Сиропусна Неділя
Що таке "сиропуст"?
Свята Церква, помалу готуючи нас до посту, у М'ясопусну неділю
наказала не їсти м'ясні страви. У часі сиропусної або сироїдної седмиці
Церква дозволяє споживати тільки молочні страви. Та в Сиропусну неділю
треба й від цих страв відмовлятися. Звідси й назва "сиро-пуст", тобто
відпущення сира. Цей тиждень називався в народі сирний або масляний, а
Сиропусна неділя мала назву пущення, тобто утримання від усіх молочних
продуктів. У цю неділю в нас справляли "запусти", тобто останні
передпісні забави.
У Західній Європі наші "запусти" називалися "карнавалом", що
означало те саме, що й м'ясопуст, від італійського "карне-вале" —
дослівно: прощай м'ясо! У латинській Церкві Великий піст починається
щойно в середу нашого першого тижня посту, у т. зв. Попільну середу,
коли посипають голови попелом на знак покути. До того дня в латинській
Церкві ще можна їсти м'ясо й робити забави, що подекуди бувають дуже
гучні.
Практика сиропусного тижня і неділі дуже давня. Про неї згадує
вже олександрійський патріярх Теофіл († 412), а перед тим установлена
М'ясопусна седмиця й неділя. Синаксар на сирну суботу каже, що, на думку
декого, сиропусний тиждень став законом за грецького цісаря Гераклія
(610-641). Той шість літ воював з перським царем Хозроєм і дав обітницю,
що коли виграє війну, то не буде їсти м'яса цілий тиждень перед Великим
постом. У суботу перед Сиропусною неділею свята Церква, щоб дати нам
приклад і заохотити до посту й покути, відзначає пам'ять усіх святих
мужів і жінок, що від найдавніших часів провели своє життя в молитві,
пості й покуті. Тут передовсім ідеться про тих, хто протягом віків жив
життям посту й покути чи то по монастирях, чи на пустині одинцем.
Богослужба Сиропусної седмиці прибирає щораз більше пісний вид,
особливо в середу, п'ятницю і в неділю при кінці вечірні. У вівторок на
вечірні вже починаються поклони, що тривають цілий піст.
Oбряд прощення в сиропусну неділю
У давнину в монастирях Сходу був гарний звичай: відбувати обряд
взаємного прощення в Сиропусну неділю. Цей обряд виконувався ввечері
після скромної вечері. Усі монахи у присутності вірних просили один в
одного прощення за свої провини, обіймалися і давали поцілунок миру.
Миряни також просили один в одного взаємне прощення. Подекуди при обряді
прощення співали стихири Пасхи: "Пасха священная нам днесь з'явилася...
". Остання стихира закінчується закликом до взаємного прощення: "... і
друг друга обіймім! Промовмо: "Браття", — і тим, що ненавидять нас;
простім усе... ". Цей спів стихир Пасхи мав означати, що як у дні
Христового Воскресення, так і тепер, на вступі до Великого посту, треба
один одному все пробачити задля Христа, що задля нас постив, терпів і
воскрес.
Цей дуже зворушливий обряд прощення зберігався ще в
Києво-Печерській Лаврі до часу приходу влади комуністів. І тут усі
монахи мали спочатку скромну передпісну вечерю. Потім усі, настоятелі й
звичайні монахи, одягалися в монаші мантії і йшли до церкви. Усі
настоятелі Лаври, від найвищого до найнижчого, ставали поряд посередині
церкви, а вся братія Лаври, яких кількасот осіб, підходили до
настоятелів, падали на коліна один перед одним і зі словами: "Прости
мені, Отче", — чи — "Прости мені, Брате", трикратно цілували один
одного. А митрополичий хор співав при тому стихиру з великої вечірні
Сиропусної неділі: "Сіде Адам прямо рая, і свою наготу ридая плакаше...
". Після обряду прощення всі мовчки розходилися.
Справді, яке велике значення для нашого духовного життя мають ті
чотири передпісні неділі. Хто разом з митарем бився в груди й учився від
нього покори; хто з притчі про блудного сина навчився довір'я до Божого
милосердя; хто в М'ясопусну неділю з розважання про Страшний Суд набрав
боязни перед Божою справедливістю, яка так сильно діткнула наших
прародичів, про що говорить Сиропусна неділя, — для того тепер піст не
буде страшний. Він радше буде для нього потребою його серця й душі. Він
тепер сам бажатиме постити й бити поклони, знаючи, що молитва, піст і
жаль за гріхи найкраще приготує його душу до зустрічі світлого празника
Христового Воскресення.
Cтихира зі стиховні вечірні сирної неділі:
"Засіяла Твоя благодать, Господи, засіяло просвічення душ наших.
Ось час сприятливий, ось час покаяння! Відложім діла тьми та одягнімся у
зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, ми осягнули тридневне
воскресення, Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, який спасає наші
душі".
У той самий день
Святої мучениці Агафії
Тропар, глас 4: Агниця Твоя, Ісусе, Агафія,* кличе великим
голосом:* Тебе, жениху мій, люблю і, Тебе шукаючи, страдаю,* і разом з
Тобою розпинаюся, і погребуюся хрещенням Твоїм,* і терплю ради Тебе, щоб
і царствувати в Тобі,* і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою,* та як
жертву непорочну прийми мене, що з любов’ю пожертвувалася Тобі.* її
молитвами як милостивий спаси душі наші.
Кондак, глас 4: Хай прикраситься церква днесь порфирою
славною, окропленою чистою кров’ю Агафії мучениці, «Радуйся – співаючи –
похвало катанська».
Діялось це за імператора Деція, в часи переслідування християн.
На Сицилії, в місті Парномі (Палермо), жила діва-християнка на ім’я
Агафія, якій батьки залишили дуже великий спадок. А врода її була така,
що в усій околиці годі було знайти красивішої. Хай яким красивим було її
тіло, то ще більшою красою сяяла її душа. Свята Агафія своє дівицтво
посвятила небесному Нареченому, Христу Спасителеві, а сама вже тут, на
землі, провадила ангельське життя.
Намісником там був поганин безбожник Квинтіян, що мешкав у місті
Катані. Він тільки й думав про те, як би присвоїти маєток Агафії, а ще
звести святу дівицю на дорогу гріха і зробити її своєю коханкою. Нагоду
виконати свій злий намір дав йому наказ Деція, щоб мучити християн і
грабувати їх маєтки. Тоді Квинтіян послав вояків до Парноми, щоб ті
привели святу Агафію на суд. Коли сторожа прийшла в її дім, свята дівиця
припала на коліна і стала так молитися: “О Господи мій, Ісусе Христе!
Ти бачиш моє серце і знаєш, чого я хочу. Ти єдиний мій Жених, Ти – мій
пастир, а я вівця Твоя, захисти мене від гонителів, дозволь мені
побороти диявола, звернути голову його Твоєю силою. Прийми мою жертву і
сльози мої, бо Ти один Бог мій нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!”
Після цієї молитви свята дівиця віддала себе в руки катів, які
відвели її до Катани, де, за наказом Квинтіяна, помістили її в домі
багатої блудниці Афродисії. Ця безбожна жінка, яка разом зі своїми
п’ятьма дочками вела розпусне життя, мала намовити і святу Агафію стати
на дорогу розкошів і гріха. Найсмачніші вина і страви, багаті одежі,
золото, перли, музика, спів, безбожні бесіди, які приневолена була
слухати, – все це не ввело святу дівицю в спокусу. Вона молилася Богу, а
безбожницям казала так: “Слова ваші, розкоші і обітниці можуть лиш як
вітер нашкодити листю, але дерева з глибоким корінням вони не звалять.
Дім мій побудований на твердій скалі, і ріки ваші не підмиють його!”
Через місяць Афродисія пішла до Квинтіяна і сказала: “Скоріше
камінь зм’якне і залізо в олово переміниться, як зм’якне серце цієї
дівиці. Днями і ночами разом зі своїми дочками я робила все, що могла,
однак не допомогли ані прохання, ані погрози. Я давала їй дорогий одяг,
золото, перли, а вона на все це дивиться, як на болото!”
Тоді мучитель велів привести святу дівицю до себе і запитав її, з якого вона роду?
“Ти знаєш, що рід мій шляхетний”, – відповіла св. Агафія.
“А чому тоді одяг твій бідний і простий, як якоїсь невільниці?” – спитав Квинтіян.
“Бо я справді є невільницею Христа-Спасителя! Його неволя – це найбільша шляхетність моя і слава!”
“А хіба ми, які не визнаємо Христа, не є вільні і шляхетні?” – спитав поганин.
“Ні, – відповіла свята дівиця, – ви є невільниками гріхів і слугами бездушних бовванів!”
Жодні погрози її не злякали, вона сміливо сказала: “Не боюся
нічого: якщо кинеш мене до диких левів, то вони, побачивши мене, стануть
тихі і боязливі; якщо кинеш мене у вогонь, то ангел з неба принесе мені
роси і освіжить мене”.
Тоді мучитель наказав бити її по обличчю і вкинути до смердючої
темниці. Святий Методій, Царгородський патріярх (його пам’ять вшановуємо
14 червня), розповів, що коли вояки кинули дівицю до в’язниці, вона
спіткнулася об два камені, на яких, немов на воску, відбилися сліди її
стіп. Пізніше з тієї темниці зробили гарну каплицю, а ті два камені
показують вірним і сьогодні.
Наступного дня почалися нові муки. “Прикладали смолоскипи, – каже
святий Методій, – бичами били по дівочому тілі, гаками шматували її
боки, припікали розжареними бляхами”. А потім безсоромний мучитель
наказав видерти гаками одну грудь святої дівиці.
“Безбожний грішнику, чи не встид тобі і сором відтинати мені груди? Та ж такими грудьмикормила тебе мати твоя!”
А коли вночі, у темниці, свята стала гаряче молитися, явився їй
старець з ліками в руках і сказав, що хоче вилікувати її грудь. Та свята
дівиця, думаючи, що це і є насправді якийсь лікар, сказала: “Тіло моє
жодних ліків не приймає. Ти чоловік, а я дівиця, не годиться мені
відкривати перед тобою свого тіла. Лікар мій – Ісус Христос; Він, якщо
схоче, лиш одним словом зможе оздоровити слугиню свою”.
А тоді старець сказав: “Саме Христос, про якого ти кажеш, послав
мене до тебе! Я – апостол Петро, Він велів мені вилікувати тебе!”
Сказавши це, старець зник, а грудь святої Агафії стала цілком
здорова. Світло небесне осяяло темницю, так, що сторожі, бачачи це диво,
утекли зі страху. Інші в’язні намовляли святу на втечу, але вона
сказала так: “Хорони мене Боже, щоб я втекла і втратила нагоду
з’єднатися з Ісусом, а ще, щоб сторожі через мене потерпіли кару!”
Коли наступного дня мучитель побачив, що Бог в чудесний спосіб
оздоровив її, то заказав розпекти гострі камені і на них покласти святу
дівицю. Агафія все стерпіла задля Імени Ісуса, а до мучителів говорила:
“Не жалійте рук: ці муки є моїм скарбом, добре відбийте тіло моє від
костей, як зерно відлучається від полови, щоб очищена душа моя могла з
вінцем мучениці ввійти до раю!”
Однак Бог приготував уже грім гніву свого на катів, бо ось земля
почала трястися; під руїнами румовища загинуло двоє радників міста,
погани Вултс і Теофіл, а народ, наляканий, став кричати, щоб мучитель
припинив катувати дівицю, бо інакше пропаде місто ціле. Тоді Квинтіян
знову відіслав святу Агафію до в’язниці. Тут припала вона на коліна і
так стала молитися: “Дякую тобі, Ісусе Христе, що дав мені відважно
задля Імени Твого терпіти, що дозволив мені побороти похоті тіла. А
тепер, Господи, вислухай мене і дозволь рабі Твоїй покинути цей
нужденний світ, щоб могла я оглядати Твоє милосердя!” З цією молитвою її чиста душа полетіла до неба.
А коли християни несли тіло до гробу, зустріли юнака, незнайомця,
за яким ішло сто гарно одягнених дітей. Той юнак біля гробу поклав у
домовину камінну табличку, на якій було написано: “Розум преподобний,
пошана Богові добровільна і вітчизни визволення”. А потім юнак той нараз
зник, а всі увірували, що був то Богом посланий ангел. Мучитель
Квинтіян, почувши про смерть дівиці, чимшвидше відправився до Парноми,
аби загарбати собі майно святої. Та коли він поромом переправлявся через
ріку Псімиф, два коні кинулися на нього, один відкусив йому лице, а
другий копитами збив його у воду, де безбожник загинув, навіть тіла його
не знайшли.
Біля гробу святої Агафії сталося багато чудес. Так, коли вулкан
Етна почав викидати вогонь і пил, і місто Катану вже ніщо не в змозі
було врятувати, тоді взяли серпанок святої Агафії і стали хресним ходом
носити навколо міста, і Бог відвернув гнів свій, і місто спаслося від
загибелі. Чудо це повторялося кілька разів. Над гробом святої Агафії
возведено величну церкву, і в Римі папа Григорій Великий також посвятив
одну церкву на честь святої Агафії. А під час посвячення – як писав сам
святий Григорій – Бог возвеличив пам’ять слуги своєї багатьма чудами.
При гробі святої Агафії зцілилася мати святої дівиці і мучениці Лукії.
Про це прочитаємо у день 13 грудня.
__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська
Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів,
Видавництво «Свічадо», 2013
Джерело: ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР
Немає коментарів:
Дописати коментар