29.08.2012р. Б. / Він не погодився на компроміс, – Папа про Йоана Хрестителя

Йоан Хреститель – приклад безкомпромісної вірності Богу. Про це сьогодні говорив Папа Римський Бенедикт XVI під час загальної аудієнції, яка відбулася у літній резиденції Кастель Ґандольфо.

 

Насамперед, Святіший Отець пригадав про те, що культ святого Йоана Хрестителя є дуже давнім у Церкві, і вже в IV столітті у Самарії вшановувано його чесну голову. У Євангеліях, натомість, дуже добре пояснено його роль в стосунку до Ісуса. Він почав проповідувати за часів імператора Тиберія, в 27-28 році нашої ери, закликаючи народ приготуватися до зустрічі з Господом, випрямити криві стежки свого життя через радикальне навернення свого серця. Крім того, – зауважив Папа, – Предтеча не обмежується проповідуванням покаяння, але з глибокою покорою вказує на Ісуса, як на істинного Божого посланця, поступаючись, аби слухали Його та йшли за Ним. І, врешті, останнім його кроком було свідчення невідступної вірності. 

«Запитуємо, з чого народжується ось таке життя, з такою сильною внутрішньою силою, настільки прямолінійне, послідовне, цілковито віддане Богові та щоб приготувати дорогу Ісусові?», – сказав Бенедикт XVI, і продовжив: «Відповідь є простою: з взаємин з Богом, з молитви, яка була провідною ниткою всього його життя». Йоан Хреститель, – вів далі Папа, – є Божим даром, якого довгий час просили батьки. Звіщення про його народження відбулося у місці молитви, в Єрусалимському храмі. І навіть саме народження було позначене молитвою: піснею радості, хвали та подяки, яку батько Захарія підніс до Всевишнього. «Ціле життя Ісусового Предтечі черпало сили із взаємин з Богом, особливо, під час періоду, проведеного в пустинних землях, які є місцем спокуси, але також місцем, в якому людина відчуває свою убогість, позбавлену можливості опиратися на матеріальні забезпечення, та розуміє, що єдиною стійкою точкою опори є сам Бог», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що Йоан Хреститель не лише є людиною молитви, але й провідником до цих стосунків з Богом. Підтвердженням цього може бути євангельський уривок, що розповідає про те, як Ісус навчив учнів молитви «Отче наш». Він зробив це, відповідаючи на їхнє прохання: «Господи, навчи нас молитися, як Йоан навчив своїх учнів». 

«Дорогі брати й сестри, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – відзначення мученицької смерті святого Йоана Хрестителя пригадує також і нам, християнам цих часів, що з Христовою любов’ю, з Його словом, з Істиною не можна вступати в компроміси. Істина є істиною. Християнське життя вимагає, так би мовити, «мучеництва» щоденної вірності Євангелію, тобто, відваги дозволити на те, щоб Христос зростав у нас, щоб Христос керував нашими думками та ділами. Це може статися в нашому житті лише за умови міцних стосунків з Богом, – додав Папа. – Молитва не є втраченим часом. Вона не означає викрадати час, призначений на діяльність, в тому числі й апостольську, вона є якраз протилежним цьому: лише якщо зуміємо вести життя вірної, постійної та довірливої молитви, то Сам Бог дасть нам здатність та сили до щасливого та спокійного життя, щоб долати труднощі та відважно свідчити про Нього». 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО

27.08.2012р. Б. / Папа пояснив, чому учні зраджували Ісуса

Віра є шляхом до пізнання Ісуса. Про це говорив Папа Бенедикт XVI у своєму повчанні, перед молитвою «Ангел Господній» разом з кількома тисячами вірних, які в неділю, 26 серпня, зібралися на внутрішньому подвір’ї літної папської резиденції у Кастель Ґандольфо поблизу Риму. 

 

Повчання, яке виголосив Святіший Отець, було продовженням двох попередніх катехиз. Пригадаємо, що два тижні тому Папа поділився роздумами над чудесним помноженням хліба, яке здійснив Ісус, нагодувавши п’ятьма хлібами та двома рибами тисячі людей. Слово про хліб життя, сказане Христом після цього, стало темою повчання з 19 серпня, натомість цієї неділі Бенедикт XVI говорив про реакцію учнів на ці слова, про реакцію, яку, за Його словами, Христос Сам хотів викликати. 

Євангеліст Йоан розповідає, що з цього часу багато з Христових учнів повернулися назад та більше не ходили з Ним. «Чому?» – запитав Святіший Отець, відповідаючи: «Тому що не увірували в слова, сказані Ісусом: Я хліб життя, що зійшов з неба, хто їсть моє тіло та п’є мою кров, житиме вічно». Ці слова дійсно важкі до прийняття та зрозуміння, але лише для тих, хто намагався їх зрозуміти в матеріальному значенні, в той час, як вони передвіщали пасхальне таїнство Ісуса, в кому Він дарував Себе Самого за спасіння світу, – пояснив Бенедикт XVI. 

Бачачи, як численні з учнів відійшли, – вів далі Папа, – Ісус звернувся і до Апостолів із запитанням, чи й вони не бажають відійти. Від імені Дванадцятьох, як і в інших випадках, знову відповів святий Петро: «Господи, до кого ж ми підемо? У тебе слова вічного життя, і ми увірували та пізнали, що Ти – Святий Божий». Зазначивши, що ми також можемо поставити собі запитання: «Куди ж підемо?» – Святіший Отець запропонував слухачам коментар святого Августина на цей євангельський уривок: «Бачите, як святий Петро, завдяки Божій благодаті та натхненню Святого Духа, все зрозумів? Чому він зрозумів? Тому що увірував. Ти маєш слова вічного життя. Ти даєш нам вічне життя, віддаючи своє воскресле тіло та твою кров. І ми увірували та пізнали. Не каже: ми пізнали, а тоді повірили, але ми увірували, а тоді пізнали. Ми увірували, щоб могти пізнати; якщо б, у дійсності, ми бажали би пізнати, перше, ніж увірувати, ми б не змогли ні пізнати, ні повірити», – сказав Бенедикт XVI, повторюючи за святим Августином, додаючи, що тим, у що ми увірували та що пізнали, є істина про те, що Ісус є Божим Сином, що Він є вічним життям, що Він через тіло та кров дає нам те, чим Він Сам є. 

Далі Святіший Отець зауважив, що Ісус знав, що й серед Дванадцятьох Апостолів був один, що не повірив. Юда міг відійти, як це зробили багато інших, і якщо би був чесним, то, можливо, повинен був відійти. Він залишився, але не з огляду на віру чи любов, але з прихованим бажанням помсти. Чому? «Тому що Юда, – пояснив Папа, – почувався зрадженим Ісусом, а тому постановив при нагоді зрадити Його. Юда належав до партії зелотів, [тобто «ревних»], він хотів Месії, який би очолив повстання проти римлян. Ісус розчарував ці сподівання. Проблема полягає в тому, що Юда не пішов, його найбільшою провиною є фальшивість, яка є знаком диявола», – додав Бенедикт XVI, закликаючи вірних молитися до Пречистої Діви Марії, щоб Вона «допомогла нам вірити в Ісуса, як святий Петро, та бути завжди щирими з Ним та зі всіма». 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

19.08.2012р. Б. / Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Святкування цього празника сягає IV ст. В цьому часі св. Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор у честь Господнього Преображення. Від VI ст. цей празник урочисто святкується у Східній Церкві під назвою „Господнього Преображення”. В Західній Сирії у VIII столітті він називався „Празником Тавору”.

Первісно празник Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно випадав у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і св. Іван Дамаскин є тієї думки, що Господнє Преображення відбулося 40 днів перед Христовою смертю. Тож св. Церква йдучи за цією думкою, перенесла цей празник з місяця лютого на 6 серпня тому, бо 40 днів пізніше, це є 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного Хреста — пам'ять Христових мук і смерті.

Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уложили св. Іван Дамаскин і Косма Маюмський.

Цей празник припадає у тому часі, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця III ст.

 

Про ікону

Була колись на горі Афон школа сакрального живопису. Курс навчання включав не лише формальні та художні техніки, але й вивчення богослов'я та літургії, поєднане з практикою молитви. Наприкінці навчання учень повинен був скласти певного роду іспит зрілості, написавши ікону. Тема була постійною: Преображення на горі Тавор. Чому саме ця тема? Причина цього очевидна. Те, що апостоли побачили на горі, було, згідно з поясненням Отців Церкви, провіщенням майбутнього світу після воскресіння з мертвих, візія преображеного світу, який досяг своєї остаточної досконалості. Зображаючи цю тайну, священний іконописець повинен був довести, що він теж здатен побачити всесвіт вже не тілесними очима, а очима віри, поглядом, просвітленим Божою благодаттю в духовному спогляданні.

У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об'явив Свій божественний стан, Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську природу. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Вседержителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Христос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку Бог виявив світові і яку люди мають наслідувати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ, що його Він прийшов спасти (Йо. 3, 17).

На деяких іконах „Преображення” біле світло Христа, що осяє цілий світ, передає свою білизну також каменям гори. Таким чином ціла видима природа стає об'єктом „споглядання природи”, „школою душ”, дозволяючи краще пізнати Творця. З цієї нагоди варто згадати думку Оригена, який у саме такому містичному сенсі інтерпретує текст Святого Письма: „підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли” (Йо. 4, 35).

Якщо інтерпретувати її саме так, то ікона „Преображення” становить контемплятивну програму християнського життя: намагання побачити світ у світлі віри, очима Бога. „Таворське бачення” було для афонських ченців метою їх молитви. Вони були переконані, що у ньому не лише світ постає преображеним, це бачення преображає й нас. У божественному житті Син народжується, споглядаючи Отця, а в людському житті споглядання Христа становить необхідний елемент для нашого духовного народження як усиновлених дітей Божих.

Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову» (Од. 21, 1). Сам же Христос каже: «От, нове творю все» (Од. 21, 5).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 7: Преобразився ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам твоїм славу твою, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 7: На горі преобразився ти і, скільки змогли, ученики твої славу твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як тебе розпинають, страдання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що ти єси воістину Отче сяяння.

 

Друге соборне послання ап. Петра 1, 10-19

Улюблені, старайтеся утвердити ваше покликання і вибрання; бо, те роблячи, ніколи не згрішите. Таким бо чином відкриється вам вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Ось чому я ніколи не перестану пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте і утверджені в теперішній правді. Вважаю бо справедливим, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими напоумленнями, знаючи, що незабаром треба буде мені покинути це моє тіло, як і Господь Ісус Христос мені це об'явив. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть і після мого відходу, тримали в пам'яті ці речі. Не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об'явили вам силу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але ми власними очима бачили Його велич. Він бо прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: Це мій Син улюблений, Якого Я вподобав. І цей голос ми чули, як сходив із неба, коли ми були з Ним на святій горі. А при тому ми маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, звертаючись до Нього як до світильника, Який світить у темному місці, аж поки не почне розвиднятися, і рання зоря не зійде в ваших серцях.

 

Євангеліє від Матея 17, 1-9

В той час узяв Ісус Петра, і Якова, й Івана, брата його, і возвів їх одних на гору високу. І переобразився перед ними: і просвітилося лице Його, як сонце, а ризи Його стали білі, як світло. І ось з'явились їм Мойсей і Ілля, розмовляючи з Ним. І озвавшись, Петро сказав Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. І як він іще говорив, ось хмара світла осінила їх. І ото голос зі хмари, що казав: Цей є Син Мій возлюблений, що в Ньому моє благовоління; Його слухайте. І як почули учні, впали лицем до землі й вельми налякались. І приступивши, Ісус доторкнувся їх і сказав: Встаньте і не бійтеся. Коли ж вони підвели очі свої, нікого не бачили, тільки Ісуса єдиного. І як вони сходили з гори, заповів їм Ісус, кажучи: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих.

 

Проповідь

Сьогоднішній світ дуже вразливий на різні події та добре поінформований про них. Часто, відомо про деталі подій, їхня історія та підґрунтя. Люди звертають велику увагу на щось особливого, навіть, очікують якоїсь зміни чи видимого втручання Бога в їхнє особисте чи ближніх життя. Чуємо то тут, то там про мироточення ікон, появу хрестів або лику Спасителя тощо. Недавно у телевізії показали, що у Хмельницькій області на стовбурі дерева, де відламалася гіляка - видний лик Спасителя. І правда, це можна було спостерегти та вималювати в уяві певні риси. Було показано, що люди приносили туди хліб, фрукти, цукор, мед тощо, складали на стіл та молилися разом зі священиком. Сам священик, теж говорив журналістам про чудо. Це добре, що люди збиралися на молитву немалою кількістю з навколишніх сіл та околиці. Запитуємо: чому ці люди не приходять кожної неділі та свята на молитву в церкву, не розкаюються у своїх гріхах та не змінюють свого способу життя на краще, у духовному розумінні слова. Так, тільки деякі з них моляться, відвідують щонеділі церкву, дотримуються установлених постів і т.д. А ось особливі явища притягають людей, промовляють до їхнього сумління, наводять спасенний страх про те, що їх чекає у вічності. Люди забувають, що вони відкуплені дорогою ціною: кров'ю, що її пролив Ісус Христос ради нашого спасіння. Кожна Служба Божа, це - безкровна жертва за людей, молитва Сина Божого до Небесного Отця за наше освячення та спасіння.

 

Свято Преображення ГНІХ ставить нам перед очі велику подію, що сталася на горі Тавор з Ісусом Христом, який взяв зі собою трьох учнів, Не потрібно було брати усіх, вистарчало трьох свідків, щоб пізніше це стало явним та проголошеним. Святий Іван євангеліст, свідок цього, чомусь не описав цієї події у своїх євангельських розповідях? Коли Спаситель цього разу вийшов на гору, апостоли побачили дивну зміну, що відбулася не тільки на обличчі Ісуса, яке «засяяло наче сонце», але його одежа, також, світилася неймовірним світлом. Не від хімічних елементів вона заблищала й побіліла, але від величної сили Божества і то тільки, як прояв до певної міри. У Господі події стаються по-іншому як у людей. Люди обмежені, а Він - Творець, Всевишній Бог, Володар світу та усяких змін. Апостоли побачили невидиме Божество видимим у плоті на Таворській горі осяяним й цим були дуже у страху здивовані (пор. Утр. свята, ірмос 7-ої пісні). На горі з'явилися два старозавітні пророки, про яких знали учні, але вони їх ніколи не бачили. Осяяний пророк Мойсей та вогняний Ілля дуже давно відійшли до вічності перед появою на світ учнів Христових на землі. Невідомо звідки учні знали, що це були ці пророки. Можливо із розмови, що чули, яка відбувалася поміж Спасителем, а пророками? А може бути, що Ісус Христос пізніше сказав їм про цих учасників спілкування? З цієї події виходить, що учні не брали участі в розмові? Євангелист Лука навіть пише, що учні поснули; мабуть розмова тривала довго (пор. Лк 9,32)? Не знаємо способу постави пророків та Спасителя під час розмови? Чи вони були підняті у повітрі усі троє, як часто зображується цю подію на іконах, чи стояли на землі? Хоч це не так важливо, як спілкувалися дані персонажі, однак, хочеться знати про їхню поставу та спосіб спілкування. Відомо, що розмовляли про терпіння, які очікували Ісуса Христа. І це був видимий знак важності терпіння Спасителя, а разом з тим показ Його божественної та людської природи. Навкруги цієї події сталися дивні знаки: переміна й блискучий вигляд обличчя Христа та світло його одежі; поява пророків із другого світу; хмара, що огорнула присутніх й виразний голос із неба: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17,5).

 

Три постаті неба і три особи землі зустрілися на горі. Учні припали до землі, як земляни, що лякаються й дивуються усякій незвичайній зміні. Інша постава пророків, що вільно себе поводили під час розмови зі Спасителем. Особи неба почувають себе безпечно, вільно, перебуваючи у великій любові з Ісусом Христом, своїм Богом. Особи землі, учні Христові, - липнуть до землі, припадають до неї, не можуть відірватися та покинути земських думок та потреб. Петро проголосив, що вони бажали б залишитися тут назавжди, будуючи тільки три намети для пророків та Христа. Зрівняв, однак невдало. Сина Божого з людьми, хоч пророками, що стали уже учасниками вічної слави у небі. Це - апостол, що не бажає терпіння Спасителя, не розуміє важливості та потреби викупу людського роду від поранення гріхом. Він докоряв Христові: «Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!» (Мт. 16,22). Петро боїться терпіння Ісуса, а цей прийшов на землю, щоб показати в такий спосіб велику любов Бога до грішного люду, немічної людини. Петро думав про себе і своє задоволення з товариства, якого став учасником. Сам був готовий перебувати під відкритим небом, палючим сонцем, вітрами та дощем. Це - велика зміна, велике захоплення тих осіб, хто уже на землі торкнувся небесних вершин, або намагається це гідно розуміти і йти шляхом освячення й спасіння. Святий Іван Золотоустий роздумує, що явлене у цій 'події було лише поблажливістю, але не точним представленням предмету Преображення. Він навчає, що для оглядання нетлінних тіл та їхньої слави потрібні нетлінні й безсмертні очі. Людські очі не витримали б цього небесного світла та слави, якою огорнуті постаті неба, а тим більше Господь (пор. св. Ів. Золотоустий  «До святого Теодора» п. 11).

 

Сьогоднішнє свято навчає й закликає нас до переміни нашого життя. У цій переміні перше місце повинен зайняти Христос, який сам здібний змінити людину на краще, якщо вона дозволить йому це вчинити. Сама людина безсила довершити позитивні зміни у собі - потрібне Господнє втручання. Ми маємо дуже великий дар та велике чудо переміни хліба та вина під час святої Літургії у Тіло та Кров Спасителя. Часте споживання та участь у цих Дарах, допомагають нам вносити переміну нашого духовного життя, освячувати його. Колись Спаситель відзивався до учнів: «Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Лк. 18,16). Ми Його діти, тому ніхто й ніщо не може нам заборонити, щоб приходити до Бога й здобувати Небесне Царство. Апостоли побачили маленьку славу й були готові залишатися там у складних умовах, щоб тільки бачити й перебувати разом у цьому захоплені, яке дав їм бачити Господь. З неба пролунав голос Отця, який засвідчив про Божество його Сина, Ісуса Христа та вказав нам, щоб Його слухати. А слухати його, означає прийняти вповні науку Ісуса Христа до свого серця та жити нею. Не потрібно лежати й припадати до землі, хіба що у молитві. Потрібно слухати голосу Спасителя, духовно вставати, не лякатися, але мати довіру до Бога, отрясатися з наших духовних падінь і йти вперед. Хай Господь благословить нам у наших змаганнях за небо, за вічну щасливість.

 

Звернемося нашою молитвою до Господа молитвою ірмоса сьогоднішнього свята: «Привів ти, Спасе, мене любов'ю і перемінив ти Божественним твоїм бажанням; але спали вогнем духовним гріхи мої і сподоби насититися твоєю споживою, щоб, подвійно радіючи, я величав благий, твою велич» (Утр. ірм. п.9)

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський, УГКЦ

Архикатедральний Собор Св. Юра, м. Львів, 19.08.2011 р.Б.

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Преображення ГНІХ.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

09.07.2012р. Б. / Бенедикт XVI: Христові чуда не є демонстрацією сили, але знаками Божої любові

Своє повчання, виголошене перед проказуванням традиційною молитви «Ангел Господній» у неділю, 8 липня, Папа присвятив євангельському уривку, що читався цього дня під час Меси, і з якого походить відома фраза «Немає пророка у своїй батьківщині».

 

Одного разу Ісус, після того, як залишив Назарет, ходячи і проповідуючи та чинячи чуда, повернувся до рідного краю та розпочав навчати в синагозі. Його земляки дивувалися Його знанням, знаючи Його як «сина Марії, теслю», що жив між ними, і, замість прийняти Його з вірою, обурювалися. «Цей факт можна зрозуміти, – зауважив Бенедикт XVI, – адже фамільярність на людському рівні стоїть на перешкоді тому, щоб вийти поза дійсність, щоб відкритися на божественний вимір». Сам Ісус наводить приклад ізраїльських пророків, які не мали визнання у своїй батьківщині, і через таку духовну замкненість Він не зміг вчинити в Назареті жодного чуда. «У дійсності, – пояснив Папа, – Христові чуда не є демонстрацією сили, але знаками Божої любові, яка здійснюється там, де зустрічається з вірою людини». 

На перший погляд, – вів далі Святіший Отець, – може здаватися, що Ісус намагається пояснити погане прийняття, отримане в Назареті, але, наприкінці розповіді читаємо, що Він дивувався їхньому невірству. Зчудуванню земляків відповідає, певним чином, здивування Ісуса. Він знає, що жодного пророка не приймають в його батьківщині, але закритість серця назаретян залишається загадкою: як це можливо, що вони не розпізнають світло Істини? Чому не відкриваються на доброту Бога, Який бажав розділити з нами нашу людську природу. «В той час, як ми завжди шукаємо інших знаків, інших чудес, ми не зауважуємо, що справжнім знаком є Він сам, Бог, Який прийняв тіло, Він є найбільшим чудом всесвіту: вся Божа любов зібрана в людському серці, в обличчі людини», – зазначив Папа. 

«Тією, яка справді зрозуміла цю дійсність, – сказав на завершення Бенедикт XVI, – є Пречиста Діва Марія, названа блаженною, тому що повірила. Марія не зневірювалася Своїм Сином: Її здивування Ним, бачачи Його настільки людським, й, одночасно, настільки Божественним, сповнене віри, любові та радості. Вчімося від Неї, нашої Матері у вірі, розпізнавати у людській природі Христа досконале об’явлення Бога», – закликав Святіший Отець. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:   КРЕДО

07.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського на різдво Івана Предтечі

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на празник Різдва пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана
Рм 13,11-14,4; Лк 1,5-25.

 

Мужнього, безстрашного, простого, цілковито відданого Богові, великого любителя простолюддя, святого Івана Хрестителя, як гідний образ  життя людини, представляє нам сьогодні наша Церква. Святий апостол Лука широко описує історію перед та під час народження цього великого праведника. Причому, поєднує це оповідання із Благовіщеням пресвятої Богородиці, у своєму першому розділі Євангелії. Це – велика поезія, чудова звістка про прихід на землю Спасителя, а перед ним його Предтечі Івана. Послухаймо, якими чудовими словами оспіваний святий Предтеча у молитві на Утрені: «Ластівко прекрасна, чесний соловію, голубе предобрий, пустинелюбна горлице, Господній хрестителю, пустинна рослино!...» (Утреня 1 гол., вівт., канон, ірм., п.9).

 

Автор порівнює пророка із різними птахами, які прекрасно літають у небі, чудово співають, які вірні своєму місцю та стережуть свого гнізда від ворожих нападів. А батьки довго  вимолювали його, Йоана святого, навіть, вже не сподівалися на потомка, але неможливе у людей, стається можливим у Бога (пор. Мр 10,27). Батьки терпеливо очікували на волю Бога і сталося, що аж ангел Господній прийшов повідомити Захарію, священика, який молився у святилищі храму, що його дружина Єлизавета буде матір’ю. Вона була особою старшого віку, але віддалася повністю в руки Бога і промовила: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся…» (Лк 1,25). Ця подія, народження дитини особою старшого віку, які вже звичайно, не родять, приближала іншу подію, що Спаситель народиться із чистої Діви, без чоловічого втручання. Єлизавета повірила, прийняла волю Господа, можливо ще більше їй посприяло це, що Захарія онімів, бо домагався від ангела знаку. Він прийшов додому і не міг говорити, тільки знаками чи на письмі міг порозумітися з нею та іншими. Такі дивні обставини сталися під час приходу ангела та сповіщення ним гарної новини для Захарії, а той уповав на свій досвід, на свою волю, покладався на свій поважний вік більше, як на всемогутнього Господа. Програв священик, переміг Господь та його всемогутня рука!

 

Сусіди дуже дивувалися вагітності Єлизавети, вони теж, давно викреслили її з-поміж тих, хто стане матір’ю. Як правило, люди судять на своєму рівні, їм буває трудно піднятися вище, довіритися Богу так, як це вчинив праведний Авраам, який був готовий принести в жертву свого сина, якщо була така Божа воля і не завагався ані на мить. Ось, яка сила віра, що не знає жодних коливань, яка міць довіри до Бога, що не піддається жодним зовнішнім впливам! Недовіра священика принесла шкоду тільки йому самому, бо Захарія не міг певний час говорити; але ця обставина допомогла йому від цього часу змінити спосіб мислення  і це глибоко вплинуло на його духовне життя. Коли народився хлопчик, який став радістю не тільки батьків, але й сусідів, Захарія написав його ім’я таким, як велів йому ангел. Тут вже не вагався, хоч родина та сусіди не погоджувалися з таким іменем, однак, за мить перед самим обрізанням, Захарія з гідністю начеркав на табличці: «Йоан – його ім’я». І в цю ж мить розв’язалися його уста, що було великою несподіванкою, навіть страхом та особливим знаком для усіх присутніх, і предметом обговорення людьми цієї околиці. Як багато дивних речей творилося навколо цієї дитини перед її народженням, а також, в часі народження і продовж життя, як зрілого печерника. Це – великий святий, на якого Церква увесь час звертає увагу. Святий Учитель Церкви, роздумуючи про життя великих мужів навчає, щоби ми «… налаштовували себе до наслідування їх, щоб не були безпечні за чесноту, але уникали гріха і чинили усе, щоб не явитися негідними невимовних тих благ, які отримаємо благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа…» (св. Ів. Золот., Бесіда XII на Бут п. 5). Мабуть, здавна був звичай виховувати особливих дітей у пустині, на що надихав батьків Святий Дух, бо про св. Макарія Єгипетського говориться, що його п’ятилітнім принесли в пустиню, у якій він виховався («Повне зібрання творінь святителя Івана Золотоустого» Київ 2009, Т.1, Кн. 1, стр.41). Про життя святого Івана Хрестителя не написано багато у Святому Писані, але те, що ми довідуємося аж занадто вистарчає, щоб пізнати його дух та велич особи, бо він до кінця був відданий Господу. Дивні знаки, що творилися під час його уродин не полегшували йому послідовного життя, навпаки, він полюбив пустиню, у якій в трудах прожив певний час, здавалося був строго вихований, але не замахувався на авторитет. Коли учні Івана говорили про Ісуса Христа, що він хрестить й усі йдуть до нього, він радів із цього, сказавши, що Христос повинен рости, а він буде задоволений тим, що буде маліти в Ісусових та людських очах (пор. Ів 3,30). Задумаймося глибше над життям святого Предтечі та пізнаймо, що він не закликав людей іти в пустиню, залишати доми, строго постити, не дбати про одежу та харчі. Ні! Коли його запитували люди, що їм робити, бо були під враженням від його проповідування. Він твердив, щоб ділилися одежею й харчами, а митникам та військовим, велів нікого на кривдити, а бути чесними у виконанні своїх обов’язків (пор. Лк 3,10-14). Святий Іван докладно знав кволість людської природи, тому пропонував людям щось простіше та легше у виконанні: «Покайтесь, бо наблизилось Небесне Царство» (Мт 3,2). Ось заповіт найбільшого святого, як про нього говорив сам Ісус Христос (пор. Мт 11,11). Ми вдячні святому жителю пустині, Івану, що вказав усім людям найпростіший та найлегший шлях до неба через щире покаяння. Це можливе кожній людині, це під силу кволим і хворим, простим і вченим, молодшим та людям похилого віку – одним словом усім! Тут не вимагається надзвичайних зусиль, лише трохи доброї волі та щирої довіри до Господа Бога. Прислухаймося до поради досвідченого мужа, святого Пустинника і часто виконуймо його пропозицію! Хай покаяння духа охопить цілу нашу істоту – так здобудемо Царство Небесне! Візьмімо глибоко до серця слова ірмосу Утрені: «Ось голос Предтечі став перед неплідними і пустими серцями, взиваючи: приготуйте нині путь Христу, бо він гряде у славі, підкорімось йому і величаймо» (Утр. свята, ірм. п.9). Святий пророче, предтече і хрестителю Господній, Іване, молися до Пресвятої Тройці за спасіння наших душ! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
7 липня 2012 р.Б. Шевченківський Гай, м. Львів 07.07.2012

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

17.05.2012р. Б. / Проповідь Глави УГКЦ у Донецьку

Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, прибув до Донецька з нагоди десятиліття створення Донецько-Харківського екзархату.

У проповіді Глава УГКЦ подякував усім, хто розпочинав служіння в Донецьку. Він порівняв їх із тими, що «перші знайшли джерело животворної води, скуштували її - і з них почала струмувати вода життя вічного». Крім того, проповідник наголосив, що «за десять років є плід: розбудовано екзархальні структури, парафії є живими і розвиваються».

Джерела: CREDO / ugcc.tv

Воїни Христа Царя

06.05.2012р. Б. / Без Бога ми не можемо принести доброго плоду

 

У неділю, 6 травня 2012 р., площу Святого Петра у Ватикані заповнили прочани та побожні туристи з різних країн світу, які прибули перед апостольський палац, щоб разом із Святішим Отцем Бенедиктом ХVІ проказати Богородичну молитву «Царице Неба», почути від нього недільне повчання та отримати апостольське благословення.

 

Перед проказуванням молитви Папа коментував євангельський уривок, в якому Ісус називає Себе виноградною лозою, а Небесного Отця – виноградарем. Він зазначив, що в Біблії часто говориться про Ізраїльський народ, як про плідний виноградник, якщо він залишається вірним Богові, і навпаки. Справжнім же Божим виноградником є Христос, Який через жертву любові дарує нам спасіння, відкриваючи можливість стати частиною цього виноградника.

 

Святіший Отець пояснив, що це відбувається в день нашого Хрищення, коли Церква «прищеплює нас, немов пагони, у Христове Пасхальне таїнство, в Його Особу». І з цього коріння ми отримуємо цінні соки, щоб брати участь в божественному житті, зростаючи, зв’язані Його любов’ю. «І якщо плодом, який маємо принести, є любов, його передумовою є якраз оце “перебування”», – зауважив Бенедикт XVI, додаючи, що потрібно завжди перебувати у єдності з Ісусом, бо без Нього ми нічого не можемо. Чи це не суперечить свободі? Папа зазначив, що якщо «людина схиляє своє серце до доброго, та просить в Бога допомоги, то отримує сили, потрібні для того, щоб виконати свої справи», а тому «свобода людини і Божа могутність просуваються разом».

 

«Дорогі друзі, кожен з нас є, немов, пагін, який живе лише тоді, коли щодня зростає в молитві, участі в Святих Тайнах, в любові, в єдності з Господом», – сказав на завершення Бенедикт XVI, заохочуючи просити в Божої Матері благодаті залишатися міцно вкоріненими в Ісусі, щоб «кожна наша дія в Ньому мала свій початок і в Ньому також своє сповнення».

Джерела: Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

17.04.2012р. Б. / «Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - Блаженніший Святослав (Шевчук)

 

«Приємно бачити як Патріарший собор із дня в день, із року в рік оживає, наповнюючись людьми, які знаходять тут джерело вічного життя, що його подає Христос. Будівництво нашого собору є символом розбудови нового Єрусалиму і сяяння Божої слави. Цей собор ще засіяє у своїй красі і повноті», - сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у після євангельській проповіді Світлого понеділка, 16 квітня 2012 року, який є днем престольного празника Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

 

Крім того, Предстоятель Церкви разом з усіма присутніми на святковій пасхальній Літургії Світлого понеділка застановлявся над словами, які виголосив тут його попередник Блаженніший Любомир (Гузар) 2004 року з нагоди перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. На думку Першоієрарха Церкви це слово має символічну назву «Один Божий народ у краї на Київських горах…». «Сьогодні я би хотів роздумати над темою особливо актуальною для нас цьогоріч, а саме над частиною слова Блаженнішого Любомира, яка має назву  «Від державного підпорядкування до суспільного служіння (див. додаток, - ред.). Нам важливо зрозуміти, що основним елементом служіння колись єдиної Київської Церкви народові була свобода від державного тиску. У цьому Пасхальному руслі нам потрібно прямувати до повної свободи Церкви у нашій державі», - сказав він.

 

За його словами, єпископ – емерит, дав два рецепти такої церковної свободи: плекати братерські стосунки з іншими гілками київського християнства, «з нашими братами і сестрами із православних церков, з якими ми готові одним серцем і єдиними устами послужити своєму народу»; розвивати в цивілізований спосіб стосунки із державою. «Тоді ми отримаємо необхідну свободу, щоби звільнитися від суперництва із державою і не підпасти під певний тиск у нашій країні», - додав він.

 

«Київ, відповідно до церковної традиції ми називаємо Новим Єрусалимом. Фраза «Слава Господня на Тобі возсіяла», була сказана апостолом Андрієм на Київських горах, який сказав, що тут возсіяє велика слава Божа. Ми є у новому Єрусалимі тою громадою, яка дає новизну усьому, що тут відбувається», - зазначив Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

 

Департамент інформації УГКЦ

 

Додаток

«Від державного підпорядкування до суспільного служіння»: із   слова Блаженнішого Любомира з нагоди започаткування повернення осідку митрополита до Києва "Один Божий народ у краї на Київських горах". 

На долю Київської Церкви не менш руйнівно впливало перебування українських земель, а відтак і різних гілок Київської Церкви у складі різних державних утворень. Кожні чергові чужоземні правителі прагнули перекроїти релігійно-церковний ландшафт України згідно зі своїми уявленнями. Це сприяло узалежненню церковного мислення різних груп Божого Народу України від політичних інтересів відповідних держав. Водночас, поборюючи негативні тенденції, українські Церкви набули важливого досвіду підтримки національно-визвольних змагань українців. Сьогодні державна незалежність України творить унікальну нагоду для її Церков осмислити своє ставлення як до самого явища української державності, так і до історичних форм попереднього державного поневолення.

Крім того, всі гілки Київської Церкви тою чи тою мірою зазнали чимало лиха від втручання в їхні внутрішні справи з боку авторитарних чи тоталітарних режимів, а то й оплатили вірність Христовим заповітам великим мучеництвом своїх слуг і дітей. У своєму прагненні захистити свою внутрішню свободу українські Церкви накопичили важливий позитивний і негативний досвід пошуку формули задовільних відносин між Церквою і державою. Такі відносини Київська Церква плекала ще з часів першої Київської держави в Х – ХІІІ ст. Втрата державності призвела до того, що окремі атрибути її були перенесені на Церкву; вона ставала символом державності в добу міждержав'я.

Факт відновлення державності 1991 року не був належно засвоєний українською церковною свідомістю, а тому постала необхідність знову чітко визначити як відмінності, так і сфери співдії (симфонії) Церкви і Держави в служінні українському Божому Народові. Зокрема, належної уваги потребує усталена впродовж століть в окремих гілках Київської Церкви традиція внутрішньої свободи Церкви від впливів і тиску з боку державних структур, а відтак переорієнтування Церкви на працю для народу.

Одночасні зусилля Церков у зазначених напрямах дали б можливість досягти важливих цілей. Так, по-перше, нормалізація стосунків між історичними гілками Київської Церкви й формування цивілізованих державно-церковних стосунків допомогли б уникнути непотрібного витрачання сил на суперництво Церков одна з одною і всіх разом – з державою. Цим самим українські Церкви вагомим чином посприяли б консолідації української нації та подоланню її регіональних та ідеологічних суперечностей.

По-друге, згадана нормалізація міжцерковних стосунків не дозволила б у черговий раз перетворити Україну на поле суперництва між впливовими державами. Кожна з Церков, прощаючись із традицією підпорядкування політичним інтересам чужих держав, могла б спрямувати налагоджені взаємокорисні зв'язки з різними народами на благо своєї держави. Вносячи євангельський мир і гармонію у свої стосунки, українські Церкви виконали б не лише свій християнський обов'язок, а й типово європейське завдання, властиве цьому континентові на нинішньому етапі його розвитку. Цим самим вони не тільки сприяли б утвердженню української державності, а й послужили б церковною підставою для усвідомлення належного місця України в Європейському домі.

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.04.2012р. Б. / Через досвід Пасхи Свого Сина Пречиста Діва Марія стала Матір’ю Церкви

 

«Понеділок після Пасхи в багатьох країнах є вихідним днем, в який робляться прогулянки на природу, їздиться відвідати дальших родичів, щоб зібратися в родинному колі. Але я бажав би, щоб в думках та серцях християн завжди перебувала причина цього вихідного, тобто Воскресіння Ісуса – вирішальне таїнство нашого спасіння», – на це звернув увагу Папа Бенедикт XVI перед проказуванням Богородичної молитви «Царице Неба» у понеділок, 9 квітня 2012 р. Зустріч Святішого Отця з вірними відбулася на внутрішньому подвір’ї Папської резиденції у Кастель Ґандольфо, куди Римський Архиєрей від’їхав на тижневий відпочинок після великодніх богослужень у Ватикані.

 

Бенедикт XVI заохотив перечитувати в ці дні Євангельські розповіді про Христове Воскресіння, зазначаючи, що ця подія, як така, не описана, вона залишається таїнственною. Розповіді стосуються подій наступного після суботи ранку, зокрема, йдеться про жінок, які прийшли намастити Ісусове тіло, але знайшли порожній гріб, отримали благовість про Його воскресіння від ангела, а згодом зустріли Учителя. «В усіх Євангеліях, – додав Папа, – жінкам присвячено багато місця у розповідях про з’явлення воскреслого Ісуса, як, зрештою, й у розповідях про Ісусові страсті та смерть». Святіший Отець зауважив, що в тогочасному Ізраїлі свідчення жінки не мало офіційної цінності, натомість з Ісусом вони мали досвід особливого зв’язку, і це стосується кожної епохи, а не лише початків Церкви.

 

Прикладом цих взаємин з Ісусом та Його Пасхальним таїнством Римський Архиєрей назвав Його Пречисту Матір. «Якраз через перемінюючий досвід Пасхи Свого Сина Пречиста Діва Марія стала також Матір’ю Церкви, тобто, кожного віруючого та цілої спільноти, – сказав на завершення Бенедикт XVI. – До Неї тепер звертаємося, призиваючи Її як Царицю Неба, тобто, молитвою, яка згідно з традицією заміняє молитву “Ангел Господній” протягом всього пасхального періоду. Нехай же Марія випросить для нас ласку досвідчувати живу присутність Воскреслого Господа, джерела надії та миру».

Джерела: Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

02.04.2012р. Б. / Глава УГКЦ закликав молодь зняти з себе «стару одежу»

 

«Не соромтеся скинути зі себе, наче той одяг, пута ваших сумнівів та пошуків і покласти їх до ніг Спасителя, простеливши Йому дорогу до вас», − закликав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, у своєму Посланні до молоді. Предстоятель УГКЦ написав його з нагоди Дня молоді, який в УГКЦ відзначається щороку в Квітну неділю (цього року 8 квітня).

 

За словами Блаженнішого Святослава, для сучасної молодої людини одяг має неабияке значення. «Часто він є засобом її самовираження, тобто способом вияву власної особистості. Особливо звертають увагу на колір і найменші деталі свого вбрання ті, хто за його посередництвом маніфестує приналежність до певних молодіжних субкультур, угрупувань чи товариств. Насправді, у такому підкресленні одягу дуже часто приховане глибоке прагнення молодої людини, щоб інші помітили всю її неповторність, оригінальність і красу», − пояснює Глава УГКЦ.

 

Говорячи про подію в’їзду Господнього до Єрусалима, Блаженніший Святослав звертає увагу молоді на те, що, готуючи для Ісуса осля, Його учні зняли свій одяг, поклали на ослятко і лише тоді Христос сів на нього. У момент урочистого входу Христа до Єрусалима молоді люди роблять щось подібне: скидають свій одяг і стелять його під ноги осляті на дорозі, якою мав проїхати Ісус. «Очевидно, що це не просто збіг обставин та випадкове повторення якогось звичного жесту», − підкреслює Предстоятель УГКЦ.

 

«У Святому Письмі одяг був, з одного боку, знаком чогось, що проминає, − пояснює Блаженніший Святослав. − Людина, як істота створена для вічного, після свого гріхопадіння мала вбрання, зроблене самим Богом. Це було знаком певного протиріччя: створена для великого, вона живе в нікчемному, створена для вічності – живе у смертному, створена для слави – прикриває свій сором. З іншого боку, одяг вважали виявом зовні невидимого: гідності людини, її місця у суспільстві або в релігійній громаді, внутрішнього стану тощо. Зміна одягу не могла відбутися без внутрішньої переміни особи і була лише проявом цієї переміни».

 

Тому Глава УГКЦ закликав молодь зняти «стару одежу» і простелити нею шлях Господові, адже «лише Христос може запевнити людині повноту життя, свободу від минущого та внутрішню красу і чистоту».

 

Блаженніший Святослав заохотив молодь до глибшого пізнання правд святої віри та до щоразу активнішої участі в житті парафіяльної спільноти. «Я щиро переконаний, що саме наша молодь допоможе всій нашій Церкві, вірні якої живуть у різних країнах чи навіть культурах, уникнути релігійного формалізму, натомість зробить її живою, завжди сучасною і зрозумілою для теперішньої людини та, поклавши до ніг Ісуса все тимчасове й минуще, проголосить лише Його своїм Господом – центром і вершиною свого життя», − наголосив Блаженніший Святослав у своєму Посланні до молоді.

Департамент інформації УГКЦ

27.03.2012р. Б. / «Світ без Бога стає ворожим до людини», - Папа під час Літургії в Сантьяго-де-Куба

 

200000 осіб взяли участь в Літургії, очоленій Бенедиктом XVI, на Площі ім. Антоніо Масео в Сантьяго-де-Куба, з нагоди 400-ої річниці отримання шанованого образу Діви Марії Милосердя дель-Кобрі, покровительки Куби. Був присутній також глава кубинської держави Рауль Кастро.

 

У проповіді, присвяченій Євангелію Урочистості Благовіщення, Бенедикт XVI пояснив значення Таємниці Утіловлення Бога, що став людиною: "У Христі, - сказав він, - Бог реально прийшов у світ, увійшов в нашу історію, жив серед нас, виконавши тим самим палке бажання людського роду, щоб світ був дійсно домом для людини. І навпаки, коли Бога витісняють, світ перетворюється на місце  вороже до людини, порушуючи справжнє покликання творіння: бути простором для союзу, для любові між Богом і людством, яке відповідає Йому взаємністю".

 

Далі Святіший Отець пояснив, що метод Бога - це метод свободи: "Наш Бог, увійшовши в світ, побажав довіритися вільній згоді одного зі Своїх творінь. Лише коли Діва відповіла Ангелу: «Се, Раба Господня, нехай буде мені по слову твоєму» (Лк. 1,38), - починаючи з цього моменту предвічне Слово Отця почало своє існування в часі. Зворушливо бачити, що Бог не просто поважає людську свободу, але, здається, потребує її. І ми бачимо також, як початок земного існування Сина Божого відзначено подвійним «так» спасаючій волі Отця: «так» Христа і «так» Марії. Цей послух Богові відкриває двері світу перед істиною і спасінням. Воістину, Бог створив нас як плід Своєї безмірної любові, тому жити згідно з Його волі - це шлях для здобуття самих себе, істини нашого буття, в той час як віддаляючись від Бога, ми віддаляємося від самих себе і потрапляємо в пустку. Послух вірі є справжньою свободою".

 

Бенедикт XVI потім висловив підтримку кубинським католикам, які трудяться "мужньо і самовіддано" в цей особливий історичний момент, який переживає вся країна, - побажавши їм, щоб "Церква все більше проявляла своє справжнє обличчя, стаючи місцем зустрічі, в якому Бог наближає Себе до людей". Папа закликав їх продовжувати цю місію "без страху і комплексів", слідуючи за Ісусом на шляху хреста і приймаючи "з терпінням і вірою будь-які протидії і страждання. Господь, - сказав він - "переміг силу зла, яка все затьмарює, і дав прорости новому  світу, світу Бога, світла, істини і радості".

 

На закінчення Святіший Отець закликав захищати шлюб і сім'ю, "її найвищу місію бути основним осередком суспільства". "Куба, - сказав він, звертаючись до католицьких сімей, - потребує свідоцтва вашої вірності, вашої єдності, вашої здатності приймати людське життя, особливо найбеззахисніше".

За матеріалами Радио Ватикана



Джерело:  Мандрівники Христа Царя

20.03.2012р. Б. / Папа про умови зцілення і спасіння

 

«Щоб бути зціленим, кожен повинен визнати, що є недужим; кожен повинен визнати свій гріх, аби Боже прощення, вже подароване на хресті, могло здійснитися в його серці та житті», – на це звернув увагу Папа Бенедикт XVI, промовляючи перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 18 березня. 

 

Святіший Отець зазначив, що великопосний шлях до Пасхи – це шлях з Ісусом через «пустелю», тобто час на те, щоб більше прислухатися до Божого слова та викривати спокуси, «що промовляють у нас всередині». На обрію цього шляху вимальовується хрест. Ісус знає, що він є вершиною його місії. В Євангелії від святого Йоана читаємо, як Спаситель говорить про Себе: «Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Йн 3,14-15). Папа пояснив, що ці слова стосуються події зі Старого Завіту, коли на Ізральський народ у пустелі напали отруйні гадюки, від укусів яких багато людей померло. Тоді Бог наказав Мойсеєві зробити мідяного змія та поставити на жердину, а кожен, хто на нього поглянув, був вилікуваний. «Також Ісус, – додав Бенедикт XVI, – буде піднесений на хресті для того, щоб кожен, хто в небезпеці смерті задля гріха, був спасенний, звернувшись до Нього, померлого за нас».

Святий Августин, слова якого навів Святіший Отець, цю подію прокоментував, зазначаючи, що лікар, наскільки це від нього залежить, приходить, щоб врятувати людину, і якщо хтось не дотримується його приписів, той сам себе руйнує. «Спаситель прийшов у світ. І якщо ти не хочеш бути Ним спасенний, то сам себе засуджуєш», – сказав Бенедикт XVI, цитуючи згаданого Отця Церкви, та додав: «Отож, якщо такою безмежною є милосердна любов Бога, Який дійшов до того, що віддав свого Єдиного Сина як викуп за наше життя, великою є також наша відповідальність». Адже, як навчав святий Августин: «Бог засуджує твої гріхи, і якщо також і ти їх засуджуєш, то єднаєшся з Богом». 

Папа зазначив, що іноді людина більше любить темряву, бо прив’язана до своїх гріхів. «Але лише відкриваючись на світло, лише щиро сповідуючи свої провини перед Богом, можна знайти справжній мир і справжню радість», – додав він, пригадуючи про важливість Святої Тайни покаяння, зокрема, під час Великого Посту. 

«Дорогі друзі, завтра відзначатимемо урочисте свято святого Йосифа. Від щирого серця дякую всім, які згадуватимуть про мене у своїх молитвах у день моїх іменин», – сказав на завершення Бенедикт XVI, особливо прохаючи молитися за його Апостольський візит до Мексики й на Кубу, який розпочнеться наступної п’ятниці. 

За матеріалами: Радіо Ватикан

Джерело:  КРЕДО 

13.03.2012р. Б. / «Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя»

"Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя"

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на 2-гу неділю Великого Посту

Євр 1,10-2,3; Мр 2,1-12.

Не можемо ніколи забувати про те, що усе написане у Святому Писанні, здійснено під натхненням Святого Духа. Очевидно, що деякі тексти дуже прості, але вони надзвичайно цінні, бо розповідають нам про далеку давнину та створення світу Богом, про давню історію людства, яке було тісно пов’язане із своїм Творцем. Господь не потребував творити світу, але його велика любов, що перебуває у Пресвятій Трійці наклонила до того, щоб покликати до життя ангелів у небі та людей на землі. Чи можливо, є ще якісь твори, покликані Господом до життя у надзвичайно широкій Вселеній, якоїне обіймають потужні телескопи? - Нам не відомо, бо Церква залишає це для вирішення науковцям. Хай вони досліджують та скажуть правду про те, що довідаються. Є різні версії про якихось інопланетян, що залітають на землю на різних тарілках, але поважні вчені про це зовсім не бажають стверджувати. Церква, натомість, не заперечує існування ще якогось життя у вселенських просторах, лише очікує на обґрунтоване наукове твердження, якого до цього часу ніхто поважно не вчинив.

 

Знаємо, що є другий світ, до якого ми з вами невмолимо спішимо. Бо кожен Новий рік, кожен наш ювілей дають сигнал про скорочення нашого життя на землі, про його все ближчий та ближчий кінець. Нам відомо про ангелів, які перебувають на служінні Всевишнього Бога та про нечистих духів, які терплять кару й спокушують людей до зла із-за великої заздрості, бо кволіші за злих духів люди осягають вічну нагороду в Господа, а ті – втратили її навіки. У читанні до євреїв знову пригадується про те, що Бог оснував землю та небеса, також, що вони загинуть, а Творець не зміниться ніколи. Знову, в посланні говориться про службових духів, ангелів, які мають завдання допомагати людям, щоб отримати спасіння. Отже, ми не самі, з нами ангели, наші хоронителі, які уболівають за наше достойне християнське життя. Звичайно, кожен ангел радіє з доброго життя християн і навпаки, сумує, коли особа віддаляється від гідного духовного життя. Коли  людина не слухає його й не відповідає на гідну пораду доброго ангела, а йде за волею Адама та Єви, вибираючи підступну та згубну намову диявола, тоді наражає себе на гірку небезпеку зневаги Бога та можливо, втрати вічного щасливого життя. Хто не приймає волі Бога, така особа живе за власною волею, прислуговуючи злому духові. Тому спостерігаємо дуже багато у світі різного розбрату й дивуємося, але це не стається спонтанно, бо воно діється внаслідок заперечення Господніх законів. Адам за непослух був вигнаний із раю, проти нього збунтувалася земля й природа, подібно стається і тепер, коли чуємо та бачимо дії цунамі, вулканів, землетрусів, штормових вітрів, смерчів, появляються різного роду невиліковні хвороби тощо. Між іншим, сьогодні якраз річниця, як цунамі у Японії забрав життя багатьом людям та зробив величезну руїну із усього побудованого, що обчислюється мільярдами доларів. А, коли ще заглянути в історію, тоді пригадаємо, що терористичний акт вчинений в США, теж стався одинадцятого числа, тільки у вересні 2001 року. Такі явища не стаються тому, що просто насувається одна частина землі на іншу чи просідає земля в морях та океанах й дає поштовхи; або від того, що дують шалені вітри від зустрічі різних перепадів температур в атмосфері; чи відбувається вулканічні викиди від неймовірних температур тощо. Цього, мабуть не було б, коли б люди святкували Боже ім’я, не гнівили Господа, покинули свою зухвалість, зверталися до нього за допомогою, як це робив праведний Авраам, який бажав врятувати два міста від сірчаного вогню. І Творець прислухався до слів святця й був готовий помилувати міста Содом та Гомору, але там не знайшлося праведних людей, які служили б Всевишньому Богу, тому й випав сірчаний дощ, щоб знищити беззаконня, а разом і усіх тих, хто був його причиною (пор. Бут 19,24-25). Люди віддалилися від Бога, не спішили йому служити, забули про нього, зневажали його, не зважали на припис Святого Писання, де говориться: «… хто до нього прибігає покараний не буде» (Пс 34,23). А ці до Бога не прибігали, подібно, як і Адам.

 

Автор послання до євреїв турбується й напоумляє, щоби «вважати дуже пильно», бо злий дух може звести, також, добру людину з гідної дороги. Переймаючись доброю долею людини, автор наголошує те, що закони Бога не тільки для проголошення, але найперше - для виконання. Він пригадує, що слова, які звіщали ангели були дуже зобов’язуючі для народу і про це читаємо в багатьох місцях Святого Писання. Тоді, що скажемо про слова й закони, які проголосив Господь та прищепив до нашого сумління, якого не можна позбутися і, яке буде свідком у вічності разом із ангелом на суді перед Богом про всю історію нашого життя?  Ангел Божий жалівся на ізраїльтян, яких вивів із дому неволі, що вони не послухали його голосу й укладали союз з мешканцями обіцяної землі та не понищили їхні жертовники. Промовив Господь, що не прожене через їхню неслухняність тих народів, що стали їхніми ворогами, а їхні боги, тобто ворогів, будуть сильцем для вибраного народу (пор. Суд 2,1-4). Неслухняність ангелу стала великою перешкодою допомоги Божої вибраному народові.

 

Достойні молільники, любі наші парафіяни та прихожани, нам потрібно прийняти й гідно виконувати волю Господню, незважаючи на тягарі, що утискають нас та невигоду, як ми часто думаємо. Господь посилає нам свого ангела, який дбає про нас й трудиться, щоб нам допомогти вистояти і тяжких труднощах життя. Бруно Ферреро у своїй легенді «Два ослики» пише про двох ослів, що прибули до Вифлиємської печери. Очевидно, вони тяжко працювали, а тут могли помолитися та просити помочі від Дитяти Ісус. Знову навантажені тягарем рушили в дорогу. Один із них скаржився іншому, що він просив Месію, щоб звільнив його від тяжкої праці, а так зовсім не сталося, - змушений продовжувати важкий труд. Другий повідомив, що він просив в Ісуса сили носити тягарі й енергійно рухався вперед (див. «Б. Ферреро «Життя – це все, що ми маємо», легенда: «Два ослики»). Тягарі необхідно нести з Божою допомогою, бо їх ніколи не уникнемо!

 

Час Великого посту - сприятливий, щоб переосмислювати своє життя й направляти його увесь час на добру християнську дорогу. Користаймо із часу, який нам пропонує Господь, щоб щиро покаявшись та примирившись із Богом ми удостоювалися звання почтивих борців за вічне щасливе життя. Вкінці помолімося молитвою ірмоса із Утрені цієї неділі: «Темні і скверні помисли охоплювали мене, коли я, блудний, далеко відійшов від тебе, Спасе; нині ж взиваю до тебе: згрішив я, згрішив, спаси мене, що усердно вдаюся до твого милосердя» (Утр. 2-ої нед. Вел. Посту, п.3). Милостивий Господи, будь нам спасінням й милосердям! Божа Мати, відкрий нам вуха, щоб слухати й виконувати Божі повеління!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський
11 березня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра


Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Мандрівники Христа Царя

12.03.2012р. Б. / «Гріх – глибока рана, яку кожен сам собі завдає; гріх робить нас розслабленими», - Глава УГКЦ

 

«У період Великого посту ми часто роздумуємо над природою гріха. Більшість із нас переконана, що гріх є порушенням того чи іншого закону, або ж вважає, що грішити - означає когось образити. Насправді ж, гріх є глибокою раною, яку кожен сам собі завдає; гріх робить нам розслабленими», - про це сказав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, під час проповіді в другу неділю Великого посту, 11 березня 2012 року, в Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

 

На переконання Першоієрарха Церкви, людство зараз живе у світі «порожніх слів». «Ми не можемо зрозуміти, що означає слово у книгах Святого Письма. Однак, відповідно до біблійного розуміння, слово є силою. Адже коли людина когось благословляє, вона  вимовляє добре слово, яке будує, підносить. Коли ж людина лихословить, її слова мають руйнівну силу», - зазначив проповідник. Предстоятель УГКЦ стверджує, що  «Христос промовляє те слово, яким Бог сотворив небо і землю, але Він не є лише носієм Божого слова, Він сам є Словом Божим, яке будує і відроджує людину».

 

«Від нас, українців, залежить суспільне життя в державі. Якщо ми будуємо це життя на обмані, то сильної і могутньої держави у нас не буде. Отож будьмо подібні до тих чотирьох друзів розслабленого, якого ми згадуємо сьогодні, котрі принесли цього хворого до Ісуса. Принесімо сьогодні до Христа наш український народ і молімося за Україну, тоді цей Великий піст щось змінить у нашому житті і житті нашого суспільства», - закликав Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

07.02.2012р. Б. / «Коли ми хочемо пізнати ціну нашим ділам, не слід дивитися на інших грішників, а потрібно споглядати очима нашого Бога», − Блаженніший Святослав (Шевчук)

 

У неділю Митаря і фарисея, 5 лютого 2012 року, Блаженніший Святослав (Шевчук) відслужив Божественну Літургію в монастирі Святої Софії Премудрості Божої Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, що в Києві, де напередодні він освятив престол для монастирської каплиці.

Говорячи про спорудження нового престолу, Глава УГКЦ у проповіді звернув увагу вірних на те, що жертовник, в якому щодня приносять безкровну жертву, є особливим місцем, де збирається Церква. «Жертовник у літургійній і духовній традиції нашої Церкви є джерелом освячення, місцем переміни хліба і вина на Тіло і Кров Ісуса Христа. Навіть тоді, коли хтось почувається грішним, повинен молитися із покаянням та надією, і тоді з цього жертовнику випливе жива вода життя, яка омиє вас і наповнить небесною святістю», − сказав Блаженніший Святослав.

Проповідник наголосив на тому, що неділя Митаря і фарисея є кроком, який наближає нас до Тріоді пісної. Першоієрарх Церкви запропонував вірним поміркувати над постатями фарисея і митаря, зокрема зосередитися на їхній молитві у храмі. «Очевидно, що Церква прихильніше ставиться до позиції митаря. Бо ж фарисей, стоячи перед Божим обличчям, не бачив Бога і не порівнював себе із Господньою святістю і досконалістю, а помітивши того, хто стояв позаду, порівнював себе з ним. Він почувався щасливим, бо вважався більш праведним. Натомість митар, стоячии ззаду, бачив святе Боже обличчя і ,як каже євангелист Лука, не смів очей звести до неба», − роздумував Предстоятель УГКЦ.

«Ми повинні зрозуміти, що лише людськими силами не осягнемо святості. Коли хочемо пізнати ціну нашим ділам, не слід дивитися на інших грішників, а потрібно споглядати очима нашого Бога», − завершив Блаженніший Святослав (Шевчук).

Департамент інформації УГКЦ

11.01.2012р. Б. / Митрополит Львівський: наше життя повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом

 

Слово Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського владики Ігоря
на Архиєрейській Божественній Літургії із капеланами пенітенціарної служби

Мр. 10, 2-13.

Достойні учасники моління, приємно й важно те, що ми зібралися на молитву, священики стали навколо престолу, інші моляться спільно у церкві, щоб прославляти Бога та дякувати йому за його велике милосердя до усіх нас. Переживаємо недалекий час після Різдва Христового і розуміємо, що наше життя, як віруючих осіб, повинно бути націлене на те, щоб вчитися гідного спілкування з Богом. Людина, яка далека від Бога, яка виключає Господа із свого життя, спосібна дуже помилятися, а за такими помилками можуть скриватися глибокі порушення Божого Закону. Навіть у короткому читанні, що ми почули від апостола Марка, описано про встановлений Богом нерозривний подружній зв'язок. Фарисеї, спокушуючи Ісуса Христа запитували про відпускну грамоту, яку надавав Мойсей та дозволяв чоловікові відпустити жінку. А Господь не дуже підтримував такий спосіб вирішення проблеми і вказав, що те діялося тільки тому, що люди тривали у своєму завзятті одні проти одних, практикуючи запеклість серця. І Мойсей, щоб вирішити цю проблему, щоб не доходило до гірших наслідків, знаючи людську неміч та бажання тривати у ній, дозволив на розлучення. Пізніше Христос вказав, що Господь встановив чоловіка для жінки, а жінку для чоловіка так, що, коли вони зійдуться, щоб не розлучалися, а були одним цілим і то, через усе своє життя.

Нам відома велика проблема життя у подружжі, яке часто закінчується розлученням, коли молоді люди стають на дорогу спільного життя, щоб творити сім’ю. Жаль, що стається так, коли після певного періоду буття разом, подруги звинувачують одне одного й розходяться. І тут відбувається не тільки порушення закону Божого та Церкви, але за тим, часто слідують різні фізичні надуживання, звинувачування, взаємне побиття - чи в односторонньому порядку, може теж доходити і до вбивства.  В нашому випадку зібралися особи, що задіяні в духовному обслуговуванні тих, хто знаходиться у в’язницях за порушення державних законів. Ті, хто порушує закони й виявлені спеціальними службами, а потім засуджені до різних мір й термінів покарання, надалі залишаються людьми. Багато із них жаліють за скоєння негідних вчинків, каються і мають на це право та обов’язок, щоб найперше миритися з Богом. Це дуже добре, коли особа обдумує свій попередній злочинний спосіб вирішення питань, кається й бажає стати на добру дорогу. Мабуть, найлегше примиритися з Богом, який дає шанс кожній людині і то без осудження у в’язниці. Звичайно, хто помирає без покаяння, а за такою особою числяться духовні злочини, справедливість Божа вимагає, щоб віддати людині згідно її способу життя.

Спосіб служіння в’язням це – дуже відповідальна послуга, не проста й нелегка, бо там, часто знаходяться особливі люди, до яких потрібен винятковий спосіб підходу та пізнання особи. Тому варто було б, щоб частіше капеланам цієї сфери служіння влаштовувати зустрічі з психіатрами та психологами, які б більш фахово розповідали про таких осіб та легший спосіб спілкування з ними. Священики також, повинні старатися, щоб певним особам запропонувати психіатричну послугу. За скоєним злочином криється гріх, який має негативний вплив на особу. З іншого боку, особа, що вчинила зло, навіть сповідаючись, може не мати довіри до сповідника й думати, що він десь виявить правду про скоєний негідний вчинок. Особливо це відноситься до щойно навернених осіб, або не зовсім утверджених у вірі. Від священика, який сповідає осіб, що знаходяться у в’язницях, вимагається великої уваги та авторитету, щоб йому щиро довіряли ті, хто потрапив за ґрати. Із Святого Писання нам відомо про несправедливі звинувачування певних осіб. Не будемо говорити про несправедливий суд проти Сина Божого, але, наприклад, згадаємо несправедливе осудження Йосифа єгипетського, сина Якова (пор. Бут. 39,7-23). Знане теж інше несправедливе звинувачення та вирок проти невинної Сусанни, яка боронила своєї честі проти гидкого зазіхання двох суддів (пор. Дан. 13). І таких несправедливих вироків та звинувачень не бракує до сьогоднішнього дня по усьому світі. А часто стається, що судді можуть помилятися й вважати, що вони вирішують справедливо справу, при тому заведені у блуд ходом досудового слідства. Не згадуємо про різні несправедливі й кроваві засудження, що видавалися над тими людьми, хто вірно служив Богові та не відрікався від нього в ім’я несправедливих законів чи поклонінню видуманим божкам. У посланні до євреїв читаємо такі слова про тих, кого світ несправедливо засудив ради імені Господнього: «Ще інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в'язниць. Були побиті камінням, були перерізані, вмерли, зарубані мечем, тинялися в овечих і в козячих шкурах - збідовані, знедолені, покривджені» (Євр. 11,36-37).


Заохочую вас, достойні отці та брати що послуговуєте у в’язницях, щоб ваше служіння було духовно легким, відважним та охочим допомогти тим, хто потребує вашої помочі, бажає каятися й з допомогою Бога змінити життя на дорогу доброго християнства. Дякую вам за вашу нелегку й відважну послугу! Хай Господь буде у вас та благословить своїми щедрими дарами!

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ,
Львівська Духовна Семінарія Святого Духа, 10 січня 2012 р.Б.


Джерело: www.ugcc.lviv.ua