26 травня поточного 2012 Р.Б. об 11 годині урочистою Божою Службою
Божою в київському Кон-кафедральному Соборі св. Олександра розпочався
Перший Всеукраїнський Євхаристійний Конгрес Римсько-Католицької Церкви в
Україні.
Урочисту Св. Месу очолив Апостольський Нунцій в Україні Його
Високопреосвященство Архієпископ Томас Е. Галліксон у спів служінні з
єпископами-ординаріями усіх Римсько-Католицьких Дієцезій в Україні з
їхніми єпископами-помічниками та представниками єпископатів з сусідніх
країн. В служінні також взяли участь представники Синоду Української
Греко-Католицької Церкви на чолі з Кардиналом-Емеритом Любомиром
Гузаром. Мало не всі священики з Київсько-Житомирської Дієцезії та з
інших діє цезій, а також численні миряни вщент заповнили храм, а ті,
котрі не помістилися в середині Собору надворі переживали Літургію,
спостерігаючи за відправою за допомогою великого екрану телебіму.
На початку Служби усіх присутніх привітав Голова Конференції Єпископів
Римсько-Католицької Церкви в Україні Архієпископ-Митрополит Львівський
Мечислав Мокшицький, котрий зауважив, що «вважає за велику честь
розпочати перший Всеукраїнський Конгрес Римсько-Католицької Церкви».
Після чого всі заспівали Євхаристійний гімн з приспівом, котрий не
тільки легко запам’ятати, але який також є істиною на усі часи та завжди
актуальним гаслом: «Ісус Христос – учора і сьогодні, Ісус Христос – той
самий назавжди. Прийдіть до Нього, спраглі і голодні, Він – Хліб життя,
Він – Джерело води».
Після проповіді, яку виголосив Голова організаційного комітету Конгресу
Єпископ Маркіян Трофимяк, Архієпископ Петро Мальчук, Ординарій
Київсько-Житомирської Дієцезії закликав усіх такими словами: «Дорогі
брати! Розпочинаючи сьогодні Перший Всеукраїнський Євхаристійний конгрес
ми згадуємо своє власне хрещення, завдяки якому можемо брати участь у
Пресвятій Євхаристії. Зараз відновімо обітниці святого Хрещення, в яких
ми колись відреклися від сатани і його справ, і присяглися служити
Богові у Святій Вселенській Церкві».
Після Євхарстії відбулась Адорація Ісуса в Пресвятих Дарах. Від години
15.00 до 17.30 єпископи, священики та миряни слухали конференції, які
виголосили: священик др. Ян Щих, голова організаційного комітету
Конгресу Львівської Архідієцезії – на тему вічного священства Ісуса
Христа, Архієпископ Петро Мальчук – на тему гідного святкування неділі
шляхом участі в Євхаристії і справжньому відпочинку та Єпископ Маркія
Трофимяк, який пригадав про історію переслідувань і витривалості
Римсько-Католицької Церви в Україні.
Текст: о. Павло Вишковський ОМІ
Фото: ОМІ Обухів, с. Рената Нуцковська
Фото: ОМІ Обухів, с. Рената Нуцковська
Проповіль на Перший Євхаристійний Конгрес (1). Неділя – 27 травня 2012 р.
Спасительна присутність Триєдиного Бога в Євхаристії
Улюблені брати і сестри в Христі!
Коли в наших серцях ще звучить пасхальне відлуння: «Воістину воскрес»,
ми, як і кожного року, кличемо: «Прийди, Святий Духу». В Урочистість
П’ятидесятниці під гаслом «Ісус Христос, вчора і сьогодні, цей сам також
по віки» (Євр 13,8) розпочинається Євхаристійний конгрес. Це велика
подія, під час котрої віруючі люди визнають реальну присутність Христа в
Євхаристії. Основною думкою конгресу є прилюдне і урочисте
заманіфестування віри у тривалу присутність Христа в Євхаристії та
оживлення Євхаристійного життя серед вірних. Метою конгресу є
представлення недільної Євхаристії як осі і центру святкового дня
(показання сенсу і цілі Святої Меси в повсякденні дні) та винагородження
за зневаги супроти Sanctissimum. На цій Службі Божій розважимо глибоке
значення Божої присутності серед нас.
З перших сторінок Біблії відкриваємо, що Бог створив людину, щоб вона
жила в єдності з Ним. Господь прагне бути завжди поруч з людиною. Святий
Августин пише: «Коли я прилину до Тебе всім єством моїм, зникнуть мій
біль і смуток, і правдивим буде життя моє, все повне Тобою» (Св.
Августин, Сповідь, 10, 28, 39). Допустившись гріхопадіння, людина втікає
від присутності Бога. Але навіть після цього Милосердний Господь кличе
до Адама: «Де ти?» (пор. Бут 3,8). Він звертається до людини, допомагає
себе шукати, пізнавати і любити всіма силами. Посилає свого Єдинородного
Сина, як Відкупителя і Спасителя. В Ісусі і через Нього всиновлює нас у
Святому Дусі, як своїх дітей.
Досліджуючи тематику Божої присутності, ми бачимо, що саме Боже ім’я
вже виражає опіку і присутність. На питання Мойсея: «Як прийду ж оце я
до синів Ізраїля і скажу до них: Бог батьків ваших прислав мене до вас, а
вони запитають мене: Як йому на ім’я? – то що мені їм відповісти?» (Вих
3, 13). Бог відповідає: «Я Той, хто є» (3, 14). У семітській культурі
ім’я вказує на глибину і суть особи. «Я-є» - це Божа сутність, яка
виражається в прагненні бути близько людини. Заповідаючи прихід Месії,
через пророка Ісаю Господь відкриває Його ім’я: «Ось дівиця зачала, і
породить сина, і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс 7, 14). Еммануїл в
перекладі з давньоєврейської означає: «З нами Бог» (пор. Мт 1, 23).
В Старому Завіті ми читаємо про різні знаки Божої присутності. Кожен з
цих знаків підтверджує, що Бог є близько до свого народу. Зосередимось
на кількох з них. Стовп хмари і вогню – переважно це символ Божої
присутності, який являє Господа і одночасно скриває Його. Вогонь
віддзеркалює святість Божу, котра вабить до себе, і лякає; котра спалює і
очищає. Історія з життя пророка Іллі навчає, що посланням вогню Бог
свідчить: принесена жертва Йому до вподоби і служить для зміцнення
богослужебного союзу (пор. 1 Цар 18). В Книзі Вихід читаємо, що євреїв
супроводжував стовп, який набував двоякого вигляду: «А Господь ішов
перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в
стовпі вогню, щоб світити їм, щоб ішли вдень та вночі» (13, 21). Для
вибраного народу це був очевидний доказ, що Бог був з ними, був близько
них, захищав їх і оберігав. В той час, коли народ під проводом Мойсея
переходив по дні Червоного моря, «… була хмара темрявою для одного
табору і світлом для другого» (14,20). В такий спосіб окреслені різні
аспекти Бога: святість, що недоступна грішникові, та близькість
благодаті для вибраного.
Ще один видимий знак Божої присутності – це Ковчег Завіту. Коли Мойсей
хоче попросити про що-небудь у Господа, отримати слово до народу, або
помолитися за народ, він входить до намету (скинії), і Бог над Ковчегом
Завіту «розмовляє з Мойсеєм віч-на-віч так, як говорить людина з
людиною» (Вих 33, 7-11). Це те місце, де Бог продовжував відкривати
себе. Ковчег Завіту під покровом намету – неначе рухома святиня, яка
супроводжує Ізраїль, з часу відходу від гори Синай аж до побудови храму,
де він зупиниться.
В усіх релігіях храм вважається священним місцем, де Бог являє свою
присутність людям. У храмі людина мовби входить в зв'язок з божественним
світом. Юдеї знали, що Бог перебуває на небі, а храм є лише
уподібненням Його небесного палацу. До храму прямували прочани з усіх
кінців світу, щоб скласти жертву просьби і подяки. Пророки весь час
пригадували народові, що щира побожність, з любов’ю виявлена під час
богослужінь у храмі, набагато важливіша від його зовнішнього блиску. Для
Ісуса храм – це Дім Божий, Дім молитви, Дім Його Отця (пор. Мт 21,
12-17). Христос навчає про Храм новий, про Храм нерукотворний, Храм
свого Тіла (пор. Йн 2, 21). На Пасхальну таємницю можемо подивитись, як
на процес зруйнування і відбудови нового храму - Тіла Христового.
Святкуючи Воскресіння і Вознесіння Господнє ми на ново пригадуємо, що
Церква не тільки виконує функцій у приготуванні повернення Ісуса, а
передусім, живе і діє для того, щоб звіщати Його «славну присутність».
На цю тему папа Бенедикт ХVI у своїй проповіді на Вознесіння говорив:
«…історичний характер таємниці Воскресіння та Вознесіння Христового
допомагає нам визнати і усвідомити трансцендентний та есхатологічний
стан Церкви, яка не народжена і не живе для того, щоб компенсувати
відсутності свого «зниклого» Господа, але радше, знаходить рацію свого
буття і своєї місії у невидимій присутності Ісуса, який діє силою свого
Духа» (Неділя, 24 травня 2009).
Христос – знак Божої присутності. Після Воскресіння Він присутній в
тих, хто повірив у Нього, і кого Він причащає Тілом своїм. А Дух Святий
животворить вірних і чинить їх храмом Бога та членами Тіла Христового
(пор. 1 Кор 3,16; 12,12). Святе Причастя символізує те, що Христос
повернувся до Отця і послав Духа свого вірним. Ось чому Ісус говорив, що
«краще для вас, щоб Я відійшов» (пор. Йн 16, 7), бо це заповідає Його
внутрішню присутність, яку дарує Святий Дух. Утішитель робить реальною
присутність Христа в нашому житті. Приймаючи гідно святе Причастя, ми
отримуємо дар вічного життя (пор. Йн 6, 50-51).
Історія Церкви знає понад 130 чудес, пов’язаних із Євхаристією.
Переміна Гостії в людське тіло, а месального вина – в людську кров,
багаторічні євхаристійні пости, левітації та чудесні зцілення… Ці чуда
стаються у хвилини сумніву в істинній присутності Христа у Пресвятому
Таїнстві, під час спроб профанації, а також як винагорода за віру й
любов.
У наші часи Марта Робен, відома французька жінка містик, прожила
кількадесят років, живлячись самою лише Євхаристією. Вона народилася у
1902 році, а померла 1991-го. Усе життя прожила в своєму рідному селі
Шатоне-де-Галор поблизу Ліону. Від 1926 року була паралізована. Упродовж
51 року її єдиною поживою, раз на тиждень, була Євхаристія. Лежачи
паралізована більш ніж півстоліття, вона постійно жертвувала себе
Богові. Говорила, що «кожне життя є дорогою через Голгофу, і кожна душа –
Гетсиманським садом; там кожній людині доводиться в тиші пити келих
свого життя. Кожне християнське життя є Месою, а кожна душа на цьому
світі є «Гостією». (…) Гостія вашої Меси – ви самі; ви, тобто все, чим
ви є, що маєте, що робите».
На Святій Євхаристії, яка єднає в собі таємницю Божої присутності і
благодаті, священики в усіх християнських обрядах моляться до Бога про
дар Святого Духа. Молитва ця називається Епіклеза. Суть Епіклези полягає
в молитві Богові про сутнісне перетворення хліба й вина в Тіло і Кров
Христові. Ми цю молитву найчастіше чуємо так: «Тож освяти ці дари росою
Твого Духа, щоб вони стали для нас Тілом і Кров’ю Господа нашого Ісуса
Христа». Епіклеза чудово поєднує Зіслання Святого Духа з Євхаристійною
присутністю Бога серед нас на Святій Трапезі. Свідомість близької
присутності Бога додає нам сили в щоденному житті та забирає страх перед
майбутнім. Святий Ігнатій Антіохійський на передодні свого мучеництва у
«Листі до римлян» писав про Євхаристію: «…моєю силою хай буде тайна від
очей укрита, є Бог в мені, і не лякаюсь я».
Усвідомлюючи прекрасний і цінний дар Божої присутності серед нас, кличемо з усією Церквою: «Прийди, Господи Ісусе! Мараната!»
Молитва на Євхаристійний Конгрес
за Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа,
котрий є Даром Твоєї любові для усього світу.
Споглянь, Отче, на свою Церкву в Україні,
яка у великій вдячності за отриману свободу
радісно та з надією святкує Євхаристійний Конгрес.
Просимо Тебе, Господи: віднови нашу віру, укріпи надію,
запали в наших серцях наново вогонь любові
та особливо зміцни нашу віру у Твою присутність у Євхаристії.
Дай усім охрещеним прагнення Твого Слова і Хліба Життя.
Господи, нехай сила Твоєї Жертви вилікує наше «вчора»,
нехай зцілить усі серця, зранені трагічною історією, особливо у ХХ столітті.
Господи Ісусе, із відбудовних вівтарів та храмів увійди в наше «сьогодні»
і благослови наші наміри та прагнення.
Святий Духу, дай нам світло, відвагу і силу свідчити Євангеліє,
щоб усі ми були одно.
Богородице, Мати Ісуса і Мати наша,
Ти носила Спасителя світу під своїм серцем,
допоможи нам приготувати наші серця
до гідного прийняття Ісуса у святому Причасті,
щоби ми завжди приймали повну участь у Євхаристійній Жертві.
Боже, Всемилостивий Отче, вчини, щоби ми для сучасного світу
були свідками справедливості, істини та любові,
а у вічності разом із усіма Ангелами та Святими
прославляли Ісуса Христа, Твого Сина,
котрий є «учора і сьогодні, той самий навіки». Амінь.
Єпископ Ян Собіло
Джерела: www.catholic-media.org
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар