05.09.2013р. Б. / Ми покликані стати «живим камінням» оновленого Христового храму в Європі. Блаженніший Святослав до членів РЄКЄ

Остаточним кінцем історії людства є не катастрофа, а Бог, наш Спаситель Ісус Христос, ім’я Якого ми, християни, носимо викарбуваним у собі самих. На це звернув увагу Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, проповідуючи під час Божественної Літургії у візантійському обряді, яку він очолив у суботу, 5 жовтня 2013 р., у храмі святого Жана де Мата (Ордену Трінітаріїв) у столиці Словаччини місті Братиславі. Богослуження відбулося в рамках праці чергового засідання Ради Єпископських Конференцій Європи.

Згадане словацьке місто було обране, як місце щорічної зустрічі провідників європейських єпископатів, невипадково. Вони прибули сюди на запрошення місцевого єпископа, щоб вшанувати 1150-річчя євангелізаційної місії святих Кирила і Методія на цих землях. Тема зустрічі, що триває від 3 до 6 жовтня, наступна: «Бог і держава. Європа між світськістю та лаїцизмом». У центрі уваги провідників європейських єпископатів є сучасні тенденції усунення будь-якого впливу релігії із суспільного життя, так званий «лаїцизм», у протиставленні «здоровій світськості», яка, зберігаючи принцип відділення релігійних інституцій та держави, одночасно, не боїться Бога, присутності релігій у публічній сфері.

Протягом чотирьох днів Президенти Єпископських Конференцій, Глави Синодів, як також єпископи, що очолюють автономні дієцезії та єпархії, разом із запрошеними гостями, дискутують про те, якими чином релігія та Бог є визнаними, шанованими та присутніми у конституціях, юридичній системі та суспільному житті країн Європейського континенту. Церква, як читаємо у поясненні до обраної теми, завжди бажає добра людській особі, прагне цілісного розвитку як для неї, так і для суспільства, в якому вона живе. Одночасно, держава чи суспільство, що не вміють відкриватися на Абсолют, приречені провалитися у прірву практичного індивідуалізму, в якому забаганки кожного стають нормою, також і за рахунок інтересів інших людей чи спільноти. Крім того, кожна людина носить у собі прагнення Абсолюту. Таким чином, релігія та Бог не є перешкодою для суспільства, навпаки, вони можуть допомогти йому осягати добро кожного та громади.

Провідники Церкви в Європі також призадумуються над іншими суспільними та духовними викликами на континенті, зокрема, над питаннями євангелізації, релігійної свободи, діяльності Європейського Союзу та Ради Європи. Робочі засідання чергуються із зустрічами з місцевими політиками та місцевою релігійно-суспільною дійсністю, як також із молитовними заходами. Одним з таких і була Свята Літургія у візантійському обряді.

Звертаючись під час проповіді до присутніх, Блаженніший Святослав зазначив, що для нього є особливою честю відслужити цю літургію святого Івана Золотоустого, «ту саму, яку святі Кирило і Методій принесли на ці землі».

Коментуючи євангельський уривок, в якому Христос говорить про останні часи, які стануться наприкінці світу, проповідник зазначив, що це знаки космологічного та соціального значення, які пов’язані з проповідуванням Божого слова та з умінням розпізнавати «знаки часу». «Для нас, пастирів Церков у різних країнах європейського континенту, що роздумуємо над світськістю та лаїцизмом у Європі, Господь сьогодні посилає Своє втішаюче слово: Глядіть же, не тривожтесь, бо треба, щоб це все сталося, але це не кінець ще. Остаточним завершенням людської історії є не катастрофа, а Він, Особа нашого Спасителя Ісуса Христа, ім’я Якого носимо відбитим у собі самих: ми – християни, ми – Христові», – зазначив Блаженніший Святослав.

Глава УГКЦ вказав на те, що сьогодні в Україні, напередодні Вільнюського Саміту Україна-ЄС, християни різних конфесій, визнавці інших релігій, ставлять, серед іншого, запитання: «А чи в Європі ще існують європейські цінності? Що станеться з сім’єю, з релігійним життям в Україні?» За словами Блаженнішого Святослава, Господній заклик не боятися стосується і цієї ситуації. Так, теперішня Церква переживає період «болючого руйнування закам’янілої та не автентичної релігійності».

Ми спостерігаємо за руйнуванням «храму» старих форм уявлення про Церкву. Але в сучасному світі, «де народжується нова глобальна культура», в якій із традиційних цінностей, за словами Христа, «не залишиться каменя на камені, що не був би перевернутий», саме до нас, як зауважив Глава УГКЦ, звернені слова святого Петра: «Віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа».

Пригадаємо, що до Ради Єпископських Конференцій Європи належать, зокрема, Глава Синоду Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України та Єпарх Мукачівський. У цьогорічному засіданні, крім Блаженнішого Святослава Шевчука, Високопреосвященнішого Мечислава Мокшицьского та Преосвященнішого Мілана Шашіка, бере участь також о. Василь Говера, Апостольський Делегат для греко-католиків в Казахстані та Центральній Азії, представляючи Єпископську Конференцію Казахстану.

Текст із сторінки сайту Радіо Ватикану

Джерело:   Воїни Христа Царя

Меса під головуванням Папи Франциска в Ассизі наживо (video)

Джерело:   КРЕДО

04.09.2013р. Б. / Що Папа робить в Ассизі

У день спомину св.Франциска Ассизького, 4 жовтня, о 7:30 за місцевим часом, на п’ятнадцять хвилин раніше запланованого, Святіший Отець прибув до італійського міста Ассизі, розпочинаючи паломництво слідами святого Франциска.

 

Понад 1000 журналістів з усього світу, 53 телевізійні станції, сотні радіостанцій та понад 70 фотоагентств супроводжуватимуть Папу на одинадцяти етапах цього душпастирського візиту.

Тисячі паломників очікують Святішого Отця вздовж маршруту, який простягається на понад 30 кілометрів у підніжжі та північно-західними схилами гори Субазіо, де розташоване місто Ассізі. 

О 8-ій годині в храмі церковного реабілітаційного центру «Інститут Серафіко», Папа зустрівся з молоддю з особливими потребами та важкохворими з усієї Італії, якими опікується цей центр. 

Потім Святіший Отець відвідав храм святого Даміана, місце навернення св. Франциска, де він почув голос Розп'ятого Христа. Після молитви у храмі, Святіший Отець зустрівся в архиєпископському палаці з убогими, якими опікується добродійна організація «Карітас». 

Відвідавши храм Санта Марія Мадджоре, Папа буде помолився у крипті базиліки святого Франциска біля гробу свого святого покровителя, а об 11-ій годині (о 12:00 за київським часом )на площі перед базилікою очолить Святу Месу. 

Святіший Отець обідатиме в осередку «Карітасу», разом з бідними, які отримують там допомогу. 

У другій половині дня Папа прибуде у скит «Еремо делле Карчері», де на молитві усамітнювався святий Франциск. Наступний етап – відвідини базиліки святого Руфіна і зустріч з духовенством, богопосвяченими особами та катехитами дієцезії Ассізі-Ночери Умбрійської-Ґвардо Тадіно. 

Потім Папа вшанує мощі святої Клари Ассизької в однойменній базиліці, помолиться біля хреста святого Даміана та зустрінеться з клаузуровими (затворницькими) монахинями. 

Увечері, у базиліці Санта Марія дельї Анджелі, після молитви в крихітній церковці «Порціункулі», серці францисканської духовності, відбудеться зустріч Папи із молоддю. На площі перед базилікою Санта Марія дельї Анджелі Святіший Отець відповість на запитання юнаків та дівчат. 

На закінчення візиту до Ассизі Папа відвідає санктуарій монахів-францисканців у Рівоторто, убогого місця, яке святий Франциск вибрав собі за притулок для себе і для своїх братів. Це місце також ще називають «колискою братів францисканців». 

Повернення Папи Франциска до Ватикану передбачене близько 20.00 год. за римським часом. 

За матеріалами: Радіо Ватикан / Католицький Медіа-Центр

Джерело:   КРЕДО 

04.09.2013р. Б. / Святий Франциск Ассизький

Римо-катол.: 4 жовтня (обов’язковий спомин)
 

Франциск Ассизький (1181/1182-1226) народився сім’ї П’єтро Бернардоне, купця і торговця тканинами. Молодість провів досить весело і бездумно, а у віці 24 років пережив глибоке навернення, став провадити вбоге життя і повів за собою чимало охочих жити, як він. Відомий і як засновник ордену францисканців (точніше кажучи, Ордену Братів Менших), який на сьогодні має чимало гілок та відгалужень, чоловічих і жіночих; як співець «Пані Бідності», реформатор Церкви, поруч зі св.Домініком. Його називають натхненником раннього Відродження, першим борцем за захист довкілля, «першим хіппі», ним захоплюється велетенське число віруючих різних Церков. Знаний як один із найвідоміших в історії стигматиків. Причому шанувальники св.Франциска нерідко забувають, що він носив знаки ран Христових, так і не будучи священиком, і нерідко зараховують його до числа священиків-стигматиків. А він був «братом меншим» в усьому, також і в своєму служінні: орден заснував, а священиком так і не став. 

Франциск не збирався бути реформатором, так само як не збирався ставати родоначальником італійської літератури. Просто це в нього так вийшло «поміж іншим». Він слідував за Христом, якого пізнав так, як пізнав: у крайній вбогості та служінні всім. А те, що своїм щирим наслідуванням Христа він потягнув половину Європи за собою, то вже інша справа. Так само як те, що написаний ним «Гімн Сонцю» став першою піснею народною італійською мовою. А що життя св.Франциска надихнуло творців раннього Відродження, зокрема, Джотто, – ну то він і гадки не мав, що так буде. 

Знаки Божого запрошення були у житті святого ще як він юнаком пішов воювати (1202-1205). Після вражаючого сну, побаченого у Сполето, Франциск повернувся в Ассизі, полишив своє багате екстравагантне вбрання (раніше його називали «королем ассизької молоді»), став жити в молитві й покуті. Почувши голос «Відбудуй Мою Церкву», зрозумів цей заклик буквально – всім відомі його старання відбудувати Порціункулу, так само як і сварка з батьком, який вирішив «вжити суворих заходів» і публічно позбавити сина спадку за його дурнувату жебрачу поведінку. Саме тоді Франциск зняв із себе весь одяг, щоб не мати на собі нічого, що належало би земному батькові, і сказав: «Якщо земний батько мене зрікся, то тепер я маю право Тебе, Боже, звати своїм Отцем». 

Франциск не хотів бути у своєму життєвому виборі черговим єретиком, який якось там собі зрозумів Слово Боже, сам для себе його витлумачив і заснував нову спільноту, протиставившись «не такій» Церкві. Навіть якщо вона справді була багато в чому «не така», пишна, вгодована, роззолочена і далека від євангельської бідності. Усвідомивши своє покликання 1208 року, він одразу ж подався до Папи Римського просити затвердження нової спільноти. Отримав його 1209 року від Інокентія ІІІ. Вибирався на різні місії (до Сирії, на Схід, але невдало), був навіть у Єгипті, де проповідував султанові, а той йому дав дозвіл відвідати місця, пов’язані з життям Господа Ісуса – тоді Палестина належала арабам-мусульманам. 

Святий Франциск – знову ж таки, ненароком – став «родоначальником яселок», влаштувавши на Різдво 1223 року виставу зі справжніми волом, ослом і немовлям на сіні. Все це дуже мило і навіть певною мірою весело, а от наступного року, 14 вересня, Христос сам об’явився Францискові, даючи йому стигмати… 

Участь у Страстях Христових завжди нелегка. До того ж Франциск не був надміцного здоров’я, а сам сильно постив і покутував. Тільки два роки він носив стигмати. 

Помер 3 жовтня 1226 року, а за два роки вже був канонізований. 

Зображається у францисканському коричневому хабіті, часто оточений птахами. 

Джерело:   КРЕДО

03.09.2013р. Б. / Програма візиту Папи в Ассізі

4 жовтня 2013 року, Папа Франциск, який носить ім’я небесного покровителя Італії, здійснить паломництво на його батьківщину – до міста Ассізі (Асижу), що в центрально-італійському регіоні Умбрії.

О 7-ій годині ранку Святіший Отець вирушить гелікоптером до Ассізі, 131 кілометр повітряного шляху, куди прибуде приблизно через 45 хвилин. О 8-ій годині в храмі церковного реабілітаційного центру «Інститут Серафіко», Папа зустрінеться з молодими неповносправними та важкохворим з усієї Італії, якими опікується згаданий центр.

Потім Святіший Отець відвідає храм святого Дам’яна, місце навернення св. Франциска, де він почув голос Розп'ятого Христа. Після молитви у храмі, в архиєпископському палаці Святіший Отець зустрінеться з убогими, якими опікується добродійна організація «Карітас».

Потім, відвідавши храм Санта-Марія-Мадджоре, Папа буде молитись у крипті базиліки святого Франциска біля гробу свого святого покровителя, а об 11-ій годині на площі перед базилікою очолить Святу Месу.

Святіший Отець обідатиме в осередку «Карітасу», разом з бідними, які отримують там допомогу.

У другій половині дня Святіший Отець прибуде у скит «Еремо делле Карчері», де на молитві усамітнювався святий Франциск. Наступний етап – відвідини базиліки святого Руфіна і зустріч з духовенством, богопосвяченими особами та катехитами дієцезії Ассізі-Ночери Умбрійської-Ґвардо Тадіно.

Потім Папа вшанує мощі святої Клари Ассизької в однойменній базиліці, помолиться біля хреста святого Дам’яна та зустрінеться з клаузуровими (затворницькими) монахинями.

Увечері, у базиліці Святої Діви Марії Ангельської, після молитви в крихітній церковці "Порціункулі", серці францисканської духовності, відбудеться зустріч Папи із молоддю. На площі перед базилікою Святої Діви Марії Ангельської Святіший Отець відповість на запитання юнаків та дівчат.

На закінчення візиту до Ассізі Папа відвідає санктуарій монахів-францисканців у Рівоторто, убогого місця, яке Св. Франциск вибрав собі за притулок для себе і для своїх братів. Це місце також ще називають «колискою братів францисканців».

Повернення Папи Франциска до Ватикану передбачене приблизно на 20-ту годину римського часу.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

02.09.2013р. Б. / Похоронні забобони (video)

Джерело: КРЕДО

01.09.2013р. Б. / Як відбувалася Літургія на самому початку?

ПИТАННЯ: Коли в Церкві почали служити Літургію так, як ми робимо це сьогодні? Як звершували Літургію на самому початку?

ВІДПОВІДЬ: Про основні риси євхаристійного богослужіння ранньої Церкви нам відомо зі свідчень священномученика Юстина (2 сторіччя). Ті ж самі риси в основному притаманні всім сучасним літургійним традиціям. У 155 році в листі імператору-язичнику Антоніну Пію святий Юстин так описував і пояснював дії християн:

«У так званий день сонця буває в нас зібрання в одному місці всіх, що живуть по містах або селах. І читаються, скільки дозволяє час, оповіді апостолів або писання пророків. Потім, коли читець закінчує, предстоятель словом наставляє та заохочує наслідувати ці прекрасні речі. Потім всі встаємо і здійснюємо молитви, як за себе, так і (...) за всіх інших, що знаходяться всюди, щоб удостоїлися ми (...) стати тими, хто веде праведний спосіб життя і виконавцями заповідей для отримання вічного спасіння. По закінченні молитов ми вітаємо один одного поцілунком. Потім до предстоятеля братів приносяться хліб і чаша води та вина. Він, взявши це, возносить іменем Сина і Святого Духа хвалу Отцеві Всесвіту і рясно складає подяку за те, що Він удостоїв нас цих дарів. Після того, як він завершить молитви і подяку, весь присутній народ у відповідь виголошує "Амінь".

(...) Після подяки предстоятеля і виголосу народу ті, кого ми називаємо дияконами, дають кожному з присутніх хліб і вино і воду, над якими звершено подяку, і відносять це до тих, хто відсутній».

Основна структура Євхаристії зберігалася незмінною протягом століть. Божественна Літургія розвивається у двох найважливіших частинах, які складають нерозривну єдність: це Літургія Слова з читаннями, проповіддю і загальною (чи універсальною) молитвою і Євхаристійна Літургія: приношення хліба і вина, подяка з освяченням і Святе Причастя. Літургія Слова і Євхаристійна Літургія складають єдине ціле, і саме так здійснював воскреслий Ісус пасхальну вечерю зі Своїми учнями. По дорозі Він пояснював їм Писання, а потім, сівши з ними за стіл, «взяв хліб, поблагословив, розламав і дав їм».

За матеріалами: http://ru.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

01.09.2013р. Б. / Як перейти в католицтво

Перехід до Католицької Церкви, або, точніше, приєднання до такої, − процес одночасно дуже простий і разом з тим багатоплановий. Багато що залежить і від індивідуальної духовної підготовки бажаючого, і від позиції католицького священика, до керівництва якого звертається шукач вселенської апостольської віри і Церкви.

Найголовніше, чого Церква очікує від охочого до неї приєднатися − твердого та свідомого сповідання Євангелія Ісуса Христа і рішучості слідувати за Божественним Учителем, з готовністю пройти під Його керівництвом через всі перипетії земного і навіть небесного існування. Без цього ключового моменту − особистої відданості й віри Ісусу Христу − говорити про приєднання до Його Церкви можна тільки в деякій перспективі.

Друга важлива умова − сповідання, тобто прийняття за остаточну і необговорювану істину, змісту Нікейського символу віри, який Католицька Церква зафіксувала як  ключовий норматив віри в далекому IV столітті:

Вірую в єдиного Бога Отця Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного, народженого від Отця перед всіма віками, Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, не створеного, єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

Він задля нас, людей, і нашого ради спасіння, зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.

І був розп'ятий за нас за Понтія Пилата, і страждав, і був похований, і воскрес у третій день згідно з писаннями. І вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. І вдруге  прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.

І в Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця і Сина ісходить, що з Отцем і Сином рівнопоклоняємий і рівнославлений, що говорив через пророків.

В єдину, святу, соборну й апостольську Церкву.

Сповідую одне хрещення на відпущення гріхів.

Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь.

Символ віри містить в собі всі найважливіші католицькі постулати, відштовхуючись від яких ми приходимо до визнання авторитету Христової Церкви − єдиної, святої, вселенської (в оригіналі − католицької) та апостольської. Саме Церква названа апостолом «стовпом і утвердженням істини» (1Тим. 3:15), тому віра в Церкву Ісусову така ж важлива, як і віра в Самого Ісуса, що і проголошує Символ віри. Відповідно, увірувавши в Христа і довірившись Йому, ми приймаємо керівництво Його Церкви і в усьому, що стосується віри і моралі, слідуємо її настановам. На практиці це виражається в послусі церковному розуму, який вчить за  допомогою вселенських і помісних соборів, в послусі уповноваженим вчителям і пастирям.

Перехід з Православ'я в Католицтво

Співдружність помісних церков, умовно названа Православною Церквою, є найближчою за віросповіданням до Католицької Церкви, тому перехід з «православ'я» в католицтво найбільш легкий і простий. (Слово «православ'я» взято в лапки не з причини сумніву в правовірності наших православних братів, але тому, що Католицька Церква також називає себе православною, тобто правою у вірі, ортодоксальною. Взагалі-то, говорити про «перехід з православ'я в католицтво» термінологічно некоректно, адже православний, приєднуючись до Вселенської апостольської соборної Церкви, в жодному випадку не перестає бути православним, але навпаки − реалізує на практиці древнє православ'я святоотецької епохи, яке завжди було однодумним з Римською Церквою, катедрою святого апостола Петра. Але для зручності, маючи на увазі дане застереження, далі в тексті ми лапки використовувати не будемо.)

Усі православні таїнства − Хрещення, Миропомазання, Вінчання, Священство − Католицька Церква визнає, а тому при переході православному не потрібно проходити їх заново. Для того, щоб стати католиком, потрібно просто підійти до найближчого католицького священика і попросити його прийняти вас членом Вселенської Церкви. У деяких випадках, після особистої співбесіди, священик може направити на катехизацію, тобто курс вивчення Писання та Передання, але найчастіше, якщо результат співбесіди буде задовільним, вас просто попросять прочитати Нікейський символ віри, і з того моменту ви вже будете повноцінним членом католицької громади. Жодного спеціального «чину приєднання» до Католицької Церкви, крім хрещення і миропомазання, не існує.

Перехід в Католицтво з протестантизму

Перехід в Католицьку Церкву з протестантських церков − таких як лютеранська, пресвітеріанська, методистська, баптистська, п'ятидесятницька або будь-яка інша церковна громада, історично спадкоємна протестантській Реформації − трохи складніший з огляду на  низку принципових відмінностей у вченні і практиці у католиків і протестантів.

Водне хрещення, здійснене в церкві, де сповідують правильну апостольську віру в Триєдиного Бога, Католицька Церква визнає як істинне духовне народження, не залежно від того, ким і в якому віці віруючий був охрещений. Але всі інші таїнства − шлюб, миропомазання, священство − потрібно буде повторити.

Справа в тому, що ці таїнства, які передають ті чи інші дари Святого Духа, отримуються тільки в ланцюзі апостольського рукоположення, який висходить до самого Христа і Його апостолів. У результаті Реформації, вчення і практика церковних таїнств у відокремлених від Католицької Церкви громадах були сутнісно спотворені, що спричинило розрив переємності Святого Духа. Тому для шукаючого істину протестанта, потрібно буде ніби пройти духовно шлях назад, повернутися до втрачених витоків Божественної Істини і харизм (дарів Святого Духа).

Католицька Церква для протестантів є рідною матір'ю, вона говорить з вами на одній мові, мислить у зрозумілих для вас категоріях, служить людству так само, як служать численні протестантські місії, розкидані для проповіді святого Євангелія по всій земній кулі. Тут ви зможете реалізувати всі ваші обдарування та ініціативи в служінні Христу. Для цього в Католицькій Церкві розроблено безліч інструментів - численні братства, конгрегації, чини, місії, співдружності, спілки; у кожного своє покликання, у кожного свої завдання і цілі, що доповнюють головну ціль Католицької Церкви: являти присутність Христа в цьому світі аж до кінця віку.

Процес воцерковлення в Церкву-Матір не буде для вас нудним. Вам, також як і православним, потрібно почати з співбесіди з католицьким священиком, який і розробить для вас належну схему приєднання до Церкви.

Найчастіше екс-протестант проходить повний курс катехизації, що триває від двох-трьох місяців до року, в ході якого буде ознайомлений з основами церковного вчення, з історією, богослов'ям і практиками Католицької Церкви. Потім, якщо ви до того не були хрещені в Православній Церкві, вам уділять Таїнство Миропомазання (передачу Святого Духа, здійснювану покладанням рук апостольських після хрещення – див. Дії, 11 ​​гл.). І ви зможете приступити до Сповіді та Причастя Господнього.

У яку з Католицьких Церков краще переходити

Можливо, це не всім відомо, але в рамках Католицької Церкви існує велика різноманітність помісних Католицьких Церков, що мають різні обряди богослужіння, різні традиції благочестя і власні богословські школи. Найбільш відома з таких помісних церков − Римо-Католицька Церква. Вона є найбільшою Католицькою Церквою з найдавнішою історією і автентичною західною обрядовістю. У багатьох містах України, Росії та інших країнах екс-СРСР, саме РКЦ найбільше поширена.

Інша відома і численна Церква – Греко-Католицька. Залежно від країни вашого проживання, це може бути Українська, Російська, Білоруська, Русинська, Румунська або навіть Грецька Греко-Католицька Церква. Все це помісні церкви, які колись перебували в розколі з Католицькою Церквою і належали співтовариству Православних Церков, але потім відновили єдність з Вселенською Церквою, вступивши в євхаристійне спілкування (сопричастя) з престолом святого Петра, церквою Риму. Всі ці церкви практикують візантійський (грецький) обряд, тотожний тому, який є в Православній Церкві. Богословськи і культурно вони належать візантійській традиції, їх єдина відмінність від православних церков − повна віровчительна єдність з Римо-Католицькою Церквою і різної глибини юрисдикційне підпорядкування Риму.

Формально, людина хрещена у візантійській (тобто православній) традиції, при переході в Католицьку Церкву вважається греко-католиком навіть у тому випадку, якщо стає парафіянином помісної Католицької Церкви іншої обряду, наприклад латинського, у разі, якщо воцерковлюється до римо-католиків, або вірменського, якщо примикає до Вірменської Католицької Церкви. Але на практиці, як правило, ніхто за цим не стежить і віруючий вільний вибирати собі обряд і парафію до душі.

Сходіть на Богослужіння в доступні у вашому місті храми помісних Католицьких Церков, поспілкуйтеся зі священством, з монахами, з віруючими-мирянами і подумайте, наскільки для вас це духовне спілкування є близьким. Звичайно, належати істинній Церкві Христовій потрібно незважаючи ні на які матеріальні обставини, і варто воцерковитися навіть у тому випадку, якщо в доступній для вас католицькій парафії ви на перших порах не знайдете глибокого духовного спілкування. Запевняю вас: дуже скоро Господь дасть вам хороших супутників на вашому духовному шляху, і ви не будете самотні, адже в будь-якому випадку нашим головним Співрозмовником і Другом є Син Божий, Богочоловік Ісус Христос.

Не зважаючи на ваш вибір, ви отримаєте повноту всіх духовних дарів, ввірених Христом Церкві дві тисячі років тому і рясно живлених Духом Святим аж до теперішнього часу.

Всі помісні Католицькі Церкви знаходяться в повному сопричасті одна з одною, і воцерковившись в одній з них, ви зможете абсолютно спокійно відвідувати Богослужіння і брати участь у церковних таїнствах будь-якої іншої Католицької Церкви, включаючи такі необхідні як Сповідь і Причастя.

Як сказав Господь в Євангелії від Івана: «Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!» (Ів. 10:16).

Успіхів вам на цьому благодатному шляху! Нехай не лякають вас труднощі, які можуть виникнути у вашій духовній подорожі. Ісус за вас вже все пройшов, все відстраждав, вам потрібно просто актуалізувати вже наявний у вас духовний потенціал і принести Господу рясні плоди Його Святого Духа.

З Богом!

Редактор порталу www.cerkva.od.ua
Михайло Шелудько

Джерела:  www.cerkva.od.ua

Воїни Христа Царя

30.09.2013р. Б. / 27 квітня 2014 р – канонізація Римських Архиєреїв Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ

Канонізація, тобто, проголошення святими Католицької Церкви блаженних Пап Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ відбудеться 27 квітня 2014 р., в Неділю Божого Милосердя. Цю дату, разом з канонізаційними декретами, затверджено під час консисторії кардиналів, яка відбулася під проводом Римського Єпископа Франциска у понеділок, 30 вересня 2013 р.

Текст із сторінки http://uk.radiovaticana.va

 Джерело:   Воїни Христа Царя

30.09.2013р. Б. / Папа: катехит зберігає пам’ять про Бога, щоб ділитися нею з іншими

«Горе безжурним на Сіоні та безпечним на горі самарійській, що вилежуєтесь на слонових ложах» (Ам 6 1, 4). Ці слова з книги пророка Амоса, які «попереджають про небезпеку, що загрожує всім нам», стали основою проповіді Папи Франциска 29 вересня 2013 р.

 

Своє слово він виголосив під час Євхаристійного богослужіння у неділю, на площі св. Петра у Ватикані, яку вщент заповнили вірні. Значну частину з присутніх становили катехити, які з нагоди Року віри прибули на прощу, присвячену саме їм. У світлі біблійних читань цієї неділі Святіший Отець запропонував кілька думок про те, якою є автентичність катехита. 

Коментуючи наведені вище «жорсткі слова» пророка Амоса, Папа пояснив: небезпека, перед якою вони перестерігають, полягає у тому, щоб «зручно вмоститися», поставивши власний добробут на перше місце у своєму серці. Схожий досвід бачимо на прикладі євангельського багача, який одягався у дорогі шати та справляв щоденні бенкети, в той час, як біля його воріт лежав Лазар, який не мав нічого, щоб насититися. Багач не звертав на нього уваги, це його не стосувалося. «Якщо речі, гроші, світова марнота, стають центром життя, вони зв’язують нас, опановують нас, і ми втрачаємо свою автентичність», — сказав Святіший Отець. Він заувачив, що євангельський багач не має імені, про нього просто сказано: «багач». Його обличчям є те, що він має… 

У цьому контексті проповідник поставив запитання: «Як же таке може трапитися? Чому люди, а можливо, й ми самі, впадаємо у небезпеку замкнутися, покласти свою основу в речах, які, врешті-решт, викрадають наше обличчя, наше людське обличчя?» Це, за словами Папи, стається тоді, коли забуваємо про Бога. «Якщо забракне пам’яті про Бога, все зводиться до “я”, до мого добробуту. Життя, світ, ближні втрачають зміст, нічого не вартують, усе зводиться до одного виміру, яким є володіння», — зазначив Святіший Отець. Від додав: забуваючи про Бога, ми й самі втрачаємо зміст, втрачаємо своє обличчя, адже ми «створені на образ і подобу Бога, не речей, не ідолів». 

«Отож, — вів далі Вселенський Архиєрей, — дивлячись на вас, я запитую: ким є катехит? Це той, хто зберігає та підтримує пам’ять про Бога, зберігає її у собі та вміє розбудити її в інших людях. Це прекрасно: пам’ятати про Бога так, як Діва Марія, яка перед лицем чудесних Божих діянь у своєму житті не думає про почесті, престиж, багатства, не замикається у собі самій». Навпаки, прийнявши благовість від Ангела та зачавши Божого Сина, Богородиця пускається в дорогу до своєї родички Єлизавети, яка в похилому віці була при надії, йде для того, щоб їй допомогти. А під час зустрічі Її першим актом є «пам’ять про Боже діяння, про вірність Бога», тобто чудова пісня «Величай, душе моя, Господа». 

Папа зауважив, що у цій подячній пісні Марія розповідає також і свою особисту історію, історію своїх взаємин із Богом. «І так є з кожним із нас, із кожним християнином: віра вміщає саме пам’ять про історію Бога з нами, пам’ять про зустріч із Богом, який першим робить крок, творить і спасає, перемінює нас; віра — це пам’ять про Його слово, яке розігріває серце, про Його діла спасіння, якими Він дарує нам життя, очищає нас, піклується та живить. Катехит, — підсумував Святіший Отець, — це, власне, і є християнин, який кладе цю пам’ять на служіння звіщенню; не для того, щоб себе показати, не для того, щоб говорити про себе, але для того, щоб говорити про Бога, про Його любов та вірність». 

Таким чином, кетехит — це християнин, який носить у собі пам’ять про Бога, який дозволяє їй «провадити його протягом усього життя», а також уміє пробуджувати цю пам’ять у серцях ближніх. І це — вимогливе завдання, яке охоплює все життя. «Сам Катехизм, — додав Папа, — є нічим іншим, як пам’яттю про Бога, про Його діяння в історії, про те, що Він у Христі став близьким до нас, що Він присутній між нами у своєму слові, Святих Таїнствах, своїй Церкві та любові». 

Повертаючись до слів пророка Амоса «горе безжурним на Сіоні», Святіший Отець зазначив: спосіб, як не стати цими легковажними особами, що покладають надію на речі, знаходимо у вказівках з Послання святого Павла до Тимотея. Ці вказівки стосуються також і життєвого шляху катехита. Ось вони: шукай праведності, побожності, віри, любові, терпеливості, лагідності. «Катехит, — підсумував Папа Франциск,  — є людиною, яка пам’ятає про Бога, якщо підтримує постійні та живі взаємини з Ним; якщо є людиною віри, яка справді довіряє Богові, й на Ньому ґрунтується її впевненість; якщо є людиною милосердної любові, яка бачить в усіх братів; якщо є людиною терпеливості й витривалості, яка вміє виходити назустріч труднощам, випробуванням, поразкам зі спокоєм та надією на Господа; якщо є людиною лагідною, здатною зрозуміти і змилосердитися».

 
За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО 

29.09.2013р. Б. / Архиєпископ Фізікелла: катехизація повинна розвиватися у місійному ключі

Не можна допустити, щоб Церква проводила нову євангелізацію, спираючись на "катехизацію з минулого". З таким закликом виступив архиєпископ Ріно Фізікелла, президент Папської ради з нової євангелізації, перед учасниками Міжнародного конгресу катехитів, який 26-28 вересня проходить в Римі. За словами єрарха, необхідна катехизація, яка буде розвиватися в місіонерському ключі, і яка стане істинним інструментом проголошення Євангелія, щоб поступово передавати новизну віри і її важливість для життя.

Архиєпископ Фізікелла позначив деякі виклики, що стоять перед катехитами. Він зазначив розповсюджену релігійну необізнаність серед хрещених, брак християнської ідентичності, що часто виражається в поведінці абсолютно протилежній вірі, байдужості до життя християнської громади, відсутності відчуття приналежності до Церкви і релятивістському баченні змісту віри і моралі. За словами єрарха, ця ситуація особливо явна в "країнах з давньою християнською традицією, де можна легко зустріти людей, що горять християнством, як культурою", але не мають сміливості зробити вибір, який би базувався на вірі.

Архиєпископ Фізікелла зазначив, що часто віра сучасних християн нагадує вуглинки, що тліють, а не живе полум'я, здатне підтримувати життя. Тому, підкреслив єрарх, через катехизацію Церква покликана "дати віруючим можливість зміцнити християнську ідентичність, здатну протистояти новим культурним впливам і духу часу."

За матеріалами http://be.radiovaticana.va

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.09.2013р. Б. / Спільнота Ватиканського Радіо відзначила свято свого Небесного Покровителя архангела Гавриїла

Бути посланцями Бога, близькими до сучасної людини, несучи їй Бога. Такою, на думку Президента Папської Ради суспільних комунікацій, є місія людей, покликаних служити поширенню голосу Церкви та Папи. Про це архиєпископ Клаудіо Марія Челлі говорив у проповіді, виголошеній під час Святої Меси в каплиці Благовіщення Ватиканського Радіо, на яку в суботу, 28 вересня 2013 р., зібрався колектив Папської Радіостанції, щоб відсвяткувати літургійний спомин свого Небесного Покровителя. З огляду на те, що свято Архангела Гавриїла цього року припадає на неділю, святкування відбулися напередодні.

Постать ангела, як Господнього слуги й посланця, який споглядає обличчя Бога та завжди готовий виконати Його волю, є прикладом також для працівника Ватиканського Радіо. Коментуючи євангельську розповідь про подію Благовіщення, архиєпископ Челлі звернув увагу на те, що хоч «висока професійність» є незамінною річчю, у випадку церковної комунікації слід також говорити про «покликання», що вимагає глибокого особистого духовного життя. «Не можу лише бути “технічним виконавцем”, – зазначив він. – Те, що народжується у моєму серці та перекладається у присутність на цих радіохвилях, вимагає з мого боку дедалі більше споглядати обличчя Небесного Отця. Це означає, що наша праця, наш професійний шлях, вимагає дедалі глибшого споглядання Божого таїнства в нашому житті», – сказав проповідник.

Президент Папської Ради суспільних комунікацій звернув особливу увагу на слова Святішого Отця Франциска, який наголошує на тому, що завданням Церкви є бути поруч з сучасною людиною, яка, не зважаючи на наявність найдосконаліших засобів зв’язку, стає дедалі самотнішою. І кому, як не Ватиканському Радіо та іншим засобам комунікації, слід бути виразниками цієї близькості, вносячи у життя людини перспективу любові Бога.

Після завершення богослужбової частини, у конференц-залі осідку Ватиканського Радіо відбулося вручення Папських відзнак заслуженим працівникам. Цьогорічними лауреатами стали чотири жінки-мирянки, двоє з яких працюють у адміністративній сфері, а двоє – в редакціях. Відбулося також представлення нової картини «Римські Папи Ватиканського Радіо», яка замінила попередню, відобразивши зміну Понтифікату, що відбулася у березні цього року.

Текст зі сторінки Радіо Ватикан