ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

пʼятницю, 27 липня 2012 р.

27.07.2012р. Б. / Пастирське послання Синоду єпископів УГКЦ у час підготовки до парламентських виборів 2012 року

Пастирське послання
Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви до вірних
у час підготовки до парламентських виборів 2012 року
 
«Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі:
Перенесися звідси туди –  і вона перенесеться;
і нічого не буде для вас неможливого».

(Мт. 17, 20)
 
Дорогі в Христі!
Наближаємося до чергових парламентських виборів, проведення яких є характерною рисою демократичної системи. Можливість вибирати випливає із загальновизнаного основоположного факту свободи людської особи, котра, формуючи державну владу, не лише реалізує своє невід’ємне право, а й бере на себе громадянську відповідальність за цю владу. А обов’язком чинної влади є забезпечити умови для вільного волевиявлення суспільства. Бо ж у демократії воля народу – закон для влади, а в диктатурі навпаки: воля влади – це закон.
 
Бажаючи бути співтворцями саме справедливого, демократичного ладу в нашій Батьківщині, нам слід дуже відповідально і зважено підійти до участі у виборах, оскільки через них ми здійснюємо своє фундаментальне право, гарантоване не тільки Конституцією, а й самим Творцем, – обирати шлях власного життя і розвитку рідної країни, як також покликані втілювати в суспільне життя християнські цінності. Не прийти на вибори – означає самоусунутися від відповідальності за долю власної країни, відмовитися від християнського свідчення в суспільному житті, віддаючи свою долю і долю своїх дітей та внуків у випадкові, а часом і злочинні руки. Прийшовши на вибори, ми передусім виконуємо свій громадянський обов’язок, реально і особисто стаючи співучасниками творення свого майбутнього, а окрім цього – не даємо нагоди нечесним на руку особам вкрасти наш голос та прикрити нашою відсутністю різного роду маніпуляції чи фальсифікації.
 
Однак взяти участь у виборах – це тільки половина справи. Нам слід докласти всіх зусиль, щоб наш вибір був свідомим, зрілим, відповідальним, таким, що найкраще служитиме загальному благу українського народу і запевнятиме успішний розвиток нашої держави.
 
При цьому значення виборів належить розглядати не тільки у політичній, суспільній, а насамперед у моральній площині. У час виборів пізнається моральна зрілість як кандидатів на різні державні посади, так і самих виборців.
 
Так, вибори дають нагоду вшанувати народним визнанням тих, хто своїми професійними якостями та моральними чеснотами вартий такої довіри. Цим суспільство не лише довірливо вкладає свою долю в руки гідних людей, а й надає чеснотам обраної особи важливого для неї всенародного визнання.
 
Проте вибори є також смиренним визнанням перед Богом і людьми того, що у своєму виборі суспільство часом помиляється. А тому настає час, коли воно мусить виправити помилку. Так від керма влади усувають тих, хто не виправдав народних очікувань або не зумів переконати людей у правильності своїх поглядів та власній праведності. Опинившись знову поза владою, ці люди отримують шанс переглянути й удосконалити свою позицію. З релігійної точки зору така щира і глибока внутрішня переміна окреслюється словом «навернення» та проявляється назовні як видима зміна не просто слів, а – реальних дій, які кожна людина може побачити і перевірити. Тому, роблячи свій вибір, ми повинні дивитися найперше на діла тих, хто претендує на нашу довіру і на наш голос. Не можна дати себе звабити різного роду передвиборчими обіцянками та гаслами, які, хоч з об’єктивної точки зору можуть бути цілком оправданими і потрібними, в устах нечесних політиків стають засобом маніпуляції, підступу та введення в оману.
 
Вже апостол Яків, підкреслюючи небезпеку пустих слів та потребу виявлення ділами своєї віри, каже: «Покажи мені твою віру без діл, а я тобі покажу моїми ділами мою віру» (Як. 2, 18). Подібно маємо зробити і ми. Чи то безпосередньо спілкуючись з кандидатами, чи аналізуючи їхні програми, запропонуймо їм відповісти на декілька простих, але суттєвих для кожної порядної людини запитань: що доброго ти вже зробив для свого народу? Які суспільно значимі ініціативи ти дотепер запропонував і реалізував? Якщо ти дотепер був депутатом, чи належно виконував свій обов’язок перед народом, тобто чи робив свій вибір не за помахом видимої чи невидимої «руки», але згідно із власним сумлінням? Чи ретельно відвідував засідання, чи голосував сам, особисто? Чи не обманював своїх виборців, змінюючи свою політичну позицію, і таким чином спотворював їхнє волевиявлення і зловживав їхньою довірою? Чи ти не був причетний до корупційних дій? Чи ти своїми тезами не пропагуєш ненависті, екстремізму, а навпаки – пропонуєш шляхи укріплення української державності та консолідованості нашого суспільства?
 
Окремо слід застерегти перед тими, хто намагається купити голоси виборців різного роду діями. Це може бути або прямий підкуп, або завуальована під різні соціальні «доплати» заохота. Християнин у жодному разі не може продавати свого виборчого голосу, так само як і не може купувати голосів виборців на користь якоїсь політичної сили, бо в такий спосіб стає прямим співучасником корупції та руйнує наше суспільство. Вже стало поганою традицію в житті нашої держави, що різні форми матеріальної допомоги чи підвищення соціальних виплат збігаються в часі з черговою передвиборчою кампанією. Так чиняться спроби підмінити реальні реформи і зміни, яких дуже потребують різні сектори суспільного життя, їх імітацією. За цих обставин грошові виплати стають певного роду анестезією сумління виборців та принижують гідність і без того приниженого та впокореного народу. Віддавати хоча б один голос таким особам чи політичним силам було б виявом великої легковажності та безвідповідальності перед лицем Бога, рідного народу і власного сумління.
 
Особливо застерігаємо від спокуси начебто швидкого та ефективного покращення суспільно-політичних обставин життя країни шляхом насилля, ненависті чи проявів екстремізму під виглядом будь-яких гасел. У підготовчий період та в час проведення виборів мир і спокій, стриманість і мудра розважливість є тими необхідними умовами, за яких можливе справді вільне волевиявлення громадян. Спроби будь-якого тиску на виборця, прояви ненависті до того, хто думає інакше ніж я, є неприпустимими як для християнина, так і для кожного зрілого громадянина й влади демократичної країни.
 
Благословенним є те суспільство, в якому зміна і очищення органів влади відбувається плавно й безперешкодно. Тоді кожен лідер має можливість переконати інших у своїй здатності провадити людей та реалізувати свою програму. Суспільство ж може або сміливо довіритися тим чи іншим парламентаріям, або законно усунути їх від влади.
 
І навпаки, великі нещастя насуваються на країну, коли цей важливий демократичний механізм зазнає спотворення чи й узагалі призупиняється. На нашу думку, це може статися з двох причин.
 
По-перше, зло настає тоді, коли чинна адміністрація відмовляється в демократичний спосіб передати владу іншим, натомість вдається під час виборчого процесу до різноманітних фальсифікацій, створення перешкод, а навіть і до прямого насильства та обману, які унеможливлюють фактичне волевиявлення народу. Керівники, які бачать у цьому свою силу, насправді виявляють цим свою слабкість і вразливість.
 
Хай не буде так в Україні на цьогорічних виборах! Зупинити маховик розкручування фальсифікацій ніколи не пізно. Відновити справедливість передвиборчих змагань і забезпечити цивілізовані умови виборчого процесу можна і треба. Кожен керівник, який зрікається цього обов’язку, стягає на себе кару Неба і зневагу народу.
 
По-друге, великим лихом для країни є зневіра народу у своїй спроможності змінити ситуацію на краще і впадання в гріховну апатію. Це рівнозначно тόму, якби селянин відмовився навесні засівати землю, побоюючись, що град поб’є його врожай.
 
Віра робить нас усесильними – зневіра перетворює на іграшку зловорожих стихій. Віра дала змогу апостолу Петрові подолати навіть силу гравітації й піти по воді. Але тільки-но він втратив цю віру, то почав тонути, за що й почув від Спасителя докірливе: «Маловіре, чого засумнівався?» (Мт. 14, 31).
 
З цими думками поручаємо Богові всіх, хто в той чи інший спосіб буде причетний до майбутніх виборів: владу закликаємо запевнити чесне, рівноправне і справедливе передвиборче змагання; учасників перегонів – пропонувати не порожні гасла, а реальну програму оздоровлення суспільства та реформування різних секторів суспільно-політичного життя, як рівно ж – висувати людей справді гідних довіри, професійних, морально чесних і сумлінних; усіх громадян – проявити зрілість, виваженість і відповідальність в аналізі програм кандидатів та в здійсненні свого вибору.
 
Запрошуємо священнослужителів, чернецтво та всіх мирян нашої Церкви до ревної молитви за наш народ і за Україну, за проведення чесних і справді демократичних парламентських виборів, прохаючи словами великого Митрополита Андрея: «Просимо Тебе, Царю Небесний, Духу правди, любови і справедливости, до Тебе підіймається наша молитва!
 
Зігрій і просвіти наші уми й серця, показуй нам правильну дорогу в нашій праці для добра свого народу, благослови наш труд і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для щастя нашої вітчизни й народу та для нового розквіту Христової Церкви в Україні. Амінь».
 
Благословення Господнє на вас!
Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства
Української Греко-Католицької Церкви
+ СВЯТОСЛАВ
 
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
24 липня 2012 року Божого,
у день Переставлення блаженної Ольги
 
Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Послання після кожної  Божественної Літургії в неділю, 29 липня, а впродовж усієї виборчої кампанії після кожної Літургії щодня молитися три рази «Отче наш» і «Богородице Діво» за Боже благословення для нашого народу і успішне проведення парламентських виборів. Ці молитви можна поєднати з вищезгаданою молитвою Митрополита Андрея (Шептицького).

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

четвер, 26 липня 2012 р.

Відкритий лист

Відкритий лист Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С. Бандери до Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука)

Блаженніший Владико!

Безпосередньою підставою цього звернення стала скандальна подія, що відбулася 15 липня 2012 р.Б. на Всеукраїнській прощі в с. Зарваниця. Йдеться про промову т. зв. “губернатора” Тернопільської області Валентина Хоптяна, котра жодним чином не стосувалася знакової події духовного життя української нації і носила виразний провокативний характер. Одностайне несприйняття багатотисячною громадою прочан і дружнє скандування “Ганьба!” частково змило пляму з нашої Церкви. Та вже той факт, що на святому місці у Зарваниці дали змогу просторікувати, м’яко кажучи, дуже непопулярному і бездарному “діячу”, є, щонайменше, великою помилкою організаторів заходу, тінь від якої лягає на ієрархію та духовенство УГКЦ.

В Україні діє режим внутрішньої окупації. Безумовно, Церква не має права редукуватися до рівня політичної сили, однак вона також не може абсолютно абстрагуватися від соціально-політичної проблематики. Тому, на наше глибоке переконання, Українська Греко-Католицька Церква стоїть перед необхідністю авторитетно заявити власну позицію щодо діючого в нашій країні режиму внутрішньої окупації.

Даний режим остаточно втрачає будь-яку легітимність, і це розуміють все ширші верстви населення. Яскравою ілюстрацією цього процесу є випадок, про який йшлося на початку даного звернення. Як бачимо, український народ все чіткіше розглядає нинішній режим як відверто несправедливий і ворожий.

Христова Церква устами своїх авторитетних богословів неодноразово наголошувала на праві народу на опір несправедливій владі. Августин та Аквінат, Маріанна та Суарас, ряд інших визначних теологів чітко розпрацьовували концепції, згідно з якими християни мають право усунути ту політичну силу, котра узурпувала владу в країні і, користуючись узурпованою владою, шкодить суспільному благу. Саме такою владою-узурпатором є нинішній режим, котрий, кажучи словами Компендіуму соціальної доктрини Церкви, аж ніяк не гарантує “мирне і спокійне, побожне і гідне життя” (КСДЦ, 381), а натомість далеко “виходить за межі, визначені Богом” (КСДЦ, 382).

“Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. – пише ап. Павло. – Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову” (Гл. 5, 1). Звісно, ці слова стосуються подолання формалізму Старого Завіту і мають передусім сотеріологічний зміст. Однак Визволитель-Христос несе також звільнення соціальне, несе переображення суспільних відносин на засадах любові. На жаль, у нинішній державі Україна на заваді такого переображення стоїть режим внутрішньої окупації, який, на нашу думку, безперечно є виразним прикладом структур гріха, що, згідно з енциклікою бл. Івана Павла ІІ “Sollicitudo rei socialis”, створюють головну перешкоду на шляху до осягнення автентичної свободи.

З огляду на це, щиро вболіваючи за добро Церкви і народу, закликаємо Вас авторитетно та обґрунтовано засудити нинішній режим. Церква не повинна мати нічого спільного зі злочинною владою, котра є позбавленою легітимності і має антинародний характер. Найвищі церковні ієрархи та провідні богослови УГКЦ, на наш погляд, мають випрацювати і реалізувати чітку концепцію, котра виразно засудить нинішній режим. Особлива відповідальність лежить на Вас, Блаженніший Владико, адже за умови відсутності української національної держави Ви стоїте перед тією ж необхідністю, перед якою стояли Андрей Шептицький та Йосип Сліпий: бути не лише церковним лідером, але й етнархом нашого народу. Отож, закликаємо Вас – того, кого Бог поставив вести українську паству до Небесної Батьківщини – прислухатися до наших міркувань і взяти більшу відповідальність за долю нашої земної Вітчизни та її народу, що переживає не найкращі часи і потребує авторитетного і високодуховного проводу.

16.07.2012 р.Б.
 
 
Провідник ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
Дмитро ЯРОШ
Голова ЦП ВО “Тризуб” ім. С.Бандери
Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ
 
 
 
Джерело:   БАНДЕРІВЕЦЬ

середу, 25 липня 2012 р.

25.07.2012р. Б. / Яким повинен бути журналіст-католик



«Незнання істини є найбільш серйозною формою бідності сучасної людини», - заявив кардинал Мауро П'яченца, префект Конгрегації у справах Духовенства під час фестивалю, організованого газетою італійського єпископату «Avvenire», який пройшов цього року в місцевості Лери. Цього року його тема звучала «Свідки часу, свідки у часі». Слова кардинала були направлені в першу чергу до журналістів, і, зокрема, католиків, які працюють в засобах масової інформації.
 
Ватиканський ієрарх підкреслив, що ситуацію сучасної людини можна визначити євангельським твердженням про натовп без пастиря. «Сьогоднішня людина - сказав він, - у часи диктатури релятивізму, не в змозі розпізнати зміст, значення і можливі наслідки влади різних елементів». За словами кардинала, людина потрапила в залежність від своїх інстинктів і емоцій, «які хитро були зведені до стану остаточного критерію істини». 

Роль журналіста-католика, на думку ієрарха, навчити людину відрізняти правду від обману, і таким чином допомогти їй на дорозі спасіння. Кардинал П'яченца не побоявся назвати це «боротьбою з гормональною теорією пізнання, в якій людина зводиться до одного виміру, зазвичай, недостойного її гідності і величі». 

«Католик любить реальність, і його приналежність до Христа не заважає йому пізнавати її, оцінювати і нести іншим», - вважає ватиканський ієрарх. Згідно з кардиналом, буття католиків не применшує буття об'єктивне. Кардинал нагадав, що католик-журналіст не повинен розмінювати прибуток на позитивність новини. Адже сьогодні, на жаль, краще продаються негативні новини, вважає ієрарх, натякаючи на ситуацію з так званими «Vatileaks». 

За матеріалами: Католицький Оглядач 

Джерело:   КРЕДО 

вівторок, 24 липня 2012 р.

24.07.2012р. Б. / Ортодоксність віри, як необхідна передумова онови Церкви

Свою прилюдну діяльність як Префект Конгрегації у справах віри Архиєпископ Герхард Людвіг Мюллер фактично розпочав з інтерв’ю німецькій газеті «Süddeutsche Zeitung». Коротко висловити основну думку цього інтерв’ю можна, як «Боротьба за православність Католицької Церкви».
 
Фактично тут би не мало бути нічого дивовижного. Адже це є прямим завданням цієї Конгрегації – чувати над ортодоксією в Католицькій Церкві.  І,здавалося б, нема потреби про це наголошувати. Але у період загального суспільного релятивізму, який почав потихенько проникати в Храм Божий, така заява для багатьох, напевно, що прозвучала, як грім серед ясного неба: виявляється в Церкві є ще й така потреба, як чування над Її православністю.
 
Є три щілини, через які релятивізм намагається затопити Церкву: релятивізм у середовищі мирян, індивідуальне богослів’я, неправильне розуміння екуменізму.
 
Багато хто з гіперконсерваторів, близьких до лефевризму, причину виникнення цих щілин бачить у ІІ Ватиканському Соборі або, принаймні, у неправильному трактуванні його постанов. У свою чергу гіперекуменісти та гіперліберали ці щілині сприймають як спасенне джерело, яке мало би принести якісь казкові плоди розквіту Церкви.
 
І одні, й інші глибоко помиляються. Перш за все погляньмо на ліберальний лобі, який всіма силами пхає ліберальні ідеї в середовище стада Христового. Свідомо чи не свідомо ці люди віддають данину моді. Адже тепер так модно говорити про рівність, про толерантність, про всеохоплюючу любов і мир, про відносність усіх істин. І це саме повторюють ліберали в середині Церкви. Причому ніхто не спостерігає, що за цими поняттями, на перший погляд такими привабливими, приховується зовсім не той зміст.
 
Як свідчить, відважився б сказати, центральний документ «католицького» лібералізму «Заклик до непослуху», пропагуючи рівність, ліберали фактично пропагують укинення різниці між чоловіком і жінкою, перенаголошуючи роль мирян в Церкві – фактично усувають міністеріальне священство, змінюючи його виключно загальним священством усіх вірних. Пропагуючи толерантність, ліберали фактично пропагують терпимість до гріха і мовчанку на нього, прикриваючись пошаною до людських прав і свобод. Говорячи про любов, ліберали поширюють карикатуру на Бога, Який є Любов’ю, але не є абсолютною Праведністю.
 
Така карикатура подібна до карикатурного розуміння християнського Бога Ф.В. Ніцше: «І сидів він (Бог –прим. автора), зів’ялий у своєму запічку…, аж одного дня задушився від великого жалю» (Ф. Ніцше, Так казав Заратустра, 1993:258). Бог, який усе всім прощає і не вимагає жодного покаяння, жодних зусиль волі до поправи, такий бог не є Богом Любові. Бо де нема праведності, нема й правдивої любові, а тільки збочена посесивна любов. А пропагувати відносність усіх істин, що це інакше як не заперечення істинності Того, Хто сам про себе сказав: «Я – Істина, Дорога і Життя» (Ів.  14,6)? А саме це й пропагують гіперекуменісти, не помічаючи жодної різниці між католицтвом і протестантизмом, між Католицькою Церквою і Церквою Православною.
 
«Католицький» лібералізм є нічим іншим, як запізнілою данню моді сексуальної революції, неомарксизму, пост-модернізму і більше нічим. Він не є опертим на християнстві, на вірності Христові, і тому не може принести ніяких позитивних плодів. Пропагувати подібні погляди в Церкві – це рівнозначно просвердлюванню дірок у кораблі, який попав у шторм, з метою цей корабель урятувати.
 
У свою чергу «католицький» гіперконсервативізм є нічим не прикритим переконанням, що Церква, зібрана на Соборі з Папою на чолі, може помилитися.
 
Отож, ні одні, ні інші не мають рації у своїх спробах врятувати Церкву від Неї самої.
 
А три щілини, через які релятивізм прагне заполонити Церкву, мають свою природу в дечому іншому.
 
Якщо взяти до уваги релятивізм, який заполонив уми декого з вірних, то в цьому нема нічого, щоб було пов’язане з ІІ Ватиканським Собором, чи з занадто «великим консервативізмом» Церкви.
 
Релятивізм – це дітище епохи пост-модернізму. І прийняття частиною вірних його критеріїв істинності, є нічим іншим, як проявом посвітовлення – секуляризації їхнього менталітету. Не проблема тут у чомусь інакшому, аніж тільки у відході цієї частини вірних від віри у сурогатну суміш ідей цього світу, до якого вони прагнуть пристосувати християнство.
 
Про те, що індивідуальне богослів’я – є щілиною, через яку релятивізм намагається проникнути в Церкву, говорив уже 1985 року тодішній Префект Конгрегації у справах віри кардинал Йозеф Рацінґер (див. JosephRatzinger/VittorioMessori, Raporto sulla fede,2001:63-64). Що більше, саме вихід богословствування за межі віри церковної спільності, впадання в індивідуальне розуміння, у суб’єктивізм кардинал Рацінґер назвав дуже шкідливою діяльністю для народу Божого (див. JosephRatzinger/VittorioMessori, 2001:63). Фактично індивідуальне богослів’я нічим не відрізняється від простої данини моді. Воно тільки є відображенням того стану, в який впадають богослови, які подібно до небогословствующих мирян, прагнучи створити сурогатну суміш ідей цього світу, до якого вони прагнуть пристосувати християнство.
 
Але у випадку богословів маємо більшу шкоду. Вони прикрашені академічними титулами силуються продати пересічним християнам своє пустопорожнє богословствування за віру Церкви. Що більше, саме такі богослови розмахуючи різними баламутними деклараціями, сіють серед вірних ще більший релятивізм. Прагнучи підмінити собою Учительський Уряд Церкви, вони наносять великої шкоди народу Божому. І про таких богословів хіба що можна сказати, що віра Церкви для них більше не є спасенною загорожею кошари Христової, за якою починається згубний світ.
 
І на кінець третя щілина – неправильне розуміння екуменізму. Релятивізм епохи пост-модернізму дав свій відбиток і на розумінні Церкви людьми з певних кіл. Фамозне соборове “subsistit”[1] витлумачувалось/витлумачується гіперекуменістами, як можливість провести знак рівності між Католицькою Церквою і нез’єдиненими Церквами. А в нашій українській дійсності, як прагнення втопити УГКЦ у московському («київське» чи «автокефальне» православ’я є дочірніми утворенням з РПЦ) православ’ї. Адже для людини епохи пост-модернізму всі істини відносні. І тому зусилля гіперекуменістів є не яким богословствуванням, а натягненним на богословські лекала пост-модернізмом, позбавленим віри в Одну Абсолютну Істину.
 
Отож, джерелом проблем є не що інше, як втрата частиною вірних і богословів віри, і як наслідок втрата чутливості до ортодоксії. А без ортодоксії не можлива ортопраксія, без правдивої віри неможливим є правдиве діяння. Тому всяка спроба реформувати Церкву, яка не виходить з ортодоксальної віри, приречена не те що на неуспіх, а на осягнення титулу руйнатора Церкви.
 
Саме в цьому контексті можна розуміти слова каталонського кардинала Льюіса Мартінеса Сістача з Барселони, який у своєму листі з нагоди проголошення двох нових Научителів Церкви: святого Івана з Авіли і святої Гільдегарди з Бінгену: «Автентична віднова Церкви народжується зі святості».
 
«У неділю Зіслання Св. Духа Папа оголосив те, що ми повинні добре усвідомлювати», – пише кардинал Мартінес Сістач. – 7 жовтня, в день відкриття засідання Синоду Єпископів на тему Нової Євангелізації, Бенедикт XVI проголосить двох нових вчителів Церкви: св. Івана з Авіли і св. Гільдегарду з Бінген».
 
«Що Папа прагнув виразити цим рішенням?», – запитує каталонський церковний достойник. І додає: Бенедикт XVI усвідомлює кризу віри і релігійних практик, особливо в Європі. З турботою він спостерігає за збільшенням кількості старших осіб у церквах, браком покликань, скептицизмом і релігійною байдужістю. Оголошуючи Рік Віри, він вказує, що джерело кризи Церкви полягає у кризі віри. Якщо ми її не оживимо, то «всі решта реформи будуть неефективними», – пише кардинал Сістач. Тому Папа вирішив проголосити новими вчителями Церкви «великих служителів християнської віри». Іван з Авіли, апостол Андалузії, є «відомим представником католицької реформи в нашій країні», котрий «поєднав святість і євангелізацію». У свою чергу св. Гільдегарда, бенедиктинська монахиня із глибокою біблійною духовністю,  особливо доклалася до реформ у своїй батьківщині.
 
«Щодо актуальної кризи віри, ми маємо відновити переконання, що автентична віднова Церкви народжується зі святості», – наголосив кардинал Мартінес Сістач.
 
І саме святість вимагає ортодоксії, як необхідної передумови дійсно католицької онови Церкви, яка постійно оновлюється Духом Божим. Ортодоксна віра – насіння, святість – плід. І коли ці дороговкази християнського життя стануть категоричним імперативом для кожного католика – нам не доведеться більше говорити про потребу онови Церкви. Вона засяє новим світлом віри в Христа, Який здолав світ своєю любов’ю.
 
о.Орест-Дмитро Вільчинський
 

[1] Haec Ecclesia, in hoc mundo ut societas constituta et ordinate, subsistit in Ecclesia catholica, a successore Petri et Episcopis, in eius communion gubernata, licet extra eius compaginem elementa plura sanctificationis et veritatis inveniatur, que ut dona Ecclesiae Christi propria, at unitatem catholicam impellunt. (Veticanum secundum, LG 8) – Ця Церква у цьому світі встановлена і впорядкована, як суспільство, є в Католицькій Церкві, якою керує наслідник Петра і єпископи, які перебувають у єдності з ним, і хоча поза Її організмом знаходиться багато елементів освячення й істини, які як дари притаманні Христовій Церкві, ці дари спонукають до єдності. (ІІ Ватиканський Собор, «Догматична конституція про Церкву», т. 8)


Джерело:  Воїни Христа Царя

24.07.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (16.07 – 22.07)

У понеділок, 16 липня:
У заміській резиденції Глави УГКЦ відбулася зустріч Блаженнішого Любомира Гузара, Архиєпископа-емерита, та Владики Богдана Дзюраха, Секретаря Синоду Єпископів УГКЦ, з Високопреосвященним Владикою Еліасом Шакуром, Архиєпископом Мелхітської Греко-Католицької Церкви, який відвідує Україну з нагоди Всеукраїнської прощі до Зарваниці.
 
Високопреосвященний Еліас (Шакур), Архиєпископ Мелхітської Греко-Католицької Церкви, відслужив Літургію у храмі Святого Василія Великого у Києві.
 
17-22 липня в Україні перебуває представник Єпископської конференції Іспанії та Єпископського вікарія Барселонської дієцезії монсеньйор Жоан Галтес (Joan Galtes). У перший день свого перебування в Україні гість з Іспанії зустрівся з Владикою Богданом (Дзюрахом), Адміністратором Патріаршої курії УГКЦ.
18 липня монсеньйор Жоан Галтес відвідав святі місця Києва (Патріарший собор Воскресіння Христового, Софійський собор, Михайлівський золотоверхий собор, Києво-Печерську лавру), а 19 липня гість з Іспанії провів у Львові.
 
19 липня 2012 року в Івано-Франківську, у приміщенні конференц-залу готелю “Станіславів”, відбулася прес-конференція з нагоди проведення 28-29 липня 2012 року Всеукраїнської прощі в с. Крилос (Давній Галич) до Галицької чудотворної ікони Матері Божої. Доповідачами на прес-конференції були: Владика Софрон (Мудрий), Єпископ-емерит Івано-Франківської архиєпархії, о. д-р Олег Каськів, протосинкел Івано-Франківської архиєпархії, та о. Михайло Гарват, голова Катехитичної комісії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ.
 
21 липня 2012 р., у Ватикані повідомлено про те, що Святіший Отець Бенедикт XVI прийняв зречення з уряду, яке у зв’язку з досягненням граничного віку подав Преосвященний владика Михаїл Гринчишин, ЧНІ, Апостольський Екзарх для українців греко-католиків у Франції. Його наступником Папа призначив всечесного о. Бориса Ґудзяка, дотеперішнього Ректора Українського Католицького Університету, надаючи йому титулярний осідок Каркабії.
 
У неділю,22 липня:
В храмі Пресвятої Трійці у Ялті Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, передав для публічного почитання мощів св. Климента Римського. Центром події стала Божественна Літургія, яку відслужив Блаженніший Святослав у співслужінні з Владикою Ігорем (Возьняком), Архиєпископом і Митрополитом Львівським, Владикою Володимиром (Війтишиним), Архиєпископом і Митрополитом Івано-Франківським, Владикою Миколою (Сімкайлом), Єпархом Коломийсько-Чернівецьким, Владикою Василем (Івасюком), Екзархом Одесько-Кримським, численним духовенством Одесько-Кримського екзархату та Самбірсько-Дрогобицької єпархії.
 
 
22 липня, в Катедральному соборі Верховних апостолів Петра і Павла у Чорткові відбувся єпархіальний з’їзд ревнителів та членів «Апостольства молитви». Така зустріч проводиться в Бучацькій єпархії щороку, аби розповісти вірянам про духовні стратегії УГКЦ та поспілкуватись на різні теми, які турбують мирян та їх провідників. Дійство розпочалося Святою Літургією, яку очолив Владика Дмитро (Григорак), Єпарх Бучацький. 
 
«Якщо на Близькому Сході не запанує мир і утиски християн надалі продовжуватимуться, може дійти до такого стану, що колиска християнства залишиться без християн»,– сказав  Богдан Дзюрах, Адміністратор Патріаршої курії та Секретар Синоду єпископів УГКЦ, після Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що у Києві, закликаючи вірних молитися за мир у Сирії та в Близькому Сході. 

«Ми боляче переживаємо поділ єдиної Київської Церкви», - Глава УГКЦ

«Світло життя» - християнська телепередача. Про Святе Таїнство Хрещення

 
Анонси:
«Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал. 3, 27). Під таким гаслом відбудеться Всеукраїнська Патріарша проща до Галицької Чудотворної ікони Матері Божої в с. Крилос (Давній Галич) 28-29 липня 2012 р. Б. Ця проща вперше матиме статус всеукраїнської і Архієрейську Божественну Літургію об 11.00 очолить Блаженніший Святослав Отець і Глава УГКЦ.
 
З благословення Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівськоговладики Ігоря, у днях 28-29 липня відбудеться проща монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ до с. Прилбичі. Проща та нічні чування у родинному селі Шептицьких цього року присвячені 147-ій річниці з дня народження Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.
 
Чин возведення у єпископський сан владики-номіната Бориса Ґудзяка –  Апостольського екзарха УГКЦ у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, відбудеться 26 серпня у соборі святого Юра, у Львові. Урочисту Літургію за участю владик, священиків, чернецтва та мирян УГКЦ очолить Патріарх Святослав Шевчук.


Джерело:  Воїни Христа Царя

24.07.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Життя богопосвячених мирян допомагає Церкві реалізуватися у світі

 Бенедикт XVI скерував послання до учасників Міжнародного Конгресу Світських Інститутів, який відбувається в Асижу на тему "У слуханні Бога – на сторінках історії: світськість звертається до богопосвяченості". У посланні за підписом кардинала Держсекретаря Тарчізіо Бертоне Папа зазначив, що "ця тема наголошує ідентичність посвячених осіб, які, живучи в світі внутрішньою свободою, сповненою любові, що походить з євангельських заповідей, показують себе як чоловіки і жінки з глибоким поглядом і хорошим свідченням в історії".
 
Понтифік наголосив, що ідентичність богопосвячених мирян має важливе значення для місії Церкви, бо допомагає їй реалізуватися у світі. За словами Святішого Отця, стиль життя богопосвячених вірян робить очевидним багатство, красу і радикальність євангельських заповідей.

За матеріалами:  radiovaticana.org

Джерело:  Воїни Христа Царя

понеділок, 23 липня 2012 р.

23.07.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (16.07. –22.07.)

Понеділок. Почав діяти офіційний сайт візиту Бенедикта XVI до Лівану (www.lbpapalvisit.com), який відбудеться 14-16 вересня. Веб-сторінку прикрашає логотип, що складається з трьох символів: голуба миру з оливковою гілкою, зображень кедра і хреста. Вона діє арабською, англійською, французькою та італійською мовами.
 
Темою свого послання з нагоди 46-го Всесвітнього Дня Миру, який відзначатиметься 1 січня 2013 р, Папа Бенедикт XVI обрав Христові слова з Нагірної проповіді «Блаженні миротворці». В поясненні до обраної теми йдеться про те, що послання заторкне поняття миру в його повноті та різноманітності, починаючи від людської істоти, роздумуючи над темами внутрішнього та зовнішнього миру, щоб на основі цього вказати на антропологічну кризу, на природу та наслідки нігілізму, на фундаментальні права людини, зокрема – свободу сумління, слова та релігії.
 
З приводу заснування монастиря св. Юзефа в Авілі та початку кармелітської реформи св. Терези від Ісуса Святіший Отець звернувся зі пеціальним посланням до Єпископа Авіли Хесуса Гарсії Бурили. У ньому Папа закликав усіх членів Церкви в Іспанії «серйозно віднестися до загального покликання до святості».
 
Високопоставлений представник Святого Престолу висловив своє захоплення позицією єпископа-помічника Шанхайської єпархії Тадеуша Ма Даквіна, який «продемонстрував велику мужність» під час своїх єпископських свячень минулого тижня, заявивши, що хоче вийти із Патріотичної асоціації католиків Китаю, що контролюється місцевою владою та є головним органом її впливу на Церкву.
 
Вівторок. Провідник братства св. Пія Х, єпископ Бернард Фелле, у нещодавньому інтерв’ю для офіційного порталу лефевристів дав зрозуміти, що він не вважає можливим для прийняття текст, представлений Апостольською Столицею 13 червня минулого року.
 
Середа. 18 липня 2012 р. оприлюднено рапорт організація Moneyval, що стосується Апостольської столиці. З цієї нагоди у Ватиканському прес-центрі відбувся брифінг для журналістів за участю монсеньйора Балестреро. Він розповів журналістам, що для Апостольської Столиці участь в цьому процесі представляє, передовсім, моральний обов’язок. Апостольська Столиця сама звернулася з проханням про проведення інспекції Moneyval, з переконанням у тому, що «її старання на моральному рівні повинні супроводжуватися прийняттям та ефективним здійсненням міжнародних стандартів».
 
Четвер. В ході свого вересневої подорожі до Лівану Бенедикт XVI вручить єрархам  Близького Сходу спеціальне Апостольське звернення,  присвячене проблемам регіону. Воно є плодом роздумів і дискусій між учасниками Синоду Єпископів, що проходив 10-24 жовтня 2010 р. у Ватикані.
 
20 жовтня, під час Синоду Єпископів, присвяченого темі нової євангелізації, Бенедикт XVI вручить двом богословам, імена яких будуть названі пізніше, «Премію Ратцінґера» - нагороду, яка носить ім'я Понтифіка і метафорично називається «Нобелівською премією в галузі богослов'я». До складу наукового комітету, який вибирає найбільш відповідних кандидатів на здобуття премії, входять кардинали Каміла Руїні, Тарчізіо Бертоне та Анджело Амато та інші єрархи і науковці.
 
У четвер прес-служба Ватикану повідомила, що Апостольська Столиця приймає до відома опубліковане цього дня комюніке із завершеної в суботу, 14 липня, генеральної капітули Священичого  братства св.  Пія Х, вважаючи, що воно є їх внутрішнім документом і очікуючи на офіційну позицію, щоб продовжувати діалог між лефевристами та Папською Комісією «Ecclesia Dei».
 
Субота. У суботу Святіший Отець Бенедикт XVI прийняв зречення з уряду, яке у зв’язку з досягненням граничного віку подав Преосвященний владика Михаїл Гринчишин, ЧНІ, Апостольський Екзарх для українців греко-католиків у Франції. Його наступником Папа призначив всечесного о. Бориса Ґудзяка, дотеперішнього Ректора Українського Католицького Університету, надаючи йому титулярний осідок Каркабії.
 
Також 21 липня Папа Бенедикт XVI створив Єпархію Пресвятої Богородиці Ліванської з осідком в Парижі (Франція) для вірних маронітського обряду. Першим єпархіяльним єпископом та Апостольським Візитатором для вірних маронітського обряду в Північний та Західній Європі призначено о. Нассера Ґемаєла, дотеперішнього пароха в місцевості Маска в Лівані.
 
Неділя. Своє повчання, виголошене перед проказуванням молитви «Ангел Господній» у неділю, 22 липня, Папа присвятив Богові, як Пастиреві людства. «У Євангелії, – сказав Бенедикт XVI, – Ісус представляє себе, як Пастиря загублених овець з дому Ізраїля. Його погляд на людей є поглядом пастиря. Ісус втілює Бога Пастиря своєю проповіддю та своїми ділами, дбаючи про хворих та грішників, про тих, які є “загубленими”, щоб привести їх до безпечного місця, до Отцевого милосердя». Відповідаючи на питання, у чому полягає глибоке зцілення, яке Бог звершує через Христа, Папа зазначив, що це є дар миру, яким наповнюється серце людини, і цим миром є сам Ісус. Святіший Отець зазначив, що лукавий завжди намагається зруйнувати Боже діло, сіючи поділи в серці людини, між людиною та Богом, в між особових стосунках. Він сіє війну, в той час як Бог творить мир. Тож Понтифік закликав усіх вірних пізнавати Бога та сповнюватись його миром.
 
«Дорогі брати й сестри, – звернувся Бенедикт XVI до паломників після проказування молитви «Ангел Господній» – через декілька днів у Лондоні розпочнуться тридцяті з черги Олімпійські Ігри. Олімпіада є найбільшою спортивною подією світу, в якій беруть участь спортсмени з багатьох народів світу, а тому вона набуває символічного значення. Ось чому Католицька Церква дивиться на неї з особливою увагою та прихильністю. Молімося, – закликав Святіший Отець, – щоб, за Божою волею, Ігри в Лондоні стали справжнім досвідом братерства між народами Землі».
 
Християнські подружні пари – це «усміхнене обличчя Церкви і кращі посланники любові, укріпленої вірою». З таким посланням звернувся Папа Бенедикт XVI до учасників XI  Міжнародної зустрічі руху подружньої духовності «Equipes Notre Dame», яка пройшла 21 липня в Бразилії. Папа зазначив, що «проблеми і труднощі, які шлюби і сім'ї переживають сьогодні, обумовлені атмосферою наростаючою секуляризації». Перед лицем цієї дійсності, саме християнські подружні пари покликані звіщати «фундаментальні істини про людську любов і їх глибоке значення» не тільки словом, але стилем свого життя. Бенедикт XVI підкреслив важливість прийняття Таїнств, участі в недільній св. Літургії, а також «обов'язку посидіти» - тобто діалогу між подружжям, в ході якого вони щиро слухають один одного і обговорюють свої найважливіші проблеми.
 
Отець Федеріко Ломбарді проінформував, що після 60 днів утримання під вартою колишнього папського камердинера відпустили під домашній арешт. Речник Ватикану також поінформував, що за минулі дні Папа зустрівся з комісією кардиналів, яка представила свій рапорт у дослідженні справи витоку таємних документів.

Джерело:   Воїни Христа Царя

неділю, 22 липня 2012 р.

22.07.2012р. Б. / Нечистота і блаженство чистих серцем

Гріх нечистоти ми поєднуємо найчастіше, якщо не завжди, з сексуальними гріхами. Але нечистота, як головний гріх, є дійсністю набагато глибшою і серйознішою. Сексуальні гріхи - це тільки один з проявів нечистоти, і зведення цієї проблеми тільки до них буде не лише спрощенням, але серйозною помилкою, відчутною в своїх наслідках, бо в цьому випадку симптом вважаємо причиною. Хто так поступає, подібний до лікаря, що пробує шкірні чиряки лікувати мазями, не розуміючи, що має справу з чорною віспою або проказою. Пригляньмося до гріха нечистоти, бо вона, так само як гордість і захланність, є певною екзистенціальною поставою. 
 

Що чинить людину нечистою?

Почнемо від самої назви. «Нечистота» означає «заплямування», «забруднення». Слідкуючи за історією цього слова в релігійному контексті, побачимо, що спочатку воно означало ритуально-культову нечистоту. Книга Левіт містить багато визначень такої нечистоти. На питання: що чинить людину нечистою? Старий Завіт перечислює багато речей: хвороба, особливо проказа (Лев. 13-14), сексуальні гріхи, місячні в жінки або контакт з «нечистою» людиною (Лев. 15, 16; 15, 19; 18, 6; 18, 20-22). Особливо нечистою людина ставала, торкаючись тіла померлого (Чис. 19, 14). Існували також нечисті тварини, м'ясо яких не можна було споживати. Дуже нечистою твариною - символом усякої нечистоти - вважалася свиня. Якщо приглянемося уважно такій нечистоті, то побачимо, що вона завжди пов'язувалася з якимось заплямуванням: з фізичною плямою або іншим, принаймні символічним видом забруднення. Щоби позбутися такої нечистоти, треба було або вилікуватися (у випадку хвороби), або піддатися особливому ритуальному обмиванню.
 

Знищення зв'язку з Богом

У Старому Завіті також з'являється і другий напрямок, який поглиблює перший, поступово увиразнюючи те, що повністю об'явиться в Ісусі. Це пророчий напрямок. Пророки щораз виразніше показують, що нечистота не полягає у хворобі чи недотриманні приписів ритуальної чистоти, але у знищенні стосунків з Богом. Саме гріх чинить людину справді нечистою, а суттю кожного гріха є відхід від Бога і поклоніння чужим богам (пор. Єр. 3, 23; Іс. 6, 5). Ізраїль багато разів занурювався в цю нечистоту, яку неможливо було змити водою або вилікуватися з неї. Бог через пророків об'являє своєму людові, що справжнє звільнення від нечистоти є Його даром. Вже Давид у 51-му псалмі волав: Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу... (Пс. 51, 9). У нього бачимо інтуїцію, що Бог у своїй любові звільнює людину від нечистоти. Найкращим і найяснішим текстом під тим оглядом є пророцтво Єзекиїла: І візьму вас із тих народів, і позбираю вас зо всіх країв, і приведу вас до вашої землі. І покроплю вас чистою водою, і станете чисті; зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас. І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті. І духа Свого дам Я до вашого нутра, і зроблю Я те, що уставами Моїми будете ходити, а постанови Мої будете стерегти та виконувати. І ви будете сидіти в Краю, якого Я дав вашим батькам, і будете Мені народом, а Я буду вам Богом! І спасу вас від усіх ваших нечистот (Єз. 36, 24-29). Ці пророцтва заповідають і приготовляють те, що сповниться в Ісусі.
 

Глибина серця

В навчанні Ісуса нема вже жодних сумнівів. Нечистота не зв'язана з хворобою чи сексом, не є справою культу й обмивань. Ісус не втікає від хворих, навпаки, торкається навіть найбільш нечистих, таких як прокажені, і оздоровлює їх; не уникає жінок у страсі перед нечистотою, що більше, серед його супутників їх завжди багато. Він дозволяє публічній грішниці торкати себе; чинить найбільшу ритуальну нечистоту - торкається тіла померлого хлопчика з Наїн (пор. Лк. 7, 1-15) і бере за руку мертву дочку Яіра (пор. Лк. 8, 54-55). Він і Його учні не дотримуються обряду скрупулярного ритуального обмивання, що було причиною нападів зі сторони фарисеїв. Ісус пояснює, що означає справжня нечистота: Послухайте Мене всі, і зрозумійте! Немає нічого назовні людини, що, увіходячи в неї, могло б опоганити її; що ж із неї виходить, те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює! (пор. Мк. 7, 14-23). Це фундаментальний текст, який пояснює природу нечистоти як головного гріха. Нечистота по своїй суті є справою не людського тіла, а серця, і сама в собі є джерелом інших гріхів. Вже старозавітні пророки вказують, що нечистота, як і захланність, є ідолопоклонством. У випадку захланності об'єктом ідолопоклонства є матеріальне добро, а у випадку нечистоти - міжособові стосунки.
 

Міжособові стосунки

Людині не достатньо мати фізичну безпеку чи забезпечення потреб тіла. Однаково важливим для неї, або навіть важливішим, є психічна безпека, яку вона здобуває в стосунках з іншими людьми. Можна сказати, що міжлюдські стосунки творять людську психіку. Проблема нечистоти не полягає в тому, що людина входить у контакт з іншими, так само і проблема захланності не полягає у потребах володіти матеріальним добром. Людина створена таким чином, що головним джерелом її психічної безпеки є Бог і Його Любов. Властивим буде привести загально відому фразу св. Августина з його Сповіді: "Боже, ти створив нас для себе, і наше серце буде неспокійним, поки не спочине в Тобі". Відпочинок в Бозі, про який говорить єпископ Гіппони, не означає тільки вічного спочинку по смерті, але також відпочинок і безпеку в любові Бога тут, на землі. Людина, позбавлена цієї безпеки внаслідок гріха, шукає його в стосунках з іншими людьми: спочатку з батьками, потім з ровесниками, чоловіком, жінкою, дітьми, внуками, тощо. Оскільки людина є образом Бога, то може розбудити в серці того, хто шукає, істинні божественні сподівання. Скільки людей повністю охоплені людською любов'ю і ніщо інше для них не має значення. Вони стають сліпими і не бачать пересторог і наказів Бога. Друга особа стає їхнім ідолом - божком, для якого готові віддати все з надією, що їхнє життя наповниться сенсом. Очевидно, що в цьому контексті сексуальні гріхи стають очевидними і не сприймаються як гріх. Самі в собі стають елементом культу іншої особи. І навіть якщо ці стосунки породжують терпіння, то людина готова терпіти, щоби тільки зберегти цей життєдайний зв'язок.
 

Прояви нечистоти в житті та культурі

Ми повинні усвідомити, що цивілізація, в якій живемо, схвалює поставу нечистоти серця. В ній люди мусять почуватися самодостатніми, глухими на перестороги пророка Єремії: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! (Єр. 17, 5). Ми всі просякнуті людською надією, що бачимо хоча б у чудових фільмах типу "Love story". Людська любов у своїй суті є чудовою. То найкрасивіша річ, яку світ може нам запропонувати. Але, відірвана від підставового зв'язку з Богом, з часом перетворюється в токсичну любов. Людина не спроможна повністю дати іншій людині те, чого вона прагне. Тут виразно проявляється нечистота. Вона досягає і забруднює найкращі міжлюдські стосунки, ? такі як материнство, батьківство, подружня любов або духовне керівництво. Вона породжує нервовість, змушування, емоційний шантаж, насильство, зраду й залежність. Засоби масової інформації багато говорять на цю тему: показують поведінку людей, які повинні би бути взірцями чистоти. Але слід пам'ятати, що випадки нечистоти, які нищать грішника й інших людей, - тільки прояви внутрішньої постави, що сягає людського духа. Цей вимір у наші часи майже повністю забуто. Джерелом чистоти є глибокий особистий зв'язок з Ісусом. Якщо людина бачить єдине та остаточне джерело своєї безпеки і реалізації в міжлюдських стосунках, то вона змушена ввійти в якусь форму нечистоти - явну або приховану, і часом так приховану, що тільки несподіваний випадок, найчастіше в сфері сексуальності, дає їй змогу це побачити. Бог допускає такі падіння для того, щоб людина змогла відчути свою глибоку нечистоту серця.
 

Ліки Ісуса

Тільки Ісус може повністю вилікувати екзистенціальну поставу нечистоти серця. Він говорить ясно: Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний (Мт. 10, 37), а в іншому місці: Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! (Лк. 14, 26). Багато людей ламали собі голови над цими словами про ненависть до найближчих людей і до себе самого, але здається ясним, що цими гострими словами Ісус хотів наголосити на значенні первісного зв'язку, якому ми всі повинні бути підпорядковані - зв'язку з Ним самим. Можна прослідити, як Ісус, сповнюючи пророцтво Єзекиїла, визволяє окремих людей з нечистоти і підводить їх до чистих і простих стосунків із собою. Дуже прозорою є історія Марії Магдалини, яку Ісус визволяє не тільки з духовної, але й тілесної нечистоти, і доводить до взірцевої чистоти, і тим самим до зв'язку з Ним. Вона стає першим апостолом Його воскресіння. Останній елемент очищення Марії Магдалини - це слова Ісуса перед наданням їй місії проголошувати Воскресіння Апостолам, які св. Ієронім переклав як Noli me tangere - Не доторкайся до Мене. Чому заборонено торкатися Ісуса? Бо Він йде до Отця... Ісус таким способом навчає Марію ставитися до Нього як до Бога, розв'язуючи і зменшуючи її зв'язок з Його людською природою, навчаючи її повної чистоти серця. Св. Павло виразив це так: Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! (2 Кор. 5, 16).
 

Петро і Павло

Ісус також провадить св. Петра і св. Павла від нечистоти до чистоти серця, хоч в цьому випадку їх нечистота непомітна. Вони обидва носили в собі нечистоту: у Петра вона приховувалася під виглядом дружби з Ісусом, у Павла - в виді фарисейської вірності Закону. Вони любили себе самих і свої переконання більше, ніж Бога. Нечистота була в них так замаскована, що тільки зрада Петра і подія з Павлом на шляху до Дамаску відкрили їхні очі і вони усвідомили, що ошукували себе. Знаком звільнення від нечистоти для Петра буде покірне визнання: Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе! (Йо. 21, 17), а для Павла ствердження: Бо для мене життя то Христос, а смерть то надбання (Фил. 1, 21). Тут об'являється блаженство людей чистого серця. З ним пов'язана чудова обітниця: Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога (Мт. 5, 8). Нечистота серця закриває Бога і його природу, тому що торкається очей серця. Є наче духовною полудою, що перешкоджає людині - якщо говорити мовою Апостола Народів - бачити надію свого покликання і спадкоємство своєї слави серед святих. Людина покликана брати участь у житті Пресвятої Тройці, в зв'язках, які існують між Отцем, Сином і Святим Духом. Чисте серце відкривається для таких зв'язків - йде до споглядання Бога, до вічної контемпляції, до обожнення, і тут знайде повноту свого щастя.

Станіслав Луцаж ТІ, lucarz.narod.ru 

Джерела: CREDO
 
Воїни Христа Царя