25.10.2014р. Б. / Слово Митрополита Львівського напередодні виборів до Верховної Ради України

Слово Митрополита Львівського
напередодні виборів до Верховної Ради України

Всесвітлішим, всечеснішим, преподобним отцям, ченцям та черницям, дорогим та достойним мирянам та всім людям доброї волі Львівської Архиєпархії

Слава Ісусу Христу!
Достойні сестри і брати,

в неділю 26 жовтня проводитимуться чергові парламентські вибори. Український народ неодноразово обирав кандидатів на цей важливий уряд. Як знаємо з минулого, часто піднімалося питання про підкуп виборців. Майже рік тому наш народ провів революцію гідності, яка переросла у тривале протистояння між добром і злом за правдиву волю та незалежність. Цей здвиг народу виринув як крик душі на зло яке прийшло до влади несправедливим чином. Сьогодні знову чуємо свідчення про підкуп виборців. Нас знову бажають загнати у глухий кут, поставити на коліна.

За продаж голосів, за пасивність і злочинну позицію «моя хата з краю» після виборів Україна платить найвищу ціну - втратою значної частини своїх земель, кров'ю та каліцтвом багатьох тисяч своїх синів і дочок, слізьми батьків, дружин та дітей-сиріт, скаліченими долями, поруйнованими містами і селами, падінням добробуту усіх без винятку її громадян.

Не будь байдужим мій народе до своєї долі, до долі своїх дітей, до жертви Небесної Сотні та багатотисячних жертв наших братів і сестер, які в минулому та сьогодні жертвують своє життя за краще майбутнє українського народу. Продаж свого голосу є найвищим злочином супроти свого народу і незміримим гріхом проти Бога, оскільки дає можливість отримати владу людям з нечистими, а подекуди й злочинними намірами.

Церква стоїть осторонь політичної боротьби, однак Церква не може мовчати коли зневажається свобідний вибір людини. Закликаю усіх людей доброї волі, не бути інертними, прийти на вибори та чесно, без підкупу чи якоїсь прив'язаності проголосувати згідно голосу свого сумління. Навіть якщо виборець не має наміру підтримувати жодну партію чи кандидата його обов'язком перед Богом і народом є прийти на дільницю і кинути в урну проголосований за чи проти когось бюлетень.

Ключовим тут має бути усвідомлення, що «кесареві необхідно віддати кесареве» або іншими словами, якщо «кесар» надрукував для тебе бюлетень, то ти зобов'язаний прийти, забрати його від члена виборчої дільниці і повернути назад кесарю у виборчу урну. А вже яку позначку ставити чи не ставити це є особиста воля і переконання кожного членна суспільства. Закликаю християн просити Господа в молитві, щоб просвітив кожного українця у виборі кандидатів до парламенту.

Сьогодні маємо переосмислити важливість виховувати в українському суспільстві, а в першу чергу серед молоді політиків нової генерації, визначальною рисою яких стане чесність та порядність, а мотивацією для політичної праці - добро української нації. Українці повинні усвідомити, що зміна мислення політика і урядовця відбувається надзвичайно повільно і тому суспільство повинне стимулювати його до переродження своєю постійною увагою та контролем після завершення цих виборів і увесь час до наступних. Також необхідно усвідомити, що симпатії і голоси українців розподіляться поміж різними партіями чи кандидатами, але це в жодному разі не може нас роз'єднувати чи розсварювати. І нарешті ми повинні прийти до найвищого усвідомлення, що в цей час лихоліття будь-які сварки чи роз'єднаність, пасивність, байдужість, чи зневіра чинять нас винними у смерті тих тисяч патріотів, які віддали своє життя за волю і незалежність України, такі вчинки ставлять нас поряд із злочинцями, які нищили і нищать Україну, а на наші руки зливають кров невинних мучеників.

Український народ не може бути байдужим також» після виборів, не можна дозволяти політикам та урядовцям дбати про свої інтереси, а не інтереси народу який їх саме для цього обирає.

Прошу вірних миттєво присікати будь-які спроби агітації чи участі духовенства у політичній боротьбі між окремими кандидатами чи політичними партіями.

Звертаюсь до політиків та урядовців із пересторогою про їхню відповідальність перед судом історії та Богом за долю Держави та української нації. Церква не має права мовчати на зло, яке чиниться можновладцями над її народом.

Закликаю усіх вас, любі сестри й брати, до постійної молитви, до посту, не переставаймо благати Всевишнього за наш народ, а Він, бачачи нашу ревність, благословить миром та доброю долею.

Пресвята Богородице, уповання наше, безнастанно заступайся у Господа за усіх нас.

З молитвою та Архиєрейським благословенням,

+ ІГОР
Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ

Джерела:   прес-служба Львівської Архиєпархії

Воїни Христа Царя

25.10.2014р. Б. / Папа збирається долати перешкоди між католиками і православними

«Невдовзі поїду до Туреччини, щоб зустрітися з Патріархом Варфоломієм, сподіваючись долати перешкоди, які ще досі розділяють нас із православними». Такими побажаннями поділився Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 24 жовтня 2014 р., учасників екуменічного паломництва. Його організувала американська фундація «Orientale Lumen Foundation» (Фундація Світло Сходу), а одним із етапів були відвідини Рима.

 

«Кожне християнське паломництво, — зазначив Святіший Отець, — це не лише географічний маршрут, але насамперед нагода пройти шляхом внутрішнього оновлення, щоб дедалі більше наближуватися до Господа Ісуса, який є початком віри й провадить до її звершення. Ці виміри також становлять суттєві елементи, необхіді для того, щоб іти шляхом, який веде до примирення та повного сопричастя між усіма віруючими в Христа. Де немає готовності до внутрішнього оновлення та шукання якомога більшої вірності Христові та Його волі, там немає справжнього екуменічного діалогу». 

В контексті того, що паломники під час цієї прощі особливим чином спогадують святих Йоана ХХІІІ та Йоана Павла ІІ, Папа Франциск сказав: їхній приклад важливий також і для нас, адже вони «завжди гаряче прагнули єдності християн». Як приклад, Святіший Отець згадав, що святий Йоан ХХІІІ вказував на єдність між християнами як на один із пріоритетів скликаного ним ІІ Ватиканського Собору, а святий Йоан Павло ІІ дав важливий поштовх екуменічним старанням Католицької Церкви своєю енциклікою «Щоб усі були одно». 

Зауваживши, що наступний етап цієї прощі — відвідини патріаршого осідку в древньому Константинополі та зустріч із патріархом Варфоломієм І, Папа попросив паломників передати йому щирі братерські вітання. «Як знаєте, — додав він, — також і я готуюся в листопаді здійснити візит до Вселенського Патріархату, у відповідь на запрошення Патріарха Варфоломія. Візит Єпископа Рима до Вселенського Патріархату й чергова зустріч між Патріархом Вартоломеєм і мною будуть знаком глибоких зв’язків, які поєднують Римський та Константинопольський осідки, як також знаком прагнення подолати в любові та істині перешкоди, які ще досі нас розділяють». 

За матеріалами: Радіо Ватикану

Фото: orientale-lumen.blogspot.com

Джерело:    КРЕДО 

24.10.2014р. Б. / «Продавши свій голос, ви вчините моральний злочин проти власної держави»

Наближаються Вибори до Верховної Ради України. Таких виборів Україна ще не знала. Від них залежить майбутнє не лише України, а і Європи.

 

Про це заявив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав під час прес-конференції 23 жовтня  року у Львові в рамках Зустрічі східних католицьких ієрархів Європи, яка цього року присвячена 25-річчю виходу УГКЦ з підпілля. 

Верховний Архиєпископ УГКЦ підкреслив, що кожен громадянин України повинен скористатися правом свого голосу, щоб «сказати правду». «Пильно приглядайтеся до кандидатів у депутати до Верховної Ради! Кандидат має бути стійким і твердим в основах християнської моралі завжди, а не тільки під час виборчих перегонів», – закликав він. 

Блаженніший Святослав пригадав, що УГКЦ ніколи не брала участь в політичній агітації і суворо карала священнослужителів за таке. «Однак ми завжди заохочуємо наших вірних робити правильний вибір. Адже багато є таких, які обіцяють золоті гори, але не здатні зробити те, про що говорять», – продовжив він. 

Блаженніший Святослав застеріг від корупції під час виборів: «Продавши свій голос, ви вчините моральний злочин проти власної держави». 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:    КРЕДО 

24.10.2014р. Б. / «Відродження УГКЦ – це історичний факт, реалізований Божим Провидінням», - владика Дімітріос (Салахас) з Греції

Східні Православні Церкви були б набагато дальші від Рима, якби не Східні Католицькі Церкви, які є викликом для екуменізму. Однак дорога до єдності ще дуже довга. Наші Східні Католицькі Церкви мусять пройти цей шлях з волі Христа і під проводом Святішого Отця та власної ієрархії. Поки не буде повністю досягнуто єдності, як того бажає Христос для своєї Церкви, Східним Католицьким Церквам належать права і обов’язки, що випливають із сопричастя.

Таку думку висловив Дімітріос (Салахас), Апостольський екзарх для католиків східного обряду в Греції, під час своєї доповіді на тему «Місія і роль Східних католицьких Церков в екуменічному діалозі: перешкода чи нагода до об’єднання», яку він виголосив на щорічній Зустрічі східних католицьких ієрархів Європи, присвяченій 25-річчю виходу УГКЦ з підпілля, що відбувається цими днями у Львові.

Владика Дімітріос вважає, що поки не буде повністю досягнуто єдності, екуменічні зусилля у різних країнах у відносинах з Православними Церквами становлять пріоритетний і незворотний вимір ідентичності Східних Католицьких Церков. «Поки не буде повністю досягнуто єдності, як того бажає Христос для своєї Церкви, Східні Католицькі Церкви повинні докладати максимум зусиль до нової євангелізації, щоб світ увірував (Ів. 17, 21). Через проповідування Євангелія всім народам Східні Католицькі Церкви покликані йти назустріч тим викликам, які походять з розколу. Ці Церкви повинні бути активними учасниками діалогу правди й любові, що його Католицька Церква активно провадить із Православними Церквами, а також пропагувати різноманітні ініціативи, у яких могли б брати учать православні брати (наприклад, спрямовані на оборону моральних принципів щодо подружжя і сім’ї, діл милосердя, соціальну справедливість, захист життя, гідності і основних прав людини, пропагування миру), особливо звертати увагу на масову еміграцію», – вважає він.

За словами доповідача, 25-та річниця виходу УГКЦ з підпілля – це нагода для вияву вдячності Божому Провидінню. «Відродження УГКЦ – це історичний факт, реалізований Божим Провидінням. Без сумніву, гаряче бажання піднесення гідності УГКЦ з верховноархиєпископської до патріаршої Церкви є цілком законне і відповідне до Другого Ватиканського Собору. В очікуванні такої бажаної події УГКЦ покликана у своєму теперішньому канонічному статусі робити все можливе, щоб краще відповідати на вимоги внутрішнього оновлення та здійснення екуменічного покликання, незважаючи на всім нам відомі труднощі і перешкоди», – вважає Апостольський екзарх для католиків східного обряду в Греції.

 Додамо, що відкрив перше робоче засідання Зустрічі Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. Також із вітальними словами з нагоди 25-річчя легалізації УГКЦ виступили Апостольський нунцій в Україні Томас Едвард Галліксон та Архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав Мокшицький.

Джерела:   Департамент інформації УГКЦ

 

Воїни Христа Царя

24.10.2014р. Б. / УГКЦ стоїть перед загрозою ліквідації екзархату в Криму

УГКЦ уперше за свою історію з часів виходу з підпілля стоїть перед викликом ліквідації свого Кримського екзархату. Влада Криму видала закон, за яким усі релігійні організації мають пройти процес перереєстрації до кінця 2014 року. Немає гарантії, що такий процес потвердить право на існування УГКЦ на цих теренах. 

Це заявив Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, під час прес-конференції 23 жовтня у Львові в рамках Зустрічі східних католицьких ієрархів Європи, яка цього року присвячена 25-річчю виходу УГКЦ з підпілля. 

На території Криму існують п’ять греко-католицьких парафій: в Євпаторії, Сімферополі, Севастополі, Ялті, Керчі. Як відомо, греко-католицькі священики під час анексії Криму були заарештовані і навіть на певний час покидали цю територію. Однак у Євпаторії досі душпастирює священик, а на інші парафії приїздять священики щотри місяці. Бо, за чинними там законами Російської Федерації, душпастирі можуть служити на півострові легально лише три місяці. 

Щодо ситуації УГКЦ в зоні АТО, яка відповідає території Донецького екзархату, то нині в Донецьку є два священики, які отримали право на легальне служіння там від терористів. У дев’ятьох інших містах екзархату відбуваються богослужіння в неділю і свята. «Екзарх Донецький владика Степан змушений був на певний час покинути територію екзархату, бо його житло захопили бойовики, рівно ж як і монастир сестер служебниць Усіх святих українського народу в Донецьку», – сказав він. 

«Прошу помолитися за тих священиків, які зараз там перебувають, бо вони ризикують життям. Крім цього, наша увага тепер звернена і на допомогу біженцям із Харківського, Донецького та Одеського екзархатів. У цьому напрямку ми співпрацюємо із БФ «Карітас», – розповів Патріарх УГКЦ. 

Нагадаємо, Всеукраїнська рада Церков вважає, що віруючі у Криму, особливо громадяни України, постали під загрозою заборони звершувати богослужіння та релігійну діяльність. 

За матеріалами: Департамент інформації УГКЦ 

Джерело:    КРЕДО 

23.10.2014р. Б. / Патріарх Філарет: РПЦ намагається посварити УПЦ КП із УГКЦ

Російська Православна Церква прагне посварити Українську Греко-Католицьку Церкву і Українську Православну Церкву Київського патрірахату, аби полегшити справу підкорення нашої держави.

 Про це заявив журналістам Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет після Літургії з нагоди дня інтронізації.

"Все іде від Москви. Москва хоче посварити Українську Церкву Київського Патріархату і Українську Греко-Католицьку Церкву, щоб у нас не було миру і злагоди, і ми воювали між собою", - сказав Філарет.

За його словами, РПЦ створює напруженість у церковному середовищі і прагне роз'єднати українські Церкви, щоб легше було підкорити Україну.

"Ми за єднання України, а вони (РПЦ - Ред.) за роз'єднання, тому натравлюють Українську Греко-Католицьку Церкву на Київський патріархат. Я думаю, що греко-католики - люди розумні і побачають, куди і хто їх натравляє. Але ми на це не спокушаємося", - зазначив предстоятель УПЦ КП.

Відповідаючи на запитання журналістів, Філарет наголосив, що його ставленння до УГКЦ після слів Блаженнішого Святослава про визнання "Української" Православної Церкви Московського патріархату єдиною канонічною Православною Церквою в Україні, не змінилося, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Укрінформ.

"Добре ставлення, тому що ми разом з Греко-Католицькою Церквою відстоюємо інтереси Української держави і захищаємо. Ми разом були з Греко-Католицькою Церквою і будемо надалі, бо Україна - це наша Батьківщина, це - наша держава, і всі Церкви України, не тільки Київський партіархат і Греко-Католицька Церква, повинні захищати інтерси Української держави", - наголосив Філарет.

Як повідомляв Християнський портал КІРІОС, у коментарі в ефірі SiriusXM The Catholic Channel Глава УГКЦ Блаженніший Святослав зазначив, що ні для кого не є секретом, що єдиною канонічною Православною Церквою в Україні, тобто такою, яка перебуває в повноті сопричастя зі світовим Православ'ям, є "Українська" Православна Церква в єдності з Московським патріархатом. УГКЦ як Східна Католицька Церква вболіває з приводу поділів в українському православ'ї, але поважає канони та внутрішній порядок православної сторони і ніколи не намагалася втручатися у внутрішні справи Православної Церкви чи дискутувати про її канонічність.

Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет після Літургії з нагоди дня інтронізації заявив журналістам також, що Синод Української православної церкви Київського патріархату ухвалив рішення відмовляти у причасті тим, хто бере і дає хабарі, оскільки ці люди порушують Божі Заповіді. "Поки Україна не подолає корупцію, ми не будемо заможною і могутньою демократичною державою. Тому проти цього ворога ми учора на Синоді прийняли постанову: всіх, хто так чи інакше бере участь у корупції, тобто той, хто дає, і той, хто бере хабарі, відлучати від Святого Причастя, тобто він не має права причащатися Святих Христових Таїн у церкві, тому що він корупціонер і порушує Заповідь Божу", - сказав Філарет. 

Джерело:    КІРІОС

22.10.2014р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Середа двадцятого тижня

Євангеліє
Лк. 6, 46–7,1

«Кожен, хто приходить до мене і слухає мої слова, і виконує їх…»

У нашому житті ми вже багато здобули знань про Бога від наших батьків, коли нас вчили молитов, Катехизму. Ще більше ми здобули через катехизацію, проповіді священиків, через богословські та релігійні книжки. Ми вже багато знаємо, багато розуміємо, багато чого свідомі. 

Але Господь нам вказує на дуже важливу річ: що ми маємо не лише слухати, не лише знати, але все це виконувати, всім цим жити. Тому дуже важливо в нашому житті знайти в собі відвагу почати за цими словами Євангелія жити.

Чому нам є важко жити за цими словами? Бо часто бачимо, що люди в світі живуть інакше, але ж Бог закликає нас саме до цього: щоб ми почули його слова і втілювали їх в своєму житті. Погляньмо на апостолів: вони не були освічені, не були спеціально приготовані. Але вони почули слово Боже і цим словом почали жити.

Тож для нас важливо саме це: не лише знати, але відважитись почати цим жити!

Апостол

Фл. 2, 24–30: «бо він за вами всіма побивався і непокоївся».

У цьому уривку апостол згадує про Епафродита, який дуже турбувався і дбав за нього.

Задумаймось, як ми рідко переживаємо, турбуємось, дбаємо за когось, звертаємо увагу на те що Бог очікує від нас що до тої чи іншої людини.

Бог хоче, щоб ми любили їх діяльною любов’ю. Може, ця любов буде виражати конкретну нашу дію в одних випадках, а заступницьку молитву – в інших. Якщо ми сповнені любов’ю, то ця любов буде шукати, як виявитися у реальному житті. Завжди коли Бог сповнює нас своєю любов’ю, а ми приймаємо її з покірним серцем, то виникає прагнення любити інших навколо себе і турбуватися про них, а не чекати, поки хтось потурбується про нас!

+Венедикт

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.10.2014р. Б. / Звернення Всеукраїнської Ради Церков з нагоди парламентських виборів

Звернення
Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій
з нагоди виборів до Верховної ради України

Шановні співвітчизники!

 

26 жовтня 2014 року відбудуться вибори до Верховної Ради України. Перед новим складом парламенту стоятимуть надзвичайно важливі завдання забезпечити мир і територіальну цілісність для України, сприяти реформам та відновленню економіки.

Слід підкреслити, що після конституційної реформи на Верховну Раду лягає більша відповідальність, адже від парламенту та утвореної в ньому більшості депутатів залежить формування Уряду. Тому більша відповідальність лягає і на кожного громадянина, адже від нашого спільного вибору залежить склад нової Верховної Ради.

Особливо хочемо наголосити на моральній складовій виборів. Обман чи підкуп виборців, надання їм завідомо нездійсненних обіцянок, фальшування підсумків голосування є виявом неправди, яка є порушенням Божих заповідей. Тому ми закликаємо кандидатів у депутати та політичні сили пам’ятати про відповідальність не лише перед людським законом, але і перед Богом, Який бачить все.

Дорогі виборці! Ми закликаємо вас використати час, який лишився до дня голосування, для кращого ознайомлення з кандидатами та політичними партіями, щоби у день голосування, 26 жовтня, помолившись, прийти на виборчі дільниці та зробити відповідальний, усвідомлений вибір. Не слід продавати свій голос ані за гроші чи інші матеріальні цінності, ані за солодкі обіцянки. Зробіть свій вибір чесно і за совістю.

Україна перебуває у складному становищі, вихід з якого можливий завдяки стратегічному баченню майбутнього, твердим і виваженим крокам, єднанню зусиль. Безвідповідальність виборців чи обраних депутатами загрожує поглибленням суперечностей, більшою кризою та хаосом у державі. Тож оцінюйте кандидатів у депутати та політичні сили не за обіцянками, а за плодами їхніх справ, здатністю впоратися із поставленими перед ними завданнями.

Історія довела, що від голосу кожного з нас, від нашої волі творити добро і протистояти злу залежить багато. Усвідомлений, відповідальний, чесний вибір під час голосування 26 жовтня – ще один крок до побудови нової, мирної та процвітаючої України.

Бажаємо всім мудрості від Господа та закликаємо на добрі справи Боже благословення!

Від імені Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій –

+ФІЛАРЕТ,
Патріарх Київський і всієї Руси-України,
черговий головуючий у ВРЦіРО

22 жовтня 2014 р.

Джерела:    Інститут релігійної свободи

 

Воїни Христа Царя

21.10.2014р. Б. / 10 уроків людяності Митрополита Андрея Шептицького

25-літтю виходу УГКЦ з підпілля присвячується

Він був аристократом за походженням і, без сумніву, справжнім аристократом духу. Захищаючи свою Церкву від мінливих штормів епох, Митрополит Андрей турбувався й про душу кожного.  Ця людина виконала свою основну місію – щоб ніхто не обізлився, не розчарувався, не втратив віри, щоб кожен християнин із гідністю пройшов всі випробування долі. Про те, як милосердя та співчуття виявилися сильнішими за ненависть та розбіжності між нами –  у одних із найважливіших цитат не просто Патріарха, а справді турботливого Тата  убогих і знедолених, але сповнених нескореного духу, віруючих УГКЦ.

 

1. Демократія і свобода, і участь усього народу у виконуванні керівної влади може йому запевнювати мир, добробут і щастя. (про державу, із митрополичого послання «Як будувати рідну хату»). 

2. «Браття мої милі! Коли любите свої діти і свій нарід, коли дбаєте о щастє і здоровлє, жийте морально, не убивайте самі себе, не убивайте своїх дітей, не марнуйте неморальністю основних, фізичних сил народних! Бійтеся гріха, бійтеся дочасної і вічної кари Божої, бійтеся тих страшних наслідків, які наносить неморальність на кождого зосібна, на родину, на цілий народ!». (про мораль). 

3. «На першому місці мусить людина зайнятися тим, що головне, себто відступленням від гріха й боротьбою з пристрастями, що любові противляться. Така є любов початкуючих; її треба кормити як малу дитину, гріти й берегти від смерти, від зіпсуття, яким є тяжкий гріх. На другому місці завданням людини, її зайняттям є те, щоб поступала в любові. Головний намір людської душі звертається тоді до того, щоб любов кріпшала, зростаючи. Неначе дитину треба викохувати й виховувати та допровадити її до зрілості мужеського віку. Третім завданням, зайняттям чи наміром людської душі з часом стається виключно те одне, щоб злучитися та пристати до Бога, щоб Ним тішитися і Ним користуватися. Такою є любов звершених, що так як Апостол бажають розв’язатися і бути з Христом». (про справжню Любов,  Твори (аскетично-моральні) ). 

4. «Це ж основна правда віри, що молитва — найважливіша з усіх Божих справ життя. Ця правда така основна, що треба б її помістити поміж найважливішими правдами віри, про які і діти мусять навчитися в катехизмі, якщо вона посередньо вже не міститься між шістьома правдами віри… Молитва — це найважливіша й найголовніша умова благодаті, єдина дорога до благодаті… Від тридцяти кількох літ я не перестаю християнським родинам пригадувати спільні молитви як єдину форму родинних молитов і потрібну умову християнського життя родини». (про молитву). 

5. «Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою!». (про терпіння). 

6. «Будьте взірцем, приймайте щодня св. Причастя, працюйте чесно в своєму покликанні i бiльш нічого». (про священиче покликання). 

7. «Від сорок літ при кожній нагоді повторюю, що родина як суспільна одиниця, яка не віддає спільно честі Всевишньому, не може називатися християнською родиною, бо не виконує найпершого й найвищого обов’язку кожної християнської суспільної одиниці. Така родина не може мати Божого благословення, яке Бог дає тільки тим, що виконують свої християнські обов’язки». (про родину). 

8. «Чеснота мужності полягає у блаженних у небі в повноті сповнювання Божої волі». (про мужність). 

9. «Справедливість постає в тому, що блаженні в небі віддають кожному те, що йому належиться, а то за світлом безконечної Божої справедливости та за непомильністю Божого суду». (про справедливість). 

10. «…Люблячий вірить Богу і надіється на Нього — в найвищому сенсі віри та надії. Святий знає Бога, і тому йому непотрібна віра в Його існування. Але віра як довіра до Бога все ще необхідна і в стані святості. Також і надія на вічність власного блаженства залишається актуальною, коли особистість у відносинах любові «бачить Бога віч-на-віч». (про надію на нескорену віру). 

Джерела:  Інститут Історії Церкви 

КРЕДО 

21.10.2014р. Б. / Любомир Гузар: Ніщо не зміниться само собою, кожен мусить свою лепту вкласти - свідомо, відповідально

Кожен мусить покласти свою лепту на розвиток демократії. «Популізм – то пуста мова», - говорить Блаженніший. – «У Святому Письмі написано: будуть покарані за кожне пусте слово». Як не піддатися на політичний популізм, а з-поміж безлічі кандидатів обрати достойного, на порозі яких змін опинилася Україна та які реформи потрібно впровадити, аби не втратити шанс отримати нову країну з політиками якісно нового рівня, - про все це напередодні парламентських виборів ми говорили з видатним церковним мислителем нашого часу - Любомиром Гузаром.

 - Давайте почнемо з питання про вибір: чому так важливо взагалі мати таке право і чи дійсно воно в українців є?

- Мені здається, що ми опинилися на порозі нової ери нашої історії - після довгих-довгих років і століть різного роду окупації, де нам старалися щось накинути, заперечували бути самостійними. Перші 20 років своєї незалежності ми ще сильно відчували ті 70 років більшовистського режиму, який намагався цілковито підкорити людину, зробити її невільником, щоб людина наче й голосувала, але не вибирала. НЕ ДУМАЛА. Але, при Божій помочі, ми сьогодні дійшли до певного пункту розвитку, коли люди усвідомили свою гідність. У суспільстві знайшлося багато людей, які дивляться на майбутнє вже зовсім іншими очима, які шукають чогось іншого, того, що ми називаємо «європейські цінності» - цінності справжньої демократії. Усвідомлюючи свою гідність, свої права і обов’язки, люди власне хочуть щось змінити. У такій ситуації, якщо ми хочемо бути справжньою демократичною державою, де народ має голос, де народ хоче вирішувати своє майбутнє, вибори стають дуже важливими. В чому я вбачаю важливість саме цих виборів? У тому, що ми реально бажаємо, щоб вони були справжніми, щоб наш голос був вирішальним, був справжнім вибором.

- Вибір, все ж таки, має бути в суспільно-політичній площині. Й зараз визначення понять взагалі стерлися, бо втратили своє первісне значення. Що таке політика?

- Політика — це є шукання й здійснювання форм суспільного життя, які будуть забезпечувати кожному громадянину його права, будуть шанувати його особистість. Це є ціль політики. Люди, яких ми називаємо політиками, присвячують своє життя, щоби знайти і здійснювати свою політичну місію однаково для всіх. Без політиків не може бути демократичної держави. Політики - важлива частина демократичного устрою.

- А хто такий «новий політик» для нової України?

- Новий чи не новий — то другорядне, важливіше - чи він є справжній політик, який діє на рівні свого покликання, - служити народові. То значить забезпечити народу й кожному громадянину рівні права й все, що потрібно для гідного життя, забезпечити структуру суспільства, розуміючи при цьому велич свого покликання. У нас більшість людей дивляться на політиків з підозрою, бо політики хочуть збагатитися, мати вплив, одним словом, не шукають добра загального, а шукають свого матеріального блага. Цей трагічний момент ми повинні змінити. Важливо, щоб люди зрозуміли, що бути політиком, діяти, як політик, - це є надзвичайно почесне завдання. Це - одне з найвищих завдань, яке люди можуть мати. І якщо політик - творець чогось позитивного й щирий в цьому, за це йому належить відповідна шана.

- До чого може призвести ця байдужість громадян щодо свого права обирати законодавчу владу? До яких наслідків для країни може призвести свідомий саботаж виборів?

- До фатальних! Це - державне самогубство, коли ми залишаємо Богом дану й політичним ладом запевнену можливість жити так, як ми би хотіли. Якщо люди не будуть користуватися цим правом, вони засуджують себе на нещастя, на неволю, на дуже погану ситуацію, яку ми за останні кілька десятиліть вже неодноразово переживали. Мені здається, зараз є прекрасна нагода щось змінити. Важливо, щоб пересічний виборець переконав себе, що змінити може тільки він – кожен від себе і всі разом. Ніщо не зміниться само собою, кожен мусить свою лепту вкласти, свідомо, відповідально і в той спосіб повернутися до справжньої - класичної демократії.

«Що значить демократія? То значить, що кожен громадянин і всі разом беруть на себе відповідальність за свою долю. І можуть це зробити, і хочуть це зробити».

- Демократію розуміє кожен по-своєму. А що головне має усвідомлювати громадянин, коли говорить про демократію?

- Що значить демократія? Кожен громадянин і всі разом беруть на себе відповідальність за свою долю. І можуть це зробити, і хочуть це зробити. В минулих десятиліттях мільйони чесних і добрих людей натерпілися лиха – в таборах, у в’язницях, терпіли фізично й морально. Але й зараз нам потрібно 5-10-15 років, бо ми маємо ПЕРЕВИХОВАТИСЯ. Ви пригадуєте той класичний - біблійний приклад: ізраїльський народ вийшов з єгипетської неволі, Господь випровадив їх, але тому народу знадобилося 40 років, щоб зрозуміти й переконатися, що бути вільними, жити на своїй землі, то є найвища цінність. Ціле покоління мусило відмерти. Я не кажу, що нам потрібно аж 40 років, що всі, хто виховувався в радянських обставинах, мають відмерти, але мусить бути зміна, мусить прийти нове покоління, а те, що живе, мусить перевиховатися й перестали “дихати” радянськими порядками.

- Як розпочати процес перевиховання?

- Ми вже розпочали. Те, що ми переживаємо сьогодні такий період волонтерства, бажання послужити, робити добро без зарплати – то вже незворотній перевиховний суспільний процес. Скільки дітей, молоді й старших за 40 років бажають щось зробити, я вже не згадую тих, хто готовий йти на фронт воювати! Ми повинні бути свідомі, що є багато людей, які жертвують собою, своїм часом, своїм життям! Цей процес перевиховання важкий. Але якщо іскра Божа людину запалить і вона починає думати, перед нею відкриваються великі можливості. Коли нема можливостей? Коли люди не дбають, не хочуть, сидять закриті, заглушені. Я таких називаю – ПОКЛОННИКИ ЛЄНІНА. Для них нормальні суспільні вартості не становлять інтересу.

- Тоді мають бути змінені і вимоги до нових політиків. На які професійні й моральні якості кандидатів треба звернути увагу й що обов’язково не повинно бути проігноровано виборцем?

- Ви дуже гарно поставили питання, сказали, що не може бути проігноровано виборцями? Перш за все, виборці мають бути готові порівнювати й перевіряти, кого вибирають. Нам бракує політичної культури, відчуття, що я - звичайний громадянин, який не буде входити до політичної структури, несу таку ж відповідальність за все. І якщо я її не сповню, не зроблю, що треба, то я проґавив велику нагоду. Від громадян мусить бути щире зацікавлення й бажання потрудитися й подивитися, на користь кого я кидаю свій голос. Треба старатися пізнати людину в різних аспектах: походження, школа, вища освіта. Мені здається, людина без вищої освіти не повинна йти на відповідальний пост, яким є народний депутат. Кандидат має бути професіоналом в якійсь ділянці – будь то економіка, медицина чи соціологія, наприклад, в якій він може пропонувати кваліфіковані реформи. Депутат не може дивитися на якогось дириґента, який йому скаже, як голосувати, бо то є жах! Він мусить голосувати, як йому велить сумління, але то сумління має бути дуже добре поінформоване. Народним обранцем має бути людина, яка справді працьовита, яка готова присвятити час своєму завданню. Патріотизм. Яке його відношення до своєї Батьківщини? Чи він патріот на словах, чи взагалі - не патріот? Чи він любить українців? Оце є, властиво, патріотизм. Як ставиться до людей інших народів? Бо політик – цей той, хто працює в середовищі людей, отже мусить мати належне відношення до людей.

- Чи мають громадяни контролювати народних депутатів після виборів?

- Ще один елемент в нас занедбаний, бо в нас, здебільшого, нема політичних партій як таких. У нас є - хіба що - політичні угруповання. Тому й не маємо політичної філософії, а маємо лише політичні програми. Але то є тільки реклама. Вибрали - і вже він забув свою програму. Політична філософія – то ґрунтовне переконання, леґітимна уява, як повинно виглядати суспільство, як його будувати, як воно повинно працювати, жити. Це все, що в нормальних умовах творить політичну партію. Не з фантазіями, не з пустими обіцянками треба ставати перед електоратом. На людських вічах треба випитати того кандидата, щоб всі знали, хто перед ними стоїть. А пізніше треба через деякий час перевірити, чи справді те, що вони бачили, здійснилося, чи депутат голосує так, як обіцяв, скільки часу він присвячує праці на округах, як виглядає його голосування, чи зріло мислить, наскільки він є особою, яка самостійно думає.

«Церква не повинна боятися проповідувати, людям треба сказати: не продавайте свою душу, не продавайте свій голос, зробіть так, щоб ви не мусили встидатися колись перед собою, перед своїми дітьми й онуками за те, як ви поводилися».

- Чи вважаєте Ви, що передвиборний популізм і бажання в нього вірити – це страшна хвороба нашого суспільства? Чому люди здатні вірити в популізм й продаються за пакет гречки?

- Мені дуже прикро, що я - незрячий! Я не можу читати, але багато слухаю радіо. І я чую, що є все ще дуже багато кандидатів, які готові купувати голоси, а також дуже багато людей, які готові продати свої голоси. Ми ще мусимо зробити голосування відповідальним. Я зрозумів, що до цих пір дуже багато гречки й цукру роздається, на жаль. А, крім матеріального підкупу, є ще те, що називається популізм. Я би то назвав ПУСТА МОВА. В Святому Письмі написано: і будуть покарані за кожне пусте слово. А популізм - то є пусті слова, коли людину переконують не речовими арґументами, а гарними словами. Такі недуги не лікуються легко. Після Майдану багато людей ОПРИТОМНІЛИ, зрозуміли, хто вони є. Треба людей ще виховувати. Багато в чому це й залежить від Церкви. Вона не має права мішатися до політики. То інше. Церква не має проповідувати за конкретного кандидата, але повинна проповідувати знання й людські цінності, бо це також частина Божої правди: яким має бути той, хто бере на себе зобов’язання депутата й яким повинен бути той, хто обирає. Церква повинна сказати людям: не продавайте свою душу, не продавайте свій голос, зробіть так, щоб ви не мусили встидатися колись перед собою, перед своїми дітьми й онуками за те, як ви поводилися.

- Нинішня ситуація доводить, що попереду багато роботи і, на Вашу думку, яким чином народ України може продовжити Революцію Гідності?

- Працюючи! Само нічого не прийде! Дехто каже: нащо будемо працювати, ми стільки мучилися, а воно й досі нічого не дало. НЕ ДАВАЛО! Бо не було обставин. Я думаю, що люди повинні усвідомити, що сьогодні є обставини, коли після Майдану, після Революції Гідності наша праця може дати результат, але без праці нічого не буде. Дуже часто сьогодні чуємо слово МИР. Що то є мир? То є, коли люди прагнуть справедливості, правди і стараються робити добро ближньому. Мир – це коли ми створюємо позитивну атмосферу, в якій починаємо свідомо шанувати інших, любити їх, бажати і робити їм добро. Якщо громадяни перевіряють кандидата, то є справедливість. Це - пізнати об’єктивну правду, за цієї правдою говорити й діяти. Це - частина життя у мирі, мирного життя. Дуже важливо, аби ми бажали добра всім. Тоді мир стає дуже реальним, дійсним, без того нема миру. Мир - то не є те, що ми робимо, а те, що одержуємо від Бога. А якщо ми хочемо робити добро іншим, то ми можемо бути певні Божого Благословення.

---

Джерела:  Християнський портал КІРІОС, за матеріалами Департаменту інформації УГКЦ.

21.10.2014р. Б. / ОДНА АСАМБЛЕЯ – ДВІ ВІЙНИ

Новий тиждень в житті Католицької Церкви розпочався радісною новиною для католицького світу – беатифікацією, тепер уже блаженного Папи Павла VІ – Папи, на долю якого випало завершити ІІ Ватиканський собор і почати втілення в життя його рішень. 

Але минулий тиждень для усього католицького світу був позначений двома скандалами, які відбулися довкола ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви. Публікація Післядебатного звіту вибухнула серйозним скандалом, з якого скандалізувався увесь християнський світ. І хоча цей документ не є декларацією якихось переконань чи намірів, світові ЗМІ роздули з цього «новину», що начебто Католицька Церква лібералізує свою доктрину стосовно питань розлучених, які живуть у цивільному шлюбі та стосовно гомосексуальної поведінки.

Скандал вийшов чималий. Практично розгорілася правдива інформаційна війна: католики проти інформаційних викривлень. Чисельні кардинали і єпископи опротестували текст як такий, який не відображає позиції синодальних Отців. Навіть віденський кардинал Крістоф Шенборн, який сливе лібералом, гостро опротестував текст скандального Звіту. Ще більшого скандалу наробив англомовний переклад документу, щоправда, не офіційній, проте опублікований на офіційних сторінках Апостольського Престолу. Там італійське «accoglie» (приймає), яким описувалось ставлення Церкви до гомосексуальних осіб, але не до гомосексуальної поведінки, чомусь з початку було перекладено, як «wellcome» (вітає, ласкаво просить), що вже само собою англомовний світ сприйняв, як революційну зміну ставлення Церкви до гомосексуальних стосунків. Потім його таки замінили на «take care» (дбає про). Тобто, виходить, що Церква, в якийсь спосіб захищає їх. Але правдивий переклад «accept» (приймає) так і не з’явився.

Скандал розгорівся на стільки великий, що навіть офіційного роз’яснення речника Ватикану о. Фредеріко Ломбарді виявилось недостатньо. Очевидно саме тому день пізніше було оприлюднено заяву Секретаріату Синоду, яка ще раз роз’яснила характер документу як такого, який насправді, нічого не декларує, не вирішує і є насправді всього-на-всього простим інформаційним звітом.

Судячи з усього, текст Звіту на певному етапі опрацювання зазнав несанкціонованого Отцями Синоду втручання, а як заявляє о. проф. Тоні Анатрелла, психоаналітик та експерт на Синоді, оприлюднений текст зазнав маніпулятивного втручання трьох-чотирьох осіб.

Якби там не було, але як сама публікація цього тексту, так і маніпуляції з його змістом завдали душпастирської шкоди народові Божому, як каже сам Спаситель: «Неможливо, щоб не з'являлися згіршення. Однак, горе тому, через кого вони приходять. Ліпше такому було б, коли б млинове жорно прив'язано йому до шиї, і він був кинутий у море, ніж щоб він згіршив одне з цих малих» (Лк 17,1–2). Ймовірно, імена маніпуляторів текстом довідаємося щойно на Страшному Суді, але варто помолитися за їхнє навернення і спасіння.

Поки писалися ці рядки, підсумковий документ ІІІ Надзвичайної Асамблеї ще не було опубліковано. Але, судячи з настроїв, які панують між синодальними Отцями, не доводиться сумніватися, що у цьому документі не буде нічого скандального.

Не менш резонансним скандалом на цій Асамблеї став виступ уже скандально відомого митрополита Іларіона Алфєєва. Московсько-православний достойник вдався до агресії, спробувавши перенести московську агресію в середину Католицької Церкви.

Як повідомляє «Католицький Оглядач»: «Глава Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату митрополит Валакаламський Іларіон Алфєєв у чергове оскандалився. На цей раз московсько-православний «міністр зовнішніх справ» справдив українське прислів’я: пусти свиню під стіл, то вона на стіл вилізе. 18 жовтня митрополиту Іларіону надали можливість виступу перед учасниками Синоду єпископів Католицької Церкви, щоб донести до світового католицького єпископату точку зору Московського патріархату щодо ситуації сім’ї у сучасному світі.

Замість промови на узгоджену тему, учасники Синоду змушені були слухати нападки Московського патріархату на Східні Католицькі Церкви зокрема на УГКЦ. Здається неймовірним, але, як про це свідчить текст виступу Алфєєва, опублікований на офіційному сайті Синодального відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, митрополит Алфєєв пішов настільки далеко, що офіційно назвав конфлікт в Україні релігійним, звинувативши УГКЦ у розпалювані війни в Україні. До цих дикунських звинувачень московсько-православний єрарх додав не менш дикунське звинувачення УГКЦ у тому, що вона співпрацює з «розкольниками». Очевидно, Алфєєв мав на увазі УПЦ КП та УАПЦ.

Здається неймовірним, але християнський єрарх виступив проти закликів до об’єднання українських християн. Мотивуючи це тим, що начебто Московська церква є матір’ю усіх православних України.

Судячи з усього, митрополит Алфєєв, можливо, сам того не хотячи, розкрив не християнський, а політичний характер політично-релігійної організації, яка називає себе Московським патріархатом.»

Насправді, митрополит Алфєєв зробив серйозну помилку. Цікаво зазначити, що подібні дипломатичні помилки є взагалі характеристикою теперішнього керівництва, як Московського патріархату, так і керівництва РФ. Здається, що ці люди просто не розуміють, що їхні виступи, сповненні відвертої брехні та агресії, мають цілком зворотній ефект.

Потрібно хоч трішки знати менталітет католицького єпископату і клиру, щоб зрозуміти одну дуже просту річ – кесов’яки недополяки – це скоріше виключення з правила, аніж саме правило. Вони навіть є очевидною маргінальною меншиною в РКЦ навіть самій Польщі та в Україні. І коли єрарх православної церкви, який мав на Асамблеї Синоду єпископів Католицької Церкви говорити про проблеми душпастирства сім’ї, з трибуни Синоду нападає на саму ідею існування двох десятків Церков свого права, які є інтегральними частинами Вселенської Спільноти Католицької Церкви, а потім концентрує свій напад потоками брехні на найбільшу з таких Церков – УГКЦ, то нічого окрім обурення, образи і відчуття нападу на власну релігійну ідентичність у величезної більшості учасників Асамблеї такий вибрик не може викликати. З великою ймовірністю можна стверджувати, що просто таки величезна більшість учасників Асамблеї подумала щось на кшталт українського прислів’я: пусти свиню під стіл – то вона на стіл вилізе».

Звісно, всесвітня Асамблея католицького єпископату – не місце де б Алфєєва закидали гнилими помідорами чи засмердженими яйцями, чи просто закричали, але, цілком очевидно, імідж Московського патріархату, його репутація, вибриком Алфєєва стануть не просто підмоченими, а катастрофічно зруйнованими в католицькому середовищі.

Спроба ж московитів перенести свою агресію з політичної площини у площину релігійну і не тільки на рівні Московського патріархату, але й на рівні президента РФ – це скоріше повна неспроможність адекватно зрозуміти, що подібні вибрики лише все більше і більше відізольовують Москву і її церкву від світу. Москва, свідомо чи ні, вертається до ізоляціонізму навіть не совєтських, а допетрівських часів.

Блаженніший Святослав у свої реакції на дикунську поведінку Алфєєва на Асамблеї Синоду єпископів, здається, чітко дав зрозуміти, що нас – католиків – питання канонічності-неканонічності православних спільнот не цікавить. Адже, згідно з догматичним вченням Католицької Церкви, і РПЦ, і УПЦ МП, і УПЦ КП і УАПЦ – однакові у своїй канонічності. Це церкви, які не перебувають у єдності з Католицької Церквою, і крапка. А істерики московських брехливих церковних керівників – це їхня приватна проблема.

І на цьому тлі не тільки українським католикам обох обрядів слід задуматись над подальшою позицією стосовно Московського патріархату, але й українському християнству в цілому слід переосмислити роль цієї релігійно-політичної структури в Україні. У цьому контексті розбій московсько-православних батюшок на Тернопільщині – усього на всього черговий привід задуматись над проблематикою існування подібного явища і реального християнського ставлення що подібних псевдобратів.

На тлі воєнних дій слід усе ж таки зауважити, що, не зважаючи на атаки збоку московського православ’я та його відвертого союзника шовіністичного кресов’яцтва, УГКЦ впевнено розвивається і у вершенні свої євангелізаціної місії усе менше оглядається на істерики московитів і кресов’яків. І це є добрим прикладом для інших українських християн. Святкуючи 25-ліття виходу з підпілля, УГКЦ може цим задурманеним власним шовінізмом людям простягнути своє християнське прощення, не забуваючи про їхню історичну криваву діяльність проти нашого народу.

Варто зауважити і те, що й українське суспільство усе більше позбавляється тенет московського імперіалізму – відновлення історичної справедливості – перенесення Дня захисника Вітчизни з 23 лютого, Дня Краснай Армії, на 14 жовтня – Свято Покрову Пресвятої Богородиці і одночасно Дня УПА, це не просто символічний, але й духовний крок у напрямку вибудовування нового суспільства.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.10.2014р. Б. / Християни молилися у центрі столиці за мир в Україні (+фото)

На столичному Майдані Незалежності кілька тисяч християн молилися за мир в Україні, покаяння та духовне піднесення народу, розбудову держави на основі моральних цінностей.

 

Такі молитовні заходи 19 жовтня відбулися в більшості великих міст України за ініціативи Ради Євангельських Протестантських Церков України. 

Біблійні настанови та молитви супроводжувалися хоровим співом. Лунали молитви про припинення війни та бойових дій на Донбасі, за примирення та єднання українців із різних регіонів країни, очищення суспільства від корупції та навернення до Бога, про мудрість для представників влади у служінні народові тощо. 

Завершився захід спільною молитвою «Отче наш», яку вголос промовили присутні, та проголошенням слів благословення для України.

За матеріалами: ІРС

Джерело:   КРЕДО

20.10.2014р. Б. / Завершився перший тематичний етап Луцького екзархального собору

Досить символічним актом стало те, що на Соборі, який акумулює основну масу своєї уваги на парафіяльному житті Церкви, організатори надали право доповідати одній із представниць мирянства. Саме так, першу доповідь присвячену розкриттю тематики про Боже Слово виголосила пані Тетяна Сосновська, яка є катехитом Недільної школи Христа-Учителя при луцькому василіанському монастирі.

У своїй доповіді п. Тетяна наголошувала на важливості не тільки пізнання та читання Слова Божого, але і особистого його пережиття. Ідеальним втіленням поставленого завдання для доповідача послужила особа пресвятої Богоматері. «Марія жила Божим Словом – Вона вірила в Нього, любила Його, надіялась на нього, Його зберігала, над Ним розважала» - зазначила пані Тетяна. Конститутивним елементом для доповідача послужили слова євангелиста Луки (2 гл.) про те, що Марія завдяки глибині власного смирення стала животом спасительних слів свого Сина і Бога. Натомість для того, щоб представити наскільки тісно Боже Слово може бути інтегрованим у життя християнина пані Тетяна звернулася до слів папи Бенедикта XVI, який мовить: «В Божому Слові Марія, як у себе вдома, звідси Вона цілком природно виходить і сюди ж повертається . […] Слово Боже стає Її словом і Її слово народжується з Божого Слова». Розбудовуючи дану тематику пані Тетяна наголосила і на важливості катехитичної дияконії на парафії. Оскільки на думку доповідача саме катехиза є методом, який культивує ниву людських сердець для проростання зерн талантів та дарів насаджених  Божественним Сіячем. Варто зазначити, що ключові тези своєї доповіді пані Тетяна опирала на численних анотаціях до актів Вселенських Соборів, енцикліках Римського Апостольського престолу і вченні святих Католицької Церкви.

Наступним етапом пособорового дійства стала праця в групах, кожну з яких очолював один з трьох протопресвітерів (Луцького деканату – о. Терентій Цапчук; Рівненського деканату – о. Євген Остапенко; Володимиро – Волинського деканату – о. Володимир Кметь). Саме завдяки даному формату праці, кожен з учасників мав можливість внести свої пропозиції для окреслення способів євангелізації у сьогоденні. Внаслідок спільних зусиль та інтенсивного обміну досвідом, кожна з груп накреслила свою візію інтеграції Божого Слова у особистий, парафіяльний та екзархальний виміри життя.

Джерела:    прес-служба Луцького екзархату

Воїни Христа Царя

19.10.2014р. Б. / Папа Франциск: Церква з відчиненими дверима. Слід остерігатися як фальшивої поблажливості, так і надмірної суворості

Христова Церква покликана служити кожній людині, а тому вона не боїться та тримає свої двері відкритими навстіж. Так можна підсумувати довгу і змістовну промову Папи Франциска, виголошену ввечері, 18 жовтня 2014 р., під час заключного, 15-го з черги, загального зібрання ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів, присвяченої сім’ї. Святіший Отець не оминув увагою ні моментів напруження, ні спокус, які можуть супроводжувати працю Синоду, наголошуючи, однак, на благодатності і красі дискусії, пригадавши, що завданням Єпископа Риму є гарантувати єдність Церкви, а єпископів – «кормити стадо» і приймати загублених.

Папа називає дискусію між синодальними отцями «спільно пройденим шляхом», підкреслюючи ентузіазм, запал та благодать, виявлені у слуханні сімей, але вказує також на моменти напруження, спричинені різними спокусами. Однією із таких спокус він називає «неприязну заскорузлість серця». Вона, за його словами, проявляється «у бажанні закритися у написаному (літера) і не відкритися на несподіванки Бога, Господа несподіванок (дух); спокуса сховатися за законом, за впевненістю у тому, що ми знаємо, уникаючи того, що ми повинні ще навчитися та досягнути. Від часів Ісуса це є спокусою ревнителів, скрупулянтів, надто старанних і так званих традиціоналістів та інтелектуалістів».

Протилежною до цієї Святіший Отець називає спокусу «руйнівної поблажливості». Це є спокуса «боязких і так званих прогресистів та лібералістів», які «в ім’я обманливого милосердя завивають рани, не залікувавши їх перед тим, які займаються симптомами, а не причинами і коренями» проблеми.

Далі Папа вказав на спокусу «перетворювати камінь у хліб», з метою «перервати довгий піст», але також і спокусу «перетворити хліб у камінь», щоб кидатися ним у грішників, перемінити його «у незносні тягарі».

Існує також спокуса зійти з хреста для того, щоб вдовольнити натовп, замість того, щоб залишатися на ньому для того, щоб «сповнити волю Отця», спокуса піддатися «духові світу, замість того, щоб очищувати його та підпорядковувати Божому Духові».

Врешті, спокуса «не брати до уваги скарб віри, вважаючи себе не сторожами, а його власниками і панами», або ж, з іншого боку, «спокуса неприйняття дійсності, послуговуючись дріб’язковою мовою», яка багато про що говорить, але не каже нічого.

«Багато коментаторів, – зауважив Святіший Отець, – уявили собі, що бачать посварену Церкву». Однак, додав він, «Синод ніколи не піддавав сумнівові фундаментальні істини Святої Тайни Подружжя: нерозривність, єдність, вірність, прокреативність, тобто, відкритість на життя». Одночасно, «Церква не боїться закотити рукави, щоб обробити рани людей оливою та вином», адже вона «не дивиться на людство через стіни скляного замку, щоб судити чи класифікувати».

«Такою,– наголосив Папа, – є єдина, свята, католицька, апостольська Церква, яка складається з грішників, які потребують Божого милосердя. Такою є Церква, справжня Христова Наречена, яка намагається бути вірною своєму Нареченому та Його навчанню. Це Церква, яка не боїться їсти та пити з блудницями й митарями. Церква, двері якої відкриті навстіж, щоби приймати потребуючих, розкаяних, а не лише праведних чи тих, які вважають себе досконалими». Церква, яка «не соромиться брата, який упав і не вдає, що його не бачить», а навпаки, «почувається зобов’язаною підвести його та заохотити відновити подорож» до небесного Єрусалиму.

Джерела:  Радіо Ватикан

 

Воїни Христа Царя