14 Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг,
15 каже: “Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду.
16 Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.”
17 “Роде невірний та розбещений”, – відповів Ісус, – “доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!”
18 Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті.
19 Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: “Чому ми не могли його вигнати?”
20 Ісус сказав їм: “Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли
матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися
звідси туди – і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого.
21 А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.”
22 Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: “Син Чоловічий має бути виданий у руки людям,
23 і вони його уб’ють, але третього дня він воскресне.” І вони тяжко зажурились.
(Мт.17,14-23)
Євангелія не є біографіями Ісуса Христа у вузькому значенні, вони не
мають на меті детально і послідовно передати нам історію земного життя
Спасителя. Ціль євангелістів – донести до читачів, ким є Ісус з Назарету
(пор. Ів. 20,31). Тому автори євангелій часто не дотримуються
хронології подій та чудес, які чинив Христос, чи повчань, які Господь
виголошував. Так, для прикладу, в синоптичних
[1]
євангеліях можна виділити загальну схему діянь Ісуса, щодо території: 1
– в Галилеї, 2 – на північ від Галилеї (поганська територія), 3 – по
дорозі до Єрусалиму, 4 – в Єрусалимі. А Іван Богослов подає кілька
відвідин Ісусом Єрусалиму.
Подія, про яку розповідає сьогоднішній уривок, сталася після
переображення Ісуса на горі. Євангелисти Марко (9,14-29) та Лука
(9,37-42) це чудесне оздоровлення юнака теж розповідають саме після
події переображення. Тому більшість екзегетів притримуються думки, що
тут історична послідовність збережена детально: Ісус повертається з гори
і стикається з проблемою, з якою не змогли справитись його учні.
- Короткий синоптичний аналіз
Якщо ми порівняємо сьогоднішню розповідь про оздоровлення юнака (Мт.
17,14-18) до паралельних місць в інших євангеліях (Мк. 9,14-29 та Лк.
9,37-42), то відразу помітимо, що наш уривок дещо коротший, ніж Луки і
майже втричі коротший, ніж Марка.
Матей подає тільки основу історії, опускаючи такі подробиці, як
суперечка учнів з книжниками (Мк. 9,14-16), опис симптомів одержимості
хлопчика (Мк. 9,18), довгий уривок розмови з батьком до зцілення (Мк.
9,20-24) та опис самого екзорцизму (Мк. 9,25-28).
Крім того, навіть не вдаючись в аналіз грецького тексту, а з самого
перекладу можемо зауважити також відмінності в деталях, як, наприклад,
різне звертання батька до Ісуса, різне визначення хвороби та ін.
Відрізняється також у Мт. 17,19-21 і Мк. 9,28-29 розмова учнів з Ісусом на самоті. Євангелист Лука взагалі опускає цей момент.
Виникає запитання: чому існують ці різниці в євангеліях?
Щоб дати відповідь на це запитання, мусимо зауважити такі речі:
- головним автором Святого Письма є Бог;
- всі тексти Святого Письма є Словом Божим, яке записали люди під
натхненням Святого Духа;
- Бог вибрав певних людей, яких називаємо священнописцями, і діяв у них і
через них так, що вони записали тільки те, що хотів Господь Бог;
- водночас Господь Бог не позбавляв священнописців їхньої волі, не
«диктував» їм текст, а давав можливість проявити свої таланти і
здібності, тому їх можемо назвати справжніми авторами;
- кожен з священнописців писав свої книги до конкретних людей чи спільнот
певної епохи, певних обставин, доносячи до них об’явлену Богом правду.
Виходячи з вищесказаного, можемо зрозуміти, що причинами відмінностей
в описі тих самих подій можуть бути різні здібності авторів, їхній
характер, виховання, освіта, професія, оточення, історичні обставини…
Але головною причиною є те, яку саме об’явлену Богом правду вони хотіли
донести читачам: своїм і нам.
Так євангелист Матей звертає увагу на малу віру учнів Ісуса; Марко –
на малу віру батька хлопчини; Лука ж більше відмічає христологічний
аспект, зауважуючи, що «всі були захоплені величчю Божою» (9,43).
Читаючи кожен з варіантів розповіді, ми можемо споглянути на суть події,
наче з висоти пташиного польоту, або насолодитися деталями; можемо
поставити себе на місце учнів Христових, намагаючись «чинити добрі
вчинки» з не надто вдалими результатами, чи на місце батька, випрошуючи у
Бога певних ласк, а чи на місце людей, які бачать «дивні діла Божі» і
славлять Господа.
Основна увага в сьогоднішньому читанні звертається на важливість
віри. На даному етапі загальної розповіді євангелія, коли Ісус
розпочинає шлях до Єрусалиму, тема віри, зокрема віри учнів, які ідуть
за Ним, має особливе значення.
Читання 10-ї неділі після Зіслання Святого Духа (Мт. 17,14-23)
складається з двох уривків: вилікування біснуватого з наступною наукою
про віру (17,14-21) та передвіщення страстей (17,22-23).
Для кращого засвоєння можна поділити розповідь наступним чином:
Перший уривок:
А. Зцілення (17,14-18):
1) чоловік благає Ісуса за свого сина:
а) прохання (14-15а);
б) хвороба і симптоми (15б-в);
2) невдача учнів (16);
3) відповідь Ісуса (17);
4) зцілення (18).
Б. Подальше обговорення (17,19-21):
1) питання учнів (19);
2) відповідь Ісуса (20-21).
Другий уривок:
А. Звістка про передання в руки людей (22).
Б. Оповіщення про смерть і воскресіння Ісуса (23а-б).
В. Реакція учнів (23 в).
За формою перший уривок є сумішшю розповіді про зцілення (якій в
порівнянні з іншими бракує реакції людей або христологічного висновку)
та навчання про віру з апофегмою. На думку деяких екзегетів, Матей
використовує розповідь про оздоровлення лише як вступ чи рамку для науки
про віру, а саме для повчальної сентенції Ісуса: «Коли матимете віру,
як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди – і вона
перенесеться».
14-15. Чоловік, який звертається до Ісуса про допомогу, є людиною
віри. Він не просто приходить до Нього, а «припадає Йому до ніг».
Грецька фраза γονυπετων αυτον буквально означає «став перед Ним на
коліна». В євангелії від Матея це єдиний раз, коли в такий спосіб
вшановують Ісуса. Ще раз це слово вживається у Мт. 27,29, але вже як
насмішка. Крім того чоловік звертається до Ісуса «Господи» (гр. κυριε).
Наступне слово «змилуйся» (гр. ελεησον) занурює нас у літургійну
атмосферу. Адже саме ці слова «Господи, помилуй» (гр. κυριε ελεησον –
киріє елеісон) незчисленну кількість разів ми повторюємо на
богослужіннях, як клич до Бога в будь-якій потребі, з будь-яким
проханням.
«Причинний» (гр. σεληνιαζεται) буквально «вражений місяцем»,
«лунатик». У Мт. 4,24 це слово перекладене, як «сновида». Згідно думки
багатьох екзегетів, тут не йде мова про «лунатизм», а радше про форму
епілепсії, загострення та приступи якої пов’язувались з фазами місяця.
Щоб підкреслити стан хлопчика, Матей додає κακως πασχει «тяжко
страждає», «сильно мучиться».
16. Чоловік розказує, що він приводив сина до учнів Ісуса (дев’ятьох,
які не були на переображенні), але вони ουκ ηδυνηθησαν «не
спромоглися», «не були здатними» зцілити його. Неспроможність учнів
ставить під сумнів силу Господа, адже це Він дарував їм владу творити
чуда (Мт. 10,1 і 8). Та в Ісуса немає проблем з екзорцизмом.
17. Звернення Ісуса «роде невірний та розбещений» адресоване не
стільки чоловіку, який, як виглядає, вірить в силу Ісуса, і не учням, а
невіруючому натовпу, який вірогідно згрішився, побачивши безсилля
апостолів. Ісус у стилі пророків ставить подвійне риторичне питання
«доки ще», «як довго» (пор. Чис. 14,11; Прип. 1,22; Вих. 16,28). В цих
словах відчувається певне розчарування від учнів, які ще отримають докір
у 20 вірші, а ще більше розчарування від твердосердя людей.
Іван Золотоустий вважає, що словами «доки буду з вами», Ісус «показує, що для Нього смерть жадана і переселення звідси становить предмет бажання, і що Йому не розпинатися важко, а жити з ними» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 57,3).
18. Виходячи з граматики, неможливо визначити, хто є об’єктом
Ісусової погрози (наказу): хлопчик чи біс. Євтимій Зігабен пояснює так: «Наказав обом: біснуватому – бути при здоровому розумі, а демону – відійти» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 17).
Наказ Ісуса приводить до негайного зцілення хлопця. Цей вірш
відрізняється прямотою і лаконічністю, хоч складається з трьох частин і
має трьох дійових осіб: Ісуса, біса і хлопця.
19. Учні вибирають момент і на самоті (гр. κατ ιδιαν) підходять
питатись Ісуса, чому вони не змогли вигнати біса. Це вказує на їхнє
занепокоєння. Вони здивовані своєю неспроможністю, адже справді Господь
дав їм владу над нечистими духами (10,1 і 8) і, безсумнівно, вони вже
виганяли бісів (пор. Лк. 10,17). Може вони щось зробили не так, як
треба?
20. Пряма і проста відповідь Ісуса: «Через вашу малу віру». Можливо,
що їхню впевненість підірвали особливо сильні прояви хвороби хлопця або
великий натовп, або відсутність Учителя чи апостолів Петра, Якова та
Івана. Як наслідок – вони не змогли прогнати біса. «Мала віра» хоч і не
повна відсутність віри, але наслідки, як читаємо у посланні Якова,
практично ті самі: «Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання;
бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і
коливає на всі боки вітер. Така людина нехай собі не уявляє, що прийме
щось від Господа; – людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх
дорогах» (Як. 1,6-8).
Євтимій Зігабен так пояснює, чому Ісус «наодинці засуджує невіру учнів»: «Отже,
мудро перед багатьма засуджує невіру багатьох, а наодинці – невіру
Своїх; і не слід було перед юрбою осоромлювати вчителів всесвіту» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 17).
Формула «істинно кажу вам» вказує на авторитет і важливість подальших
висловів. «Віра, як зерно гірчиці» – символ найменшої величини. Але це
не є «мала віра» з першої половини 20-го вірша. Подібно як насіння, що
може стати деревом, навіть така невелика кількість віри має необмежений
потенціал і Божою силою робить все можливим..
«Скажеш: де вони [апостоли] зрушили з місця гору? Я
скажу, що вони зробили набагато більше: воскресили тисячі померлих.
Воістину, не стільки потрібно сили, щоб пересунути гору, скільки, щоб
вигнати з тіла смерть. Кажуть, втім, що після них жили святі набагато
менші за них, але які пересували гори, коли була потреба. Звідси
очевидно, що і апостоли могли б перенести, якби тільки потрібно було,
але так як тоді не було потреби, то не слід і звинувачувати їх. Та й
Господь не сказав: пересунеться неодмінно, але: можете пересунути. А
якщо вони не переставляли гір, то не тому, що не могли (інакше як же
могли вони здійснювати більш важливі дива), але тому, що не хотіли; а не
хотіли тому, що не було потреби; а можливо і це траплялося, але ніде не
згадується, оскільки не всі чуда описані. До того ж вони тоді ще були
не стільки досконалі. Чому? Невже не мали такої віри? Не мали; вони не
завжди були однаково досконалі. Так Петро то називається блаженним, то
картається; і інші отримують від Христа закид у нерозумінні, коли не
зрозуміли слова про закваску» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 57,3).
«Горою можна назвати і диявола за висоту його зарозумілості, якого святі легко віддаляють від себе, коли бажають» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 17).
«А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» Святий Іван Золотоустий так коментує цей вірш: «Чи бачиш, як і апостолам вже говорить про піст?
…Той,
хто молиться, як належить, і притому постить, небагато потребує, а хто
потребує трохи, той не буде грошолюбний, а хто не грошолюбний, той
любить подавати і милостиню. Хто поститься, той стає легким і
окриляється, і з бадьорим духом молиться, вгашає злі пожадливості,
умилостивлює Бога і гамує гордовитий свій дух. Тому-то й апостоли майже
завжди постили. Хто молиться з постом, той має два крила, легші за
вітер. Такий не дрімає, не говорить багато, чи не позіхає і не
розслабляється на молитві, як то з багатьма буває, але він швидший за
вогонь і вищий за землю; тому-то такий особливо є ворогом і воїном проти
демонів, так як немає сильніше людини, ніж та, що щиро молиться . Коли ж
жінка могла схилити жорстокого начальника, який ні Бога не боявся, ні
людей не соромився, – то тим більше може схилити Бога той, хто невпинно
предстоїть перед Ним, приборкує живіт і відкидає втіхи» (Іван Золотоустий, Бесіди на книгу Матея, 57,4).
22-23. Це друге провіщення страждань підтримує напруження, створене
першим сповіщенням (16,21-23) та орієнтує другу половину євангелія до
центральних подій в служінні Ісуса, які стануться в Єрусалимі.
Хоча Ісус говорить не лишень про смерть, але й про воскресіння, та в той час ці слова були понад розумінням апостолів. «Не цілком
розуміли, але про смерть Його знали, оскільки досить часто чули про
неї, і через неї сильно засмучувалися. Про воскресіння ж, хоча також
часто чули, проте не могли зрозуміти, що це за воскресіння. Марко каже
(9,10) між іншим, що вони питали один одного, що означає воскреснути з
мертвих. Вони припускали, що це – якась притча» (Євтимій Зігабен, Тлумачення євангелія від Матея, част. 2, розділ 17).
Слова Ісуса нагадують учням та читачам, що вони мають бути готові
слідувати за Христом крок-у-крок, залишаючись вірними своєму покликанню.
о. Захар Михасюта
