ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 21 грудня 2013 р.

21.12.2013р. Б. / Бюро УГКЦ з питань екології проводить конкурс «Усе створіння славить Творця»


 Бюро УГКЦ з питань екології проводить конкурс «Усе створіння славить Творця»Дорогі друзі, наближаються Різдвяні свята і все навкруги завмирає в трепетному очікуванні приходу обіцяного від віків Месії. З нагоди «Різдва Христового 2014 року» Бюро УГКЦ з питань екології проводить конкурс на краще авторське віншування-привітання під назвою «Усе створіння славить Творця».

Мета конкурсу: сприяти усвідомленню Правди нашої християнської віри про те, що Різдво – це свято усіх, в тому числі й усього Божого створіння – природи, яка через наше шанобливе до неї ставлення також прагне відчути радість з приходу Спасителя.

Даний конкурс, який проводиться вперше, є чудовою нагодою для того, щоб переосмислити нашу християнську віру та по-новому – по-божому почати ставитись до створіння, яке «… нетерпляче очікує виявлення синів Божих» (Рим 8, 19).


Долучаючись до цього конкурсу новими авторськими віншуваннями, ми робимо свій маленький вклад у розвиток літературно-культурної спадщини нашої церковної традиції, яка через цей творчий доробок увіковічнить прославу Спасителя серед нашого народу.

Сподіваємось, що даний конкурс стане автентичним внеском для цілісної реалізації загально-церковної стратегії 2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». «Жива парафія» – це ніщо інше як відблиск Царства небесного в мініатюрі, яке стає реальним вже «тут і тепер» через нашу любов до ближнього та через шанобливе ставлення до природи.

Радіймо і веселімося у Бозі та допоможімо, щоб наші ближні й уся природа через наше до неї ставлення відчула, що народився Христос – Творець і Спаситель світу!


Вимоги до оформлення: текст не більше 1 сторінки А4, шрифт TimesNewRoman, кегль – 14, інтервал 1,15.

Умови конкурсу:

1. Тематична відповідність: віншування-привітання повинні виражати суть свята Різдва Христового і радість та славоспів всього створіння Божого з приводу народження Дитятка Ісуса – Свого Творця і Спасителя.

2. Мають бути чітко вказані:

а. назва віншування (заголовок);

в. прізвище та ім'я учасника;

г. вік та рід заняття (учням потрібно вказати школу і клас);

д. священикам необхідно вказати єпархію та парохію;

е. адреса;

є. телефон.

3. Роботи потрібно надіслати до 20 січня 2014 р. за адресою:

Бюро УГКЦ з питань екології

вул. Гарбарська, 22

76019, м. Івано-Франківськ

або E-Mail: ekoburougcc@ukr.net



Кращі роботи будуть розміщені на сайті Бюро УГКЦ з питань екології: www.ecoburougcc.org.ua. Переможці конкурсу отримають спеціальні грамоти та цінні екологічні нагороди.

Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Інформаційну службу Бюро УГКЦ з питань екології.

Джерело: КІРІОС

пʼятницю, 20 грудня 2013 р.

20.12.2013р. Б. / Як Дід Мороз намагався замінити святого Миколая

Saint NicholasКожний рік 19 грудня, згідно східнохристиянської традиції, ми святкуємо день святого Миколая. Саме він раніше дарував дітям подарунки в Україні, а не Дід Мороз. Навіщо святого Миколая замінили Дідом Морозом? З яких причин з'явився Санта-Клаус на Заході? Чому в Росії Дід Мороз був завжди популярнішим за Святого Миколая? Відповіді на всі ці питання різні й зараз ми спробуємо їх розповісти. 

Історія започаткування святкування дня святого Миколая нам добре відома. Святий Миколай проживав у 4 столітті в місті Мира, або Мири Лікійські, через що його ще називають Миколаєм Мирлікійським. Мира була розташована на території Малої Азії, тобто - сучасної Туреччини, однак, коли там жив святий Миколай, воно ще не було завойоване турками. 

