24.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.2,6–9:  «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спадало, те приготував Бог тим, що його люблять»

Нам, як християнам, подобається жити у цьому світі з його певними вигодами і принадами. Але Господь каже, що Він приготував нам щось більше, ніж краса цього світу. Тому завжди цінуючи і дякуючи Богові за ті добра, які він дає у цьому світі, пам’ятаймо, що на нас чекає щось більше, то ж стараймось не зупиняти нашого погляду на тому, що маємо, будьмо свідомими, що головне нас чекає у Вічності. 

Лиш тоді, коли ми не будемо «приліплюватись» до вигод цього світу, коли ми не будемо перейматися проблемами і турботами цього світу, а будемо розуміти, що нас чекає щось більше, станемо свобідними від радостей цього світу. Так, як людина часто є готова понести різні подвиги, труди, щоби осягнути щось, готова понести всякі незручності, щоби осягнути собі земне щастя, ще більше потрібно нам прагнути осягнути спасення. Тож завжди пам’ятаймо що нам приготував Господь у Вічності, що нас чекає в майбутньому. 

* * *

Мт.10,37–11,1:  «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене»

Ці слова можуть видаватися дуже різкими. Чи Господь заздрить нашій любові до когось, а тим більше до батьків? Звичайно, йдеться про щось інше – про те, що все, що ми маємо, дає нам Господь. 

Дуже важливо за нашими батьками, братами, сестрами, як також турботами і хрестами, побачити Господа. Саме Бог дав нам наших батьків. Кого б ми могли любити, якби Він нам не дав їх, кого б могли шанувати, цінувати, якби Господь не послав їх нам? Тому завжди пам’ятаймо, що вони від Бога. Інше нам важче прийняти – наші проблеми й труднощі. Водночас усе це, ці наші хрести, також мій особистий хрест мені дав Бог. 

Важливо побачити Бога за нашими батьками, друзями чи будь-якими іншими цінностями, скарбами; за тими чи іншими прикрощами, хрестами також варто побачити Господа. Так, як для приготування страв є спеції солодкі та гіркі, але одні й інші важливі, як для лікування хвороби є ліки солодкі та гіркі, але ті й інші потрібні, так само в нашому житті. Усе, що дає Господь, усе посилає нам зі своєї любові, для нашого освячення та спасення!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

24.09.2016р. Б. / Преподобної матері нашої Теодори, що в Олександрії

Преподобної матері нашої Теодори, що в Олександрії

Тропар преподобній, глас 8: В Тобі, мати, дбайливо зберігся образ, * бо, прийнявши хрест, Ти пішла слідом за Христом * і ділом навчала Ти погорджувати тілом, бо воно проминає, * а дбати про душу – єство безсмертне. * Тим-то з ангелами разом радується, * преподобна Теодоро, дух твій. 

Кондак преподобній, глас 2: Тіло твоє постами виснаживши,* неустанними молитвами Творця вимолила за гріх свій* і прийняла досконале прощення й відпущення,* путь покаяння показавши. 

Свята Теодора походила з Олександрії. Вона була одружена, та одного дня зламала подружню вірність і так злякалася свого гріха, що стала сумніватися у Божому милосерді. Однак за порадою одної старенької ігумені, яка сказала їй, що немає гріха, якого б Господь Бог не простив, Теодора всю себе посвятила покаянню і сльозам. І вона знайшла ласку у Господа Бога, а за Його об’явленням (бо інакше без гріха не могла б того зробити) одягнула на себе чоловічий одяг і, прибравши ім’я Теодор, пішла до монастиря, що поблизу Олександрії, і стала проситися, щоб прийняли її як монаха. Ігумен хотів дізнатися, чи має той Теодор покликання до монастиря, і велів не пускати його всередину. Свята Теодора цілу ніч простояла біля воріт, а слід сказати, що той монастир лежав серед дикої пустелі, а коли вранці дверник запитав, чому він не йде геть, то Теодор, а властиво Теодора, сказав: “Бог мені свідок, що не відступлю від воріт монастиря, радше вмру тут, а не повернуся у світ”. 

Ігумен прийняв нового монаха до братії, а той уже від початку став дивувати всіх своїм правдиво святим життям і строгими постами, бо їв лиш один раз на тиждень. Тихий, смиренний, висушений постами Теодор був прикладом для інших монахів, і ніхто не знав, що всі ті подвиги чинить слабосила, в чоловічий одяг прибрана жінка. Одного разу ігумен послав Теодора до Антіохії купити єлею. В місті, коло церкви святого Петра, Теодора зустріла свого чоловіка, привіталася з ним по-християнськи, але він не впізнав у тому монаху свою жінку. 

Але на то була воля Божа, щоб свята Теодора спокутувала всі давні гріхи і багато витерпіла у світі. Одна дівиця, що провадила розпутне життя, зробила наклеп на монаха Теодора, звинувативши його у гріху нечистоти. Тоді ігумен при всіх запитав, чи почувається він до гріха. Преподобна Теодора могла одним словом захистити свою честь, але у великому смиренні лиш сказала: “Простіть мені, бо я грішний!” Усі взяли ці слова за визнання вини, й ігумен прогнав Теодору з монастиря. Вона взяла маленьку дитинку, яку зла і грішна наклепниця залишила в монастирі, оселилася в малій халупці посеред пущі і годувала дитя молоком, яке з милосердя давали їй пастухи, що пасли поблизу своє стадо. 

Так минуло сім літ, й ігумен прийняв Теодору і її всиновлену дитину назад до монастиря. Туї свята Теодора прожила ще два роки й у великій святості померла (близько 480 р.). Лиш після смерти монахи дізналися, що Теодор був насправді жінкою, і злякалися гріха через осуд невинної слуги Божої у такому тяжкому гріху. Лиш тепер смирення й усі чесноти преподобної Теодори засіяли у повному блиску; лиш тепер усі пізнали, що серед них жила свята. За Божим об’явленням, чоловік Теодори прийшов до монастиря і побачив бездушне, холодне тіло своєї дружини. Душа її вже була увінчана вінцем небесної слави. Він попросив ігумена, щоб дозволив йому залишитися в монастирі й аж до самої смерти подвизався у тій келії, де жила і померла преподобна Теодора. Син святої, на ім’я Теодор, згодом став ігуменом цього монастиря і помер у великій святості. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,6–10:  «Бог не дивиться на обличчя людини»

У нашому людському житті ми по-різному ставимось до людей. Часто навіть до тих самих людей ми змінюємо ставлення на різних етапах нашого життя. Іноді стається діаметрально протилежно: колишні друзі стають ворогами, а колишні вороги – друзями. Однак Бог завжди ставиться до нас однаково: завжди дивиться на нас, як на тих, за котрих віддав своє життя, як на тих, на чий образ і подобу ми є сотворені. Ми повсякчас є цінні в очах Господніх. 

А ми ж скоріше у своєму житті часто шукаємо цінності в очах інших людей. Натомість, важливо усвідомити, що є Той, для кого ми завжди цінні. Чи ми робимо добро чи зло, Бог ніколи не перестане нас цінувати. Так і ми намагаймося дивитись на інших людей, не зважаючи на їхні вчинки, бо ж всі вони завжди цінні в очах Божих. А отже, мають бути цінними і для нас. 

* * *

Мр.5,22-24; 35– 6,1:  «Не бійся! Тільки віруй»

«Не бійтеся!» – саме такими словами розпочав свій понтифікат святий Іван Павло ІІ. 

Хоча ми називаємо себе християнами, ходимо до храму, але часто бачимо, що в нашому житті маємо мало відваги повністю довіряти Богові. Правду кажучи, і мусимо собі в цьому признатися щиро та відверто, ми любимо все контролювати, усе планувати, усе передбачати. І тому дуже часто, коли приходять якісь біди чи клопоти, вони вибивають нас із колії, бо вони нам непідвладні, ми не можемо їх контролювати. 

Коли опиняємось у ситуації, на яку не можемо вплинути і якої не можемо змінити, то саме для нас лунають слова: «Не бійся! Тільки віруй». Бачимо, що чоловік, старшина синагоги, до якого Ісус звернувся з цими словами, справді сам не міг нічого змінити, бо його дочка вже померла. 

Христові слова для нас завжди є фундаментом і заохоченням: не боятися, мати відвагу, стояти непохитно у вірі. Або, як каже наше богослужіння, «ще й ще…» довіряти Богові, покладатися й уповати на Нього. А довіряти Богові – найпевніша річ. Бог єдиний, хто ніколи нікого не підвів і не підведе. 

Саме тому, щоб ми перемогли свої страхи й покладалися на Нього, Господь звертається до кожного з нас: «Не бійся! Тільки віруй». 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.09.2016р. Б. / Святих мучениць Минодори, Митродори і Німфодори

Святих мучениць Минодори, Митродори і Німфодори

Тропар мучениць, глас 4: Бурхливі муки й гірку смерть ви змінили на вічне життя, святі мучениці.* На судищі нечестивих три діви Тройцю несотворену ісповідали,* і заради неї були заколені мечем,* заколеного Агнця нині наслідуючи,* і молитеся за тих, що вшановують святу вашу пам’ять. 

Кондак мучениць, глас 4: За Тройцю терпляче постраждали* і хитромудрого ворога перемогли, зодягнувшись по братньому в Духа.* Тому й увійшли з п’ятьма дівами у небесні світлиці, о страстотерпиці,* і з ангелами неустанно стоїте перед Царем усіх у радості. 

Діялося це в часи безбожного і кровожерного імператора Максиміяна, що мучив святих слуг Божих та ісповідників Христової віри. У Витинії тоді жили три рідні сестри, що звалися Минодора, Митродора і Німфодора. Усі троє були надзвичайної тілесної краси, але ще красивішими були душі сестер. Тому вирішили вони не дбати про тіло й розкішне життя і посвятили себе цілковито службі Богові. Сестри покинули місто і в безлюдній місцині в одній із диких скель Питій знайшли печеру, де у безнастанних молитвах і тяжких постах стали провадити самітницьке життя.

Та довідався про них правитель того краю Фронтон і наказав святих сестер схопити і поставити перед судом. Коли ж він їх побачив, то не міг надивуватися красі дівиць. Мучитель став обіцяти їм найбільші статки і почесті, просив і заклинав, щоб послухалися його і зреклися Христа Спасителя, тоді він видасть кожну з них за славного юнака. Але слова його відбивалися від їхніх сердець, як крапля дощу від скелі. Вони вже посвятили себе небесному Нареченому – їх тішила надія, що дуже скоро побачать й успадкують усю розкіш неба. Тому сестри сказали мучителеві, що даремні всі його слова, бо вони готові на муки, і самі можуть і хочуть принести жертву Христу Спасителеві, жертву свого життя і мученицької крови. Лютий поганин наказав Митродору і Німфодору замкнути у в’язниці, а Минодору велів чотирьом катам бити залізними палицями. І почалися страшні муки, від згадки про які дрижить той, хто про них чує. 

Живе тіло відпадало від костей, які тріскали і ламалися; дві години тривали страшні тортури, та кати чули голос святої дівиці, як славила і величала Господа Бога. Її голос ставав щораз тихіший і тихіший, аж поки не затих цілком – душа святої мучениці піднеслася до неба. 

Коли привели молодшу сестру Митродору, то вона не злякалася вигляду бездушного і скривавленого тіла сестри, що лежало перед нею. Свята діва вголос стала величати Господа, який за короткий час муки дає вічне життя. Мучитель велів Митродору прив’язати до дерева і палити смолоскипами, поки вона в тих лютих муках не віддала своєї душі в руки Господа Бога. 

Свята Німфодора споглянула на тіла сестер і душа її запалала великою спрагою з’єднатися з ними. Не допомогли підлесливі намови мучителя. Святу дівицю стали жорстоко бити, потім гаками шматували її тіло, і врешті-решт залізними палицями переламали її кості. Посеред того страждання третя душа піднеслася до неба, третя сестра увінчала себе вічною славою. 

Кати хотіли спалити тіла мучениць, але нараз вдарила буря, під час якої християни забрали святі мощі і чесно поховали у спільному гробі на тому місці, де святі дівиці в ціломудрості служили Богу. З часом над їх гробом постала церква, а Господь прославив мощі святих дів силою творити чуда. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.1,1–10,20–2,5:  «Павло, апостол – не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця»

Коли ми вчитаємось у ці слова, бачимо, як відважно апостол Павло говорить, що він покликаний Господом на служіння. Знаємо, що Господь дорогою до Дамаска його зупинив, і Павло був глибоко свідомий цього покликання, яке отримав тоді від Господа. 

У житті кожного з нас щодня не стаються такі незвичайні речі, як стались з Павлом. Але однаково маємо розуміти, що наша зустріч відбулася з Господом через наше хрещення і миропомазання. Як також ми стали покликані Господом до цього життя, до свідчення про Бога тут на землі. І це маємо повсякчас пам’ятати. Бог нас покликав до буття, щоб ми несли цю Добру новину всім людям. Господь надіється на кожного з нас, щоб ми людям принесли цю добру новину про нашого Спасителя. 

* * *

Мр.5,1-20:  «Побачивши здалеку Ісуса, він прибіг, уклонився Йому»

У Євангелії спостерігаємо дуже дивну подію: один чоловік має нечистого духа, який нелюдською силою все трощить і якого ніхто не може вгамувати, однак коли поблизу проходить Ісус Христос, то він сам, як каже Євангеліє, біжить до Нього. Господь не зачіпає першим цього чоловіка, але біснуватий сам дає про себе знати, бо злий дух, що є в ньому, об’являє себе словами: «Не муч мене». 

Ця частина Євангелія добре ілюструє ситуацію, яку маємо в сучасному світі. Часто через свою гріховність і неморальність, цей світ хоче дистанціюватися від усіх християнських цінностей. Чому? Тому що вони самим своїм існуванням докоряють йому, мучать його. 

Бачимо, що Церква часто навіть не втручається в суспільні події, які є безбожними, неморальними, або не зачіпає тих осіб, які живуть грішним життям, та вони першими дають про себе знати, виявляючи до Церкви агресію. Тому наше покликання – жити досконалим християнським життям. І таке життя буде найкращою нашою місією, воно буде, образно кажучи, «виганянням злих духів», «екзорцизмом» для цілого світу. Із життя святих відомо, що не тільки їхні тіла переображувалися, а й місця, де вони жили, освячувалися. Тому наше покликання – насамперед бути з Богом, тоді наше життя буде вказувати іншим на те, як їм варто змінити власне життя.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

22.09.2016р. Б. / Святих і праведних богоотців Йоакима і Анни та Святого мученика Северіяна

Святих і праведних богоотців Йоакима і Анни

Тропар богоотців, глас 1: Будучи праведними в законній благодаті,* дитятко Богом дане породили нам Йоаким і Анна.* Тому сьогодні світло й весело святкує* Божественна церква чесну Вашу пам’ять, славлячи Бога.* Бо Він підняв ріг спасіння нам у домі Давидовому. 

Кондак богоотців, глас 2: Радіє нині Анна, бо звільнилася від уз неплідності,* і годує Пречисту, скликаючи всіх оспівати Того,* хто дарував її від лона людям, єдину Матір, що не пізнала мужа. 

Святий Йоаким походив з коліна Юди і був потомком царя Давида. Свята Анна, його дружина, була дочкою священика Маттана і Марії, його жінки. Маттан і Марія мали три дочки: Марію, Совію та Анну. Марія вийшла заміж і народила двох дочок: Саломію і Марію. Совія вийшла заміж і народила Єлисавету. А Анна вийшла за Йоакима і стала матір’ю Пречистої Діви. Отож Саломія і Марія були рідними сестрами, дочками Марії, і внуками Маттана і Марії. А для Єлисавети, доньки Совії, і для Пречистої Діви Марії, доньки Анни, Саломія і Марія були двоюрідними сестрами. 

Саломія вийшла заміж і мала двох синів: Якова Зеведея і Йоана Євангелиста. Марія (рідна сестра Саломії) вийшла заміж за Клеопу і мала двох синів: Якова і Йосифа. Єлисавета вийшла заміж за Захарію і мала сина Йоана Предтечу. А Пречиста Діва Марія породила Ісуса Спасителя. 

Таким чином Яків Зеведей, Йоан Євангелист, Яків та Йосиф, Йоан Предтеча і Ісус Xристос були троюрідними братами, бо їхні матері були двоюрідними сестрами. І сьогодні також троюрідні називаються братами, як і в біблійні часи. Тому Яків Заведей і Йоан Євангелист, Яків і Йосиф, Йоан Хреститель і Ісус Христос відповідно до звичаю називатися братами, хоч і були вони ріднею у третьому коліні. 

А тепер подивимося, як про це пишуть святі Євангелія. Так, у євангелиста Йоана читаємо: “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Отож, як бачимо, Марія Клеопова була двоюрідною сестрою Пречистої Діви. Про Марію Клеопову згадує і євангелист Марко, коли розповідає про розп’яття Христа: “Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). З цього бачимо, що Яків Молодший і Йосиф були синами Марії Клеопової. Тих таки Якова і Йосифа жиди називали братами Ісуса, як про це згадує євангелист Матей (див. Мт. 13, 55). 

Отож тепер нам зрозуміло, що Яків і Йосиф, сини Марії Клеопової, двоюрідної сестри Пречистої Діви, були троюрідними братами Христа Спасителя. Дорогі браття! Є речі, про які чоловік не рад би й згадувати, але згадати мусить. Злоба грішних людей привела до того, що у своїй глупоті і ненависті до Господа Бога вони вголос хулять Ісуса Христа і Пречисту Діву. По галицькій землі розкидають найбезличнішу і найбезбожнішу книжку, в якій вигадують найбільшу злобу, яку могло видумати пекло, – що Ісус Христос мав рідних братів, – і тим плюгавим богохульством виявляють до Пречистої Діви Марії найбільшу зневагу. І ось, коли я почав писати житіє праведних богоотців Йоакима і Анни, прийшов до мене один чесний юнак і каже так: “Мені казав один чоловік, що Ісус Христос мав братів і що про це пише святе Євангеліє, зокрема євангелист Матей”. 

І я відповів йому: “Добре, чесний юначе, що ти прийшов до мене. Ось книга святих Євангелій, дізнаємося, що вони пишуть”. І ми прочитали у євангелиста Матея ті слова, які фарисеї говорили про Ісуса: “Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія, а Його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда? І Його сестри хіба не всі між нами?” (Мт. 13, 55-56). 

Тепер подивімося, що пише євангелист Марко, коли Ісус Христос страждав на хресті: “Були й жінки, що дивилися здалека. Серед них була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія” (Мр. 15, 40). Що на це скажеш, юначе? Матір Якова і Йосифа називалася Марія, яку святий Марко трохи нижче називає то “Марія, мати Йосифа” (Мр. 15, 47), то “Марія, мати Якова” (Мр. 16, 1). І ця Марія не була матір’ю Ісуса Христа, бо святе Євангеліє завжди виразно називає Пречисту Діву “Мати Його”. А що ж то за Марія, мати Йосифа або Якова? У євангелиста Йоана читаємо: “А при хресті Ісусовім стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина” (Йо. 19, 25). Та Марія, жінка Клеопи, була матір’ю Якова і Йосифа, то чи могли Яків і Йосиф бути рідними братами Ісуса Христа, якщо мали іншу матір? 

Ні, вони не могли бути рідними братами. Однак їх називають братами Ісуса, бо вони були синами Марії Клеопової, двоюрідної сестри Марії, Матері Ісуса. 

Ми навмисно дуже докладно пояснили це і гадаємо, що тепер кожен усе зрозумів. І просимо вас про одне. Богохульник не відійме слави і блиску ані Пречистої Діві, ані великої тайни воплочення Сина Божого. Але цей тяжкий гріх мечем прошиває груди Пречистої Діви, ранить її, бо Пречиста Діва не хоче, щоб хоч якийсь гріх зневажав Її Сина. А ми, які так любимо Пречисту Діву, своїми молитвами воздаймо Їй славу і хвалу за всі зневаги грішників. І заплачмо, гірко заплачмо над нашим народом, з якого кожен безбожник, кожен неук і крикун має право зневажати Христову віру. 

Так, мимоволі, ми відійшли від предмету нашої розповіді. Святі Йоаким і Анна мали багатий маєток, доходи з нього ділили на три частини: одну давали на храм, другу – на бідних, а з третьої жили. І слід нам сказати, що були це люди святі, якщо Господь Бог вибрав їх на батьків Пречистої Діви. Прожили вони разом п’ятдесят літ і одним лиш журилися, що Бог не благословив їх дітками, бо у жидів уважалося це карою за гріхи. У своєму смиренні вони вважали себе недостойними Божої ласки і всю журбу жертвували Богу, молилися і чинили добрі діла. 

Одного разу, коли Йоаким зробив багату пожертву на Єрусалимський храм, тодішній архиєрей Ісахар не хотів прийняти тих дарів, бо походили вони від бездітного чоловіка. А один зі священиків, на ім’я Рувим, вголос став закидати Йоакимові, що то Господь карає його бездітністю за гріхи. Журба огорнула серце праведного Йоакима і він пішов у полонину, де паслися його стада, там плакав, молився до Бога і постив сорок днів. 

І праведна Анна не припиняла молитися, і часто сльози текли з її очей, коли думала, що це Бог карає їх бездітністю. Особливо жаль душив її душу тепер, коли вона дізналася, як у храмі їх прилюдно осуджували у гріхах. Одного разу в садку вона побачила гніздо з пташенятами. І така журба її охопила, що вилилася з її серця голосною молитвою: 

“На кого я подібна, ні на птиць небесних, ні на звірів земних. Усі вони тішаться своїми дітками. Навіть земля родить хліб для людей. Лиш одна я бездітна на світі. Всі приходять до храму зі своїми приносами, всіх, що стали батьками, почитають, а я відкинена навіть від храму мого Бога. Господи Боже мій! Ти дав Сарі сина Ісаака в глибокій старості; Ти дав Анні сина, пророка Самуїла, вислухай і мою молитву. Ти знаєш, Господи, як народ безчестить бездітність. Дай мені стати матір’ю, щоб ми могли наше дитя принести Тобі в жертву і величати Твоє милосердя!” 

І коли вона так молилася, став перед нею світлий Божий ангел і сказав: “Анно, Бог вислухав твою молитву, і плач твій, і сльози дійшли до Нього, і ти будеш матір’ю благословенної дочки, через яку зійде благословення і спасіння цілого світу. Ім’я Її буде Марія”. 

Свята Анна, втішена, дала обіт, що своє дитя посвятить на службу Богові, і поспішила до Єрусалиму, щоб подякувати Господу в Його храмі. У тому ж часі явився ангел і святому Йоакимові, що молився та постив на самоті, і благовістив йому цю радісну вістку. А як знак правдивости цього благовіщення велів йому йти до Єрусалим, де в храмі, біля Золотих воріт, зустріне Анну, свою дружину. І так сталося.

Невдовзі Анна народила дочку і дала Їй ім’я Марія. А коли Марії виповнилося три роки, батьки віддали Її на службу Богові в Його святиню. Невдовзі після цього помер святий Йоаким. Свята Анна перебралася до Єрусалиму і жила там при храмі до часу, коли Пречистій Діві виповнилося одинадцять років, за іншими джерелами, – аж до Різдва Христа Спасителя. 

Христова Церква вшановує пам’ять праведних Йоакима й Анни на всіх найважливіших богослуженнях, а також під час Божественної літургії, на проскомидії. Нехай їхні молитви будуть щитом для нас у кожній годині. Через них – до Марії, через Марію – до Ісуса. 

У той самий день

Святого мученика Северіяна 

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Северіян, * у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 1: Сміливістю душі озброєний, богомудрий,* видав ти себе на різноманітні муки,* бувши запаленим любов'ю Владики, о найщасливіший.* Тому й викрив ти безумство мучителів, Северіяне,* і прийняв від Бога нетлінний вінець перемоги.

Святий Северіян був воїном, він жив у селі поблизу вірменського міста Севастія. Увесь свій великий маєток святий роздав бідним, а сам не тільки явно визнавав Христа Спасителя, але й утішав і скріплював тих, що йшли за Христову віру на тяжкі муки. Це він заохотив святих сорок мучеників, що сміливо стали в обороні святої віри. Через пів року після їх мученицького подвигу прийшов до Севастії лютий звір, мучитель Лисій, і наказав ув’язнити всіх знатних християн. Тоді Северіян сам став перед мучителем і упоминав його, щоб не мучив слуг Христа Спасителя, якщо хоче уникнути тяжкої Божої кари і вічної муки. Мучитель велів спочатку його жорстоко побити, потім повісити на дереві і шматувати залізними гаками, і врешті-решт кинути у в’язницю, де слуга Божий просидів п’ять днів. 

Коли Северіяна вдруге привели на муки, то гордий мучитель наказав знову шматувати його тіло залізними гаками, а потім прив’язати до голови і до ніг святого важке каміння, у поясі зв’язати його мотузкою і повісити на мурах міста. У тих нестерпних муках святий Северіян вголос дякував Господеві і співав, скільки було сил у вмираючому тілі, псалми, – аж поки Господь не покликав його душу до себе. Постраждав він 248 р. Мощі святого мученика Северіяна поховано в селі, де він жив, під час похорону Господь прославив їх чудом. Згідно з переданням, один покійний, його слуга, був воскрешений із мертвих і ще п’ятнадцять літ прожив побожно і праведно при гробі святого мученика. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над Різдвом Пресвятої Богородиці

Різдво Пресвятої Богородиці

Народження Марії було дивом не лише з духовного погляду – вона була збережена від первородного гріха, а й з погляду фізичного. Знаємо, шо в такому віці, у якому свята Анна народила її, жінки не народжують, бо в старості настає період фізіологічної неплідності. Але бачимо, що неможливе для людей можливе для Бога. Наскільки це гарний приклад для життя кожного з нас! 

Ми також, на наш погляд, по-людському, уже не здатні змінитися. Не можемо самі собі зарадити, часто переконані, що себе змінити неможливо. Але немає неможливих речей для Бога, для Нього – усе можливе. 

Каже нам Господь, що все можливе для того, хто вірує. Тому наскільки багато всього, що по-людськи нас обмежує, настільки більше уповаймо на Бога. І Бог за нашою вірою, без сумніву, дасть нам!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

21.09.2016р. Б. / Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Тропар, глас 4: Різдво Твоє, Богородице Діво, * радість звістило всій вселенній, * з Тебе бо засяяло Сонце правди – Христос Бог наш. * Він, розрушивши клятву, дав благословення * і, ударемнивши смерть, * дарував нам життя вічне. 

Кондак, глас 4: Йоаким і Анна з неслави бездітности * і Адам і Єва від тління смерти визволилися, Пречиста, * у святім різдві твоїм. * Його празнують люди твої, * з провини прогрішень ізбавлені, * як кличуть до Тебе: * Неплідна родить Богородицю * і кормительку життя нашого. 

Святий Андрей Критський у своєму слові на день Різдва Пресвятої Богородиці говорить так: “Нинішній празник є для нас початком усіх празників. Він є дверми до ласки і правди. Нині зведено для Творця всього одушевлений храм і створіння готується стати Божественним житлом свого Сотворителя”. А святий Йоан Дамаскин каже, що “день Різдва Богородиці є днем всесвітньої радости, тому що через Богородицю весь людський рід обновився і печаль праматері Єви перемінилася в радість”. “Обновися, Адаме, веселися, Єво, радійте пророки з апостолами і праведними, бо сьогодні загальна радість ангелів і людей засіяла від праведних Йоакима і Анни: Богородиця Марія”. Так співає і славить Церква: “Всечесне Твоє Різдво, Пресвята Діво чиста, множество ангелів на небі і людський рід на землі славить, бо Ти стала Матір’ю Творця всіх Христа Бога. Того благаючи, не переставай молитися за нас, що на Тебе по Бозі надію покладаємо, Богородице Всехвальна і Непорочна”. 

Тому з глибини душі своєї взиваймо нині:

Радуйся, вселенної похвало,

Радуйся, храме Господній,

Радуйся, горо, тінню сповита,

Радуйся, всіх прибіжище,

Радуйся, світильниче золотий,

Радуйся, славо православних всечесна,

Радуйся, Маріє, Мати Христа Бога,

Радуйся, раю,

Радуйся, божественна трапезо,

Радуйся, тіне,

Радуйся, ручко всезолота,

Радуйся, всіх уповання. 

Початок нашого спасіння починається, ось народжується на світ Та, що зітре голову диявола і спасіння принесе роду людському. Батьками Пречистої Діви були святі Йоаким і Анна. Йоаким походив з роду Давида, з покоління Юди, а Анна – з роду Арона. 

І ось Господь благословить цих нащадків царського і священичого роду, у Назареті народилася Пречистая, дочка їх. Назарет, по-арабськи “ен-Назіра” – називають “цвіт Галилеї”. Лежить він в Галилеї, з усіх боків оточений горами. Містечко потопає у виноградниках і оливних деревах, всюди спокій, тиша і мир Божий. 

Тут, серед того раю Галилеї, зацвів цвіт райський, тут народилася Пренепорочная, Пресвятая і Преблагословенная Діва Марія. І прийшла радість у хату праведних Йоакима і Анни, бо це на старості літ Господь поблагословив їх дитиною. А ще більша радість настала в небі. З утіхою дивився на Неї Бог Отець, бо бачив у Ній Матір свого єдинородного Сина, повний любови дивився на Неї Син Божий і Дух Святий, на ту найзнаменитішу скинію, яка мала стати храмом і святинею самого Бога. А хори ангелів ликували, бо ж народилася їх Цариця, бо на світ прийшло найдосконаліше, найсвятіше, найкраще сотворіння Божої могутности. 

А нині, що нам лишається, як не припасти на коліна і тішитися разом з цілим небом; бо Вона і для нас народжується, щоб стати Матір’ю Спаса нашого і щоб бути Матір’ю нашою. Прославляймо і величаймо Пречисту Діву, бо така є воля Бога, який хоче, аби ми все, що просимо, отримували через Марію. Молімо й просімо Її нині про поміч і покров у стражданнях та спокусах, бо сміливо можемо надіятися на Її ласку нині, коли вся вселенна Їй честь і славу воздає. Але пам’ятаймо, аби ні нині, ні завтра – ніколи – з нашого боку не було нічого, що засмутило б Пречисту Діву. Чистими будьмо нашою душею, якщо хочемо служити Марії і чистими устами молитися до неї. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.12,20–13,2:  «Щоб не було між вами суперечок, заздрощів, гніву, сварок, обмов, нашептів, зарозумілості, безладдя»

Християнам має бути притаманний мир, радість, порозуміння. І коли в наші стосунки закрадаються протистояння, гнів, заздрощі, маємо бути свідомими, що це не Божий Дух. Утікаймо від цього й не дозволяймо, щоб у нас зростала зарозумілість, обмова. Такий стан нашої душі свідчить, що ми далекі від християнського життя і християнського розуміння стосунків. 

Є дуже просте правило – дивитися перше на себе, досліджувати власні вчинки і думки, а не шукати в усьому цьому вини ближнього. Стараймося засівати любов, порозуміння, прощення, доброзичливість. Бути носіями того, що миле Богові! 

* * *

Мр.4,24-34:  «Чи спить він, чи встає, чи вночі, чи вдень – насіння те кільчиться і росте»

Коли хочемо досягти чогось у матеріальному житті, усвідомлюємо, що для того потрібно докладати чимало зусиль, старання й часу. Адже просто так не можемо мати нічого. Знаємо, що людина, яка хоче придбати житло, авто та інше, має багато для цього потрудитися. Тому все й одразу, в одну мить у неї не з’являється, а збирається усе життя, цеглинка до цеглинки. 

Так само відбувається і з нашим духовним життям. Ми, звичайно, хотіли б змінити себе в одну мить, але часто забуваємо, що зміни, яких ми прагнемо, відбуваються крок за кроком. Ніхто не стає в один момент ні грішником, ні праведником. 

Цей уривок з Євангелія вказує саме на те, що Царство Небесне починається з малих речей. Кожна мить нашого життя, кожний наш вчинок, кожне слово, навіть кожна думка – це або наближення до Бога, або віддалення. Немає в житті справ нейтральних, як ми дуже часто собі думаємо. Кожна справа, навіть, здавалось би, найменш значна, є або кроком до Господа і Царства Небесного, або кроком у протилежному напрямку. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

20.09.2016р. Б. / Передпразденство Різдва Пресвятої Богородиці та Святого мученика Созонта

Передпразденство Різдва Пресвятої Богородиці

Тропар передсвяття, глас 4: Із кореня Єссеєвого і з бедер Давидових * богоотроковиця Маріям днесь родиться нам, * і радістю радується все і оновляється. * Зрадійте сукупно, небо і земля, * возхваліть її, вітчизни народів. * Йоаким веселиться і Анна торжествує, зовучи: * Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого. 

Кондак передсвяття, глас 3: Діва днесь і Богородиця Марія, * безконечна світлиця небесного жениха, * родиться з неплідної Божим замислом; * колесниця Слова прикрашується, на це бо і передсказана була * – божественні двері і Мати сущого життя. 

Свята Церква приготовляє нас до великого свята. Завтра святкуватимемо пам’ять Різдва Пресвятої Богородиці. Завтра зійде на світ те сонце, без якого для нас нема життя. Тому Христова Церкова, повна радости, готується до цього торжества. “Із кореня Єссеєвого і з бедер Давидових богоотроковиця Марія днесь родиться нам, і радістю радується все і оновляється. Зрадійте сукупно, небо і земля, возхваліть її, вітчизни народів. Йоаким веселиться і Анна торжествує, зовучи: Неплідна родить Богородицю і кормительку життя нашого”. Чи не було б добре нам очистити свою совість, приступивши до таїнства покаяння? А завтра чистим і безвинним серцем славити Пресвяту Богородицю і просити в Неї усякі ласки, які нам потрібні? Подумаймо про це. 

У той самий день

Святого мученика Созонта 

Тропар мученика, глас 4: Мученик Твій, Господи, Созонт, * у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого, * мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав, * сокрушив і демонів зухвальства безсильні. * Його молитвами спаси душі наші. 

Кондак мученика, глас 2: Істинного й богомудрого мученика,* випробуваного страждальця благочестя,* зібравшись сьогодні, велегласно прославмо Созонта,* тайновидця благодаті, і щедрого подателя зцілень.* Бо він молить Христа Бога за всіх нас.

Святий Созонт родом був з Ликаонії. Походив він з убогої родини і пас вівці, однак душа його повна була всякої чесноти і палала вогнем любови до Господа Бога і Спаса свого. Одного разу прийшов він до міста Помпеополя, коли там перебував імператор-мучитель Максиміян. Святий Созонт уночі ввійшов до поганської божниці, відірвав золотому ідолові руку, розбив її, а золото роздав бідним. Коли наступного дня погани почали хапати і мучити людей, яких запідозрювали у тому вчинку, тоді Созонт сам став перед судом і признався, що це він зробив, аби показати всім безсилля ідола, якому вони у своєму засліпленні покланяються. Тоді його схопили і віддали на муки. Тіло святого мученика шматували гострим гаками, били залізними палицями, щоб поламати кости, на ноги надягали мідні, підбиті гострими цвяхами чоботи. А потім його знову били доти, доки святий слуга Божий не віддав у муках свою душу. Мучитель наказав тіло спалити, але вдарила сильна буря з громами і тіло не спалили. Вночі, у непроглядній пітьмі, над тілом мученика заясніло світло, то християни забрали мощі святого Созонта (до хрещення він називався Тарасій) і чесно поховали. Постраждав він близько 288 р. Бог прославив його мощі численними чудами. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.12,10–19:  «Бо коли я немічний, тоді я міцний»

Апостол Павло вказує, що йому були милі його немочі, погорди, нестатки, переслідування. У нашому ж щоденному житті важко одразу пізнати, хто є віруючий, а хто невіруючий. Але саме життя, сповнене непростих життєвих ситуацій, показує, ким ми є, бо саме тоді засвідчується наша віра. Так само апостол Павло вказує на те, що коли він немічний, тоді він сильний, сильний в Ісусі Христі. 

Напевно кожен із нас має досвід того, як він бореться зі своїми недоліками і хибами, слабкостями і гріхами. Дуже часто не можемо дати собі ради. І це велика правда: ми не можемо дати собі ради самі. І коли почуваємось безпомічними й немічними, це нормальний стан для людини. Бо лише тоді, коли ми це собі усвідомимо, Господь може діяти, прийти та дати нам свою благодать і силу. А коли ми самі намагаємось вирішити свої проблеми, то ж тоді практично не потребуємо Господа. Тому часто наше відчуття немічности та слабкости – це нагода зрозуміти, що Господь здатний зробити все для того, хто покладається на Нього і довіряє Йому. 

* * *

Мр.4,10-23:  «Немає бо нічого схованого, що не має стати явним»

Коли проаналізувати наше життя, то можемо спостерегти, як у різних ситуаціях ми граємо різні ролі. По-різному поводимося в тих чи інших середовищах, інакшою є наша поведінка з різними людьми. Буває, що деколи, неочікувано навіть для нас, наша поведінка стає незвичною, особливо в складних ситуаціях. Якраз тоді, коли маємо якісь біди чи проблеми, можемо побачити справжнє наше внутрішнє «я» – чим ми насправді живемо. 

І такі випадки, про які кажемо: «Я від себе того не очікував», чи коли хтось інший може про нас сказати: «Як він міг таке зробити?», ілюструють ці слова з Євангелія: те, що було тайним, вийшло на яв. 

Тому складні ситуації Бог дає саме для того, щоб ми побачили, хто ми є насправді. Проблеми і труднощі в нашому житті Господь допускає для того, щоб ми немовби побачили себе в дзеркалі. Ті чи інші обставини і людей Бог нам посилає для того, щоб усе, що в нас сховане, вийшло на яв.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.09.2016р. Б. / Спогад про чудо, яке було в Колосах, що в Хонах, від архистратига Михаїла та Святого мученика Євдоксія

Спогад про чудо, яке було в Колосах, що в Хонах, від архистратига Михаїла

Тропар, глас 4: Небесних воїнств архистратиже, * молимо тебе завжди ми, недостойні, * щоб ти своїми молитвами огородив нас * покровом крил духовної твоєї слави, * охороняючи нас, що усильно припадаємо і кличемо: * Від бід ізбави нас як чиноначальник вишніх сил. 

Кондак, глас 2: Архистратиже Божий, служителю божественної слави, * ангелів начальнику і людей наставнику, * корисного нам проси і великої милости * як безплотних архистратиг. 

У фригійських Колосах, біля Єраполя, тече ріка Ликос. У місцині, що називається Хони (тобто лійка), та ріка впадає у кам’яну підземну прірву, далі тече кілька кілометрів під землею, а потім знову виходить на поверхню і впадає у ріку Меандер. Саме там, де вода впадає у кам’яну прірву, колись стояв величавий Божий дім, посвячений пам’яті св. архистратига Михаїла. Церква стояла над чудесним джерелом, яке потекло з землі завдяки заступництву святого Михаїла, а пізніше, коли в тому краї Боже слово проповідували євангелист Йоан і святий Филип та навчали науки Христа Спасителя, то за їх молитвами вода в тому джерелі отримала чудодійну силу оздоровляти хворих. Зі всіх околиць сходилися сюди люди, шукаючи допомоги і порятунку. Це джерело повернуло здоров’я дочці одного грека з Лаодикії, яка була не лишень хвора, але й від народження німа. Дівчина напилася води з джерела і стала вголос величати Господа: “Великий є Бог християнський”. Тоді вся її родина прийняла Христову віру, а батько власним коштом звів тут церкву, присвятивши пам’яті святого архистратига Михаїла. 

Минуло сто, а може й більше років, і тут, при церкві, осів молодий літами (кажуть, що мав лиш десять років) слуга Божий на ім’я Архип. Він добровільно виконував обов’язки паламаря храму і прожив при ньому шістдесят років. Його життя дивувало всіх, бо, при надзвичайному смиренні та інших чеснотах, він постійно перебував у строгих постах і в умертвленні тіла. Їжу він споживав зазвичай лиш один раз на тиждень, і то ярину. Його постіль була вистелена терням. Уся його власність – дві волосяниці; одну носив на собі, а другою накривався, коли відпочивав. 

До церкви приходили численні вірні, щоб випросити у Господа для себе всякої ласки. Погани задумали знищити цей храм, з тією метою вони загатили ріку, так, що вода мусила б знайти собі нове русло, і то саме попід церквою. Тоді вода неодмінно зруйнувала б Божий дім. Та Бог, учинивши чудо, повернув води ріки проти течії, вода знайшла собі інше русло, а церква залишилася стояти на славу Пресвятій Тройці і на честь святого архистратига Михаїла. Тоді погани задумали інший підступ, вони прокопали глибокий рів і пустили ним воду з двох гірських рік, Ликоса і Куфа. Святий Архип бачив, як ревно трудилися слуги диявола – та святий молився й уповав на Господа, що Він не дозволить, аби Його святиня впала жертвою поганської затятости. Коли погани закінчили свою роботу і пустили воду в нове русло, тоді Архип побачив те чудо, пам’ять якого святкуємо нині. Враз перед ним явився в людській постаті святий архистратиг Михаїл, весь у неземному світлі, і на його знак вода вийшла з нового русла і понеслась до прірви у скелі, і там зникала. Тоді святий Михаїл перехрестив те місце, а сам на очах святого Архипа вознісся на небо. Усі вірні, що зібралися в церкві на молитву, прославляли Господа і підносили славу Його Імени. Це місце люди стали називати Хони; а до цього воно називалося Колоси. Святий Архип помер свято при церкві. Не відомо, коли сталося це чудо, однак це було ще тоді, коли погани мали силу і владу. Перші описи цієї чудесної події походять восьмого століття. 

У той самий день

Святого мученика Євдоксія

У часи мучителя християн імператора Диоклетіяна поблизу Мелитини, у Вірменії, жив славний лицар воєвода Євдоксій, ревний християнин. Жінка його називалася Василиса. Бог поблагословив їх діточками, мав також Євдоксій і щирих приятелів, серед них двоє були найближчі його серцю, обоє були вірними послідовниками Христа Спасителя, і називалися вони Зенон та Макарій. 

Коли ж почалося жорстоке переслідування християн, то Євдоксій, за прикладом інших, переховувався з родиною, щоб дочекатися ліпшого часу. Та погани видали його намісникові того краю, і той послав військо, щоб Євдоксія схопити і привести на суд до Мелитини. Посеред пустелі воїни зустріли якогось бідно одягненого чоловіка і питають його: 

“Чи ти часом не знаєш Євдоксія?” 

“Знаю, – каже чоловік, – зайдіть до мене до хати, пригощайтеся, що Бог послав, а потім я покажу вам того, кого шукаєте!” Підкріпилися воїни тим, що було, а тоді чоловік той каже: “Ви шукаєте Євдоксія, тож знайте – це я!” І став готуватися в дорогу, одягнув свої найкращі військові обладунки, попрощався з дружиною, дав останню науку дітям, попросив, щоб вони завжди вірно служили Богу, благословив їх – і ось вже був готовий вирушати в дорогу. 

Заплакала жінка, залебеділи діточки, і навіть у вояків зворушилися серця, дарма, що тверді. Тоді вони вирішили, що не забиратимуть його з собою, а скажуть, що не знайшли, а він нехай сховається краще. Та Євдоксій не хотів на те пристати, бо християнинові не вільно самому брехати та інших до брехні доводити – хоч би довелося за правду і голову покласти. Тож пустилися вони в дорогу, а Василиса й обидва приятелі святого слуги Божого пішли за ними.

Намісник привітав Євдоксія дуже чемно і запросив його до себе, щоб разом, згідно з наказом імператора, принести жертву поганським божкам. На те святий Євдоксій відповів, що він є християнин і знає лиш одного Бога, у Пресвятій Тройці єдиного, і лиш Йому він служить. Намісник тоді сказав, що той, хто не слухає царського наказу, не гідний бути його воїном. А Євдоксій зняв із себе пояс, як відзнаку своєї високої влади, і передав його намісникові. За його прикладом пішло багато інших воїнів, тоді розлючений мучитель наказав покласти святого Євдоксія на землю і бити жилами, а потім повісити стрімголов і проколювати гострим залізом. Під кінець велів кинути святого мученика до в’язниці, а сам доніс про все імператорові. Імператор наказав Євдоксія віддати на найтяжчі муки, а потім убити. 

І почалися страшні, нечувані муки. Святому слузі Божому переламали всі кості, по голові і лиці били тяжкими залізними кулями, а він, як правдивий воїн Христовий, молився вголос і славив Господа, який дозволив йому терпіти за святу віру. А коли святого Євдоксія вели на смерть, то він не припиняв молитися, а Зенону, своєму приятелеві, що поспішав за ним, сказав: “Не плач, бо не розлучить нас Господь, слугами якого ми є, і в одному човні ми дістанемося до берегів вічного життя”. 

Почувши ці слова, Зинон став голосно прославляти Ісуса Христа, і розлючений намісник наказав стяти його мечем, так, що святий мученик Зинон помер ще швидше, як святий Євдоксій. А він сам з молитвою на вустах нахилив свою голову під меч. Тіло святого мученика Василиса поховала на місці, що звалося Амимна. За це її також було поставлено на суд, але намісник не хотів судити жінок і відпустив її на волю. Через кілька днів мученицьку смерть прийняв і другий приятель святого Євдоксія, Макарій. Сталося те близько 280 р. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.09.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр.16,13–24:  «Чувайте, стійте у вірі, будьте мужні, кріпіться. Нехай усе у вас діється в любові»

Апостол повчає коринтян, якими вони мають бути християнами, звертає увагу на те, щоб вони були обачними, вказує, щоб вони стояли і були тверді у своїй вірі, були мужніми, витривалими, кріпкими, але поряд із тим завершує це повчання словами: «Нехай все у вас діється в любові». Звичайно, можна перегнути палку в обачності, можна, декларуючи свою віру, причиняти прикрість іншим, наша мужність також може завдати комусь болю. Тому потрібно пам’ятати, що підставою усіх стосунків є любов. 

Як сказав святий Августин, коли людина любить, то вона може робити будь-що, бо ж любов – це є Господь. Усе має діятись з любові до інших. І тому на збудування будь-яких наших стосунків з іншими є завжди один фундамент – любов. 

* * *

Мт.21,33-42:  «Послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні»

Бачимо, що чоловік, який має виноградник і все приготував, щоб з того виноградника отримувати вино, винаймає його іншим особам. Коли ж настає час винозбору, очікує, щоб вони йому принесли плоди. Ці особи дуже жорстоко ставляться до слуг, яких господар посилає: одних б’ють, інших каменують. Урешті-решт вони вбивають сина, якого він послав. 

Наше життя дане нам Господом, «винайняте» нам Богом, щоб ми його правильно вживали і використовували. Якби ми не мали життя, то все інше не мало б якоїсь цінності чи вартості. Лише в контексті нашого життя все інше може мати якусь вартість. Якщо Бог подарував нам життя, то Він очікує, щоб ми правильно його використовували й приносили Йому плоди в тих чи інших життєвих станах. Господь дав життя, а краще сказати, позичив – вручив. Воно остаточно не є нашою власністю, ми лише використовуємо його й колись станемо перед Богом, щоб принести з нього плоди. 

Це подібно до того, коли хтось має скарб, гроші й старається найкраще вкласти їх, щоб справа приносила прибуток, – або в якийсь банк, або в бізнес. Так і наше життя – це величезний скарб. І питання в тому, куди ми його вкладаємо. А ми неминуче кудись його вкладаємо. Якщо ми вкладаємо його правильно, то потім у вічності будемо мати відсотки з цього, прибутки. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.09.2016р. Б. / Святого пророка Захарії та святої і праведної Єлисавети

Святого пророка Захарії та святої і праведної Єлисавети

Тропар, глас 4: Зодягнений в одежу священства,* за Законом Божим приємні всепалення у святості приносив ти, премудрий Захаріє,* і був ти світильником і споглядачем таїнственного,* носячи в собі явно ознаки благодаті.* Був ти вбитий мечем у храмі Божому, Христовий пророче.* З Предтечею молись, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 3: Пророк і священик Вишнього Захарія, батько Предтечі,* сьогодні звершує трапезу своєї пам’яті, годуючи вірних.* Напоєм правди всіх напоїв, і заради нього умер,* як божественний тайновидець Божої благодаті. 

Святий пророк Захарія, син Варахії, був батьком святого Йоана Предтечі. Жив він у Хевроні і був священиком. Коли прийшла його черга, він пішов до Єрусалиму і там приносив жертву Богу. Його жінка називалася Єлисавета, дочка Совії, рідної сестри святої Анни, матері Пресвятої Богородиці. Отож свята Єлисавета була родичкою Діви Марії. Більшої похвали, яку знаходимо про них у Святому Письмі, для святих Захарії і Єлисавети, що провадили побожне життя, навіть бути не може: “Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно” (Лк. 1, 6). Подружжя було вже старе літами, однак дітей не мало. І ось ангел Божий об’явив Захарії, що жінка його, Єлисавета, народить сина, і дадуть йому ім’я Йоан.

Коли ж цей самий архангел Гавриїл через шість місяців благовістив Пренепорочній Діві Марії, що Господь вибрав Її на Матір Христа Спасителя, і коли “Слово стало тілом, і оселилося між нами” (Йо. 1, 14), то Пречиста Діва поспішила відвідати Єлисавету. Цю зустріч описав святий євангелист Лука: “Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом і викликнула голосом сильним: «Благословенна Ти між жінками й благословен плід лона Твого. І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?»” (Лк. 1, 40-43). А у відповідь на привітання Пречиста Діва промовила цю пречудесну, ангельську молитву: “Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм…” (див. Лк. 1, 46-55). 

Після різдва святого Йоана і після Різдва Христа Спасителя, коли Ірод наказав убивати немовлят, то він довідався, що у Захарії і Єлисавети народився син, і послав вояків убити дитя, бо був упевнений, що саме ця дитина є Месією, про прихід якого у світ говорили йому три царі Сходу. Свята Єлисавета, довідавшись про той жорстокий наказ, утекла з дитиною. Святому Захарії тоді випала черга служити в Єрусалимському храмі. Коли він не міг сказати, де ховається Єлисавета з дитиною, бо й сам того не знав, то, за наказом Ірода, його вбили і залишили лежати між престолом і жертовником. Убивство святого Захарії не обійшлося без співучасти фарисеїв, бо сам Христос Спаситель їх звинувачує, що на них є кров святого Захарії, і погрожує їм страшною карою пекельного вогню: “Ви деяких з них уб’єте й розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто, щоб таким чином упала на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови праведного Авеля до крови Захарії, сина Варахії, якого ви вбили між святинею і жертовником” (Мт. 23, 34-35). 

Про святу Єлисавету далі нам вже розповідає не Святе Письмо, а передання. Коли Єлисавета з маленьким Йоаном переховувалася від убивць, яких послав Ірод, то побачила, що воїни Ірода наближаються і ось-ось її знайдуть. Свята ховалася тоді за скелею, коли вона стала молитися, скеля відкрилася і Єлисавета зайшла у глибоку печеру, де прожила сорок днів, а потім померла. Божий ангел годував малого Йоана, доки він не підріс і не став готуватися до свого великого посланництва. 

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР