26.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота сімнадцятого тижня 

Євангеліє

Мт.25,1–13:  «Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинах оливу»

Наше життя вірою, християнське життя, наша віра в Бога в реальних життєвих обставинах потребує своєї реалізації, свого потвердження. Бо мало сказати: «Я вірую в Бога». Замало просто стати на молитву до Бога. У реальних обставинах наша віра має реалізовуватись, має бути свідченням, має приносити плоди.

У сьогоднішньому Євангелії про мудрих і немудрих дів олива – це якраз те, що вони здобули своїм життям. Не лише їхня віра, бо одні і другі прийшли зустрічати молодого, навіть поснули всі разом. Але одні мали з собою чесноти, добрі діла, інші ж – не мали.

Тому покликання нашого життя – не лише декларувати свою віру, але щоб наша віра немовби зматеріалізовувалась, щоб наша віра була свідченням у нашому житті. Це найбільше видно в житті апостолів. Вони не стільки проповідували про Бога словами, як несли цього Бога своїм буттям. І куди б вони не приходили, то всюди приносили з собою Бога, являли Бога, показували Бога.

  Хай наше життя буде сповнене тої «оливи», сповнене добрих діл! 

---

Апостол

1Кр.14,20–25:  «Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі»

Бачимо, що дитина з своєї природи рідко творить зло. Нам приємно з дітьми мати справу, з ними розмовляти, бавитись, бо діти є без пристрастей. Пристрасті ними не керують. Але однаково бачимо, що коли людина росте, вона тоді вже має ставати зрілою і зріло приймати рішення, зріло робити свої кроки.

Тому апостол вказує на те, щоб ми ставились до зла, як діти, тобто не піддавались йому, жили в простоті, просто і безпосередньо поводились. Але одночасно своїм розумом також вміли розрізняти, де є зло і де є гріх, і рішуче та категорично з цим боролись, як зрілі особи.

Джерело:   Воїни Христа Царя

25.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

П'ятниця сімнадцятого тижня

Євангеліє

Мр.12,1–12:  «…Винайняв його виноградарям і виїхав на чужину»

 У своєму житті, щоб чогось досягти, кожен мусить докласти значних зусиль. Хтось хоче здобути освіту, хтось прагне вивчити інші мови, хтось – збудувати будинок, придбати авто, займати важливе місце в суспільстві. І щоб це все мати, людина трудиться часто з останніх сил. Але не усвідомлює того, що найбільший дар – це її життя.

 І як в сьогоднішній євангельській розповіді  господар віддає виноградник і все добро цього виноградника для робітників, бо очікує, що вони принесуть плоди, так і Господь дав нам наше життя і все потрібне для того, щоб ми його гідно прожили і приносили плоди. І ці плоди – це не тільки сам кінець нашого життя, а кожна щоденна подія, кожна обставина – це та нагода, щоб плодоносити. Коли ми могли б принести якийсь плід, але не зробили цього, то треба говорити про гріх. А чеснота – це саме той момент, де ми той плід осягнули.

 Вміймо прийняти наше життя як великий дар від Бога і плодоносити! 

---

Апостол

Еф.4,17–25:  «Одягнутися у нову людину, створену на подобу Божу»

Бачимо, що в нас немов би живе дві людини. Одна тягне нас до чогось доброго і великого, божественного, святого, а інша тягне до гріха, до тих чи інших пристрастей, те, про що каже Святе Письмо: дух сильний, але тіло немічне. З одного боку, в людині є дух і божественна присутність, яка тягне її до божественного життя, а з іншого – тілесні схильності людини, які людина унаслідувала від Адама і Єви.

Від нас залежить, наскільки ми піддаємося божественній природі і наскільки ми цій божественній природі дозволяємо в нас жити і розвиватись, щоб вона ставала основою нашого буття. Наскільки ми даємо Богові керувати нашими тілесними стремліннями і бажаннями. Вдивляймось, які ми є, тілесні чи духовні, наскільки ми одягаємося в нову людину.

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

24.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Четвер сімнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.11,27–33:   «Якою владою чиниш таке?»

 Нелегко бути чесними перед іншими людьми, але, що більше, не легко бути чесними самим перед собою. Ми не є чесні, бо не знаємо себе. Не можемо до кінця щиро вказати найперше собі наші плюси, мінуси, наші слабості, наші сильні сторони, наші таланти, наші вади. Ми також часто неготові побачити Божих знаків і Божої дії в нашому житті.

 Коли юдеї приходять до Христа із запитанням, Він відповідає їм запитанням на запитання. Чому? Він ставить перед ними особу Івана Предтечі. Зрозуміло, якщо би вони прийняли Івана Предтечу, то вони б неминуче були змушені прийняти і особу Ісуса Христа.

 У нашому житті так само – одне тягне за собою інше. Якщо ми будемо щирі і чесні в одному, то воно спонукає до щирості в іншому. Якщо ж ми фальшуємо з собою в одному, то воно накладає тінь і фальш на ціле наше життя. Вчімося жити в правді з собою, тоді навчимося жити в правді з Богом, в правді зі світом і людьми.

 Живімо в правді, а правда визволить нас! 

---

Апостол

Еф.4,14–19:    «Вони, очманівши, віддали себе непогамовній розпусті, щоб з ненавистю коїти всяку нечисть»

Який би ми не взяли гріх, чи на яку б не подивились пристрасть, бачимо, що людина ніколи не вгамовується чинячи її. Кожен може побачити це з свого життя, з власного досвіду. Пристрасть нас ніколи не насичує. Роблячи одну пристрасть, людина залишається незадоволеною і переходить до іншої. Роблячи інший гріх людина ніколи не є тим гріхом ощасливлена, і так постійно...

Ніщо і ніхто не наситись нас, як лише Господь. І кожен з нас має цей досвід, коли він досвідчив Бога, "наситився" Богом в молитві в Тайні Покаяння, в Причасті Тіла і Крові. Це сповнює нас не тільки щастям і радістю, але є повнотою, коли нічого іншого не хочеться і нічого більшого ми не очікуємо. Пам’ятаймо, що нічим ми не наситимось, якщо не наситимось і не сповнимось Господом.

+ Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа сімнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.11,23–26:  «Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите…»

 Сьогодні перед нам звучать дуже дивовижні слова: «Все, що лиш попросите з вірою в молитві – отримаєте». Господь не ставить нам якихось інших умов,  коли б Він мав нам щось дати, чи не дати, те, що ми просимо. Чи будемо ми того потребувати, чи не потребувати, чи ми спроможні, чи не спроможні це прийняти... Але каже: «Все, що з вірою попросите, отримаєте». До певної міри можемо сказати, що Господь узалежнює всю свою дію до нас від нашої віри. Бо для Бога немає речей неможливих. Бог віддає нас в наші ж руки – якою мірою своєї віри ми собі відміряємо.

 Пригадуємо собі приклад про Іллю, коли він помолився – і три з половиною роки через його віру не було дощу. Господь, був вже готовий змилосердитися над тим Божим людом, але та віра Іллі вчинила, що посуха продовжувалася. І наступне чудо, яке Господь зробив через віру Іллі, – дає дощ.

 Для нас сьогодні час задуматись: чи ми готові жити довірою до Бога, вірою, що для Нього немає неможливих речей, і все, що я з вірою попрошу, абсолютно все можу отримати! 

---

Апостол

Еф.3,8–21:  «І спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення»

Враховуючи досвід людських стосунків, знаємо, що ми любимо тих, хто нас любить, нас не люблять ті, кому ми спричиняємо кривду, нам допомагають, коли ми допомагаємо і т. д. Часто, коли думаємо про стосунки з Богом, уявляємо собі, що вони відбуваються за такими ж «правилами»: коли робимо добре, то Бог нас любить, коли робимо зле, то Бог нас карає чи буде карати.

Бог є сталий і незмінний у своїй природі. Він любить людину, незважаючи на те, якою б вона не була.

Людина через свій гріх і через своє падіння сама себе віддаляє від Бога, бо стає нездатною жити в Божій любові. А життя без Божої любові і без Бога є пеклом. То ж пам’ятаймо про Божу любов до кожного з нас. Бог нас любить, очікує і вірить в кожного з нас.

+ Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

22.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Вівторок сімнадцятого тижня  

Євангеліє

Мр.11,11–23:  «Хіба не написано: Дім мій домом молитви назоветься для усіх народів?»

Людина, якою б вона не була, – чи ходить до храму частіше, чи вкрай рідко – відчуває і усвідомлює собі, коли робить недобрі вчинки. Просто дехто, якщо не має глибшого духовного життя,  знаходить собі оправдання, чому саме так поступає. Якщо людина усвідомлює, що є гріхом і що так не можна чинити, то вона свідома того, що вона не є покликана до життя в гріху.

 Кожен з нас, напевне, досвідчував це на собі: від доброго і безкорисливого вчинку відчуваєш радість, мир, задоволення, а зробиш гріх, зло – це мучить, не дає спокою, гризе зсередини. Це ще раз нам показує, що людина є покликана до життя з Богом в святості. Блаженний Августин казав: «Серце моє не зазнає спокою, аж поки не пізнає тебе, Боже!»

І кожна людина спрагла цього життя з Богом. Тому завжди маємо вдивлятися в своє нутро, в своє серце, що там є? Чи там є місце для Бога? Для гарних, побожних думок? 

Мусимо розуміти, що наше серце, наша душа – це храм Духа Святого, дім молитви, де має перебувати Бог. Відтак – усе, що є зле, викорінювати з свого серця, а все, що добре – плекати. 

---

Апостол

Еф.2,19–3,7:   «Погани мають доступ до такої самої спадщини, і вони члени того самого тіла й мають участь у тій самій обітниці в Христі Ісусі, через Євангелію»

Часто через гріхи які ми чинимо, ми маємо негативний образ самого себе. Нам не віриться, що ми здатні на великі речі, великі подвиги, великі вчинки, що ми покликані до святого життя. І це правда: самі ми нездатні, але з Богом – так! Смерть і Воскресіння Ісуса Христа роблять нас спосібними жити життям святим.

Тому, не взираючи на наше попереднє життя, не взираючи на наші падіння і невдачі, гріхи і помилки, пам’ятаймо, що в Христі ми є покликані до життя святого і досконалого. Господь своєю смертю гарантує нам це!

+ Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

21.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Понеділок сімнадцятого тижня 

Євангеліє

Мр.10,46-52:  «…Закричав він і промовив: «Сину Давидів, Ісусе, змилуйся надо мною!»

 У сьогоднішньому Євангелії сліпий жебрак двічі кричить до Христа. Знаємо, що коли приїжджає якась поважна особа, світська чи церковна, завжди стараються створити певну  атмосферу, порядок, зберігати етикет. У часи, коли проповідував Ісус, учні й апостоли також старалися впорядкувати стосунки людей з Ним. Сліпий жебрак порушив таку благоговійну, спокійну ситуацію. Він, напевно, роками сидів і просив собі на прожиття, бо не міг працювати і залежав від ласки людей, але однієї миті, знаючи, що поряд проходить Христос, він усвідомив, що має унікальний шанс зцілитися.

 Очевидно, він чув про ті знаки, знамення і чуда, які творив Ісус, тому не просив в Нього хліба чи грошей, але того, чого дійсно потребував.

Отже, сьогоднішнє Євангеліє наголошує, що треба казати Богові про найважливіше, чого ми потребуємо, та мати відвагу настирливо просити цього у Бога, як жебрак. 

 Це не означає, що треба кричати на молитві, але щоб  серце наше «вопіяло», кричало про те, чого потребуємо. Якщо справді в такому стані, в потребі прийдемо до Бога, Він готовий задовольнити і відповісти на будь-яке наше прохання.

---

Апостол

Еф.1,22–2,3:  «Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів»

Апостол нам нагадує, що примхи і похоті, які керували нами до навернення, не можуть мати в нас місця тепер. Оскільки ми хрестилися в Ім’я Христа і зодягнулися в Нього, маємо жити життям, яким жив Він, плекати собі ті думки, які були в Христі Ісусі, вподібнюватися до Нього у всьому.

Часто можемо спостерігати, що в неочікуваних ситуаціях можемо повестись несподівано для себе, зробити щось, чого від себе не чекали. Саме такі ситуації показують нам, що ми є в полоні наших емоцій, наших похотей і пристрастей. Стережімось усього, що віддаляє від Христа!

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя

20.09.2015р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Шістнадцята неділя 

Євангеліє

Мт.25,14–30:  «…Прикликав своїх слуг і передав їм своє майно»

Господь, який творить людину, передає їй в  часі цього творіння «своє майно» – свій образ. І сьогодні Євангеліє оповідає про таланти, які отримують люди. Один отримує п’ять талантів, другий – два таланти, третій – один.

Це символічні числа. Остаточно талант – це наш образ Божий, який ми отримали в собі. Кожен отримав від Бога в повноті цей талант, цей скарб, яким є наше життя.  Бог дарував нам частину цього свого майна, цього буття, цього життя. І покликання кожного з нас – вміти оцінити, що ми отримали.

Ми часто маємо в житті претензії, заздрість, що хтось інший щось має. Але як придивитись до кожного з нас, всі ми іноді одні одним заздримо, всі, буває, думаємо, що хтось має щось, чого не маю я. Але ж Бог кожного обдарував тим, що йому було найбільше потрібно для його добра, дав людині найбільший талант – її Божий образ.

Тож уміймо подивитись на наше життя як великий Божий талант, який ми отримали, найбільший скарб, який Бог дав конкретно кожному!

---

Апостол

2Кор.6,1–10:  «Як ті, що нічого не мають, а все посідають»

Не осуджуючи когось, а навіть самих себе, погляньмо, яким є наше життя. Ми постійно чогось прагнемо, щось шукаємо, щось  хочемо здобути. Здобуваємо одне, і це приносить нам втіху декілька годин, днів, тижнів чи місяців. І тоді шукаємо наступні нескорені вершини. Здобуваємо їх і знову цим не задовольняємось. І так до безконечності можна здобувати, але не мати з того втіхи, якщо не зрозуміти, що найцінніше, що можемо мати в цьому житті, це стосунки з Богом.

Ким були святі? Вони були матеріально бідні чи навіть дуже багаті, але ні одне ні друге ніколи не ставало їм на перешкоді. Вони розуміли, що ніщо земне не зможе задовольнити їх. Вони розуміли, що будь що, що вони мають  їх ніколи не збагатить, що тільки Бог їм дасть все потрібне до життя в мирі зі собою. На прикладі мучеників бачимо, що в них відбирали майно, почесті, посади, навіть життя, а вони ніколи не мали страху, бо знали, що найцінніше – Бога – в них ніхто не може забрати. Пам’ятаймо, що посідаючи Бога, посідаємо все, бо лише Бог має в Собі все.  

+Венедикт

Джерело:   Воїни Христа Царя