21.11.2011р. Б. / Собор Архистратига Михаїла і всіх безтілесних сил

 

Усі ангели, які були спочатку добрими і милими Богові й перебували у Господній благодаті, були поставлені на випробування, чи вони далі хочуть Йому вірно служити. Після випробування, як написано в книзі "Одкровення", третина ангелів згорділа і пішла проти Бога, заявляючи свою рівність з Ним. Архангел Михаїл (це єврейське ім'я означає у перекладі "хто як Бог") очолив усіх вірних Богові ангелів і прогнав з раю збунтованих ангелів на чолі з люцифером (у перекладі "світлоносець"), яких називаємо злими духами.

 

Про архангела Михаїла у Святому Письмі згадується ще три рази. В книзі св. пророка Даниїла сказано, що в час великої боротьби наприкінці світу, яку почне антихрист з дияволом проти вірних Богові людей, Михаїл зі своїми ангелами знову виступить проти Божих противників (Дан 12, 1). Михаїлові було присвоєно звання архистратига усіх ангелів. Його змальовують на образах з вогненним мечем, яким він прогнав не лише злих духів, але також Адама і Єву з раю. Зазвичай Михаїла змальовують на дияконських дверях храмів.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 2, 2-10

 

Браття, коли слово, проголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як ми утечемо, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене тими, що його чули, коли Бог засвідчив знаками, чудами й різними силами, і дарами Святого Духа, які він роздає по своїй волі. Не ангелам бо підкорив він світ майбутній, про який ми говоримо. Бо десь хтось засвідчив, кажучи: Що таке людина, що Ти про неї пам'ятаєш? Або син людський, що Ти навідуєшся до нього? Ти вчинив його мало що меншим від ангелів. Увінчав його славою і честю. Усе підкорив йому під ноги. Коли ж усе підкорив під нього, то не лишив нічого, що було б йому непідкореним. Та нині ще не бачимо, щоб йому все було підкорене, а бачимо Ісуса, увінчаного славою й честю, за те, що перетерпів смерть, який на короткий час був нижче ангелів, щоб за ласкою Божою за всіх зазнати смерти. Годилось бо Йому, заради Якого все і через Якого все, що ввів багато синів у славу, стражданням удосконалити провідника їхнього спасіння.

 

 

Євангеліє від Луки 10, 16-21

 

Сказав Господь Своїм учням: Хто слухає вас, Мене слухає, і хто відрікається вас, Мене відрікається, а хто відрікається Мене, відрікається пославшого Мене. І вернулися сімдесять з радістю, кажучи: Господи, і біси повинуються нам з-за Твого імені. Він сказав їм: Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба. Ось даю вам власть наступати на зміїв, скорпіонів і на всю силу вражу, і ніщо вам не шкодитиме. Одначе не радійте тому, що духи вам повинуються, але радійте тому, що імена ваші записані на небі. В той час Ісус зрадів духом і сказав: Ісповідую Тобі, Отче, Господи неба і землі, що Ти втаїв це від премудрих і розумних і відкрив те дітям. Так, Отче, бо таке було благовоління перед Тобою.

 

Джерела: ugcc.org.ua

Мандрівники Христа Царя

14.10.2011р. Б. / Покров Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2011 року

Покров Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва. 

Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване. 

Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.

 

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні. 

Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”. 

Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння. 

Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.

 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші. 

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.

 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.

 

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.

 

Проповідь

Кожного року ми святкуємо Великий День – Покров Пречистої Діви Марії. Велике Богородичне свято, яке було встановлене на честь з’явлення Матері Божої в одному із храмів Константинополя біля 910 року. За правління імператора Лева VІ Філософа (886-912 рр.), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де переховувалася її риза (15 липня – окремий ще день спомину свята покладення Ризи Богородиці у Влахерні). Саме в цей час виходець із українських земель угодник Божий Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з’явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Матір Божа молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало (омофор) і покрила ним християн, що молилися тоді у храмі. Святий Андрій із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія (Епіфана): «Чи ти бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, яка молиться за весь світ?». На що той відповів: «Бачу і жахаюся». Це з’явлення було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії. Згодом цю подію прославили у всьому Константинополі, а на Русі в ХІ столітті поширилось свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке віднесли на 1 жовтня (за новим стилем) і 14 жовтня (за старим). 

Ще  історія подає таку цікаву подію, що варварами були не сарацини, а язичники-русичі, які атакували Константинополь. Цитуємо: «Інший переказ уточнює, що напасниками були наші предки-язичники. Коли священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні зверхники Аскольд і Дір, збентежений таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення». Хто насправді нападав, неважно, але нам сьогодні важливо увірувати і пізнати, чи можна підтвердити Духовну силу Покрову Богородиці, чи лише від Неї самої це походить чи Господня Рука діє в усьому цьому? 

Почнемо з наших днів. Як кажуть, живе свідчення промовляє найсильніше. 17 жовтня 2010 року владика-єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк зібрав священиків Велико Бірківського деканату на спільну нараду з причини відвідин парафій Чудотворною Іконою Пречистої Діви Зарваницької. Під час зустрічі він розповів, переказую: «Ікона перебувала на одній із парафій Підволочиського району Тернопільської області. На тій території мешкає жінка-підприємець, яка свого часу потрапила до організації свідків Єгови. Почувши, що чудотворна ікона перебуває в Церкві, її здолала цікавість поглянути на неї (хоча знаємо, що свідкам Єгови категорично заборонено заходити до церкви, тим паче, дивитись на ікону). Маючи великі страхи у серці, вона звернулась до Бога-Єгови: «Господи, якщо ікона матері Ісуса правдива та з Твоєї Волі прибула сюди, тоді підтверди це і дай мені знак». Довга черга людей наближалась до ікони в молитві до Бога, та, підійшовши, торкались її. Ця жінка теж хотіла підійти та торкнутись її, в цей момент, коли вона наблизилась до ікони, раптово втратила свідомість і її непритомну винесли на вулицю. Коли вона прийшла до себе, тоді вигукнула: «Невже я стільки часу перебувала в темряві і не знала правдивої віри?!» Вона знову почала ходити до Церкви та молитись до Бога разом із Богородицею. 

Ще одне свідчення переказане владикою: «Коло міста Тернополя є село Озерна. Саме туди прибула Чудотворна Ікона Матері Божої Зарваницької. Процесія із Іконою йшла проїжджою частиною дороги. Одна жінка, яка мешкала при дорозі, вийшла глянути на Ікону та процесію, що йшла. Вийшовши на дорогу, жінка не помітила, як з іншого боку над’їхала вантажівка і на швидкості збила цю жінку. Від удару жінку сильно відкинуло у рів. Спочатку всіх огорнув жах, а згодом величезне здивування, коли жінка, ніби нічого не трапилось, встала з рову обтрусила фартушок і спокійно пішла додому, не маючи при тому жодних травм. Цю подію засвідчив сам священик і очевидці цієї події». 

Чому приділяємо Богородиці так багато уваги і молитви? Вона гідна такої пошани, бо Святе Писання свідчить про це! Коли ангел Гавриїл був посланий до Марії звістити новину, то звернувся до неї словами, які впевнено назвемо молитвою: «Радуйся, Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1.28). Те, що каже Гавриїл, є вічним словом його Творця. Тому слово «Благословенна» має постійний характер, тобто та, котра перебуває у славі, яку «благословлять», адже Вона стане Матір’ю Ісуса – Бога і нашого Спасителя! Діва Марія, прийшовши до своєї родички Єлизавети, знову чує звернення до неї від родички: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого. Звідки мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк. 1. 42-43). Євангелист Лука підкреслює, що коли Єлизавета почула привіт Марії, то сповнилась Святим Духом і тоді промовила слова цієї молитви-прослави Матері Господа. Молитва прослави і подяки Пречистій Діві Марії діється за справою Святого Духа. 

Марія стає Першою П’ятидесятницею тому, що ангел Гавриїл сказав: «Дух Святий зійде на тебе й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.» (Лк.  1.35). Якщо б на це не було Волі Господа та дії Святого Духа, то ангел ніколи б не звернувся до людини (істоти набагато нищої рангом від досконалого піднебесного духа) подібними словами. Далі Марія виголошує Єлизаветі прекрасний гімн прослави Господа, де під натхненням Святого Духа говорить: «…ось бо віднині ублажатимуть всі роди» (Лк. І.48). («ублажатимуть» – тобто, прославлятимуть «Благословенною», а слово «всі роди» – це усі покоління віруючих християн!) Чуючи сильні Слова Божої Ласки від Ісуса, одна жінка з поміж народу вигукнула: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11.28). Що це було? Пуста фраза похвали чи молитва прослави Господа за Його Матір? Ісус не заперечив жінці, лише додав: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11.28). Хто, як не Марія, прийняла Духа Святого і зачала Слово та породила Його нам. Хто, як не Марія, стала досконалим виконанням Волі Отця. Прийнявши Слово у своє лоно, Вона назавжди пішла за Ним, Своїм Сином. 

Чи можна стверджувати, що Марія лише мала виконати тимчасову роль земного материнства для Ісуса і все? Якщо це було б так, тоді при сповненні Ісусові тридцяти років, тобто повноліття, вона могла б вести десь собі тихе, окремішнє життя, бо вже  стала так би мовити: «Не потрібною». Господи, прости мене грішного, навіть за такі речення. Чи Бог, приготовляючи собі Святиню, може щось робити «тимчасово» та потім усунути? Звичайно, що ні. Якщо Марія прийняла Слово, Його народила, виховала, берегла і віддала Небесному Отцеві, то на цьому не може зупинитись роль її материнства. 

Будь-яка жінка на землі народивши дитину, назавжди отримує титул «Мама». Подібно й Діва Марія.  Вона перебуває з Ісусом на Весіллі в Кані Галилейській – дає вказівку слугам «що, лиш скаже вам, – робіть» (Ів.2,5), бо сама досконало чинить Божу Волю, тому допомагає їм та весільним молодятам побачити в її Сині Спасителя. Марія не наказує Синові на правах земної матері, бо на той час Ісус вже був повнолітній (вільний з-під «влади» батьків над дітьми) і мав своїх учнів. Вона виявляє свою досконалу Віру в Свого Сина Ісуса. Саме ця віра чинить чудо (Ів.2,1-11). Це дія Святого Духа, яка мала великий наслідок – учні його увірували в Нього. Тут бачимо плоди Першої П’ятидесятниці у Богородиці. Пречиста Діва Марія перебуває серед дуже уважних слухачів наук Ісуса. «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою» (Лк.8,21). Що каже Ісус: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк.8,21). Коли б Марія не була далі з Ісусом впродовж цілого Його земного життя, служіння і навчання аж до кінця, то не змогла б в повноті бути Його Матір’ю – тобто – Матір’ю Вічного Слова. Марія отримала вічне духовне материнство завдяки Вічному Слову, втіленому в Неї через Святого Духа. Дуже сильним аргументом цього стає подія під хрестом Ісуса розп’ятого: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів.19,26-27). Дивно говорить Ісус! Коли б йому залежало тільки на опіці над нею, то Він міг би сказати тільки до Івана теж три слова: «Заопікуйся моєю матір’ю», але Господь каже: «Ось матір твоя». Діва Марія була все життя з Ісусом, зберігаючи кожне Його Слово у своєму Серці. Вона для інших стала прикладом досконалого життя вірою в  Ісуса. Значить, її земне материнство, закінчуючись при хресті, переходить у духовне материнство з такими самими завданнями, які вона мала щодо Ісуса: кормити, берегти, жити досконалою вірою, віддати Отцеві Небесному. Отже, не Іван взяв її до себе, а Вона взяла під духовну Материнську опіку апостола Івана та й всіх нас, бо ми Одна Церква дітей Божих. 

Ісус сприймав присутність своєї матері в своєму земному житті, як складову частину Церкви, яку Він сам почав будувати через Зіслання Святого Духа на Марію, Своє Втілення, Народження, Смерть і Воскресіння, Вознесіння і кульмінацію повного народження Церкви – це П’ятидесятниця, Зіслання Святого Духа на апостолів. Хто серед учнів на спільній молитві і прославі Господа в момент сходження Святого Духа? Пречиста Діва Марія! Читаємо в  Діяннях Апостолів: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1,14) 

Щоб зрозуміти і пережити П’ятидесятницю Церкви звернімось до Марії – коли Святий Дух зійшов на неї, вона зачала і породила Ісуса. Усе її особисте чи людське життя розчинилось в Сині. Уся її висока материнська гідність закорінена в Ісусі. Уся слава і подяка, належна їй від нас, має зміст в Ісусі Христі через Святого Духа. 

Марія – досконалий взірець Церкви. Містичне Тіло Христа живе завдяки Ісусові, який є Його Центром. Церква жива тоді, коли повністю розчинить усе земне і людське в океані Божественної Благодаті, досконало на взірець Діви Марії, зберігаючи та виконуючи Слово Боже. Хто не віддає належну пошану в молитві Пречистій Діві Марії, може згодом у вічності із сором для себе виявити і побачити Її славу в Господі Ісусі, яка вища від ангелів, а сам перед тим, будучи на землі, не звертався до Неї і не дякував Їй за Сина Ісуса. 

Нехай улюблена молитва покійного Івана Павла ІІ Папи Римського – Свята Вервиця Пречистої  Діви Марії і Її «Духовний Покров» допоможе нам глибоко пережити, а радше відновити нашу П’ятидесятницю, отриману на Святій Тайні Хрещення і Миропомазання та в Святому Дусі духовно народжувати Христа у кожній думці, ділі, прагненні і меті життя – спасінні і Царстві Божому . Амінь

о. Володимир Сампара

"Сівач", жовтень 2011

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Покрова Пресвятої Богородиці.

Джерело: Депертамент інформації УГКЦ

27.09.2011р. Б. / Воздвиження Чесного Хреста Господнього

27 вересня 2011 року

Воздвиження Чесного Хреста Господнього

• Коротка історія свята
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Празник Воздвиження Чесного Хреста належить до дуже старовинних празників, але, як історія знайдення св. Господнього Хреста, так і історія установлення празника, покриті серпанком різних легенд і нелегко тут відрізнити історичну дійсність від звичайної побожної легенди. 

Треба завважити, що у святкуванні цього празника не йдеться про звичайне почитання-поклоніння св. Хрестові, яке буває в Хрестопоклінну неділю. Тут ідеться про те, що властиво становить цей празник та про що говорить сама назва празника: Воздвиження, що значить Піднесення, цебто осібний урочистий обряд почитання і прославлення св. Хреста.

Історики Східньої Церкви загально годяться в тому, що передусім дві події дали мотив до установлення цього празника: віднайдення св. Господнього Хреста в 4 ст. і його повернення з перської неволі в 7 столітті. 

Початок празникові Воздвиження дало посвячення храму Господнього Воскресіння, що його збудував св. Костянтин Великий на Голготі в Єрусалимі. Це посвячення відбулося дуже врочисто за єрусалимського єпископа Макарія 13 вересня 335 року. Наступного дня після посвячення храму було врочисте воздвиження віднайденого св. Хресного Дерева. В часі воздвиження нарід багато разів взивав „Господи помилуй”. Відтоді Східня Церква щорічно святкує пам'ять посвячення храму Господнього Воскресіння 13 вересня, а празник Воздвиження Чесного Хреста 14 вересня.

Друга важлива подія, що зробила загальним празник Воздвиження на Сході й на Заході це повернення св. Господнього Хреста з перської неволі. Перський цар Хозрой у 614 р. був здобув Єрусалим і забрав Господній Хрест до своєї столиці в Ктесифоні. Чотирнадцять літ пізніше цісар Іраклій (610-641) по своїй перемозі над персами відзискав св. Хрест і приніс його до Єрусалиму, де 14 вересня відбулося друге врочисте воздвиження-піднесення св. Хреста. Відтепер празник носить назву: „Всемірне - це є всесвітнє - Воздвиження Чесного й Життєдайного Хреста”. Тому, що празник Воздвиження нагадував Христове розп'яття і смерть і ставився нарівні з Великою П'ятницею, то від найдавніших часів стало звичаєм св. Церкви в цей день зберігати строгий піст.

Тропар та кондак

Тропар, глас 1 : Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій. 

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Вознісся ти на хрест волею своєю. Новому людові твоєму, що твоє ім'я носить, даруй щедроти твої, Христе Боже. Возвесели силою твоєю благовірний народ, перемоги на супротивників дай йому, що за посібник має твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

1 послання святого апостола Павла до Коринтян 1, 18-24

Браття, слово про хрест є глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, є сила Божа. Писано бо: Знищу мудрість мудрих, і розум розумних зведу нінащо. Де мудрий? Де вчений? Де дослідник віку цього? Хіба Бог не зробив дурною мудрість цього світу? А що світ своєю мудрістю не пізнав Бога в Божій мудрості, Богові вгодно було спасти віруючих глупотою проповіді. Коли юдеї вимагають знаків, а греки шукають мудрости, ми проповідуємо Христа розп'ятого - ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, але для тих, що покликані - чи юдеїв, чи греків - Христа, Божу силу і Божу премудрість.

Євангеліє від Івана 19, 6-11, 13-20, 25-28, 30-35

В той час архиєреї і старші вчинили раду на Ісуса, щоб убити Його, і привели Його до Пилата, кажучи: Візьми, візьми, розпни Його. Мовив їм Пилат: Візьміть Його ви і розпніть, бо я не знаходжу в Нім вини. Відповіли йому юдеї: Ми маємо закон, і по нашому законі Він мусить вмерти, бо Він зробив Себе Сином Божим. Як Пилат почув те слово, налякався ще більше. Вернувся він знова у претор і каже Ісусові: Звідки Ти є? Ісус не дав йому відповіді. Каже Йому Пилат: До мене не говориш? Хіба не знаєш, що я маю владу відпустити Тебе, і маю владу розп'ясти Тебе? Відповів Ісус: Не маєш ти ніякої влади надо Мною, якби не дано тобі згори. Тоді Пилат, почувши те слово, вивів Ісуса і сів на судищі, на місці, що зветься літостротон, а по-єврейському — гаватта. А був то день, коли приготовляли Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: Ось ваш цар. Ті закричали: Візьми, візьми, розпни Його! Пилат же каже їм: Царя вашого маю розп'ясти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, тільки кесаря. І видав Його їм на розп'яття. І взяли Ісуса і повели. І несучи Свій хрест, вийшов Він на місце, зване Лобне, яке по-єврейськи називається Голгота, де й розп'яли Його; і з ним інших двох, звідси і звідти, а посередині Ісуса. Написав же Пилат і напис, і поклав на хресті. Було ж написано: Ісус Назарянин цар юдейський. Цей же напис читали багато з юдеїв, бо близько міста було місце, де розп'яли Його. І було написано по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. І стояли при хресті Ісусовім мати Його, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Коли Ісус побачив матір і учня, якого Він любив, що стояв біля неї, сказав до матері: Жінко, ось син твій. Потім каже до учня: Ось мати твоя. І від тієї хвилини взяв її учень до себе. По тому Ісус, знаючи, що все звершилося, схиливши голову, віддав духа. А юдеї, тому що була п'ятниця, щоб не осталися на хресті тіла в суботу, бо був Великдень тієї суботи, просили Пилата, щоб переламати їм кості і їх зняти. Вояки прийшли і переламали кості першому і другому, що були з Ним розп'яті. Та коли прийшли до Ісуса і побачили, що Він уже помер, не ламали Йому костей, але один з воїнів коп'єм ребра Йому проколов, і зараз вийшла кров і вода. І той, хто видів, засвідчив, і правдиве є свідчення його.

Проповідь

Нині, дорогі брати і сестри, по всіх церквах нашої землі для загального поклоніння і особливого вшанування винесено на сере­дину Святий Хрест Господній.

Дорогими є для нас вбогі ясла вертепу Вифлеємського, де в найбільшій нужді і приниженні народився Цар світу, наш Спаситель, Христос, Син Бога Живого. Дорога для нас Сіонська горни­ця та приготована світлиця, де Син Божий спожив із своїми учнями-апостолами Тайну вечерю, де була встановлена і відправлена перший раз Божественна Євхаристія. Але найдорожчим і найцін­нішим скарбом духовним, найбільшою святинею для нас, для всього християнського світу, є Животворящий Хрест, на якому помер Син Божий за гріхи світу і його спасіння.

Все наше життя тісно пов'язане з хрестом. Хрест супроводжує нас від колиски до могили, осіює нам перший і останній подих на землі. Коли ми приходимо на світ, хрест зустрічає нас у святій тайні Хрещення, щоб освітлювати нам нелегку дорогу земного життя. Виконавши своє призначення на землі, християнин шляхом смерті і тління вертається на свою віковічну батьківщину, до свого любля­чого Небесного Отця. Він іде в нову, незвідану країну і свята Церква супроводжує його молитвами і зворушливими піснями, а попереду величаво несуть хрест. І ось вже нема поміж нас того, хто жив і діяв на землі. Невеличкий пагорбок покриває його тлінні останки. Але невідступне стоїть і охороняє його могилку вдень і вночі Хрест Господній, Животворящий Хрест над прахом померлого. Яке бага­тозначне і відрадне це зближення смерті і життя. Церква знає наше серце і хоче хрестом над могилою віруючого з однієї сторони поті­шити, а з іншої — охоронити нас. Похований під ним, знаходиться під захистом і покровом Життєдавця Ісуса Христа, Сина Божого, Котрий переміг смерть і Своїм славним Воскресінням переконав усіх нас у майбутньому всезагальному воскресінні.

Згадаймо, дорогі брати й сестри, чому ми святкуємо Воздвиження Чесного Животворящрго Хреста. Обставини цієї священ­ної події нам без сумніву знайомі, але я все ж таки насмілюся нагадати вам ще раз. Зроблю це для того, щоб ви яскравіше відновили в своїй пам'яті ту святкову подію і духовно перенеслися на святу гору Голгофу.

Озвіріла, єврейська старшина вчинила найстрашніший в усій людській історії злочин. На Голгофі, в пориві безумства, фарисеї та законники розіп'яли не просто невинного, у всіх відношеннях, чоловіка, вони розіп'яли Святого Святих — Єдинородного Сина Божого. Вбивство було настільки жорстоке, що навіть сама земля затряслася, сонце на деякий час перестало світити, щоб не бачити страждань Того, Хто створив небо і землю, море і все, що в них. Але цим людям і цього здалося замало — людська злоба не має меж. Згубивши Христа, євреї загорілися бажанням знищити все, що могло б нагадати про Нього світові. Таємно вночі вони закопу­ють глибоко в землю хрест, на якому вмер Спаситель разом з хрестами двох розбійників. Згодом погани на цьому місці постави­ли для наруги храм Венери, а де був похований Христос — храм Юпітера.

Йшов час. Благодатне зерно Христової науки, кинуте у землю цього світу, почало розростатися в могутнє дерево, у вітах котрого знайшли відраду і відпочинок діти різних народів (цілі народи). Християнство переможно крокувало по землі.

В 326 році, коли рівноапостольний імператор Константин, на знаменах якого незмінно був присутній святий хрест, одержав ряд славних перемог над ворогами, його благочестива мати Олена, від­правилась в Єрусалим для поклоніння місцям, освяченим страж­даннями Ісуса Христа, з ревним бажанням відшукати хрест Спасителя. Довгі і наполегливі пошуки, нарешті, завершились успіхом. За вказівкою одного перестарілого юдея знайшли місце, в якому було закопано три хрести і серед них дощечка з написом: "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Сумніву не було — серед цих трьох хрестів є хрест Спасителя, але котрий? Щоб розв'язати цю загадку, Єрусалимський Патріарх звелів накладати по черзі на хрести одно­го померлого юнака, котрого в той час несли на захоронення. Від двох хрестів не було ніякої дії, та коли його поклали на третій хрест, юнак тієї ж миті воскрес. Це чудо стало яскравим доказом, що третій хрест і є хрестом, на якому був розіп'ятий Христос — воскресіння і життя (Ів. 11, 25). Весь багаточисельний народ, що став свідком цієї знаменної події, бажав побачити і поцілувати животворяще дерево хреста, але через велику тісноту більшість людей не мали цієї можливості, тому просили бодай здалека показати їм це знаряддя нашого спасіння. Задовольняючи це благочестиве ба­жання, патріарх Макарій став з хрестом на підвищенні і почав піднімати його на всі сторони, а весь народ, споглядаючи на хрест Спасителя в глибокому розчуленні благав: "Господи, помилуй!".

На спомин цієї події Св. Церква з року в рік 27 вересня велить священнослужителям за прикладом Єрусалимського Патріарха Макарія піднімати серед храму св. хрест і покладати його для благочестивого цілування вірними. Сьогодні, дорогі брати й сест­ри, ви також стали свідками цього зворушливого обряду. Ваш отець парох на утрені теж чотири рази підносив високо вгору і опускав святий хрест. Ви ж, як колись вірні на Голгофі, в захоп­ленні співали: "Господи, помилуй!" Зараз ви стоїте перед цим хрестом. Уважно вдивіться в закровавлене, повне болю і муки лице Спасителя; погляньте на Його схилену на бік, увінчану терням, голову; подивіться на Його розпростерті, до хреста приковані руки; на серце, проколене списом, з якого пливе Його Свята Кров; по­гляньте уважно і глибоко задумайтесь. Для чого, навіщо Син Бо­жий, Владика неба і землі, Творець вселеної, Істота у всіх відно­шеннях безмежно велика і досконала, зійшов з неба на землю, прийняв на себе нашу тлінну людську природу, зазнав у ній різних терпінь і зневаг, врешті вмер за нас найстрашнішою смертю на хресті. А хрест святий, перед яким ви стоїте, вам відповість. Цей хрест вам скаже, що найбільшим злом на землі є ваші гріхи, бо саме вони стали причиною хресної смерті Спасителя.

Його пречиста голова була зранена колючим терням за наші нечисті помисли і лукавства. Його уста, напоєні гірким оцтом за наші безсоромні, спокусливі розмови і пісні, за брехню, за обмови, за нашу нестриманість в їжі і напоях. Його руки, прибиті до хреста за нашу невпинну жадобу збагачення, за крадіжки і вбивства. Його ребро і серце, пробиті списом за наші нечисті пожадання, за нашу гордість і самолюбство. Ось, за що був розіп'ятий Ісус Христос.

Христос помер за гріхи наші, але з тою великою ціллю, щоб ми, позбавлені гріхів, жили для правди, випереджаючи один одно­го в добрих ділах, і за це високоморальне християнське життя одержали від Бога в нагороду вічне блаженство в Його Небеснім Царстві. Ось велика і благотворна ціль хресної смерті Сина Божо­го. Ми християни, звичайно, знаємо про це, та чому ж ми не оберігаємо себе від гріхів, чому ними знову розпинаємо Христа, чому примушуємо Його ще раз невимовно страждати.

Замість того, щоб догоджати Богові, ми намагаємося догоди­ти князям віку цього, замість того, щоб прикрашати себе христи­янськими чеснотами, прикрашаємо себе модними дорогими оде­жами і різними світовими відзнаками. Ми намагаємося збудувати для себе щасливе людське життя на землі і забуваємо, що ми створені для неба. Правда, ми не заперечуємо необхідність служи­ти Богові і навіть хочемо показати себе Його шанувальниками: ми виконуємо деякі Його заповіді, ходимо, наприклад, до Церкви, молимось, дехто з нас навіть заховує пости, але все це ми робимо якось поверхнево, більше зі звички, аніж з внутрішнього сердеч­ного переконання. Така зовнішня побожність у багатьох із нас є подібна до нової хустини або нового капелюха, одягнутих на нече­сану, немиту голову або до чистої сорочки на брудному тілі.

Бог вимагає від нас побожності незрівнянно вищої, котра має бути глибоко посаджена у нашому серці і мусить пробиватися у кожному нашому слові, у кожній думці, у кожному вчинку, у кожному ділі. Вона мусить бути подібна до ясного сонця, котре тихо, без галасу, пливе по синьому небу і освітлює, і гріє, відроджу­ючи і оживляючи все довкола.

Мої дорогі брати й сестри, бажаємо, навіть просимо в Бога дарувати нам щасливу вічність, але це вічне блаженство ми, як ті ліниві раби, хочемо дістати задарма, без праці і найменшого зу­силля з нашого боку.

Прослідкуйте усе ваше життя аж до сьогоднішнього дня і ска­жіть, що ви зробили для осягнення блаженства в Царстві Небес­нім: яку гріховну пристрасть ви в собі викорінили, яку чесноту розвинули, скільки добра для ближніх зробили, чим пожертвува­ли для Бога. Та що і казати. Ми в переважній більшості, напевне, тільки те й робили, що їли, пили, веселились, а якщо і трудились, то більше для тіла, ніж для Бога і спасіння своєї душі, більше для землі, ніж для неба і вічного в ньому блаженства. Дитинство про­літає в безхмарнім пустуванні. Молодість минає в гріховних роз­вагах. Зрілий вік проходить у постійних турботах про хліб насущ­ний, у клопотах про сім'ю. І так стаємо старшими з року в рік, зближаємось до незбагненної вічності і, врешті, входимо до неї зовсім неприготованими. Сьогодні Церква підносить високо вгору хрест, щоб ми глянули на нього і згадали про небо. Коли св. дияко­на Степана євреї вели на муки, він підняв очі вгору і з Ласки Божої побачив небо відкрите і Спасителя Ісуса праворуч Отця. Це додало йому сили і він з радістю прийняв мученицьку смерть. І нам, дорогі брати й сестри, серед земної суєти треба частіше підно­сити свій погляд до неба, бо там наша правдива вітчизна, там наш Небесний Отець приготував своїм люблячим дітям радощі, які далеко-далеко перевершують все те, що людське око може побачи­ти, вухо почути, розум збагнути. О, любий небесний краю! Хто із земних мандрівників не радий би був колись переселитись до тебе? Хто не хотів би по трудах, перенесених у долині сліз, поспішити до тебе з радістю та заспокоїтись в твоїх світлих оселях? Хто б не бажав по туземних шахрайствах та болях зазнати у тебе цілющо­го ліку правдивого вічного щастя? Та гріхи, гріхи не пустять нас, браття, до Бога! Гріхи не дадуть нам навіть здалека побачити того небесного Єрусалиму, того вічного міста, котрого тут на землі ми шукаємо. Любо б'ється серце праведника, коли споглядає на хрест і духом переноситься в щасливу небесну країну, знову відкриту для людей чудодійним ключем Голгофського хреста. Але як же нам, грішним, не заплакати сьогодні під хрестом, коли подумає­мо, що блаженна країна для нас може бути навіки закрита.

Ах, коли б у нас прокинувся щирий жаль за тим, що ми може­мо втратити назавжди. Коли б хоч сьогодні в день спомину хрес­них мук нашого Спасителя, ми пізнали всю свою вину проти Бога, всю пагубність наших гріхів і не забарилися омити їх щирими сльозами покаяння. Саме для збудження цих спасительних сліз св. Церква величаво підносить нині найдорожчу спадщину Хрис­тову — святий хрест. Ці сльози могли б стати даниною за нас розіп'ятому Христові і запорукою нашої поправи, бо це були б ті щасливі сльози, про які св. ап. Павло каже: "Смуток заради Бога спричинює покаяння, що приносить спасіння".

"Господи помилуй!" — в захопленні взивали вірні на горі Гол­гофі, коли патріарх Макарій підняв високо вгору віднайдений хрест Господній.

Усвідомлюючи свою духовну неміч, закличмо нині і ми від чистого серця так само. А Ти, Всеблагий Господи, почуй наше щире моління і милостив будь нам, грішним. Ми нічим не можемо виправдатися за вчинені гріхи. Ти все зробив, щоб очистити і охоронити нас від них, і тому ми покірно визнаємо їх перед Тобою, в Тобі одному шукаємо виправдання, цілком покладаючись на Твоє безконечне милосердя і очищуючу силу Твоєї Святої Крові, добровільно за нас пролитої. Ти в час найжорстокіших мук і без­мірного болю молив колись Отця Небесного простити найбільших злочинців, що Тебе розіп'яли на хресті, прости і нас за наші вели­кі гріхи. Помилуй нас, Господи, помилуй нас! Амінь.

о. Петро Якимець
"Сівач", вересень 2003 Ч. 9 (46) рік 5

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

21 вересня 2008 року

Різдво Пресвятої Богородиці

• Коротка історія свята
• Про ікону празника
• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво. 

Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви. 

Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна. 

Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496). 

Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом. 

Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення. 

На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне. 

Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

«Із слова починається людина,
із мови починається мій рід»
(Ніна Рій, 14 років)

Слава Ісусу Христу!

«...І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла Його у свій дім...» (Лк. 10, 38). Ця Євангельська розповідь спонукає нас, дорогі браття і сестри, в цей світлий празник Різдва Богородиці застановитися над історією Слова-Логоса.

Святкуючи Богородичний празник, Церква піснеспівами кличе: «Радійте, Якиме і Анно, радійте, бо від неплідної ро­диться Причина нашої радості і спасіння», адже цією жінкою, яка приймає Христа у «свій дім» є Марія - це вона, Богородиця, що має стати домівкою Христа, вмістилищем невмістимого Бога, і Він сам стане новим храмом. Все це станеться через втручання Бога, так що неплідна і похила віком її народить. Пізніше на пропозицію Бога з уст Марії буде відповідь «Так», і це початок нашого спасіння «бо слово стало тілом і оселилося між нами і ми славу його бачили...» (Ів. 1, 14). Сучасники Христа, захоплені Його славою і проповіддю, «сідали в ногах», «підносили голос споміж народу», виявляючи своє признання: «Щасливе лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), а відповідь Христа звучить на всі віки: «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк. 11, 28).

Нашу особливу увагу в храмі привертають намісні ікони на іконостасі: Богородиця, тримаючи малого Ісуса на колінах або на руці, правою рукою вказує на Божого Сина, Котрий правою рукою благословляє, а лівою тримає сувій - вказівку на своє вчення, яке кожен із нас повинен приймати, слухати і втілювати його у життя. День Різдва, це не тільки день застанови над минулим, теперішнім і майбутнім — це День Надії!

Дорогі діти Марії! Ви – Надія Церкви!

Дорога молоде, ви надія ваших батьків, які ваше серце добром наливають. Бо добре серце – це заслуга і Богородиці. Це вона Мати в Україні ще оспівана Шевченком: «Молилася, турбувалася, день і ніч не спала, своїх діточок непевних звичаю навчала». Не потопчімо перл науки батька-матері, які будували нас на фундаменті Слова Божого, де б ми не були: на Батьківщині чи в розсіянні сущі. За десять років державотворення ми багато здобули і, в той же час, вислуховуємо нарікання на втрати, в своїй більшості, матеріальні, не зауважуючи суттєвого, згідно слів Григорія Сковороди: «Найбільша втрата - це втрата часу!».

Дорогі браття і сестри! Зараз дорогий для нас час становлення, час, коли від кожного з нас залежить чи наше суспільство відродить ті християнські і національні цінності, які притаманні нашому народові. Нехай кожен з нас, хто володіє пером, пензлем чи словом творить нового українця-християнина.

Пресвята Богородиця, Мати Слова Божого, вчини, щоб плоди нашого життя були благословенні, дай ласку слухання, дай ласку слова, яким би ми будували, а не руйнували, такого слова, від якого стає тепліше і світліше. Амінь.

о. Михайло Николин
"Сівач", вересень 2001 Ч. 9 (22) рік 3

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.


Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

11.09.2011р. Б. /11 вересня - Усікновення чесної голови св. Івана Христителя

Версія для друку

11 вересня 2011 року

Усікновення чесної голови св. Івана Христителя.

• Тропар та кондак
• Празничний Апостол
• Євангеліє
• Проповідь

Тропар та кондак

Тропар, глас 2: Пам'ять праведного з похвалами, і тобі вистачає свідчення Господнє, предтече, бо ти показався воістину і від пророків чесніший, бо у струях сподобився хрестити Проповіданого. Тому за істину пострадав ти, радуючися, благовістив ти і тим, що в аді, Бога, явленого в тілі, що взяв гріх світу і подає нам велику милість.

Слава: Кондак, глас 5: Предтечі славне усікновення було якось божественним задумом, щоб і тим, що в аді, проповів Спасове пришестя. Нехай, отже, ридає Іродія, що випросила беззаконне вбивство, бо возлюбила не закон божий, ні живий вік, але — лукавий і дочасний.

І нині: Богородичний, глас 5: Радуйся, двері Господні непроходимі, радуйся, стіно і покрове тих, що прибігають до тебе, радуйся, пристане, бурями не навіщувана і подружжям незаймана, що родила плоттю Творця твого і Бога. Молитись не переставай за тих, що оспівують і поклоня­ються різдву твоєму.

 

Діяння святих апостолів 13, 25-33

В тих днях, сповнивши свій шлях, Іван мовив: Я не той, за кого ви мене вважаєте; он іде за мною той, якому я не гідний розв'язати взуття його. Мужі брати, сини роду Авраама, і ті між вами, що бояться Бога! Вам послане слово цього спасіння. Та мешканці Єрусалиму і князі їхні не визнали Його, і засудивши Його, сповнили слова пророків, які читаються щосуботи. І не знайшовши в Ньому ніякої смертельної вини, вимагали у Пилата вбити Його. А коли виконали все, що було написано про Нього, зняли Його з хреста і поклали до гробу Та Бог воскресив Його з мертвих, і Він багато днів являвся тим, що прийшли з Ним з Галилеї в Єрусалим, які й тепер є Його свідками перед народом. І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була дана батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса.

 

Євангеліє від Марка 6, 14-30

В той час почув Ірод цар слухи про Ісуса Христа, бо явне стало ім'я Його, і сказав, що Іван Хреститель встав із мертвих, і тим-то сили діються через нього. Інші го ворили, що то Ілія, а інші казали, що то пророк є або як один з пророків. Почувши ж, Ірод сказав, — це Іван, якому я відтяв голову, він встав з мертвих. Той бо Ірод, пославши, схопив Івана і зв'язав у в'язниці задля Іродіяди, жінки Фи-липа, брата свого, тому що оженився з нею. Бо Іван говорив Іродові: Не годиться тобі мати жінку Филипа, брата твого. Іродіяда же гнівалася на нього і хотіла його вбити, та не могла. Бо Ірод боявся Івана, знаючи його як чоловіка праведного і святого, і беріг його; і слухавши його, багато чинив, а слухав його залюбки. І як настав пригожий день, коли Ірод на свої уродини справляв вечерю своїм князям і тисячникам та старшим галилейським, і як увійшла дочка тієї Іродіяди і танцювала, і угодила Іродові й возлежащим з ним, сказав цар дівчині: Проси в мене, чого тільки хочеш, і дам тобі, хоч би й половину мого царства. Вона ж, вийшовши, сказала матері своїй: Чого просити? А ця сказала: Голову Івана Хрестителя. І зараз, ввійшовши з поспіхом до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб ти негайно дав мені на блюді голову Івана Хрестителя. І прескорбний був цар, та ради клятви і задля возлежащих з ним не хотів їй відмовити. І зараз післав цар прибічника і звелів принести голову його. А він пішов і усікнув його в в'язниці. І приніс голову його на блюді і дав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй. А ученики його, почувши, прийшли і взяли тіло його й положили його у гробі. І зібрались апостоли до Ісуса і сповістили Йому все, що робили і чого навчали.

 

Проповідь

„То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих” (Мр 6,16), так виразився Ірод про діяльність Божого Сина, вважаючи його за Івана.

Яка чудова історія з головою св. Івана Хрестителя, що ми почули в короткій євангельській розповіді. Чому? Не тому чудова, що цар жорстоко поступив, а тому, що відсікаючи мечем голову святого мужа, вчинив його учасником вічного щастя. Тим самим показалася безстрашність пророка і, що для нього вмерти тілом, означало жити вічно з Богом. Це приклад усім нам, щоб з любов’ю до Бога стерегти його закону і допомагати ближньому у спасінні.

Голова, як дуже відповідальний орган тіла, бо тут міститься зір, слух, нюх, мова, смак й слід сказати дотик. Тіло може жити без руки, без ноги, без легеня або нирки, можна знайти ще й інші члени, без котрих трудно тілу, але життя можливе, а ось без голови – смерть. Що, ця свята голова зробила злого Іродові, що він приказав катові відділити її мечем від тіла та спричинив Предтечі смерть? Мабуть - очі пророка бачили негідне життя Ірода; вуха чули погані розповіді про царя; розум оцінював його нечестиву поведінку; а тоді вуста накликували царя до благочестивого способу життя. Про що йшлося? - „Не личить тобі мати жінку брата твого”, - просив Іван Ірода. Бо вона не твоя жінка, а братова, тому поверни її йому. Не личило цареві кривдити свого брата, хизуючись своїм положенням; не годилося Іродіяді шукати слави, достатку та значення, стаючись незаконною жінкою, порушуючи закон Господній. Такою ціною не можна виправдати гріховного життя царя та нечестивої жінки. Не знаємо, чим мотивувала свій відхід ця жінка від законного чоловіка? Можна здогадуватися, що бажала влади, багатства  й значення у знатних кругах, а не краса чи мудрість царя захопили її. Святий Іван Золотоустий перестерігає: „Жінко, яка тобі користь від золота? Щоби показатися гарною й благочестивою? Але це не додає краси твоїй душі. Будь прекрасна душею, - тоді будеш приємна і тілом” (св. І. Золотойстий, Бесіда на слова пророка Давида Пс 47,17). Не сподобалося цій нечестивій жінці, що пророк закидав її сумлінню про грішне життя, бо полюбила більше гріх, як правду та ближнього. Бажала радше смерті святого мужа, як послухати його доброї поради, щоб відступити від гріху. Святий мешканець пустині керує погляд на душу, котра дає красу смертному тілу, бо тіло є немов кінь в руках погонича. А людина, що топиться у гріхах, не бажає про це чути. Такій людині миліші голоси гріховні, як правда та духовне добро. І все це сталося під час святкування дня народження Ірода, коли усі забавлялися. Це пересторога нам усім, щоб на різних забавах поводитися гідно, не тратити розуму через оп’яніння, але знати міру й час, щоб не попасти у сіті диявола.

Дійсно, голова святого пророка була цінніша за всяке золото, брильянти чи інші коштовності, але її просила дочка Іродіяди не з тієї причини, а тому, що не хотіла чути голосу докору за своє негідне життя. Для нас повинно бути радістю, коли хтось уболіває за наш духовний стан і таким відважним особам потрібно дякувати, що допомагають відкрити нам наші помилки життя, а не судити їх або несправедливо вбивати їх у нашому серці. Ірод ніби „засмутився”, коли почув про те, що його просила танцівниця - голови пророка. А св. І. Золотоустий вважає: „Не вбивство пророка смутило його, але страх перед народом, ... не почування благоговіння: коли б так, то він не посадив би Івана в темницю” (св. І. Золотоуст.,: „Про танець Іродіяди і усікновення ...”). Святий Іван Хреститель втратив голову з любові до Бога, посвятив своє життя служінню Творцеві та людям, виявляв свою велику любов до Господа та ближнього. А Ірод втратив голову ради своїх амбіцій, прив’язання до гріху та людського ока. Він боявся правди про себе, бажав чути тільки добрі слова в свій бік, але не здорову та праведну критику. Це йому повинно було допомогти, щоб змінити своє життя на краще, але він не прислуховувався до правильної поради.

Історія іродів повторяється до нашого часу, коли велике число могутніх цього світу не бажають чути правди, що не хвалить їх способу правління чи життя. З іншого боку вбачається теж, страх могутніх перед правдою, котру вони хочуть заглушити в якийсь спосіб. І часто розв’язують це питання, навіть, способом позбавлення життя такої особи, щоби не чути голосу правди. Скільки у нашій самостійній Україні загинуло таких осіб від куль та катастроф, що були в якийсь спосіб причетні до різних подій!? Ірод це зробив вочевидь, ми багато справ зв’язаних із вбивствами дізнаємося після смерті, коли будемо суджені усі...

Дорогі брати й сестри! Для нас ця історія смерті святого пророка, про котру ми роздумували, повинна принести значну користь. Насамперед, потрібно уболівати за добре своє християнське життя, а також, молитися за ближніх, особливо тих, хто знаходиться на високих посадах. Не спішитися осуджувати ближнього, тому що не знаємо всіх обставин, але, коли маємо переконання про чинене зло і можливість про це сказати, звернімо лагідно увагу такій особі. Тут не йдеться тільки про таких, хто урядовець, але стараймося допомогти кожному ближньому, а не просто вкусити його. Коли звертаємо увагу, приготуймося до цього заздалегідь через молитву й добре ставлення до цієї особи, а тоді покірно представмо наше бачення. Хай святий Іван Хреститель дає нам відваги та мужності; випросить рівноваги й розуму у нашому спілкуванні з ближніми, щоб їх не ображати, а допомагати.

Владика Ігор (Возьняк)

Львів, 2006

 
Для створення сторінки використано такі видання:
Календар "Місіонаря" 2003. - Львів: Місіонар, 2003.
А також ікону Усікновення чесної голови святого Івана Христителя.

Джерело:
http://www.ugcc.org.ua/1955.0.html

26.08.2011р. Б. / 28 серпня - Свято Успіння Пресвятої Богородиці

28 серпня 2011 року Українська Греко-Католицька Церква відзначає Свято Успіння Пресвятої Богородиці.

Коли Ісус Христос у день вознесіння повертався до неба, Мати Божа бажала злучитися зі своїм Сином. І вона одержала ласку не чекати на своє воскресіння аж до кінця світу. Одразу після смерті Марії Ісус воскресив Свою Матір і забрав з душею й тілом до неба. Смерть Пресвятої Діви Марії не була важкою. Навпаки, їй було надзвичайно легко й любо покидати землю, бо вона не була прив'язана до дібр цього світу. Вона не відчувала докорів сумління за власні гріхи, бо непорочну й чисту душу Діви Марії ніколи не збентежив навіть найменший гріх. Її не мучила непевність, чи перебуває вона у стані Божої благодаті та чи буде спасенною.

Мати Божа не могла мати такої непевності, бо була благодатною, тобто "повна ласки": з нею був сам Господь. Пресвята Діва Марія померла спокійно й щасливо - наче заснула. Після воскресіння Пресвятої Богородиці настало її внебовзяття. Можемо уявити собі, як сам Ісус Христос приймає Пресвяту Матір і веде перед престол Небесного Отця серед співу ангелів і святих...

1 послання ап. Павла до Коринтян 9, 2-12

Браття, ви у Господі є достовірним доказом мого апостольства. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. Хіба ми не маємо права їсти й пити? Хіба не маємо права сестру-жінку водити, як інші апостоли, брати Господні й Кифа? чи, може, один я і Варнава не маємо права на те, щоб не працювати? Хто коли своїм коштом служив у війську? Хто садить виноградник і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо і не живиться молоком від стада? Хіба я говорю тільки, як людина? Хіба й закон не каже того? Таж у законі Мойсея написано: Не зав'язуй рота волові, коли молотить. Чи Бог турбується про волів? Чи, може, ради нас говорить? Бо ж ради нас написано, що хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, молотить теж у надії, що матиме щось з того. Коли ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли жатимемо у вас тілесне?коли інші мають це право над вами, чому не більше ми? Та ми не користуємось цим правом, але весь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христа.

Євангеліє від Матея 18, 23-35

Сказав Господь притчу оцю: Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки зі слугами своїми. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що був винен десять тисяч талантів. А що не мав той чим віддати, пан велів продати його, жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. Тоді слуга, впавши йому до ніг, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі віддам. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його і подарував йому борг той. Вийшовши, той слуга здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динарів, схопив його і почав душити його, кажучи: Верни, що винен. Співслуга його впав йому в ноги і почав його просити: Потерпи мені, я тобі верну. Та той не хотів, пішов і кинув його в темницю, аж поки не верне боргу. Коли друзі його побачили, що сталося, засмутилися вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про всю справу. Тоді пан покликав його і сказав йому: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою? І, розгнівавшись, його пан передав його катам, аж поки не верне йому всього боргу. Отак і мій Отець небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.

За матеріалами Департамент інформації УГКЦ

Джерело:

Мандрівники Христа Царя

"...Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм другом, як я був змилосердився над тобою?..."

Загальновідомо, що кожна несправедливість є ЗЛО і БЕЗЗАКОННЯ, але тут не йдеться про чисто людське розуміння "справедливості", бо стосується площини любові чи нелюбові і, милосердя, яке є наслідком любові.

Саме тому проблема не в нас, немилосердних українцях, які, буцім-то, не хочуть прощати своїх, чисельних ворогів, а в тих поляках, росіянах, мадярах, румунах та інших, які не мають потреби його в нас просити, ба, більше, їм непотрібне наше прощення, оскільки не почувають себе ні в чому перед нами винними...

То ж, як наслідок, вони люблять на нас українцях лише "шкуру", а не душу і, маючи певність, що вони християни і, що в них у відносинах з Богом і ближнім, все гаразд - обманюють себе самих і... лишаються половою, що її розвіває вітер, а не Божими дітьми, які прийняли дар спасіння.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

Святкування храмового празника Преображення Господнього

19 серпня нинішнього року, на храмове свято Преображення Господнього в нашій парафіяльній каплиці Благовіщення Пресвятої Богородиці, відбулася святкова Божественна Літургія, на якій співслужили разом з о. Ігорем прибулі гості: 4 отці запорізького деканату УГКЦ та римо-католицький священик кс. Мартин з Дніпропетровського костелу св. Йосифа. Усім парафіянам було дуже приємно, що вони розділили з нами радість святкування.

Після Служби Божої відбулося освячення води та фруктів. Святкування завершилося святковою спільною трапезою.

Переглянути чи скачати світлини у добрій якості:
...або тут
RSS-канал:

12.07.2011р. Б. / Первоверховних Апостолів Петра і Павла

Святим апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо святе Євангеліє й апостольські листи, вони поклали тривку основу під Христову Церкву.

Про велике значення святих апостолів для нас говорить слуга Божий митрополит Андрей Шептицький. “Апостоли в повному значенні того слова, — каже він, — є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо… На перше місце висувається святий апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об’явлення й такі рясні Божі науки… Круг церковного року висуває на перше місце апостола Петра, призначуючи йому два дні в році — Поклін його кайданам 16 січня і 29 червня” (Про Почитання святих, 1941).

Східна Церква з великою урочистістю святкує 29 червня праз­ник, який в наших богослужбових книгах має таку назву: “Святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра й Павла”. Обидва ці апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апос­тольською працею та своїм великим культом у святій Церкві.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПЕТРО

Ісус Христос, маючи великі плани щодо особи святого Петра, на початку покликання апостола змінює його ім’я Симон на сим­волічне Петро-Кифа, що означає скала, бо той повинен бути ска­лою, що двигатиме основу Церкви. Святий Петро має близькі стосунки з Христом в часі діяльности останнього. Він свідок Хрис­тового прославлення на Таворі, від імени всіх апостолів визнає Христове божество, разом із святим Йоаном готує пасху для Хрис­та. Він є свідком Христового конання в Оливному Городі. Христос платить податок до храму за себе і за Петра.

Після Господнього вознесення святий Петро стає головою апостолів і першої християнської громади в Єрусалимі. Під його проводом відбувається вибір нового апостола на місце Юди. Він скликає до Єрусалима перший собор Христової Церкви. Святий Йоан Золотоустий називає Петра “первородною вівцею із стада доброго Пастиря”.

Любов Христа Господа — це головний мотив його апостольсь­кої діяльности, трудів і жертви. Та любов вкінці завела його на муки і смерть за свого улюбленого Вчителя. Існує передання, що Петро вважав себе негідним умирати на хресті, як Христос, тому просив, щоб його розіп’яли стрімголов. Цю традицію підтверджує єпископ Євсевій († κ. 340) у своїй Історії Церкви та святий Йоан Золото­устий у проповіді на празник святих апостолів Петра й Павла, де каже: “Радуйся, Петре, що вмер на хресному дереві розп’ятий стрім­голов”. Святий Петро загинув у Римі за цісаря Нерона (54-68) між 64 і 67 роками після Христа. Святий Йоан Золотоустий, ідучи за традицією, подає 29 червня як день його смерти.

СВЯТИЙ АПОСТОЛ ПАВЛО

Павло не належав до числа дванадцяти апос­толів, але за свою повну посвяти апостольську працю, надлюдські жерт­ви й муки у Христовій службі, отримав титул верховного апостола, як і святий Петро. Він єди­ний з апостолів, хто мав кращу освіту та з наро­дження був римським громадянином. Сам Ісус Христос чудом його на­вертає і покликає на апостола по дорозі до Да­маска. Після свого навер­нення з гонителя хрис­тиян він серцем і душею стає ревним і мужнім апостолом Христа. “Пав­ло був вовком, — каже святий Йоан Золото­устий, — і став ягням. Був терням і став вино­градом. З ворога став другом, з бур’яну — хлі­бом… Хулитель став бо­гословом, гонитель — благовісником, мучитель — керманичем, зрадник — сподвижником” (Про святих дванадцятьох апостолів).

У своїй апостольській праці святий Павло показав сильний характер, велику силу волі та гарт духа. Він день і ніч, цілі літа був без­боязним проповідником прав­ди святого Євангелія. Його безмежна любов до Христа не знає перешкод, не знає труднощів, ніколи не ста­вить меж жертовности. Він відбуває великі місійні по­дорожі, організовує нові Церкви, завжди готовий на муки і смерть за Христа.

Апостол народів не тільки відомий як проповід­ник, добрий організатор, але й як визначний бого­слов і письменник. До нас дійшли 14 листів, які Павло написав до різних Церков чи осіб, у яких викладає Христову науку. Святий Павло віддав своє життя за Христа, загинувши від меча в Римі 29 червня 65 або 67 року по Христі.

КУЛЬТ ПЕТРА І ПАВЛА У СВЯТІЙ ЦЕРКВІ

З огляду на велике значення апостолів для святої Церкви їхній культ починається від їхньої смерти. Їхні гроби в Римі були добре відомі всім християнам, і зазнавали великої почести. Святий Єронім († 420) каже: “Коли я ще як юнак учився в Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби апостолів і муч­еників”, їхній культ стає загальний у IV ст. у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий († 337) збудував у Царгороді велич­ний храм на честь дванадцяти апостолів, де його і поховали.

Найдавніші церковні календарі вже містять празник на їх честь. Первісно не всі Церкви святкували пам’ять святих апостолів Петра й Павла однаково. Календар Фурія Філокала з середини IV ст. вша­новує пам’ять Петра й Павла 29 червня. Сирійський календар з 411 року 28 грудня зазначає: “Павла й Петра, верховних апос­толів”. Подібно і грузинський місяцеслов має їхній празник 28 груд­ня. Календар Полемія Сильвія († 455), єпископа міста Сіттен у північній Італії, день смерти Петра й Павла подає 22 лютого. Антіо­хійський місяцеслов з IV ст. має празник святого Петра 28 червня, а святого Павла — 29 червня. Несторіяни вшановують пам’ять обох верховних апостолів у другу п’ятницю після празника Богояв­лення. З проповіді на празник святих Петра й Павла святого Софрона Єрусалимського довідуємося, що четвертий день після Христового Різдва в Єрусалимі був присвячений цим двом апос­толам, їхній празник у Римі в V ст., як свідчить папа Лев I († 461), мав навіть восьмиденне попразденство.

Визначні Отці Церкви, як святий Йоан Золотоустий, святий Августин, святий Амвросій та инші залишили нам гарні похвальні науки в честь святих апостолів Петра й Павла. Найбільше про­повідей на їхню честь має святий Йоан Золотоустий. “Рим має двоє світлих очей, — каже він, — це тіла тих святих апостолів. Не так ясне небо, коли сонце розливає свої проміння, як світлий город римлян, що освітлює всі кінці вселенної тими двома світлами” (Твори, Т. 9, с. 856). “О, блаженна двійце, — говорить він в иншій науці, — що вірно вловила душі всього світу! Петро — начало правої віри, великий священнодіятель Церкви, наставник християн, скарб вишніх сил, апостол, наділений честю самим Христом. Пав­ло — великий проповідник правди, похвала вселенної, небесний чоловік і земний ангел, слава Церкви; орел, що вознісся до неба, ліра Святого Духа… Павло й Петро — церковні світила, що кожно­денно просвічують Церкву, скарбники Святого Духа, просвітителі вселенної, посуди благодати, тлумачі Святої Тройці, пояснювачі Божественного Слова… Колони Церкви, великі світильники вселен­ної” (Твори, Т. 8, с. 615-616).

Святий Амвросій у дні Петра й Павла навчає: “Цей день, брати, усім нам і всьому світові добре знаний, бо сьогодні пам’ять святих Петра й Павла, їхній празник не може вкритися ні в одній частині світу”. Святий Августин в одній із своїх проповідей в їхню честь каже: “Хоча з передання знаємо, що вони не загинули в один час, то все-таки пам’ять обидвох празнуємо в одному дні, тому що апостол Павло на один рік пізніше загинув того самого дня, якого Петро із в’язів тіла переставився у світ ангелів”. На основі проповідей святого Йоана Золотоустого службу на цей празник уклали святі Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський та инші. Головний зміст служби празника Петра й Павла — це значення апостолів для Христової Церкви, їхня рев­ність, посвята й жертва. На стиховні малої вечірні читаємо: “Петре, осново апостолів, каменю Христової віри, християн начало… Павле, проповіднику народів, опікуне християн, світильнику вселенної, голосні уста Христа живого Бога… Петре, верховний ученику; Павле, ідеале апостолів”. Стихири великої вечірні величають їх такими похвалами: “Страшні мечі духа, світлі окраси Риму, всієї вселенної кормителі, Нового Завіту Богом писані духовні таблиці… Основники Церкви, справжні колони, основа і труби божественних Христових наук і страждань… Петре, каменю й осново віри, і Павле, посудино вибрана”.

На хвалитних стихирах утрені свята Церква закликає всіх вірних до прослави верховних апостолів та до радісної участи в їхньому празнику: “Настав для Христової Церкви визначний праз­ник апостолів, який вимолює спасення нам усім… Радуйтеся, сві­тильники для тих, що в темряві, ясні зорі духовного Сонця. Радуй­теся, Петре й Павле, непорушні основи божественних наук, друзі Христові, прецінні посуди, прийдіть невидимо поміж нас і наділіть надприродними дарами тих, що піснями славлять ваш празник”.

Наступного дня після празника святих апостолів Петра й Пав­ла, ЗО червня, Східна Церква празнує пам’ять усіх Христових апостолів. У науці на цей день святий Йоан Золотоустий ось так сла­вить святих апостолів: “Ви — непохитні колони правдивої віри, слава Церкви, скіпетри царства… Тут Петро навчає Рим, там Павло проповідує світові. Андрій навчає мудреців Геллади. Симон приводить варварів до Бога. Тома хрещенням вибілює етіопців. Юдея почитає престол Якова. Олександрія припадає до трону Марка. Лука й Матей пишуть Євангелія. Йоан тайновідець, як за життя так і по смерті має у своїй опіці Ефес. Вартоломей учить лікаонійців стриманости. Филип чудом рятує Єрапіль. Всі безнастанно чинять усім і всюди добродійства. Сам їхній прах і в гробницях безсмертний. Тепер вони слуги, а потім засядуть як судді світу” (Твори, Т. 8, с. 619).

о. Катрій Юліян, ЧСВВ, Пізнай свій обряд. Свічадо
Джерело:
Департамент інформації Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ

17.04.2011р. Б. / Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

 
17 квітня 2011 року

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39).

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Тропар та кондак

Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9

Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.

Євангеліє від Івана 12, 1-18

Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.

Проповідь

Сьогодні Церква святкує урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Місія перебування Христа на землі наближається до кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, розказано притчі, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких були великі маси людей, давали ясне і переконливе свідоцтво про післанництво Ісуса та Його божество. Євреї побачили сповнення пророцтва Єзекиїла: «Ось я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших... і зрозумієте, що Я – Господь» (Єз. 37.13-14).

Такої радості в Єрусалимі не було від часів царя Давида. Все місто спішило побачити переможця над смертю, вітаючи Його пальмовими галузками та вигукуючи: «Осанна, Сину Давидів. Благословен, хто йде в ім’я Господнє». «Осанна», – з давньоєврейської означає «спаси нас ласкою». Такою честю вітали дотепер тільки царя Давида, а Ісус воскресінням Лазаря і в’їздом до Єрусалиму показує, що він – правдивий цар і переможець смерті і диявола, тому й приймає славу царя і переможця.

Це був єдиний випадок, коли Ісус дозволив вшановувати Його, але не задля бажання слави, а щоб збулося пророцтво: «Радій, дочко Сіону, ось цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний і іде на молодім осляті» (Зах. 9.9). Але раділи не всі. Заздрість жидівської старшини супроводжувала всі стежки і дороги Месії. Не бракувало її і сьогодні. Коли люди кричали «Осанна», вони звертаються до Ісуса: «Учителю, заборони...» Ісус відповідає їм коротко: «Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння».

Народ радіє, а Ісус в’їжджає у місто зі сльозами на очах, думаючи про долю міста, про долю храму, про долю народу. Крізь вигуки «Осанна» він чує злобні крики: «Розпни!», які будуть лунати з тих же уст через кілька днів. Він добре знає, що приготують йому люди, котрі прагнули сповнення своїх земних, політичних та матеріальних надій і не думали про духовне, для чого Він і прийшов.

Наші емоції не заслуговують довіри, якщо вони не є закріплені твердою постановою та свобідним рішенням цілого життя. Колись, у раю, наші прародичі піддались емоціям і прийняли рішення, яке стало карою для багатьох поколінь. Тепер, у Єрусалимі, народ приймає правильне рішення, але воно не було переконанням, не було підтверджене постійною постановою підкоритися і служити цареві, який приніс слово життя. Народ очікував месію, який покладе край чужоземному пануванню, переможе супротивників, відімстить усім, а він приходить верхи на осляті, дискутує з греками та первосвящениками, вкінці перекидає столи торговців у храмі і пророкує зруйнування храму, а навіть свою смерть. Отже, сталося велике непорозуміння, якого не змогли збагнути навіть Христові учні, аж, як говорить Євангеліє, «коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про Нього й що то з Ним таке вчинено» (Ів. 12.16).

У Квітну неділю не зрозумів ніхто, що той цар не є земним володарем, а прийшов, щоб відкрити своєму народові вхід до царства, яке не тільки є не від світу цього, але перевищує всяку людську уяву!

Сьогодні Єрусалим кричить: «Осанна, Царю Ізраїлів!», а за п’ять днів ті самі люди кричатимуть до Пилата: «Розпни Його!». Тоді римський намісник виведе перед очі тої самої юрби скатованого Ісуса, увінчаного, наче царською короною, терновим вінцем, і скаже до ізраїльтян: «Ось ваш цар!», а вони, засліплені ідолопоклонством дочасній силі, не впізнають того, на кого з таким нетерпінням очікували, і відречуться привселюдно: «Немає в нас царя, крім кесаря!». Сьогодні вони одежами і пальмовими галузками простелюють дорогу Христові, а через п’ять днів Ісус буде тою самою дорогою нести важкий хрест на Голготу, ступаючи по тих галузках, але вже зів’ялих і засохлих, ніби по зів’ялих і засохлих невірних душах.

Ця картина в’їзду Господнього відбувається в кожній нашій душі. У тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу Христові, обіцяємо Христа любити, виконувати Його заповіді, і це нагадує ті радісні вигуки «Осанна!». А за короткий час життя саме ми, християни, «що в Христа христилися, у Христа зодягнулися», відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога тяжкими провинами і гріхами.

Чи не бачимо ми серед того натовпу себе? Скільки разів Христос приходив в наш особистий духовний Єрусалим, особливо під час Сповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала: «Осанна!», і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: «Розпни!». Тому сьогодні кожен нехай задасть собі питання: «А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив? Чи подобається мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?» Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові кричати: «Осанна!». Але коли зустрічаємось із терпінням, з важкою працею, чи кривдою, чи не кричимо тоді «Розпни!». Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, який входить до Єрусалиму наших душ.

Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя зможемо заспівати словами царя Давида: «Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його» (Пс. 68.2). Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але і розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9; Мр. 11.9; Лк. 19.38; Ів. 12.13). Амінь.

о. Олександр Селезінка

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
"Сівач", квітень 2011 Ч. 4 (139) рік 13
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.
Джерело:
Департамент інформації УГКЦ