пощо помисли входять у серця ваші? Погляньте на руки Мої і на ноги Мої, що Сам Я є. Діткніться Мене і глядіть, що дух тіла й костей не має, так як видите, що Я маю. І сказавши це, показав їм руки і ноги. Коли ж вони з радости іще не вірили й дивувалися, Він сказав їм: Чи маєте тут щось їсти? Вони ж подали Йому частину печеної риби і бджолиного солоду. І взявши, їв перед ними. І сказав їм: Це ті слова, що Я говорив до вас, бувши іще з вами, що треба, щоб сповнилось усе написане про Мене в законі Мойсея, і в пророків, і в псальмах. Тоді розкрив їм ум розуміти Писання. І сказав їм, що так написано є, і так треба було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих у третій день, і щоб у Його ім'я проповідувалося покаяння і відпущенння гріхів між усіма народами, почавши від Єрусалиму. А ви є свідки цьому. І ось Я пішлю обітницю Отця Мого на вас, ви ж сидіть в місті Єрусалимі, поки зодягнетеся силою з висот. І вивів їх ген до Витанії і, знявши руки Свої, благословив їх. І сталося, як Він їх благословляв, відступив від них і возносився на небо. А вони поклонилися Йому і вернулися в Єрусалим з радістю великою. І перебували весь час у храмі, славлячи і благословляючи Бога. Амінь.

Проповідь

Святе Писання навчає, що Ісус Христос, після воскресіння перебував на землі сорок днів, з’являвся своїм апостолам, переконував їх, що це він і, що він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, давав вміння розуміти Писання, заохочував до проповідування євангелії по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги у розумінні й проповідуванні.

Ісус вознісся на очах своїх учнів, а вони стояли та вдивлялися у небо, не спускаючи з нього очей до часу - аж хмара забрала його. На Бога потрібно дивитися очима віри та розпізнавати його в подібний спосіб, тому що не можливо пізнати Бога тілесними очима та замало статись його свідками тільки в зовнішній спосіб. Хмара забрала Христа, апостоли уже не бачили його, але стояли на місці й пильно вдивлялися в небо, аж поки два мужі у білій одежі стали коло них та заговорили, що він повернеться в подібний спосіб знову на землю. Земного зору не вистарчає, щоб пізнати Бога, а пізнавши його з дару віри, потрібно ретельно готуватися до його приходу на землю. І в «Символі віри» ми визнаємо та потверджуємо, про другий прихід Христа на землю, «судити живих та мертвих».

Святий І. Золотоустий навчає, що хмара - «символ божественної сили», бо на ній ніде не представляється жодна інша сила (пор. св. І. Золотоус., Бесіда 2, на Дія). Через ангелів довідуємося про прихід Христа у тілі на землю, щоб судити мешканців землі, як згадується у Святому Писанні (Мт 19,28; Дія 17,31). Святий І. Золотоустий так говорить про апостолів: «Вони побачили кінець воскресіння, але не бачили початку; а вознесіння побачили початок, але не бачили кінця» (там же). Учні, котрі з таким великим трудом прийняли воскресіння Ісуса, стали свідками його вознесіння на небо, вони не сумнівалися, що це він й отримали надію від ангелів, що він знову прийде. Правда, ангели терміну не вказали, тому що сам Господь говорив: «А про той день і годину ніхто не знає, ані ангели небесні, - лише один Отець» (Мт 24,36).

Під час вознесіння Христа на небо, зустрічаємося з ангелами, котрі, теж являлися при його народженні, коли Ісус перебував на молитві в оливному саду, як свідків його воскресіння та в багатьох інших місцях. Святе Писання розповідає про їхню роль та завдання, що вони виконують перед Богом. В Молитвослові, сьогоднішнього свята молимося в наступний спосіб: «… як ти, Христе, возносився … ангели злітаючи перед тобою кликали: Підніміть брами, підніміть, бо Цар зійшов до Господнього світла слави!» (Світильний Вознесіння). Ангелів зустрічаємо у білих блискучих одежах, як символ чистоти Духа та сили готовості виконати волю Бога. Вони також, завжди знаходяться при нас, глядять на нас повсякчасно.

Сьогоднішнє свято – свято ангелів та людей, свято неба та землі. Радіймо у цей день і пам’ятаймо, що наша батьківщина на небесах, куди забере нас Ісус Христос із ангелами після останнього суду, - воскреслих мешканців землі. Глядімо вгору, не прив’язуймося до земних речей, котрі незабаром потрібно буде залишити, а з собою візьмемо лише добрі вчинки, котрі визначаються нашою любов’ю до Творця та ближніх. А вчинки любові, милосердя, терпеливості й покори - світла одежа, в неї одягаймося, щоб у ній воскреснути та вознестися з Ісусом Христом, й святими ангелам у вічні радісні небесні простори! Сьогоднішній день – день, коли Христос, ніби взяв початок нашого єства, возніс його Небесному Отцеві, туди прямуймо, там наша мета життя!

+Владика Ігор (Возьняк)

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Вознесіння ГНІХ.

Джерело:
Календар УГКЦ на 2011р. Б.

17.04.2011р. Б. / Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

 
17 квітня 2011 року

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39).

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

Проповідь

Сьогодні Церква святкує урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Місія перебування Христа на землі наближається до кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, розказано притчі, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких були великі маси людей, давали ясне і переконливе свідоцтво про післанництво Ісуса та Його божество. Євреї побачили сповнення пророцтва Єзекиїла: «Ось я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших... і зрозумієте, що Я – Господь» (Єз. 37.13-14).

Такої радості в Єрусалимі не було від часів царя Давида. Все місто спішило побачити переможця над смертю, вітаючи Його пальмовими галузками та вигукуючи: «Осанна, Сину Давидів. Благословен, хто йде в ім’я Господнє». «Осанна», – з давньоєврейської означає «спаси нас ласкою». Такою честю вітали дотепер тільки царя Давида, а Ісус воскресінням Лазаря і в’їздом до Єрусалиму показує, що він – правдивий цар і переможець смерті і диявола, тому й приймає славу царя і переможця.

Це був єдиний випадок, коли Ісус дозволив вшановувати Його, але не задля бажання слави, а щоб збулося пророцтво: «Радій, дочко Сіону, ось цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний і іде на молодім осляті» (Зах. 9.9). Але раділи не всі. Заздрість жидівської старшини супроводжувала всі стежки і дороги Месії. Не бракувало її і сьогодні. Коли люди кричали «Осанна», вони звертаються до Ісуса: «Учителю, заборони...» Ісус відповідає їм коротко: «Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння».

Народ радіє, а Ісус в’їжджає у місто зі сльозами на очах, думаючи про долю міста, про долю храму, про долю народу. Крізь вигуки «Осанна» він чує злобні крики: «Розпни!», які будуть лунати з тих же уст через кілька днів. Він добре знає, що приготують йому люди, котрі прагнули сповнення своїх земних, політичних та матеріальних надій і не думали про духовне, для чого Він і прийшов.

Наші емоції не заслуговують довіри, якщо вони не є закріплені твердою постановою та свобідним рішенням цілого життя. Колись, у раю, наші прародичі піддались емоціям і прийняли рішення, яке стало карою для багатьох поколінь. Тепер, у Єрусалимі, народ приймає правильне рішення, але воно не було переконанням, не було підтверджене постійною постановою підкоритися і служити цареві, який приніс слово життя. Народ очікував месію, який покладе край чужоземному пануванню, переможе супротивників, відімстить усім, а він приходить верхи на осляті, дискутує з греками та первосвящениками, вкінці перекидає столи торговців у храмі і пророкує зруйнування храму, а навіть свою смерть. Отже, сталося велике непорозуміння, якого не змогли збагнути навіть Христові учні, аж, як говорить Євангеліє, «коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про Нього й що то з Ним таке вчинено» (Ів. 12.16).

У Квітну неділю не зрозумів ніхто, що той цар не є земним володарем, а прийшов, щоб відкрити своєму народові вхід до царства, яке не тільки є не від світу цього, але перевищує всяку людську уяву!

Сьогодні Єрусалим кричить: «Осанна, Царю Ізраїлів!», а за п’ять днів ті самі люди кричатимуть до Пилата: «Розпни Його!». Тоді римський намісник виведе перед очі тої самої юрби скатованого Ісуса, увінчаного, наче царською короною, терновим вінцем, і скаже до ізраїльтян: «Ось ваш цар!», а вони, засліплені ідолопоклонством дочасній силі, не впізнають того, на кого з таким нетерпінням очікували, і відречуться привселюдно: «Немає в нас царя, крім кесаря!». Сьогодні вони одежами і пальмовими галузками простелюють дорогу Христові, а через п’ять днів Ісус буде тою самою дорогою нести важкий хрест на Голготу, ступаючи по тих галузках, але вже зів’ялих і засохлих, ніби по зів’ялих і засохлих невірних душах.

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в кожній нашій душі. У тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу Христові, обіцяємо Христа любити, виконувати Його заповіді, і це нагадує ті радісні вигуки «Осанна!». А за короткий час життя саме ми, християни, «що в Христа христилися, у Христа зодягнулися», відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога тяжкими провинами і гріхами.

Чи не бачимо ми серед того натовпу себе? Скільки разів Христос приходив в наш особистий духовний Єрусалим, особливо під час Сповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала: «Осанна!», і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: «Розпни!». Тому сьогодні кожен нехай задасть собі питання: «А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив? Чи подобається мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?» Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові кричати: «Осанна!». Але коли зустрічаємось із терпінням, з важкою працею, чи кривдою, чи не кричимо тоді «Розпни!». Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, який входить до Єрусалиму наших душ.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя зможемо заспівати словами царя Давида: «Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його» (Пс. 68.2). Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але і розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9; Мр. 11.9; Лк. 19.38; Ів. 12.13). Амінь.

о. Олександр Селезінка

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
"Сівач", квітень 2011 Ч. 4 (139) рік 13
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.
Джерело:
Департамент інформації УГКЦ

20.02.2011р. Б. / Неділя про блудного сина

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духов­ного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й піду до батька мого" (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажан­нями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. За єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гро­ші — вічні забави робили блудного сина наче п'яним від задово­лення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Євреї вважали свиней за не­чистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перс­тень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.

БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму бать­кові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже боліс­ний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я прогай­нувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлучен­нями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католиць­ку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов".

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).

ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:

"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь. Алилуя". Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закін­чується протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі.

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: "Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замк­нувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття пере­дає наступний тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьків­ські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: "Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших".

Проповідь

Дорогі в Христі! Ластівка вдовольняється маленьким гніздечком з болота. Дерево не бажає собі більше місця, як лише те, що потрібне йому для росту. Білка споживає стільки горіхів, скільки потребує аби наїстись, а решту ховає в дупло. Тільки людина вічно невдоволена сучасною її дійсністю, та шукає щастя там, де його немає.

Славетний і багатий кіноактор Джордж Сандерс, що був три рази одружений і тричі розлучений, 1972 р. вчинив само­губство. У першокласному іспанському готелі біля Барсело­ни знайшли вранці його мертве тіло і передсмертну записку: «Дорогий світе, я покидаю тебе, бо обридло мені життя». Мав всілякі вигоди, мільйони глядачів вважали його як визнач­ного артиста, може не один заздрив його славі, популярності, а він почував себе нещасливим, життя йому набридло.

Молодий чоловік шукає поради в психіатра, кажучи: «Док­торе, я дуже самотній і знеохочений до життя. Порадьте, що мені робити?» Психіатр дав йому цікаву відповідь: «Ось цими днями в нашому місті є знаменитий цирк, а в ньому виступає на сцені славний клоун, який вміє розвеселити навіть найбільш зневірену і пригноблену людину. Зайди до нього, а він з пев­ністю розрадить тебе». Та яким великим було здивування доктора, коли той чоловік промовив: «Докторе, я є той клоун. Я на сцені всіх розвеселяю, але в моїй душі пустка. Я дуже нещасний».

В сьогоднішній євангельській розповіді Ісус Христос опо­відає нам притчу про Блудного сина. Притча про Блудного сина під кутом літературним належить до найкращих притч в Євангелії. В ній розповідається про родину, в якій вироста­ють два сини: старший і молодший. Той другий тому, що хоче бути свобідний і щасливий, просить в батька частину майна та йде в інший край, живучи розпусно, втрачає весь маєток. Притиснений голодом, приймає понижаючу для єврея, а навіть заборонену через вчителів закону, справу пасти свиней, бо вони для євреїв були нечисті тварини (пор. Лев. 11,7-8). Таке нужденне життя в голоді та спразі, без батьківської любові, домашнього затишку, зродило в ньому смуток та ба­жання повернення до батьківського дому. Каже він: «Вста­ну та піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене, як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15, 18-19). Батько побачив свого сина, як той ще був далеко та прийняв його найсердечніше і якнайшвидше по­вернув йому всі синівські права, яких символом є одіж, пер­стень, сандалі. Довідуємося з притчі, що батько тішився і ве­селився, взиваючи всіх до співучасті в своєму щасті. Цей батько і його милосердя, то є образ милосердного Бога для наверненого грішника і Божої радості з його навернення. Вла­стиво ця притча пояснює чому Ісус Христос не відсторо­нюється від грішників, як це робили фарисеї і вчителі За­кону, але шукає їх і тішиться з їх навернення.

Після II світової війни багато нацистів засуджено за їхні провини на кару смерті міжнародним судом в Нюрнберзі. Між ними був генерал Освальд Больд, якого страчено 6 черв­ня 1951 р. у Ляндсбергу. Та ще раніше 12 лютого 1950 р. у в'язниці він навертається до католицької Церкви і гине, цілко­вито підкорившись Божій волі. Він написав книжечку про своє навернення, в якій прославляє Божу любов, доброту й милосердя. При кінці його спогадів читаємо: «Якою довгою дорогою Бог мене вів, перш ніж відчинив мені батьківський дім. Він показав мені цілий світ: його яскравий блиск, його обманливу гру і його шум, що отуманює. Він вселив на мене ціле життя: огорнення, упокорення, терпіння на душі і тілі, земний суд і шибеницю. Скільки разів у бурхливих літах мого життя Він стукав до мого серця. Та це ніжне стукання губилося у голосному гаморі світу. Щойно в тихій самоті в'яз­ничної кімнати почуло моє серце голос Дивного Бога».

Одинока донька вдовиці лишає батьківський дім і йде слідом Марії Магдалини. А мати безперестанку молиться за навернення своєї дитини. Минає рік за роком. Раз уночі, коли мати на колінах молиться, чує в кімнаті чиїсь кроки. Оглянулася - це її блудна донька. «Мамо, - питає донька, що це зна­чить, що навіть ще в опівночі я застала двері відчинені?» А мати каже: «Відколи ти пішла, я ніколи не зачиняю дверей ані вдень, ані вночі. Я хотіла, щоб ти їх застала кожної хвили­ни відчиненими».

Дорогі в Христі! Святий Отець Іван Павло II говорив: «Скільки людей протягом століть, а також в наших часах, змогли в цій притчі віднайти підставові риси своєї особистої історії. Постать Блудного сина, то образ кожного з нас. Всі ми є грішниками. Через наші прогрішення багаторазово відхо­димо від дому Отця». Чому так чинимо? Певно хочемо бути свобідними і щасливими, але, на жаль, не знаємо, що то є свобода та правдиве щастя і де його шукати? А тому і серед щоденних обставин і турбот знаходимо смуток і нещастя. Так, як це сталося з кіноактором Джорджем, клоуном з цирку, блудним сином та іншими послідовниками та сучасниками. Тут слушно напрошується висновок: ніхто і ніщо поза Бо­гом не зможе заспокоїти голоду нашого серця.

Так, як в цій притчі батько (який є образом Бога) виходить назустріч синові, тобто кожному з нас. Це значить Бог шукає і чекає на наше навернення. Це робить не для того, щоб нас по­карати, але щоб простити, виявити свою любов і милосердя та показати людині, що то є правдива свобода і справжнє щастя.

Подумаймо собі. Де ми будемо і що з нами станеться за 100 років? Напевно, помремо. Наше тіло розкладеться, але жити буде безсмертна душа. Питання, де вона тоді знайдеться. Це залежить від того, що робимо сьогодні і як живемо? Застановімося тепер, чи ми не є тими утікачами перед Богом. Чи ми не є синами і дочками, які, бажаючи бути свобідними і щасливи­ми, ходять блудом і не зможуть знайти дорогу до Отця.

Одного разу малий син запитав свого батька:

- Тату, чи твоя душа є забезпечена?

- Чому питаєш, синку?

- Я чув, тату, твою розмову із сусідом. Ти сказав йому, що твій дім забезпечений, твоє авто забезпечене, твоє життя забез­печене, а в школі на годині релігії отець говорив нам, що наші душі мають бути забезпечені. А життя наше повинно бути впорядковане. І хоч людина вічно невдоволена сучас­ною її дійсністю та шукає щастя, там, де його немає, проте ще раз собі пригадаймо: свобода людини — це вільність від гріха, а правдиве щастя є лише в Бозі. Амінь.

о. Яків ЯРЕМЧУК, ЧСВВ

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Джерела:

Сайт Львівської Архиєпархії

Екуменічний календар

15.02.2011р. Б. / СТРІТЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА

15 лютого 2011 року

Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Коротка історія

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спасителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повинна була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників. У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних празників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці.

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Богоматері. Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богородиці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсеєві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсеєві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Про ікону

Іконографія цього празника зображає Дитятко Ісуса, Богородицю, праведника Симеона, пророчицю Анну та св. Йосифа. Дитятко Ісус зображений у білому одязі, як у мить Його Преображення на горі Тавор, адже Він приносить Духа всьому, що було земне. На іконі "Стрітення" саме Старий Завіт поспішає одержати своє власне значення в особі Ісуса. Тому священик обнімає Дитя надзвичайно приязно, прийнявши Його з рук Богородиці, яка простягає Його широким, сповненим покори жестом. Праведник Симеон з великою пошаною й почитанням тримає на руках Спасителя Ісуса, зображений з традиційним німбом і написом ό Ων. На більшості іконах "Стрітення" зображений престіл: і обряди, і Письмо потребували нового духа.

За старовинним звичаєм руки Симеона покриті — з пошани до царського маєстату Ісуса. Симеон немов говорить до Дитятка Ісуса. Святе Євангеліє описує, що він під натхненням Святого Духа висловив чудний гімн: «Нині; Владико, можеш відпустити слугу свого... бо мої очі бачили твоє спасіння...» (Лк. 2, 29-32).

Богородиця та Йосиф здивовані подією (Лк. 2, 33), бо Симеон заявив, що довкола Христа будуть вестися великі спори, а Його мати зазнає великого болю, немов меч прошиє її душу (Лк. 3, 34-35). Пророчиця Анна однією з перших сповняє роль проповідування Христа серед народу. Вона оповідає про Ісуса всім, які чекали Спасителя, щоб визволив їх (Лк. 2, 38). Св. Йосиф зображений із жертвоприношенням, яке було приписане при обрізанні хлоп'ят — з двома голубами (Лев. 12, 8). Це була жертва, приписана для вбогих.

Уся сцена зображена на тлі символічної архітектури єрусалимського храму. Однак Бог став доступний людям вже не тільки у храмі, а й в особі Ісуса Христа. Тому вся увага звернена на новонародженого Спасителя, який тепер став Божим храмом серед людей (Мт. 12, 6; Йо. 2, 19-21).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення.

Слава, і нині: Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив ти різдвом твоїм і руки Симеонові благословив ти, як годилось, ти випередив і нині спас нас, Христе Боже, але утихомир у брані люд твій і укріпи народ, що його возлюбив ти, єдиний Чоловіколюбче.

Послання святого апостола Павла до Євреїв 7, 7-17

Браття, не може бути сумніву, що нижчий благословляється вищим. І тут десятину беруть люди, що вмирають; а там - Той, Який має свідоцтво, що живе. І, так би мовити, навіть Леві, який тепер збирає десятини, дав був десятину через Авраама, бо він ще був у бедрах свого прабатька, коли Мелхиседек вийшов йому назустріч. Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба являтись іншому священикові, по чину Мелхиседека, священикові, що не звався б по чину Арона? Бо, як міняється священство, мусить конечно мінятися й закон. Бо Той, про кого це говориться, був з іншого покоління, з якого ніхто не служив при жертовнику. Відомо бо, що наш Господь походить від покоління Юди, про яке Мойсей нічого не згадав, як про священиків. Це стає ще яснішим, коли на подобу Мелхиседека постає інший священик, який став ним не по закону тілесної заповіді, а силою життя нетлінного, бо Він прийняв таке свідоцтво: Ти священик повіки по чину Мелхиседека.

Коментар апостольського читання

«Ти – священик повіки за чином Мелхіседека». Мелхіседек з‘являється у Святому Письмі як покровитель Авраама і є праобразом Христа. Він був священиком і царем Салему (Бут. 14, 18).

В цивілізованих народів, які навколо оточували Ізраїль, священиче служіння часто звершувалося царем. Царю допомагало духовенство, яке мало свою ієрархію і як правило передавалося по наслідству, створюючи тим самим окрему касту. В часи монархії на царя були покладені деякі священичі обов‘язки, як наприклад у сусідніх народів (1Цар. 13, 9; 2Цар. 6, 13-17), цар приносив жертви і благословляв народ (2Цар. 6, 18). Але все ж цар був більше покровителем священства, як членом священної касти. Із зруйнуванням царства у 587 році до Христа відбувається і завершення опіки священства – царем. Священство стає релігійним правлінням народу.

У древній релігії жрець був служителем культу, охоронцем священного передання та віщуном. А в ізраїльській релігії священство виконувало два головні служіння: а) служіння культу; б) служіння слова.

В Новому Завіті свята Церква вважає, що духовні цінності Старого Завіту набирають своєї повноти лише в Ісусі Христі, який стає «єдиним священиком». Сам Ісус ніколи не називав себе священиком, бо завдання Христа полягало в іншому, більш ширшому та творчому контексті. Ісус називає себе Сином Чоловічим і тим самим чітко показує свою місію і завдання, користуючись священичою термінологією (Мр. 10, 45; Іс. 53). Апостол Павло порівнює Христа з Пасхальним ягням (1Кор. 5, 7; Рим. 2, 6-11). Смерть Ісуса Христа для Павла – це найвищий вияв свободи, священство, яке потягає за собою жертву принесену Ним Самим.

Христос кличе до священства дванадцятьох, які несуть відповідальність за Свою Церкву. Надає їм деякі повноваження (Мт. 10, 8; 40; 18, 18), зокрема доручає їм Святу Євхаристію (Лк. 22, 19). Для продовження своєї діяльності, ті у свою чергу наставляють відповідальних людей (Дії. 14, 23; 20, 17). Це рукоположене служіння, або «службове священство» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція) слугує хрещальному священству. Воно є запевненням, що в святих таїнствах діє Христос через Святого Духа для Церкви. Місія спасіння Ісуса була передана апостолам, а через них їхнім наступникам. Вони отримують Святого Духа від Ісуса, щоб діяти в Його імені і в Його Особі. У такий спосіб рукоположене служіння є сакраментальним зв‘язком, який поєднує літургійну дію з тим, що говорили і чинили апостоли, а через них – із тим, що говорив і чинив Христос.

о. Іван Колтун

Євангеліє від Луки 2, 23-39

В той час принесли родителі дитя Ісуса в Єрусалим поставити Його перед Господом, як написано в Господньому законі: Кожний хлопець первородний буде посвячений Господеві. І дати жертву по сказаному в Законі Господнім: Дві горлиці або двоє голуб'ят. І ось був чоловік у Єрусалимі, якому ім'я Симеон. І чоловік цей, праведний і благочестивий, очікував потіхи Ізраїлевої; і Дух Святий був у ньому. І було йому обіцяно Духом Святим не видіти смерти перше, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов Духом у храм; і коли родителі ввели дитя Ісуса, щоб їм довершити за Нього по законному звичаю, — а той, прийнявши Його на свої руки, і благословив Бога і сказав: Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром: бо виділи очі Мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення поганам, і на славу людей Твоїх Ізраїля. А Йосиф і мати Його чудувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав до Марії, матері Його: Ось лежить цей на падіння і на востання багатьом в Ізраїлі, та на знамення протиріччя. І тобі ж самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки многих сердець. І була Анна, пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асирового. Вона постарілась у днях багатьох, живши з мужем сім років від дівоцтва свого. І вона вдова, літ яких вісімдесят і чотири, яка не відходила від церкви, постом і молитвами служачи день і ніч. І вона, в той час підійшовши, прославляла Господа й оповідала про Нього всім, що чекали ізбавління в Єрусалимі. І як скінчилося все по Закону Господньому, вернулись у Галилею в місто своє Назарет. А дитя росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю; і благодать Божа була на Ньому.

Проповідь

Згідно з приписом закону Мойсея, кожна мати, що привела на світ дитину, на протязі 40-ка днів не могла приходити в синагогу в єрусалимський храм, їй не дозволено було доторкатися до будь-яких речей присвячених Богу. В 40-й день мати повинна була прийти в Єрусалимський храм і принести в жертву Богові однорічне ягня, а коли була дуже вбога, то пару голубів або горличат і над нею повинен був здійснитися встановлений Мойсеєм обряд очищення, який знову відкривав для неї вхід у храм, чи в синагогу.

Якщо першим народжувався хлопець, то з вдячності, що колись в Єгипті Господь пощадив первінців Ізраїля, хоч на хлопчиків першородних послав смерть, він на все життя віддавався матір’ю Богові для служіння в Скинії Завіту. Пізніше, коли Ізраїльтяни вже в обіцяній землі дуже розмножилися і їхніх первінців для служіння Богові в Єрусалимському храмі стало забагато, Господь вибрав собі для служіння в храмі лиш одне покоління Левія, а всіх інших найстарших хлопчиків із 11-тьох поколінь Ізраїля слід було певною сумою грошей в Бога неначе відкупляти.

Ось для того приходить сьогодні в Єрусалимський храм Преблагословенна Діва Марія з маленьким Ісусом на руках. Вона не підвладна була законові про очищення, бо була свята і непорочна. Але робить це з найглибшої покори. Так як Господь наш Ісус Христос впродовж всього свого земного життя підкорявся приписам старозавітного закону – «Я не прийшов зруйнувати закон чи пророків, а лиш його доповнити» (Мт. 5.17) – так і Пречиста Діва Марія приходить нині в храм, щоб виконати старозавітній закон про очищення і щоб пожертвувати свого Сина небесному Отцеві. В цей день, керований Духом Святим, в храм Єрусалимський приходить і благочестивий старець-священик Симеон. Він був настільки древній, що ніхто з людей не знав про його вік, збився з ліку рокам, мабуть, і він сам. Колись у сивій давнині він в числі 72 знавців древньоєврейської і грецької мови з наказу Єгипетського царя Пталомея Філадельфа перекладав Святе Письмо для Олександрійської бібліотеки. Йому випало перекладати книгу пророка Ісаї і, коли він дійшов до пророчих слів (Ісая 7.14) «Ось діва зачне у лоні і породить сина і йому дадуть ім’я Ємануїл, що в перекладі означає «з нами Бог», то став вагатися, ніяк не розуміючи, як можна народити дитятко і не втратити дівства. Думаючи, що в цьому місці Святого Письма з вини якогось переписувача вкралася помилка, він хотів закреслити слово «діва» і написати слово «жінка». Та тут явився йому Ангел Божий, притримав його руку і сказав, що він буде жити так довго, аж поки на власні очі не побачить здійснення цього пророцтва.

І ось сьогодні праведний Симеон побачив в храмі Діву невимовної краси, що тримала на своїх руках такої ж невимовної краси дитятко, побачив і відразу впізнав в цьому дитяті обіцяного через пророків Спасителя світу, взяв його на руки і в духовному піднесенні прорік: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, по слову Твоєму в мирі, бо побачили очі мої спасіння Твоє, котре Ти приготував перед усіма народами…».

Дорогі брати і сестри, в храмі знайшов праведний Симеон відповідь і розв’язку для своїх сумнівів і вагань відносно однієї з найголовніших Таїн нашого спасіння – народження Месії Христа від непорочної Діви. Урок знаменний для нас християн, особливо для тих людей, які сумніваються в тих чи інших – правдах християнської віри. В наш час є багато людей, які керовані власною гординею і честолюбством намагаються своїм обмеженим розумом залізти на небо і там робити собі безглузді відкриття. Про таких "розумних" наш народ каже, що в них «ум за розум заходить». До таких псевдо науковців, любителів дешевих сенсацій та позаземних цивілізацій, хочеться сказати: «Панове, куди ви пхаєтесь. Хіба на землі мало місця для діяльності справжнього вченого». Це про вас, напевно, писав наш народний геній Т.Г.Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя. А то залізете на небо і ми не ми, і я не я. І все те бачив й усе те знаю. Нема ні пекла, ані раю. Нема нічого тільки я, та куций німець вузлуватий…»

Декілька років тому в Англії вийшла книга під назвою «Антологія людського невігластва». В цій книзі переконливо доказано, що все те, що ми знаємо тут на землі, в порівнянні з тим, чого ми не знаємо і, мабуть, ніколи не будемо знати, все одно, що невеликий острівець серед безмежного океану. Вся мудрість і всі знання, до яких на протязі тисячоліть свого існування прийшло людство, не йдуть в жодні порівняння навіть з мудрістю, що закладена в невеличкому пшеничному зернятку.

Прославивши Бога величною піснею: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико», праведний Симеон звернувся до Пречистої Діви із словами пророцтва: «Ось цей лежить на повстання і на падіння багатьох в Ізраїлі, і на знак сперечання. А тобі самій меч прошиє душу».

Ні, не могла Пречиста Діва проникнути в страшну таємницю слів богомудрого старця. Слова ці до певного часу залишались для неї священною загадкою. День скорботний і страшний, але разом з тим жаданий і спасительний, день розп’яття її Сина розкриє перед нею таємницю пророцтва старця Симеона. Терня Ісусового вінця, цвяхи, що пробили Його руки і ноги, спис, що вп’явся в Його ребра, Його незліченні рани, Його передсмертний крик, Його згасаючий погляд – ось меч, котрим Твоє материнське серце було пробите настільки глибоко, настільки великою була Твоя материнська любов, наскільки незрівнянною була Твоя непорочність.

Дорогі брати і сестри, Господь прийшов на світ для всіх людей. Всім показав Він шлях до спасіння, всім подав засіб, як звільнитись із неволі гріха, але Спасителем став не для всіх. Для багатьох Його поява у світі стала осудженням, згубою, падінням. «Коли б Я був до них не прийшов і до них не промовляв, гріха не мали б вони; тепер же оправдання не мають вони за гріх свій» (Ів. 15.22).

Бачимо, що і нині, на превеликий жаль, для багатьох Спаситель є причиною падіння. Дух гордовитого спротиву, що ним засліплені були колись євреї, книжники і фарисеї, дух безбожності і холоду, дух Іродів і Пилатів вирує і нині серед людей.

О, коли б то Симеон являвся в кожному віці, в кожній країні, в кожному місті, в кожному селі, в кожній святині і в кожній хатині скрізь і всюди вказуючи рукою на Ісуса, голосно кликав, як і дві тисячі років тому: «Ось Цей лежить для падіння і повстання багатьох…»

Дорогі брати і сестри, з безмежної любові до людей прийшов Христос на світ. Він взяв на себе наші гріхи, наші провини і в страшних муках вмер за нас на Голгофськім хресті. Нам Він раз і назавжди показав шлях, що веде до щастя в земному житті й блаженства у вічному. Кожен повинен цю дорогу віднайти й, хоч би якою вона не була вузькою і тернистою, по ній завжди ступати. Не в одному охрещенні полягає християнство, не тільки в молитвах і постах, але в постійному самовідреченні і завзятій боротьбі. Треба відректися самого себе, своїх порочних нахилів, свої гордості та егоїзму. Треба щоденно і вдень, і вночі всі свої вчинки, слова, думки і бажання пристосовувати до Христової Євангельської науки. Треба, щоб було як і в апостола Павла: «Вже не я живу, а живе в мені Христос».

Тоді, як праведний старець Симеон, знайдемо спокій. Тоді в добру і лиху годину, в здоров’ї і в недузі, в молодості і в старості, будемо впевнено, навіть з радістю, дивитися вперед і навкруг себе, бо з нами завжди буде, скрізь і всюди, наш найдорожчий Спаситель. Амінь.

о. Петро Якимець

"Сівач", лютий 2011 Ч. 2 (137) рік 13

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;

Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;

Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;

Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Господнього Стрітення.

Джерело:

УГКЦ

Молитва на Стрітення Господнє

Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром; бо виділи очі мої спасення Твоє, яке Ти уготовив перед лицем усіх людей: Світло на одкровення народам і на славу людей твоїх Ізраїля (Лк. 2,29-32)

"Радуйся благодатна, Богородице Діво, бо з Тебе засяяло Сонце правди Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві"

Тропар празника

Різдвяне коло свят завершується празником Господнього Стрі­тення, який святкуємо 2 лютого, на сороковий день після Христо­вого Різдва. Цей празник своїм змістом тісно пов'язаний з Христо­вим Різдвом, бо як у Різдві, так і тут Христос при своїм пожерт­вуванні у святині об'являє нам Свою божественність. Від зустрічі Божої Дитини і Його Пресвятої Матері з праведним Симеоном і сам празник у Східній Церкві називається Стрітення. Візьмемо до уваги три питання: основу празника, його встановлення та дух богослуження.

ОСНОВА ПРАЗНИКА

Празник Стрітення засновується на події з життя нашого Спа­сителя, яку записав святий євангелист Лука (2, 22-40). Закон Мойсея приписував, щоб кожна жінка після народження дитини 40 днів не сміла входити до храму, бо в той час вона вважалася нечистою. Ці 40 днів називалися днями очищення. Після закін­ чення цих днів мати новонародженої дитини приходила до храму і приносила жертву очищення. Багатша жінка жертвувала однолітнє ягня на всепалення та молодого голуба або горлицю, а вбога повин­на була принести пару голубів або пару горлиць. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом, як каже кондак празника: "Утробу Дівичу освятив Ти різдвом Твоїм". Та все-таки вона в покорі виконує припис закону і приносить у жертву дві горлиці.

Крім того, над первородним хлопчиком 40 дня відбувався ще обряд пожертвування Богові і його викуплення. Той, хто повинен був освятити й викупити всіх людей, дозволяє, щоб найперше сам був посвячений Богові і викуплений. "Предвічний Бог, — каже литійна стихира, — що колись на Синаю дав закон Мойсееві, сьогодні являється як Дитина. Як Творець закону Він виповняє закон, і по закону приноситься у храм і дається старцеві".

На окрему увагу заслуговує тут ще зустріч Божого Дитяти і його Пречистої Матері з праведним Симеоном. Святий Лука каже, що Симеон "був праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа" (2, 25-26). За Божим просвіченням Симеон у Дитятку Ісусі пізнає Месію, бере Його на свої руки і гарною молитвою дякує Господеві Богу за ласку, що його очі побачили обіцяного Спасителя. Наша Церква відправу вечірні кожного разу завершує молитвою Симеона "Нині відпускаєш". Старець Симеон пророкує Пресвятій Богородиці її майбутню жертву і терпіння задля Ісуса Христа.

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресення, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26).

З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527-565) він набирає особливого зна­чення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослуженнях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

Причинами урочистого святкування Стрітення були дві надзви­чайні події: морова зараза в Царгороді й околиці та землетрус в Антіохії. У кінці 541 року в Царгороді і його околиці з'явилася морова зараза, через яку кожного дня гинули тисячі людей. Так тривало три місяці. А до того в Антіохії пройшов великий земле­трус. Передання каже, що в той час один праведник мав об'явлення від Бога, що нещастя, яке сталося в державі, відійде, коли буде встановлене урочисте празнування Господнього Стрітення. У 542 році, за наказом цісаря Юстиніяна, відбулося урочисте святкування празника і пошесть відійшла.

Зі Сходу празник Стрітення перейшов у V ст. до Риму, звідси в VII ст. — до Франції та Іспанії, а в VIII ст. — до Німеччини. Його встановлення на Заході одні приписують папі Геласію († 496), а инші — папі Григорію Великому († 604). Звичай процесії зі свічками на Стрітення, напевно, запровадили за папи Сергія (687-701). Цей звичай досить швидко прийшов з Риму до Єрусалима й инших міст Палестини. Кирило Скитопольський († 557) у своєму Житті святого Теодосія Великого оповідає про багату жінку римсь­кого урядовця, на ім'я Ікалія, яка між Єрусалимом і Вифлеємом збудувала гарну церкву на честь Пресвятої Богородиці і там завела звичай святкувати празник Стрітення зі свічками. Про цей звичай говорить також єрусалимський патріярх Софроній († к. 641) у своїй проповіді на празник Стрітення. Світло свічок — гарний символ правдивого Божого світла, що ним є сам Господь наш Ісус Христос.

Носіння свічок процесією на Стрітення ще раніше було в практиці в Олександрії. Кирило Олександрійський († 444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про носіння свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський († κ. 446). Звичай благословляти свіч­ки на Стрітення прийшов аж після X сторіччя. Перший раз згадує про нього Римсько-германський служебник з XII ст.

Празник Стрітення на Заході первісно був Господським і щойно набагато пізніше став вважатися Богородичним та називатися Очищення Пречистої Діви Марії, або Пожертвування Ісуса у святині. Нові приписи латинської Церкви з Другого Ватиканського Собору знову поставили Стрітення серед Господських празників.

У Східній Церкві Стрітення належить до Богородичних праз­ників і подекуди має також назву Стрітення Пресвятої Богородиці. Цей празник має один день перед- і сім днів попразденства. На цей день існують проповіді багатьох Отців і Вчителів Східної Церкви. Службу празника написали святий Андрій Критський, святий Йоан Дамаскин, святий Косма Маюмський, патріярх Герман і Йосиф Студит. Наступного дня після Стрітення Східна Церква святкує пам'ять праведних Симеона й Анни.

ДУХ БОГОСЛУЖЕННЯ ПРАЗНИКА

Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявлення: прославити Богоявлення на землі, звеличити Христове божество та віддати честь Пречистій Діві Марії, як Бого­матері. Про глибокий зміст і значення празника говорить у своїй проповіді на цей день святий Кирило Олександрійський. "Пред­вічний, — каже він, — мале Дитятко і древній днями (себто Бог). Дитя при грудях і Творець віків. Бачу Дитину і пізнаю Бога. Дитя кормиться і світ удержує. Дитя плаче і світові дає життя і радість. Дитина в пеленках і мене звільняє від гріховних пелен... Це Дитя славлять ангели, Йому поклоняються архангели, перед Ним дри­жать Власті, Його вихвалюють сили, Йому служать херувими, Його благословлять серафими, Його славить сонце, Йому служить мі­сяць, Його слухає природа, Йому коряться джерела і моря... Це Дитя поконало смерть, побідило диявола. Знищило клятву... стерло гріхи, осудило єресі, прикрасило все створіння, спасло Адама, обновило Єву, призвало народи, освятило світ... Тож усі світло зустрічаймо Господнє Стрітення... Так цей день прикрасімо свіч­ками, як годиться синам світла, і істинному Світлові-Христові принесімо свічки з душевними світлами" (Пролог, Ч. І).

Стихири вечірні і сідални, канон та стихири утрені — це один величний гимн слави в честь Христового Богоявлення, у честь предвічного воплочення Бога-Слова та в честь Пресвятої Богоро­диці. Ця мала Дитина, що її сьогодні батьки принесли до храму, це Бог предвічний, що дав закон Мойсееві на горі Синай: "Сьогодні Той, — співаємо на стихирах литії, — що колись був дав закон Мойсееві на Синаю, повинується задля нас приписам закону, бо змилосердився над нами... Сьогодні Симеон бере на руки Господа слави, що його спершу Мойсей у темряві бачив, як на Синайській горі давав йому таблиці... Творець неба й землі сьогодні носиться на руках старцем Симеоном".

Дитятко, що Його сьогодні бачимо в храмі, це пророками пред­сказаний і Богом післаний Месія: "Скажи, Симеоне, — співаємо на стихирах вечірні, — кому ти, тримаючи на руках у храмі, радуєшся? Кому кажеш і кличеш: "Нині я став свобідний, бо видів мого Спасителя?" Це Той, Хто з Діви народився, Він Бог Слово від Бога, що задля нас воплотився і спас людину, Йому поклонімся".

А Мати принесеного до храму Дитяти — це Пресвята Богоро­диця. "Прикраси твою світлицю, Сіоне, — каже стихира на стихов­ні вечірні, — і величай Царя-Христа, вітай Марію — небесну браму, бо вона це херувимський престол: вона носить Царя слави". Пречиста Діва Марія не тільки Мати Христова, але вона також наше уповання й наша Заступниця. На 9-ій пісні канона утрені її благаємо: "Богородице Діво, надіє християн, покрий, збережи і спаси тих, що на тебе уповають... Богородице Діво, для світу блага Помічнице, покрий і збережи нас від усякої нужди й печалі".

Свята Церква, бачачи велике таїнство Богоявлення і Божої любови до нас, закликає своїх вірних до прослави Христа Господа: "Хай ангельський хор чудується, а ми земними голосами заспі­ваймо пісню, бачачи невимовне Боже зшестя. Той, що перед Ним дрижать небесні сили, Його сьогодні обіймають старечі руки єди­ного Чоловіколюбця" (Сідален утрені).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Джерело:

Християнський портал "ОРАНТА"