16.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Еф.1,16–23:  «Щоб Він просвітив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії Він вас кличе»

Апостол молиться за ефесян, бо його людських сил і слів було замало, потрібна була Божа благодать, яка б змінювала людські душі. У жодній справі, жодній проблемі чи стосунках з іншими ніколи не буде достатньо нашої сили, бо людські можливості обмежені. 

Але те, чого не може людина, під силу Богові. Однак знаємо, що Господь завжди очікує нашого бажання. На відміну від ворога людини, диявола, який намагається нападати всупереч людському бажанню, Бог нас завжди трактує як вільних осіб, щоб завжди ми самі робили вибір. 

Молімося і просімо Бога, щоб Він нас просвітив, щоб інших просвітив, щоб і ми, і наші ближні зрозуміли, до чого ми покликані. Бо саме ця співпраця, прагнення та готовності нашого особистого і Божої благодаті дає плоди і у нашому житті, і у житті інших.

*** 

Лк.12,32-40:  «Не бійсь, маленьке стадо»

У Святому Письмі часто знаходимо заклик не боятися! Бог добре знає слабку людську природу, саме тому підбадьорює нас і запевняє, що не варто боятися. 

Погодьмося, що ми боїмося з одної причини – не маємо достатньої віри в те, що Господь є з нами, що Він чуває над нашим життям, клопочеться про нас, дбає про нас, повсякчасно пам’ятає про нас. 

Якби ми серйозно задумувалися над тим, що промовляємо в молитві «Отче наш», де визнаємо, що саме Бог є нашим Батьком, який завжди якнайкраще турбується про наше життя, то страх відступив би назавжди. 

Кожен наш страх показує, наскільки в нас мала довіра до Бога, наскільки ми не уповаємо на Нього. Часто нам видається, що цей страх цілком логічний: як можемо довіряти тому, кого не знаємо, навіть якщо це Всемогутній Бог. 

Отож, найперше мусимо пізнати свого Творця, зрозуміти, що Він – люблячий Батько, наблизитися до Нього, і що більше будемо закорінюватися в довірі до Бога, то більше будемо сповнюватися миром, спокоєм і радістю! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.12.2017р. Б. / Св. пророка Софонії; Св. преп. Теодула, єпарха Царгорода

Святого пророка Софонії

Тропар, глас 2: Пророка Твого Софонії пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Явився єси світлосяйний Божественним Духом, пророче Софоніє, Боже явління провістив: радуйся вельми, дочко Сіонова Єрусалимська, проповідуй: ось Цар Твій гряде, який спасає. 

Святий пророк Софонія, жив і пророкував за правління царя Йосії, за 600 літ До Ісуса Христа. Родом був він з гори Саравата, батько його називався Куша, з покоління Симеона. Пророцтво святого Софонії складається з трьох глав. Він провіщає страшні Божі кари, які впадуть на Єрусалим, місто нечисте і осквернене, яке не слухає слів, не зважає на упімнення, не уповає на Господа, не наближається до Бога. Князі цього міста – то леви ревучі, судді його – вовки вечірні, які навіть кісточки не залишать, пророки його – люди легкодушні і віроломні, священики його оскверняють святиню, нищать закон.

Але після кар прийде прощення, і тоді Господь дасть народам чисті уста, щоб усі призивали Ім’я Господнє і служили Йому єдинодушно. Закінчується пророцтво заповітом приходу Христа Спасителя. 

Святий пророк Софонія помер природною смертю.

__________
У той самий день

Святого преподобного Теодула, єпарха Царгорода

Преподобний Теодул (“служитель Бога”) народився близько 340 р. За імператора Теодосія Великого (379-395) був він начальником міста Царгорода. Але серце його палало великою спрагою посвятити себе лиш служінню Господу Богу. Коли померла його дружина Прокла, він роздав усе своє майно вбогим і пішов в околиці Едеси, де в молитві і постах двадцять років простояв на стовпі. Постив преподобний Теодул дуже строго, їв лиш один раз на тиждень, у неділю, після святого Причастя. Помер близько 450 р. Поховали його, за великого здвигу народу, монахів, священиків та єпископів, там-таки, біля стовпа, на якому він спасався. А Бог прославив його мощі силою творити чуда.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,15–2,10:  «Даючи самі себе на зразок добрих діл»

І злий приклад, і добрий приклад потягають за собою, знаходять послідовників. Саме тому кажемо, що яблуко від яблуні далеко не котиться, коли бачимо подібні вчинки чи життєві схильності дітей, які були в батьків. Обставини дуже сильно впливають на нас, і тому дуже важливо, щоб ми розуміли, що ми завжди даємо приклад іншим, добрий або поганий. 

Ми ніколи не є нейтральними: ми завжди іншим або вказуємо на Бога або не вказуємо. Тож погляньмо на своє життя: який приклад ми даємо іншим. Якщо ми називаємо себе християнами, але не живемо християнським життям, не чинимо тих діл, які нас закликає робити Христос. Тоді замість того що б проповідувати Господа своїм життям, ми відвертаємо інших від Нього своїм поганим прикладом. Відкиньмо всяке лицемірство, всяку двоєдушність, вказуймо скоріше своїм життям добрий приклад, щоб через нас Христове ім’я не зневажалося серед поган, а навпаки – поширювалась прослава Бога та за нашим прикладом наверталися інші до Нього!

*** 

Лк.20,19-26:  «Віддайте, отже, що кесареве – кесареві, а що Боже – Богові»

Найчастіше згадуємо цю цитату, коли говоримо про пошану до законів, до порядку в державі, в якій живемо, вказуючи на те, що маємо віддати «кесареве кесареві». Але забуваємо, що в цьому ж вірші Господь також каже віддати «Богові – Боже». 

На Літургії ми промовляємо: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо». Замислившись над цим, зрозуміємо, що в житті не маємо нічого, що б не було Божим. Усе наше життя від Господа, усі люди, яких зустрічаємо на своїй дорозі, нам дані Богом. Усі обставини – послані від Нього. 

Тому Бог щомиті очікує, щоб ми віддавали Йому наше життя, щоб служили Йому, щоб сприймали все, що відбувається, як нагоду прославити Господа, зробити щось для Його Царства. 

Проте Небесний Отець, оскільки Він досконалий і всемогутній, не потребує нашої прослави чи наших діл. Ні! Це ми потребуємо Його, бо, тільки живучи з Ним, зможемо бути справді щасливими.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.12.2017р. Б. / Святого пророка Аввакума

Святого пророка Аввакума

Тропар, глас 2: Пророка Твого Аввакума пам’ять, Господи, празнуємо.* Тому молимо Тебе: Спаси душі наші. 

Кондак, глас 8: Провістив ти вселенній від півдня пришестя Боже від Діви, Аввакуме богомовний, і на Божественній сторожі предстоячи почуте від світлоносного Ангела Христове Воскресіння возвістив єси світові, тому весело зовемо тобі: радуйся, пророків світла доброто.

Святий пророк Авакум був з покоління Левії, служив при храмі півцем. Він пророкував за 650 літ до Христа Спасителя. Пророцтво його містить три глави, воно входить до Святого Письма Старого Завіту. Він провіщав захоплення Єрусалиму вавилонянами, звільнення жидівського народу з вавилонської неволі і кару, яка впала на халдейців. Коли Навуходоносор захопив Єрусалим, святий пророк утік до Аравії і повернувся лиш після того, як Навуходоносор залишив місто. По поверненні пророк зайнявся хліборобством. Згідно з переданням, з яким погоджуються і деякі святі отці, він був тим Авакумом, якого Господній ангел переніс аж до Вавилону, до ями з левами, де сидів святий пророк Даниїл (його пам’ять вшановуємо 17 грудня), і саме святий Авакум подав йому обід, який він ніс на поле. Після цього ангел поставив Авакума на те саме місце, звідки його взяв (див. Дан. 14, 33-39).

Помер святий пророк у глибокій старості. Про віднайдення його мощей пише історик Созомент: “За Теодосія Молодшого (408-450), було знайдено мощі пророка Авакума, а невдовзі і пророка Міхея. їх тіла, як я чув, були вказані у видінні сплячому Севену, тодішньому єпископу Елевтерополя. Місце, де знайшли мощі святого Авакума, звалося Кела, або давнє місто Кила. Від того міста за десять стадій розташоване містечко Виратсатія, де знайдено було гріб святого Міхея”.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Тит.1,5–2,1:  «Для чистих усе чисте, а для забруднених та невірних немає чистого нічого»

Коли людина одягає темні окуляри, вона бачить світ у темних кольорах. Коли людина одягає окуляри зі збільшеними скельцями, вона починає бачити краще ті чи ті дрібниці, які її оточують. І так само наш світогляд формується за подібними правилами. У народі кажуть, що кут бачення залежить від місця сидіння. Ми бачимо світ не такий, як він є насправді, а через призму нашого сприйняття. Посадіть декілька художників намалювати той самий храм, будинок і кожен зобразить його по-своєму, по-різному. 

Тому Господь каже, що для чистих все чисте. Що ближчими ми стаємо до Господа, очищуємось, то більше в добрих, світлих кольорах ми починаємо бачити світ, з більшою любов’ю і милосердям починаємо ставитись до інших. Коли ж ми самі у пристрастях, гріхах, то більше бачимо через призму цього всіх інших. Як забруднене скло не пропускає світла, так ми через свою забрудненість не бачимо об’єктивно ні себе, ні світу й ні людей. 

Дбаймо про свою духовну чистоту, перебуваймо в Бозі, щоб відбивати всі наступи темряви, а також, щоб являти іншим те світло і ту чистоту, до яких всі ми покликані!

*** 

Лк.20,9-18:  «Один чоловік насадив був виноградник, винайняв його виноградарям і відійшов на довший час»

Виноградник – це як наше життя. Як господар у притчі насадив виноградник, так і Бог дав нам життя. Ми нічим не спричинилися до своєї появи. Бог настільки полюбив нас, що дав нам життя. Це – Божий дар! І, звичайно, як добрий виноградник має рясно родити виноградні грона, так і наше життя – має щедро приносити Богові плоди. 

Але плодоносити зможемо лише тоді, коли всім розумом і серцем зрозуміємо, наскільки великим і незаслуженим даром від Бога є наше життя. І що саме таке життя, яке маємо, з усіма його обставинами – найкраще для того, щоб ми приносили плоди. Бог, як добрий Виноградар, знає, що кожен із нас у цьому житті, у наших конкретних обставинах, може приносити плоди. І Він не вимагає нічого більшого, аніж щоб ми були добрими виноградинами, прищепленими до Виноградини! 

ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.12.2017р. Б. / Святого пророка Наума; Св. Філарета Милостивого

Святого пророка Наума

Тропар пророка, глас 8: Зорею живоначальної Тройці обожений, пророче Науме, ніневитянам загрозу запустіння провістив єси сяйвом Духа. Нині ж у небесах з ангельськими ликами веселишся, стоячи при світлі трисяйному. Маючи ж дерзновення пророче, молися за нас, які завжди почитають пам’ять твою. 

Кондак пророка, глас 4: Просвітлене Духом чисте твоє серце пророцтва світлішого вмістилищем стало: ти бо бачиш як теперішнє, далеко суще, тому й почитаєм тебе пророче блаженний, Науме славний. 

Сьогодні Христова Церква обходить пам’ять святого пророка Наума. Святий Наум, (“утішений”) з покоління Симеона, родом з місцевости Елкош, пророкував він після святого пророка Йони, за сімсот літ до Ісуса Христа. Коли після пророцтва святого Йони ніневитяни покаялися і навернулися до Господа, то Він, у невимовному своєму милосерді, простив їм їхні провини і гріхи. Але з часом злоба їх стала ще більша. І ось Бог вустами пророка Наума провіщає їм неминучу загибель. 612 р. це пророцтво збулося. Прийшли аравійці, перси, мідяни і халдейці і два роки облягали місто. А потім вилила ріка Тигр, підмила мури міста і вороги його здобули та знищили до тла.

Пророцтво святого Наума має три глави. Святий пророк, згідно з переданням, помер природною смертю на сорок п’ятому році життя.

__________
У той самий день

Святого Філарета Милостивого

Тропар Філарета, глас 8: В терпінні твоєму надбав єси відплату твою, отче преподобний, в молитвах неперестанно тривавши, убогих возлюбив єси і подбав за них, тож молися Христу Богу, Філарете милостивий блаженний, щоб спастися душам нашим. 

Кондак Філарета, глас 4: Чеснотами прикрасився і страхом Божим, предивний у всіх всіх явився у місті Царському, бідним скарби багатства роздав і нетлінно благ багатство на Небесах прийняв. Тому всюди і завжди, Філарете, поминай тих, які тебе почитають, славо праведних і похвало. 

Святий Філарет (“любитель чесноти”), син Георгія і Анни, дуже багатих вельмож, народився в Малій Азії, у Пафлагонії, в селі Амнія. Він одружився з багатою і побожною дівицею Теозвою. У них народилися син Йоан і дві дочки, Іпатія та Єванфія. Маєток був дуже великий. Однак милосердя його до убогих було ще більшим. Тому не закривалися двері його дому; убогі зі всіх сторін сходилися до нього, а Філарет нікому не відмовляв у допомозі. Та, за допустом Божим, дикі ісавряни розграбували значну частину його майна, а потім впали на нього й інші нещастя. Дійшло до того, що Філарет геть зубожів, і тяжкою працею своїх рук він ледве міг прогодувати свою сім’ю.

Однак і тоді не міг відмовити бідному. Прийшов сусід з плачем, бо в нього вкрали останню пару волів, і святий Філарет віддав йому своїх волів, також останніх, якими він орав свою ниву. Останню конину, і ту віддав він. Уже жінка, діти і внуки злим оком дивилися на нього, та святий Філарет їх все утішав, що має в одному місці великі скарби, яких вистачить для всіх. Рідні думали про земні скарби, а він про небесну нагороду і про те, що Бог не залишить праведного в потребі, бо ж “Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов...” (Євр. 6, 10); бо “...достоїн бо робітник своєї нагороди” (Лк. 10, 7), і “...кожний отримає власну нагороду згідно з своїм трудом” (1 Кор. З, 8). Не стало в хаті навіть хліба, і жінка святого слуги Божого мусила позичати у сусідів та варити дітям лободу. Аж ось надходить бідний, і святий Філарет, не маючи вже що дати, віддав теля, а що корова стала дуже ревіти за телям, то він попросив убогого ще й корову забрати. Під кінець святий Філарет зняв навіть одежу з себе і віддав потребуючому. Залишився у них лиш красний дім, та більше нічого.

І ось, коли нужда була найбільша, тоді прийшла поміч Божа. Цісареві Ірина, яка правила від імени свого сина Костянтина VI, розіслала по всій державі послів, щоб серед усіх дівиць знайшли найкращу, до того ж найпобожнішу і найчеснішу, на жінку для молодого імператора. Прийшли посли і до Амнії, тут вони побачили Марію, внучку Філарета, вона зачарувала їх нечуваною красою і чеснотою. Наступного дня вся родина мусила їхати до Царгорода. Із десяти дів, яких представлено, цісар і цісарева вибрали Марію, вона повінчалася з Костянтином і засіла поруч з ним на царському престолі.

Імператор наділив святого Філарета й усю родину великими статками, часто посилав йому багато грошей, бо знав, що Філарет роздасть їх убогим. І справді, аж до кінця життя святий жив лишень для того, щоб допомагати іншим, у цьому його наслідувала і Теозва, його побожна жінка. Умер святий Філарет у Царгороді, в монастирі, що звався Родольфія. Він провістив день власної смерти, пророчим духом провістив онукам їхню долю, і в молитві, коли всі присутні промовляли “Отче наш”, зі словами: “нехай буде воля Твоя”, віддав свою душу в руки небесного Отця. На його похороні був присутній сам імператор, було також безліч бідних і сиріт, для яких святий Філарет став найліпшим батьком. Бог благословив його пам’ять видимим чудом, бо один біснуватий, якого звали Кавококос, коли торкнувся домовини святого, зразу був звільнений від злого духа.

Марія, онучка святого Філарета і жінка імператора Костянтина, не зазнала подружнього щастя. Костянтин залюбився грішною любов’ю в дівицю Теодотію, своячку преподобного Теодора Студита, а свою дружину Марію силоміць замкнув у монастирі, проти чого виступили святий Тарасій і святий Теодор, як про це написано у їхніх житіях. А коли Костянтин протиправно одружився з Теодотією, на нього впала церковна клятва. Сталося це 795 р. Святий Філарет помер за рік до цього, у п’ятдесятилітньому віці. Господь покарав Костянтина за зламання подружньої обіцянки, бо вже у 797 р. його скинули з престолу й осліпили заколотники; помер він насильницькою смертю.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.4,9–22:  «Проте, Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь здійснилася через мене»

Ми часто говоримо про свої слабкості, обмеження, свою гріховність, але для Бога це цілковито неважливо. Для Бога головне, щоб ми повірили в Нього і саме через нашу віру Бог може нас скріплювати й перемінити. 

Господь вірить в кожного з нас, переконаний у наших спроможностях, бо саме Він нам їх дав. Бог певний того, що для нас це можливо. Проблема завжди з нашого боку, ми непевні в собі. Що зі своїми обмеженнями та слабкостями здатні свідчити і проповідувати про Бога, а де вже там робити ті діла, які чинив Ісус Христос! 

Придивімося до себе. Які б ми не були, але Ісус Христос через своє воскресіння визволив нас від неволі гріха і зробив здатними до свідчення про Нього.

*** 

Лк.20,1-8:  «То й я вам не скажу, якою владою я це чиню»

Бог через своє велике милосердя не перестає турбуватися про кожного з нас. Він різними способами хоче промовити до нас. Тому бачимо в цій Євангелії, що Господь на запитання відповідає запитанням, бо це був той спосіб, в який люди могли б зрозуміти, що Йоан Предтеча був тим, який вказував на Господа. 

Так само й ми у своєму житті: якщо будемо щирі зі собою, скажемо правду собі, то завжди зможемо побачити Божу присутність і спробуємо дати відповідь на запитання, чому щось відбувається так чи інакше, чому ситуація саме така, чому відчуваємо смуток чи радість. 

Адже так само, як Бог послав Йоана Предтечу перед Ісусом, так Він посилає до нас своїх людей, події, думки. Розпізнаваймо у всьому Божу присутність і Божу дію!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.3,16–4,4:  «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно»

Апостол звертається до усіх нас, щоб ми проповідували Слово Боже, бо кожен із нас має цей обов’язок проповідувати. Згадаймо свій прихід до Ісуса Христа. Неважливо, чи ми народилися у християнській сім’ї, чи почули про Бога у зрілому віці, – це стало можливим лише тому, що нам хтось проповідував. Наші батьки чи наші друзі, знайомі чи «випадкові» люди «показали» нам свою віру. Господь закликає нас так само передавати свою віру іншим, ділитися нею, проповідувати. Так як Він закликав до цього своїх перших апостолів, вказуючи, що кожен Його учень робитиме такі ж діла, як Він. 

Апостол вживає, на перший погляд, незрозумілі для нас слова – «наполягай вчасно і невчасно». Вчасно – це тоді, коли люди хочуть почути цю проповідь, коли вони відкриті, готові до сприйняття. А невчасно – це тоді, коли люди, можливо, не хочуть чи не готові слухати Слова Божого, однак у цей час ми маємо також обов’язок вказувати на християнські цінності. 

Проповідувати про Ісуса Христа всюди і повсякчас – не означає моралізувати, повчати… Скоріше покажімо людям власний добрий приклад, розкажімо їм зі свого досвіду що для нас значить Ісус Христос і Його повчання. Нагадуймо завжди і повсякчас, що Він зробив для нас на хресті. Люди завжди спраглі Слова Божого, і навіть коли це заперечують, завжди є шанс, що зерно Божого слова знайде в них хоч трохи родючого ґрунту і з часом проросте!

*** 

Лк.19,45-48:  «Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак»

Господь каже: «Ви – храм Духа Святого»! Людина створена на образ і подобу Божу. Господь відбив, відобразив у ній свій образ. Людина лише тоді почувається щасливою, коли вона є зі своїм Творцем. Кожен із нас має досвід: коли ми добре пережили молитву чи добре посповідалися, свідомо прийняли Тіло і Кров Христа – тоді досвідчуємо Бога, відчуваємо повноту й нічого більше не потребуємо. Коли ж ми цією свідомістю не живемо, то завжди хочемо наповнити себе чимось іншим, але це «інше» ніколи нам не замінить Небесного Отця. 

У нашій голові постійно щось «крутиться» – щось думаємо, щось плануємо. Навіть у Божому храмі можемо перейматися чимось іншим, аніж тим, щоб увійти в Божу присутність. І як Господь виганяв продавців з Єрусалимського храму, де було місце для поклоніння Єдиному Богові, так і ми маємо ввійти до храму своєї душі й придивитися, що там робиться, і, звичайно, також виганяти звідти все, що перешкоджає поклонятися нашому Творцеві. Маємо знати, що це місце для Господа, що лише Бог може сповнити його так, щоб ми почувалися щасливими. Лише в Бозі людина може відчути радість, щастя і мир! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

12.12.2017р. Б. / Св. мученика Парамона; Св. мученика Філумена

Святого мученика Парамона

Тропар, глac 4: Мученик Твій, Господи, Парамон,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Терпінням велінь божественних очистив ти душу від скверни і страдницької досконалості досяг. Бо жертви ідолам оманним приносити відмовився і Христа наслідуючи, копієм проколений був єси, молися ж за світ всеблаженний Парамоне. 

Діялося це за імператора Деція, лютого мучителя. Намісник Аквилин вибрався в дорогу з Никомидії до Валсатії (“святе місце”), де били джерела цілющої води, а поруч було капище Посейдона. За собою він наказав вести триста сімдесят християн, щоб вони принесли богам жертву. Коли той похід побачив християнин Парамон, що саме проходив тою дорогою, то голосно мовив: “Боже, скільки безвинних мусить гинути за те, що не хочуть служити бездушним ідолам”. За це мучитель велів йому пробити тростиною язик, заганяти в тіло скалки, а під кінець убити разом з триста сімдесятьма святими мучениками. Сталося це 250 р.

__________
У той самий день

Святого мученика Філумена

Постраждав святий Філумен близько 270 р. Жив він у Ликаонії і возив збіжжя до міста Анкири, в Галатії. Оскаржений у тому, що є християнином, він визнав перед мучителем Феліксом віру у Христа Спасителя. Мучитель передав святого на муки: його жорстоко били, кидали у вогонь, а потім у голову, руки і ноги забивали цвяхи і гнали майданом, аж поки святий мученик не впав. Так святий Філумен передав свою душу в руки небесного Отця.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Тм.2,20–26:  «Слузі ж Господньому слід бути не сварливим, а до всіх привітним»

Знаємо, що до різних людей ми по-різному ставимось: з одними нам приємно бути з перших хвилин знайомства, інших – можемо уникати чи непривітно реагувати на їхню появу. На це впливає дуже багато чинників, свідомих та несвідомих. Апостол же нам вказує на важливу річ – бути привітними до всіх, до кожної людини, яку послав нам Господь. 

Кожна людина, як кожен з нас, очікує привітності, доброти, кожна людина стає цілковито інакшою, коли ми до неї ставимось з любов’ю та з миром. Спробуймо у своєму щоденному житті уникати стереотипів, які ми маємо щодо когось, а все більше стараймось бути відкритими на кожну людину. 

Якщо кожну людину будемо готові прийняти, допомогти, усміхнутися, сказати добре слово, добре думати про неї, то ця привітність завжди повернеться до нас. Можливо, не усі й не відразу ставитимуться до нас так само, але Бог знає серце і вчинки кожного, тому найголовніше те, що за наші старання нам буде очікувати нагорода на Небі!

*** 

Лк.19,37-44:  «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння»

Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом. 

Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула. 

Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи. Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить! 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

11.12.2017р. Б. / Св. препмуч. Стефана Нового; Св. муч. Іринарха і семи жінок із ним

Святого преподобномученика Стефана Нового

Тропар Стефана, глас 3: Просіявши, Стефане, життям посників, і у світі зблиснувши бігом страдництва, розігнав єси мрячну оману єретиків, показав істинну славу православних, тому прославився як Божественний свідок істини Христової. 

Кондак Стефана, глас 3: З неплідного, преподобний, кореня проросла гілка, співіменний первомученикові, монахів наставником великим, отче, явився єси, і ярості не убоявшись царя, який не хотів образ Христа почитати, тому й уснув єси, мученицький вінець прийняв єси, Стефане. 

Святий Стефан народився в Царгороді 715 р. З дитинства він був посвячений на службу Богу, у шістнадцять років віддав себе під провід пустинножителя Йоана на горі святого Авксентія. Тут, провадячи ангельське життя, ділив він час на молитву і на читання Святого Письма та листів святого Йоана Золотоустого. Після смерти свого батька і після смерти монаха Йоана, він роздав усе майно бідним, а коли його мати і сестра вступили до жіночого монастиря на горі святого Авксентія, він на вершині тої гори облаштував собі келію без даху, таку маленьку, ш;о навіть випростатися в ній не міг, і, наклавши на своє тіло важкі ланцюги, постановив дожити тут віку свого на самоті. Та чутка про нього стала швидко поширюватися, народ почав горнутися до нього, і вже невдовзі у підніжжя гори постало 24 монаших келії, в яких подвизалися учні преподобного Стефана.

На царському престолі сів Костянтин Копроним, і почав переслідувати всіх вірних, а ікони безчестити і палити. 754 року скликано до Царгорода єретичне зборище, на якому засуджено усіх вірних синів Христової Церкви. І розпочало пекло своє жниво; натовп нечестивців грабував церкви, святі посудини кидали в море, у Влахернській церкві зішкрябали розписи зі стін, а замість ікон, що представляли святих, вимальовували всякі подоби птиць і звірів. Мощі святих спалювали і їхні кості всюди валялися на вулицях. Ісповідників Христової віри карали смертю, тисячам випалювали очі, підтинали стегна ніг, відрізали носи і покалічених кидали у в’язницю.

Тоді багато монахів поспішало до преподобного Стефана, а той скріпляв їх, заохочував бути витривалими у почитанні ікон і не відступити від правди. Імператор хотів конче умовити преподобного Стефана підтримати єресь, але той не прийняв юдиних дарів і голосно сказав, що не хоче мати нічого спільного з єретиками. За те його кати схопили і кинули до в’язниці. На час війни з болгарами святого Стефана було звільнено, та після війни вся ненависть імператора знову повернулася проти нього. Його звинуватили у найбезсоромніших злочинах, підкупили свідків, хоч усі знали, що це є невдала видумка імператора, який за всяку ціну хотів погубити святого Стефана, та так, щоб вірні не могли його визнати мучеником.

Монастир на горі святого Авксентія було спалено, а святого Стефана, після мук і морення голодом, доставили у Хризополіс, до монастиря Филиппика, але вже через п’ятнадцять днів заслано його до Проконнис. У 765 р. (або 766 р.) привезено його до Царгорода, тут його морили голодом і мучили у в’язниці. Та у темній в’язниці, страждаючи від голоду і мук, преподобний Стефан безнастанно голосив славу святих ікон. Імператор скаженів, а царські опричники, щоб догодити Копронимові, вдерлися до в’язниці і, прив’язавши до оков святого мотузку, волочили його вулицями міста і катували. Імператор наказав випустити зі шкіл дітей, щоб вони збиткувалися над святим мучеником. Уже майже непритомний, коли його волокли повз одну церкву, святий Стефан ще підніс голову, аби віддати честь Богу. І тоді один з придворних розторощив йому голову, а сп’янілий натовп збиткувався ще і над мертвим тілом. Так 28 листопада 767 р. прийняв мученицьку смерть святий Стефан, він помер за святу віру і за честь ікон.

__________
У той самий день

Святого мученика Іринарха і семи жінок із ним

Тропар Іринарха, глас 4: Мученик Твій, Господи, Іринарх,* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак Іринарха, глас 1: Мир великий був з тобою, мyчениче, коли ти наспів ворога, і переміг полчище омани божеcтвенною благодaттю, коли ти дуже постраждав. Тому з вірою молимо тебе від усякої шкоди ізбав тих, які почитають святу пам’ять твою Іринарше. 

Святий Іринарх, молодий ще віком, був одним з тих, хто в часи переслідування християн за Диоклетіяна, при мучителі Максиміяні, мав мучити християн. Але Господь Бог був милосердний до нього, й одного разу, коли Іринарх бачив, як семеро святих мучениць відважно йшли на муки, в його серці запалала любов до того Бога, який дає своїм ісповідникам міць та силу витерпіти вогонь і залізо, — і він став голосно прославляти Христа Спасителя. За це святого мучили вогнем, а під кінець убили мечем.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.12.2017р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,4–11:  «Умертвляйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство»

Знаємо, що кожна земна радість, якою б вона не була, – дочасна. Лише Бог є Джерелом вічної радості. Але цієї втіхи, яка лине від Господа, не зможемо відчути, доки не умертвлятимемо своїх гріховних схильностей, у яких найчастіше шукали і шукаємо радості. 

Апостол Павло називає такі гріхи як розпуста, нечистота, пристрасті, лиха пожадливість, зажерливість – ідолопоклонством. Тобто тим, що часто в нашому серці займає місце Господа, а отже – місце Його радості! 

Поборюймо ці гріхи у своєму серці та наповнюймось Господом. Бо лише з Ним зможемо пізнати правдиву радість, яка не проминає, лише в Ньому зможемо знайти захист від спокус і витривати в чистоті до зустрічі з Господом!

*** 

Лк.14,16-24:  «Один чоловік справив велику вечерю й запросив багатьох»

Цей уривок показує нам, що Бог кличе всіх йти за Ним. Слово «багатьох» означає – всіх. Це справді так. Покажіть мені ту людину, якої Бог би не кликав, якої б не хотів бачити у своєму Царстві! Бог кожну людину створив для вічності з Ним. А хто є вибрані? Це ті, які самі себе вибрали, бо вирішили відповісти на цей Божий заклик. 

Бачимо, як усі ці троє осіб в різний спосіб відмовляються або, радше, знаходять виправдання, чому вони не можуть прийти на цей бенкет, не можуть відповісти на запрошення. 

Погляньмо на наше життя: з одного боку – ми усвідомлюємо, як би мали жити, як нам треба чинити в певних обставинах, бо знаємо Божі Заповіді. А з іншого – що в нас виходить натомість? Бачимо, як ми відповідаємо на той Божий поклик. Завжди знаходимо причини, чому так не живемо, чому так не чинимо. 

Якщо хтось хоче виправдатися, то завжди шукає причини, а хто хоче відповісти на запрошення Бога, то завжди знайде можливість.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

10.12.2017р. Б. / Св. великомученика Якова Персянина; Св. преп. Паладія

Святого великомученика Якова Персянина

Тропар Якова, глас 4: Муками жахливими і хоробрістю терпіння всіх здивував ти, многострадальний, над кожною бо частиною членів, благодарні мольби предивно вимовляв ти Господеві. Тому, у стражданні твоєму вінець прийнявши, до Престолу зійшов єси Небесного Царя Христа Бога, Якове, Його моли, щоб спас душі наші. 

Кондак Якова, глас 2: Укріпившись вірою через добру дружину, терпеливий душею, і Страшного Судища убоявшись,/ перським повелінням і страхом, Якове, зневажив єси і явився єси мучеником чесним, коли тіло твоє, мов лозу, різали. 

Святий Яків був християнином і жив при дворі перського царя Ісдигерда, наслідника лютого Сапора II, який сорок років мучив християн і ріками проливав їхню кров. Яків, дворянин і улюбленець царя, приховував свою віру, і так поволі дійшов до відступництва, бо почав брати участь у поганських жертвах.

Коли про це довідалися його жінка і мати, то написали йому, що навіть чути про нього не хочуть, якщо він справді зрадив Христову віру. Цей лист глибоко зворушив Якова і він гірко заплакав, бо прийшло йому на думку, що якщо мати і жінка його зреклися, то і Христос зречеться його. Тоді він став сторонитися людей, а інші дворяни донесли цареві, синові Ісдигерда, тоді вже покійного, що Яків, мабуть, християнин. Перед царем святий Яків голосно визнав свою віру, і за це його було віддано на нечувані муки. Святому мученикові поволі відрізали один за одним пальці рук і ніг, потім долоні, стопи, рамена, а він вголос молився такими словами: “Свят, свят, свят єси, Бог Вседержитель, хвалений небесними силами. Глянь на мене вмираючого, Боже живих і мертвих, і вислухай мою молитву. Вже відсічені всі члени мої і тіло моє майже мертве; не маю ніг, щоб стати перед Тобою, не маю рук, щоб вознести їх в молитві до Тебе, Владики мого, не маю колін, щоб припасти і поклонитися перед Тобою, Сотворителем моїм. І кинутий перед Тобою, Всевідучий, як дім розвалений, як дерево, обтяте з галуззя, я молю Тебе, Чоловіколюбче, не остави мене до кінця, але виведи з темниці душу мою!” Після кількох годин мук святому Якові відтяли голову. Його розчленоване тіло християни вночі зібрали і поховали. Постраждав святий 421 р.

__________
У той самий день

Святого преподобного Паладія

Тропар Паладія, глас 8: В Тобі, отче, дбайливо зберігся образ,* бо, прийнявши хрест, Ти пішов слідом за Христом* і ділом навчав Ти погорджувати тілом, бо воно проминає,* а дбати про душу – єство безсмертне.* Тим-то з ангелами разом радується,* преподобний Паладіє, дух твій. 

Кондак Паладія, глас 1: Монашествувавши Богоугодно, Богоносний отче наш, молитвою і постом Бога шукав єси і став чистим вмістилищем Духа, сяючи вірним зірницею чеснот, якою просвіщаєш всіх, хто тебе почитає. Слава Христу, який прославив тебе, слава Тому, який укріпив тебе, слава Тому, який діє через тебе всім зцілення. 

Преподобний Паладій був самітником, подвизався він у Сирії, поблизу Антіохії, поруч із селом Імме. Своє життя святий провадив у безнастанних молитвах, постах і умертвленні тіла, за це Господь Бог дав йому силу творити чуда. Одного разу розбійник, убивши подорожнього, кинув труп перед дверми келії преподобного Паладія. Вранці збігся натовп народу, бо всі думали, що то святий самітник убив подорожнього. Тоді за молитвою святого Бог воскресив убитого; той сів і зразу вказав на убивцю, що сховався у натовпі, а в нього знайшли закривавлений ніж і вкрадені гроші. Рік смерти преподобного Паладія невідомий.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР