09.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.3,19–26:  «Щоб увесь світ визнав себе винним перед Богом»

Коли ми приходимо до лікаря, то стараємось йому якнайдокладніше розказати про свій стан, що нас болить, що турбує, з чим маємо проблеми. Якщо мовчатимемо, лікар не знатиме, що з нами робити. Як у медицині симптоми є тим, за чим призначають лікування, так само і нашому духовному житті – наші проблеми визначають той метод, яким Бог нас зцілює.

У наших стосунках з Богом маємо усвідомити свій стан. Тут не йдеться про те, щоб поливати себе брудом, болотом, згадувати, які ми грішні. Зрозуміти, що, попри наші гріхи й наші вчинки, є багато доброго, і Бог завжди діє в нашому житті. Лише коли станемо у правді перед Богом такі, як ми є, Бог зможе нас вивести з будь-якої проблеми!

***

Мт.7,1-8:  «Не судіте, щоб вас не судили»

Кожен з нас має досвід того, як осуджувати інших, – чи то у своєму серці, чи то привселюдно. Нерідко потім виявлялося, що наша оцінка, або, як ми кажемо, констатація факту, була помилковою. Адже ми завжди судимо відповідно до того, що знаємо і розуміємо, а ми ніколи не можемо розуміти і знати всього, врахувати всі особливості.

Оскільки жодна людина не володіє всіма знаннями, усім, що треба знати про іншу людину, аби дати адекватну оцінку її вчинкові, Господь застерігає нас, щоб ми не судили взагалі. Не стараймося давати оцінки людям. Уміймо віддавати їх Господеві, хай Він їх судить.

Наше судження обмежене нашими знаннями, вихованням, ментальністю, досвідом, душевними травмами, нашою віддаленістю від Бога. Коли наближаємося до Господа, то нам щоразу менше й менше хочеться когось оцінювати чи судити. Коли Божа любов оселяється в нас, тоді нам хочеться не судити, а любити цих недосконалих осіб, бо ми розуміємо, як сильно любить їх наш Отець!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

09.06.2018р. Б. / Святого священномученика Терапонта

Святого священномученика Терапонта

Тропар, глас 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти,* знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння.* Задля того слово істини справляючи,* і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Терапонте, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 1: Угодниче Христів Терапонте, постраждавши за законом, явився ти істинним святителем і мучеником, тому молимо тебе, святий душ наших, нині зціли важкі до зцілення пристрасті, чоловіколюбця і милості бажаючого Христа умоляючи. 

Сьогодні Церква вшановує двох святих з таким іменем, і обидва вони постраждали за святу віру. 

Перший був єпископом міста Сардії, в Ликії. Він навернув дуже багато поган до Христової віри. В часи імператора Валеріяна мучитель Юлій наказав ув’язнити святого Терапонта, його били жилами, потім морили голодом у в’язниці. Згодом Юлій наказав вести святого мученика за собою до міста Синаон, у Фриґії, і до галатської Анкири – і в кожному місті святого піддавали новим мукам. Під кінець у Лідії, над рікою Ермою, мучитель велів стяти святого Терапонта, після тяжких мук, мечем. Сталося це 258 р.

Другий святий Терапонт був єпископом на острові Кипрі. Мученицьку смерть він прийняв у часи Диоклетіяна. 25 травня 866 р. мощі святого було перенесено до Царгорода, де Господь прославив їх численними чудами.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.5,17–6,2:  «Як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішниками, так через послух одного багато людей стане праведними»

Коли апостол говорить «багато людей», то має на увазі всіх. Усі люди через гріх Адама унаслідували цю гріховну природу, тому нас часто тягне до вчинків, які не хочемо робити. Ця наша гріховна природа – надщерблена, зранена, схильна до гріха – тягне нас до того, що противиться Божій науці. Але через смерть і воскресення Ісуса Христа ми стали учасниками життя вічного, воно нам дароване. Життя в Царстві Небесному кожному з нас приготовлене. 

Коли придивитися до нашого життя, то про ці дві речі ми дуже рідко згадуємо. Як і про свою гріховність, зраненість, так і про те, що цю гріховність і зраненість можемо подолати через благодать, яку можемо отримати від Господа через віру в Нього. У цьому контексті стають зрозумілими слова апостола Павла, який каже – все можу в Христі, що укріпляє. У Ісусі Христі можемо подолати будь-які випробування, труднощі і спокуси. Все можливо для того, хто вірує в Господа.

***

Мт.9,14-17:  «Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити»

Церковна традиція в певні часи приписує піст. Часом ми звертаємо на це більшу увагу, часом – меншу, інколи взагалі не звертаємо уваги. Але багатовіковий досвід Церкви підтверджує, наскільки це потрібно для людей. І питання не в тім, їсти якусь страву чи не їсти. Адже в інший період ми ту ж саму страву можемо спокійно вживати. Через піст Церква допомагає нам навчилися керувати собою, щоб бачили, наскільки ми залежні від чогось, без чого нам здається ми можемо обійтися. 

Через призму посту бачимо, що у своєму житті ми залежні багато від чого, і без того, можливо, уже навіть себе не уявляємо. Саме через церковні пости Церква вчить нас ставати вільними, вміти не залежати від того чи іншого, не бути рабами чогось. 

Господь показує нам, що в дні, коли заберуть молодого, тобто Христа, його вірні будуть постити. Саме через недотримання посту людина вперше впала в раю. А тепер через дотримання посту людина поволі підводиться, стає вільнішою і готовою повернутися до раю, до життя з Богом.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.06.2018р. Б. / Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Святого апостола Карпа, одного з сімдесятьох

Тропар, гл. 3: Апостоле святий, Карпе, моли милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим. 

Кондак, гл. 4: Як зорю пресвітлу церква придбала тебе, апостоле Карпе, просвічуючись завжди чудес твоїх многопліддям зове: спаси тих, які з вірою почитають пам’ять твою. 

Про святого Карпа у своєму Посланні до Тимотея згадує святий апостол Павло, коли пише: “Як будеш іти, то принеси плащ, що я залишив у Троаді в Карпа, і книги, а зокрема пергамени” (2 Тим. 4, 13). Святий Карпо був одним з 70 учнів Христа Спасителя, згодом апостол Павло настановив його єпископом у місті Верії, що в Тракії. За правління Нерона жиди його вбили. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.4,6-15:  «А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас»

Коли подивитися на апостолів, вони не були дуже вченими чи освіченими серед тогочасних людей. Якщо ж подивимось на весь Божий люд в історії Церкви, то хоч і багато святих були вченими й освіченими, але часто люди у світі мали більші знання. Однак бачимо, що святі часто мали більший вплив на суспільство і людей, політику світу, аніж усі вчені. Чому? Тому що сам Господь діяв через них. 

З цього погляду і ми маємо дивитись на свої слабкості та немочі й розуміти. Що хоча своєю силою і потугою ми не можемо змінити щось навколо себе, в Церкві, суспільстві, державі, та якщо дозволимо Богові діяти через себе, Він змінюватиме нас і все навколо нас. Святі не були іншими, ніж ми. Вони були такими ж немічними та слабкими як кожен з нас, але щораз більше у своїх немічних глиняних посудинах дозволяли діяти великому Богові.

***

Мт.11,2-15:  «Царство Небесне здобувається силою»

У своєму земному житті ми усвідомлюємо: аби чогось досягти, мусимо неабияк працювати. Щоб здобути знання, щоб збудувати будинок, щоб досягти якогось професійного рівня, завжди потрібно докладати зусиль. Але коли йдеться про життя духовне, то нам здається, що все має бути легко. Помолився вранці – і відразу все вирішилося, прийшов до церкви, посповідався, запричащався – і все стало на свої місця. До всього земного потрібно докласти праці, а до духовного поступу, певно, ще більше, аніж до матеріального. 

У народі кажуть, що молитва і труд все перетруть, тобто потрібні зусилля, а через молитву Господь посилає нам свою допомогу. Звичайно, Бог може змінити нас в один момент, бо для Нього нема нічого неможливого, але ми до цього не здатні, і тому до Царства Небесного треба йти, докладаючи зусиль, крок за кроком. 

Ісус сказав нам, що здобувати Небесне Царство треба нашими зусиллями, тож трудімося – і дасться нам.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.06.2018р. Б. / Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Віднайдення чесної голови святого Йоана Предтечі і про його святі мощі

Тропар, глас 4: Як божественний скарб, сокровенний в землі,* Христос відкрив главу твою нам, пророче й предтече.* Отож усі, зійшовшися на її знайдення,* піснями богомовними Спаса оспівуймо.* Він спасає нас від тління, молитвами твоїми. 

Кондак, глас 6: Світлосяючий і божественний у світі стовп, світильник сонця,* предтеча главу свою світлоносну й божественну показав у краях.* Він освячує тих, що вірно поклоняються і кличуть:* Христовий хрестителю премудрий, спаси всіх нас. 

Відомості про трикратне віднайдення чесної голови святого Йоана сягають дуже давніх часів, тому різні оповідання і передання часто відрізняються одне від одного. Подаємо їх за джерелами, які найбільше заслуговують на довіру, опускаючи всякі здогадки або пізніші додатки. 

Після усікновення голови святого Йоана Хрестителя, Саломея віддала її Іродіяді. А та, ще не насичена помстою і кров’ю, знущалася з голови Предтечі, голками проколюючи язик, який сміливо виступив проти її грішного життя. Потім вона закопала голову святого Йоана в палаті, а тіло веліла десь поховати. Та учні святого Йоана забрали його тіло і поховали в Самарії, у місті Севастії. Побожна невіста, на ім’я Йоанна, жінка Хузи, одна з тих жінок, які, згідно зі святим Євангелієм (див. Лк. 8,3), перші прийняли науку Христа і бачили Його чуда, знайшла у тій палаті голову Хрестителя. Чоловік її був слугою Ірода, то ж вона мала доступ до палат. Йоанна поклала голову у водонос, винесла з палацу і закопала на Єлеонській горі, на полі, що належало Іроду. 

Минуло багато літ. Христова віра, хоч і була переслідувана, однак поширювалася на весь світ. Поблизу Єлеонської гори оселився один пустинножитель, і він, копаючи землю, знайшов голову Предтечі і з Божого об’явлення дізнався, який скарб тримає у своїх руках. А що поганство тоді лютувало в Єрусалимі, то він нікому не розповів про це, лиш гаряче молився у своїй келії перед головою святого Йоана, а перед смертю закопав її назад у землю. 

Прийшов час, коли Христова віра вийшла з катакомб. Імператор Костянтин Великий став вірним слугою Христа Спасителя, і хрест засяяв над вселенною, чесне древо якого знайшли в Єрусалимі. У тому часі два монахи знайшли голову святого Йоана, і було це перше її віднайдення. Від тих монахів голова перейшла в руки одного вбогого гончаря з міста Емеси; він чесно зберігав її у своєму домі і Бог поблагословив його так, що він став заможним чоловіком. Перед смертю він передав голову Предтечі, запечатану у скриньці, своїй сестрі і наказав зберігати її як найбільший скарб, але скриньки не відчиняти. І так з рук в руки, з покоління в покоління переходила голова святого Йоана, аж потрапила до рук монаха Євстахія, що жив у печері поблизу Емеси. Він був аріянином, однак вдавав із себе дуже побожного. Вже тоді у тій печері діялося багато чуд, але їх приписували монахові, бо ніхто не знав, яку знамениту реліквію він приховує. Але коли Євстахій став відкрито намовляти людей до єресі, то єпископ Емеси попросив начальника міста, щоб той вигнав єретика. Тоді Євстахій закопав голову Предтечі в землю, бо не міг її забрати з собою, але вирішив колись потай повернутися за нею. Коли він пішов, у тій печері поселилися інші монахи і єретик не міг виконати свого наміру.

З часом на тому місці постала лавра, бо щораз більше монахів стало сюди приходити. У 453 р. Господь Бог об’явив, що в одній з печер монастирської лаври в землі схована чесна голова святого Йоана Предтечі. Ігуменом і архимандритом монастиря був тоді Маркел, муж дуже побожний і праведний. Одного разу уві сні він побачив, як до монастирської загороди вливається ріка, а за нею йшло багато вірниx, співаючи: “Явився тут святий Йоан Хреститель!” І справді посеред церкви явився святий Предтеча і поблагословив вірних. Так снилося ігуменові. За кілька днів він удруге побачив видіння. Йому явився святий Йоан у білих одежах, він увійшов до монастиря, а попереду нього – вогненний стовп. Маркел нікому не говорив про свої сни, а за кілька днів прийшов до нього один монах і розповів, що біля печери, де колись жили перші монахи їх монастиря, біля самого входу до неї, він бачив дивний вогонь. По якомусь часі Маркела збудив дивний голос, який виразно сказав: “Бог дарує вам мене; ти іди за зорею, і вона приведе тебе туди, де є я”. І в ту ж хвилю в його келії засвітилася зоря. Маркел із трепетом у серці встав і пішов, зоря палала перед ним, вказуючи дорогу. І так дійшов він до печери, і тут зоря зупинилася. Маркел упав на коліна і став молитися; він зрозумів, що тут сховано якийсь святий скарб, та не знав який. Наступного ранку він повернувся до печери і почав копати землю. Невдовзі він натрапив на мармурову плиту, під якою лежала посудина. У ній зберігалася чесна голова святого Йоана Хрестителя, вона була як жива, з волоссям. Печеру наповнив дуже приємний аромат. Маркел запалив лампадку, обкадив чесну голову і тоді зрозумів свій сон – у ньому йшлося про голову святого Предтечі. Про святу знахідку повідомили єпископа Емеси Уранія, і він, за великого здвигу народу, переніс голову Хрестителя до церкви в Едесі. Ця подія відбулася 24 лютого. 

Близько 760 р. в Емесі на честь святого Йоана Хрестителя було побудовано величну церкву і в ній поклали голову святого, а згодом її перенесли до міста Комани в Понті. Та в часи іконоборства вірні боялися, щоб єретики не зневажали голову святого, тому потай закопали її у срібній посудині в землю. Минув час, і про те місце всі забули. Щойно за правління Михаїла і Теодори, близько 850 р., Бог об’явив святому Ігнатієві (його пам’ять вшановуємо 23 жовтня), де заховано голову Хрестителя. Усе місто зворохобилося; послали найпобожніших священиків, щоб відкопали в Команах голову святого. І справді, її знайшли там, де вказав святий Ігнатій. Коли її урочисто внесли до Царгорода, назустріч вийшов імператор зі своїм двором, а біля воріт міста, разом з усім клиром, чекав святий патріярх. Величезний натовп народу поклонився голові Предтечі, вдарили дзвони, почулася хвалебна пісня; хресним ходом голову святого внесли до міста і поклали в церкві, біля царської палати. Було це 25 травня, і тому в цей день Христова Церква святкує пам’ять третього віднайдення чесної голови святого Йоана Хрестителя.

Як ми вже згадували, мощі святого Йоана Хрестителя, звісно, без голови, було поховано в Севастії. Коли святий євангелист Лука у своїй апостольській подорожі до міста Антіохії Сирійської проходив через Севастію, він пішов на поклін мощам святого Йоана Хрестителя. Тоді всі побачили, що святі мощі цілком нетлінні. Святий Лука хотів узяти мощі зі собою, але вірні Севастії спротивилися цьому, тож євангелист узяв лишень праву руку (якою святий Йоан хрестив Ісуса) і приніс її до Антіохії, свого рідного міста. Ця свята реліквія була тут у великому почитанні, а Бог прославив її численними чудами. В часи Юліяна Відступника, коли погани стали мучити християн і руйнувати церкви, вірні боялися, щоб рука святого Йоана не була зневажена, і заховали її в кам’яному стовпі. А після смерти окаянного Юліяна руку святого урочисто було перенесено до церкви святого Петра, і Бог знову прославив її численними чудами. Та згодом Антіохію захопили агаряни, вони навідріз відмовилися дати дозвіл на те, щоб руку Хрестителя перенести до Царгорода. Однак завдяки одному дияконові, на ім’я Йов, руку святого вдалося перенести до Царгорода, на саме навечір’я Богоявлення. З того часу в Царгороді дуже урочисто святкують Собор святого Йоана Хрестителя (7 січня). 

Решта мощей залишилися в Севастії, поблизу зберігалися також мощі святого пророка Єлисея (14 липня). За Юліяна Відступника погани зруйнували гріб святого Йоана, його мощі викинули і мали намір їх спалити. Однак деякі єрусалимські монахи навмисне змішалися із здичавілим натовпом і, з Божою допомогою, сховали мощі Хрестителя і перенесли до монастиря. Ігумен Филип 362 р. переправив їх святому Атанасієві до Олександрії, а той, при нечисленних свідках, сховав їх, замурувавши до спокійніших для Церкви часів у стіні храму. 

На Русі віддавна багато церков було присвячено святому Йоанові Хрестителеві. Варто згадати тут про владичий собор у старовинному руському місті Перемишлі. 24 червня, коли святкуємо Різдво святого Йоана Хрестителя, народ сходиться сюди із найдальших околиць і молиться до Господа, щоб, за заступництвом святого Йоана Хрестителя, дав нам ласку покаятися з наших гріхів і щоб послав ліпшу долю руському народові, який на віки вічні воздає честь своєму Творцеві і величає пам’ять святого Предтечі і Хрестителя Йоана. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,13–25:  «Зовсім був певний, що він обіцяне спроможний виконати»

У нашому житті ми ухвалюємо ті чи інші рішення на підставі свого попереднього досвіду, знань, які маємо, або того, що нам хтось підказав, допоміг. Ми часто відштовхуємось від видимих речей, особливо коли нам бракує іншого досвіду – духовного. А коли вже усі людські можливості вичерпані, спроможності дати собі раду вже немає, тоді ми починаємо казати, що лишилось лише довіритись Богові. Те, що мало бути першим, тобто наша довіра до Бога, часто буває останнім.

Ніхто не був посоромлений, хто покладався на Господа. За взірець Господь дає Авраама, який довірився Богові, і що було неможливе по-людському, по-Божому стало можливим. Тому не дивімося навколо себе, ніколи не шукаймо собі якогось виходу чи оправдання, що це неможливо. Все можливо для того, хто довіряє Господеві!

***

Мт.7,21-23:  «Той, хто чинить волю Отця мого, що на небі»

Господь вказує, що лише декларування віри й визнання того, що ми є християнами, не робить нас ближчими до Нього. Насправді наближаємося до Отця лише тоді, коли чинимо Його волю. Ісус немовби ставить питання для кожного з нас, чи завжди ми готові сказати Богові: «Нехай буде воля Твоя».

Як нам не тяжко було б прийняти обставини, людей, події, але саме цього від нас сподівається Господь. Бажає, аби ми вміли пізнавати Його волю і чинити її. І головне не те, чи знаходимо в собі сили, а чи маємо бажання йти за Його волею. Коли ми щиро прагнемо слухатися Бога, то Він дасть нам для цього потрібні сили, мудрість і терплячість, щоб Його воля стала дійсністю нашого життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.06.2018р. Б. / Преп. Симона Дивногорця; Св. мучч. Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними; Прп. Микити Стовпника, Переяславського чудотворця

Преподобного Симона Дивногорця

Тропар, гл. 1: Пустинним жителем і в тілі ангелом,* і чудотворцем показав Ти себе, богоносний отче наш Теодоре.* Постом, чуванням, молитвою небесні дарування прийнявши,* зціляєш недужих і душі, що з вірою прибігають до Тебе.* Слава Тому, що дав Тобі кріпость,* слава Тому, що вінчав Тебе,* слава Тому, що діє тобою всім зцілення. 

Кондак, гл. 2: Вишнього бажаючи, нижнє відклав ти і як небо стовп збудував ти, ним зблиснув єси зорею чудес, преподобний і Христу всіх Богу молишся за всіх нас. 

Преподобний Симеон народився в Антіохії. Його батько називався Йоан, він загинув під час землетрусу під руїнами власного будинку. Мати його звалася Марта; вона зачислена до лику святих, пам’ять її вшановуємо 4-го липня. З перших літ свого життя Симеон був вибраним сосудом Божої благодаті. Він ніколи не брав до вуст ані м’яса, ані меду. Ще дитиною залишив він Антіохію і, за волею Божою, подався до Селевкії, у місцевість, що звалася Пина, а пізніше до монастиря, ігуменом якого був Йоан Стовпник. П’ятилітній Симеон почав у всьому наслідувати Йоана, сам став на стовп й у безнастанній молитві і пості – бувало, що й десять днів нічого не їв, – пробув на стовпі шість літ. Своє тіло він умертвляв надзвичайно жорстко, під волосяницею оперезався грубим волосяним шнуром, який так натер молоде тіло, що воно стало гнити, і лиш за наказом ігумена інші монахи зняли той шнур.

Після цього він став на стовп, що мав сорок ліктів висоти, і пробув там вісім років. Увесь час він перебував у молитві, і лиш якусь хвилю дрімав. Крім молитви, він читав святі книги. 

Диявол мучив його страшними спокусами проти чистоти, не давав йому ні вдень, ні вночі спокою, але святий юнак молитвою і постом поборов усі спокуси. За це Господь наділив його даром творити чуда, оздоровляти хворих і проганяти бісів. Він провістив смерть ігумена Йоана, і справді, той помер з молитвою на вустах, упімнувши братів, щоб наслідували чесноти преподобного Симеона, якого Бог вибрав з-поміж багатьох, щоб став образом досконалого життя. 

Святий Симеон провістив, що перси спустошать Антіохію, – і так справді сталося, тоді багато народу загинуло, а багато пішло в неволю. Кажуть, що невільники, які просили в Бога помочі за посередництвом Його слуги преподобного Симеона, чудом стали звільнені, бо окови самі собою впали з їхніх рук. Під монастирською горою перси вбили стрілами одного сліпого діда.

Це духом своїм побачив святий Симеон, наказав братам принести вбитого і молитвою своєю випросив у Бога повернення до життя і здоров’я; дід той підвівся живий та зрячий і став голосно прославляти Господа.

Після восьми літ стояння на стовпі, святий, за промислом Божим, пішов на Дивну гору, що над рікою Оронтом, між Селевкією та Антіохією, і став мешкати на високому камені, де побудував собі маленьку комірчину. Сюди зі всіх сторін також приходили хворі, а він клав на них руки й оздоровляв їх. З часом він побудував для братів, що конче хотіли жити під його орудою, монастир і церкву. Святий Симеон помолився до Господа і в чудесний спосіб з каменя біля монастиря стало бити джерело. Іншого разу, коли монахи не мали що їсти, він учинив ще одне чудо, помноживши пшеницю в монастирській коморі. На 33-му році життя святий став священиком. Так, проживши на стовпі 70 літ у незвичайній суворості життя і в надзвичайній святості, він пізнав, що наближається година його смерти. Він зібрав братію і сказав, щоб провадили своє життя в любові і шануванні монашого правила, а потім душа його у молитві піднеслася до неба, якого він так прагнув усе своє життя. 

Після його смерти діялося багато чуд. Вірні, почитаючи його пам’ять, зберігали ікони святого у своїх домівках, за посередництвом яких Бог у чудесний спосіб допомагав усім, що зверталися в молитвах по допомогу. Преподобний Йоан Дамаскин оповідає, що один купець в Антіохії, випросивши молитвами до преподобного Симеона оздоровлення, повісив його ікону на стіні свого дому і ставив перед нею свічки на честь святого. Іконоборці хотіли конче знищити ту ікону, але щойно один з них виліз, щоб її зняти, як раптом упав і тяжко потовкся. Те само сталося і з двома іншими іконоборцями. Про це чудо з життя преподобного Симеона йшла мова на Сьомому Вселенському соборі в Нікеї (787 р.), і Отці Собору виявили повну віру в нього. 

__________
У той самий день

Святих мучеників Мелетія Стратилата, Йоана, Стефана і тих, що з ними

Про мучеництво святого Мелетія Стратилата знаємо лиш те, що страждання він прийняв від мучителя Антоніна близько 154 р. Після довгих мук, його було розіп’ято на дереві, а святих мучеників Йоана, Стефана і всіх вірних воїнів, що разом з ним постраждали, було вбито мечем. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

*** 

__________
У той самий день

Преподобний Микита Стовпник, Переяславський чудотворець

Достовірно невідомо, коли народився преподобний Микита Стовпник, переяславський чудотворець. За переказами, відомо, що він був великим грішником. Займався збором податків, був жорстоким і користолюбним.

Почуті в церкві слова пророка Ісаї про Господа сильно вразили Микиту, він пішов у монастир і три дні стояв біля воріт та сповідував свої гріхи.

Прийнявши постриг, Микита став ревним монахом, він дуже старався догодити Богу своїм життям. Щоб більше себе упокорювати він викопав яму, оселився в ній, надівши на себе вериги і кам'яну шапку.

Пізніше отримав дар зцілення молитвою. Його духовні подвиги  приваблювали безліч ченців, які утворили монастир неподалік.

Микита Стовпник був убитий розбійниками 24 травня 1186, які вирішили, що його вериги зроблені із срібла. Він похований в Переяславському монастирі, названому на честь його Нікітським.

Мощі його спочатку були знайдені в 1556 році, але при спробі їх витягнути піднявся вітер і закрив мощі землею — вони так і залишилися в землі до 2000 року.

За матеріалами calendate.com.ua .

Джерело:     КІРІОС

05.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.4,4–12:  «Віра була зарахована Авраамові, як оправдання»

У Старому Завіті вибраний народ часто займав різні постави щодо Господа, або була безперечна віра Богові, або невірність. Господь дає нам за приклад Авраама, показує плоди його довіри до Бога. Так само наше життя і наші стосунки будуються на вірі. 

Усі ми знаємо про Бога, знаємо, що Бог навчає і завжди нас кличе, але завжди для нас залишається справою нашого вибору, наскільки ми вірою втілюємо це в наше життя, цим живемо. Пам’ятаймо, що віра, це не лише якийсь одноразовий акт, вибір життя вірою постає кожної миті. Бо щомиті показується, наскільки ми довіряємо і покладаємось на Господа. І ніщо інше, як наша віра, є твердим фундаментом і основою, що дає нам можливість пройти через будь-які життєві обставини.

***

Мт.7,15-21:  «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми»

Ми завжди докладаємо великих зусиль, щоб добре виглядати в очах інших людей, щоб інші нас цінували, хвалили, щоб нас поважали. З часом нам якнайкраще вдається виконувати роль досконалих. Однак трапляються ситуації, коли ми поводимося неадекватно, можемо зробити щось таке, чого самі від себе не сподівалися. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш, тобто те, ким ми є, неминуче виявиться в критичних ситуаціях, як би ми цього не приховували. А тим більше це виявиться перед Богом, коли зустрінемося з Ним після смерті у вічності. Бог зніме з нас усі нашарування, наші маски та вуалі, усі наші уявлення про себе. 

Мусимо більше старатися пізнавати себе, а це неможливо, якщо не будемо пізнавати нашого Бога. Тільки Він через свого Святого Духа може відкрити нам правду про те, ким ми є насправді, показати дорогу до змін і провести нас нею. Тільки тоді ми зможемо принести Божі плоди, за якими пізнають нас, що ми Божі діти!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.06.2018р. Б. / Преп. Єфросинії Полоцької; Преп. Михаїла, єп. Синадського

Преподобна Єфросинія, ігуменя Полоцька (1173)

Преподобна Єфросинія, ігуменя Полоцька, в миру Предслава. дочка князя Георгія Всеславича. З дитячих років вона мала любов до молитви і книжкового вчення. Відкинувши пропозиції про шлюб, Предслава прийняла постриг з ім'ям Євфросинія. З благословення єпископа Полоцького Іллі, вона стала жити при Софійському соборі, де займалася переписуванням книг.

Близько 1128 року єпископ Ілля доручив преподобній влаштувати жіночий монастир. Вирушаючи в Сільце, - місце майбутньої обителі, - подвижниця взяла тільки святі книги - "весь свій маєток". У збудованому Спасо-Преображенському монастирі свята навчала дівчат переписування книжок, співу, шиттю та іншим ремеслам. В 1161 році її старанністю був побудований собор, що зберігся до нашого часу.

Преподобна Єфросинія заснувала також Богородицький чоловічий монастир, в який на її прохання Константинопольський Патріарх Лука послав список з чудотворної Ефесі ікони Божої Матері. Незадовго до смерті преподобна Єфросинія з племінником Давидом та сестрою Євпраксією вирушила у паломництво по святих місцях.

 

Вклонившись святиням Царгорода, вона прибула до Єрусалиму, де в Руському монастирі Пресвятої Богородиці Господь сподобив її прийняти мирний спочинок 24 травня 1173 року. Не пізніше 1187 року тіло святої перенесено в Києво-Печерський монастир, а в 1910 році мощі перенесені в Полоцьк в заснований нею монастир.

 Преподобна Єфросинія Полоцька прославилася в Церкві як покровителька жіночого чернецтва.

Джерело:   Наддвірнянський деканат УГКЦ

***

Преподобного Михаїла, єпископа Синадського

 

Тропар, глас 4: Правилом віри і образом лагідности,* учителем повздержности* явила Тебе Твоєму стаду всіх речей істина.* Ради цього придбав Ти смиренням високе,* убогістю – багате,* отче, священноначальнику Михаїле,* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 8: Як архієрей всечесний, і благочестя священностраждалець, заборон злоіменитого не злякався ти, єретичний спротив його переміг, свобідним гласом голосно кличучи: іконі покланяюсь Христовій і його пречистої Матері, тому й почитаємо тебе, Михіїле.

Діялося це в часи безчесного іконоборця Лева Вірменина. На патріяршому престолі сидів святий Никифор (пам’ять його вшановуємо 2 червня). Імператор, ревний прихильник єресі, якось покликав до своєї палати патріярха Никифора та багатьох єпископів і наказав їм шукати згоди з єретиками. Святий Никифор відповів, що було би гріхом католицьким владикам ставати на путь нечестивих. А цар сказав: “Я, як безсторонній син Церкви, хочу вас примирити”.

На це один єпископ відповів: “Ні, царю, нема правди у словах твоїх. Як можеш казати, що є безстороннім, коли явно підтримуєш єретиків, а святу Церкву переслідуєш гірше поганина? 

Але Бог усе бачить, дрижи перед Його гнівом і покайся, щоб не було запізно!” Тим єпископом був святий Михаїл, учень святого Тарасія, поставлений ним на владицтво в місті Синаді, у Фриґії, муж великого благочестя, ревний оборонець Христової віри. 

Ув’язнений за свої слова, він радий був терпіти всі невигоди в’язниці. Потім безбожний імператор наказав заслати його на вигнання до Евдокіяди. Єретики жорстоко переслідували святого, гнали з місця на місце, а він завжди відстоював почитання святих ікон, навчав, упоминав, власним життям приводив до Христа й у великий святості помер на вигнанні близько 818 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,28–3,18:  «Не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом»

Апостол Павло вказує на дуже важливу річ. Найважливіше для нас, це те, ким ми є в нутрі. Ззовні ми можемо вивчити правила етикету, культуру поведінки, можемо навчитись, як поводитись в тих чи тих обставинах. А коли складуться непередбачувані обставини, трудні для нас, все це зовнішнє дуже швидко розлетиться і ми будемо керовані не тим, чого навчились, а тим, що в нас в нутрі. 

У народі кажуть, що шила в мішку не втаїш. Якщо ми сповнені любові, милосердя, то в трудних життєвих обставинах виявляється відповідними вчинками любові й милосердя. І так само, якщо ми в нутрі хитрі, несправедливі, злі, то це також у трудних життєвих обставинах виявляється. Маємо дбати про зовнішню нашу поведінку стосовно інших, але ще більше маємо дбати про наш внутрішній стан, наближатися до тих почувань і думок, що були у Христі Ісусі.

***

Мт.6,31-34; 7,9-11:  «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам»*

У цих словах Господь не ставить нам жодних умов, щоб ми змогли щось отримати від Нього. Просто наголошує, щоб ми не втомлювалися просити, очікувати, а найбільше – вірити. Часто у своїх стосунках з іншими ми очікуємо від них доброї поведінки – тоді й самі добре поводимося з ними; хтось нам допомагає – і ми допомагаємо. Іноді ми цього не усвідомлюємо, але найчастіше так є. Господь цілком інакше ставиться до кожного з нас, без винятку. Він показує, що завжди залишається вірним нам, незалежно від того, чи вірні ми Йому. 

Скільки б разів ми не зранили б Господа своїми гріхами, не відійшли б від Нього через свої падіння, Він ніколи не покидає нас, не відходить убік. Бог завжди вірний нам, і тому, коли приходимо до Господа, Він завжди приймає нас і прощає нам. Це невимовна й непроста для нашого розуміння Божа любов. Як каже апостол: «Він полюбив нас перший, коли ми ще були грішниками». 

Господь засвідчує нам цю свою любов, коли говорить: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам».

* Мт. 7,7.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.06.2018р. Б. / Святого мученика Василиска

Святого мученика Василиска

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Василіск,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, гл. 8: У стражданнях сильним і мужнів явився єси і у чудах предивним, явно ім’я Христа свідчачи мучителя посоромив ти, тому й почитаєм тебе, Василіску, завжди зовучи, всечесний: радуйся мучеників світла доброто. 

3 березня Церква вшановує пам’ять трьох святих мучеників, Євтропія, Клеоніка і Василиска, котрі постраждали в часи переслідувань християн за імператора Максиміяна, у місті Амасія, від руки мучителя Асклипіодота. Святих Євтропія і Клеоніка тоді розіп’яли на хресті, а святого Василиска кинули до в’язниці. Терплячи тяжкі муки, святий Василиск молився день і ніч до Бога, і ось неземне небесне світло осяяло цілу в’язницю – сам Христос Спаситель явився мученикові, утішив його, пообіцяв мученицький вінець і наказав, щоб з воїнами пішов до рідного села скріпити у вірі свою родину і вірних. 

Василиск впросив начальника в’язниці, щоб відпустив його з вояками на чотири дні додому, і той дозволив. І так прийшов він до рідного села Кумиали, поблизу Амасії, і попрощався з матір’ю та родиною. Зійшлися тамтешні християни, а він утішав їх словом Божим, заохотив до витривалости, скріпив їх у любові до Спасителя і в спразі до страждань та й попрощався з ними, бо знав, що вже надходить день, коли має дати свідчення своєї віри Спасителеві. 

У той самий день до Амасії прибув новий начальник Аґриппа, він наказав поставити перед ним усіх ув’язнених християн. Довідавшись, що серед них нема Василиска, став тяжкими карами погрожувати начальникові в’язниці, якщо ув’язнений не повернеться, і послав до Кумиали свого слугу Магистріяна з відділом війська, щоб привели святого мученика вже не до Амасії, а до міста Комани, куди саме мав їхати Аґриппа. Магистріян перестрів святого Василиска вже на зворотньому шляху до Амасії. Його з плачем супроводжували родина і знайомі, а святий голосно молився до Бога, призиваючи Його допомоги, щоб бездоганною смертю дати іншим добрий приклад. Магистріян наказав накласти на нього подвійний ланцюг, а на ноги йому одягнути мідні чоботи з гострими цвяхами, так, щоб ноги святого мученика стікали кров’ю. Дійшовши так до села Дакози, вояки прив’язали Василиска до сухого дерева, а самі в домі вдовиці Трояни стали обідати. Був саме полудень, сонце гріло немилосердно; зійшлися мешканці села Дакози і дивувалися терпеливості святого мученика, котрий під тягарем кайданів, зранений, на спеці не те, що не жалівся, а навпаки, голосно прославляв Христа Спасителя, за якого хотів страждати. І враз затряслася земля, вдарили громи, впали кайдани з рук святого Василиска, відпали мідні чоботи, – святий став здоровий тілом, а сухе дерево, до якого його були прив’язали, зазеленілося листям. Тоді навернулося багато поган, а серед інших і вдова Трояна зі своїм сином. 

У довгій дорозі воїни вже ліпше обходилися зі святим мучеником, хотіли його посадити на осла і просили, щоб їв з ними, але слуга Божий вже не хотів ніякої страви і далі йшов пішки, бо знав, що не слід журитися вигодами для тіла, коли ледве кілька годин відділяє його від мученицької смерті. 

Прибувши в Комани, святого Василиска поставили перед Аґриппою, що саме приносив у божниці поганським божкам свої мерзенні жертви. Він наказав святому мученикові поклонитися богам, а той став уголос прославляти Христа Спасителя. А коли святий закінчив свою молитву словом: “Амінь”, – боввани впали на землю і розбилися. Тоді святого мученика швидко вивели з божниці, а Аґриппа запитав його, чиїм іменем повалив він ідолів? 

“Іменем Того, котрий вогнем своїм спалить цю божницю, іменем Христа Спасителя!” – відповів святий, і в ту ж хвилю вдарив грім, і божницю враз охопив сильний вогонь. Хоч як гасили той вогонь, та згоріла вона аж до підвалин.

Аґриппа наказав тут же стяти мечем святого мученика, а його тіло кинути в ріку. Сповнений великої радости, святий Василиск підніс свою останню земну молитву до Господа, а коли нахилив голову під меч, усі побачили Христа Спасителя, що стояв посеред відкритих небес, і подивляли це чудо та славили того, душа якого полинула в обійми Господа і свого Сотворителя. Тіло святого Василиска християни викупили у катів за 30 срібняків і поховали серед чистого поля, а щоб затерти всякий слід (бо Аґриппа наказав би збезчестити святі мощі), посіяли поверх могили зерно. Змучені тяжкою роботою, вони відчули велику спрагу – і враз побіля могили стало бити джерело з чистою холодною водою. Наступного дня побачили, що збіжжя на могилі виросло і вбралося в колос. 

Згодом, значно пізніше, один з міщан Коман на ім’я Марин побудував поблизу міста церкву на честь святого Василиска і сюди перенесли мощі мученика, які, за волею Божою, прославилися багатьма чудами. Святий Василиск прийняв мученицьку смерть 22 травня 307 р. 

Минуло близько 100 літ від смерти святого Василиска. І ось вояки привели до його церкви, поблизу Коман, геть знесиленого в’язня, щоб тут переночував. А коли посеред ночі той в’язень гаряче, дуже гаряче молився до Бога, явився йому святий Василиск і сказав: “Завтра будемо обидва разом!” Тим в’язнем був не хто інший, як святий Йоан Золотоустий. Наступного дня святий Йоан закінчив у тій церкві свій земний подвиг. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.06.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.11,38–12,2:  «Маючи навколо себе таку велику хмару свідків… біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри»

Усі ми віруємо в Бога, але у слово «вірую» кожен вкладає своє поняття, розуміння, кожен з нас по-різному зростає у цій «своїй» вірі. Тому важливо, щоб ми мали когось, хто є прикладом віри для нас. Церква окреслює цих осіб як святих, тобто тих, які своїм життям, не зважаючи на зовнішні обставини, попри типи характеру, які вони мали, були витривалі в вірі, слідували, вірували і йшли за Господом і уподібнились до Нього у святості. 

Так само і ми, вдивляючись у подвиги святих, будьмо витривалі в цій дорозі за Господом. І тоді отримаємо свою нагоду, як і усі ті свідки, які вдивлялися пильно в Ісуса Христа.

***

Мт.10,32-33; 37-38. 19,27-30:  «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним»

У своєму житті ми неминуче свідчимо або не свідчимо про Бога. Хоч дуже часто живемо в ілюзії, що можемо дотримуватися нейтрального стану, але це не є так. Загалом завжди робимо крок або в бік Бога, або від Бога. Часто тішимо себе думками, що ті чи інші обставини наблизять нас до Господа, або нарікаємо, що деякі ситуації віддаляють нас від Нього. Насправді будь-які обставини можуть як наблизити нас до Бога, так і віддалити від Нього. Це цілковито залежить від постави кожного з нас. Обставини самі по собі не роблять нас ні святими, ні грішними. 

Ми святкуємо пам’ять всіх святих. Це ті, які зуміли всі обставини свого життя використати так, щоб жити досконало, свято. Вони не мали кращих чи гірших умов від нас. Вони мали такі ситуації, які дав їм Бог. По-людськи, можливо, інколи вони були легшими від наших, але здебільшого набагато важчими. Усе все це посилав їм Господь, щоб саме в цих обставинах вони прийшли до святості. Так само послав нам і наше життя. Господь посилає нам кожну людину, кожну подію, дає нам працю, родину, щоб саме там, у тих конкретних обставинах нашого життя, ми визнавали й свідчили нашу віру в Нього.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР