ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
– довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

Показ дописів із міткою Bogorodytsja. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Bogorodytsja. Показати всі дописи

пʼятниця, 28 жовтня 2011 р.

28.10.2011р. Б. / З вервицею - до неба

Жовтень– місяць особливого почитання  Богородиці – Цариці Святої Вервиці, місяць подяки за дар молитви на Вервиці, яка є знаком материнської присутності Марії. Мати Божа прагне  в цей важкий час через молитву, привести серця своїх дітей до їхнього Небесного Отця. Виконуючи Своє бажання, Марія зібрала на спільну молитву  дітей своїх у м.Мелітополі.

Милосердний Бог нагородив нас, «Матерів в молитві», які представляли Мукачівську та Стрийську єпархії, можливістю пережити два незабутні дні на сході України, прославляючи і дякуючи Богу за Марію, за ласку називатися Її дітьми, відчувати і приймати Її любов, а також, що надзвичайно радісно, взаємно Її любити, любити всіх ближніх своїх, перебувати в цій благодаті, виконуючи заповідь Її Сина.
Свято розпочалося улюбленою молитвою Богородиці – розважаннями над радісними таїнствами Вервиці. Серед усіх набожеств Пречиста Діва Марія найбільше цінує Вервицю, бо через неї кожний християнин зростає в ласці Божій: хто плаче – знаходить радість і спокій, хто в біді – отримує допомогу і розраду; диявол стає безсилим перед силою цієї молитви, яка рятує світ від катастроф, стихійних лих і хвороб. «Дитино моя, каже Богородиця, яке невимовне захоплення переживаю, коли ви творите молитву Святої Вервиці! Тоді Я щаслива, бо пізнаю Свої задуми у ваших серцях. Коли ви молитесь Вервицю Я бачу Ісуса, Який сіє в серці кожного з вас любов! Я називаю вас своїми дітьми та об’єдную  у мирі, бо ви тепер одно: Христос живе та зростає у вас!»

Прославляли нашу Матусю Молебнем, а потім знову  молилися Вервицю, відчуваючи, що вона, як казав блаженний папа  Іван Павло ІІ, дійсно «вводить нас у живий контакт з Ісусом через Своє Серце». Однак, всі присутні частенько піднімали свої очі до неба, бо чомусь воно ніби сумувало – було хмарно. Але підходив важливий момент – розпочинати Архиєрейську Службу Божу. Дітки в національних костюмах, з привітанням та незвичайним подарунком – великою вервицею, виготовленою власноруч із осінніх каштанів, зустрічали владику Донецько - Харківського Екзархату Степана(Меньок). У цю радісну мить  Мати Божа Своєю солодкою присутністю розігнала хмари і з’явилося  сонечко, яке впродовж всього часу ніби брало участь в подальшій нашій зустрічі.

Багато цінних дарів залишив нам наш Спаситель. Цінною є Євангелія, яка вказує нам дорогу до Неба. Великий дар Божий – свята Сповідь, яка є цілющим бальзамом для наших душ. Даром над усіма дарами є Пресвята Євхаристія, це жертва, якою всі прославляли Бога, віддавши Йому наймилішу подяку за всі дари і ласки, склавши всі свої благання перед престолом Всевишнього. Під час зустрічі всі присутні мали можливість скористатись цими скарбами, якими Божественний Спаситель збагатив Святу Церкву.

Слово Боже, в зігріті материнською любов’ю серця, Ісус засівав через простоту й відкритість владики Степана. Відродження духовності  українського народу,яке призведе до відродження культури,наголосив владика, потрібно  кожному починати з себе:якщо хочемо змін,робімо зусилля самим мінятися. Моліться за священиків,за нашу країну,владу,навчайте дітей молитися,читати Святе Письмо.

Після смачного шкільного обіду, ще більше відчувши себе дітьми Божими, усі знову зібралися на молитву, розважаючи і переживаючи страсні таїнства Вервиці. З намірами за єдність Церкви, сімей, родин, українського народу, за священичі  та монаші покликання, за навернення всіх, які відпали від Католицької Церкви стали на молитву «Матері в молитві». З подякою,молитва матерів піднімалася до Неба,за найбільший і найцінніший з усіх Божих дарів і ласк – дар молитви,розуміючи що за ним приходять усі інші дари.

Хресна Дорога… Тут, у Мелітополі не було можливості пройти з Ісусом Його Хресну дорогу, але милосердний Бог дав можливість її пережити, слухаючи розважання о.Петра Крініцкі від стації до стації. Його уста промовляли із повноти серця, яке сповнене любові до Ісуса та Його Матері. Закінчився цей прекрасний, переповнений молитвами день, славними таїнствами Вервиці.

Щоб краще пізнати Боже милосердя, Його дію в житті кожної людини, Його безмежну любов, у вечірній час ми мали можливість поспілкуватись в сім’ях, які прийняли нас на нічліг. Неймовірні історії кожної сім’ї про дію Бога у їх житті… Бог невипадково нам їх розкрив, а щоб свідчити про Його опіку, допомогу, підтримку, переживання і бажання спасти кожну душу. Христос постійно прагне лише одного: щоб ми насправді щиро любили ближнього – бажати йому добра і робити все задля добра. Ісус наділив нас взаємопізнанням, взаємним відчуттям потреби спілкування. Бути відкритими в цих взаєминах і приймати одні одних такими, як ми є, не дивуватись і не перейматись чиїмись недоліками, намагатися бачити і знаходити в інших добро, бо кожен з нас створений на Божу подобу. Саме любов і доброта запалюють наше життя вогнем, який освітлює все довкола.

Недільний ранок в переповненій капличці розпочався Утренею, після якої ми поїхали в с.Орлове на парафію Йоана Христителя з великої ласки Божої знову на Архиєрейську Службу Божу. Ми вдячні владиці, який при своїй зайнятості, зміг два дні підряд посвятити цій зустрічі: служачи, навчаючи, спілкуючись, як Ісус зі своїм народом, вражаючи своєю доступністю, щирістю,проповідуючи Євангеліє у його глибині та величі. «Бог милосердний, а відтак і справедливий, пам’ятайте про це завжди,» –  наголосив владика.

Відтак ми поїхали ще на одну новостворену парафію св.Іллі в с.Снігурське, де  Служба Божа проводилась в сільському клубі. Надзвичайно приємно відмітити, що усюди нас зустрічала Мукачівська Богородиця, через посередництво Якої Бог привіткрив Небо і зіслав зорепад Своїх ласк на всіх. Віримо, що це  великий Божий задум, адже відбувалося все згідно дуже гарного плану, без будь-яких перешкод, що свідчить про те, що Ісус є близько біля нас, посеред нас, Він з нами завжди і хоче, щоб і ми завжди були з Ним, тому просить: «Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я заспокою вас». Мир, спокій, любов наповнювали все і всіх. Він покликав нас, щоб стали Його співробітниками і дозволили Йому випромінювати через нас Свою ЛЮБОВ.

Це тільки часточка того, що можна було виразити словами. Кожний з нас переповнений надприродніми відчуттями і з радістю каже: «Я – найщасливіша людина,тому що перебувала в океані безмежного Божого милосердя! Це незабутнє, це назавжди!» І нехай кожний, хто бажає бути щасливим, скористається порадою Матері Терези: «Бути щасливим з Ним зараз – означає любити так, як Він любить, допомагати, як Він допомагає, давати як Він дає, служити, як Він служить, рятувати, як Він рятує – і бути з Ним протягом двадцяти чотирьох годин на добу».

        Дякуємо всім, хто в будь-який спосіб брав участь в організації цієї Прощі,віддаючи належну славу,честь і поклін Всемилостивому і Всесильному Богу,який удостоїв нас цієї великої благодаті, в особливий спосіб низький материнський уклін о.Петру та його помічникам – семінаристам Олегу, Олександру та Григорію, вірникам всіх парафій, які гостинно нас приймали.

        Боже, через Непорочне Серце Марії, просимо Тебе занури в океан Своєї любові увесь наш український народ. Нехай кожний, незалежно від віку, посади, освіти, відчує і прийме в своє серце Твою ЛЮБОВ, сказавши: «Я – щасливий!»
        Повідомила Тетяна Сівак


Джерело: Мандрівники Христа Царя

пʼятниця, 14 жовтня 2011 р.

14.10.2011р. Б. / Покров Пресвятої Богородиці

14 жовтня 2011 року

Покров Пресвятої Богородиці


  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь


Коротка історія

Поміж Богородичними празниками нашого церковного року на осібну увагу заслуговує празник Покрова Пресвятої Богородиці. Культ Божої Матері як Покровительки нашого народу тягнеться золотою ниткою від княжих часів аж по сьогодні. Секрет того постійного, улюбленого й ревного культу Богоматері як Покровительки, лежить, мабуть, в тому, що тут ідеться не про земське і людське, але небесне й могуче заступництво. А такого заступництва й опіки хоче кожна людина, родина й народ. Від самого початку існування нашої держави ми стало мали великих і сильних ворогів. Тож нічого дивного, що наш народ шукав такої помочі й опіки, проти якої не може встоятися жадна людська сила, а тією поміччю був якраз покров Преч. Діви Марії. Тому празник Покрова завжди був і є для нашого народу днем великого вияву любови і вдячности для Пресв. Богородиці та днем радісної прослави і звеличення її покрова й заступництва. 


Головний мотив, який причинився до установлення цього празника, це видіння св. Андрія Юродивого. Царгород, столицю Візантії, облягали араби. Ціле місто й народ у великій тривозі. В храмі Пресв. Богородиці на Влахернах, де переховувалася Її риза, правиться всеночне. Розмолений народ виповнив церкву по береги. Між народом ревно молиться про охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Відправа кінчиться. Втім св. Андрій бачить, як від царських дверей - так звалися у греків головні входові двері церкви - йде світлом осяяна Прес. Богородиця у супроводі Св. Івана Христителя і св. Івана Богослова та при співі великого хору Святих. Божа Мати підходить до престола, вклякає, довго молиться і заливається сльозами. Відтак встає, здіймає зі своєї голови преясну хустку-покров-омофор, з грецької мафоріон, і широко простирає її над народом у церкві. Видіння зникає. Св. Андрій і Епіфан, які бачили це видіння, зрозуміли, що Пресв. Богомати прийшла, щоб рятувати місто. Подія чуда блискавкою розноситься по всьому місті. Вороги відступають. Місто врятоване. 


Від тієї хустки-покрова і празник дістав свою назву. Покров-омофор стали символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

Східня Церква у своїх богослужбах залюбки підкреслює три найкращі привілеї Пресв. Богородиці: Її Богоматеринство, Її Вседівицтво і Її Заступництво за нами перед Богом і якраз цей третій привілей Божої Матері найбільше припав до серця нашому народові. Наші князі, наші королі, наше військо, наші козаки й гетьмани радо вибирають Преч. Діву Марію за свою Покровительку й Опікунку.
 

Про ікону

Омофор, „Святий Покров” Матері Божої, реліквія, яка вважалася автентичною, була привезена до Константинополя з Єрусалима у часи Лева І (457-474). Покривання голови є символом захисту. Вірменсь­кий Синаксар возвеличує покладення цієї реліквії у церкві Богородиці Влахернської такими словами: „Ти дав нам, о Боже милосердний, свою Матір як прибіжище”. Гімн-акафіст прославляє образ Богоро­диці Влахернської як „покров світу, ширший від облаків”.

Також розповідають про чудесну подію, яка відбулася у цій церкві. За Лева Мудрого (886-912) св. Андрій Салос, „юродивий в Христі”, раб-скіф, разом зі своїм учнем Епіфанієм мав видіння, наче Бого­родиця покриває цілий світ „велетенським покровом, більшим від неба”. У слов'янських Церквах празник на честь цього чуда нази­вається Покров і святкується у жовтні. Починаючи з XV століття він має постійне іконографічне вираження: простягнений над хри­стиянським народом покров, який тримає сама Богородиця або ангели. На Заході варіант цієї іконографії відомий як „Мадонна з серпанком”, під яким знаходять притулок вірні. 


Захист з боку могутнього є надією для тих, хто почуває себе вбогим. В Євангелії вбогі проголошені блаженними (див. Мт. 5, 3), адже вони певні, що матимуть Божу опіку. Але людина є образом Божим. Шукаючи захистку через свою убогість, вона водночас хоче також захищати інших. Богородиця, цілком особливим способом захищена у вічності, теж стає захисницею. „Під Твою милість прибігаємо” – це одна з найдавніших молитов до Богородиці. Знаменним є те, що покров переходить в руки ангелів, аби руки Марії були вільними для молитви. У правому верхньому куті бачимо Христа, який благословить. Він, Бог, що став людиною, жестом благословення продовжує молитовний ритм рук Благодатної. Два різні жести єднаються, щоб стати одним. Саме тому візантійські укладачі гімнів насмілилися звернутися до Богородиці зі словами, які звучали б блюзнірством, якби були звернені до когось іншого, а не до самого Бога: „Поза Тобою нема для нас жодної надії”. 


Звичайно, невипадково іконописець черпав натхнення для цієї композиції в іншій іконі, яка має назву „Отцівство” і представляє Слово на грудях у Бога-Отця. Через Христа Материнство Марії є відображенням Отцівства Бога, який сходить у світ як воплочене Провидіння. 


Якщо на іконі „Вознесіння” Богородиця символізує Церкву на землі, то на іконі „Покрови” Вона означає небесну Церкву в молит­ві, таїнство взаємного заступництва. У старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. Єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членах. Цей взаємний зв'язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться.
 

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Днесь, благовірні люди, світло празнуємо, отінювані твоїм, Богомати, пришестям, і, спозираючи на твій пречистий образ, покірно мовимо: Покрий нас чесним твоїм покровом і ізбав нас від усякого зла, молячи Сина твого, Христа Бога нашого, спасти душі наші. 


Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь предстоїть у церкві і з ликами святих невидимо за нас молиться Богу. Ангели з архиєреями поклоняються, апостоли з пророками ликують, бо ради нас молить Богородиця превічного Бога.
 

Послання святого апостола Павла до Євреїв 9, 1-7

Браття, перший завіт мав також свої установи щодо служби і земну святиню. Бо зроблено перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься Святе. За другою ж завісою був намет, званий Святе Святих, із золотим жертовником кадила та з кивотом завіту, увесь покритий золотом; у ньому був золотий посуд з манною, розквітлий жезл Арона і таблиці завіту. А зверху над ним були херувими слави, що крильми отінювали престол. Але про те тепер не час говорити докладно. При такому влаштуванні всього, у перший намет входили завжди священики, виконуючи службу, а в другий - раз на рік лиш архиєрей, і то не без крови, яку приносив за свої й людські провини.
 

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що, сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи, отже, їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що кормили Тебе. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають Його.
 

Проповідь

Кожного року ми святкуємо Великий День – Покров Пречистої Діви Марії. Велике Богородичне свято, яке було встановлене на честь з’явлення Матері Божої в одному із храмів Константинополя біля 910 року. За правління імператора Лева VІ Філософа (886-912 рр.), коли на місто напали сарацини, жителі молилися на всенічній службі у Влахернському храмі, де переховувалася її риза (15 липня – окремий ще день спомину свята покладення Ризи Богородиці у Влахерні). Саме в цей час виходець із українських земель угодник Божий Андрій, Христа ради юродивий, побачив під церковним склепінням з’явлення Пресвятої Богородиці в оточенні ангелів, пророків і апостолів. Матір Божа молилася за весь християнський світ, а потім, підійшовши до престолу, зняла з голови покривало (омофор) і покрила ним християн, що молилися тоді у храмі. Святий Андрій із хвилюванням запитав у свого учня Єпифанія (Епіфана): «Чи ти бачиш, брате, Царицю і Владичицю всіх, яка молиться за весь світ?». На що той відповів: «Бачу і жахаюся». Це з’явлення було прославлене присутніми в храмі людьми, які увірували в допомогу Матері Божої у їхній боротьбі із загарбниками. Підбадьорені небесною підтримкою, греки-християни перемогли сарацинів. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пречистої Діви Марії. Згодом цю подію прославили у всьому Константинополі, а на Русі в ХІ столітті поширилось свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке віднесли на 1 жовтня (за новим стилем) і 14 жовтня (за старим). 


Ще  історія подає таку цікаву подію, що варварами були не сарацини, а язичники-русичі, які атакували Константинополь. Цитуємо: «Інший переказ уточнює, що напасниками були наші предки-язичники. Коли священики на чолі з Патріархом занурили у води Чорного моря святиню – ризу Цариці Небесної, човни поган стали із громом та тріском битися один об одного. Настрахані русичі на вцілілих суднах повернули геть, а їхні зверхники Аскольд і Дір, збентежений таким чудом, що перевищувало людські можливості й розуміння, прийняли хрещення». Хто насправді нападав, неважно, але нам сьогодні важливо увірувати і пізнати, чи можна підтвердити Духовну силу Покрову Богородиці, чи лише від Неї самої це походить чи Господня Рука діє в усьому цьому? 


Почнемо з наших днів. Як кажуть, живе свідчення промовляє найсильніше. 17 жовтня 2010 року владика-єпарх Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк зібрав священиків Велико Бірківського деканату на спільну нараду з причини відвідин парафій Чудотворною Іконою Пречистої Діви Зарваницької. Під час зустрічі він розповів, переказую: «Ікона перебувала на одній із парафій Підволочиського району Тернопільської області. На тій території мешкає жінка-підприємець, яка свого часу потрапила до організації свідків Єгови. Почувши, що чудотворна ікона перебуває в Церкві, її здолала цікавість поглянути на неї (хоча знаємо, що свідкам Єгови категорично заборонено заходити до церкви, тим паче, дивитись на ікону). Маючи великі страхи у серці, вона звернулась до Бога-Єгови: «Господи, якщо ікона матері Ісуса правдива та з Твоєї Волі прибула сюди, тоді підтверди це і дай мені знак». Довга черга людей наближалась до ікони в молитві до Бога, та, підійшовши, торкались її. Ця жінка теж хотіла підійти та торкнутись її, в цей момент, коли вона наблизилась до ікони, раптово втратила свідомість і її непритомну винесли на вулицю. Коли вона прийшла до себе, тоді вигукнула: «Невже я стільки часу перебувала в темряві і не знала правдивої віри?!» Вона знову почала ходити до Церкви та молитись до Бога разом із Богородицею. 


Ще одне свідчення переказане владикою: «Коло міста Тернополя є село Озерна. Саме туди прибула Чудотворна Ікона Матері Божої Зарваницької. Процесія із Іконою йшла проїжджою частиною дороги. Одна жінка, яка мешкала при дорозі, вийшла глянути на Ікону та процесію, що йшла. Вийшовши на дорогу, жінка не помітила, як з іншого боку над’їхала вантажівка і на швидкості збила цю жінку. Від удару жінку сильно відкинуло у рів. Спочатку всіх огорнув жах, а згодом величезне здивування, коли жінка, ніби нічого не трапилось, встала з рову обтрусила фартушок і спокійно пішла додому, не маючи при тому жодних травм. Цю подію засвідчив сам священик і очевидці цієї події». 


Чому приділяємо Богородиці так багато уваги і молитви? Вона гідна такої пошани, бо Святе Писання свідчить про це! Коли ангел Гавриїл був посланий до Марії звістити новину, то звернувся до неї словами, які впевнено назвемо молитвою: «Радуйся, Благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (Лк 1.28). Те, що каже Гавриїл, є вічним словом його Творця. Тому слово «Благословенна» має постійний характер, тобто та, котра перебуває у славі, яку «благословлять», адже Вона стане Матір’ю Ісуса – Бога і нашого Спасителя! Діва Марія, прийшовши до своєї родички Єлизавети, знову чує звернення до неї від родички: «Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона твого. Звідки мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?» (Лк. 1. 42-43). Євангелист Лука підкреслює, що коли Єлизавета почула привіт Марії, то сповнилась Святим Духом і тоді промовила слова цієї молитви-прослави Матері Господа. Молитва прослави і подяки Пречистій Діві Марії діється за справою Святого Духа. 


Марія стає Першою П’ятидесятницею тому, що ангел Гавриїл сказав: «Дух Святий зійде на тебе й сила Вишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий.» (Лк.  1.35). Якщо б на це не було Волі Господа та дії Святого Духа, то ангел ніколи б не звернувся до людини (істоти набагато нищої рангом від досконалого піднебесного духа) подібними словами. Далі Марія виголошує Єлизаветі прекрасний гімн прослави Господа, де під натхненням Святого Духа говорить: «…ось бо віднині ублажатимуть всі роди» (Лк. І.48). («ублажатимуть» – тобто, прославлятимуть «Благословенною», а слово «всі роди» – це усі покоління віруючих християн!) Чуючи сильні Слова Божої Ласки від Ісуса, одна жінка з поміж народу вигукнула: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили» (Лк. 11.28). Що це було? Пуста фраза похвали чи молитва прослави Господа за Його Матір? Ісус не заперечив жінці, лише додав: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11.28). Хто, як не Марія, прийняла Духа Святого і зачала Слово та породила Його нам. Хто, як не Марія, стала досконалим виконанням Волі Отця. Прийнявши Слово у своє лоно, Вона назавжди пішла за Ним, Своїм Сином. 


Чи можна стверджувати, що Марія лише мала виконати тимчасову роль земного материнства для Ісуса і все? Якщо це було б так, тоді при сповненні Ісусові тридцяти років, тобто повноліття, вона могла б вести десь собі тихе, окремішнє життя, бо вже  стала так би мовити: «Не потрібною». Господи, прости мене грішного, навіть за такі речення. Чи Бог, приготовляючи собі Святиню, може щось робити «тимчасово» та потім усунути? Звичайно, що ні. Якщо Марія прийняла Слово, Його народила, виховала, берегла і віддала Небесному Отцеві, то на цьому не може зупинитись роль її материнства. 


Будь-яка жінка на землі народивши дитину, назавжди отримує титул «Мама». Подібно й Діва Марія.  Вона перебуває з Ісусом на Весіллі в Кані Галилейській – дає вказівку слугам «що, лиш скаже вам, – робіть» (Ів.2,5), бо сама досконало чинить Божу Волю, тому допомагає їм та весільним молодятам побачити в її Сині Спасителя. Марія не наказує Синові на правах земної матері, бо на той час Ісус вже був повнолітній (вільний з-під «влади» батьків над дітьми) і мав своїх учнів. Вона виявляє свою досконалу Віру в Свого Сина Ісуса. Саме ця віра чинить чудо (Ів.2,1-11). Це дія Святого Духа, яка мала великий наслідок – учні його увірували в Нього. Тут бачимо плоди Першої П’ятидесятниці у Богородиці. Пречиста Діва Марія перебуває серед дуже уважних слухачів наук Ісуса. «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою» (Лк.8,21). Що каже Ісус: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк.8,21). Коли б Марія не була далі з Ісусом впродовж цілого Його земного життя, служіння і навчання аж до кінця, то не змогла б в повноті бути Його Матір’ю – тобто – Матір’ю Вічного Слова. Марія отримала вічне духовне материнство завдяки Вічному Слову, втіленому в Неї через Святого Духа. Дуже сильним аргументом цього стає подія під хрестом Ісуса розп’ятого: «Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв її до себе» (Ів.19,26-27). Дивно говорить Ісус! Коли б йому залежало тільки на опіці над нею, то Він міг би сказати тільки до Івана теж три слова: «Заопікуйся моєю матір’ю», але Господь каже: «Ось матір твоя». Діва Марія була все життя з Ісусом, зберігаючи кожне Його Слово у своєму Серці. Вона для інших стала прикладом досконалого життя вірою в  Ісуса. Значить, її земне материнство, закінчуючись при хресті, переходить у духовне материнство з такими самими завданнями, які вона мала щодо Ісуса: кормити, берегти, жити досконалою вірою, віддати Отцеві Небесному. Отже, не Іван взяв її до себе, а Вона взяла під духовну Материнську опіку апостола Івана та й всіх нас, бо ми Одна Церква дітей Божих. 


Ісус сприймав присутність своєї матері в своєму земному житті, як складову частину Церкви, яку Він сам почав будувати через Зіслання Святого Духа на Марію, Своє Втілення, Народження, Смерть і Воскресіння, Вознесіння і кульмінацію повного народження Церкви – це П’ятидесятниця, Зіслання Святого Духа на апостолів. Хто серед учнів на спільній молитві і прославі Господа в момент сходження Святого Духа? Пречиста Діва Марія! Читаємо в  Діяннях Апостолів: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1,14) 


Щоб зрозуміти і пережити П’ятидесятницю Церкви звернімось до Марії – коли Святий Дух зійшов на неї, вона зачала і породила Ісуса. Усе її особисте чи людське життя розчинилось в Сині. Уся її висока материнська гідність закорінена в Ісусі. Уся слава і подяка, належна їй від нас, має зміст в Ісусі Христі через Святого Духа. 


Марія – досконалий взірець Церкви. Містичне Тіло Христа живе завдяки Ісусові, який є Його Центром. Церква жива тоді, коли повністю розчинить усе земне і людське в океані Божественної Благодаті, досконало на взірець Діви Марії, зберігаючи та виконуючи Слово Боже. Хто не віддає належну пошану в молитві Пречистій Діві Марії, може згодом у вічності із сором для себе виявити і побачити Її славу в Господі Ісусі, яка вища від ангелів, а сам перед тим, будучи на землі, не звертався до Неї і не дякував Їй за Сина Ісуса. 


Нехай улюблена молитва покійного Івана Павла ІІ Папи Римського – Свята Вервиця Пречистої  Діви Марії і Її «Духовний Покров» допоможе нам глибоко пережити, а радше відновити нашу П’ятидесятницю, отриману на Святій Тайні Хрещення і Миропомазання та в Святому Дусі духовно народжувати Христа у кожній думці, ділі, прагненні і меті життя – спасінні і Царстві Божому . Амінь
о. Володимир Сампара
"Сівач", жовтень 2011
 
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
А також ікону Покрова Пресвятої Богородиці.

Джерело: Депертамент інформації УГКЦ

середа, 21 вересня 2011 р.

21 вересня 2008 року


Різдво Пресвятої Богородиці


  • Коротка історія свята
  • Про ікону празника
  • Тропар та кондак
  • Празничний Апостол
  • Євангеліє
  • Проповідь



Коротка історія

Церква не має звичаю святкувати день народження для землі Святих Божих, але їхній день народження для неба - день смерти. Виїмок становлять двоє найбільших Святих у Церкві: Пречиста Діва Марія і св. Іван Христитель. Ми святкуємо не тільки їхнє небесне, але й їхнє земне різдво. 


Св. Євангелія записала нам дуже мало подій із життя Преч. Діви Марії. Тут нічого нема сказано про Її різдво, про Її молоді літа чи про Її св. Успіння, ані навіть не подано імен Її праведних батьків. Звідки ми про це все знаємо? Знаємо про це з традиції Церкви та апокрифів. Апокрифи це такі книги, що оповідають нам про деякі події із життя Ісуса Христа чи Його Пресв. Матері, а про що не говорить св. Євангелія. Хоча св. Церква не приймає апокрифів за автентичні книги ані за певне історичне джерело то все таки вони містять багато дечого з традиції та вірувань первісної Церкви. 


Головне джерело вісток про життя Пресв. Богородиці це апокрифічна книга написана коло 170-180 року що зветься Протоєвангеліє Якова. Ця книга дала мотив до установлення таких празників: Зачаття св. Анни, Різдва Пресв. Богородиці, Введення в храм та свята в честь Якима й Анни. Звідси довідуємося про обставини різдва Преч. Діви Марії хто були її батьки та що вони звалися Яким і Анна. 


Празник Різдва Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже старовинних Богородичних празників, хоча не можна точно означити часу, коли він появився. Про нього згадують св. Іван Золотоуст, св. Прокл, св. Єпіфан, св. Августин і св. Роман Сладкопівець. Палестинське передання каже, що св. Єлена (330), мати цісаря Костянтина, збудувала в Єрусалимі храм у честь Різдва Пресв. Богородиці. В п'ятому сторіччі про цей празник згадує Служебник папи Гелясія (492-496). 


Стихири і гимни на честь цього празника уложили патріярх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (6 ст.), св. Андрій Критський і патріярх Сергій (7 в.) св. Іван Дамаскин і патріярх Герман (8 ст.) та св. Йосиф Студит (9 ст). Офіційне заведення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).

Про ікону

Люди народжуються в сім'ях, утворюючи довгу низку поколінь. Однак в очах Бога кожна особа є окремою, унікальною, неповторною. Народження кожної людини наперед визначене Богом у вічності. Тому, у певному сенсі, кожен живе у світі не з волі людини, ані не з волі крові, а з волі Божої (див. Йо. 1, 13). З цієї причини народження людини зображено на іконах з великою урочистістю, як явлення Божого плану.

Це особливо стосується різдва Богородиці. Вся сцена розвивається у священному просторі, немов у храмі. Символічне значення цього очевидне: Марія повинна стати домівкою Христа, і Він сам стане новим храмом. 


Унікальність народження Богоматері підкреслюється також типовим старозавітним мотивом: Анна - літня жінка, яка вважається неплідною. Отож, аби Марія прийшла на світ, потрібно було втручання Бога. Це далеке провіщення майбутнього народження Христа від Діви та Святого Духа. Також і сцена купання дитини, завжди присутня на зображеннях народження людини, одержує особливе значення. 


На іконі фігурують також жінки, які приносять дари. Цей мотив, можливо, запозичено з церемоніалу імператорського двору. У цьому можна побачити аналогію з іконою „Різдво Господнє”, на якій пастухи несуть дари. Кожна людина, яка приходить на світ, створена на образ Божий (див. Бут. 1, 26), тобто, як пояснюють Отці Церкви, на образ Христа. Тому народження Богоматері є участю у народженні Христа. Однак той факт, що дари несуть не безпосередньо Новонародженій, а її матері, дає підставу для іншого пояснення: це визнання з боку цих жінок, що Народжена належить до їх коліна, до їх народу, має право на визнання і виражає надію усіх. Народження означає надію, і матері завжди мають певного роду дар ясновидіння стосовно своїх дітей. Анна, сидячи на ліжку, дивиться удалечінь, немов хоче пророкувати, але відчуває себе ще зобов'язаною до мовчанки, мовчанки, сповненої очікування великих майбутніх подій.

Тропар та кондак

Тропар, глас 4 : Різдво твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній, з тебе бо засяяло Сонце правди — Христос Бог наш. Він, розрушивши клятву, дав благословення і, ударемнивши смерть, дарував нам життя вічне. 


Слава, і нині: Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, у святім різдві твоїм. Його празнують люди твої, з провини прогрішень ізбавле­ні, як кличуть до тебе: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого.

Послання святого апостола Павла до Филип'ян 2, 5-11

Браття, плекайте ті самі гадки в собі, що були в Христі Ісусі. Він, бувши в Божій природі, не вважав за здобич Свою рівність із Богом, але применшив Себе Самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив Себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної. Тому й Бог Його вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі і під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

Євангеліє від Луки 10, 38-42; 11, 27-28

В той час увійшов Ісус в одне село, і одна жінка, на ім'я Марта, прийняла Його в свій дім. А в неї була сестра, що звалась Марія, що і сівши у ніг Ісусових, слухала слова Його. А Марта клопоталась великою послугою і, станувши, сказала: Господи, чи не зважаєш, що сестра моя одну мене зоставила служити? Скажи отже їй, щоб мені помогла. І відповівши, Ісус сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся про многе. А одне є на потребу. Марія ж вибрала добру часть, що не відніметься від неї. І сталося, як Він це говорив, одна жінка, піднявши голос з народу, сказала Йому. Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди що Тебе кормили. Він же сказав: Отож блаженні ті, що слухають Боже слово і зберігають його.

Проповідь

«Із слова починається людина,
із мови починається мій рід»

(Ніна Рій, 14 років)
Слава Ісусу Христу!

«...І якась жінка, Марта на ім'я, прийняла Його у свій дім...» (Лк. 10, 38). Ця Євангельська розповідь спонукає нас, дорогі браття і сестри, в цей світлий празник Різдва Богородиці застановитися над історією Слова-Логоса.

Святкуючи Богородичний празник, Церква піснеспівами кличе: «Радійте, Якиме і Анно, радійте, бо від неплідної ро­диться Причина нашої радості і спасіння», адже цією жінкою, яка приймає Христа у «свій дім» є Марія - це вона, Богородиця, що має стати домівкою Христа, вмістилищем невмістимого Бога, і Він сам стане новим храмом. Все це станеться через втручання Бога, так що неплідна і похила віком її народить. Пізніше на пропозицію Бога з уст Марії буде відповідь «Так», і це початок нашого спасіння «бо слово стало тілом і оселилося між нами і ми славу його бачили...» (Ів. 1, 14). Сучасники Христа, захоплені Його славою і проповіддю, «сідали в ногах», «підносили голос споміж народу», виявляючи своє признання: «Щасливе лоно, що Тебе носило і груди, що Тебе кормили» (Лк. 11, 27), а відповідь Христа звучить на всі віки: «Блаженні ті, що слухають Слово Боже і зберігають його» (Лк. 11, 28).

Нашу особливу увагу в храмі привертають намісні ікони на іконостасі: Богородиця, тримаючи малого Ісуса на колінах або на руці, правою рукою вказує на Божого Сина, Котрий правою рукою благословляє, а лівою тримає сувій - вказівку на своє вчення, яке кожен із нас повинен приймати, слухати і втілювати його у життя. День Різдва, це не тільки день застанови над минулим, теперішнім і майбутнім — це День Надії!

Дорогі діти Марії! Ви – Надія Церкви!

Дорога молоде, ви надія ваших батьків, які ваше серце добром наливають. Бо добре серце – це заслуга і Богородиці. Це вона Мати в Україні ще оспівана Шевченком: «Молилася, турбувалася, день і ніч не спала, своїх діточок непевних звичаю навчала». Не потопчімо перл науки батька-матері, які будували нас на фундаменті Слова Божого, де б ми не були: на Батьківщині чи в розсіянні сущі. За десять років державотворення ми багато здобули і, в той же час, вислуховуємо нарікання на втрати, в своїй більшості, матеріальні, не зауважуючи суттєвого, згідно слів Григорія Сковороди: «Найбільша втрата - це втрата часу!».

Дорогі браття і сестри! Зараз дорогий для нас час становлення, час, коли від кожного з нас залежить чи наше суспільство відродить ті християнські і національні цінності, які притаманні нашому народові. Нехай кожен з нас, хто володіє пером, пензлем чи словом творить нового українця-християнина.

Пресвята Богородиця, Мати Слова Божого, вчини, щоб плоди нашого життя були благословенні, дай ласку слухання, дай ласку слова, яким би ми будували, а не руйнували, такого слова, від якого стає тепліше і світліше. Амінь.
о. Михайло Николин
"Сівач", вересень 2001 Ч. 9 (22) рік 3

Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Шпідлік Т. Рупнік М.-І. Про що розповідає ікона. - Львів: Свічадо, 1999;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000;
Збірник проповідей "Сівач".
А також ікону Різдва Пресвятої Богородиці.


Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

неділя, 28 серпня 2011 р.

28.08.2011р. Б. / В Погоні відбудеться XVI міжнародна проща вервиці за єдність церкви

Богородиця
В днях 1-2 жовтня проща проходитиме в с. Погоня, Монастир Успіння Матері Божої, Тисменицького протопресвітеріату.

Програма прощі включає:

Субота – 1 жовтня
14:00 – Реєстрація.
14:30 – Відкриття фотовиставки «Єрусалим в Погоні» члена національної спілки фотохудожників України Сергія Гуцана.
15:00 – Співана вервиця – радісні таїнства.
16:00 – Молодіжна програма.
17:00 – Співана вервиця – світлі таїнства.
18:00 – Свята Літургія.
20:00 – Молебень до Матері Божої із Погоні.
21:00 – Співана Вервиця – страсні таїнства.
22:00 – Хресна Дорога.

Неділя - 2 жовтня
00:00 – Ватра, духовна програма (розважання, духовні пісні, в церкві – нічні чування).
06:00 – Утреня.
07:00 – Свята Літургія.
08:00 – Урочисте винесення Чудотворної ікони Матері Божої.
09:30 – Співана вервиця – Славні таїнства.
11:00 – Архієрейська Свята Літургія, віднова посвяти Непорочному серцю Марії.

ЦАРИЦЯ ПОКУТТЯ ЗАПРОШУЄ УСІХ У ПОГОНЮ!!!

Контакти: 067 344 35 52
Джерела:
Івано-Франківська єпархія УГКЦ
Мандрівники Христа Царя

субота, 25 червня 2011 р.

25.06.2011р. Б. / Вчора минуло 30 років від першої об’яви Богородиці в Меджуґор’є (відео)

Меджугор'є
Тридцять років тому, 24 червня 1981 року, Діва Марія почала об’являтися шістьом молодим людям, в маленькому селі Меджуґор’є, що в Боснії та Герцеговині. Так розпочався один з найбільш обговорюваних феноменів сучасності, який перетворив це село в найвідвідуваніше місце Європи. Більше мільйона людей відвідують Меджуґор’є кожного року. Проте, Ватикан поводився дуже обачно і не робив жодних висновків щодо цих подій.

Троє візіонерів твердять, що бачать Марію кожного дня, а інші троє – лише раз на рік. Для того, щоб прийняти рішення, папа, у травні 2010 року, скликав комісію, яка була приєднана до Конгрегації з віровчення. Головою було призначено кардинала Камілло Руїні. Отець Сальваторе Парелла, який є одним з членів цієї комісії пояснив: «Церква повинна перевіряти об’явлення не тому, що вона не вірить в можливість їх існування, але лише для того, щоб охороняти віру, щоб понад усе захистити суть віри. Християнин, який базує свою віру на об’явленнях, не є дорослим християнином, не є зрілим.» Ватикан має чимало критеріїв, за якими може визнати, що об’явлення автентичне. Наприклад, послання не можуть суперечити Євангелії та науці Церкви, і навернення, які виникають, повинні бути глибокими.

Папа призначив 17 експертів з різних сфер, щоб дослідити цю ситуацію. Одним з них є психіатр, тому що психічне здоров’я є одним із найважливіших критеріїв до візіонерів. Але, крім того, є багато інших аспектів, які треба досліджувати. «Це серйозність візіонерів, їхнє психічне здоров’я, моральність та приналежність до Церкви. Вони звичайні люди, яких Бог покликав для жертовного життя, для відречення і переслідування», – сказав о. Парелла. Сальваторе Парелла вважає, що кожне об’явлення є способом, в який Господь показує свою присутність в історії і в житті людей. За 20 століть християнства є лише близько двох тисяч об’явлень, які отримали певне визнання. «Якщо Бог дозволяє нам пізнати правдивість об’явлення, то це чудово, але ми повинні бути певними, що воно походить від Бога, а не є вигаданим, навіть, якщо має добрі наміри. Ось що робить папська комісія. Ще немає вердикту щодо Меджуґор’є. Ми хочемо переконатися, що ця подія, про яку говориться в медіа і, яка притягує мільйони людей до маленького містечка, є від Бога.»



Джерела:
romereports
Мандрівники Христа Царя