Про святого Миколая є багато різних легенд. Одна з них розповідає про те, як зубожілий чоловік з горя вирішив продати своїх вродливих доньок в рабство. Щоб допомогти йому, святий Миколай підкинув в його будинок гроші, які він отримав зі спадку свого батька. 

Чоловік зрадів і використав їх як придане, щоб видати заміж одну з доньок. Після її заміжжя Миколай підкинув гроші ще раз і, завдяки цьому, друга донька також змогла взяти шлюб.

Існує ще багато різних історій про те, як святий Миколай допомагав бідним людям та дітям. Відповідно до цього, закріпилась традиція дарувати подарунки в день пам'яті святого.

Однак у 16-17 столітті в Європі з'явилось протестантство, яке рішуче заперечувало ідею поклоніння святим. Проте свято було надзвичайно популяним і припинити його святкування виявилося дуже непросто. Тоді традицію дарувати подарунки було перенесено на Різдво, але акцент ставився на тому, що дарунки йдуть від маленького Ісуса, а не святого Миколая.

В Данії традиція святкування цього дня була найсильнішою і називали вони святого Миколая Сінтер Клаас. Через них в Північну Америку поширився образ святого Миколая, який в 1823 році перетворився на товстенького веселого дідуся завдяки поемі Климента Кларка Мура "Ніч проти Різдва". З часом Сінтер Клаас став Санта-Клаусом - саме таким, яким ми знаємо його сьогодні.

Однак в Україні протестантизм ніколи не набував вельми вагомої популярності й святий Миколай був єдиним, хто приносив дітям подарунки. Так тривало до того часу, поки в Україну не прийшов більшовизм-комунізм і, зокрема, в 1927 році не розпочалася чергова, причому неймовірно потужна, антирелігійна кампанія. І хоча в Росії подарунки дітям приносив не святий Миколай, а Дід Мороз, саме на нього пішла агресивно-рішуча хвиля критики.

"Дітей обманюють, що подарунки їм приніс Дід Мороз. Пануючі експлуататорські класи користуються "милою" ялиночкою і "добрим" Дідом Морозом ще й для того, аби зробити з робітників слухняних і терплячих слуг капіталізму", - читаємо в одній з тогочасних войовничо-атеїстичних пропагандистських брошур.

Різдво було заборонено, так само, як і ялинка та Дід Мороз. Проте, зрештою, більшовики "здалися" і 1935 року один з їхніх провідних партфункціонерів - Постишев запропонував - все ж таки - повернути Діда Мороза разом із ялинкою, але на святкування Нового року.

Взагалі ж, російський Дід Мороз має зовсім мало спільного зі святим Миколаєм. В давнину в Московії-Росії, на відміну від Заходу, на день святого Миколая не було прийнято дарувати подарунки. Дід Мороз виник під впливом фольклорно-язичницьких традицій і вірувань у міфічного божества Мороза, якого уявляли старцем з бородою і суворим поглядом. З роками такий образ Мороза почав пом'якшуватись, аж поки не став добрим Дідом Морозом.

І хоча в Україні традиція святкування всіх трьох свят перебуває в ще - не зовсім - усталеній формі, будемо сподіватися, що час розставить все по своїм місцям.

Джерело: КІРІОС

четвер, 19 грудня 2013 р.

19.12.2013р. Б. / Кілька слів про користь майдану для християн

Минулий тиждень приніс католикам і усім громадянам України чергові випробування, але і чергові радості. Дика спроба розгону Майдану успішно провалилася. І якщо вірити ЗМІ, принаймні один атеїст знайшов Бога у чуді ненасильницького опору озвірілому «Беркуту». Це не може не тішити кожне християнське серце.

Іншим моментом, який сповняє надією християнське серце, є те, що греко-католицькі, римо-католицькі та православні (Київського патріархату) владики і отці дійсно показали, що вони – пастирі народу Божого, а не наймити, які покидають своїх овець в тяжку хвилину або пробують навіть в такій ситуації, яка склалася в Україні, загравати зі злочинною владою, яка за фактом проголосила війну власним громадянам.

Майже миттєва реакція Постійного Синоду УГКЦ, Єпископської Конференції України, УПЦ КП на чергові криваві події на Майдані, гостре засудження насильницьких дій влади, спроба на так званому круглому столі опам’ятати президента-злочинця свідчать про активну суспільну позицію українських Церков. І це тішить.

Не може не тішити те, що християнське привітання «Слава Ісусу Христу!» стало одним з проголошень Майдану, що з його сцени звучить слово Владик і молитва. У цей спосіб принаймні частина українського суспільства засвідчує свою правдиву європейську християнськість.

А те, що недільний протест розпочався екуменічним молебнем, на мою скромну думку, свідчить про те, що провідники політичного життя і громадянського суспільства починають розуміти важливість християнства в житті українських громадян. Що так само є радісною звісткою для християн України.

Свідченням християнської віри для багатьох стало і прийняття Русланою благословення від Преосвященного владики Бориса (Ґудзяка) і це так само вселяє надію. Рівно ж як і реакція Михайлівського золотоверхого та львівських церков на вість про спробу насильницького розгону Майдану зграєю майже толкінівських орків і тролів посеред ночі. Дзвони били щогодини, сповіщаючи громаду про небезпеку, яка нависла над нею.

Звісно, усі слова спам’ятовування зі сторони релігійних провідників України суттєвим чином не вплинуть на межигірського тирана. Поведінка його і його режиму останнім часом вказує на те, що він не збирається звертати з дороги насильства, брехні, облуди, з дороги зла. Але правдива християнська молитва уже показала свою здатність оборонити безборонних перед насильством влади. І хоча влада розкручує маховик репресій і провокацій, і хоча ніхто не виключає силового сценарію, ми християни покликані жити вірою.

Вірою, яка, скріплена молитвою, стане на заваді силам зла, які вістря свого насилля спрямовують проти нашого народу, проти нашої Церкви. Минулий тиждень переконав кожного християнина в Україні, що влада, яка здатна кинути «Беркут» проти Церкви, Яка молиться, стала на дорогу зла, що влада, яка розпочала війну проти власних громадян є суспільним злом. Тому для кожного християнина є моральним обов’язком прийняти участь у законній самообороні суспільства супроти бандитської влади, і то першочергово молитвою й мирним акціями громадянської непокори.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:   Воїни Христа Царя

середу, 18 грудня 2013 р.

18.12.2013р. Б. / В УПЦ радять не відновлювати пам'ятник Леніну, а зробити пам'ятник Св. Варварі


В УПЦ МП хотіли б побачити на місці знесеного Леніна пам'ятник святій ВарваріКеруючий справами Української православної церкви Московського патріархату митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) допускає, що на місці знесеного пам'ятника Леніну в центрі Києва можна було б встановити пам'ятник святій великомучениці Варварі,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УНІАН.

Про це він сказав в рамках суспільної дискусії, відповідаючи на питання "УНІАН-Релігії" про те, чи варто відновлювати в Києві пам'ятник Леніну.

"Думаю, що на місці знесеного пам'ятника можна було б встановити символ, який би свідчив про каяття нашого народу і про його прагнення до духовного очищення. Можливо, на цьому місці варто було б встановити хрест як символ страждань нашого народу в ХХ столітті. Можливо, можна було б встановити пам'ятник комусь із шанованих християнських святих. Наприклад, подумати над встановленням тут пам'ятника святій великомучениці Варварі ", - сказав митрополит.

 Він пояснив, що "свята глибоко шанована в українському народі, її мощі з XII століття знаходяться в Києві".

 "За молитвами святої Варвари Господь посилає християнам  каяття і удостоює прийняття Святого Причастя в кінці земного шляху. Православні віруючі звертаються до святої Варвари з проханням, щоб вона допомогла їм гідно закінчити шлях земного життя. Саме тому святу Варвару традиційно зображають з церковною чашею ", - сказав митрополит Антоній.В УПЦ радять не відновлювати пам'ятник Леніну, а зробити пам'ятник Св. Варварі

Він зауважив, що свята Варвара шанувалася як у православній, так і в католицькій церкві, тому ідея створення пам'ятника може бути підтримана більшістю мешканців Києва.

  Православні та греко-католики 17 грудня відзначають день пам'яті святої великомучениці Варвари. Католицька церква відзначає день святої Варвари 4 грудня.

Варвара постраждала за віру в Христа в 306 році за часів імператора Максиміана.

 Вона народилася в язичницькій сім'ї, але з дитинства вирішила присвятити життя служінню Ісусу Христу, за що батько зрікся дочки.

 Після тривалих мук у в'язниці Варварі з'явився Христос, підтримав і зцілив рани. На другий день Варвара була піддана новим катуванням. Свідком її страждань була дівчина Юліанія, яка теж проголосила себе християнкою. Її повісили поруч з Варварою, катували, після чого обом відсікли голови. Святу Варвару власноруч стратив рідний батько.

 У передсмертній молитві свята Варвара молила Бога, щоб усі, хто будуть згадувати її мучеництво, просити її допомоги, були позбавлені раптової смерті без сповіді і причастя. У відповідь голос з небес пообіцяв виконати її прохання. Тому свята Варвара тримає на іконі святий потир, якого за канонами церкви не може торкатися ніхто з мирян, - лише священик.

Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна, княжна Варвара, одружуючись з князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх до Києва. З січня 1961 року й понині мощі великомучениці покояться у Свято-Володимирському соборі (УПЦ КП).

Джерело: КІРІОС

вівторок, 17 грудня 2013 р.

17.12.2013р. Б. / Папа: Коли бракує пророчого духу, порожнечу займає клерикалізм

Capela-Santa-Marta
Пророк — це той, хто слухає Боже слово, вміє розпізнавати теперішнє та спрямовуватися у майбутнє. Про це говорив Папа Франциск 16 грудня під час Меси в каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти».
 
За його словами, коли у Церкві бракує цього виміру пророцтв, то в ній бракує Божого життя, на місце якого приходить клерикалізм. 

Святіший Отець зазначив, що пророк «носить у собі ці три виміри: минуле, теперішнє та майбутнє». Щодо минулого, то проповідник пояснив, що «пророк усвідомлює обітницю, носить у своєму серці Божу обітницю, підтримує її живою, її повторює». Далі, споглядаючи на сучасність, на свій народ, він «відчуває силу Святого Духа, щоб сказати йому слово, яке допоможе йому підвестися та далі прямувати до майбутнього». 

«Пророк, — наголосив Папа, — це людина трьох часів: обітниці минулого, споглядання теперішнього та сміливості вказати на шлях у майбутнє. А Господь Бог завжди оберігав Свій народ у важких хвилинах через пророків, у хвилинах, коли народ був пригнічений чи розбитий, коли занепала святиня, коли Єрусалим був під пануванням ворогів. Тоді, коли народ запитував: Господи, Ти обіцяв нам те і те! І що ж тепер діється?». 

Схожу ситуацію, за словами Святішого Отця, переживала Пресвята Богородиця, коли стояла біля підніжжя хреста. У таких хвилинах «потрібне втручання пророка», але його не завжди добре приймають, а навіть і відкидають. Ісус казав фарисеям, що їхні батьки повбивали пророків, тому що їм не подобалося те, що ті говорили. А коли серед народу бракує пророцтва, то, як зауважив проповідник, не вистачає чогось більшого: «не вистачає Божого життя».

Коли відсутній пророчий дух, то всю силу віддається законності. Це бачимо у євангельському уривку, який розповідає про те, що первосвященики запитували Ісуса про те, якою владою Він все те чинить, адже це вони є «панами святині». «Вони, — сказав Папа, — не зрозуміли пророцтв. Вони забули про обітницю! Вони не вміли прочитати знаки часу, їхні очі не змогли проникнути в них, їхні вуха не чули Божого слова. Вони мали лише владу!» 

У цьому контексті Святіший Отець зауважив, що коли у Божого люду немає пророцтва, то цю порожнечу займає клерикалізм, який цікавиться лише тим, про що фарисеї питали Ісуса: «Якою владою Ти це чиниш?». Таким чином, пам’ять про обітницю та надія на майбутнє применшені лише до теперішнього: лише якщо все законно, то тільки тоді йдемо далі. «Нехай у ці дні, коли готуємося до Різдва, наша молитва буде наступною: Господи, нехай не забракне пророків серед Твого люду! Всі ми, охрищені, є пророками», — наголосив Папа, закликаючи просити у Господа Бога дару ніколи не забувати Його обітниці та невтомно прямувати вперед: «Господи, звільни Свій люд від духа клерикалізму та допомагай йому духом пророцтва!». 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

понеділок, 16 грудня 2013 р.

16.12.2013р. Б. / «Ніколи не бійтеся ніжності»

«Різдво для мене - це надія і ніжність...». Інтерв'ю, яке Папа Франциск дав журналісту туринської газети «La Stampa» Андреа Торніеллі, починається з роздумів про сенс Різдва.

Бесіда з журналістом тривала півтори години, під час якої Папа Франциск говорив на теми страждання дітей і драми голоду в світі, відносин Католицької Церкви з іншими християнськими конфесіями, питань шлюбу і сім'ї, які будуть в центрі уваги майбутнього Синоду.

Це перше Різдво, яке відзначається у його понтифікат, і Папа Франциск, з властивою йому простотою, пояснює, як його слід святкувати: «Це зустріч з Ісусом, - говорить Святіший Отець. - Різдво - це зустріч Бога зі Своїм народом. А також це втіха, таємниця втіхи». Різдво, - пояснює Папа в інтерв'ю, опублікованому 14 грудня, - «говорить нам про ніжність і про надію». Папа закликав усіх християн не бути «холодною Церквою, яка не знає, куди йти і потрапляє в пута ідеологій і світського духу». Папа Франциск коротко і переконливо відповів на критику і стереотипи тих, хто бажав би баналізувати різдвяні свята: «Коли людина нездатна зрозуміти цю радість, або знаходиться в ситуації, яка не дозволяє йому це зробити, то він переживає це свято з світськими веселощами. Але між глибокою радістю і світськими веселощами є різниця». Далі Папа Франциск згадав про 50 річницю історичного візиту Павла VI на Святу Землю. Папа Франциск висловив бажання відправитися туди, щоби зустрітися, як він сказав, з «моїм братом Варфоломієм, Патріархом Константинопольським». Потім Папа торкнувся теми страждання невинних дітей, страждання, яке неможливо пояснити, і не залишається нічого іншого, як довіритися Богові, «довіритися Його погляду», - сказав Папа. І це страждання дітей видно також у трагедії голоду. Папа закликав прокинутися від байдужості і припинити чинити марнотратство. У цьому Папа дотримується соціального вчення Церкви, як він сам пояснив, пославшись на Evangelii Gaudium і на критику, з якою на нього обрушилися деякі кола. Журналісту, який запитав Папу, чи не ображений він на те, що його назвали «марксистом», Святіший Отець відповів, що ні: «Це помилкова ідеологія, але я знайомий з багатьма марксистами, які є хорошими людьми, і тому я не відчуваю себе ображеним».

Єдність християн є пріоритетом. Сьогодні, - сказав Папа Франциск, існує «екуменізм, який скріплюється кров'ю», і пояснив: у багатьох країнах християн вбивають без будь-якої різниці, до якої конфесії вони належать, але єдність - це благодать, яка повинна ще прийти.

Говорячи про можливість уділення таїнств для розлучених, які знову вступили в шлюб, Папа послався на лютневу консисторію і на майбутній надзвичайний Синод жовтня 2014 р., але підкреслив необхідність діяти з розсудливістю, щоби не ускладнюючи ситуацію, а проявляючи чесноти тим, хто має владу».

На питання про правильні відносини між Церквою і політикою, Папа відповів, що мова йде про відносини, які рухаються в різних напрямках і мають різні завдання, але вони обидві - Церква і політика - повинні сходитися в одному: у допомозі народу. «Політика благородна, - сказав Папа Франциск, цитуючи Павла VI, - вона є однією з вищих форм милосердя, і стає брудною, коли її використовують для угод». І на завершення Папа розмірковував про роль жінки в Церкві: слід цінувати і виявляти її кращі якості, а не «заганяти» в тісні рамки неправильного розуміння церковності, - сказав Папа Франциск.

Джерела: www.catholic-media.org

Воїни Христа Царя

неділю, 15 грудня 2013 р.

15.12.2013р. Б. / Дорогі священики, перечитайте Папське повчання

скучно
Бувають моменти, коли католик сидить на церковній лаві, шкодуючи, що священикові, який проголошує проповідь, не спішно на обід…
 
Недільна Меса. Ти саме сів на лавку, вислухавши Євангеліє. Чекаєш на коротку гомілію. Сподіваєшся, що священик приділить кілька хвилин роздумам над Словом, яке ти щойно почув. Може, скаже щось таке, що допоможе тобі зрозуміти слова Ісуса і застосувати їх у щоденному житті в тижні, який розпочинається. 

Навряд чи можна було помилитися більше! На жаль, тобі знову не пощастило… Замість конкретних рефлексій — абияке лиття води, що купи не тримається. Замість посилань на наші щоденні проблеми — якась складна для осмислення історійка, що мала бути життєвою і цікавою, але, певно, ніхто задуму проповідника не осягнув. Замість кількох простих думок, які становлять собою наслідок раніше промедитованого Слова, — зліпок із заготовок у «помічнику проповідника», поєднаний із якоюсь притягнутою за вуха цитатою (найкраще з Йоана Павла ІІ). 

Після п’яти хвилин з тебе вже досить. Із Євангелія, найшвидше, ти вже нічого не пам’ятаєш. Якщо ти влип, то проповідник зараз ще тільки-но розохочується. По десяти хвилинах при кожному стишенні голосу радієш, що то вже кінець. На жаль, ще ні, і ще ні. Якщо тобі особливо сильно пощастило, то це все може тривати і двадцять з лишком хвилин. По дорозі можеш почути ще якісь суспільно-політичні зауваження. Після такого досвіду жалкуєш, що священик, який править Месу, не поспішає на обід… 

Це не вигадана історія. Такою, на жаль, нерідко є наша сіра, буденна парафіяльна дійсність. Вочевидь, є священики, які роблять на амвоні те, що вони там мають робити; але це, на жаль, все ще винятки. 

На значення проблеми звернув увагу Папа Франциск. У нещодавно опублікованому Апостольському повчанні «Evangelii Gaudium» (яке вже багато хто називає програмним документом нового понтифікату) знаходимо частину, присвячену тому, як має виглядати проголошування гомілій. 

Ось кілька папських порад. Точний діагноз і рецепт доброї проповіді.
 
- Проповідь є точкою відліку для оцінки близькості та здатності на зустріч пастиря зі своїм людом. Ми ж знаємо, що вірні надають їй великого значення. І вони, як і самі висвячені служителі, чимало страждають: одні при слуханні, інші при проголошуванні слова. Це сумно, але так є. 

- Проповідь не може бути розважальним спектаклем, вона не відповідає логіці медіального переказу, але має викликати запал і надати сенсу целебрації (урочистому служінню відправи). Вона становить собою особливий вид, оскільки йдеться про переказування слова у рамках літургійного дійства. Тому вона має бути коротка і повинна уникати того, щоби справляла враження, ніби це якась конференція або лекція. 

- Приготування до переказування слова є таким важливим завданням, що потрібно присвятити певний тривалий час на вивчення, молитву, роздуми і душпастирську креативність. 

- Деякі настоятелі часто вважають, що це неможливо з огляду на численні обов’язки, що вони їх мусять виконувати. Однак я насмілююся просити, аби вони щотижня присвячували цьому завданню достатньо довгий особистий і спільнотний час, навіть якщо треба було би призначити менше часу на інші завдання, хоч би й важливі. 

- Проповідник повинен уміти так слухати люд, аби відкрити те, що вірним потрібно почути. Проповідник — це людина, яка споглядає Слово, а  також споглядає люд. 

- Проповідник, який не готується, не є «духовною» особою, він нечесний і безвідповідальний стосовно отриманих дарів.
 
Пьотр Жилка, deon.pl

Джерело:   КРЕДО