Юдa.1,1–10: «Згодом віддав на погибель тих, які не вірували»
Нас може дивувати, як Бог, який є любов’ю, може віддавати когось
на погибель. Звичайно у Старому Завіті й на початку Нового Завіту дуже
плекалася свідомість віри в єдиного Бога. Було глибоке розуміння, що без
Господа і Його волі нічого не стається, ні добро ні зло. Він стоїть за
кожною подією нашого життя. Коли ми кажемо, що Бог когось віддав на
погибель, то не тому, що Він своїм рішенням засудив і віддав. Однак дав
свободу людині, щоб вона сама прийняла це рішення – так жити, так
чинити.
Бог, не зважаючи на свою всемогутність, завжди залишає нам
свободу. І коли ми вибираємо зло та відходимо від Бога, це падіння
позбавляє нас не тільки буття з Богом, а й радості життя людського,
земного. Бачимо, якщо людина відходить від Бога, якою вона стає у своєму
людському житті, людина деградує. Лише з Богом людина може ставати
повноцінною, правдивою.
Тому Бог допускає різні ситуації, іноді навіть трудні, коли ми
віддаляємось від Бога. Саме тому, щоб нас збудили, коли ідемо на
погибель, коли опиняємося в ситуації богозалишеності. Кожен із нас
якоюсь мірою посмакував життя без Бога через свої прогрішення і гріхи. Тепер маємо цей свій досвід врахувати й ніколи не повертатися до того найважчого з можливих станів – життя без Бога!
***
Лк.22,39-42; 45-23,1: «Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!»
Часто в нашому християнському житті ми дотримуємося таких самих
принципів поведінки, як у світі, де ми часто навчаємося грати ролі:
керівника на підприємстві, батька –матері, члена якоїсь організації.
Приходимо до церкви, де, замість того щоб зустрітися і спілкуватися з
Богом, так само починаємо грати якусь роль: доброго християнина або
грішника. Але Господь дивиться на серце людини, Він добре знає нас і не
потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, відбілювали. Бог
чекає, щоб ми жили в правді, тоді наше духовне життя буде ефективним.
Бачимо, що Ісус Христос без страху говорить Отцеві те, що в Нього
на серці: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!» Каже: «Отче,
якщо хочеш», тобто готовий прийняти й іншу волю Небесного Отця. Але
Ісус возносить Богові це прохання без страху, що Отець про Нього
подумає. Так і ми у своєму житті не маємо боятися просити Бога, дякувати
Йому, виявляти свої недоліки, вади, пристрасті – усе, що нас турбує. Бог не потребує, щоб ми грали перед Ним роль, але очікує, щоб ми стали перед Ним такими, як ми є.
+ВЕНЕДИКТ
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар