24.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.1,1–12:  «Він говорив до нас через Сина»

Усе існування людини, Всесвіту, наскільки ми можемо осягнути своїм розумом чи уявою, – вияв великої Божої любові. Ця любов була від віків і буде на віки віків. Але дві тисячі років тому сталось щось особливе, про що ми знаємо, але сутність чого нам тяжко вловити, – народився Бог. 

Господь, якого людина не могла уявити, бо в Старому Завіті було заборонено зображати Бога, цей Бог з’являється в людській поставі. У вселенній є мільйони планет та багато галактик, але саме на нашій Землі, невеличкій планеті, прийшов на світ Господь. Через свою любов до нас став людиною, щоб спасти увесь світ загалом і кожного з нас зокрема. 

Народження Сина Божого відбулося задля кожного з нас, бо Бог так полюбив світ, що дав свого Сина.

***

Мр.2,23-3,5:  «Суботу установлено для людини, а не людину для суботи»

Знаємо, що в Старому Завіті, згідно з Господньою настановою, було велике пошанування суботи як Божого дня, дня святого. Але у вшануванні дня суботнього, як і в будь-якій ділянці свого життя, людина часто може витворювати собі помилкові підходи. Як бачимо, тоді не раз святкування суботи відбувалося лише заради традиції. Або, ліпше буде сказати, ті чи інші звичаї, порядки, які додали самі люди до почитання суботи, стали самоціллю, немовби ідолами. Люди часто забували, для кого це все робиться, і замість вшановувати Бога і дбати про людину як вінець Його творіння, дбали лише про виконання тих чи інших правил і постанов. 

Господь саме на це звертає увагу: що є важливішим? Чи Бог і людина як Його улюблене творіння, чи те, що встановила сама людина: порядки, правила, закони? У контексті цього в часі Великого посту маємо поглянути на своє життя. Наскільки наше життя і наше богопочитання згідне з Божою волею і наукою Церкви? Чи я поклоняюся Богові та виконую Його настанови, чи під виглядом служіння Богові перебуваю в полоні якихось своїх правил і підходів? 

Зрозуміти відповіді на ці запитання дуже легко: що більше ми живемо Богом, то більше Його виявляємо у своєму житті. А якщо нами керують обставини, то це свідчить, що ми дуже далеко від Бога і Його волі.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.02.2018р. Б. / Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Святого священномученика Власія, єпископа Севастійського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Власіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Священства помазанням і мученицькою кров’ю прикрасився ти, славний Власіє, і сяєш всюди у вишніх ликуючи і нас оглядаєш, які у храм твій прийшли і зовуть безперестанно: «всіх нас збережи». 

З давніх-давен у нас є звичай поручати домашню худобу опіці святому Власію. Святий Власій був лікарем, він цілковито посвятив себе служінню Богові. З часом став він єпископом Севастії, міста, що належало до Кападокії, а опісля до Вірменії Малої. В часи переслідування християн за Диоклетіяна єпископ Власій скріплював вірних Христових у святій вірі, а коли майже всі втекли з міста, він також пішов у пустелю і замешкав у печері біля гори Арґеос. 

Однак вояки, послані ловити диких звірів, в зубах яких мали гинути християни, його знайшли там, а дізнавшись, що він християнин, закували в кайдани і відвели до мучителя Агриколая (було це вже за імператора Ліцинія). 

Святий Власій охоче йшов з ними, бо, як казав напередодні, йому тричі явився Ісус Христос і закликав його принести Йому жертву за звичаєм свого священства. Дорогою горнулися до нього хворі, а він їх оздоровляв – і людей, і домашню скотину. Одна невіста з плачем принесла до нього дитину, яка вдавилася риб’ячою кісткою і вже вмирала. Святий єпископ помолився і дитина стала здорова, а ще Господь наділив слугу свого Власія особливим даром, що всі хворі на горло призивають його і донині, сподіваючись на поміч. Коли святого Власія привели до мучителя, то святий сміливо визнав Христа і переніс усі катування: бичування, палення свічками, здирання шкіри з живого тіла та інші муки. Потім його кинули до в’язниці. За ним ішло семеро побожних невіст, збираючи краплі крови, що стікали з його ран, і помазувалися ними. Коли ж за це їх привели на суд, то вони навіть чути не хотіли про цісарську ласку, не злякалися мук і перетерпіли все, що лишень жорстокі кати могли видумати. Крім інших мук, їх кинули у вогонь, однак він навіть не діткнувся їх одежі. Одна з них мала двох синів, котрі просили, щоб і їх кинули у вогонь, та мучитель наказав замкнути їх у в’язниці, де страждав святий Власій. Усіх сімох жінок лютий поганин наказав убити мечем, так ряди святих мучениць поповнило сім нових вінців вічної слави.

Потім привели святого Власія на нові муки. Кинули його в глибоке озеро, але він сухою ногою ходив по воді і, сівши посеред озера, як на землі, прославляв Господа і взивав до поган, щоб те саме зробили в ім’я своїх божищ. Кинулося за ним до води 68 воїнів – всі до одного пішли на дно і загинули. А святий вийшов на берег, став перед мучителем і сказав: “Покайся і віруй в Ісуса!” Мучитель наказав його стяти мечем, а разом з ним і двох хлопчиків, мати яких, одна з сімох мучениць, випросила в Бога для них побідоносний вінець слави. Було це близько 316 р.

Уже здавна на Київській Русі почитали святого Власія як покровителя домашньої худоби, і коли якась хвороба падає на худобу, то призивають його на допомогу. Звичай той сягає дуже давніх часів, зразу ж після смерти святого мученика. Побожне передання розповідає, що коли святого вели на суд, то якась жінка з плачем прибігла і, припавши до його ніг, жалілася, що вовк украв її останнє порося. Святий Власій утішив її і сказав: “Іди спокійно додому, вовк поверне тобі твоє порося!” І справді, коли жінка прийшла додому, то застала порося здорове коло хати. Довідавшись наступного дня, що святого Власія після катувань кинули до в’язниці, вона те порося заколола і частину м’яса у мисці передала святому мученикові. Він прийняв щиру жертву бідної жінки і попросив, щоб вона кожного року згадувала його пам’ять, а Бог буде їй на худібці благословити. З того часу прийнявся, поширився, а з часом і прийшов на Русь побожний звичай віддавати худібку під опіку св. Власія. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.02.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 лютого

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 лютого 2018р. Б.

Греко-католицький календар: 
Муч. Харалампія

Іс. 3,1-14

1. Ось Владика, Господь сил, забере з Єрусалиму і з Юди підпору й підтримку, усяку підпору хліба й усяку підпору води; 2. хороброго і воїна, суддю і пророка, ворожбита й старця, 3. п’ятдесятника і знатного, дорадника, заклинача й чародія. 4. Я дам їм хлопців за князів, і діти пануватимуть над ними. 5. Один одного в народі утискатиме, кожен свого сусіда; хлопець устане на старого, нікчема – на знатного. 6. Брат брата хапатиме в домі свого батька: «В тебе є плащ, будь над нами князем! Нехай оця руїна буде під рукою в тебе!» 7. А він того дня відкаже: «Я не вмію гоїти ран, і в хаті у мене нема ні хліба, ні плаща. Не робіть мене князем над народом!» 8. Ось захитається Єрусалим і впаде Юда, бо язик їхній і діла їхні -проти Господа, і вони зневажають величний зір його. 9. Вираз їхнього обличчя проти них свідчить; вони явно, як Содом, про свій гріх розповідають, вони його не криють. Горе їм! Бо самі на себе зло накликають. 10. Скажіте: Щасливий праведник, бо він споживатиме плоди своїх учинків! 11. Горе ж беззаконникові, лихо на нього! Бо за діла рук його буде йому й відплата. 12. Недоросток гнобить мій народ; жінки ним правлять. Народе мій! Правителі твої на манівці тебе зводять, руйнують дорогу, якою ти простуєш. 13. Господь устає на суд, стоїть, щоб судити народ свій. 14. Господь виступає на суд проти старших свого народу та його князів: «Ви спустошили виноградник; загарбане в бідного – по хатах ваших.

Бт. 2,20–3,20 

20. І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звіреві польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної. 21. Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. 2. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. 23. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка.” 24. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. 25. А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися.
1. З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?” 2. Жінка відповіла змієві: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. 3. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: “не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете”.” 4. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! 5. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло.” 6. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. 7. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. 8. Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. 9. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: “Де ти?” 10. Той відповів: “Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався.” 11. Він же сказав: “Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?” 12. Чоловік відповів: “Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв.” 13. Тоді Господь Бог сказав до жінки: “Що ти це наробила?” Жінка відповіла: “Змій обманув мене, і я їла.” 14. Отож Господь Бог сказав до змія: “За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж; усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. 15. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту.” 16. А жінці сказав: “Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою.” 17. Адамові ж сказав: “За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. 18. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. 19. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох.” 20. Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Ева, бо вона була мати всіх живих.

Прип. 3,19-34

19. Господь мудрістю заснував землю, | він розумом утвердив небо. 20. Його знанням розсілися глибини, | і хмари скрапують росою. 21. Мій сину! Бережи розум і обачність; | нехай не зникають з-перед очей у тебе, 22. і вони будуть життям душі твоєї, | окрасою твоєї шиї. 23. Тоді ходитимеш безпечно дорогою твоєю, | і нога твоя не спотикнеться. 24. Коли сідатимеш, нічого не будеш боятися, | коли лягатимеш, сон твій буде солодкий. 25. Не бійся ні переляку раптового, | ані напасти злих, коли нагряне, 26. бо Господь буде безпекою твоєю | і збереже ногу твою від пастки. 27. Не затримуй добра від того, кому воно належить, | коли рука твоя здоліє це зробити. 28. Не кажи ближньому: “Йди геть, потім прийдеш, | дам узавтра”, – коли є у тебе щось. 29. Не куй зла на твого ближнього, | коли він з тобою перебуває в довір’ї. 30. Не сварися з чоловіком без причини, | якщо він тобі зла не заподіяв. 31. Насильникові не завидуй, | не наслідуй його поведінки, 32. бо розбещений для Господа осоружний, | з праведниками ж його дружба. 33. Прокляття Господа в домі злого, | а житло праведника він благословляє. 34. З насмішників Господь сміється, | покірним дає ласку.

Джерело: CREDO

23.02.2018р. Б. / Святого мученика Харлампія, єпископа Магнезії

Святого мученика Харлампія, єпископа Магнезії

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Харлампій,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 8: Вживаючись у благодать священства, славний, церкву світло прикрасив ти стражданням божественним, яке за Христа прийняв єси мужньо радуючись, Харлампіє чесний, світильнику всесвітній, який осяює краї, як непереможний. 

На судилище Луціяна і Луція привели 113-літнього старця Харлампія, єпископа Магнезії. Не довгий був той суд. Старець визнав, що вірує в Христа, і його передали мучителям, а ті з його тіла здерли всю шкіру. Мороз по тілі пройшов у тих, хто це бачив, а мученик голосно дякував катам: “Дякую вам, що обстругали моє тіло, бо через це обновився і дух мій во Христі!” 

Залізні гаки впали з рук катів, коли вони почули ці слова, а двоє з них, Порфирій і Ваптос, увірували в Бога, який дає мученикам своїм силу терпіти за Нього. Вони голосно прославляли Спасителя, а за їх прикладом пішли три невісти, що дивилися на ті муки. За наказом суддів усі п’ятеро прийняли смерть від меча.

Однак та страта не злякала нікого; майже все місто, бачачи численні чудеса і зцілення, які діялися під час мук Харлампія, повірило в Ісуса, навіть сам суддя Луцій голосно говорив, що великий є Бог християнський. Дали знати про це імператорові Северу, і той наказав привести Харлампія на свій суд в Антіохію Писидійську. Тут почалися нові муки: лице святого припікали свічками, шматували його тіло, прокололи груди, пекли на вогні тіло його. В той самий час стали діятися нові чуда. Святий оздоровив на очах у всіх біснуватого і воскресив померлого. Тисячі повірили в Ісуса, дочка царя Галина припала до ніг святого і славила Христа, в якого повірила. Однак імператор, хоч уже зворушилося і його серце, не навернувся, не допомогло і те, що дочка його своєю молитвою двічі стерла в порох золоті поганські божища – імператор велів стяти святого Харлампія мечем. Коли ж святий з радістю став на коліна, щоб підставити свою голову під меч, явився йому сам Спаситель. Святий Харлампій молив Його, щоб на місці, де спочинуть його мощі, не було ані голоду, ані хворіб, ані пошести на худобу, щоб там воцарився мир, щоб усі жили в добрі, в багатстві земних плодів, та насамперед – у Божій благодаті. Так остання молитва стала водночас доказом великої любови святого до ближніх, який стільки перетерпів задля любови Бога і Його правди. А коли кат підніс меч, щоб відсікти голову мученика, побачив перед собою лишень тіло, бо душа в гарячій молитві піднеслася до неба. Тіло мученика, намащене дорогим миром, чесно поховала Галина, дочка імператора. Було це близько 202 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.02.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 22 лютого

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 22 лютого 2018р. Б.

Греко-католицький календар: 
Муч. Никифора

Іс. 2, 11-21

11. Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу. 12. Бо це буде день Господа сил на все горде й набундючене, на все, що несеться вгору, – щоб оте принизити; 13. на всі кедри ливанські, на всі дуби башанські; 14. на всі високі гори й на всі пагорби, що вгору пнуться; 15. на кожну високу башту і на кожний мур кріпкий; 16. на всі кораблі таршійські й на всі прикраси принадні. 17. І повалиться людська гордість, і понизиться пиха смертних. Один Господь звисочиться того часу. 18. Боввани щезнуть дощенту. 19. Сховайтесь по печерах, у скелях та по норах у землі зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю. 20. Того дня чоловік повикидає кротам та кажанам своїх срібних бовванів і свої золоті кумири, які наробив собі, щоб їм поклонятись, 21. аби лише самому сховатись У щілинах по скелях та скельних розколинах зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі, коли він устане, щоб стрясти землю.

Бт. 2, 4-19 

4. Таке було походження неба й землі, коли сотворено їх. – Коли Господь Бог творив небо й землю, 5. не було ще на землі ніякої польової рослини й не росла ще ніяка трава на полі, бо Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини, щоб порати землю. 6. Але виходила волога з землі й напувала всю поверхню землі. 7. Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. 8. Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив. 9. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла. 10. З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялась вона на чотири течії. 11. Ім’я першої – Пішон; це та, що обтікає ввесь Хавіла-край, де є золото. 12. А золото цього ж краю добре. Там же є пахуча смола й онікс-камінь. 13. Ім’я другої ріки – Гіхон; вона обтікає ввесь Куш-край. 14. Ім’я третьої ріки – Тигр; вона тече на схід від Ашшуру. Четверта ж ріка – Ефрат. 15. Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його. 16. Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; 17. з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш.” 18. Тоді сказав Господь Бог: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього.” 19. І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось.

Прип. 3, 1-18

1. Мій сину! не забувай мого навчання; | нехай твоє серце береже мої накази, 2. бо вони тобі причинять довголіття, | роки життя й спокою. 3. Нехай доброта й вірність тебе не покидають, | прив’яжи їх собі на шию, | напиши їх на таблиці серця. 4. Тим знайдеш ласку й доброзичливість | в Божих очах і в людських. 5. Звірся на Господа всім твоїм серцем, | не покладайсь на власний розум. 6. У всіх твоїх путях думай про нього | і він твої стежки вирівняє. 7. Не гадай собі, що ти мудрий, | бійся Господа і від зла ухиляйся, 8. і це буде здоров’ям для твого тіла, | й оновою для костей твоїх. 9. Шануй Господа тим, що ти маєш, | та первоплодами всіх твоїх прибутків, 10. і твої клуні будуть ущерть повні, | твої винотоки вируватимуть молодим вином. 11. Не легковаж Господнього докору, о мій сину, | і не ухиляйся, коли він карає. 12. Кого Бог любить, того й картає, | як батько улюбленого сина. 13. Щасливий чоловік, що знайшов мудрість, | людина, що розум придбала, 14. бо її придбання ліпше від придбання срібла, | і понад золото такий прибуток. 15. Вона дорожча від перлів, | ніщо з того, що бажаєш, не зрівняється з нею. 16. Вік довгий у її правиці, | і в лівиці – багатство й слава. 17. Шляхи її – шляхи відради, | всі її стежки – мирні. 18. Вона дерево життя для тих, хто її держиться, | щасливий, хто її вхопився.

Джерело: CREDO

22.02.2018р. Б. / Святого мученика Никифора

Святого мученика Никифора

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Никифор,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 1: Любові сув’яззю зв’язавшись, Никифоре, знищив ти явно злобу ненависті і через усікновення голови мечем, мучеником божественним воплоченого Спаса став ти. Його ж моли за нас, оспівуючих славну пам’ять твою. 

або сей, глас 8: Озброївшись, славний, і Його хрест на плечі взявши, осоромив ти хитрощі диявольські. Постраждав ти аж до смерті і істинним переможцем явився, воїном і таїнником благодаті. 

В Антіохії Сирійській жили у великій приязні два мужі-християни, священик Саприкій і мирянин Никифор (що значить “побідоносець”). Та злий дух став між ними, і вони порізнилися: стали гніватися один на одного і взаємно сторонитися. Однак, коли Никифор вичитав у святого Йоана, що той, хто ненавидить брата, є чоловіковбивцею, то зворушилося серце його; він наперед послав до Саприкія просити в нього прощення, а потім і сам прийшов, припав до його ніг і благав його: “Прости мені, отче, Христа ради!” Та серце Саприкія кипіло ненавистю, він навіть глянути не хотів на Никифора. 

Прийшов час страшного переслідування за імператора Валеріяна та його сина Ґаллієна і Саприкія одного з перших поставили перед судом. Він сміливо визнав святу віру і готовність прийняти смерть за Христа, переніс усі муки, кати розтягували його на колесі, а потім, після присуду, повели його на місце, де кати мали стяти йому голову. Аж раптом до ніг його припав Никифор: “Мучениче Христовий, прости мені провину мою!” 

Удруге вже благав його Никифор про це. Однак Саприкій не простив. Диявол ненависти і гордости заволодів його серцем, і той, хто задля Ісуса терпів муки і смерть готовий був прийняти, задля Імени того ж Ісуса не хотів простити дрібної образи. На місці смерти Никифор знову припав до ніг Саприкія і з плачем молив його: “Прости мені, Христа ради, бо ж написано є: «Відпустіть, і відпуститься вам!»” 

І цього разу Саприкій відвернувся від нього. Та тепер і Бог відвернув своє лице від закаменілого і поміч Божа покинула гордого. В останню мить, коли кат вже підніс меч, Саприкій закричав: “Стійте, я готовий принести божкам жертву, я зрікаюся Христа!” (А хоч би й не зрікся Спасителя, та, попри муки і мученицьку смерть, через закаменілість свого серця був би пішов до пекла, бо Святе Письмо так каже: “І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі” (1 Кор. 13,3)). 

Никифор, почувши, що Саприкій зрікся Христа, припав до ніг його і зі сльозами просив його: “Що робиш нещасний? Ось ще одна мить, і ти приймеш вінець нев’янучої слави!” А коли слова його були даремні, тоді святий Никифор став голосно кричати: “Я – християнин, накази імператора – ніщо для мене, ваші божки – одна гидота. Мене вбийте замість цього відступника!” 

І так сталося: Саприкія відпустили на волю, а Никифора стяли мечем. Було це близько 260 р. 

З цієї історії стає зрозуміло, звідки святі мученики брали силу терпіти такі нечувані страждання. Сила небесна, рука Божа їх скріпляла. А ще бачимо, що смирення і покора підносять до неба. Гордість, натомість, – це найбільший диявольський гріх, що передає душу дияволові; смиренний Никифор іде до неба, а гордий Саприкій стає відступником. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.02.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 лютого

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 лютого 2018р. Б.

Греко-католицький календар: Віддання Стрітення
Вмуч. Теодора Стратилата; прор. Захарії

Іс. 2,3-11.3

І сила народів піде туди, і скажуть: «Ходіте, вийдемо на гору Господню, в дім Бога Якова, і він покаже нам свої дороги, і будемо ходити його стежками, бо з Сіону закон вийде, і слово Господнє з Єрусалиму.» 4. І він судитиме народи, буде розсуджувати людей многих; вони перекують свої мечі на рала, а списи свої на серпи. Народ на народ не буде меча підіймати, і не вчитимуться більше воювати. 5. Доме Якова, прийдіть, і будемо ходити в світлі Господнім! 6. Так! Ти відкинув люд свій, дім Якова, бо в них повно чарівників і знахурів, як у філістимлян, і вони з синами чужоземців у побратимстві. 7. Край його повен срібла і золота, і нема ліку його скарбам. Край його наповнився кіньми і нема ліку його колісницям. 8. Край його повен ідолів. Вони падають низько перед ділом своїх рук, перед тим, що пальці їхні виробили. 9. І похилився чоловік, понизилась людина. Ти не простиш їм цього. 10. Сховайся у скелі, зарийся в землю зо страху перед Господом і перед сяйвом його величі. 11. Поникнуть горді очі людей, принижена буде пиха людська, один Господь звисочиться того часу.

Бт. 1,24–2,3 

24.Тоді сказав Бог: “Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом.” І сталося так. 25. І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. 26. Тож сказав Бог: “Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі.” 27. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. 28. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі.” 29. По тому сказав Бог: “Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. 30. Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав.” І так сталося. 31. І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок – день шостий.

Прип. 2,1-22

1. Мій сину! коли ти мої слова приймеш | і мої заповіді заховаєш у себе, 2. вухом твоїм уважаючи на мудрість, | схиляючи до правди твоє серце, 3. о так, коли ти розум зватимеш до себе, | з закликом звернешся до розсудку, 4. коли шукатимеш його, як срібла, | коли розшукуватимеш його, як схований скарб, 5. тоді ти збагнеш острах Господній, | тоді знайдеш пізнання Бога. 6. Господь бо дає мудрість, | і з його уст виходить знання й розсудливість. 7. Він для праведних зберігає допомогу; | він щит для тих, що ходять чесно. 8. Він стежки правоти пильнує, | він береже дорогу своїх вірних. 9. Тоді ти зрозумієш правду й справедливість, | прямодушність і всяку путь добру, 10. бо мудрість увійде в твоє серце, | знання буде відрадою душі твоєї. 11. Обачність буде сторожити над тобою, | і розум тебе берегтиме, 12. щоб від путі лихої тебе врятувати, | від чоловіка з розбещеним язиком, 13. від тих, що праві стежки покидають, | щоб темними дорогами ходити; 14. від тих, що раді зло чинити | й що кохаються в розбещеності зіпсуття, 15. яких стежки криві, | і які дорогами своїми крутять; 16. та щоб урятувати тебе від чужої жінки, | від незнаної з облесними словами, 17. що друга своїх молодощів занехаяла, | і що Божий союз забула, 18. бо її дім доводить до смерти, | її стежки до Тіней. 19. Ніхто з тих, що до неї йде, більш це повернеться, | ані не досягне стежки життя. 20. Тож ходитимеш дорогою добрих, | держатимешся стежок людей справедливих, 21. бо праведні заселять землю | і бездоганні будуть на ній жити; 22. лукаві ж будуть стерті з землі, | невірні будуть викорінені з неї.

Джерело: CREDO

20.02.2018р. Б. / Преп. Партенія, єп. Лампсакійського; Преп. Луки Елладського

Преподобного Партенія, єпископа Лампсакійського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 3: Чудес прийняв ти божественну благодать, богомудрий священний Партеніє, чудотворче богоносний, всіх вірних пристрасті очищаючи, духи лукавства, отче, виганяючи, тому й оспівуємо тебе як великого таїника божої благодаті.

Ім’я Партеній – означає “діючий”. Народився цей святий у місті Мелітополі, на кордоні Витинії і Мисії, в Гелеспонті. Його батько Христодул (або Христофор) був дияконом. Уже з дитинства Партеній посвятився молитві, він не пропускав жодного богослуження. Сім’я його була бідна, то ж Партеній ловив рибу, а що заробив, те роздавав убогим. Його життя мало бути надзвичайно святим, якщо Господь уже в 18 років дав йому ласку творити чуда. За побожним життям юнака спостерігав тодішній єпископ Мелітополя Филет (або Филип) і висвятив його на священика. Але й після цього святий жодним чином не змінив свого життя, а його чуда навертали багатьох до Христової віри. Хворих він оздоровляв молитвою, молитвою також проганяв бісів. Коли одного разу собака якогось вельможі зірвався з ланцюга і кинувся на святого, той зробив знак святого хреста і собака впав неживий біля його ніг.

Архиєпископ міста Кизика Ахсалій (або Ахилій) покликав Партенія до себе і поставив його єпископом міста Лампсак. Тут жили переважно погани, та святий Партеній дуже швидко навернув їх до Христової віри, а сам поїхав до імператора Костянтина Великого з проханням, щоб той дозволив зруйнувати в Лампсаку поганські святині і побудувати Божі церкви. Імператор не тільки дозволив, а ще й дав святому єпископові на це велику суму грошей. Коли в Лампсаку будували церкву, Партеній вибрав один камінь з розваленої поганської божниці, щоб використати його для святого престолу. Оброблений камінь лиш поклали на віз, запряжений волами, як диявол налякав волів, ті враз шарпнулися і віз переїхав візника Євтихіяна, розторощивши йому кості, так, що той зразу ж помер. Святий Партеній, почувши про це, прибіг на місце нещастя, став на коліна і почав гаряче молитися – і покійник враз підвівся та зі словами: “Слава Тобі, Христе Боже, що і мертвих воскресаєш!” – живий та здоровий узяв віжки й поїхав тим самим возом до церкви.

Коли одного разу біснуватий на ім’я Алан, за намовою диявола повісився в притворі церкви, святий Партеній своїми молитвами воскресив його і прогнав з нього злого духа. Зі всіх сторін приводили до нього біснуватих, і він зцілював їх. Чудес таких було дуже багато, і ворог спасіння нашого завжди упокорений мусив утікати перед силою молитви святого Партенія. Якось подався слуга Божий до Тракії відвідати в Іраклії хворого архиєпископа Іпатіяна.

Тут Господь йому об’явив, що хвороба архиєпископа – це кара за його скупість і жадобу майна. Святий Партеній упімнув архиєпископа, а той наказав занести себе до церкви святої Гликерії, де все своє майно роздав убогим. Бог його за це оздоровив, але Партеній провістив йому, що він не житиме довго, а його спадкоємцем стане архидиякон на ім’я Іпатіян. Провіщення сповнилося і архиєпископ помер свято і по-Божому. В Іраклії Господь прославив святого Партенія багатьма чудами. Невдовзі святий повернувся в Лампсак, де, після довгого життя у святості, помер у глибокій старості 7 лютого 360 р. На його похорон прибуло кілька єпископів і численний наповп людей. Мощі святого поховано в церкві, яку він сам побудував. Вони прославилися численними чудами; тут біснуваті і прокажені повертали своє душевне і тілесне здоров’я! 

__________
У той самий день

Преподобного Луки Елладського

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милості Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 8: Бог перед сотворенням вибрав тебе у своє благоутробіє, Йому самому відомим промислом. Прийняв тебе від лона матері і освятив і рабом своїм явив тебе, направляючи стопи твої, Луко, як чоловіколюбець, а ти Йому нині у радості предстоїш. 

В Елладі, коло Тессалії, в селі Касторія жили убогі хлібороби Стефан і Євфросинія. Вони поселилися в цьому селі, бо на їх батьківщині, на острові Еґіна, через напади агарян не можна було спокійно жити. Бог дав їм сина, котрого вони назвали Лука. Уже з дитинства хлопчик відзначався великою побожністю і пощенням, у середу і п’ятницю до заходу сонця він нічого не їв, а м’яса, солодощів і риби не їв ніколи. Xліб і свою страву давав убогим, а часто й одежину свою з плеча віддавав потребуючим, за що родичі сварили на нього, а бувало й били, та тривалий час не справляли іншої одежі. Якось батько послав Луку сіяти пшеницю, та дорогою хлопець роздав усе насіння бідним, так, що залишилася ледве пригорща зерна. Однак, коли він посіяв ту пригорщу, пшениця зародила на тій ниві так рясно, як ніколи. 

Після смерті свого батька він почав пильно читати Святе Письмо, навчався і віддавався побожним розважанням, довгі години клячав на молитві, під час якої в чудесний спосіб не раз був піднесений угору, так, немовби клячав у повітрі. Бачила це його мати Євфросинія і під присягою зізналася перед сусідами. Однак замало було тієї побожності святому Луці, він конче хотів прийняти монашество, щоб на самоті служити Богові. Якось два монахи, йдучи з Риму до Єрусалиму, завернули до села Касторія. Святий Лука став їх просити, щоб узяли його з собою, однак спочатку вони навіть чути не хотіли про це, бо ж йому йшов щойно 17-ий рік. Та, зм’якнувши від його гарячих прохань, пізнали в тому Божу волю і взяли хлопця з собою до міста Атен, де доручили його ігуменові одного монастиря. Той, побачивши велику побожність хлопця, уділив йому малий монаший постриг, а Лука став дивувати всіх своєю ретельністю в дотриманні монаших правил. Тимчасом його мати не могла вгамувати свого жалю за сином. Бог об’явив це ігуменові, і той покликав до себе Луку і велів йому йти додому й утішити матір. Хлопець так і зробив, побув з матір’ю чотири місяці, а потім, з її благословення, пішов на приморську гору, що звалася Йоанова, і там поставив собі маленьку хатину, де цілковито віддався молитві. Він споживав лиш ячмінний хліб і корінці, а для спання викопав собі в хатині гріб, аби вічно пам’ятати про те, що сон – образ смерті. Цілими ночами Лука бив поклони і молився словами: “Господи, помилуй”, – а коли втомлювався, то якийсь час молився, лежачи хрестом на землі, а потім продовжував бити поклони. Коли ж довелося йому терпіти страшні тілесні спокуси, то три дні святий стояв на одному місці непорушно й молився, і так прогнав від себе диявола. 

Біля своєї хатини він доглядав городець і садок, плоди з якого давав подорожнім і бідним, які часом туди навідувалися. А коли олені наробили йому шкоди, то він Іменем Божим заборонив їм сюди приходити і німе сотворіння послухало слів святого. Якось отруйна гадюка вчепилася йому в ногу. Тоді святий Лука відірвав її від ноги і сказав: “Ми обоє сотворіння Господа і без Його волі одне одному нічого не вдіємо”. І здоровий повернувся до своєї хатини. 

Бог дозволив йому прийняти тут образ великого монашого постригу, який йому вділили два мандрівні монахи. Преподобний Лука відвів їх до берега моря, а коли стали біля води, дві риби самі вискочили з моря і впали до ніг монахів. Так Господь допоміг своєму слузі, який журився, що не має чим пригостити дорогих гостей. 

І дав йому Господь силу творити чуда, провіщати майбутнє і виявляти те, що люди приховували. Одного разу святий Лука сказав до свого учня: “Ось іде до нас чоловік з великим тягарем”. Після тих слів святий пішов у пустелю і молився там упродовж семи днів. Щойно він відійшов, як появився незнайомець і чекав святого, аж доки той не повернувся. Коли святий Лука повернувся, побачив чужого чоловіка і спитав: “Чого ти прийшов сюди? Чи довго ще приховуватимеш гріх убивства, якого ти допустився?” Чужинець, почувши це, впав до ніг святого і визнав свою страшну вину, бо він справді вбив чоловіка. Молитвами святого зворушилося і розкаялося серце грішника, і преподобний Лука, наказавши йому покутувати усе життя, відіслав його до священика сповідатися. 

Через сім років святий Лука покинув свою хатину і поплив кораблем до Коринту, де впродовж 10 літ прислуговував одному стовпникові, що проживав на стовпі у Патрах. Після цього святий Лука повернувся до своєї старої хатини на Йоановій горі. Одного разу у високого імператорського урядника в Коринті вкрали багато золота, яке він віз до царської казни в Царгороді. Урядника замкнули у в’язниці, та, за молитвами святого Луки, з’ясувалася його невинність. Святий Лука сам прибув до Коринту, і там несподівано сказав до одного службовця: “Навіщо ти вкрав і закопав царське золото? Іди й негайно принеси крадене добро, якщо хочеш бути помилуваний!” Злочинець упав до ніг святого і визнав свій гріх, а невинного урядника відпустили на волю. 

А коли Господь наділив святого Луку силою зцілювати хворих і зі всіх сторін стали приходити до нього люди, то він знову покинув свою хатину і зі своїм учнем Германом осів у безлюдному місці, що звалося Калавіє. Тут трудом своїх рук вони утримували себе впродовж трьох років. Згодом, коли погани захопили ті околиці, вони перебралися на безводний острів Ампиль, де також прожили близько трьох років. Потім святий Лука подався на місце, що звалося Сотиріє, і там, зібравши біля себе кількох учнів, заснував маленький монастирець, при якому один благочестивий чоловік на ім’я Криніт, побудував церкву. Сім літ святий Лука тут молився, постив, навчав монахів, творив чуда. А по цьому Господь об’явив йому день його смерти. Він, не кажучи про це нікому, відвідав у пустелі всіх братів-монахів, помолився з ними і благословив їх. Коли повернувся до свого монастиря, за тиждень до смерти занедужав. 

Він заповів, щоб після смерті його тіло кинули в дебрі на корм диким звірам, але потім, з Божого веління, змінив свою останню волю і сказав поховати себе на тому місці, де вмре. 7 лютого, при заході сонця, святий возніс свої руки вгору і після слів: “В руки Твої, Господи, віддаю дух мій”, – його чиста душа пішла до неба. Сталося це близько 945 р. Над його гробом було побудовано церкву. А Бог прославив мощі святого, бо з них стало текти благовонне миро, яке оздоровляло хворих і прокажених, сліпим повертало зір, а біснуватих звільняло від влади злого духа. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.02.2018р. Б. / Преподобного Вукола, єпископа Смирнського

Преподобного Вукола, єпископа Смирнського

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Вуколе.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші.

Кондак, глас 4: Священства світлом сяючи, просвітив ти людей, святителю, і темряву ідольську знищивши, світанком же зцілень мряку розоривши, перейшов ти до сяйва незаходимого, молячись, Вуколе преблаженний, за нас, тебе вірно почитаючих.

Святий Вукол був учнем євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирнської Церкви. Згідно з деякими церковними письменниками, саме його стосуються ці слова святого Йоана: “І до ангела Церкви в Смирні напиши: Ось що говорить перший і останній, хто був мертвий, і є живий: Знаю твоє горе і вбогість, а втім ти багатий, – і обмови від тих, що звуть себе юдеями, а не є ними, але – зборище сатани. Не бійся нічого, що маєш витерпіти. От, укидатиме декотрих вас диявол у темницю, щоб випробувати вас, і матимете горе десять днів. Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя” (Од. 2,8-10). Святий Вукол, згідно з переданням, висвятив на священика святого Полікарпа (його пам’ять вшановуємо 23 лютого), а перед смертю призначив його своїм спадкоємцем на єпископство. Однак напевно не можна цього стверджувати, бо, згідно зі святим Єронімом, Полікарпа на єпископство поставив сам святий Йоан. При гробі преподобного Вукола діялися численні чуда.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.02.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.13,11–14,4:  «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»

Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті.

Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими.

*** 

Мт.6,14-21:  «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам»

Відповідно до фізіології наші очі розташовані так, щоб бачити інших людей і всю перспективу. Тому побачити себе складніше, а без дзеркала практично неможливо. Подібно й з нашими «духовними очима»: ними дуже добре бачимо інших, як вони живуть, де помиляються, чим ображають нас, але значно менше бачимо себе, що більше – часто замість подивитися на себе в істині, ми здебільшого ідеалізуємо себе.

Ми дуже вимогливі до ближніх, засуджуємо їх, немовби прокурори, але водночас дуже поблажливі до себе, виправдовуємо себе, як адвокати. Але перед Богом всі ми однакові й рівні, незалежно від становища, в якому перебуваємо. І чия правда, а хто помиляється, Бог бачить незалежно від того, як бачимо це ми.

Важливо, щоб кожен із нас пам’ятав, що ми всі подібні у своїй боротьбі з недоліками, вадами, проблемами й труднощами. Коли я падаю, то шукаю розуміння в очах інших, – так само й інші, зазнавши упадку, очікують від нас поблажливості. Стараймося ставитися до інших так, як ми хочемо, щоб вони ставилися до нас, і в такому смиренні Бог, як у дзеркалі, покаже нам те, чого ми не можемо побачити самі.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.02.2018р. Б. / Сиропусна Неділя; Святої мучениці Агафії

Сиропусна Неділя

Що таке "сиропуст"?

Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М'ясопусну неділю наказала не їсти м'ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва "сиро-пуст", тобто відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних продуктів. У цю неділю в нас справляли "запусти", тобто останні передпісні забави.

У Західній Європі наші "запусти" називалися "карнавалом", що означало те саме, що й м'ясопуст, від італійського "карне-вале" — дослівно: прощай м'ясо! У латинській Церкві Великий піст починається щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу, коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській Церкві ще можна їсти м'ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже гучні. 

Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена М'ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія (610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю, що коли виграє війну, то не буде їсти м'яса цілий тиждень перед Великим постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам'ять усіх святих мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві, пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем. 

Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид, особливо в середу, п'ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.

Oбряд прощення в сиропусну неділю

У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру. Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь з'явилася... ". Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: "... і друг друга обіймім! Промовмо: "Браття", — і тим, що ненавидять нас; простім усе... ". Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і воскрес. 

Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: "Прости мені, Отче", — чи — "Прости мені, Брате", трикратно цілували один одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні Сиропусної неділі: "Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше... ". Після обряду прощення всі мовчки розходилися.

Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір'я до Божого милосердя; хто в М'ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника Христового Воскресення. 

Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:

"Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших. Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші душі". 

о. Юліян Катрій, ЧСВВ. "Пізнай свій обряд"

__________
У той самий день

Святої мучениці Агафії

Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Агафія,* кличе великим голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її молитвами як милостивий спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Хай прикраситься церква днесь порфирою славною, окропленою чистою кров’ю Агафії мучениці, «Радуйся – співаючи – похвало катанська». 

Діялось це за імператора Деція, в часи переслідування християн. На Сицилії, в місті Парномі (Палермо), жила діва-християнка на ім’я Агафія, якій батьки залишили дуже великий спадок. А врода її була така, що в усій околиці годі було знайти красивішої. Хай яким красивим було її тіло, то ще більшою красою сяяла її душа. Свята Агафія своє дівицтво посвятила небесному Нареченому, Христу Спасителеві, а сама вже тут, на землі, провадила ангельське життя. 

Намісником там був поганин безбожник Квинтіян, що мешкав у місті Катані. Він тільки й думав про те, як би присвоїти маєток Агафії, а ще звести святу дівицю на дорогу гріха і зробити її своєю коханкою. Нагоду виконати свій злий намір дав йому наказ Деція, щоб мучити християн і грабувати їх маєтки. Тоді Квинтіян послав вояків до Парноми, щоб ті привели святу Агафію на суд. Коли сторожа прийшла в її дім, свята дівиця припала на коліна і стала так молитися: “О Господи мій, Ісусе Христе! Ти бачиш моє серце і знаєш, чого я хочу. Ти єдиний мій Жених, Ти – мій пастир, а я вівця Твоя, захисти мене від гонителів, дозволь мені побороти диявола, звернути голову його Твоєю силою. Прийми мою жертву і сльози мої, бо Ти один Бог мій нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!” 

Після цієї молитви свята дівиця віддала себе в руки катів, які відвели її до Катани, де, за наказом Квинтіяна, помістили її в домі багатої блудниці Афродисії. Ця безбожна жінка, яка разом зі своїми п’ятьма дочками вела розпусне життя, мала намовити і святу Агафію стати на дорогу розкошів і гріха. Найсмачніші вина і страви, багаті одежі, золото, перли, музика, спів, безбожні бесіди, які приневолена була слухати, – все це не ввело святу дівицю в спокусу. Вона молилася Богу, а безбожницям казала так: “Слова ваші, розкоші і обітниці можуть лиш як вітер нашкодити листю, але дерева з глибоким корінням вони не звалять. Дім мій побудований на твердій скалі, і ріки ваші не підмиють його!” 

Через місяць Афродисія пішла до Квинтіяна і сказала: “Скоріше камінь зм’якне і залізо в олово переміниться, як зм’якне серце цієї дівиці. Днями і ночами разом зі своїми дочками я робила все, що могла, однак не допомогли ані прохання, ані погрози. Я давала їй дорогий одяг, золото, перли, а вона на все це дивиться, як на болото!”

Тоді мучитель велів привести святу дівицю до себе і запитав її, з якого вона роду?

“Ти знаєш, що рід мій шляхетний”, – відповіла св. Агафія.

“А чому тоді одяг твій бідний і простий, як якоїсь невільниці?” – спитав Квинтіян.

“Бо я справді є невільницею Христа-Спасителя! Його неволя – це найбільша шляхетність моя і слава!”

“А хіба ми, які не визнаємо Христа, не є вільні і шляхетні?” – спитав поганин.

“Ні, – відповіла свята дівиця, – ви є невільниками гріхів і слугами бездушних бовванів!”

Жодні погрози її не злякали, вона сміливо сказала: “Не боюся нічого: якщо кинеш мене до диких левів, то вони, побачивши мене, стануть тихі і боязливі; якщо кинеш мене у вогонь, то ангел з неба принесе мені роси і освіжить мене”. 

Тоді мучитель наказав бити її по обличчю і вкинути до смердючої темниці. Святий Методій, Царгородський патріярх (його пам’ять вшановуємо 14 червня), розповів, що коли вояки кинули дівицю до в’язниці, вона спіткнулася об два камені, на яких, немов на воску, відбилися сліди її стіп. Пізніше з тієї темниці зробили гарну каплицю, а ті два камені показують вірним і сьогодні. 

Наступного дня почалися нові муки. “Прикладали смолоскипи, – каже святий Методій, – бичами били по дівочому тілі, гаками шматували її боки, припікали розжареними бляхами”. А потім безсоромний мучитель наказав видерти гаками одну грудь святої дівиці.

“Безбожний грішнику, чи не встид тобі і сором відтинати мені груди? Та ж такими грудьмикормила тебе мати твоя!” 

А коли вночі, у темниці, свята стала гаряче молитися, явився їй старець з ліками в руках і сказав, що хоче вилікувати її грудь. Та свята дівиця, думаючи, що це і є насправді якийсь лікар, сказала: “Тіло моє жодних ліків не приймає. Ти чоловік, а я дівиця, не годиться мені відкривати перед тобою свого тіла. Лікар мій – Ісус Христос; Він, якщо схоче, лиш одним словом зможе оздоровити слугиню свою”. 

А тоді старець сказав: “Саме Христос, про якого ти кажеш, послав мене до тебе! Я – апостол Петро, Він велів мені вилікувати тебе!”

Сказавши це, старець зник, а грудь святої Агафії стала цілком здорова. Світло небесне осяяло темницю, так, що сторожі, бачачи це диво, утекли зі страху. Інші в’язні намовляли святу на втечу, але вона сказала так: “Хорони мене Боже, щоб я втекла і втратила нагоду з’єднатися з Ісусом, а ще, щоб сторожі через мене потерпіли кару!” 

Коли наступного дня мучитель побачив, що Бог в чудесний спосіб оздоровив її, то заказав розпекти гострі камені і на них покласти святу дівицю. Агафія все стерпіла задля Імени Ісуса, а до мучителів говорила: “Не жалійте рук: ці муки є моїм скарбом, добре відбийте тіло моє від костей, як зерно відлучається від полови, щоб очищена душа моя могла з вінцем мучениці ввійти до раю!” 

Однак Бог приготував уже грім гніву свого на катів, бо ось земля почала трястися; під руїнами румовища загинуло двоє радників міста, погани Вултс і Теофіл, а народ, наляканий, став кричати, щоб мучитель припинив катувати дівицю, бо інакше пропаде місто ціле. Тоді Квинтіян знову відіслав святу Агафію до в’язниці. Тут припала вона на коліна і так стала молитися: “Дякую тобі, Ісусе Христе, що дав мені відважно задля Імени Твого терпіти, що дозволив мені побороти похоті тіла. А тепер, Господи, вислухай мене і дозволь рабі Твоїй покинути цей нужденний світ, щоб могла я оглядати Твоє милосердя!” З цією молитвою її чиста душа полетіла до неба. 

А коли християни несли тіло до гробу, зустріли юнака, незнайомця, за яким ішло сто гарно одягнених дітей. Той юнак біля гробу поклав у домовину камінну табличку, на якій було написано: “Розум преподобний, пошана Богові добровільна і вітчизни визволення”. А потім юнак той нараз зник, а всі увірували, що був то Богом посланий ангел. Мучитель Квинтіян, почувши про смерть дівиці, чимшвидше відправився до Парноми, аби загарбати собі майно святої. Та коли він поромом переправлявся через ріку Псімиф, два коні кинулися на нього, один відкусив йому лице, а другий копитами збив його у воду, де безбожник загинув, навіть тіла його не знайшли. 

Біля гробу святої Агафії сталося багато чудес. Так, коли вулкан Етна почав викидати вогонь і пил, і місто Катану вже ніщо не в змозі було врятувати, тоді взяли серпанок святої Агафії і стали хресним ходом носити навколо міста, і Бог відвернув гнів свій, і місто спаслося від загибелі. Чудо це повторялося кілька разів. Над гробом святої Агафії возведено величну церкву, і в Римі папа Григорій Великий також посвятив одну церкву на честь святої Агафії. А під час посвячення – як писав сам святий Григорій – Бог возвеличив пам’ять слуги своєї багатьма чудами. При гробі святої Агафії зцілилася мати святої дівиці і мучениці Лукії. Про це прочитаємо у день 13 грудня. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР