03.11.2018р. Б. / «Праведний Митрополит Андрей Шептицький формував обличчя нашої Церкви», – Блаженніший Святослав

“Праведний Митрополит Андрей Шептицький своєю працею та молитвою, формував пастирське, інтелектуальне, культурне, міжнародне та дипломатичне, а зокрема державотворче обличчя нашої Церкви”. Про це сьогодні під час Божественної Літургії у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві, говорив Патріарх УГКЦ, Блаженніший Святослав.

Разом із Предстоятелем УГКЦ під час Літургії співслужили Владики Синоду Єпископів Києво-Галицької Митрополії, а також священики та гості Київської Архиєпархії, а зокрема; Преосвященний Владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, Владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, Владика Йосафат (Говера), Екзарх Луцький, Владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський, Владика Василь (Тучапець), Екзарх Харківський, і владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, єпископ Курії Верховного Архиєпископа. Під час молитви духовенство та вірні УГКЦ дякували Богу за роки життя Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Звертаючись до вірних Глава УГКЦ зауважив, що сьогодні Церква святкує пам’ять Блаженного Священномученика Теодора Ромжі, єпископа Мукачівського, який цього дня був вбитий смертельною ін’єкцією у радянській лікарні на Закарпатті, давши своє життя, як єпископ, пастир та батько свого народу за Христа і Його святу Церкву. Блаженніший Святослав також нагадав, що Святий папа Іван Павло ІІ урочисто проголосив його блаженним, під час свого пам’ятного візиту до України у 2001 році: «Сьогодні ми особливо єднаємося зі своїми братами і сестрами на Закарпатті і молимося за посередництвом блаженного Теодора до нашого Господа Бога за нашу спільну батьківщину – нашу Україну», – наголосив Патріарх.

Він також зауважив, що сьогодні є особливий день в історії національно - визвольних змагань нашого народу: «Сьогодні минає сота річниця так званого листопадового чину – урочистого проголошення у княжому Львові Західноукраїнської Народної Республіки. Можна тільки перейнятися почуттями наших українців у Галичині, які побачили на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор. Сьогодні ми особливо згадуємо січове стрілецтво – молодих хлопців і дівчат, які стали на захист молодої Незалежної Української Держави», – сказав Блаженніший Святослав.

Продовжуючи Глава Церкви наголосив, що сьогодні ще й особливий день пам’яті праведного митрополита Андрея Шептицького, який 1 листопада 1944 року відійшов у вічність та став перед Божим престолом. Предстоятель пригадав, що старовинна традиція, називала єпископа ангелом своєї Церкви. За його словами, якщо б сьогодні наша Церква, чи Україна запитувала б себе: «Хто є ангелом нашої Церкви, ангелом Незалежної України перед Божим обличчям?», то ми би з впевненістю сказали: «Це є праведний митрополит Андрей Шептицький», – зазначив Предстоятель УГКЦ.

Завершуючи своє слово він додав: «Можна з впевненістю сказати, що і листопадовий чин і ввесь той соньм мучеників за часів комунізму, були плодами духу митрополита Андрея Шептицького. Тому сьогоднішня Літургія є особливою молитвою за прославу праведного Митрополита Андрея, за те, щоб його ангельське заступництво над Україною і нашою Церквою засяяло на ввесь світ на престолах вселенської Церкви», – наголосив Патріарх УГКЦ.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

02.11.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 2,14–19:  «Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви, перед Господом нашим Ісусом, у день Його приходу?»

Ми живемо в матеріальному світі, де рано чи пізно бачимо плоди своєї праці. Щось збудували, щось посадили, заробили гроші. Зовсім інакше у стосунках з людьми. Навіть коли ми допомагаємо людині змінюватись і духовно зростати, то не завжди знаємо, наскільки вона зрозуміла, чи справді змінилась. Люди працюють роками, щоб дати добре виховання своїм дітям, але не можуть бути певними добрих результатів своєї праці. Однак маємо продовжувати з молитвою вкладати свої зусилля в навернення людей, навіть коли одразу не бачимо плодів. 

Апостол зазначає, що саме навернені люди для нас будуть радістю і славою перед Господом, під час приходу Ісуса Христа. Бо перед Господом усі матеріальні речі мають початок і кінець тут, на землі, тут вони закінчують своє буття. Лише те, що ми вклали в людей, що зробили одному з ближніх, то зробили для Господа. Те, що ми вкладаємо в людей, залишиться коли станемо перед Господом. Тому, не зважаючи ні на що, вкладаймо в людей що можемо і коли можемо. Це залишиться для них і для нас.

***

Лк. 11,23-26:  «Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов»

Є ситуації, коли ми особливо чітко відчуваємо бридоту свого гріха, свого падіння, то, може, якраз тоді й змінюємо своє життя, навертаємося. Але часто шлях навернення, яким маємо йти аж до нашої смерті, не триває довго. Трапляється, що людина може знову погрузнути в ще більших гріхах. 

Наше навернення і життя з Богом – це не тільки якийсь момент, якась подія, якийсь одноразовий акт волі. Це витривалість наших зусиль і старань. Тому духовне життя – це не лише спалахи, а постійне горіння й палахкотіння, як свічка. У духовному житті щось здобуває лише той, хто витривалий у своїх зусиллях. Хто витривалий – той здобуває Царство Небесне!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

02.11.2018р. Б. / Віднайдено унікальний лист, адресований митрополиту Андрею Шептицькому

Синкел у справах монашества у Львівській архиєпархії УГКЦ Юстин Бойко на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук опублікував унікальні архівні документи - лист-привітання монахів лаври Святого Антонія Печерського у Скнилові, адресований митрополиту Андрею з нагоди іменин.

"Працюючи з листами монахів студитської лаври Святого Антонія Печерського у Скнилові, натрапив на один справді унікальний документ. Є ним лист-привітання монахів, адресований митрополиту Андрею з нагоди іменин. Його особливістю є орнамент. Монахи вирішили прикрасити своє привітання малюнком, який зображає вигляд головного корпусу Скнилівської лаври. Малюнок виконаний олівцем. Таким чином можна сміливо сказати, що нам вдалося віднайти перше і на сьогодні єдине зображення Скнилівської лаври, а саме її головного корпусу", - повідомив о. Юстин Бойко.

Нагадаємо, що у Скнилові була перша монаша обитель студитів - лавра Святого Антонія Печерського, яку освятив особисто митрополит Андрей 24 листопада 1906 року. Скнилівська лавра була знищена у 1918 році внаслідок польсько-української війни, а монахи змушені були покинути рідну обитель. Таким чином вони опинилися в митрополичій резиденції в Уневі, яку згодом митрополит Андрей передав студитам у власність. Таким чином з'явилася Унівська лавра, яка стала центральною для усіх інших студитських монастирів. Зараз на місці, де була Лавра, встановлено пам'ятний хрест.

Джерела:     ГАЛ-ІНФО  

Воїни Христа Царя

01.11.2018р. Б. / «Не гроші, не робота дає їм певність, а сталі справжні людські стосунки», – Глава УГКЦ про пріоритети української молоді (+VIDEO)

“Коли я запитав про життєві пріоритети нашої української молоді, то на перше місце вони поставили людські стосунки. Не гроші, не робота дає їм певність у завтрашньому дні, а сталі справжні людські стосунки”. Про це сказав Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у інтерактивній програмі «Живого ТБ» «Відкрита Церква» на тему «Молодь: бути в Церкві», ділячись враженнями від участі у Папському Синоді.

Глава УГКЦ розповів, що щойно повернувся з Папського Синоду, який тривав більше трьох тижнів. Тема Синоду: «Молодь, віра та розпізнання покликання».

«Найперше хотів би розповісти, – поділився враженнями Предстоятель УГКЦ, – що дуже цікаво було почути голос молоді з усього світу. Тому що Папський Синод – це є подія, у якій беруть участь представники єпископату з усього світу. Нас було 266 отців Синоду. Крім цього була велика група молоді – делегати з різних молодіжних рухів різних країн, які були учасниками і спостерігачами на цьому Синоді. Вони могли виступати, а також реагувати на виступи та зауваження єпископів. Тобто цікаво було почути, якою є молодь у світовому глобальному вимірі, які сьогодні проблеми відчуває молодь, які вона має сьогодні запити, які має труднощі, які вона очікує душпастирські дії з боку Церкви».

Блаженніший Святослав додав, що сама молодь заявила, що не можна говорити окремо про молодь і Церкву. Бо Церква, за його словами, – це є спільнота. І треба собі усвідомити, що велика частина віруючих людей у цілому світі належить до молоді. Тому не можна протиставляти Церкву як окрему структуру і молодь.

«Очевидно, що молоді люди, які є частиною Церкви, переживають однакові труднощі з молоддю, яка не є в спільноті Церкви. Більше того, саме молодь, яка є у Церкві, є найцікавішим співрозмовником для молоді, яка ще шукає своєї дороги до Бога і Церкви», – зауважив гість студії.

За його словами, сьогодні молодь у глобальному вимірі переживає дуже глибокий момент трансформації. Дуже часто ми собі навіть не уявляємо, якою є сьогоднішня молодь у цілому світі.

Предстоятель розповів, що дуже багато на Синоді йшлося про те, як супроводжувати молодь у періоді, коли вона повинна робити свої життєві рішення.

«Ще один цікавий момент: весь Синод – це був момент слухання. От знайдіть сьогодні в світі яку-небудь організацію, яка би на цілий місяць відклала всі свої інші справи і тільки зайнялася питанням молоді. Отож, було три ключових слова: слухання, розмірковування і приймання рішень», – сказав Глава Церкви. На його переконання, цей Синод на тему молоді, – це є епохальна подія в історії Церкви.

Блаженніший Святослав окремо відзначив пріоритети української молоді. Духовний лідер українців розповів, що підготовка до Папського Синоду полягала в тому, що і єпископські конференції і молодіжні організації, рухи відповідали на певний запитник від очільників Церкви. Навіть була можливість відповісти онлайн. У тих відповідях були окремі питання, які стосувалися окремих пріоритетів, на кшталт, що ви у своєму житті ставите на перше місце, що на друге, третє? Що, на вашу думку, вам дасть певність у завтрашньому дні?

І підсумок цього світового опитування, за словами учасника Папського Синоду, на загал показав, шо молодь на перше місце ставить пошук гідної праці. На їхню думку, кваліфікована праця дає можливість забезпечити свої життєво важливі потреби. Тобто дає стабільність. А стабільність уже дає можливість будувати глибокі людські стосунки, створювати сім'ю. І таким чином будувати своє майбутнє».

«Коли я запитав про життєві пріоритети нашої української молоді, – розповів Предстоятель, – зокрема тої молоді, яка зараз перебуває в країнах Західної Європи, а це молодь, яка виросла там, або яка приїхала туди на працю, на навчання, то на перше місце вони ставлять людські стосунки. Не гроші, не робота дає їм певність, а сталі справжні людські стосунки».

Тобто, підсумував Предстоятель, на перше місце наша українська молодь поставила особу, а не матеріальні речі. «Особові стосунки, які дають певність. Йдеться про пошук коханої людини, створення сім'ї, яка є наступним кроком у серйозних стосунках. Сім'я, на їхню думку, це є підстава певного майбутнього. Бо все на світі міняється, усе може впасти і зруйнуватися, а ось кохана особа тебе ніколи не залишить. А вже тоді разом можна будувати матеріальну сторону свого життя і дбати про все решту», – вважає Блаженніший Святослав.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

31.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 2,1–8:  «Стараючись подобатися не людям, а Богові»

Часто ми дбаємо про те, щоб люди про нас говорили добре, дбаємо про те, щоб якнайкраще виглядати в очах ближніх, особливо тих, яких які важливі для нас. Іноді буває так, що ми граємо роль, думаючи, як би краще виглядати в очах інших, замість того, щоб просто жити і бути собою. Це попереднє не може бути двигуном всього життя, бо ми роздвоїмося та не встоїмося. 

Що Бог би сказав, чи подобається наше життя Йому, як наші вчинки виглядають у Божих очах? Якщо у присутності поважних людей ми змінюємо свою поведінку, а забуваємо, що завжди перебуваємо у присутності Божій, то кому ми тоді стараємось сподобатись?

***

Лк. 11,9-13:  «Коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більше Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!»

У житті буває так, що іноді люди, які нас оточують, наші близькі чи рідні, в одних випадках йдуть нам назустріч, допомагають, сприяють, підтримують нас, а в інших – навпаки, можливо, через якесь пережиття чи настрій, можуть нам відмовити або навіть завдати болю, відповісти різко чи категорично. 

Господь же є Той, який завжди й повсякчас прагне людині добра. Бог є сталий, тому не може міняти своїх позицій, бути під впливом чогось, наприклад нашого гріха чи доброго вчинку. Творець всесвіту завжди один і той самий. Як каже Євангеліє, Він є добрий. Тому маємо пам’ятати про цю Божу доброту, Божу любов, і маємо вірити, що все, що дає нам Господь у нашому житті, Він дає нам виключно для нашого добра, для нашої користі, для нашого освячення і спасення!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 1,6–10:  «Ви стали зразком для всіх віруючих»

Кожен із нас у своєму житті шукає і прагне мати осіб, яких бачить ідеалами, на яких рівняється. Люди завжди шукають когось, хто був би для них зразком для наслідування. Можливо, нам не вдається жити ідеальним християнським життям, але завжди очікуємо і сподіваємося, що був би хтось, хто б так жив. 

Ми живемо не лише для влаштування своїх взаємин із Богом, навіть не лише для свого спасення, своєї святості, наше життя завжди є взірцем для інших. Приклад ми подаємо завжди: усвідомлюємо це собі, чи ні. Але питання у тому, який приклад подаємо іншим, чи є він гідний християнина?

***

Лк. 11,1-10:  «Просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять»

Коли Господь каже: «Просіть, і вам дасться», то не ставить ніякої умови. Лише нагадує: хто просить, то отримає. 

Отож, коли ми просимо щось у Бога, маємо насамперед повірити, що в Нього це можливо. Для Бога немає неможливих речей. Часто, коли просимо щось у Господа, шукаємо для Нього «алібі» – чому Він не дає: бо я недостойний, грішний, тому що маю терпіти, це мені таке покарання тощо. 

Бог не потребує, щоб ми Його виправдовували, Господь потребує нашої віри. Тому завжди, коли приступаємо до Небесного Отця з якимось проханням, маємо запитати себе, чи ми самі віримо в здійснення того, про що просимо.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.10.2018р. Б. / «Миряни повинні бути активними, вони і є Церквою», - про ІІІ З’їзд мирян «Покликання до святості сьогодні»

3-4 листопада в Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ, відбудеться ІІІ З’їзд мирян «Покликання до святості сьогодні», у рамках якого вперше пройде форум «Відкриті двері УГКЦ». Про те, що таке покликання до святості у повсякденному мирському житті, значення мирських громад і об’єднань у житті Церкви в ефірі програми «Добра розмова» говорили голова Комісії у справах мирян УГКЦ о. Василь Білаш та один із очільників об'єднання «Рух світло-життя. Домашня Церква» Мирон Шкробут.

Вислів «покликання до святості» стосовно мирян у Церкві не видається занадто пафосним, якщо подивитися на реальність у контексті питань «куди ми йдемо? для чого живемо?», тобто до чого покликана кожна людина у своєму житті. Служіння Богу і людям сьогодні – не просто високі слова, а щоденна робота – копітка, непроста, але й радісна. Таку думку і позицію озвучили обидва співрозмовники у студії.

«Нинішні виклики перед українським суспільством і нашою Церквою перевищують ті, що були раніше, – говорить Мирон Шкробут. – Свого часу Папа Іван Павло ІІ говорив, що в часи криз спасіння Церкви відбувалося через монаші згромадження. Сьогодні ж, коли монахи складають лише близько відсотка церковної громади, спасіння Церкви можливе через мирян. Саме тому вони повинні бути активними, вони і є Церквою».

«Сьогодні люди не завжди бачать своє місце у церковній ієрархії, тому такі заходи, як майбутні з’їзд і форум – це підкріплення і свідчення, що миряни також мають свою місію і покликання, що вони повинні бути живою клітиною Церкви», – говорить о. Василь Білаш.

Заходи, які відбудуться у наступні вихідні, спрямовані як на церковний діалог у рамках стратегії і основної мети Церкви, візіонером якої був Блаженніший Любомир Гузар – освячення і провадження Божого люду, так і на мирян і всіх, хто хотів би долучитися до церковного життя. Церква повинна стати спільним домом, де кожен сам повинен вирішити, яке служіння може реалізувати, що корисного може зробити.

З програмою з’їзду і форуму, списком доповідачів та організаційними питаннями, можна ознайомитися на офіційній сторінці Комісії у справах мирян УГКЦ:http://www.laityugcc.org.ua/ та сторінці у Фейсбук: https://www.facebook.com/laityugcc

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

29.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Сл. 1,1–5:  «Труд вашої любові…»

Коли подивимось на своє життя, то побачимо, що мотивації в житті кожного з нас того, що ми робимо, дуже різноманітні. Хоч не раз кожен робить різну працю, але часом з однією метою – як джерело якоїсь користі для себе. Апостол же говорить про труд із любові. 

Важливо для нас бачити місце своєї праці як нагоду служіння Богові та іншим людям. Спробуймо поглянути з цієї перспективи, що моя праця, мої обов’язки – це не лише заробіток, користь, обставини, до яких ми вимушені. А це місце служіння іншим, місце де ми можемо показати свою любов до інших людей. Коли буде така свідомість, тоді зможемо приносити добрі плоди, виконувати свої обов’язки з любов’ю і дарувати цю любов іншим.

***

Лк. 10,22-24:  «Багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачили, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули»

Кожна людина, свідомо чи несвідомо, шукає Бога. Тож маємо відчувати велику вдячність до Господа, що ми пізнали правду, що Бог відкрив нам її, що можемо жити цією вірою в нашого Спасителя. 

Коли хтось відкриє для себе якусь правду в житті, то отримує від цього радість. І якщо ми усвідомимо, що ми пізнали найважливішу правду, яку свідомо чи несвідомо шукають усі люди, то завжди будемо прагнути цією правдою ділитися. Якщо ж ми не маємо бажання ділитися цією правдою, або, як по-сучасному кажемо, «євангелізувати», то ми не до кінця пізнали, ким є для нас Господь.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.10.2018р. Б. / Безцінна реліквія повернулася до Зарваниці

14 жовтня до храму Пресвятої Трійці, що у селі Зарваниця, у присутності архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка передали знайдений фрагмент ризи втраченої ікони Розп’яття Ісуса Христа. На ризі зображена колонада, півень і символи бичування Христа. На другій частині ризи, яка втрачена, була зображена драбина. Слід реліквії загубився у 40-х роках минулого століття.

За переказами, у 1728 р., два тижні перед Великоднем, мешканець Зарваниці Стефан Долган, їдучи з Дарахова додому, знайшов у полі «чорну шухляду», всередині якої був намальований на шовку образ Розп’яття Ісуса Христа. Після перенесення образу до церкви мешканці Зарваниці стали свідками того, як з нього почали спливати прозорі краплі. Водночас при образі відбувались чудесні оздоровлення хворих». Свідчення Стефана Долгана та людей, котрі зцілилися біля образу, записала спеціальна комісія.

Власник Зарваниці, чернігівський воєвода граф Міхал Пйотр Мйончинський, також зазнав чудотворної ласки від образу Спасителя. Тому він, етнічний поляк, зробив значну фундацію для української церкви. Саме за його сприяння відбулося офіційне оголошення чудотворності образу. Святиня, за описами очевидців, творила величні дива та неймовірні зцілення. І за це люди щедро винагороджували образ – прикрашали його дорогоцінними шатами та коронами. Проте коли саме був створений срібний оклад, фрагмент якого знайдено, достеменно не відомо.

Чудотворний образ пережив пожежу у старенькій церкві наприкінці XVIII століття. А також зберігся під час лихоліття Першої світової війни. Залишався він за головним престолом у церкві і під час Другої світової війни. Та коли до села поверталися більшовики, ікона потрапила до сховку. Та у часи більшовицьких гонінь УГКЦ реліквія безслідно зникла, а разом з нею і коштовні ризи.

Історія із втраченою іконою, на перший погляд, може здатися неймовірною: понад 70 років про оригінал не було жодних згадок, аж раптом в Івано-Франківську дивовижним чином з’являється елемент ризи – розкішний оклад ікони, виготовлений із чистого срібла та ще й із позолотою.

Знайшов реліквію тернополянин Віктор Чернов, котрий останні кілька років мешкає в Івано-Франківську. Чоловік часто буває у Зарваниці, звідки родом його бабуся з дідусем та батьки. 20 років тому, будучи хлопчаком, він знайшов ризу ікони Розп’яття Ісуса Христа на руїнах однієї з хат у Зарваниці.

Експертний висновок стосовно знайденої реліквії зробив відомий мистецтвознавець Олег Сидор. Він пов’язує цей твір з епохою пізнього бароко, панівного в українській культурі у XVIII столітті, та згадує про популярні у той час прослави чудотворних ікон, яким присвячували окремі вівтарі й виготовляли золоті чи срібні корони або навіть цілі оклади. У висновку йдеться: «Є підстави припускати, що цю пам’ятку слід пов’язувати з періодом, коли Українську Унійну Церкву очолював митрополит Київський Атанасій Шептицький (у 1715–1746 рр. – єпископ Львова і Галича, а в 1728–1746 рр. - очільник Київської митрополії), котрий упродовж свого архиєрейського служіння проголосив і коронував як чудотворні кілька ікон, у тому числі й образ Розп’яття Спасителя із парафіяльного храму в Зарваниці на Тернопільщині. Про це свідчить і той факт, що загальні обриси компонентів вказаної ризи узгоджуються з відповідними деталями зображення на згаданій іконі, й усе це слід вважати достатніми аргументами для такого висновку».

Повідомила Надія ШПОДАРУНОК

Джерело:   Прес-служба Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