Преподобного Партенія, єпископа Лампсакійського
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами
по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами
їх у мирі направ життя наше.
Кондак, глас 3: Чудес прийняв ти божественну благодать,
богомудрий священний Партеніє, чудотворче богоносний, всіх вірних
пристрасті очищаючи, духи лукавства, отче, виганяючи, тому й оспівуємо
тебе як великого таїника божої благодаті.
Ім’я Партеній – означає “діючий”. Народився цей святий у місті
Мелітополі, на кордоні Витинії і Мисії, в Гелеспонті. Його батько
Христодул (або Христофор) був дияконом. Уже з дитинства Партеній
посвятився молитві, він не пропускав жодного богослуження. Сім’я його
була бідна, то ж Партеній ловив рибу, а що заробив, те роздавав убогим.
Його життя мало бути надзвичайно святим, якщо Господь уже в 18 років дав
йому ласку творити чуда. За побожним життям юнака спостерігав тодішній
єпископ Мелітополя Филет (або Филип) і висвятив його на священика. Але й
після цього святий жодним чином не змінив свого життя, а його чуда
навертали багатьох до Христової віри. Хворих він оздоровляв молитвою,
молитвою також проганяв бісів. Коли одного разу собака якогось вельможі
зірвався з ланцюга і кинувся на святого, той зробив знак святого хреста і
собака впав неживий біля його ніг.
Архиєпископ міста Кизика Ахсалій (або Ахилій) покликав Партенія
до себе і поставив його єпископом міста Лампсак. Тут жили переважно
погани, та святий Партеній дуже швидко навернув їх до Христової віри, а
сам поїхав до імператора Костянтина Великого з проханням, щоб той
дозволив зруйнувати в Лампсаку поганські святині і побудувати Божі
церкви. Імператор не тільки дозволив, а ще й дав святому єпископові на
це велику суму грошей. Коли в Лампсаку будували церкву, Партеній вибрав
один камінь з розваленої поганської божниці, щоб використати його для
святого престолу. Оброблений камінь лиш поклали на віз, запряжений
волами, як диявол налякав волів, ті враз шарпнулися і віз переїхав
візника Євтихіяна, розторощивши йому кості, так, що той зразу ж помер.
Святий Партеній, почувши про це, прибіг на місце нещастя, став на коліна
і почав гаряче молитися – і покійник враз підвівся та зі словами:
“Слава Тобі, Христе Боже, що і мертвих воскресаєш!” – живий та здоровий
узяв віжки й поїхав тим самим возом до церкви.
Коли одного разу біснуватий на ім’я Алан, за намовою диявола
повісився в притворі церкви, святий Партеній своїми молитвами воскресив
його і прогнав з нього злого духа. Зі всіх сторін приводили до нього
біснуватих, і він зцілював їх. Чудес таких було дуже багато, і ворог
спасіння нашого завжди упокорений мусив утікати перед силою молитви
святого Партенія. Якось подався слуга Божий до Тракії відвідати в
Іраклії хворого архиєпископа Іпатіяна.
Тут Господь йому об’явив, що хвороба архиєпископа – це кара за
його скупість і жадобу майна. Святий Партеній упімнув архиєпископа, а
той наказав занести себе до церкви святої Гликерії, де все своє майно
роздав убогим. Бог його за це оздоровив, але Партеній провістив йому, що
він не житиме довго, а його спадкоємцем стане архидиякон на ім’я
Іпатіян. Провіщення сповнилося і архиєпископ помер свято і по-Божому. В
Іраклії Господь прославив святого Партенія багатьма чудами. Невдовзі
святий повернувся в Лампсак, де, після довгого життя у святості, помер у
глибокій старості 7 лютого 360 р. На його похорон прибуло кілька
єпископів і численний наповп людей. Мощі святого поховано в церкві, яку
він сам побудував. Вони прославилися численними чудами; тут біснуваті і
прокажені повертали своє душевне і тілесне здоров’я!
У той самий день
Преподобного Луки Елладського
Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами
по Твоїй кротості, * не віддали милості Твоєї від нас, * але молитвами
їх у мирі направ життя наше.
Кондак, глас 8: Бог перед сотворенням вибрав тебе у своє
благоутробіє, Йому самому відомим промислом. Прийняв тебе від лона
матері і освятив і рабом своїм явив тебе, направляючи стопи твої, Луко,
як чоловіколюбець, а ти Йому нині у радості предстоїш.
В Елладі, коло Тессалії, в селі Касторія жили убогі хлібороби
Стефан і Євфросинія. Вони поселилися в цьому селі, бо на їх батьківщині,
на острові Еґіна, через напади агарян не можна було спокійно жити. Бог
дав їм сина, котрого вони назвали Лука. Уже з дитинства хлопчик
відзначався великою побожністю і пощенням, у середу і п’ятницю до заходу
сонця він нічого не їв, а м’яса, солодощів і риби не їв ніколи. Xліб і
свою страву давав убогим, а часто й одежину свою з плеча віддавав
потребуючим, за що родичі сварили на нього, а бувало й били, та тривалий
час не справляли іншої одежі. Якось батько послав Луку сіяти пшеницю,
та дорогою хлопець роздав усе насіння бідним, так, що залишилася ледве
пригорща зерна. Однак, коли він посіяв ту пригорщу, пшениця зародила на
тій ниві так рясно, як ніколи.
Після смерті свого батька він почав пильно читати Святе Письмо,
навчався і віддавався побожним розважанням, довгі години клячав на
молитві, під час якої в чудесний спосіб не раз був піднесений угору,
так, немовби клячав у повітрі. Бачила це його мати Євфросинія і під
присягою зізналася перед сусідами. Однак замало було тієї побожності
святому Луці, він конче хотів прийняти монашество, щоб на самоті служити
Богові. Якось два монахи, йдучи з Риму до Єрусалиму, завернули до села
Касторія. Святий Лука став їх просити, щоб узяли його з собою, однак
спочатку вони навіть чути не хотіли про це, бо ж йому йшов щойно 17-ий
рік. Та, зм’якнувши від його гарячих прохань, пізнали в тому Божу волю і
взяли хлопця з собою до міста Атен, де доручили його ігуменові одного
монастиря. Той, побачивши велику побожність хлопця, уділив йому малий
монаший постриг, а Лука став дивувати всіх своєю ретельністю в
дотриманні монаших правил. Тимчасом його мати не могла вгамувати свого
жалю за сином. Бог об’явив це ігуменові, і той покликав до себе Луку і
велів йому йти додому й утішити матір. Хлопець так і зробив, побув з
матір’ю чотири місяці, а потім, з її благословення, пішов на приморську
гору, що звалася Йоанова, і там поставив собі маленьку хатину, де
цілковито віддався молитві. Він споживав лиш ячмінний хліб і корінці, а
для спання викопав собі в хатині гріб, аби вічно пам’ятати про те, що
сон – образ смерті. Цілими ночами Лука бив поклони і молився словами:
“Господи, помилуй”, – а коли втомлювався, то якийсь час молився, лежачи
хрестом на землі, а потім продовжував бити поклони. Коли ж довелося йому
терпіти страшні тілесні спокуси, то три дні святий стояв на одному
місці непорушно й молився, і так прогнав від себе диявола.
Біля своєї хатини він доглядав городець і садок, плоди з якого
давав подорожнім і бідним, які часом туди навідувалися. А коли олені
наробили йому шкоди, то він Іменем Божим заборонив їм сюди приходити і
німе сотворіння послухало слів святого. Якось отруйна гадюка вчепилася
йому в ногу. Тоді святий Лука відірвав її від ноги і сказав: “Ми обоє
сотворіння Господа і без Його волі одне одному нічого не вдіємо”. І
здоровий повернувся до своєї хатини.
Бог дозволив йому прийняти тут образ великого монашого постригу,
який йому вділили два мандрівні монахи. Преподобний Лука відвів їх до
берега моря, а коли стали біля води, дві риби самі вискочили з моря і
впали до ніг монахів. Так Господь допоміг своєму слузі, який журився, що
не має чим пригостити дорогих гостей.
І дав йому Господь силу творити чуда, провіщати майбутнє і
виявляти те, що люди приховували. Одного разу святий Лука сказав до
свого учня: “Ось іде до нас чоловік з великим тягарем”. Після тих слів
святий пішов у пустелю і молився там упродовж семи днів. Щойно він
відійшов, як появився незнайомець і чекав святого, аж доки той не
повернувся. Коли святий Лука повернувся, побачив чужого чоловіка і
спитав: “Чого ти прийшов сюди? Чи довго ще приховуватимеш гріх убивства,
якого ти допустився?” Чужинець, почувши це, впав до ніг святого і
визнав свою страшну вину, бо він справді вбив чоловіка. Молитвами
святого зворушилося і розкаялося серце грішника, і преподобний Лука,
наказавши йому покутувати усе життя, відіслав його до священика
сповідатися.
Через сім років святий Лука покинув свою хатину і поплив кораблем
до Коринту, де впродовж 10 літ прислуговував одному стовпникові, що
проживав на стовпі у Патрах. Після цього святий Лука повернувся до своєї
старої хатини на Йоановій горі. Одного разу у високого імператорського
урядника в Коринті вкрали багато золота, яке він віз до царської казни в
Царгороді. Урядника замкнули у в’язниці, та, за молитвами святого Луки,
з’ясувалася його невинність. Святий Лука сам прибув до Коринту, і там
несподівано сказав до одного службовця: “Навіщо ти вкрав і закопав
царське золото? Іди й негайно принеси крадене добро, якщо хочеш бути
помилуваний!” Злочинець упав до ніг святого і визнав свій гріх, а
невинного урядника відпустили на волю.
А коли Господь наділив святого Луку силою зцілювати хворих і зі
всіх сторін стали приходити до нього люди, то він знову покинув свою
хатину і зі своїм учнем Германом осів у безлюдному місці, що звалося
Калавіє. Тут трудом своїх рук вони утримували себе впродовж трьох років.
Згодом, коли погани захопили ті околиці, вони перебралися на безводний
острів Ампиль, де також прожили близько трьох років. Потім святий Лука
подався на місце, що звалося Сотиріє, і там, зібравши біля себе кількох
учнів, заснував маленький монастирець, при якому один благочестивий
чоловік на ім’я Криніт, побудував церкву. Сім літ святий Лука тут
молився, постив, навчав монахів, творив чуда. А по цьому Господь об’явив
йому день його смерти. Він, не кажучи про це нікому, відвідав у пустелі
всіх братів-монахів, помолився з ними і благословив їх. Коли повернувся
до свого монастиря, за тиждень до смерти занедужав.
Він заповів, щоб після смерті його тіло кинули в дебрі на корм
диким звірам, але потім, з Божого веління, змінив свою останню волю і
сказав поховати себе на тому місці, де вмре. 7 лютого, при заході сонця,
святий возніс свої руки вгору і після слів: “В руки Твої, Господи,
віддаю дух мій”, – його чиста душа пішла до неба. Сталося це близько 945
р. Над його гробом було побудовано церкву. А Бог прославив мощі
святого, бо з них стало текти благовонне миро, яке оздоровляло хворих і
прокажених, сліпим повертало зір, а біснуватих звільняло від влади злого
духа.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар