ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

субота, 1 жовтня 2016 р.

01.10.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.1,26–29:  «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних»

Погляньмо на наше життя. Скільки разів у різних обставинах і ситуаціях ми чуємось безсилими, слабкими й немічними. Апостол також каже про це, що дух сильний, а тіло немічне. Часто наше тіло, наша психофізична частина буття дає нам це почуття неможливости щось змінити в собі чи навколо себе. Але якщо пам’ятаємо, що ще перед нашим народженням Господь віддав своє життя за нас, бо вірив, що ми можемо зробити багато доброго і великого. 

Тому річ не в тому, як ми почуваємось, а в тому, що в Бозі все є можливо. Маємо все більше довіряти Богові. Бог вірить в нас, Він знає про наші здатності та спроможності. Лиш ми маємо все більше зростати в цій довірі та покладатися на Господа. 

* * *
Йо.8,21-30:  «Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте…»

Знаємо з власного досвіду, наскільки складно змінитися, навіть коли дуже цього хочемо. Деколи працюємо над собою днями і місяцями, навіть роками, а потім у якийсь момент повертаємося до того ж самого. 

Бог деколи це допускає, щоб ми усвідомили: самі не можемо собі зарадити в тих чи інших спокусах чи проблемах. Але все можливо в Бозі. Знамениті слова каже апостол Павло: «Я все можу в Тім, хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі». Тому розуміймо, що віра в те, що в Бога все можливе, може перемінити кожного з нас і все наше життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

01.10.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Євменія, єпископа Гортинського, чудотворця

Преподобного отця нашого Євменія, єпископа Гортинського, чудотворця

Тропар, глас 7: Постом життя твоє украсив єси, убогих возлюбив, і їм роздав єси все майно твоє, в чеснотах возсіяв єси, як сонце, плачучих потішаючи і скорботних звеселяючи, і нам випроси, молимось, молитвами твоїми, Євменіє отче, від Христа гріхів прощення. 

Кондак, глас 2: Світлом Божественним просвітившись, всеблаженний, просвіщаєш нас, які з любов’ю оспівують твоє чесне і славне і святе, отче, переставлення, ієрарше Євменіє, молячись неустанно за всіх нас. 

Ім’я Євменій означає – милостивий, ласкавий, добрий. Святий був єпископом міста Гортинь, на острові Крит. Уже з молодих літ він цілковито посвятився на службу Богу, а весь свій маєток роздав бідним. Для бідних і сиріт був він справжнім батьком, й усіх дивували його великі чесноти. Коли стала ширитися монотелітська єресь, Свменій пішов до Царгорода і там публічно виступив на захист святої віри. За це його відправили у вигнання до Тиваїди Єгипетської. Тут прославився він багатьма чуда, так, за його молитвою припинилася довга і згубна засуха. Жив і помер святий у сьомому столітті. Після смерти його тіло перенесли в місто Ракс, поблизу Гортині. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

пʼятниця, 30 вересня 2016 р.

30.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.4,8–21:  «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!»

Апостол Павло називає своїх учнів-галатів дітоньками, бо відчуває відповідальність за їхнє витривання у правдивій вірі, як їхній духовний батько. Знаємо як батько та мама клопочуться за своїх дітей, щоб вони були добре вихованими, припильнованими, навченими. Так і Павло турбується, щоб вони вповні відображали Христову науку. Це, очевидно, нелегко, тому й каже, що народжує в муках: отже, знову і знову вказує на Ісуса Христа. 

Так само і ми маємо чинити: «народжувати» інших знову і знову. А це значить без останку, без знеохоти, без покладання рук, – безнастанно свідчити іншим людям про Бога, приводити їх до Бога, вказувати їм на Господа. І нехай ніщо нас не зупинить, навіть гріхи і помилки, а навіть злоба інших людей до нас. Вчімося цього в апостола Павла. Він радів з того, що стало і повсякчас міг «народжувати» інших, хоча й у муках, однак щоб Ісус Христос все більше відображався в них і їхньому житті. 

* * *
Мр.6,45-53:  «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

Кожен із нас носить у собі чимало страхів, які найчастіше дають про себе знати в наших життєвих труднощах. 

Щоб їх подолати, найперше маємо пам’ятати, що життєві бурі, як і бурі на морі, з часом вщухають. До того ж у цьому житті немає нічого випадкового – за кожною життєвою бурею є Господь, за всім, що стається, є Його свята воля. Нічого не стається випадково і що за кожною нашою життєвою ситуацією є Бог. 

Побачити Бога значно легше, коли маємо мир, радість і благодать, аніж за скорботами, труднощами, навіть за падіннями. Уміймо навіть у найскладніші й найтяжчі хвилини свого життя зрозуміти, чого Бог хоче нас навчити, а в найбільшій життєвій бурі почути голос Господа Бога, який говорить: «Будьте ж мужні: це – я, не бійтесь!»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

30.09.2016р. Б. / Святої мучениці Софії і трьох її дочок, Віри, Надії, Любови

Святої мучениці Софії і трьох її дочок, Віри, Надії, Любови

Тропар мучениць, глас 4: Торжествує Церква первородних і радіє,* приймаючи матір, що веселиться за дітей своїх,* бо вона, носячи ім’я премудрості,* породила трьох з богословськими чеснотами,* і їх бачить, що з мудрими дівами посвятили себе женихові Богові й Слову.* З нею і ми духовно радіймо, їх спогадуючи і промовляючи:* Тройці захисники, Віро, Любове й Надіє, у вірі, любові й надії утверджуйте нас. 

Кондак мучениць, глас 1: Преславної Софії священні гілки,* Віра, й Надія, і Любов,* перемігши еллінську мудрість благодаттю,* і постраждавши, і ставши переможницями,* вінцем нетлінним від Владики всіх, Христа, увінчалися. 

У часи імператора Адріяна жила в Римі вдовиця-християнка, що звалася Софія. Мала вона трьох дочок: дванадцятилітню Віру, десятилітню Надію і семилітню Любов. Усі три дочки відзначалися неймовірною красою, та ще більшою побожністю. Вони провадили життя у молитві і читанні Святого Письма, робили всю домашню роботу, бо молитва є тоді наймиліша Богу, коли їй товаришує труд і праця. У 137 р., в часі переслідування християн, римський староста Антіох велів поставити святу Софію з дочками перед собою і наказав їм принести жертву божкам. Але і мати, і її дочки сміливо відповіли, що вони покланяються лиш одному правдивому Богу, а як християнки не можуть приносити жертв бездушним бовванам. Антіох наказав поставити їх перед судом самого імператора. Той, бачачи красу дівиць, хотів облесливими обіцянками змусити їх зректися Христової віри, але вони сміливо сказали, що за віру і за Христа готові перетерпіти найтяжчі муки і прийняти смерть. Імператор передав їх одній знатній поганській жінці на ім’я Палладія, щоб вона вмовила їх поклонитися божкам, але через три дні дівиці і їх матір знову стали на суді з такою ж готовністю віддати душу за Христову віру, як і раніше.
Тоді мучитель віддав їх на муки. Кати немилосердно били святу Віру, відрізали їй груди, припікали вогнем, і врешті-решт убили мечем. Такі самі муки перетерпіла і свята Надія. У тяжких стражданнях вона голосно просила Господа, щоб забрав її душу туди, де душа її сестри тішиться вічною нагородою. Її також припікали вогнем, поливали розтопленим оловом, а вона співала псалми на славу свого небесного Нареченого, і під кінець з молитвою на вустах нахилила голову під меч. А потім почали мучити наймолодшу, святу Любов. Її прив’язали до колеса і били нещадно палицями, аж м’ясо відпадало від костей. Мучитель наказав розпалити великий вогонь, бо гадав, що налякає цим святу дівицю. 

“Скажи лишень, що великі царські боги, – говорив він до неї підступно, – і спасеш своє молоде Життя”.

“Великий є Бог християнський!” – відповіла на те свята Любов, і сама хотіла увійти в той вогонь. Тоді мучитель наказав свердлами поробити діри в її костях, а під кінець велів стяти її мечем. Святу Софію мучитель відпустив на волю. Вона поховала тіла трьох своїх дочок і молилася на їх гробі день і ніч, а на третій день з молитвою на вустах померла. 

Мощі святих мучениць папа Адріян І (772-795) у 777 р. переслав єпископові Ремігієві Страсбурському, де в церкві Ешо і сьогодні можна побачити кам’яну домовину зі святими мощами. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

четвер, 29 вересня 2016 р.

29.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.3,23–4,5:  «Нема юдея ані грека, нема невільника, ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі»

У людському житті маємо свої взаємини, які нас єднають: родинні, приятельські, за зацікавленнями. Нас часто єднає те, що знаємо одні одних, або належимо до певної групи осіб, до певної нації. І часто так будуємо своє життя, що навіть ми як християни живемо у своєму християнському середовищі, а інших людей, які поза цим середовищем, часто сприймаємо як неблизьких нам. Господь дає нам зрозуміти щось більше: всі ми є у Христі браття і сестри. 

Кожна людина, яку я зустрічаю на своїй життєвій дорозі, мені є братом і сестрою, бо створена на образ того самого Отця. Всі ж ми християни промовляємо до Бога «Отче наш». Запитання для кожного з нас, чи ми віримо в це, що промовляємо? Коли ж усвідомимо собі, що маємо спільного Отця, тоді лише почнемо будувати братерські взаємини одні з одними. Так, може інші особи цього не свідомі, однак я мав би своєю поставою і поведінкою до них це їм показати. Може вони цього не розуміють, але своїм життям я мав би засвідчити їм про це. Це не просто так чинити. Але найперше важливо усвідомити, що маємо спільного Отця, і лише тоді почнемо жити цим крок за кроком. Бачимо, на прикладі святих, що вони завжди старались обдаровували кожну людину любов’ю, усіх приймали як своїх братів і сестер. 

* * *
Мр.6,30-45:  «Дайте ви їм їсти»

Люди, чуючи й бачачи Христа, перебуваючи з Ним, були захоплені настільки, що не звертали уваги на земні речі. Напевно, і нам траплялося в житті, хоч рідко, так перейнятися Богом, щоб не звертати уваги на земні речі. Однак здебільшого в нашому житті є так, що чим більше ми перейняті різноманітними справами й турботами, тим менше зосереджуємося на Божих речах. 

Аналізуючи цей випадок, бачимо, що Христос, усвідомлюючи, що людина тілесна й потребує поживи, коли учні сповістили Йому, що ці люди зголодніли, відповів: «Дайте ви їм їсти». 

У будь-яких обставинах Бог покладається на кожного з нас. Бог не сподівається від нас ні багато, ні мало, а тільки того, що ми спроможні зробити в цій конкретній ситуації. І, як правило, ми завжди можемо щось зробити. Святі особи тому й стали святими, що кожної миті свого життя робили те, що могли. Маємо замислитися над тим, як багато ми спроможні робити в щоденних обставинах нашого життя. Бо так, як Господь сказав до апостолів: «Дайте ви їм їсти», так Він каже кожному з нас: «Зроби те, що можеш, я від тебе саме цього очікую!» 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

середа, 28 вересня 2016 р.

28.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.3,15–22:  «Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один»

Бачимо у Старому Завіті людина через посередництво жертвоприношень приносила своє покаяння перед Богом. Були священнослужителі у Храмі, які приносили ці жертви, були ті посередники, які примиряли людину з Богом. Новий Завіт відкриває щось нове. Вже немає посередників, коли з одного боку – людина, а з другого – Бог. У Ісусі Христі людина отримує цього Посередника, який є правдивим посередником, Він одночасно Бог і людина. 

Саме Ісус є тим, який пов’язує людський рід з Богом. Погляньмо, яким близьким став нам Господь. Він став людиною, став одним із нас. Як кажуть отці, Бог став людиною, щоб для людини стало можливо провадити божественне життя. Саме тому Бог стає людиною, щоб сподобити нас божественного життя. Лише в Ісусі Христі ми здатні до цього життя. Тільки маймо відвагу жити цим божественним життям. 

* * *
Мр.6,7-13:  «Наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу»

Кожен із нас завжди шукає певності у своєму житті: хоче мати освіту, працю, житло, мати осіб, яким довіряє, та багато чого іншого. Ми хочемо бути впевнені у своєму майбутньому, тому чинимо те чи інше. 

Виходячи з цього, бачимо, як часто, хоч і називаємося християнами, шукаємо тієї певності в людях чи обставинах. Часто ми цілком не здатні повірити Господеві і не вчимо себе мати певність у Бозі. 

Ніщо не є певним: люди, як і обставини, змінюються, політичні та економічні ситуації також. Жоден банк, жодна політична система не є певними, як і всі люди: сьогодні вони є нашими друзями, а завтра зраджують. 

Отже, нічого певного на землі знайти не можемо, тільки Господь є сталий і незмінний. Це для нас добра вказівка, щоб ми не покладалися ні на що, а в будь-яких обставинах училися шукати впевненості в Богові, довіряти Йому. Усе більше усвідомлювати, що саме наша віра в Спасителя – це єдине, що може дати нам певність у житті.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

28.09.2016р. Б. / Святого великомученика Микити

Святого великомученика Микити

Тропар мученика, глас 4: Хрест Христовий старанно взявши за зброю, перемагав ти ворогів,* і за Христа постраждав, а наостанок – у вогні,* і священну Твою душу Господу віддав Ти.* Тому й дари зцілення від Нього удостоївся прийняти, великомученику Микито.* Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Переміг ти владу омани зібранням твоїм,* і прийняв вінець перемоги у стражданні твоїм,* сьогодні радієш з ангелами, Микито преславний,* неустанно молячись з ними до Христа Бога за всіх нас. 

За походженням святий Микита був ґот, поганин. У кінці четвертого століття він пізнав і прийняв Христову віру та став навертати до неї інших. А коли Наддунайські землі, де жили ґоти, потрапили під владу князя Атанариха і він став мучити християн, тоді святий Микита став перед князем і почав йому погрожувати гнівом Божим за те, що переслідує Христову віру. Князь передав слугу Божого катам, а ті били Микиту, шматували залізом його тіло, ламали кости, а потім кинули у вогонь, де святий мученик передав Господу свою душу (близько 370 р.). Його тіло побожний християнин Маріян перевіз до Киликії, у місто Мопсвестія, де мощі святого прославилися численними чудами. Згодом їх перенесли до Царгорода. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

вівторок, 27 вересня 2016 р.

27.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над святом Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Воздвиження чесного і животворного Хреста Господнього

Знаємо, що відколи свята Олена віднайшла Господній Хрест, відтоді його завжди вшановували з великою ревністю. І не лише тому, що він є місцем страждань і смерті Ісуса Христа за наші гріхи, але – місцем перемоги Господа над смертю, гріхом та злом! 

Саме на хресті Господь переміг диявола. Хрест – це знак для диявола, що він уже переможений і не має сили панувати над людиною. Кожен екзорцист, коли молиться над людиною, бере до рук хрест, аби нагадати про цю перемогу Христа й поразку диявола. 

Кожному з нас дуже важливо пам’ятати, що зло переможене. Знак хреста є знаком нашої перемоги і нашої сили. Коли будемо про це пам’ятати, то ніякі труднощі, проблеми, випробування не зможуть нас налякати чи засмутити. Ми завжди будемо черпати силу в животворному Хресті – знаку нашої перемоги, нашого відкуплення. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

27.09.2016р. Б. / Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Тропар, глас 1: Спаси, Господи, людей Твоїх * і благослови насліддя Твоє, * перемоги благовірному народові на супротивників даруй * і хрестом Твоїм * охорони люд Твій. 

Кондак, глас 4: Вознісся Ти на хрест волею Своєю. * Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить, * даруй щедроти Твої, Христе Боже. * Возвесели силою Твоєю благовірний народ, * перемоги на супротивників дай йому, * що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу. 

Радіє вселенна. Костянтин Великий став служителем святого хреста, а віра Христова стала ширитися світом і всі славили Ім’я Спасителя. Минули довгі роки страждань, просякла земля кров’ю мучеників і ось тепер ця кров зродила посів свободи – вже не під землею, а над нею царює святий хрест, уже всі: і могутній цар, й убогий нуждар, — спішать до його підніжжя, і всюди чути пісню перемоги, всюди дякують Господеві і співають: “Слава Тобі, що показав нам світ!” 

І лишень там, де святий хрест став джерелом нашого спасіння, у Єрусалимі, було сумно і печально. Бо хоч там і багато народу стало сповідниками Христової віри, і хоч імператор Костянтин повернув місту давню назву — “Єрусалим” (бо римляни навіть сліду не залишили від давнього міста, а на його місці заклали колонію, що звалася Капітоліна, про це ми вже згадували), однак усі святі місця, де проповідував, зцілював і страждав Христос Спаситель, були збещещені божками і всякою поганською скверною. Аж ось стара, майже вісімдесятилітня мати Костянтина цариця Олена приїхала до Єрусалиму, щоб вознести славу міста, де Спаситель звершив діло нашого відкуплення. 

Пам’ять про місце, де страждав Христос Спаситель і де він висів на хресті, переходило з роду в рід. І тепер знайшлися дуже старі люди, які маленькими чули від найстаріших, що Христос був розіп’ятий на горі Голготі, а поблизу того місця був Його гріб. Та тепер на тому місці були руїни поганської божниці; а гріб святий був засипаний римлянами, які колись володіли цією землею.

Цариця Олена разом з Єрусалимським патріярхом Макарієм веліли розібрати руїни поганської божниці і вивезти за місто, щоб із тої диявольської будівлі не залишилося ні одного каменя на святому місці. Потім стали копати землю і, за Божою ласкою, відкопали печеру, де був гріб Христа Спасителя, а біля печери знайшли три хрести. Не було сумніву, що один з них має бути тим, на якому страждав Христос. Але котрий із них? Було знайдено і таблицю з написом на жидівській, грецькій і латинській мовах: “Ісус Назорей, цар юдейський”, знайдено цвяхи, але не було жодної певности, котрий з трьох хрестів є деревом життя і нашого спасіння. Тоді, за порадою святого Макарія, всі три хрести занесли до одної побожної, але смертельно хворої жінки, а весь народ гаряче молив Господа, щоб Він чудом показав, який з хрестів є хрестом Його Сина. Приклали один хрест до хворої, не допомогло їй нічого, приклали другий, те саме, аж коли доторкнулася вона до третього хреста, то животворяща сила увійшла в неї, вона підвелася з ліжка цілком здорова і стала величати Господа. (Згідно з іншими джерелами, святий хрест приклали також і до одного мерця і той ожив.)
Тепер уже не було сумніву, котрий з хрестів – є хрестом Ісуса Христа. Свята Олена і святий Макарій припали до підніжжя животворящого хреста і віддали честь Тому, який на цьому хресті був розіп’ятий задля нашого спасіння. А зі всіх сторін горнувся народ, плакав і розкаювався у своїй злобі, бо всі побачили той самий хрест, який двигав Христос Спаситель і по якому стікала Його свята кров. Коли при такому велелюдному здвигу народу годі було, щоб усі поклонилися святому хресту і поцілували його, тоді патріярх Макарій зійшов на підвищення і, високо підносячи святий хрест, на всі сторони благословив ним народ, а всі припали на коліна і вголос взивали: “Господи, помилуй”. 

Сьогодні Христова Церква святкує пам’ять цього “Воздвиження” і всі ми сокрушеним серцем, як колись у Єрусалимі, зі сльозами жалю і вдячности взиваємо: “Хресту Твоєму покланяємося, Владико!” Сталося це 326 р. 

Свята Олена взяла поперечну частину святого хреста зі собою до Царгорода, а повздовжну частину, поміщену у срібну скриньку, веліла зберігати в Єрусалимі. Коли ж побудовано було церкву святого Воскресення Христового, то там і поклали святе хресне дерево. Маленькі частинки^ хреста єпископи отримували для своїх церков і всюди до цієї святині ставилися з надзвичайним почитанням. 

Біля хреста було знайдено цвяхи, якими пробили були руки і ноги Ісуса Христа. Святий Амвросіи, святий Єронім та інші церковні письменники стверджують, що цариця Олена веліла один Цвях вправити в корону, а другий у вуздечку коня свого сина, щоб сповнилося слово пророка Захарії. Того дня на дзвониках у коней буде написано: «Посвячене Господеві»” (Зах. 14, 20). 

Минуло багато років, минулася і давня християнська ревність; народ став більше служити пристрастям, аніж Богу. І тоді нависла люта хмара над Єрусалимом, перський цар Хозрой II у 614 р. захопив Єрусалим. Дуже багато народу, зокрема і тодішнього патріярха Захарію, він узяв у полон, забрав усе золото і цінності, які були в церквах, і святий хрест Господній забрав з собою до Ктезифону, одного з головних міст Персії. І лиш весь християнський світ став каятися і навертатися до Бога, як Він допоміг імператорові Іраклію і той успішно провадив семилітню війну з персами. Тоді рідний син Хозроя на ім’я Сирой велів убити батька, а сам, обійнявши престол, став просити в імператора Іраклія миру, який і було укладено 628 р. Сирой відпустив на волю всіх полонених християн, зокрема й патріярха Захарію, а також повернув святий хрест, що було однією з найперших умов миру.
Святий хрест спочатку переправили до Царгорода, а потім сам імператор повіз його до Єрусалиму. Прибувши сюди, він побажав сам винести святий хрест на гору, до церкви святого Воскресення Христового, і ніс його при незліченному здвигу народу. Та у підніжжя гори він зупинився і не міг навіть кроку ступити вперед. Усі здивувалися, що значить те чудо, аж ось приступає до імператора патріярх Захарій і каже так: “Не можна тобі, царю, в дорогих шатах виходити на гору, на яку Христос Спаситель в одній лиш скривавленій накидці ступав босими ногами”. 

Іраклій зняв свою багату одежу, зняв чоботи і в бідній одежі, босим прийняв святий хрест на рамена і тепер уже без перепон вийшов на гору, де патріярх Захарій поблагословив святим хрестом народ. Христова Церква нині також святкує пам’ять цього другого “Воздвиження”, яке відбулося 14 вересня 629 р. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

понеділок, 26 вересня 2016 р.

26.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,11–16:  «Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому, що заслужив на докір»

Щось перед нами постає дуже дивне, а одночасно дуже миле та приємне. Апостол Павло, який є новонавернений, докоряє апостолу Петрові, будучи свідомим, що Ісус Христос сказав: ти Петро – Кифа, і на тобі збудую Церкву. Чому так він робить? Тому що кожній людині властиво помилятись, а Петро також був людиною. Він, прагнучи зберегти єврейські традиції, не завжди відважно засвідчував свою християнську віру. 

Павло ж боронив правду тоді, коли Петро не міг піти за правдою. І тому, які б наші стосунки не були в житті, хто б не був перед нами, ніколи не біймося свідчити правду. Не нападати на когось, не дорікати комусь, не критикувати когось, а свідчити правду. 

* * *
Мр.5,24-34:  «Дочко, тебе спасла віра твоя»

З Євангелія довідуємося, що тисячі людей ходили за Ісусом. Кожен мав на це якісь свої причини: хтось почув, і йому було цікаво це побачити, хтось захопився тим, що говорив Ісус Христос… Проте в Євангелії читаємо, що не так багато зцілялося, не так багато отримало поміч від Господа. Ісус творив чуда, зціляв людей лише через їхню віру.

Христос був, є і буде той самий. 

Отже, так само стається в житті кожного з нас тепер, бо як Христос діяв тоді, так діє і тепер і буде діяти в майбутньому. Він допомагав і бажає допомогти кожному в будь-яких сферах життя, однак маємо усвідомити, що для Бога немає нічого неможливого. Річ не в тім, чи Господь може чи не може або хоче чи не хоче, а лише в тому, наскільки я вірю. Віра – це та підстава, яка дає Богові діяти в житті кожного з нас. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.09.2016р. Б. / Пам’ять оновлення храму святого Воскресення Христа; Передпразденство Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього; Святого священномученика Корнилія, сотника

Пам’ять оновлення храму святого Воскресення Христа

Тропар оновлення, глас 4: Так, як велич небес, і земну красу святої оселі Твоєї, Господи, показав Ти,* утверди й храм цей на віки віків,* і прийми наші моління, які неустанно приносимо в ньому, заради Богородиці,* Життя і Воскресення всіх. 

Кондак оновлення, глас 4: Небом урочистим показала себе Церква,* яка просвічує всіх вірних.* Стоячи ж у ній, закличмо:* Утверди дім цей, Господи. 

У житії святої Олени, матері Костянтина Великого, ми згадували, що свята цариця поїхала до Єрусалиму, щоб там віднайти всі місця, де страждав Христос Спаситель. Слід сказати, що коли римляни зруйнували Єрусалим, то жиди через сімдесят років після того підняли велике повстання, аби звільнитися з-під римського ярма. Та римляни розбили їх вщент, а тих, що залишилися, вигнали з Палестини, зруйнували геть-чисто все, що ще залишалося від Єрусалиму, а на цих руїнах побудували римську колонію, що звалася Єлія Капітоліна, в якій жидам під карою смерти не вільно було перебувати. У своїй ненависті до християнства римляни хотіли навіть стерти сліди всіх пам’яток про Христа Спасителя, яких у Єрусалимі було так багато. Голготу, тобто місце, де Христос Спаситель страждав, і Його гріб, що лежав поблизу, римляни засипали землею, а на Голготі поставили божницю Венері, богині нечистоти і розпусти. І так було доти, доки св. Олена не прибула до Єрусалиму. Вона веліла очистити Голготу від руїн поганської божниці, і під час цих робіт було віднайдено святий і животворящий хрест Господній. Своїм коштом свята Олена почала зводити величаві святині. А найкращою була святиня, зведена над гробом Христа Спасителя і посвячена пам’яті Воскресення Христового. Будували її десять років, а імператор Костянтин не шкодував на цей храм ні золота, ні інших цінностей. Будовою зайнявся патріярх Макарій, але найбільше до її викінчення причинилася свята Олена. І ось врешті-решт постала величава церква, а при ній притулок та інші корисні будівлі. Посвячення Божого дому було призначено на 13 вересня 335 р. На це торжество зі всіх сторін з’їхалося двісті тридцять єпископів і велика сила вірних. Усіх, що прибули до Єрусалиму, за наказом імператора гостили з царського добра, а тисячам бідаків роздавали гроші й одежу. В тій церкві поклали чесний і животворящий хрест Христовий. Кожного року, починаючи від 13 вересня і впродовж восьми днів, у Єрусалимі урочисто святкують пам’ять освячення цього храму – і цю подію пригадує нам Христова Церква в сьогоднішньому богослуженні. 

У той самий день

Передпразденство Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього

Тропар передсвяття, глас 4: Животворящий хрест Твого благодіяння,* який дарував Ти нам, недостойним, Господи,* Тобі приносимо як молитву.* Спаси благовірний народ і місто Твоє, що молиться,* заради Богородиці, єдиний Чоловіколюбче. 

Кондак передсвяття, глас 8: Явилося днесь із надр земних спасенне дерево,* яке архиєрей у церкві почесно підносить в долонях.* Вселенна, поклоняючись, зі страхом його цілує,* ним спаси нас, Господи. 

Прийдіть, усі боголюбиві, видівши воздвиження чесного хреста; возвеличмо разом і славу віддаймо єдиному Ізбавителю і Богові, взиваючи: Ти, що розп’вся на дереві хреснім не погорди нами, що молимось Тобі.” Спішімо поклонитися святому хресту, на якому звершилося викуплення людського роду, на якому повис Христос Спаситель. Спішімо приготувати душу до завтрашнього свята. Бо завтра маємо поклонитися святому хресту, завтра маємо дякувати Господу Богу за те, що дав нам зброю проти диявола – хрест святий! Пишучи ці слова, мушу заплакати над власного нужденністю, над своєю слабкістю, бо не можу описати, яку велику силу, яку велику міць отримуємо ми через святий хрест, яку велику святість маємо у святому хресті і яку велику честь і поклоніння маємо воздати силі святого животворящого хреста. Хрест – то благочестя славна перемога, двері раю, вірних утвердження, Церквам прикрашення; хрестом поборено силу смерти, хрест возніс нас від землі до неба, хрест – непереможна зброя, хрест – слава мучеників, пристановище спасіння, царів укріплення, праведних сила, священиків окраса, Христа божественна слава. 

Хрест – наставник сліпих, лікар хворих, усім померлим воскресення, хрест – наша надія на життя і нагороду, хрест – наша дорога, у хресті прощення, у хресті джерело ласки. Хто нині припаде до підніжжя хреста, той не загине, бо з хреста спливає на нас поміч і втіха. Хрест спас і навернув світ, переміг беззаконня, правду запровадив, землю в небо і людей в ангелів перемінив” (св. Иоан Золотоустий). “Хрест Христовий від сходу сонця і до заходу, від полудня і до півночі зібрав народ в одну Церкву, в одну віру” (св. Сфрем). Хто не візьме хреста на плече своє і не піде за Ісусом, тобто, хто не піде дорогою заповідей Христових і хто не приб є на хресті всіх своїх пристрастей, той не буде мати частки з Христом Спасителем. 

І тому завжди знаменуймо себе знаком святого хреста, бо “вже сама згадка про хрест Христовий проганяє диявола і дає нам силу проти його напастей”, і “чого боїшся, коли чоло твоє знаком^святого хреста є озброєне?” (св. Августин). Послухаймо святого Сфрема, який пише: Малюймо на дверях і знаменуймо своє чоло і груди знаком животворящим святого хреста, бо хрест – переможець смерти, вірних надія, світло світу, дверник раю, покоритель єресі. Цю зброю християнинові слід носити і вдень, і вночі, на всякий час і на всяку годину, на кожному місці, без нього нічого не починай, хрестися перед їдою, перед працею, перед спочинком. Знаком хреста огороди члени свого тіла, і зло не приступить до тебе. Коли диявол бачить хрест, то дрижить і втікає. Замість щита огороди себе дорогоцінним знаменем святого хреста; чини це не тільки Рукою, але й думкою у всіх ділах своїх”. Через хресне знамення ми визнаємо дві найважливіші тайни Христової віри: Пресвяту Тройцю і Воплочення Сина Божого. І разом зі святим апостолом Павлом повторюймо: “Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я – світові” (Гал. 6, 14). Всюди прилюдно знаменуймо себе знаком святого хреста, і напевно “тоді на небі з’явиться знак Сина Чоловічого” (Мт. 24, ЗО), і в час суду, коли “заридають усі племена землі” (там само), тоді хрест святий буде нам на славу і на життя вічне. 

У той самий день

Святого священномученика Корнилія, сотника

Тропар священномученика, глас 4: I звичаїв апостолів причасником і їх намісником стався Ти, * знайшов Ти шлях, богонатхненний, як дійти до видіння. * Задля того слово істини справляючи, * і задля віри постраждав Ти аж до крови, священномученику Корниліє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак священномученика, глас 2: Прийняла тебе Церква як початок святий від народів.* Її ж просвічував ти добрими своїми ділами,* священний тайновидче богомудрий Корнилію. 

Це діялося після Зішестя Святого Духа. Число тих, які прийняли святий хрест за знамено свого спасіння, росло і більшало. Та дотепер апостоли проповідували слово Боже лиш серед жидів; поганам вони не несли ще світла Христової науки, бо, відповідно до загального жидівського звичаю, гидували ними. Апостол Петро був саме в Яффі, коли відбулися події, про які розповідають нам Діяння апостолів: “А був у Кесарії один чоловік на ім’я Корнилій, сотник, з полку, що звався італійським, побожний і богобоязливий з усім своїм домом; він чинив народові великі милостині й завжди Богові молився. Бачив він — десь коло дев’ятої години дня — ясно у видінні ангела Божого, що ввійшов до нього та йому мовив: «Корнилію!» Той видивився на нього і, переляканий, озвався: «Що, Господи?» А він сказав до нього: «Твої молитви і твої милостині піднялись перед Богом, і він згадав про тебе. Пошли ж тепер людей у Яффу і приведи Симона, що зветься Петром. Він гостює в одного гарбаря Симона, що має дім край моря». І коли ангел, що говорив до нього, відійшов, Корнилій покликав двох із своїх домових слуг та побожного воїна з тих, що стало з ним перебували, і, розповівши їм усе, послав їх у Яффу. 

Другого ж дня, як ті були в дорозі й наближалися до міста, Петро зійшов на крівлю помолитись коло шостої години. Він зголоднів і захотілося йому їсти. І от, як йому готували, найшов захват на нього: бачить він небо відкрите, а з нього сходить якась річ, неначе скатерка велика, прив’язана чотирма кінцями, і спускається на землю. Були ж у ній всякі чотириногі, плазуни земні й небесні птиці. І пролунав до нього голос: «Устань, Петре, заколи і їж!» Петро ж відповів: «Ніколи, Господи, бо я ніколи не їв нічого поганого й нечистого». І знову, вдруге, залунав голос до нього: «Що Бог очистив, ти не погань». Це сталося тричі, і зараз же річ ота піднялась на небо.

Як же збентежений Петро питав себе самого, що це могло б бути за видіння, що він бачив, – он люди, послані Корнилієм, розпитавши про Симонову хату, стали біля дверей і, покликавши, спитали, чи тут гостює Симон, на прізвище Петро. А як Петро роздумував над тим видінням, Дух сказав до нього: «Он три чоловіки тебе шукають. Устань же, зійди вниз і піди з ними без усякого вагання, бо то я послав їх». Зійшов Петро до тих мужів і мовив: «Ось я! Я той, кого ви шукаєте. Яка причина вашого приходу?» Ті відповіли: «Корнилій сотник, муж праведний і богобоязливий, доброї слави в усього юдейського народу, був святим ангелом повідомлений покликати тебе до свого дому й послухати слів твоїх». Отже, він запросив їх до себе та прийняв їх. 

Другого дня він устав і рушив з ними; дехто з братів з Яффи теж пішли з ним. Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому на зустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, бо я теж людина». І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до них промовив: «Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об’явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?» Корнилій відповів: «Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев’ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в • Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І оце тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав». 

Тоді Петро почав говорити, мовивши: «Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з ним. І ми свідки всього того, що Він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; Його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав Йому з’явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих. І Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він призначений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його Ім’я одержує відпущення гріхів».

Петро ще говорив слова ці, як Святий Дух зійшов на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули, як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: «Чи може хтось боронити води, щоб оці не хрестились, що, як і ми, одержали Святого Духа?» І повелів, щоб їх хрестили во їм я Ісуса Христа. Тоді вони попросили його зостатись у них кілька днів” (Ді. 10). 

З цієї розповіді бачимо, що праведний Корнилій і його родина були першими з поган, які прийняли святе хрещення. Бог через чудесне видіння, яке мав апостол Петро, показав йому, що не можна робити різниці між жидами і поганами, бо прийшов уже час, “що багато прийде зі сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім” (Мт. 8, 11). І така ревна була віра святого Корнилія, що після хрещення він залишив усе і разом з апостолами проголошував науку Христа Спасителя, страждав разом з ними і заслужив собі на те, що Церква називає його “рівноапостольним”. 

Апостол Петро висвятив Корнилія на священика, а опісля поставив його єпископом Кесарії. Утвердивши тут християнську громаду, святий Корнилій пустився в Гелеспонт, до міста Скепсії, де правитель Димитрій, дуже вчений поганин, змушував Корнилія жертвувати богам. Коли святого єпископа завели до божниці, то він помолився, зробив знак хреста і щойно всі вийшли з святині, як вона з тріском завалилася. Димитрій наказав святого Корнилія зв’язати і повісити у в язниці на гак, аж до наступного дня. Та тут у місті стався страшний переполох, бо, як виявилося, під руїнами божниці залишилася жінка Димитрія, на ім’я Євантія, і його син Димитрій. Всі кинулися розбирати руїни, щоб знайти їх тіла, коли враз почули, як під уламками кам’яних вони вголос славлять Бога християн. Досвідчили погани велике чудо, привели святого Корнилія і за його молитвами Євантія і син Димитрія живі і здорові були знайдені там, де все, навіть залізо, стерлося в порох.
Правитель зі своїм домом прийняв святе хрещення, а невдовзі навернулося майже все місто. І тут у глибокій старості святий Корнилій помер, а Бог прославив мощі його численними чудами. Христова Церква називає Корнилія “священномучеником”, бо хоч він і не помер мученицькою смертю, але все-таки перетерпів за святу віру багато страждань. 

Після смерти святого Корнилія минуло понад чотири століття, і гріб його пішов у забуття. Та одного разу до Скепсії прибув єпископ Силуан з Троади. Йому уві сні явився святий Корнилій, показав місце, де спочивають його мощі, і наказав на місці, що називалося Пандохіум, звести церкву, бо там спочивають мощі багатьох мучеників. А коли відкопали мощі святого Корнилія, то вони виявилися цілими й неушкодженими, немовби вчора поховані. Ставши свідками цього чуда, багато з поган прийняли Христову віру. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

неділя, 25 вересня 2016 р.

25.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.1,21–2,4:  «Хто утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»

Господь наш Ісус Христос через свою смерть і воскресення утвердив нас у покликанні до життя вічного й до Царства Небесного. Тому ніякі наші недоліки, невдачі чи падіння не мають нас збивати з тієї дороги і до того, що нам Бог приготував. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знову і знову знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти вперед. 

Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, кожен із них мав якісь хиби. Всі вони без винятку каялись перед Богом за свої падіння. Але вони добре усвідомлювали те, що Бог повірив у них, вони жили цією вірою і тому витривало йшли до Господа. Не забудьмо, що навіть коли ми знеохотились в собі, або ж в інших особах, Бог надалі вірить, що наше, як і інших осіб, освячення і спасення є можливе.

* * *
Мт.22,1-14:  «Багато бо покликаних, але вибраних мало»

Це Євангеліє оповідає притчу, де порівнює Небесне Царство з весіллям, яке цар справив для свого сина. Він кличе запрошених на свято, але вони не приходять: кожен має якусь іншу справу. 

Часто ми, як ті запрошені, знаємо, як би мали жити, але не відгукуємося на Боже запрошення, відкладаємо на пізніше досконалість свого християнського життя, і кожен знаходить собі виправдання. 

Скажімо, якщо поглянути на наш день, то скільки часу ми присвячуємо Богові? Чи досить, аби засмакувати те Небесне Царство, яке нам приготоване у вічності? І саме тому Господь вказує, що багато покликаних. Що значить – багато? Це всі покликані, кожний із нас покликаний у кожну хвилю нашого життя ставати учасником цього Царства, цієї царської гостини, цього божественного життя.

Однак замість того щоб всеціло жити думками про Царство, ми здебільшого переймаємося земним буттям, тілесним справами. Навіть своїх ближніх чи саму себе людина сприймає на тілесному рівні, забуваючи про духовний. Кожна особа покликана насамперед до життя в Бозі, до життя в Дусі. 

Бог запрошує нас у кожну хвилю нашого життя ставати учасниками Його Царства. Господь каже, що вибраних мало, тому що кожен сам вибирає, чи відповісти на Боже запрошення, чи ні.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

25.09.2016р. Б. / Святого священномученика Автонома

Святого священномученика Автонома

Тропар священномученика, глас 4: Як святителя преподобного, і страждальця вірного,* Церква прославляє святу твою пам’ять* і вірно скликає святкувати, Автономе,* світильнику досконалий, і Тройці угоднику,* моли за нас єдиного чоловіколюбця Бога. 

Кондак священномученика, глас 2: Божественні таємниці знав ти, премудрий,* і був приємною жертвою, блаженний у Бозі.* Бо випив ти Христову чашу, преславний світильнику всесвітній,* молячись неустанно за всіх нас. 

Святий Автоном був єпископом в Італії. Коли імператор Диоклетіян почав люто переслідувати християн, то він подався до Витинії. Там, у місті Сореос, він навернув багатьох до Христової віри, а одного мужа на ім’я Корнилій висвятив на диякона. Далі святий Автоном проголошував Боже слово в Ликаонії і в Ісаврії. Повернувшись у Сореос, висвятив Корнилія на священика й тепер вони двоє поширювали всюди Христову віру. Над Чорним морем, у Клавдіополі, він заснував християнську громаду і знову повернувся до Сореос. 

Поблизу міста була місцевість Лімна, де християни переважали поган, і вони зруйнували поганську божницю. Погани задумали помститися їм; зібравши велику громаду, вони напали на Сореос, вдерлися до церкви й убили святого Автонома при престолі під час Божественної літургії. Тіло святого мученика поховала диякониса на ім’я Марія. Сталося це близько 323 р. У часи Костянтина Великого один вельможа на ім’я Северіян над гробом святого священномученика побудував церкву, але вона з роками завалилася. Тоді тут звів величавий храм полководець Йоан. Під час цієї будови було знайдено тіло святого Автонома, яке зовсім не розклалося, хоч з дня його смерти минуло понад двісті літ. 

__________
І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР