17.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.14,19–23:  «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування» 

У наших взаєминах ми завжди свідомо чи несвідомо завдаємо одні одним болю, ран, прикростей. Ми маємо тих чи інших осіб, які нас підтримують, підпирають, а потім з часом відкриваємо для себе їхні слабкості, їхні недобрі сторони. Наші друзі іноді стають невірними нашій дружбі. І тоді впускаємо у своє серце розчарування щодо цих осіб. Маємо розуміти, що кожна людина уражена гріхом. Ніколи не маємо знеохотитись, коли відкриваються якісь недоліки чи вади іншого. 

Навпаки, маємо розвивати в собі здатність виявляти добро до тих людей, які нам прикрі, немилі. Завжди легко побачити недоліки інших, вони немов би самі нагору лізуть. Але варто зауважити плюси одні в одних. І ці плюси, ці позитивні сторони розвивати і цими нашими добрими якостями ми всі збагачуватимемося на славу Божу!

***

Мт.6,1-13:  «Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі»

Людина має тіло, душу й духа. У людській, тілесній, сфері ми начебто вміємо собі зарадити, суспільство нас цього навчило. І дуже часто, коли говоримо про людину, то ідентифікуємо її лише з тілом, а на духовне життя звертаємо дуже мало уваги. 

Коли в Євангелії сказано, що людина щось робить, то йдеться про те, що вона нерідко це щось робить так, щоб це виглядало гарно назовні. Ми часто не усвідомлюємо, що наш християнський принцип поведінки, наші добрі діла завжди спочатку зароджуються всередині нас, щоб потім виявитися назовні. 

Пам’ятаймо, що найважливішим є те, що носимо в собі. Адже навіть коли ми цього не реалізуємо зовні, коли його ніхто не побачить, то перед Богом все стане явним. Лише тоді наші діла будуть сповнені справжньої доброти, коли найперше будемо дбати про те, щоб подобатися Господеві у всіх своїх думках, переживаннях і планах.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.02.2018р. Б. / Преп. Ісидора Пилусійського; Св. муч. Ядора

Преподобного Ісидора Пилусійського

Тропар, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Ізидоре, дух твій. 

Кондак, глас 4: Зірниці подібним явився єси церкві, преславний, осяяна слів твоїх зблисками взиває вона: «Радуйся всеблаженний богомудрий Ісидоре». 

У земляній печері, поблизу міста Пилусії, в Єгипті, на східному березі ріки Ніл, молодий ще літами самітник навколішках молиться Богу. Його життя – це постійна покута, молитва, піст, самота, читання Святого Письма. І тут, на самоті, йому добре, добре з Ісусом, якому служить, задля якого зрікся світського життя і розкошів. 

Хто ж той слуга Божий? Це – святий Ісидор, уродженець міста Олександрії, славного роду, в минулому один з найбагатших юнаків, відомий своїм красномовством і глибокими науками – а сьогодні покірний та убогий монах. Він усе покинув і пішов за Ісусом. Був він учнем святого Йоана Золотоустого, і цей учень став гідний свого великого вчителя. 

Однак прийшов час, коли, скорившись волі Господа, він дозволив багатьом учням залишитися біля себе, прийняв священство і став настоятелем монастиря. Він сміливо обороняв Христову Церкву своїми проповідями і короткими, повними Духа Божого посланнями. Тих послань він написав близько десяти тисяч, до нас, однак, дійшло лишень близько двох тисяч. Ісидор високо цінував святу чистоту. Тих, які впродовж усього життя берегли непорочність тіла, він порівнює із сонцем, а з місяцем порівнює тих, які, овдовівши, посвятилися життю в чистоті, а до звізд – тих, які в шлюбі побожно служать Господеві. У такий спосіб святий Ісидор тлумачить ось ці слова апостола Павла: “Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір” (1 Кор. 15, 41). Він чудово описує життя монахів, яке має бути позбавлене гордости, корисливости, гніву і дбання про тіло. Убожество було йому найдорожче; коли одного разу він мав дві одежі, то дякував тому, кому міг дарувати одну з них. У монастирі, серед монахів, святий жив так, немов у пустелі, бо душа його була завжди звернена до Бога і не переймалася земними справами: “Яка користь з того, – писав він, – що втікаєш у пустелю, якщо у тій пустелі живеш непотрібними думками, і хоч ти сам, та душею і думками живеш немовби посеред міської тисняви. Якщо душа серед зовнішньої тиші занепокоєна злими помислами, то такий її стан отінює наші почуття й усі наші попередні подвиги вкриває неславою, допомагає пристрастям взяти гору над духом і тоді той, хто як воїн Христовий повинен сміливо йти у бій, стає втікачем, що покидає поле бою”. 

Святий Ісидор остерігався пустослів’я і блудів язика. “Уста монаха, – пише він, – повинні завжди бути готові величати молитвою Господа, але їм не вільно відчинятися, аби злословити”. Однак там, де доходило про справ, противних Божому законові, святий виступав рішуче і безпощадно. До одного священика, який за гроші отримав рукоположення, святий пише так: “Ти вкрав небесну річ за гроші, ти як другий Каяфа за срібло купив те, що не продається!”

Коли злість і злоба впали на святого Йоана Золотоустого, і цей великий Христовий трудівник тяжко страждав у вигнанні, святий Ісидор прилюдно став на захист невинного. У справі Йоана Золотоустого він писав листи до імператора Аркадія і до Олександрійського архиєпископа Теофіла. Після смерти свого великого вчителя Ісидор написав до святого Кирила Олександрійського, аби той вписав ім’я святого Йоана в пом’яники Церкви. Своїми листами він схилив імператора Теодосія до скликання Третього Вселенського собору в Ефесі (431 р.). За свою рішучість в обороні Христової віри перетерпів багато переслідувань з боку єретиків і все переносив мужньо та охоче задля Ісуса. Помер у глибокій старості близько 449 р. 

__________
У той самий день
Святого мученика Ядора

Про життя святого знаємо лишень те, що його було замучено близько 250 р., за правління мучителя християн імператора Деція. Ім’я ката – Нумерій. Сотні тисяч загинуло в муках за Христа, і ніхто не знає їх імен. Зате їх слава сяє на небі, там Господь Бог увінчав їх усіх – свідків Його правди, що воліли перетерпіти муки, ніж зректися Христа? Вони змогли послужити Богу, то чого я цього не можу? 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.02.2018р. Б. / Святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці Анни

Святого і праведного Симеона Богоприємця і пророчиці Анни

Тропар, глас 4: Симеон старець радіє днесь,* прийнявши на свої руки немовля, споконвічного Бога,* і від узів плоті звільнення просить:* Бо мої очі − каже – побачили спасіння світу. 

Кондак, глас 4: Днесь Старець узяв на руки свої* Творця всіх і Господа,* молячись про звільнення з уз життя цього тлінного;* і, звільнений, відійшов у життя вічне.

Про праведного Симеона святий євангелист Лука пише так: “…чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа” (Лк. 2, 25-26). Більшого свідчення святости нема і бути не може, а також ніхто не міг осягнути більшого щастя, як той, хто вже тут, на землі, на своїх руках тримав Спасителя світу. Старозавітнє передання говорить, що святий Симеон був одним із тих сімдесяти, що переклали книги Святого Письма на грецьку мову. Жив він, згідно з переданням, близько 300 літ, а помер наступного дня після Стрітення Господа нашого Ісуса Христа. Згодом його мощі перенесли до Царгорода, в церкву святого Якова, яку збудував імператор Юстин Молодший, і в якій спочивали мощі пророка Захарії (пам’ять його вшановуємо 5 вересня) і святого Якова, брата Господнього (пам’ять його вшановуємо 23 жовтня). 

Свята пророчиця Анна, дочка Фануїла, прожила з чоловіком сім літ, а потім до 84 літ життя день і ніч молилася і постила при храмі в Єрусалимі. В нагороду за це вона своїми очима побачила Спасителя і свідчила про цю подію всім, хто посвятився службі Богові і чекав Месії. Бог наділив її духом пророцтва. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Стрітення Господнього

Стрітення Господнє

На Стрітення згадуємо, як Ісуса Христа приносять до храму, де Він у малому віці зустрічається із Симеоном і пророчицею Анною. І маємо чого повчитися у цих двох осіб.

Симеон був чоловік праведний і побожний та гаряче очікував Спасителя. Йому було відкрито, що не побачить смерті, поки не зустріне Христа Господа. Для нас важливо навчитися чекати. Якщо хочемо досягнути всього швидко й одразу, то, коли нам щось не вдається, опускаємо руки, панікуємо. Тому берімо приклад з того, як очікував Симеон. Бачимо: хто чуває, щоб зустрітися зі Спасителем, той завжди знайде Його.

Про Анну сказано, що вона перебувала при храмі вдень і вночі, служила Богові постом і молитвою. Бачимо: не лише дбала про видиму чистоту Божого храму, а й про чистоту храму свого тіла – духа. Наскільки це важливе служіння для кожного з нас! Піст – це обмеження себе. Сучасний світ дуже рідко говорить про обмеження. Людина постійно щось здобуває, хоче завжди чогось нового. І всі справи світу не дають їй відчуття спокою і вдоволення, навпаки – людина стає ще ненаситнішою. Піст вчить нас обмежувати себе, щоб могти зустрітися із Богом! А молитва дає змогу з Ним зустрітися.

Зустріч з Богом через піст і молитву відкриває нам те, чого Бог очікує від нас, а сповнення Його волі дає мир і радість від життя!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.02.2018р. Б. / Стрітення Господнє

Стрітення Господнє

Тропар, глас 1: Радуйся, благодатна Богородице Діво,* бо з Тебе засяло Сонце правди – Христос Бог наш,* що просвічує тих, що в темряві.* Веселися й Ти, старче праведний,* Ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення. 

Кондак, глас 1: Утробу дівичу освятив Ти різдвом Твоїм* і руки Симеонові благословив Ти, як годилось,* Ти випередив і нині спас нас, Христе Боже,* але утихомир у брані люд Твій і укріпи народ, що його возлюбив Ти,* єдиний Чоловіколюбче. 

“Прибери свої палати, Сіоне, щоб прийняти Царя Христа! Вітай Марію, небесну браму, бо вона явилася престолом херувимським. Вона носить Царя слави”. Такими словами вітає свята Церква нинішній празник. Бо ось сповняється закон: на сороковий день після Різдва Ісуса Христа Пресвята Богородиця приносить в єрусалимський храм Дитя, щоб очистити себе (хоч Вона цього очищення не потребувала) і пожертвувати небесному Отцеві Сина свого первородного. Господь Бог у законі Мойсея зобов’язав, що кожен первородний син має бути посвячений Йому в подяку за те, що Бог наслав у Єгипті смерть на всіх єгипетських первородних, а синів Ізраїля спас. Кожне принесене дитя приймав на свої руки священик, а батьки приносили в жертву ягня або ж, якщо були дуже бідні, пару голубів чи горлиць. Потім дитя з рук священика брали до себе на виховання. Щоб нас навчити, як треба коритися Божим законам, Спаситель і Пресвята Богородиця, хоч не були до цього зобов’язані, виконують той припис. Святий євангелист Лука цю подію описує так: “…привели Його в Єрусалим поставити Його перед Господом, як то написано в Господньому законі: «Кожний хлопець, первородний, буде посвячений Господеві», – і принести жертву, як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят». А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм. І як батьки вносили дитя Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля».  

Батько Його і мати дивувалися тому, що говорилося про Нього. Симеон же благословив їх і сказав до його матері Марії: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець». Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму” (Лк. 2, 22-38).

Стрітення Церква святкує як подвійний празник, Господський і Богородичний, з 541 р. Тоді, за правління імператора Юстиніяна, в Царгороді був великий мор і землетрус. І Бог об’явив одному зі своїх слуг, щоб пам’ять Стрітення встановити як день торжественний, а коли це свято було встановлено, то мор припинився. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.02.2018р. Б. / Передпразденство Стрітення ГНІХ; Св. муч. Трифона

Передпразденство Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Тропар, глас 1: Небесний хор небесних ангелів,* приникши на землю,* бачить, як Мати, що не знала мужа,* вносить до храму Первородного всієї тварі,* що прийшов як немовля,* і тому з нами співає передпразденственну пісню,* радуючися. 

Кондак, глас 6: З Отцем бувши, невидиме Слово нині ж видимим стало плоттю:* несказанно від Діви народилося і руками старечими дається святителеві.* Поклонімся Йому – істинному Богу нашому. 

Cвята Церква сьогодні готує нас до завтрашнього празника Стрітення Господнього і взиває до нас словами тропаря: “Небесний хор небесних ангелів, приникши на землю, бачить як Мати, що не знала мужа, вносить до храму Первородного всієї тварі, що прийшов як немовля, і тому з нами співає передпразденственну пісню”. 

Отож намагаймося вже нині очистити наші почуття, зробити іспит сумління, щоб завтра з чистим серцем могли вступити в дім Божий, щоб кожен з нас з глибини душевної міг молитися словами канону: “Душевними руками, сподоби мене благодателю прийняти Тебе, як колись Симеон, і насолодитися Твоєю благодаттю”, а ви, двері небесні, відчиніться, бо “Христос у Церкву, як младенець, Матір’ю-Дівою Богу і Отцю приноситься”. 

__________
У той самий день

Святого мученика Трифона

Тропар, гл. 4: Мученик Твій, Господи, Трифон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Троїчною твердістю багатобожжя зруйнував ти до краю, Всеславний, чесним у Христі бувши і, перемігши мучителів Христом Спасителем, вінець прийняв ти свідоцтва твого і дар божественних зцілень, як непереможний. 

У Фригії, поблизу міста Апамеї, у селі Кампсаді жив бідний пастух, що пас гусей, син дуже вбогих хліборобів, та такий святий, що, попри свій молодий вік, з ласки Божої, творив чудеса. Коли ж у Римі прекрасна вродою і дуже мудра донька імператора Гордіяна потрапила у владу злого духа і стала біснуватою, то тоді покликали святого Трифона, і він, після шестиденної молитви і постів, прогнав диявола; скарби, якими наділив його цар, святий роздав убогим, а сам повернувся до своїх гусей. 

Та прийшли часи страшних переслідувань за цісаря Деція. До правителя Витинії, що звався Тиберій-Гракх-Клавдій-Аквилин, привели у Нікею (згідно з іншими даними до Аквилину в Никомидії) Трифона і його товариша Респиція, звинувачуючи їх у тому, що вони не підкоряються наказові імператора і є християнами. Мучитель став погрожувати їм муками і вогнем, та святий Трифон сміливо відповів: “Ти погрожуєш нам вогнем, який може спопелити лиш тіло, а я вам, невірним, погрожую вогнем вічної муки!”

Кільканадцять днів тривали муки святих. Їх били палицями, палили смолоскипами, шматували гаками їх тіло, тримали цілу ніч нагими на морозі, волочили кіньми, у п’яти забивали цвяхи і так тягали по землі. А вони славили Господа і в тяжких муках просили Його про дар витривалости і чимшвидше прийти до Ісуса. Аж раптом серед найбільших мук явився ангел небесний, осяяв їх небесним світлом і поклав на їх голови прекрасні вінці. Кати, які це бачили, від страху попадали на землю. Однак мучитель не упокорився перед чудом Божим і наказав свв. мучеників стяти мечем. Тіло святого Трифона поховано в його рідному селі Кампсаді, а згодом перенесено до Царгорода, а ще пізніше – до Риму. Бог прославив його мощі численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Юдa.1,1–10:  «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»

Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту дуже плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Однак дав свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так чинити.

Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам свободу. І коли ми вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радості життя людського, земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати повноцінною, правдивою. 

Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть трудні, коли ми віддаляємось від Бога. Саме тому, щоб нас збудили, коли ідемо на погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен із нас якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!

***

Лк.22,39-42; 45-23,1:  «Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!» 

Часто в нашому християнському житті ми дотримуємося таких самих принципів поведінки, як у світі, де ми часто навчаємося грати ролі: керівника на підприємстві, батька –матері, члена якоїсь організації. Приходимо до церкви, де, замість того щоб зустрітися і спілкуватися з Богом, так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або грішника. Але Господь дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, відбілювали. Бог чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним. 

Бачимо, що Ісус Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього на серці: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Каже: «Отче, якщо хочеш», тобто готовий прийняти й іншу волю Небесного Отця. Але Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього подумає. Так і ми у своєму житті не маємо боятися просити Бога, дякувати Йому, виявляти свої недоліки, вади, пристрасті – усе, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед Ним роль, але очікує, щоб ми стали перед Ним такими, як ми є.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.02.2018р. Б. / Святих чудотворців і безсрібників Кира та Йоана

Святих чудотворців і безсрібників Кира та Йоана

Тропар, гл. 5: Через троїчну благодать, яка оселилась у чистих серцях ваших, преблаженні Кире та Йоане, явились ви духів нечистих страшними прогонителями. І не лише явних, а й тайних недугів лікарями були, тому маючи дерзновення до чоловіколюбця Бога, безперестанними вашими молитвами душевні наші пристрасті зціліть. 

Кондак, гл. 3: Від божественної благодаті дар чудес прийнявши, святії, чудодієте безперестанно, всі пристрасті наші невидимим ліком відсікаючи, Кире премудрий із Йоаном славним, бо ви є лікарями божественними. 

У часи переслідування християн за Диоклетіяна в Олександрії жив благочестивий і учений лікар на ім’я Кир, який не те, що не брав від хворих жодної платні, а ще й приводив їх до пізнання Ісуса Христа і навертав багатьох поган. Довідався про це мучитель і наказав його ув’язнити, та святий Кир, за наказом Божим, сховався в Аравії. Там він прийняв монаше життя і продовжував лікувати хворих, однак не людськими ліками, а самою лиш молитвою, бо Бог дав йому силу чудесного зцілення. 

Дізнався про це один воїн на ім’я Йоан. Був він родом з Едеси, а в Єрусалимі, куди прийшов поклонитися святим місцям, почув про святого безсрібника (так звалися християнські лікарі, що лікували без платні) Кира і, приставши до нього, разом з ним навертав поган і прислуговував хворим. 

У тому часі олександрійський мучитель Сиріян у місті Канопі схопив одну невісту, Атанасію, і трьох її доньок: 15-літню Теоктисту, 13-літню Теодотію і 11-літню Євдоксію, і кинув їх у в’язницю. Довідавшись про це, святі Кир і Йоан, поспішили до Канопи, щоб скріпити матір і її доньок у Христовій вірі і заохотити їх до витривалости. Однак погани впіймали святих безсрібників і привели їх на суд, на якому святі прилюдно славили Христа. І Сиріян віддав їх на муки, наказавши бити бичами, палити смолоскипами, рани натирати оцтом, сіллю і січеним волосом, ноги обливати гарячою смолою – усе це святі стійко терпіли і продовжували голосно славили Ісуса Христа. Дочки святої Атанасії, які це бачили, не злякалися мучителів і, на очах своєї матері, перенесли такі самі муки. Тоді Сиріян наказав матір і її дочок стяти мечем, а після них на тому ж місці було стято святих Кира і Йоана. Сталося це 31 січня 311 р. 

Святих християни поховали в церкві святого Марка, а за імператора Теодосія Молодшого їх мощі було перенесено до села Манутин, де прославилися вони численними чудесами. Пізніше мощі було перенесено до Риму, а з Риму до баварського міста Мюнхену, у церкву святого Михаїла. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.02.2018р. Б. / Празник трьох Святителів і учителів Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого

Собор святих отців наших, вселенських великих трьох єрархів і учителів Василія Великого, Григорія Богослова і Йоана Золотоустого

Тропар, глас 4: До апостолів подібні і вселенної вчителі,* Владику всіх моліте,* щоб мир вселенній дарував* і душам нашим велику милість. 

Кондак, глас 2: Священних і боговісних проповідників,* найвищих учителів, Господи, прийняв Ти в насолоду дібр Твоїх і упокій,* труди бо їх і смерть прийняв Ти вище всяких плодів,* єдиний, що прославляєш святих Твоїх. 

Усіх цих трьох великих учителів Христової Церкви і її світил, прославлених за життя і після смерти великими чудесами, вірні почитали з перших літ після їх смерти. Та за імператора Олексія Комнина (1081-1118) почався в Царгороді спір, котрий з трьох великих єрархів більший. І тоді всі троє явилися єпископові Евхаїди Йоанові, чоловікові великої святости й учености, і сказали йому так: “Всі ми у Бога маємо однакову славу і немає між нами суперечок з цього приводу. За життя ми писали про те, що було корисне для спасіння вірних, а писали так, як нам казав Святий Дух; навчали того, чого самі навчилися. Нема між нами першого і другого, нехай же і люди нас не розділяють, бо ми за життя любили мир і згоду й любимо її і тепер. А щоб показати, що ми є одне у Бога, признач празничну службу для нас в один день, а ми постараємося, щоб усі, вшановуючи нашу пам’ять, отримали поміч для спасіння, можемо це зробити, бо маємо ласку в Бога!” І тоді, після цього об’явлення, свята Церква визначила день 30 січня на вшанування пам’яті і почитання великих трьох святителів.

Святий Василій Великий (329-379)

Його батьки і діди — визначні патриції, заслужені і впливові роди та безстрашні визнавці святої віри. Його небуденні здібності, надзвичайно швидкий розум, велике бажання знань, а також фінансова спроможність, відкрили дорогу до найвищих і найкращих тодішніх шкіл і професорів. Британський історик Ф. Фарвар так описує особу святого Василія: "Його риси і постава, його струнка постать, бліде обличчя, бистре око, серйозна поведінка свідчили про шляхетське походження. Природна визначність характеру робила несмілими його ворогів, а захоплювала його приятелів. Це був уроджений володар, який християнською покорою ледве здушував почуття власної вищости" (Життя святих, Τ. II). 

Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький (ЧСВВ) у вступі до Аскетичних Творів святого о. нашого Василія Великого сказав про нього: "Василій це чоловік всебічно освічений у всіх напрямах тодішнього знання, знаменитий бесідник, незрівнянний знавець Святого Письма, знаменитий догматист та полеміст у боротьбі проти аріян". 

Святий Василій за своєю природою аскет і богослов. Будучи архиєпископом Кесарії у Кападокії, він зарекомендував себе як справжній оборонець святої віри, добрий організатор, знаменитий бесідник, визначний письменник, реформатор богослуження і святої Літургії, ревний опікун сиріт та вбогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому титул Великого, його пам'ять наша Церква вшановує в день його смерти 1 січня.

Святий Григорій Богослов (к. 326-390)

Його батько, також на ім'я Григорій, був єпископом у Назіянзі в Кападокії. Ще до його народження побожна мати Нонна склала обітницю віддати сина на службу Богові. Відтак, вручаючи Святе Письмо юнакові, вона сказала: "Як обіцяла, приношу тебе Богові, тож сповни моє бажання. Ти народився внаслідок моїх молитов. І про це тепер молюся, щоб ти був досконалий. Вручаю тобі, мій сину, цей дорогоцінний скарб, орудуй ним через ціле твоє життя а в майбутньому одержиш ще більші блага". 

Як святий Василій, так і святий Григорій одержав всебічну освіту у високих школах. У дорозі на студії до Атен його корабель захопила на морі велика буря. Він тоді ще не був охрещений, і, боячися, що загине без святого хреста, склав обіт: коли щасливо врятується, то посвятить себе службі Богові. В Атенах він зустрів святого Василія і вони стали вірними друзями на ціле життя. Про їхнє життя в Атенах він коротко каже: "Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу до школи по науку". 

Батько Григорія висвятив сина на священика, а святий Василій відтак призначив його на єпископа Сазими. Святий Григорій кілька літ був архиєпископом Царгорода. Він відзначився як глибокий проповідник. Його проповіді — мистецькі перлини й архитвори бесідництва. Святий Григорій великий звеличник святої Тройці. Догму про Святу Тройцю він кладе в основу християнської релігії. За свої богословські науки отримав назву Богослова. Візантійці звали його християнським Демосфеном. 

Святий Григорій за природою тихий, ніжний, чутливий і співчутливий. Завжди мріяв про життя молитви і контемпляції на самоті. Залишив проповіді, поезії і листи. Написав гарне Надмогильне Слово на честь свого друга святого Василія Великого та на честь свого батька Григорія. Пам'ять його смерти вшановуємо 25 січня.

Святий Йоан Золотоустий (347-407)

Він — дитина великого міста Антіохії. Там народився і довгі літа вів активну діяльність як ревний священик і невтомний проповідник. Проповідь була нерозлучною частиною його життя і душі. "Не можу одного дня проминути, — каже він своїм слухачам, — щоб вас не накормити зі скарбів Святого Письма". Мав слабке здоров'я, але коли виходив на проповідницю, то відновлював свої сили. Він сам про це говорить: "Проповідування робить мене здоровим. Як тільки відчиню свої уста, то зникає всяке умучення". Своїми проповідями він захоплював великі маси. У проповідях і гоміліях дає гарне пояснення великої частини Святого Письма Старого й Нового Завіту. За свої палкі і поривисті проповіді він отримав назву Золотоустого. Святий Йоан Золотоустий, як священик і як єпископ, цілком відданий своїй Церкві і своїм вірним. Він великий приятель і опікун убогих, удів і сиріт, його світлі таланти винесли його на архиєпископський престол столичного міста Царгорода. 

Святий Йоан Золотоустий — це ревний і повний жертви пастир, незрівнянний бесідник, учитель віри й моралі. До нас дійшло понад 800 його проповідей, книга Про священство та багато листів. На наших землях ще в княжих часах нічиїх проповідей так не знали і читали, як його. У домонгольській добі в нас було багато перекладів і вибраного з його проповідей під різними назвами, як "Златоуст", "Златоструй", "Ізмарагд", "Маргарит". "Ізборник" князя Святослава 1033 року містить у собі вибране з творів Йоана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, Атанасія Великого, Григорія Ниського та инших. Його пам'ять відзначаємо два рази в році: день його смерти — 13 листопада і перенесення його мощей — 27 січня. 

__________
У той самий день

Святого священномученика Іполита, єпископа Портуенського

Тропар, гл. 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Іполите, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Світильником вічносяйним явився ти світові, просвіщаючи помисли вірних блискавками божественних слів твоїх, святителю Іполите, тому священну і божественну пам’ять твою всі радісно звершуємо і вірно почитаємо. 

Прийняв цей святий мученицьку смерть, за одними джерелами, за імператора Олександра Севера, а за іншими – за правління Клавдія. Коли мучителі стали страшно мучити святого Кенсорина, великого царського достойника, коли не побоялися чудес, які він творив перед судом (воскресив мертвого), і коли опісля було стято мечем цього святого разом з 20 вояками, котрі навернулися, бачачи свідчення віри святого Кенсорина, то Іполит рішився сам свідчити Христа Спасителя.

Сталося так, що погани привели на суд дівицю Хрисію і святого Савина. А коли вони не хотіли зректися Спасителя, то святу Хрисію били жилами, палили її тіло смолоскипами, били по плечах олов’яним молотом, і в кінці кинули в море. Святого Савина замучено вогнем. Тоді Іполит став перед судом і грозив катам вічною карою. За це, після тяжких мук, йому зв’язали руки й ноги і кинули в море. Прославився цей святий тлумаченням багатьох книг Святого Письма. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.8,8–9,2:  «Страва не зближує нас до Бога»

Через первородний гріх людини, гріх непослуху Адама і Єви, він увійшов і в людство, і в кожну людину. Коли придивитися до буття нашої вселенної, то цей гріх увійшов лише в людину, він не увійшов у природу, не увійшов у речі, вони – нейтральні. Все залежить від того, як людина своєю волею, своїми вчинками з цими речами поведеться. 

Свобідна воля людини призводить до того, що одна і та сама річ може бути використана і для гріха, і для добра. Знаємо, що ножем можна вбити, а можна нарізати хліба і нагодувати голодного. Так само і страви, які ми вживаємо, можуть сприяти нашому фізичному скріпленню, а можуть робити з нас розманіжених черевоугодників. 

Стараймося ставитися і до страв, і до всіх речей у нашому житті з позиції, що до Бога наближає, приймати, а все, що віддаляє від Господа, відкидати.

***

Мт.25,31-46:  «Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, – ви мені зробили»

Те, що Бог порівнює себе з найменшими, зазвичай для людини є незбагненною тайною, складною для розуміння й усвідомлення. Ми можемо про це багато розповідати іншим, проповідувати, а от усвідомити собі, що Бог принизив себе до людського буття, що Господь присутній у кожній людині, – це для нас справді велика тайна. І коли ми побачимо Божу присутність в іншій особі, – це справді велике чудо. 

Позаяк інша особа створена за образом Божим, то для нас надважливо розуміти, що наше ставлення до Бога, наша віра в Нього виявляється в тому, як ми ставимося до людей. Якщо ми благоговіємо перед Богом, то це благоговіння виявляється і перед людьми, які носять цей образ Божий. Якщо ж не маємо любові до людей, яких бачимо, то цілковито так само ми ставимося й до Господа. Адже саме в щоденних ситуаціях і стосунках з людьми виявляється те, ким ми насправді є, і те, чи дійсно маємо страх перед Богом, – тобто чи боїмося образити Його навіть найменшим гріхом і непослухом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.02.2018р. Б. / М’ясопусна Неділя; Перенесення мощей св. свмуч. Ігнатія Богоносця; Св. муч. Романа, Якова і Філотея; Преп. Афрата

М’ясопусна Неділя

Притча про блудного сина минулої неділі символічно показала нам незглибиме милосердя Бога, який приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається і шкодує, що здійснив гріхи. Та щоб хтось не наважився грішити тільки тому, що Господь Бог милосердний і простить йому, то свята Церква у двох наступних неділях для перестороги наводить дві справді драматичні сцени: день Страшного Суду і вигнання з раю наших прародичів — Адама й Єви. Ці дві сцени змальовують нам Божу справедливість. У М'ясопусну неділю святе Євангеліє говорить про день Страшного Суду, а Сиропусна неділя оплакує вигнання наших прародичів з раю.

Неділя Блудного Сина наче говорила до нас: "Блудні діти, заверніть з дороги гріха та в покорі й каятті вертайтеся до батьківського дому, бо наш Отець Небесний безконечно милосердний, то простить і вам". — А М'ясопусна й Сиропусна неділі грізним тоном перестерігають нас: "Господь Бог не тільки безконечно милосердний, але й безконечно справедливий, тож не грайтеся з гріхом, але бійтеся строгої руки Божої справедливості й кари".

День Страшного Суду всім нам пригадує велику відповідальність, яка чекає на кожного з нас за наше життя. А швидка й дуже строга Божа кара, що впала на наших прародичів за один-єдиний тяжкий гріх, переконує кожного, що з Богом не можна жартувати. Тож одна й друга неділя доводять нам необхідність виправлення нашого життя, посту й покути, жалю за гріхи, бо тільки тоді зможемо мати надію на Боже милосердя у день Страшного Суду. 

Що таке "м'ясопуст"?

Седмиця, що наступає після неділі Блудного Сина, називається М'ясопусна і закінчується неділею, яка має ту саму назву. М'ясопусна неділя це вже останній день перед Великим постом, у якому ще дозволялося їсти м'ясо. Звідси й назва цієї неділі — м'ясопуст, що значить відпущення, покинення м'яса. Очевидно, ми тут маємо на думці ті часи, коли Великий піст дотримувався дуже строго. 

Богослужба М'ясопусної неділі

М'ясопусна неділя ще має назву неділі про Страшний Суд. Цього дня читається святе Євангеліє, в якому Ісус Христос говорить про Страшний Суд та про вічну нагороду для праведних і вічну кару для грішних. Події Страшного Суду присвячена вся сьогоднішня богослужба. Оспівуючи перебіг Страшного Суду, вона намагається наповнити нас спасенним страхом, жалем за гріхи та вказати на необхідність добрих справ, передовсім справ милосердя.

Перед цим судом ніхто не втече, і тут усе буде виявлене, нагороджене або покаране, про це сказано в наступних стихирах з великої вечірні неділі: "Книги відчиняться, виявлені будуть людські діла перед нестерпним судом, а вся долина зашумить страшним скреготом плачу, коли побачить усіх грішних, засуджених на вічні муки Твоїм справедливим судом, і даремний плач. Тому молимо Тебе, Блаже, пощади нас слав'ячих Тебе, єдиний многомилостивий". "Засурмлять труби й розпадуться гроби, і ввесь людський рід воскресне з трепетом. Ті, що творили добро, радуються в радості чекаючи, щоб прийняти нагороду. А грішники тремтять, гірко ридаючи, бо йдуть на муку й відлучаються від вибраних. Господи слави, змилосердися над нами й пощади нас, як Благий, та зроби нас гідними мати частку з тими, що Тебе полюбили". 

Кожний стане на Страшному Суді, і там не будуть зважати на особи, які співають пісні канону утрені цієї неділі: "Надходить день, уже при дверях суд, чувай, душе, де збираються разом царі і князі, багаті й бідні, і кожна людина дістане по заслузі своїх діл" (Четверта пісня). 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

__________
У той самий день

Перенесення мощей святого священномученика Ігнатія Богоносця

Тропар, гл. 4: Як дар освячений Богові себе принісши, поспішив ти бути з’їджений звірами, тому праведний вінець, о Ігнатіє, з небес прийнявши від Бога, спасай почитаючих тебе як святителя Христового і учителя і мучеників співстрадника. 

Кондак, гл. 4: Днесь від сходу возсіявший і все творіння навчаннями просвітивший, мучеництвом украсився богоносний і божественний Ігнатій.

Св. Ігнатій Богоносець загинув мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Згодом святі мощі відіслали до Антіохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої поганської богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Папи Климента.

__________
У той самий день
Житіє святих мучеників Романа, Якова і Філотея

Ці святі були родом з Самосати. Згідно з венеційською Мінеєю, вони терпіли за святу віру тяжкі муки. Спочатку били їх ціпами по раменам і стегнам, і тяжко побитих кинули в кайданах у в’язницю. Потім шматували їх тіло гаками, а під кінець пробили їм цвяхами голови. Всі вони прийняли вінець мучеників. Точна дата смерти не відома. 

__________
У той самий день
Житіє преподобного отця Афрата

Цей великий слуга Божий народився в Персії. Пізнавши всю нужду цього світу, він покинув свою славну і багату рідню й осів поблизу міста Едеси, де провадив самотнє, дуже суворе життя. Потім вступив до монастиря біля Антіохії, і тут дивував усіх своїми постами, їв лишень хліб і тільки в старості став споживати ярину. Коли одного разу його земляк на ім’я Антемій хотів йому подарувати багатий одяг, привезений з Персії, святий Афрат не прийняв подарунка, бо, як сказав, його стара одежу йому є наймиліша, а двох ряс монахові не годиться мати. 

Коли ж імператор Валент, єретик, приїхав до Антіохії і став мучити й убивати вірних, багатьох велів топити в ріці Оронт, тоді святий Афрат разом зі священиками Діодором і Флавіяном збирав вірних, скріплював їх і заохочував до витривалости. Одного разу натрапив на преподобного у місті сам імператор і запитав, чому він покинув пустелю. На те святий Афрат сміливо відповів: “Ти винен у тому, бо розпалюєш вогонь переслідування Божої Церкви, а моє завдання – гасити той вогонь!” Бог наділив святого Афрата даром чудес. Своє життя святий закінчив у великій святості. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР