ЛЮБОВ


ЛЮБОВ – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 30 серпня 2014 р.

30.08.2014р. Б. / Про Любомира Гузара та його однокласників зняли фільм

сходи якова
У Києві відбувся допрем’єрний показ кінострічки «Сходи Якова». Героями документального фільму стали троє однокласників — колишній глава УГКЦ Любомир Гузар, син командира УПА Юрій Шухевич та медик в третьому поколінні Борис Білинський. 
 
Документальний фільм присвячений трьом однокласникам: архієпископу УГКЦ Любомиру Гузару, багаторічному політв’язню радянських таборів Юрію Шухевичу та онкохірургу Борисові Білинському. 1944 року вони навчалися в одному класі Першої львівської гімназії. Та після завершення навчального року їхні долі розійшлися. Любомир Гузар емігрував із батьками в Австрію, а звідти до США, потім переїхав до Рима, де став кардиналом і архиєпископом. Борис Білинський став онкохірургом у Львові – одним із найвідоміших в Україні. Третій герой фільму, Юрій Шухевич, через діяльність батька Романа Шухевича, який був командиром УПА, 31 рік свого життя провів у радянських таборах. 

«Їхні долі настільки кардинально розійшлися, що це просто дивовижно. Вони втрьох покривають весь спектр доль галицької інтелігенції того часу. Мені хотілося зробити фільм про покоління, про покоління наших батьків. Для когось це дідусі, та для мене це покоління мого батька. І мені здається, воно недооцінене, незрозуміле. Йому не віддано належне суспільством», — сказала режисерка. 

За словами Лесі Харченко ідея фільму сподобалася її головним героям, однак найважчим під час зйомок було викликати їх на відвертість: «Це люди зі складними долями. Дуже різні і тим цікаві, що вони різні. Викликати їх на відвертість і власне розкрити — це було не просто. Доводилося не один раз розмовляти, брати багато разів інтерв’ю». 

Лейтмотивом стрічки є образ життєвого шляху з його перипетіями, який у фільмі символічно називають «сходами Якова». Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, із благословення якого створювалася ця стрічка, пояснив, що хотів би, аби якомога більше людей побачили стрічку. 

«Я б хотів, щоб цей фільм подивилися різні люди, можливо, різних поглядів, різних життєвих позицій, люди різного віку, тому що цей фільм про кожного з нас. Сьогодні під час прем’єри можна було бачити довкола як багато людей дивилися його зі сльозами на очах. Ми сьогодні маємо нові історичні обставини, маємо свої рани, але цей фільм ці рани лікує, робить нас сильнішими, здатними підійматися вперед невпинно по тій драбині Якова», — наголосив Блаженніший Святослав. 

На показі у Києві був присутній і Любомир Гузар, який по завершенню показу подякував команді кіномитців. Як пізніше скромно зазначив сам Любомир Гузар, для нього головне в житті стати Людиною. 

«Я є звичайна людина, одна з багатьох. Моя мрія бути Людиною. Я би дуже хотів бачити, щоб багато осіб бажали бути Людиною, собою. Бо бути Людиною, то є великий божий дар», — зауважив Любомир Гузар. 

Єдиним джерелом фінансування фільму «Сходи Якова» були пожертви людей. Кінострічка створювалася  в рамках документального веб-проекту «Любомир», присвяченого життю архиєпископа. Наступний показ відбудеться у Львові 9 вересня. 



За матеріалами: Радіо Свобода

Джерело:   КРЕДО 
Опубліковано о Немає коментарів:

пʼятниця, 29 серпня 2014 р.

29.08.2014р. Б. / Катерина Щоткіна: «Русске православіє» – не зовсім релігія

Українська журналістка Катерина Щоткіна вважає, що московський патріархат сповідує не християнство, а коктейль християнства з імперіалізмом та месіанізмом. Про це вона пише у своїй статті «Патриарх Кирилл приказал УПЦ МП воевать против Порошенко», опублікованій на сайті «Деловая столица».

Відповідаючи на запитання: «чому «русскоє православіє» стало ворогом українців?», пані Щоткіна пише: «Почнім з того, що це не зовсім релігія. І патріарх сам це чесно признав неодноразово, коли розповідав про те, що ціллю «русского православія» є не Христос, а якась геополітична (і чомусь духовна) ідея з назвою «Святая Русь» (вона ж «русскій мір», але останнім часом військові наклали лапу на цей бренд). Це не перший в історії людства універсалістський релігійний коктейль з Імперіалістичної ідеї, національного месіанізму й елементів християнства, звідки позичено в основному обряд та елементи риторики.»

Джерело:     Воїни Христа Царя
Опубліковано о Немає коментарів:

29.08.2014р. Б. / Папа: Парафія — не місце для пліткарства (+VIDEO)


Про те, якою має бути церква і парафія говорив 27 серпня під час загальної аудієнції Папа Франциск.
 
Розпочинаючи зустріч із паломниками, Святіший Отець підкреслив, що кожного разу, коли відновлюємо наше визнання віри, проказуючи молитву «Вірую», стверджуємо, що Церква є «єдина» і «свята». Вона єдина, бо має свій початок у Триєдиному Богові, таїнстві єдності та повної спільності. Церква є святою, бо заснована на Ісусі Христі, оживлена Святим Духом, сповнена Його любов’ю і Його спасінням. Однак, одночасно, вона є святою і складається з усіх нас, грішників, які кожного дня відчувають власну слабкість та злиденність. Отже, ця віра, яку сповідуємо, спонукує нас до навернення, до мужності щоденно жити єдністю і святістю. І якщо ми роз’єднані, якщо ми не святі, то це тому, що ми не вірні Ісусові. Проте Він, Ісус, не залишає нас самотніми, не залишає Своєї Церкви! 

Він прямує разом із нами, Він нас розуміє. Розуміє наші слабкості, наші гріхи, прощає нам, якщо ми дозволяємо, щоб Він нам пробачив. Ісус завжди з нами, допомагає нам, щоб ми ставали менше грішними, більше святими, більш з’єднаними. 

Найпершою утіхою для нас є той факт, що Ісус багато молився за єдність Своїх учнів. Під час молитви на Тайній вечері Ісус молився: «Отче, щоб ми були одно». Молився за єдність перед Своїми Страстями, перед тим, як пожертвував усім Своїм життям задля нас. І ми щоденно запрошені перечитувати й роздумувати над найзворушливішими сторінками Євангелії від святого Йоана, а саме 17-им розділом. Як же ж чудово знати, що Господь перед самою смертю не турбувався Собою, але думав про нас! А під час Свого драматичного діалогу з Отцем Він молився саме за те, щоб ми були одно з Ним і між нами. Саме цими словами Ісус вчинив Себе посередником в Отця, щоб також і ми могли ввійти у повне сопричастя любові з Ним; одночасно, Він ввіряє ці слова нам, як Свій духовний заповіт, щоб єдність дедалі більше могла ставати ознакою наших християнських громад та найкращою відповіддю тим, хто запитує нас про привід нашої надії. 

«Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Йн 17,21). Вже від самих початків Церква старалась здійснити цю мету, дуже важливу Христовому серцю. В книзі Діянь апостолів згадано, що перші християни відрізнялись тим, що мали «одно серце і одну душу» (Ді 4,32). Однак, наголосив Папа, досвід вказує нам, що існує багато гріхів проти єдності. Не думаймо тільки про єресі, але про дуже часті прогрішення наших громад, про «парафіяльні» гріхи. Іноді наші парафії, які покликані бути місцями спільності, на жаль, позначені заздрощами, антипатіями… Майже усі займаються плітками. Це погано. Церква не є такою! Треба просити у Господа, щоб так не ставалось, підкреслив Святіший Отець. Так стається, коли прагнемо зайняти перші місця, коли ставимо в центрі самих себе, з нашими особистими амбіціями і нашими поглядами, осуджуючи інших; коли дивимось на недоліки наших братів, замість того, щоб бачити їхні дари; коли надаємо більшої ваги тому, що нас розділяє, ніж тому, що нас зближує. 

Святіший Отець звернув увагу на те, що протягом історії Церкви було багато поділів між християнами. Але й тепер християни залишаються розділеними. Потрібно докладати зусиль задля єдності християн, прямувати шляхом єдності, якої прагне Ісус і за яку Він молився. 

Папа Франциск заохотив зробити серйозний іспит сумління. Поділ є одним із найважчих гріхів християнської громади, бо вчиняє спільноту не Божим ділом, а ділом диявола. Господь прагне, щоб ми зростали у взаємоприйнятті, взаємопрощенні, взаємній любові, щоб дедалі більше уподібнитись до Нього, що є спільністю і любов’ю. В цьому полягає святість Церкви: розпізнати себе в Божому образі, наповнитись Його милосердям та ласкою. 

«Нехай же у наших серцях пролунають Ісусові слова: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9), – закликав Святіший Отець. – Щиро просімо прощення за всі ті випадки, коли ми стали нагодою до поділу чи непорозуміння в наших громадах, добре знаючи, що зможемо осягнути спільність тільки шляхом постійного навернення». 



За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 
Опубліковано о Немає коментарів:

середа, 27 серпня 2014 р.

27.08.2014р. Б. / Чи є в сучасному світі пустельники і самітники?

пустельник
Питання: Чи є в сучасному світі пустельники і самітники?

Відповідь: Звісно, в сучасному світі є відлюдники і пустельники — ця форма християнського життя як і раніше актуальна. Вона закріплена і в Кодексі канонічного права, канон 603: «Крім інститутів богопосвяченого життя, Церква визнає життя пустельницьке або самітницьке, при якому вірні Христу через більш суворе віддалення від світу, тишу пустелі, безперервну молитву та покаяння присвячують своє життя прославлянню Бога і спасінню світу. Пустельник, що віддався Богу у посвяченому життю, визнається канонічним правом якщо він публічно сповідує три євангельські ради, підкріплені обітницею або іншими священними узами, складеними на руки єпархіального єпископа і дотримується під його керівництвом відповідного способу життя». 

В Італії, наприклад, досі можна зустріти пустельників і навіть відвідати їх пустелю. В лісах Калабрії живе колишній настоятель парафії о.Ернесто Монтелеоне. Після 25 років пастирського служіння він пішов у пустелю і цілком зосередився на молитві. Отець Ернесто живе в стародавньому монастирі Святого Никодима в спартанських умовах. Незважаючи на відокремлене життя, як це завжди траплялося з відлюдниками протягом історії Церкви, пустелю о. Ернесто відвідують паломники в пошуку духовної розради. Священик приймає тут сповідь і дає духовні настанови. 

Калабрійський відлюдник в курсі усього, що відбувається за межами його лісу. «Політикам потрібно тільки посперечатися, я їх не розумію, а хто займеться проблемами людей?», — дивується о.Ернесто в розмові з журналістом з агентства «АНСА», який його відвідав і написав нарис про цього сучасного пустельника. 

Ще один пустельник, про якого писали медіа, живе неподалік Флоренції. 70-річний священик-камальдул Паоло Джанноне в минулому був викладачем Богословського факультету в Центральній Італії. Пустелю цього відлюдника можна відвідати і навіть залишитися в ній на кілька днів, що й зробили кореспонденти журналу «Посланець святого Антонія». «Через те, що самітник незацікавлений ніким особлисто, його можуть зацікавити усі, і він стає універсальним серцем». Священик стверджує, що життя монаха-відлюдника не повинне бути «невпинним борінням»: воно включає в себе і творчість, і радість, поряд з моментами глибокої скорботи. Він пояснює, що глибокий біль може походити від «прихованих виразок власної особистості, які можуть бути непомітні. Цей біль ранить, але він може перетворитися на псалом плачу, який я приношу Богу, і приводом для надії, оскільки спонукає довірити власну неміч в руки Господа». 

Кореспонденти «Посланця святого Антонія» також поговорили ще з одним відлюдником — 47-річним о. Мауро. Він живе без електрики і водопроводу. Священик розповів, що тягу до відлюдництва він відчув ще в дитинстві. Як і о.Паоло, він був монахом-камальдулом і пережив непростий період в житті, намагаючись знайти щастя з дівчиною, але так і не знайшов його. Отець Мауро повернувся до монастиря і став мандрівником. Під час однієї зі своїх піших мандрівок по Тоскані він зустрів священика, який порадив йому піти в пустелю. Дон Мауро склав монаші ​​обітниці на руки єпископа Луки, який висвятив його на священика і направив до пустелі. Щорічно дон Мауро здійснює піші паломництва, так само, як стародавні мандрівники, просячи притулку в парафіях і монастирях і живучи Божим Провидінням. 

Присутність пустельників — це також особливість Умбрії, батьківщини святого Франциска. В єпархії Сполето і Норчі ця традиція практично не переривалася з самих витоків помісної Церкви. У 2006 році вона відродилася на канонічному рівні, коли єпископ офіційно визнав цю важливу форму християнського життя в єпархії. Деякі відлюдники живуть в древніх монастирях, інші — у звичайних будинках. В Умбрії розвинене також жіноче відлюдництво, тут живуть кілька пустельниць. Наприклад, Тереза ​​Бертончелло живе в містечку Патріко поблизу Сполето. Її житло можна відвідати, у неї можна попросити про пораду та духовне наставництво. Або сестра Христина Емануела, 45-річна черниця, яка раніше жила в затворі, а у 2010 році відчула покликання до ще більш відокремленого життя. 

Джерело:   КРЕДО
 
Опубліковано о Немає коментарів:

вівторок, 26 серпня 2014 р.

26.08.2014р. Б. / "Незалежність нам сьогодні обходиться ціною найкращих синів України", - єпарх Бучацький владика Дмитро (Григорак), ЧСВВ

Святкування Дня Незалежності в м.Чорткові пройшло біля пам'ятного хреста, який був поставлений 23 роки тому, в честь проголошення Незалежності України. Спільну молитву духовенства УГКЦ, УПЦ КП та вірних  очолив єпарх Бучацький владика Дмитро (Григорак), ЧСВВ.

Владика  звернув увагу на дорогу ціну Незалежності України, - "Дуже дорого нам сьогодні коштує Незалежність. Ми вже більше ніколи не скажемо, що отримали її без крові. На жаль, вона нам сьогодні обходиться ціною найкращих синів України. Але, ми маємо вірити  і не сумніватися, що з надією на Господа, а не на себе і на свої добрі справи, а тільки на Господа, ми переможемо."

У концертній програмі, яку представило керівництво РБК ім. К. Рубчакової присутні ще раз пересвідчилися у великій майстерності керівника п. Й. Овод, а також талановитості виконавців. Виконані ними твори були продовженням молитви за Україну, її героїв та бажанням кращої долі для українського народу.

Джерела:  Прес-служба Бучацької єпархії УГКЦ
 
Воїни Христа Царя
Опубліковано о Немає коментарів:

26.08.2014р. Б. / Лицеміри

маски
Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХІ Звичайного тижня, рік ІІ
 
Горе вам книжники та фарисеї, лицеміри… Слово «лицеміри» походить від «міряти лице», тобто надягати маску. Колись у грецькому театрі актори носили маски, сумні або веселі відповідно до ролі, яку мали зіграти. Однак внутрішній стан актора не завжди відповідав масці. Звідти і пішов звичай лицемірами називати людей, чий зовнішній стан не збігається з внутрішнім. 

Ось і Ісус критикує фарисеїв та книжників, що вони переймаються тільки зовнішніми справами: «Очищаєте чашу ззовні, а всередині вона повна здирства…» Такі старання ні до чого доброго не приводять. Людина має бути прекрасною насамперед усередині. Коли серце людини чисте, тоді не буде поганих прагнень, а як не буде поганих прагнень — не буде поганих думок; не буде поганих думок — не буде поганих слів і розмов, а не буде цього — не буде поганих дій. 

Фарисею сліпий, очисти перше середину чаші, щоб і ззовні вона стала чистою.

Джерело:   КРЕДО 
Опубліковано о Немає коментарів:

понеділок, 25 серпня 2014 р.

25.08.2014р. Б. / Патріарх УГКЦ освятив у Києві пам’ятник героям Небесної сотні

Хрест Героям Небесної сотні
У 23 річницю Незалежності України Патріарх УГКЦ освятив пам’ятний хрест Героям Небесної сотні. Пам’ятник встановлено біля міжконфесійного храму святого Миколи Чудотворця при Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут».
 
Чому хрест? «Для нас християн, — сказав Патріарх до учасників події, — хрест є знаком перемоги, бо на ньому Син Божий Ісус Христос своєю смертю смерть переміг і дав нам з вами життя. Цей знак Він залишив нам, щоб ми з вами перемагали наших ворогів. Сьогодні цей знак перемоги Господь вкладає в наші руки, у руки наших студентів, нашої молоді».

Крім того, за його словами, хрест є знаком примирення. «Апостол Павло навчає, що коли Ісус Христос помер на хресті, людина і Бог примирилися. На хресті наш Спаситель явився нам як наш мир. Хрест є знаком свободи від гріха і смерті, знаком надії на краще майбутнє, ключем, який відкриває небо. Цей хрест ми освятили на честь Небесної сотні. Бо Небесна сотня своєю смертю перемогла. І тих сотень сьогодні вже є не одна. Наші молоді люди, студенти, які зуміли віддати своє життя, цим актом самопожертви перемогли ворога». 

«Нехай їхня жертва в День Незалежності буде закликом до примирення, щоб ми вміли обняти один одного, переступити всі перешкоди і поділи, які заважають нам будувати єдине неподільне консолідоване суспільство. Бо в Небесній сотні є представники різних народів. Першими жертвами були сини вірменського і білоруського народів. Нехай сьогодні заклик Небесної сотні буде закликом нашого внутрішнього українського єднання. І нехай цей заклик буде також закликом до свободи, бо щоб віддати своє життя за Батьківщину, треба бути свобідним», — наголосив Патріарх УГКЦ. 

Він попросив закликати нашого Спасителя, щоб «Він дарував нам мир у нашій країні, перемогу над нашими ворогами, силу братерського єднання». «А Пречиста Діва Марія, яка стояла під хрестом, жертвуючи свого сина, нехай буде прикладом для кожної матері, яка сьогодні тримає життя своїх синів у своїх руках і молиться за їхнє життя і кращу долю», — сказав Блаженніший. 

Патріарх УГКЦ привітав усіх присутніх із Днем Незалежності. А також подякував усім, хто долучився до спорудження міжконфесійного храму святого Миколи Чудотворця і відзначив його важливість. 

В освяченні пам’ятного хреста Героям Небесної сотні взяли участь представники різних конфесій та Церков, відомі українські письменники, поети, керівництво КПІ, студенти й викладачі, громадські активісти та представники влади. 

Перед освяченням Патріарх УГКЦ відслужив молебень до Пресвятої Богородиці, просячи нашу Небесну заступницю про мир в Україні. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Джерело:   КРЕДО
Опубліковано о Немає коментарів:

25.08.2014р. Б. / Патріарх УГКЦ у День Незалежності: «Закликаю кожного з вас повірити в Бога і Україну»

Ми повинні повірити в Україну, у могутність нашого народу й багатство нашої землі. Але ми зможемо вільно жити на цій землі лише тоді, коли не будемо егоїстами. Коли заради власних вигод не будемо саджати своїх ближніх до темниці. Коли навчимося ділитися дарами, перейматися біллю ближнього, прощати й бути прощеними.


Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому соборі Воскресіння Христового вчора, 24 серпня, у свято 23-ї річниці Незалежності України.

Цього дня в храмах Української Греко-Католицької Церкви вірні моляться за нашу вільну й незалежну Батьківщину і просять в Господа Бога благословення для неї.

«Це свято, з одного боку, є громадським, народним, з іншого – глибоко духовним. Бо сьогодні, стоячи перед Божим обличчям, ми повинні запитати себе, що нам слід зробити для того, аби втримати цей Господній дар», – просить застановитися Патріарх.

На думку Блаженнішого Святослава, у цей день ми починаємо розуміти, що для нас означає дар незалежності, дар свободи, дар гідності, дар життя.

Він просить, щоб кожен із нас задав собі запитання: «Боже, що віддам Господеві за те, що Він воздав мені?» «І сьогодні Господь каже кожному з нас: для того щоб втримати дар незалежності, зростати в ньому, поділімося з нашим ближнім усім тим, що маємо», – каже проповідник.

«Сьогодні хочу закликати кожного з нас, кожного мешканця України, кожну добру людину – повірити в Бога і Україну», – наголосив Верховний Архиєпископ.

Говорячи про національний прапор, Блаженніший Святослав зазначив, що коли споглядаємо на цей символ, бачимо на ньому поєднання неба і землі. «Неба як того Бога, який чуває над нами, на небесній блакиті. І землі, яка щедро родить врожай лише тоді, коли Боже благословення спочиває на ній», – сказав він.

«Дякуймо сьогодні Господу Богу за дар свободи, за дар гідного життя. Але просімо, щоб ми були здатними цей дар втримати і ним поділитися», – звернувся Патріарх Церкви до кожного з нас.



Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя
Опубліковано о Немає коментарів:

неділя, 24 серпня 2014 р.

24.08.2014р. Б. / Звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава до світової громадськості з приводу ситуації в Україні

Католицьким єпископським конференціям
Світовим релігійним та політичним лідерам
Усім людям доброї волі

Впродовж девʼяти місяців українці перебувають на важкому шляху від постсовєтського страху до свободи і Богом даної гідності. Травмовані Світовими війнами двадцятого століття, коричневим та червоним тоталітаризмами і геноцидом, вони прагнуть справедливого суспільства та демократичного, європейського майбутнього. З терпеливістю, витривалістю та великими людськими жертвами вони подолали в лютому брутальний режим Віктора Януковича. У відповідь на цей моральний тріумф у березні відбулась російська територіальна анексія Криму.

Тепер, впродовж кількох місяців країна потерпає від спонсорованої з-за кордону дестабілізації, сепаратизму та терористичної активності в Донецькій та Луганській областях, одним словом: війни. На превеликий жаль, як бачимо на прикладі злочинного збиття літака Малайзійських авіаліній, українське випробування впливає на світову спільноту.

Усі Церкви та релігійні організації України виступили разом проти насильства режиму Януковича, анексії Криму та поділу країни. На Майдані впродовж місяців, день у день, і щогодини вночі, у спільній молитві вони наголошували на повазі прав громадян, ненасильстві, єдності країни та діалозі. Ця громадська екуменічна та міжрелігійна гармонія і співпраця стала важливим джерелом морального натхнення і соціальної згуртованості в Україні.

В анексованому Криму і у східній воєнній зоні деякі Церкви та релігійні спільноти стали мішенню дискримінації, терплячи відверте насильство. В Криму найбільше цьому піддавались татари-мусульмани. Татарська спільнота в цілому є у щоденній небезпеці. Декого з її лідерів вигнали, заборонили вʼїзд на їх батьківщину. Присутність греко- і римо-католицьких служителів, православних парафій Київського патріархату та юдейської спільноти в Криму перебуває під різного роду загрозою.

У квітні насильство було спровоковане на східній Україні. За даними української влади, близько тисячі осіб, включаючи міжнародних журналістів та мирних спостерігачів, було викрадено чи затримано; десятки було піддано тортурам чи вбито. Антитерористична операція, запущена українським урядом, стикається із закордонною агресією, яка підтримує місцевих повстанців та місцевих і міжнародних кримінальних злочинців. В результаті, сьогодні налічується більше тисячі жертв серед цивільного населення у густонаселених містах, кількість їх зростає до 50 смертей щодня, не враховуючи 298 жертв рейсу MA 17. Інфраструктура міст, включаючи дороги і мости, електричні підстанції, вугільні шахти та промислові обʼєкти, руйнується з метою підірвати економіку і майбутню реконструкцію, за яку відповідальною буде українська держава. Сотні тисяч людей були змушені втікати від війни, яку в серце міст принесли так звані сепаратисти.

Посеред жахів війни невелика греко- та римо-католицька меншість  відчуває утиски на територіях, які контролюють «сепаратисти». Було викрадено трьох католицьких священиків: Павла Вітека та Віктора Вонсовіча (римо-католики), Тихона Кульбаку (греко-католик). Останнього тримали в полоні 10 днів і не надавали необхідних лікарств. Резиденцію греко-католицького єпископа в Донецьку пограбували і запечатали, закривши доступ до його канцелярії і усієї документації. На подвірʼя кафедрального  храму впала «сепаратистська» бомба, пошкодивши шрапнеллю будинок і вікна. Єпископ та майже всі греко-католицькі священики були змушені покинути околиці Донецька. Озброєні представники режиму сепаратистів увійшли до храму і осквернили святилище. Вони «дозволили» священикам залишитись і проводити богослужіння, але ввели для них обмеження пересування. Терористи шантажують священиків, погрожуючи їм завдати шкоду їх парафіянам.

Нещодавно, в суботу 16 серпня,  було захоплено і понищено невеликий монастир Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Сестри, котрі щиро і покірно служили спільноті і якраз перебували на літньому відпочинку чи в літніх таборах для дітей за межами Донецька, тепер не можуть повернутись до свого дому, бо ним користуються «сепаратисти».

Протестанти стають мішенню проросійських терористичних груп і відчули на собі найбільше насильство: двох синів пастора Євангельської Церкви «Метаморфоза» Олександра Павленка і двох дияконів цієї церкви, Віктора Бродарського і Володимира Величко, терористи забрали під час богослужіння, піддали тортурам і вбили. Їх тіла ексгумували з братської могили в Слов’янську.

На жаль, переслідувані українські католики, візантійського і латинського обрядів, вірні Української Православної Церкви Київського патріархату та протестанти на сході України надалі перебувають під загрозою риторики православної верхівки Росії, яка стає все більш схожою на пропаганду російських політиків та ЗМІ.

У нещодавніх документах, виданих у Москві на найвищому рівні Російської Православної Церкви, особливо у листі до глав Православних Церков, зводяться наклепи на греко-католиків та українських православних Київського патріархату, який зневажливо називають «уніатами» та «розкольниками». Їх називають відповідальними за збройний конфлікт на Сході України і звинувачують у розпалюванні війни, особливо насилля супроти православного клиру і вірних, які потерпають в результаті військових операцій.  Російські православні лідери поширюють наклепи на греко-католиків та інші конфесії, таким чином ставлячи їх під загрозу від бойовиків сепаратистів, котрі ідентифікують себе як воїни Російського православ’я.

Ми рішуче заперечуємо ці заяви і звинувачення. Українське військо не структуризоване як деномінаційне явище. Таким чином, капелани різних деномінацій служать в зоні Антитерористичної операції. Капеланам не дозволено втручатись у життя місцевих релігійних спільнот. Звинувачення в тому, що капелани Української Греко-Католицької Церкви вчинили акти насильства супроти членів інших церков і релігійних груп, є неправдивими.

Трагедія, яку сьогодні переживає Україна через військову агресію, є трагедією для усіх народів, віруючих усіх віросповідань та усіх соціальних груп. Нищаться і руйнуються будинки, храми і монастирі усіх релігійних та етнічних груп. Священнослужителі усіх віросповідань, котрі несуть своє пастирське служіння в Донецькій та Луганській областях та в Криму, постраждали, деякі навіть ризикуючи власним життям. Двоє православних священиків, вбитих в регіоні, входять до числа більше тисячі цивільних громадян, вбитих під час конфлікту, і їх жахливі смерті не пов’язані з їх релігійними переконаннями. Вони стали випадковими жертвами артилерійського обстрілу.

Ми молимось за усіх невинних жертв і за мир в Україні. І наша Церква робить усе для того, щоб принести мир і полегшити терпіння тим, хто постраждав в наслідок цього жахливого конфлікту.

Україна потребує ефективної підтримки всесвітньої християнської спільноти і підтримки усіх людей доброї волі. У медіаконтексті, сповненому пропаганди, ми просимо вас оцінювати інформацію критично. Ми потребуємо вашої молитви, вашого розрізнення, ваших добрих слів і ефективних дій. Мовчання і бездіяльність призведуть до подальшої трагедії. Доля Рейсу МА 17 є прикладом того, що може трапитись, якщо не зупинити терористичну діяльність.

+ СВЯТОСЛАВ
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Глава Української Греко-Католицької Церкви

Джерело:    Воїни Христа Царя
Опубліковано о Немає коментарів:
Підписатися на: Дописи (Atom)