15.09.2012р. Б. / Пресвятої Діви Марії Страждальної

Римо-катол.: 15 вересня (обов’язковий спомин)

Знаний нам сьогодні спомин формувався довгі століття. Підставою для культу Матері Божої Страждальної були, вочевидь, слова з Євангелія від Луки (2,35), сказані старцем Симеоном до Марії про меч, який прошиє Її душу, а також – очевидне співстраждання Матері, яка стояла під хрестом Сина.

 

Страждання Діви Марії згадувалося у Церкві попередніх століть двічі: у п’ятницю перед Вербною неділею та 15 вересня, коли відзначалося спомин Семи Скорбот Пресвятої Богородиці.

 

Перше свято має цілком виразну еклезіологічну генезу. Воно постало 1423 року в Німеччині, у Кельнській дієцезії, і мало назву «Співстраждання Марії для винагородження за беззаконня, скоєні гуситами в католицьких храмах». Цілком очевидна теологія як участі Марії у стражданнях Христа – співвіднесених зі стражданнями Його Церкви, відповідно до того, як Він сам ототожнював себе з Церквою (пор. Діян 9,5), – так і суто католицьке розуміння молитовного заступництва, яке ми звертаємо до Бога через Марію. Спершу цей день відзначався у п’ятницю після Третьої Великодньої неділі, а 1727 року папа Бенедикт ХІІІ поширив його на всю Церкву (вже не з приводу гуситів) і переніс на п’ятницю перед Вербною неділею.

 

Паралельно (починаючи з 1667 року) в Церкві став ширитися побожний рух, який мав не так христологічний та еклезіологічний аспект, як радше аспект суто історичний: спомину подій у житті Матері Божої, які можна було співвіднести з отим згаданим у св.Луки «мечем». Цей рух сформувався завдяки сервітам, хоча певною мірою існував ще раніше, базуючись на побожності вшанування «сімох мечей»: пророцтво Симеона (Лк 2,34-45); втеча до Єгипту (Мт 2,13-14); загублення Ісуса (Лк 2,43-45); зустріч із Ним на Хресній Дорозі; розп’яття і смерть Ісуса (Мт 27,32-50 і пар.); зняття Ісуса з хреста (Мк 15, 42-47 і пар.); покладення Ісуса до гробу (Мт 27,57-61 і паралельні місця).

 

Папа Пій VII поширив цей рух 1814 року на всю Церкву, а день свята призначив на третю неділю вересня. Папа св.Пій Х визначив для нього день 15 вересня – оскільки страждання Марії нерозривно поєднані з відкупительними стражданнями Христа Господа. Пособорна календарна реформа скасувала марійне свято з п’ятниці веред вербною неділею та понизила ранг свята Матері Божої Страждальної, зводячи його до рівня спомину, причому необов’язкового. Вочевидь після тих століть, коли вшанування Пресвятої Богородиці в Католицькій Церкві було величезне, маємо певний «зворотний хід історичного маятника», пов’язаний також і з цілком виразним прагненням пособорної Церкви до певного «притишення» марійної побожності заради того, щоб менше викликати спротиву у протестантів, щодо яких ставлення Церкви змінювалося.

 

Християнська іконографія зазвичай представляє Матір Божу Страждальну трьома способами. Найбільш давні зображення показують Марію під хрестом Ісуса, пізніші (починаючи з XIV ст.) – як П’єту, тобто Матір, яка тримає на руках тіло свого Сина, знятого з хреста. В ті само часи з’явилися й зображення Марії з мечем, який прошиває Її груди або серце. Потім цих мечів стало більше, включно по згадані сім.

 

До теології співстраждання Марії сходяться корені руху Родини Матері Божої Страждальної – домініканської спільноти, яка об’єднує в молитві людей хворих, фізично неповносправних та здорових. Мета руху, який від 1990 року є інституційною частиною Домініканської родини в Польщі, – надати змогу людям з обмеженими можливостями жити насправді глибоким внутрішнім життям, аж до богопосвяченості.

Серед найвідоміших санктуаріїв Матері Божої Страждальної – базиліка у Ліхені, Польща.

Джерела: CREDO


Воїни Христа Царя

11.09.2012р. Б. / Великий кардинал Мартіні, боротьба за американський президентський престіл і чергові «екуменічні» шашні від РПЦ

Минулого тижня католицький світ попрощався з Архиєпископом Мілану кардиналом Карлом Марією Мартіні. Свого часу на спорожнілу Міланську архиєпископську катедру було складно знайти наступника. Більшість кандидатів просто відмовлялися від цієї пропозиції – занадто проблематичною була ця катедра. Вибір блаженного Папи Івана Павла ІІ зупинився на єзуїтові-біблістові Карлові Марії Мартіні. І він цей вибір мужньо прийняв. Новий Архиєпископ прийшов в Мілан у своїй єзуїтській реверенді та Часословом в руці, де за час свого правління Архиєпархіїю зумів перетворити її на живий квітучий організм.

 

Його постава потягала до нього навіть противників. Пастирська турбота над Міланською Церквою допомогла їй перебороти не одні проблеми і вийти з них переможно. Святіший Отець Бенедикт ХVІ у своєму посланні з нагоди похорону кардинала Мартіні такими словами дав характеристику його діяльності:

 

«Це був чоловік Божий. Він не тільки вивчав Святе Письмо, але і любив його всім серцем, це було світло для його життя, щоб все було «ad maiorem Dei gloriam» – для більшої слави Божої. Саме тому він зумів навчити віруючих і тих, хто шукає істину, що єдине Слово, яке варто слухати, приймати і виконувати, – це Слово Боже, адже воно вказує всім шлях істини і любові. І він робив це з величезною відкритістю душі, ніколи нікому не відмовляючи у зустрічі та діалозі, конкретно відповідаючи на запрошення апостола бути завжди бути готовими «дати звіт» всякому, хто запитує нас про нашу віру. Він робив це в дусі глибокої пастирської любові, у відповідності зі своїм єпископським девізом: «Pro veritate ad versa diligere», – уважний до всіх ситуацій, особливо найскладніших, і з любов'ю супроводжуючи тих, хто перебував в омані, в бідності і стражданні».

 

Слід зауважити, що єврейські лідери Мілана пішли на безпрецедентний крок – Єврейська спільнота Мілану у день похорону кардинала Карла Марії Мартіні організувала публічне читання Псалмів на площі перед Архиєпископським Палацом. Молитва псалмів під проводом равинів за того, хто не є приналежний до юдаїзму, це, направду, рідкісне і неординарне явище, яке промовисто свідчить про того, за кого така молитва організована. Цей факт підтверджує слова Святішого Отця про апостольську відкритість кардинала Мартіні.

 

Тим часом на другому боці земної кулі, у її західній частині, в США, передвиборча гонка президентських кандидатів набирає своїх чимраз швидших обертів. Розрив між двома кандидатами мінімальний. А оскільки католики становлять значну частину американського електорату, то, на думку колишнього посла США при Святому Престолі Джима Ніколсона, саме католики цього разу відіграють дуже вагому роль у виборах американського президента. Щоправда, цінності президента Обами аж занадто розходяться з поняттями католиків про свободу совісті. Це серйозно зменшує його шанси на підтримку католицького електорату.

 

Окрім цього, на жодного президента в історії США не було скеровано стільки позовів зі сторони католицьких єпископів та установ: на президента Обаму таке цунамі позовів обвалилося у зв’язку із мандатом про контрацепцію в рамках реформи законодавства у сфері охорони здоров’я. Що гірше для президента, ці позови подані у рік виборів і одним із головних позивачів є популярний в США кардинал Тімоті Долан, глава Конференції католицьких єпископів США.

 

Ба більше, популярний серед американських протестантів актор Чак Норріс разом з дружиною закликав усіх американських християн голосувати проти Обами. На думку Норріса, свого часу американські «противсіхи» привели до влади Барака Обаму, чиє правління загрожує самим американським християнським цінностям. Другий прихід Обами до влади, вважає актор, означатиме для Америки поразку. Тому подружжя Норрісів закликало американських християн об’єднатися, щоб не допустити Обаму до другого сроку в Білому домі. «Все, що необхідно для тріумфу зла – це бездіяльність добрих людей», – процитував відомий актор Едмунда Берка.

 

Таке несприйняття американськими християнами діяльності адміністрації президента Барака Обами серйозно зменшує його шанси вдруге потрапити у Білий дім на посаду президента США.

 

А в той час в Україні конфлікт довкола побудови греко-католицької каплички у Хмільнику на Вінниччині здається промовисто показав реальну позицію УПЦ МП стосовно екуменізму. Міська рада Хмільника надала греко-католикам земельну ділянку на бувшому католицькому кладовищі. І хоча капличка має будуватися на католицькому цвинтарі, православні вважають, що греко-католицький храм осквернятиме пам’ять їхніх предків!!! Щобільше, «брати»-православні обіцяють влаштувати греко-католикам різанину у випадку, якщо капличку таки зведуть. Здоровомислячій людині приходить в голову тільки одне: або православні хмільничани відкрито визнають, що їхні предки були католиками, а тим самим вони є апостатами, які з певних причин відпали від Католицької Церкви, або сама думка про можливість існування в Хмільнику греко-католицької каплички викликає в православних такий шал, що вони вже не контролюють ані свої слова, ані свої вчинки. У всякому випадку доводиться констатувати факт якоїсь дивовижної патології, якою страждає православна громада Хмільника.

 

Ще патологічнішим на цьому тлі виглядає інтерв’ю Голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви архієпископа Луганського і Алчевського Митрофана (Юрчука) розміщене на сайті «Православіє в Україні». Там православний архієрей не більше не менше, а звинувачує УГКЦ в тому, що… громади УПЦ МП не можуть отримати земельних ділянок на Західній Україні. Направду, дивовижно виглядають такі роздуми офіційного представника Церкви-«сестри».

 

Православний ієрарх очевидно не може вийти за межі своїх власних уявлень про співіснування Церкви і держави. З його слів виходить, що він переконаний у тому, що УГКЦ контролює місцеві органи влади на Західній Україні. Або архієпископа Митрофана ввели в оману його підлеглі, або проявилося те, що психологи називають проекцією власного стану на інших. Виглядає, що архієпископ Митрофан, можливо, сам того не усвідомлюючи, виявив реальний стан речей на Східній Україні: УПЦ МП на Сході України контролює органи місцевої влади. І саме цим зумовлене його дивовижне обурення, що депутати хрещені в православній церкві, проголосували за таку «страшну крамолу», як надання греко-католикам земельної ділянки для будівництва каплички. Так офіційний представник УПЦ МП фактично визнав, що проблеми католиків з отриманням земельних ділянок на Східній Україні створює УПЦ МП.

 

Відтак виявилась іще одна неприємна річ. Виглядає, що Православна Церква сприймає хрещення в якійсь іншій Церкві, як акт безповоротного входження до конкретної конфесії. Виникає, звісно, чимало запитань, серед яких, як на мене, три найцікавіших.

 

Перш за все, якщо Православна Церква розглядає хрещення в такому ракурсі, то невже це означає, що особа, охрещена в Православній Церкві, навіть якщо не є практикуючим християнином , або навіть атеїстом, все ще є православною?

 

Інше запитання, яке напрошується в такому випадку: чи Православна Церква, розглядаючи приналежність до Церковного Тіла, як одноразовий акт хрещення, не знімає з себе відповідальості за християнське життя тих же ж охрещених нею людей?

 

І трете питання: а як в такому випадку можливий екуменізм? Якщо хрещення намертво прикріпляє людину до якоїсь конфесійної структури, то всякий екуменізм є зрадою хрещення.

 

Але вернімося до дивовижного розуміння архієпископом Митрофаном державно-церковних та міжцерковних взаємовідносин. «Відносини з УГКЦ ми хотіли б вибудовувати симетрично. А так, про ситуацію у Хмільнику всі кричать, а про те, що ні в Чорткові Тернопільської області, ні в Бродах Львівської області, та в інших місцях з переважаючим греко-католицьким населенням православні УПЦ не можуть отримати й клаптика землі під храм, ніхто не говорить.» Варто зазначити, що трохи пізніше архієпископ Митрофан каже, що в Бородах УПЦ МП ділянку таки надали. То для чого він все ж згадує Бороди? Щоб створити ефект великої кількості? Створюється відчуття, що православний ієрарх просто маніпулю інформацією. Адже на фоні постійних проблем греко-католиків з отриманням землі під будівництво храмів східніше від ріки Збруч заяви архієпископа Митрофана виглядають, як чистої води маніпуляція даними з терену.

 

Отож, симетричні відносини з УГКЦ залежать від того, чи надає місцева рада землю православним, чи не надає? Про який екуменізм тут взагалі може йтися? Може, йдеться про якийсь новий вид державно-церковного екуменізму? Складається враження, що для УПЦ МП конституційна норма про відділеність Церкви від держави просто не існує. Якщо це так, то УПЦ МП є структурою, яка ігнорує Конституцію України. І тут є над чим задуматися вже не тільки католикам, а й цілому українському суспільству.

 

А про рівень розуміння християнських цінностей архієпископом Митрофаном, очевидно, годі говорити. Адже для офіційного представника УПЦ МП нічого страшного у закликах до різанини нема. Щобільше, неприємний осад викликає факт озвучення архієпископом Митрофаном доповідної православного священика з с. Мала Вільшанка на Київщині. Адже якщо це дійсно реальні факти, то чому «брат» архієпископ Митрофан офіційно не звернувся до греко-католицьких владик в Києві, у підпорядкуванні яких перебуває парох с. Мала Вільшанка, і чому тоді лист до прокуратури православних цього села настільки відрізняється в аргументаційній частини від фактів озвучених архієпископом Митрофаном?

 

Складається враження, що УПЦ МП просто взялася за антиуніатську пропаганду ліпших зразків епохи товаріщів Іосіфа Сталіна і Ярослава Галана. І найприкріше в усьому цьому вражає саме те, що це не інтерв’ю якогось клирика УПЦ МП, чи клерка її канцелярії, а офіційного представника, до відання якого належать питання церковної дипломатії. Прикро, що такі звинувачення лунають з уст офіційного представника церкви, яка не лише себе заплямувала найтіснішою співпрацею з кривавим комуністичним режимом, але й стала співучасником злочинної спроби сталінського режиму зліквідувати УГКЦ в Україні. І ніколи так і не спромоглася попросити ви греко-католиків, щонайменше формально, вибачення за участь у трагедії 1946 року. Про дух "екуменізму", який панує в РПЦ та її підрозділах красномовно свідчить і суперекуменічне рішення рідної сестри УПЦ МП - БПЦ, яка вирішила минулого тижня офіційно щороку святкувати  криваве "воз'єднання" греко-католиків з московським цареславієм, що його провів Ніколай І на підвладних йому територіях у 1839 р. Екуменічний діалог з такою структурою, радше, нагадує «екуменізм» жертви бандитського нападу з її катом.

 

З усієї ситуації, яка склалася і складається в Україні, виглядає на те, що хтось дуже чітко і послідовно використовує УПЦ МП, догналівців та FEMEN-істок для розпалювання міжрелігійної ворожнечі, і той хтось має велику владу в Україні. Оскільки маховик міжрелігійної ворожнечі не збавляє обертів, а навпаки, нагнітає, то залишається невтішно констатувати: міжрелігійній ворожнечі в України бути.

 

З усього видно велику зацікавленість режисерів цієї трагедії у роздмухувані міжрелігійної війни в Україні. Які її цілі? Важко до кінця зрозуміти. Можна лише здогадуватисяю А от якими будуть наступні кроки паліїв релігійної ворожнечі в Україні, здогадатися доволі легко.

 

Очевидно, що будуть спроби розпалити конфлікт найперше в Галичині. І найкращим інструментом для цього є бойовий загін істеричних жіночок імені Антоніна Догнала. Тому слід очікувати реєстрації догналівського угруповання ще до виборів. Наступними кроками буде тиск на греко-католицьких священиків, щоб змусити їх перейти у догналізм, будуть спроби захоплення греко-католицьких церков і каплиць у Галичині. Конфлікт мав би відтягнути увагу галичан від виборів.

 

Також не виключено, що в Центральній та Східній Україні йтиметься за розпалюванням ворожнечі між католиками і православними, між православними різних деномінацій. Протестантів поки що не рухатимуть. Адже розпалювачам не йдеться про релігію. Йдеться про політичний та суспільний ефект. Нечисельні протестанти не підходять для цих цілей. Хіба що вдасться традиційним конфесіям зберегти міжконфесійний мир в Україні. Тоді вже візмуться за розпалювання ворожнечі між протестантами та православними. Але поведінка УПЦ МП не залишає надій на міжконфесійний мир в Уркаїні. Тож брати протестанти якийсь час матимуть спокій. Основну роль режисери міжрелігійного конфлікту в Україні відвели конфесіям традиційним. Це ефективніше.

 

Опозиційні сили просто безпорадно споглядатимуть на вогонь міжрелігійної ворожнечі, який вирветься у них з-під ніг, як колись у жителів Помпеїв. Ці політичні сили ніколи не надавали Церквам якогось реального значення, окрім єдино для потреб агітації у передвиборчий час. На відміну від УПЦ МП, у УГКЦ чи РКЦ ніколи не існувало за всіх 20 років української незалежності свого політичного лобі. Були хіба, що політики, які пробували і пробують за допомогою маніпуляцій використати Церкву для своїх меркантильних інтересів. І тому конфлікт, який розпалюють між віруючими різних конфесій, буде для них неприємним сюрпризом, якому спочатку вони навіть не нададуть значення, бо вважатимуть це «міжпопівськими розборами», не більше.

 

Україні все ж загрожує реальна катастрофа міжрелігійного конфлікту, і нам, українським християнам, варто це усвідомити. Коли розгориться серйозне міжрелігійне протистояння, ми не зможемо звинувачувати владу, опозицію, Москву чи Вашингтон. Вина буде тільки на нас самих.

 

Самоорганізація українських католиків, їхня ненасильницька боротьба за свої права – це єдиний шлях зберегти Церкву від нападів осатанілого політиканства. Відкритість до братів християн інших конфесій і взаємодопомога між українськими християнами мали би стати імперативом заради виживання християнства в Україні. Не варто забувати, що навіть 1946 р. мало хто вірив, що совєти зроблять з Церквою те що зробили. Не варто бути занадто спокійними та наївними.

 

Молитва, євангельські цінності та вірність Христові та Його Церкві – єдиний імператив нашого виживання у ситуації, яка склалася в Україні.

о.Орест-Дмитро Вільчинський


Джерело:   Воїни Христа Царя

08.09.2012р. Б. / Різдво Пресвятої Діви Марії (РКЦ)

 Римо-катол.: 8 вересня (свято)

Одне з досить пізніх свят у християнстві – його стали офіційно відзначати з VIII ст. Певно, Церква довго противилася офіційному визнанню даних, яких немає безпосередньо у Святому Письмі. Про батьків Пріснодіви Марії, Її народження, роки дитинства та інші милі серцю подробиці ми маємо інформацію тільки з передання, тісно пов’язаного з апокрифами різних часів.

 

Серед них варто назвати «Протоєвангеліє Якова», «Євангеліє псевдо-Матея», «Євангеліє Різдва Марії», «Арабське Євангеліє про молоді роки Христа», «Історію Йосифа-теслі» та «Книгу про Відхід Марії». Найбільший вплив на традицію мало «Протоєвангеліє Якова». Воно постало близько 150 р.н.е., а отже, за часом близьке до Євангелія від св.Йоана.

 

Свято Народження Пресвятої Діви Марії має, швидше за все, сирійське походження. Після Ефеського Собору християни активно поширювали та розвивали культ Пріснодіви. На Сході відзначення Різдва Богородиці постало раніше, ніж на Заході, де встановлення цього свята 688 року приписується Папі Сергієві. У Римі в день свята вірні громадилися в храмі св.Адріана, переробленому з колишньої зали римського сенату, і йшли процесією до базиліки Санта Марія Маджоре.

 

Свято тривалий час залишалося на рівні помічних відзначень. Аж на Ліонському Соборі (1245) Папа Інокентій IV зробив октаву свята обов’язковою для всієї Римської Церкви. Ще пізніше, за Папи Григорія (1370-1378) було встановлено вігілію – навечір’я – для цього свята і створено свій офіцій (літургійні читання).

 

В Італії та деяких латиноамериканських країнах існує культ Марії-Дитини. В Італії навіть є санктуарії, де вшановується як чудотворні статуетки та образи Марії – Немовляти в колисці. До них, зокрема, належать Madonna Bambina у Форно Канавезе, Madonna Bambina у міланській катедрі – найпрекраснішому храмі на честь Народження Пресвятої Богородиці; Madonna Bambina у каплиці генерального дому Сестер Милосердя. Матір Божа – Дитятко є Покровителькою цього згромадження. Ще один санктуарій «Мадонни-Дитяти» знаходиться у Меркателло, там образ Богородиці-дівчинки намалювала св.Вероніка Джуліані (†1727).

 

Згідно з переданням, Діва Марія народилася в домі Йоакима й Анни, який стояв у західній частині Єрусалима. Нині це територія Мусульманського кварталу Старого міста, поблизу Левових воріт. Більш точні вказівки на місце різняться у католиків і православних (втім, і ті, й ті поставили на місцях імовірного народження Діви святині, названі ім’ям Її матері – Анни). На «православному» місці стоїть монастир св.Анни з церквою Різдва Богородиці на першому поверсі, а під будівлею монастиря збереглася печера, яку вважають частиною будинку Йоакима й Анни. Католики вважають, що дім батьків Пріснодіви стояв метрів на 70 далі, безпосередньо біля Вифезди. Там постала базиліка св.Анни, в крипті якої також є давні підземні приміщення.

 

Сьогоднішнє свято нагадує нам, що Матір Божа була звичайною людиною, мала своїх батьків і день народження. І хоч Вона була збережена Божою волею від первородного гріха, та саме Її життя було по-людськи звичайним. І тільки сповнене віри «нехай станеться», сказане Нею ангелові, зробило Її тією, яку «славитимуть усіх покоління».

Джерела: CREDO

Воїни Христа Царя

11.08.2012р. Б. / Єпископ Шнайдер: «реальний екуменізм» по-казахстанськи

Кафедральний собор Матері Божої Фатімської, Караганда, Казахстан

 

Кардинал Анджело Содано, декан Колегії кардиналів і колишній держсекретар Ватикану, рівно за місяць – 9 вересня – прибуде в Казахстан, щоб освятити в Караганді новий кафедральний собор.

«L’Osservatore Romano» від 9 серпня опублікувала інтерв’ю з єпископом-помічником архидієцезії Астани Атанасіусом Шнайдером, який починав будувати цей храм разом з Яном Павлом Ленгою. Зв’язок монс.Шнайдера з колишніми радянськими землями – цілком вагомий аргумент, оскільки він походить з російських німців, і емігрував до Німеччини тільки 1973 року. Він – член Ордену Регулярних Каноніків Святого Хреста.

Єпископ Шнайдер сказав, що катедра стане «духовним серцем» Караганди, а завдяки своїй красі та органній музиці – також і центром культури.

Кафедральний храм Матері Божої Фатімської у Караганді зведено як меморіал мученикам ХХ століття, бо ж довкола цього міста були розташовані численні табори політичних в’язнів, де утримувано людей найрізноманітнішого національного походження (понад 100 народностей).

Зведення неоготичної катедри стало можливе завдяки матеріальній допомозі благодійників із Європи. На думку єпископа, цей «обмін дарами» подібний до того, який існував у давній Церкві, коли заможніші допомагали потребуючим. Участь у створенні цього храму взяли також і майстри Старого світу. Крипту катедри оформив італійський художник Рудольфо Папа, який створив 14 образів, де тема Євхаристії поєднана з Хресною Дорогою. Серед сюжетів – жертви Авеля, Мелхіседека, Авраама, пасхальне ягня, манна в пустині, їжа пророка Іллі по дорозі до Божої гори, Вифлеєм – «дім хліба» в перекладі, чудо в Кані, помноження хлібів, «Євхаристійна мова» Ісуса (див. Йн 6), Тайна Вечеря, Емаус, Агнець у Небесному Єрусалимі.

Наріжний камінь під будівництво освятив навесні 2003 року кардинал Содано. Будівництво за проектом архітектора В.Сергєєва розпочалося 2004 року. Катедра Матері Божої Фатімської – єдиний такий храм на весь Казахстан і Середню Азію загалом. Висота його веж – 40 м, а між ними вміщено статую Діви Марії Фатімської, на честь якої названо святиню.

Казахстанський ієрарх сказав, що католики становлять менше 2% населення у цій країні з переважною мусульманською та невіруючою більшістю. Тому всі християни там живуть «реальним екуменізмом»: католицькі ієрархи зустрічаються з православними та протестантськими. «Людські стосунки важливіші за теоретичні та доктринальні дискусії», – вважає єпископ Шнайдер. Наприклад, у програмах із захисту життя католики та православні Казахстану задіяні спільно. Існує порозуміння також і з місцевою владою.

– Яким є історичне та духовне значення будівництва цього собору в Караганді? – запитала журналістка «L’Osservatore Romano» єпископа Шнайдера. 

– Перше значення – мати храм більш гідний і представницький, оскільки дієцезія Караганди використовує будівлю на окраїні, яка служила католикам ще за часів гонінь, і вона навіть зовні не схожа на церкву. А собор, зведений ближче до центра міста, у виразно католицькому, неоготичному стилі, буде тихим, але потужним знаряддям євангелізації в країні, де католиків близько 2%, а з християн переважають православні. Архітектура собору та його інтер’єр виконані особливо старанно, щоб бути справжніми творами мистецтва і водночас давати людям відчуття святості, надприродного. Це сприяє вираженню релігійних почуттів і допомагає поклонятися Пресвятій Трійці. Таким чином, це допомагає як виконувати Першу заповідь, так і сповнювати кінцеве призначення кожного створіння – прославляти Бога.

Історичним же виміром є те, що собор стане священним місцем пам’яті про незліченних жертв комуністичного режиму, а водночас – місцем покутних молитов за злочини атеїстів та комуністичного режиму.

– Як сприйняли цю ініціативу місцева влада та мусульманська спільнота?

 

– З почуттям поваги до Католицької Церкви. Цивільна влада і населення міста раді мати у себе об’єкт такої надзвичайної архітектурної краси та культурної цінності. Влада сприймає це будівництво як жест з боку Католицької Церкви щодо розвитку культури в регіоні. 

– Нечисленна католицька спільнота спроможна побудувати цілий собор у своїй місійній місцевості; чи не може це слугувати моделлю для відродження віри у старій Європі?

 

– «Нечисленна католицька спільнота» змогла зробити хіба що духовний внесок у побудову цього храму; матеріальне забезпечення проекту надійшло від братів і сестер із Європи. А в ній віра відродиться, коли люди нададуть перевагу самому Ісусові, коли віра повернеться у життя як щось конкретне, видиме, коли вона «втілиться». 

– З якими проблемами на щодень стикається католицька спільнота Казахстану?

 

– З проблемами браку священиків, величезних відстаней між парафіями, відсутності добрих матеріалів для будівництва храмів, з проблемою еміграції молоді за кордон та деякими бюрократичними перепонами. 

– Мистецтво є добрим засобом євангелізації, як нагадує Магістеріум Церкви, а Папа закликає втілювати це на практиці. А як щодо оплатності?

 

– Будівництво нового собору, з його церковною естетикою і священними творами мистецтва, є втіленням обов’язку проповідувати – головного обов’язку Церкви: дати людям Бога, насамперед – втіленого Бога, оскільки Бог став видимий у Євхаристії; надати Богові перше місце всіма художніми творами, які створені на Його честь, тому що Бог є джерелом усього прекрасного і заслуговує на найкращі мистецькі твори.

 Крім того, такий собор може стати вираженням ніжної любові з боку спільноти віруючих до Церкви, яка є Його Тілом; ушанування, подібне до того, як зробила та жінка, що намастила Ісуса дорогоцінними пахощами («більше ніж за триста динаріїв», Мк 14,4). Щоби намастити тіло Христа, та жінка витратила суму, достатню для прогодування сім’ї упродовж цілого року. Але Христос її похвалив: «вона зробила Мені добру справу». Нам варто бути «святими розтратниками» заради Ісуса.

Діорама в крипті собору в Караганді

Чимало людей уже побували в новому соборі. Більшість із них, і навіть нехристияни, захоплені його красою. Вони неприховано виражали свої переживання, я навіть бачив жінок, які плакали. Одного разу я показував молодій нехристиянській парі наш собор з усіма подробицями. Коли я закінчив, вони сказали: ми за цей час очистилися душею, чи можна буде потім ще прийти? Ці півгодини пояснення сакрального мистецтва стали уроком істин католицької віри.

Реакція більшості відвідувачів, особливо нехристиян, здебільшого виражається у захопленому мовчанні. Я відкрив для себе істину, сформульовану Тертуліаном, що людська душа за своєю природою – християнка. Він учив, що здатність пізнати Бога вписана в людську природу. Я певен, що обов’язок католиків – привести ці душі до надприродного поклоніння, віри у Христа і поклоніння Йому, до віри у Пресвяту Трійцю, заради спасіння душ. На великих вхідних бронзових дверях собору видніє напис: «Ось Дім Божий, ось ворота Небес» – і ці слова стають втіленням євангелізації.

(Переклад CREDO, наводиться зі скороченнями.)
 
За матеріалами: Ватыканскае радыё, ilsismografo.blogspot.com, www.catholic-kazakhstan.org

Всі фото собору – Юрій Семенков. 

Джерело:  КРЕДО 

21.06.2012р. Б. / Православні познущалися з католицької монстранції

 

Нещодавно відвідуючи Тлумацький район, роблячи фотографії колишніх Римсько-Католицьких храмів, мою увагу звернула безпрецедентна ситуація: в селі Кутище біля нової помпезної Української Автокефальної Православної Церкві на брамі в формі декорації розміщено костельну стару монстранцію. Багато я в своєму житті бачив різних дивацтв, але це не може залишитися без коментаря.

 

Монстранція це літургійне начиння для розміщування в ньому консекрованої гостії (Пресвятих Дарів), для вшанування вірними під час Богослужінь. Монcтрація служить також для благословення вірних Пресвятими Дарами, Євхаристійних Процесій, а особливо Процесії в Урочистість Божого Тіла. Монстранція виставляється також в Божому Гробі для адорації.

 

Презентована на брамі у с. Кутище монстранція, це збережена «Глорія» з XIX століття з репозиторіюм для гостії. Важко сказати що сталося із стопою. Мабуть знаходиться в старій дерев’яній опущеній церкві, або була втрачена після 90-тих років.  Цілісно збереглися декорації, а навіть скла репозиторіум.

 

Можна вважати що наші православні брати використали це начиння з несвідомості. Однак є щось, що дивує. Нинішні власники цього літургійного предмету досконало усвідомлювали собі до чого він служив. Будуючи браму, монтуючи хрест і монстранцію, в репозиторіюм розмістили білу ганчірку, на взірець Виставлених Пресвятих Дарів у Римсько-Католицькій Церкві.

 

Варто пригадати, що кожне літургійне начиння може використовуватися лише до літургійних дійств, а не як зовнішня декорація, чи що не дай Боже у цілковито світських цілях. Віримо, що в найближчому часі цей релігійний предмет знайде гідне місце серед інших предметів культу і буде забраний із церковної брами.

о. Мар’ян СКОВИРА

Джерела: rkc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

13.06.2012р. Б. / Деякі радикальні угруповання хочуть зірвати процес примирення між поляками та українцями, – Глава УГКЦ

Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) висловив стурбованість, довідавшись, що деякі радикальні угрупування хочуть використати 70-ту річницю кривавих подій на Волині 1943 року, яку відзначатимуть наступного року, щоб зірвати процес примирення між поляками та українцями.

 

Про це Глава УГКЦ сказав в інтерв'ю польській Католицькій інформаційній агенції. 

«2005 року відбувся акт "примирення" між єпископатом Римо-Католицької Церкви в Польщі та Української Греко-Католицької Церкви. Це був акт прощення й зцілення наших спільних спогадів. Це наша платформа для побудови кращого майбутнього. Це був приклад, який ми, як християни, дали нашим країнам – Польщі та Україні, бо в нашій історії було багато важких і драматичних моментів. Зробили ми це для того, щоб попросити одне в одного прощення», – каже Блаженніший Святослав. 

Проте, наголошує він, ставлення до Волинської трагедії деяких радикальних угруповань показує, «як багато ще належить зробити для примирення наших народів, щоб це зрозуміли всі прошарки нашого суспільства». 

Водночас Предстоятель Церкви зазначає, що акт примирення ми повинні також зробити з Православною Церквою, особливо з Московською Патріархією. 

«Тільки визнавши взаємно свої гріхи, пробачивши їх, ми зможемо звільнитися від тягаря своєї історії, дивиться одне одному у вічі як християни, як брати й будувати християнські Україну та Росію. Це конче потрібно, тому до цього ми будемо прагнути. Хоча це буде нелегкий шлях. Знаю, що польський єпископат працює над актом примирення з Російською Православною Церквою. Між поляками й росіянами накопичилося протягом століть багато складних проблем. Та сподіваюся, що росіяни й поляки справді хочуть досягнути цього примирення. Для нас це буде хорошим прикладом і стимулом, адже й ми повинні йти в цьому напрямі», – наголосив Блаженніший Святослав. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:    КРЕДО

"...Блаженніший Святослав (Шевчук) висловив стурбованість, довідавшись, що деякі радикальні угрупування хочуть використати 70-ту річницю кривавих подій на Волині 1943 року, яку відзначатимуть наступного року, щоб зірвати процес примирення між поляками та українцями..."

"ШАНОВНІ" МОСКАЛІ і ПОЛЯКИ!

Ми, українці, просимо вас вибачити нас за те, що ми ще живі. Просимо вас вибачити нас за те, що попри всі ваші намагання нас знищити і поневолити наші тіла й душі ми мріємо жити в УКРАЇНСЬКІЙ Україні і славити Господа нашого, Ісуса Христа, своєю українською мовою, а не вашою польською чи московським штучним язиком. Просимо вас вибачити нас за те, що ми не раз чинили вам збройний опір захищаючи від цілковитої заглади свою українську націю. Просимо вас вибачити нам за те, що ми не могли байдуже споглядати на пацифікацію і москалізацію та насильного нав'язування нам вашої шовіністичної субкультури імперії зла. Просимо вас вибачити нас українців за... (тут можете доповнювати у своїх коментарях за що ми ще хочемо вибачитися перед нашими воріженьками) 

Один з "деяких радикально-налаштованих", негідний р.Б. Леонід.

08.06.2012р. Б. / У Севастополі невідомі розписали стіни католицького храму

Правоохоронці Севастополя впродовж місяця не можуть знайти осіб, які у ніч з 8 на 9 травня розписали стіни римо-католицької церкви святого Климента. На стінах храму тоді хтось написав «Верните храм верующим».

 

Місцеві католики відтак губляться у здогадах: чи невідомі зробили ці написи з наміром допомогти громаді отримати святиню, чи це звичайна провокація. Правоохоронці ж донині ніяк не коментують цей випадок. 

За словами настоятеля Севастопольської римо-католицької громади святого Климента, отця Юрія Зімінського, віруючим відома точна дата, коли було нанесено написи. 

«Коли парафіяни йшли на службу 9 травня вранці, вони побачили це і прийшли до мене», - говорить отець Юрій. 

«Хто це робить, ми не знаємо. Правоохоронці ніяк не реагують. Мабуть для них це дрібниця. Але точно можу сказати, що це зробили не наші віруючі», - додав він. 

На початку червня громада звернулась до прес-служби управління МВС України у Севастополі, де їм пообіцяли прокоментувати ситуацію найближчим часом. Але донині ніякої інформації не поступило. Як зазначають севастопольські римо-католики, незважаючи на суперечки, які вже багато років точаться у місті з приводу передачі чи не передачі храму громаді (проти цього рішення активно виступають Севастопольські комуністи), будівля є історичною пам’яткою. На відповідній табличці зазначено серед іншого, що вона охороняється законом, але жодна із відповідальних структур чи комунальних служб за місяць не спромоглась не те, що захистити будівлю, а навіть витерти зроблені червоною фарбою написи. 

Нагадаємо, єпископ Одесько-Сімферопольської дієцезії Броніслав Бернацький закликав католиків молитися за мудрість для місцевої влади Одеси і Севастополя. Ієрарх сподівається на молитовну підтримку українських католиків у справі повернення храму у Севастополі та будинку священика в Одесі.

Довідка

 

Римо-католицький храм св. Климента у Севастополі був збудований 1911 року на пожертви католиків, яких у Севастополі на той час було понад 3 тисячі. Дві третини католиків служили на Чорноморському флоті. 

В часи репресій, 1936 року, настоятеля парафії о. Матвія Гудайтіса розстріляли, а церкву закрили. Під час ІІ Світової у будівлі храму розташовувався радіовузол. Під час війни будівля трохи постраждала, але 80% храму вціліло, а 1958 року святиню перебудували під театр. 

1994 року вийшов Указ Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна». У ньому сказано: «На виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» місцевим органам державної виконавчої влади забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу в безплатне користування або повернення безплатно у власність релігійних організацій культових споруд і майна, які знаходяться в державній власності і використовуються не за призначенням». 

Впродовж усіх цих років католицька громада Севастополя кілька разів зверталася до представників влади з проханням повернути храм, але депутати відхиляли це прохання, пропонуючи натомість іншу територію для будівництва нової церкви. 

Наразі католики Севастополя моляться у тимчасовому приміщенні – житловій квартирі, перебудованій під каплицю. Спільнота налічує 400 вірних різних національностей. Служби Божі правляться українською, церковно-слов'янською та польською мовами. Крім богослужінь у парафії регулярно проводяться катехизи. 

За матеріалами: РІСУ 

Джерело:    КРЕДО

27.05.2012р. Б. / У Києві розпочався Перший Всеукраїнський Євхаристійний Конгрес РКЦ

 

26 травня поточного 2012 Р.Б. об 11 годині урочистою Божою Службою Божою в київському Кон-кафедральному Соборі св. Олександра розпочався Перший Всеукраїнський Євхаристійний Конгрес Римсько-Католицької Церкви в Україні.

Урочисту Св. Месу очолив Апостольський Нунцій в Україні Його Високопреосвященство Архієпископ Томас Е. Галліксон у спів служінні з єпископами-ординаріями усіх Римсько-Католицьких Дієцезій в Україні з їхніми єпископами-помічниками та представниками єпископатів з сусідніх країн. В служінні також взяли участь представники Синоду Української Греко-Католицької Церкви на чолі з Кардиналом-Емеритом Любомиром Гузаром. Мало не всі священики з Київсько-Житомирської Дієцезії та з інших діє цезій, а також численні миряни вщент заповнили храм, а ті, котрі не помістилися в середині Собору надворі переживали Літургію, спостерігаючи за відправою за допомогою великого екрану телебіму.

На початку Служби усіх присутніх привітав Голова Конференції Єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні Архієпископ-Митрополит Львівський Мечислав Мокшицький, котрий зауважив, що «вважає за велику честь розпочати перший Всеукраїнський Конгрес Римсько-Католицької Церкви». Після чого всі заспівали Євхаристійний гімн з приспівом, котрий не тільки легко запам’ятати, але який також є істиною на усі часи та завжди актуальним гаслом: «Ісус Христос – учора і сьогодні, Ісус Христос – той самий назавжди. Прийдіть до Нього, спраглі і голодні, Він – Хліб життя, Він – Джерело води».

Після проповіді, яку виголосив Голова організаційного комітету Конгресу Єпископ Маркіян Трофимяк, Архієпископ Петро Мальчук, Ординарій Київсько-Житомирської Дієцезії закликав усіх такими словами: «Дорогі брати! Розпочинаючи сьогодні Перший Всеукраїнський Євхаристійний конгрес ми згадуємо своє власне хрещення, завдяки якому можемо брати участь у Пресвятій Євхаристії. Зараз відновімо обітниці святого Хрещення, в яких ми колись відреклися від сатани і його справ, і присяглися служити Богові у Святій Вселенській Церкві».

Після Євхарстії відбулась Адорація Ісуса в Пресвятих Дарах. Від години 15.00 до 17.30  єпископи, священики та миряни слухали конференції, які виголосили: священик др. Ян Щих, голова організаційного комітету Конгресу Львівської Архідієцезії – на тему вічного священства Ісуса Христа, Архієпископ Петро Мальчук – на тему гідного святкування неділі шляхом участі в Євхаристії і справжньому відпочинку та Єпископ Маркія Трофимяк, який пригадав про історію переслідувань і витривалості Римсько-Католицької Церви в Україні.

Текст: о. Павло Вишковський ОМІ
Фото: ОМІ Обухів, с. Рената Нуцковська

 

Проповіль на Перший Євхаристійний Конгрес (1). Неділя – 27 травня 2012 р.

 

Спасительна присутність Триєдиного Бога в Євхаристії

Улюблені брати і сестри в Христі!

Коли в наших серцях ще звучить пасхальне відлуння: «Воістину воскрес», ми, як і кожного року, кличемо: «Прийди, Святий Духу». В Урочистість П’ятидесятниці під гаслом «Ісус Христос, вчора і сьогодні, цей сам також по віки» (Євр 13,8) розпочинається Євхаристійний конгрес. Це велика подія, під час котрої віруючі люди визнають реальну присутність Христа в Євхаристії. Основною думкою конгресу є прилюдне і урочисте заманіфестування віри у тривалу присутність Христа в Євхаристії та оживлення Євхаристійного життя серед вірних. Метою конгресу є представлення недільної Євхаристії як осі і центру святкового дня (показання сенсу і цілі Святої Меси в повсякденні дні) та винагородження за зневаги супроти Sanctissimum. На цій Службі Божій розважимо глибоке значення Божої присутності серед нас.

 

З перших сторінок Біблії відкриваємо, що Бог створив людину, щоб вона жила в єдності з Ним. Господь прагне бути завжди поруч з людиною. Святий Августин пише: «Коли я прилину до Тебе всім єством моїм, зникнуть мій біль і смуток, і правдивим буде життя моє, все повне Тобою» (Св. Августин, Сповідь, 10, 28, 39). Допустившись гріхопадіння, людина втікає від присутності Бога. Але навіть після цього Милосердний Господь кличе до Адама: «Де ти?» (пор. Бут 3,8). Він звертається до людини, допомагає себе шукати, пізнавати і любити всіма силами. Посилає свого Єдинородного Сина, як Відкупителя і Спасителя. В Ісусі і через Нього всиновлює нас у Святому Дусі, як своїх дітей.

 

Досліджуючи тематику Божої присутності, ми бачимо, що саме Боже ім’я вже виражає опіку і присутність. На питання Мойсея: «Як прийду ж оце я до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти?» (Вих 3, 13). Бог відповідає: «Я Той, хто є» (3, 14). У семітській культурі ім’я вказує на глибину і суть особи. «Я-є» - це Божа сутність, яка виражається в прагненні бути близько людини. Заповідаючи прихід Месії, через пророка Ісаю Господь відкриває Його ім’я: «Ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс 7, 14). Еммануїл в перекладі з давньоєврейської означає: «З нами Бог» (пор. Мт 1, 23).

 

В Старому Завіті ми читаємо про різні знаки Божої присутності. Кожен з цих знаків підтверджує, що Бог є близько до свого народу. Зосередимось на кількох з них. Стовп хмари і вогню – переважно це символ Божої присутності, який являє Господа і одночасно скриває Його. Вогонь віддзеркалює святість Божу, котра вабить до себе, і лякає; котра спалює і очищає. Історія з життя пророка Іллі навчає, що посланням вогню Бог свідчить: принесена жертва Йому до вподоби і служить для зміцнення богослужебного союзу (пор. 1 Цар 18). В Книзі Вихід читаємо, що євреїв супроводжував стовп, який набував двоякого вигляду: «А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі вогню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі» (13, 21). Для вибраного народу це був очевидний доказ, що Бог був з ними, був близько них, захищав їх і оберігав. В той час, коли народ під проводом Мойсея переходив по дні Червоного моря, «… була хмара темрявою для одного табору і світлом для другого» (14,20). В такий спосіб окреслені різні аспекти Бога: святість, що недоступна грішникові, та близькість благодаті для вибраного.

 

Ще один видимий знак Божої присутності – це Ковчег Завіту. Коли Мойсей хоче попросити про що-небудь у Господа, отримати слово до народу, або помолитися за народ, він входить до намету (скинії), і Бог над Ковчегом Завіту «розмовляє з Мойсеєм віч-на-віч так, як говорить людина з людиною» (Вих 33, 7-11). Це те місце, де Бог продовжував відкривати себе. Ковчег Завіту під покровом намету – неначе рухома святиня, яка супроводжує Ізраїль, з часу відходу від гори Синай аж до побудови храму, де він зупиниться.

 

В усіх релігіях храм вважається священним місцем, де Бог являє свою присутність людям. У храмі людина мовби входить в зв'язок з божественним світом. Юдеї знали, що Бог перебуває на небі, а храм є лише уподібненням Його небесного палацу. До храму прямували прочани з усіх кінців світу, щоб скласти жертву просьби і подяки. Пророки весь час пригадували народові, що щира побожність, з любов’ю виявлена під час богослужінь у храмі, набагато важливіша від його зовнішнього блиску. Для Ісуса храм – це Дім Божий, Дім молитви, Дім Його Отця (пор. Мт 21, 12-17). Христос навчає про Храм новий, про Храм нерукотворний, Храм свого Тіла (пор. Йн 2, 21). На Пасхальну таємницю можемо подивитись, як на процес зруйнування і відбудови нового храму - Тіла Христового. Святкуючи Воскресіння і Вознесіння Господнє ми на ново пригадуємо, що Церква не тільки виконує функцій у приготуванні повернення Ісуса, а передусім, живе і діє для того, щоб звіщати Його «славну присутність». На цю тему папа Бенедикт ХVI у своїй проповіді на Вознесіння говорив: «…історичний характер таємниці Воскресіння та Вознесіння Христового допомагає нам визнати і усвідомити трансцендентний та есхатологічний стан Церкви, яка не народжена і не живе для того, щоб компенсувати відсутності свого «зниклого» Господа, але радше, знаходить рацію свого буття і своєї місії у невидимій присутності Ісуса, який діє силою свого Духа» (Неділя, 24 травня 2009).

 

Христос – знак Божої присутності. Після Воскресіння Він присутній в тих, хто повірив у Нього, і кого Він причащає Тілом своїм. А Дух Святий животворить вірних і чинить їх храмом Бога та членами Тіла Христового (пор. 1 Кор 3,16; 12,12). Святе Причастя символізує те, що Христос повернувся до Отця і послав Духа свого вірним. Ось чому Ісус говорив, що «краще для вас, щоб Я відійшов» (пор. Йн 16, 7), бо це заповідає Його внутрішню присутність, яку дарує Святий Дух. Утішитель робить реальною присутність Христа в нашому житті. Приймаючи гідно святе Причастя, ми отримуємо дар вічного життя (пор. Йн 6, 50-51).

 

Історія Церкви знає понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією. Переміна Гостії в людське тіло, а месального вина – в людську кров, багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення… Ці чуда стаються у хвилини сумніву в істинній присутності Христа у Пресвятому Таїнстві, під час спроб профанації, а також як винагорода за віру й любов.

 

У наші часи Марта Робен, відома французька жінка містик, прожила кількадесят років, живлячись самою лише Євхаристією. Вона народилася у 1902 році, а померла 1991-го. Усе життя прожила в своєму рідному селі Шатоне-де-Галор поблизу Ліону. Від 1926 року була паралізована. Упродовж 51 року її єдиною поживою, раз на тиждень, була Євхаристія. Лежачи паралізована більш ніж півстоліття, вона постійно жертвувала себе Богові. Говорила, що «кожне життя є дорогою через Голгофу, і кожна душа – Гетсиманським садом; там кожній людині доводиться в тиші пити келих свого життя. Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа на цьому світі є «Гостією». (…) Гостія вашої Меси – ви самі; ви, тобто все, чим ви є, що маєте, що робите».

 

На Святій Євхаристії, яка єднає в собі таємницю Божої присутності і благодаті, священики в усіх християнських обрядах моляться до Бога про дар Святого Духа. Молитва ця називається Епіклеза. Суть Епіклези полягає в молитві Богові про сутнісне перетворення хліба й вина в Тіло і Кров Христові. Ми цю молитву найчастіше чуємо так: «Тож освяти ці дари росою Твого Духа, щоб вони стали для нас Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса Христа». Епіклеза чудово поєднує Зіслання Святого Духа з Євхаристійною присутністю Бога серед нас на Святій Трапезі. Свідомість близької присутності Бога додає нам сили в щоденному житті та забирає страх перед майбутнім. Святий Ігнатій Антіохійський на передодні свого мучеництва у «Листі до римлян» писав про Євхаристію: «…моєю силою хай буде тайна від очей укрита, є Бог в мені, і не лякаюсь я».

 

Усвідомлюючи прекрасний і цінний дар Божої присутності серед нас, кличемо з усією Церквою: «Прийди, Господи Ісусе! Мараната!»

Молитва на Євхаристійний Конгрес

 

Боже, Всемилостивий Отче, поклоняємось Тобі і прославляємо Тебе
за Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа,
котрий є Даром Твоєї любові для усього світу.
Споглянь, Отче, на свою Церкву в Україні,
яка у великій вдячності за отриману свободу
радісно та з надією святкує Євхаристійний Конгрес.

Просимо Тебе, Господи: віднови нашу віру, укріпи надію,
запали в наших серцях наново вогонь любові
та особливо зміцни нашу віру у Твою присутність у Євхаристії.

Дай усім охрещеним прагнення Твого Слова і Хліба Життя.
Господи, нехай сила Твоєї Жертви вилікує наше «вчора»,
нехай зцілить усі серця, зранені трагічною історією, особливо у ХХ столітті.

Господи Ісусе, із відбудовних вівтарів та храмів увійди в наше «сьогодні»
і благослови наші наміри та прагнення.
Святий Духу, дай нам світло, відвагу і силу свідчити Євангеліє,
щоб усі ми були одно.

Богородице, Мати Ісуса і Мати наша,
Ти носила Спасителя світу під своїм серцем,
допоможи нам приготувати наші серця
до гідного прийняття Ісуса у святому Причасті,
щоби ми завжди приймали повну участь у Євхаристійній Жертві.
Боже, Всемилостивий Отче, вчини, щоби ми для сучасного світу
були свідками справедливості, істини та любові,
а у вічності разом із усіма Ангелами та Святими
прославляли Ісуса Христа, Твого Сина,
котрий є «учора і сьогодні, той самий навіки». Амінь.


Єпископ Ян Собіло


Джерела: www.catholic-media.org

Воїни Христа Царя

22.05.2012р. Б. / Євхаристійний конгрес – місце зарядки «духовних акумуляторів»

 

Два Євхаристійні міні-конгреси 19 травня відбулись у Кам’янець-Подільській дієцезії. Вірних з навколишніх парафій збирали Мурафський та Томашпільський деканати. Обидві зустрічі проводились як підготовка до великого, дієцезіального конгресу, який відбудеться 2 червня у Кам’янці-Подільському. 

 

Кілька тисяч вірних з десятків парафій 19 травня зібрались у двох селах Вінниччини– Мурафі (Шаргородський район) та Городківці (Крижопільський район). У програмі кожного міні-конгресу були конференції про роль Євхаристії у будуванні спільноти, про покаяння і примирення та про важливість Євхаристії у подружньому житті. Присутні також почули свідчення, які давали подружні пари, священики та монахині. 

Зокрема о. Петро Фурман наголошував на тісному зв’язку, який існує між таїнствами Покаяння та Євхаристією. Він закликав до частої сповіді, щоб не носити довго у собі гріхи. «Як хліб з часом черствіє, так черствіє душа людини, яка довго носить у собі гріх», - зауважив о. Петро. 

Кульмінацією обох міні-конгресів була Літургія. В обох місцях, але в різний час, її очолив єпископ Леон Дубравський. 

У своїй проповіді владика зокрема говорив про дар священства в контексті Євхаристії. Також єпископ зауважив, що у сучасному світі християнська ревність нерідко вистигає, і ліками на це є Євхаристія. 

«Сьогодні було багато слів сказано про Євхаристію – багато свідчень і наук. Гадаю, це має зворушити людей і допоможе їм відновити своє життя з Богом», - сказав настоятель парафії у с. Городківка о. Ярослав Машталяр OFM. 

Єпископ Леон Дубравський у розмові з CREDO назвав деканальні Євхаристійні конгреси місцем, де люди заряджають свої духовні акумулятори. 

«Люди приїжджають на ці міні-конгреси можливо з якимись проблемами чи турботами. Вони потребують зустрічі з Христом, яка дає їм сили. Тут люди заряджають свої духовні акумулятори, набираються сили і натхнення. Буває, що людина поступово духовно вистигає і стає ані гарячою, ані холодною. Конгрес допомагає оживити у людині любов до Бога. Це можна порівняти з євангельською історією про купіль, до якої сходив ангел і порушував воду, після чого люди оздоровлювались у цій воді. Так і зараз: нам важливо пробудити людей», - сказав єпископ Леон.

Під час обох міні-конгресів владика запрошував усіх вірних приїхати на Дієцезіяльний Євхаристійний конгрес до Кам’янця-Подільського, який відбудеться 2 червня. 

 

Олена Качуровська

Джерело:   КРЕДО

10.02.2012р. Б. / Святослав Шевчук про зустріч єпископів УГКЦ та РКЦ

e-mail від Відправити Натисніть Ctrl+D щоб додати в закладки

Після завершення спільної зустрічі римо- та греко-католицьких єпископів, Глава УГКЦ Святослав Шевчук розповів в інтерв’ю про мету зустрічі та теми, які розглядались цього разу. 

 

«Згідно волі Святішого Отця Бенедикта XVI два рази в рік відбуваються спільні братні зустрічі нашого Синоду греко-католицьких Владик України з Конференцією Владик Римо-Католицької Церкви в Україні. Ці спільні зустрічі допомагають будувати єдність нашого Єпископату і Католицької Церкви в Україні, тому що тут беруть участь Єпископи з цілої України – нашого Синоду, Конференції і теж Владика Мілан із Закарпаття. Таким чином, ми даємо такі знаки єдності Католицької Церкви для нашого суспільства. На тих зустрічах ми теж розглядаємо різного роду питання душпастирського характеру, які десь наші Владики переживають, кожний у своїй дієцезії. Тому, що Україна є великою країною, великою державою, владики, приїжджаючи на такі зустрічі, привозять із собою різні питання душпастирські. Не тільки з Західної України чи з Закарпаття, але також з Центру, з Півдня, зі Східної України. Таким чином намагаємося якось ефективно душпастирювати і будувати Католицьку Церкву в Україні». 

Блаженніший Святослав також торкнувся найважливіших подій в житті католиків двох обрядів: 

«В цьому році є дві цікаві події. Одна торкається перш за все Римо-Католицької Церкви. Це 600-річчя перенесення осідку митрополита з Галича до Львова. А наша Греко-Католицька Церква буде відзначати 120-ту річницю з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого. І, можливо, це символічно, що вчора ми мали спільну Літургію Владик обох обрядів у латинській катедрі міста Львова, а сьогодні будемо мати спільну Літургію у соборі св. Юра і після того підемо помолитися за вічний упокій Йосифа Сліпого, нашого Патріарха, який спочиває в крипті собору св. Юра. 

Отож, я думаю, що такі спільні Літургії, спільні моління дають свідоцтво Євхаристійної єдності Католицької Церкви в Україні. Очевидно, це є той фундамент, на якому ми потім будуємо наше життя і служіння в наших єпархіях і дієцезіях.» 

Нагадаємо, 8 лютого у Львівській Митрополичій Вищій Духовній Семінарії латинського обряду відбулася перша в цьому році братня зустріч єпископів УГКЦ і РКЦ в Україні. В засіданнях взяли участь Апостольський Нунцій в Україні Архиєпископ Томас Едвард Ґалліксон та монсеньйор др. Кшиштоф Никєль з Конґреґації Доктрини віри із Ватикану.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

29.01.2012р. Б. / Сестри Служебниці НДМ (РКЦ) запрошують молодь на дні зосередження та реколекції

 

СЕСТРИ СЛУЖЕБНИЦІ НДМ

Запрошують молодь до Крисович, Мостиського р-ну на дні зосередження та реколекції:

ОАЗА БОЖИХ ДІТЕЙ віком від 12-14 років -
                                 3 - 5 лютого 

ФОРМАЦІЯ КАНДИДАТІВ НА АНІМАТОРІВ РУХУ СВІТЛО-ЖИТТЯ
                               віком від 16 років -
                                 24-26 лютого
                               16-18 березня
                               20-22 квітня
                               11-13 травня

ОАЗА ДЛЯ МОЛОДІ   від 16 років —
                                28.05 - 12.06 

РЕКОЛЕКЦІЇ ДЛЯ ДІВЧАТ віком від 17 років і старших -
                              23 - 25 БЕРЕЗНЯ! 

   
З СОБОЮ ВЗЯТИ: Святе Письмо, зошит, ручку, спальник i капці!
                                                                                                                                  
                                                                                                                                                             
Детальніша інформація та зголошення за тел.:
096 48 86 162 (с.М.Кароліна)  (e-mail: sestra.karo@gmail.com )
 Пожертва за участь в реколекціях добровільна!


Джерело:  Мандрівники Христа Царя

28.01.2012р. Б. / В УПЦ КП вважають, що відбулося захоплення ПЦвУ (УПЦ МП)

 

В УПЦ КП прокоментували інформагентству "Комерсант-Україна" рішення Синоду єпископів УПЦ (МП), який 26 січня відбувся під головуванням старшого за хіротонією постійного члену Священного Синоду митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела.

Як вже повідомляла РІСУ, Синод Української Православної Церкви (Московського Патріархату) скасував раніше створену комісію з трьох архиєреїв, які під час хвороби митрополита Володимира колегіально керували Київською єпархією. Ця функція передана в одноосібне ведення намісника Києво-Печерської лаври митрополита Павла (Лебедя). Крім того, архиєпископ Олександр знятий з посади настоятеля споруджуваного кафедрального храму Воскресіння Христового "з метою удосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві". Від посади заступника настоятеля кафедрального храму відсторонений і прес-секретар Митрополита Володимира протоєрей Георгій Коваленко.

В УПЦ КП вважають, що рішення Синоду є неканонічними."Рішення про призначення митрополита Павла керуючим Київською єпархією не відповідає канонам, оскільки Митрополит Володимир живий, і саме він вважається керуючим єпархією. Делегувати свої повноваження він міг лише сам, а зараз це зробили за нього, по суті, влаштувавши рейдерське захоплення у церкві, – заявив секретар Синоду УПЦ КП архиєпископ Євстратій (Зоря) .– Схоже, що тепер митрополит Агафангел хоче змінити статут, забрати владу у Митрополита Володимира і очолити УПЦ (МП)".

Джерела: РІСУ

Мандрівники Христа Царя