21.04.2012р. Б. / Вся церква має бути об’єднана у вселенську церкву, – кардинал Гузар

 

«Ісус Христос створив одну церкву. Вся церква має бути об’єднана в одну вселенську церкву… Церква має бути одна, і таку церкву ми хочемо за всяку ціну оживити», – сказав 20 квітня в ефірі "Шустер Live" екс-глава УГКЦ Любомир Гузар.

 

Відповідаючи на запитання про можливість створення єдиної помісної церкви в Україні, Блаженніший Любомир сказав: «Можна це розглядати під поглядом церковної політики. Тут – політика політикою. Багато було різних заходів, щоб при помочі політики осягнути певні ефекти в церковному житті. Багато з того замішання в церковному житті, яке ми переживаємо, є на підставі політики, тому політику треба залишити в стороні».

 

Любомир Гузар сказав: «Якщо ми говоримо про одну церкву київської традиції, яка, на жаль, розкололась на чотири, ми можмо це повернути назад – не на підставі політики, а релігії… Мусимо на тих началах працювати і на тому будувати оту єдність колишню, якою втішалась київська церква тисячу років тому. Ми не повинні дивитись забагато на всякі політичні аспекти. Це нам нічого не дасть. Ми мусимо бути собою – церквою, і тоді єдність в церкві буде самозрозумілою, і тоді єдність буде само собою».

Джерела: ZAXID.NET

Воїни Христа Царя

20.04.2012р. Б. / Священиків і журналістів не зможуть допитувати в суді

 

Нардепи визначили категорії осіб, які не можуть бути допитані як свідки за даними, отриманими при виконанні професійних обов'язків. Депутати вирішили, що священики і журналісти не можуть бути свідками в суді з приводу довіреної їм конфіденційної інформації. За таку редакцію статті 65 нового КПК проголосували 259 карток депутатів.

 

Як передає кореспондент ЛІГАБізнесІнформ, в цій статті зазначено, що захисники і представники потерпілого або позивача не можуть бути допитані як свідки обставин, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника; адвокати не можуть свідчити про відомості, що становлять адвокатську таємницю; нотаріуси - про відомості, що містять нотаріальну таємницю; медики - про відомості, що містять лікарську таємницю; священнослужителі - про відомості, одержані на сповіді; журналісти - про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану на умовах нерозголошення.

 

При цьому захисники і представники потерпілого, адвокати, нотаріуси, медики і священнослужителі можуть бути звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, який довірив їм ці відомості, і в позначеному ним обсязі.

 

Разом з тим, депутати не підтримали поправку, якою пропонувалося включити журналістів до переліку осіб, які можуть бути на таких умовах звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю.

Джерела: РІСУ

Воїни Христа Царя

19.04.2012р. Б. / Всеукраїнська Рада Церков прагне системного діалогу з пРезидентом та органами влади

 

КИЇВ – Глави Церков і релігійних організацій позитивно оцінюють останні зустрічі з пРезидентом України та Віце-прем’єр-міністром. Проте вважають, що діалог повинен відбуватися постійно у поєднанні із системною взаємодією конфесій з органами влади задля вирішення актуальних проблем суспільства.

 

Про це йшла мова під час засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), яке відбулось 18 квітня у приміщенні музею «Духовні скарби України» під головуванням Предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія, повідомляє Інститут релігійної свободи.

 

Учасники засідання проаналізували результати зустрічі ВРЦіРО з пРезидентом Віктором Янюковичем від 21 березня та з Віце-прем’єр-міністром України – Міністром охорони здоров’я України Раїсою Богатирьовою від 16 березня 2012 року. У ході обговорення стало відомо, що Глава держави вже видав доручення органам влади щодо розв’язання низки проблемних питань, порушених під час зустрічі з ним.

 

Глави та повноважні представники конфесій обговорили ситуацію навколо внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в контексті виконання Україною зобов'язань перед Радою Європи. Вони підтвердили свою позицію щодо недоцільності внесення на даному етапі будь-яких змін до базового Закону, який на сьогодні забезпечує міжрелігійний мир в Україні.

 

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій також ухвалила звернення до Президента України та голови КМДА Олександра Попова, в якому виступила проти наміру представників ЛГБТ-спільноти провести у травні вуличну ходу у місті Києві, що пропагує гомосексуалізм, під назвою «КиївПрайд2012».

 

Під час засідання присутні ознайомились із програмою візиту делегації ВРЦіРО до Канади та США, який відбудеться наприкінці квітня цього року. Глави та повноважні представники конфесій вирішили провести виїзне засідання ВРЦіРО у Торонто (Канада).

Джерело:  Воїни Христа Царя

18.04.2012р. Б. / «В екуменічному діалозі «пілотом» є Святий Дух», – кардинал Кох

 

Твердження, що Католицька Церква створює перешкоди в екуменічному діалозі - помилкове. На цьому наголосив 16 квітня в Римі голова Папської ради сприяння християнській єдності кардинал Курт Кох. 

 

Навпаки - додав швейцарський кардинал - Католицька Церква, більше ніж інші, віддана справі відновлення єдності. Ватиканський ієрарх спростував критику, що мовляв, під час понтифікату Бенедикта XVI діалог з православними став більш інтенсивним, ніж з протестантами. Кардинал Кох відзначив, що Папа свідомо призначив його головою Ради, вважаючи, що, як колишній єпископ Базелю, принесе свій досвід роботи саме з протестантськими спільнотами. 

На думку ієрарха, зараз намічається відхід від «екуменізму консенсусу» в бік «екуменізму відмінностей», заснованого на подоланні різниць, які є нездоланними. Кардинал Кох визнав, що не зацікавлений останнім варіантом, оскільки його постійною метою є єдність Церкви. «Проміжна мета», якою було б визнання всіх Церков з їх різноманітністю, теж не переконує ієрарха. 

Голова Папської ради сприяння християнській єдності, визнав, що після II Ватиканського Собору надії досягти єдності були занадто високі. Не варто забувати, нагадав ієрарх, що поділ з Реформатськими Церквами триває протягом 500 років, а православ'ям - тисячу, а з давніми Церквами Сходу, навіть понад 1500 років. Кардинал порівняв екуменічний рух до подорожі літаком, яка, хоча і починається з швидкого старту, після тривалого польоту може привести до думки: «не витримаю». Але тут «пілотом є Святий Дух», закінчив кардинал Кох. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:  КРЕДО 

17.04.2012р. Б. / «Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - Блаженніший Святослав (Шевчук)

 

«Приємно бачити як Патріарший собор із дня в день, із року в рік оживає, наповнюючись людьми, які знаходять тут джерело вічного життя, що його подає Христос. Будівництво нашого собору є символом розбудови нового Єрусалиму і сяяння Божої слави. Цей собор ще засіяє у своїй красі і повноті», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у після євангельській проповіді Світлого понеділка, 16 квітня 2012 року, який є днем престольного празника Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

 

Крім того, Предстоятель Церкви разом з усіма присутніми на святковій пасхальній Літургії Світлого понеділка застановлявся над словами, які виголосив тут його попередник Блаженніший Любомир (Гузар) 2004 року з нагоди перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. На думку Першоієрарха Церкви це слово має символічну назву «Один Божий народ у краї на Київських горах…». «Сьогодні я би хотів роздумати над темою особливо актуальною для нас цьогоріч, а саме над частиною слова Блаженнішого Любомира, яка має назву  «Від державного підпорядкування до суспільного служіння (див. додаток, - ред.). Нам важливо зрозуміти, що основним елементом служіння колись єдиної Київської Церкви народові була свобода від державного тиску. У цьому Пасхальному руслі нам потрібно прямувати до повної свободи Церкви у нашій державі», - сказав він.

 

За його словами, єпископ – емерит, дав два рецепти такої церковної свободи: плекати братерські стосунки з іншими гілками київського християнства, «з нашими братами і сестрами із православних церков, з якими ми готові одним серцем і єдиними устами послужити своєму народу»; розвивати в цивілізований спосіб стосунки із державою. «Тоді ми отримаємо необхідну свободу, щоби звільнитися від суперництва із державою і не підпасти під певний тиск у нашій країні», - додав він.

 

«Київ, відповідно до церковної традиції ми називаємо Новим Єрусалимом. Фраза «Слава Господня на Тобі возсіяла», була сказана апостолом Андрієм на Київських горах, який сказав, що тут возсіяє велика слава Божа. Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - зазначив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Додаток

«Від державного підпорядкування до суспільного служіння»: із   слова Блаженнішого Любомира з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва "Один Божий народ у краї на Київських горах". 

На долю Київської Церкви не менш руйнівно впливало перебування українських земель, а відтак і різних гілок Київської Церкви у складі різних державних утворень. Кожні чергові чужоземні правителі прагнули перекроїти релігійно-церковний ландшафт України згідно зі своїми уявленнями. Це сприяло узалежненню церковного мислення різних груп Божого Народу України від політичних інтересів відповідних держав. Водночас, поборюючи негативні тенденції, українські Церкви набули важливого досвіду підтримки національно-визвольних змагань українців. Сьогодні державна незалежність України творить унікальну нагоду для її Церков осмислити своє ставлення як до самого явища української державності, так і до історичних форм попереднього державного поневолення.

Крім того, всі гілки Київської Церкви тою чи тою мірою зазнали чимало лиха від втручання в їхні внутрішні справи з боку авторитарних чи тоталітарних режимів, а то й оплатили вірність Христовим заповітам великим мучеництвом своїх слуг і дітей. У своєму прагненні захистити свою внутрішню свободу українські Церкви накопичили важливий позитивний і негативний досвід пошуку формули задовільних відносин між Церквою і державою. Такі відносини Київська Церква плекала ще з часів першої Київської держави в Х – ХІІІ ст. Втрата державності призвела до того, що окремі атрибути її були перенесені на Церкву; вона ставала символом державності в добу міждержав'я.

Факт відновлення державності 1991 року не був належно засвоєний українською церковною свідомістю, а тому постала необхідність знову чітко визначити як відмінності, так і сфери співдії (симфонії) Церкви і Держави в служінні українському Божому Народові. Зокрема, належної уваги потребує усталена впродовж століть в окремих гілках Київської Церкви традиція внутрішньої свободи Церкви від впливів і тиску з боку державних структур, а відтак переорієнтування Церкви на працю для народу.

Одночасні зусилля Церков у зазначених напрямах дали б можливість досягти важливих цілей. Так, по-перше, нормалізація стосунків між історичними гілками Київської Церкви й формування цивілізованих державно-церковних стосунків допомогли б уникнути непотрібного витрачання сил на суперництво Церков одна з одною і всіх разом – з державою. Цим самим українські Церкви вагомим чином посприяли б консолідації української нації та подоланню її регіональних та ідеологічних суперечностей.

По-друге, згадана нормалізація міжцерковних стосунків не дозволила б у черговий раз перетворити Україну на поле суперництва між впливовими державами. Кожна з Церков, прощаючись із традицією підпорядкування політичним інтересам чужих держав, могла б спрямувати налагоджені взаємокорисні зв'язки з різними народами на благо своєї держави. Вносячи євангельський мир і гармонію у свої стосунки, українські Церкви виконали б не лише свій християнський обов'язок, а й типово європейське завдання, властиве цьому континентові на нинішньому етапі його розвитку. Цим самим вони не тільки сприяли б утвердженню української державності, а й послужили б церковною підставою для усвідомлення належного місця України в Європейському домі.

Джерело:  Воїни Христа Царя

17.04.2012р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський Престіл (08.04. –14.04.)

Неділя. У неділю, 8 квітня, Папа Бенедикт XVI очолив Пасхальну Службу Божу на площі Святого Петра у Ватикані. Після біблійних читань не було проповіді, адже опівдні Римський Архиєрей виголосив своє великоднє послання. Після завершення Служби Божої він піднявся до лоджії Ватиканської базиліки, свідки звернувся до міста Риму та всього світу з традиційним посланням «Urbi et Orbi». Темою цьогорічного святкового звернення Папа обрав надію, подаровану Воскреслим Христом. Святіший Отець привітав з Воскресінням різними мовами присутніх паломників та народи світу, які єдналися з площею Святого Петра у Ватикані за допомогою засобів суспільної комунікації. Наприкінці Римський Архиєрей уділив спеціальне Апостольське благословення «Urbi et Orbi».

Керівництво Ліванської Республіки і Комісія католицького єпископату країни повідомили у ЗМІ, що 14-16 вересня відбудеться апостольська подорож Святішого Отця до Лівану.

Понеділок. В понеділок, перед проказуванням молитви «Царице Неба», яка в пасхальному часі замінює «Ангел Господній», Святіший Отець заохотив вірних у святкові дні не забувати про суть свята – Воскресіння Господа, перечитуючи і роздумуючи над уривками з Євангелій, які розповідають про цю подію. Папа також звернув увагу на те, що Марія «через перемінюючий досвід Пасхи Свого Сина стала також Матір’ю Церкви, тобто, кожного віруючого та цілої спільноти». «Нехай же Марія випросить для нас ласку досвідчувати живу присутність Воскреслого Господа, джерела надії та миру», - побажав на завершення Понтифік.

Вівторок. У вівторок, в віці 89-ти років, до Господа відійшов кардинал Луіс Апонте Мартінес, кардинал-священик Санта Марія Мадре делля Провідензе а Монте Берде, та почесний Архиєпископ-Митрополит Сан Хуан де Пуерто Рико (Пуерто Рико).

Цього ж дня вічно спочив 79-ти річний владика Леонардо Маріо Берначчі, O.F.M., почесний Апостольський вікарій Каміру (Болівія).

Середа. Перебуваючи на короткому відпочинку в Кастель Гандольфо, Святіший Отець прийняв досить незвичайний подарунок на 85-й День народження, який припадає на наступний понеділок (16 квітня). Подарунком стала книга «Бенедикт XVI - знаменитості говорять про Папу». Це збірник роздумів та спогадів відомих німців, серед яких були такі діячі, як колишній футболіст Франц Беккенбауер чи Федеральний міністр фінансів Вольфганг Шойбле. Від імені авторів книгу до Кастель Гандольфо привіз один з провідних політиків в Баварії Едмунд Штойбер.

Проповідь Бенедикта XVI в середу на загальній аудієнції була присвячена значенню великоднього часу для християнського життя, як часу, що особливо сприяє відкриттю джерел віри. Папа вказав на два упривілейовані «місця» зустрічі із воскреслим Ісусом, згідно із розповіддю євангелиста Луки про подорож Христа із двома учнями до Емаусу, це слухання Божого Слова і ламання хліба, тобто Пресвята Євхаристія. «Нехай же великодній час буде для всіх нас сприятливою нагодою для того, щоб наново, з радістю та ентузіазмом, відкрити джерела віри, – сказав Бенедикт ХVІ. – Йдеться про те, щоб пройти тим самим шляхом, яким Ісус повів Своїх учнів з Емаусу через відкриття Божого Слова та Євхаристії». Підсумовуючи, Святіший Отець мовив: «Дозвольмо, щоб нас зустрінув Воскреслий Христос! Він, живий і справжній, є завжди серед нас».

За словами глави кубинської Церкви, Архиєпископа Діонісіо Гуіллермо Гарсії Ібанеза, марійний ювілей здійснив перелом у релігійному житті острова. Архиєпископ відзначив, що відродження віри через Марію знайшло придатний ґрунт для живої марійної побожності, яку не змогла заглушити примусова атеїзація, а сьогоднішні зміни релігійного характеру відкривають дорогу для інших видів трансформації, яких потребує кубинське суспільство.

Апостольський вікарій Антіохійського Патріархату для католиків маронітського обряду архиєпископ Хайфи і Святої Землі Пол Набів Саях відзначив великий ентузіазм ліванських віруючих у зв'язку з візитом Папи. Він висловив міркування, що Папа закличе ліванські християнські спільноти до відновлення і діалогу між собою.

В середу, у віці 83-ох років, до Господа відійшов владика Аґустін Алехо Рлман Родріґес, почесний єпископ-помічник Майамі (США).

Четвер. Архиєпископ Леопольдо Жиреллі, Апостольський нунцій у Східному Тиморі, поінформував, що Святий Престол затвердив статут Конференції католицьких єпископів цієї країни. На чолі єпископату став ординарій Баутау єпископ Басіліо до Наскіменто.

П’ятниця. В п’ятницю спочив у Бозі Архиєпископ Маріо Різзі (86 років), почесний Апостольський нунцій в Болгарії.

Субота. 14 квітня Бенедикт ХVI призначив нового Апостольського нунція в Азербайджані. Ним став архиєпископ Марек Сольчинскі, що є також Апостольським нунцієм в Грузії та Вірменії.

Анонс: Прес-центр Святого Престолу інформує, що 16–20 квітня у Ватикані відбудеться Пленарна сесія Папської біблійної комісії. Її очолить кардинал Вільям Левада, голова комісії і префект Конгрегації віровчення. Роботою форуму буде керувати о. Клеменс Сток.

Джерело:  Воїни Христа Царя

16.04.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий понеділок

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського у Світлий Понеділок

Ді 1,12-17, 21-26; Ів 1,18-28.

Преосвященний Владико Ярославе,
Всесвітлі та всечесні отці,
Достойні молільники церкви Покрови,

надзвичайно приємно на душі стояти разом з вами у цій величній церкві та з’єднані єдино серцями підносити нашу молитву до Господа. Молитися, означає розмовляти з Богом так, як це чинив Авраам (пор. Бут 18,23-32). На молитві необхідно дякувати Богу за його добродійства, перепрошувати його за свої й інших людей промахи життя, славити Божу любов та велике його милосердя, випрошувати для себе й ближніх необхідних духовних дарів тощо. Нашою молитвою  слід звертатися також, до Пресвятої Богородиці, ангелів та усіх святих, особливо, з наших країв, родин, блаженних близьких та праведних знайомих, бо таких у вічності багато. Вони мабуть, ніколи не будуть проголошені Церквою праведниками, але такі існують у небі та прославляють Господа небес. Напевно, багато небесних мешканців із цього міста, Самбора, радіють постанням цього храму, про який вони стараються у свій спосіб та спонукують відповідних людей, за Божим дозволом, посвячувати кошти й працю на його будову та постійну підтримку. 

 

Триває час свят Христового воскресіння, який ми любимо, чекаємо, до нього готуємося духовно та матеріально. Дуже добре, що ми дбаємо про найголовніше: очищення наших душ через щире покаяння перед Господом. І Господь радо прощає гріхи усім тим, хто до нього звертається та просить, щоб носити у собі чисту душу та чисте серце. Бо святкувати Пасху без очищення духа, це – святкувати її поверхнево, фізично, не торкаючись глибин людського життя, відповідальності та відношення людини до Бога. Христос помер на хресті та воскрес не для того, щоб цим тільки зовнішньо радіти й на цьому кінець. Ні! Його смерть й воскресіння зобов’язують нас до гідного християнського життя, до зберігання Божих Заповідей та вияву нашої любові до Триєдиного Бога й ближніх. Хто живе не в мирі з ближніми, хто ігнорує ближнього, обходить подібних мовчки, бо він не такий, якби нам подобалося, (хіба, що такі близькі самі відвертають своє обличчя від нас), такій людині трудно буде осягнути радість, про яку стверджує Син Божий (пор. Мт 25,21). З писань у Діяннях довідуємося, що апостоли після воскресіння та вознесіння Христа не відпочивали, а взялися продовжувати діло Спасителя, яке він їм залишив: спасіння людського роду. Відразу укомплектовували апостольські ряди, що зменшилися внаслідок зради Юди, учня Христового, який погубив себе, а згодом, впав сторч головою після повішання (пор. Ді 1,18). Учні поставили двох осіб до вибору на апостола: Йосифа та Матія. Кидали жереб, в якому бачили волю Бога і, який впав на Матія, що був зарахований до апостольського лику. Христові учні, мимо великого приближення до Спасителя, бо ходили з ним кожного дня протягом трьох років, бачили чуда, навіть, воскресіння мертвих, однак, не приймали його за Бога, а залишали його у своїх думках на рівні з пророком або тим, «хто має визволити Ізраїль». Не вірили у його воскресіння, про яке їм голосив сам Господь, а потім учнів переконували жінки, що вже бачили порожнім гріб (пор. Мр 16,11; Лк 24,11). Не вірив у воскресіння Ісусове і апостол Тома, бо бажав вкласти палець у пробитий списом бік (пор. Ів 20,25). Інші апостоли, теж не вірили аж поки не прибігли до гробу та не переконалися самостійно, що гріб порожній (пор. Ів 20,3-9). Ось, така слаба віра була в учнів Господніх, мимо того, що вони уже добре знали, наприклад, про воскресіння Ісусом Христом Лазаря, що лежав мертвий чотири дні у гробі (пор. Ів 11). Знали, але у воскресіння Христа не вірили і то, по великому рахунку. Коли переконалися, що Спаситель воскрес, зрозуміли глибше спасенну місію Христа, свого Бога, побороли страх, вибрали нового апостола, зібралися разом, молилися й очікувати приходу Святого Духа, якого обіцяв їм Христос. Не легко вірити у те, чого не бачилося та не торкнутися досвідом. Апостоли мали певний досвід про діло воскресіння, однак, не розуміли того, що Христос сам міг воскреснути своєю силою, хоч він їм твердив, що по трьох днях воскресне (пор. Мт 27,63; 20,19; Мр 10,34; Лк 18,33).  Учитель Церкви твердить: «Вірою необхідно пізнавати силу його воскресіння. … Якщо воскресіння Христове тілом пізнається вірою, то якими умовиводами можна пізнати уродження Бога Слова? Воскресіння менше від народження. Чому? Тому що прикладів воскресіння було багато, а приклад такого (Христового) народження ні одного…» (св. Ів. Золот., Бесіда XI посл. Флп п.2). Брак віри в апостолів у Божество Сина Божого, також, спонукував Христа докоряти їм, називаючи їх «маловірами», коли він перебував разом з ними (пор. Мт 8,26; 14,31). Його воскресіння зробило в апостолах великий духовний переворот. Вони зрозуміли тілесну відсутність Ісуса, але повірили в присутність його духовної сили через дію Святого Духа. Він попередньо твердив їм: «Не залишу вас сиротами; я прийду до вас» (Ів 14,18). 

Наступив перелом у вірі та діях апостолів. Тепер учні Христа прийняли духовну зміну, якої за його життя їм бракувало. У Діяннях Апостольських перераховані докладно усі апостоли та згадано про Марію, матір Ісуса та інших жінок. Петро, якому Христос передав «ключі Небесного Царства» тепер почав зв’язувати й розв’язувати наболілі питання (пор. Мт 16,18-19). Цей учень почав діяти іменем Божим і ніхто з інших апостолів не перечили йому в цьому, бо були свідками дорученого йому діла, як вищого в керуванні Господніми справами від інших. Петро зайняв першість, яку йому обіцяв й надав Син Божий, що був розп’ятий, воскрес й засів праворуч Небесного Отця. Він призначив вибір нового апостола і доля впала на Матія. З полохливого та застрашеного голосом жінки в дворі Каяфи, Петро став непорушною скелею, на якій Господь будує свою Церкву аж до цього часу. Ми з вами, представники Христової Церкви, її служителі, які теж повинні вносити добру зміну в своє життя та допомагати у духовному житті наших вірних. А зміна може бути негативна  або позитивна. Її вибираємо ми - кожна особа окремо. Що думає про усіх нас Господь та, якими він бачить нас сьогодні, в історичні дні святкування його воскресіння? Наша душа - одягається у воскресіння чи можливо, покривається темними сутінками гробу? Це – гарно, коли особи пишаються добрим одягом, зовнішніми прикрасами, гарним виглядом обличчя, але дуже огидно, коли заодно душа поражена гріховними ранами та мов у гробі, гнилою, знаходиться в людському тілі.  Від негативного вибору ніхто не забезпечений, а він приходить несподівано, як пригадує пророк: «Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш» (Іс 47,11). Щоб цього не сталося, святий апостол Павло приходить нам з доброю, як завжди порадою: «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (пор. Кл 4,2). Звертаймося нашими молитвами до милостивого Господа, щоб зростала наша віра та любов до Бога. Просімо так, як колись апостоли сказали Господові: «Додай нам віри» (Лк 17,5). Хай пресвята Діва, наша небесна Мати випросить нам непохитної віри в Господа та великої довіри до його та нашого воскресіння!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський
16 квітня 2012 р.Б. Храм Покрова Пресвятої Богородиці, м. Самбір


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

16.04.2012р. Б. / Папі Бенедикту XVI виповнилось 85 років

 

Йозеф Ратцінгер, майбутній Папа, народився 16 квітня 1927 р в містечку Марктль-ам-Інн, в дієцезії Пассау, у німецькому регіоні Баварії. Це була Велика Субота і того самого дня, в навечір'я Пасхи, немовля охрестили в місцевій парафіяльній церкві. 

 

Після закінчення семінарії у Фрайзінгу, 29 червня 1951 року отримав священиче рукоположення. 60-ту річницю цієї події ми відзначали минулого року. 25 березня 1977 року Слуга Божий Папа Павло VI призначив професора богослов’я о. Йозефа Ратцінгера Архиєпископом Мюнхена і Фрайзінга, і 28 травня того ж року він прийняв єпископські свячення, а через місяць Папа підніс його до кардинальської гідності. 1981 року блаженний Йоан Павло ІІ призначив його префектом Конґреґації Віровчення, яку він очолював до 2005 року, адже 19 квітня того року кардинали обрали його на Наступника святого Апостола Петра і він взяв ім'я Бенедикт XVI. Через три дні відзначатимемо сьому річницю його понтифікату.

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

15.04.2012р. Б. / Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Слово "пасха" походить з єврейського "песах", що значить "перехід". Тут мова про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первенців, коли фараон не хотів відпус­тити ізраїльський народ, а перейшов повз доми ізраїльтян, одвірки домів яких були помазані кров'ю одно­річного ягняти. Слово "пасха" у жидів означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту дістав назву Пасхи.

Для апостолів і перших християн Пасха-Перехід стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерти і від смерти до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували разом із жидами свою християнську Пасху, але не радісну, а сумну і з постом, бо вона була для них річницею Христових мук і смерти.

Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Звідси в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко Пасхою. "Бо Пасха наша, — каже святий апостол Павло, — Христос, принесений у жертву" (1 Кор. 5,7).

У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресення, яку святкують у неділю після жидівської Пасхи. Собор у Нікеї (325) вирішив, що всі християни мають святкувати празник Пасхи того самого дня: що не можна йти за жидівським звичаєм, а треба празнувати Пасху в неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення.

У ІV-V ст. святкування празника Пасхи продовжується з одно­го дня на цілий тиждень, який зветься "світлим тижнем" на про­тивагу до тижня перед Великоднем, що має назву "Великого", або "Страсного". В Єрусалимі най­більш урочисті були перші три дні Пасхи, що Східна Церква прак­тикує і сьогодні.

З богослужінь празника Христового Воскресення на особливу увагу заслуговує пасхальна утреня, яку можна б назвати величним гимном прослави Христа-Переможця. Її авторство приписують ве­ликому богослову Східної Церкви й великому митцеві слова – святому Йоану Дамаскину (к. 676 — к. 749). Ймовірно, що вона укладена на основі пасхальних проповідей святих Отців – Григорія Богослова, Григорія Ниського й Йоана Золотоустого. Зміст воскресної утрені глибоко-догматичний, форма високо-поетична, тон дуже радісний і переможний.

 

Про ікону

Ікона Воскресіння представляє Христа не в ту мить, як Він вихо­дить з гробу, а тоді, коли Він розбиває його. Христос виходить з гробу не як той, хто звільнився від смерті і тікає геть. Адже Господь переміг смерть не задля себе самого, як це могла б зробити надлюдина. Велич воскресіння Христа полягає в тому, що Він входить у царство князя темряви, який тримає в неволі Адама та його нащадків.

Воскреслий, сяючий Христос у динамічній позі є центром величавої й багатої змістом композиції Зішестя в Ад. Вся Його постать у повний зріст оточена небесним сяйвом мандорли продовгастої форми, бо де Христос – там небо. Світло випромінюється як з воскреслого Христа, так і з мандорли, адже небо вже не приховане – воно відкрите завдяки перемозі Христа над гріхом і смертю.

Христос зображений у білих з позолотою ризах. Він стоїть над розби­тими воротами аду – досі непоборимою в'язницею смерті. Під цими воротами в темному аді видно розторощені тепер символічні знаряддя тор­тур. Ад, алегорично персоніфікований, лежить зв'язаний, безсилий.

Із зображення на іконі не зрозуміло, чи Христос сходить в Ад, чи це вже мить Його повернення звідти. Він простягає руки Адамові та Єві, слідом за якими двома великими процесіями із землі виходять усі попередні покоління аж до Його пришестя. Зображено майже цілу дугу спасіння, яку проходить Господь. Сцена Зішестя в Ад – це величне святкування життя й очікування воскре­сіння, бо Христос не забув про тих, що в гробах, а пішов шукати за ними.

Ікона показує нам також дві сфери духовного життя. У царстві смерті, зруйнованому Христом, панує порок та лихі помисли, які спонукають людину служити цьому царству. Їх зображають у вигляді темних постатей у підземній печері. Друга сфера – це сфера Христа, який діє протилежним чином. Христос відкрито показує чесноту, до якої людина доходить, слухаючись духовних помислів і жертвуючи егоїзмом.

 

Тропар та кондак

Тропар: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував.

Слава, і нині: Кондак, глас 8: Хоч і у гріб зійшов ти, Безсмертний, та адову зруйну­вав ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям зві­стивши: Радуйтеся, і твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресення.

 

Діяння святих апостолів 1, 1-8

Перше ото слово я написав, о Теофіле, про все, що Ісус почав і творити й учити, аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких вибрав. Перед ними ж і показав Себе живим після Своїх страстей, в багатьох істинних знаменнях, з'являючися їм сорок днів і говорячи про царство Боже. Ївши також з ними, звелів їм не відлучатися від Єрусалиму, але ждати обітниці Отця, що її ви чули від мене. Бо Іван ото христив водою, а ви маєте христитися Духом Святим по небагатьох цих днях. Вони ж отже, зійшовшися, питали його, кажучи: Господи, чи в цей час знову установиш царство Ізраїлеве? Він відповів їм: Не вам знати час і пору, що Отець призначив у своїй владі. Та ви приймете силу Духа Святого, що на вас зійде, і будете мені свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії і аж до краю землі.

 

Євангеліє від Івана 1, 1-17

В началі було Слово, і Слово було в Бога, і Слово Було Бог. Воно було споконвіку в Бога. Все через Нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що повстало. У Ньому було життя, і життя було світло людям. І Світло в тьмі світить, і тьма Його не обняла. Був чоловік, посланий від Бога, ім'я йому Іван. Він прийшов на свічення, щоб свідчити про Світло, щоб усі повірили через Нього. Не був він Світло, але щоб свідчити про Світло. Був Світло істинне Той, Хто просвічує колену людину, що приходить на світ. У світі був, і світ через Нього стався, і світ Його не пізнав. До свого прийшов, і свої Його не прийняли. А котрі прийняли Його, дав їм власть дітьми Божими стати, віруючим в ім'я Його. Що не з крови, ні з похоті тіла, ні з похоті мужа, а від Бога родилися. І Слово тілом стало, і вселилося в нас, і ми виділи славу Його, славу як Єдинородного від Отця, повне благодаті й істини. Іван свідчить про Нього і кликав, кажучи: Це був Той, про кого я говорив, Той, що по мені гряде, передо мною був, бо перше мене був. І з повноти Його всі ми прийняли, і благодать за благодать. Бо закон Мойсеєм був даний, благодать же й істина через Ісуса Христа сталася.

 

Проповідь

Дорогі у Христі брати і сестри, вітаю вас сердечно із нинішнім величним празником Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа! Справді празник над празниками і торжество всіх торжеств! Ми до нього готувалися, як до найголовнішого, найважливішого свята у цілому літургійному році.

Період приготування до нинішнього свята тривав досить довго. Перед Великим Постом був ряд неділь, коли Свята Церква пояснювала нам суть і завдання Посту. Неділя Закхея пригадала нам, що суть Посту полягає на особистій зустрічі з Ісусом Христом, зустрічі, яка приносить спасіння, докорінну переміну людського життя. Пізніше була Неділя блудного сина, коли ми бачили, як Отець Небесний, не зважаючи на наші великі гріхи, очікує нас з відкритими раменами і не докоряє нам за наші провини, а пригортає до свого серця і повертає нам втрачену гідність дітей Божих. Потім була неділя м’ясопусна, коли Церква нам пригадувала, що тілесний піст без діл милосердя не принесе нам жодного духовного пожитку, бо аскетичні зусилля – відмова від певних страв чи розваг – не є самоціллю християнського посту, а мають служити любові, - щоб ми мали більше часу і засобів, щоб послужити нашим ближнім. Спасає лише віра, чинна любов’ю, - каже св. Павло (пор. Гал 5, 6). Нарешті Неділя сиропусна напередодні Великого посту пригадувала нам про взаємне прощення як необхідну передумову отримання прощення від Бога.

Відтак перед нами відчинилися «двері покаяння» – почався благодатний час Чотиридесятниці, коли ми намагалися щирим каяттям, ділами милосердя, ревнішою і молитвою, увінчаною Таїнством Покаяння очистити нашу душу від гріховної отрути, просвітитися чеснотами, наповнитися благодаттю Святого Духа.

Останнім етапом до пасхальної радості був Великий, або Страсний Тиждень, коли ми особливо близько співпереживали усі події останніх днів земного життя нашого Спасителя. Ми переживали усі ці події дуже близько, бо усвідомлювали, що вони стосуються кожного з нас особисто, ми не є сторонніми спостерігачами, але одними з головних дійових осіб історії спасіння. Адже Син Божий «задля нас людей і задля нашого спасіння зійшов з небес, … і був розп’ятий за нас за Понтія Пилата і страждав і був похований» (Символ віри). З думкою про нас Син Божий зійшов на землю, з думкою про нас витерпів жахливі муки і розп’яття, з любови до нас прийняв хресну смерть, щоб своєю Божественною любов’ю здолати наш гріх, диявола і пекло.

І ось сьогодні ми, як ті жінки-мироносиці,  прибігли з самого ранку до храму, який символізує гріб Господній. І що ж ми бачимо? – Отой храм не є темний, не є понурий, зовсім навпаки, – він залитий світлом, прикрашений квітами, наповнений Божественною благодаттю. І в цьому храмі Свята Церква устами своїх священнослужителів, як той Пасхальний ангел, проголошує нам радісну новину, що її почули жінки-мироносиці: «Ви шукаєте Ісуса розіп'ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (пор. Мт. 28.6-7).

І ось сьогодні ми переживаємо оцю радісну пасхальну благовість: Христос воістину воскрес, Христос переміг смерть, Його любов восторжествувала над людським злом, Його спасенна присутність у світі кличе все створіння до нового, переображеного життя. Тепер, дорогі в Христі, перед нами 50 днів пасхального періоду, 50 днів, коли ми будемо святкувати Пасху Христову. Але чи тільки 50 днів? – Ні, дорогі в Христі, бо Воскресіння Христове змінило ціле наше життя, змінило історію людства і саме тому Пасха Христова, Воскресіння Господнє є щось, що ми повинні святкувати кожного дня, впродовж цілого нашого життя. Каже преподобний Теодор Студит: «Кожного дня, наслідуючи Господа, ми святкуємо воскресіння чеснот через смерть пристрастей, ми покликані кожного дня разом з Христом вмирати для наших гріхів і воскресати для нового чеснотливого Божественного життя».

Силою пасхального тріумфу Христа над гріхом і над смертю ми долаємо у самих собі гріх і переходимо від смерти до життя. Разом з новим життям у Воскреслому Спасителеві ми отримуємо дар радості, якою нині наповнені наші серця. А ця радість наша не є якимсь емоційним станом, наша радість це – переможений смуток, перемінений смуток, подоланий смуток. Ми стверджуємо на воскресній утрені перемогу радості над смутком такими словами: «Це бо прийшла через хрест радість усьому світові». А у воскресному тропарі сьомого гласу Свята Церква ще докладніше пояснює цю дивну переміну: «Знищив ти хрестом Твоїм смерть, відчинив розбійникові рай, мироносицям плач на радість перемінив і апостолам повелів проповідувати, що воскрес Ти Христе, Боже, даючи світові велику милість». Дорогі в Христі, це я, це ми є тим розбійником, якому воскреслий Христос відчиняє нині рай. Це я, це ми є тими мироносицями, плач яких Господь сьогодні перемінює на радість. Усе життя людини на землі супроводжується плачем: від першого плачу, що супроводжує прихід на світ і до останньої сльози на ложі смерти, дорога людська встелена сльозами: сльозами з приводу втрати близької особи, сльозами з приводу хвороби чи нещастя, сльозами від безвиході, сльозами з приводу власного гріха і кривд, які нам завдає оточення, - невипадково земля, на якій ми живемо, називається «долиною сліз». І ось у цій долині сліз стається дивна переміна: у всій своїй силі проявляється Божа любов, яка висушує наші сльози як сонце – ранішню росу.  Від нині для того, хто вірує у Воскреслого Спасителя, не повинно бути місця для розпуки, пригноблення і смутку, бо Господь дарує всім нам дар надії і радості.

І ще щось, Господь наказує нам, так само як і тим жінкам мироносицям іти притьмом і проповідувати благовість про Його Воскресіння іншим людям, ділитися отою радістю і тим новим життям, які дає нам наш Спаситель. Погляньте, як жінки-мироносиці з поспіхом, з великою радістю бігли до апостолів, щоб їх звістити, що Христос воскрес. Як пізніше самі апостоли відважно, не зважаючи на переслідування, на утиски, проповідували правду про Воскресіння Христове світові. Ми, що називаємося і є учнями Христовими, маємо нині підхопити цю їхню місію, бо нинішній світ не менше, ніж дві тисячі років тому, потребує отої доброї новини, що зло є переможене любов’ю Божою, що смерть поглинута життям Божественним, що Христос переміг гріх кожної людини. Ми, християни, що маємо в своїх серцях небесну радість, не можемо проходити байдуже повз тих людей, які ще не пізнали і не зустріли Воскреслого Господа. Господь нас кличе і посилає нині занести благовість спасіння до кожної людини, яка живе у смутку, страху і безнадії.

Робити це треба словом проповіді, а ще більше – усім нашим життям, так щоб наші ближні відчули присутність Бога в нашому серці і в нашому житті. Розповідають такий випадок, що одного разу старший чоловік, який вважав себе атеїстом, прийшов до священика, дуже славного проповідника, на розмову. Приходить до парафіяльної канцелярії, але бачить, що священик вже має відвідувача і розмовляє з ним в своєму кабінеті. Священик теж побачив його крізь шибку в дверях, перепросив співрозмовника, швидко вийшов на коридор, виніс для нього крісло і попросив присісти та відпочити з дороги, поки він закінчить бесіду із попереднім гостем. За кілька хвилин вже сиділи разом в кабінеті і вели жваву розмову про віру: старий атеїст і священик, Христовий учень. Після розмови старенький визнає, що помилявся у своїх атеїстичних переконаннях і тепер хоче навернутися до Бога. Священик, вдячний Богові за це маленьке чудо, питається, який аргумент в його словах найбільше спричинився до зміни поглядів старого атеїста. Той відказав, що найбільше похитнули його атеїстичні переконання не так слова священика, як той жест доброти, уваги і зичливості, яким він його зустрів, вибігши з кабінету і запропонувавши сісти. «Це мене найбільше переконало, що Бог є з вами, що Він є Любов’ю, що Він дає Вам силу жити інакше, як люди, яких я дотепер стрічав у своєму житті».

Дорогі у Христі, ми сьогодні святкуємо Воскресіння Христове, торжество любові Божої, ми є повні радості і надії. Я бажаю всім нам, щоб ми, вийшовши з храму, хотіли ділитися отою доброю новиною про Воскресіння Христове з усіма людьми, яких зустрінемо на дорозі, ділитися не тільки нашими словами, але в першу чергу нашим життям, нашими добрими ділами. Бажаю усім нам жити як люди пасхальні, як люди, які живуть з Христом воскреслим і несуть його цілому світові. Радості вам, миру і благословення від воскреслого Господа. 

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

+Владика Богдан Дзюрах
Сівач, квітень 2012

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Христового Воскресіння.


Джерела: Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

15.04.2012р. Б. / Святкуванню Великодня дуже зашкодила радянська влада

 

Напередодні Воскресіння Христового «Обозрєватєль» записав інтерв’ю зі священиком УГКЦ отцем Ігорем Яцівим. Нас цікавило таке. 

- Отче, чи погоджуєтесь Ви з тим, що Великдень – свого роду запозичення з іудейської обрядності, помножене на суто язичницькі традиції зустрічі весни і уславлення поганських богів, котрі «вмирають» восени і «воскресають» щовесни? (Принаймні сучасні рунвірівці люблять трактувати Великдень як алогічне нашарування багатьох культур).

- Якщо говорити про обрядову складову святкування Великодня, то до певної міри з вашим твердженням можна погодитися. Тут дійсно дещо взяте з іудейських традицій, дещо – з дохристиянських часів. І в цьому немає нічого дивного, бо кожен народ протягом своєї історії формує власний спосіб прославлення  Бога.

Але якщо говорити про дух, то, звичайно, Великдень є святом докорінно іншим. Дні, які передують Великодню і які у літургійному календарі називають Страсним тижнем, засвідчують одну важливу істину, котрої немає у Старому Завіті і яка не присутня у поганському способі богопочитання – це те, що Бог є любов.

Це важливий момент – те, що Бог потребує людини, а не тільки вона одна шукає за Господом… І задля того, щоби людина була з Ним, Господь готовий на таку жертву – Він готовий помирати на хресті – в ім’я того, аби витягнути людину з гріховного провалля, привести її до спасіння і до царства небесного. Це той ключовий момент, який вирізняє Великдень з-поміж інших свят.   

- Так звана «єврейська Пасха» залежить від місячного календаря. Православна – згідно Олександрійської Пасхалії – святкується після весняного рівнодення і після єврейського свята. Так у 325 році у Нікеї постановив Перший Вселенський собор. Католицький же Великдень визначений Григоріанською Пасхалією, введеною у 1582-му Папою Григорієм ХІІІ. Чи існує шлях, який дозволив би принаймні християнам (і східного, і західного обряду) відзначати цей день синхронно? І наскільки це питання є значимим на сьогоднішній день?

- Питання є значимим. Мені вже доводилось розмірковувати на тему, чи можливо зробити так, аби християни разом відзначали Великдень? Адже це актуально і щодо Різдва, яке ми святкуємо 7 січня, а католицький світ – 25 грудня. Але знаєте, який момент є ключовим для віруючої людини? Не «коли» святкувати, а «як»…

Ми можемо скільки завгодно дискутувати, досліджувати календарі та традиції, науковці можуть застановлятися над тим, яка дата є більш точною… Але для спасіння душі важливо не те, коли ми святкуємо Великдень, а те, як ми його переживаємо, наскільки він стає нашим святом, а не просто подією, котра колись сталася в історії людства.

Для того ж, щоб християни відзначали Великдень разом, у першу чергу потрібна добра воля. Якщо говорити про нашу державу, то тут важливо, аби вся Україна разом перейшла на новий календар, бо перехід окремої конфесії тільки створюватиме зайвий поділ між вірянами.

- Християнство прийшло на Русь лише у Х сторіччі нової ери. Чи могли б Ви розказати, коли та під впливом яких чинників відзначення Великодня в Україні набуло саме таких рис, які воно має зараз?

- Так, Великдень прийшов в Україну у Х сторіччі, але за ці десять віків свято вже зайняло належне йому місце. Великдень є святом над святами і праздником усіх праздників.

Важливим є і Різдво, і Успіння Богородиці, але Великдень у подібній «ієрархії» займає виключну позицію. Тож коли Україна приймала християнство, така позиція вже була певним чином сформована.

Якщо ж говорити про той чи інший спосіб святкування Великодня, то мені дещо тяжко зараз проаналізувати, як одна традиція додавалась до іншої тощо. Київська Церква Володимирового хрещення прийняла візантійський обряд – богослужіння було вже сформоване, тож літургійне служіння лишилось хіба що перекласти слов’янською мовою.

Суто українські ознаки Великодня – гаївки, наприклад – це, вже, радше, народні елементи свята, які гармонійно до нього увійшли. Так свого часу було і з колядками, які з поганських співів перетворювалися на елемент християнського обряду.

- Наскільки різним є відзначення Великодня у різних регіонах нашої країни? Наскільки тут далася взнаки окупація різних частин України різними державами – передусім православною Росією (центральна, північна та східна частини) і католицькими Польщею, Румунією (на заході)? Чи відчуваєте Ви як священнослужитель певне «великодне протистояння», якщо брати до уваги святкові традиції сходу та заходу України?

- Я думаю, що не стільки нашкодило святкуванню Великодня і розумінню його справжньої суті ситуація з минулих століть, скільки – останній – радянський період в нашій історії. Причому, де довше перебувала радянська влада, там довший слід і більше негативу вона і залишила. Галичина, приміром, кращим чином зберегла великодні традиції, ніж таж таки київська община.

Але люди скрізь прагнуть долучитися до святкування, хоча навіть така річ, як наповнення великоднього кошика, свідчить про їх неповне розуміння, що таке Воскресіння Христове. У кошик беруть і алкогольні напої, і апельсини, і навіть суші – різні страви, які люди просто хочуть споживати. Тоді як насправді освячувати треба паску, м’ясні та молочні страви, яйця – саме це є ті речі, над якими священик читає молитву.

Мене радує, що люди – хай навіть вони не були на всіх службах Божих упродовж Страсного тижня – йдуть на Великдень зі своїм кошиком до церкви. Мене радує їхнє прагнення пізнати суть цього свята, а не просто намагання відбути ряд обрядодій. І от тоді і приходить до них розуміння, що недостатньо освятити свої кошики, треба освятити свою душу через сповідь і прийняття євхаристії. 

- Ви вже фактично відповіли на моє наступне питання. Що Вам не імпонує у сучасному відзначенні Великодня?

- Мені не імпонує – якщо казати коротко – поверховість святкування. Подекуди віряни більше дбають про страви, про одяг, в якому вони йтимуть до церкви, більше дбають про чистоту оселі, ніж про чистоту своєї душі. Певна занедбаність цього питання мене якраз і турбує.

- В такому разі які добрі великодні традиції (можливо, характерні для західної України, звідки Ви родом) є, на Вашу думку, незаслужено забутими?

- Деякі з них ми якраз намагаємось відродити. Наприклад, в неділю на Софійському майдані наша молодь організовує гаївки. Це є ще один спосіб – позалітургійний – святкування Великодня – коли всі збираються разом і через спів долучаються до відзначення цього свята.

У нас зараз дуже багато втрачено (і на західній Україні зокрема) – і все це також дякуючи радянській владі. Пригадую, як за мого дитинства та юності вчителі пильнували біля брами церкви і записували, хто куди йде. Це також наклало певний відбиток на наше сьогодення. Втрачене потрібно повертати з забуття – а не просто заспівати одну пісеньку абощо. До відродження традицій ми запрошуємо наразі усю молодь, не лише греко-католиків… 

- Як морально (емоційно, духовно) налаштуватись на відзначення Великодня? Враховуючи і наш непростий час, і навіть те, що багато вірних працюватимуть саме на Великдень. Чи можна після свята, так би мовити, «пост фактум» знайти для своєї душі певну розраду?

- Безумовно, що «надолужувати» великоднє святкування певним чином складно. Так, є обставини, які змушують людей у цей день працювати. Кожен має виконувати свою місію – задля спільного блага. Але, врешті, все залежить від нашої настанови, нашого настрою. Навіть на робочому місці ми можемо долучитися до святкування – у віртуальний спосіб, через веб- чи телетрансляцію абощо.

…Стараймося слухати і чути, всотувати у себе той великодній настрій, а відтак – при нагоді – вже безпосередньо прийти до храму. Зрештою, сорок днів після Воскресіння Христового і до Вознесіння є великоднім часом.

Тобто це той час, щоб відчути себе гідно і пройнятися святковим настроєм. Та й кожна неділя є святом воскресіння, бо священик, коли чинить відпуст, говорить «Христос, що воскрес із мертвих», промовляючи майже ті самі словами, які від каже під час великоднього богослужіння – таким чином, кожна неділя є святом Воскресіння Христового.

- Власне, про обрядність «поствеликоднього» періоду зазвичай ніхто не говорить. Що б Ви відзначили у цьому контексті? Простіше кажучи: як поводити себе після великодніх свят, які обмеження тощо вводить церква тощо? І ще одне. Чи не шокують Вас традиції «обливального понеділка» у Львові та інших західноукраїнських містах? Певна річ, що вони мають певне коріння, проте чи не дисонують вони з християнських віроученням?

- Почну з кінця вашого запитання. Щодо обливального понеділка – підтримую вас цілком. Готовий повторити ті слова, які я казав вище – про те, що в інтерпретуванні великодніх традицій мені не подобається їхня поверховість. Та й обливаються найбільшою мірою ті, хто і у церкві не був в той день…

Люди, що були у храмі, мали зранку, чим зайнятись – вони збирались до церкви, святково вдягались, а відразу по службі Божій йшли додому снідати. Якщо вони й чинять обливання, то у такий спосіб, як це було у давнину – радше символічно, ніж буквально.

Та й обливали хлопці тих дівчат, до яких вони залицялись, а не всіх підряд. Бо інакше це вже є хуліганством, котре, звісно, нічого не має спільного з Великоднем. Дехто так і лишився неуком, який, на жаль, не розуміє того, що чинить. І цю тенденцію, безумовно, слід долати.

Наталія Лебідь


Джерела: obozrevatel.com

Воїни Христа Царя