10.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.10,32–38:  «Не покидайте, отже, цього вашого довір’я, бо воно має велику нагороду»

У нашому житті ми не раз кажемо до інших людей: не будь таким довірливим, бо ти маєш голову на плечах, маєш сам думати, не дозволь себе використати, обдурити. Чому так є? Бо часто нашу довіру інші люди використовують собі на користь, а нам на шкоду. Нерідко буває, що нас хтось обманув, обхитрив, скористався нашою довірливістю. То ж всі ми маємо негативний досвід довіри до людей. Тому часто закриваємось від інших, не маємо відваги вірити їм. І це якоюсь мірою позначається на нашій довірі до Бога. 

Ми не вміємо всеціло довіритись Богові. Погляньмо на малих дітей, які довіряють своїм батькам у всьому. Саме тому Господь ставить дітей у приклад, щоб і ми були, як діти, щоб мали таку ж певність щодо Бога, як діти щодо батьків. Які мають переконання, що немає речей неможливих для батьків. Наскільки ми покладаємось на Бога, чи більше – на свої здобутки, на свій досвід, на своє пізнання, на свій розум. І це правда, що багато нам допомагає наш досвід, наші знання, але ми також бачимо наскільки цей наш досвід і знання нас підводять. Тож все більше покладаймося на Бога. Звичайно, робити маємо все що можемо і на що здатні, але все більше віддаваймо себе самого, свою долю, та кожну людину Господеві!

*** 

Мр.2,14-17:  «Той устав і пішов слідом за Ним»

Євангеліє розповідає про покликання одного з апостолів, хоч усі решта апостолів – хто б це не був: Андрій, Петро, Матей та всі інші – зразу йшли за Ісусом, коли чули Його запрошення. Вони не відкладали це на потім. Саме тому апостоли виконали те призначення, яке для них передбачив Бог. 

Скільки разів до нашого серця приходили ті чи інші добрі думки, а ми їх відкладали на потім або взагалі забували про них… Пам’ятаймо, що в нашому духовному житті дуже важливо не відкладати, а відразу йти за тим, що Бог кладе нам на серце, і рішуче втілювати це в життя. Не відкладати, а цим жити. 

Коли Бог нас до чогось кличе, то знає, що ми здатні це здійснити. Наша проблема полягає в тому, що ми часто знаходимо виправдання, чому не виконуємо того чи іншого. Бог знає нас краще за нас самих, інакше Він не доручав би нам того, чого ми не зможемо зробити. Якщо відчуваємо, що Бог кладе нам щось на серце, коли приходить якась добра думка чи бажання зробити добрий вчинок, – не відкладаймо, робімо це негайно! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.03.2018р. Б. / Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Святого Тарасія, архиєпископа Царгородського

Тропар, глac 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Тарасіє.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Православними догматами церкву просвітив ти і ікону чесну Христа почитати, блаженний, і покланятися Йому навчивши, осудив єси безбожне велінння іконоборців, тому зовемо тобі:«о, отче, радуйся мудрий Тарасіє!» 

Церква Христова ніколи не знала цілковитого спокою. Та настали для неї дуже важкі часи, коли гору стала брати єресь іконоборців (іконокластів), особливо тоді, коли імператором став Лев IV Ісавр, який особисто переслідував почитателів ікон, а самі ікони наказав викидати з церков і домів. 

Після смерти імператора Лева управляти державою, від імени свого неповнолітнього сина Костянтина VI (780-797), стала його мати Ірина. Патріярхом Царгорода був тоді Павло, муж розумний і шанований своєю паствою. Усі свої статки він роздавав убогим. Та попри цю свою доброту, не мав він сили піти слідами Атанасія, Йоана Золотоустого та інших незламних оборонців святої Церкви. Він здався перед погрозами покійного вже імператора Лева IV і підписав єретичне ісповідання віри, яке забороняло почитати святі ікони. Та совість не давала йому спокою, і тепер він зрікся патріяршого престолу і як монах-каяник замкнувся в монастирі Флора. Дарма, що цісарева-вдова і неповнолітній цісар просили його не полишати своєї пастви, дарма, що про це благали його всі достойники двору, він не повернувся, а оплакував нещастя Христової Церкви, якому, як він казав, може зарадити лишень Вселенський собор. Своїм спадкоємцем радив він вибрати святого Тарасія. 

Хто ж то такий святий Тарасій? Був це чоловік учений і чеснотливий, чоловік багатий, таємний дорадник імператора, відомий своєю побожністю. Дім його був радше монастирем, як палатою вельможі. Коли ж патріярх Павло невдовзі помер у монастирі, то патріярший престол зайняв (784 р.) Тарасій, ревний ісповідник Христової віри і почитатель ікон. Він повідомив про своє обрання папу римського та всіх патріярхів і скликав у 786 р. Вселенський собор у Царгороді. Папа Адріян I (772-795), а також патріярхи олександрійський, антіохійський і єрусалимський вислали на Собор своїх представників. Собор щойно мав розпочатися, як іконоборці збунтували військо і стали погрожувати смертю всім Отцям Собору. То ж Собор змушені були відкласти, та все ж наступного (787р.) року він таки відбувся, щоправда в Нікеї, як Сьомий Вселенський собор. Головою Собору був святий Тарасій, і Собор однодушно засудив іконоборську єресь і кинув клятву на її прихильників. 

Тепер святий Тарасій усі свої зусилля докладав до того, аби виправити зіпсовані звичаї Царгорода, навчав, упоминав, навертав, роздавав милостиню, за останні гроші зі свого маєтку побудував чоловічий монастир, і всюди боронив святу Церкву і святість Христової віри. 

Імператор Костянтин VI, одружений з внучкою святого Філарета Милостивого (його пам’ять вшановуємо 1 грудня) Марією, став на злу дорогу. Він закохався в Теодотію, одну з дворянок, і задумав одружитися з нею, хоч уже мав жінку. Аби позбутися Марії, він її оскаржив у злочині, нібито вона хотіла його отруїти, і покликав до себе Тарасія, щоб той наказав замкнути Марію в монастирі, а його обвінчав з Теодотією. Однак патріярх рішуче став на захист цісаревої Марії, він звинуватив цісаря у брехні та наклепі і заявив, що не лишень не дозволить вчинити нечуваний гріх, який той задумав, але й не допустить його, як явногрішника, до святих таїнств. Розгніваний імператор прогнав Тарасія зі свого двору і далі стояв на своєму. Він знайшов безбожного священика, який обвінчав його з Теодотією (вінчання те, однак, було неважне), а Марію наказав замкнути в монастирі. Бог дуже скоро покарав його за злобу; рідна мати Костянтина Ірина підбурила проти нього військо, кинула його у в’язницю, де, за її наказом, йому викололи очі, після чого він через кілька днів помер. (За п’ять років до цього, він сам наказав осліпити трьох своїх стриїв).

Подальше життя патріярх Тарасій посвятив своїй пастві; він трудився над спасінням вірних, і сам дивував усіх святістю свого життя. Помер святий на 23-ій рік свого владицтва, за правління імператора Никифора, у 806 р. Тіло його поховали у монастирі в Тракійськім Босфорі, який він побудував, а Бог прославив його мощі багатьма чудами. 

Подія, яку вам зараз оповімо, сталася через двадцять три роки після смерті святого Тарасія. На цісарському престолі сидів злощасний Лев Вірменин, котрий відновив іконоборську єресь і переслідував Христову Церкву. Святий Тарасій явився йому у сні з ще одним мужем, до якого сказав так:“Михаїле, убий імператора мечем!” Наляканий цар прокинувся, послав до монастиря, де лежали мощі святого Тарасія, і наказав шукати, чи нема там якого монаха Михаїла. Однак такого там не було. Та вже на шостий день сон сповнився;у ніч Різдва Христового з в’язниці утік Михаїл Бальб, колишній полководець, де він сидів за зневагу цісаря. Він учинив бунт і мечем убив єретика Лева. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 9 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 9 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Перше і друге знайдення чесної голови св. славного прор., Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Іс. 13,2-13

2. Підніміть стяг на горі лисій, кликніть воєнним кличем, махніть рукою, щоб увіходили вони крізь княжі брами! 3. Щоб вилити мій гнів, я повелів моїм посвяченим воякам, я витязів моїх покликав, що раді моїй славі. 4. Ось гомін по горах, немов сила народу. Ось гамір царств і зібраних народів: Господь сил чинить перегляд бойового війська. 5. Вони прийшли з далекої країни з самого краю неба – Господь і знаряддя його гніву, щоб зруйнувати всю землю. 6. Ридайте, бо день Божий близько, він надійде як спустошення від Всемогутнього! 7. Тому руки в кожного зомліють, серце в кожного розтане. 8. Вони злякались: болі та судороги їх ухопили, їх корчить, немов породіллю. Стуманівши, глядять один на одного; лиця в них розжарились. 9. Ось день Господній наступає невблаганний; обурення й палкий гнів, щоб обернути землю на пустиню та загладити грішників з неї. 10. Тому небесні зорі та їхні Косарі не дадуть свого світла; сонце, сходячи, потемніє, і місяць не буде більше світити. 11. Я покараю світ за його злобу, безбожників за їхній злочин. Покладу край гордині пишних, принижу бундючних тиранів. 12. Зроблю людей рідкішими, ніж золото щире, смертних – ніж золото офірське. 13. Тому й небо стрясеться, земля зрушиться з свого місця від обурення Господа сил у день його палкого гніву.

Бт. 8,4-21 

4. і сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. 6. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7. і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, 14. а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15. Тоді Бог сказав до Ноя: 16. “Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17. Все живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі.” 18. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21. Господь почув лагідний запах і сказав сам до себе: “Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то я вчинив був.

Прип. 10,31–11,12

31. Уста праведника породжують мудрість, | язик розпусний буде відтятий. 32. З уст праведного тече ласка; | з уст грішників – розпуста. 1. Вага фальшива – для Господа гидка, | а вірні важки йому угодні. 2. Як прийде гордість, прийде й ганьба, | з покірливими ж – мудрість. 3. Досконалість праведних вестиме їх, | зрадливих погубить їхнє лукавство. 4. Багатство в день гніву – без користи, | від смерти рятує справедливість. 5. Справедливість чесного вирівнює йому дорогу; | безбожний із-за своєї безбожности гине. 6. Справедливість праведних їх рятує, | підступні заплутаються у власній злобі. 7. Умре безбожний, загине і його надія; | сподівання сильних змарнується. 8. Праведник з біди спасеться, | замість нього ж влетить у неї безбожник. 9. Устами нечестивий губить свого ближнього; | праведники своїм знанням спасуться. 10. Як праведним щастить, радіє місто; | як гинуть грішники, веселі крики лунають. 11. Благословенням праведників місто йде угору, | устами грішників – занепадає. 12. Хто гордує ближнім, той недоумок; | розумний чоловік мовчить.

Джерело: CREDO

09.03.2018р. Б. / Перше і друге віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі

Перше і друге віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі

Тропар, глас 4: Із землі возсіявши предтечі глава,* проміння випускає нетління, оздоровлення вірним;* з висот збирає множество ангелів,* на низах скликує людський рід,* щоб одноголосну славу возсилати Христу Богові. 

Кондак, глас 2: Пророче Божий і предтече благодаті,* як рожу священну із землі знайшовши, оздоровлення завжди приймаємо,* бо знову, як і перше, у світі проповідуєш покаяння.

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки.

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8, 3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду.

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю. 

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси;він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи:“Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав:“Бог дарує вам мене;ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися;він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого.

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося;послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня;хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня).

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму. 

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 8 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 8 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Св. свщмч. Полікарпа, єп. Смирнського

Іс. 10,10–34

10 Так, як моя рука загарбала царства богів, - а в них було більше кумирів, ніж у Єрусалимі й Самарії! - 11 так, як учинив я з Самарією та її богами, так само вчиню з Єрусалимом та його бовванами.» 12 Але як довершить Господь усе своє діло на горі Сіоні й у Єрусалимі, тоді він покарає плід бундючних намислів царя асирійського і пиху очей його гордовитих, 13 бо він каже: «Силою моєї руки я зробив те і моєю мудрістю, бо я розумний. Я пересунув границі народів, загарбав їхні скарби і повикидав мешканців, немов велет. 14 Моя рука захопила, мов гніздо, багатства народів. І так, як забирають покинуті в ньому яйця, я забрав усі землі, а ніхто й крилом не рушив і рота не роззявив і не писнув.» 15 Хіба сокира хвалиться перед тим, хто нею рубає? Хіба пилка пишається перед тим, хто її тягне? Неначе б палиця рухала того, хто її піднімає, або кий піднімав того, хто не дерев'яний! 16 Тому Господь, Бог сил, пошле сухоти на його товстих, під його славою займеться полум'я, мов полум'я пожару. 17 Світло Ізраїля стане вогнем, і його Святий - полум'ям, що запалить і пожере його тернину і його глоди колючі в одному дні. 18 Розкішний його ліс і його сад він вигубить з душею і тілом, і стане той, немов умираючий сухітник. 19 Останок же дерев його лісу так змаліє, що й дитина їх списати зможе. 20 І станеться того часу: рештки Ізраїля і ті, що врятуються з дому Якова, не будуть опиратись більше на того, хто їх б'є; вони будуть опиратись вірно на Господа, Святого Ізраїлевого. 21 Останок навернеться, останок Якова до Бога Сильного. 22 Бо хоча б у тебе, Ізраїлю, було народу, як піску в морі, то тільки останок навернеться. Призначено загладу, яку наведе справедливість. 23 Так! Призначену загладу Господь, Бог сил, довершить по всій землі. 24 Тим то ж так говорить Господь, Бог сил: «Народе мій, що живеш у Сіоні, не бійся Ашшура, що тебе палицею б'є і кия піднімає на тебе, як колись Єгипет! 25 Бо ще трохи часу, ще трошки, і промине мій гнів, і моя досада буде проти них, їм на погибель.» 26 І Господь сил підніме бич на нього, як тоді, коли побив Мідіяна при Орев-скелі і як підняв палицю свою над морем на Єгипет. 27 І станеться того часу: його тягар здійметься з плечей у тебе і його ярмо не буде тяжіти в тебе на шиї. Він виходить з Ріммону, 28 приходить під Аят, проходить через Мігрон, лишає свій обоз у Міхмасі. 29. Проходять через просмик, у Геві ночують; Рама тремтить, Гівеа Саулова розбіглась. 30 Кричи уголос, о дочко Галліму! Слухай, Лаїшо! Відкажи їй, Анатоте! 31 Розбіглась Мадмена, Гевіму мешканці втікають. 32 Ще лише сьогодні він простоїть у Нові; він піднімає руку проти дочки Сіону, проти пагорба Єрусалиму. 33 Та ось Господь, Бог сил, обіб'є з шумом верховіття; високі на зріст зрубані будуть і найпишніші - принижені. 34 І хащі в лісі під сокирою поляжуть; Ливан із красою повалиться.

Бт. 7,11–8,3 

11. На шістсотім році Ноєвого віку, другого місяця, сімнадцятого дня місяця, – цього дня прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись, 12. і лив дощ на землю – сорок днів і сорок ночей. 13. Того ж самого дня ввійшов Ной і Сим, Хам та Яфет, сини Ноя, його жінка і три жінки його синів з ним у ковчег, 14. вони – і всякого роду звірі, всякого роду скот, всякого роду земні плазуни, всіляке птаство і все, що має крила. 15. Увійшло до Ноя в ковчег по парі всякого створіння, в якому віддих життя. 16. Ті, що ввійшли, були самець і самиця з усякого створіння, як велів йому Бог, і Господь зачинив його. 17. І був потоп на землі сорок днів; води, прибуваючи, підняли ковчег, і він звишився над землею. 18. Води ж зростали, і прибуло їх дуже багато на землю, а ковчег носився по верху вод. 19. І зросли води на землі сильно дуже й укрили всі найвищі гори, що були під небом. 20. Води піднялись угору на п’ятнадцять ліктів і закрили гори. 21. Всяке створіння, що рухається на землі загинуло: птаство, скот, звірі, всі плазуни, що повзають на землі, і всі люди. 22. Все, що має віддих життя в ніздрях та що живе на суші, згинуло. 23. Ось так вигинуло всяке створіння, що було на землі: люди, скот, плазуни і птаство піднебесне – їх вигублено з землі; остався тільки Ной та й ті, що були з ним у ковчезі. 24. І панували води на землі сто п’ятдесят днів. 1. Згадав Бог про Ноя, про всіх звірів і про всяку скотину, що були з ним у ковчезі, і навів Бог вітер на землю й води стали відпливати. 2. Джерела безодні й небесні загати замкнулись, і дощ із неба припинився. 3. Води ж стали раз-у-раз із землі відступати, і як проминуло сто п’ятдесят днів, опали.

Прип. 10. 1-22

1. Розумний син звеселяє батька; | а син безумний – горе матері своєї. 2. Скарби, неправдою набуті, не дають користи; | справедливість від смерті рятує. 3. Господь не дасть праведникові голодувати; | жадливість злих він геть відкине. 4. Рука ледача робить бідним; | збагачує – рука старанних. 5. Розумний чоловік збирає літом; | син безсоромний спить у жнива. 6. Благословення над головою праведника; | уста безбожних таять насильство. 7. Пам’ять праведника буде благословенна, | ім’я ж безбожника струхлявіє. 8. Мудрий серцем приймає заповіді, | а безумний балакун близький погибелі. 9. Хто чесно ходить, той ходить безпечно; | хто крутить дорогою, той упіймається. 10. Хто мружить очі, завдає прикрості, | хто ж докоряє увічі, той творить мир. 11. Уста праведного – джерело життя, | уста ж безбожного таять насильство. 12. Ненависть сварки роздуває, | а любов гріхи всі покриває. 13. В устах розумного перебуває мудрість, | – києм же по спині недоумка. 14. Мудрі збирають знання, | уста ж дурного – близька погибель. 15. Майно багатого – його фортеця | нещастя бідних – їхні злидні. 16. Праця праведного йде на прожиток, | безбожного заробіток – на погибель. 17. Стежка життя – берегти науку; | хто відкидає картання, – ходить манівцями. 18. Уста правдиві ненависть закривають; | хто розсіває обмову, той дурний. 19. В багатомовності гріха не бракуватиме; | хто стримує язик, той розумний. 20. Язик праведника – добірне срібло, | серце ж безбожних – низької вартості. 21. Уста праведного багатьох годують, | а дурні через брак розуму вмирають. 22. Господнє благословення саме збагачує, | як не збагачує жодна праця.

Джерело: CREDO

08.03.2018р. Б. / Святого свмуч. Полікарпа, єп. Смирнського

Святого священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського

Тропар, глас 2: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Полікарпе, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: Плоди словесні Господеві – жертви чеснот – приносив ти, Полікарпе мудрий, тому й прославився ти від Бога як ієрарх достойний. Ради цього днесь просвітившись словами твоїми, пам’ять твою хвалигідну оспівуємо, Господа прославляючи. 

Віри і любови до Христа Спасителя набрав святий Полікарп із найпевнішого джерела, бо був він учнем апостола і учителя любови святого євангелиста Йоана, який висвятив його на єпископа Смирни. За іншими джерелами, на єпископство його призначив Смирнський єпископ святий Вукол (його пам’ять вшановуємо 6 лютого), і найвірогідніше, що, після смерти Вукола, апостол Йоан, який проживав в Ефесі, сповнив волю покійного і поставив на його місце єпископом святого Полікарпа. Безперечним є факт, що святий Полікарп, крім євангелиста Йоана, знав ще й інших апостолів. Близько 70 літ управляв він Церквою в Смирні, і мав він такий авторитет, що всі вважали його головою єпископів Малої Азії, а кожен вважав за щастя торкнутися його одежі. 

“Ще нині немовби перед моїми очами, – пише святий Іриней, його учень (пам’ять вшановуємо 23 вересня), – його поважні і достойні риси обличчя, чистота його життя, немовби і нині чую його мудрі, святі настанови, як він розповідає про свої бесіди зі святим євангелистом Йоаном та з іншими, що знали Ісуса лице в лице, – й усе те цілком узгоджувалося зі святим Євангелієм”. 

Його ревне старання про чистоту науки Ісуса Христа було таке велике, що коли чув він щось противне тій науці, то закривав свої вуха і зі словами:“О Боже, чого довелося мені дожити до цього!” – утікав з того місця. 

А проти науки Спасителя повстало ціле пекло, повстало поганство, а найсильніше повстала хитра, підлесна жидівська ненависть. Почалися гоніння за імператора Траяна, котрий засудив на розтерзання диким звірам єпископа Антіохії святого Ігнатія Богоносця і наказав привести його в оковах до Риму на смерть. Дорогою випало святому Ігнатію проходити через Смирну, тут Полікарп цілував окови святого мученика, а той просив його про молитви, щоб міг він гідно дати свідчення правді. Опісля, з далекої дороги, Ігнатій Богоносець написав до святого Полікарпа два листи, а той зберіг сім послань святого Ігнатія і переслав їх филип’янам, разом зі своїм листом до них, сповненим Святого Духа і неоціненим для Христової Церкви. 

Коли між єпископами Сходу і Заходу сталося непорозуміння через час святкування празника Пасхи, то святий Полікарп особисто поїхав до Риму і тут з папою Римським Анікетом (приблизно 157-168 рр.) мирно залагодив це спірне питання. У Римі прийняли його з великою почестю, як того, що мав щастя бути учнем апостолів, а сам папа просив, щоб святий Полікарп відправив з ним Службу Божу. Єпископ Смирни у Римі навернув багатьох поган, утвердив у вірі тих, хто сумнівався, привів до покаяння грішників. Та з єретиками (які вже й тоді були) він навіть говорити не хотів, а коли один з них на ім’я Маркіон спитав святого, чи той його знає, святий Полікарп відповів:“Так, я знаю тебе, ти – диявола первородний син!” 

Душа святого палала спрагою дати свідчення Ісусові своєю кров’ю, і Господь вислухав молитву слуги свого. Імператор Марк Аврелій наказав вигубити християн. В Малій Азії його намісником був Статій Квадрат, і той почав мучити вірних. Коли ж перші, що стали на суді, сміливо йшли на муки, а один красний тілом юнак – святий Германік, сміливо пішов назустріч диким левам, тоді жиди підбурили поган і ті стали вимагати, щоб поставити перед судом святого Полікарпа, бо він – учитель всіх християн Азії. Святий Полікарп, коли почалося переслідування в Смирні, не думав залишати міста, він обходив доми вірних, скріпляв їх у вірі і готував до мук. Та потім, піддавшись проханням вірних, заховався в одному селі. Кати дізналися про це і стали його шукати. Взявши двох невільників на муки, вони довідалися, в якому домі ховається єпископ. Побачивши катів, що наближалися, святий не втік, хоч міг це зробити. Він знав, що прийшла година, якої він так бажав і за ласку якої молився все життя. Напередодні уві сні він бачив, як під його головою горить подушка, і тоді сказав до вірних:“Я, згідно з Господньою волею, буду замучений у вогні”. 

Вийшовши назустріч воїнам, запросив їх до хати, нагодував обідом і попросив, щоб вони відпочили, а йому дозволили помолитися. Дві годині тривала та гаряча молитва, в якій святитель просив Бога за всіх вірних, за цілу Церкву, щоб зацвіла вона миром, щоб стала матір’ю для всіх поколінь і щоб усіх привела до найвищого, і єдиного, добра – до спасіння душ для неба і для Ісуса. 

А потім віддав себе в руки воїнів, які посадили його на осла і відвезли до Смирни. При в’їзді до міста його зустріли двоє вельмож, полководець Ірод і його батько Микита. Вони взяли св. Полікарпа на свій віз і стали його вмовляти, щоб бодай про чуже око зрікся Христа, бо інакше чекають його страшні муки. На це слуга Божий відповів:“Ніколи я цього не зроблю! Ані в’язниця, ані голод, ані муки, ані смерть не відлучать мене від Господа мого, Ісуса Христа!” 

Розлючені погани скинули святого Полікарпа з воза, і він вивихнув ногу, однак далі сам пішов аж до міста, де на майдані чекав на нього натовп поган і сам мучитель Квадрат. Той почав умовляти святого, щоб зрікся Христової віри, щоб пожалів свою старість і подумав про ті муки, які його чекають, і яких молоді не можуть знести, не те що старці. “Зречися Христа, лихослов Його!” – наказав мучитель. На це святий Полікарп сказав так:“Уже 86 років служу я Ісусові, і Він ніколи не зробив мені нічого злого, навпаки, наділяв мене своєю благодаттю усі дні мого життя. Як би я міг лихословити свого Сотворителя, Відкупителя і Господа? Як я можу зневажити мого Спасителя, мого Бога, найвищого Суддю, який злих карає, а добрих нагороджує?” 

А коли Квадрат продовжував намовляти його до відступства, то святий Полікарп сказав:“Мені здається, що ти не знаєш, хто я. Тож знай: я – християнин і величаюся тим, бо це моє найбільше щастя. А хочеш знати, що то значить бути християнином, я можу тобі сказати”. 

На це Квадрат відповів:“Ліпше скажи цілому народові”. Однак святий Полікарп вчинив, як каже Святе Письмо:“Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми, щоб не потоптали їх ногами” (Мт. 7, 6), – і сказав:“Я хотів тобі сказати, бо віра наша навчає нас шанувати владу – а народ цей не гідний чути моєї науки!” 

Не злякався він погроз, що його вкинуть до диких звірів:“Кидайте, – сказав, – вони допоможуть мені перейти від страждань до щасливого майбутнього”. А коли Квадрат лякав його вогнем, святий сказав:“Вогонь, яким ти мене лякаєш, триває лишень одну хвилю, однак є вогонь, призначений для злих, і він триває вічно! Чого ще чекаєш? Роби і закінчи те, що задумав!” 

Підбурений натовп став домагатися смерті святого Полікарпа, і мучитель наказав кинути його у вогонь. Тоді, з радісною молитвою на устах, святий став знімати свій убогий верхній одяг і чоботи. А коли жиди і погани кричали, щоб прив’язати його до палі, він сказав:“Не бійтеся;Той, хто дасть мені силу витерпіти вогонь, дозволить у вогні і встояти”. Зі зв’язаними руками він став на багаття, підніс очі вгору і голосно молився:“Боже всемогутній! Дякую Тобі, що дозволив мені дожити до цього дня і цієї години, коли можу долучитися до тих, хто своєю кров’ю запечатав свідчення про Тебе і випити зі страждальної чаші Твого Сина, щоб стати учасником воскресіння і вічного блаженства. Іменем Ісуса, Іскупителя мого, я славлю, і величаю Тебе, Отче небесний, якому з Сином і Духом нехай буде слава, завжди нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь!” 

Кати запалили багаття, та полум’я, обнявши дрова, утворило понад святим молільником немовби печеру і не торкалося його. Тоді розлючений натовп став кричати, щоб святого проштрикнути, і один з катів встромив залізо в його груди, та з рани потік цілий струмінь крови, котра погасила весь вогонь.

Християни хотіли забрали тіло мученика, однак жиди підмовили Квадрата, мабуть, і підплатили, щоб тіло спалити, бо інакше християни будуть почитати його як Бога. І тіло святого спалили у вогні. Християни, однак, забрали святі кості, про що самі написали в листі до вірних у Філадельфії:“Ми забрали кості, які для нас цінніші, ніж коштовні камені і золото, і поховали в чесному місці, а Бог дозволить нам збиратися якнайчисленніше для їх почитання”.

Мучеництво святого Полікарпа відбулося 26 березня, у великодню суботу, після обіду. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 7 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 7 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар: 
Віднайдення чесних мощів свв. мчч., що в Євгенії; Преподобного Петра монаха й Атанасія

Іс. 9,9–10,4

9. «Упала цегла, збудуємо з каміння: вирубано сикомори, заступимо їх кедром.» 10. Але Господь підняв на нього його супостатів і збудив його противників : 11. Арама зі сходу, а філістимлян із заходу, і пожирають вони Ізраїля повним ротом. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 12. Та все ж таки народ не повернувся до того, хто його бив, і не шукав Господа сил. 13. Тоді Господь відтяв в Ізраїля одного дня голову й хвоста, пальму й тростину. 14. Старець і знатний – то голова; а пророк- що навчає неправди, то хвіст. 15. Провідники цього народу зводять його з дороги, і тії, що дали себе вести, загинули. 16. Тим то не матиме Господь утіхи з його хлопців, над сиротами й вдовами його не буде мати жалю, бо всі вони безбожні й злосливі; на устах у кожного безглуздя. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 17. Бо злоба розгорілася вогнем, що пожирає тернину і глоди колючі та палить нетрі в ліоі, що аж стовпами дим іде вгору. 18. Гнів Господа сил спалив землю, і народ став здобиччю вогню; ніхто не щадить і брата свого. 19. Гризуть направо, і все голодні; їдять наліво, та не ситі; кожен їсть тіло ближнього свого: 20. Манассія – Ефраїма, Ефраїм -Манассію, обидва разом проти Юди; але по тому всьому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята. 1. Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, 2. щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати, 3. І що ви чинитимете, як прийде кара, коли насуне погибель здалека? До кого вдастеся по допомогу? Де дінете ви скарби ваші? 4. І не залишиться вам нічого, хіба зігнутись поміж бранців та полягти між убитими. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята.

Бт. 7,6-9 

6. Було ж Ноєві шістсот років, як стався потоп на землі. 7. І ввійшов Ной, сини його, жінка його й жінки синів його з ним у ковчег перед потопом вод. 8. З чистої скотини і з нечистої скотини, з птаства й зо всього, що повзає по землі, 9. прийшли до Ноя в ковчег по парі, самець і самиця, як велів Бог Ноєві.

Прип. 9,12-18
 

12. Коли ти мудрий, мудрий для себе; | коли ж насмішник, сам один нестимеш наслідки того. 13. Дурнота – пустотлива, | недбала, не відає нічого. 14. Сидить біля дверей свого будинку, | на троні, на висотах у місті, 15. щоб кликати перехожих; | що дорогою собі простують. 16. “Хто невіглас, нехай сюди заверне”, | а безумному вона каже: 17. “Вода украдена солодка, | і смачний хліб схований!” 18. А він і не знає, що там тіні | і що її гості в самій глибині Шеолу.

Джерело: CREDO

07.03.2018р. Б. / Віднайдення ч. мощ. св. мучеників у Євгенії; Преп. Петра монаха й Атанасія

Віднайдення чесних мощей святих мучеників у Євгенії

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Міцні стовпи віри, переможні мученики, за Христа прийнявши різноманіття мук і багато років утаєнні бувши, нині явились ви як багатство многоцінне і в церкву Божу достойно принесені руками архиєрея, роздаєте, тим, які просять, корисне їм, тому моліться за душі наші.

За царя Теодосія Великого жив у Царгороді, в східній частині міста, царський достойник Євгеній, який у своїй посілості возвів церкву в честь Пресвятої Богородиці. Одне місце у тій церкві за часів імператора Аркадія (395-408) прославилося чудами:хворі, які на тому місці молилися, повертали собі здоров’я. Звернув на це увагу єпископ і, прийшовши з хресним ходом, наказав те місце розкопати. У розкопаній могилі було знайдено нетлінні мощі багатьох мучеників, котрі постраждали в різних часах. З їх мощей витікало благовонне миро. Серед здвигу народу і загального славословлення Господа мощі святих перенесли в церкву, де вони прославилися багатьма чудами.

Пізніше один побожний муж, Миколай Каліграф, мав об’явлення, що серед тих мощей є тіла святого Андроника, одного з 70 учнів, і його помічниці Юнії, пам’ять яких відзначаємо 17 травня. 

__________
У той самий день

Преподобного Петра монаха й Атанасія

Обидва вони потерпіли за Христову віру в часи лукавого переслідувача християн імператора-іконоборця Лева Ісавра (717-741), який мучив усіх вірних, що почитали святі ікони, тобто віддавали через них честь тому, кого ті образи представляли. Про святого Петра не знаємо нічого, ані його роду, ані звідки походив, окрім того, що був він монахом, який задля Христа все покинув. Святий Атанасій, родом з Царгорода, походив з побожної і багатої родини, та все покинув і подався до Витинії, де поблизу міста Никомидії прийняв монаший постриг. Обидва ці мужі в часи переслідування вірних перенесли різні муки, страждали у в’язниці, а опісля їх засудили на вигнання, де провадили суворе монаше життя, безнастанно молилися Богу і в Бозі спочили. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 6 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 6 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Прп. Тимотея, що в Символах; Св. Євстатія, архиєп. Великої Антіохії

Іс. 9,9–10,4

9. «Упала цегла, збудуємо з каміння: вирубано сикомори, заступимо їх кедром.» 10. Але Господь підняв на нього його супостатів і збудив його противників : 11. Арама зі сходу, а філістимлян із заходу, і пожирають вони Ізраїля повним ротом. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 12. Та все ж таки народ не повернувся до того, хто його бив, і не шукав Господа сил. 13. Тоді Господь відтяв в Ізраїля одного дня голову й хвоста, пальму й тростину. 14. Старець і знатний – то голова; а пророк- що навчає неправди, то хвіст. 15. Провідники цього народу зводять його з дороги, і тії, що дали себе вести, загинули. 16. Тим то не матиме Господь утіхи з його хлопців, над сиротами й вдовами його не буде мати жалю, бо всі вони безбожні й злосливі; на устах у кожного безглуздя. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, його рука ще піднята. 17. Бо злоба розгорілася вогнем, що пожирає тернину і глоди колючі та палить нетрі в ліоі, що аж стовпами дим іде вгору. 18. Гнів Господа сил спалив землю, і народ став здобиччю вогню; ніхто не щадить і брата свого. 19. Гризуть направо, і все голодні; їдять наліво, та не ситі; кожен їсть тіло ближнього свого: 20. Манассія – Ефраїма, Ефраїм -Манассію, обидва разом проти Юди; але по тому всьому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята. 1. Горе тим, що несправедливі видають закони, що пишуть приписи жорстокі, 2. щоб відправляти вбогих без правосуддя, щоб позбавляти права бідних у моїм народі, щоб з удовиць користь тягнути та сиріт обдирати, 3. І що ви чинитимете, як прийде кара, коли насуне погибель здалека? До кого вдастеся по допомогу? Де дінете ви скарби ваші? 4. І не залишиться вам нічого, хіба зігнутись поміж бранців та полягти між убитими. Але по всьому тому гнів його не відвернувся, рука його ще піднята.

Бт. 7,1-5 

1. Господь сказав до Ноя: “Увійди ти і вся твоя родина в ковчег, бо тебе одного з цього роду побачив я праведним передо мною. 2. Зо всякої чистої скотини візьмеш по семеро до себе, самців і самиць, а з нечистої скотини по парі, самця й самицю. 3. З птаства піднебесного теж по семеро, самців і самиць, щоб зберегти живим насіння по всій землі. 4. Ще бо сім днів, і я пошлю дощ на землю, сорок днів і сорок ночей, і вигублю з лиця землі всі сотворіння, що їх я створив. 5. І зробив Ной усе, як велів йому Господь.

Прип. 8,32–9,11

32. Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують! 33. Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею. 34. Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі! 35. Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку. 36. Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники – смерть полюбляють.” 1. Мудрість собі будинок збудувала | і витесала сім стовпів до нього. 2. Забила свої жертви, вина свого налила | і стіл свій теж приготувала. 3. Послала своїх служниць, щоб оповістити, | по щонайвищих закутках у місті: 4. Хто простодушний, нехай сюди заверне, | безумному ж вона сказала: 5. “Ходіте, мій хліб їжте, | і вино, що я приготувала, пийте; 6. киньте безумство – й житимете, | ходіть дорогою розуму.” 7. Хто хоче кепкуна наставляти, напитає собі неславу, | а сором – хто докоряє грішникові. 8. Не докоряй кепкунові, а то він тебе зненавидить; | докоряй мудрому, – він тебе полюбить. 9. Дай мудрому пораду, він стане ще мудрішим; | навчи праведника, і він знання побільшить. 10. Початок мудрости – острах Господній; | спізнання Всесвятого – розум. 11. Бо мною продовжиться вік твій, | роки життя твого причиняться.

Джерело: CREDO

06.03.2018р. Б. / Преп. Тимотея, що був у Символах; Св. Євстахія, архиєп. Антіохійського

Преподобного Тимотея, що був у Символах

Тропар, глac 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 4: Як зоря многосвітла, яка зі сходу возсіяла, озорив єси в серцях вірних чесноти чудес твоїх, чудоносче всеблаженний Тимотеє. 

Святий Тимотей (ім’я це означає – “почитатель Бога”) був монахом у монастирі, поблизу Олімпу, на місці, що звалося Символи. Оскільки в тому монастирі він був сподвижником святого Платона (його пам’ять вшановуємо 14 квітня), а обидва вони були учнями ігумена Теоктиста, то вірогідно, що святий Тимотей жив близько 750 р. Він постійно перебував у безнастанній молитві, постами умертвляв своє тіло, а найбільше дбав про чистоту серця і неоскверненість тіла і думок своїх, – так, що жодного разу не глянув на жінку. Впродовж довгих років перебував він на самоті в глибокій пустелі. Бог наділив його даром творити чуда. Помер, доживши глибокої старости. 

__________
У той самий день

Святого Євстахія, архиєпископа Антіохійського

Тропар, глac 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 3: Єдиносущне Слово Отцю і Духові, проповідав ти, святителю Тимотеє, і безумного Арія, який правильне навчання хулив, міцно жилами навчань твоїх зв’язав єси і божественних отців собор вияснивши, Тройці угодником явився єси, якій предстоячи, моли, щоб спаслися душі наші. 

Пам’ять великого подвижника і учителя почитає нині Церква. Святий Євстахій, родом з памфілійського міста Сиди, був єпископом Верії, в Сирії, а опісля архиєпископом Антіохії, і в такому статусі брав він участь у Соборі в Нікеї. Як вірний пастир святої Церкви, був він бичем Божим супроти аріян, яких послідовно викривав у своїх проповідях і посланнях. 

Однак найліпше його ревність змальовує святий Йоан Золотоустий:“Коли єресь аріянська, немов пошесть яка, напала на нас з Єгипту, той чуйний і уважний пастир відсував війну, що накочувалась;і як мудрий лікар, поки пошесть напала на його місто, збирав ліки й управляв безпечно Церквою, всіх скріплював, спонукав до чуйности й уваги… посилав до всіх, щоб вірних наставляти, скріплювати, і загородити ворогові Христової віри всі входи”. 

А коли святий Євстахій явно виступив проти тих єпископів, котрі трималися аріянської злоби, тоді змовилися проти нього Євсевій з Кесарії, Євсевій Никомидійський і лжеєпископ Теогній Нікейський. Вони скликали до Антіохії зборище своїх прихильників і тут оскаржили святого Євстахія у тяжкому гріху проти чистоти, підкупивши одну жінку, щоб вона за гроші фальшиво присягла. Після кривоприсяги грішниця зразу впала в тяжку слабість і зі страху призналася у своєму злочині, і невинність Євстахія засіяла, як сонце, ясно і чисто, але зборище диявольських слуг відсторонило його від престолу, а Костянтин Великий, впроваджений аріянами в блуд, відправив святого на вигнання до Тракії, потім до Ілирії і врешті-решт до Македонії, де в місті Филиппи, близько 345 р., святий ісповідник помер, до кінця витриваючи у Христовій вірі і в любові до свого Спасителя. Його мощі близько 480 р. перенесено до Антіохії. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 5 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 5 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:

Преп. Лева, єп. Катанського; Св. свмуч. Садота і з ним 128-х; Св. Агатона, папи Римського

Іс. 8,13-9,7

13. Господа сил – його шануйте як святого; його ви маєте боятися, перед ним маєте тремтіти! 14. Він – камінь спотикання і скеля падіння для обох домів Ізраїля; він – сіть і пастка на мешканців Єрусалиму. 15. Багато з них спотикнеться, впаде й розіб’ється, заплутається в сіті й упіймається. 16. Я заховаю це свідчення, я запечатаю це об’явлення у серці моїх учнів. 17. Чекаю Господа, що закриває обличчя своє від дому Якова, і на нього уповаю. 18. Ось сам я і мої діти, що їх дав мені Господь; ми – знаки і прообрази в Ізраїлі від Господа сил, що перебуває на горі Сіоні. 19. Супроти ж поради, питай, мовляв, тих, що мертвих викликають, та знахурів, що харамаркають та мимрять, – то хіба ж народові не питати свого Бога? Хіба ж мерців про живих питати, – 20. щоб осягнути науку й свідоцтво? Коли ж вони не так говорять, то будуть, немов той, для кого нема світанку. 21. І буде він блукати по землі, пригнічений та голодний, і з голоду буде лютувати та царя свого й Бога проклинати; погляне вгору, 22. подивиться на землю, а там лише горе й морок і темрява густа. Але ця тьма-тьменна розійдеться. 23. І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, Галилею поганську. 1. Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло. 2. Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед тобою, як радіють під час жнив, як веселяться, коли здобич паюють. 3. Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло, палицю на плечах у нього і тростину його посіпаки – як за часів Мідіяна. 4. Бо все взуття піхотинця під час битви, всякий плащ, облитий кров’ю, піде на спалення, вогнем буде пожертий. 5. Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру. 6. Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить. 7. Господь послав до Якова слово, і воно в Ізраїлі впало.

Бт. 6,9-22 

9. Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом. 10. Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. 11. Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. 12. Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі. 13. І сказав Бог до Ноя: “Я ухвалив покласти кінець кожному тілу, бо земля переповнена насильством через них. Отож я знищу їх разом із землею. 14. Зроби собі ковчег із соснового дерева. Зробиш його з переділами й просмолиш його зсередини та ззовні смолою. 15. Зробиш його так: триста ліктів завдовжки, п’ятдесят завшир і тридцять заввиш. 16. Дах зробиш у ковчезі й зведеш його на один лікоть вище. Двері в ковчезі зробиш збоку. Збудуєш його поверхами: долішній, середній і верхній. 17. Оце я наведу потоп вод на землю, щоб вигубити під небом всяке тіло, що в ньому віддих життя. Все, що є на землі, загине. 18. Але з тобою я зроблю союз. Ти ввійдеш у ковчег, ти, твої сини, твоя жінка й жінки твоїх синів з тобою. 19. З усього, що живе, з усякого тіла введеш у ковчег подвоє з кожного роду, щоб зберегти їх живими з тобою. Нехай будуть самець і самиця, 20. З кожного роду птаства, з кожного роду скоту й з кожного роду земних плазунів, по двоє з кожного роду прийдуть до тебе, щоб зберегти їх живими. 21. Ти ж візьми для себе всяких харчів і збережи їх у себе, щоб ти й вони мали що їсти. 22. І Ной зробив усе так, як велів йому Бог; саме так і зробив він.

Прип. 8,1-21

1. Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос? 2. На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях. 3. Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає: 4. “Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос. 5. О простодушні, обачності навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь! 6. Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві. 7. Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне. 8. Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого. 9. Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання. 10. Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне, 11. бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею. 12. Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе. 13. Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу 14. У мене рада й помисл; | я – розум, у мене сила. 15. Мною царі царюють | і князі встановляють право. 16. Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю. 17. Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить. 18. Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість. 19. Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій – над срібло добірне. 20. Я ходжу путями правди, | стежками права, 21. щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.

Джерело: CREDO

05.03.2018р. Б. / Преп. Лева, єп. Катанського; Св. свмуч. Садота і з ним 128-х; Св. Агатона, папи Римського

Преподобного Лева, єпископа Катанського

Тропар, гл. 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе, убогістю – багате,* отче, священноначальнику Леве.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 4: Світильником превеликим церква тобою втішається, всеблаженний, ясніше від сонця сіяючим. Її, як приснопам’ятний, молитвами твоїми збережи непереможною, блаженний, і незаплямлену жодними єресями. 

Святий був родом з околиць Равени, поблизу Риму. Посвятившись цілковито служінню Богові, став він єпископом міста Катани, в Сицилії (в тому місті спочили мощі святої дівомучениці Агафії). Владика був справжнім отцем для бідних і сиріт, він відзначався незвичайною святістю життя, тяжкими постами і духом молитви, так, що Бог наділив його силою творити чуда. Оповідають, що він здолав одного чародія на ім’я Іліодор, відступника від віри, який, з допомогою диявола, чинив різні пакості. Хоч цісарський суд кілька разів виносив йому смертний вирок, та завдяки своїм чародійським штучкам він завжди якось викручувався. Коли під час богослуження в церкві Іліодор став чарувати, то святий Лев зв’язав його своїм омофором, вивів на середину міста, наказав запалити великий вогонь, сам став з чародієм посеред полум’я і не відпускав Іліодора доти, доки той не згорів геть-чисто, а святий вийшов з вогню цілком неушкоджений. Сталося це 780 р. 

За молитвами святого Лева сліпі повертали свій зір, біснуваті звільнялися від злого духа, а поганські ідоли падали від одного лиш його слова. Після смерти святого, а помер він у глибокій старості, чуда не припинялися і при його мощах. Тіло його поховали у церкві святої Лукії, яку він побудував, а з мощей святого стало витікати благовонне цілюще миро. 

__________
У той самий день

Святого священномученика Садота і з ним ста двадцятьох вісьмох

Святий Садот (ім’я це означає – “приятель царя”) був єпископом міст Селевкії і Ктисофона в Персії, а владичий престол обійняв він після святого Симеона (пам’ять його вшановуємо 17 квітня). Коли почалося страшне переслідування християн за короля-кровопивці Сапора, святий Садот уві сні побачив драбину, що сягала аж до неба. На самому вершку її стояв святий Симеон і сказав до нього:“Ходи до мене, Садоте, не бійся, я вчора сюди вийшов, а ти вийди нині!” 

Так святий Садот дізнався, що його чекає мученицька смерть, бо й святий Симеон був замучений за Христову віру. І видіння сповнилося, невдовзі мучитель Сапор наказав схопити святого Садота та ще 128 християн, серед них 9 дівиць, що були посвячені Богові. П’ять місяців страждали вони заковані у в’язниці і молили Господа, щоб сподобив їх достойно потерпіти за святу віру. А коли вмовляння зректися Христової віри і поклонитися сонцю, яке перси мали за божка, не допомогли, то всіх їх мучитель засудив на смерть. Вони радо прийняли цей вирок, гаряче дякували за це Господеві і молитвою скріплювали свою віру. А потім всі нахилили свої голови під мечі катів. Святого Садота завели на місце, що звалося Витлапат, і там упала його голова від удару меча, а душа піднеслась перед престол Христа і Спаса нашого. 

__________
У той самий день

Святого Агатона, папи Римського

Народився святий у багатій римській родині. Після смерти батьків за один день він роздав усі свої статки бідним, а сам вступив до монастиря. Побожне, посвячене молитві і покаянню його життя дивувало всіх, і Бог вибрав його, щоби засів на престолі святого Петра (678-681). Коли у 680 р. було скликано до Царгорода Шостий Вселенський собор, преподобний Агатон вислав на нього трьох своїх леґатів і кількох єпископів, а також передав послання, в якому рішуче виступає проти всякої єресі, так, що Отці Собору говорили:“Петро говорить через Агатона, як перед тим говорив через Лева!” Рішення Шостого Вселенського собору підтвердив, однак, уже спадкоємець святого Агатона, папа Лев ІІ (682-683), бо поки посланці святого Агатона повернулися до Риму, святий папа вже помер. Мощі святого Агатона прославилися численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.1,10–2,3:  «Мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги»

Щодня чуємо різні новини, різні думки, нові пропозиції. Часто в сумі цих багатьох нових знань і пропозицій можемо загубитись і втратити орієнтир. Тому завжди маємо мати цей сильний стержень, основу наших стосунків з Богом. Бо коли ми з Господом, то ніякі обставини не можуть нас вибити з колії, коли ми є з Ним, то ніщо нас не може забагато хвилювати. Бо з нами є Бог. 

Через призму віри можемо подивитися на все, що діється в нашому житті. Святий Августин казав: коли Бог – на першому місці, то все інше буде на своїх місцях. Коли Його немає на першому місці, то щось інше неминуче займе перше місце. Скажімо собі правду, скільком різним справам і обов’язкам ми приділяємо надто багато часу та уваги. Скільки подій впливають на нас і ми ними переймаємось, саме вони знову і знову збивають нас з дороги і ми забуваємо про Бога. 

Тому зізнаймось собі щиро, є багато чого, що віддаляє нас від Господа, і намагаймось у шкалі пріоритетів поставити взаємини з Богом на перше, чільне місце!

***

Мр.2,1-12:  «Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?»

Не дивно, що євреям, які дуже звикли до своїх традицій, було складно сприйняти особу Ісуса Христа і Його поведінку. Випадок із розслабленим влучно це підкреслює. Адже здоров’я за часів Ісуса не просто цінували, а вважали виявом Божого благословення. І Господь зцілює розслабленого, повертає йому здоров’я, навіть більше – відпускає йому гріхи. Так Він виявляє своє Божество. І, здавалося б, саме тоді всі присутні мали зрозуміти, Хто перед ними. Для сучасного християнина, який розуміє, що Ісус Христос – Той, хто дає зцілення, Той, хто своєю кров’ю змиває наші гріхи, ця ситуація логічна. Але як часто у своєму житті, коли перебуваємо в ситуації цього розслабленого, шукаємо зцілення і прощення в нашого Господа? 

Мати добре здоров’я – великий дар від Бога, однак часто ми це усвідомлюємо лише тоді, коли хворіємо. А наскільки більшим даром є можливість мати добре духовне здоров’я через Боже прощення, багато християн усвідомлюють лише під час Великого посту. Кожна людина в глибині свого серця усвідомлює свої гріхи, але, ніби адвокат, виправдовує себе, свої вчинки. У час Великого посту людина має нагоду проаналізувати свій душевний стан, покаятися й приступити до Божого прощення. 

Покаяння – це великий дар, який дав нам Бог, однак не для того, щоб ми користали з нього лише раз на рік. Якщо усвідомлюємо свій гріх – більше чи менше, – то завжди якнайшвидше приходьмо до Бога, перепрошуймо Його і змінюймося. Бо ж каже Господь: «Хто без гріха?» Хіба ми буваємо без гріха? Тому частіше прибігаймо до Бога з покаянням, взиваючи про прощення, і так швидше перемінимося, станемо досконалішими, праведними та святими. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.03.2018р. Б. / Св. ап. Архипа; Св. муч. Максима, Теодота, Ісихія та Асклипіодоти

Святого апостола Архипа

Тропар, глас 3: Павлів учениче і апостоле Христа, Архипе, євангелія глашатаю і колосян учителю, побиття камінням прийнявши як окрасу многоцінну, якою вінець мучеництва прикрасивши, увійшов ти у радість царства, у якому пом’яни нас, які оспівують пам’ять твою, апостолів співпрестольниче. 

Кондак, глас 4: Як зорю велику церква почитає тебе, Архипе, просвічена тьмами чудес твоїх, зове до тебе:«Спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою». 

Житіє його згадується в житії св. ап. Филимона і тих, що з ним

Святий Филимон був багатим міщанином у Колосах Фригійських. Святий Павло називав його улюбленим приятелем, саме до нього апостол писав послання у справі Онисима, який був невільником Филимона й утік від нього. Жінка Филимона називалася Апфія. У їх домі збиралися вірні, серед них Архип, що відзначався найбільшою побожністю. Святість їх життя мала бути велика, якщо апостол Павло так починає своє послання до Филимона:“Павло, в’язень Христа Ісуса, та брат Тимотей – Филимонові любому й нашому співробітникові, і сестрі любій Апфії та Архипові, нашому товаришеві боротьби, і твоїй домашній Церкві:благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. Дякую Богові моєму повсякчас, згадуючи тебе у своїх молитвах, бо чую про любов твою і віру, що її ти маєш супроти Господа Ісуса й супроти всіх святих” (Флм. 1, 1-5). Усе послання складається з двадцяти п’яти стихів. Відповідно до найдавніших джерел, апостол Филимон прийняв мученицьку смерть разом з дружиною своєю Апфією та Архипом у Колосах, за імператора Нерона. Однак інші передання свідчать, що він був єпископом Гази, а після мученицької смерти його мощі, прославлені чудесними оздоровленнями, перенесли до Колос.

__________
У той самий день

Святих мучеників Максима, Теодота, Ісихія та Асклипіодота

Ці святі мученики постраждали в Тракії, мабуть, за імператора Максиміяна. Кати шматували їхні тіла, били каміннями, топтали ногами, волочили по гострих черепах. Тоді вкинули їх до диких звірів. Святі мученики стали вголос молитися, і звірі не завдали їм жодної кривди. Врешті-решт кати всіх їх стяли мечем. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР