26.02.2011р. Б. / Свідчення Патріарха

Зрікшись уряду Верховного Архиєпископа Української Греко-Католицької Церкви, Блаженніший Любомир Гузар зробив вчинок, який вивів всіх нас - всіх, хто про це довідався - на якісно новий рівень. Із властивою йому силою і гідністю Патріарх нагадав нам про велику правду того, що єдиним обов'язком, накладеним Богом на кожну людину, єдиним обов'язком, який власне робить людину людиною, є обов'язок бути вільним, бути вільним у власному виборі. І цим своїм вибором кардинал Гузар залучив залучив нас до того, що називається творенням історії. Найсправжнішої історії, в якій тут і тепер відбувається вічність, яка проявляється тут і тепер.

Проводир Церкви

Зрештою, усвідомлення цього уроку, яке може тільки укріпити у вірі, було би досить, щоби кожному з нас, свідків цього уроку, по-новому поставитися до власного життя. Однак слуга Божий Любомир свідомий того, що його особистий вибір є також викликом, який постав перед різними поверхами спільноти, до якої він належить.

Вибір Блаженнішого змушує зробити відповідний вибір і Синодові, і Греко-Католицькій Церкві, і Католицькій Церкві, і всьому українському суспільству. І перший етап цієї епопеї індивідуальних та спільних виборів почався з тієї хвилини, коли 10 лютого Блаженніший Любомир повідомив у Києві, що Папа Бенедикт Шістнадцятий прийняв його зречення від уряду Верховного Архиєпископа.

Феномен цього кроку полягав ще й у тому, що рішення Гузара було подане у такий спосіб, що одночасно перед мільйонами людей постало питання - як мені до цього ставитися, як я можу оцінити цей факт, що він промовляє до мене? Реакція, яку своїм вчинком викликав в українському суспільстві Патріарх, є свідченням того, що це є вчинок справжнього патріарха. Він зумів взяти на себе максимальну відповідальність, долучивши до відповідальності всіх нас. І показав нам взірець людської гідності, яка насправді притаманна усім нам.

В кожному разі такого - добровільного зречення - ще не було. І це є найкращим свідченням того, що церква, якою опікувався Любомир Гузар, перебуває на доброму шляху. Це означає, що церква живе і розвивається. Незважаючи на те, що багатьом теперішній момент здається критичним і мало не катастрофічним. Незважаючи на те, що у церкві, як і у всьому суспільстві, є дуже багато внутрішніх і зовнішніх болісних труднощів. Любомир Гузар нагадує ще й про те, що найголовніше, до чого спонукає віра, - це необхідність позбутися страху. А відсутність страху є ознакою не байдужості, а причетності.

Десять років тому, коли Владика Любомир очолив Українську Греко-Католицьку Церкву, видавалося, що ближчим часом нічого особливо доброго сподіватися не слід. Значна частина вірних і кліру вважали, що попередні десятиліття підпілля були найкращими часами для церкви, бо тиск сприяв збереженню чистоти віри. Існували побоювання, якою буде церква, перетворившись на повноцінну суспільну інституцію. Крім того здавалося, що будь-хто з теперішніх архиєпископів не може навіть рівнятися до таких велетів, як митрополити Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий. І те, що сьогодні ми опинилися у подібній ситуації, побоюючись того, що неможливо знайти наступника, який міг би бути подібний на Любомира Гузара, свідчить про незмарновані роки пройденого шляху. А найоптимістичнішою перспективою є те, що сьогоднішня церква виразно бачить напрями, в яких їй є куди розвиватися далі.

Десять років тому УГКЦ і симпатиками, і супротивниками розцінювалася як маргінальна церква, яка намагається нагадати про своє колишнє становище і значення. Сьогодні ж все виглядає зовсім інакше. І в Україні, і у світі. Греко-Католицька Церква показала, якою може бути християнська церква у сучасному світі, якщо вона прагне відповідати своєму призначенню.

А щодо самого Патріарха, то нині він є унікальною постаттю в Україні хоча би тому, що йому вірить 30 відсотків усіх українців, незалежно від конфесії.

Проблема вибору

Нема нічого дивного в тому, що особиста велич Верховного Архиєпископа привертає стільки уваги до вибору його наступника. Адже головним завданням Синоду є обрання людини, призначення якої передовсім забезпечувало б єдність церкви.

Оскільки УГКЦ є дійсно світовою церквою, неможливо сподіватися, що у Синоді не представлено хоча би кілька тенденцій бачення оптимального кандидата. Теперішня УГКЦ конденсувала дуже добрий потенціал, який представлений двома середовищами. З одного боку, це освіченість і широта погляду єпископів, які виховалися у діаспорі, на Заході. З іншого боку - єпископи, які пройшли через роки підпілля в Україні. У кожному досвіді є як позитивні, так і негативні елементи. Але вибирати, в кожному разі, доведеться передовсім керуючись таким критерієм.

Однак сам спосіб вибору буде також унікальним. І у цьому - велика заслуга Блаженнішого Любомира, котрий весь цей час наполегливо працював над тим, щоби Синод єпископів УГКЦ був здатний самостійно зробити доленосний вибір.

Показовим є еволюція способу вибору очільника церкви. Свого часу митрополита Шептицького обрав Папа Лев Тринадцятий. Митрополит Шептицький сам обрав свого наступника - митрополита Сліпого. Патріарха Любачівського Папа вибрав із трьох кандидатів, обраних і запропонованих Синодом. Любомира Гузара обрав Синод, але вибір був частково полегшений тим, що той впродовж кількох попередніх років вже був Єпископом Помічником з делегованими правами і Екзархом Києво-Вишгородським.

Натомість цього разу Синод буде обходитись без будь-якої зовнішньої допомоги. Однак сам Любомир Гузар вважає, що якраз цей аспект одночасно вказує не тільки на досягнення Церкви, але і на керунок, куди вона може далі розвиватися. Адже тепер, вибравши з 50 кандидатів одного претендента на Верховного Архиєпископа, Синод мусить представити свій вибір Папі й отримати підтвердження вибору. Коли ж УГКЦ буде мати визнання патріархату, такого підтвердження вже не буде потрібно. Синод просто повідомив би про свій вибір Папський Престол.

В кожному разі, незалежно від того, хто стане першою особою УГКЦ, ми можемо бути впевненими, що це не може вплинути на радикальну зміну курсу церкви. Великою перевагою цієї церкви є те, що вона підпорядкована великій меті, якої дотримується впродовж століть. Цією метою є об'єднання. Об'єднання українських церков, об'єднання християнських церков. У різні періоди історії ця мета видається більше або менше примарною, але вона є. І вона вказує шлях - і пройдений, і той, який попереду. Ця мета настільки не вкладається у те, що вважається реалізмом і раціональністю, що цілком може виявитися здійсненною. Зрештою, історія церкви має власний, трохи інший вимір часу.

Тарас ПРОХАСЬКО

Довідка

---

УГКЦ сьогодні

Сьогодні в Україні є 5,5 мільйона греко-католиків та 1,5 мільйона - у світі. УГКЦ управляється Синодом на чолі з Верховним Архиєпископом. До Синоду Єпископів входить 50 єпископів. При УГКЦ постійно працюють 4 Патріарші комісії (літургійна, катехитична, у справах євангелізації та священичого виховання в семінаріях), місія «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих» та Пасторально-місійний відділ. Діють дванадцять митрополичих комісій. УГКЦ реалізує свої соціальні програми через місцеві релігійні громади та церковні мирянські рухи, через мережу благодійного фонду «Карітас України», через чернечі чини та згромадження.

УГКЦ має 3597 зареєстрованих громад в Україні. На даний момент у Церкві служать 2347 священиків. Діють 105 монастирів, монаших чинів і згромаджень, в яких проживають 1248 монахів та монахинь. УГКЦ має 15 навчальних закладів, з яких ключовим є Український Католицький Університет. Загалом, у греко-католицьких навчальних закладах навчаються 1273 студенти денної форми навчання та 252 - заочної. При кожній третій парохії діють недільні школи, яких загалом є 1138. УГКЦ видає 27 періодичних видань. Крім того, в Україні є три греко-католицькі видавництва: «Свічадо», «Місіонер» та «Нова зоря».

Біографія

Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові. Там закінчив народну школу та перший клас гімназії.

У 1944 році сім'я змушена була покинути Україну. Спочатку зупинилися в Австрії, де Зальцбурзі Владика продовжив навчання в українській гімназії.

У 1949 році родина Гузарів переїхала до США. Середню освіту Владика Любомир закінчив у Малій Духовній Семінарії у Стемфорді (штат Коннектикут). Потім студіював філософію в Колегії Святого Василія, де в 1954 році одержав ступінь бакалавра.

Богословські студії завершив у Вашингтонському Католицькому університеті в Америці.

У 1958 році отримав ліценціят богословія. 30 березня цього ж року владика Амврозій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.

У 1967 році Гузар здобув ступінь магістра філософії У Фордгамському університеті Нью-Йорка.

В 1969 році переїхав до Риму для продовженим богословських студій, які завершив доктором богословія в 1972 році.

У 1972 році Владика Любомир вступає до монастиря Святого Теодора (монахів студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).

У 1973-1984 роках Владика викладає в Папському Місійному Університеті "Урбаніана" в Римі, виконує різні доручення Патріярха Йосифа.

2 квітня 1977 року в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима був висвячений Патріярхом Йосифом Сліпим на єпископа.

У 1978 році Патріярх Йосиф призначає Єпископа Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

З 1984 до 1991 року є протосинкелом Львівської Архиєпархії в Римі.

У 1993 році разом зі всією спільнотою з Гроттаферрата повернувся на рідну землю.

У 1993-94 роках служив духівником у Львівській Духовній Семінарії Святого Духа.

У листопаді 1996 року Владика Любомир призначений Єпископом Помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви.

26 січня 2001 р. на надзвичайному Синоді єпископів вибраний Верховним Архиєпископом УГКЦ.

21 лютого призначений Папою Іваном-Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.

21 серпня 2005 року проголосив перенесення осідку Глави УГКЦ зі Львова до Києва.

Джерела:

Галицький Кореспондент

Мандрівники Христа Царя

23.02.2011р. Б. / Презентація Послання Святішого Отця Бенедикта ХVІ на Великий Піст 2011

«Поховані з Христом у Хрищенні, з Ним ви разом також воскресли» - цей уривок з послання святого апостола Павла до Корінтян (пор. Кол 2,12), є темою Послання Святішого Отця Бенедикта ХVІ на Великий Піст 2011 року. Презентація документу, яку очолив кардинал Роберт Сарах, Президент Папської Ради “Cor Unum”, відбулась у вівторок 22 лютого у прес-центрі Ватикану.

У ньому Папа пригадує, що Великий Піст веде нас до святкування Пасхи – смерті і воскресіння Христа, учасниками яких є також і ми, отримавши при хрищенні нове життя у Христі Господі. Те, що у більшості випадків Хрищення отримується в дитинстві, вказує, що йдеться про Божий дар: ніхто власними силами не заслуговує на вічне життя. Боже милосердя, яке скасовує гріх і дозволяє переживати у власному житті «ті самі прагнення Ісуса Христа (пор. Фил 2,5), дається людині безкорисливо, виключно з Божої ласки. Хрищення є зустріччю із Христом, який формує всю істоту охрищеної особи, дарує їй Боже життя і закликає до щирого навернення.

Окремо згадуючи біблійні читання, призначені на неділі Великого Посту, Бенедикт ХVІ вказує, що цими текстами Святого Письма Церква веде нас до особливо інтенсивної зустрічі з Господом, закликаючи до поновного поглиблення етапів християнського втаємничення.

У цьогорічному Великопосному зверненні Папа підкреслює, що «занурення у Христову смерть і воскресіння через Святу Тайну Хрищення, кожного дня спонукує нас до того, щоб визволяти своє серце від тягару матеріальних речей, від егоїстичного прив’язання до «земного», що приводить нас до зубожіння і стає на перешкоді бути готовими й відкритими для Бога і для ближніх. Через традиційне практикування посту, милостині й молитви, Великий Піст навчає нас в дедалі радикальніший спосіб жити Христовою любов’ю.

Святіший Отець наголошує, що на тому, що Великий Піст – це час споглядання таїнства Хреста, час уподібнюватись до Ісуса та пройти шляхом глибокого навернення. А це навернення означає керуватись у життя Божою волею, звільнитись від егоїзму, від спокуси володіння та жадоби грошей, подолувати інстинкт панувати над іншими і відкриватись на Христову любов. Практикування милостині є закликом до надавання першості Богові і до спрямування уваги на ближнього, щоб наново відкрити доброго Бога і прийняти Його милосердя.

Бенедикт ХVІ закликає також до молитви, яка відкриває перед нами перспективи вічності й транцендетності, в якій знаходимо час для Бога, щоб пізнати Його непроминаючі слова, відкрити серце для надії, яка не розчаровує, а веде до вічного життя.

Великопосний час є особливо сприятливим, щоб признати власні слабкості, щиро переглянути своє життя і прийняти відновлюючу благодать Святої Тайни Покаяння, рішуче прямуючи до Христа, наголосив Папа Бенедикт ХVІ у Посланні на Великий Піст 2011 року, який Церкви східної традиції розпочинають у понеділок 7 березня, а римо-католицька Церква – у Попільну середу 9 березня.

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

23.02.2011р. Б. / З’явився підручник з євангелізації мусульманів

У Великобританії з’явилася книга, яку написав знавець сходу Нік Хатрат. В ній автор показує християнам, як крок за кроком євангелізувати мусульманів.

Існує багато подібних видань, де автори пояснюють, як навертати християн в іслам, а от книга, яка говорить про навернення в протилежному напрямку, належить до рідкісних. Тема насправді дуже делікатна, а для автора - знавця сходу, а також одного з лідерів євангельських християн в Оксфорді - навіть небезпечна. Нік Хатрат підходить до цієї проблеми з серйозним розумінням.

У самій назві ("Reaching Muslims. A One-Stop Guide for Christians") ні слова не сказано про навернення, але тільки про те, як християнинові дібратися до мусульманів. Хатрат показує, найперше, як встановити дружні відносини з мусульманами, щоб відкрити очі на Ісуса, якого вони вже знають і люблять, дізнаючись про Нього з інших джерел.

Британський євангелізатор попереджає, щоб стосунки з мусульманами не починати з таких тем, як шаріат, або священна війна. Оскільки тоді просто виростають стіни недовіри і страху. Він пропонує повністю зосередитися на особі Ісуса, щоб мусульманські співрозмовники могли пізнати Його по-новому.

Автор застерігає, щоб наївно не твердити, що християни і мусульмани поклоняються одному Богові. Оскільки між нами є згода тільки щодо монотеїзму, але не стосовно бачення Самого Бога. Прикладом є ключове поняття спасіння, яке в християнстві можна осягти через покаяння і віру в Ісуса. В ісламі ж вірять, людина спасеться, якщо Бог вирішує, що його добрі справи переважують погані, - відзначає британський автор.

Цікаво, що книга вчить також і конспірації. Нік Хартрат пояснює, що в багатьох випадках, мусульманин, який приймає віру в Христа, деякий час ще повинен дотримуватись мусульманських звичаїв, але було б ліпше, якби це було лише тимчасовим явищем, - читаємо в книзі.

За матеріалами ekai.pl

Джерела:

Еkai.pl

Мандрівники Христа Царя

23.02.2011р. Б. / Професію вчителя християнської етики зможуть внести до класифікатора професій (video)

На сьогодні Департамент вищої освіти МОН та Інститут інноваційних технологій робить кроки, аби внести професію вчителя християнської етики до класифікатора професій. Для цього відповідні документи повинні підготувати вищі навчальні заклади.

Про це розповіла головний спеціаліст департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти МОН, молоді та спорту Раїса Євтушенко у ході всеукраїнського науково-практичного семінару для методистів обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти України «Особливості вивчення курсів духовно-морального спрямування у навчальних закладах України». У семінарі, який проходить 22-23 лютого в Українському католицькому університеті, беруть участь близько сімдесяти вчителі та науковці з усіє України.

На думку Раїси Євтушенко, курси духовно-морального спрямування в Україні мають великі перспективи. «Цей предмет в Україні вивчають з 1992 року. І тільки з 2005 року він вивчається як християнська етика у 5-6 класах, і є курсом за вибором. За останні 5 років кількість шкіл, де викладають християнську етику зросла до 50%. Оскільки лише недавно цей предмет «вийшов із підпілля», то виникає багато проблем із викладанням. Це перш за все стосується кваліфікації та перепідготовки вчителів. Тому такий семінар має дуже важливе значення».

Доктор педагогічних наук, професор НУ «Острозька академія» Василь Жуковський належить до когорти укладачів навчальної програми з основ християнської етики. «Лише у 2010 році ми піднялися до рівня, щоб укласти таку спільну програму (2006 року була видана програма для 5-6 класів). Ця, перша і поки єдина програма є унікальною навіть у межах Європи, адже ґрунтується на принципах міжконфесійності. Авторами програми стали представники усіх християнських конфесій, доктори наук, вчителі-практиканти з десяти регіонів України. Це програма виходу з духовної кризи», – вважає професор.

Василь Жуковський також наголосив, що предмет християнської етики є понадконфесійним. «Викладання християнської етики базується на цінностях Біблії, принципі міжконфесійності, добровільності у виборі предмету, толерантності до віросповідання інших».

Викладач Катехетично-педагогічного інституту УКУ Галина Добош одна з перших почала укладати зошити з християнської етики для учнів. Під час семінару вона розповіла про методику проведення курсів духовно-морального спрямування: «Найважливіший принцип запровадження цього предмету – професійність та добровільність. Вчитель повинен врахувати психологічні вікові особливості дитини. Змінювати свідомість дітей потрібно особистим прикладом, іти з ними в ногу, подавати християнські цінності методами, які діти сприймають».

Підсумовуючи екзарх Донецько-Харківський Владика Степан (Меньок) зазначив: «Зміна мислення – це зміна моралі. Я завжди наголошую, що є три кити, на яких має стояти виховно-освітня система та наука церкви, які повинні змінити суспільство. Перший кит – християнська сім’я, другий – виховна освітня система (дитячі садочки, школи, вищі навчальні заклади) і третій – церква. При їх тісній співпраці ми б могли швидко побачити зміни суспільства».

На його думку, у реформах виховної системи має також брати участь і держава, яка повинна розробити цілісну програму розвитку виховно-освітньої системи. «Сама церква у своїй праці не може осягнути усього суспільства. Наркоманія, алкоголізм – це наслідок того, що молоді люди часто не можуть знайти виходу з тієї складної ситуації, яка склалася в Україні. Тому тут важливо співпрацювати церкві і державі».

23 лютого учасники всеукраїнського семінару відвідають уроки християнської етики у школах Львова.

Скачати відеоролик

Джерела:

Прес-служба УКУ

Мандрівники Христа Царя

22.02.2011р. Б. / Руйнування сімейних цінностей, або ЛГБТ – загроза національній безпеці України

Цьогоріч вітчизняне Міністерство юстиції зробило радикальний крок для пропаганди одностатевих шлюбів в Україні – легалізувало Всеукраїнську громадську організацію лесбіянок, геїв, бісексуалів і тренсгендерних людей – «Рада ЛГБТ організацій України» цим самим показавши світу, що Україна вже не є країною, що живе відповідно християнських принципів.

Організації, що притримуються біблійного світогляду і здорового глузду, побачили у згаданій реєстрації негативні прояви занепаду українського суспільства – популяризація гомосексуальної пропаганди для свідомої руйнації сімейних цінностей, утворення содомічних одностатевих шлюбів яке поширюватиме епідемію ВІЛ/СНІДу, нагода збоченцям у майбутньому всиновлювати дітей що призведе до руйнації несформованої психіки та інші.

Деструктивна діяльність представників ЛГБТ руху досягла і сакрального – віри людини в Бога та її сприйняття церкви: у Донецьку зареєстровано першу організацію ЛГБТ-християн (якщо можна їх такими назвати) «Центр Святого сотника Корнилія», організатори якого переконані, що біблійний сотник Корнилій був гомосексуалістом.

Історичні факти, які традиційна церква не підтримує та розцінює як єресь, горе-християни можуть підтасовувати та спотворювати, проте представники ЛГБТ повинні розуміти, що всі релігійні організації в Україні, а також абсолютна більшість українського суспільства ніколи не змінять свого негативного ставлення до сексуальних відносин між особами однієї статі, а також до союзів на основі таких відносин.

Лише тоді, коли у встановленому законом порядку за пропаганду гомосексуальної культури буде встановлено кримінальну відповідальність, оскільки поширення гомосексуалізму становить загрозу національній безпеці України, в нашій країні смертність не перевищуватиме народжуваність, а суспільство буде християнським не лише на словах, а і на ділі.

Олександр Самрук

ВБФ «Переображення України»

тел.: +38(0332)767234

Джерело:

РІСУ

ПОБРАТИМИ ЗА ГРАТАМИ ПОТРЕБУЮТЬ ДОПОМОГИ

На даний час під вартою знаходяться п’ятнадцятеро побратимів: Андрій СТЕМПІЦЬКИЙ, Степан БИЧЕК, Анатолій ОНУФРІЙЧУК, Василь АБРАМІВ, Пилип ТАРАН, Василь ЛАБАЙЧУК, Ігор ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ, Олексій ЗАНУДА, Віталій ВИШНЮК, Роман ХМАРА, Юрій ПОНОМАРЕНКО, Едуард АНДРЮЩЕНКО, Артем ЦИГАНОК, Юрій ГУДИМЕНКО, Віктор ДАВИДЕНКО.

Всі вони потребують юридичної, а деякі медичної допомоги.

---

Кожен українець або представник іншої національності, який бажає долучитися до справи визволення незаконно заарештованих членів ВО "Тризуб" ім.С.Бандери може перерахувати кошти на нижченаведені рахунки.

РЕКВІЗИТИ для ПОПОВНЕННЯ РАХУНКУ:

Для перерахування на рахунок картковий.

Банк отримувач: Київська Регіональна Дирекція «Райффайзен Банк Аваль

МФО банка отримувача: 322904

отримувач: Применко В.Л.

Поповнення карти дог. №0611628900

№ карти 4627 7300 0103 1639

При перерахуванні безготівкових коштів додатково зазначається:

Тип карти: - приватна

Дт 2600 клієнта

Кт 26250100200569 МФО 322904, код 2415218519

Призначення платежу: поповнення карти дог. №0611628900

Отримувач: П.І.Б.

---

Реквізити для поповнення рахунку в доларах США з-за кордону.

BENEFICIARY (одержувач): Vitaliy Leonidovith Primenco

ACCOUNT (рахунок): 6762 4620 5079 0275

BANK OF BENEFICIARY (банк одержувача): PRIVATBANK DNIPROPETROVS`K, UKRAINE

SWIFT CODE: PBANUA2X

INTERMEDIARY BANK (банк-кореспондент): JP MORGAN CHASE BANK CHASE METROTECH CENTER 7TH FLOOR BROOKLYN NY 11245 USA

SWIFT CODE: CHASUS33

CORRESPONDENT ACCOUNT (рахунок одержувача в банку-кореспонденті): 0011000080

Для переказу коштів (в доларах США) в межах України:

Одержувач: Применко Віталій Леонідович

Рахунок: 6762 4620 5079 0275

Банк одержувача: Приватбанк

Призначення платежу: поповнення рахунку.

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

21.02.2011р. Б. / Перший у цьому році вебінар УГКЦ розповість про діяльність Блаженнішого Любомира у питанні єдності Церков

У вівторок, 22 лютого, о 15.00, УГКЦ продовжить проект щотижневих онлайн-семінарів з історії Церкви та біоетики. Перший у цьому році вебінар з історії Церкви буде присвячений темі «Блаженніший Любомир і питання єдності Церков». Його проведе директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету о. д-р Андрій Михалейко.

Усіх зацікавлених взяти участь у вебінарі просимо перейти за цим посиланням (www.ugcc.org.ua/w/) та заповнити спеціальну форму. Перед початком вебінару ви отримаєте на свою електронну адресу посилання для підключення. Лінк буде активний не раніше ніж за 20 хвилин до початку вебінару. Особливістю спеціально розробленої реєстраційної форми є можливість отримати нагадування про вебінар на свій мобільний телефон. «Якщо бажаєте отримати на свій мобільний телефон нагадування за годину до початку обраного вами вебінару, то вкажіть номер телефону (лише українські мобільні оператори) у міжнародному форматі», – рекомендується реєстраційною формою.

Нагадаємо, що вебінари УГКЦ з історії Церкви провадяться з червня минулого року. Вони проходять щовівторка поперемінно з вебінарами з біоетики, які стартували у листопаді. За цей час можна було взяти участь у таких онлайн-семінарах:

Вебінари з історії Церкви авторства директора Інституту історії Церкви УКУ о. д-ра Андрія Михалейка та наукового співробітника Інституту історії Церкви УКУ о. Тараса Бублика:

«Єдність між православними і греко-католиками у богословській візії Патріарха Йосифа (Сліпого)» (о. д-р Андрій Михалейко) (26 Mb, 37:05 хв)

«Легалізація УГКЦ у контексті міжконфесійних взаємин в Україні (1988-1991рр.)» (о. Тарас Бублик) (24,8 Mb, 35:51 хв)

«Митрополит Андрей (Шептицький) і питання єдності Церков» (о. д-р Андрій Михалейко) (28 Mb, 48:23 хв)

«Митрополит Андрей (Шептицький) у часи німецької окупації» (о. д-р Андрій Михалейко) (30 Mb, 49:21 хв)

Питання ліквідації та формування підпільної УГКЦ (1946-1972), частина І (о. Тарас Бублик) (30 Mb, 50:03 хв)

Питання ліквідації та формування підпільної УГКЦ (1946-1972), частина ІІ (о. Тарас Бублик) (25 Mb, 56:08 хв)

Вебінари з біоетики авторства члена-кореспондента Папської Академії Pro Vita, декана філософсько-богословського факультету Українського католицького університету, керівника сертифікованої програми з біоетики «На службі охорони життя» о. д-ра Ігоря Бойка:

«Історія і причини виникнення біоетики» (24 Mb, 39:14 хв)

«Види пренатальної діагностики та її медична оцінка» (22 Mb, 31:05 хв)

«Аборт, його історичні, юридичні та моральні аспекти. Духовне зцілення від гріха аборту» (29 Mb, 42:33 хв)

«Допоміжні репродуктивні технології та їх моральна оцінка» (24 Mb, 59:31 хв)

Архівовані версії цих вебінарів можна прослухати за вказаними посиланнями.

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ

Мандрівники Христа Царя

21.02.2011р. Б. / Більше мільйона осіб – на беатифікацію Івана Павла ІІ

Більше мільйона паломників вже зареєструвалися на церемонію беатифікації Івана Павла II.

Про це повідомив на туристичному ярмарку в Мілані віце-мер Вічного міста. Він також визнав, що для влади Риму буде важливим випробуванням організація та обслуговування церемонії, але водночас і промоцією туризмусеред паломників. Мауро Кутруфо підкреслив, що Рим може забезпечити 140 тисяч місць на нічліг, також є місця в осередках, пов'язаних з Ватиканом та різними згромадженнями, в італійській столиці.

Віце-мер Риму оголосив, що зараз триває пошук додаткових місць для розміщення паломників у найближчих околицях. Він зазначив, що крім поляків вже підтвердили приїзд багато іспанців, португальців та мешканців Південної Америки. На його думку, заявки зробила лише половина з очікуваних двох мільйонів учасників церемонії беатифікації Папи Івана Павла II.

За матеріалами Radio Watykańskie

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя

20.02.2011р. Б. / Неділя про блудного сина

"Глянь, Христе, на печаль мого серця, глянь на моє навернення, глянь на сльози, Спасе, і не відкинь мене!"

Дев'ята пісня канону утрені неділі Блудного Сина

Свята Церква, готуючи нас до Великого посту, вказала на перший крок до навернення у притчі про митаря і фарисея — це покора. А цієї неділі вона, наводячи притчу про блудного сина, вчить, як виглядає повернення до Бога в практиці. А де покора і скруха серця, там відкрита дорога до Божого милосердя.

Знавці Святого Письма називають притчу про блудного сина перлиною серед усіх притч. Вона має глибокоморальний зміст, а її драматична історія вічно повторюється в серцях тисяч і мільйонів душ у цілому світі. Блудний син — це символ кожної грішної душі. За допомогою цієї притчі переконуємося, що ніщо земне не може заспокоїти наше бажання щастя. Правдиве щастя і спокій тільки там, де Господь Бог, наш люблячий Батько. Деякі учителі духов­ного життя називають цю оповідь притчею про Божу любов. Кожний, хто через гріх залишає Бога й шукає щастя поза Ним, рано чи пізно буде змушений сказати собі разом із блудним сином: "Встану та й піду до батька мого" (Лк. 15, 18), — та промовляти разом зі святим Августином, що довгі літа був блудним сином: "Неспокійне наше серце, Боже, доки не спочине в Тобі".

ВАЖЛИВІ ПОДІЇ ПРИТЧІ

За приклад до цієї притчі Ісус Христос бере життя багатої родини. Молодший син прагне повної свободи, щоб жити за бажан­нями свого серця. Тож вирішує покинути батьківський дім і забрати свою частку майна. За єврейським законом найстаршому синові при поділі майна належало дві третини маєтку, а одну третину ділили поміж иншими синами. У родині було тільки двоє синів, тож молодшому припала третина.

Перші дні й місяці вільного життя поза родинним домом були для нього такі радісні, милі, щасливі. Необмежена свобода, повна калитка, багато приятелів, — а вони зараз знайдуться там, де гро­ші — вічні забави робили блудного сина наче п'яним від задово­лення і щастя. Та він ще добре не нажився, коли, наче весняний сніг, стопився його маєток, щезли приятелі, померкли бенкети й забави, а він залишився без засобів до життя. А до того ще в тій країні, де перебував, настав великий голод. І так багацька дитина хоч-не-хоч стає пастухом свиней. Євреї вважали свиней за не­чистих тварин, тож бути їхнім пастухом уважалося за найбільше приниження. Серед біди й голоду приходить правильне рішення. Блудний син вирішує повернутися до батьківського дому. Він готовий навіть бути за слугу в домі свого батька. Та добрий батько перший бере його у свої обійми і повертає гідність сина, даючи йому святочний одяг, перстень і сандали.

На Сході дати комусь святочний одяг було ознакою особливого відзначення. Перстень з печаткою був символом влади. Його носили королі й високі достойники. У Біблії читаємо, що коли фараон зробив Йосифа своїм намісником над Єгиптом, то "зняв з руки своєї перс­тень з печаткою, настромив його Йосифові на руку, одягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг на його шию" (Бут. 41, 42). Сандали свідчили про заможність, бо бідні ходили босоніж.

БЛУДНИЙ СИН — СИМВОЛ БОЖОГО МИЛОСЕРДЯ ДЛЯ ГРІШНИКА

Притча про блудного сина має для нас глибоко символічне значення. Осмислюючи її, ми спонтанно відчуваємо, що блудний син — це будь-хто з нас, кожна людина, яка через свої гріхи покидає Господа Бога. Тому ця притча для кожного така близька, бо є наче частиною інтимної історії нашого життя. Вона — це вічний символ нашої невірности щодо Господа Бога, але й символ безграничного Божого милосердя. Сьогоднішній світ роїться від блудних синів і доньок. Тож і сьогодні драма цієї притчі часто-густо повторюється у глибині сердець тисяч і мільйонів душ. Кожна людина є або тим старшим сином, що завжди вірний своєму бать­кові, або молодшим сином, який щойно через тяжкий і дуже боліс­ний досвід життя переконується, що поза батьківським домом ніде нема щастя.

Ось приклад модерного блудного сина чи радше блудної доні. Часописи США з 14 квітня 1974 року подавали таку сенсаційну вістку: відома американська кінозірка і співачка Бетті Гаттон (Betty Hutton), яка в 40-их і 50-тих роках була відомою через свої фільми і пісні, навертається до Католицької Церкви і працює кухаркою в одній католицькій парафії у штаті Ровд Айленд. Що було причиною її навернення?

Послухаймо історію життя жінки, записану з її уст: "Я прогай­нувала ввесь свій маєток і залишилася без засобів до життя. Вісім місяців тому я випадково зустріла католицького священика, який з милосердя прийняв мене за кухарку. Чотири рази я була заміжня, і всі мої шлюби були нещасливі, усі вони закінчилися розлучен­нями. Мої діти також не принесли мені щастя. Ніщо не давало мені правдивого щастя, аж доки я не пізнала католицьку віру. Я мала гроші, мала славу, але не була щаслива. Ще десять літ тому я заробляла на тиждень 150 тисяч долярів. Я не мала проблем з грошима. Зате любов стала моєю проблемою. Я мусила купувати любов, і так кожного купувала. Щойно коли я прийшла сюди, то зазнала милосердя католицького священика та побачила католиць­ку віру в практиці, то зрозуміла, що існує правдива любов".

Притча про блудного сина вчить нас, що Господь прощає і приймає навіть найбільшого грішника, коли той кається у своїх гріхах. Історія людського роду — це історія Божого милосердя. "Милосердя Господнє, — каже псалмопівець, — від віку й до віку, над тими, що бояться Його" (Пс. 103, 17).

ДУХ БОГОСЛУЖЕНЬ НЕДІЛІ БЛУДНОГО СИНА

Уся богослужба цієї неділі поетично на прикладі марнотратного сина змальовує і тугу за Богом грішної душі, і її нужду, і плач над упадком, жаль і щире каяття, і любов та милосердя небесного Вітця. Навіть напіви цього дня нагадують покаянно-молитовний плач душі.

Свята Церква, щоб пригадати, що всі ми вигнанці на цій землі й далеко від небесної вітчизни, каже цього дня співати найкращу пісню туги за рідним краєм, яку знає історія. Це пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі. Ця тужлива пісня записана у 137-му псалмі. На утрені цієї неділі співають такі стихи згаданого псалма:

"Над вавилонськими ріками, Алилуя, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон. Алилуя. Співайте нам пісень сіонських! Алилуя. Як нам співати пісень Господніх на чужій землі? Алилуя. О, дочко вавилонська, окаянна, щасливий, хто, вхопивши дітей твоїх, розіб'є їх об камінь. Алилуя". Спів цього псалма має особливий напів. Кожний стих закін­чується протяжно-зворушливим співом потрійного "Алилуя". Цей псалом співається ще в М'ясопусну й Сиропусну неділі.

З туги за Богом, за прикладом блудного сина, серце грішника плаче над грішним станом своєї душі. На великій вечірні неділі Блудного Сина в першій стихирі співаємо: "Удався я в країну безгрішну і життєдайну, посіяв гріх, серпом пожав колосся лінивства, і жменями пов'язав я діл моїх снопи, що їх не постелив на тоці покаяння, але молю Тебе, предвічного Ділателя (Ісуса Христа), нашого Бога: вітром Твого милосердя розвій полову моїх діл, і дай моїй душі пшеницю прощення, замк­нувши мене в Твою небесну житницю, і спаси мене".

Де розуміння власної нужди, там і щирий жаль, і каяття, там також і молитва за прощення, і Боже милосердя. Ці почуття пере­дає наступний тропар: "Поспішись розпростерти для мене батьків­ські обійми, бо блудно змарнував я моє життя, та через превелике багатство Твого милосердя, Спасе, не погорди моїм зубожілим серцем, бо до Тебе, Господи, у розкаянні кличу: "Згрішив я, Отче, перед небом і Тобою".

А там, де плач, каяття і жаль за гріхи, там також щедре Боже милосердя, яке оспівує стихира великої вечірні: "Пізнаймо, браття, таїнства силу, бо блудного сина, що від гріха прибіг до батьківського дому, предобрий батько побачивши цілує, і знову дарує йому розуміння своєї слави та справляє бенкет, незрозумілий для жителів неба, заколюючи годоване теля, щоб і ми разом перебували з чоловіколюбним Отцем, що заколов, і зі славною жертвою, Спасителем душ наших".

Проповідь

Дорогі в Христі! Ластівка вдовольняється маленьким гніздечком з болота. Дерево не бажає собі більше місця, як лише те, що потрібне йому для росту. Білка споживає стільки горіхів, скільки потребує аби наїстись, а решту ховає в дупло. Тільки людина вічно невдоволена сучасною її дійсністю, та шукає щастя там, де його немає.

Славетний і багатий кіноактор Джордж Сандерс, що був три рази одружений і тричі розлучений, 1972 р. вчинив само­губство. У першокласному іспанському готелі біля Барсело­ни знайшли вранці його мертве тіло і передсмертну записку: «Дорогий світе, я покидаю тебе, бо обридло мені життя». Мав всілякі вигоди, мільйони глядачів вважали його як визнач­ного артиста, може не один заздрив його славі, популярності, а він почував себе нещасливим, життя йому набридло.

Молодий чоловік шукає поради в психіатра, кажучи: «Док­торе, я дуже самотній і знеохочений до життя. Порадьте, що мені робити?» Психіатр дав йому цікаву відповідь: «Ось цими днями в нашому місті є знаменитий цирк, а в ньому виступає на сцені славний клоун, який вміє розвеселити навіть найбільш зневірену і пригноблену людину. Зайди до нього, а він з пев­ністю розрадить тебе». Та яким великим було здивування доктора, коли той чоловік промовив: «Докторе, я є той клоун. Я на сцені всіх розвеселяю, але в моїй душі пустка. Я дуже нещасний».

В сьогоднішній євангельській розповіді Ісус Христос опо­відає нам притчу про Блудного сина. Притча про Блудного сина під кутом літературним належить до найкращих притч в Євангелії. В ній розповідається про родину, в якій вироста­ють два сини: старший і молодший. Той другий тому, що хоче бути свобідний і щасливий, просить в батька частину майна та йде в інший край, живучи розпусно, втрачає весь маєток. Притиснений голодом, приймає понижаючу для єврея, а навіть заборонену через вчителів закону, справу пасти свиней, бо вони для євреїв були нечисті тварини (пор. Лев. 11,7-8). Таке нужденне життя в голоді та спразі, без батьківської любові, домашнього затишку, зродило в ньому смуток та ба­жання повернення до батьківського дому. Каже він: «Вста­ну та піду до батька мого і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватися твоїм сином. Прийми мене, як одного з твоїх наймитів» (Лк. 15, 18-19). Батько побачив свого сина, як той ще був далеко та прийняв його найсердечніше і якнайшвидше по­вернув йому всі синівські права, яких символом є одіж, пер­стень, сандалі. Довідуємося з притчі, що батько тішився і ве­селився, взиваючи всіх до співучасті в своєму щасті. Цей батько і його милосердя, то є образ милосердного Бога для наверненого грішника і Божої радості з його навернення. Вла­стиво ця притча пояснює чому Ісус Христос не відсторо­нюється від грішників, як це робили фарисеї і вчителі За­кону, але шукає їх і тішиться з їх навернення.

Після II світової війни багато нацистів засуджено за їхні провини на кару смерті міжнародним судом в Нюрнберзі. Між ними був генерал Освальд Больд, якого страчено 6 черв­ня 1951 р. у Ляндсбергу. Та ще раніше 12 лютого 1950 р. у в'язниці він навертається до католицької Церкви і гине, цілко­вито підкорившись Божій волі. Він написав книжечку про своє навернення, в якій прославляє Божу любов, доброту й милосердя. При кінці його спогадів читаємо: «Якою довгою дорогою Бог мене вів, перш ніж відчинив мені батьківський дім. Він показав мені цілий світ: його яскравий блиск, його обманливу гру і його шум, що отуманює. Він вселив на мене ціле життя: огорнення, упокорення, терпіння на душі і тілі, земний суд і шибеницю. Скільки разів у бурхливих літах мого життя Він стукав до мого серця. Та це ніжне стукання губилося у голосному гаморі світу. Щойно в тихій самоті в'яз­ничної кімнати почуло моє серце голос Дивного Бога».

Одинока донька вдовиці лишає батьківський дім і йде слідом Марії Магдалини. А мати безперестанку молиться за навернення своєї дитини. Минає рік за роком. Раз уночі, коли мати на колінах молиться, чує в кімнаті чиїсь кроки. Оглянулася - це її блудна донька. «Мамо, - питає донька, що це зна­чить, що навіть ще в опівночі я застала двері відчинені?» А мати каже: «Відколи ти пішла, я ніколи не зачиняю дверей ані вдень, ані вночі. Я хотіла, щоб ти їх застала кожної хвили­ни відчиненими».

Дорогі в Христі! Святий Отець Іван Павло II говорив: «Скільки людей протягом століть, а також в наших часах, змогли в цій притчі віднайти підставові риси своєї особистої історії. Постать Блудного сина, то образ кожного з нас. Всі ми є грішниками. Через наші прогрішення багаторазово відхо­димо від дому Отця». Чому так чинимо? Певно хочемо бути свобідними і щасливими, але, на жаль, не знаємо, що то є свобода та правдиве щастя і де його шукати? А тому і серед щоденних обставин і турбот знаходимо смуток і нещастя. Так, як це сталося з кіноактором Джорджем, клоуном з цирку, блудним сином та іншими послідовниками та сучасниками. Тут слушно напрошується висновок: ніхто і ніщо поза Бо­гом не зможе заспокоїти голоду нашого серця.

Так, як в цій притчі батько (який є образом Бога) виходить назустріч синові, тобто кожному з нас. Це значить Бог шукає і чекає на наше навернення. Це робить не для того, щоб нас по­карати, але щоб простити, виявити свою любов і милосердя та показати людині, що то є правдива свобода і справжнє щастя.

Подумаймо собі. Де ми будемо і що з нами станеться за 100 років? Напевно, помремо. Наше тіло розкладеться, але жити буде безсмертна душа. Питання, де вона тоді знайдеться. Це залежить від того, що робимо сьогодні і як живемо? Застановімося тепер, чи ми не є тими утікачами перед Богом. Чи ми не є синами і дочками, які, бажаючи бути свобідними і щасливи­ми, ходять блудом і не зможуть знайти дорогу до Отця.

Одного разу малий син запитав свого батька:

- Тату, чи твоя душа є забезпечена?

- Чому питаєш, синку?

- Я чув, тату, твою розмову із сусідом. Ти сказав йому, що твій дім забезпечений, твоє авто забезпечене, твоє життя забез­печене, а в школі на годині релігії отець говорив нам, що наші душі мають бути забезпечені. А життя наше повинно бути впорядковане. І хоч людина вічно невдоволена сучас­ною її дійсністю та шукає щастя, там, де його немає, проте ще раз собі пригадаймо: свобода людини — це вільність від гріха, а правдиве щастя є лише в Бозі. Амінь.

о. Яків ЯРЕМЧУК, ЧСВВ

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо, 2004

Джерела:

Сайт Львівської Архиєпархії

Екуменічний календар

20.02.2011р. Б. / У світі зростає кількість католиків. Представлено «Папський щорічник 2011»

У суботу, 19 лютого 2011 р., кардинал Тарчізіо Бертоне, Державний Секретар Апостольської Столиці, та архиєпископ Фернандо Філоні, заступник Державного Секретаря в загальних справах, представили Святішому Отцеві Бенедиктові XVI новий «Папський щорічник».

Annuario Pontificio (Папський щорічник) – офіційний статистичний довідник Католицької Церкви, який з 1912 року щороку видає Ватиканське видавництво. Він містить основні дані про структуру Католицької Церкви, список усіх Римських Архиєреїв, теперішніх членів Римської Курії, усіх кардиналів і єпископів Католицької Церкви, перелік і докладну статистику кожної адміністративно-територіальної церковної одиниці за попередній рік. Крім того, щорічник подає інформацію про всі дипломатичні представництва Святого Престолу та про представництва інших держав при Святому Престолі, інформацію про Головних настоятелів монаших Чинів та Згромаджень та їхні статистичні дані.

Згідно з новими статистичними даними (станом на 2009), у світі зросла кількість католиків, а також – священиків та семінаристів, в той час як дещо зменшилася кількість монахинь.

Загалом у світі, кількість охрищених католиків між 2008 та 2009 роками зросла від 1 млрд. 166 мільйонів до 1 млрд. 181 млн., що становить 1,3 %. На стільки ж зросла кількість єпископів. Починаючи від 2000 року, спостерігається незначне, але постійне зростання кількості священиків, однак зростання єпархіального духовенства зафіксовано на всіх континентах, крім Європи, натомість, крім Африки та Азії, зафіксовано зменшення кількості священиків, приналежних до монаших інституцій. Незначно збільшилась кількість кандидатів до священства та постійних дияконів.

Джерела:

Радіо Ватикан

Мандрівники Христа Царя