10.09.2012р. Б. / Вийшла друком книга Митрополита Львівського Владики Ігора «Духовне слово»

Між єпископом і його стадом існує живий і плідний зв’язок. Таку думку висловив владика Михаїл (Гринчишин), Єпископ-емерит екзархату для українців греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу у  передмові до першого тому книги «Духовне слово» проповіді та промови Високопреосвященного Митрополита Львівського Владики Ігора (2002-2007рр.), яке нещодавно вийшло друком у видавництві «АРТОС».

 

Свідченням живого зв’язку Владика Михаїл вважає ті численні промови, які автор продумував, осмислював окрему подію, щоб вирізнити її відповідним словом.

 

На 500 сторінках першого тому книги, опубліковано слово Високопреосвященного Владики Ігора під час Чину благословення та освячення: церков, монастирів, каплиць, пам’ятників та меморіальних таблиць; ювілейні промови, виступи на конференціях, семінарах, конгресах, з’їздах, слова пам’яті, реколекційні промови, слово на закінчення року, звернення до вчителів, учнів, випускників, студентів, мирян, духовенства та ін..

 

Усі проповіді та промови упорядковано по роках є окремий блок світлин,  також додається тематичний покажчик.

 

Владика Михаїл зауважив, що у цих виступах немає нічого зайвого, вони є гідними і достойними того, що можуть слугувати зразком для єпископів та священників, коли випадає нагода висловити корисне та повчальне слово.

 

«За цей збірник промов і писань Владиці Ігореві належить щира подяка: за труд, за працю, за рішучість і за витривалість у виконанні його архієрейських завдань», - сказав владика Михаїл.

Книгу можна придбати у релігійних книгарнях міста.

Прес-служба Львівської архиєпархії

19.08.2012р. Б. / Святе Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Коротка історія

Святкування цього празника сягає IV ст. В цьому часі св. Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, збудувала храм на горі Тавор у честь Господнього Преображення. Від VI ст. цей празник урочисто святкується у Східній Церкві під назвою „Господнього Преображення”. В Західній Сирії у VIII столітті він називався „Празником Тавору”.

Первісно празник Преображення святковано в місяці лютому. Одначе тому, що цей радісний празник звичайно випадав у часі Великого Посту, а це було незгідне з духом посту й покути, то його перенесено на день 6 серпня. Чому якраз на цей день? Історик Євсевій і св. Іван Дамаскин є тієї думки, що Господнє Преображення відбулося 40 днів перед Христовою смертю. Тож св. Церква йдучи за цією думкою, перенесла цей празник з місяця лютого на 6 серпня тому, бо 40 днів пізніше, це є 14 вересня, випадає празник Воздвиження Чесного Хреста — пам'ять Христових мук і смерті.

Празник Преображення належить до 12 великих празників нашої Церкви. Він має один день перед і сім днів попразденства. Стихири й канони празника уложили св. Іван Дамаскин і Косма Маюмський.

Цей празник припадає у тому часі, коли доспівають плоди землі. І від найдавніших часів у Східній Церкві того дня на подяку Богові буває благословення первістків земних плодів. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити первістки плодів до Господнього Храму. Звичай благословити в церкві первоплоди вже приписують Апостольські правила з кінця III ст.

 

Про ікону

Була колись на горі Афон школа сакрального живопису. Курс навчання включав не лише формальні та художні техніки, але й вивчення богослов'я та літургії, поєднане з практикою молитви. Наприкінці навчання учень повинен був скласти певного роду іспит зрілості, написавши ікону. Тема була постійною: Преображення на горі Тавор. Чому саме ця тема? Причина цього очевидна. Те, що апостоли побачили на горі, було, згідно з поясненням Отців Церкви, провіщенням майбутнього світу після воскресіння з мертвих, візія преображеного світу, який досяг своєї остаточної досконалості. Зображаючи цю тайну, священний іконописець повинен був довести, що він теж здатен побачити всесвіт вже не тілесними очима, а очима віри, поглядом, просвітленим Божою благодаттю в духовному спогляданні.

У цій іконографічній композиції зображено проблиск неба на землі. Сам Христос заявив, що деякі учні не зазнають смерті, поки це не побачать (Мр. 9, 1; Мт. 16, 28). На горі Тавор Христос об'явив Свій божественний стан, Божу природу, яка, на очах у трьох Апостолів, цілком переобразила Його людську природу. В небесному сяйві мандорли, у блиску світла, видно Христа Вседержителя: «Обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17, 2). На іконі Христос тримає сувій Нового Закону, і це символічно, адже суттю цього закону є любов, яку Бог виявив світові і яку люди мають наслідувати (Йо. 13, 34). Правою рукою Христос благословить світ, що його Він прийшов спасти (Йо. 3, 17).

На деяких іконах „Преображення” біле світло Христа, що осяє цілий світ, передає свою білизну також каменям гори. Таким чином ціла видима природа стає об'єктом „споглядання природи”, „школою душ”, дозволяючи краще пізнати Творця. З цієї нагоди варто згадати думку Оригена, який у саме такому містичному сенсі інтерпретує текст Святого Письма: „підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли” (Йо. 4, 35).

Якщо інтерпретувати її саме так, то ікона „Преображення” становить контемплятивну програму християнського життя: намагання побачити світ у світлі віри, очима Бога. „Таворське бачення” було для афонських ченців метою їх молитви. Вони були переконані, що у ньому не лише світ постає преображеним, це бачення преображає й нас. У божественному житті Син народжується, споглядаючи Отця, а в людському житті споглядання Христа становить необхідний елемент для нашого духовного народження як усиновлених дітей Божих.

Цією величною подією Христос хотів просвітити Апостолів про те, що Його страсті та смерть — добровільні та що після того настане славне воскресіння. Про це й говорив Христос Апостолам, коли вони сходили з гори Тавор (Мр. 9, 9-13; Мт. 17, 9-13). Небесна слава Преображення також нагадує нам, що Христос вдруге прийде у славі при кінці цього віку, щоб вповні завершити Боже Царство. Тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13, 43), а природа, за словами Йоана, буде перетворена: «Побачив я небо нове і землю нову» (Од. 21, 1). Сам же Христос каже: «От, нове творю все» (Од. 21, 5).

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 7: Преобразився ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам твоїм славу твою, скільки змогли. Нехай засіяє і нам, грішним, світло твоє повсякчасне, молитвами Богородиці, Світлодавче, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 7: На горі преобразився ти і, скільки змогли, ученики твої славу твою, Христе Боже, виділи, щоб, коли побачать, як тебе розпинають, страдання зрозуміли добровільне, а світові проповідять, що ти єси воістину Отче сяяння.

 

Друге соборне послання ап. Петра 1, 10-19

Улюблені, старайтеся утвердити ваше покликання і вибрання; бо, те роблячи, ніколи не згрішите. Таким бо чином відкриється вам вільний вхід до вічного Царства Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Ось чому я ніколи не перестану пригадувати вам ці речі, хоч ви їх знаєте і утверджені в теперішній правді. Вважаю бо справедливим, доки я в цім тілі, розбуджувати вас цими напоумленнями, знаючи, що незабаром треба буде мені покинути це моє тіло, як і Господь Ісус Христос мені це об'явив. Буду, однак, старатися, щоб ви завжди, навіть і після мого відходу, тримали в пам'яті ці речі. Не йдучи за хитро вигаданими байками, ми об'явили вам силу й прихід Господа нашого Ісуса Христа, але ми власними очима бачили Його велич. Він бо прийняв від Бога Отця честь і славу, коли до Нього прийшов такий голос від величної слави: Це мій Син улюблений, Якого Я вподобав. І цей голос ми чули, як сходив із неба, коли ми були з Ним на святій горі. А при тому ми маємо ще сильніше пророче слово. Ви добре робите, звертаючись до Нього як до світильника, Який світить у темному місці, аж поки не почне розвиднятися, і рання зоря не зійде в ваших серцях.

 

Євангеліє від Матея 17, 1-9

В той час узяв Ісус Петра, і Якова, й Івана, брата його, і возвів їх одних на гору високу. І переобразився перед ними: і просвітилося лице Його, як сонце, а ризи Його стали білі, як світло. І ось з'явились їм Мойсей і Ілля, розмовляючи з Ним. І озвавшись, Петро сказав Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі. І як він іще говорив, ось хмара світла осінила їх. І ото голос зі хмари, що казав: Цей є Син Мій возлюблений, що в Ньому моє благовоління; Його слухайте. І як почули учні, впали лицем до землі й вельми налякались. І приступивши, Ісус доторкнувся їх і сказав: Встаньте і не бійтеся. Коли ж вони підвели очі свої, нікого не бачили, тільки Ісуса єдиного. І як вони сходили з гори, заповів їм Ісус, кажучи: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих.

 

Проповідь

Сьогоднішній світ дуже вразливий на різні події та добре поінформований про них. Часто, відомо про деталі подій, їхня історія та підґрунтя. Люди звертають велику увагу на щось особливого, навіть, очікують якоїсь зміни чи видимого втручання Бога в їхнє особисте чи ближніх життя. Чуємо то тут, то там про мироточення ікон, появу хрестів або лику Спасителя тощо. Недавно у телевізії показали, що у Хмельницькій області на стовбурі дерева, де відламалася гіляка - видний лик Спасителя. І правда, це можна було спостерегти та вималювати в уяві певні риси. Було показано, що люди приносили туди хліб, фрукти, цукор, мед тощо, складали на стіл та молилися разом зі священиком. Сам священик, теж говорив журналістам про чудо. Це добре, що люди збиралися на молитву немалою кількістю з навколишніх сіл та околиці. Запитуємо: чому ці люди не приходять кожної неділі та свята на молитву в церкву, не розкаюються у своїх гріхах та не змінюють свого способу життя на краще, у духовному розумінні слова. Так, тільки деякі з них моляться, відвідують щонеділі церкву, дотримуються установлених постів і т.д. А ось особливі явища притягають людей, промовляють до їхнього сумління, наводять спасенний страх про те, що їх чекає у вічності. Люди забувають, що вони відкуплені дорогою ціною: кров'ю, що її пролив Ісус Христос ради нашого спасіння. Кожна Служба Божа, це - безкровна жертва за людей, молитва Сина Божого до Небесного Отця за наше освячення та спасіння.

 

Свято Преображення ГНІХ ставить нам перед очі велику подію, що сталася на горі Тавор з Ісусом Христом, який взяв зі собою трьох учнів, Не потрібно було брати усіх, вистарчало трьох свідків, щоб пізніше це стало явним та проголошеним. Святий Іван євангеліст, свідок цього, чомусь не описав цієї події у своїх євангельських розповідях? Коли Спаситель цього разу вийшов на гору, апостоли побачили дивну зміну, що відбулася не тільки на обличчі Ісуса, яке «засяяло наче сонце», але його одежа, також, світилася неймовірним світлом. Не від хімічних елементів вона заблищала й побіліла, але від величної сили Божества і то тільки, як прояв до певної міри. У Господі події стаються по-іншому як у людей. Люди обмежені, а Він - Творець, Всевишній Бог, Володар світу та усяких змін. Апостоли побачили невидиме Божество видимим у плоті на Таворській горі осяяним й цим були дуже у страху здивовані (пор. Утр. свята, ірмос 7-ої пісні). На горі з'явилися два старозавітні пророки, про яких знали учні, але вони їх ніколи не бачили. Осяяний пророк Мойсей та вогняний Ілля дуже давно відійшли до вічності перед появою на світ учнів Христових на землі. Невідомо звідки учні знали, що це були ці пророки. Можливо із розмови, що чули, яка відбувалася поміж Спасителем, а пророками? А може бути, що Ісус Христос пізніше сказав їм про цих учасників спілкування? З цієї події виходить, що учні не брали участі в розмові? Євангелист Лука навіть пише, що учні поснули; мабуть розмова тривала довго (пор. Лк 9,32)? Не знаємо способу постави пророків та Спасителя під час розмови? Чи вони були підняті у повітрі усі троє, як часто зображується цю подію на іконах, чи стояли на землі? Хоч це не так важливо, як спілкувалися дані персонажі, однак, хочеться знати про їхню поставу та спосіб спілкування. Відомо, що розмовляли про терпіння, які очікували Ісуса Христа. І це був видимий знак важності терпіння Спасителя, а разом з тим показ Його божественної та людської природи. Навкруги цієї події сталися дивні знаки: переміна й блискучий вигляд обличчя Христа та світло його одежі; поява пророків із другого світу; хмара, що огорнула присутніх й виразний голос із неба: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт. 17,5).

 

Три постаті неба і три особи землі зустрілися на горі. Учні припали до землі, як земляни, що лякаються й дивуються усякій незвичайній зміні. Інша постава пророків, що вільно себе поводили під час розмови зі Спасителем. Особи неба почувають себе безпечно, вільно, перебуваючи у великій любові з Ісусом Христом, своїм Богом. Особи землі, учні Христові, - липнуть до землі, припадають до неї, не можуть відірватися та покинути земських думок та потреб. Петро проголосив, що вони бажали б залишитися тут назавжди, будуючи тільки три намети для пророків та Христа. Зрівняв, однак невдало. Сина Божого з людьми, хоч пророками, що стали уже учасниками вічної слави у небі. Це - апостол, що не бажає терпіння Спасителя, не розуміє важливості та потреби викупу людського роду від поранення гріхом. Він докоряв Христові: «Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!» (Мт. 16,22). Петро боїться терпіння Ісуса, а цей прийшов на землю, щоб показати в такий спосіб велику любов Бога до грішного люду, немічної людини. Петро думав про себе і своє задоволення з товариства, якого став учасником. Сам був готовий перебувати під відкритим небом, палючим сонцем, вітрами та дощем. Це - велика зміна, велике захоплення тих осіб, хто уже на землі торкнувся небесних вершин, або намагається це гідно розуміти і йти шляхом освячення й спасіння. Святий Іван Золотоустий роздумує, що явлене у цій 'події було лише поблажливістю, але не точним представленням предмету Преображення. Він навчає, що для оглядання нетлінних тіл та їхньої слави потрібні нетлінні й безсмертні очі. Людські очі не витримали б цього небесного світла та слави, якою огорнуті постаті неба, а тим більше Господь (пор. св. Ів. Золотоустий  «До святого Теодора» п. 11).

 

Сьогоднішнє свято навчає й закликає нас до переміни нашого життя. У цій переміні перше місце повинен зайняти Христос, який сам здібний змінити людину на краще, якщо вона дозволить йому це вчинити. Сама людина безсила довершити позитивні зміни у собі - потрібне Господнє втручання. Ми маємо дуже великий дар та велике чудо переміни хліба та вина під час святої Літургії у Тіло та Кров Спасителя. Часте споживання та участь у цих Дарах, допомагають нам вносити переміну нашого духовного життя, освячувати його. Колись Спаситель відзивався до учнів: «Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Лк. 18,16). Ми Його діти, тому ніхто й ніщо не може нам заборонити, щоб приходити до Бога й здобувати Небесне Царство. Апостоли побачили маленьку славу й були готові залишатися там у складних умовах, щоб тільки бачити й перебувати разом у цьому захоплені, яке дав їм бачити Господь. З неба пролунав голос Отця, який засвідчив про Божество його Сина, Ісуса Христа та вказав нам, щоб Його слухати. А слухати його, означає прийняти вповні науку Ісуса Христа до свого серця та жити нею. Не потрібно лежати й припадати до землі, хіба що у молитві. Потрібно слухати голосу Спасителя, духовно вставати, не лякатися, але мати довіру до Бога, отрясатися з наших духовних падінь і йти вперед. Хай Господь благословить нам у наших змаганнях за небо, за вічну щасливість.

 

Звернемося нашою молитвою до Господа молитвою ірмоса сьогоднішнього свята: «Привів ти, Спасе, мене любов'ю і перемінив ти Божественним твоїм бажанням; але спали вогнем духовним гріхи мої і сподоби насититися твоєю споживою, щоб, подвійно радіючи, я величав благий, твою велич» (Утр. ірм. п.9)

 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський, УГКЦ

Архикатедральний Собор Св. Юра, м. Львів, 19.08.2011 р.Б.

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 1979;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Преображення ГНІХ.

Джерела: www.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

07.08.2012р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (30.07 – 05.08.)

 

Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського УГКЦ владику Ігоря (Возьняка) нагороджено «Почесним знаком святого Юрія». Нагороду міський голова вручив з нагоди 60-річчя від Дня народження, яке днями святкуватиме Архиєрей, та за невтомну працю на благо нації.

 

1-2 серпня, цього року, у Боронявському монастирі, Василіянської Провінції Св. Миколая, відбулися відпустові святкування з нагоди празника Святого Пророка Іллі. Центральним богослужінням в празник Св. Пророка Іллі у Боронявській обителі, була Урочиста Архієрейська Божественна Літургія, яку очолив та виголосив під час неї проповідь, Преосвященний Владика Димитрій ГригоракЧСВВ – Правлячий Архієрей Бучацької єпархії УГКЦ. 

 

2 серпня 2012 року, у день Святого пророка Іллі, Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, відвідав студитський монастир Святого пророка Іллі в Дорі на Івано-Франківщині. Глава УГКЦ зазначив, що «ми живемо в час, коли все міняється, перемішується: народи, культури, мови», тому нам сьогодні важливо зберегти віру наших батьків. Із Главою УГКЦ під час Літургії співслужили Владика Володимир (Війтишин),Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський, Владика Миколай Сімкайло, Єпарх Коломийсько-Чернівецький.

 

Також цього дня Преосвященний владика Венедикт єпископ-помічник Львівський відвідав прафію св.. пророка Іллі с. Любині, Краковецького протопресвітерату (Яворівський р-н) з нагоди святкування ювілею парафіяльного храму.

 

У VII Міжнародній пішій прощі мігрантів і їхніх родин із Самбора до Зарваниці беруть участь паломники з 14-ти країн, зокрема: Чехії, Польщі, Канади, Швеції, Італії, Греції, Росії, Угорщини, США, Білорусі, Голландії, Португалії, Англії та Казахстану.

3 серпня зранку 314 прочан під духовним проводом виконавчого секретаря ПМВ о. Василя Поточняка й директора БФ «Карітас» СДЄ о. Ігоря Козанкевича вирушили з м. Самбора.

 

5 серпня 2012 року на Білій горі, у селі Підлисся, Золочівського району, відбулося вже традиційне вшанування пам’яті будителя Галичини о. Маркіяна Шашкевича.  Свято розпочалося Архиєрейською Божественною Літургією, яку очолив Владика Венедикт,  єпископ-помічник Львівської архієпархії УГКЦ.

 

Цього ж дня Блаженніший Святослав очолив Літургію у відпустовому місці на горі Звір у с. Литманова (Словаччина)

 

А також до вашої уваги:

«Ми - гілки на істинній виноградній лозі, якою є Ісус Христос», - Глава УГКЦ у Львові

 

«Люблю вас та щиро усіх пригортаю до свого маленького серця!»,- Владика Ігор, Митрополит Львівський. 60-ліття Митрополита Львівського. Проповідь.

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на празник Святого пророка Іллі

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівськогона 9-ту неділю по Зісланні Святого Духа

 

Звернення Високопреосвященного Владики ІГОРЯ, щодо духовної літератури та розповсюдження журналу "Дорогою молитви"

 

«Світло життя» - про святе таїнство Миропомазання

 

З 1 серпня 2012 року на «Католицькому оглядачі» розпочато публікацію розважань Преосвященного владики Венедикта, єпископа-помічника Львівського, над щоденними текстами Євангелії.

 

Анонс:

Архиєрейська хіротонія ректора УКУ отця Бориса Ґудзяка відбудеться 26 серпня у Архикатедральному соборі св. Юра у Львові. Архиєрейську Літургію очолить Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук.

Джерело:   Воїни Христа Царя

02.07.2012р. Б. / Слово Митрополита Львівського в день пам'яті св. Юди

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
в день пам’яті святого апостола Юди, брата Господнього.

Рм 12,4-5;15-21, Мт 12,9-13.

Сьогоднішній день посвячений святому апостолу Юді, брату Господньому. Святий євангеліст Матей називає його Тадеєм. Це ім’я означає: той, хто хвалить. Це один із 12-ти апостолів. Він був сином Марії Клеопової, тітки Пречистої Діви, близький покревний  Ісусові Христові. Юда, рідний брат Якова (пор. Юда 1,1), пізнішого єпископа Єрусалиму, одного із сімдесяти учнів. Симон Зилот, теж, їхній покревний брат, апостол із дванадцяти Христових учнів, усі вони називалися  по єврейському звичаю братами, хоч не усі були рідні, лише споріднені. У житті цього апостола зазначено, що він після отримання Святого Духа проповідував слово Боже в Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, потім в Аравії, Сірії, Мезопотамії і в Едессі. Дійшов до Вірменії, де за святу віру був прив’язаний до дерева і так довго мучений стрілами з луків, поки віддав душу Богові. Є інші версії, що він помер Персії, а ще інші твердять, що закінчив своє життя природною смертю в Едессі. Він написав одне послання на двадцять п’ять віршів до церков в Азії, у якому остерігає від хибного вчення безбожників, що обертають благодать Бога на розпусту (пор. Юда 1,4). Трудно у наш час дослідити, де й коли він помер? Для нас важливо те, що він був вірним Богу, бачив діла та чув вчення Ісуса Христа і витривав до кінця у спасенній науці. А Спаситель сказав, що, хто витриває до кінця, той буде спасенним. Коли ми пізнали життя апостола Юди, брата Господнього, зрозуміли, що він не злякався стріл із лука, лише віддав своє життя в руки Бога, то можемо робити висновки про його непохитну та вірну любов до свого Учителя. Він – святий, у небі, щасливий з Богом на віки!  

 

Завжди радіємо тим, коли у нас народжується священик, слуга вибраний Богом та поставлений рукою єпископа у пресвітери. Розуміється, що священика можемо і часом називаємо пресвітером, бо це синоніми. Учитель Церкви так навчає: «В древні часи… пресвітери називалися єпископами і дияконами Христовими, і єпископи – пресвітерами» (св. Ів. Золот, Бесіда I на Флп 1 п.1). Сьогодні ми стали учасниками такого великого чуда, бо чули слова посвячення, промовлені єпископом, бачили покладені руки на диякона, але не бачили благодаті та знаку на душі, не бачили зміни, яку вчинив Господь особі поставленій у священство. Людині трудно зауважувати духовні виміри. На слова єпископа, диякон став священиком і про це ніхто не дискутує. Туди сягає тільки віра, без якої, життя не допровадить людини до оправдання перед Богом. І наш брат у священстві, Олег, колись приходив до мене з переконанням, що він відчуває покликання до священства і не може внутрішньо стати осторонь, тобто, протистояти Господові, не прийняти пропонованого дару. Ось, яка сила духа, що наділяє Господь тих, хто йому до вподоби, щоб служили священиками. Ми переконані, що правдиве й праведне священство, це – труд, терпіння, посвята й постійний ріст в любові до Бога та ближніх. Шукати священику чогось іншого поза виконанням Божої волі: вигідного життя, земського затишку, авторитету,  матеріальних благ – велика помилка, а можливо для багатьох й трагічна, непоправна. Слузі Божому не гарантована безпека, навіть згори, тим більше тоді, коли він буде негідно провадити своє життя. Пророк проголошує відповідні слова Бога: «Та що буде з народом, те й із священиком: я його покараю за його поведінку, я йому відплачу за його вчинки» (Ос 4,9). Господь добрий та милосердний, радо прощає кожному грішнику, але також, справедливий і не потерпить жодного беззаконня та надужиття. Він не любить гріховної плями на душі свого священика! Спаситель не обіцяв своїм учням мирного та спокійного тілесного життя на землі. Він пригадував: «Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати  всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради» (Мт 5,11). Отож, слуга Бога не має гарантії спокійного зовнішнього життя. Однак, він має захист від Господа, який виразно сказав, щоб не боятися судів та гонителів, бо він знає про кожен наш волосок на голові (пор. Лк 12,7). Та не потрібно боятися тих, говорив Син Божий, «що вбивають тіло… а бійтеся радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10,28). Господь не залишить нас сиротами, бо він завжди при нас, з нами і у нас (пор. Ді 17,28; Гл 2,20).

 

Священика необхідно поважати, це дуже продемонстрував у своєму житті пророк Давид, якого переслідував цар Саул, поставлений Богом на престол. Давид, не вбив його за несправедливість та жорстокість відносно себе, лише пощадив царя його, бо він «помазаник Господній» (пор. 1Сам 24,7). Святий Учитель Церкви так пояснює цю ситуацію, входячи в розуміння царя Давида: «Я дивлюсь не на злобу його, але на гідність. … шаную божественний вибір, хоч би він (цар, священик) показався недостойним. … Хай послухають ті, які не поважають священиків; хай знають вони, яку пошану показав Давид царю; а священик заслуговує значно більшої пошани та поваги, тому що покликаний до вищого служіння» (св. Ів. Золот., «Пять слів про Анну» Слово II п.4). Молімося за наших священиків, але не осуджуймо їх, бо є Господь, який встановить справедливість і з нами, і зі священиками. Виграє така особа, яка усе віддасть в руки Бога і не буде встановлювати своєї правди. Завдання священика велике і пов’язане завжди з діяльністю перед Богом, бо йому необхідно стояти  перед престолом Всевишнього. Хай Господь завжди милосердиться над помилками своїх священиків, а священики хай постійно каються та перепрошують Господа за свої та людські беззаконня.

 

Достойний наш брате у священстві, Олег, прошу, служи Богові вірно та з любов’ю. Не май до Господа ніколи жодних зайвих претензій. Краще у молитві, покорі та проханні полагоджуй усі свої проблеми та потреби, подібно, як це робили святі мужі: Аврам, Яків, цар Давид, св. Іван Віяней, св. Йосафат Кунцевич, св. Филип Нері та багато інших. Проси Господа, щоб гідно виконати його волю, а цього буде достатньо, щоби осягнути освячення душі та вічне спасіння. Не лякайся труднощів та випробовувань, бо Господь обіцяв зодягнути священиків спасінням, щоб його святі раділи вельми (пор. Пс 132,16). Хай твоє священицьке служіння, послугу у сім’ї, родині та уряд викладача УКУ благословить Господь рясними духовними дарами! Бажаю тобі, дорогий наш священику, зростати у любові Бога та ближніх! Хай пресвята Богородиця і твій ангел бережуть тебе на нелегкій стежині земського життя! 

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
2 липня 2012 р.Б. Архикатедральний Собор Святого Юра

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

22.06.2012р. Б. / Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського на празник Христа Чоловіколюбця

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на празник Христа Чоловіколюбця
Євр 2,11-18; Ів 3,13-17

 

Достойні та дорогі, вірні християни села Салаші, з великою приємністю ми знову прибули до вас, щоб разом помолитися до Всевишнього Бога, дякувати йому за один із великих дарів, який ви отримали: побудову церкви. Звичайно, що ви трудилися над будовою цієї святої споруди, вкладали кошти, тяжко працювали, переживали, але вірили і спорудили храм. Церква стоїть, уже від того часу як ми посвятили, минуло чотири роки. Ви маєте можливість і приходите у цей храм в неділі та свята, часом в інші дні, щоб спільно молитися, дякувати Богові за його ласкавість до вас, перепрошуєте за вчинені промахи життя, причащаєтеся Тіла й Крові Господньої… Одним словом, користаєте із усіх цих дарів, що Господь Бог пропонує усім через свою святу Церкву. Головою нашої Церкви є Ісус Христос, а його видимим намісником на землі – Святіший Отець, Римський Папа. І ми повинні непохитно триматися вчення нашої Церкви, бо її оснував Син Божий, який віддав своє життя за кожну людину зокрема.

 

Тепер появляються різноманітні пропозиції, різні вірування, всякі секти та релігії і багато людей ловляться на те, щоб тільки вигідніше жити. Усякі релігії, некатолицькі віровчення, пропонують гарне життя на землі. Деякі постійно застрашують людей вічним покаранням, це – правда, пекло існує, але Господь терпів за нас і ласкаво прощає усім, хто звертається до нього, хто щиро розкаюється. Автор  псалмів так відзивається про Господа: «Але ти, Господи, Бог милосердний і милостивий, повільний до гніву і повний ласки та правди» (Пс 86,15). Ми дякуємо Богові за встановлення різних Таїнств у його Церкві, з яких ми можемо спокійно та успішно користати. І ви, мешканці села Салаші, маєте цей невеликий, але благодатний храм, молитеся у ньому та отримуєте безмірні Божі дари, яких не можна збагнути та описати. Бо духовні дари не можна порівняти з посіданням матеріальних благ, а навіть і добрим  здоров’ям. Тому дуже важливо, щоб ми усі користали із простягнутих до нас Божих рук та великої прихильності люблячого Господнього серця.

 

Якраз сьогодні, в цю п’ятницю, святкуємо Христа Людинолюбця, тому що він полюбив нас першим і віддав своє життя за наші гріхи, щоб нам біти причасниками вічного життя. У цій любові Ісуса Христа до своїх створінь, людей, говориться про те, що любов знаходиться у серці, як символ «внутрішнього духовного життя людини». Люди по-різному сприймають віддання пошани пресвятому серцю Христа. Наш, святої пам’яті Митрополит Андрей Шептицький, звертаючись до своїх священиків, писав, що у цьому пошануванні не йдеться про форму та обряд, але про річ поважання, про дійсність честі, яку маємо віддавати Христові (пор. Митроп. Андрей «Про почитання найсвятішого Христового Серця», Місіонер 2004 стр. 30). Цей праведник заохочував, щоб у приватному внутрішньому житті, родинному або в іншій пекучій потребі, доручити справу Христовому серцю. І написав: «Клянусь живим Богом, будуть вислухані!» (там же).  Не хочу входити у глибші філософічні розправи під тим оглядом, а хто бажає більше пізнати про справу серцю взагалі, хай візьме в руки книжечку Митрополита Андрея та старанно прочитає її. Вона доступна і її можливо легко придбати. Ми говоримо про велику любов Бога до грішних людей, до нас, про яких святий Іван Богослов написав: «Коли кажемо, що гріха не маємо, … правди в нас немає» 1Ів 1,8). І тут велика річ полягає в тому, що Син Божий помер за нас, не як праведних людей, а за грішників, бо, навіть за праведника ніхто напевно не бажав би помирати. Тому ми повинні бути вдячні Богові, що він зцілив нас духовно, вилікував наші рани, вмираючи за нас на хресті. В цьому відношенні Бога до людей Митрополит Андрей подивляв «ті два елементи: його ніжність, тепло, сердечність його любові та жорстокість невдячності і зневаги, якими відповідають люди на його любов» (там же стр. 61). Любов Бога до людей не обмежується нічим, крім того, що гріх, накриваючи людину темнотою, контролює її до цього часу, поки вона не покається й не прибіжить до люблячого Господа. Гріх ізолює людину від Бога, однак, не перешкоджає Господу посилати промені любові до людини, хоч грішник може їх не сприймати. Сам Спаситель, звертаючись до людей пояснював їм велику любов Небесного Отця до людей, який послав у світ свого Сина, щоб люди повірили в Господа, не загинули, а прийняли вічне життя (пор. Ів 3,16).

 

Любі богомольці, користаймо із Божої любові, яка проявляється у великому милосерді до кожної людини, до її невдячності та великих прогрішень. Пам’ятаємо, що Господь був милосердний до розбійника, що висів поруч Христа на хресті. Простив йому і вчинив мешканцем вічного щастя. Не даймо залякати себе нечистим та злим силам, які вмовляють у людей вимоги Бога. Господь знає нас добре із нашого нутра й бажає, щоб ми прихилилися до нього.  Він не домагається від нас незвичайних постів, важких покут чи якихсь особливих подвигів, лише, щоб ми примирилися з Богом, каючись за наші гріхи у тайні Святої сповіді. Небесний Отець легко прощає нам, обдаровує ще більше любов’ю, як святу Марію Магдалину та допровадить нас до вічного щасливого життя. Хай Божа любов, його милосердя, доброта та милість завжди пробувають у наших серцях! Пресвята Богородице, непорочна наша Мати, виблагай нам ласки щирої любові до твого Сина та вічного спасіння!

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
22 червня 2012 р.Б. Храм святого первомученика Стнпана, с. Салаші

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

14.06.2012р. Б. / Сьогодні свято Пресвятої Євхаристії

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на свято Торжественного поклоніння пречистим Тайнам Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа

1Кр 11,25-32; Ів 6,48-54

Господь створив людину такою, що вона потребує їжі, води та інших речей. Без їжі та води можна прожити довше ніж без повітря, однак, не довго, найбільше, десять або трохи більше днів. Без поживи людина поволі тратить сили, стає бездіяльною, трудно рухається, а згодом помирає. І люди дбають про своє здоров’я, тому що його дає нам Господь. Син Божий згадував юдеям про те, що його Отець давав їхнім батькам у пустині манну, тобто, хліб із неба. Також, потвердив, що про правдивий хліб запропонований із неба, який дає світові життя (пор. Ів 6,33). Люди бажали такого хліба, але вони не розуміли, що він говорив про духовну поживу, якою ставався він сам. Бо Господь назвав себе хлібом життя, який заспокоює духовний голод людини. Він закликав, щоб вірити у нього, прийняти його як Сина Божого, як рівного Отцеві та Святому Духові, бо він потвердив: «Я і Отець - одно» (Ів 10,30). Багато із юдеїв твердили: «Навіжений він і з глузду з’їхав. Навіщо його слухаєте?» (Ів 10,20). І до цього часу численні люди протягом століть не бажають прийняти Сина Божого за правдивого Бога, як рівного Отцеві, бо так наставляє злий дух.

 

Багато-хто зовсім не хочуть чути про існування Бога взагалі, бо таким особам здається, що так жити простіше й краще. Людина хоче стати Богом, але їй цього не вдається, бо вона обмежена, мізерна проти велетенського світу, який створив Господь. Вчені не можуть зрозуміти того, що світ кудись розширюється, що цілі планети кудись втікають, за ними не можна стежити, вони недосяжні у просторі. По людських розрахунках їхній рух мав би припинитися, а цього не стається. Хаос у вчених головах.

 

Багато із народу протягом століть не можуть зрозуміти того, що цю землю й те, що навколо неї є творінням всемогутнього Бога, який вчинив людині дарунок, щоб вона із цього користала, прославляла свого Творця, зберігала його закон, зростала у любові до нього(пор. Бут 1, 27-30). Коли ж людина не послухала Господа, Небесний Отець послав на землю свого Сина, щоб він направив життя людей у праведне русло. І Христос прийшов у світ, навчав людей, оснував свою Церкву, був розіп’ятий на хресті, винагороджуючи гріх людини, щоб вона осягнула вічну нагороду в небі. Ісус Христос справедливо називав себе хлібом з неба, бо відомо, що на тайні Вечері він не тільки обмив апостолам ноги та вказав учневі Іванові на того, хто його мав зрадити, але перемінив хліб у своє Тіло, а вино у свою Кров (пор. Ів 13,5;26; Лк 22,19-20). І в такий спосіб апостоли запричастилися, тобто, прийняли Бога у свою душу під видом хліба і вина. Він усіх обмив й сказав, що вони чисті, але не усі (пор. Ів 13,10), бо Юду теж обмив водою, але Господь натякнув на чистоту душі, а не лише тіла людини. Тому дуже важливо, щоб очистити своє сумління від духовного бруду, приступаючи до святого Причастя (пор. 1Кр 11,28). Святий І. Золотоустий дуже строго відзивається до тих, хто би насмілився причащатися з сумлінням обтяженим гріхом. Про таких він говорить, що вони будуть покарані на рівні з вбивцями Христа (пор. Бесіда на 1Кр 11,19 п.5). Цей Учитель Церкви звертається до тих, хто причащається, щоб у їхніх душах панував мир і спокій, а не шум і гнів, що чинить душу нечистою. Він говорить: «… з відповідною добропристойністю будемо підходити, як наближуючись до Царя небесного; прийнявши непорочну і святу жертву, будемо цілувати її, обіймати її очима, зігрівати свій дух… щоб наше зібрання послужило до невинності душі, до любові, до чесноти, до примирення з Богом… щоби нам і себе освятити, і ближнім принести повчання» (св. Ів. Золот., Бесіда в день Різдва ГНІХ п.7).

 

Третього червня мені прийшлося зустрітися із священиком екзорцистом, тобто, тим, хто читає молитви на вигнання злих духів. Отець Євген Дердюк із Польщі, священик латинської Церкви, розповідав про особу, дівчину, яка продала себе нечистій силі. Ця опанована розповідала, що її присутність на Службі Божій супроводжувалася вимогами злого духа, хулити Бога та проклинати його, коли відбувалася переміна хліба й вина у Тіло і Кров Господню. Коли вона не бажала цього чинити злий кидав її на підлогу, вона крутилася та кидалася по ній. Викликали швидку допомогу, забирали підозрілу, провіряли здоров’я, нічого не бракувало, усе було добре. Ця дівчина розказувала, що вона й подібні до неї особи, брали святе Причастя, не споживали його, тільки, вийшовши із церкви, у певному місці кидали Причастя на землю і топтали, промовляючи: «Маєш, на маєш…». Багато іншого розповідав мені цей духовний отець, але дякувати Богу, усе закінчилося інакше. Злого духа прогнали із неї в Ченстохові. Вона здорова тілом та душею прибула до нього і не могла говорити, тільки плакала без перестану. І чинила це тому, що не могла заспокоїтися від великого Божого милосердя для неї та доброти, бо Господь усе її простив. Говорила: «Я чинила таке велике зло, хулила Бога, відреклася його, поповняла всякого роду страшні беззаконня, … а Господь простив мені».

 

Достойні сестри і брати, любімо Господа, часто перепрошуймо його за наші та інших людей беззаконня. Щиро каймося за скоєні прогрішення, причащаймося з примиренною душею із Господом, уникаючи поганих вчинків. Пам’ятаймо на слова нашого Спасителя, який говорить про святе Причастя: «Коли хтось цей хліб їстиме, житиме по віки» (Ів 6,51). Пресвята Богородице, наша непорочна Мати, учинить нас здібними гідно брати участь у причасті Тіла та Крові Господньої, щоб бути на віки щасливими у небі.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
14 червня 2012 р.Б. Храм Пресвятої Євхаристії

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя

04.06.2012р. Б. / «...Церква має свої ювілеї, бо це храм живого Бога», - Митрополит Львівський

 

Слово Архиєпископа і Митрополита Львівського
на свято Зіслання Святого Духа

Ді 2,1-11; Ів 7,37-52;8,12.

Всечесні отці,
Дорогі та любі християни села Наварії,
Вельмишановні гості-молільники,

мені дуже приємно стояти у церкві посеред молитовної громади вашого села Наварія. Радію тим, що можу на рівні з вами спільно єднати наші молитви, спрямовуючи добрі прохання до Бога. Господь зібрав нас в одне ціле, в єдину духовну силу, щоб наші спільні моління очистити та прийняти наші покірні просьби. Можливо, хтось сумнівається про успішність своєї молитви, про її правильність, про кількість молінь, але тут важливо те, щоб стати перед Богом у правді, покорі, простоті та щиро звертатися до нього, як до свого найкращого батька. Бог дуже любить нас, тому й послав свого Сина на землю, щоб врятувати нас від вічного нещастя. А молитва однієї людини, що єднається з іншими, очищується взаємно і вислуховується Господом. Дуже важлива - спільна молитва, тому й люди збираються разом у побудованих церквах, щоб усім миром стати перед Богом. Зрештою, сам Син Божий дуже ясно сказав: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я посеред них» (Мт 18,20). Вашій церкві 140 років. Її будували ваші прабатьки, які думали про прийдешні генерації, хоч не могли знати нікого із вас, однак, ця духовна будівля служить уже не одному поколінню. У суспільстві, як звичайно, рідко святкується річницю побудови певної споруди, наприклад, річницю будови рідної хати, а, ось, церква має свої ювілеї, бо це храм живого Бога. Тут мешкає Ісус Христос під видом хліба й вина. Він постійно перебуває посеред нас, хоронить від усякої небезпеки, найбільше, - уболіває за стан людських душ. Давно відійшли у вічність ті, хто споруджував цю церкву, а вона стоїть як свідок їхньої пам’яті, як спогад про їхню доброту та живу віру в Бога. Це - гарний пам’ятник посеред вашого села, церква, що свідчить про довіру цього люду до Бога та надію на вічне життя. Помолімося за тих, хто любив свою Церкву, хто щиро вірив у Бога, хто любив свій народ, хто у вічності єднається із нашими моліннями!

 

Після смерті Ісуса Христа на хресті та його по його воскресінні, апостоли розгубилися, не віднаходили свого місця  в духовному покликанні, не знали, що робити, як діяти. Хоч воскреслий Господь був уже з’явився Петрові та учням, вони все ще тягнулися до свого ремесла: «Тож каже до них Симон Петро: Іду ловити рибу. А ті йому: Підемо й ми з тобою» (Ів 21,3). Трудно було апостолам збагнути свою місії, до якої їх готував Божий Син. Тому Господь перед своїм вознесінням на небо зібрав усіх своїх учнів, пригадав їм про силу Святого Духа, який зійде на них й піднявся в гору так, що вони його перестали бачити. Після цього наступила якась дивна зміна. Учні зібралися у Єрусалимі в одній із горниць на молитві, вибрали Матія на апостола замість Юди на заклик Петра й спільно очікували приходу Святого Духа. І цей Утішитель прибув до них попереджений неприродним шумом, що сповнив увесь дім. Учні від такого явища, притихши сиділи у горниці, а над ними з’явилися немов вогняні язики, певний символ наповнення їх Святим Духом. Вони вмить змінилися, бо стали говорити іншими мовами, «як Дух давав їм промовляти». Шум, який наповнив дім не обмежувався тільки до цього місця, його почули люди, що перебували в Єрусалимі. Це спричинило великий збір народу у місті, що дало можливість промовити учням Господнім до людей так, що вони почули про величні діла Божі кожен у своїй мові. В апостолів Христових пропав страх, вони відверто, не боячись юдеїв, навчали про Ісуса Назарянина, як правдивого Бога. Збувалися слова Ісуса Христа, якими він промовляв до апостолів, що Святий Дух навчить їх добра й пригадає їм усе те, чого він навчав своїх учнів (пор. Ів 14,26). Хтось пробував пояснити проповідування апостолами слова Божого  різними мовами, як наслідок від випитого молодого вина, але вина зранку ніхто не пив у цій місцевості й від вина не приходить знання інших мов, навпаки, такі уста дуже трудно вимовляють слова у своїй мові. Святий Дух, який прибув до апостолів, вчинив їх духовними особами і Господь, як обіцяв, не залишив своїх учнів та усіх нас сиротами. Святий Учитель Церкви навчає: «Нерішучі і боязливі, після прийняття Духа, подалися в середовище небезпеки й безстрашно пішли і на залізо, і у вогонь, і на звірів, і в морську бездну, і на усякі муки» (св. Ів. Золот., Бесіда LXXV п.5). Невченим передше апостолам, вистарчила трилітня школа, учителем якої був сам Спаситель, а решту доповнив Святий Дух. Після промови апостола Петра, люди розжалобилися серцем й запитували його як їм дальше жити. А учень Господній закликав їх до покаяння та вказував, що потрібно охреститися в ім’я Ісуса Христа, щоб прийняти Святого Духа (пор. Ді 2,37-38). Змінилося життя людей, які хрестилися, бо вони з вірою у Господа збиралися на молитву та ламання хліба, а навіть, ділилися своїми маєтками. Споживали спільно їжу і так зростали у любові до Бога та ближніх. Святий Дух здатний змінити життя людини, направити його у благородне русло й допровадити до вічного спасіння. Ось, дар та дія Святого Духа! Хто призиває Святого Духа у своїх моліннях, цей Дух руйнує печаль; знищує пристрасть, проганяє страх, взагалі, чинить людину іншою, яка з легкістю спілкується з Богом, прямуючи до неба (пор. св. Ів. Золот., Бесіда LXXV п.5). Святий Дух чинить людину іншою, більш духовною, спосібною віддаляти усяке зло та підступи диявола. Така особа, стає переможцем усякого зла, підноситься вище земських бажань, бо бачить себе в іншому житті мешканцем неба. Мудрець навчає: «Бо Святий Дух напоумлення уникне обманливого і віддалиться від безглуздих думок, і урозумлятиме як надійде неправедність» (Муд 1,5). Прийди, Святий Духу, очисти наші душі від усякого духовного бруду і наповни нас твоїми святими щедротами! Пресвята Богородице виблагай нам необхідних дарів Святого Духа: мудрості, розуму, ради, кріпості, знання, побожності та Божого страху.

+ Ігор
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
3 червня 2012 р.Б.

Джерела: www.ugcc.lviv.ua

Воїни Христа Царя