24.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.9,24–28:  «Христос лише один раз мав себе принести, щоб узяти на себе гріхи багатьох»

Непросте для нашого розуміння те, як Господь прощає людей через свою смерть і розп’яття, відкупляє людину з її гріхів, учинених до Його розп’яття і після цього. Велика любов до нас привела Його до смерті на хресті.

Хрест – знак нашого спасення, які б ми падіння не мали, які б недоліки ми не посідали, які б не робили промахи, завжди маємо мати перед очима цей хрест Господній, місце нашого спасення. Господь нам дарував спасення, воно вже наше. Потрібно лише, щоб цього спасення ми забажали. Нам його дано, лиш маймо відвагу повсякчас прагнути його.

***

Мр.8,27-31:  «А ви, – спитав їх, – що скажете про мене, хто я?» 

Добре, коли ми читаємо Євангеліє, Новий і Старий Завіти, твори отців Церкви чи інші духовні, релігійні твори. Добре, що ми знаємо про Бога, вчимо катехизм, науку Церкви. Але поки ці знання не будуть підкріплені нашим особистим досвідом пізнання Бога, доти ми будемо знати про Нього зі слів інших.

Кожен з авторів Євангелія – Марко, Матей, Йоан, Лука – написав те, що особисто досвідчив, і передав нам ці свої особисті знання про Бога. Коли читаємо твори якогось святого – Антонія Великого, Василія Великого, Пахомія, Григорія – хто б то не був, то це теж їхній досвід, те, що вони особисто бачили й пережили, як відкрили для себе Бога.

Для кожного з нас дуже важливо усвідомити: ким Бог є для мене особисто? У Євангелії, коли Ісус Христос питає: «Що кажуть люди, хто я є?», учні відповідають, що одні вважають Його тим, інші думають про Нього інакше. Тоді Господь конкретизує запитання: «А ви що скажете? Хто я є?» І будьмо певні, що це запитання до кожного з нас: «Ким Я є для тебе?»

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.03.2018р. Б. / Св. Софронія, патр. Єрусалимського

Святого Софронія, патріарха Єрусалимського

Тропар, глас 8: Православ’я наставниче, благочестя і чистоти вчителю, вселенної світильниче, архиєреїв окрасо богонатхнена, Софроніє премудрий, вченнями твоїми всіх просвітив єси, трубо духовна, моли Христа Бога, щоб спаслись душі наші. 

Кондак, глас 8: Божественною ревністю захопившись і в істинних повеліннях уста отворивши, основи церковні благоузакнив ти і присутнім з тобою монашим особистостям передав, премудрий серед патріархів, Софроніє єрусалимський, всемудрі слова по світу поширив ти. Ними ж напоумлені співаємо тобі:«Радуйся світла православних похвало». 

Святий Софроній народився в місті Дамаску, батько його називався Плінтос, а мати – Мира. Вже в молодості він прославився великою мудрістю і вченістю. Однак найціннішою для нього була мудрість Христова, і він, пізнавши, що дочасне життя – це лиш короткий нужденний відблиск, вирішив цілковито посвятитися служінню Богові. Покинувши рідню, він, в упованні на небесну поміч, пустився в дорогу до святої землі побачити святі місця. Поблизу Єрусалиму він познайомився з благочестивим монахом, священиком з монастиря Теодосія Великого, Йоаном Мосхом. З того часу були вони нерозлучні, аж до смерти Йоана. Якийсь час вони подвизалися в монастирі Теодосія, згодом помандрували оглянути лаври Єрусалимської пустелі, що над Йорданом, а звідти дійшли аж до Антіохії, де обійшли навколишні пустелі і пізнали життя тамтешніх самітників. Свою подорож вони описали в книзі під назвою “Лимонар” (Цвітник). 

Коли ж ті землі захопили перси, а потім їхній правитель Хозрой Молодший здобув Єрусалим, чесне дерево Хреста Господнього переніс у Персію, і патріярха Захарію тримав в неволі, далі підкорив ще Сирію і Фінікію, то святий Софроній разом з Йоаном Мосхом перебралися до Єгипту, в Олександрію, де Софроній прийняв монаший постриг. Патріярхом Олександрії був святий Йоан Милостивий (його пам’ять вшановуємо 12 листопада), обох мандрівників він залишив біля себе, а вони з усіх сил працювали, аби подолати злу єресь євтихіян. Тут, завдяки мощам святих Кира і Йоана безсрібників (їх пам’ять вшановуємо 31 січня), святий Софроній був чудом оздоровлений з тяжкої хвороби очей. Коли перси стали наближатися і до Єгипту, то святий Йоан Милостивий, разом із Софронієм і Йоаном Мосхом, вирушив до Царгорода, але в дорозі, в місті Аматунті, помер (616 р.). Тоді обидва Божі служителі подалися до Риму. У Римі Йоан Мосх помер, а святий Софроній перевіз його тіло й поховав у монастирі Теодосія, поблизу Єрусалиму, і сам залишився в цьому монастирі. У 628 р. з неволі до Єрусалиму повернув патріярх Захарій. Після його смерти патріярхом було обрано Модеста, але коли той невдовзі помер, то на патріярший престол, 634 р., був покликаний святий Софроній. 

Єресь євтихіян тоді дуже стрімко поширювалася, бо сам імператор Іраклій був її прихильником, і патріярхи Кир з Олександрії та Сергій з Царгорода також тягнули за єретиками. Святий Софроній для оборони Христової віри скликав місцевий собор до Єрусалиму. На цьому соборі єпископи засудили єретиків і викляли їх, про що патріярх повідомив папу, а також інших патріярхів і єпископів. Крім того, він вислав до Риму Дорійського єпископа Стефана, щоб той особисто представив брехливе вчення єретиків. Наслідком цього посольства став Лятеранський собор (649 р.), на якому єресь євтихіян було засуджено, однак сталося це вже після смерти святого Софронія. 

У 636 р. сарацини облягли Єрусалим, і хоч мешканці міста 2 роки мужньо оборонялися, та врешті-решт мусили здатися. Святий Софроній випросив у вождя сарацинів Омара, щоб той не палив Божих церков і не чинив кривди народові. Омар ставився до патріярха Софронія з великою повагою, та невдовзі на місці, де стояла святиня Соломона, завойовники стали будувати магометанську мечеть, яка донині носить назву “мечеть Омара”. Це приниження Христової віри дуже боліло патріарха, він заливався гіркими сльозами і молився Богові:“Отче наш, що єси на небесах, не дай мені дивитися на приниження святої Церкви, зімкни навіки мої очі, візьми мене до себе! Я молю Тебе про це, та, однак, нехай буде воля Твоя!” 

Бог вислухав щирі молитви, і 638 р. (за іншими джерелами – 644 р.) патріарх Софроній помер так свято, як свято жив усе своє життя. Він залишив на письмі пояснення Божественної літургії, житіє святої Марії Єгипетської, житія святих Кира і Йоана безсрібників та багато пісень. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 23 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Мучч. Кондрата, Кипріяна, Анекта і Крискента та тих, що з ними

Іс. 45,11-17

11. Так говорить Господь, Святий Ізраїля та його сотворитель: «Ви питаєте мене про майбутнє моїх дітей, і в діло рук моїх втручаєтеся наказом? 12. Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я повеліваю всьому його війську. 13. Я його підняв для перемоги. Я йому рівняю всі путі. Він відбудує моє місто, випустить на волю полонених, та не за викуп і не за дари, слово Господа сил.» 14. Так говорить Господь: «Дорібок Єгипту й прибуток Кушу та савеї високорослі перейдуть до тебе й стануть твоїми, підуть слідом за тобою, пройдуть у кайданах. Перед тобою падуть ниць, будуть тебе благати: Лише в тебе Бог, і немає іншого, немає іншого Бога! 15. З тобою ж – Бог тайний, Бог Ізраїля, Спаситель! 16. Усі вони окриються ганьбою й стидом, і підуть геть застиджені майстри кумирів. 17. Ізраїля спасе Господь спасінням вічним; ви не зазнаєте стиду та сорому по віки вічні.»

Бт. 22,1-18

1. Після того Бог випробував Авраама. Отож сказав до нього: “Аврааме!” Той же відповів: “Я тут!” 2. Бог сказав: “Візьми сина твого, твого єдиного, якого любиш, Ісаака, і піди в Морія-край та й принеси його там у всепалення на одній з гір, що її я тобі вкажу.” 3. Встав Авраам рано-вранці, осідлав свого осла, взяв із собою двох слуг та Ісаака, сина свого, наколов дров на всепалення і пішов на місце, що призначив йому Бог. 4. На третій день підвів Авраам свої очі й, побачивши здалека те місце, 5. сказав своїм слугам: “Побудьте тут з ослом, а я з хлоп’ям підемо аж он туди та, поклонившись Богові, повернемося до вас.” 6. Тож узяв Авраам дрова всепалення та й поклав на Ісаака, сина свого; сам же взяв у руки вогонь і ніж, і пішли вони обидва вкупі. 7. Тоді Ісаак заговорив до Авраама, батька свого, кажучи: “Батьку!” – А той: “Що тобі, сину?” “Ось”, каже він, “вогонь і дрова; а де ягня на всепалення?” 8. Авраам же: “Бог подбає собі ягня на всепалення, сину.” І йшли вони обидва разом. 9. Як же прийшли на місце, про яке сказав йому Бог, то спорудив Авраам жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, сина свого, поклав його на жертовник, зверху на дровах. 10. Тоді простягнув Авраам свою руку й узяв ножа, щоб принести в жертву сина свого. 11. Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: “Аврааме, Аврааме!” Той відповів: “Я тут!” 12. І сказав (Бог): “Не простягай руки твоєї на хлопця, не чини йому нічого! Тепер бо знаю, що ти боїшся Бога, що ти не пощадив свого сина, свого єдиного, для мене.” 13. Коли Авраам підвів очі свої й дивиться – аж ось позаду (нього) баран, заплутаний у кущах рогами. Пішов Авраам, узяв того барана і приніс його у всепалення замість свого сина. 14. І назвав Авраам те місце “Господь явився”, як то й посьогодні кажуть: “На горі, де Господь явився.” 15. Ангел же Господній кликнув до Авраама вдруге з неба; 16. і сказав: “Клянуся мною самим – слово Господнє: за те, що ти вчинив це і не пощадив сина твого, твого єдиного, 17. я поблагословлю тебе вельми й дуже розмножу твоє потомство, як зорі на небі і як пісок, що на березі моря. Твої потомки займуть міста своїх ворогів. 18. У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу.”

Прип. 17,17–18,5

17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя. 18. Не має глузду той, хто зобов’язується | і дає запоруку перед ближнім. 19. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає. 20. Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє. 21. Хто народжує дурня – собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає. 22. Веселе серце – ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості. 23. Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя. 24. Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться. 25. Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила. 26. Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту. 27. Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна. 28. І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи. 1. Хто відокремлюється, той шукає власного бажання | й кепкує з усякої розумної поради. 2. Дурний у розумі не кохається, | він лише свій дотеп виявляє. 3. Із злом приходить і погорда, | а з ганьбою й сором. 4. Глибокі води – слова уст людини; | струмок розливний, мудрости джерельце. 5. Воно не добре – вважати на особу злого, | щоб праведника на суді скривдити.

Джерело:      CREDO

23.03.2018р. Б. / Св. муч. Кодрата Нікомидійського і тих, що з ним

Святого мученика Кондрата і тих, що з ним

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 4: Терпінням зол умертвив єси гордого ворога, страстотерпче, смерть від меча потерпів ти з тими, які співстраждали з тобою, Кодрате премудрий, тому чесну пам'ять вашу святкуємо, взиваючи:"пом'яніть нас перед Владикою, мученики непереможні.

В пустелі, поблизу міста Коринту, жив відлюдник на ім’я Кондрат. Життя його з наймолодших літ було дуже чудесне:мати його померла в пустелі, де скиталася, переховуючись від мучителів християн. Дитя росло саме-самісіньке, годувалося зелами і втрималося при життю лиш завдяки Божій помочі. Згодом хлопчину знайшли вірні і взяли з собою до Коринту, де хлопець навчався закону Божого, а з часом став славним лікарем. Однак невдовзі повернувся він в пустелю і цілковито посвятився служінню Богові. Тут, в пустелі, відвідували його учні: Кипріян, два Діонисії, Анект, Павло і Крискент. 

В часи гонителя християн Деція усіх їх було ув’язнено і поставлено на суд начальника Коринту Ясона. Вони витерпіли найтяжчі муки:їх били палицями, вішали вниз головою, палили вогнем і різали живцем їх тіла. Врешті-решт кинули їх диким звірам, але ті навіть не торкнулися святих. Потім волокли їх вулицями міста, а поганський натовп кидав у них камінням та бив їх палицями. 10 березня близько 250 р. вони прийняли смерть від меча, а на місці, де святі склали свої голови за Христа, в чудесний спосіб стало витікати джерело дуже доброї води.

Невдовзі після їх смерті в Коринті замордували ще Вікторина, Віктора і Никифора, їх поклали в камінну ступу і розторощили. Потім мученицьку смерть прийняли решта святих. Клавдієві відтяли руки й ноги, і він помер у страшних муках; Діодора засудили на спалення живцем, а він сам стрибнув у вогонь; Серапіон помер від меча; Папія і Леоніда втопили в морі. Крім них постраждали невісти-мучениці: Хариїса, Юнехія, Василиса, Ніка, Гала, Галина і Теодора. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 22 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 22 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
† 40 мучч. Севастійських

Іс. 42,5-16

5. Так говорить Бог, Господь, який створив небеса і розпростер їх, який ствердив землю з усім, що вона родить; він, який дає на ній дихання людям, дух тим, що по ній ходять: 6. «Я, Господь, покликав тебе для перемоги, держатиму тебе за руку, я берегтиму тебе, поставлю тебе у завіт люду, світло народам, 7. щоб сліпим очі відкривати, виводити з в’язниці в’язнів, з темниці тих, що сидять у темряві. 8. Я – Господь: це моє ім’я! Я другому не поступлюся славою моєю, ані моєю честю – різьбленим божищам. 9. Перші пророцтва вже здійснились; нові вам звіщаю, перш ніж стануться, вам їх оповіщаю.» 10. Співайте Господові нову пісню! Нехай його хвала несеться з кінців світу! Хай ликує море і все, що в ньому, острови і їхні мешканці! 11. Нехай озветься голосно пустиня з її містами, оселі, де живе Кедар! Нехай ликують тії, що живуть на скелях, нехай радісно з вершин гірських гукають! 12. Нехай воздають Господові славу, хвалу його на островах хай розголосять! 13. Господь виходить, немов велет; неначе воїн, розбуджує завзяття; дає воєнний клич, гукає і витязем на ворогів виступає. 14. Я мовчав довго, не говорив, я стримував себе. Але тепер кричатиму, наче породілля, стогнучи й задихуючись тяжко. 15. Я спустошу гори й пагорби, я висушу всю їхню зелень, я з рік зроблю пустиню, я висушу озера. 16. Я поведу сліпих незнаним для них шляхом, спрямую їх невідомими їм стежками. Я перед ними темряву оберну на світло, криві дороги – на прості. Таке я їм учиню, нічого не пропущу.

Бт. 18,20-33

20. Далі Господь сказав: “Скарги, що здіймаються з Содому й Гомори, вельми великі і гріх їхній дуже тяжкий. 21. Зійду та побачу, чи воно так насправді, чи ні, як у скаргах, що доходять до мене, щоб знати.” 22. І повернулись оті чоловіки звідтіля та й пішли на Содом, а Авраам ще стояв перед Господом. 23. Тоді приступив Авраам ще ближче й сказав: “Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? 24. Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому? 25. Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже суддя всієї землі не чинитиме по Правді?” 26. Господь же сказав: “Коли знайду в Содомі, в місті п’ятдесят праведників, помилую все місце задля них.” 27. Тоді Авраам у відповідь: “Оце насміливсь я говорити до Господа, а я земля і порох. 28. Може до п’ятдесят і бракуватиме п’ять, тож чи зруйнуєш ти через тих п’ятьох ціле місто?” Господь сказав: “Не зруйную, коли знайду там сорок п’ять.” 29. І знову заговорив він до Господа, кажучи: “А може їх там знайдеться сорок?” І відрік: “Не зроблю того заради тих сорока.” 30. Тоді Авраам сказав: “Благаю лишень Господа не гніватися, коли я ще скажу: а може їх там знайдеться тридцять?” І відповів: “Не зроблю, як знайду там тридцять.” 31. Тоді той знову: “Оце насміливсь я говорити до Господа: а може їх там знайдеться тільки двадцять?” На це Господь відрік: “Не зруйную заради двадцятьох.” 32. Нарешті Авраам промовив: “Не в гнів нехай моєму Господеві промовлю ще раз: а може їх там знайдеться хоч десять?” І відповів: “Не зруйную і заради десяти.” 33. Перестав Господь говорити до Авраама й відійшов, а Авраам повернувся на своє місце.

Прип. 16,17–17,17

17. Путь праведних – від зла відступити; | душу свою збереже, хто на путь свою вважає. 18. Погибелі передує гординя, | падінню ж – бундючний дух. 19. Ліпше бути тихим із смиренними, | ніж з гордими ділити здобич. 20. Хто вважає на слово, той знаходить добро; | хто покладається на Господа, той щасливий. 21. Розумним назвуть того, хто мудрий серцем; | ласкавість уст дає наука. 22. Розум – джерело життя тим, хто його має, | а дурнота – безумних кара. 23. Серце мудрого його уста навчає, | і губам його додає знання. 24. Приємна мова – стільник меду, | солодощі для душі, і лік для тіла. 25. Бувають путі, що здаються простими, | але кінець їх – дорога смерті. 26. Голод працівника працює для нього; | бо його рот примушує до того. 27. Негідник коїть лихо, | і на губах у нього мов вогонь гарячий. 28. Лукавий чоловік сіє незгоду, | а донощик приятелів розділює. 29. Насильник зводить сусіда свого, | і веде його на путь недобру. 30. Хто мружить очі, той хитрощі має на думці; | а хто закусує губи, той зла накоїв. 31. Сиве волосся – вінок честі: | його знаходять на праведній дорозі. 32. Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, | і той, хто гнів опановує, ніж той, хто здобуває місто. 33. У пазуху кидають жереб, | але від Господа залежить вирок. 1. Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м’яса, та незгода. 2. Розумний слуга старшує над ганебним сином, | – з братами він розділить спадщину. 3. Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце. 4. Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика. 5. Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари. 6. Вінець старих людей – сини синів; | слава ж дітей – їхні батьки. 7. Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві – уста брехливі. 8. Гостинець – самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя. 9. Хто провину покриває – той любові шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє. 10. Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів. 11. Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел. 12. Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє. 13. Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде. 14. Почати сварку – немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка. 15. І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві. 16. Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрості купити? Та ж у нього розуму нема. 17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.

Джерело:      CREDO

22.03.2018р. Б. / Святих 40 мучеників, замучених у Севастійському озері

Святих 40 мучеників, замучених у Севастійському озері

Тропар, глас 1: Страстоносці всечеснії, сорок Христових воїнів, непохитні лицарі,* ви, що перейшли крізь вогонь і воду,* стали співгромадянами ангелів.* З ними же моліться Христові за тих, що з вірою вас хвалять:* Слава Тому, що дав вам кріпость,* слава Тому, що вас вінчав,* слава Тому, що через вас подай всім зцілення. 

Кондак, глас 6: Все воїнство світу покинувши,* на небесах ви до Владики прилучилися, сорок страстотерпців Господніх:* крізь вогонь бо й воду пройшовши, блаженні,* достойно прийняли ви славу з небес і вінців множество. 

Сталося це в часи мучителя Ліцинія. Оцей безбожник виступив явним ворогом імператора Костянтина Великого. Знаючи, що Костянтин є оборонцем Христової віри, він навмисно став мучити християн, прогнав усіх достойників-християн зі свого двору, багатьох єпископів замучив, заборонив християнам збиратися на богослуження, а згодом почав загальне переслідування вірних. У місті Севастії, в Малій Вірменії, стояв дванадцятий легіон війська, названий “безстрашний”, бо ж ще за правління імператора Марка Аврелія (з того часу минуло вже багато років), вояки цього легіону, а служили в ньому самі християни, під час війни з галами своєю молитвою і відвагою причинилися до славної перемоги римського війська над ворогом. 

Командиром легіону, в часи, про які йде мова (320 р.), був поганин Агриколай. А коли наказ Ліцинія, щоб усі покланялися поганським божкам, оголосили у війську, тоді виступило 40 молодих вояків того легіону і прилюдно оголосили, що вони є християнами і не поклоняться ідолам. Їхній славний подвиг і мученицьку смерть описали святі Василій Великий, Григорій Ниський (його брат), Єфрем, Гавдентій;про мучеництво вояків згадує і святий Йоан Золотоустий – усе це є доказом того, як з давніх-давен вселенська Церква почитала цих святих мучеників, і нині почитає їх пам’ять окремою службою. 

Коли святі мученики стали перед Агриколаєм і заявили, що жодна сила не відлучить їх від Христа Спасителя, то він наказав цих сповідників віри кинути у в’язницю. Святим явився Христос і пообіцяв свою поміч. Сповнені радости й веселости, стали вони наступного дня на суді та співали псалми, коли залізом рвали їх молоді тіла, і давали свідчення найбільшої відваги й найбільшої любови до свого Спасителя. Їх знову кинули до в’язниці, а там, у гарячій молитві, взивали вони до небесного Отця і просили:“Нехай прийде царство Твоє”, – царство правди, любови і справедливости. 

Агриколай закликав на суд князя тих країв Лисія. Коли перед вельможею стало 40 славних, безстрашних воїнів-побідоносців, він не міг надивуватися їхній красі й обіцяв великі багатства та ще більші почесті, аби лиш вони підкорилися волі імператора. Безумний і засліплений! Не знав він, що для воїнів Христових муки і смерть – ніщо, бо муки і смерть – це дорога до найбільшої слави, до найбільшого багатства, до вічної нагороди небесної, дорога до джерела всякої ласки, всякого щастя і любови – до Ісуса Христа. І тоді Лисій видумав для них страшну, нечувану муку. Відбувалося все це взимку, в пору тріскучих морозів, коли в краї панували сильні північні вітри. Мучитель наказав усіх 40 мучеників тримати цілу ніч в озері, поблизу міських купелей, в яких було напалено, щоб цим ще більше спокусити святих воїнів.

Це були страшні і люті страждання, бо, як каже Василій Великий у своїй похвальній бесіді святим 40 мученикам, “на морозі тіло від охолодження крови спочатку синіє, потім його трясе і корчить, зуби починають стукотіти, далі руки і ноги дерев’яніють і замерзають. Біль проймає аж до костей, тепло з рук і ніг відступає досередини тіла і там здається, немов би вогонь усе спалив – і поволі наступає смерть”. А святі мученики радісно зняли з себе одяг, весь до сорочок, стали в ополонки і голосно молилися:“О дякуємо Тобі, Господи, що, знімаючи з себе цю одежу смертного тіла, можемо зняти з нього і наші гріхи! Як зможемо ми віддячити Господеві нашому, який задля нас ходив обдертий і нагий? І хіба то велика річ, що слуга терпить те, що терпів його Пан? Холод нестерпний, але натомість є вічне небо;за одну ніч страшних мук ми осягнемо щасливу вічність. Інші умирають через свої злочини, а ми вмираємо задля справедливости. Не піддаваймося дияволові! Коли ж умирати, то вмирати дочасно так, щоб потім жити вічно”. 

І про одне лиш просили Господа, щоб усі вони здобули перемогу над дияволом, щоб не зменшилося це число сорок, освячене постом Мойсея, Іллі і самого Спасителя. І Бог вислухав їх молитви. 

Ніч, темна, люта, свище вітер, тріщить мороз. Поснула сторожа, а там, в озері, святі мученики у нестерпних муках моляться Богу, і щораз тихіше, бо голос їх слабне, бо життя починає поволі відходити, бо людська природа починає відступати перед звірячими муками. Та не слабне дух, хоч і диявол у тих муках не перестає спокушати. І ось отримав перемогу злий дух;один з них, що був уже так близько до неба і нагороди, зрікається Христа, з решту сил вискакує на берег і біжить до теплої купелі, аби на порозі упасти замертво. Бачить те сторож купелі і страх проймає його. Поглянув на озеро, а там світло пречудесне сяє, там Христос Спаситель возноситься видимо, а Його ангели кладуть на голови святих мучеників вінці, як сонце ясні.

“Великий Бог християнський!” – став взивати сторож, збудив воїнів, на їх очах зняв із себе одяг і стрибнув у воду на місце відступника, покараного вже і осудженого. І ось знову їх є повне число, знову їх сорок, бо сорок престолів приготовано там, у небі. Минає ніч. Вранці, за наказом мучителя, святих витягнули, вже майже без життя, молотами добили їх і тіла склали на вози, щоб відвезти їх на спалення. Один зі святих мучеників на ім’я Мелитон, виявляв ще ознаки життя, тож кати його залишили, бо думали, що він, може, очуняє і поклониться божкам. До його бездушного тіла підійшла його мати, взяла на свої руки і гірко заплакала. Плач її не через те, що син перетерпів таку муку, а через те, що не вдостоївся він вічної нагороди, бо вона пожертвувала його Богові;бо друзі його вже щасливі, вже в небі, а він ще тут, на землі страждання. А сльоза матері чудо діє;відкрилися очі Мелитона, усміхнулися уста до матері, як на знак, що душа його вже спішить до Спасителя свого і в її обіймах він помер, а мати слабкими руками кладе його тіло на віз, щоб разом з іншими воно було спалене – а колись возстало на вічну славу. І спалено було їх тіла, щоб сповнилося слово Святого Письма:“…ми перейшли вогонь і воду, але Ти вивів нас на простір” (Пс. 66(65), 12). Кості їх гонитель наказав кинути в озеро, та через три дні святі мученики явилися єпископові Петрові і показали місце, де мають знайти їхні мощі. Вийшов єпископ зі священиками, і ясна зоря вказала їм місце, і зібрали останки і благочестиво поховали. Смерть мученицьку святі мученики прийняли 5 березня, а пам’ять їх вшановуємо сьогодні. За словами святого Григорія Ниського, три дні і три ночі стояли вони у воді;святий Василій, однак, говорить лиш про одну ніч. Частину святих мощей, за словами святого Григорія Ниського, зложила його мати, разом з донькою Макриною, в монастирі, який вони заклали в Понті. Також і Кесарія Кападокійська мала частину мощей. За цариці святої Пульхерії ті мощі переклали в дві срібні домовини, а в Царгороді на честь святих 40 мучеників було збудувано величаву церкву. 

Імена святих 40 мучеників такі:1) Киріон, 2) Кандид, 3) Домн, 4) Мелитон, 5) Дометіян, 6) Євноїк, 7) Сисиній, 8) Іраклій, 9) Олександр, 10) Йоан, 11) Клавдій, 12) Атанасій, 13) Валент, 14) Іліян, 15) Екдикій, 16) Акакій, 17) Вавіян, 18) Ілій, 19) Теодул, 20) Кирило, 21) Флавій, 22) Северіян, 23) Валерій, 24) Худіон, 25) Сакердон, 26) Приск, 27) Євтихій, 28) Євтих, 29) Смарагд, 30) Филоктим. 31) Аетій, З2) Миколай, 33) Лизимах, 34) Теофіл, 35) Ксантій, 36) Агій, 37) Ісихій, 38) Гай, 39) Гордіян, 40) Леонтій. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 21 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Свят. Теофілакта, єп. Нікомидійського

Іс. 41,4-14

4. Хто вчинив, хто довершив це? Той, що кличе роди від почину, – я Господь, я перший, я і з останніми той самий. 5. Бачать його острови і бояться, кінці землі трясуться. Вони зближаються, разом на суд приходять. 6. Один одному допомагає й приговорює до брата свого: «Кріпися!» 7. Мистець додає духу золотареві; той, що вигладжує молотком, бадьорить того, хто кує на ковадлі й про споювання говорить: «Воно добре», і цвяхами збиває, щоб не хиталось. 8. Ти ж, Ізраїлю, слуго мій! Ти, Якове, якого я вибрав, потомство Авраама, мого друга! 9. Ти, якого я взяв з кінців землі і покликав з її окраїн, і сказав до тебе: Ти мій слуга, – я тебе вибрав, я тебе не відкинув. 10. Не бійся, бо я з тобою! Не тривожся, бо я – Бог твій! Я додам тобі сили, я тобі допоможу, підтримаю тебе переможною правицею моєю. 11. Стидом і соромом окриються усі ті, що лютують проти тебе. На ніщоту обернуться й загинуть ті, що з тобою сварку заводять. 12. Ти будеш їх шукати, та не знайдеш тих, що на тебе нападають. На ніщо обернуться і зникнуть ті, що воюють проти тебе. 13. Бо я – Господь, твій Бог, я держу тебе за правицю, я тобі говорю: Не бійся, я тобі допомагаю. 14. Не бійся, Якове, мій черв’ячку, – слабосилий Ізраїлю! Я тобі допомагаю, – слово Господнє, Святого Ізраїлевого, твого викупителя.

Бт. 17,1-9

1. Як Аврамові було дев’ятдесят дев’ять років, з’явився Аврамові Господь і сказав йому: “Я – Бог всемогутній. Ходи зо мною і будь бездоганний. 2. Я зроблю союз мій між мною й тобою й розмножу тебе вельми-вельми.” 3. І припав Аврам на лице своє до землі, а Бог сказав до нього: 4. “Ось мій союз із тобою: Ти бо станеш батьком многоти народів. 5. Отож уже більше не зватимешся Аврам, лише Авраам буде твоє ім’я, бо батьком многоти народів я тебе зроблю. 6. Я зроблю тебе дуже-дуже плодовитим, виведу з тебе народи, навіть царі вийдуть із тебе. 7. І встановлю я мій союз між мною й тобою і між твоїми потомками, в їхніх поколіннях, як союз вічний, щоб бути Богом тобі й потомкам по тобі. 8. Я дам тобі і твоїм потомкам край, де ти пробуваєш (як чужинець), увесь Ханаан-край, у вічне посідання, і буду їм Богом.” 9. Далі сказав Бог до Авраама: “Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки, в їхніх поколіннях.

Прип. 15,20–16,9

20. Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає. 21. Дурнота – радість безглуздому; | розумний чоловік іде шляхом просто. 22. Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато – щастять. 23. Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане доречі! 24. Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі. 25. Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці. 26. Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті – приємні. 27. Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій; | а хто гостинці ненавидить, той буде жити. 28. Серце праведного обдумує, що має відповісти; | а уста злих зло виливають. 29. Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує. 30. Ласкавий погляд веселить серце; | добра новина підкріпляє тіло. 31. Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває. 32. Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає; | а хто на навчання зважає, той глузду набуває. 33. Острах Господній – мудрости навчання; | славу випереджує – покора. 1. Людина робить задуми в серці, | але від Господа – відповідь язика. 2. Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа. 3. Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться. 4. Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника – на день лиха. 5. Осоружний Господеві – кожен гордий серцем; | такий напевне кари не уникне. 6. Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло. 7. Коли вчинки людини Господеві милі, | то він і ворогів його мирить з ним. 8. Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі. 9. Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком.

Джерело:      CREDO

21.03.2018р. Б. / Преп. ісп. Теофілакта, єп. Никомидійського

Преподобного ісповідника Теофілакта, єпископа Никомидійського

Тропар, глас 6: Приховано пожив ти, прехвальний, та Христос явив тебе як світило на свічнику мисленному і вручив тобі скрижалі навчань духовних, якими і нас озори. 

Кондак, глас 2: Світильником світлим явився єси аж до країв землі, святителю Теофілакте. Єдиносущним бо Отцю і Духові Слово ти проповідував. Божественних отців собори пояснив єси і Тройці угодником явився єси, якій предстоячи, молись безупинно за всіх нас. 

Теофілакт – означає “стережений Богом”. Жив цей Христовий ісповідник за часів патріярха Тарасія, який настановив його митрополитом Никомидії. Митрополит Теофілакт цілковито віддавався молитві і добрим ділам. Він закладав шпиталі, притулки для вдів і сиріт, сам прислуговував хворим, ходив з водою і рушником по місті й умивав сліпих і калік. Коли після смерти патріярха Тарасія іконоборська єресь за імператора Лева Вірменина знову стала спинатися на ноги, то святий патріярх Никифор, взявши з собою єпископів Емиліяна з Кизика, Етимія з Сардії, Йосифа з Солуня, Євдоксія з Аморії, Михаїла з Синадії і святого Теофілакта з Никомидії, став перед злобним імператором і застеріг його, щоб зійшов з дороги блуду і єресі та повернувся на дорогу правдивої віри. А святий Теофілакт провістив лютому цареві гнів і кару Божу, що і сповнилося, бо Лева Вірменина на саме Різдво Христове замордували. Однак тоді розлючений імператор відправив патріярха святого Никифора (його пам’ять вшановуємо 2 червня) і тих, що були з ним, на вигнання. Святого Теофілакта заслано до міста Стровул, в Карії, де він мучився близько 30 років, і де сповнений чесноти та Божої благодаті помер близько 845 р. Через два роки його мощі перенесли до Никомидії. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

20.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 20 березня

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 20 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар:
Свщмучч. Василія, Єфрема, Капітона й ін. 

Іс. 40,18-31

18. Кому ви хочете уподобити Бога? Який образ йому надати? 19. Мистець виливає образ кумира, що золотар золотом покриває й срібні ланцюжки чіпляє; 20. а хто на такий принос не спроможний, вибирає дерево негниюче, вишукує мистця-умільця, щоб поставити непорушне божище. 21. Чи ви ж не знаєте, чи ви не чували? Чи ж вам не сказано від початку? Чи ви ж не зрозуміли вже від заснування світу? 22. Це він – той, що над земним кругом возсідає; і мешканці його, мов сарана для нього. Він простирає небо, як намітку, він розпинає його, мов намет на житло. 23. Він князів на ніщо обертає, а земні судді для нього – порожнеча. 24. Ледве посаджено їх, ледве посіяно, ледь їх пень у землі вкорінився, а він дихнув на них, і вони сохнуть, і буревій несе їх, мов солому. 25. Кому ж ви хочете мене вподобити, щоб я був йому подібний? – каже Святий. 26. Підійміть угору ваші очі й подивіться! Хто створив усе це? Той, хто виводить військо їх за лічбою і кличе усіх їх на ім’я. Сила його така велика й міць така потужна, що ні одного не бракує. 27. Як же це ти, Якове, говориш як, Ізраїлю, кажеш: «Доля моя від Господа закрита, право моє забув мій Бог?» 28. Чи ти ж не знаєш, чи ти не чував? Господь – Бог вічний, творець кінців землі: він не втомлюється, не знемагається, розум його недослідимий. 29. Він дає змореному силу, він знеможеному додає міць. 30. Навіть і молодь утомлюється, знемагає, і юнаки-вояки підупадають, – 31. ті ж, що на Господа вповають, відновлюють сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають.

Бт. 15,1-15

1. Після того, що сталося, було таке слово Господнє до Аврама у видінні: “Не бійсь, Авраме; я тобі щит. Твоя нагорода буде вельми велика.” 2. Аврам же відповів: “Владико Господи, що даси мені? Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску.” 3. Далі сказав Аврам: “Ось ти не дав мені потомства і хтось зо слуг мого дому стане моїм спадкоємцем.” 4. Тож знову слово Господнє було до нього: “Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем.” 5. І вивів він його надвір і мовив: “Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити!” І сказав до нього: “Таке буде твоє потомство.” 6. І повірив (Аврам) Господеві, й він зарахував йому те за праведність. 7. Потім сказав Господь до нього: “Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання.” 8. Він же відповів: “Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду”? 9. Тоді сказав Господь до нього: “Візьми мені трилітню ялівку і трилітню козу і трилітнього козла і горлицю та голубеня.” 10. Появив він йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв. 11. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх. 12. Коли ж; заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього. 13. І сказав Господь до Аврама: “Знай певно, що твої потомки будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами, і гнітитимуть їх чотириста років. 14. Та над народом, в якого вони будуть рабами, я вчиню суд, і вони вийдуть звідтіля з майном великим. 15. Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій;

Прип. 15,7-19

7. Мудрих уста поширюють науку, | не так бо – серце безумних. 8. Жертва злих – гидота Господеві; | молитва ж праведних йому угодна. 9. Огидна Господеві дорога злого; | того ж, що по правді ходить, він любить. 10 Сувора кара тим, хто зо стежки збочує; | хто ненавидить напоумлення, той загине. 11. Шеол і Аваддон перед Господом (відкриті); | тим більше – серця синів людських. 12. Глузовник не любить тих, що його картають; | до мудрих він не піде. 13. Веселе серце звеселяє обличчя; | а як журба на серці, то й душа ниє. 14. Розумне серце шукає знання, | уста ж безумних живляться дурнотою. 15. Усі дні погані в сумного, | веселе ж серце завжди бенкетує. 16. Ліпше трохи в Господньому страсі, | аніж великі скарби у тривозі. 17. Ліпше миска капусти, та з любов’ю, | ніж віл годований, та з ненавистю. 18. Гаряча людина здіймає сварку, | а лагідна втихомирює незгоду. 19. Лінивого дорога немов устелена терням, | а стежка праведних гладенька.

Джерело:      CREDO

20.03.2018р. Б. / Св. свмучч. Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні; Преп. Павла Препростого

Святих священномучеників Василія, Єфрема, Капітона, Євгенія та інших у Херсоні

Тропар, глас 4: Боже отців наших, * що чиниш завжди з нами по Твоїй кротості, * не віддали милости Твоєї від нас, * але молитвами їх у мирі направ життя наше. 

Кондак, глас 2: Світлоносний день настав, пастирів, єпископів Херсонських,які постраждали за овець і свято яких оспівуємо. Священномученики, моліть пастиреначальника Христа, щоб і нас долучив від до овець, які по правиці стоять, щоб співали ми вам:«Радуйтеся, священнії отці, за Христа кров свою пролившії». 

Уже з апостольських часів свята Церква висилала проповідників, які несли світло Христової науки поганам і зверталися до них зі словами:“Покайтесь, бо наблизилося Небесне царство” (Мт. 3, 2). Ні страждання, ані муки, ані люта смерть не лякали тих, які, сповняючи заповідь “Возлюби ближнього”, несли світло, життя і спасіння поганським народам. Було це за часів мучителя Диоклетіяна, коли патріярх Єрусалиму Єрмон близько 300 р. послав єпископів Василія, Єфрема, Євгенія, Агатодора, Елпидія та інших проповідувати Божу науку. Василій і Єфрем пішли в таврійсько-скитські землі і стали проповідувати слово Боже в Херсоні (Корсунь, де в пізніших віках прийняв хрещення апостол Руси святий князь Володимир Великий). Згодом Євфрем вирушив з Херсону і пішов у глибину Скитії, понад Дунай, і погани там його замучили. Святий Василій проповідував і далі в Херсоні, та погани, за намовою жидів, вічних гонителів св. Христової науки, напали на нього, побили і прогнали з міста, а святий осів поблизу в печері і молився там Богові, щоб своєю благодаттю допоміг здолати поганство. 

Якось звернулися до нього родичі одного юнака, що вмирав, який перед смертю так до них промовив:“Даремний ваш плач і жертви, які приносите божкам бездушним. Один лиш Бог правдивий – Бог християнський, і лиш Його сила і молитва слуги Його Василія може повернути мені життя”. Святий єпископ з великим смиренням став до молитви – і Бог вислухав його і дав йому силу оздоровити хлопця. Тоді вся родина оздоровленого юнака, він сам і ще багато поган навернулося до Христової віри, а святий Василій повернувся до Херсону і продовжував навчати. Проте погани знову напали на святого і, після страшних мук, убили його. Тіло кати кинули на пожирання диким звірам, але ті не наважилися його навіть доторкнутися, а вночі над ним світила ясна зірка, за світлом якої прийшли християни і чесно поховали тіло мученика. 

Єпископи Євгеній, Агатодор і Елпидій проповідували у тому часі Христову віру в Гелеспонті. Один з учнів святого Василія, прибувши сюди, повідомив їх про смерть святого, і вони морем подалися до Херсону, щоб християни не втратили духовної опіки. Тут святі навернули багатьох до Христової віри, а через рік після смерти святого Василія всі троє удостоїлися мученицької смерти, бо жиди і погани напали на них й, убивши, кинули тіла їх за місто, де християни знайшли їх і поховали. 

Минуло кілька років. На престолі сів імператор Костянтин Великий і віра Христова знову стала ширитися. Тоді патріярх Єрусалиму вислав до Херсону єпископа Етерія. Той побудував у місті величаву церкву і багатьох навернув до Христової віри, та погани напали на нього і кинули в ріку Дніпро, який там впадав у море. На прохання херсонських християн прибув до них єпископ святий Капітон, і той навернув більшу частину поган до Христової віри. Коли ж погани домагалися чуда, і тоді, як казали, повірять у правдивого Бога, то святий Капітон, за Божим натхненням, велів розкласти великий вогонь, голосно помолився, осінив себе знаком святого хреста і на виголос диякона:“Будьмо уважні”, – у владичих ризах і в омофорі став посеред полум’я. Так простояв він у молитві цілу годину, після чого, набравши в полу одежі жару, вийшов з вогню неушкоджений. Святий Капітон трудився в Херсоні тривалий час і помер там у великій святості 22 грудня. 

__________
У той самий день

Преподобного Павла Препростого

В науці, яку читали після житія святого Конона Городника (5 березня), ми зазначили, якою великою чеснотою є послух. Живим прикладом послуху Божій волі і глибокого смирення є життя святого Павла, званого “Препростим” (він бо не мав жодної освіти), яке, з Божою поміччю, тут описуємо. Коли святий Антоній Великий жив у пустелі, прийшов до нього шістдесятилітній чоловік, хлібороб на ім’я Павло, і став просити святого, щоб залишив його при собі, бо він хоче посвятитися пустельному життю. Святий Антоній не хотів навіть чути про це, бо Павло був уже старий та підупалий на силах, і порадив йому вступити до якогось монастиря, після чого пішов на молитву до своєї печери. Коли ж через три дні вийшов з неї, то побачив, що Павло і далі стоїть на тому ж місці. Святий Антоній, зворушений цим, дозволив йому залишитися і став його випробовувати, бо хотів, щоб Павло злякався суворости пустельного життя і пішов до монастиря. Він велів йому стояти на одному місці, доки не дасть йому якоїсь роботи, і Павло простояв так сім днів, без хліба і спочинку. 

Далі святий Антоній дав йому плести шнури, а потім наказував розплітати, немовбито робота його була не добра, та Павло кожне зауваження приймав з найбільшою терпеливістю і послухом. Коли Павло якось запитав про щось, що було не на часі, і Антоній наказав йому мовчати, то він не промовив жодного слова доти, доки Антоній не відкликав своєї заборони. Павло був собі чоловік звичайний, невчений, однак засяяв невдовзі багатьма чеснотами, і святий Антоній, навчивши його розважати правди Божі, відвів йому окрему печеру, а Господь Бог наділив святого Павла силою проганяти бісів. 

Одного разу до святого Антонія привели біснуватого, а той наказав відвести його до Павла, який, помолившись, сказав:“Вийди, дияволе, бо так наказує тобі отець Антоній!” А коли диявол не підкорявся, тоді святий Павло у найбільшу спеку став на високий камінь і, піднісши вгору руки, став голосити:“Господи, Ісусе Христе! Не вступлюся з цього місця, і не прийму ані страви, ані води, радше умру, хіба що накажеш злому духові вийти з того чоловіка”! 

О, який великий доказ любови до ближнього явив тут святий Павло, добровільно приймаючи всяке страждання, аби лиш допомогти своєму братові. Господь вислухав святого і злий дух вийшов з біснуватого. 

Не знаємо напевно, коли помер святий Павло, мабуть, близько 340 р. Помер він як вибраний слуга Божий, взірець покори і послуху. А життя його було доказом і є для нас наукою, що не треба великої ученості, аби стати угодним Богу. Серце чисте, любов до Бога, дотримання Його законів – найпевніша дорога до неба. Йшов тією дорогою святий Павло “Препростий” – і ми ідімо нею. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.03.2018р. Б. / ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 19 березн

ЛІТУРГІЙНІ ЧИТАННЯ на 19 березня 2018р. Б.

Греко-католицький календар: 
42-х мучч. Аморійських

Іс. 37,33–38,6

33. Тож так говорить Господь про царя асирійського: – Він не ввійде в це місто й стріли туди не пустить, не стане перед ним із щитом, ані не насипле проти нього валу. 34. Тим самим шляхом, що прийшов, назад повернеться, а в місто це не ввійде, – слово Господнє. 35. Я боронитиму це місто, я його врятую заради мене й заради Давида, мого слуги.» 36. Тієї ж ночі вийшов ангел Господній та й убив в асирійському таборі 185 000 чоловік. І як повставали вранці, аж ось самі мертві тіла. 37. Зняв Санхериб, цар асирійський, табір та й відступив і, повернувшись, перебував у Ніневії. 38. Одного разу, як він поклонявся у храмі Нісроха своєму богові, вбили його мечем його сини, Адрамелех і Сарецер, та й утікли в Арарат-край. І син його Асархаддон став царем замість нього. 1. У ті дні занедужав Єзекія смертельно. І прийшов до нього пророк Ісая, син Амоса, і сказав до нього: «Так говорить Господь: Упорядкуй твій дім, бо вмреш, не будеш жити.» 2. Тоді Єзекія обернувся лицем до стіни й почав молитися до Господа 3. і промовляти: «Ой Господи, згадай, будь ласка, що я ходив перед тобою вірно й щирим серцем і чинив те, що тобі довподоби!» Та й заплакав Єзекія уголос. 4. І ось прийшло до Ісаї таке слово Господнє: 5. «Піди й промов до Єзекії: Так говорить Господь, Бог твого батька Давида: – Почув я твою молитву, побачив твої сльози і ось додам тобі віку п’ятнадцять років 6. і визволю тебе й це місто з руки царя асирійського: я боронитиму це місто.

Бт. 13,12-18

12. Аврам осівся в Ханаані, а Лот у містах у долині, розкладаючи намети аж до Содому. 13. Люди ж содомські були злі й грішники великі перед Господом. 14. Господь сказав Аврамові після того, як Лот відлучився від нього: “Зведи очі й поглянь з місця, де стоїш, на північ, на південь, на схід і на захід; 15. бо всю землю, що ти її бачиш, дам тобі і твоєму потомству навіки. 16. Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто зможе злічити земний порох, той і твоє потомство злічить.” 17. Отож устань і пройди всю землю, завдовж і завшир, бо я дам її тобі. 18. І згорнув Аврам свої намети і прийшов і осівся біля Мамре, що в Хевроні, та й спорудив там жертовник Господеві.

Прип. 14,27–15,4

27. Господній острах – джерело життя, | щоб уникати сітей смерти. 28. У безлічі народу – царя слава; | у нестачі людей – руїна князя. 29. Хто терпеливий, той великий розум має; | а хто на гнів запальний, виявляє дурноту. 30. Лагідне серце – життя для тіла, | а заздрість гризе кістки. 31. Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного. 32. Злого валить на землю його власна злоба, | а праведник у своїй чесності знайде притулок. 33. У серці розумного мудрість покоїться, | а між дурними її не видно. 34. Справедливість підносить народ угору, | а гріх – сором народів. 35. Царська прихильність – розумному слузі; | гнів його на того, що йому сором коїть.1. Лагідна відповідь гасить гнів, | дражливе слово викликає лютощі. 2. Язик мудрих точить знання, | уста дурних мелють дурниці. 3. На кожнім місці Господні очі | стежать за злими та добрими. 4. Язик лагідний – дерево життя, | лукавий – пригноблює душу.

Джерело:      CREDO

19.03.2018р. Б. / Св. мучч. (42-ох), що в Аморії новоявлені: Теодора, Костянтина, Каліста, Теофіла і тих, що з ними

Святих мучеників (42-ох), що в Аморії новоявлені:Теодора, Костянтина, Каліста, Теофіла і тих, що з ними

Тропар, глac 4: Мученики Твої, Господи, * у страданнях своїх прийняли вінці нетлінні від Тебе, Бога нашого. * Мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали, * сокрушили і демонів зухвальства безсильні. * їх молитвами спаси душі наші.

Кондак, глас 2: Новоявленої віри зорі, за Христа постраждавших вельми похвальними вінцями увінчаймо достойно їх, які за нас моляться Богові, як стовпів істинних і заборола проводу хриситянського.

Діялося це близько 840 р. Сарацини, котрих також звали магометанами, перемогли у війні імператора Теофіла, сина Михаїла ІІ, й оточили Аморію, місто у Фриґії. Це було родинне місто імператора Теофіла, якого Бог, можливо, тяжко карав за те, що він підтримував іконоборську єресь. В Аморії було 42 полководці, ревних сповідників християнської віри, вони, як леви, відважно захищали місто. Однак знайшовся зрадник, хоч з імені християнин, Вадитсис, і здав місто поганам саме тоді, коли сарацини вже збиралися зняти облогу. Полилися потоки християнської крові; всі жителі міста впали під ножами завойовників, а 42 полководців, закованих у кайдани, кинули у в’язницю, а згодом їх погнали до Сирії. Були серед них святі Теодор, Костянтин, Каліст, Теофіл, Астій, Вассой і Милисен. Зрадник Вадитсис зрікся Христової віри, став сарацинським достойником і мучителем полонених полководців. Сім літ відсиділи вони у в’язниці, та навіть не хотіли чути про те, щоб зректися Спасителя. А через сім літ, які ув’язнені провели у молитвах, засудив їх сарацинський князь на смерть. Вивели їх над ріку Євфрат, поблизу міста Самари, і тут усі 42 прийняли мученицьку смерть від меча. Тіла їх кинули у воду, однак Господь учинив так, щоб їхні тіла виплили на протилежний берег і християни чесно їх поховали. За переданням, сарацини стяли голову і зрадникові Вадитсисові, бо, мовляв, не можуть вірити чоловікові, який задля земної нагороди зрадив віру і вітчизну.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР

18.03.2018р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Євр.6,13–20:  «Ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам, у Ньому маємо неначе якір душі, безпечний та міцний»

Які би складні обставини не складалися у нашому житті, завжди маємо триматись за Господа. Саме Бог був Тим, хто давав відвагу й витривалість мученикам ставати перед царями, переслідувачами і катами. Так само й ми, коли будемо триматися за Господа, як за єдиний якір, нічого і ніколи не зрушить нас з місця. Саме ця віра давала нашим попередникам у часи підпілля, у часи Радянського Союзу бути витривалими. 

Коли нас зносить праворуч чи ліворуч, то це свідчить, що ми не міцно тримаємось за Господа. Коли на нас щось впливає, щось вибиває з колії, це знову ж показує, що ми мало закорінені в Бозі. Наші прогрішення і падіння вказують на це, що ми не тримаємось за Господа. Якщо б ми тримались за Нього, то ніхто і ніщо не могли б нас звести з правдивого шляху, ми б завжди перебували з Господом в будь-яких обставинах нашого життя.

***

Мр.9,17-31:  «О роде невірний! Доки я буду з вами?» 

У Євангелії можемо знайти декілька епізодів, коли Ісус Христос промовляє, здавалось би, досить категорично: коли проганяє продавців із храму, коли називає Петра сатаною чи людей родом невірним. Так відбувається не тому, що Його «довели» і Він емоційно зреагував. Спаситель хоче вказати на основу буття людини – життя вірою. Адже бачимо, що особу Ісуса Христа апостоли прийняли з вірою. 

Можливо, сьогодні здається дивним, що люди мали нагоду пізнати Христа, але цього не зробили. Адже навколо Нього ходили тисячі, і Юда Іскаріотський був поруч Нього. Але одне – знати про Ісуса Христа, бачити Його, а зовсім інше – повірити в Нього. І це справа кожного з нас. Ми можемо розповісти дуже багато про Спасителя, знаємо правди віри, Символ віри, можемо вживати багато цитат з Євангелія. 

Але ті слова, з якими Ісус Христос звертався до людей, Він може сказати і до кожного з нас: «О роде невірний!» Бо Він один знає наші серця й те, наскільки в нас слабка віра, наскільки ми не вміємо покладатися на Бога! Тож, слухаючи це Євангеліє, робімо собі іспит сумління: наскільки ми живемо вірою? Наскільки за нашою вірою Бог може діяти в нашому житті? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.03.2018р. Б. / Св. муч. Конона; Св. муч. Конона Городника

Святого мученика Конона

Тропар, глac 4: Як дівственника предивного і мученика непохитного, блаженного страдника, що владу проти бісів прийняв, Конона піснями возхвалімо і до нього закличмо:«Моли Христа, щоб спас душі наші». 

Кондак, глас 3: Чистотою як ангел на землі поживши, тому й співбесідником ангелів бути сподобився єси і батьків до пізнання Христа привів єси і, єдиного Бога і Тройці ісповідавши, постраждав ти до крові, мучениче Кононе, моли Його безперестанно за всіх нас. 

У селі Видана, біля міста Ісаврії, жив побожний християнин Конон, син Нестора і Нади. Він, пізнавши правдиву віру, охрестив своїх родичів. Його батька, святого Нестора, погани замучили за віру Христову. Конон мав жінку Анну, однак жили вони у чистоті, як брат і сестра. А коли Бог покликав до себе його матір, а згодом і жінку, то він почав провадити самітницьке життя, таке богомільне, що Господь наділив його даром творити чуда. Так, своєю молитвою зруйнував він на очах поган їхніх божків, і багато невірних після цього прийняли святе хрещення. Бог дав йому силу проганяти бісів і зцілювати хворих, тому навіть погани дуже шанували святого старця. За імператора Деція, гонителя християн, прибув в Ісаврію мучитель Магн і віддав Конона на тяжкі муки. Довідавшись про це, погани села Видана силою відбили святого, так, що Магн перелякався й утік. Святий Конон, засмучений, що не вдалося йому в муках віддати духа за Христа, повернувся до свого села, де, проживши ще два роки, помер близько 250 р. 

__________
У той самий день

Святого мученика Конона Городника

У Назареті Галилейському, там, де Спаситель світу ріс і міцнів, сповняючись мудрістю (див. Лк. 2,40), народився цей святий Конон. Згодом він перебрався в Памфілію, біля міста Мандр, де доглядав город і продавав ярину. За цісарства Деція мучитель Публій наказав його схопити і поставити перед собою на суд. Святий Конон прилюдно визнав Ісуса Христа. Тоді Публій наказав йому в п’яти позабивати цвяхів і гнав його перед своїм возом так довго, аж поки святий не впав на дорозі і в руки Отця небесного віддав свою чисту душу. Діялося це близько 250 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:   ДИВЕНСВІТ.КАЛЕНДАР