19.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Кр.5,1–10:  «Тому й намагаємося з усіх сил Йому подобатися»

Чи Бог лиш прагне й очікує, щоб ми Йому подобалися? Очікує, щоб ми були добрі, найдосконаліші, прекрасні? Бог любить нас, дбає про нас і тому очікує від нас взаємності! 

Фундаментом наших стосунків із Богом має бути те, що ми усвідомлюємо Божу дбайливість і турботу, любов, яку має Отець до нас. Коли ми сповнені цієї свідомості та розуміння, то неминуче хочемо відповісти Богові тим самим. Як дитина, яка почувається любленою, завжди хоче відповісти тим самим своїм батькам. Їй прикро, коли вона ображає батьків, коли робить їм боляче. Вона завжди хоче не тільки сподобатись їм, але й бути вдячною за те, що вони роблять для неї. 

Тому наше життя – це життя вдячності Богові за все, що Він для нас робить, вдячності діяльної, яка спонукає нас любити Бога і ближнього тією ж любов’ю, яку відчуваємо від Отця!

*** 

Лк.7,1-10:  «Я недостойний, щоб Ти зайшов під мою покрівлю»

Часто ми живемо так, як нам підходить, не раз забуваємо про Бога, відходимо від Нього... Але коли стаємо на молитву, то хочемо, аби Господь одразу показав нам свою присутність, щоб негайно нас вислухав і відповів на наші прохання. І завжди немовби маємо право просити щось у Бога. 

Бачимо внутрішнє налаштування цього сотника, який каже: «Я недостойний». Маємо, як той сотник, усвідомлювати свою ситуацію: ким є Бог, а ким є я, якою є велич Бога, а якою моя поведінка. Маємо повсякчас із трепетом та благоговінням стояти перед Господом. 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.11.2016р. Б. / Во святих отця нашого Павла, архиепископа Царгородського, ісповідника

Во святих отця нашого Павла, архиепископа Царгородського, ісповідника

Тропар, глас 3: Божественної віри ісповіданням,* тебе, ревного священика, Церква показала, як другого Павла.* Кличе з тобою і Авель до Господа,* і кров Захарії праведна:* Отче преподобний, Христа Бога моли, щоб дарував нам велику милість. 

Кондак, глас 2: Засяяв на землі, як зірка небосяйна,* просвітлюючи Церкву православну нині,* що за неї постраждав ти і душу твою, Павле, за неї положив.* І як Захарії та Авеля, так і твоя кров ясно кличе до Господа.

Житіє святого Павла, архиепископа Царгородського, дуже нагадує житіє святого Атанасія Великого. Вони обидва страждали в той самий час, обидва сміливо обороняли Христову Церкву і їхні життєві шляхи були пов’язані між собою.

Ми вже знаємо, що Перший Вселенський собор в Нікеї (325 р.) засудив єресь Арія. Але аріяни знайшли підхід до Костянтина Великого, і той, щиро їм повіривши, став їх прихильником, а вірних католиків почав уважати ворохобниками і такими, що виступають проти Христової Церкви. Коли ж у Царгороді помирав владика Олександр, то перед смертю порадив вірним вибрати своїм наступником Павла, якого через злобу аріянина Євсевія Никомидійського ще в 336 р., коли той був лише дияконом, відправили у вигнання до Понту за його сміливий виступ в обороні святої віри. Після смерти святого Олександра, хоч аріяни хотіли конче поставити владикою Царгорода Македонія, здібного, але безбожного свого прихильника, духовенство й народ Царгорода таки вибрали святого Павла і той 340 р. обійняв владичий престол.

Та аріяни не опускали рук. Правив тоді державою син Костянтина Великого Констанцій, їхній прихильник. У тому часі він зазвичай перебував в Антіохії. Та, підбурений аріянами, він прибув до Царгорода і велів скликати лжесобор аріянських прихильників, на якому архиєпископа Павла незаконно позбавили владичого престолу, а замість нього імператор посадив Євсевія Никомидійського. Святий Павло вирушив до Риму і там зустрівся зі святим Атанасієм Великим, який прибув до папи Римського у тій самій справі – шукати справедливости. Його також, вчинивши насильство, злобні аріяни прогнали з владичого престолу. Папа Юлій І (337-352) на соборі єпископів засвідчив правдивість їхніх урядів, привселюдно визнав невинність двох святих ісповідників – Атанасія і Павла – та велів їм повертатися до своїх єпархій.

