ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 23 квітня 2011 р.

23.04.2011р. Б. / Проповідь Блаженнішого Святослава Шевчука після Чину умивання ніг (текст + відео)

Патріарх
Проповідь Блаженнішого Святослава Шевчука після Чину умивання ніг

В Ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь

Слава Ісусу Христу!

Преосвященні Владики, Всечесні, Всесітліші і Високопреподобні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»

Цей гимн, який ми сьогодні співаємо і молимося кожного разу перед Святим Причастям розкриває зміст таїнства сьогоднішнього дня. В переддень своєї смерті Ісус Христос зібрав своїх учнів на Тайну Вечерю. На тій Тайній Вечері він вчинив дивні речі, таїнственні речі, які ми сьогодні бачили під час цього Богослуження. Він віддав себе своїм учням. Все те, ким він є у Його Божественній Особі він віддав їм. Він є Христос, цебто Помазанник Божий! Той, що у собі носить помазання Духом Святим. Тому сьогодні у цій Літургії ми освятили святе миро, для помазання Божого люду. Те миро, яким будуть помазуватися ті діти, яких будемо після Хрещення приносити і уділяти їм Таїнство Миропомазання. Яким будуть помазуватися Божі Престоли, на яких служитиметься Безкровна Жертва. І всі інші речі, яким уділиться Тайна Духа Святого.
Христос сьогодні дав своїм учням споживати Своє Тіло і Кров, ту свою присутність в тому світі і те Своє Божественне життя дав їм, щоб воно ввійшло в їхнє життя і зробило з Ним єдинокровними. Зробило їх з Ним єдиним тілом, тобто Церквою Христовою, а Він є Главою цього Тіла і цієї Церкви.
Він сьогодні умив учням ноги, очищуючи таким чином кожного з нас із скверні гріха, але показуючи, що Він є служитель, слуга, який прийшов до нас у цьому вигляді, щоб нас омити, освятити і зробити причасниками Святості Самого Бога.

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»
Оця Тайна Вечеря була першою Божественною Літургією. Божественна Літургіяце не є наше служіння Богові, Божественна Літургія - це є той момент, коли знову і знову Христос, наш Учитель, наш Спаситель приходить, щоб послужити – мені і вам. Кожної Божественної Літургії Він приходить, щоби зробити нас своїми дітьми, накормити нас Своїм Тілом і Своєю Кров’ю, щоб обмити мою скверну, полити на мої рани оці Божественні ліки, які би мене зцілили і знову привели до дому Небесного Отця. В Божественній Літургії Христос служить мені, кожному з нас так, як ми бачили Його сьогодні на колінах переді мною, умиваючим ноги.
«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми..»
Сьогодні Церква святкує установлення Тайни Євхаристії, але водночас Тайни Священства, тому я хочу щиро привітати сьогодні наших владик, свіщеників і дияконів з цим великим днем. Сьогодні вкотре Христос продемонстрував у цілій Церкві велич тої Тайни Священства. Бо те Священнослужіння – це є виконування тої служби служіння, яку виконав, виконує і буде виконувати до кінця світу через нас наш Божественний Учитель і Спаситель.
Але цим не закінчується. Далі…

«Вечері Твоєї Тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм Тайну не повім і поцілунку не дам тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся тобі. Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм…»
Бо ці дні є не лише моментами надзвичайного упокорення служачого нам Бога. Це є дні відречення від Нього, коли один з учнів продав Його, видав Його на Муки і на Розп’яття. Сьогодні Христос видається в руки кожного з нас. Церква застерігає нас не цілувати Його, як Юда, який пізніше його продасть, насміється з цього Його упокорення, з цього Його немимовного Таїнства Спасіння, але кличе нас бути подібними до того розбійника, який буде розп’ятий праворуч Нього: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм…». Нехай це буде спосіб наближення кожного віруючого до Христа в цих днях. І тоді Він скаже «сьогодні» кожному з нас «вже сьогодні будеш зі мною в Раю». Амінь.
Слава Ісусу Христу.



Джерело:
Мандрівники Христа Царя

пʼятницю, 22 квітня 2011 р.

22.04.2011р. Б. / Глава УГКЦ: італійцям не спаде на думку будувати «римський світ»

Патріарх

Главу Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава (Шевчука) непокоїть підміна понять, коли говорять про «російський світ».

Як передає кореспондент УНІАН, про це глава УГКЦ заявив сьогодні журналістам у Києві.

«Я дуже ретельно стежив за ідеєю формування того «російського світу», зокрема, для мене дуже багато значило, що цю ідею чітко сформулював патріарх КИРИЛ, виступаючи на з’їзді росіян. Мене стурбувала певна підміна понять… Якщо «російський світ» означає певні культурні, церковні зв’язки між Росією і російською діаспорою, то, вважаю, це цілком нормально. Також вважаю, що росіяни, які проживають на території України мають право на існування в контексті «російського світу». Та коли цей «рускій мір» перестає бути тільки «російським світом» і проектується як певний цивілізаційний простір, де українці мають бути обов’язковою, невід’ємною його складовою, то тут уже виникає багато запитань», – зауважив він.

Глава УГКЦ навів приклад, що «ніколи італійцям (римлянам) не спаде на думку будувати сьогодні «римський світ» і переконувати французів чи іспанців, що вони є колишні латиняни, тому повинні належати до «римського світу». Сказали б, що це певний анахронізм. Уявіть собі, що якийсь достойник з Риму приїхав у Португалію чи Францію таке пропагувати, то його б просто висміяли і більше б не сприймали серйозно», – вважає Блаженніший СВЯТОСЛАВ», – заявив глава УГКЦ.

Водночас він сказав, що поважає прагнення Росії зберігати свою єдність у світі. «Але коли мені кажуть, що я мушу позбутися свого українства, бо це ідея австрійської ідеології і що української нації як такої не існує, то я, м’яко кажучи, часом чуюся ображеним», – зауважив глава УГКЦ.

За його словами, він себе «вважає українським патріотом». «І хочу ним бути, та це не значить, що у такому випадку я маю бути русофобом чи людиною, яка негативно ставиться до інших українських сусідів. Зовсім ні», – сказав він.

Джерела:

УНІАН


Мандрівники Христа Царя

22.04.2011р. Б. / Глава УГКЦ: рішення парламенту про «червоні прапори» - невдале

Патріарх

Святкуючи перемогу над одним людиноненависницьким режимом, підносячи символіку іншого такого самого, - невдале рішення.

Таку думку висловив Глава Української Греко-католицької церкви Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) журналістам.

За його словами, якщо Верховна Рада ухвалює рішення святкувати День Перемоги на офіційному рівні з червоним прапором, як символом перемоги над фашизмом, таке рішення задовольнить якусь одну частину суспільства, а іншу, більшу – образить.

На думку глави УГКЦ, якщо Верховна Рада бажає чути голос усього українського суспільства, вона цього не робитиме. «Зокрема, саме тому, що такого типу символіка пов’язана з тоталітарними особами. Як на мене, можна шукати здоровіші розв’язки, аби об’єднати українське суспільство, нікого не зневажаючи», – сказав він.

Як повідомляв УНІАН, Верховна Рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” (щодо порядку офіційного використання копій прапора перемоги).

За таке рішення проголосувало 260 з 375 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі, проти - 52.

Законом передбачено, що “Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу та його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни. Зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії”.

Джерела:

УНІАН


Мандрівники Христа Царя

22.04.2011р. Б. / УГКЦ чекає на повернення церковного майна та реабілітацію

Патріарх

Українська Греко-католицька церква чекає від Президента України Віктора ЯНУКОВИЧА на реституцію церковного майна та реабілітацію церкви.

Як повідомляє Департамент інформації УГКЦ, про це глава УГКЦ Блаженніший Святослав (ШЕВЧУК) заявив на зустрічі з Президентом України В.ЯНУКОВИЧЕМ, яка сьогодні відбулася в Києві.

«Я говорив, що наша Церква свого часу була репресована сталінським режимом і ще до сьогоднішнього часу чекає своєї реабілітації», - сказав Блаженніший СВЯТОСЛАВ, зауваживши, що питання повернення церковного майна торкнули майже всі представники Церков і релігійних організацій, що також були присутні на цій зустрічі.

«Тут не йдеться лише про храми. Мова йде про інші види майна, які наша Церква мала, оскільки Церква не лише молиться, а також займається виховною, навчальною, просвітницькою діяльністю», – сказав першоієрарх УГКЦ і висловив переконання, що зі свого боку Церква до практичного вирішення цього питання готова.

Також Блаженніший СВЯТОСЛАВ порушив питання богословської освіти в Україні. Він висловив вдячність владі за те, що нарешті богослів’я визнано окремим напрямком гуманітарних наук. У той самий час першоієрарх наголосив на необхідності здійснення подальших важливих кроків, з тим, щоб богослів’я «могло дійсно реально бути відкритим для акредитації на державному рівні у навчальних закладах України».

Президент України привітав Блаженнішого СВЯТОСЛАВА з недавнім його обранням главою УГКЦ великим букетом білих троянд.

Джерела:

УНІАН


Мандрівники Христа Царя

четвер, 21 квітня 2011 р.

21.04.2011р. Б. / СТРАСТНИЙ ЧЕТВЕР. Великодні Богослужіння з Патріаршого Собору Воскресіння Христового -- online (РОЗКЛАД)

Патріарх

У Страсний четвер Блаженніший Святослав уперше здійснить Чин вмивання ніг

У Страсний (Чистий) четвер, 21 квітня, Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук), очолить Вечірню з Літургією Василія Великого та вперше здійснить Чин вмивання ніг дванадцятьом священикам. Урочистості проходитимуть у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві (вул. Микільсько-Слобідська, 5). (Літургія розпочнеться о 7-00, Чин вмивання ніг – 9-00).

«Першим жестом – який ми звершуємо у катедральних храмах під час чину вмивання ніг саме у Великий четвер – Христос у видимий і зворушливий спосіб упокорює себе перед власними учнями і вказує їм на те, що Він є серед них як слуга. … Таким чином Спаситель навчає нас, що Його священство не є запорукою людського владарювання чи привілеєм. Бути священиком – означає бути для всіх слугою, бути тим, хто щодня обмиває людську нечистоту, тобто служить ближньому за прикладом свого Господа», - наголошує Блаженніший Святослав у Посланні до священнослужителів УГКЦ .

На думку керівника Департаменту інформації УГКЦ о. Ігоря Яціва, вмивання ніг є «чудовим жестом, започаткованим Христом-Спасителем, щоб пригадати всім, хто має владу, чи то духовну, чи світську, що вона є дарована для служіння людям, і Церква звертає увагу вірних на це щороку у Чистий четвер».

Нагадаємо, що цього дня під час Тайної вечері Ісус встановив дві святі тайни: Священства та Євхаристії. Крім того, щороку в Чистий четвер у храмах освячують антимінси – полотна з часточками мощів, які лежать на престолах. Без антимінса не можна відправляти Літургії. Того дня освячують також миро для тайни Миропомазання».

Запрошуємо зацікавлених журналістів до участі у Богослужіннях та висвітленні святкових подій.


Патріарший_Собор

Усі богослужіння Страсного тижня, Великодня та Світлого тижня, які відбуватимуться у Патріаршому соборі Воскресіння Христового у Києві, можна дивитися в інтернеті. Для підключення прочитайте нашу інструкцію.

Зараз ми робимо заходи для налагодження не тільки відео, але й аудіотрансляції. Слідкуйте за нашими повідомленнями.


Розклад Богослужінь на Страсний Тиждень

Страсна Середа (20 березня):

6.30 – Утреня, Часи

18.00 – Літургія Передшеосвячених Дарів

19.15 – Молебень за узалежнених


Великий Четвер (21 квітня):

6.00 – Утреня, Часи

7.00 – Вечірня з Літургією Василія Великого

18.00 – Утреня Страстей


Велика П’ятниця (22 квітня):

8.00 – Царські Часи

12.00 – Вечірня з винесенням Плащаниці

18.00 – Єрусалимська Утрення


Велика Субота (23 квітня):

8.00 – Часи

9.00 – Вечірня з Літургією Василія Великого

14.00 – 21.00 – Посвячення пасок


Неділя (24 квітня) – Воскресіння Христове:

4.30 –Надгробне, Воскресна Утреня

5.45 – Свята Літургія, Посвячення пасок

7.30 – Свята Літургія, Посвячення пасок

9.00 – Свята Літургія, Посвячення пасок

18.00 – Воскресна Вечірня, Утреня

Додаткова інформація за тел.: 569-41-54

Джерело:

Департамент інформації УГКЦ

середу, 20 квітня 2011 р.

20.04.2011р. Б. / Світ досі не знає, чи генетично модифіковані організми шкідливі, – італійський експерт в УКУ

УКУ
Світова спільнота бере участь у глобальному експерименті, споживаючи ГМО. Досі не зрозуміло, чи генетично модифіковані продукти шкідливі для людини. Наслідки цього експерименту ми зможемо дізнатися лише згодом.
Таку думку висловив професор біоетики, медик, о. д-р Мавріціо Фаджоні з римського університету Альфонсіана. 18-20 квітня він читає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».
За його словами, мільйони гектарів генномодифікованих рослин збільшуються з кожним днем. «Вже зараз ці процеси контролювати неможливо, адже за цим стоять великі економічні та соціальні інтереси. Ніколи в природі процеси так швидко не змінювалися, як зараз. Тому перед медиками, вченими та науковцями стоїть завдання – швидко приймати рішення. До того ж у світі досі немає закону, який би регулював збільшення ГМО», – зазначив під час лекції в УКУ о. д-р Мавріціо Фаджоні.
УКУ
Також на лекціях у Школі біоетики УКУ о. Фаджоні розповість про біотехнології, генетичні втручання, які застосовують до людини, тварин та рослин. «Ми також говоритимемо про генетично модифіковані організми, про технологію штучного запліднення, клонування та стовбурові клітини», – додав професор.
Довідка
Отець Мавріціо Фаджоні закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія). У 1975 році отримав диплом з медицини та хірургії. Вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція. Філософські та богословські студії завершив у 1989 році у богословському центрі Fiorentino. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув в римській академії Альфонсіяна.
Доктор Фаджоні викладає біоетику в академії Альфонсіяна. Як гостьовий професор, читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція), в Папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Як професор викладав на програмах з біоетики (Університет Камерно, LUMSA, Католицький Університет Риму).
УКУ
З 2005 року член-кореспондент Папської Академії Pro Vita. З 2006 року – Радник Трибуналу Апостольської Пенітенціарії.
Джерела:

20.04.2011р. Б. / Отець-доктор Мавріціо Фаджоні: «Бог дав нам розум, тому ми не можемо лікувати одну людину, знищуючи життя іншої»

о.Ігор Бойко
Про втручання у геном людини, зокрема про моральний і медичний аспекти використання ембріональних стовбурових клітин та альтернативні джерела стовбурових клітин, які не завдають шкоди людському життю, в інтерв’ю для «Католицького оглядача» розповів італійський професор біоетики, медик, о. д-р з римського університету Альфонсіана, який 18–20 квітня читає курс лекцій у Школі біоетики УКУ на тему «Біоетика і маніпуляції людським життям».
Отче, які, на Вашу думку, проблеми з втручанням у геном людини зараз стоять особливо гостро в суспільстві?
Коли ми говоримо про втручання в геном людини, то існує три такі ділянки, де ми найбільше можемо про це говорити. Перша стосується саме того, що ми взагалі знаємо про геном людини. Отже, взаємозв’язок між людським геномом і особистістю. Власне це всі відкриття, які пов’язані з геномом людини і які абсолютно змінюють наше уявлення про людину, яке ми мали до цього часу. І тут існує ризик, що людину буде зведено до предмета, тобто особу перестанемо розуміти як цілісність… І тому це і культурна, і наукова проблема.
Друга ділянка стосується генетичної діагностики, і це вже щоденна проблема медицини. Генетика дає можливість сьогодні робити багато різних досліджень, пренатальну діагностику на генетичному, хромосомному рівні , яка виявляє ріні дефекти. Хоча, на жаль, ще є дуже велика прірва поміж діагнозом і лікуванням. Ми можемо робити діагноз багатьох хвороб, генетичних і хромосомних, але поки що ми не вміємо їх усіх лікувати.
Проблемою є те, що генетична діагностика сьогодні найчастіше пов’язана з абортом. І цей аборт вибіркового або євгенічного типу, тобто вибираємо лише здорових дітей, а тих, які не відповідають певним стандартам, які не є тої якості, якої би мали бути, вбиваємо. І це парадокс – в наслідок медичних досліджень гинуть немічні, кволі та слабші. Але це не є завданням доброї медицини.
Це стосується і генетичної діагностики, яка пов’язана із технологіями штучного запліднення?
Так, це те, що ми називаємо преімплантаційна діагностика. Створюють багато ембріонів за допомогою технологій штучного запліднення у пробірці, але вибирають тільки ті ембріони, які є доброї якості. Інших знищують або заморожують, або використовують як матеріал для наукових досліджень, експериментів… Але це знову парадокс, тому що ми з одного боку створюємо ці ембріони, щоб вони могли жити, але потім самі вбиваємо їх . Тому що ми є суспільством, яке хоче завжди перемагати і серед нас нема місця для тих, хто програє.
Третя проблема саме полягає в тому, що ми говоримо про терапію, генетичне лікування. І ця терапія сьогодні є лише на експериментальній стадії. Деякі експерименти дали негативні результати, тому що гени були перенесені за допомогою різних вірусних механізмів, які спровокували чимало нових хвороб. Ми всі покладаємо великі надії саме на генну терапію, проте, напевно, треба ще багато часу, щоб ми зуміли правильно її застосувати на практиці. Нова проблема, яка постає перед нами, це так зване генетичне покращення людини. Медицина, без сумніву, може лікувати багато хвороб, і за допомогою генної інженерії одного дня ми дійдемо до того, що зможемо покращувати людський організм ззовні та всередині. Ми зможемо зробити людей вищими, кращими, гарнішими, розумнішими. І це ніби виглядає з одного боку добре. Дехто думає навіть, що так можна змінити людську природу, це називається трансгуманізм, який виникає з того, що людина невдоволена сама собою, і з її постійного бажання створити надлюдину. Але медицина не може робити нову дискримінацію. Медицина повинна служити людям, тому саме в генетиці ми маємо, з одного боку, багато надії, а з іншого – великий страх. І тому біоетика має допомогти людям завжди служити іншим. Ми, католики, вважаємо, що біоетика – це вміння дбати про інших. І Церква абсолютно не боїться ані техніки, ані науки. Але наука без етики нічого доброго не може продукувати. На жаль, економічні інтереси завжди мають більшу владу, більший потенціал.
Розкажіть, будь ласка, про джерела стовбурових клітин і моральний аспект використання ембріональних стовбурових клітин, коли фактично, щоб когось вилікувати, іншу особу доводиться вбити.
Загалом, є чотири джерела, з яких можна брати стовбурові клітини. Перше – дорослі стовбурові клітини, так звані гемопоетичні. Це клітини, з яких формується кров. І також, коли ми говоримо про трансплантацію кісткового мозку. Друге джерело, звідки ми можемо брати стовбурові клітини, це – пуповинна кров, Тобто та кров, яка є в пуповині. Ці стовбурові клітини дуже корисні, тому слід збільшувати можливості зберігання цих клітин. Треба створювати громадські банки пуповнної крові. Третім джерелом походження є стовбурові клітини з ембріонів. На жаль, значна частина стовбурових клітин, які використовують сьогодні, походить з ембріонів, які спеціально створюють, але потім залишають, і вони стають матеріалом для науковців. І це означає, що знищують людське життя на самих початках його існування. Зараз існує дуже багато досліджень стосовно стовбурових клітин, але ще жодне з них не дало свого бажаного результату. Але це проблема наукова, а не етична. Етична проблема полягає в тому, що ми не можемо нищити людське життя, навіть якщо тим самим ми робимо добро для когось іншого. Багатьом науковцям це важко зрозуміти, дуже часто вони кажуть: «Ну вони і так вже консервовані, заморожені, ми їх все одно втратимо, щоб їх не втратити, використаємо, як матеріал». Але в будь-якому випадку йдеться про людські істоти, навіть якщо вони кволі, немічні та незахищені – це людське життя.
Четверте джерело походження стовбурових клітин – науковці навчилися омолоджувати стовбурові клітини, які походять з дорослого організму, тобто перепрограмовувати ці клітини. Коли клітини, це можуть бути, наприклад, клітини шкіри, можна зробити дуже подібними до ембріональних стовбурових клітин. Не знаємо поки що, чи ця техніка має стовідсоткову гарантію ефективності, але якщо її ефективність стане реальністю, тоді зможемо мати стовбурові клітини на такому самому рівні, що і ембріонального походження, але без знищення ембріонів. Кожен із нас мав би свої стовбурові клітини, які походять з нашого особистого організму. Це нова дорога, і багато католицьких біоетиків стоять на тому, що саме цей напрям треба розвивати. Я вірю, що природа має сама в собі різні способи, якими може нас зцілювати, лікувати, якщо людина лише навчиться використовувати її. Важливо завжди пам’ятати, що навіть коли якась дорога до мети обривається, то можна знайти іншу, яка може бути навіть кращою. Господь Бог дав нам розум, тому ми повинні лікувати інших, дбати про них, але ми не можемо цього робити ціною людського життя. І це стосується всіх, особливо коли говоримо про людські ембріони, слабкі та незахищені.
Отже, з цих чотирьох методів три абсолютно дозволені Церквою, крім ембріонального. І перших два вже успішно використовують в італійських клініках, зокрема, в італійській клініці «Бамбіно Джезу», до Біоетичної Ради якої належите і Ви, отче?
Так, звичайно, використовують.
Що стосується стовбурових клітин з пуповинної крові, чи можна з часом сподіватися на їхню більшу ефективність, аніж ембріональних, звісно, не кажучи вже й про моральні переваги, а ще й про переваги біологічні?
З наукового погляду, коли ми говоримо про стовбурові клітини з пуповини, то вони є справжніми стовбуровими клітинами. Натомість стовбурові клітини, які ми беремо з ембріонів, це ті клітини, яких ми змусили стати стовбуровими, коли ми їх переносимо в інший організм, вони продукують онкологічні захворювання. Натомість стовбурові клітини з пуповинної крові не дають цього ефекту. Той, хто працює із стовбуровими ембріональними клітинами, хоче мати саме ці клітини, які будуть в майбутньому диференціюватися в різний спосіб. Стосовно стовбурових клітин, які беруться з пуповини, вони є більше дозрілими. Вони вже більше диференційовані. Вони є приблизно посередині між стовбуровими клітинами дорослого організму і ембріональними. Але ми можемо дуже добре з ними працювати. Пошуки і дослідження зараз тільки на самих початках, і тому є багато надій, що стовбурові клітини пуповинного походження можуть дати дуже добрий результат.
Наталя Гадьо, спеціально для «Католицького Оглядача»
Довідка УКУ
Отець Мавріціо Фаджоні – закінчив медичний факультет університету в м. Піза (Італія), де 1975 року отримав диплом з медицини та хірургії. Потім вивчав ендокринологію в університеті м. Флоренція і вступив на філософські та богословські студії до богословського центру Фйорентіно, які закінчив 1989 року. Ліценціат і докторат з морального богослов’я здобув у римській академії Альфонсіяна, де зараз викладає біоетику. Як гостьовий професор о. Мавріціо читає лекції на факультеті Центральної Італії (м. Флоренція), в Папських університетах Regina Apostolorum та Антоніанум (м. Рим). Також викладав на програмах з біоетики в європейських університетах (Університет Камерно, LUMSA, Католицький Університет Риму). Від 2005 року є членом-кореспондентом Папської Академії Pro Vita і від 2006 року – Радником Трибуналу Апостольської Пенітенціарії.
На фото о. д-р Мавріціо Фаджоні та керівник Школи біоетики УКУ о. д-р Ігор Бойко
Джерело:

вівторок, 19 квітня 2011 р.

PeopleString Alert: Mailbox Cashbox Video Tutorial

PeopleString Alert: Mailbox Cashbox Video Tutorial: "Click Here: PeopleDollar Weekly Updates"

Запрошую Вас приєднатися абсолютно БЕЗКОШТОВНО і без будь-яких додаткових вкладень до СОЦІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ США - для КОНТАКТІВ, СПІЛКУВАННЯ та ЗАРОБІТКІВ. Адже компанія готова поділитися з Вами 70% своїх прибутків...
http://peoplestring.com/?f=pidlypchuk17056
А за цим посиланням Ви знайдете інформацію на моєму блозі, де є пояснення, доказ виплат та два, створені мною, відео-уроки про те, як зареєструватися і заробляти у PeoplString рідненькою мовою:
http://katekhytyka-3.blogspot.com/

понеділок, 18 квітня 2011 р.

НАМ ТРЕБА, НАРЕШТІ, ВИЗНАЧИТИСЯ

бандерівці

Ігор ЛОСЄВ

НАМ ТРЕБА, НАРЕШТІ, ВИЗНАЧИТИСЯ

...Я отримав премію імені Джеймса Мейса за громадянську позицію. Саме вона примушує мене сьогодні висловитися на правах рядового читача газети «День». Дуже багато духовних і соціальних виразок сучасної України, як у краплі води, відбивається в ставленні нашої ліберальної інтелігенції до українського збройного національно-визвольного руху. З одного боку, ці люди позиціюють себе як патріоти України, але водночас не визнають учасників визвольної війни 1940 — 1950 рр. на західних землях за те, що вони діяли «неліберально», «недемократично», «нетолерантно». Наскільки в принципі можуть бути «ліберальними» будь-які рухи, що ведуть збройну боротьбу, чомусь не запитують.

Дивно, але саме тільки до українського Резистансу висуваються надпідвищені морально-етичні вимоги, про які ніхто не згадує, коли йдеться про всіх інших: наскільки гуманними були голландські «гези», котрі боролися проти іспанських окупантів, наскільки гуманними були «лібертадори» Південної Америки Болівар і Сан-Мартін, італійські «червоносорочечники» Джузеппе Гарібальді, угорські повстанці 1848 року, балканські антитурецькі гайдуки, антифранцузькі партизани Алжиру та Індокитаю, єврейські партизани британської підмандатної Палестини, солдати й офіцери польської Армії Крайової, антианглійські ірландські бойовики та багато інших. Зате від ОУН-УПА вимагають, щоб там кожен був мало не Махатмою Ганді.

Цікаво б виглядав цей індійський гуманіст де-небудь у Західній Україні якого-небудь 1947 року в... катівні радянських каральних органів. Звісно, НКВС-МДБ, СС і гестапо виглядали феноменально людинолюбними, — на їхньому тлі ОУН-УПА, звичайно, програє. А треба було розпочати дискусію з товаришем Сталіним і партайгеносе Гітлером про права людини, ліберальні цінності, громадянське суспільство і про інші хороші речі. Це — рівень розуміння проблем певною частиною нашої інтелігенції.

Ось тут нещодавно шанований академік-філософ подарував товаришам комуно-москвофілам іще один «аргумент»: виявляється, крім усіх інших її «гріхів» ОУН була членом якогось «Міжнародного фашистського інтернаціоналу». За допомогою друзів, зокрема й професорів-істориків, я перерив усі енциклопедії та Вікіпедії, але нічого не знайшов. І ніхто з істориків не зміг мені допомогти. Адже якщо подібна організація будь-коли існувала, то вона повинна була мати керівні органи, статутні та програмні документи, штаб-квартиру, пресу, проводити якісь з’їзди, конгреси, конференції тощо.

Ніде нічого... Жодних слідів. Зате всі комуністичні інтернаціонали: і перший, і другий, і другий з половинкою, і Комінтерн, і четвертий на чолі з Львом Троцьким — на місці, з усією їхньою бурхливою діяльністю. Певна річ, кожен індивід може мати свої переконання, смаки та уподобання, але з фактами треба поводитися акуратно.

Деякі інтелектуали приголомшують політичною наївністю. Ось, наприклад, «відкриття»: «З другого боку — і про це нам зараз вести мову вкрай складно, — в ім’я української нації та державності були скоєні злочини». На жаль, певна частина української інтелігенції переживає нині свій дитячий період розвитку. Давайте порахуємо, скільки злочинів було скоєно в ім’я російської нації та держави, в ім’я польської, угорської, іспанської, англійської, французької і так далі. Але там подібні факти переважна більшість суспільства не сприймає як підставу для тотальної дегероїзації борців за національні інтереси. Нехай надсуворі критики ОУН-УПА назвуть хоча б один «стерильно чистий» збройний рух за незалежність. Що, Армія Крайова була безгрішною? Але в нинішній Польщі це однозначно героїчна організація. Інтелектуали, що зібралися під обкладинкою книжки «Пристрасті по Бандері», принаймні деякі з них, закликають «розпочати деконструкцію тих міфів, які ділять схід і захід», на практиці радячи нам, визнаючи незалежність України, одночасно зректися тих, хто за цю незалежність жертвував собою. Але народ, який зрікається своїх героїв, завжди буде бидлом. Наше небажання дати чесну оцінку своєму минулому та героїчній епопеї ОУН-УПА — це показник нашої холуйської безпринципності (від якої не рятує й проживання в демократичній заокеанській діаспорі) і відповідь на запитання, чому ось уже 20 років ми живемо в такому лайні: економічному, політичному, соціальному та духовному. Нас закликають: «виробити історичний дискурс, що служив би всім громадянам України, незалежно від етнічного походження...». Зокрема й тим, хто люто ненавидить Україну, на кого словосполучення «українська держава» діє, мов червона ганчірка на колгоспного бугая?

Не сумніваюся, що люди, котрі мислять категоріями пристосовництва, капітуляції, догоджання створять такий «історичний дискурс», уже створили. Ті, хто вічно сидить на двох стільцях, спраглі догодити «і нашим, і вашим», примирити жертву й ката, окупанта й окупованого, героя й покидька, пропонують сьогодні викинути з української історії найгероїчніші її сторінки. Що ж, полку Д.В. Табачника прибуло. Хто-хто, а ліберальствуюча частина нашої інтелігенції не повинна ображатися на цього діяча тому, що сама недалеко від нього пішла.

А схід і захід в Україні — проблема швидше штучно створювана політиками й антидержавними силами, ніж реальна. Скаржаться наші псевдоукраїнські ліберали, мовляв, на сході не сприймають Петлюру, Бандеру, Коновальця, Шухевича й так далі А що, панове, ви розповіли жителям південного сходу про українську історію? Адже ці території з милості ледачого, боязкого та бездарного офіційного Києва були на два десятиліття віддані в оренду кремлівській пропаганді, через яку українському голосу було так важко пробитися. Але коли він усе-таки пробивався, відгук завжди був. Кілька років тому автор цих рядків придбав видану в Харкові російською мовою книжку «Степан Бандера. Биография». Видавництво обійшлося без компліментів і прокльонів, усе там викладено сухо й об’єктивно. Книжку відвіз до свого рідного Севастополя. Вона пішла по руках з квартири до квартири, стала бестселером, і один місцевий великорос, коли її прочитав, сказав про лідера ОУН: «Так він же був великою людиною!» Чому я на свою доцентську зарплату можу вести таку роботу, а видатний хоружівський патріот з усією своєю камарильєю за п’ять років президентської каденції нічого подібного не зробив? Більше того, сприйняття громадянами лідера революційної ОУН, за оцінками соціологів, за ці роки навіть погіршилося — не інакше як через те, що в Ющенку почали бачити бандерівця.

А видавати укази про присвоєння Героя Бандері за п’ять хвилин до того як підеш з посади — багато розуму й героїзму не треба. Йдеться про те, щоб, усе-таки, доклавши колосальних зусиль, змінити суспільні настрої у сприятливий для України бік, виграти велику битву ідей, а не про те, щоб препарувати свою історію на догоду тим, хто жодної України в Україні не хоче.

Наші історики-малороси — люди безмірно наївні. Вони думають, що зможуть утихомирити українофобів, здавши їм усі принципові українські позиції в історії. Не утихомирять. Менше ніж на ліквідацію української держави українофоби не погодяться. І спроби наших «усесвітньочуйних», але глухих до самої України інтелектуалів усидіти своїм задом на всіх стільцях, закінчаться падінням на підлогу. Я наведу знаменитий уривок з тексту Івана Франка, на підставі якого наші «общечеловеки» від історії зможуть звинуватити його в «ксенофобії» й «агресивному націоналізмі»: «Все, що йде поза рами нації це або фарисействує людей, що інтернаціональними ідеалами раді б прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді б широкими «вселюдськими» фразами прикрити своє духовне відчуження від рідної нації. Може бути, що колись надійде пора консолідування якихось вільних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але це може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені й коли національні кривди та неволення відійдуть у сферу історичних спомінів».

«Пристрасті по Бандері» є віддзеркаленням тих хитань і метань, що властиві нашій майже демократичній інтелігенції, яка досі не може чітко визначитися з незалежною Українською державою. З одного боку, вона «за», з другого... Той, хто є послідовним патріотом своєї країни, не може відрікатися від тих, хто боровся за її незалежність. Ніде в світі борців за незалежність не піддають остракізму. Це відбувається лише в Україні. І це ненормально. А в ненормальному суспільстві не може бути нормального життя. Може, досить уже бродити «пустелею»?

У статті «Я вчуся розуміти» її автор кримчанин Павло Казарін пише: «Мені, онукові двох ветеранів Великої Вітчизняної, ніколи не будуть близькими ідеали (незалежна Україна! — І.Л.) і методи ОУН-УПА та Степана Бандери». Вочевидь, моєму землякові близькі методи та ідеали сталінських партизанів, від яких місцеві жителі страждали не менше, ніж від нацистських карателів, про що свідчить безліч радянських архівних документів? Або ідеали Червоної Армії, а ще більше методи Червоної Армії 1945 року у Східній Пруссії?

Ось уривок з книжки спогадів, виданої в Москві 2009 року. Вона називається «Война все спишет. Воспоминания офицера связиста 31-й армії». Її автор — колишній радянський лейтенант Леонід Рабічев. Цитую: «Да, это было пять месяцев назад, когда войска наши в Восточной Пруссии настигли эвакуирующееся из Гольдапа, Инстербурга и других оставляемых немецкой армией городов гражданское население. На повозках и машинах, пешком, — старики, женщины, дети, большие патриархальные семьи медленно, по всем дорогам и магистралям страны уходили на запад. Наши танкисты, пехотинцы, артиллеристы, связисты нагнали их, чтобы освободить путь, посбрасывали в кюветы на обочинах шоссе их повозки с мебелью, саквояжами, чемоданами, лошадьми, оттеснили в сторону стариков и детей и, позабыв о долге и чести и об отступающих без боя немецких подразделениях, тысячами набросились на женщин и девочек. Женщины, матери и их дочери, лежат справа и слева вдоль шоссе, и перед каждой стоит гогочущая армада мужиков со спущенными штанами. Обливающихся кровью и теряющих сознание оттаскивают в сторону, бросающихся на помощь им детей расстреливают. Гогот, рычание, смех, крики и стоны. А их командиры, их майоры и полковники стоят на шоссе, кто посмеивается, а кто и дирижирует, нет скорее, регулирует. Это чтобы всех их солдаты без исключения поучаствовали... Полковник, тот, что только что дирижировал, не выдерживает и сам занимает очередь, а майор отстреливает свидетелей, бьющихся в истерике детей и стариков... До горизонта между гор тряпья, перевернутых повозок трупы женщин, стариков, детей... Получаем команду расположиться на ночлег. Мне и моему взводу управления достается фольварк в двух километрах от шоссе. Во всех комнатах трупы детей, стариков, изнасилованных и застреленных женщин». (С.193 — 195). «Визвольна» місія в натурі... А ці ідеали й методи Червоної Армії близькі внукові двох ветеранів Великої Вітчизняної Павлу Казаріну?

То допоки ж у нас пануватимуть подвійні стандарти, коли в Україні триває розпочатий комуністами, НКВС—МДБ—КДБ процес шельмування ОУН-УПА, а Червона Армія залишається «священною коровою», святою та непогрішимою? І обговорювати злочини Червоної Армії не можна, це абсолютне табу, це той «скелет», який не можна виймати з шафи. Як же на тлі подібних демонстративно-зухвалих подвійних стандартів можна говорити про об’єктивність і прагнення правди історії? Об’єктивність починається там, де до будь-яких явищ застосовується одна й та сама шкала оцінок, а не там, де злочини, скоєні симпатичною політичною силою, розглядаються як доброчесність або замовчуються, а скоєні ідейними опонентами — засуджуються повністю й без будь-якої уваги до обставин. Об’єктивність можлива там, де немає виправдувального та звинувачувального ухилу залежно від політичних симпатій.

Нам треба нарешті визначитися. Якщо ми не визнаємо національно-визвольного руху в Україні, то ми не повинні визнавати і його найвищу мету — державну незалежність нашої країни. Від зречення героїв визвольної боротьби до зречення України як нації та держави — один крок. Лукаві ж голоси політичних і псевдонаукових «сирен»: відмовтеся й тоді вам стане легше жити — чергова диявольська спокуса, піддавшись якій можна втратити все, в ім’я чого впродовж століть приносилися величезні жертви. Хто став на шлях капітуляції, закінчить повним крахом. Почитайте в «Дні» №42—43 статтю одеського політолога Павла Ковальова, в якій яскраво показується, до чого призводять толерантність і загравання з сепаратизмом і українофобією. Протягом 20 років я спостерігав усі ці сюжети у себе вдома, в Криму. Толерантність до антидержавних сил дуже часто закінчується не миром, а великим кровопролиттям. Якщо ми не хочемо бути молотом, то неминуче станемо ковадлом... Так дуже часто було в нашій історії.

Газета «День» №57, п'ятниця, 1 квітня 2011

Джерело:

БАНДЕРІВЕЦЬ

неділю, 17 квітня 2011 р.

17.04.11р. Б. / Блаженніший Святослав у першому пастирському посланні до молоді: «Не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами»

Патріарх

«Сьогодні Церква потребує вашої спонтанності та інтуїтивного відчуття реальності Бога, що є присутнім між нами. Саме ви є устами, якими Церква вітає цього дня свого Царя, співаючи: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!».

Такими словами Блаженніший Святослав звернувся до молоді у своєму першому після сходження на престол Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви пастирському посланні з нагоди Квітної неділі – святкового дня тріумфального входу Господнього до стольного града Єрусалима.

Як зазначає Першоієрарх УГКЦ, в Католицькій Церкві склалася традиція, що у Квітну неділю особливу увагу звертають на молодь. Цього дня на площі Святого Петра в Римі молоді люди з усього світу збираються на молитву разом зі Святішим Отцем. «Користаю з такої нагоди, щоб за посередництвом цього листа звернутися до вас, запевнити вас у своїй особливій турботі та запросити до діалогу з Божим Словом, яке Свята Церква нам проповідує», – зазначає Предстоятель Церкви у своєму Посланні до молоді.

«Сьогодні Всемогутній Бог зустрічає свій народ вже не за допомогою якогось неживого предмета. Нині Він, Син Небесного Отця, сповнений Святим Духом, приходить особисто і то у видимий спосіб! Ісус Христос відкриває нам можливість особистої зустрічі з Ним», - наголошує Блаженніший Святослав, зауважуючи, що саме до такої зустрічі готує і запрошує нас Христова Церква словами св. Андрея Критського: «Ходімо і піднімімося разом на Оливну гору та вийдімо назустріч Христові, який сьогодні… добровільно зближається до свого святого і блаженного страждання для того, щоб звершити таїнство нашого спасіння» (Слово 9 на Пальмову неділю). На думку Глави Церкви, цим закликом преподобний Андрей підкреслює спонтанність такої зустрічі з обох сторін. «З Божого боку – це рух любові Творця до свого створіння, – любові, яка приведе до страждання, повної самопожертви Сина Божого задля кожного з нас. З людського боку – це спонтанна відповідь молоді на Боже наближення», – каже Глава УГКЦ.

Як наголошує Блаженніший Святослав, саме молоді люди Єрусалима відчули цей рух любові до них: «Їхня реакція була стихійною, незапланованою, чи й навіть немислимою для тогочасної релігійно-політичної еліти. Євангелист Лука передає нам, що «деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали Йому: «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу Вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 39–40). Саме діти і молодь впізнали в Ісусі Христі воплоченого Бога Ізраїля і почали вигукувати: «Осанна!» – що означає «Спаси нас!», - пригадує Першоієрарх УГКЦ. «Прагнення молодої людини любити і бути любленою відкрило її до божественної любові, бо спасти – означає дарувати в любові життя, – життя вічне», – підкреслює Блаженніший Святослав.

Як зауважує Предстоятель Церкви, у наш час вроджена юнацька релігійність, пошук за вічною Любов’ю, якою є Господь, нерідко зранені та окрадені: «Нам важко дозволити себе любити, бо боїмося бути обдуреними і використаними. Та й самі ми часто не спроможні любити. Ми більше цінуємо речі, віртуальні розваги та спілкування в соціальних мережах, ніж реальних живих осіб, які є поруч», – наголошує Глава УГКЦ.

На думку Блаженнішого Святослава, ці риси нинішньої культури ізолюють нас, закривають у собі і роблять не здатними до зустрічі. «Тому сучасна молода людина часто почувається глибоко самотньою, навіть у гучному та веселому товаристві. Не зустрівши Господа, вона не може зустрітися із собою», – резюмує Глава Церкви.

«Господь сьогодні переможно входить до Єрусалима – тож сміливо вийдімо Йому назустріч!», – каже Блаженніший Святослав і називає символом перемоги над відокремленістю та самотністю людини стосовно Бога і ближнього ті зелені галузки, якими у Квітну неділю ми вітаємо Господа: «Як потребуємо ми сьогодні цього зеленого знаку пробудження, цього весняного подиху, що ламає стереотипи та упередження, долає сумніви та підозри і впізнає Його, що приходить до кожного з нас», – наголошує Предстоятель УГКЦ.

У цей святковий день, який наближає нас до Пасхи, Першоієрарх Церкви закликає: «Не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами навіть перед тими, які вам забороняють це зробити. Якщо ви замовкнете – то каміння кричатиме!»

«Хоч би як дивно це звучало в сучасній молодіжній культурі, не страхаймося вигукнути Йому: «Осанна во вишніх!» Сьогодні ми не просто беремо в руки посвячені гілочки із ознаками весняного оновлення природи – ми беремо в руки символи перемоги над гріхом і смертю, а через них приймаємо силу Того, хто йде у воскресіння. Переживімо нині разом цю зустріч – і надихнемося силою Любові, якою збудуємо разом наше майбутнє», – завершує своє перше після сходження на престол пастирське послання до молоді з нагоди Квітної неділі Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.




Послання Блаженнішого Святослава,

Верховного Архиєпископа Києво-Галицького,

до молоді

«Тим-то і ми, як отроки, знамена перемоги носячи,

Тобі, переможцеві смерті, воскликуємо:

Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Тропар Квітної неділі

Улюблена у Христі українська молоде!

У святковий день тріумфального входу

Господнього до стольного града Єрусалима

звертаюся до вас зі своїм першим, після

сходження на престол Отця і Глави Української

Греко-Католицької Церкви, пастирським посланням.

В Католицькій Церкві склалася традиція, що у Квітну неділю особливу увагу звертають на молодь. Цього дня на площі Святого Петра в Римі сотні ваших ровесників з усього світу збираються на молитву разом зі Святішим Отцем. Користаю з такої нагоди, щоб за посередництвом цього листа звернутися до вас, запевнити вас у своїй особливій турботі та запросити до діалогу з Божим Словом, яке Свята Церква нам проповідує.

Квітна неділя – це день, який робить нас учасниками особливої події. Ісус Христос підходить до звершення своєї спасительної місії – наближаються Його розп’яття, смерть і воскресіння. І от напередодні своїх страстей Бог Ізраїля у людському тілі приходить до свого народу! Цей прихід провістив був цар Давид, урочисто внісши до Єрусалима ковчег Завіту із зображеними на ньому херувимами, що знаменувало присутність Того, хто сидить на херувимах. Видимий знак присутності Всемогутнього був для ізраїльтян запорукою їхньої непереможності. Бо ж сам Господь перебуває між ними!

Сьогодні Всемогутній Бог зустрічає свій народ вже не за допомогою якогось неживого предмета. Нині Він, Син Небесного Отця, сповнений Святим Духом, приходить особисто і то у видимий спосіб! Ісус Христос відкриває нам можливість особистої зустрічі з Ним. Саме до такої зустрічі готує і запрошує нас Христова Церква словами св. Андрея Критського: «Ходімо і піднімімося разом на Оливну гору та вийдімо назустріч Христові, який сьогодні… добровільно зближається до свого святого і блаженного страждання для того, щоб звершити таїнство нашого спасіння» (Слово 9 на Пальмову неділю).

Преподобний Андрей підкреслює спонтанність такої зустрічі з обох сторін. З Божого боку – це рух любові Творця до свого створіння, – любові, яка приведе до страждання, повної самопожертви Сина Божого задля кожного з нас. З людського боку – це спонтанна відповідь молоді на Боже наближення. Саме молоді люди Єрусалима відчули цей рух любові до них! Їхня реакція була стихійною, незапланованою, чи й навіть немислимою для тогочасної релігійно-політичної еліти. Євангелист Лука передає нам, що «деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали Йому: «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу Вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння» (Лк. 19, 39–40). Саме діти і молодь впізнали в Ісусі Христі воплоченого Бога Ізраїля і почали вигукувати: «Осанна!» – що означає «Спаси нас!» Прагнення молодої людини любити і бути любленою відкрило її до божественної любові, бо спасти – означає дарувати в любові життя, – життя вічне.

Дорога молоде! Христос сьогодні наближається також до вас! Він нині входить у свій град – Єрусалим, яким є кожна наша громада, кожна наша спільнота і серце кожного з нас. Сьогодні Церква потребує вашої спонтанності та інтуїтивного відчуття реальності Бога, що є присутнім між нами. Саме ви є устами, якими Церква вітає цього дня свого Царя, співаючи: «Благословен той, хто йде в ім’я Господнє!» (Ів. 12, 13).

У наш час, на жаль, ця вроджена юнацька релігійність, той пошук за вічною Любов’ю, якою є Господь, нерідко зранені та окрадені. Нам важко дозволити себе любити, бо боїмося бути обдуреними і використаними. Та й самі ми часто не спроможні любити. Ми більше цінуємо речі, віртуальні розваги та спілкування в соціальних мережах, ніж реальних живих осіб, які є поруч. Ці риси нинішньої культури ізолюють нас, закривають у собі і роблять не здатними до зустрічі. Тому сучасна молода людина часто почувається глибоко самотньою, навіть у гучному та веселому товаристві. Не зустрівши Господа, вона не може зустрітися із собою.

Однак Господь сьогодні переможно входить до Єрусалима – тож сміливо вийдімо Йому назустріч! Зелені галузки, якими ми Його вітаємо, є символом перемоги над відокремленістю та самотністю людини стосовно Бога і ближнього. Як потребуємо ми сьогодні цього зеленого знаку пробудження, цього весняного подиху, що ламає стереотипи та упередження, долає сумніви та підозри і впізнає Його, що приходить до кожного з нас! Цього дня до нас, молодої Церкви, яку часто пророки називали Господньою нареченою, звертається пророк Захарія із закликом не боятися: «Радуйся, о дочко Сіону… ось цар твій іде до тебе… верхи на осляті» (Зах. 9, 9).

У цей святковий день, який наближає нас до Пасхи, не бійтеся зустрітися з Христом і не соромтеся визнати себе християнами навіть перед тими, які вам забороняють це зробити. Якщо ви замовкнете – то каміння кричатиме! Хоч би як дивно це звучало в сучасній молодіжній культурі, не страхаймося вигукнути Йому: «Осанна во вишніх!» Сьогодні ми не просто беремо в руки посвячені гілочки із ознаками весняного оновлення природи – ми беремо в руки символи перемоги над гріхом і смертю, а через них приймаємо силу Того, хто йде у воскресіння. Переживімо нині разом цю зустріч – і надихнемося силою Любові, якою збудуємо разом наше майбутнє.

«Благословен хто йде в ім’я Господнє!»


+ СВЯТОСЛАВ

Дано у Києві,

при Патріаршому соборі Воскресіння Господнього,

17 квітня 2011 року Божого, у Квітну неділю

Джерела:

Департамент інформації УГКЦ


Департамент інформації УГКЦ

17.04.2011р. Б. / Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

УКУ



 
17 квітня 2011 року





Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.






* Коротка історія свята
* Про ікону празника
* Тропар та кондак
* Празничний Апостол
* Євангеліє
* Проповідь
Коротка історія
Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.
Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.
У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.
У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.
Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.
Про ікону
Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39).
У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).
Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.
Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.
Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).
Тропар та кондак
Тропар, глас 1: Спільне воскресення перед твоїми страстями запевняючи, з мертвих воздвигнув ти Лазаря, Христе Боже; тим-то й ми, як отроки, знамена перемоги носячи, тобі, переможцеві смерти, воскликуємо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.
Слава: Тропар, глас 4: Погребавши себе разом з тобою через хрещення, Христе Боже наш, сподобилися ми безсмертної жизні через твоє воскресення і, заспіву­ючи, кличемо: Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.
І нині: Кондак, глас 6: На престолі на небі, на жереб'яті на землі тебе носять, Христе Боже; ангелів хваління і дітей оспівування прийняв ти; вони кликали до тебе: Благословенний ти, що йдеш Адама призвати.
Послання святого апостола Павла до Филип'ян 4, 4-9
Браття, радуйтеся завжди в Господі, і ще раз кажу, радуйтеся. Лагідність ваша нехай буде знана всім людям. Господь близько. Ні про що не журіться, але в усьому молитвою і молінням з благодаренням висказуйте ваші прохання до Бога. І мир Божий, що перевищає всякий ум, нехай збереже серця ваші і розуміння ваші у Христі Ісусі. А наостанку, брати мої, все, що є істинне, що чесне, що праведне, що пречисте, що любе, що доброхвальне, коли яка чеснота, коли яка похвала, це роздумуйте. Чого і навчилися, і прийняли, і почули, і виділи в мені, те творіть, і Бог миру буде з вами.
Євангеліє від Івана 12, 1-18
Перед шістьма днями до Пасхи прийшов Ісус у Витанію, де був Лазар умерлий, що його воскресив з мертвих. Справили Йому там вечерю, і Марта служила, і Лазар був один з тих, що возлежали з Ним. Марія ж, узявши літру мира нардового, чистого, дорогоцінного, помазала ноги Ісусові й обтерла своїм волоссям ноги Його. Храмина ж наповнилася запахом масти пахучої. Сказав же тоді один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що хотів Його видати: Чому мира цього не було продано за триста динаріїв і не роздано бідним? Сказав же він це не тому, що журився вбогими, але тому, що був злодій і мав калитку і носив те, що вкидали. Сказав же Ісус: Лишіть її, вона зберегла це миро на день Мого похорону. Бо бідних завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. І довідалося багато народу з юдеїв, що Він там, прийшли не тільки ради Ісуса, але щоб і Лазаря побачити, що його воскресив з мертвих. Архиєреї ж врадили, щоб і Лазаря вбити, бо многі його ради відходили від юдеїв й вірували в Ісуса. А на завтрашній день багато народу, що прийшли на празник, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, прийняли пальмове віття і вийшли Йому назустріч, і кликали, кажучи: Осанна, благословен хто йде в ім'я Господнє, цар Ізраїлів! Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: Не бійся, дочко Сіонська, ось цар твій іде верхи, сидячи на молодім ослі. Цього ж спершу не зрозуміли Його ученики, але, коли Ісус прославився, тоді згадали, що це було писано про Нього і що це вчинили Йому. Свідчив же народ, що був передше з Ним, коли Він Лазаря викликав з гробу і воскресив Його з мертвих. Того ради і зустрів Його народ, бо чули, що Він вчинив це чудо.
Проповідь
Сьогодні Церква святкує урочистий в’їзд Ісуса до Єрусалиму. Місія перебування Христа на землі наближається до кінця. Проголошена Нагірна проповідь, нагодовано тисячі людей, розказано притчі, пояснено Писання. Господь наш Ісус Христос завершує свою земну мандрівку до Єрусалиму – до свого Розп’яття і Воскресіння, двома великими подіями: воскресінням Лазаря та тріумфальним в’їздом до Єрусалиму. Ці дві події, свідками яких були великі маси людей, давали ясне і переконливе свідоцтво про післанництво Ісуса та Його божество. Євреї побачили сповнення пророцтва Єзекиїла: «Ось я відчиню гроби ваші і виведу вас, мій народе, з гробів ваших... і зрозумієте, що Я – Господь» (Єз. 37.13-14).
Такої радості в Єрусалимі не було від часів царя Давида. Все місто спішило побачити переможця над смертю, вітаючи Його пальмовими галузками та вигукуючи: «Осанна, Сину Давидів. Благословен, хто йде в ім’я Господнє». «Осанна», – з давньоєврейської означає «спаси нас ласкою». Такою честю вітали дотепер тільки царя Давида, а Ісус воскресінням Лазаря і в’їздом до Єрусалиму показує, що він – правдивий цар і переможець смерті і диявола, тому й приймає славу царя і переможця.
Це був єдиний випадок, коли Ісус дозволив вшановувати Його, але не задля бажання слави, а щоб збулося пророцтво: «Радій, дочко Сіону, ось цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний і іде на молодім осляті» (Зах. 9.9). Але раділи не всі. Заздрість жидівської старшини супроводжувала всі стежки і дороги Месії. Не бракувало її і сьогодні. Коли люди кричали «Осанна», вони звертаються до Ісуса: «Учителю, заборони...» Ісус відповідає їм коротко: «Коли оці замовкнуть, кричатиме каміння».
Народ радіє, а Ісус в’їжджає у місто зі сльозами на очах, думаючи про долю міста, про долю храму, про долю народу. Крізь вигуки «Осанна» він чує злобні крики: «Розпни!», які будуть лунати з тих же уст через кілька днів. Він добре знає, що приготують йому люди, котрі прагнули сповнення своїх земних, політичних та матеріальних надій і не думали про духовне, для чого Він і прийшов.
Наші емоції не заслуговують довіри, якщо вони не є закріплені твердою постановою та свобідним рішенням цілого життя. Колись, у раю, наші прародичі піддались емоціям і прийняли рішення, яке стало карою для багатьох поколінь. Тепер, у Єрусалимі, народ приймає правильне рішення, але воно не було переконанням, не було підтверджене постійною постановою підкоритися і служити цареві, який приніс слово життя. Народ очікував месію, який покладе край чужоземному пануванню, переможе супротивників, відімстить усім, а він приходить верхи на осляті, дискутує з греками та первосвящениками, вкінці перекидає столи торговців у храмі і пророкує зруйнування храму, а навіть свою смерть. Отже, сталося велике непорозуміння, якого не змогли збагнути навіть Христові учні, аж, як говорить Євангеліє, «коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про Нього й що то з Ним таке вчинено» (Ів. 12.16).
У Квітну неділю не зрозумів ніхто, що той цар не є земним володарем, а прийшов, щоб відкрити своєму народові вхід до царства, яке не тільки є не від світу цього, але перевищує всяку людську уяву!
Сьогодні Єрусалим кричить: «Осанна, Царю Ізраїлів!», а за п’ять днів ті самі люди кричатимуть до Пилата: «Розпни Його!». Тоді римський намісник виведе перед очі тої самої юрби скатованого Ісуса, увінчаного, наче царською короною, терновим вінцем, і скаже до ізраїльтян: «Ось ваш цар!», а вони, засліплені ідолопоклонством дочасній силі, не впізнають того, на кого з таким нетерпінням очікували, і відречуться привселюдно: «Немає в нас царя, крім кесаря!». Сьогодні вони одежами і пальмовими галузками простелюють дорогу Христові, а через п’ять днів Ісус буде тою самою дорогою нести важкий хрест на Голготу, ступаючи по тих галузках, але вже зів’ялих і засохлих, ніби по зів’ялих і засохлих невірних душах.
Ця картина в’їзду Господнього відбувається в кожній нашій душі. У тайні Святого Хрещення ми, християни, вирікаємося сатани і всіх діл його, складаємо присягу Христові, обіцяємо Христа любити, виконувати Його заповіді, і це нагадує ті радісні вигуки «Осанна!». А за короткий час життя саме ми, християни, «що в Христа христилися, у Христа зодягнулися», відчужуємося від Христа, переступаємо заповіді Божі, розпинаємо свого Бога тяжкими провинами і гріхами.
Чи не бачимо ми серед того натовпу себе? Скільки разів Христос приходив в наш особистий духовний Єрусалим, особливо під час Сповіді і Святого Причастя. Як тоді душа дякувала Спасителеві і кричала: «Осанна!», і скільки разів, чинячи гріхи, противні Богові, та ж душа на все горло кричала: «Розпни!». Тому сьогодні кожен нехай задасть собі питання: «А що очікую я від Ісуса? Що я міг доброго зробити для Ісуса і що зробив? Чи подобається мій духовний стан, моя душа Ісусові зараз? Чи за весь тривалий період Великого посту ми укріпили свої духовні сили, простили ближньому, вчинили добре діло чи пожертвували милостиню?» Коли бачимо, як Бог нам допомагає, ми також готові кричати: «Осанна!». Але коли зустрічаємось із терпінням, з важкою працею, чи кривдою, чи не кричимо тоді «Розпни!». Задумаймося і даймо відповідь і собі, і Христові, який входить до Єрусалиму наших душ.
Тому сьогодні, коли весь світ вийшов вітати Небесного Царя, спішімо також привітати Його не тільки зеленими вербовими галузками, але покладімо Йому до ніг наші плоди покаяння, молитви та посту. І на відміну від мешканців Єрусалиму, вітаймо Його з розумінням та переконанням, щоб коли Ісус буде піднесений на хресті, ми змогли побачити в ньому нашого Царя, піднесеного на свій трон. І тоді, в ту божественну ніч переходу від смерті до життя зможемо заспівати словами царя Давида: «Хай Воскресне Бог і розбіжаться вороги Його! І хай тікають від Його лиця ті, що ненавидять Його» (Пс. 68.2). Нехай сьогодні наша радість буде справжня, а пісню прослави співають не лише уста, але і розум і воля. Нехай все наше життя стане прославою Того, Хто відкупив нас від смерті, бо коли приймаємо Христа у своє життя, називаючись християнами, то будьмо вірними Йому і в радості і в смутку. Нехай нашу вірність не захитають ніякі терпіння та випробовування, бо знаємо, що Господь близько. «І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серце і думки наші у Христі Ісусі» (Фил. 6.7), а наше життя стане піснею прослави і благословення: «Того, Хто іде в ім’я Господнє» (Пор. Мт. 21.9; Мр. 11.9; Лк. 19.38; Ів. 12.13). Амінь.
о. Олександр Селезінка
Для створення сторінки використано такі видання:
Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Креховецький Я. Богослов'я та духовність ікони. - Львів: Свічадо, 2000.
"Сівач", квітень 2011 Ч. 4 (139) рік 13
А також ікону тріумфального в'їзду Ісуса Христа в Єрусалим.
Джерело:
Департамент інформації УГКЦ