09.07.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Давида, що в Солуні

Преподобного отця нашого Давида, що в Солуні

Тропар, глас 4: Від світського гамору рятуючись, посеред саду в наметі оселився єси, преподобний, звідки й восходження в серці поклавши злетів ти во вишнє чеснотами і там з ликами святих оселяючись, на долішніх споглянь, які нині пам’ять твою почитають. 

Кондак, глас 1: Садом всепроцвітаючим, який приносить плоди чеснот, явився єси на садовому дереві, як благоспівуча птаха, рай же радше, життя древо, Господа, в сердці твоєму насадивши, зростив єси, богомудрий, і ним живиш нас благодатно; завжди моли за нас, Давиде всеблаженний. 

Одного разу монахи запитали ігумена Паладія, що найбільше його заохотило вступити до монастиря? Він відповів на це так: “Я родом із Солуня (в Македонії). За нашим містом у келії, яку влаштував собі на дереві, подвизався Божий старець Давид, що прийшов до нас із Месопотамії. Він прожив там 80 років, завжди веселий, милосердний, готовий кожного навчити і наставити на дорогу спасіння. І спеку, і холод – все зносив старець терпеливо. Сталось так, що воїни, які стояли вночі на варті на мурах міста, побачили, як з келії святого Давида через вікно струменить чудесний вогонь. І таке діялося кожної ночі, аж до його смерти. І я не раз бачив той вогонь і думав: «Якщо Бог вже за життя дає своїм вірним слугам таку велику славу, що ж тоді їх чекає там, у небі? І ця думка привела мене до монастиря»”. 

З цієї розповіді бачимо, як жив преподобний Давид. Бог прославляв його силою творити чуда. Одного разу в присутності імператора, коли святий Давид хотів запалити кадило, та не мав кадильниці, він узяв вуглини голою рукою і жодної шкоди йому не було. Однак, поки він осягнув велику святість, мусив побороти тяжкі спокуси. Та він усе подолав і свій подвиг довів до кінця. Нині Господь вінчає його небесною славою. Помер святий у глибокій старості близько 540 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

08.07.2016р. Б. / Святої преподобномучениці Февронії

Святої преподобномучениці Февронії

Тропар, глас 4: Спочатку розп’ялась ти для світу, відмовою від спілкування, відтак же й світ для тебе розп’явся, коли в подвиг мучеництва увійшла єси, тому й оспівуємо тебе Февроніє славна, як подвійним вінцем від Христа увінчану. 

Кондак, глас 6: Женише мій, найсолодший Христе, - взивала Февронія, - не важко мені бігти услід Тобі, бо насолода любові Твоєї підтримала душу мою надією і краса милості Твоєї серце моє осолодила, щоб випити чашу стражднь за Тебе, щоб достойною вчинив ти мене радіти Тобою в світлиці з мудрими дівами. Тому, преподобна страстотерпице, почитаючи подвиги трудів твоїх, молимо тебе: моли, щоб і перед нами не зачинилися двері світлиці. 

Діялося це в Месопотамії. У горах, поряд з Нисибією (званою також Сова, Сиба або Сиваполь), був жіночий монастир, в якому проживало 50 монахинь. Старшою над ними була ігуменя Врієнна, а друга після неї, водночас найстарша за віком, Томаїда. Врієнна взяла до себе маленьку дворічну сестрінку Февронію. Дитина росла в монастирі і вже виповнилося їй 18 років. Бог дав їй майже неземну красу, та при цьому вона була така побожна і сповнена чеснот, що її життя можна було назвати ангельським. Вона часто постила впродовж кількох днів, спала на твердій землі, ніколи не бачила лиця сторонніх людей, й усю себе посвятила служінню своєму небесному Нареченому. 

Тимчасом настали часи жорстокого переслідування християн, яке почав Диоклетіян. Він вислав до Месопотамії старосту Селенія з братаничом Лизимахом і додав їм ще одного вельможу на ім’я Примус. Хоч сам Лизимах був поганином, однак християн поважав, так само, як і Примус. Натомість Селеній був дуже жорстокий і завзятий. Щойно вони прибули до Месопотамії, в околицю Пальмири, як він почав жорстоко переслідувати християн. Лизимах і Примус стримували його як могли, але все було намарно. Вони могли лиш потай перестерігати християн, щоб береглися. Вістка про переслідування поширилася всюди, зокрема і в Нисибії, куди особисто вирушив Селеній. Єпископ, священики і монахині сховалися у монастирі залишилися лиш ігуменя Врієнна, Томаїда і тяжко хвора Февронія. 

Погани урочисто привітали Селенія і зразу ж показали йому монастир; а він послав туди воїнів, щоб усіх монахинь в оковах привели до нього. Воїни вдерлися до монастиря, і вже Врієнна була б упала під їх мечами, та Февронія припала до їх ніг і стала просити пощади для своєї опікунки. Краса дівиці вразила воїнів; на щастя, надійшов сам Примус, він відправив воїнів, а Врієнні порадив утікати. Та Селеній вже довідався про Февронію і наказав лиш її одну привести до себе. Святу дівицю привели в оковах, а на судилищі засіли Селеній, Лизимах і Примус. Усе місто зібралося на цьому видовищі. Ніхто не міг відірвати погляду від лиця святої мучениці, бо сяяло воно ангельським спокоєм і небаченою красою. Селеній почав лагідно намовляти святу Февронію до відступництва, радив їй пізнати всі розкоші життя, представляв їй, яку вагу має багатство, обіцяв, що видасть її за Лизимаха і перекаже їм усе своє майно, нехай лиш поклониться божкам. Та на це свята діва відповіла, що майно і розкоші не для неї, бо вона сама вибрала посвятити своє життя служінню Ісусові Христові. За Нього готова перетерпіти всі муки і навіть прийняти смерть, і жодні обіцянки, жодні погрози не змусять її зректися святого хреста. 

Розлючений Селеній, незважаючи на прохання Лизимаха, наказав здерти зі святої діви одяг, прив’язати її до чотирьох стовпів, розпалити під нею вогонь і бити її залізними прутами. І почалися страшні тортури, страшні муки, на які не могли дивитися навіть погани. А в тих пекельних муках свята Февронія голосно славила Христа Спасителя. Та голос все слабшав, сили стали покидати її. Мучитель велів відлити її водою і знову почав намовляти до відступництва. І ось новий дух вступив у зімліле тіло і ще голосніше, ніж до цього, свята Февронія стала величати Господа і Бога. Мучитель наказав відрізати їй язик; та раптом весь натовп заворушився і став виявляти невдоволення. Одна з найбагатших жінок міста, вдова Ерея, стала голосно ганьбити Селенія і провістила йому, що не мине його за це тяжка кара. Селеній хотів і Ерею взяти на муки, але побоявся натовпу, бо вона була в місті найславніша родом і статками. Натомість він наказав ще лютіше мучити святу Февронію. Її прив’язали до дерева і залізними гаками рвали тіло, відрізали груди, а рани палили вогнем. Лизимах благав Селенія припинити тортури, але той і чути нічого не хотів. Під кінець він велів відтяти святій мучениці руки і ноги, а потім і голову. Так у пекельних муках душа святої діви вознеслася до небесного Нареченого, чиста, нетлінна, повна духовного аромату, злучилася з Тим, якому посвятила свої молоді літа і за якого постраждала. 

Замордувавши святу, Селеній пішов на обід. Однак того обіду він уже не з’їв: мучитель нагло збожеволів і сам розбив собі голову об мармуровий стіл. Так сповнилися слова Ереї, і Бог покарав кровопивцю. Лизимах і Примус самі загорнули святі мощі замученої діви у плащаницю і веліли віднести до монастиря. Того ж таки дня вони оголосили, що християни можуть сміло повертатися до міста, а самі скинули з себе багату одежу, прийняли хрещення і стали монахами. Тіло святої Февронії християни поховали. Ерея також прийняла святе хрещення і стала явно визнавати Христову віру. Житіє святої Февронії описала Томаїда, яка була свідком життя і мук св. діви. Померла вона через шість років після смерти св. Февронії. Врієнна померла 318 р., а в 320 р. відійшла “палка душею” Ерея, яка решту свого життя прожила в монастирі. У 322 р. єпископ Нисибії побудував церкву на честь святої Февронії. А коли 363 р. перси захопили цей край, мощі святої Февронії було перенесено до Царгорода, до церкви святого Йоана Хрестителя, де Господь і Бог наш, якому нехай буде слава, честь і поклоніння, прославив їх багатьма чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом

Рм.13,11–14,4:  «Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла»

 

Апостол Павло говорить категорично, щоб ми відкинули діла темряви. Якщо задуматись, то зрозуміємо, що кожне, навіть найменше, діло темряви віддаляє нас від світла! А часто в житті ми дозволяємо собі на двозначні вчинки, на двозначні слова. Не виконуємо домовленостей, дозволяємо собі прогрішення, гріховні думки, слова. І це все нас підточує. Одна думка до іншої приходить і складає велику проблему, один вчинок допасується до другого і починаються великі труднощі в нашому житті. 

Ніколи і в ніякий спосіб не можемо погодитись на найменший гріх. Маємо одягнутись у зброю світла і завжди поступати за голосом Божим, за своєю совістю. Тільки так зможемо бути справжніми воїнами Божими. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

07.07.2016р. Б. / Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

⊕ Різдво пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Йоана

Тропар, глас 4: Пророче і предтече пришестя Христового,* достойно звеличати Тебе не в силі ми, що любов’ю Тебе почитаємо,* бо неплідність матері і отча безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різ двом* – і воплочення Сина Божого світові проповідується. 

Кондак, глас 3: Перше неплідна днесь Христового предтечу родить* і він є сповненням усякого пророцтва,* бо кого пророки проповідували,* на того він у Йордані руку поклав.* Явився Божого Слова пророк, проповідник, разом і предтеча. 

Святий Бернард пише: “Церква почитає смерть святих своїх, бо їхні життя і смерть були святі. Та щодо Йоана Хрестителя вона освячує і його різдво, бо різдво те було святе і воно було джерелом радости, і є власне тим винятком, що вирізняє Йоана серед інших, різдво яких не випереджували такі знаки, які випереджували різдво святого Йоана”. А святий Августин говорить так: “Пророки, патріярхи, апостоли, мученики не народилися пророками, патріярхами, апостолами і мучениками, а народилися, як і всі люди, благодать же Святого Духа вони отримали щойно після свого народження, натомість святий Йоан народився вже як Хреститель. Він ще навіть не народився, а вже пророкував, а оскільки не міг ще устами пророкувати, то знаком виказав свою радість. Він отримав скоріше Божого, як людського духа”. І тому “він більший від усіх, бо всіх він перевершив піднесеністю своїх чеснот” (св. Климентій Олександрійський), і “дивний є той, хто як чоловік перевищив святість ангелів” (св. Йоан Золотоустий). “Йоан перевищує всіх, стоїть над усіма, над патріярхами і пророками, і кожен, хто народився від жінки, нижчий від Йоана” (св. Амвросій), бо “він прийняв початок благодаті скоріше, як природу людську” (св. Амвросій), і “Йоан гідний того, що сам Спаситель дає свідчення його величі” (св. Бернард). 

І справді, великим мав бути той, кого так величають найбільші учителі Христової Церкви, про якого сам Ісус Христос сказав: “Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Йоана Хрестителя” (Мт. 11, 11). А ось як оповідає нам Євангеліє від Луки про зачаття і різдво святого Йоана Хрестителя: “Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 

І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, згідно зі звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. Тоді з’явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. Ангел же сказав до нього: «Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім’я Йоан. І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п’янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний». 

Захарія ж сказав до ангела: «По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку». Ангел озвавсь до нього: «Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу». 

Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 

А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п’ять місяців, кажучи: «Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми»” (Лк. 1, 5-25). 

А потім здійснилася велика тайна святого Благовіщення. Той сам ангел Гавриїл звістив Пречистій Діві благу вість. “Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом” (Лк. 1, 39-41). Тут відбулася зустріч Пречистої Діви з тіткою Її Єлизаветою, яка промовила пророчі слова (див. Лк. 1, 42-45). І відповідь Пресвятої Богородиці: “Величає душа моя Господа...” (див. Лк. 1, 46-55), що з Її серця і вуст піднеслися до неба. 

“Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. Восьмого дня прийшли обрізати хлоп’я і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарія; його ж мати заговорила, кажучи: «Ні, він зватись буде Йоан». Кажуть до неї: «Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім’ям». І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. І попросивши табличку, він написав: «Йоан – його ім’я». Всі тому дивувались. Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв’язався, і він почав говорити та благословити Бога. І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: «Що воно з того хлоп’яти буде?» І справді рука Господня була з ним. А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; як то Він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій; клятву, якою Він був поклявся Авраамові, нашому батькові, що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати Йому дорогу, дати Його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру». Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об’явлення Ізраїлеві” (Лк. 1, 57-80). 

Про молодість святого пророка Святе Письмо подає дуже скупі відомості: дитя росло і кріпилося Духом і перебувало в пустелі аж до публічної появи перед Ізраїлем. Молодим “Йоан залишає світ, утікає від людей, забуває про все і свій погляд звертає лишень у висоту Божества” (св. Вернард), а “життя Йоана Хрестителя було нічим іншим, як одним безперервним постом” (св. Василій). Покутою він приготовляється до звершення свого великого посланництва, його життя своєю суворістю перевищує життя всіх пустельників, і “жодної плями не могло бути на тому, у кого була повнота благодаті” (св. Євсевій). Та послухаймо, що каже Святе Письмо: “Того часу з’явився Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив: «Покайтесь, бо наблизилося небесне царство». Це ж той, що про нього говорив пророк Ісая: «Голос вопіющого в пустині: Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки Його». 

А той Йоан мав одежу з верблюжого волосу й пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була – сарана й мед дикий. 

Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська 6. і приймали хрещення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах. Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив: «Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть. Я вас хрещу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити Йому взуття. Він вас хреститиме Духом Святим і вогнем. Лопата вже в руці в Нього, і Він очистить тік свій та збере свою пшеницю до засіків, а полову спалить вогнем невгасним»” (Мт. 3, 1-12). 

“Люди питали його: «Що ж нам робити?» Він відповів їм: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить». Прийшли також митарі хреститись і йому мовили: «Учителю, що маємо робити?» А він сказав їм: «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Вояки теж його питали: «А ми що маємо робити?» Він відповів їм: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею»” (Лк. 3, 10-14). Так святий Йоан “звіщав народові Добру Новину” (Лк. 3, 18). Аж настав день, коли сам Спаситель прийшов прийняти хрещення від Йоана. Йоан спротивився цьому, кажучи: “Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14), однак підкорився волі Спасителя, охрестив Його і став свідком Богоявлення – він почув голос Отця небесного: “Це Син мій любий, що Його я вподобав” (Мт. 3, 17). 

“Хрещення Йоана – це кінець Старого і початок Нового Завіту; Йоан Хреститель був початком Євангелія Ісуса Христа” (св. Кирило Єрусалимський). Він не припиняв проповідувати і після хрещення Ісуса, однак про це вже розповімо з нагоди празника Усікновення Чесної Голови Йоана Хрестителя (28 серпня). Нині честь і поклін віддаймо Різдву святого Йоана, Предтечі і Хрестителя Христового, і просімо його, щоб своїми молитвами вимолив нам покаяння і вічну пам’ять про те, що “сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть” (Мт. 3, 10).

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.8,2–13:  «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас»

Можемо зауважити, що дуже часто перебуваємо під різними впливами. Ми ж, ті самі люди, в один момент сповнені благородства, прощення, любові, в інші моменти свого життя – хитрі підступні, несправедливі. Все залежить від того, якому духові ми дозволяємо діяти в собі. 

Бог дав людині розум та свобідну волю. І саме ця свобідна воля вирішує, кому піддатися. Чи пристрастям, через які діє злий дух, диявол, чи піддатися дії Бога. З часом, якщо поставимо собі за мету розрізняти й будемо стежити за думками, то побачимо: злий дух завжди настирливий, нав’язується людині, а Божий Дух завжди діє в мирі та спокої. Але лише від нас залежить, кому ми дозволимо діяти в собі та через себе!

***

Мт.10,15-22:  «І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, ─ дано буде вам на той час, що маєте говорити»

Кожна ситуація нашого життя, кожна подія, кожна обставина унікальна й неповторна. Як би ми не готувалися до якоїсь зустрічі чи справи, ми не можемо врахувати всього. Часто багато ситуацій складаються, на наш погляд, випадково, їх неможливо проконтролювати, тому немає змоги підготуватися до всього заздалегідь. Деякі важливі події нашого життя настають дуже неочікувано. 

Господь каже нам, щоб ми не мали страху. Коли ми перебуваємо з Ним через нашу молитву, через участь у таїнствах, коли Божий Дух все більше сповнює нас у кожній ситуації, якою б складною вона не виглядала, Бог покладе нам на серце, як маємо поводитися, що маємо сказати. 

Тому в тих життєвих ситуаціях, найбільш непередбачуваних, вслухаймося в Господа. Коли будемо уважні, то почуємо голос Божий, Господь промовить до нас. Будьмо уважні, бо Господь завжди промовляє і каже нам усе, що нам потрібно в цю хвилю!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

06.07.2016р. Б. / Святої мучениці Агрипіни

Святої мучениці Агрипіни

Тропар, глас 4: До любові безсмертного Жениха побігши, тлінне зненавиділа єси, тіло занедбавши, а муки, які завдавали тобі, з любов’ю терпіла єси, взиваючи: прийми мене в любов Твою, мене, пожертвувану Тебе ради, Христе – Царю віків. Його ж милістю звесели тих, які день радості твій почитають, Агрипино мученице прехвальна. 

Кондак, глас 4: Світлих подвигів твоїх світлоносний день настав, я вкий їх почитаючи, Божественна Церква всіх кличе весело взивати тобі: радуйся, діво і мученице, Агрипино всечестна. 

Святa Агрипіна, діва, постраждала в часи переслідувань Валеріяна. Була вона родом з Риму, де й прийняла мученицьку смерть. Мучителі закували її, били спочатку різками, а потім сучкуватими палицями, поламали їй кості і кинули у в’язницю. Та невдовзі її ще раз взяли на муки, під час яких свята дівиця, молячись до Бога, віддала чисту свою душу в Його руки. Сестра святої Агрипіни Васса, роздавши весь свій маєток бідним, забрала мощі мучениці і разом зі святим Парамоном та дівами Павлою і Агатонікою перевезла їх до Сицилії. Потім вони відплили до Африки, де всі постраждали за Христа. 

Свята Агрипіна була замучена близько 256 р. Бог прославив гріб святої діви і мучениці багатьма чудами. Так, біля нього зцілилася донька благочестивої християнки Євпраксії, яка в подяку за це возвела над гробом на честь святої Агрипіни величаву церкву. Приблизно в ХІ ст. частину мощей святої мучениці було перенесено до Царгорода. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,14–8,2:  «Я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю»

Бачимо скільки в нашому житті різних добрих намірів, думок і рішень. Але й бачимо, як часто це все залишається невтіленим. Гріховна людська природа дає про себе знати, а ще часто нам бракує наполегливості та рішучості. Погляньмо на життя святих, особливо мучеників, наскільки вони були категоричні у виконування заповідей Божих. Наскільки вони були тверді в бажаннях слідувати за Богом. 

Хтось може думати, що святі були з іншого тіста, ніж ми, однак, вони посідали таку ж гріховну природу, мали схильність до гріха, як кожен із нас. Вони завжди мали вибір. Утім вони також мали сильне бажання дотримуватись заповідей Божих і жити у святості. Коли ми маємо такі сильні стремління, то Бог неминуче дасть нам свою благодать для цього!

*** 

Мт.10,9-15:  «Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, ─ бо робітник вартий утримання свого»

Часто ми ділимо своє життя на половини: перша – наше церковне життя, у якому ми ходимо до храму, сповідаємося, причащаємося, молимося вдома; друга – це наше щоденне життя, стосунки в родині, наші обов’язки, праця, навчання. І бачимо, що дуже часто ці дві половини нашого життя співіснують, як паралельні світи. 

Це засвідчує, наскільки ми далеко від правдивої віри в Бога і від того, щоб називатися християнами. Адже християни вірять у Бога не лише в церкві, а покладаються на Нього в найменших деталях свого життя, у буденних клопотах, у щоденних потребах і також не забувають про Господа в радісні моменти свого життя. 

Коли наша довіра до Господа зростає, то й усе наше життя переображується, бо ми знаємо, що Господь усе дає у свій час. Якщо ми є вірними робітниками для Господа, то Він дасть нам свою поміч у всіх обставинах нашого життя. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

05.07.2016р. Б. / Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського та Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Святого священномученика Євсевія, єпископа Самосатського

Тропар, гл. 4: I обичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри пострадав Ти аж до крови, священномученику Євсевіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, гл. 4: Благочестно у святительстві поживши і мучеництва шлях пройшовши, ідольські жертвы загасив єси, святителю Євсевіє, і як дерзновенний перед Христом Богом, моли, щоб спаслися душі наші. 

Коли в 360 р. святого Мелетія було обрано патріярхом Антіохії, а цей вибір підтримали і таємні аріяни, тоді акт того обрання передали святому Євсевієві, єпископові Самосатському. 

Самосати – невелике місто над Євфратом, що належало до Антіохійської митрополії. Коли святий Мелетій, сівши на престол, виступив проти аріян, бо виявився правдивим пастирем Христового стада, його відправили у вигнання. Аріян же підтримував імператор Констанцій, син Костянтина Великого. Тоді і святий Євсевій розірвав усякі стосунки з аріянами, бо бачив, що вони взагалі не хочуть підкорятися голосові Церкви. Аріяни зажадали, щоб єпископ Євсевій повернув акт обрання патріярха Мелетія, та він відповів їм, що зробить це тільки тоді, коли всі, хто підписав той акт, зберуться разом і зажадають цього. Сам імператор писав до святого Євсевія у справі цього акту, погрожуючи, що якщо він не віддасть цього документу, тоді його посланець має наказ відтяти йому праву руку. 

“Ось маєш, рубай!” – сказав святий єпископ і простягнув обидві руки. 

Посланець від’їхав ні з чим, бо мав наказ тільки налякати Євсевія, а імператор дивувався його сміливості і часто згадував про цей випадок при дворі. 

Коли помер Констанцій, його наступником став богохульник Юліян Відступник, який почав жорстоко переслідувати християн і мучити їх гірше за найлютіших поганських мучителів. Тоді більшість владик і священиків страждали у вигнанні або загинули в страшних муках. Юліян думав, що коли він знищить пастирів, тоді вівці розбіжаться. Святий Євсевій, незважаючи на велику небезпеку, переодягнувся воїном і йшов від міста до міста, через Сирію, Фінікію і Палестину, всюди скріплював вірних у Христовій вірі, навчав, висвячував священиків, настановляв єпископів. Тоді він і переніс страшні муки, про що читаємо в писанні Григорія Богослова, в якому, після смерти Юліяна Відступника, святий письменник закарбував на віки безбожність цього імператора. Про Євсевія Самосатського святий Григорій пише так: “Коли все тіло його було глибоко покраяне ременями, він, ледь дихаючи, не лишень не зважав на ці тяжкі муки, але, побачивши, що деякі частини тіла ще не були покалічені, став звинувачувати мучителів у тому, що вони зневажають його тим, що не всьому його тілу віддали шану, а залишили ще дещо не покаліченим, і сам показував на гомілку, на якій не було ще жодної рани, і просив її також не щадити”. 

Після смерти Юліяна Відступника, державою дуже коротко правив побожний Йовиніян, та через кілька місяців на престол сів цісар Валент, затятий аріянин, який, однак, тривалий час не смів чіпати Євсевія Самосатського. У 370 р. святий Євсевій причинився до того, що владичий престол у Кесарії Кападокійській обійняв Василій Великий. Згодом, через два роки, св. Василій відвідав святого Євсевія в Самосатах і сердечно просив його приїхати до нього у Кесарію, однак тому проханню так і не судилося бути виконаним. Уже 373 р. Валент прислав свого посланця з присудом для єпископа Євсевія відбути у вигнання до Тракії. Святий порадив посланцю, щоб до вечора той не залишав його помешкання, бо якщо б мешканці Самосати довідалися б, з якою метою він приїхав, то повстали б й убили його. У місті так ніхто і не побачив, як єпископ Євсевій, в супроводі одного вірного слуги, забравши лишень одну подушку і молитвослов, увечері потай вийшов з міста, сів на човен і поплив Євфратом до міста Зевгма. Коли вранці про це дізналися мешканці Самосати, в місті вчинився великий плач, а багато сіли на човни і, наздогнавши святого, припали йому до ніг і просили не лишати їх сиротами на поталу аріянам. Та святий Євсевій пояснив їм, що було б гріхом не слухати влади, поки вона не наказує того, що суперечить вірі, поблагословив їх, дав науку, як зберігати Христову віру, подякував за золото та інші речі, які йому хотіли дати в дар, та котрих він не прийняв, і пустився до Тракії, де замешкав поблизу Дунаю. А в Самосатах на владичому престолі сів аріянин Євномій, але невдовзі добровільно його звільнив, бо бачив, що церква порожня і ніхто його не визнає єпископом. Та прийшов інший на ім’я Лукій, прогнав багатьох священиків, але й тоді ніхто не йшов за його голосом. 

А святий Євсевій страждав у вигнанні. Тракію зайняли ґоти, святий ледве врятувався, він був змушений перебратися до Істри. Єдиною втіхою у вигнанні для нього були листи, які він отримував від Василія Великого і Григорія Богослова. Лиш тільки після смерти Валента (378 р.), наступником якого став православний імператор Ґраціян, єпископ Євсевій повернувся до Самосат. За згодою патріярха Мелетія, він провів візитацію всієї митрополії, всюди висвячував священиків, відбирав церкви в аріян і призначав єпископів. Так, у місті Доліхіни, в Сирії, в якому було багато аріян, святий Євсевій поставив єпископом Марина. Коли вони разом входили до міста, одна аріянка з горішнього вікна скинула на голову святого Євсевія цеглу, від отриманої рани святий через кілька днів помер. Його останнім проханням було, щоб убивцю не притягали до суду. Помер святий мученик 380 р. Його тіло перевезли до Самосати, а згодом – до Царгорода, де воно спочило в церкві святого Йоана Євангелиста і прославилося багатьма чудами. 

У той самий день

Святих мучеників Галактіона та Юліянії

Про життя святих не знаємо нічого, окрім згадки, що святий Галактіон постраждав у Царгороді. Однак Христова Церква почитає їх пам’ять, і хоч подвиг їхній нам не відомий, за те він відомий на небесах. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.7,1–13:  «Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові»

У нашому житті ми ухвалюємо рішення, постанови, правила і закони. І це важливо, бо вони допомагають нам упорядковувати наше життя. Однак також важливо зазначити, закон – загальний, а кожна життєва ситуація – інша. І Господь очікує, щоб ми саме в цій конкретній ситуації, в якій ми є, приносили плід. 

Тож стараймося менше нарікати, менше бути невдоволеними, а розуміти, що Бог хоче, щоб я в цьому місці, де Він послав мене, плодоносив. І якщо Він цю ситуацію допускає, то знає, що я це зможу! І сам Бог зробить все, щоб нам допомогти, але мусимо самі цього хотіти!

*** 

Мт.9,36–10,8:  «Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте»

Коли читаємо Діяння апостолів, історію первісної Церкви, можемо побачити, наскільки апостоли, Христові учні, через свій досвід пізнання Бога і через віру в Господа були спроможні творити величні речі. І зовсім не тому, що вони здобули якийсь спеціальний вишкіл, а через їхню віру, як казав апостол Павло: «Вже не я живу, а живе Христос у мені». Саме тому Христос міг легко й вільно діяти через своїх учнів. 

Як Господь воскрешав колись, так і надалі може воскрешати через своїх учнів, як Він виганяв злих духів, так і тепер може це ж саме робити через людей, котрі вірять у Нього і довіряють Йому. 

Чим ми, сьогоднішні християни, відрізняємося від апостолів? Тільки тим, що не маємо цієї довіри, уповання на Господа, яку мали його апостоли. Ті слова, які Христос колись сказав до своїх учнів, звернені сьогодні й до нас: «За вірою вашою дасться вам». Чому ми не творимо тих знаків, які заповів Господь? Бо не маємо довіри, уповання на Господа. Тож вірмо і за нашою вірою Господь буде творити великі знаки!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

04.07.2016р. Б. / Святого мученика Юліяна Тарсійського

Святого мученика Юліяна Тарсійського

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Юліан,* у страданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Непереможного воїна благочестя і істини суголосника і поборника, всі достойно восхвалімо Юліана днесь і до нього заклично: моли Христа Бога за всіх нас. 

Багато часу минуло з тих пір, як в Антіохії, у дафнійському передмісті, в церкві над гробом мученика-юнака Юліяна святий Йоан Золотоустий виголосив пречудесну похвальну проповідь на честь та славу Господа і на возвеличення заслуг святого мученика. Святий Юліян народився в Киликії. Батько його був поганином, вельможею, а мати – християнкою. Після смерти чоловіка вона перебралася до Тарсу. Коли почалося переслідування християн за Диоклетіяна, святому Юліянові тоді виповнилося 18 літ. Його схопили і привели до старости Маркіяна. Мучитель цілий рік тримав його у в’язниці, майже щодня намовляв до відступництва. Однак юнак був стійкий у своїй вірі, тому староста часто віддавав його на муки. Крім того, він водив святого мученика за собою по всій Киликії та всюди віддавав на нові муки, щораз то жорстокіші. Кати різали його тіло, рвали плоть аж до костей, припікали вогнем і бичували, а святий зносив усе терпеливо і молився Богу, прославляючи Ім’я Спасителя, слава якого споконвічна. 

Врешті Юліяна привели до Егеї. Та перш ніж кинути до в’язниці, йому силоміць поклали в уста м’ясо з жертвоприношень ідолам, бо гадали, що християни, як жиди, дотримуються закону лишень зовнішньо. Однак те м’ясо не могло осквернити слугу Божого, який щиро служив своєму Богу. До Егеї прийшла мати святого, яка слід в слід мандрувала за ним. Маркіян три дні пускав її до сина, бо думав, що вона вмовить його до відступництва. Та ні! Правдиво християнська мати сльозами обмила рани сина і молила його: “Сину мій, правдою іди і правді служи, будь витривалим, і Христос стане твоєю нагородою!” Через три дні матір і сина привели до мучителя і тут вони почали славити і величати Господа. Розлючений староста наказав матір святого Юліяна побити, відтяти їй п’яти обох ніг і випустити на волю. А святого Юліяна велів кинути в мішку, з ядовитими зміями, у море. Сталося це 288 р. Море винесло тіло мученика на берег і одна християнка поховала його в Олександрії Киликійській, звідки святі мощі згодом було перенесено до Антіохії. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

03.07.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Рм.2,10–16:  «Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються»

Напевно, одна із проблем сучасного суспільства та, що часто ми плутаємо поняття «знати щось» з іншим поняттям – «жити цим». Дуже часто кажемо: «Я знаю про це». Однак запитання, чи ми живемо так, чи ми чинимо так, чи показуємо це своїм життям. Попередні покоління менше знали, ніж ми. Вони не мали такої можливості доступу до різних джерел інформації. Але чи наші можливості та знання нам справді допомагають? Чи ми живемо тим, що знаємо? 

Апостол вказує нам, що Бог виправдає не тих, які знали, а тих, які виконували! Тобто тих, які може і мали найменше знання, однак, втілювали його в життя. Отож, добре, коли ми знаємо щораз більше, але ще важливіше, щоб те, що знаємо, втілювати у життя!

*** 

Мт.4,18-23:  «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей»

Часто думаємо, що ці слова стосуються лише апостолів, а в особах апостолів – священнослужителів – єпископів, священиків, дияконів. Але річ у тім, що Господь покликав кожного з нас іти за собою, щоб кожен був рибалкою, це значить «ловити» людей для Бога. 

Часто нам тяжко проповідувати про Христа, нести Добру Звістку ще й тому, що ми самі до кінця не усвідомили, наскільки євангельські події – Благовіщеня, Христове Народження, Його Воскресіння – є для нас радістю, Доброю Новиною. Доки не усвідомимо, наскільки це стосується нас особисто, доти не зможемо вповні ділитися цією радістю з іншими. 

Добрим рибалкою для Христа зможе стати лише той, хто сам пізнав Христа і має глибокі стосунки з Ним. Лише так можна мати щире бажання провадити кожну людину до Христа, ділитися радістю зустрічі з Ним, звіщати про те, що Він зробив для нашого спасення.

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР