22.03.2014р. Б. / Хрестопоклонна неділя (Мр 8,34–9,1). Біблійний коментар

34 І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. 35 Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. 36 Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? 37 Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38 Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами."

9 1 І сказав їм: "Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності."

I. Контекст.

            Для того щоб правильно відчути наміри та "дух" Євангелиста Марка, важливо ознайомитися з основними елементами його богослов'я та розуміння особи Ісуса. Тому в якості короткого вступу, який нам допоможе краще розуміти будь-який уривок у цьому Євангелії, в цій частині коментаря нижче подаю думки взяті з моєї дипломної роботи "Ісус в Гетсиманії"(Мк 14:32-42). Екзегетичне дослідження уривку" (Львів - ЛБА, 2001).

В цьому Євангелії постійно підкреслюється думка про страждання Ісуса та доктрина хреста. Історія страстей охоплює близько третини описів, а її сліди є в найраніших пластах Євангелії. Багато прообразів у служінні Ісуса чекають свого сповнення у Його Воскресінні (напр. воскресіння доньки Яіра). Одним з намірів Марка, є підкреслити людськість Христа (ніколи однак не залишаючи без свідчення Його Божество). Ісус представлений як Той, хто любить та гнівається, жаліє і сумує, зітхає (7:54; 8:12; 10:21), аж до звичайних людських немочей: втома, непритомність, страх.[i]

В цьому Євангелії Ісус часто забороняє свідчити про Свої чудесні діяння, що створює відчуття певної таємничості. Мовчазність Ісуса можна пояснити тим, що апостоли неправильно розуміли природу месіанства Ісуса, а зокрема триразове заповідання смерті (8:31-33; 9:30-32; 10:32-34) – все це є так звана Месіанська таємниця[ii], яка має на меті спростувати вузьке націоналістично-політичне бачення особи Месії.

Євангеліє від Марка є єдиною об’єднаною історією в якій центральною особою є Ісус, а апостоли відіграють допоміжні ролі. Значення кожної сцени з їх участю розуміється в тісному зв’язку відношення до інших сцен. Ісус кличе чотирьох апостолів (1:6-10) і наказ слідувати за ним стає нормою, згідно котрої читач може оцінювати учнів. Після 8:34 аж до 14 глави можна зауважити поступове падіння учнів через їх нерозуміння.[iii] Тому однією з тем Марка є дорога учня Христового, яка означає дорогу несення хреста (8:34), хрещення стражданням та пиття чаші (10:38).[iv]

Не важко зауважити, що найбільші об’явлення про Христа  ставалися саме тоді, коли доходило до піку їхнє нерозуміння апостолами.[v] Теодор Віден зауважує, що в Марка є присутні наступні головні групи характерів: всюдисущі натовпи, релігійні провідники, апостоли та Ісус, – через зрозуміння ролі котрих знаходимо ключ до розуміння Євангелія.[vi] Між Ісусом та релігійними лідерами є постійний конфлікт, який щораз то більше спалахуючи, створює певну драматичну напругу.[vii] Натовп створює позитивний контраст відносно релігійних лідерів: з запалом слідує за Ісусом, з ентузіазмом слухає його навчання, відповідає з очікуванням на його оздоровчу силу. Найважче є інтерпретувати поведінку апостолів – хоч вони і були героями ранньої Церкви, проте в Марковій драмі іронічно показані екстремально бідними своїм розумінням Ісусового вчення та служіння. Це не зрозуміння призводить до сну в Гетсиманії та прикрого наслідку – зради та втечі.

Більшість науковців розпізнають у Марка поділ на дві головні частини:

1) Мк 1-8:26 (8:30) – де після короткого вступу (1:1-13), описано служіння в Галилеї (1:14-7:23) та поза нею (7:24-8:26 (8:30)).

2) Мк 8:27(8:31)-16:20 – де описані подорож до Єрусалиму (8:27-10:52), служіння в Єрусалимі (11:1-13:37) та страсті й воскресіння (14:1-16:20).[viii]

Ядром Євангелії та місцем до якого прямують усі її думки є розповідь про страсті та воскресіння.[ix] Через структуру Євангелія у вигляді релігійної драми виражена думка автора.[x] Читаючи це Євангеліє, легко зауважити відчуття напруги, яке тут підвищується не тільки механічним способом (таким як дванадцятиразове повторення слова "негайно"), але також періодичним протиставленням виклику і відкинення, визнання і заперечення, котрі разом створюють відчуття есхатологічного наближення та наголошують на важливості рішення віри.

Богословський інтерес автора також відображено через описи географічної полярності між Галилеєю та Єрусалимом.[xi] В Марка Ісус починає своє служіння в Галилеї (1-10), а Його остаточне протистояння з юдейськими лідерами стається в Єрусалимі (11-15).[xii] Рух з Галилеї до Єрусалиму є також дуже важливим для богослов'я Марка. Оскільки Ісус помирає в Єрусалимі, то опис Його перебування тут займає одну третю Євангелії, а останній день – одну шосту.[xiii] Крім того, читаючи Євангеліє, можна прослідкувати поступове зростання нерозуміння апостолами, хто був Ісус: 1:16-8:26: учні не розуміють ким є Ісус; 8:27-33 – неправильна концепція апостолів у розумінні месіанства Ісуса; 14:10 і далі – через рішення Юди зрадити Ісуса фактично відкидається ідея страждаючого Месії, а в Гетсиманії всі апостоли зі страху покидають його.[xiv]

Уривок з Мк 8:43-9:1 розміщений на початку другої частини Євангелія Мк. 8:27(8,31) – 16:20 – де описані подорож до Єрусалиму (8:27-10:52), служіння в Єрусалимі (11:1-13:37) та страсті і воскресіння (14:1-16:20).

Після того, як Петро визнає в Ісусі Месію та Божого Сина, Ісус наказує, учням, щоб нікому не говорили про Нього й вперше заповідає про Свої майбутні страсті та воскресіння, в результаті чого Петро починає вмовляти Ісуса відступити з цієї дороги, а Ісус у відповідь його картає (8:31 - 33). Як реакцію на нерозуміння Петра, "Ісус прикликавши народ разом із своїми учнями", говорить їм про ціну учнівства (8:34 - 9:1). Потім взявши Петра, Якова та Йона виходить на високу гору та переображується перед ними (Мк 9:2-13).

II. Короткий коментар.

1. Дефініція учнівства (пояснення природи учнівства).

8: 34 . І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. – Ціна учнівства включає здатність слідувати за Ісусом та відважно його визнавати. Мета самозречення (пор. 14:30,31,72) та несення хреста не є патологічним самознищенням чи комплексом мучеництва, але виявом свободи, щоб іти за Месією (1:18; 2:13). Самозречення означає звільнення від самодостатності (пор. Пс 49:6-8) й її заміщення послухом та залежністю від Месії.

2. Метафори та парадокси учнівства.

Марко наводить чотири декларації/твердження про значення учнівства у 35 - 38 віршах.[xv] Тобто є чотири причини щоб взяти хрест й слідувати за Ісусом. Перше твердження в 35-му вірші творить досконалий хіазм (А-Б-Б'-А')

А). Бо хто хоче спасти свою душу,

Б). той її погубить;

Б'). а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії,

А'). той її спасе.

На означення життя в грецькому тексті НЗ вжите слово ψυχὴ (psychē ), яке може просто означати фізичне існування (Дії 27:37), але його більш уживане й важливе значення є "індивідуальність", "буття", "душа", що є серцевиною існування та не обмежене простором та часом. Це останнє значення ψυχὴ (psychē ) має в 35-37 віршах й тому заклик взяти хрест у 34 вірші безумно має на увазі можливість втрати фізичного життя. В дійсності, як представлено в 36-37 віршах, – намагання зберегти фізичне життя наражає на небезпеку більш сутнісну частину особи – її душу. Іншими словами, - парадоксальне твердження Ісуса пропонує два різні значення слова "життя": той хто живе життям зосередженим на самому собі й водночас сфокусованому тільки на цьому світі (хоче спасти свою душу) не осягне вічного життя з Богом (той її погубить); хто однак відмовляється від зосередженості на собі та повстанні проти Бога (а хто погубить свою душу) заради Христа та Євангелія, - осягне вічне сопричастя з Богом (той її спасе).

36 . Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? 37 . Що бо людина може дати взамін за власну душу? – Друге й третє твердження в 36-37 віршах об'єднані в одне ціле – вони розміщують питання учнівства в контекст остаточних реалій життя: душі та світу. Парадокс цих віршів полягає в тому, що ті хто відчайдушно намагаються зберегти свої душі, в дійсності не знають цінності душі. Поза особою Бога, душа людини є єдиною сутністю, яку не можна порівняти з нічим.

38 . Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами.» – Останнє четверте твердження стосується тих хто постидається Сина Чоловічого (Мт 10:33; 12:39). Називаючи своїх сучасників "родом перелюбним та грішним" Ісус вживає мову пророків, які звинувачували Ізраїль в невірності, заскорузлості серця та духовнім перелюбі (Іс 57:3-13; Єз 16:32-41; Ос2: 2-6). Слова Ісуса також відлунюють Його раніше звинувачення в Мк 7:6: "Народ цей устами Мене почитає, серце ж їхнє далеко від Мене." Вкінці  Ісус заявляє про Свій Божественний авторитет в час остаточного суду.

3. Обіцянка Царства.

 9, 1 . І сказав їм: «Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності.» – Під "деякими з отут присутніх, що не зазнають смерті" можливо мається на увазі трьох апостолів, які будуть з Ісусом на Горі Переображення. Фраза "Бачити прихід Божого Царства у могутності" відсилає до передчуття майбутньої події переображення (2 Пт 1:16-18), яка служить прообразом безмежної слави Христа у часі Його повернення – Парусії (Дан 7:13-27; Мт 16:28; Мк 8:38; 13:26-27).

III. Прагматичний аналіз (значення для нас).

В Євангеліях читаємо, що Ісуса розп’яли. Такий спосіб страти практикували в епоху пізньої античності: жертву прив’язували або прибивали до хреста чи стовпа. Бути розп’ятим, в буквальному сенсі означало – висіти. Розп’яття  практикували в Середземномор’ї далеко перед тим, як цю кару перейняли римляни. Його  застосовували перси, ассирійці, скіфи та фракійці. Олександр Великий розп’яв тисячі людей. Цей вид кари перейняли його наступники. Тому не дивно, що римляни почали розпинати злочинців: найперше так страчували вбивць та збунтованих рабів (через це розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium). Це був засіб залякування для профілактики бунтів. В Ізраїлі в час правління Олександра Янная (102 – 76 до. Хр.) було розп’ято тисячі фарисеїв, які стали його противниками.[xvi]

"В часі Римської окупації землі Ізраїлю, розп'яття – цей найстрашніший вид узаконеного вбивства і катувань, – було повсякденним явищем в Юдеї першого століття нашої ери. Ніде не розпинали так часто, як в юдейській Палестині. Це варварське знущання було звичайним покаранням за юдейські повстання проти нещодавно встановленого римського панування. Всього тридцять років перед розп'яттям Ісуса близько двох тисяч юдеїв були розп'яті за стінами Єрусалиму в один день. З тих пір відбулось багато інших кар. Часті розп'яття злочинців, рабів, бунтівників та інакомислячих служили страхітливим нагадуванням всім підданим імператора про жорстокість Римської окупації.

Цікаво, що, хоча розп'яття й було дуже поширеним явищем, Євангельське оповідання про розп'яття Ісуса містить найбільш повний опис того виду страти в стародавній літературі. Чому ж тому часі про розп'яття згадувалося тільки побіжно, рідко зупиняючись на деталях ? Чому багато письменників, які повинні були б описати розп'яття у своїх творах, уникали цієї теми ? На це є дві причини, й вони також допоможуть нам побачити смерть Ісуса в новому світлі.

Насамперед, для більшості культурних, освічених письменників давнини, розп'яття було занадто огидним, щоб про нього говорити. Цей вид страти був спрямований на те, щоб заподіяти засудженому якомога більше болю: надзвичайно повільна смерть наступала від задухи, спеки або переохолодження. Причому дрібні деталі постійно "вдосконалювалися" по садистському налаштованими катами. Розп'яття було жахливою тортурою. Це знав кожен, хто хоч раз за ним спостерігав. Тому освічені літературні діячі не бажали про нього навіть чути. Вони аж ніяк не прагнули до його скасування, сприймаючи його як засіб залякування, необхідний для підтримки порядку в цивілізованому суспільстві. Але в той же час вони намагалися про нього не думати. Занадто пильна увага до розп'яття спотворювала б їх уявлення про Римське панування, як про гуманний і благотворний для всіх державний устрій, який приносить мир і процвітання народам. Ці люди не заперечували проти настільки поширеної в нашому світі двозначності. З одного боку, їм вдавалося зберегти ідеалізований образ суспільства, де правлять закони цивілізації, але в той же ж час вони не могли не знати, що порядок в ньому підтримується за рахунок добре налагодженої системи залякування.

Розп'яття було образливо публічним видовищем, інакше воно не змогло б до кінця виконати свою роль. Але тим більш рішуче його уникали діячі літератури і мистецтва, які оспівували славу Риму. Такі прекрасні правителі, як Юлій Цезар і Пліній, яким регулярно доводилося віддавати накази про розп'яття, ніколи не згадували про них у своїх мемуарах.

Друга причина, через яку розп'яття рідко згадувалося в стародавній літературі, полягала в передбачуваній нікчемності засуджених. Гідні поваги люди – Римські громадяни та важливі суспільні діячі – не могли бути розп'яті. Це було долею нижчих верств населення – рабів і чужоземців. Особливо часто розп'яття ставало покаранням для державних злочинців і непокірних рабів (Непокірність зовсім не обов'язково означала бунт: римський поет Горацій писав про господаря, який наказав розіп'яти раба, тому що той потайки покуштував зупи, призначеної для панського столу). Розп'яття було корисним для підтримки політичної влади Риму над величезною імперією, а також державної структури всього рабовласницького суспільства. Страх перед можливим повстанням рабів, що порушив би всі суспільні підвалини, як і перед бажанням підкорених народів скинути Римське ярмо, висловлювався в тисячах хрестів, що вишикувалися від Риму до Єрусалиму.

Розп'яття являло собою зворотну сторону медалі під назвою "Рах Romana" – запоруки порядку, миру і безпеки. Але мир і процвітання забезпечувалися жорстокими, варварськими методами. Розп'яття було вигідним для тих, хто користувався благами ідеалізованої ними цивілізації. Про нього можна було з легкістю забути, адже саме для того і призначалася ця кара: стерти з лиця землі пам'ять про неугодних, яким довелося дуже дорого заплатити за блаженні мріяння їхніх сучасників. Таким чином, розмов про розп'яття в суспільстві уникали, а про нещасних страчених не згадували ніколи. У кожного суспільства є свої способи стирати з лиця землі пам'ять про неугодних: камери тортур, в'язниці і т. д. А скільки людей безслідно пропало від рук диктаторів вже нашого часу, і скільки брехні було вимовлено, щоб покрити ці злодіяння! У наш час в усьому світі проводяться заходи з благоустрою міст, щоб зробити їх привабливими для туристів і приїжджих бізнесменів, при цьому зазвичай просто видаляючи з вулиць неприємні для їхніх очей жебраків і безпритульних – мабуть, справжнє обличчя міста. Як вважають багато людей, – істинно гуманного суспільства можна домогтися, якщо просто закрити очі на знедолених. А що думає з цього приводу кожен з нас?

Ісус – Бог, страчений нарівні з повстанцями і рабами! Бог, зарахований до людей, гідних забуття! Для офіційної римської влади того часу такий образ Бога був неприйнятний, оскільки він виставляв на загальний огляд зворотний бік Римської цивілізації – жорстокість та варварство, – про які було непристойно згадувати в бесідах. Ісус не повинен був залишитися в пам'яті людей. Розп'яття повинно було зробити з ним те ж, що зробило з тисячами інших безвісних жертв. Але Ісуса не забули. Історія його розп'яття звучала і продовжує звучати. Протягом двох століть Рим безуспішно намагався стерти її з пам'яті людей, і пам'ять про нього, а його єдність із забутими жертвами свавілля та знущань, з людьми, які заплатили своїм життям за філософію можновладців, не дозволяє забути і про них.

У своїй смерті Ісус розділив долю не тільки своїх "сусідів" по хресту, а й незчисленних інших жертв. Він ступив у темряву, що поглинула і яка продовжує поглинати тисячі людей. Ісус єдиний міг би уникнути цієї долі. В дні і тижні, які передували його арешту він мав не один шанс сховатися, але він віддав перевагу висловити свою солідарність з нещасними жертвами, не заради себе, а заради них самих. Його єдиною метою було єднання з ними в любові. В Євангеліях розповідається, як Ісусові, який висів на хресті запропонували одурманюючий напій, щоб полегшити біль. Цей напій – вино із спеціями, – керовані співчуттям, готували для засуджених єрусалимські жінки, для того щоб притупити їх біль. Але Ісус відмовився пити. Відмовився, бо сам прийняв рішення до дна випити чашу страждань; ступив у темряву і розділив долі тих, кого вона приховувала.

Ісус страждав нарівні з іншими, але його любов восторжествувала над смертю. Страждання не змусили його замкнутися на собі. Вони не позбавили його, як це часто буває, духовної сили і здатності піклуватися про інших. Навпаки, навіть вмираючи, Ісус випромінював любов і турботу, яка зігрівала всіх оточуючих. Вона зігріла засуджених разом з ним розбійників, його охоплену горем матір і навіть катів, про прощення яких він благав Бога."[xvii]

Коли ми питаємо ким, чи хто є Бог в якого ми віримо – то в Писанні чуємо відповідь апостола і євангелиста Йоана: "Бог є Любов" (1Йо 4:16). Це любов Отця, Сина і Св. Духа.  В 1 Кор 13 апостол Павло подібно як і євангелист Йоан персоніфікує любов, і робить її підметом, який пов’язаний з шістнадцятьма дієсловами (Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається,  не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;  все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить). В цьому тексті, – та всіх  інших текстах Нового Завіту, коли йде мова про Божу Любов – вживається  грецький іменник αγαπη, який означає жертовну, не мотивовану любов, яка не шукає свого; вона дарує божественне об'єкту любові.[xviii] Таким чином Любов це синонім Христа: "Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов. 9 . Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. 10 . Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого - примирення за гріхи наші" (1 Йо 4:8 – 10). В посланні до Римлян також читаємо «Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (5: 8).

В  читанні апостола Хрестопоклонної неділі є слова: "Бо ми не маємо такого архієрея, який не міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха" (Євр 4:15).   Звідси, Хрест є знаком і свідченням Божої любові. Від так християнство є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса Христа на хресті. Це свідчення є – свідченням любові про Любов. Тому бути учнем Ісуса, за словами євангелиста Марка, означає іти за Христом, і жити подібно як жив Він: "І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: "Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною" (8:34).  Бог хоче щоб ми жили Його життям – Любов’ю, і тому "любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний" (Рм 5:5). Жити цією Любов’ю даруючи себе іншим – це наш особистий хрест, на якому ми вмираємо для свого егоїзму, і не шукаючи свого, віримо в кожну людину,  готові задля її добра усе знести і перетерпіти. Результатом такого життя і відкриття до ініціатив та пропозицій Господа буде факт, що Божа Воля і Царство Боже будуть як на небі так і на землі.

о. д-р Юрій Щурко,

[i] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – C.220.

[ii] Robert A. and Feuillet A., Introduction to the New Testament. – New York, Desclee company,1965. – С.209.

[iii] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – C.236. Марко починає описувати їх у негативному світлі і зовсім не випадково обрамлює стан нездатності апостолів бачити і чути (8,18) історіями оздоровлень сліпого та глухого чоловіків(7,31-32;8,22-26) Три проголошення про страсті стає базою з котрої починається наростання кульмінвції. Апостоли не розуміють жодного з передбачень і попри Ісусові корекції доходить до втечі апостолів та їх заперечення знайомства з Ісусом замість смерті та чувань у Гетсиманії.

[iv] Martin R. Mark Evangelist and Theologion. – Michigan, Zondervan Publishing House. – С. 112.

[v] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – C.190.

[vi] Там же. – С.223.

[vii] Там же. – С.223.

[viii] Cranfield C. E. B. The Gospel according to ST. MARK  Cambridge, University Press 1972. – С. 13.

[ix] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. - С.215.

[x] Там же. – С.217.

[xi] Там же. – С.75.

[xii] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York, USA 1984 . - С.219.

[xiii] Там же. – С.220.

[xiv] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York, USA 1984 . - С.219

[xv]Edwards, J. R. (2002). The Gospel according to Mark. The Pillar New Testament commentary (257). Grand Rapids, Mich; Leicester, England: Eerdmans; Apollos.

[xvi] Райт Т., Еванс К., Иисус: последнии дни. Что же произошло на самом деле  (пер. с англ.), Москва 2009, 49 -50      

[xvii]  Думки взяті з Bauckham R., Hart T., At the Cross: Meditations on People who Were There, Darton, Longman & Todd, Limited, 1999

[xviii] Браун Р., Введение в Новый Завет. Т 2., Москва ББИ 2007, 132 – 133

Джерело:   Воїни Христа Царя

21.03.2014р. Б. / УГКЦ відновить Акт посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці

«Продовжуючи служіння моїх великих попередників на Києво-Галицькому престолі, знову прагну в сопричасті з усією нашою Церквою в Україні та на поселеннях відновити Акт посвяти українського народу під всемогутній Покров Пресвятої Богородиці».

 

Про це написав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук у своєму Пастирському посланні до вірних і духовенства з нагоди відновлення Акту посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці. 

Акт посвяти України під Покров Пресвятої Богородиці відбудеться в неділю, 6 квітня, в усіх храмах УГКЦ в Україні і за кордоном. Блаженніший Святослав здійснить його в Києві, у Патріаршому соборі, усі єпископи – у своїх катедральних соборах, а священики – у парафіяльних храмах після кожної Служби Божої. 

День 6 квітня обрано не випадково, адже на 5 квітня цього року припадає Акафістова субота, а 7 квітня, згідно з візантійським обрядом, відзначається празник Благовіщення Пресвятої Богородиці. 

Блаженніший Святослав нагадує, що свого часу під Покров Пречистої Діви Марії посвятив народ Русі-України благовірний князь Ярослав Мудрий. Відновив цю посвяту в Зарваниці 1995 року світлої пам’яті Мирослав Іван кардинал Любачівський. 

Акт відновлення посвяти під Покров Божої Матері Предстоятель Церкви зараз обумовлює тим, що в цей період наш народ і наша Батьківщина переживають великі випробування, пов’язані з окупацією частини нашої землі, у зв’язку з чим наші серця наповнені тривогою за майбутнє, непевністю і страхом. «Зважаючи на нові історичні обставини, бажаю скерувати ваші духовні очі до Богородиці і у відповідь на її люблячу й турботливу присутність у нашому житті віддати всіх вас під її материнську опіку», – мовиться в Посланні. 

 «Цим актом урочисто визнаємо Божу опіку над нами, виявляємо нашу любов до Пресвятої Богородиці, готовність сповнити все, що заповідав нам її Син і наш Господь Ісус Христос, та бажання служити Богові й рідному народові лише у світлі Божого закону», – йдеться у Пастирському посланні. 

Блаженніший Святослав просить усіх підготуватися до цієї урочистої події, приступивши до святих таїнств Сповіді та Євхаристії та чинячи діла милосердя й покути. 

 «Ми запропонували провести такі Акти посвяти нашим братам Православних Церков України, адже коли його ініціював князь Ярослав Мудрий, Київська Церква була неподіленою. Тому, сподіваємося, що вони також здійснять такі літургійні чини», – зазначив Блаженніший Святослав. 

Нагадаємо, 20 березня у Харкові Конференція Єпископів РКЦ в Україні також присвятила Україну Непорочному Серцю Марії. А у неділю 23 березня акт посвяти відбудеться на закінчення кожної з недільних Мес у кожній римо-католицькій парафії України. Вірні разом зі священиками довіряться опіці Матері Божої словами того ж Акту присвячення України Непорочному Серцю Діви Марії. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:   КРЕДО 

20.03.2014р. Б. / Владика Борис(Гудзяк) наголосив на важливості запобігання впливу на європейців російської пропаганди

Вперше в історії Євросоюзу саме українські громадяни віддали свої життя, відстоюючи європейські цінності під прапором Співтовариства.

Про це сказав єпископ Франції, Швейцарії і Бенілюксу Української греко-католицької церкви отець Борис Гудзяк,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УКРІНФОРМ.

«Вперше в історії Європейського Співтовариства на території Європи європейці віддали свої життя з прапором Європи у руках», - описав трагічні події на Майдані у Києві єпископ.

Як наголосив Гудзяк, Європі дуже важливо зрозуміти, що асоціація і зміцнення відносин з Україною є важливими і необхідними не тому, що цього хочуть і прагнуть самі українці. «Україна має потенціал і прагнення зробити свій внесок для розвитку Євросоюзу. Природа Майдану, рівень соціальної солідарності, щира віра у європейські цінності - це те, чого потребує Європа», - переконаний Гудзяк.

Він порівняв останні чотири місяці розвитку і становлення громадянського суспільства в Україні з дією «машини часу», коли день прирівнюється до тижня, тиждень проходить, як рік, а місяць приносить зміни як за десятиліття.

«Сьогоднішнє українське суспільство набуло нового рівня зрілості і якості. Воно повинне контролювати політиків, у тому числі вчорашніх опозиціонерів», - зазначив єпископ УГКЦ.

Він наголосив на важливості запобігання впливу на європейців російської пропаганди, яка викривлено і хибно представляє ситуацію в Україні і зображує самих українців. Особливо, за словами Б.Гудзяка, це стосується питань релігійної і національної толерантності українців, мовного розмаїття, прав національних меншин.

На переконання єпископа, у сьогоднішній складній ситуації, в умовах російської військової окупації частини суверенної території України представники громадянського суспільства, церкви, інтелектуали повинні доповнювати політиків і доносити світові, міжнародним партнерам правдиву інформацію про ситуацію в Україні, про надзвичайний прогрес, якого досягло українське суспільство упродовж лише останніх місяців.

«Ми пояснюємо, що підтримка в Україні крайніх радикалів є значно меншою, ніж в деяких інших країнах Західної Європи», - також відзначив актуальне питання представник УГКЦ.

Водночас, на думку Б.Гудзяка, європейці сьогодні діють дуже обережно відносно України, що, наприклад, підтверджує той факт, що політична частина Угоди про асоціацію буде підписана окремо від економічної. «Це - крок назад. Адже у часи Януковича Європа говорила про підписання цілої угоди. Зараз в Україні демократичний уряд, але підписується лише політична частина», - зауважив єпископ.

Він також висловив переконання, що РФ продовжить військову окупацію Криму, провокуватиме сепаратизм і насильство в різних часинах України, а також буде шалено протидіяти проведенню демократичних і чесних виборів Президента України 25 травня.

«Сьогодні безпека Європи на довгострокову перспективу перебуває під великою загрозою», - наголосив він. На думку Б.Гудзяка, щоб її забезпечити, європейці повинні навіть обмежити рівень свого добробуту заради зменшення залежності від РФ, зокрема у сфері енергетики. «Європа не повинна бути заручником Росії», - наголосив єпископ.

Джерело:   КІРІОС

19.03.2014р. Б. / Щоб бути ближчими до людей у небезпеці, єпископи поїдуть у Східну Україну

Зустріч Конференції Єпископів Римо-Католицької Церкви в Україні 19-20 березня відбудеться у Харкові. 

 

Голова єпископату України архиєпископ Мечислав Мокшицький пояснив це так: «У зв’язку із нинішьою ситуацією в Україні ми вирішили бути ближче до тих людей, які перебувають у найбільшій небезпеці. Ми не можемо поїхати до Криму, тому теперішнє наше зібрання у Харкові, у Харківсько-Запорізькій дієцезії, щоби там разом з вірними молитися за Україну, благаючи Господа про перемогу добра та миру». 

Говорячи про ситуацію в Криму, митрополит Мокшицький зазначив, що він перебуває у постійному зв’язку з єпископом-помічником Одесько-Симферопольської дієцезії Яцеком Пилем, який знаходиться у Сімферополі. Римо-католицькі священики продовжують служити на півострові, однак монахині покинули ці терени. Також, побоюючись етнічних чисток, Крим покидають вірні. 

«Під час нарад єпископи вирішуватимуть, як допомогти вірним і духовенству в цей важкий час в Україні», – сказав архиєпископ Мокшицький. Ще одна тема – це підготовка до Синоду Єпископів в Римі. Також єпископи обговорять поточні справи життя і діяльності Римо-Католицької Церкви в Україні. 

Принагідно у місті Харкові відбудеться урочисте посвячення зведеної біля катедри єпископської резиденції і курії Харківсько-Запорізької дієцезії. На завершення XLIII пленарного зібрання Конференції Єпископів РКЦ в Україні, у четвер, 20 березня, під час Меси у харківській катедрі Успіння Пресвятої Діви Марії архиєпископ-митрополит Мечислав Мокшицький урочисто посвятить Україну Непорочному Серцю Пресвятої Діви Марії. 

За матеріалами: Радіо Ватикану 

Джерело:   КРЕДО  

19.03.2014р. Б. / Українські монахині протягом 3 діб безперервно молитимуться за мир в Україні

До триденної неустанної адорації закликає монахинь України Голова Конференції Старших Настоятельок Жіночих Чернечих Інституцій в Україні с.Анна Кліпацька.

 

«Дорогі сестри, дякую Вам за молитву, піст, жертви, які неустанно заносите до Бога за наш народ, за весь світ, — йдеться у зверненні. Сестра Анна нагадує, що 20 березня Конференція єпископів РКЦ в Україні присвятить Непорочному Серцю Діви Марії всю Україну та тих, кому загрожують воєнні дії, а в найближчу неділю, 23 березня акт присвяти відбудеться в усіх парафіях України. 

«Заохочую всіх сестер знову єднатися з цією особливою подією в житті нашої Церкви – присвяти Непорочному Серцю Марії. Пропоную, від 20 березня, протягом трьох днів (до присвяти в парафіях 23 березня) перебувати в своїх спільнотах на неустанній адорації Пресвятих Дарів разом з Матір’ю Божою з Фатіми». 

Голова Конференції Старших Настоятельок закликає монахинь України молитися за мир та навернення України, Росії та всього світу. «Пропоную під час молитви запалити біля фігури Матері Божої з Фатіми свічку як знак нашого чування разом з Нею при Ісусі Христі страждаючому з нами та в нашому народі. Якщо  ваші спільноти малочислені, і ви не в змозі організувати неустанну адорацію Пресвятих Дарів протягом трьох днів, то розпишіть години молитов разом з іншими спільнотами вашого згромадження». 

Свій заклик до сестер с. Анна завершує словами з Адгортації Папи Франциска Evangelii Gaudium: «Марія вміє печеру для звірів перетворити в дім для Ісуса, маючи вбогі пелени й велику ніжність. Вона, служебниця Отця, ликує, прославляючи Його. Вона, наша товаришка, завжди чуває, щоб у нашому житті не бракувало вина. Її серце, пробите мечем, розуміє всі страждання. Як мати всіх людей, Марія є знаком надії для тих народів, які терплять біль пологів, допоки не народиться справедливість. Вона – місіонерка, що підходить до нас і супроводжує по життю, відчиняючи своєю материнською ніжністю наші серця для віри. Вона – справжня мама, йде разом з нами, бореться разом з нами і безперервно обдаровує нас Божою любов’ю…». 

За матеріалами: Католицький Медіа-Центр

Джерело:   КРЕДО 

18.03.2014р. Б. / Апостольський Престол зробить все для того, щоб зберегти мир у Східній Європі

Вчора, 17 березня, Святіший Отець Франциск прийняв на особистій аудієнції Блаженнішого Святослава, Главу Української Греко-Католицької Церкви.

 

Блаженніший Святослав докладно розповів про події, які відбулися в Україні протягом останніх місяців. Було підкреслено, що УГКЦ у цей важкий час була зі своїм народом, пастирі разом із вірними пережили всю драму суспільного протистояння і продовжують служити своїм людям відповідно до їхніх потреб. 

Окремо Предстоятель УГКЦ проаналізував міжконфесійні відносини в Україні та діяльність Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій. Він звернув увагу на зусилля релігійного середовища в збереженні громадянського миру, єдності та порозуміння між різними національними та релігійними спільнотами, що прагнуть у мирі втішатися суверенністю та незалежністю Української держави. 

Папа Франциск висловив свою солідарність і близькість до народу України, його страждань та небезпек, які чигають на Українську державу останнім часом. Особливу увагу Святіший Отець приділив тим викликам, які стоять сьогодні перед Україною та УГКЦ. Папа запевнив Блаженнішого Святослава, що Апостольський Престол зробить все для того, щоб зберегти мир у Східній Європі, не допустити військового протистояння та небезпеки ескалації насилля і кровопролиття. 

Блаженніший Святослав зокрема зазначив, що Українська Греко-Католицька Церква впродовж історії змогла вистояти переслідування та засвідчити вірність Христові завдяки єдності й повному сопричастю з Наступником апостола Петра. Саме Вселенський Архиєрей, за словами Глави УГКЦ, у минулому був опікуном і захисником Української Церкви й нашого народу, і такої підтримки з боку Папи Римського ми дуже потребуємо в цей непростий період свого буття. 

При цьому Святіший Отець запевнив, що цієї опіки та підтримки Українській Греко-Католицькій Церкві зі сторони Святого Престолу ніколи не забракне. На завершення зустрічі Папа Франциск уділив Блаженнішому Святославу і всьому українському народові апостольське благословення.

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ

Джерело:   КРЕДО

17.03.2014р. Б. / Отець Микола Квич: «Мене звинуватили в тому, що я спонсорую Військово-морські сили України»

Останніх два дні вірні нашої Церкви і громадяни України, які стежать за подіями в Криму, з трепетом чекали новин про отця Миколу Квича – священика УГКЦ, військового капелана. Улітку мало б виповнитися 10 років, як він служить у Севастополі. На жаль, у день так званого референдуму священик змушений був покинути територію Криму, бо якщо б залишився, то, можливо, його б засудили за «екстремізм»…

В інтерв’ю Департаменту інформації священик розповів, що з ним трапилося за останні два дні і що, так би мовити, стало для цього підставою.

– 15 березня, у п’ятницю, після того як ми з парафіянами помолилися Парастас, до мене прийшли зі служби безпеки. Спершу зі мною розмовляв один чоловік, який потім викликав ще двох, а ще пізніше – наряд міліції.

І вас делікатно попросили поїхати з ними?

Це не можна назвати «делікатно». Мене змусили поїхати з ними і написати, що я даю дозвіл на обшук свого помешкання.

Спершу я сказав, що не дам ніякого дозволу. На це вони мені сказали: «Ну, то пішли з нами в машину, ми тебе переконаємо». А це прямо означало, що вони мене змусять.

Ви мали зброю?

Вони шукали зброю, але не знайшли, бо в мене її не було. У мене були тільки захисні жилети. Знайшовши ці жилети, почали переконувати, що, згідно із законодавством, кийки, бронежилети, наручники цивільним особам можна використовувати лише з дозволу органів.

Я їм на це сказав, що ще міг би зрозуміти, якби в мене був кийок (уявіть собі, як я, священик, бігаю з кийком!). А бронежилет використовується тільки для захисту людського життя.

Ці бронежилети я мав передати хлопцям з українського війська, які патрулюють свої частини. Мій намір був благий.

Два бронежилети я встиг був передати двом журналістам. До військової частини не встиг, тому що не було можливості. З великими труднощами вдавалося хоча б їжу передавати нашим хлопцям.

Мене звинуватили в тому, що ці бронежилети я хотів передати якимсь угрупуванням, щоб вони робили диверсії.

Як вони з вами поводилися?

По-різному… Били по голові (отцеві було ніяково про це говорити. – Авт.), лаялися… Я таких слів не вживаю, тому повторити не можу. Вони говорили зі мною не як зі священиком і не як із нормальною людиною.

Мене тримали від 13-ї до 21-ї години. За цей час мене допитували представники служби безпеки, міліція і контррозвідка Росії.

Якою мовою ви з ними розмовляли?

Вони змусили говорити з ними російською. Сказали: «Этот украинский язык здесь звучать не будет».

Ви їм щось цікавого розповіли?

Вони хотіли знати, хто мені передав бронежилети, кому я мав передати і кому вже передав. Звісно, я їм нічого не сказав. Але пізніше дізнався від одного журналіста, що вони вилучили бронежилети в деяких представників преси. Можливо, це ті, які я передав, не знаю.

У мене позабирали всі телефони. Деякі повідомлення я не встиг видалити, тому, гадаю, вони могли щось звідти дізнатися.

Отче, за вашими відчуттями, вони справді вірять у те, що існує якесь «бандерівське угрупування»?

Коли вони зайшли до мене додому і побачили жовто-блакитний та чорно-червоний прапорці, прапор Військо-морських сил України, на холодильнику магнітики з Шухевичем і Степаном (Бандерою. – Авт.) і ще українську літературу, то взагалі почали обзивати мене по-різному, матюкати, казали, що я есесівець…

А це не викликає у вас якихось асоціацій?

Я не є вихідцем з підпілля нашої Церкви, але дуже багато знаю про цей період УГКЦ, тому мені це нагадало прямі переслідування священиків.

Повідомлялося, що через два тижні над вами має бути суд. За яким законодавством вас мають судити і за що?

Начебто за українським, але мені сказали, якщо ситуація зміниться, то далі судитимуть за російським законодавством. Люди, які допомагали мені покинути Крим, пояснили: якщо я не зникну, то мені «пришиють» екстремізм за російським законодавством. Це десь 15 років.

Крім їжі, ми передавали свічки, сірники, засоби гігієни… І це назвали спонсорством

Крім бронежилетів, мені приписали, що я був спонсором Військово-морських сил України, начебто постачав їм зброю.

Чи збираєтеся з’явитися на цей так званий суд? 

Гадаю, що ні (сміється. – Авт.). Якщо б я порушив закон у намірі зберегти життя хоча б одній людині, то був би щасливий. Якщо я порушив якусь норму закону, то готовий за це відповідати, але перед українським судом і за українським законодавством, а не російським чи ще якимсь.

А ви справді є спонсором ВМС України?

Та ні: хіба я олігарх?! Я просто організовував передавання їжі для наших військових у період блокади. Крім їжі, ми передавали свічки, сірники, засоби гігієни… І це назвали спонсорством.

Ви виїхали з Криму без перешкод?

Не зовсім. Змушений був вимкнути телефон на той час, коли покидав територію Криму. Вдалося виїхати тільки завдяки тому, що мене супроводжував офіцер Чорноморського флоту. Це українець, мій добрий приятель. Коли ми виходили з дому, за нами вийшло кілька чоловіків. Ми просто заскочили в авто, думали, що затримують…

Інші наші священики ще залишаються на півострові?

Ще так. Зараз вони змушені переховуватися. Гадаю, вони покидатимуть Крим таким самим чином, бо є інформація, що ними теж цікавляться.

Ви були в Севастополі – найбільш проросійському місті Криму. Як ви б описали те, що там відбувається?

Севастополь – в ейфорії. Багато людей бігають з російськими прапорами і кричать: «Росія, Росія!» Останню ніч у Криму я ночував у римо-католицького священика, вранці прокинувся від того, що хтось десь викрикував: «Росія!»

У Севастополі справді є багато таких, що хочуть приєднатися до Росії. Але цього не можна сказати про решту Криму.

Але ж вони зовсім не проти отримувати від України зарплати, пенсії, воду, газ, електроенергію, дотації…

Вони над цим зовсім не думають. Моя дружина щось намагалася пояснити їм, а люди кажуть: «А что, Украина нам воду перекроет?» Вони думають, що Росія зараз їм постелить дорогу і теплу ковдру, на яку вони м’якенько ляжуть, виспляться і їм більше нічого не доведеться робити. Можу сказати, що це територія людей, які навчилися, що їм тільки мають давати, а самі вони не зобов’язані щось робити. Оці, що кричать за Росію, – просто лінивий народ. Багато з них – це колишні військові чи дружини військових. Свого часу вони отримали квартири і великі пенсії. Квартири літом орендують туристам. Коли заговорили про приєднання до Росії і про більші пенсії, вони вирішили, а чому б і ні.

Ви 10 років служили в Криму. І тепер змушені покинути півострів…

Зараз мені найбільше болить, що ми ніколи по-справжньому не дбали, аби Крим розвивався як український. Наприклад, у великих містах лише по одній українській школі. У Севастополі взагалі нема української школи, є лише українські класи.

Українська влада нічого не робила, щоб Крим був українським. Коли тут при владі був Куніцин і на розвиток українства виділили дев’ять мільйонів гривень, то в Севастополі гроші просто розікрали.

Наша Церква також повинна була більше цікавитися своїми священиками, допомагати їм. А то відправили нас... Ми, звісно, робили, що могли, але нас було надто мало і можливості наші були обмежені.

Наскільки я розумію, ви поки що не будете повертатися до Севастополя?

Поки ні, але якщо буде потрібно, то повернуся, бо там є надзвичайні люди. Не вистачить жодних подарунків на світі, щоб віддячити цим людям за їхню мужність і позицію. І це не тільки наші українські греко-католики, а й росіяни, які до нас приходили, і вірмени. Скажу, що за цих людей варто боротися в Криму.

Розмовляла Оксана Климончук,
Департамент інформації УГКЦ

Джерело: Воїни Христа Царя

17.03.2014р. Б. / Молимося за нашу армію, щоб вона була сильною,- головний капелан Львівської архиєпархії УГКЦ

Розмова зі Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпархії УГКЦ

Військове капеланство наразі не визнано на державному рівні, однак активно діє в Україні. Зокрема, у Львові створено Центр військового капеланства, який має на меті задовольнити релігійні потреби військовослужбовців та членів їхніх сімей.

У складний для України час військовим особливо потрібна допомога Церкви. Українська греко-католицька церква вже звернулася листом до міністра оборони, де запевнила готовність стати поряд із нашими солдатами та розділити всі випробування, які спіткають наше військо.

Отож як працюють військові капелани, наскільки активно їх залучено до роботи у військових частинах? Про це — далі в розмові зі Степаном Сусом, головою Центру військового капеланства Львівської архієпартії УГКЦ.

 Капелани намагаються сприяти та підтримувати здоровий і морально-психологічний клімат військово­службовців під час виконання завдань. Вони також нагадують військовим, що їхнє покликання та основне завдання є обороняти Батьківщину

— Отче Степане, яку роль у військових частинах відіграють капелани?

— Капелани є моральними авторитетами для кожного солдата. «Завжди поруч», — гасло капеланської служби Центру військового капеланства курії Львівської архієпархії. З історії українського війська різних періодів та різних формувань знаємо: поруч наших воїнів завжди були капелани. Вони супроводжували їх і в мирний час, і в період різних воєнних лихоліть. Капелани не мали права носити зброю, єдиним їхнім захистом було Слово Боже! За ці часи нічого особливо не змінилося. Капелани намагаються сприяти та підтримувати здоровий і морально-психологічний клімат серед військовослужбовців під час виконання завдань. Вони також нагадують воякам, що їхнім покликанням та основним завданням є обороняти Батьківщину: рідних, близьких, знайомих і друзів, усіх нас. Капелани моляться разом із військовими, уділяють їм таїнство сповіді, проводять духовні бесіди на різні тематики, екскурсії, паломництва тощо.

— А чи багато військовослужбовців звертається до капеланів?

— У війську служать віряни, які належать до різних конфесій. Є також і ті, які утверджуються у вірі або взагалі не мають жодного віросповідання. Нашим обов’язком є спілкуватися з усіма. Капелан не поділяє військових на віруючих чи не віруючих, коли йдеться про спілкування чи підтримку. У цьому й полягає зміст слів «завжди поруч». Тут уже ніхто не обирає, поруч якого військовослужбовця бути! Зі свого досвіду можу сказати: багато військових, які не вірили в Господа, проте відчули важливість та роль капелана у своєму житті, серйозно змінили своє ставлення і до Бога, і до Церкви, стали іншими, можливо, навіть сильнішими. Військовослужбовці часто звертаються з проханням про вінчання, зокрема тоді, коли потрібно допомогти їм в організації цієї життєво важливої події.

— Наскільки капелани присутні у військових частинах?

— Хоч капеланство в Україні ще не визнано на державному рівні, все-таки кожна військова частина як інституція співпрацює з духовенством. Думаю, нині в кожній військовій частині є капелан — представник того чи іншого віросповідання. У всіх регіонах України діють священики різних конфесій, отож, залежно від того, яка з них домінує, такий отець є у військовій частині. Присутні також і ті представники духовенства, хто є відкритим до такого виду служіння, адже не кожен священик може бути капеланом!

— Чи можливе розгортання інституту капеланства на час бойових дій?

— Капеланство — це церковно-державна (військова) структура. Військові священики немов призиваються на службу до війська із виконанням покладеного на них завдання — бути душпастирями для воїнів. Окрім теологічної освіти, такі священики ще й повинні бути добре ознайомлені хоча б з азами військової служби, орієнтуватись у званнях, як їх «відчитувати» на військових погонах. Теж є певні правила поведінки та розуміння середовища. Звичайно, військові священики мусять усвідомлювати, що військо — це не парохія, де всіх парафіян добре знаєш. Тут часто доводиться працювати з людьми, яких, можливо, зустрічаємо раз у житті. Однак їм потрібно дати те, що вони шукають, щоб пізніше ці особи могли дати раду з проблемами чи ситуаціями, які їх спіткають у майбутньому, можливо, навіть в іншій частині України чи світу, якщо говорити про миротворчі місії. Сподіваюся, в нашій державі невдовзі буде відроджено структуру військового капеланства, вояки цього дуже потребують!

— Ви відвідуєте багато військових частин. Як оцінюєте бойовий дух наших бійців?

— Я працюю з військовими вже дванадцять років, а вісім з них — як священик. Починав свою працю, будучи семінаристом Львівської духовної семінарії Святого Духа. За ці роки відвідав дуже багато військових інституцій. Пишаюся, що маю змогу бути поруч військовослужбовців. Частина мого життя тісно пов’язана з армією, і мені приємно, що за ці роки зміг підтримати чи духовно розрадити не одного військового. Наше військо є сильним. Останніми роками чомусь так склалося, що ми його, напевне, недооцінювали. Чомусь згадують про збройні сили тільки тоді, коли постають певні небезпеки, і всі ми віримо: хтось нас захистить. Військові — це ті, хто підставить свою щоку задля нашого захисту. Молимося за нашу армію, щоб вона була сильною. Проте не хочемо, щоб вояки когось убивали. Навпаки, просимо, щоб вони були настільки мужніми, щоб агресори боялись і не принижували наш народ. Сподіваюся, після нещодавніх подій українське суспільство зовсім по-іншому сприйматиме військо, і ми повинні робити все для того, щоб служба в армії була справді великою честю.

Джерело:   КІРІОС