27.10.2018р. Б. / Хеллоуїн очима екзорцистів

Ніч Хеллоуїна - це «не тільки злий жарт», заявив президент Міжнародної асоціації екзорцистів священик Франческо Бамонт, вказуючи на ризики, яким піддаються діти: на деяких веб-сайтах для дітей є посилання, що ведуть безпосередньо на сатаниські і окультистські сайти. «Соціальні планувальники зла, - зазначає Бамонт, - знають, що діти, привчені з перших років життя до мови і образів окультизму, ставши дорослими, ризикують долучитися до окультизму як такого, який для нових поколінь може стати альтернативою християнства».

У свою чергу священик Альдо Буонаюті, координатор Служби боротьби з сектами, пояснив в інтерв'ю Радіо Ватикану: «31 жовтня - це переддень свята Всіх Святих. Навіть слово'Хеллоуін' не варто було використовувати, оскільки воно, на жаль, зв'язується з іншим сучасним явищем, з новоліттям сатаністів і звеличування окультного світу разом з усіма його замогильними жахами. Ми, християни, відзначаємо свято Всіх Святих, тобто людей, що жили по-справжньому, а не привидів, зомбі, вампірів і чудовиськ: ми святкуємо героїв, які віддали своє життя і залишилися в історії християнства завдяки своїй здатності змінювати історичні події в напрямку добра».

Священик зазначає, що Хеллоуїн включає в себе суміш різних аспектів, які не можуть не піддаватися критиці з боку християн, починаючи з його комерціалізації. До речі, Папа Сикст IV в 1480 році заснував торжество всіх Святих, щоб протидіяти забобонам, поширеним серед селян: перед настанням зими вони молилися до якихось духів пітьми. Селяни, скотарі слідували обряду друїдів, які ходили по хатах і питали: «Жертва або прокляття?» - Що сьогодні перетворилося в «солодощі або витівки», - і це питання означало наступне: «Принеси жертву, щоб князь Самайн, той, кому бог сонце повинен поступитися місцем, захистив твою сім'ю, урожай і худобу». Іншими словами - «хочеш ти догодити князю темряви, званому Самайн, або віддаєш перевагу прокляття для твого будинку і для твоєї роботи?». Поступово, з присутністю ірландців в США, Хеллоуїн перетворився в переважно комерційний свято для дітей. Але не слід забувати, що сатаністи святкують його як новоліття, присвячуючи місяць жовтень пошуку нових адептів. Як розповів екзорцист, послідовники культу Сатани вважають, що навіть непрямі учасники Хеллоуїна є шанувальниками диявола.

Екзорцисти переконані, що навіть «розважальна» участь в Хеллоуїні може привести до світу окультизму. «Але не треба впадати в крайнощі, - додає священик Буонаюті. - Небезпечно вбачати диявола неодмінно всюди, але так само небезпечно і протилежне, тобто применшувати, перетворювати в банальність і недооцінювати те, що може відкрити двері в досить небезпечний світ.

Директор Служби боротьби з сектами зауважив, що часто за «дитячими» розвагами стоять дорослі, що свідомо залучають дітей до окультизму.

Джерело:    Прес-служба Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ

26.10.2018р. Б. / Владика Браян (Байда): «Відповідь на покликання вимагає чесності з Богом і собою» (+AUDIO)

У другій частині інтерв’ю, яке владика Браян (Байда) дав для VaticanNews, ідеться про те, як Заключний документ Синоду Єпископів застосовуватиметься в його єпархії. Він ділиться роздумами про участь у Синоді з перспективи єпископського служіння та розповідає про власний досвід розпізнавання покликання.

Спілкуючись із владикою Браяном, Правлячим єпископом Саскатунської єпархії УГКЦ в Канаді, про молодіжний Синод, стає зрозумілим, що Церква прагне не тільки спрямувати нові сили на звіщення Доброї Новини молодим людям, а й запросити їх брати активну участь у цьому процесі, супроводжуючи їх і ділячись досвідом. Про ці та інші теми – у другій частині нашої розмови, яка завершується несподіваним творчим подарунком.

Учасники Синоду працюють над Заключним документом. Наскільки теми цього документа співзвучні з проблемами молоді у вашій єпархії?

Заключний документ Синоду, над яким ми працюємо, призначений усьому світу і ми маємо справу з різноманітними ситуаціями та людьми: у деяких країнах люди позбавлені елементарних речей, вони щодня змушені шукати їжу, щоб вижити, інші живуть у країнах, спустошених війною, позбавлених миру, а в інших країнах люди думають про новий комп'ютер і про те, як покращити технологічні комунікації.

Отже, існують дуже різні питання, але ми не можемо оминути увагою нікого. Тому Заключний документ Синоду буде призначений для всіх, проте я повинен потім застосувати його до конкретної ситуації моєї єпархії, впроваджуючи фундаментальні рекомендації документа про те, як, наприклад, залучати молодь до прийняття рішень та до планування, як допомагати молодим людям і запрошувати їх допомагати мені, моїм консультантам та старшому поколінню в нашій Церкві, як планувати наше майбутнє, міркувати про те, куди прямуємо, яким чином це здійснюватимемо і як це можна найкраще зробити. Я хочу опрацювати певні конкретні кроки застосування документа для нашої єпархії щодо спільної молитви, євангелізації, що є не тільки одностороннім, а двостороннім процесом. І, можливо, ці кроки не можна буде застосувати в інших дієцезіх чи єпархіях світу, а тільки в нашій. Я планую створити робочу групу, яка разом зі мною перечитає Заключний документ і ми зможемо відкрити майбутні дари, які Бог хоче дати нам завдяки цьому всьому процесові.

Яким чином досвід єпископського служіння у вашій єпархії допомагає вам під час Синоду?

З одного боку, уже на самому початку Синоду я усвідомив, наскільки багато я і всі ми в нашій єпархії отримали від Бога. Дивлячись на дуже важкі ситуації, які переживають інші єпархії та дієцезії, відчуваю вдячність за все те, що ми маємо.

З іншого боку, знайомство з іншими ситуаціями спонукає думати про те, до чого ми покликані, як можемо допомагати іншим, іншим єпархіям. Це означає, що мова йде не про те, щоб повернутися до своєї єпархії і намагатися робити для неї все найкраще, а йдеться про те, що ми повинні виходити за її межі. Послання надії, любові та Божої присутності ми покликані нести не тільки своїм вірним, а виносити його за власні межі, до спільнот, до суспільства, в якому живемо, до наших сусідів. Отже, весь процес Синоду, з одного боку – вдячність, яка, з іншого – спонукає до розуміння того, наскільки це послання є важливим не тільки для нас, а для всього суспільства.

Одним із головних понять Синоду є розпізнавання покликання. Як це відбулося з вами? Як ви зрозуміли, до чого вас кличе Бог?

Уперше, коли я відчув покликання, мені було десь 15-16 років. Я тоді мав деякі проблеми із стосунками. І саме в той час я почав ревно молитися до Матері Божої Неустанної Помочі. Моє місце в храмі було безпосередньо перед Її іконою і ми довго розмовляли. Вона стала моєю Матір’ю і я вільно говорив до Неї так, як зараз з Вами. Я звіряв Їй свої проблеми. Це не було автоматичне промовляння «Богородице Діво» 10 разів; я детально Їй все пояснював і відчував мужність просити в Неї благословення та допомоги. Вона була дуже щедрою і багато мені допомагала. Я хотів віддячитися і сказав: «Як я можу Тобі допомогти?» Я запропонував і Вона була рада, що я запропонував. Тоді я подумав, що, можливо, мені варто стати редемптористом.

Насправді, я не задумувався про ніякі інші чини чи згромадження. На цьому шляху були різні перепони, і це добре, бо якщо тобі не потрібно від чогось відмовлятися, тобто казати «ні», то твоє «так» не має жодної вартості. Отже, незважаючи на те, що раніше я хотів стати фермером і зустрічався з деякими жінками, які мені подобалися, у своєму серці я говорив: «Перед тим як я стану на цей шлях, я повинен бути чесним із собою і задуматися над тим, чи Бог справді хоче, щоб моя відповідь була стати редемптористом, прийняти целібат. Якщо ні, тоді я буду думати про інші шляхи». Але в глибині серця я бажав повністю відповісти на це покликання. Це нелегко. Іноді трапляються падіння, невдачі, звичайно, іноді ти не відповідаєш цьому на сто відсотків, як і в будь-яких стосунках. Але це шлях до цілісності, шлях до чесності із самим собою, це шлях до чесності з Богом, який для інших може набирати різних форм, але мій шлях – такий.

Що вам допомагало в хвилинах помилок і труднощів зрозуміти, що ви на правильному шляху, що саме це є вашим покликанням?

Я поясню вам через порівняння: Ви бачили під час Олімпійських ігор спортсменів, які катаються на сноуборді. Вони катаються на площині, що має форму дуги (англ. Half-pipe – половина труби). Вони спускаються донизу і на швидкості піднімаються вверх з одного боку, виконують деякі трюки і можуть бачити весь ландшафт, потім повертаються вниз до підніжжя дуги і знову вгору. Щоразу, коли в глибині душі я запитував себе, що хочу робити, що вмію робити, до чого я здібний, які маю таланти, це можна було порівняти з цією дугою сноубордингу: я міг підніматися з одного боку, щось робити, потім до другого… але я завжди повертався до центра. Наприкінці дня моє серце завжди поверталося до одного: «Я хочу любити Христа в такий спосіб і так хочу виражати свою любов до Бога». І це є тим моїм «підніжжям дуги», до якої я завжди повертаюся.

Покликання вимагає часу, іноді років, щоб спостерігати, думати, отримувати реакцію і підтвердження інших. Отже, все це є складовими процесу. Але, безсумнівно, потрібно відчувати, що саме ми хочемо робити, усім своїм єством. І потрібно також вміти чекати, бо це може бути щось привабливе на декілька місяців, а потім набридне. Я ж знову і знову повертався до цієї думки: «Ввважаю, що готовий до цього». Я був впевнений на 75 відсотків, що я хотів стати священиком, не на сто відсотків. Якщо б це було сто відсотків, я б подумав, що щось не так. Я не знаю, чи цей відсоток придатний також для інших, але для мене він підходив. Бувають дні, коли з’являється охота робити щось інше, але це нормально, це проходить.

Владико, наскільки я знаю, ви пишете пісні. Як виникають ідеї написання пісень?

Я не дуже здібний до писання, я не пишу багато статей, не пишу книжок. Але я зрозумів, що мені дуже корисно співати і писати пісні, бо я можу виконувати їх знову і знову й заглиблюватися в їх сенс кожного разу, коли їх чую. Я б хотів запропонувати послухати пісню, що має назву «Мій мир – це Мій дар, що даю вам». Я створив її ще в 1986 році, коли мені запропонували написати тематичну пісню для з’їзду молоді. Зазвичай я пишу спокійні, повільні пісні, і для мене було великим викликом написати жваву й енергійну пісню, коли мова йде про мир. Набагато пізніше, десять років тому, я записав її в студії і подарував кожному, хто взяв участь у святі, з нагоди мого єпископського рукоположення.

Світлана Духович, Ватикан
www.vaticannews.va

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

25.10.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл. 4,2–9:  «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці»

Людина за своєю природою дуже нетерпляча. Вже і відразу хоче позбутись своїх недоліків, швидко хоче здобути у житті щось матеріальне, одразу хоче налагодити свої стосунки з іншими. Але на все потребуємо наших зусиль і Божої благодаті, бо всі зміни відбуваються у часі. Тому апостол каже, щоб ми були витривалі в молитві, чували з подякою. 

Хто довіряється Богові, Господь неминуче це дасть йому. Бог завжди дасть те, що нам потрібне, якщо ми віримо, бо Він сказав, що за вірою нашою дасться нам. Будьмо витривалі, маймо довіру до Господа, і тоді Бог діятиме в нашому житті згідно з Його планом щодо кожного з нас!

***

Лк. 9,49-56:  «Бо хто не проти вас, той з вами»

Дуже часто ми ділимо людей на наших ближчих чи дальших друзів, недругів, приятелів, ворогів. Цей підхід застосовуємо і в ставленні до політичних партій. Іноді люди випадково потрапляють до якоїсь політичної партії і стають запеклими оборонцями її ідеології. Також деколи бачимо, що люди будують своє світоглядне буття в протистоянні до когось, у протиставленні світоглядові тих осіб, які їм неприємні. 

Ісус Христос вказує, що так не має бути. Він нагадує: хто не проти вас, той з вами. Тому не маємо жити чи діяти проти когось. Маємо свідчити Ісуса Христа, нести та проповідувати Його кожній людині. 

Що ближче будемо до Ісуса Христа, то будемо ставати ближчими до Отця, а тоді й одне до одного. Якщо ж у нас є протистояння – значить, ми ще далеко від Христа, ми не маємо Христового Духа. Коли наблизимося до Спасителя, тоді будемо мати спільний Дух Господній, Дух любові, прощення і прийняття. Із цього пізнають правдиву духовність і правдиве християнство.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.10.2018р. Б. / В Італії вийшла книжка Блаженнішого Святослава «Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя» (+VIDEO)

«Скажи мені правду. Діалоги про сенс життя» – книжка Блаженнішого Святослава, що вийшла в Італії у видавництві «Cantagalli». Видання, передмову до якого написав кардинал Крістоф Шенборн, презентуватимуть у Ватикані 25 жовтня. Початок заходу о 16:00.

Книжка стала плодом довгих діалогів між о. Паоло Асоланом, професором Папського латеранського університету, та Блаженнішим Святославом. Діалог між мислителями західного та східного світів в книзі «Скажи мені правду» базується на трьох богословських чеснотах: вірі, надії та любові. Роздумуючи про ці чесноти, автор допомагає читачеві відчути особливість східної духовності, її Літургії та богословської традиції. Золотою ниткою, що проходить крізь «Діалоги» є, власне, питання про правду в добу «постправди».

Крім цього, на сторінках видання читач має змогу ближче познайомитися з особою Глави найбільшої Східної Католицької Церкви, його особистою історією покликання та душпастирського служіння. Духовний шлях Глави УГКЦ на сторінках книжки плавно вплітається в глобальні масштаби історії та сьогодення Церкви, яку він представляє.

Останній розділ присвячений різним темам сучасного етапу життя УГКЦ. Співрозмовники дискутують на такі актуальні теми церковного життя, як синодальність, одружене священство, екуменічний діалог, секуляризація, феномен міграції тощо.

Перша презентація книги відбудеться у Ватикані (chiesa di S. Lorenzo in Piscibus Конгрегації культу святих), у четвер, 25 жовтня. Презентуватимуть видання: Мауро Леппорі (Mauro Leppori), відомий в Італії богослов сучасності та автор багатьох творів на тему правди в добу постправди, Матео Зоппі (Matteo Zoppi), професор Генуйського державного університету, Моніка Мондо (Monica Mondo), телеведуча програми «Soul» на телеканалі «Sat2000».

Джерело:     Департамент інформації УГКЦ

23.10.2018р. Б. / Блаженніший Святослав відвідав монастир «Студіон» у Гроттаферраті

У суботу, 20 жовтня, Блаженніший Святослав здійснив візит до монастиря Теодора Студита «Студіон» у Гроттаферраті, що неподалік від Рима. У монастирській каплиці Блаженніший Святослав молився Вечірню, а після богослужіння поспілкувався з прихожанами монастиря.

У своєму слові Блаженніший Святослав вказав на історичне значення монастиря у житті УГКЦ: «За задумом патріарха Йосифа Сліпого, цей монастир презентував обличчя східної духовності у центрі католицького світу. У цьому храмі відбулася єпископська хіротонія мого великого попередника Блаженнішого Любомира Гузара разом із двома іншими визначними постатями нашої Церкви. Іконостас, який ви бачите перед собою, є унікальною сакральною перлиною. Його намалював о. Ювеналій Мокрицький, який також написав ікони для іконостаса собору Святої Софії в Римі».

Монаше життя у «Студіоні» припинилося у 90-х роках, коли монахи переїхали до України. «Мені довелося докласти багато зусиль, щоб тут знову почалося монаше життя», - розповів Глава УГКЦ. Завдання відродження монашої обителі сьогодні поручене ієромонаху Оресту Козаку. «Потрібно багато мужності, відваги, але насамперед віри в те, що справа, яку ви робите, є богоугодною, - звернувся до настоятеля Блаженніший Святослав. - Це мрія митрополита Андрея Шептицького і задум патріарха Йосифа - мати в Римі монаше посольство нашої Церкви».

«Особливо мені приємно, що цей монастир знову відкрив свої двері для української громади. Господь Бог знову посилає життя в це місце. Я сьогодні приїхав, щоб вас підтримати, щоб ви не почувалися забутими», - наголосив Предстоятель УГКЦ і подякував насельникам монастиря за те, що вони «так сміливо взялися до праці». «Як Глава Церкви, я дуже потребую тут вашої присутності», - наголосив Предстоятель УГКЦ.

«Майбутнє цього монастиря значною мірою є у ваших руках. Тому я дуже дякую вам, що ви гуртуєтеся навколо цієї святині. У сьогоднішній молитві я просив Бога, щоб ця обитель стала вогнищем духовного та культурного життя української громади в Італії», - звернувся Блаженніший Святослав до присутніх вірян.

На завершення свого візиту Глава УГКЦ мав нагоду познайомитися з прихожанами та поспілкуватися з монахами про актуальні проблеми та майбутній розвиток монастиря.

Секретаріат Глави УГКЦ в Римі

***

Історична довідка (за матеріалами статті Галини Маслюк)

Патріарх Йосиф Сліпий, який повернувся до Рима з радянських концтаборів, практично відразу почав шукати монастир для монахів-студитів, яким вдалося втекти від радянської окупації на Захід. І от патріарх знайшов і придбав монастир отців маріоністів в околиці озера Альбано. Прийняв до цього монастиря монахів, де ігуменом був світлої пам’яті о. Антоній Рижак, а відтак архимандритом став Блаженніший Любомир Гузар.

Патріарх Йосиф завжди скеровував до цього монастиря своїх гостей або людей, яким була цікава духовна і літургійна традиція Української Греко-Католицької Церкви. У ті часи монахів було мало, не було багато і наших вірних у Римі, тому і життя в монастирі було нелегким з огляду не тільки на матеріальні труднощі, а й щодо змісту та життєвого призначення монашої спільноти.

Коли УГКЦ вийшла з підпілля, монахи «Студіону» почали серйозно замислюватися над змістом свого духовного життя і перспектив його розвитку. Прийнявши рішення, у 1993 році вони покидають «Студіон» і перебираються в Україну. Відтоді починаються поневіряння «Студіону», тобто приміщень монастиря і храму, що довший час залишалися порожніми або використовувалися різними спільнотами, які за мізерну плату цей монастир використовували. Таким чином ця посілість поступово почала деградувати, а протягом останніх сімнадцяти років одна, менша частина монастиря, була під управлінням одного італійського римо-католицького священика, а більша – реконструйована під старечий будинок і здана в оренду. Патріарша перлина зазнала страшного занепаду.

Чимало випробувань випало на долю Української Греко-Католицької Церкви та її прихильників минулого століття. На щастя, в її лавах є достатньо служителів із чистим розумом і щирим серцем. Завдяки зусиллям Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, «Студіон» починає відроджуватися.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

22.10.2018р. Б. / Папа з нагоди місійного дня: Разом з молоддю несімо всім Євангеліє

У передостанню неділю жовтня відзначається Всесвітній день місій. Своє послання з цієї нагоди Папа Франциск присвятив молоді.

«Разом з молоддю несімо всім Євангеліє» – такою є тема послання Папи Франциска з нагоди Всесвітнього дня місій, що відзначався 21 жовтня 2018 року, збігаючись із цьогорічним Синодом Єпископів у Ватикані на тему «Молодь, віра та розпізнавання покликання». Звертаючись до юнаків і дівчат, Святіший Отець зазначає, що хоче разом з ними замислитися над місією, яку Ісус довірив їм: «Тим, що спонукає мене нав’язати діалог з вами, щоб промовляти до всіх, є переконаність у тому, що християнська віра завжди є молодою, коли відкривається на місію, яку нам вручає Христос».

Життя – це місія

За словами Глави Католицької Церкви, кожна людина «є місією» й саме задля цього живе на землі. Бути «привабленими» та «посланими» – це дві спонуки, які наше серце, «насамперед, тоді, коли молоде віком», відчуває, як «внутрішні сили любові, що обіцяють майбутнє та підштовхують вперед наше існування».

«Переживати з радістю власну відповідальність за світ – це великий виклик. Мені добре відомі світло й тіні буття молодими, й коли згадую про свою молодість та сім’ю, – пише Папа, – то пригадую інтенсивність надії на краще майбутнє. Той факт, що ми перебуваємо в цьому світі не з огляду на власне рішення, допомагає нам збагнути, що існує ініціатива, яка нас випереджує та є спонукою нашого існування».

Звіщаємо вам Ісуса Христа

Святіший Отець зазначає, що звіщаючи те, «що вона безкорисливо отримала», Церква може поділитися з молоддю «шляхом та істиною, що ведуть до сенсу життя на цій землі». Христос, Який умер та воскрес за нас, пропонує Себе нашій свободі, спонукаючи «шукати, відкривати та звіщати цей справжній та повноцінний сенс».

«Дорога молоде, не бійтеся Христа та Його Церкви! В них перебуває скарб, який наповняє радістю та життям. Говорю це з власного досвіду: завдяки вірі я знайшов підґрунтя до своїх мрій та сили, щоб їх здійснити», – пише Папа, підкреслюючи, що для того, хто перебуває з Ісусом, «зло є спонукою любити ще більше». Слід запитувати себе: «А що зробив би Христос на моєму місці?».

Передавати віру аж до кінців землі

Святіший Отець нагадує молодим людям, що через дар Хрищення також і вони стали «живими членами Церкви», тому місія нести всім Євангеліє належить кожному. Зростання в благодаті віри єднає нас з «течією поколінь свідків», де мудрість досвідченого «стає свідченням та заохоченням для того, хто відкривається на майбутнє», а «новизна молодих» стає «підтримкою та надією для тих, які наближаються до мети своєї мандрівки».

Такими чином, як зазначає Глава Католицької Церкви, передавання віри, що є «серцем місії Церкви», відбувається через «заразливість» любові. Таке передавання віри потребує відкритих сердець та породжує зустріч, свідчення, звіщення, взаємоподіл у любові з усіма тими, хто далекий від віри.

«Краями землі», до яких послані Христові учні, Папа називає «людські, культурні й релігійні середовища, які ще чужі Ісусовому Євангелію». У цьому, за його словами, полягає те, що називаємо «missio ad gentes». «Найбільш спустошеною периферією людства, що потребує Христа, є байдужість до віри чи, навіть, ненависть до Божественної повноти життя», – додає він, підкреслюючи, що кожні матеріальні чи духовні злидні, будь-які прояви дискримінації є «наслідком відкинення Бога та Його любові».

«Краї землі, дорогі юнаки й дівчата, є для вас сьогодні дуже відносними та дедалі доступнішими. У цифровому світі соціальні мережі, які нас пронизують та огортають, стирають кордони, касують межі та відстані, зменшують відмінності. Все здається в межах досяжності, близьким і безпосереднім. Однак, без захопливого дару наших життів, можемо мати міріади контактів, але ніколи не зануримося в справжню спільність життя. Місія до краю землі вимагає дарування себе в покликані, даному нам Тим, Який поставив нас на цій землі. Наважуся сказати, що для молодої людини, яка хоче йти за Христом, суттєвим є шукання та прийняття власного покликання», – зазначає Святіший Отець.

Свідчити любов

Папа складає подяку всім тим церковним організаціям, які допомагають юнакам і дівчатам «особисто зустрітися з Христом у Його Церкві». Чимало молодих людей знаходять у місіонерському волонтерстві спосіб служити «найменшим», свідчачи радість, що випливає з любові та буття християнами.

«Ці форми церковного досвіду спричиняються до того, що формування кожного стає не лише приготуванням до власного професійного успіху, але розвитком та дбанням про Господній дар з метою краще послужити іншим», – зазначає Святіший Отець.

Ніхто не є настільки убогим, що не може поділитися тим, чим є

Наприкінці свого послання Глава Католицької Церкви згадує про важливу діяльність Папських Місійних Організацій, які, за його словами, «зродилися з молодих сердець» з метою «підтримувати звіщення Євангелія» всім народам, «роблячи внесок у загальнолюдське та культурне зростання багатьох людей, спраглих Істини».

«Молитви й матеріальна допомога, великодушно надана та розповсюджувана через Папські Місійні Організації, допомагають Святому Престолу робити так, щоб ті, які отримують її для своїх потреб, у свою чергу, були спроможними давати свідчення в своєму середовищі. Ніхто не є настільки бідним, щоб не могти поділитися тим, що має, але ще перед тим – поділитися тим, ким він є», – пише Святіший Отець, повторюючи слова, сказані молоді в Чилі: «Ніколи не думай, що не маєш нічого, щоб дати, або що нікого не потребуєш. Чимало людей потребують саме тебе».

Джерело:     НОВИНИ ВАТИКАНУ