Святий Павло повернувся до Царгорода (341 р.), а оскільки тоді саме помер безбожний Євсевій, то він без великих труднощів повернув собі владичий престол. Та аріяни у своїй затятості знову спротивилися цьому й оголосили, що їх єпископом є Македоній. Народ уже не міг більше терпіти лукавства єретиків, а коли побачив, що Гермоген, один з військових достойників, явно підтримує аріян, то накинувся на нього й убив. Коли про це довідався імператор Констанцій, то чимскоріше прибув з Антіохії до Царгорода; однак народу він не карав, а всю свою злість зігнав на невинному архиєпископові Павлові. Імператор наказав прогнати владику з міста, а потім у кайданах заслати до Сингеру, в Месопотамії, а звідти до Смеси, в Сирії. Однак святий Павло вже невдовзі звільнився з-під опіки своїх гнобителів і поїхав до Риму, де знову ж зустрівся зі святим Атанасієм. Та тепер за Павла (як, зрештою, і за Атанасія) заступився Конста, брат Констанція, правитель західної частини держави. Тоді святий Павло повернувся до Царгорода, але імператор Констанцій наказав своєму вельможі Пилипові, щоб той потай заслав архиєпископа Павла до Солуня, а на патріярший престол посадив Македонія, при цьому воїни Пилипа вбили дуже багато людей, хоч народ зовсім не ворохобився. Діялося це 343 р.

Того самого року папа скликав Сардикійський собор, на якому оцінив заслуги архиєпископа Павла. А коли Констант пригрозив своєму братові війною, то лиш тоді, і то не відразу, а щойно 346 р., святий Павло зміг повернутися до Царгорода. Македоній відступив, однак усе-таки залишив собі одну церкву і вважав себе владикою аріян. Та у 350 р. Констант помер, і тоді Констанцій став правителем цілої держави. Він наказав прогнати архиєпископа Павла з Царгорода, а царські посіпаки заслали святого ісповідника до Вірменії, в місто Кукус. Та невдовзі, у листопаді 350 р., аріяни напали на святого Павла і задушили його власним омофором, який стягнули з його владичої одежі.

Мощі святого Павла перевезли до Анкири. У Царгороді на престол знову повернувся Македоній і почав жорстоко гнобити всіх вірних синів Христової Церкви. Він впав у ще одну єресь, став заперечувати Божество Святого Духа. Його злочини перебрали всяку міру, і тоді єретика прогнали з Царгорода. А коли він з диявольською злобою продовжив поширювати свою єресь, тоді імператор Теодосій Великий скликав до Царгорода Другий Вселенський собор (381р.), на якому кинули анатему на Македонія і його брехливу науку. Того ж року з Анкири до Царгорода було урочисто перевезено мощі святого Павла. Значно пізніше, 1326 р., мощі святого переправили до Венеції, де вони покояться в церкві святого Лаврентія.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

18.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.4,10–18:  «Він завжди змагається за вас у молитвах»

Багатьох людей ставить нам Бог на нашій життєвій дорозі: і тих, які нам приносять радість, і тих, які приносять смуток. З одними нам приємно спілкуватись, інші для нас є тягарем. Однак всіх їх не даремно посилає нам Господь. Кожна людина дає нам можливість послужити їй як Господеві. Коли ж не можемо допомогти їм через брак фізичних, фінансових можливостей, чи неприязні поміж нами і людьми, яких стрічаємо, то маємо можливість завжди молитися за них. 

Апостол вчить нас обстоювати інших в молитвах, віддавати їх Богові. Це одне з наших завдань і покликань. Бо навіть за найбільшого бажання, своїми лише зусиллями, порадами, грішми не завжди можемо вирішити проблеми і потреби людей, які є довкола. Але коли будемо віддавати їх Господеві в молитві, то Він зуміє влаштувати все якнайкраще як для них, так і для нас.

*** 

Лк.10,1-15:  «Ідіть, ось я посилаю вас, як ягнят між вовки»

Важливо пам’ятати, що наше народження – історичне й географічне – не є випадковим. Бог хотів, щоб я народився в певній нації, в певний історичний момент. Саме Творець помістив мене в тих чи інших обставинах. Господь послав мене сюди. Тому маємо усвідомлювати те Боже посланництво, яке має кожен із нас. А коли Бог посилає, про що Він каже в цьому Євангелії, то дає нам силу жити й діяти саме в цих обставинах. 

Коли будемо мати це усвідомлення Божого посланництва, завжди матимемо відвагу йти через будь-які обставини. Пам’ятатимемо: Бог завжди зі мною, і саме Він хоче мене тут бачити.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.4,2–9:  «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці»

Людина за своєю природою дуже нетерпляча. Вже і відразу хоче позбутись своїх недоліків, швидко хоче здобути у житті щось матеріальне, одразу хоче налагодити свої стосунки з іншими. Але на все потребуємо наших зусиль і Божої благодаті, бо всі зміни відбуваються у часі. Тому апостол каже, щоб ми були витривалі в молитві, чували з подякою. 

Хто довіряється Богові, Господь неминуче це дасть йому. Бог завжди дасть те, що нам потрібне, якщо ми віримо, бо Він сказав, що за вірою нашою дасться нам. Будьмо витривалі, маймо довіру до Господа, і тоді Бог діятиме в нашому житті згідно з Його планом щодо кожного з нас!

*** 

Лк.9,49-56:  «Бо хто не проти вас, той з вами»

Дуже часто ми ділимо людей на наших ближчих чи дальших друзів, недругів, приятелів, ворогів. Цей підхід застосовуємо і в ставленні до політичних партій. Іноді люди випадково потрапляють до якоїсь політичної партії і стають запеклими оборонцями її ідеології. Також деколи бачимо, що люди будують своє світоглядне буття в протистоянні до когось, у протиставленні світоглядові тих осіб, які їм неприємні. 

Ісус Христос вказує, що так не має бути. Він нагадує: хто не проти вас, той з вами. Тому не маємо жити чи діяти проти когось. Маємо свідчити Ісуса Христа, нести та проповідувати Його кожній людині. 

Що ближче будемо до Ісуса Христа, то будемо ставати ближчими до Отця, а тоді й одне до одного. Якщо ж у нас є протистояння – значить, ми ще далеко від Христа, ми не маємо Христового Духа. Коли наблизимося до Спасителя, тоді будемо мати спільний Дух Господній, Дух любові, прощення і прийняття. Із цього пізнають правдиву духовність і правдиве християнство.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

17.11.2016р. Б. / Преподобного отця нашого Йоаникія Великого; Святого мученика Никандра, єпископа Мирського, і Єрмея, пресвітера

Преподобного отця нашого Йоаникія Великого

Тропар преподобного, глас 4: Був ти хоробрим, як воїн, супроти ворогів тілесних,* наостанок як старанний посник був ти відважним супроти ворогів духовних,* і їх полки смиренням до кінця переміг,* показавши себе великим переможцем,* дар чудотворіння від Бога прийняв,* Його ж моли Йоаникіє преподобний, щоб спаслися душі наші. 

Кондак преподобного, глас 8: Явилася нам зірка пресвітла, що світ просвітлює, і осяює тих, що у мороці страстей перебувають. Явився могутній лікар, що прийняв благодать зацілення. Тим, щоб просять тебе, подай зцілення, бо кличемо: радуйся, отче Йоаникіє. 

Преподобний Йоаникій народився у Витинії, в селі Марикати, поблизу міста Аполоніяди. Його батько називався Миритрикій, а мати – Анастасія. Вони були люди побожні, але бідні, звичайні хлібороби. Йоаникій у дитинстві пас стадо. Та Господь Бог вклав у його серце скарб понад усі скарби – духа побожности. Серед лісової гущавини він цілими днями молився до Бога, і часто, як свідчить передання, знаменував стадо знаком хреста, а сам на цілий день відходив на молитву; стадо ж паслося саме, і жодної шкоди йому не було.

Коли Йоаникію виповнилося дев’ятнадцять літ, його взяли до війська, а було це в часи правління безбожного іконоборця Лева IV, сина не менше безбожного Костянтина Копронима. Йоаникій був дуже хоробрим воїном. Але він упав у єресь іконоборства, однак один монах, якого він зустрів біля Олімпійської гори, допоміг йому пізнати свій блуд і навернутися до правди. Кожну вільну хвилину Йоаникій перебував на молитві, умертвляв своє тіло і врешті-решт вирішив цілковито посвятити себе самітницькому життю. Хоч завдяки своїй хоробрості він був у дуже великій пошані і міг досягнути найвищих почестей та розкішного життя, однак Йоаникій усе-таки покинув службу і оселився біля Агавровського монастиря, а згодом при монастирі Утотелас, а потім при Антидієвській обителі. І так постом та молитвою він готувався до довгого пустельного життя. Пізнавши всі подвиги самітницького життя, через два роки він пішов у пустелю Трихалікс, де став провадити незвичайно строге життя. Але й сюди, бувало, приходили люди, тому він переселився на одну, майже недоступну гору і в печері, без даху над головою, прожив три роки в найтяжчій покуті, в безнастанних постах і молитвах, які закінчував словами: “Уповання мені – Отець, прибіжище моє – Син, покровитель мій – Дух Святий – Тройце Пресвятая, слава Тобі!”

Ці слова, за його прикладом, повторювали також інші монахи, і з часом ця молитва увійшла до багатьох церковних молінь. Двадцять літ преподобний Йоаникій прожив у пустелі, а потім пішов у монастир Єристеті, прийняв монашу одежу і в пустельній місцині, поблизу того монастиря, яке називалося Кристама, прикував себе ланцюгом, довжиною шість ліктів, і так прожив аж три роки. Тоді один монах, що заздрив побожності і незвичайним ласкам, якими Господь наділяв святого Йоаникія, подав йому сильної отрути, але святий, за молитвами святого Євстахія, залишився здоровий. З вдячности за це видиме чудо, святий постарався про те, щоб на тому місці побудували церкву і монастир на честь святого великомученика Євстахія.

Так само преподобний Йоаникій постарався про відбудову церкви Пресвятої Богородиці, він, знявши з себе кайдани, сам двигав на будову каміння. Під час тої роботи ядовита гадюка вчепилася йому в руку і вкусила, але святий Йоаникій, як свого часу апостол Павло, стряс змію у вогонь і жодної шкоди вона йому не завдала. Усе наступне життя святого – це суцільна низка чудес, бо Господь на кожному кроці – вже тут, на землі, – уділяв йому незвичайні ласки. Перед слугою Божим корилися біси, а він проганяв їх, оздоровляв розслаблених, в чудесний спосіб оздоровляв в’язнів і провіщав майбутні речі. І при цьому він безнастанно молився, а його ревність у молитві була така, що часто в часі молитви він підносився над землю і так клячав у повітрі. Преподобний Йоаникій молився за Христову Церква, яка вже тривалий час страждала під гнітом іконоборської єресі. Ціла низка царів, один за одним, жорстоко переслідували Христову Церкву, а її вірних дітей кидали у в’язниці та передавали в руки катів. Багатьох єретиків святий Йоаникій навернув до правди; він провістив, що після смерти імператора-єретика Теофіла (+842) на патріяршому престолі в Царгороді сяде святий Методій, і тоді в Церкві Христовій воцариться мир. Провіщення його сповнилося.

Так святий прожив до дуже глибокої старости, а коли йому було близько ста літ, він замкнувся в келії Антидієвського монастиря і став готуватися до останнього подвигу, який чекає кожного християнина, – до смерти. Однак і все його життя – це одне довге приготування до неї; молитвою і добрими ділами він стелив свою дорогу і чекав лишень хвилі, коли Господь покличе його до вічної слави. Перед смертю святого Йоаникія до його келії прибув патріярх Методій разом з численним духовенством, щоб попросити у старця благословення і спільно помолитися, а Йоаникій провістив Методієві його скору кончину.

За одними джерелами, преподобний Йоаникій помер 4 листопада 846 р., за вісім місяців до смерти святого Методія. А інші, на нашу думку, певніші джерела свідчать, що він пережив св. Методія і помер зразу після нього.

У день смерти преподобного Йоаникія монахи Олімпійської гори бачили вогненний стовп, що підносився з землі до неба. Господь прославив мощі святого численними чудами, аби сповнилися слова, що пам’ять праведного буде з похвалами. За великі чесноти і численні чуда преподобного Йоаникія, якими Господь прославив свого слугу, Церква назвала його Великим.

У той самий день

Святого мученика Никандра, єпископа Мирського, і Єрмея, пресвітера

Тропар мучеників, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак мучеників, глас 4: Божественним помазанням святительства істини* і священною кров’ю мучеництва істинно просвічені, славні,* приєдналися до радіючих чинів безтілесних ангелів.* Тому й святкуємо чесну вашу пам’ять,* молячись усім очищення подати,* молитвами вашими, святі.

Святі Никандр і Єрмей були учнями апостола Тита. Тит поставив св. Никандра першим єпископом міста Мир в Ликії. Бог благословив трудам своїх слуг, з кожним днем Христове стадо зростало, все більше поган приймали святу віру і хрещення. Коли ж прийшли часи лютого переслідування вірних, на суд до старости Ливанія привели двох святих слуг Божого престолу Никандра і Єрмея. Мучитель наказав їх жорстоко побити, а потім, прив’язаних до коней, волочити по майдані. З Божою поміччю вони стійко перенесли ту муку, після якої їх кинули до в’язниці.

Та через кілька днів страждальців чекав новий суд і нові муки. Кати шматували їх тіла гострими бритвами, припікали свічками, у голову забивали цвяхи, а під нігті рук – тріски. Під кінець святих мучеників, уже ледь живих, кинули у викопаний гріб і засипали землею, їх чесноти і страждання Господь Бог винагородив славою у своєму царстві небесному.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.3,17–4,1:  «Усе, що тільки чините, робіть від душі, як для Господа, а не як для людей»

У нашому житті ми маємо перед собою реальних людей, реальні обставини, і в тих обставинах робимо реальні вчинки для тих чи тих людей. Але ці люди аж ніяк не випадкові в нашому житті – Бог їх нам дав. І немає різниці, з якими стосунками та в якій субординації ми з ними перебуваємо, апостол каже, щоб ми служили їм, як Господеві. 

Уявімо на хвилину, яким би став цей світ, коли б ми служили одне одному як Господеві! Яке б ставлення не виявляли нам наші ближні, стараймося до кожного ставитися з думкою про Бога, який перший нас полюбив, ще коли ми були грішниками. Не чекаймо любові та добра від інших, пробуймо виконувати те, що каже апостол: чинити все, як для самого Господа, а не як для людей. Тоді приймемо від Господа нагороду вічне життя – єдину нагороду, за яку варто змагатися в цьому земному житті!

*** 

Лк.9,44-50:  «Хто найменший поміж усіма вами, той – великий»

Бог не потребує, щоб ми грали для Нього ролі – чи то праведників, чи то грішників. Господь потребує, щоб ми стали перед Ним у правді – такі, які ми є. 

Кожен із нас має якісь таланти, вони є даром Бога. Однак коли Господь закликає бути найменшим, то вказує, що, попри свою цінність в його очах, ми мусимо одночасно усвідомити і свою малість. Це не означає, що маємо поливати себе брудом, применшувати себе, – мусимо усвідомлювати, що наша велич залежить від того, наскільки Бог діє в нас. У грішнику Він не перестає діяти хоч би на один відсоток або навіть на одну десяту відсотка, а що більше наближаємося до Бога, то більше Він діє в нас. У житті кожного зі святих Господь діяв, умовно кажучи, на шістдесят, сімдесят, а то й на вісімдесят відсотків. 

Усвідомити власну меншість – це дати простір Божій величі діяти в нас. Адже недаремно співаємо в богослужіннях: «Дивний Бог у святих своїх». І як казав Йоан Предтеча: «Мені треба маліти, а Йому – рости». 

Тож даваймо Богові щораз більше можливостей діяти через нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

16.11.2016р. Б. / Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона; Оновлення храму святого великомученика Георгія, що в Лідді

Святих мучеників Акепсима, єпископа, Йосифа, пресвітера, й Айтала, диякона

Тропар, глас 4: Мученики Твої, Господи,* у стражданнях своїх прийняли вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, вони мучителів подолали,* сокрушили і демонів зухвальства безсильні.* Їх молитвами спаси душі наші. 

Кондак, глас 2: Знав ти божественні таємниці, мудрий,* і був приємною жертвою Богові, богоблаженний.* Бо Христову випив чашу славно,* святий Акепсимо зі співстраждальцями твоїми,* молячись неустанно за всіх нас. 

Діялося це за правління перського царя Сапора, одного з найлютіших гнобителів християн, який не знав, що таке милосердя, і десятки літ проливав християнську кров. Але прийшов час, коли навіть він зрозумів, що йому не вдасться викоренити Христової віри, бо число її ісповідників, попри всі гоніння і страждання, росте щораз більше, тому наказав мучити лишень єпископів, священиків і дияконів.

У місті Наєсон мучителі схопили вісімдесятилітнього єпископа Акепсима і доставили в місто Арвил до найстаршого поганського жерця Адраха. Святий старець голосно і сміливо ісповів перед ним свою віру в Христа, за це кати так побили його сукуватими палицями, що тіло відпадало від костей, а потім, закувавши в тяжкі кайдани, кинули у в’язницю. Тимчасом на суд привели сімдесятилітнього священика Йосифа і диякона Айтала, їх так само страшно побили терновими різками і ледь живих кинули у в’язницю, до того самого льоху, де страждав святий Акепсим.

Через п’ять днів їх поставили перед судом, а мучитель наказав зв’язати мотузками їх суглоби так міцно, що кості тріщали і крушилися. Обезсилених, ледь живих, їх знову кинули до в’язниці, де вони страждали від знущань та голоду три роки. Споживали лиш те, що християнам вдавалося їм передати, або ж те, що їм давали воїни, які стерегли в’язницю. Коли ж через три роки до Арвилу прибув сам Сапор, він віддав святих мучеників на суд лютого Ардасабора. Той велів спочатку взяти на муки святого Акепсима і безпощадно бити, а під кінець стяти мечем. І так, 10 жовтня близько 349 р. святий старець удостоївся померти за Христа. Святого Йосифа після бичування знову кинули у в’язницю, а потім Ардасабор його і святого Айтала віддав старості Адесхові, який кинув їх до в язниці ще на шість місяців.

Тоді у тому місті жила побожна християнка, що звалася Снандулія. Вона вже багато літ служила своєму небесному Нареченому і потай відвідувала ув’язнених християн, приносила їм хліб, обмивала їх рани й утішала святими, добрими словами.

Вона навідала і цих двох святих мучеників й намагалася допомогти всім, чим могла. Невдовзі замість Адесха уряд прийняв Зерот, ще лютіший мучитель. Він знову велів віддати святих мучеників на муки, їх спочатку жорстоко побили, а потім виводили з домів християн і силою змушували їх каменувати Йосифа. Святий мученик так уже був ослаб, що не міг утриматися на ногах, тоді його поставили у яму, викопану по пояс, і так під градом каміння він віддав Спасителеві свою страждальну душу. А святого Айтала доправили в село Патріяс, де він прийняв таку саму смерть, як і святий Йосиф. Його мощі Господь Бог прославив силою чудес. Тіла святих мучеників Йосифа й Айтала поховала побожна Снандулія. Ім’я Акепсим в перекладі означає “бездоганний”, а Айтал – “надзвичайно ревний”.

У той самий день

Оновлення храму святого великомученика Георгія, що в Лідді, де положено чесне тіло його

Тропар, глас 4: Як визволитель полонених і бідних захисник,* хворих лікар, поборник царів,* переможцю великомученику Юрію,* моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 8: До вибраного і швидкого твого заступництва прибігши, вірні,* молимо позбавитися спокус ворожих та всяких бід і скорбот,* страстотерпче Христовий,* ми, що оспівуємо і викликуємо:* Радуйся, мученику Юріє.

Життя святого великомученика Георгія, перенесення його мощей і оновлення храму в Лідді, де спочили ті мощі, ми описали у день 6 травня (23 квітня), коли Церква обходить роковини його смерти і осібною службою почитає його пам’ять. Пам’ять великомученика широко почитали вже на Русі. У 988 р. великий князь Ярослав у хрещенні отримав ім’я Георгій. А 1030 р. як подяку за перемогу, яку здобув над чуддю, за пів милі від Новгорода він побудував храм святого Георгія. У 1036 р. після перемоги над печенігами князь заснував у Києві монастир, посвячений пам’яті святого великомученика, і, крім того, на своїй печаті він мав образ святого Георгія.

І нині у нашому краї багато церков присвячено святому Георгієві, або, як у нас кажуть, святому Юрові. А найкраща серед усіх – це владича і митрополича церква святого Юра у Львові. Храм цей підноситься над цілим містом, немовби охороняє права руського народу, які споконвіку йому тут належать. Розташований на високій горі, його видно ген далеко від міста. З якого боку не в’їжджав би хто до Львова, то найперше, що впаде йому в око, – це храм святого Юра.

На місці, де він зараз стоїть, до 1280 р. був невеликий ліс, а в ньому на самоті жили монахи, серед яких був брат князя Данила, стрий князя Лева. На його прохання князь Лев побудував там дерев’яну церковцю. У 1341 р ігумен Євтимій почав будувати муровану церкву і монастир, ця церква стояла аж до 1743 р. У 1746 р. Львівський єпископ Атанасій Шептицький почав будувати новий храм, якого закінчив його наступник Лев Шептицький.

У цьому храмі зберігається чудами прославлена ікона Пречистої Матері Божої, яку 1673 р. єпископ Йосиф Шумлянський переніс зі знищеної татарами монастирської церкви у Теребовлі. При храмі є митрополича палата і помешкання для крилошан та інших священиків. А весною, на празник святого Юра, зі всіх сторін краю поспішає народ руський на Святоюрську гору, щоб припасти до чудотворної ікони Пречистої і в сльозах вимолювати помилування. Ці гарячі молитви пливуть до святого Юра, щоб він заніс їх перед Божий престол.

А народ, скріплений на серці, повертається до своїх домів і несе вістку, що там, у Святоюрському храмі Цариця Небес і Русі свята Цариця, Пречиста Діва, не випускає нас з-під своєї опіки. За її наказом прийде хвиля, коли ми, за прикладом святого Георгія, поборемо змія ненависти та колотнечі, і сильні любов’ю почуємо голос дзвона, що зі Святоюрської гори задзвонить у годину слави, в годину звільнення з пут народу, який клав наріжний камінь під замок Лева, та на небі якого ще висять чорні хмари.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР 

15.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.2,20–3,3:  «Думайте про горішнє, а не про земне»

Коли оцінити роки, місяці, дні, години нашого життя, можемо зауважити, скільки свого часу, старань і зусиль ми приділяємо земному. Погляньмо навколо нас: гарні будинки, різні мистецькі речі, різні витвори людських рук, це часто робота тих людей, яких уже давно немає разом із нами. Це показує нам у що ми вкладаємо щодня свої зусилля і старання. 

Звичайно, ми, які живемо на землі, неминуче мусимо вкладати свої зусилля в земне, однак маємо завжди пам’ятаючи про небесне. У Євангелії читаємо, що де наш скарб, там буде і наше серце. Що це означає: земне триватиме декілька десятків років, а небесне – вічно. Якщо будемо дбати більше про збирання скарбів довкола нас тут, на землі, то якоїсь мить усе залишимо, скоріше чи пізніше. Якщо ж дбатимемо про те, щоб здобути Царство Небесне, матимемо той Скарб усю вічність. 

Де ми збираємо собі скарби – на небі чи на землі? До чого ми докладаємо найбільше своїх зусиль і старань, на що витрачаємо свій дорогоцінний час? І хай наші скарби на Небі примножуються щодня!

*** 

Лк.9,23-27:  «Коли хто хоче йти за мною, хай себе зречеться»

Кожен із нас має свої плани, міркує, що робити, щоб почуватися щасливим. І навіть якщо ми до кінця не певні, чи те, чого ми хочемо, справді зробить нас щасливими, все одно постійно чогось прагнемо. 

Для справжнього ж щастя треба, аби початком і кінцем усього в нашому житті була Божа воля. Бог є альфа й омега, початок і кінець. Тому важливо цю Божу волю пізнавати. 

І якраз відречення від себе – це шукання не того, що я хочу, а того, в чому є Божа воля. Божа воля – це найкраще добро для нас, адже лише Бог знає, що є істинним добром для нас. Пригадаймо: коли Христос молився, то спершу висловив свою позицію, а тоді сказав: «Хай буде Божа воля!» Отож, у кожній життєвій ситуації маємо право на свою думку, на своє бажання, але остаточним добром для нас мав би бути пошук Божої волі.

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

15.11.2016р. Б. / Святих мучеників Акиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора, Анемподиста

Святих мучеників Акиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора, Анемподиста

Тропар, глас 2: Страстотерпці Господні, блаженна земля напоїлася кров’ю вашою, і святі оселі прийняли тіла ваші, бо ви ворога перемогли і Христа зі сміливістю проповідували. Його ж, як благого, моліть, молимося, щоб спаслися душі наші. 

Кондак, глас 2: Благочестивих і богоносних мучеників,* які на землі залишили все,* прийняв Ти в насолоду благ Твоїх, і упокоєння,* Ахиндина, Пигасія, Анемподиста,* і з ними Афтонія і Єлпифидора, єдиний Преблагий.

Діялося це в Персії за правління царя Сапора, який пролив море християнської крови. За його наказом було ув’язнено трьох мужів із духовенства: Акиндина (ім’я це означає – “безпечний”), Пигасія (“повний життя”) й Анемподиста (“без перепон”). їх передали в руки катів, і Бог прославив своїх слуг у їхніх муках такими видимими чудами, що Афтоній (“без зависти”), один з катів, став голосно славити Христа Спасителя і за це прийняв смерть від меча. Крім нього, навернулися ще чотири воїни, і за це їм відтяли руки й утопили в морі.

На жорстокосердість Сапора почали нарікати навіть самі погани, а один вельможа, на ім’я Єлпидифор (“повний надії”), став дорікати цареві в очі за його кровожерливість, за що, разом з трьома іншими вельможами і трьомастами воїнами, які повірили в Христа Спасителя, загинув від меча. За переказом, мати Сапора, що звалася Савфія, стала просити сина, щоб не проливав стільки невинної крови, і за це Сапор прилюдно вдарив її в лице. Тоді Савфія почала вголос прославляти Христа Спасителя, а коли Сапор велів кинути святих Акиндина, Пигасія й Анемподиста в розпалену піч, тоді Савфія, а за її прикладом ще двадцять вісім воїнів, добровільно вступила у вогонь. Усі разом вони прийняли смерть за віру і за Христа Спасителя. Сталося це близько 330 р. Число замучених за Христову віру, пам’ять яких свята Церква величає 15 (2) листопада, було триста сорок одна особа. Усі вони отримали вінець вічної нагороди й усі моляться Богу, щоб звільнив нас від усяких спокус і дозволив нам завдяки добрим, Йому вгодним ділам заслужити собі на небо.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Кл.2,13–20:  «І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, – Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини»

Бог простив нам усі провини. На хресті Господь простив кожен людський гріх. Наші провини, які ми вчинили в минулому, тепер, чи які вчинимо в майбутньому вже прощені? Чи в людському житті хтось із людей нам може прощати так багато, до того ж, наперед сказати: я тобі прощу будь-що, що ти зробиш? 

Яка безмежна Божественна любов! Бо ж Бог не залежно від того, чи ми грішні, чи святі, любить нас і кличе до святості. Бо святість – не є якась догода Богові, через наше досконале життя. Це відповідь на невимовний дар, який ми отримали через смерть і воскресення Ісуса Христа, які зробили нас свобідними, вільними від гріха. 

Великий дар ми отримали в особі Ісуса Христа і в усьому, що Він зробив для нас. Прагнім святости – для якої всі ми створені та призначені!

*** 

Лк.9,18-22:  «А ви, – спитав їх Ісус, – що скажете про мене? Хто я?»

Без сумніву, кожен із нас чув багато проповідей про Ісуса Христа, читав багато книг про Спасителя, знає від інших людей про досвід Його пізнання. Однак цього замало. Питання, яке ставить Ісус Христос до апостолів, Він ставить до кожного з нас. Але чи маємо на нього відповідь? 

Ким є Ісус Христос для мене? Дуже важливо запитати себе самого саме це. Чи моє життя змінилося б, якби не було Ісуса Христа? Наскільки особа Спасителя впливає на моє життя? 

Тому це саме питання Ісуса звернене до кожного з нас: «Що ти скажеш? Ким я є для тебе?» 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

14.11.2016р. Б. / Святих чудотворців і безсрібників Косми і Дам’яна; Преподобної Теодотії, матері святих Косми і Дам’яна

Святих чудотворців і безсрібників Косми і Дам’яна

Тропар, глас 8: Святі безсребреники і чудотворці, Космо і Дам’яне,* посітіть немочі наші.* Даром прийняли ви, даром дайте нам. 

Кондак, глас 2: Благодать зцілень прийнявши,* простираєте здоров’я тим, що в нуждах, лікарі, чудотворці преславні,* але вашим посіщенням ворогів зухвальство поконайте,* світ чудами оздоровляючи. 

Пам’ять святих Косми і Дам’яна, рідних братів, лікарів і безсрібників, Церква відзначає три рази в році. Так, 14 (1) липня обходимо пам’ять святих Косми і Дам’яна з Риму, а 30 (17) жовтня обходимо пам’ять святих Косми і Дам’яна з Аравії. А сьогодні окремою службою величаємо святих Косму і Дам’яна з Азії. Ймовірно, що це ті ж Косма і Дам’ян, пам’ять яких відзначаємо 14 (1) липня. Слава про них поширилася по всіх усюдах, а Церкви Азії вшанували їх окремою службою. Частина їх мощей зберігалася, вірогідно, в місцевості Фереман, і звідти поширилося передання про те, що святі Косма і Дам’ян жили в тих краях.

У той самий день

Преподобної Теодотії, матері святих Косми і Дам’яна

Із передання знаємо, що св. Теодотія, несподівано овдовівши, цілковито посвятила себе служінню Богу і синів своїх виховала на Його славу. Життя її було таке святе, сповнене чеснот і добрих діл, а милосердя таке велике, що Христова Церква причислила її до лику святих.

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.11.2016р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

Гл.2,16–20:  «Живу вже не я, а живе Христос у мені»

Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього! 

Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті. 

Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!

*** 

Лк.8,5-15:  «Хто має вуха слухати, нехай слухає»

Усі добре знають цю притчу про сіяча. Зерна падають у різний ґрунт і по-різному проростають чи не проростають. 

Сіяч – це Господь, який також сіє в серці кожного з нас. Бог не перестає сіяти в наше життя – це час, коли Бог щось сіє, щось вкладає в нас, аби проросло. 

І ми – ті, які або плодоносять, дають зерну прорости, або ті, які не плодоносять, які заглушують це зерно. Коли Бог покликав нас до буття, то не випадково дав нам певний характер, темперамент, вдачу, таланти. Він нас покликав такими, як ми є, ми ж маємо стати тим ґрунтом, на якому може щось прорости, а саме – щоб сам Бог проявлявся через нас. 

Святі – це ті люди, які дали Богові можливість прорости й проявитися в них якнайбільше. Отже, і ми дозволяймо Богові діяти і проявлятися в нас!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

13.11.2016р. Б. / Святих апостолів Стахія, Ампліята, Урвана і Наркиса; Преподобної матері нашої Маври; Святого мученика Єпимаха

Святих апостолів Стахія, Ампліята, Урвана і Наркиса

Тропар апостолів, глас 3: Апостоли святі, моліть милостивого Бога,* щоб відпущення прогрішень подав душам нашим.

Кондак апостолів, глас 8: Як священні скарби всесвятого Духа,* і сонця сяючої слави,* гідно оспіваймо мудрих апостолів Апеллія, Урвана й Аристовула,* Амплія, Наркисса і Стахія,* що прийняли благодать Бога нашого.

“Вітайте... Стахія, улюбленого мого” (Рим. 16, 9). У короткому слові апостол Павло дає Стахію найкращу характеристику, коли називає його своїм улюбленим. Був він єпископом в одному з міст Тракії.

Святого Ампліята апостол Павло називає “улюбленим у Господі” (див. Рим. 16,8). Він був єпископом у Діосполі.

“Вітайте Урбана, співробітника нашого в Христі” (Рим. 16, 9). Святий Урбан був учнем і помічником апостола Павла. Згідно з переданням, він помер мученицькою смертю, будучи єпископом в Македонії.

Також і святого Наркиса апостол Павло згадує у Посланні до римлян (див. Рим. 16, 11). Усі вони належали до сімдесяти Христових учнів.

У той самий день

Преподобної матері нашої Маври

Про життя святої Маври нічого не відомо, окрім згадки, що її почитають також і в Латинській Церкві. Постраждала вона у Царгороді. Так само постраждало за Христа багато тисяч таких мучеників, імена яких записані лишень на небесах. Нехай усі вони приймуть наші молитви і донесуть їх перед престол Господа нашого, щоб і ми колись сподобилися бути вписаними в книгу життя вічного.

У той самий день

Святого мученика Єпимаха

Тропар, глас 4: Мученик Твій, Господи, Єпімах* у стражданнях своїх прийняв вінець нетлінний від Тебе, Бога нашого,* мавши бо кріпость Твою, він мучителів подолав,* сокрушив і демонів зухвальства безсильні.* Його молитвами спаси душі наші.

Кондак мученика, глас 3: Живим стовпом, свідком істини був ти,* у стражданнях невидимих ворогів переміг,* через видимих мучителів, найстаранніший, від Христа вінець прийняв.* Тому кличемо до Тебе: не переставай молитися за нас, славний,* і дарувати нам велику милість. 

Святий Єпимах родом був із Єгипту. Молодим він покинув світ і в пустелі, поблизу міста Пелусіот, провадив самітницьке життя. Коли ж за імператора Деція, мучителя християн, його намісник Апеліян став в Олександрії потоками проливати християнську кров, тоді Єпимах, почувши про це, запалав святим гнівом і пішов до Олександрії, де в першій ж божниці порозбивав усіх ідолів. За це його кинули до в’язниці, де він страждав разом з багатьма іншими християнами (на ім’я знаємо лише одного — Олександра), яких так скріпив у святій вірі, що всі вони сміливо сповідували Христа, з радістю ішли на муки і з радістю прийняли смерть.

Коли ж Єпимаха поставили перед судом, то він став голосно прославляти Христа Спасителя, а мучителеві в очі вказав на його жорстокосердість і погрозив Божою карою. Святого мученика кати підвісили і шматували його тіло залізними гаками, потім били різками, а під кінець разом зі згаданим Олександром спалили живцем у негашенім вапні. Останки костей поховали вірні, а згодом перенесли до Риму. Передання розповідає, що під час страждань крапля крови святого Єпимаха упала на лице якоїсь жінки, сліпої на одне око, і та вмить прозріла, тілом і душею, бо стала вголос взивати: “Великий є Бог християнський!”

__________

І. Я. Луцик, "Житія святих, пам'ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає". Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Джерело:    ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР