16.07.2011р. Б. / Всеукраїнська та молодіжна проща до Зарваниці за участь Блаженнішого Святослава та кардинала Луїса Мартінеса Сістача

Щороку Марійський духовний центр у Зарваниці, що на Тернопільщині, збирає сотні тисяч паломників. Зокрема багатолюдними є паломництва, які відбуваються під час літніх місяців. Цього, 2011 року, Всеукраїнська та молодіжна прощі УГКЦ проводяться разом і відбудуться 16-17 липня. У паломництві бере участь Київська архиєпархія, Бучацька єпархія, Одесько-Кримський, Донецько-Харківський та Луцький екзархати, деканат міста Тернополя, а також паломництва з численних інших місцевостей України та з-за кордону.

Передбачена окрема зустріч з молоддю, спільне проказування вервиці, Молебень до Пресвятої Богородиці, концерт духовної пісні, хресна дорога, нічне чування, архиєрейські Святі Літургії.

14-15 липня прочанські колони вже почали долати шлях, що веде до Зарваниці.

У прощі візьме участь Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук, та, на його особливе запрошення, кардинал Луїс Мартінес Сістач, архиєпископ іспанського міста Барселони, де цього року відбуватиметься Всесвітній день молоді. Разом з ним прибудуть митрофорний протоєрей Йосиф Казанова-і-Марторель, іспанський священик, що був душпастирем, а потім засновником численних українських греко-католицьких громад в Іспанії, ректор семінарії в Барселоні, монсеньйор Йозеф Турулль, о. Гектор Зіммер, парох греко-католицької громади святої Моніки в Барселоні та інші.

Блаженніший Святослав Шевчук запросив кардинала Луїса М. Сістача, щоб висловити вдячність за його душпастирську підтримку та постійне дбання про українську греко-католицьку громаду в Барселоні та про українських семінаристів, які навчаються в місцевій семінарії. За словами Глави УГКЦ, які цитує прес-комюніке Барселонської Архидієцезії, ці відвідини стануть доброю нагодою для ще більшого поглиблення братерських стосунків, які зможуть сприяти плідному обмінові духовними дарами, що збагатить обидві Церкви.

Кардинал Луїс Мартінес Сістач відвідає Львів, де буде гостем митрополита Мечислава Мокшицького, архиєпископа Львівського римо-католицької Церкви в Україні, також відвідає собор святого Юра та Український Католицький Університет. Після участі у Всеукраїнській та молодіжній прощах у Зарваниці Архиєпископ Барселони від’їде до Києва, де відвідає ряд церковних інституцій, а на 19 липня передбачена його зустріч з кардиналом Любомиром Гузаром.

Джерела:
Радіо Ватикан
Мандрівники Христа Царя

Маю надію, що членство ВО "Тризуб" ім. С. Бандери, як завжди, з честю і гідністю виконають довірені Церквою почесні обов'язки й на цій молодіжній Прощі та одержать від своєї Небесної Заступниці безліч ласк та надхнення у боротьбі за УССД...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

15.07.2011р. Б. / «Якби не було попиту, не було б «товару», - о. Василь Поточняк про «жінок вулиці»

«Якби не було попиту, не було б «товару», - о. Василь Поточняк про «жінок вулиці»

 

Яке щоденне життя жінки легкої поведінки? Що вона говорить, чим займається, який у неї стосунок з Богом?

«Уявляв, що повія – це людина, котра усіма думками заглиблена у порнографію, еротику, статевість, вона хвора, не дбає про себе, а займається цим із бажання, чи примусу», – говорить о. Василь Поточняк, сьогодні виконавчий секретар ПМВ УГКЦ, колишній Пасторальний координатор українців греко-католиків в Італії, на практичному місійному семінарі для семінаристів УГКЦ, котрий відбувся у кінці червня 2011 р. у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

Священик розповідає про ситуацію у цій ділянці праці, яка має різний «текст» за кордоном та в Україні.

«На чужині ти гостро розумієш, що ці люди, – твої вірні. Те, що відбувається там з ними, – не на рівні  жартів. Деякі розповідають, що цілу ніч сидять, прикуті до батареї, обслуговують клієнтів. Наприклад, в селі, в якому живе 500 людей, чоловіки після роботи приходять ввечері на каву, відтак піднімаються до цієї жінки на другий поверх – і так роками», – розповідає священик.

– Торкаюсь цього питання, бо ми зустрінемось з цим і в Україні. Тут також є «жінки вулиці», але ними ніхто не займається. У нас, звичайно, менше, бо заробітки не такі аж великі, та й ці жінки більше скриті в готелях, а ось за кордоном це дозволяється в багатьох країнах, або толерується, тому там це дуже видно. У нас, в Україні, цими людьми ніхто не займається, можливо, священики, монахи, чи монахині приватно. Я особисто не зустрів жодної праці з жінками легкої поведінки в Україні ні у Католицькій Церкві, ні в Православній. Був один симпозіум на цю тему, який організовувала Конгрегація у справах мігрантів та іммігрантів, на який з УГКЦ Блаженніший Любомир делегував мене. Не знаю більше жодних організацій, які займаються ще цими питаннями.

– В Італії, натомість, цілі структури опікуються тими людьми, тому що ми розуміємо, що це найбільш нещасні люди, бо у в’язниці термін перебування – 10 років, а тут – до  смерті. Служачи в Італії нашим вірним, зголосився помагати Римо-Католицькій Церкві. Мене попросили опікуватися жінками легкої поведінки, серед іншого, тому, що володів слов’янськими мовами і міг з ними спілкуватися. 

– При Католицькій Церкві в Італії є кілька церковних товариств, які займаються виключно жінками легкої поведінки. Таке товариство колись заснував священик Дон Бендзі і за своє життя «з дороги  забрав» 10 тисяч жінок легкої поведінки, з котрих, за його словами, близько 500 залишили цю справу, понад 9 тисяч повернулися назад до цього «ремесла». У Римі, наприклад, є монастир, який має 10 двоповерхових будинків, де таких жінок поселяють на місяць-два, відтак  приховано десь переводять. Є також монастир, який тільки ними займається. Так є по різних містах.

Ділячись особистим досвідом, прийшов до запитання без відповіді, яке постало перед ним: «Чому ці жінки не можуть це залишити, навіть маючи бажання?»

- Належав до церковної організації «Дерево Киринейчика». Це було церковне товариство, зареєстроване в державі. Наша праця полягала на тому, щоб могти поспілкуватися з ними. Моїм першим шоком було те, що 90 % дівчат-проституток, котрим ми ставили запитання, чи ти хочеш з нами поспілкуватися, бачачи священика, не відвертались, а відповідали – «Радо». Ми виходили, ставали в коло, давали каву тій людині, котра говорила, що замерзає,  і починали розмовляти, запитувати. Ми не говорили про гріх, не говорили про Бога, про це не йшлося, а просто запитували: «Як ти почуваєшся?», – на що вона одразу відповідала: «Не маю виходу».

– Мене вразила одна старша жінка, котра сказала: «У мене восьмеро дітей в Румунії, я не можу заробити на них, поможіть мені якось фінансово, я завтра звідси піду». Пригадую, як інша говорила, що як іде на таку працю – завжди молиться, бо знає, що це може бути останній день в її житті. Майже кожна просить порятунку. Одна полька говорить: «Я вже хочу повертатись у Польщу, чоловік каже привести гроші, а я не можу заробити: вдень прибираю, а ввечері – тут». На загал люди говорять: «Я не знаю, чому я тут є». Вони запитують про Бога, про віру. Багато з них є «нормальними» людьми, котрі потрапили туди або внаслідок примусу, або себе ментально так примусили, що не можуть повернутися. За ніч в середньому розмовляли з 30 особами. Запитували: «Чи не хотіла б залишити», –  усі відповідають: «Так, радо». Давали візитку, де була адреса Церкви, яка займається цими людьми. Завершенням нашої розмови була пропозиція разом помолитися. Ставали в коло – і молилися. Важко було молитися, було таке враження, що це наруга над Богом, «перли свиням». Коли ти бачиш жінку легкої поведінки, спершу це асоціюється з еротизмом, збудженням. Коли ж починаєш з тими людьми спілкуватися – відчуваєш співчуття, драму, смерть, трагедію. Це «живі трупи», які  стоять на дорогах, там вже давно немає нічого жіночого, вони переводять через своє тіло велику кількість людей, за їхніми словами, 20-30 осіб за ніч. Ці люди не знають, як туди зайшли і не знають, як звідти вийти. Та маленька розмова до п’яти хвилин, яку ми мали з ними, давала їм хоч крихту радості. Я був приємно вражений і дуже здивований, що вони після цього приходили до нас у будний день сам на сам на розмову. Одна із них, котра дуже важко пережила цю драму, аж після чотирьох років почала зі мною відкрито розмовляти. Допускаю, що у тих людей, котрі тим займаються, щось відбувається на рівні психіки. Закликаю не судити їх, не сміятись з них, бо наркотик – це слабше, дія пройде і людина може якийсь час спілкуватись, а ці люди як в тумані, вони до себе «не пропускають».

– Пригадую, як одна жінка із Сербії попри наші переконання, вмовляння, говорить: «Я маю онкозахворювання, завтра іду на операцію, може, і не виживу, помоліться за мене, але я інакше не здатна заробити».

– Відповіддю на наші слова-вмовляння і переконування залишити цю справу, була реакція однієї негритянки: «Ви християнська країна, ваші чоловіки християни, католики, нас експлуатують, а ви хочете нас спасати? Ідіть до ваших чоловіків, котрі нас купують, бо мають гроші, і спасайте їх, бо вони будуть мати у своєму житті більше пекло, ніж ті, котрих вони використовують тільки тому, що мають гроші. Ви, Західна Європа, нас експлуатуєте, бо ви все зробили, що «гріш» керує в цьому світі», – «кричала» її душа.

– На кожній конференції піднімаю питання: «Ми завжди говоримо про жінок легкої поведінки, але не говоримо про чоловіків легкої поведінки, католиків, християн, православних, котрі користають, бо мають гроші. Якби не було попиту – не було б товару», – зауважує священик.

«Для мене з цього досвіду постало найбільш загадкове питання: «Чому вони з того не бажають виходити?» Склалось враження, що ці люди закодовані», – завершує о. Василь. 

Довідка:

В Італії на даний час є від 50 до 100 тисяч проституток, серед них не лише українки: найбільше з Нігерії, є також румунки, африканки, польки, росіянки, чешки. Це не пов’язано з національністю, а з ментальністю.

Іванна Рижан

http://catholicnews.org.ua/%C2%AByakbi-ne-bulo-popitu-ne-bulo-b-%C2%ABtovaru%C2%BB-o-vasil-potochnyak-#point

14.07.2011р. Б. / Владика Йосиф Мілян: «Монополія певної парафії чи конфесії на поховання на цвинтарях Києва - грубе порушення рівноправності конфесій перед законом»

Владика Йосиф Мілян: «Монополія певної парафії чи конфесії на поховання на цвинтарях Києва - грубе порушення рівноправності конфесій перед законом»

Як стало відомо, на засіданні Президії Київради, що відбулось 5 липня 2011 року, розглядалося питання щодо виділення Свято-Іллінській парафії Української Православної Церкви в фактично безоплатну оренду по 3 кв. метри строком на три роки приміщень у місцях оформлення замовлень на ритуальні послуги щодо поховання, в тому числі на міських кладовищах та у крематорії.

У зв’язку з цим керівництво Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви звернулося з офіційним листом до Київської міської влади у якому висловило свою стурбованість таким підходом та закликом на ділі забезпечити рівні права для віруючих усіх конфесій, в тому числі й УГКЦ. З таким же проханням звернулись й  очільники Київської єпархії Української Православної Церкви – Київський Патріархат.

Єпископ-помічник Київської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви Преосвященний Владика Йосиф (Мілян), прокоментував цю подію наступним чином: «Президент України на зустрічі з Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій 21 квітня цього року заявив про те, що державні органи влади в Україні, місцеве самоврядування та він особисто будуть розвивати рівні відносини до всіх офіційно зареєстрованих Церков і релігійних організацій. Це значить, що усі будуть мати можливість розвиватися, будувати парафіяльні спільноти та вдосконалювати душпастирську обслугу, користаючи з духовного окормлення свого душпастиря. Тому надання монопольного права певній парафії чи навіть конфесії на поховання на цвинтарях Києва було б грубим порушенням як рівноправності усіх релігійних організацій перед законом, так і релігійних прав кожної людини зокрема на духовну обслугу своїм душпастирем”.

«Українська Греко-Католицька Церква почувається в обов’язку задовольнити духовні потреби наших вірних, зокрема тих, які звертаються з проханням про останню послугу для своїх рідних чи близьких, які відійшли до Господа, тобто – просять про уділення Чину християнського похорону священиком тієї релігійної громади, до якої вони належать», - заявив єпископ-помічник Київський Йосиф Мілян.

Джерело: Прес-служба Київської архиєпархії

14.07.2011р. Б. / Влада Севастополя відмовляється віддавати костел католикам

 

Голова Севастопольської міської ради Юрій ДОЙНІКОВ вважає, що долю будівлі по вулиці Шмідта, де до війни розміщувався римсько-католицький храм, а в повоєнні роки - кінотеатр «Дружба», необхідно вирішувати на загальноміському референдумі.

Як передає кореспондент УНІАН, про це Ю.ДОЙНІКОВ заявив журналістам у зв`язку з внесенням одним із депутатів до порядку денного запланованого на 19 липня пленарного засідання сесії Севастопольської міськради питання «Про безоплатну передачу Релігійній спільноті – Римсько-католицькій громаді Священомученника Климента Римського в Севастополі та Одесько-Сімферопольської Єпархії Римсько-Католицької Церкви в Україні Храму Священомученника Климента Римського, розташованого по вул. Шмідта, 1 у Севастополі».

«Якщо вже ухвалювати рішення з цього питання, то потрібно приймати його виважено, провівши, як мінімум, громадські слухання, а взагалі, можливо й міський референдум. Ось тоді таке рішення однозначно відображатиме думку населення», - сказав голова міськради.

Як повідомляв УНІАН, раніше настоятель римсько-католицької громади Севастополя Юрій ЗІМІНСЬКИЙ заявив, що римсько-католицька громада міста наполягає на поверненні їй храму, який був побудований 100 років тому і відібраний у парафіян у 1930-ті роки.

Севастопольська МДА впродовж останніх більш як 10 років неодноразово на виконання відповідного указу Президента України ініціювала розгляд міськрадою питання про повернення римсько-католицькій громаді будівлі, в якій розміщувався костьол. Депутати не підтримують цю ініціативу, аргументуючи свою позицію тим, що не можна безплатно віддавати комунальне майно.

Джерела: УНІАН

http://catholicnews.org.ua/vlada-sevastopolya-vidmovlyayetsya-viddavati-kostel-katolika#point

13.07.2011р. Б. / Гомосексуальна поведінка суперечить правам людини

Церква не підтримує насильства щодо гомосексуалістів чи покарання за почуття чи думки. Однак не може схвалювати гомосексуальної активності – сказав Архиєпископ Сільвано Томазі в інтерв’ю для агентства АСІ. Постійний спостерігач Апостольської Столиці при женевському представництві ООН критично оцінив нещодавню резолюцію Ради Прав Людини, яка наказує проведення світових досліджень щодо «рівня дискримінації з огляду на сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність». Резолюцію прийнято 23 голосами, причому 19 було "проти" і 3 утрималися.

Ватиканський дипломат звернув увагу на те, що вже саме поняття «сексуальної орієнтації» і «гендера» не окреслене в міжнародному праві і використовується тенденційно. На його думку треба говорити про стать, що є загально прийнятим терміном а натуральному праві для окреслення мужчини і жінки.

Архиєпископ Томазі застеріг перед небезпекою включання «прав гомосексуалістів» до прав людини. Згадана резолюція може надихнути на таке законодавство, яке приведе до суспільної деградації подружжя і родини, прирівнюючи їх по вартості до гомосексуальних зв’язків. Дозвіл таким парам усиновляти дітей чи впровадження в школах обов’язкової сексуальної освіти – поважні загрози. Архиєпископ пригадав, що всі суспільства певним чином регулювали сексуальну поведінку з огляду на спільне добро, забороняючи кровозмішання, педофілію і зґвалтування. Підстави для цього, які випливають з віри, мають опертя на розумі та натуральному праві. Вимагання права на гомосексуальну поведінку суперечить автентичним правам людини: релігійній свободі та праву на виховання дітей батьками. Церква має право обороняти життя, сім’ї і подружжя. Її наука не залежить від політичного консенсусу і тому часто не є зрозумілою, а навіть стає предметом репресій чи переслідувань - ствердив ватиканський дипломат.

Джерела:
Radio Watykanskie
Мандрівники Христа Царя

12.07.2011р. Б. / Первоверховних Апостолів Петра і Павла

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. “Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо… На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об’явлення й такі рясні Божі науки… Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня” (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня праз­ник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: “Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла”. Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апос­тольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на сим­волічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Хрис­тового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Хрис­та. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра “первородною вівцею із стада доброго Пастиря”.

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: “Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрім­голов”. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апос­толів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жерт­ви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єди­ний з апостолів, хто мав кращу освіту та з наро­дження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його на­вертає і покликає на апостола по дорозі до Да­маска. Після свого навер­нення з гонителя хрис­тиян він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. “Пав­ло був вовком, — каже святий Йоан Золото­устий, — і став ягням. Був терням і став вино­градом. З ворога став другом, з бур’яну — хлі­бом… Хулитель став бо­гословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником” (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був без­боязним проповідником прав­ди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ста­вить меж жертовности. Він відбуває великі місійні по­дорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповід­ник, добрий організатор, але й як визначний бого­слов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: “Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і муч­еників”, їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді велич­ний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам’ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вша­новує пам’ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: “Павла й Петра, верховних апос­толів”. Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 груд­ня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіо­хійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам’ять обох верховних апостолів у другу п’ятницю після празника Богояв­лення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апос­толам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше про­повідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. “Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами” (Твори, Т. 9, с. 856). “О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Пав­ло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожно­денно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Колони Церкви, великі світильники вселен­ної” (Твори, Т. 8, с. 615-616).

Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: “Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу”. Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: “Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам’ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів”. На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня рев­ність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: “Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів”. Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: “Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана”.

На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: “Настав для Христової Церкви визначний праз­ник апостолів, який вимолює спасення нам усім… Радуйтеся, сві­тильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуй­теся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник”.

Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Пав­ла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам’ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так сла­вить святих апостолів: “Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу” (Твори, Т. 8, с. 619).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо
Джерело:
Департамент інформації Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

12.07.2011р. Б. / Чинна «українська» влада та УПЦ МП розхитують міжрелігійну ситуацію в Україні

Московська церква в Україні дуже часто наголошує, що вона є найбільшою конфесією у нашій державі. Але реальних підтверджень таким заявам нема. Дані держслужб повністю спростовують цей міф. Що більше, Україна є багатоконфесійною державою, в якій жодну з конфесій не можливо окреслити як переважаючу. Звісно, тут необхідно враховувати факт, що властиво Московський патріархат стрімко втрачає свої позиції на Сході країни на користь протестантських деномінацій. Можливо, усвідомлення цього і спонукає Московську церкву до супер-тісної співпраці з теперішньою державною владою, яка виявляє величезну прихильність до цієї деномінації.

Конфлікт, який розгорівся довкола Десятинної церкви в Києві, ще далеко не вичерпано. Московська церква і надалі, з допомогою партії влади, докладає зусиль для побудови на Київській горі своєї десятинної церкви, не звертаючи жодної уваги на те, що археологи категорично проти будь-якого будівництва на цих теренах, оскільки воно завдасть величезної шкоди культурній спадщині усього світу. Таку позицію УПЦ МП можна розглядати тільки як чергове прагнення довести свою гегемонію і виключне право на Святоволодимирівську спадщину. Таке прагнення здатне вже само по собі дестабілізувати міжрелігійну ситуацію в Україні, підриваючи основи і без того хисткого релігійного миру в Україні.

Ще один тривожний сигнал цього тижня подав Харків. Його мер Генадій Кернес відібрав земельну ділянку від УПЦ КП та передав цю ж таки ділянку УПЦ МП. Така поведінка представника правлячого режиму, м’яко кажучи, зовсім не йде на користь збереженню міжрелігійного миру в Україні. Київ також відзначився у ділянці провокування міжконфесійного протистояння. «Фракція Партії регіонів в Київраді вирішила надати преференції на проведення поховальних служб на всіх кладовищах столиці лише УПЦ Московського патріархату». І це в Києві! У столиці багатоконфесійної держави! Навіть на такому стабільному місці як цвинтар партія влади, яка обіцяла стабільність, цю ж таки стабільність прагне перетворити на конфлікт.

У цьому контексті особливо зловісним виглядає напад народного депутата від Партії Регіонів Інни Богословської на увесь світовий баптизм. Для народного депутата, яка представляє ПР у Верховній Раді, баптизм – це не більше не менше, а неканонічна секта. Ого! З державного каналу телебачення, у світській державі, у центрі Європи, у чи не найпопулярнішому шоу країни «Шустер live», у п’ятницю у вечері (за народними повір’ями – це час відьом), представник партії влади називає одну з провідних конфесій України сектою! І не просто сектою, а власне НЕКАНОНІЧНОЮ! Звісно, ЗМІ не залишили цю пікантну ситуацію без коментарів, але мало хто звернув увагу на те, куди насправді був націлений напад Богословської. На «неканонічність» однієї з українських конфесій. Богословська відома, як прихильниця МП, вислів «неканонічна секта» з її уст може розцінюватися тільки, як плювок в сторону усіх українських конфесій, окрім «канонічної» РПЦ.

Народний депутат І. Богословська має повне право приватно бути переконаною, що баптисти – це секта, що юдеї вживають у їжу кров християнських дітей, що католики прагнуть знищити «Святую» Русь, але народний депутат І. Богословська є членом Верховної Ради – законодавчого органу України, вона є членом партії влади, тому її заява на телебаченні не є приватною справою, вона є справою державного рівня. Представник світської держави, який обзиває будь-кого сектою, який говорить про неканонічність баптизму, фактично є рупором розпалювання міжконфесійної ворожнечі. І це є серйозною проблемою.

У цьому ж таки контексті слід розглядати і відмову владної більшості у Верховній Раді обговорити проблеми державно-конфесійних взаємовідносин. Партія влади не хоче розглядати це питання, оскільки, очевидно, добре собі усвідомлює усю небезпечність такого розгляду, який би чітко показав, що в Україні християнські конфесії, окрім «єдиноправильної» УПЦ МП утискаються і переслідуються.

Ще серйознішою проблемою є те, що партія влади діє майже завжди певним методом – напакостить, а потім чекає реакції суспільства. Якщо реакція була не такою, яка очікувалася, то влада міняє свою поведінку, але якщо реакція була очікуваною, то влада продовжує гнути свою лінію. У цьому контексті напад Богословської слід розцінювати не інакше, як спробу партії влади розпочати кампанію проти «неканонічних» християн уже цілком відкрито. А недавні заклики УПЦ МП до «повернення» під крило «єдиноканонічної» Москви усіх християн України та синхронне брежнєвсько-золотозіркове нагородження предстоятеля УПЦ МП президентом Януковичем не може не викликати асоціацій з сталінсько-РПЦшним «поверненням» заблудлих уніатів до лона РПЦ. Не хотілося би бути чорною вороною, віщункою зла, але на фоні того, що в Україні переслідують та утискають католиків за віросповідною ознакою, що Україна котиться до войовничого антикатолицизму, такий стан речей не може не хвилювати католика, незалежно від його помісної приналежності.

На фоні цього всього влаштоване владою шоу під назвою «зустріч губернаторів з представниками конфесій», виглядає не більше не менше, а черговою спробою окозамилювання і без того окозамиленого суспільства.

Схоже на те, що Польща, яка готова боротися за права переслідуваних іракських та єгипетських християн, якщо вона цього дійсно прагне щиро, буде змушена звернути свій погляд у бік свого південно-східного кордону. Адже в Україні уже відбуваються практично систематичні утиски католиків.

У контексті такої специфічної ситуації доволі цікавим фактом є потурання державної влади реально соціально небезпечній секті догналівців. Адже не зважаючи на всі їхні безчинства, держава відсутністю реакції на створення догналівцями конфліктогенної ситуації в Галичині лише потурає розпалюванню міжконфесійного конфлікту на галицьких теренах, де уже практично забулися міжрелігійні чвари кінця ХХ століття.

Католики України дійсно мусять серйозно задуматися над самоорганізацією для захисту своїх елементарних прав у цій державі. І одним з елементів цього мала би бути більша інформаційна активність Католицьких Церков в Україні, зокрема у доступному поки що інтернет-середовищі. Тим більше, що Ватикан дає добрий приклад такої активності. Так, Ватикан нещодавно відкрив спеціальний портал новин, кількість читачів ватиканських твітів досягла в середньому 67 тис. в день і продовжує зростати, католицьке блогерство стає у світі усе більшою опорою Церкви в інтернет-просторі. Католики України мають звідки брати приклад і від кого набиратися досвіду. Вони мусять почати говорити. Почати розповідати про свої проблеми не лише на тих кількох україномовних католицьких ресурсах, але й створювати нові сайти, нові блоги і то не лише українські. Українському суспільству і світові не обхідно донести правду про Католицьку Церкву, а особливо про Католицьку Церкву в Україні. Суспільство, яке ще не позбавилось усіх наслідків більшовецько-московського тоталітаризму, не має відповідної інформації, а мусить збагнути свою відповідальність за стан речей в країні. А питання свободи віросповідання є чи не найфундаментальнішим людським правом. І суспільство, яке позбавляє людей цього права, перестає бути гуманним – воно стає типово тоталітарною машинерією. Адже якщо держава не шанує права на вільне віросповідання, вона дуже скоро перестає шанувати право на життя. Влада, яка розпалює міжрелігійні конфлікти у власній країні, ріже гілку, на якій сама сидить. Така влада стає злочинною. Адже міжрелігійні конфлікти відомі своєю кривавістю і жорстокістю. Тож виглядає, що партія влади легковажно підносить сірник до бочки з порохом, на якій сидить не лише вона, але й ціла Україна. Тому не тільки католики, але й кожен український громадянин мав би задуматися над ситуацією, яку провокує влада, і не дозволити їй розпалити вогонь міжрелігійного конфлікту та переслідувань на нашій рідній землі.

о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело:
Мандрівники Христа Царя

10.07.2011р. Б. / УГКЦ ніколи не змінить негативного ставлення до гомосексуалізму

Українська Греко-Католицька Церква ніколи не змінить свого негативного ставлення до гомосексуалізму як такого, бо це є звироднілий спосіб статевого життя.

Таку думку в інтерв’ю «Українській правді» висловив Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК).

За його словами, такий спосіб життя «абсолютно суперечить Божому задуму про людину, і той, хто живе у такий спосіб, ніколи не відкриє справжнього змісту статевості".

Також глава УГКЦ висловився щодо модернізації церкви в сенсі зміни понять у питанні статевої зрілості.

«Церква осучаснюється та модернізується у своєму способі служіння, у методі пояснення тих чи інших вічних істин. Але церква не модернізується в сенсі зміни чи підміни свого віровчення. Коли мова йде про етику статевості та подружнього життя, то позиція церкви полягає у тому, щоб віровчення було певною мірою розвинене (і, можливо, уточнене) у зв’язку з сексуальною революцією кінця 60-х років, яка мала колосальні наслідки для сучасного суспільства».

Предстоятель УГКЦ не рекомендував би читати книжку польського католицького священика Ксаверія Кнотца «Секс, якого не знаємо», в якій автор написав, зокрема, що секс у подружжі існує не лише для продовження роду і що оральні пестощі теж мають право на існування.

«Коли мова йде про книжку Кнотца, то вона є дуже неоднозначна. В ній є певні моменти, які нібито наслідують те, про що говорив Папа Іван Павло ІІ. До речі, будучи кардиналом Кракова та викладачем Люблінського університету, Папа написав дуже цікаву книжку, яка називалась «Любов і відповідальність». Там, розмірковуючи над статевістю, він пише, що то не є лише секс у нашому розумінні, що це – в першу чергу – міжособистісні стосунки», – сказав Блаженніший СВЯТОСЛАВ.

Він підкреслив, що коли католицька церква говорить про «сексуальну інтеграцію», то вона має на увазі те, що «статевість людини як один з важливих елементів її буття потрібно ставити в контекст всієї особи». Тобто, за його словами, «не можна любити лише одну частину людини, одну частину її тіла, треба любити усю особу, яка за допомогою тілесності є присутньою у видимий, матеріальний спосіб. Оце є вчення Папи Івана Павла ІІ».

«Тобто на сьогодні католицька церква (і я в тому числі) є спадкоємцями традиційної християнської етики», – підсумував він.

Джерела:

УНІАН

Мандрівники Христа Царя

...гомосексуалізм... це - звироднілий спосіб статевого життя...

І, оскільки, "...худоба тільки на те й родиться, щоб її били й убивали...", то ті істоти мали б схаменутися та повернути собі, втрачену через цей гріх, гідність людини.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.