08.06.2013р. Б. / Соцмережі як нові засоби євангелізації

"Соціальні мережі як нові засоби євангелізації" – тема засідання Комісії у справах ЗМІ єпископатів Іспанії та Португалії, що відбулося в єпархії Ургел в Каталонії.

 

"Церква повинна докласти зусиль, аби донести інформацію про Ісуса Христа мовою нової культури спілкування", – йдеться у прес-релізі. "Соціальні мережі являють собою нову можливість проповідувати Євангеліє. Необхідність присутності Церкви у цифровому світі є для християнських спільнот можливістю задуматися про свою ідентичність та своє служіння для суспільства", – підсумовуючи засідання, стверджують єпископи.

 

"Віртуальна спільнота" є місцем діалогу і проголошення спасіння Ісуса Христа, але матиме своє значення тоді, коли "сприятиме зростанню і динамізму реальної спільноти".

 

Окрім того, в Інтернеті мають підтримуватися засади доброго виховання і поваги до людини. "Анонімність, наклеп, звинувачення не мають місця у цьому середовищі під прикриттям неправильно трактованої свободи слова".

 

Бачачи широкий і різноманітний спектр християнських проектів в Інтернеті, єпископи закликають співпрацювати, щоб "зробити привабливішою присутність Христа і Євангелія у соцмережах та користуватися досягненнями один одного". На закінчення вони виражають солідарність із тими, хто страждають від наслідків нинішньої кризи.

Джерело:   Воїни Христа Царя

07.06.2013р. Б. / Сліпонароджений. Віра, яка бачить. Коментар на Євангеліє

1 Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2 Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3 «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4, Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5 І поки я у світі - я світло світу.» 6 Сказавши те, сплюнув на землю, спого-товив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7 До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8 Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9 Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10 Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11 А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» 12 Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той. 13 Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14 Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15 То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» 16 Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17 І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» 18 Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19 Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20 Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21 А як він тепер бачить -не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» 22 Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23 Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте. 24 Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» 25 «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» 26 Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27 Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28 Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» 30 У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31 Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32 Нечувано одвіку, щоб хтонебудь відкрив очі сліповродженому. 33 Був би він не від Бога - нічого не спроможен би був зробити!» 34 Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть. 35 Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36 А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37 Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» 38 Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. 39 І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» 40 Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» 41 А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.»

 

Вступ

Уже з перших рядків Прологу, який ми читали в Неділю Пасхи, євангелист Йоан представив нам Логос – Слово як світло. А у восьмому розділі, який безпосередньо випереджає наш уривок, Ісус ствердив в урочистий і категоричний спосіб: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (8,12). І все ж таки, перед такою чіткою заявою, підтвердженою ще різними знаками, констатуємо глуху і ворожу реакцію. Відкинення світла і надання переваги темряві (випереджено у 1,5) знаходить у нашому уривку свій конкретний прояв. Розширення темряви, представлене тут у відкиненні Ісуса, все більше заповнює простір євангелія, приготовляючи кінцеву сутичку між світлом і темрявою.

Продовжуючи розповідну лінію євангельських уривків минулих неділь сьогоднішнє Євангеліє подає нам ще одне свідчення про Христа. Але впроваджує і один новий елемент: існування спротиву, ворожнечі. Якщо для Томи свідчення інших апостолів стало бажанням самому побачити Воскреслого, а мироносиці на слова Ангела втекли від гробу, то паралітик, ставши спроможним ходити пішов і оповів, що зцілив його Ісус, а самарянка, звільнена від тягарів минулого і теперішнього, стала справжнім апостолом Правди, сліпонароджений стикається з силами темряви, які бажають заглушити у ньому те світло, яке Ісус йому подарував. Йому доводиться боротися проти індиферентизму оточуючих, софізмів фарисеїв, ворожості влади та навіть відкинення зі сторони рідних для того, щоб могти залишитися вірним тому Світлу, яке дало йому змогу зустріти і пізнати Правду. Іншими словами, на шляху свідчення Правді, ми зустрінемося не тільки з прийняттям чи, навіть, байдужістю, але і з відкритою ворожістю. І хоч Ісус, на перший погляд, відсутній майже в цілому уривку, Він насправді присутній у світлі очей сліпонародженого, світлі, яке стає і світлом душі.

Сьогоднішній євангельський уривок представляє нам шлях від темряви до світла, або боротьбу здорового глузду проти релігійних спекуляцій фарисеїв. З одного боку маємо одного чоловіка, а з іншого – цілу групу людей. Уривок розпочинається, отже, з одним сліпим на сцені, а закінчується, натомість, з натовпом сліпих, зцілити яких видається неможливо і самих винних у власній сліпоті. Вкінці уривку наш сліпий не лише матиме рацію, але зможе так само зустріти того, хто дав йому зір і повернув сенс його існуванню. Шлях віри сліпонародженого, це – шлях до світла, до повноти життя, яким є сам Ісус.

 

Коментар

Уривок розпочинається амбієнтацією розповіді, яка слугує фоном, а також і своєрідним стимулом чуда, яке описане дуже стисло (вв.1-7). Зрештою, чудо не є центральною темою цього довгого уривку. Нею, натомість, є розмова, а точніше різні реакції на те, що сталося: поверхневе зацікавлення: сліпонароджений і «цікаві» (8-12); проблематичність: фарисеї і сліпонароджений (13-17); боягузтво: фарисеї і батьки сліпонародженого (18-23); момент правди: ще раз фарисеї і сліпонароджений (24-34); винагороджена інакшість: Ісус і сліпонароджений. Цей останній тепер бачить вповні, коли натомість фарисеї виявляються сліпими (35-41).

Для того щоб краще зрозуміти цей уривок, але і зокрема для того, щоб він міг стати нашою молитвою, поставмо себе на місце його протагоністів і дозвольмо собі бути провадженими на цьому шляху віри сліпонародженого, який переходить від темноти до Світла, на відміну від фарисеїв, які стають все більше сліпими.

Цей шлях віри, або прозріння сліпонародженого позначений титулами, якими він описує Ісуса, кожен раз, коли говорить про нього: на кожне питання сліпий відповідає, насправді, ісповіддю віри в Ісуса: спершу він лише чоловік, що Ісусом звуть його (в.11), відтак сліпий зве його пророком (в.17), післаним Богом (в.33), а вкінці визнає його Сином Людським і Господом (вв. 35.38).

Це пізнання Ісуса зі сторони сліпого є не тільки наростаючим, але також і цілком протилежним до все більшої і більшої сліпоти фарисеїв. У першому допиті сліпого ще здається, що фарисеї сприймають факт зцілення і є розділені між собою лише стосовно оцінки щодо Ісуса (вв.15-17), однак поступово перевагу переймають ворожі сили, які ставлять під сумнів саме чудо і є однозначно проти Ісуса. Сліпий (не думаю, що це випадково) три рази зізнається, що не знає: отже, здається, визнає власну сліпоту (вв.12.25.36). Три рази, натомість, фарисеї стверджують, що знають (вв.16.24.29)...

 

Амбієнтація і чудо (вв. 1-7)

В.1. Переходивши, побачив чоловіка, зроду сліпого. Справжнім протагоністом Євангелія є Ісус, хоч з’являється лише на початку цього уривку, щоб зникнути зі сцени аж до самого кінця. Зрештою це найдовша “відсутність” Ісуса у всьому Євангелію. Людина є сліпою, але Ісус добре бачить усю ситуацію: скільки разів у Євангелію Ісус з’являється на сцені, зауважуючи Він сам людей і обставини в яких вони живуть. Ісус бачить! І бачить так само і нас!

В.2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?». Учні лише “глядачі” усієї цієї події. Озвучують, якщо так можна сказати, загальні питання суспільства, умовно релігійні. Шукають “винуватця”. Причину! Ну, хтось все ж таки повинен бути винним?

Вв.3-5. Відповів Ісус: ані він, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому!... Поки я у світі – я світло світу. Ісус перевертає питання: не шукає причини – стосовно неї він мовчить; однак знімає провину як з нього, так і з його батьків: і то проти тогочасної доктрини! Натомість шукає, яку користь можна отримати з існуючої ситуації: не дивиться в минуле, але в майбутнє. І таким чином випереджає вістку цього розділу: ця подія стане нагодою, яка виявить, що Ісус є Світлом світу!

Вв.6-7. Саме чудо описано дуже стисло і просто. За Ісусом ніколи не можемо спостерігати якусь надто велику увагу на його силу зцілення: він вживає прості слова і жести. Якусь вказівку для тлумачення чуда все ж таки дає нам сам євангеліст, тлумачачи назву “Силоам”. У єврейській мові – це активний дієприкметник (той хто посилає...; і може бути натяком на потічок, який живить купіль). Натомість євангелист інтерпретує назву у формі пасивного дієприкметник: посланий (зісланий), натякаючи таким чином на Месію, посланого Отцем. Значення очевидне: це Христос, що зцілює, а не вода!

 

Реакції на чудо

На цьому місці, за жанром опису чуд, мали б пролунати слова захоплення і подиву тим що сталося. Натомість Євангелист Йоан воліє радше представити сприйняття, або несприйняття Ісуса з боку народу. Перед таким чудом, насправді великим і беззаперечним, ми мали б мати і прийняття того, хто його зробив. Натомість, це не так. Ми вже сказали, що Йоан не так цікавиться самим чудом, але позицією, яку кожен займає перед Ісусом. Насправді, як би ми самі зреагували на чудо? А точніше, яким би було наше ставлення до Ісуса?

З цього моменту і починаються дискусії, в яких кожен викладає свою точку зору, дає своє тлумачення цій божій дії. А Ісус неначе зникає зі сцени, залишаючи людям свободу, робити його відповідальним за це Боже діло, чи спробувати оминути. Насправді можемо зауважити п’ять різних реакцій, з яких, однак, лише остання буде позитивною і, отже, може послужити зразком до наслідування. Увага приділена іншим реакціям служить для того, щоб розкрити інші можливі ставлення, які можуть, проникнувши в життя віруючого, стати каменем спотиканням, або навіть відхиленням на шляху віри. Іспит різних реакцій можна порівняти до іспиту зору: перевірити нашу спроможність сприйняти дійсність, без ілюзій і без містифікацій.

 

Сліпонароджений і «зацікавлений» натовп (вв. 8-12).

Випадкові свідки і перехожі є першими, хто коментує подію, інтерпретуючи її. Бачимо тут цікавість, але так само і незгоду щодо значення фактів; доходить навіть до того, щоб заперечити очевидність фактів, тобто ідентичність сліпого. Слід зауважити, що, вкінці, увесь той натовп, не «займає якоїсь позиції»: кожен сказав те, що думав, але більше не виставляється. Відсилають усе до авторитетної влади. Серед цих коментарів, однак, один відрізняється від усіх: уперше говорить сам сліпий. А він лише подає сухі факти. Переповідає їх. Без коментарів, але так само достовірно. Дозволяє, щоб саме життя розповіло те, що сталося. Для нього, той хто його зцілив – це якийсь чоловік на ім’я Ісус.

Натомість випадкові свідки виявляються неспроможними заглибитися в корінь того, що сталося. Навіть бачивши чудо на власні очі, вони не здатні побачити в ньому Божу дію і зрозуміти, що це чудо є знаком Божої дії і в їхньому житті. Іншими словами, побачивши Бога в дії, вони бажають лишитися осторонь, засуджуючи тим самим себе до духовної сліпоти і глухоти (див. Мр 4,11-12 і пар.).

 

Сліпонароджений і фарисеї (вв.13-17)

На цьому місці на сцену виходять фарисеї з трьома допитами: сліпого, батьків і знову сліпого. Можемо зауважити хоча б дві їхні характеристики: незважаючи на те, що декілька разів повторюються факти, вони їх не слухають. Вони вже мають свої ключі до читання – зокрема релігійні – які слугують їм своєрідним фільтром дійсності. Їхня «інтерпретація» Бога насправді перешкоджає їм Його бачити. Сліпі “в середині”, вони не спроможні бачити очевидність фактів! Навіть таку гарну подію, як це чудо: замість того, щоб радіти і святкувати, вони критикують... саму Божу дію (була ж субота, а в суботу не можна робити чуда!).

Одночасно Йоан не перестає підкреслювати наскільки у фарисеїв зростає «сліпота» і, внаслідок цього, суперечка між ними (в.16). Ось що стається з людьми, коли на бажають бачити добро.

У допитах знову з’являються відповіді сліпонародженого: він не каже нічого нового, але його вперте і вірне відтворення фактів, призводить його до все глибшого розуміння віри. Він не вдається в абстрактні роздуми, а просто повторює те, що сам пережив: наче б все краще і краще бачив сенс того, що пережив.

 

Фарисеї і батьки сліпонародженого (18-23).

Фарисеї надіялися на те, що сам зцілений дасть їм якусь зачіпку, щоб могти звинуватити Ісуса; оскільки цей задум їм не вдався, тепер вони подаються до його батьків. Вони не бажають вірити в розповідь того, хто був сліпим і в його свідчення про Ісуса, оскільки це перечить їхнім ідеям.

Батьки сліпонародженого виявляються справжнімсимволом страху. Не заперечують фактів, але намагаються залишитися осторонь. Саме це, насправді, стає для них і “самоосудом”. І то, подвійним: оскільки розкриває їхню “пилатівську” позицію як стосовно сина, так і стосовно Ісуса. Їм поставлено три питання: чи це їхній син? Чи він народився сліпим? Як вони пояснюють його зцілення? Щодо перших двох питань вони відповідають без проблем, тому що йдеться про очевидні факти, на очах у всіх. Однак, бояться відповісти на третє питання, оскільки воно змушує їх бути задіяними в першій особі. Назвати ім’я Ісуса могло означати для них бути виключеними зі синагоги… тому легше все звалити на сина. Але чому вони не можуть радіти зціленням сина і виявити свою вдячність Ісусові? Із-за страху. Страху мати власну думку, страху бути інакшими… Їхнє наставлення можна б назвати конформізмом, хоч вражає те, що задля того, «що люди подумають» вони готові відмовитися і від власної дитини!

 

Хвилина правди: фарисеї і сліпонароджений (вв.24-34)

Після допиту батьківдебати стають ще більш загострені. Начальство знову бажає натиснути на зціленого для того, щоб змогти засудити Ісуса. Оскільки вони не змогли довести, що йшлося про обман, тепер вони пробують використати наївність юнака: Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік – грішник (в.24). Ісусові вороги настільки закриті перед правдою і світлом, що у своєму серці вже сформулювали засуд, але хочуть щоб і той, хто зазнав благодаті чуда зробив те саме із своїм доброчинцем. З цією метою вони послуговуються своїм авторитетом і своїм релігійним знанням для того, щоб налякати чоловіка. Вислів “Богові славу воздай!” є біблійною формулою, якою бажається закликати людину, щоб вона висловилася на користь правди (пор. ІН 7,19; 1 Сам 6,5; Єр 13,16). Однак, у цьому випадку правда для начальства вже окреслена у їхньому звинуваченні, яке вони хочуть, щоб і зцілений поділив з ними.

Чоловік, який вже навчився розрізняти світло від темряви, не залишається наляканим їхніми словами і вміло відкидає осуд та стверджує, що не знає, чи Ісус є грішником чи ні. Він в одному певний: раніше він був сліпим, а тепер, завдяки Ісусові, бачить на власні очі світло. Начальство, перенесене з ґрунту морального суду до фактів, дещо заскочене, але не перестає спробувати спіймати юнака на якісь технічній помилці. Однак він не грає в їхню гру, ба навіть дозволяє собі бути дещо іронічним з ними, інтерпретуючи їхнє питання, як бажання самим стати учнями Ісуса (в.27). А ці останні вже нічого і придумати не можуть, як тільки накинутися на юнака з лайками, висказуючи свою зневагу до Ісуса, ім’я якого навіть не хочуть вимовляти, підтверджуючи одночасно своє незнання стосовно Його походження та доводячи вищість Мойсей.

Перед лайками зцілений не падає на дусі і, вказуючи на абсурдність поведінки і логіки учнів Мойсея, відповідає дуже логічно і розумно. Ісус відкрив очі сліпому, показуючи, завдяки чуду, що він приходить від Бога. Люди, бачачи події, повинні були б зрозуміти походження Ісуса і визнати, що хто діє в такий спосіб, є післаний Богом. Крім того, логічно думати, що Бог слухає того, хто відкритий до його задуму спасіння, як також дарує свою силу тому, хто живе в духовній сфері. Тепер, Ісус, здійснивши такий очевидний вчинок, показує, що він не є грішником, ба навіть, що він походить від Бога, тому що діє відповідно до його волі(в.33). Для Йоана грішником є той, хто не слухає Божий задум, а протистоїть йому; не сприймає правди і бунтується, так як ті, які суперечать Ісусові, правдивому й остаточному Слову Отця. Пророк з Назарету, натомість, представляється як післанець Бога і той, хто здійснює в месіанські часи пророцтва Іс 29,18-19; 32,3-4; 35,5; 42,6-7; 61,1.

Зцілений простими, але водночас глибокими словами, розвіяв аргументацію вчених. А ці, не будучи в стані витерпіти таку ганьбу, переходять до особистих образ і звинувачують чоловіка в гріху від народження, про який вже говорилося на початку уривку(в.34). Для юдейського начальства правда стає звинуваченням їхнього власного життя, а це карається вигнанням із Синагоги того, хто перечить їхнім словам (9,22.34; 12,42; 16,2). Юнак, залишившись вірним тому, хто його зцілив, дорого розплачується за це свідчення Ісусові-Правді. Випадок сліпонародженого чітко висвітлює конкретну ситуацію віри у цьому світі. Вона – драматична. Визнання Ісуса Христа і вірність світлу, вимагають від цього чоловіка героїчного вчинку: він повинен перенести усі натиски і всі страхи. Його віра переслідувана світом. Вона є вибором Сина людського у великій сутичці світла і темряви. Але у цій сутичці вона є і перемогою життя. Сліпонароджений таким чином довів, що можна “мати світло життя” (8,12) лише приймаючи особу Ісуса з вірою і ніколи не відокремлюючи світло слова, яке Ісус дарує від світла, яким є Він сам.

 

Ісус і сліпонароджений (вв. 35-41)

Відтак повертається Ісус: зауважмо велику дискретність в його діях. Він не накидається. Він усе зробив “даром”, ніщо не вимагаючи навзамін. Він навіть зник зі сцени і не входив в дискусії. Він залишає, щоб людина прийшла до нього. Чудовим є спосіб, в який Ісус підтверджує, віч-на-віч, що це він зцілив його: “Ти бачив його”. Ось мета: віра – це бачити Бога поруч з нами.

 

Розважання

Для розважання над сьогоднішнім Євангелієм, найкраще себе поставити на місце дієвих осіб. Насправді їх тут багато, але всі вони допомагають виявити наше ставлення до Ісуса, нашу готовність і відповідальність прийняти самого Бога в наше життя. Тому це наше розважання може бути справжнім «контролем зору»: бачимо ми чи ні ще Воскреслого Ісуса в нашому житті, в наших родинах, в нашому суспільстві? Що затемнює наш погляд, а що робить його більше пронизливим?

Увага Ісуса

Ще один раз усе починається Ісусовим зацікавленням людиною. Він зауважує людей; не переходить мимо байдужим, або вдаючи, що ніщо не помічає. Це погляд того, хто не є увесь час зосереджений на самому собі, хто весь час увесь “у бігах”, а дозволяє “потривожити” себе тим, що переживають люди, які його оточують. Йоан нам гарно показує, що Ісус зауважує нас, зауважує так само і труднощі наших стосунків: в сім’ї, родині, на роботі, в суспільстві... і дає нам ключ, щоб розв’язати їх, тому що в кожній важкій ситуації можна знайти і щось добре, не повертаючись в минуле (ти це зробив, сказав...), але дивлячись в майбутнє.

Насправді вражає його оте уміння дивитися вперед, в майбутнє, оте його шукання добра в кожній ситуації: “щоб ділам Божим виявитися на ньому!”. Якщо б і ми так уміли дивитися! Не тільки у Церкві, на роботі, а зокрема в сім’ї: наприклад, дивлячись на дітей, бачити оті дари і таланти, які вони мають; пригадуючи собі, що кожна дитина є інакша і добра по-своєму. Це мав би бути також спосіб подивитися на наших рідних, зокрема чоловіка, жінку. Ісус, зрештою, не судить ані його, ані його батьків, тому що вірить, що усі творіння є бажані Богом для того, щоб кожна особа виявила на собі Божі діла, кожна по-своєму. Насправді, кожному Бог щось дає... Нам слід лише це відкрити, або, хоча б, вірити, що в кожному щось є...

Ісус настільки уважний до інших, що це не сліпий, що шукає за ним, а це він сам, що знаходить сліпого. Але все ж таки запрошує його до співпраці: “Іди і вмийся”, тобто робить його активним учасником і змушує стати і рушити.

А вкінці, це знову Ісус, що ставить йому питання: “Чи віриш?” людина не може сама дійти до цього: потрібно, щоб Ісус втрутився. Шлях віри не є дорогою, яку проходимо самі: ми потребуємо Бога, але він потребує, щоб і ми співпрацювали. Тому що шлях віри це насправді шлях до іншого!

Дискусії учнів

Цікавість учнів відображає загальні упередження: перед якоюсь важкою проблемою, як, наприклад, сліпота, вони шукають причину, точніше “винуватця”. Чи не нагадує нам це часами ти дискусії, які народжуються на роботі чи у сім’ї, в колі друзів? Хто винен? Хто буде відповідати за це? Розпочинаючи таким чином помилковий шлях: коли стаємо інквізиторами, то ми вже знаємо наперед правду, шукаючи тільки додаткових доказів, а насправді вже більше не слухаємо і не бачимо фактів.

Сліпота фарисеїв

Увесь шлях фарисеїв можна підсумувати в одному вислові: “нема гіршого глухого від того, хто не бажає чути”; і саме проти цього Ісус і висловлюється у в.41. Не вистачає навіть чуд, незаперечних доказів… все ж таки для того, щоб вірити, треба цього хотіти! Інакше це небажання бачити дійсність. На жаль, навіть в нашому щоденному житті дуже часто ми не посуваємося зі своїх позицій: ми так звикли думати і говорити в один спосіб, що вже не чуємо і не хочемо чути навіть думки наших рідних.

Очевидно, що нас непокоїть постать “поганих фарисеїв”, але як часто ми є саме такими? Ми вже знаємо хто такий Бог, яким є наш чоловік/жінка чи наші рідні («знаю тебе як відкриту книгу»); маємо наші думки і ми переконані в тому, що вони правдиві.

Виникає також контраст між простотою сліпого і закомплікованістю аргументації інших. На жаль, у нашому житті ми так само провадимо великі розмови довкола банальних речей… якщо б ми зуміли розповісти речі такими, якими вони є!

Простота сліпого

Розповідаючи про те, що з ним сталося, сліпий відкрив Божу любов. Об’явлення йому приходить саме з того, що він розповідає те, що з ним сталося. Також і щоденне життя є привілейованим місцем, в якому можна відкрити, що нас хтось любить і щоб ми могли любити: Бога і ближнього.

Окрім того важливою є і простота сліпого, з якою він прийняв те добро, що Ісус йому учинив.

Ісус йому залишає велику свободу: не шукає подяки; не накидається... але вимагає лише віри: “Віриш в сина людського?”. Сліпому залишена відповідальність дати свідчення перед іншими. А як ми самі засвідчуємо нашу віру не тільки перед “чужими нам людьми”, а саме перед найріднішими: чоловіком/жінкою, батьками, дітьми? Чи як ми, як сім’я, свідчимо нашу віру?

Насправді сліпонароджений доходить до віри повторюючи те, що з ним сталося. Можливо і ми можемо зробити в такий спосіб? Не чекати, щоб сталося щось грандіозне з нами, а просто пригадуючи гарні речі нашого життя: дітей, батьків, друзів, життя, дім..

Двозначність батьків

Насправді дивує поведінка батьків: приклад, який нас непокоїть. Ми також дбаємо про наших рідних, зокрема дітей, але чи часами не поводимося як і ці батьки з Євангелія, що коли настають труднощі, залишаємо їх, хай самі вирішують проблеми («бо інакше як навчаться життю?»).

Насправді ми б очікували, що батьки цього сліпонародженого мали б радіти тому, що сталася з їхнім сином! А натомість... Здається, що саме цю відсутність радості в батьках із-за зцілення сина найважче і зрозуміти: як можна не радіти, коли твоїй дитині добре? Коли твої рідні щасливі?

Пасхальне Таїнство

У цьому уривку унаочнено Пасхальне таїнство: до Воскресіння через Хрест. Слава зустрічі з Воскреслим Христом проходить через відречення від себе самого, через готовність порвати зі певним середовищем, а, зокрема, із зіпсованою ментальністю. Розв’язки, в яких пропонується набуття якоїсь вигоди, компромісу зі злом чи подвійної гри, не належать до логіки Євангелія і послідовників Христа.

Життя – це радісне, хоч і важке, паломництво у напрям Світла, в якому наші особисті зусилля є випереджені і підтримані Божою благодаттю. То ж це Євангеліє закликає нас сьогодні, не боячись труднощів, відкинення, ба навіть переслідувань, відважно іти за Христом, стаючи свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину!

о. Тарас Барщевський

Джерело:   Воїни Христа Царя

06.06.2013р. Б. / Креатори хорватської консервативної революції

Останнім часом у демократичному світі можна зауважити тенденції, які загрожують цивілізації, що, ушляхетнена християнством, виросла на греко-римському корені. З одного боку, можемо спостерігати спроби провести культурне перепрограмування суспільства, вчинивши ненормальну сексуальну поведінку прийнятною у суспільстві, попередньо деконструювавши сім’ю і саму людину. З іншого – зростання тоталітарного ліберального тиску на християн у суспільствах, які виникли на християнських фундаментах.

 

В Україні ми задоволено потираємо руки: 95% українських громадян проти гомо-«шлюбів». Але стараємося не помічати, що в Україні уже існують підручники з сексуального виховання, які дітям чітко і недвозначно пояснюють, що мастурбація – це добре, а гомосексуальна поведінка  –  тільки один з типів людської поведінки. Прикладом цього може слугувати книжка «Відверта розмова про «це». Перший підручник із сексуального виховання вашої дитини», видана 2009 року. А школярі в предметі «Людина і світ» отримують відповідну дозу гендерної ідеології. А далі – наші вузи широко пропагують гендерну ідеологію, а тим самим і нормальність гомосексуальної поведінки. Потирати руки в такій ситуації і тішитися 95% процентами сьогодні, нічого не роблячи для боротьби проти гендерної культурної революції, яка уже на широкі двері, але поки що тихцем, впроваджується в наше суспільство – це рівнозначно тому, що сидячи на бочці пороху, ми радіємо, що запалений шнур іще метрів так за п’ять від нашої бочки.

 

За років п’ять-десять, якщо нічого не зміниться у політиці активного просування гендерної ідеології, в Україні цілком можливо 95% будуть за гомо-«шлюби».

 

Подібна позиція, яку зараз займають християни України, була і в французів, і в британців, і в іспанців, і в аргентинців, які тепер пожинають плоди своєї пасивності й безпечності і не можуть зупинити гомосексуалізацію своїх суспільств, розвалювання традиційного поняття сім’ї, руйнування підвалин власної цивілізації.

 

У ситуації, що склалася, варто зазначити, що одному з європейських народів вдалося зупинити насадження гендерної ідеології у власному суспільстві. І цей досвід є для нас, українських християн, корисний для вивчення. Чому у Хорватії вдалося протиставитися гендеристам, а у Франції та Іспанії цього не сталося? Як мало чисельним хорватам вдалося відкинути ідеологію, яку фінансують фінансові магнати і підтримують впливові міжнародні організації?

 

Хорватське суспільство багато в чому схоже на українське. Це суспільство, яке вийшло з комуністичної диктатури, у якій верховодили сербські шовіністи. Більшість людей традиційно себе декларують християнами, але коли йдеться про оборону власних прав і свобод, дуже часто, подібно до українців, виявляють пасивний спротив, глухо бурмочучи собі під ніс. Традиційне українське «де два українці там три партії», добре відоме хорватам, тільки замість українці варта підставити хорватів у це речення. Так само, як і в українців, у хорватів порівняно низькою є здатність до самоорганізації і політичного активізму. Паралелей дуже багато.

 

Але, як це не дивно, саме хорватське суспільство спромоглося дати відсіч агресивному гендеризму. А  досвід їхньої боротьби може бути цікавий і корисний для нас.

 

Спротив хорватів впровадженню гендерної ідеології у хорватське суспільство хорватські ЗМІ уже охрестили консервативною революцією. Серед провідників «консервативної революції» хорватські ЗМІ виділяють п’ятеро активних мирян-католиків: доктор соціології, що повенувся з хорватської діаспори, Вінцент Батарело, доктор філософії з хорватської діаспори в США Стєпан Бартуліца, лікар Желька Маркіч, академічний музикант і професор скрипки Крешемір Мілетіч і соціальний працівник і спеціаліст з функціонування неприбуткових організацій Ладіслав Іліч.

 

Власне на цих людях лежить «вина» за організацію візиту Джудіт Рісмен і медійного супроводу цього візиту, який став однією з головних суспільних подій в Хорватії. Їхніми стараннями відбувся також візит Ґабріеле Кубі до Хорватії, що так само став центральною подією хорватського суспільного життя, а також і 710 тис. підписів на захист гетеросексуальної сім’ї. І найбільшою їхньою «виною» є те, що Конституційний суд Республіки Хорватія укинув гіперліберальне сексуальне виховання в хорватських школах.

 

Пропонуємо до уваги наших читачів розповідь про провідників хорватської оборони проти гендеризму. Висновки, ми певні, ви зробіте самі.

 

Ладіслав Іліч

 

Ліберальні ЗМІ уже роками описують Ладіслава Іліча, президента Товариства Grozd, що бореться за дотримання прав батьків на виховання дітей згідно з власним світоглядом, і президента політичної партії Hrast, що позиціонує себе, як християнсько-демократична, консервативна і традиціоналістична партія і є частиною Європейського християнського політичного руху, як затурканого, ретроградного, відсталого консерватора, який виступає за введення «талібанських» католицьких законів. Насправді ж, як повідомляє журналіст хорватського друкованого щоденного видання «Večernjilist», Ладіслав Іліч – надзвичайно толерантний джентльмен-інтелектуал, з яким можна провадити цікаві бесіди на багато тем, не зважаючи на те, чи приймаєте його переконання, чи ні. Пан Іліч походить з шляхетської родини, виріс в сім’ї, де було п’ятеро дітей, усі його брати і сестри осягнули високі академічні титули. Про своє шляхетне походження пан Іліч не любить говорити, і лише журналістські «розкопки» вивели його шляхетський титул на денне світло. Ладіслав Іліч одружений, батько п’яти дітей, грає на скрипці у Симфонічному оркестрі Хорватського Телебачення.

 

Пан Іліч радо погодився дати коротке інтерв’ю журналісту видання «Večernjilist».

 

Звідки стільки упереджень до вашої особи у ЗМІ?

 

– Всі, хто мене знає особисто, дивуються тій картині, яку про мене малюють ЗМІ, адже мій образ у ЗМІ не відповідає їхньому знанню. Здається, що наші ЗМІ ніяк не можуть зрозуміти, що інтелектуал-громадянин може мати католицькі переконання і боротися за католицькі цінності. І хоча моїм життєвим покликанням є музика, бачачи ситуацію, яка складається в Хорватії, я вирішив спробувати допомогти тим, хто бореться за збереження традиційних цінностей нашого народу і суспільства. А це в першу чергу – шлюб, сім’я, порядність і працьовитість. Адже без цих цінностей ми втратимо себе. Мені особисто не подобається, коли мене ЗМІ називають консервативним активістом, вмисне створюючи образ чогось відсталого, затурканого, нерозумного.

 

Чому ж Ви як інтелектуал-католик ніколи не критикуєте Церкву, яка не завжди робить те, що потрібно для поширення цінностей за які Ви боретеся. Хіба це не підтверджує твердження деяких ЗМІ, що Ви – «продовжена рука єпископату»?

 

–  Ці звинувачення про нашу залежність у наших політичних діях від хорватського єпископату є чистої води вигадкою, тих, хто, як я вже це казав, не може зрозуміти, що можна бути інтелектуалом-католиком. Так, це правда, я ніколи не дозволяю собі критиканства щодо Церкви. Коли я маю якісь зауваження до церковних структур, я звертаюсь до цих структур із відповідною критикою, але роблю це у конструктивний спосіб – контактуючи з священиками і єпископами. Критикувати Церкву – це є не розумне заняття, адже саме ми, католики, і є та Церква. І ми, миряни, разом з клиром ділимо ту ж саму відповідальність за Її нормальне функціонування.

 

–Ви могли боротися за цінності, які сприймаєте, у різний спосіб, для чого було засновувати ще одну політичну партію, яка на виборах усе ще не потрапляє до парламенту?

 

–  Свого часу виникла парадоксальна ситуація: Хорватський демократичний союз (HDZ), який декларує себе як партія християнсько-демократичного спрямування, пропихав закон про одностатеві партнерства, а також закон про штучне запліднення, окрім того HDZ практично нічого не зробив для, принаймні, законодавчого обмеження абортів. Тому виникла потреба у створені партії, яка б дійсно не лише декларативно, але й реально проводила християнську політику. Окрім цього, сподіваюся, останні події довкола спроб запровадити у нас гендерну ідеологію показали хорватському суспільству, що політики-християни, як і християнство в цілому, дійсно цінуєють гідність і свободу кожної окремої людини, на відміну від так званих лібералів, які фактично пропагують і за можливості насаджують ліберальний тоталітаризм. Адже саме ліберали усюди довели свою нездатність приймати людей з іншим способом думання та з іншим світоглядом, як їхній. На від міну від них, ми маємо свою думку про те, що є зло, а що – добро, але ми не прагнемо змушувати інших поводитись згідно з нашими переконаннями.

 

Стєпан Бартуліца

 

Доктор Стєпан Братуліца має правдиву американську біографію. Пан Братуліца виріс в типово американській родині, приналежній до середнього класу. Його батьки – емігранти з хорватських просторів. Його батько – відомий психіатр у Сент-Джозефі (штат Міссурі). І всі його друзі з дитинства – американці, оскільки хорватів не було в тому районі, у якому мешкала його сім’я. Вихований в католицькому дусі, а його батьки завжди голосували за Республіканську партію, оскільки за своїми переконаннями вони є антикомуністами. У Хорватію пан Братуліца репатріювався у 1992 році, в часі хорватської війни за Незалежність (1991—1995 рр.) [1].

 

Як і Ладіслав Іліч, Стєпан Братуліца погодився дати короткий інтерв’ю хорватському виданню «Večernjilist».

 

Що Вас спонукало залишити впорядковане життя в Америці й приїхати в країну, існування якої в цей момент було під великим питанням?

 

– Я повернувся на свою історичну Батьківщину, оскільки хотів чимось допомогти у боротьбі за її свободу. В той момент я собі навіть не уявляв, чим я можу допомогти. Пригадую, яким великим було моє хвилювання, коли я отримав посвідчення про прийняття в хорватське громадянство. Виявилось, що в Хорватії тоді відчувався брак людей, які би добре знали англійську і розуміли хорватську. Як народжений в Америці, я добре говорю англійською, добре знаю німецьку, італійську, на жаль, до сьогодні моя хорватська усе ще має американський акцент. Тому у тому ж 1992 році мені прийняли на роботу в Міністерство зовнішніх справ, де я пропрацював 13 років. Після 13 років праці у Міністерстві, я певний час перебував у Римі, де у Папському Грегоріянському Університеті докторував з політичної філософії. Після отримання докторату, я повернувся в Хорватію, де заснував Центр онови культури, а зараз викладаю політичну філософію у Хорватському Католицькому Університеті в Загребі. Наш Центр онови культури прагне допомогти сформувати правдиво демократичне суспільство в Хорватії, і то насамперед через онову культури. Тут культуру розуміємо, як те, що формує головні життєві принципи щоденного життя людей, а це включає і систему цінностей, якими керується суспільство. На мою особисту думку, Хорватії усе ще потрібне очищення історичної пам’яті й очищення від залишків комуністичної системи.

 

А який зв’язок між Вами чи Центром, яким ви керуєт, і Католицькою Церквою?

 

– Це питання дуже цікавить людей. Хочу відразу наголосити: я не є продовженою рукою католицької єрархії у тому розумінні, в якому це описують наші ЗМІ. Наш Центр працює на розвиток громадянського суспільства, а одним з драматичних прикладів порушення прав і свобод громадян було тиранічне накидання нашим школам сексуального виховання, програму якого складали ЛГБТ-товариства. Саме тому наш Центр взяв участь у боротьбі хорватських громадян за свої елементарні права. Я особисто, як батько трьох дітей, відчув, що накидання власне такого сексуального виховання, як обов’язкового предмету в усіх школах, ущемлює мої права і права моїх дітей. Адже накинуте сексуальне виховання – це гендерна ідеологія, а не наука.

 

Як Ви, як католик і консерватор одночасно, є також і радником президента Іве Йосіповіча з релігійних питань, який є декларованим агностиком і політично лівоорієнтованим? Хіба можлива співпраця між таким людьми?

 

– Моя співпраця з діючим президентом країни є толерантною, відкритою до діалогу і дуже конструктивною. Свою роль я бачу, по-найперше, в тому, щоб дати можливість президенту зрозуміти життя релігійних людей і, звісно, найперше католиків, яких в наші країні є переважаюча більшість, ввести його в розуміння потреб віруючих людей.

 

Вінцент Батарело

 

Вінцент Батарело – один з найголовніших протагоністів «консервативної революції», не любить привертати до себе увагу, а радше скромно працює. Як твердять хорватські ЗМІ, за елегантною перемогою над гендеристами в Хорватії стоїть фігура одного з найактивніших мирян Католицької Церкви в Хорватії Вінцента Батарело, хорвата-поверненнця з Австралії. Саме його вважають креатором успішних акцій хорватських католиків. Слід зазначити, що перемога стала можлива не через пряму конфронтацію Церкви і ліберальної влади, а через діяльність чисельних Ініціатив, товариств та організацій, жодна з яких не виступала як церковна, але як громадська.

 

ЗМІ, прихильні та не прихильні до Церкви, одного голосно називають Вінцента Батарело «провідником руху громадського опору гендерній ідеології». Якщо ж прихильні ЗМІ співають оди пану Батарело, то ліберальна преса щедро наділяє його епітетами на кшталт «клиро-фашист», «гомофоб», «мракобіс», «ретроград», «реакціонер».

 

Ким ж є на справді пан Вінцент Батарело?

 

Вінцент Батарело народився 1969 року в австралійському Сіднеї, в родині хорватів, утікачів перед комуністичним терором у Югославії. У Сіднеї він закінчив католицьку гімназію та дипломував і захистив ліценціят в Університеті Меквір, в Сіднеї. В Австралії Батарело зарекомендував себе активним католиком-мирянином, а перед самим розпадом Югославії, коли комуністичний режим практично перестав існувати, очолив рух за повернення хорватів на історичну Батьківщину. Сам Батарело репатріювався у Хорватію 1990 року, у 21 рік.

 

Від 1992 року працює у Інституті соціальних наук «Ivo Pilar». У часі хорватської війни за Незалежність (1991—1995 рр.) Вінцент Батарело працює волонтером у  Foreign Pressa Office, організації,я ка допомагала іноземним журналістам висвітлювати події у колишній Югославії в період великосербської агресії. Протягом 90-х років Вінцент Батарело як професор-гість викладає предмет «Соціальна справедливість з погляду науки Церкви» на Філософському факультеті Філософсько-теологічного Інституту Товариства Ісуса у Загребі. Від середини 1998 року до 2010 працює в хорватському Карітасі заступником директора. В часі візиту Папи Бенедикта XVI до Хорватії пан Батарело є головним організатором церковної частини цього візиту. Від 2010 року Вінцент Батарело очолює Офіс Загребської Архиєпархії з питань душпастирства сім’ї. Вінцент Батарело одружений, батько трьох дітей.

 

До сфери його наукового інтересу входять питання хорватської діаспори, проблеми відносин між релігією і державними структурами та боротьба християн за їхнє право жити автентичним активним християнським життям.

 

З приходом до влади в Хорватії екстемно налаштованих  лібералів пан Батарело очолив Товариство «Vigilare». Як повідомляє сайт цього товариства, «Vigilare на латинській мові означає бути чуйним (чувати), тобто, уважно слідкувати за подіями. Через інформацію, акції та ініціативи, які «Vigilare» започатковує, або підтримує, громадяни, які поділяють ті ж погляди, можуть конкретно реагувати, як е-громадяни [2], а не тільки спостерігати, як реальні публічні особи чи інституції загрожують, висміюють і принижують їхні цінності. «Vigilare» – це міст, за допомогою якого люди можуть виразити свою думку про тих, ким є сповнений публічний простір». Цінності, в обороні яких позиціонує себе Товаристо «Vigilare»: традиційна сім’я (життєвий союз чоловіка і жінки), право на життя від зачаття до природної смерті, традиційна хорватська культура життя.

 

Першу громадянську акцію пан Батарело розпочав 2008 року, коли Хорватське національне телебачення розпочало демонстрацію порно-фільмів. Та ще й у білий день! Пан Батарело просив своїх знайомих і друзів за допомогою і-мейл листів протестувати проти показу порнографії на громадському телебаченні. Акція набула широкого поширення – редакційна скринька телебачення була переповнена протестними листами. Телебачення вимушене було вибачитися перед хорватськими громадянами і припинити показ порнографічних матеріалів взагалі. Наступною акцією були протести проти реклами напою Ред Булл, яка висміювала основні істини християнської віри. Акція також отримала величезний успіх. Виробник Ред Буллу офіційно вибачився перед хорватськими громадянами, з того часу Хорватське телебачення дуже обережно ставиться до розміщення реклами.

 

Він також люб’язно погодився на розмову з журналістом видання «Večernjilist».

 

Для Хорватії політичний активізм є порівняно новим явищем, а консервативно орієнтований активізм взагалі чимось незвичайним.

 

– Лівоорієнтовані недержавні товариства в Хорватії донедавна мали відчуття, якого вони не позбулися до цього часу, що тільки вони мають право говорити від імені громадянського суспільства, і тільки вони єдині його представляють. А така ситуація є дуже небезпечною. Для реально демократичного суспільства важливо не тільки існування консервативного виміру, але й те, що голос консервативно налаштованих громадян також має бути почутий. Фактично, насильницьке запровадження невідповідного сексуального виховання спонукало «мовчазну хорватську більшість» до активнішої суспільної позиції. Особливо нахабство та зарозумілість деяких міністрів чинного уряду спровокувало людей дати опір спробам перекроїти їхню культуру, їхніх спосіб життя.

 

На вашу думку чому саме Ви та п. Братуліца є найчастішими мішенями атак ЗМІ та частини міністрів?

 

– Лівоорієнтовані члени уряду і ліберальна частина інтелектуальної еліти ніяк не можуть второпати, що демократія – це не є накидання власного світогляду усім довкола себе, що демократія перш за все передбачає діалог. ЗМІ найбільше обливають брудом власне мене і пана Братуліцу тому, що ми маємо досвід життя у розвинених демократіях і добре можемо протиставитись аргументам лібералів.

 

На Вашу думку, в Хорваті присутня дискримінація католиків?

 

– Перш за все варто сказати, що в Хорватії поки що нема толерантності. І це найкраще показав візит у нашу країну пані Джудіт Рісмен. Який проходив під типово нео-комуністичним оркестрованим нападом, сповненим застрашування і приниження. Його організували ті, що звикли 50 років організовувати подібні акції (натяк на комуністичний югославський режим – примітка перекладача). Але ці напади відображали страх правлячої еліти, яка вийшла з комуністичних молодіжних організацій пізньої Югославії. Я б рекомендував цим людям не боятися. Але зрозуміти, що з мінилися часи і змінилися правила гри. Люди перестали їх боятися, і це я для демократії дуже важливо.

 

Стосовно ж дискримінації католиків. Вже навіть постійне наголошування моїми світоглядними противниками мого католицького віросповідання. Це аналогічно тому, коли б я постійно, за кожної можливості, наголошував представникам протилежної сторони, що вони – атеїсти.

 

Крешемір Мілетіч

 

Пан Крешімір Мілетіч – дипломований соціальний працівник, президент Товариства «Blaženi Alojzije Stepinac», віце-президент політичної партії «Hrast», надзвичайно активний у соціальних мережах, через які координує прихильників антигендеризму.

 

Товариство «Blaženi Alojzije Stepinac» своєю основною ціллю декларує поширення сімейних цінностей і покращення якості сімейного життя,  а також і боротьбою проти християнофобії у суспільстві.

 

Крешемір Мілетіс також погодився дати короткий інтерв’ю хорватському виданню «Večernjilist».

 

Що ви думаєте про вербальний та фізичний спротив ґей-активістів та представників лівоорієнтованих організацій Вашій  ідеї про проведення конституційного референдуму стосовно сім’ї?

 

– Насправді фізичні та вербальні напади на активістів Громадянської Ініціативи «Uimeobitelji», підпали, знищення виборчої документації, заклики до насильства, – усе це виглядало як театр абсурду. Організації і товариства, які декларують свою боротьбу за толерантність у хорватському суспільстві, які позиціонують себе, як найбільш демократичні сили суспільства, зробили все, щоб унеможливити хорватським громадянам у прямий демократичний спосіб виразити своє бачення майбутнього країни.  У реальності виявилося, що ті, хто на словах бореться за тотальну толерантність, насправді, є надзвичайно агресивними, фундаменталістськими силами.

 

Чому Ви примкнули до політичної партії «Hrast»?

 

– Свого часу я зрозумів, що без голосу консервативно налаштованого виборця, політична система Хорватії не буде в повні демократична. Це, по-перше. По-друге, зіткнувшись з тоталітаризмом так званих лібералів, я зрозумів, що за права католиків потрібно боротися також і політичними засобами, а не звалювати усю відповідальність на церковну єрархію, яка в принципі не може бути політичним гравцем. Оглянувши нашу політичну сцену, побачивши поведінку політичних гравців на ній, я зрозумів, що християнсько-демократичний HDZ, насправді, заради політичних дивідендів здатен зректися основних християнських цінностей. Тому, мій вибір – «Hrast».

 

Вас часто називають гомофобом. Ви – гомофоб?

 

– Наше ставлення до гомосексуалістів не є продукування ненависті чи дискримінації стосовно них, на відміну від ґей-активістів, які часто закликають до насильства над людьми християнського переконання. Для нас права людини – обов’язкові до виконання усіма членами суспільства. Але не слід забувати реальну аксіому нормальної поведінки людей у суспільстві – моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Кожен є відповідальним за свої життєві рішення і їхні наслідки. Якщо хтось обирає одностатеву сексуальну поведінку, то мусить розуміти, що з таких сексуальних контактів не може народитися дитина. Це вже творить сутнісну різницю між життям одностатевої пари і нормальною гетеросексуальною сім’єю. Тому й абсурдно змагатися за те, щоб одностатева пара мала ті ж самі права, що й гетеросексуальна сім’я.

 

Питання прав гомосексуалістів та лесбійок – це тільки одне з купи етичних питань, які нам накидає життя – з одного боку, багато того, зокрема, питання ліберального закону стосовно аборту, ми успадкували з часів комуністичного панування, а інші нам накидає реальність нашого євроінтеграціного змагання, окрім цього розвиток науки і зокрема медицини та генетики відкриває цілу низку питань, про які мала б відбуватися широка суспільна дискусія. У нас поки що часто складається ситуація, коли політики, які повністю ігнорують етичні норми, замість народу ухвалюють рішення, які впливають на мораль та етичність цілого суспільства.

 

Желька Маркіч

 

Лікарка Желька Маркіч є головним координатором Громадянської Ініціативи «U ime obitelji». Одружена, мати чотирьох синів. Хоча пані Маркіч дипломувала медицину, практично жодного дня не працювала у медицині. Оскільки говорить кількома мовами, як рідною, то в часі хорватської війни за Незалежність вона працює у журналістиці для відомих медіахолдінгів CBS, BBC i RAI, пізніше працює – одним з редакторів на Хорватському радіо-телебаченні, а потім – три роки редактором центральних новин на приватному каналі Nove TV. Незгодна з антикатолицькою та християнофобною інформаційною політикою каналу, звільняється з цієї роботи і засновує власну фірму, яка надає послуги з аналізу ліків, а також іншу фірму, що надає послуги професійного перекладу.

 

Журналісту видання «Večernji list» вдалося коротко поговорити з пані Маркіч перед самою прес-конференцією, на якій Громадська Ініціатива «U ime obitelji» сповістила про те, що волонтери Ініціативи зібрали понад 710 тисяч підписів під вимогою проведення загальнонаціонального референдуму з питання внесення до Конституції Хорватії визначення сім’ї як життєвого союзу одного чоловіка і однієї жінки.

 

Вашу Ініціативу часто пов’язують з консервативними партіями або називають проектом Хорватської єпископської конференції, чи це дійсно так?

 

– Здається, що цими вигадками ліберальні ЗМІ стараються дискредитувати нашу Ініціативу, як і саму ідею проведення подібного референдуму. Але насправді Ініціатива виникла, як приватний проект групи громадян, які не можуть прийняти можливість того, що в Хорватії буде накинуто цінності, які не є характерними для нашого суспільства і які не сприймає значна частина громадян, незалежно від їхньої конфесійної приналежності чи політичних уподобань. Як Ви і самі знаєте, нас підтримали практично усі конфесії, які діють на теренах нашої країни, а не тільки Католицька Церква. Тому говорити про нашу Ініціативу, як проект хорватського єпископату, немає жодних підстав.

 

---

[1] Хорватська війна за Незалежність 1991–1995 рр. – у Хорватії називається Вітчизняною війною (Domovinski rat). Оборонна війна хорватів проти великосербської агресії, яка мала на меті відрізати від Хорватії більшість її території по лінії Карлобаґ – Карловац – Віровітіца і включити цю територію до складу Великої Сербії. Війна супроводжувалась етнічними чистками та геноцидом несербського населення на окупованих сербами територіях. У результаті дій сербів було практично зліквідовано українську діаспору в цій країні.

 

[2] Е-громадяни, поняття, яке в розвинених державах використовується для означення можливості громадян впливати на життя держави через соціальні мережі та інтернет-простір взагалі.

За матеріалами хорватської преси

Джерело:   Воїни Христа Царя

05.06.2013р. Б. / Папа Франциск: Політкоректна мова – не для християн

Християнин не повинен вживати так звану політкоректну мову, схильну до лицемірства, а бути речником Євангельської істини з прямотою, властивою дітям. Про це сьогодні під час ранкової Меси у Домі Святої Марти говорив Папа Франциск. З Єпископом Рима, серед інших, співслужив блаженніший Нерсес Бедрос ХІХ, вірменський католицький Патріарх. 

Основою папських роздумів став сьогоднішній євангельський уривок, який розповідає про те, як фарисеї намагалися впіймати Ісуса на слові, ставлячи підступні запитання. Одним з них було запитання про те, чи слід юдеям платити податок поганському кесареві. Святіший Отець зазначив, що своє запитання вони ставлять «ласкавими словами, аж надто підсолодженими», намагаючись «показати себе друзями». Але все це – фальш, тому що вони «не люблять істину», а лише самих себе, «а тому й намагаються обдурити, втягнути ближнього у свою брехню, свій обман». 

«Це мова зіпсуття, лицемірства. В той же час, коли Ісус промовляє до Своїх учнів, то каже: “Ваша ж мова нехай буде: Так, так! Ні, ні!”. Лицемірство не є мовою істини, тому що істина ніколи не ходить самотня. Ніколи! Вона завжди ходить з любов’ю! Без любові не існує істина. Любов – це перша істина», – наголосив Папа, зазначаючи, що фарисеї «бажають істини, підпорядкованої своїм інтересам». У цьому випадку також існує любов, але «любов до себе самих», яка веде «до зради інших, до зловживання довірою». 

 

Ця мова, яка здається «переконливою», веде до помилки, до брехні. Зрештою, сьогодні солодкі слова линуть з уст тих самих людей, які вже наступного четверга ввечері заарештують Ісуса в Оливному саду та поведуть до Пилата. Христос, натомість, вимагає від того, хто йде за Ним, цілком протилежного, прямолінійної мови, «слова істини з любов’ю». «Лагідність, якої Ісус вимагає від нас, немає нічого спільного з цією запопадливістю», – підкреслив Святіший Отець, додаючи, що справжня лагідність є простою, як в дитини, «яка не лицемірить, бо ще не зіпсута». 

Папа також звернув увагу на певну «внутрішню слабкість», підтримувану марнославством, яка полягає в тому, «що нам подобається, коли про нас говорять гарні речі». І «зіпсовані знають про це», а тому «такою мовою намагаються нас послабити». 

«Задумаймося сьогодні: якою є наша мова? Чи промовляємо в істині, з любов’ю, чи може послуговуємося тією суспільно «коректною» мовою, коли говоримо гарні речі, яких не відчуваємо? Нехай же наша мова буде євангельською, браття!», – закликав Папа Франциск, заохотивши просити в Господа Бога того, щоб «наша мова була простою, мовою дитини, мовою Божих дітей, які промовляють в істині та з любові».

 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО

04.06.2013р. Б. / Франциск: «зіпсовані» християни приносять багато зла Церкві

Грішники, святі і "зіпсовані" - ці три категорії віруючих виділив папа Франциск під час ранкової Євхаристії у Домі св. Марти 3 червня. Папа підкреслив, що кожен з нас "зсередини" знає, що означає бути грішником. Тим, хто заперечує свою гріховність Понтифік порадив "звернутися до духовного лікаря". На його думку, в таких віруючих "щось не в порядку". Папа підкреслив, що євангельська притча про виноградник, визначена Церквою для сьогоднішньої Літургії слова, говорить про інші категорії людей - тих, "які хочуть володіти виноградником і порвали стосунки з його Господарем", які "відчули себе сильними і автономними по відношенню до Бога" . "Вони поступово прийшли до цієї автономії, автономії у відносинах з Богом:" Ми не потребуємо цього Господаря, і не приходьте турбувати нас ". І так живуть з цим. Це - "зіпсовані". Ті, які були грішниками, як всі ми, але зробили ще один крок далі - нібито консолідувалися з гріхом: Бог став їм не потрібен. Але це їм тільки здається, тому що потреба у відносинах з Богом прописана в їх генетичному коді. Оскільки вони не могли від цього відмовитися - створили собі особливого божка: божка із самих себе. Такі вони - "зіпсовані", - зазначив Папа.

 

За словами Франциска, такий автономний від Бога шлях є дуже небезпечним. "Зіпсовані" забули про любов, з якою Бог створив виноградник і їх самих. Вони порвали відносини з цією любов'ю! Стали поклонятися самим собі ", - сказав Понтифік і додав, що" зіпсовані" завдають великої шкоди християнським спільнотам. На противагу їм в Церкві існують святі, зазначив Папа і пригадав, що сьогодні відзначається 50-річчя з дня смерті Івана XXIII -"  котрий є прикладом святості ". За словами Франциска, святі, це ті люди, які "орендують виноградник" - слухняні Господарю, знають, що повинні робити і виконують свої обов'язки. "Святий світло світу", - сказав Папа і закликав молитися про благодать йти шляхом святості.

За матеріалами http://be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

04.06.2013р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (27.05 - 02.06)

17-24 травня 2013 року відбулася проща на Святу Землю. Духовним опікуном паломництва, а також його безпосереднім учасником був владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський. (ФОТО та ВІДЕОРЕПОРТАЖ)

 

26 травня 2013 року:

У римо-католицькому катедральному соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці міста Енкарнасьйон (Парагвай) відбулася інтронізація Апостольського візитатора для українців-греко-католиків у Республіці Парагвай - Преосвященного владики Даниїла Козлінського. Святкові заходи розпочалися урочистою процесією від місцевої української греко-католицької парафії Уведення в храм Пресвятої Богородиці до латинської церкви, де відбулася Архиєрейська Божественна Літургія. 

 

Вже другий рік поспіль Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, в рамках якої діє Рух «За тверезість життя», збирає усіх небайдужих до подолання в Україні алкоголізму, наркоманії, залежності від азартних ігор на Всецерковну прощу «Дорогою зцілення» до Унівської Святоуспенської лаври.

Цей загальноукраїнський захід, на який окрім західних областей до участі зголошувалися прочани із Києва та Сум, очолив кир Ігор Возняк, митрополит Львівський. У своїй проповіді на Божественній Літургії на Неділю Розслабленого Митрополит Ігор подякував учасникам і закликав ревно молитися за узалежнених, пам’ятаючи, що існує тільки один правдивий лікар – Господь, який створив людину з пороху.

 

У неділю Зіслання Святого Духа (за григоріанським календарем) відбулося урочисте храмове свято в українській парафії Пресвятої Тройці у м. Вільнюсі, столиці Литви.

 Архиєрейську Божественну Літургію очолив і виголосив проповідь владика Димитрій Григорак, Єпарх Бучацький, у співслужінні з отцями василіанами.

 На Літургії був Посол України в Литовській Республіці Валерій Жовтенко та голова Української громади у Вільнюсі. Архиєрейську Службу Божу співав молодіжний хор “Радуниця” зі Львова.

 

28 травня 2013 року:

Уприміщенні Львівської духовної семінарії Святого Духа відбулась остання у поточному навчальному році зустріч Інституту постійної формації духовенства. Доповідачем на цій зустрічі був Преосвященний владика Йосиф, Єпископ-помічник Київської архиєпархії та голова Пасторально-місійного відділу УГКЦ, який розповів понад двомстам священнослужителям Львівської архиєпархії про місійну діяльність УГКЦ та розкрив основні аспекти місійності. На зустрічі також був присутній Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський.(ВІДЕО)

 

Архиєпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні, зустрівся із працівниками єпархіального управління, трибуналу та головами комісій Стрийської єпархії УГКЦ.

В ході зустрічі, Владика Тарас Сеньків, Апостольський Адміністратор Стрийської єпархії, представив нунцію структуру єпархії, напрямки праці адміністративних структур та перспективи їх розвитку. Крім того, учасники зустрічі мали можливість безпосередньо поспілкуватися з гостем і задати актуальні для них питання.

 

Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, та владика Йосиф Мілян, голова оргкомітету Всецерковної прощі до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі-України та освячення Собору, взяли участь у засіданні художньої ради щодо оформлення інтер’єру та екстер’єру Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. Зустріч відбулася  у Фонді Короля Данила, що у Львові.

 

Як ми раніше повідомляли, 28 травня у ЛКП «Культурно-освітній центр імені О. Довженка» відбувся перший показ мультфільмів, створених з ініціативи представників Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у співпраці із відеопроектом «З любов’ю до дітей» та з анімаційною студією АРТ-Відео.

 Близько 1500 дітей відвідали перший показ мультиплікаційних фільмів «Святі Таїнства» та «Духовне намисто – Страдч».

 

29 травня 2013 року:

Ум. Перемишляни, що на Львівщині, відбулась ІІ Всеукраїнська проща духовенства УГКЦ, присвячена четвертій річниці проголошення блаженного священномученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ.

Цьогоріч прощу очолив Архиєпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні, у співслужінні з єпископами УГКЦ: владикою Ігорем Возьняком, Архиєпископом і Митрополитом Львівським, владикою Василем Семенюком, Архиєпископом і Митрополитом Тернопільсько-Зборівським, владикою Тарасом Сеньківим, Апостольським Адміністратором Стрийської єпархії, владикою Йосифом Міляном, Єпископом-помічником Київської архиєпархії, владикою Венедиктом Алексійчуком, Єпископом-помічником Львівським.(ВІДЕО) 

Слово Митрополита Львівського з нагоди II Всеукраїнської прощі духовенства УГКЦ до м. Перемишлян, яка присвячена четвертій річниці проголошення блаженного священномученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ

 

 Українська делегація українських військовиків, повертаючись з 55-го ювілейного Міжнародного військового паломництва до Люрду, прибула також до Вічного Міста Рима, де разом із владикою Михаїлом Колтуном, ЧНІ, керівником Департаменту Патріаршої Курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, взяла участь в загальній аудієнції зі Святішим Отцем. Папа Франциск несподівано промовляючи українською мовою, привітав делегацію військових християнським привітом «Слава Ісусу Христу!».

Від 20 до 29 травня проходив візит Постійного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви до Казахстану. Членами Постійного Синоду є: Блаженніший Святослав Шевчук, Патріарх УГКЦ, владика Володимир Війтишин, Митрополит Івано-Франківський, владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, владика Кен Новаківський,Єпарх Нью-Вестмінстерський, владика Борис Ґудзяк, Єпарх єпархії Святого Володимира у Парижі (Франція) та владика Богдан Дзюрах,Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. (ОГЛЯД ВІЗИТУ)

  30 травня у парафії Покрова Пресвятої Богородиці УГКЦ м. Вінниці відбулася визначна подія: тут відзначали 20-у річницю від дня освячення Наріжного каменя під будівництво храму. Його здійснив Преосвященний Владика Филимон (Курчаба)на запрошення пароха отця Михайла Хрипи. Головним гостем став Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ і Митрополит Львівський. Він не їхав у Вінницю, щоб просто привітати отців та парафіян зі святом, але їхав додому, щоб знову у спогадах повернутися у ті світлі часи, коли ще з далеких 80-х років мав нагоду тут проживати, а у пізнішому часі і служити тут як священик. 

Слово Митрополита Львівського з нагоди 20-ої річниці від посвячення наріжного каменя під будівництво церкви у Вінниці

31 травня 2013 року, Владика Тарас Сеньків, Апостольський Адміністратор Стрийської єпархії УГКЦ, передав частину мощей священномученика Йосафата Коциловського представникам Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ.

Зазначимо, що передача мощей блаженного відбулась на прохання Владики Івана Мартиняка, Митрополита Перемисько-Варшавського та потвердження даного акту рішенням Постійного Синоду УГКЦ.

1 червня 2013 року, у Міжнародний день захисту дитини:

 Відбулась проща учнів Катехитичних шкіл Львівської архиєпархії.Цьогоріч у паломництві до обителі Святого Миколая отців василіян, що в Крехові, взяло участь майже півтора тисячі осіб, діти, їхні батьки, духовні наставники та вчителі.

Богослуження очолив Преосвященний владика Венедикт, Єпископ-помічник Львівський, у співслужінні із священиками, директорами парафіяльних катехитичних шкіл, які прибули до цього чудотворного місця разом із учнями.(ВІДЕО)

 

Владика Степан Меньок, Екзарх Донецько-Харківський УГКЦ, та о. Василь Пантелюк, капелан в'язничного служіння, відвідали СІЗО для неповнолітных дітей м. Донецьк, щоб поздоровити їх із цим святом. Владика Степан звернувся до молодих людей закликаючи їх бути завжди з Богом. 

Звернення на захист прав дітей

1 червня 2013 року в місті Кузнецовську Преосвященний Владика Йосафат Говера  Екзарх Луцький освятив хрест та наріжний камінь під будівництво нового Храму на честь Пресвятої Тройці.На освяченому місці відбулася урочиста Архиєрейська Літургія, яку очолив Владика Йосафат у супроводі отця Євгена Задорожного ЧНІ, який опікується будівництвом цього храму та численним духовенством з міста Луцька, Ковеля, Рівного, Шацька та Львівщини, преподобними сестрами згромадження Божого Провидіння, братами семінаристами із Тернопільської Вищої духовної семінарії, які прекрасним співом славили Бога та нашими вірними. ФОТОРЕПОРТАЖ

 

В неділю 2 червня 2013року:

На околиці Івано-Франківська, у Крихівцях (www.pkm.if.ua) було освячено новозбудований храм святих Кирила і Методія. Храм знаходиться під опікою Священиків Згромадження Воплоченого Слова, а настоятелем є о. Йосафат Бойко, ВС, він же синкел у справах монашества Івано-Франківської Єпархії УГКЦ. Освячення храму здійснив Митрополит Володимир (Війтишин). Йому співслужили Владики Тарас Сеньків, Апостольський Адміністратор Стрийської Єпархії, Владика Гліб Лончина, Єпископ Єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні та Владика Софрон Мудрий, єпископ-емерит Івано-Франківської Єпархії. Окрім цього співслужили 35 священиків. Участь у богослужіннях та всіх заходах прийняло понад 2000 вірних з різних куточків західних областей України та з-за кордону. Представником Генеральної Управи Згромадження Воплоченого Слова з Риму взяв участь Генеральний Вікарій о. Гонзало Руїз Фрейтес та Мадре Аніма Крісні, генеральна настоятелька Сестер.  

 

Блаженніший Святослав (Шевчук), Патріарх УГКЦ, очолив АрхиєрейськуЛітургію  в парафії Святих Ольги і Володимира УГКЦ у Ніжині.

Проповідь Патріарха УГКЦ у Неділю жінки-самарянки

 

Відповідно до постанови шістдесятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ від 16 травня 2013 року Божого, який відбувся у Зарваниці з 18:00 в усіх храмах УГКЦ відбулася година молитовного єднання зі Святішим Отцем та молитва за Святішого Отця. З цієї нагоди до Київської семінарії завітав Блаженніший Любомир Гузар, Архиєпископ-емерит Київський та екс-патріарх УГКЦ. Разом із семінаристами молилися численні представники Товариства українських студентів-католиків "Обнова" та о. Володимир Мальчин, духівник Київського товариства.

 

Також до вашої уваги:

Звернення Високопреосвященнішого Архиєпископа Іоана (Мартиняка) Митрополита Перемисько-Варшавського з нагоди святкувань 1025-літя Хрещення Руси-України

Джерело:   Воїни Христа Царя

03.06.2013р. Б. / «Святий Дух – жива вода, а Ісус Христос – криниця, що має у собі джерело води…» - Патріарх УГКЦ у Ніжині

«Часто для того, щоб пояснити людям, хто такий Дух Святий, святі отці говорили, що Він є "живою водою". Ми знаємо, що як немає води, то все вмирає, а вода є - усе зеленіє і набирає повноти життя», - про це сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Патріарх УГКЦ, під час проповіді (слухати) на Архиєрейській Літургії 2 червня 2013 року, що відбулася в парафії Святих Ольги і Володимира УГКЦ у Ніжині.

 

Патріарх УГКЦ підкреслив, що Дух Святий, який є третьою Особою Пресвятої Тройці, знаходиться в Отці як джерелі та в Ісусі Христі як у криниці. Тому Ісус Христос є справжньою криницею, яка має у собі джерело води.

 

«Ми часто думаємо про Бога і вічні речі раз на тиждень, у кращому разі, зазвичай коли збираємося на Літургію до церкви. Але ж справжнього прибічника Бога "жива вода" пронизує в усіх сферах його життя», - продовжив Патріарх Церкви. Адже, за його словами, немає жодної хвилини в житті такої людини, яка б не була пронизана Духом Святим.

 

«Я намагаюся щонеділі відвідувати найменші громади УГКЦ, які є найбільш спраглими уваги та моєї підтримки. І тут, у Ніжині, я побачив скільки спраглих людей, які ще  не знають дороги до храму! Тут, між нами, є Христос, який хоче кожного з вас зробити носієм живої води. Бо ви, тут присутні, можете отримати ковток цієї живої води», - додав проповідник.

 

Наостанок Патріарх УГКЦ пригадав, що 2013 рік проголошений в усій Католицькій Церкві Роком віри. Тому ми повинні замислитися над тим, що означає для людини третього тисячоліття вірити в Бога. «Це означає ділитися вірою, тою "живою водою", яка тече з нашого нутра. Нехай воскреслий Христос, який намагається викопати криницю "живої води" в серці кожного з нас, сповнить усі ваші потреби і бажання», - завершив Блаженніший Святослав.

Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя