19.04.2014р. Б. / Велика Субота — тиша й очікування

Сьогодні — Велика Субота. Цей день у Церкві є днем тиші й очікування. Для учнів Христа то був день великого випробування. Згідно з Традицією, апостоли розбіглися по смерті Ісуса, а єдиною людиною, хто витривав у вірі, була Богородиця. Тому кожна субота у Церкві стала Марійним днем. У суботу по заході сонця вже починається Великдень.

 

Після хресної смерті й покладення до гробу згадується сходження Ісуса у відхлань («до пекел», але не в пекло у його нинішньому розумінні). Чимало стародавніх текстів описують Христа, який «будить» зі сну смерті до нового життя Адама і Єву, які разом з усім людським родом перебували у відхлані, в Шеолі. 

Традицією Великої Суботи є освячення їжі для святкового столу: хліба (випічки) — на пам’ять по той хліб, яким Ісус нагодував натовпи в пустелі; м’яса — на пам’ять про пасхального агнця, якого Ісус споживав під час пасхальної трапези з учнями у Горниці; яєць, які символізують нове життя. Звичаєм є також масове відвідування різних храмів і порівняння, як по тих храмах Гробниці прикрашено. 

Велика П’ятниця і Велика Субота — винятковий час протягом цілого року, дні, в які Церква не служить Святу Месу. 

Великдень розпочинається в суботу з заходом сонця. Розпочинається Літургія світла. Назовні біля храму священик освятить вогонь, від якого запалять Пасхал — велику воскову свічу, яка символізує Воскреслого. На пасхалі священик видряпує шильцем знак хреста, промовляючи: «Христос учора і сьогодні, початок і кінець, Альфа і Омега. Йому належить час і вічність. Йому слава і панування крізь усі віки віків. Амінь». Там, на пасхалі, розміщають також п’ять червоних шилець-«цвяхів», які символізують рани Христа, і зазначають поточну дату. 

Потім освячений пасхал вносять у храм, оповитий темрявою, а вірні від нього запалюють свої свічки, передаючи світло один одному. Надзвичайно промовистим є вигляд світла, яке розростається і зрештою виповнює весь храм. Увінчанням обряду світла є урочиста пісня (прославлення пасхалу) — Exultet, яка розпочинається закликом радуватися — до ангелів у Небі, слуг Господніх. 

Подальша частина пасхальної літургії — це читання, переплетені співом псалмів. Вони нагадують про всю історію спасіння, починаючи від створення світу, через вихід Ізраїля з єгипетської неволі, потім пророцтва, які заповідають прихід Месії, аж по Євангеліє про Воскресіння Ісуса. Цієї ночі після близько 50 днів «літургійного мовчання» повертається урочистий спів «Алілуя» (halelu Jah — славте Бога Ягве). Головний служитель освячує воду, яка потім цілий рік служитиме всім для хрещення. Інколи, за взірцем перших християнських спільнот, у Великодню ніч хрестять катехуменів, уділяючи їм за одним разом Таїнств Миропомазання і Євхаристії (Перше Причастя). Всі вірні відновлюють свої хресні обітниці, зрікаючись гріха, сатани і всього, до провадить до зла, і визнаючи віру в Бога Отця, Сина і Святого Духа. 

Пасхальна вігілія (надвечір’я) завершується Євхаристією і резурекційною процесією (воскресіння), аби проголосити, що Христос воскрес і переміг смерть. Згідно з давньою традицією, резурекційна процесія не повсюди відбувається у Ніч Воскресіння, а рано вранці в неділю. 

Пасхальна ніч і Неділя Воскресіння Господнього — це найбільше християнське свята, перший день тижня, який ми урочисто відзначаємо в кожну неділю протягом року. Апостоли святкували тільки Великдень і кожну неділю, яка, власне, є пам’яткою Пасхальної Ночі. Тільки з плином століть стали з’являтися інші свята і періоди підготування до них, аж поки сформувався цілий літургійний рік. Втім, безумовно незмінним він не залишається. Календар завжди можна переправити, за винятком найголовнішого: дня нашого Спасіння, повернення Бога Живого, який ми відзначаємо вже сьогодні увечері. 

Джерело:   КРЕДО

18.04.2014р. Б. / Велика П'ятниця

Наступним днем Пасхального Тридення є Велика (Страсна) П’ятниця. В цей день не відправляється Євхаристія. Відбувається літургія Господніх Страстей, в центрі якої знаходиться закритий хрест, на якому відбулася перемога Господа над гріхом, смертю та сатаною.

В перших віках християнства по-особливому підкреслювалося, що хрест є знаком перемоги, а не лише страждання та смерті. Христос на хресті був одягнений в царські або священицькі шати. Тому в днях особливого переживання муки Ісуса цей тріумфуючий хрест закривали. Відкривали його в момент перемоги Ісуса смертю на хресті, тобто у Велику П’ятницю.

Цей звичай залишився і до сьогодні, хоча нині в зображенні Ісуса на хресті більш підкреслюються Його страждання. Церква хоче нам показати, що страждання і смерть Ісуса є тайною, бо по-людськи Ісус був переможений, однак насправді це  Він став переможцем. Своїм стражданням та смертю Він переміг смерть вічну. Це є великою тайною нашої віри.

Під час літургії Господньої Муки відбувається адорація хреста, який урочисто вноситься до храму. Вшанування хреста відбувається так, як в перших віках християнства: можна до нього торкнутись чолом, можна його поцілувати. В цьому хресті бачимо Голгофський хрест, на якому помер Господь. Тому під час літургії Великої П’ятниці приклякаємо перед ним та вшановуємо з такою ж вірою, з якою ми вшановували б хрест на Голгофі. Поклоніння хресту означає, що для нас немає нічого ціннішого понад Христа, понад Його смерть і Воскресіння. Також впродовж усього дня  Великої Суботи, аж до Пасхальної Вігілії, приклякаємо перед хрестом, віддаючи йому глибоку пошану.

Велика П’ятниця є днем, який потрібно переживати в пості, молитві та святій тиші.  На жаль, багато людей забувають про ці важливі елементи, зосереджуючись лише на зовнішніх приготуваннях до святкування Великодня. Адже у Велику П’ятницю Христос віддає за нас своє життя. Тому на знак єдності з Ним ми повинні з любов’ю брати участь у Його стражданні через піст та відречення. Це добре, що внаслідок цього ми  ослаблені, бо саме в цьому полягає піст, щоб відчувати біль, голод і слабкість тіла. Церква є Нареченою Христа, яка хоче переживати те, що Її Наречений – Ісус: переживає муку, страждання, відчуває слабкість тіла, виснаженого голодом та болем. Ми теж можемо разом з Христом це відчути. Якщо Його дійсно любимо, то будьмо з Ним солідарні. Ісус говорив: «Прийдуть дні, коли заберуть від них молодого, тоді будуть постити в ті дні» (Лк 5, 35). Саме у Велику П’ятницю забрали нам Господа, тому цей час  є часом посту, мовчання та зосередження серця на Господі.

Винуватцями страждань і смерті Господа  є не лише особи, що безпосередньо видали Його на смерть, а й усі грішники, тобто кожен з нас. Ми є відповідальними за страждання Христа. Св. Франциск з Ассізі говорив: «Ні, не біси Його розіп’яли, це ти з ними розіп’яв Його, і продовжуєш розпинати, насолоджуючись поганими звичками та гріхами». Дивлячись на хрест, можемо усвідомити вагу кожного гріха, тому що його ціною є смерть Ісуса на хресті.  Отож докладаймо всіх зусиль, щоб боротися проти спокус та гріха. Автор Листа до євреїв закликає не падати духом у цій боротьбі, а дивитися на Господа, який витерпів від грішників настільки великий спротив проти себе (Див. Євр 12, 3). «Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха», - (Євр 12, 4)  пише він далі, підкреслюючи, що ця боротьба іноді вимагає величезних зусиль. Чи докладаємо такі зусилля в боротьбі проти спокус, поганих звичок, вад? Чи не здаємося іноді дуже легко? Споглядаймо з вдячністю та любов’ю на хрест – ось ціна нашого спасіння, ось ціна, яку заплатив Господь за наші гріхи!

Нехай участь в літургії Великої П'ятниці та дух відречення і посту дозволять нам більше наблизитися до Спасителя, полюбити Його Муку і прийняти дар Спасіння.

 Католицький Медіа-Центр

Воїни Христа Царя

17.04.2014р. Б. / Папа знову псує настрій

У Великий Четвер напевно не один католицький священик почує повні високих слів побажання, поєднані з вираженнями вдячності за своє служіння, отримає квіти або якийсь подарунок з оказії «свята священиків». А можливо, не з однієї проповіді, виголошеної цього дня, можна буде довідатися, яким важким та повним жертовності й небезпек є життя священика. На жаль, за кілька днів до цього весь настрій зіпсував… єпископ Рима, Папа Франциск.

 

Наступник св. Петра у Великий Понеділок зустрівся зі студентами Папської колегії Леоніанум. Як випливає з інформації Радіо Ватикану, він не снував перед ними картинок, повних успіхів і безпечного майбуття. Навіть дійшов до того, щоб запропонувати відмову від прямування шляхом священства. «У Церкві є чимало способів давати християнське свідчення, і багато доріг до святості», — нагадав Папа, і процитував одного зі своїх попередників на Апостольській Столиці: «Пій ХІ колись сказав, що краще втратити якесь покликання, ніж ризикувати з непевним кандидатом». Це велика вказівка не тільки для самих семінаристів, але також, а може навіть насамперед, для тих, хто у духовних семінаріях бере на себе величезну відповідальність за формацію майбутніх священиків та за допущення їх до свячень. 

Поміж двома процитованими вище висловами Папа Франциск сказав ще дещо. Це фраза великої ваги, яка, як я відзначив, одразу викликала спротив у декого з духовенства. Він сказав: «У наслідуванні Христа немає місця для посередності, тієї посередності, яка завжди провадить до використання Божого Люду для своєї користі». КАІ у своєму інтернет-щоденнику новин винесла у заголовок фразу, яка є своєрідним скороченням сказаного єпископом Рима: «Священик не може бути посередністю». КАІ піднесла планку нечувано високо. Перестаралася? Зловжила папськими словами? Мені так не здається. 

Ранньої осені минулого року я розмовляв з одним кліриком, якого зустрів випадково, про приваби маленької сільської парафії. «Це моя мрія, потрапити на таку парафію. Спокійно працювати. Бути таким звичайним, пересічним ксьондзом», — снував він далекоглядні плани. Якби він був студентом семінарії в моїй дієцезії, я би, певно, не витримав і подзвонив би до настоятелів, аби придивилися до цього кандидата уважніше, ніж дотепер. Проте він був здалеку, а мені забракло рішучості. 

У цьогорічному «Листі до священиків на Великий Четвер» кардинали, архиєпископи і єпископи Конференції єпископату Польщі написали: «Ісус вибрав нас попри наші слабкості та обмеження. Вочевидь Він помітив в нас певні риси розуму, волі й серця, якими хоче послужитися, аби ми допомогли Йому закидати сіті і здобувати людей для Його справи, для Його Євангелія. Чи ж наша відповідь не повинна бути щедрою і повністю безкорисливою? Чи маємо ми рахувати години, віддані Ісусові на служіння і на служіння нашим братам і сестрам? Наше покликання — любити і служити». 

Багато років тому висварив мене один священик, що я у присутності семінаристів критично  говорив про певний спосіб «буття ксьондзом», досить сильно наявний у Церкві в Польщі, й посилався на власний досвід і спостереження у цій справі. «Так не годиться! Як Ви можете в їхніх очах підривати авторитет інших священиків, їх не можна знеохочувати, ані формувати з них вічних критиканів!» — повчав він мене, коли ми залишилися самі. Я тепер ось замислююся, а що той священик подумав про Франциска, коли довідався, що у Великий Понеділок Папа сказав: «Ви, дорогі семінаристи, готуєтеся не до професійної праці, аби стати функціонерами якогось закладу чи бюрократичного органу. У нас так багато священиків, які затрималися ’на півдорозі’, чи не так? Це боляче, що їм не вдалося дійти до повноти. Вони мають щось від функціонерів, щось від бюрократів, і це не є добре для Церкви. Стережіться, аби й ви у це не впали!»

 
о. Артур Стопка, deon.pl

Джерело:  КРЕДО 

17.04.2014р. Б. / Великий Четвер

Великий Четвер розпочинає Пасхальне Тридення

Увечері Великого Четверга уся спільнота Церкви збирається на урочистій Євхаристії Господньої Вечері. Ця Служба є особливим спомином Тайної Вечері Ісуса з апостолами, де Господь встановив таїнство Священства та Євхаристії. 

У первісній християнській Церкві у Великий Четвер грішники, які чинили публічно покуту за гріхи протягом довгого часу, отримували через таїнство Покаяння повне примирення з Богом і Церквою. Від цього дня вони наново допускалися до Євхаристії. 

Сьогодні у Великий Четвер у багатьох парафіях діти та дорослі урочисто приступають до Першого Причастя. 

Миття ніг

Під час Євхаристії Великого Четверга виконується обряд миття ніг. У євреїв цей жест завжди виконував раб або слуга. Ісус під час Тайної Вечері власноруч обмив ноги апостолам. 

Спочатку цей жест Ісуса виконували у бенедектинських монастирях. Згодом він почав використовуватися в літургії Великого Четверга. Спочатку у римській літургії його могли виконувати лише єпископи та абати. Сьогодні ж цей обряд може звершуватись у кожній парафіяльній спільноті. 

«Піст вух»

 

Під час Пасхального Тридення, починаючи від Євхаристії Великого Четверга (після гімну «Слава во вишніх»), затихають звуки музичних інструментів, дзвонів і дзвінків. Ця атмосфера налаштовує на споглядання приниженого і покірного Христа. 

Перенесення Пресвятих Дарів до «темниці»

 

Після Євхаристії Господньої, на згадку про схоплення і ув’язнення Ісуса, переносяться Пресвяті Дари на вівтар виставлення, який символічно представляє «темницю», де було ув’язнено Христа. Там до Літургії Великої П’ятниці триває адорація Євхаристійного Ісуса. 

Оголення вівтаря

 

Після Літургії Великого Четверга «оголяється вівтар», тобто знімається скатертина з нього. Цей жест символізує самотність Ісуса, якого залишили найближчі учні, а також це знак оголення Господа перед смертю на хресті 

За матеріалами книги о. Костянтина Морозова OFMCap «Літургійний рік Римсько-Католицької Церкви» 

Джерело:  КРЕДО 

16.04.2014р. Б. / Ти мертвий. Ну і як почуваєшся?

Для когось, хто все життя старався догодити Богові, щось таке могло видатися найгіршим кошмаром. Цілий фундамент життя розпався на шматки, а все, що він так ревно намагався осягнути, втратило цінність.

 

Пам’ятаю, коли я був підлітком, якось під час спільного обіду батьки сказали, що тато полишає свою дотеперішню працю. Спочатку мені це не видалося нічим особливим, але мірою розвитку обговорення ставало ясним, що ми будемо змушені переїхати до іншого місця, де тато зможе піти на іншу роботу. Я усвідомив усі наслідки, пов’язані з цим: я буду змушений перебратися і жити далеко від своїх друзів, буду змушений покинути команду, в якій так любив грати. Я почувся розбитим. 

Коли Павло з Тарса зустрів воскреслого Ісуса, то можу уявити, що він теж почувся розбитим: він пізнав «ефект доміно» — почергових наслідків того, що починалося від пізнання Ісуса. 

Пізнання Бога через Ісуса

 

Павло завжди усвідомлював, що Бог сотворив нас, аби ми Його пізнали, а ми, люди, маємо тенденцію або вважати це природним і належним нам, або взагалі від Нього відвертаємося. Наприклад, розповідаючи про історію свого народу (євреїв), він написав, що коли вони пізнали Бога, то не віддали Йому честі як Богові й не доклали старань, аби зберегти знання про Бога (пор. Рим 1, 21. 28). 

Однак коли Павло зрозумів, що Бог в усій  повноті об’явився в Ісусі, то він також одразу зрозумів, що, власне, пізнання Ісуса є шляхом пізнання Бога. Зрештою, це ж саме колись сказав сам Ісус. Він представив «вічне життя» не в категоріях тривалості життя, а в якості стосунків: життя вічне полягає в тому, щоб усі пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, кого Ти послав, — Ісуса Христа (див. Йн 17, 3). Тому не дивує факт, що Павло, залишаючись християнином, міг говорити про безцінний дар пізнання Ісуса Христа (пор. Флп 3, 8). 

Так, справді, Ісус сказав, що єдиною дорогою пізнання Бога був Він сам: Я — дорога, істина і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене (див. Йн 14, 6). Також і Павло дійшов до цієї істини: тільки один є Бог, і один є посередник поміж Богом і людьми, чоловік, Ісус Христос (див. 1 Тим 2, 5). 

Із цього впливає важливий факт: якщо ми хочемо пізнати Бога, то можемо до цього дійти виключно через Ісуса. 

Ми за природою своєю відлучені від Бога

 

Більшість із нас вважають, що ми взагалі-то цілком пристойні люди. Переважно дотримуємося законів місцевості, в якій живемо (а принаймні не робимо нічого, що могло би бути небезпечним для інших); важко працюємо, заробляємо гроші, сплачуємо податки і навіть даємо на тацю в храмі; наші друзі нас люблять; ми робимо все, щоб бути милими для тих, хто стає на нашому шляху. Оцінюючи себе, ми навіть робимо крок далі: нам видається, що як ми про себе добре думаємо, то так само й Бог нас бачить. Ті з нас, хто має якийсь базис релігійного життя, також вважають, що перед Богом це додатковий плюсик в карму. Павло перед пам’ятною зустріччю, яка змінила все його життя, так само думав про себе. Без фальшивої скромності писав: якщо хтось вважає, що може покладатися на тіло, то я — тим більше. Так, на багатьох із нас він би позирав із погордою, бо ми пасивні, а при тому переконані, що подобаємося Богові. Ба більше, він вважав, що більше від інших має право почуватися близьким Богові, бо якщо йдеться про праведність, базовану на Законі, то йому ні в чому дорікнути не можна. Але ще раз потрібно підкреслити, що воскресіння Ісуса і наслідки цього повністю змінили спосіб мислення Павла. Далі в тому самому листі він написав: заради Нього я відкидаю все і все вважаю за сміття. Прагну тільки пізнати Христа, не шукаючи власної праведності, що походить із Закону, а тієї що народжується через віру в Христа і походить від Бога завдяки вірі (див. Флп 3, 4-9). Для когось, хто ціле життя старався сподобатися Богові, щось таке могло здаватися найгіршим кошмаром. Весь фундамент його життя розвалився на шматки, а все, чого він так ревно намагався осягнути, втратило цінність. 

Конкретно кажучи, Павло усвідомив, що якщо він дуже хоче догодити Богові, то повинен «сподобатися» Ісусові — а це було точною протилежністю тому, що він намагався робити досі, коли перебирався з місця на місце, аби переслідувати сповідників Христа. Отож нічого дивного, що кількома роками пізніше він написав про себе, що є першим серед грішників (див. 1 Тим 1, 15). 

«Гріх» — це слово, часто використовуване християнами, але що воно точно означає? Чимало хто гадає, ніби гріх становить щось «погане, але приємне»: акт, неправильність якого ми інтуїтивно відчуваємо, але він несе з собою стільки приємності, що ми не можемо від нього втриматися. Однак коли Ісус говорить про гріх, то розуміє його в інакший спосіб. Коренем гріха, згідно з Ісусом, є те, що люди не увірували в Нього (див. Йн 16, 9). Отже, гріх насамперед не є порушенням одного з Божих моральних принципів або вдаванням, що ці принципи не зобов’язують. Гріх це «зранення Божого серця» через факт ігнорування Бога. Якщо ми насправді віримо в Ісуса, то зрозуміємо, що моральні принципи, яких Він навчав, служать нашому благу (в такий само спосіб, як мама велить своїй дитині не гратися біля розжареної плити), і стараємося жити згідно з ними. Якщо ми так не чинимо, то це однозначний сигнал, що по суті ми не віримо в Ісуса.

Чимало хто гадає, ніби гріх становить щось «погане, але приємне»: акт, неправильність якого ми інтуїтивно відчуваємо, але він несе з собою стільки приємності, що ми не можемо від нього втриматися. Однак коли Ісус говорить про гріх, то розуміє його в інакший спосіб.

 

Хтось колись сказав, що «серцем людських проблем є проблема серця людини». Ісус із цим би погодився, оскільки якщо ми не віримо в Нього, то в підсумку не приймаємо стилю життя, який Він нам пропонує. Як сам це сказав: що виходить із людини, те її заплямовує. Із глибини людського серця походять погані думки, розпуста, крадіжки, вбивства, перелюб, хтивість, брехливість, підступ, розгнузданість, заздрість, блюзнірство, пиха, глупота. Отож нічого дивного, що наслідком такого спротиву Богові, зарівно у життєвій позиції, як і в учинках, є те, що ми залишаємося відділені від Нього, сепаровані: все це зло виходить назовні і плямить людину (пор. Мк 7, 20-23). 

Отож наші гріхи відділяють нас від Бога, а карою за гріх є смерть (див. Рим 6, 23). На перший погляд, це видається страшним, але подібно як зрада проти якогось народу і загарбання його земель тягнуть за собою прагнення покарати агресорів, так і зрада Бога через відкинення Його і Його влади над нами тягне за собою кару. Павло знав, що доки не попросить про вибачення і доки не настане примирення, всі гріхи домагатимуться покарання: у такому стані ми залишаємося відділеними від Бога, і такий стан триватиме навіть по смерті (пор. 2 Сол 1, 8-9).

Ми духовно мертві

 

Як я вже згадував, наше суспільство переживає період відродження зацікавленості духовними речами. І в кожній книгарні є відділ або принаймні полиця, призначена для «релігії та духовності»; натомість усе, позначене як «розум, тіло і дух», стає виробництвом, що швидко розвивається. Все це ставить перед кожним сотні можливостей, і стільки само на цьому полі можна зустріти думок. Але якщо існує Бог, який дав нам себе пізнати, то основоположне питання — це не «яку з духовностей вибрати?», а «як у них відшукати Бога?».

 

Відповідь на це питання дивовижна, а випливає вона з підсумування попереднього уривка тексту, що ми відділилися від Бога. З нами подібно як зі св. Павлом, який звик вважати, що життя, яке він провадив, подобається Богові, хоча насправді було навпаки: він перебував в опозиції і ранив Бога; в кінцевому підсумку дійшов висновку, що він духовно мертвий. Через багато років після того, як він це пережив, Павло написав до інших християн: так і ви були померлі через ваші переступи й гріхи, яких колись допустилися (пор. Еф 2, 1). 

Слова про те, що ми духовно мертві, звучать дуже понуро, зокрема для тих, хто (як ми визначили) вже має певний духовний досвід. Однак хоч такий досвід може скерувати людину на духовну глибінь, то ми все одно мусимо вміти розрізнити те, що насправді єднає людину з Богом, від того, що провадить виключно до наслідків природи психічної. Так і Павло до свого навернення мав певний досвід духовного життя (через молитву, роздуми та участь у храмовому культі), однак пізніше усвідомив, що все це не мало жодного стосунку до його зв’язку з Богом. Духовно він був мертвий. 

Новий висновок, до якого дійшов Павло, точно відображає те, про що говорив Ісус. Звертаючись до одного чоловіка, який сам себе вважав дуже релігійним, Ісус сказав, що жодна людина не може узріти Царства Божого, якщо не народиться заново. Потім Ісус пояснив, що Йому не йдеться про те, аби люди ще раз народжувалися у фізичному сенсі — бо ж це неможливо. Натомість обов’язково, щоби кожен народився з Духа (див. Йн 3, 3. 8). Іншими словами — аби настало духовне нове народження, або інакше: щоби в них відродився дух. 

Ісус тут був однозначний, а Павло з Ним погоджувався: якщо хтось духовно не народився, то він духовно мертвий. 

Ну і як ти з усім цим почуваєшся?

Слова про те, що ми духовно мертві, звучать дуже понуро, зокрема для тих, хто вже має певний духовний досвід. Однак хоч такий досвід може скерувати людину на духовну глибінь, то ми все одно мусимо вміти розрізнити те, що насправді єднає людину з Богом, від того, що провадить виключно до наслідків природи психічної. Так і Павло до свого навернення мав певний досвід духовного життя (через молитву, роздуми та участь у храмовому культі), однак пізніше усвідомив, що все це не мало жодного стосунку до його зв’язку з Богом. Духовно він був мертвий.

 

«Сейсмічний» досвід

 

Розповідаючи історію зустрічі Павла з Ісусом, я написав, що вона була для Павлового розуму як справжній землетрус. Очевидним результатом землетрусу є руїни, розвал, але з часом усе можна відбудувати. Однак чимало землетрусів залишають руйнування, які даються взнаки набагато пізніше: змінюється формування території. Ріки змінюють русла. З’являються нові узвишшя та озера. Ці зміни мають тривалий характер. 

Павлова зустріч із воскреслим Ісусом, яка змінила все його життя, мала шерег очевидних наслідків:

- він усвідомив, що Ісус був не поганою людиною, а Богом у людському тілі;

- він усвідомив, що Ісус не був мертвий і не лежав у гробі, але що Він живий і сидить у Небесах як цар;

- він також усвідомив, що все попереднє життя помилявся в своїй оцінці Ісуса. Одного дня Ісус повернеться і судитиме його, виходячи з того, який стосунок Павло до Нього має.

Також можна сказати, що «формування території» Павлового розуму повністю змінилося:

- він зрозумів, що аби пізнати Бога, треба це здійснити через Ісуса, а не шляхом дотримання визначених правил;

- зрозумів, що його попередні зусилля догодити Богові були безплідні, а він сам, замість стати досконалою людиною, став найгіршим із грішників;

- зрозумів, що був духовно мертвий.

Ці наслідки воскресіння Ісуса виявилися неймовірно глибокими і збагачувальними — не тільки для самого Павла, а й для кожного з нас. Той Ісус, який постав із гробу, тепер має вплив на форму вічного життя для нас усіх, але не тільки: також і на наше нинішнє життя й на те, чи пізнаємо Бога. 

Це очевидне, що сумно бути названим «людиною, яка духовно мертва». Однак досвід Павла має напоювати нас оптимізмом. Бо ж коли він нарешті зустріч Ісуса, той не почав його судити ані мститися. Зовсім навпаки! Павло пізнав любов таку велику, що йому було дароване прощення, а його життя змінилося на 180 градусів. Як він сам це визначив: я колись був блюзніром, переслідувачем і гнобителем. Однак я спізнав милосердя, оскільки коли не вірував, то не відав, що чиню. А благодать Господа нашого щедро принесла в мені плід віри і любові у Христа Ісуса (пор. 1 Тим 1, 13-14). Павло припинив переслідувати християн, став переконувати людей, аби вони ставали сповідниками Христа; він перестав прагнути замикати церкви і сам став їх засновувати. 

«Сейсмічний» досвід Павла безсумнівно був для нього чимось болісним, як емоційно, так і фізично. Однак він став чимось позитивним. Павло не міг «народитися наново», доки не відчув, що є духовно мертвим. Однак усвідомивши, яку велику помилку він зробив, Павло отримав у дар від Ісуса нове життя. І вже не був мертвий, але ожив. Бог, багатий милосердям, завдяки великій своїй любові, якою обдарував нас, мертвих через наші переступи, повернув нас до життя з Христом (пор. Еф 2, 4-5). 

Як саме Ісус може зробити так, щоб ми жили? Аби відповісти на це питання, ми маємо перевести стрілки годинника на 36 годин, рахуючи від великоднього ранку, і придивитися до того, що сталося у Велику П’ятницю пополудні…

 
Даніель Кларк, deon.pl

Джерело:   КРЕДО

16.04.2014р. Б. / Тижневий огляд: Папа і Апостольський престіл (07.04 - 13.04)

Християнська мудрість не означає мати відповідь на всі запитання, але знати, як діяти по-Божому. На це звернув увагу Папа Франциск у своєму повчанні, виголошеному з нагоди загальної аудієнції у середу, 9 квітня 2014 р., що відбулася на заповненій паломниками площі Святого Петра у Ватикані. Закінчивши попереднього разу цикл катехиз, присвячених Святим Тайнам, цієї середи Святіший Отець розпочав новий цикл про дари Святого Духа. Темі мудрості було присвячене перше повчання Святішого Отця з нового циклу катехиз. Він пояснив, що не йде мова «про просту людську мудрість», яка є плодом пізнання і досвіду. У Біблії знаходимо розповідь про те, як Соломон, з нагоди коронування на царя Ізраїлю, просив у Бога дару мудрості. Отож, мудрість, як дар Святого Духа, – це «благодать могти бачити кожну річ Божими очима». Наприкінці загальної аудієнції Папа Франциск попросив про молитву за Сирію, де нещодавно був убитий священик о. Франс ван дер Люґт.

У листі, опублікованому 8 квітня 2014 р, до генерального секретаря Синоду Єпископів, кардинала Лоренцо Балдісері, Папа Франциск закликав до активнішої участі єпархіальних єпископів в житті Вселенської Церкви і більш глибокого і точного практикування синодальної колегіальності.

У четвер 10 квітня 2014 року Папа Франциск зустрівся з учасниками II Міжнародної конференції на тему торгівлі людьми, яка відбулася у Ватикані 9-10 квітня 2014 року. Її організувала Папська академія соціальних наук та Конференція єпископів Великобританії. Ініціатором проведення був Папа. У заході взяли участь близько 120 експертів з 22 країн світу, а також представники Інтерполу та Європолу. Звертаючись до присутніх, Папа назвав торгівлю людьми «злочином проти людства». Святіший Отець високо оцінив участь у форумі представників двох різних підходів до боротьби з торгівлею людьми – поліцейських і представників гуманітарних організацій.

Господь обіцяв Авраамові, що він стане прабатьком багатьох народів, але він та його потомки повинні дотримуватися союзу, встановленого з Богом. На основі читання з Книги Буття, в якому розповідається про ці обітниці, Папа Франциск поділився думками про замкненість фарисеїв на Ісусову благовість. Проповідуючи у четвер, 10 квітня 2014 р., під час ранкової Святої Меси, він зазначив, що помилкою фарисеїв було те, що вони розривали зв’язок між заповідями і Божим серцем. Вони вважали, що все вирішувалось лише дотримуванням заповідей, які, однак, не є «холодним законом», тому що зродилися на основі любові, і є, радше, «вказівками», які допомагають нам не помилитися.

Важливість зв’язку між навчанням та духовним життям підкреслив Папа Франциск, приймаючи у четвер, 10 квітня 2014 р., в залі Павла VI у Ватикані керівництво, викладачів, працівників та студентів Папського Григоріянського Університету, Папського Біблійного Інституту та Папського Східного Інституту – трьох наукових інституцій в Римі, які діють під проводом Товариства Ісусового. Папа, промовляючи до зібраних у залі Павла VI,  звернув увагу на важливість цінувати місце, де здійснюють свою діяльність, на взаємини між навчанням та духовним життям, на цілі навчання у кожному Папському університеті.

Вчитися у Євангелії боротися проти спокус диявола заохотив вірних Папа Франциск, проповідуючи у каплиці ватиканської резиденції «Дім святої Марти» у п’ятницю, 11 квітня 2014 року. Він підкреслив, що всі ми маємо спокуси, бо лукавий не хоче нашого освячення, але християнське життя полягає саме у боротьбі проти зла. Щоб досягти цієї мети, віддалити нас від Христового шляху, злий дух, за словами Папи, має власний метод, його спокуси «мають три характеристики», які ми повинні знати «аби не потрапити у його пастку». «Спокуса розпочинається злегка, але росте, постійно зростає, – зауважив проповідник. – По-друге, зростає, заражає іншого та йому передається, намагається стати спільною. Врешті, щоб заспокоїти душу, сама себе виправдовує. Отож: зростає, заражає та виправдовується».

Насильство ніколи не веде до миру. На цьому наголосив Папа Франциск у своєму посланні до народу Венесуели, заохочуючи до прощення та милосердя. Це послання зачитав Апостольський Нунцій під час відкриття першої зустрічі з метою примирення в країні, після того, як за два місяці жорстоких протистоянь, загинуло приблизно 40 людей. Апостольську Столицю запрошено взяти участь у переговорах, які розпочалися між президентом та опозицією.

Папа Франциск надіслав «Щире побажання миру» єврейській громаді Риму з нагоди свята Песах, яке розпочнеться із заходом сонця 14 квітня та триватиме 8 днів.

12 квітня 2014 року Папа Франциск зустрівся у Ватикані з учасниками конгресу Італійської спілки онкологічної хірургії. На думку Святішого Отця, братське ділення з хворими відкриває на справжню красу людського життя, навіть враховуючи його слабкість. Воно допомагає розпізнати гідність і цінність кожної людини в будь-якому стані й на будь-якому етапі її життя, від зачаття до смерті.

Вивчення історії - це важливий шлях до пошуку істини, підкреслив 12 квітня 2014 року Франциск під час зустрічі з членами Папського комітету історичних наук, з нагоди 60-річчя заснування цієї структури Пієм ХІІ. Святіший Отець відзначив важливість співробітництва Комітету з різними науковими структурами на міжнародному рівні що сприяє діалогу між Церквою і сучасним світом. Він зазначив, що цього року відзначається 100-річчя з початку Першої світової війни і тому важливо нагадати про "дипломатичні ініціативи Ватикану під час цього трагічного конфлікту", про внесок католиків та інших християн в допомогу хворим, біженцям, сиротам і вдовам, в пошуках зниклих та відновлення миру.

Розпізнати своє місце на сторінках Євангелії закликав вірних Папа Франциск, проповідуючи під час Євхаристійного богослуження з нагоди Пальмової Неділі, яке він очолив, 13 квітня 2014 р. на площі Святого Петра у Ватикані. В богослуженні взяла участь велика кількість юнаків і дівчат, зокрема, делегації з Бразилії та Польщі – місць проведення останнього та наступного Дня молоді на всецерковному рівні. На початку Святої Меси відбулося благословення пальмових та оливкових галузок і урочиста процесія. «Ми чули читання Господніх Страстей і буде корисним, – зауважив проповідник, – поставити собі запитання: Ким я є? Ким є я перед моїм Господом? Ким є я перед Ісусом, який входить до Єрусалиму? Святіший Отець також заохотив замислитися, чи не схожі ми до того натовпу, «який не розумів, що діється, чи перебуває на релігійному зібранні, чи на судилищі чи в цирку», та обираємо Варраву? А може, як солдати, що катують Господа та плюють на Нього?

Радимо також прочитати:
Рубрика "Важкі питання". У чому різниця між Конгрегацією і Папськими Радами?
У Ватикані говоритимуть про розвиток Церкви в Африці
Англійка стала новим головою Папської академії соціальних наук

Джерело:   Воїни Христа Царя

15.04.2014р. Б. / ТРАГІЧНО ЗАГИНУВ ПРОТ. ОЛЕКСАНДР ДОРИКЕВИЧ

Сьогодні, Апостольський візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії Преосвященний Кир Діонісій Ляхович, ЧСВВ в листі до митрополита Івано-Франківського УГКЦ Кир Володимира Війтишина повідомив про трагічну смерть священика Івано-Франківської архієпархії УГКЦ  Олександра Дорикевича, який провадив душпастирську працю для вірних УГКЦ на території Іспанії: «Високопреосвященний Владико Митрополите. У цій аварії вчора о 18-ій год. помер о. Олександр Дорикевич. Згідно з тим, що мене повідомлено. Завтра я їду в Торев´єху. Треба нам глибоко переживати Пасхальне Таїнство….» - повідомив Владика Діонісій.

Джерела: http://ugcc.if.ua

Воїни Христа Царя

НЕКРОЛОГ
 - Народився 24 серпня 1961 р.Б. в м. Івано-Франківську.
 - Одружений, виховував трьох дітей.
 - 11 липня 1998 р.Б. – рукоположений Єпископом Софроном Мудрим, ЧСВВ в сан диякона.
 - 12 липня 1998 р.Б. - рукоположений Єпископом Софроном Мудрим, ЧСВВ в сан ієрея.
 - Душпастирську працю здійснював на теренах Івано-Франківської архієпархії, а в останні роки духовно опікувався вірними УГКЦ на території Іспанії.

15.04.2014р. Б. / Тижневий огляд: життя УГКЦ (07.04 – 13.04)

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що в Києві, 7 квітня, на празник Благовіщення Діви Марії, відбувся Чин архиєрейської хіротонії владики Михайла (Бубнія), Екзарха Одеського. Напередодні, 6 квітня, увечері, у Патріаршому соборі відбувся Чин архиєрейського найменування владики Михайла (Бубнія). Головним святителем був Блаженніший Святослав, а співсвятителями стали владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ і Митрополит Львівський, і владика Володимир (Війтишин), Архиєпископ і Митрополит Івано-Франківський.

Згодом Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) освятив найбільший дзвін Патріаршого собору Воскресіння Христового. Освячення дзвону відбулося одразу після Архиєрейської Божественної Літургії з Чином хіротонії владики Михайла (Бубнія). В освяченні дзвону взяли участь усі священнослужителі, які були присутні на хіротонії владики Михайла.

З 9 по 13 квітня 2014 року в Пущі-Водиці відбулися збори священнослужителів церков та релігійних організацій, які займаються душпастирською опікою військовослужбовців Збройних Сил України. У заході взяли участь представники українських Церков: Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви, Української Автокефальної Православної Церкви та представники Всеукраїнського об’єднання євангельських християн-баптистів. Під час відкриття до учасників заходу звернувся єпископ Михаїл (Колтун), керівник Департаменту Патріаршої Курії Української Греко-Католицької Церкви у справах душпастирства силових структур України.

9 квітня 2014 року у школі св. Софії з нагоди тижня католицького шкільництва відбулася формаційна зустріч для вчителів католицьких шкіл Львова та Львівщини. Особливим гостем цієї зустрічі був Високопреосвященний Митрополит Львівський Ігор (Возьняк). Митрополит виступив з доповіддю на тему «Дорога посту у навчанні східних Отців Церкви».

Спільнота Львівської духовної семінарії Святого Духа на чолі із своїм отцем-ректором Ігорем Бойком 11 квітня 2014 р. вітала в гостях Преосвященного владику Венедикта, Єпископа-помічника Львівської архиєпархії. Владика Венедикт завітав до спільноти братів, щоб разом провести час у спільній молитві Літургії Передшеосвячених Дарів.

11 квітня 2014 р. у Провінційному домі Сестер Служебниць у Львові відбулася зустріч настоятельок. Понад 20 сестер прибуло з різних спільнот в Україні, щоб поділитися досвідом свого служіння у спільнотах, а також накреслити напрямні для подальшої праці для Церкви та Згромадження. Гостем під час зустрічі був Архиєпископ Томас Е. Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні. 

12 квітня Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав ввів на престол Одеського екзарха владику Михайла (Бубнія). Водночас владика Михайло (Бубній) став адміністратором для Кримського екзархату. Церемонія інтронізації владики Михайла відбулася в Одесі, у римо-католицькому соборі Святого Климента.

13 квітня, на великий празник у Христовій Церкві – Квітну неділю, Архиєрейську Літургію у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відслужив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Співслужив з Блаженнішим Святославом владика Йосиф (Мілян).

Глава УГКЦ на Квітну неділю: «Відкладімо зброю, дозвольмо Ісусові Христові увійти у наш край»

У Квітну неділю традиційно Католицька Церква святкує Світовий день молоді на місцевому рівні, цьогоріч він уже 29-й. У Львівській Архиєпархії також відбулося святкування Дня молоді 13 квітня у Храмі Пресвятої Євхаристії (м. Львів, пл. Музейна, 3) разом із Преосвященним владикою Венедиктом, Єпископом-помічником Львівської архиєпархії. Після Літургії на подвір'ї храму вся охоча молодь мала змогу поспілуватися з єпископом за чашкою кави чи чаю та під супровід симфонічного квартету.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим.

Страсний тиждень

Як правильно святкувати Великдень

Послання Блаженнішого Святослава до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви на Страсний четвер

Владика Венедикт розповів про важливі аспекти сповіді в ефірі "Живої Інтернет-Зустрічі"

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Якщо ми всі молитимемося у церквах, удома, якщо будемо вірні нашій Церкві і будемо разом, то ніхто нічого нам не заподіє, бо з нами буде Бог. У цьому переконує Архиєпископ і Митрополит Перемишльсько-Варшавський Іван (Мартиняк) у своєму відеозверненні на Страсний тиждень.

Джерело:   Воїни Христа Царя

14.04.2014р. Б. / Страсний тиждень

Страсним тижнем називається останній тиждень перед Пасхою. Таку назву цей тиждень має тому, що він присвячений споминам про останні дні земного життя Спасителя: Його страждання, хресну смерть і погребіння. Всі дні Страсного тижня називаються "Великими" - Великий Понеділок, Великий Вівторок і т.д, також уживається епітет "Страсний". Через особливе значення і велич духовних спогадів та богослужінь Страсний тиждень не включений у богослужбове коло Великого посту, а стоїть окремо, як перехід від Святої Чотиридесятниці до Світлого Христового Воскресіння. Страсний тиждень особливий тим, що є найсуворішим.  Християни розважають над страстями Ісуса Христа і готуються до зустрічі з Ним. У богослужіннях, які правляться у ці дні в церквах, акцент робиться на муках і терпінні Спасителя.

Щоб краще зрозуміти усю глибину Страсного тижня, розглянемо його по днях.

У Великий понеділок Церква згадує старозавітного патріарха Йосипа, якого заздрісні брати продали в Єгипет, сказавши батькові, що його розірвали звірі. Поміркований Йосип розглядається як прообраз зрадженого Христа. Також прообразне значення життя Йосифа можемо бачити в тому, що він був відданий братами на смерть, але Бог зробив так, що Йосиф в час голоду врятував свого батька і братів від смерті. Також і Господь Ісус Христос був відданий людьми на смерть, але завдяки Його воскресінню ми звільняємося від рабства гріха та смерті. Крім того, в цей день згадується безплідна смоківниця, якій Господь наказав засохнути. Безплідна смоківниця є символом лицемірних фарисеїв та всіх, в кому, незважаючи на зовнішню побожність, Господь не знаходить правдивих плодів віри й благочестя, а тільки лицемірну тінь закону. До безплідної, засохлої смоківниці буває подібна і всяка душа людська, якщо вона не приносить духовних плодів – істинного покаяння, віри, молитви й добрих діл.

У Великий вівторок згадується викриття Господом книжників і фарисеїв, Його розмови і притчі, сказані в цей день в Єрусалимському храмі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. В притчах зображується неочікуване пришестя Господа (про десять дів) і праведність суду Божого (про таланти).

У Велику середу - день віддання Ісуса на страждання і смерть. У цей день згадується євангельська подія: коли рада первосвящеників і книжників вже вирішила взяти Христа і вбити Його, в селищі Витанія у домі Симона прокаженого, де зупинився в ніч на середу Ісус, одна "грішниця" вилила дорогоцінне миро на Його голову. Тут же в душі Юди народився намір видати беззаконній раді Вчителя. Тому в богослужіннях середи прославляється "грішниця" і засуджується зрада Юди. Особливості богослужіння перших трьох днів Страсного тижня такі: на утреній, після шестипсалмія та "Алилуя", співається тропар: "Ось жених гряде опівночі...", а після канону співається пісня: "Чертог Твій бачу, Спасе мій...". Всі три дні служиться літургія Напередосвячених Дарів, з читанням Євангелія.

Особливо зворушливі споминами, молитвами і піснеспівами останні три дні Страсного тижня.

У Страсний четвер в богослужіннях згадуються чотири важливі події з життя Спасителя: Тайна вечеря, на якій Господь встановив новозавітнє Таїнство Святої Євхаристії – Причастя Його Тіла і Крові; вмивання ніг ученикам на знак глибокого смирення і любові до них, а також як повчання всім християнам не шукати влади один над одним, а слугувати один одному; молитва в саду Гетсиманському; зраду Христа Юдою. В цей день під час Літургії буває багато причасників, а також за традицією приготовляються Святі Дари для зберігання – на випадок потреби причастити хворих. На утрені після шестипсалмія та "Алилуя" співається тропар: "Коли славні ученики умиванням ніг на вечері просвіщалися...". Ввечері Страсного четверга у храмах відбувається богослужіння, під час якого читаються 12 уривків з Євангелія про Страсті Христові. Страсний четвер також називають «Чистим», бо з цього дня починаються особливі приготування до святкування Пасхи – віруючі очищають житло від бруду, а також починають пекти паски та фарбувати великодні крашанки.

У Велику п’ятницю Церква згадує неправедне осудження Синедріоном і Пилатом Господа Ісуса Христа, Його страждання, розп’яття на хресті, смерть і погребення, зшестя в ад для сповіщення там перемоги над смертю і визволення душ, які з вірою чекали Його пришестя, а також введення розбійника в Рай. В цей день, який є особливо суворим постовим днем року, віруючі намагаються зовсім не споживати їжі. Літургія цього дня не звершується. Після полудня у храмах урочисто виносять для поклоніння Плащаницю. На утреній (яка служиться ввечері у Великий четвер) посеред храму читаються дванадцять Євангельських читань, вибраних з усіх чотирьох Євангелій, де розповідається про страждання Спасителя, починаючи з останньої бесіди Його з учениками на Тайній вечері і закінчуючи похованням Його у саду Йосифа Ариматейського і приставленням воїнської сторожі до Його гробу. Під час читання Євангелія віруючі стоять із запаленими свічками, показуючи цим, з одного боку, що слава і велич не покинули Господа і під час Його страждань, а з іншого боку - гарячу любов до свого Спасителя. У Велику п'ятницю літургії не буває, бо в цей день Сам Господь приніс Себе у жертву, а чиняться Царські часи. Вечірня відправляється на спомин про зняття з хреста тіла Христового і Його поховання. На вечірні, при співанні тропаря "Благообразний Йосиф, з древа знявши пречисте Тіло Твоє...", священнослужителі піднімають Плащаницю з престолу, немов з Голгофи, і виносять її з вівтаря на середину храму. Плащаниця кладеться на особливо приготованому столі. Потім священнослужителі й усі віруючі поклоняються св. Плащаниці і цілують рани зображеного на ній Господа - Його пробиті ребра, руки і ноги.

Богослужіння Великої суботи присвячено спомину про перебування Ісуса Христа "у гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, у раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний", і, нарешті, про воскресіння Спасителя з гробу.

Задумаймось над значенням Страсного тижня, щоб гідно приготуватися до Христового Воскресіння!

Джерела: www.sde.org.ua

Воїни Христа Царя

14.04.2014р. Б. / Почуття, які можуть викликати катастрофу

Те, яким чином ми даємо собі раду з почуттями гніву і злості, має вирішальний вплив для сили нашого подружнього зв’язку і його шансів вистояти. Численні фахівці згідні щодо того, що саме у цій сфері належить шукати головну причину розпаду зв’язків: партнери просто не вміють обходитися зі злістю, яку відчувають одне до одного.

 

Зловживання гнівом, а також безпорадність людини, яка його відчуває, зростають нині до рангу великої суспільної проблеми; подружжя ображають одне одного словами і вчинками, агресивно ранять дітей. Якість людського життя значною мірою залежить від того, що діється у неї всередині; неможливо осягнути внутрішній спокій ані сповнення особистості, доки не загнуздаєш і не опануєш цю могутню емоцію. 

Що таке гнів? Його можна визначити як несподіване, живе незадоволення, викликане справжньою або гаданою кривдою чи несправедливістю; зазвичай супроводжується прагненням покарати у відповідь. Разом зі своїми похідними, такими як обурення, розчарування, затятість, роздратованість, нетерпеливість, шал, прагнення помсти, — гнів затьмарює свідомість і перешкоджає в особистому розвитку. У зв’язках, а особливо у подружжі, гнів (якщо його не контролюють і розумно розряджають) може викликати катастрофу. Він становить головну перешкоду у людських взаєминах. 

А. одного вечора вийшла з дому, забравши двох дітей, із рішенням не повертатися до чоловіка. Що могло призвести до такого різкого кроку? «Я з ним порвала. Я зла. Більше не хочу його бачити!» — гарячково падали слова. По дорозі до сусіднього міста, де мешкали її батьки, А. підраховувала, що як вони її приймуть із дітьми на яких три місяці, то вона заощадить достатньо грошей, щоби стягнутися на своє помешкання. Нервово всміхалася, думаючи про свої перспективи, і шепотіла: «Нарешті вільна».

Разом зі своїми похідними, такими як обурення, розчарування, затятість, роздратованість, нетерпеливість, шал, прагнення помсти, — гнів затьмарює свідомість і перешкоджає в особистому розвитку. 

А. і П. були подружжям уже одинадцять років. Коли вони побралися, то вирішили дітей не заводити, однак прагнули близькості, і за кілька років, не плануючи того і, власне кажучи, не бажаючи, вони вже мали трьох малюків. Обоє важко працювали, стараючись забезпечити родині матеріальний побут, навіть спромоглися мати зручний будинок. Однак у моменти фізичної близькості з ними діялося щось недобре. Відмінності, які їх ділили і протягом двох років заручин видавалися несуттєвими, ба навіть привабливими, почали викликати непорозуміння й суперечки. В їхніх розмовах з’явилися зауваження на кшталт «ну ти смішна», «йди сюди, не виламуйся», які формували їхнє щоденне спілкування. 

Наприклад, А. казала: «Нам на цьому тижні треба відвідати батьків. Мама хотіла би частіше бачити онуків». На що чоловік: «Слухай, чого ти від мене хочеш? У мене купа справ на голові! Я не можу покинути все і летіти щоразу, коли твоїй мамі захочеться». Вона: «В такому разі не переймайся, любий. Подумай, що я нічого не казала, і не повертаймося до цього. Так буде добре». — «Кара Божа, а не людина». — «А мені з тобою що, рай?».

Інколи вони сварилися більш безпосередньо і безоглядно, використовуючи інші, не менш болючі форми вираження гніву, що їх ще більше віддаляло. Обоє почувалися обманутими; подружжя не давало їм того, на що вони очікували. Вони почали спати в окремих спальнях. Припинили статеву близькість, а оскільки кожна розмова неухильно провадила до серйозної сварки, то взагалі перестали виражати один одному почуття. Дружині приносило певне полегшення, коли вона розкривала свої подружні негаразди колезі — чоловікові, який полишив жінку з двома дітьми і мешкав із приятелем. Нещастя зближає людей. А. зі своїм новим наперсником легко знаходили спільну мову і втішали одне одного, як могли. У душі А. тоді зародилися ще не висловлені думки: «Чому ми не зустрілися раніше? Ти такий милий! Як шкода, що я не можу бути з тобою!», а це поглибило прірву поміж нею і чоловіком. Зрештою вона визнала, що вже не кохає П. і вирішила розлучитися. Чоловік же, перед лицем таких серйозних ознак кризи, також дійшов висновку, що їхнє подружжя було великою помилкою. 

А. затрималася у батьків близько півроку. Швидко знайшла роботу з кращою зарплатнею, і незабаром уже змогла переїхати до власного помешкання, розпочинаючи життя самотньої жінки. Всупереч нагадуванням батьків і проханням чоловіка про повернення, аби спробувати ще раз, А. подала на розлучення. 

Після розлучення П. прийшов до терапевта, який допоміг йому зрозуміти, в який саме спосіб він сам посприяв розпадові свого подружжя. То було вже друге подружжя П., яке закінчилося невдачею. Йдучи від першої дружини, він винуватив її в усьому, вона бо його не розуміла і постійно нарікала. Терапія ж видобула на поверхню його глибоку нехіть, яку він відчував до жінок узагалі, і допомогла цей стан подолати. Мама П. померла, коли він був дитиною; в його підсвідомості застрягло переконання, що зродилося тоді: «Мама мене покинула, вона мене зрадила, жінкам вірити не можна». Цей неусвідомлений гнів П., перенесений на жінок, раз по раз чинив так, що він захищався від їхньої близькості. Щоразу, коли він підходив до дружини з любов’ю, у ньому пробуджувався гнів і пожирав усю ніжність. Чи знав сам П., звідкіля береться його гнів? Допіру під час терапії він усвідомив, що злість, яку він відчував до А., мала небагато спільного з її поведінкою, зате була наслідком емоційних ран, яких він зазнав після ранньої смерті матері. Такі повторювані атаки гніву зі сталим мотивом, закорінені в переживанні з дитинства (серйозній втраті або зловживанні), зовсім не є рідкістю.

У наші часи більше подружжів розпадаються через мовчання і пасивність, ніж через насильство. 

У наші часи більше подружжів розпадаються через мовчання і пасивність, ніж через насильство. П. усвідомив завдяки терапії також і те, що гнів щодо своєї дружини він виражав прихованим, пасивним способом; коли утримувався або щось його утримувало від того, щоби прямо висловитися, він утікав у мовчанку, сарказм, нарікання і кепські жарти, несвідомо готуючи грунт для наступної втрати свого життя. Своїм холодом і придушеною ворожістю він спромігся сповнити неусвідомлену помсту, жертвою якої стала його дружина. «Я мушу знати, чому ти гніваєшся, — наполягала А., — не знаю, з якого боку підійти до твоєї мовчанки. Я не вмію читати думок!» 

Скидається на те, що подружжя у пересічних чоловікові й жінці викликає більше гніву, ніж вплутання у будь-яку іншу суспільну ситуацію. Конфіденційні нотатки терапевтів повні інформації про побиття жінок, дітей, ба навіть і чоловіків. Незалежно від ступеню такого насильства, а також психічних і фізичних зловживань у сім’ях, багатьом жінкам і чималій частині чоловіків вдається стримувати гнів, придушуючи його. Контролюючи свій гнів придушуванням, вони доходять зрештою до стану, в якому їхні справжні почуття непомітні не тільки для зовнішніх спостерігачів, але й для партнерів, а також і для них самих. Вони тоді свідомо роблять вигляд, ніби все у них якнайкраще, бо в іншому разі динаміка ситуації допровадила би до різкого вибуху. Однак стається так, що одного дня до такого вибуху справи доходять: слово за словом на якусь неважливу тему переростають у гостру суперечку, здатну захитати зв’язок або навіть розбити його. Рани і нерозв’язані конфлікти з минулого випливають із глибини підсвідомості на поверхню — і спалахує війна.

Вони тоді свідомо роблять вигляд, ніби все у них якнайкраще, бо в іншому разі динаміка ситуації допровадила би до різкого вибуху. 

Інколи партнери, які втрачають порозуміння, не приховують стану, до якого дійшли; одні розстаються, відмовляючись на майбутнє від ідеї пов’язати своє життя з будь-ким, інші шукають собі нове товариство і зав’язують романи, аби покарати чоловіка/дружину або переконатися, що вони ще можуть бути коханими. Жінка з наведеної вище історії, шукаючи когось, хто цінував і любив би її більше, ніж її чоловік, емоційно і фізично зв’язалася з колегою з праці, який заодно був її довіреним приятелем. Цей чоловік запевняв, що хоче розлучитися з дружино, яку недавно покинув, обіцяв це зробити; однак за рік пристрасного роману вирішив, що повертається назад, до жінки й дітей. Зневірившись і впавши в розпач, А. тоді пошкодувала, що не залишилася з П. і не взялася до труду виправити їхній зв’язок. 

У деяких зв’язках партнери, безпорадні перед взаємно виявленим гнівом, відстороняються у зв’язку, водночас провадячи (і ще рішучіше, ніж раніше) боротьбу за владу в ньому. Кожен із партнерів чатує на помилку іншого, намагаючись здобути над ним перевагу, і жоден не бажає помічати потреби іншої сторони, не збирається її шанувати ані бачити в ній неповторну особистість зі своїми рисами і прагненнями. Вони зберігають дистанцію, живучи від однієї суперечки до іншої, і жоден з них не припускає такої можливості, що йде помилковим шляхом. Зазвичай на манівці сходять обоє, однак кожному з них важко це визнати, оскільки вони побоюються, що тим самим визнали би, ніби партнер правий. Така позиція — безплідна. Інколи такі партнери роками терплять своє подружжя, сподіваючись, що зрештою щось у ньому зміниться на краще. Однак цього не може статися, доки вони провадять свою тиху війну, яка неминуче приносить у наслідок розпад зв’язку.

 
Пітер М. Келлесіс, deon.pl

Джерело:   КРЕДО 

13.04.2014р. Б. / Неділя Квітна. Вхід Господній у Єрусалим

Коротка історія

Празник торжественного в'їзду Ісуса Христа до Єрусалима належить до найдавніших празників у Східній Церкві. Свідчення про його святкування сягають III століття. Святкування цього празника почалося в Єрусалимі і невдовзі стало празником усієї Східної Церкви.

Сильвія Аквітанська у щоденнику свого паломництва святими місцями детально описує, як відбувався цей празник у Єрусалимі в IV столітті. Там читаємо, що вірні Єрусалима щорічно намагалися наново переживати подію Христового в'їзду до Єрусалима так, як вона відбулася перший раз. У Квітну неділю, після ранішніх відправ у храмі Божого Гробу, вірні збиралися близько першої години пополудні на Оливній Горі коло церкви Христового Вознесення. Сюди приходив єпископ з дияконами, і коли збирався народ, співа­ли різні гімни і псалми та читали зі святого Євангелія про подію Христового в'їзду до Єрусалима. Приблизно через дві години, коли вже всі зійшлися, починався величавий похід-процесія в сторону Єруса­лима. Під час процесії і старші, й діти, несучи пальмові чи оливкові галузки співали гімни і псалми, що закінчувалися окликами: "Благословен, хто йде в ім'я Господнє". Похід замикав єпископ із своїми поміч­никами. І він, подібно як Христос, їхав на осляті. Процесія ішла через місто аж до храму Божого Гробу. Торжество закінчувалося відправою вечірні.

У VII сторіччі різні церковні письменники, наприклад, Андрій Критський, Косма Маюмський, Йоан Дамаскин, Теодор і Йосиф Студити, уклали стихири й канони на цей празник. Квітна неділя, хоча належить до великих Господських празників, не має ані перед­- ані попразденства в церковній службі, бо її святкують у часі посту.

У VI-VІІ століттях цей празник перейшов до Західної Церкви під назвою Пальмової неділі. У цей день на Заході практикували організовувати процесії з пальмовими віттями. Посвячені пальми зберігають аж до Попільної середи наступного року. Тоді їх спа­люють і попелом посипають в середу голови на знак покути.

Квітна неділя в наших богослужбових книгах має такі назви: "неділя Ваїй", Цвітна, Цвітоносна і Цвітоносія", а в народі ще: "неділя Шуткова, Вербна чи Вербниця". Усі ті назви пов'язані із звичаєм благословляти й роздавати того дня в церкві пальмові чи оливкові галузки. Через брак пальмового чи оливкового віття в нашій країні ми маємо прадавній звичай використовувати гілки лози чи верби, бо вони навесні найшвидше розвиваються.

Про ікону

Тріумфальний в'їзд Ісуса Христа в Єрусалим — це велике торжество, в якому народ виявляє спонтанну радість і прославляє Господа Бога. Христові учні та народ вітали Христа з нагоди Його божественної перемоги над смертю — воскресіння Лазаря (Йо. 12, 17). Вони славили Бога також за всі бачені ними Його чуда (Лк. 19, 39).

У цей урочистий момент, всіма оспівуваний та прославлюваний, Христос тримається скромно: так Він поводився завжди і цього навчав інших (Мт. 11, 27-30). Він їде на скромному осляті, як це про­рокував пророк Захарія (9, 9).

Ікона передає зворушення народу, який стрічає Христа з пальмами та оспівує Його. Де­які стелять перед Ним, як вияв пошани, свою верхню одежу, інші зрізають пальмові гілки, щоб простелити їх перед Христом (Мт. 21, 8). Часом, щоб не розбивати композицію, люди на деревах та біля Христа зображуються дуже зменшеними.

Урочистість цієї процесії досягнула вершини, коли народ оспівував Христа як царя Ізраїля і сина Давида, який приходить в ім'я Боже. Вони вигукували «Осанна на висоті» (Мр. 11, 8-10; Мт. 21, 8-9). Це було явним ви­знанням Христа як обіцяного Божого Месії і обурило фарисеїв. Вони наказували Йому стримати ці вигуки. На це Христос відповів, що коли замовкнуть люди, то кричатиме каміння (Лк. 19, 40), тобто що це — незрушима Божа воля.

Був і сумний момент в цій урочистій процесії: Христос затримався й заплакав над Єрусалимом. Він бачив, яка руїна чекає його за те, що не зрозумів і не прийняв Божого Месії (Лк. 19, 44).

Джерела: http://ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

13.04.2014р. Б. / Вербна неділя

Великий Тиждень, який східна традиція ще називає Страсним, розпочинається Вербною неділею. Багатьма мовами світу вона називається Пальмовою – з огляду на гілки пальм, що їх стелили на дорогу під час в’їзду Господа Ісуса в Єрусалим. Однак на слов’янських територіях, де пальми не ростуть, а весна настає з цвітіння верб, і їхні гілки прийнялося святити, назва свята змінилася: білоруське Вербніца, болгарське Цветніца, сербське Цвети, словацьке Квітна неділя (в деяких місцевостях України Вербну називають саме так).

 

Літургія цього дня згадує урочистий в’їзд Христа в Єрусалим, який знаменував собою безпосереднє наближення Його Страстей і хресної смерті. Люди, які Його вітали, кидали на дорогу плащі та зелені галузки, вигукуючи: «Осанна Синові Давида!» Урочистий в’їзд Ісуса в Єрусалим описаний в усіх чотирьох Євангеліях, отже, цій події всі вони надають особливого значення. 

Літургія Вербної неділі «розіп’ята» між радісним моментом процесії з пальмами і читанням із Євангелія про Страсті Господні. Таким чином Церква підкреслює, що тріумф Христа і Його Жертва завжди нерозривно пов’язані. 

Урочистіша, ніж звично, процесія на початок Євхаристії має свою багатовікову традицію. В Єрусалимі вже у IV ст. патріарх сідав на ослицю і в’їжджав на ній на Оливну гору, оточений віруючими. На Заході подібна практика прийнялася в V-VI ст. Звичай освячення пальм введено в літургію аж в ХІ ст. До реформи 1955 р. існував звичай, що служитель виходив у день Вербної неділі перед храм, а двері святині зачиняли. Священик тричі стукав хрестом, тоді брама відчинялася, і священик з учасниками процесії входили всередину храму, аби відправити св.Месу. Цей символ мав нагадати вірним, що зачинене небо відкрилося нам завдяки заслузі хресної смерті Христа.

Сьогодні священик на літургію Вербної неділі вдягає не фіолетові шати, як колись, а червоні. Процесія має тріумфальний характер. Христос входить до свого міста як Цар і Господь, приймає спонтанне прославлення мешканців. Цим Церква хоче сказати, що як за кілька днів Христос Господь зазнає жорстокої смерті, то все одно ніхто не позбавить Його царської величі і права на панування. Царську гідність Христа Господа підкреслюють антифони й пісні, співані під час процесії. 

В ХІ ст. з’явився звичай освячення пальм (вербових гілок, квітучих галузок тощо). Вірні зберігають їх цілий рік, щоби потім спалити їх на попіл для посипання голів у Попільну Середу. Процесія з вербами (пальмами) є, з одного боку, пам’яткою про давню історичну подію, а з іншого – нашими кроками разом із Христом до жертви, якою сьогодні є св.Меса. Проголошуючи Христа Царем, ми тим самим погоджуємося з тим, що наша дорога до Отця завжди пролягає через хрест. 

Джерело:   КРЕДО