25.07.2012р. Б. / Яким повинен бути журналіст-католик

«Незнання істини є найбільш серйозною формою бідності сучасної людини», - заявив кардинал Мауро П'яченца, префект Конгрегації у справах Духовенства під час фестивалю, організованого газетою італійського єпископату «Avvenire», який пройшов цього року в місцевості Лери. Цього року його тема звучала «Свідки часу, свідки у часі». Слова кардинала були направлені в першу чергу до журналістів, і, зокрема, католиків, які працюють в засобах масової інформації.

 

Ватиканський ієрарх підкреслив, що ситуацію сучасної людини можна визначити євангельським твердженням про натовп без пастиря. «Сьогоднішня людина - сказав він, - у часи диктатури релятивізму, не в змозі розпізнати зміст, значення і можливі наслідки влади різних елементів». За словами кардинала, людина потрапила в залежність від своїх інстинктів і емоцій, «які хитро були зведені до стану остаточного критерію істини». 

Роль журналіста-католика, на думку ієрарха, навчити людину відрізняти правду від обману, і таким чином допомогти їй на дорозі спасіння. Кардинал П'яченца не побоявся назвати це «боротьбою з гормональною теорією пізнання, в якій людина зводиться до одного виміру, зазвичай, недостойного її гідності і величі». 

«Католик любить реальність, і його приналежність до Христа не заважає йому пізнавати її, оцінювати і нести іншим», - вважає ватиканський ієрарх. Згідно з кардиналом, буття католиків не применшує буття об'єктивне. Кардинал нагадав, що католик-журналіст не повинен розмінювати прибуток на позитивність новини. Адже сьогодні, на жаль, краще продаються негативні новини, вважає ієрарх, натякаючи на ситуацію з так званими «Vatileaks». 

За матеріалами: Католицький Оглядач 

Джерело:   КРЕДО 

06.07.2012р. Б. / Чому католики праві?

 

На інтернет-сторінці агенції Zenit вміщено огляд авторства о.Джона Флінна LC, присвячений книжці канадського католика-конвертита на захист католицизму.

 

Стійкий «антикатолицизм» – це, можливо, одне з останніх упереджень, вельми поширених у сучасному «цивілізованому суспільстві», але канадський письменник і журналіст Майкл Корен не збирається з цим миритися. Нещодавно у видавництві МакКлелланда і Стюарта вийшла друком його книжка під назвою «Чому католики праві?» У ній розглянуто найпоширеніші звинувачення на адресу Католицької Церкви.

 

Корен народився у невіруючій сім’ї, його батько був єврей. Майкл свідомо навернувся на католицизм у віці 20 з лишком років. Його єврейське походження допомагало йому робити кар’єру, а ось навернення на католицизм коштувало йому двох місць праці та відмови у співпраці з боку численних ЗМІ. Про це Майкл Корен сам написав у вступі. А почав він свою книжку з теми, про яку, за його власними словами, і не хотів, і не повинен був писати: з «педофільського скандалу», в який виявилося вплутане католицьке духовенство.

 

Корен визнав, що своїми діями ці люди завдали величезної шкоди душам багатьох людей, але разом з тим відзначив, що чимала частина критики на адресу католицького кліру була безпідставною. Такі зловживання зовсім не специфічні для католицизму. Критики, які намагаються вивести випадки сексуальних зловживань з учення, проповідуваного Католицькою Церквою або зі способу життя її духовенства, не враховують того факту, що схожі явища стаються і в інших Церквах та релігіях, до того ж у значно більшому масштабі. А внаслідок уроків, винесених із цього скандалу, Католицька Церква нині перетворилася на одне із найбезпечніших місць для молодих людей. Отже, «сексуальний скандал», у який були втягнуті католицькі клірики, може дати привід для засудження окремих людей, але не Церкви як такої, – підсумовує автор.

 

У другому розділі свого твору Майкл Корен розглядає такі питання, як хрестові походи та інквізиція. Так, у цих сферах Церква не завжди діяла найкращим чином; однак як на ті часи, то вона діяла достатньо етично і в принципі була силою добра, – стверджує автор. Роздумуючи про хрестові походи, він насамперед відзначає те, що Свята Земля колись була повністю християнською територією, а вже потім її завоювали мусульмани. Хрестові походи зовсім не були вираженням імперіалістичних і колоніалістських прагнень; вони не затівалися заради експлуатації та пограбувань. Навпаки, чимало шляхетних родин зубожіли, споряджаючи в хрестові походи своїх батьків та синів разом з їхнім почтом. Сучасні наукові дослідження спростовують також і ту думку, що більшість учасників хрестових походів були вихідцями з бідних сімей, які вирушали на війну заради наживи. Насправді хрестоносці були «вершками» середньовічного «благородного суспільства».

 

На завойованих хрестоносцями територіях мусульманське населення могло продовжувати нормальне життя. Навіть серйозних спроб навернути їх у християнство не затівалося. Так, хрестові походи не були великим досягненням історії християнства, але, в той самий час, не варто робити з них карикатуру, за яку Заходові доводиться постійно каятися і в якій знаходить своє виправдання паранойя ісламських радикалістів, – підсумовує Корен.

 

Переходячи до питання інквізиції, він відзначає, що початкова мета цієї інституції – боротися з помилками у вірі та єресями, сприяти поверненню в лоно Церкви людей, які потрапили під згубний вплив. Під час інквізиторських розслідувань, бувало, використовувалися катування, але їх виконавцями були виключно світські власті. Потрібно також взяти до уваги, що в трибуналах інквізиції катування застосовувалися не більше, а менше, ніж у світських судах тих часів. Більше за все викликає критичні нарікання іспанська інквізиція. Принагідно Корен ставить питання, чому від уваги «прогресивної громадськості» постійно вислизає геноцид, влаштований католикам в Англії за Генріха VIII та Єлизавети І, так само як і катування, застосовувані щодо них. Що ж стосується іспанської інквізиції, то римські папи спершу її підтримували, але вона дуже швидко перетворилася виключно на виконавчо-каральний орган іспанської монархії. Справа полягала в тому, що після остаточного розгрому мусульманських халіфатів на Піренейському півострові Іспанія отримала у спадок чимало ісламського та єврейського населення. Багато мусульман і юдеїв наверталися на католицизм, і були щирі навернення, але не бракувало й таких, кого приваблювали виключно економічні та політичні вигоди. Ось інквізиція і зайнялася з’ясуванням підстав навернення. При цьому, звісно, виникли зловживання. Іспанія не була ідеальним суспільством, зате цій країні вдалось уникнути кривавої громадянської війни на релігійному тлі, подібної до тих, які потрясали інші європейські країни в епоху Реформації. Взагалі тема іспанської інквізиції не привертала до себе особливої уваги аж до середини ХІХ століття, коли антиклерикальні автори реанімували її, щоб використати у своїй кампанії проти Католицької Церкви, – пише Корен.

 

Ще одна улюблена тема для критиків Церкви – її багатство. «Адже Церква просто купається в грошах у той час, як півсвіту голодує», – цитує антиклерикалів Майкл Корен. Так, багато безцінних творів мистецтва зберігаються у Ватиканських музеях (між іншим, відкритих для широкої публіки). Церква збирала ці твори упродовж цілих століть і нині береже їх як дорогоцінний спадок усього людства. То що, хіба потрібно ці скарби продати, а отримані кошти розподілити між потребуючими? – запитує автор. Але така акція мала б одноразовий характер і становища нужденних не виправила б серйозно, а ось людство позбулось би свого великого художнього спадку, яке осіло б у приватних колекціях, переважно закритих для відвідувачів. А хіба Католицька Церква не будує лікарень, шкіл, притулків і домів престарілих, хіба не утримує чимало інших подібних закладів? – відзначає Корен. Хіба не проводить ця Церква величезної харитативної роботи в усіх регіонах Земної кулі?

 

Є у книжці Майкла Корена й розділ, присвячений сучасній позиції Католицької Церкви стосовно біоетики та сексуальності, через що вона постійно перебуває під вогнем критики. Абсолютна заборона Церкви на аборти й контрацепцію відповідає моральним цінностям, основоположним правам людини та підтверджується сучасними науковими дослідженнями. Ембріон – це окрема людська істота з моменту зачаття, і як такий він має право на життя. А деякі світські ЗМІ зображають активістів пролайфу, борців за права ненароджених, як крайніх фанатиків. Сучасне суспільство вважає себе дуже прогресивним і терпимим, а між тим воно відмовляє у праві на життя інвалідам у материнських утробах і навіть уже народженим інвалідам, допускаючи для них евтаназію. Що ж стосується заперечень Церкви проти використання ембріональних стволових клітин (через що противники звинувачують її у заваді науковому прогресові у сфері лікування тяжких захворювань), то ефективність саме такого лікування ніким і нічим на сьогодні не доведена. Зате доведено ефективність лікування стволовими клітинами дорослих людей, проти використання яких Католицька Церква не заперечує.

 

ЗМІ розгорнули кампанію дискредитації Католицької Церкви та Бенедикта XVI особисто за їхнє негативне ставлення до використання презервативів у контексті спроб упоратися з ширенням епідемії СНІДу. Але й це звинувачення несправедливе, вважає Корен. Церква ще кілька десятиріч тому попереджала, що доступність для суспільства презервативів та інших протизачаткових засобів матиме якнайгірші наслідки. Й хіба так не сталося? Всюди, де контрацептиви отримали «зелене світло», разом із цим зафіксовано зростання захворювань, що передаються статевим шляхом, зростання кількості абортів, розлучень, сімейних конфліктів. Сексуальні стосунки розглядаються нині як простий фізіологічний акт, а не як вираження любові двох осіб. Що ж до Африки, де загроза поширення СНІДу найбільш відчутна, то програми з пропаганди презервативів тут були проваджені нецерковними організаціями й епідемію не зупинили. А ось програми, базовані на подружній вірності та стриманості, довели свою ефективність.

 

Майкл Корен піднімає у своїй книжці ще й багато інших аспектів діяльності Католицької Церкви, які стають об’єктами необґрунтованих нападок, часто обумовлених простим невіглаством та некомпетентністю. Ця книжка буде вельми корисна тим «сучасним апологетам», хто щиро прагне захистити свою Церкву від атак, що повторюються.

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

28.06.2012р. Б. / Папа Бенедикт XVI прийняв делегацію Константинопольського Патріархату

 

В рамках вже традиційного обміну візитами між Церквами Риму та Константинополя, започаткованого 1969 року, до Ватикану для участі у святкуваннях престольного празника Верховних Апостолів Петра і Павла прибула делегація Константинопольського Патріархату, яку очолює Високопреосвященніший Еммануель Адамакіс, Митрополит Франції, Керівник Офісу православної Церкви при Європейському Союзі. В свою чергу, наприкінці листопада до Стамбулу приїжджає ватиканська делегація, щоб взяти участь у святкуваннях свята святого Апостола Андрія.

 

У четвер, 28 червня 2012 р., православну делегацію прийняв Папа Бенедикт XVI. «Ваша присутність тут у Римі з нагоди празника святих Апостолів Петра і Павла дає нам слушну нагоду спільно піднести подячну пісню за чудесні речі, які Божественна благодать, джерело будь-якого добра, здійснила в житті двох Апостолів (...) та подякувати Господу Богу за надзвичайні діла, які Він учинив і далі чинить в Церкві через апостолів», – сказав Папа, зазначаючи, що саме їхня проповідь, підтверджена мучеництвом, є міцним фундаментом Церкви, в якому також знаходимо спільне коріння.

 

Єпископ Риму висловив побажання, щоб ця зустріч та молитва за заступництвом святих Петра і Павла, наблизила той день, коли Господь, багатий милосердям, дасть нам дочекатися того, що «зможемо спільно розділити Євхаристійну трапезу». Папа пригадав, що цього року відзначатиметься 50-річчя відкриття Другого Ватиканського Собору, в якому спостерігачами були також представники Константинопольського Патріархату. З часів цього собору розпочався новий етап у стосунках між Константинопольською та Римською Церквами.

 

Бенедикт XVI подякував членам делегації та запевнив у своїх молитвах за те, «щоб Господь Бог дарував сили та здоров’я Його Святості Вартоломеєві І, й дарував мир та процвітання Вселенському Патріархатові. Нехай ж Господь подасть нам усім дар дедалі повнішого сопричастя, згідно з Його волею, щоб ми могли “одним серцем й одними устами”, завжди прославляти Його ім’я», – побажав Папа.

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

14.03.2012р. Б. / Німеччина: католики і православні закликають до спільної дати Великодня

 

Католики і православні Німеччини закликають до спільної дати святкування Великодня, повідомляє Радіо Ватикану. Заклик міститься у спільному документі німецького єпископату та Конференції Православних Єпископів країни, в якому підкреслюється спільна віра у воскреслого Христа і описуються відмінності у святкуванні Великодня.

Це вже другий документ, виданий Спільною Комісією обох єпископатів. Темою першого була неділя, як центральне свято християн. На думку католицьких та православних єпископів, логічним продовженням цього є спільне святкування найважливішого свята, яким є Пасха.

Документ, що містить майже 30 сторінок, написаний насамперед для вірних, які мають можливість порівняти у чому полягає різниця та якими є спільні моменти у відзначенні Великого Посту, Страсного Тижня, Пасхального Тридення, Великоднього періоду та Зіслання Святого Духа.

 

Глава екуменічної комісії німецького єпископату єпископ Герхард Людвіг Мюллер сподівається, що ця брошура сприятиме тому, у чому, на його думку, власне полягає екуменізм: спільному проголошенню християнської віри у секуляризованому світі. Глава Єпископської конференції православних єпископів митрополит Августінос висловив надію на швидке порозуміння у справі  спыльноъ дати Пасхи: спільна дата святкування Великодня була б виразною ознакою єдності християн для всього світу.

Нагадаємо, що східні християни визначають дату Пасхи за юліанським календарем, а  Римо-католицька Церква – за григоріанським календарем. Наступного разу ці дати свята збігаються у 2014 році.

Джерело:  Мандрівники Христа Царя

Важкі питання. Вона - католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?

 

ПИТАННЯ: «Як бути молодим людям, які закохані, але є нюанси: вона - практикуюча католичка і у шлюбі не перебувала, він хрещений у Православній Церкві, був одружений, але за законом розлучений, має двох дітей. Шлюб тривав близько десяти років і був розірваний через зраду дружини. Як бути, якщо вони хочуть одружитися, але він був вінчаний? У Православній Церкві є обряд розвінчання. Чи можливо для них отримати шлюб в Католицькій Церкві і які треба для цього виконати умови? ».

 

ВІДПОВІДЬ: Ми припускаємо, що з цим питанням до нас звернулася католицька сторона, тому, звичайно, розглянемо його з точки зору католицького вчення про Таїнство Шлюбу. Але, перш за все, нам хотілося б відзначити, на основі знайдених нами православних матеріалів, що все ж ніякого «обряду розвінчання» в Православній Церкві не існує. Розлучений не проходить ніякої процедури розірвання попереднього шлюбу, а лише отримує благословення на укладення другого або навіть третього шлюбу. Процитуємо, наприклад, портал «Православ'я та сучасність": «Церква не дає «благословення подружжю розлучатися ». Церква, по поблажливості до людської немочі, у разі, якщо шлюб розпався з вини одного з подружжя, визнає факт розпаду цього шлюбу і благословляє невинній стороні повторне вінчання тоді, коли у людини є бажання вступити в другий шлюб. У сучасній практиці при вирішенні подібних питань церква керується положеннями документа «Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви». У 1918 році Помісний Собор Російської Православної Церкви в «Визначенні про підстави до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», визнав як такі, крім перелюбу і вступу однієї зі сторін в новий шлюб, також відхід чоловіка або дружини від Православ'я, протиприродні вади, нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу чи стала наслідком навмисного самоскалічення, захворювання проказою або сифілісом, тривала відсутність безвісті, засудження до покарання разом з позбавленням всіх прав і майна, посягання на життя чи здоров'я дружини або дітей, кровозмішення,  невиліковна тяжка душевна хвороба і зловмисне покинення одного з подружжя іншим. В даний час цей перелік підстав до розірвання шлюбу доповнюється такими причинами, як захворювання на СНІД, медично засвідчені хронічний алкоголізм чи наркоманія.

Церковні таїнства не мають зворотної сили, тому, за канонами Церкви, ніяких «розвінчань» не передбачається. Церква може тільки зі скорботою констатувати той факт, що шлюб розпався через, наприклад, невірність одного з подружжя. У разі, якщо одна зі сторін невинна, їй дозволяється повторний церковний шлюб. Православна Церква, допускаючи повторні шлюби, сходить до людської немочі, тому в чині вінчання «другошлюбних» читаються особливі покаянні молитви ».

Отже, це - з православної точки зору. Але, зрозуміло, католицька сторона не може керуватися цими принципами. По-перше, згідно канону 1085 Кодексу канонічного права, «недійсно намагається вступити в шлюб той, кого утримує зв’язок попереднього шлюбу». Католик може укласти шлюб тільки з людиною, яка ніколи не укладала дійсного Таїнства Шлюбу. Але Таїнство Подружжя може бути визнане недійсним, і у таких випадках нове вінчання можливе. Що ж означає визнання шлюбу недійсним? Це - не анулювання дійсного Таїнства, а визнання того, що Таїнства в принципі не було, оскільки для його дійсного укладення були відсутні якісь необхідні умови. Зокрема, перед вступом у шлюб майбутнє подружжя повинно прийняти ціль і певні конститутивні елементи шлюбу, а саме: продовження роду, вірність і нерозривність. Якщо перед вступом у шлюб хтось із подружжя виключає одну з цих характеристик, то шлюб може бути визнано недійсним. Наприклад, якщо, вступаючи в шлюб, подружжя свідомо не виключають можливість його розірвання або мають намір відмовитися від дітонародження, це може стати причиною до визнання його недійсним, але тільки після ретельного аналізу ситуації. Мова йде не про те, що сталося вже після вінчання, а про те, як було налаштоване подружжя саме в момент укладення шлюбу. Таким чином, католицький церковний суд може визнати попередній шлюб православного недійсним відповідно до законів Католицької Церкви.

Якщо католичка бажає вийти заміж за розлученого православного, то вона повинна дочекатися визнання його шлюбу недійсним відповідно до законів, які існують в Католицькій Церкві. Для цього необхідно звернутися в церковний суд. Католицька Церква в жодному разі не допускає розлучення, і благословення на укладення шлюбу з боку православного архиєрея не може визнаватися для неї дійсним. І якщо католичка все ж укладе шлюб з розведеним православним згідно законів Православної Церкви, то для Католицької Церкви її шлюб буде недійсним і, як наслідок, вона втратить можливість приймати Причастя в Католицькій Церкві і, звичайно, у Православній Церкві у неї також не буде такої можливості .

Крім Кодексу канонічного права, ми можемо привести документи, в яких розглядається саме така ситуація: укладення Таїнства шлюбу між католицькою і православною сторонами, одна з яких зв'язана попереднім шлюбом. Зокрема, існує Декрет про канонічне одруження, виданий Італійською єпископською конференцією. Він ясно говорить: «Католики не можуть бути допущені до укладення шлюбу з хрещеними некатоликами, а також з нехрещеними, зв'язаними попередніми узами з іншою особою, яка не є католиком, навіть якщо попередній зв’язок було розірвано якою-небудь некатолицькою релігійною  чи цивільною владою».

Верховний суд Апостольської сигнатури видав в 2006 році Декларацію про правову цінність рішень Румунської Православної Церкви з приводу розірвання шлюбу. У документі, по-перше, підкреслюється, що Таїнство Подружжя, що здійснюється в Православній Церкві, розглядається Католицькою Церквою як дійсне. І у випадку, якщо б церковний трибунал Православної Церкви оголосив про недійсність укладеного в ній шлюбу, Католицька Церква, після необхідного аналізу, могла б визнати рішення православного трибуналу. Але проблема в тому, що Православна Церква не проводить процесів щодо визнання шлюбу недійсним, а лише дає благословення на наступний шлюб, розриваючи попередній (мова йде про практику розірвання шлюбу в Румунській Церкві). І практику допущення архиєреєм до нового шлюбу ні в якому разі не можна прирівнювати до довгого і ретельного процесу, що передує рішенню католицького трибуналу про визнання шлюбу недійсним.

Отже, що можна конкретно порадити дівчині, яка бажає вступити в шлюб з розлученим православним? Насамперед їй слід звернутися в церковний трибунал її єпархії та викласти суть справи. Цілком ймовірно, що знайдуться підстави для того, щоб католицький трибунал зміг визнати попередній шлюб православної сторони недійсним - те, що зазвичай називають «анулюванням». При будь-якому ж рішенні церковного суду віруюча людина покликана покладатися на Господа, молитися і приступати до Таїнств Покаяння та Євхаристії, у всіх своїх вчинках і рішеннях ставлячи на перше місце дружбу з Богом, яку розриває гріх, і пам'ятаючи про те, що без Бога ми не зможемо побудувати міцного дому. «Якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі» - говорить 126 Псалом.

А всім нашим читачам побажаємо розсудливості: адже любов, навіть та, яка приходить, як кажуть, з першого погляду, не виростає відразу: ми будуємо її в своєму серці і розумі. І коли ми дізнаємося, що наш обранець (наша обраниця) пов'язані колись дійсним шлюбом, мало того, від цього союзу у нього(неї) є діти, - напевно, потрібно все-таки задатися питанням: а чи варто плекати цю любов у серці, надіятися, чи все ж краще бути розважливим і зробити вибір на користь внутрішнього миру і духовного благополуччя? Людина слабка, але віруючий у Христа має надійну опору, завдяки якій йому вдасться подолати все, що вносить сум'яття в його життя у Христі.

За матеріалами radiovaticana.org

Читайте також:
Важкі питання.Чи бачить диявол наші думки?
Важкі питання. Від кого походять люди?
Важкі питання. Протестанти і апостольське спадкоємство
Важкі питання. Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?
Важкі питання.Чи нормально для християнина боятися смерті?
Важкі питання. Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?
Важкі питання. Чи правда, що Бог любить мене?
Важкі запитання: Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?
Важкі питання: Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?
Важкі питання: Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

10.02.2012р. Б. / Святослав Шевчук про зустріч єпископів УГКЦ та РКЦ

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Після завершення спільної зустрічі римо- та греко-католицьких єпископів, Глава УГКЦ Святослав Шевчук розповів в інтерв’ю про мету зустрічі та теми, які розглядались цього разу. 

 

«Згідно волі Святішого Отця Бенедикта XVI два рази в рік відбуваються спільні братні зустрічі нашого Синоду греко-католицьких Владик України з Конференцією Владик Римо-Католицької Церкви в Україні. Ці спільні зустрічі допомагають будувати єдність нашого Єпископату і Католицької Церкви в Україні, тому що тут беруть участь Єпископи з цілої України – нашого Синоду, Конференції і теж Владика Мілан із Закарпаття. Таким чином, ми даємо такі знаки єдності Католицької Церкви для нашого суспільства. На тих зустрічах ми теж розглядаємо різного роду питання душпастирського характеру, які десь наші Владики переживають, кожний у своїй дієцезії. Тому, що Україна є великою країною, великою державою, владики, приїжджаючи на такі зустрічі, привозять із собою різні питання душпастирські. Не тільки з Західної України чи з Закарпаття, але також з Центру, з Півдня, зі Східної України. Таким чином намагаємося якось ефективно душпастирювати і будувати Католицьку Церкву в Україні». 

Блаженніший Святослав також торкнувся найважливіших подій в житті католиків двох обрядів: 

«В цьому році є дві цікаві події. Одна торкається перш за все Римо-Католицької Церкви. Це 600-річчя перенесення осідку митрополита з Галича до Львова. А наша Греко-Католицька Церква буде відзначати 120-ту річницю з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого. І, можливо, це символічно, що вчора ми мали спільну Літургію Владик обох обрядів у латинській катедрі міста Львова, а сьогодні будемо мати спільну Літургію у соборі св. Юра і після того підемо помолитися за вічний упокій Йосифа Сліпого, нашого Патріарха, який спочиває в крипті собору св. Юра. 

Отож, я думаю, що такі спільні Літургії, спільні моління дають свідоцтво Євхаристійної єдності Католицької Церкви в Україні. Очевидно, це є той фундамент, на якому ми потім будуємо наше життя і служіння в наших єпархіях і дієцезіях.» 

Нагадаємо, 8 лютого у Львівській Митрополичій Вищій Духовній Семінарії латинського обряду відбулася перша в цьому році братня зустріч єпископів УГКЦ і РКЦ в Україні. В засіданнях взяли участь Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Томас Едвард Ґалліксон та монсеньйор др. Кшиштоф Никєль з Конґреґації Доктрини віри із Ватикану.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

16.12.2011р. Б. / Правила доброго тону парафіянина

 

Відповідно до «етикету» сумлінного парафіянина (розробленого італійською парафією Св. Івана Хрестителя), «справжній католик» ходить до церкви із відчуттям духовної радості, оскільки йому відомо, що він стоїть перед Тим, Хто обіцяв утішити усіх, хто страждає: «Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт. 11, 28).

Навіть якщо парафіянин зайшов до храму «випадково», то він молиться як справжній учасник, а не як простий спостерігач. Варто завжди пам’ятати, що літургійна відправа не є часом для приватної молитви, але для спільної участі у молитві Церкви.

Пожертва, яку даємо під час Служби Божої, має бути дійсно участю кожного у загальній справі, відповідно до власних можливостей, а не для того, щоб просто заспокоїти свою совість, що вкинув  щось, чи просто позбутися зайвих копійок у кишені. Фінансово підтримувати Церкву є обов’язком кожного християнина.

На вході до храму сумлінний парафіянин робить знак хреста (якщо є така змога, то замочує пальці у свячену воду), на згадку про хрещення. У середині храму зі знайомими слід привітатися лише кількома словами. Якщо є потреба поговорити, то слід робити це так, щоб не заважати іншим вірним.

Участь у Літургії треба брати і тілом, і розумом. Під час відправи вірні виконують різні дії: стоять (знак Воскреслого Христа), сидять (позиція для слухання), клякають (знак поклоніння, адорації), кланяються (знак поваги). А що більше, вірний, котрий дотримується «бонтону» (правил доброго тону), що є поєднанням традиції і здорового глузду, завжди намагається зайти до храму ще до початку відправи. Якщо приходимо перед початком, то час перед спільною молитвою треба провести у внутрішньому приготуванні до Служби Божої, а не в розмовах зі знайомими. Цей час треба використати для того, щоб у тишині прийняти Божу благодать.

Церква не є місцем, де викликають зацікавлення до своєї персони чи демонструють власну фізичну привабливість. Церква – не модний подіум. Навіть якщо надворі спека, уникайте одягу, який пасував би для прогулянки на пляжі. Це – справа виховання поведінки у святих місцях та у спільноті. Коли сидите, намагайтесь залишатись у зібраній позиції і не закидати ногу на ногу. Не слід спостерігати і досліджувати, що роблять інші. Це допомагає уникнути осудження, а поза тим така поведінка ще й допомагає вірним зосередитись на відправі та уважно стежити за її перебігом.

«Справжній католик» бере участь у діяльності парафіяльної спільноти. Він також докладається до віднови і реставрації парафіяльних споруд, щоб зберегти те, що йому залишили попередники.

Кожному, хто вже прийняв Причастя, треба одразу відійти вбік, щоб інші теж змогли приступити до священика і запричащатися. Після Причастя слід подякувати Господу в молитві. До завершення відправи з храму не можна виходити (за винятком нагальних потреб).

Християнський обов’язок не обмежується лише храмом, позаяк вірні продовжують виконувати його в родині, на роботі, в школі, в щоденному житті, чим дають свідчення своєї віри.

«Католицький Оглядач» за матеріалами Vatican Insider