13.09.2014р. Б. / Папа: Можна говорити по третю світову війну

Під час суботнього богослужіння на монументальному кладовищі в містечку Fogliano di Redipuglia, що на півночі Італії, де віряни молилися за жертви всіх воєн, папа Франциск наголосив, що кожна війна є «безумством». І нині за нею приховуються інтереси, геополітичні плани, жага до грошей.

Пана підкреслив, що й тепер можна говорити про третю світову війну, яка, за його словами, точиться «у шматках».

«Війна руйнує все, також зв’язок між братами. Війна це безумство, її план розвитку – це руйнування: бажання розвитку через знищення!» - підкреслив папа Франциск.

За словами папи ідеологія є «виправданням» а коли її невистачатиме, з’явлається відповідь каїна: «Яке мені діло?»

На думку папи римського, такий заголовок повинен нині видніти на перших шпальтах газет у світі.

«Каїн не плакав. Тінь Каїна обіймає нас сьогодні тут на цьому кладовищі. Його видно в історії з 1914 року аж до сьогоднішнього дня» - заявив папа.

«Людство потребує плачу, і то є година плачу» - закінчив свою проповідь.

Участь у богослужінні брали військові священники з багатьох країн світу, серед них польовий єпископ Польського війська Юзеф Ґуздек.

Джерела:   http://polradio.pl

 

Воїни Христа Царя

13.09.2014р. Б. / Гуманізм без Бога нищить людину!

Із кардиналом Ґерхардом Мюллером, префектом ватиканської Конгрегації Науки Віри, розмовляв о.Здіслав Клафка CSsR

Ми дуже вдячні Вам за те, що при нагоді чергового перебування в Польщі Ви знайшли час для глядачів телеканалу Трвам і слухачів Радіо Марія. У контексті вже близького Надзвичайного Згромадження Синоду Єпископів прагну запитати: в чому полягає різниця між звичайним і надзвичайним синодами? Яку особливу ласку Ви очікуєте від Церкви після того, як відбудуться два синоди, присвячені сім’ї?

До участі у Надзвичайному Згромадженні Синоду Єпископів головним чином запрошені глави Конференцій Єпископатів окремих країн, натомість на Звичайне Згромадження Синоду Єпископів запрошені делегації з цих конференцій. Думаю, що дуже важливо, щоб ця дискусія підтримувалась духовно цілою Церквою.

Подружжя і сім’я – це основа для суспільства, а також для розвитку окремої людини. Подружжя і сім’я є фундаментом, натомість Церква є домом. Головна проблема, яка тепер існує серед інших проблем, це питання про властиву візію подружжя. Чи подружжя є лише світським зв’язком? Чи це щось, що людина може оцінювати довільним чином, гідно власного визнання і пануючих ідеологій? Або чи є подружжя чимось святим, установленим Богом вже від часу створення світу, а в ділі Відкуплення піднесеним Христом до рангу Таїнства? Завдяки цій ласці окремі люди: чоловік, дружина та їх діти, зближуються до Христа і цією дорогою прямують до вічного життя. Це основне питання, тому обидва синоди хочуть властиво обговорити кризову ситуацію подружжя і цілого суспільства. Хочуть підкреслити, що дім людської спільноти повинен бути наново відбудований, починаючи від фундаменту, оскільки основа щастя в подружжі є допомога Божої ласки. Завдяки їй люди стають святими і наближаються до Бога.

Для нас великою честю є розмовляти з префектом Конгрегації Науки Віри, який поруч Святішого Отця чуває над чистотою католицької доктрини. Чи могли б Ви, в контексті лаїцизації, яка поширюється, сказати нам, які взаємні відносини між вірою, релігією і доктриною?

Під час останніх двох, трьох століть Європа опинилась на поганій дорозі. Розпочався процес дехристиянізації і секуляризації, а справжня релігія була замінена людськими ідеологіями, за якими людина повинна сама себе спасти. І так виник гомосовєтікус чи також нова людина згідно візії расизму чи безкласового суспільства. Християнство і християнська етика, натомість, базуються на Божому Слові, яким ми були створені і яке дає нам свободу. Бог дає нам розум і є гарантом нашої свободи, щастя і можливості розвитку всіх харизм, дарів, які Бог подарував кожній людині, людським спільнотам, родинам, народам цілого світу. Важливо, отже, протистояти тій ідеології, яка сьогодні панує і за якою людина живе без Бога; бо це гуманізм без Бога, який нищить людину. У цій ідеології бачимо деструктивний вплив життя людини без Бога. Натомість, ми підкреслюємо, що людина походить від Бога і з Богом буде правдиво вільною. Можемо йти за Христом, бо він не введе нас у оману, як великі демагоги ХХ і ХХІ століття.

Польський парламент намірений ратифікувати європейську Конвенцію про запобігання і подолання насильства щодо жінок і  домашнього насилля, яка, так насправді, промує ідеологію гендер. А польське Міністерство Здоров’я хоче запровадити так званий закон про лікування неплідності, який, так насправді, обмежується регуляцією принципів використання  технології in vitro, і то в крайньо ліберальним чином. Чи у цьому контексті можемо запитати, чи існують якісь альтернативні антропології?

Парламенти, демократії не можуть пропонувати заміни релігії, але повинні шанувати і боронити основи демократії. Основні права людини не були створені людиною, а вони опираються на природний закон. Природний закон походить від Бога, він не походить лише від людини. Всі ми проти насильства, але ця добра ціль не повинна бути плащем, прикриття до впровадження фальшивих ідеологій, які показуються остаточно деструктивними. Ідеологія гендер у своїй екстремальній формі відбирає базове право людини бути тим, ким вона є, біологічно, культурно, у своїй особистій поведінці, а, конкретніше, що кожна людина має право бути чоловіком або жінкою. Немає якоїсь абстрактної людини, яка потім через припис  ззовні чи власне рішення вибирає такий вид статі, яку сама собі признає. Тому дуже слушними є конкретні дії для того, щоб не керуватись ідеологіями, а опиратись на права людини.

Права людини у ХХ столітті також дуже часто порушувались. Треба сказати, що ці права повинні базуватись на мирному суспільстві. Нікого не можна змушувати робити щось, що є проти його совісті, що є несправедливим щодо життя, щодо тіла, щодо тілесної недоторканості, щодо свободи людини. Власники рабів з США розділяли думку, що робити інших рабами є чимось властивим і звинувачення тих, які повертали рабам свободу, було, на їх думку, чимось обґрунтованим.

До сучасної держави права і направду вільної демократії належить також акцептація факту, що громадянин слухає свою совість, основою якої є природній закон. Справжню правову державу можна відрізнити від держави, в якій панує ідеологія, тим, чи несе людина наслідки у професійному житті за те, що керується власним сумлінням.     

Засновник редемптористів св.Альфонс де Лігуорі свій твір «Teologia Moralis» розпочав темою совісті, у якій людина може відчитати голос Бога. А Бенедикт XVІ сказав, що перед етикою, філософією спочатку йде зустріч з Богом. У Польщі директор лікарні, який діяв згідно з голосом сумління, був звільнений з роботи. Звідси моє питання: як сьогодні ми можемо зберегти совість – санктуарій Бога в людині – яка знаходиться під загрозою?

Совість не означає, що кожен може робити те, що хоче, що йому подобається чи є для нього корисним, але вказує, що поступати треба згідно об’єктивних критеріїв, а саме - чинити добро і уникати зла. Людина відрізняється від інших створінь на світі власне тим, що може відрізняти правду від фальшу і добро від зла. Існують зрозумілі, об’єктивні критерії, які я вже згадав, повага до життя, свобода і тілесна недоторканість людини, право на самостановлення. Власне це повинне бути збережене. Як я вже сказав, великою несправедливістю є, коли хтось є під примусом і через це несе професійні наслідки. Це не є добрим сигналом для сучасної правової держави, яке базується на основному праві. У основі такої демократії лежить фальшива візія, згідно з якою демократія означає, що більшість вирішує, що є слушним, а що невластивим; що є добре, а що погане. Більшість може вирішувати практичні врегулювання, але ані більшість, ані меншість, жодна людина – чи вона в меншості, чи в більшості – не може змушувати чи ставити від сумнів совість даної людини, яка скерована безпосередньо до Бога,  і через це погрожувати йому наслідками. Те, що тут відбувається, є несправедливістю.

Відчувається, що Папі Франциску дуже лежить на серці тема навернення в Церкві. Які головні напрямки навернення у сучасній Церкві ви могли б виділити?

У Церкві ми повинні стерегтися від ідеологій і крайніх проявів традиціоналізму чи модернізму. Бо вони провадять до ідеологізації віри, а віра ж не є ідеологією, але вільною відповіддю людини на Боже Слово, яку вона дає Ісусові Христові, котрий нас провадить. Ми можемо за ним йти, це він робить нас вільними.

Йдеться також про віднову Церкви, у якій мусимо розв’язувати внутрішньо-церковні проблеми і керуватись до Христа. Таким чином, ми стаємо Церквою, яка є знаком і знаряддям для найглибшого з’єднання з Богом, а також для єдності людей, народів, родин. Нема іншої віднови – підкреслює Собор – як лише в Ісусі Христі і через те, щоб йти за ним.

Яким чином Ви бачите розв’язання ситуації християн перед лицем радикальних мусульманських угрупувань? Як рятувати християн від сучасних переслідувань? Чи можливо отримати політичну допомогу, а навіть військову, а саме зі сторони західних держав?

Вважаю, що ніхто не може покликатися на релігію і одночасно вбивати інших людей в ім’я Бога. Що це за Бог, в чиє ім’я люди затероризовані, їм відрубують голови, ґвалтуються жінки і спалюється дітей? Тут діє не Бог, а сатана, який від початку є вбивцею, батьком брехні, як написано в Євангелії. Це легіон (про який говорить Христос), який розуміється історично як мудрий і конкретний (реальний). Релігія може означати тільки те, що служить Богу, і вона пов’язана з любов’ю людини, з повагою. Перше за все, остаточно вирішальним є думання про Бога, який є понад нами. А ми не повинні вдавати з себе суддів і вирішувати щодо права інших на життя. Право на життя прийшло від Бога і тому існують не лише мілітарні можливості, щоб атакувати інші країни, поширювати територію панування чи змушувати інші народи чи групи людей прийняти власну політичну волю. Тому у нашому сучасному розумінні правової держави і демократії є можливості самопомочі  і самооборони, а також оборони людей, яких беззаконно атакували. Тому спільнота народів має повне право, а навіть зобов’язана, як говорить Святіший Отець, шукати засоби стримати це страшне насильство і безпідставне порушення людських прав. Це морально не лише оправдано, але також вимагається і є необхідним.

Джерело:   Воїни Христа Царя

12.09.2014р. Б. / Військове капеланство розвивається попри відсутність законів

Нам треба вже зараз думати про реабілітацію військовослужбовців, про програми піклування дітьми загиблих воїнів. Про це на Синоді Єпископів УГКЦ заявив капелан о. Любомир Яворський.

 

Заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур о. Любомир наголосив на необхідності розробити спільне бачення щодо дальшого розвитку військового капеланства. 

«Головний месидж, який я хотів донести до наших владик, — незважаючи на відсутність законодавства в Україні, військове капеланство розвивається. І на сьогодні в зоні бойових дій на Сході України побував 31 капелан нашої Церкви», — розповів Департаменту інформації УГКЦ о. Любомир Яворський. 

«Владики сприйняли мою доповідь і висловили бажання працювати в цьому напрямку. Можливо, дехто з них відкрив для себе сферу військового капеланства в нашій Церкві…» — розповів священик. 

Отець Любомир наголосив, що Церкві дуже потрібні священики, які б їхали на служіння в зону АТО. 

Він привіз на Синод молитовник, в який потрапив осколок зі «Смерча». «Осколок влучив у герб нашого Департаменту, посередині якого зображений Ісус Христос… Нечистий проявляє свою найбільшу лють, коли проколює Тіло Христове. Тіло Христове — це і наше, людське, тіло. Ми всі дуже страждаємо і зазнаємо великого болю», — сказав військовий капелан. 

Джерело:    КРЕДО

11.09.2014р. Б. / Блаженніший Святослав: це наша і ваша боротьба за свободу!

Якщо сьогодні Європа віддасть Україну в руки Росії, то невдовзі і сама загине – остерігає Блаженніший Святослав Шевчук, Глава Української Греко-Католицької Церкви. Основна помилка Європи – на його думку – полягає в тому, що Європейський Союз декларує відданість певним цінностям, однак не може їх боронити.

«Я завжди казав і кажу, що Україна не є ворогом Росії», – говорить в інтерв’ю для КАІ Блаженніший Святослав. На питання що буде далі він визнає, що «майбутнє України не буде вирішене на полі бою. Його можна вирішити виключно в трикутнику: Україна, Росія, Захід. Бо без Росії і її прийняття буде важко знайти позитивне вирішення для України».

До Вашої уваги текст інтерв’ю Блаженнішого Святослава Шевчука для польської агенції «КАІ».

KAI: Ситуація в Україні стає щоразу драматичніша і то попри перемир’я, яке виглядає дуже крихким. Як її бачить Ваше Блаженство, як Глава УГКЦ?

Блаженніший Святослав: Ситуація в Україні драматична, але не трагічна. На нас напали. Це війна – це потрібно говорити відкрито! Це не є внутрішній конфлікт, як стверджує російська пропаганда. Двадцять тисяч російських військових перебувають на території української держави, переважно в донецькому і луганському регіонах. Там є російські танки і інша спеціалізована зброя. Кожного дня – навіть під час перемир’я – гинуть люди.

Втрати серед населення сягають вже 3 тисяч вбитих. Цілі українські села були знищені. Наприклад, поблизу Луганська існувало село, де проживали лемки, переселені туди з Лемківщини. Його зрівняли з землею. Систематично руйнується наш край і вбивають наше населення. Тим часом російська сторона вперто твердить, що це внутрішній конфлікт, а не напад з боку Російської Федерації.

Цю болючу правду – в результаті російської пропаганди – мало хто хоче прийняти. А це тому, що специфіка цієї війни відрізняється від відомих досі. Гібридна війна – а саме з такою ми маємо справу – полягає у веденні ефективної війни перш за все в інформаційній сфері і маніпуляції свідомістю.

КАІ: А як Ви оцінюєте ставлення Заходу?

В тому, що дійшло до агресії Росії в Україні частково є провина Європейського Союзу, який показав, що він є слабким і не хотів визнати, що маємо справу з війною проти однієї з європейських держав. Якщо Росія бачить, що ЄС і США не хочуть адекватно реагувати на ситуацію, то вважають, що мають дозвіл на агресію. Санкції проти Росії є добрим кроком, але запізнілим. Найвищий час, щоб Європа відчула себе більш відповідальною. На це мусимо надіятись. Тим більше, що Україна повірила в те, що Європа є її союзником. Протести на київському Майдані були маніфестацією проєвропейськості нашої країни.

Ми завжди вважали, що Європа побудована на цінностях. Тепер виникає питання: чи вона здатна боронити ці цінності? Знаємо, що суспільства не лише будуються на цінностях, але цінності треба також вміти боронити. А цього Європа собі вже не усвідомлює.

КАІ: А, можливо, це вже минуле, і нами править чистий утилітаризм…

Ми стаємо перед великим викликом, бо якщо сьогодні Європа віддасть Україну в руки Росії, то невдовзі і сама загине. Зараз ідеться про нашу і вашу свободу! Це гасло незалежності поляків сьогодні стало гаслом українців. Те, що сьогодні робиться з нами, завтра буде робитись з вами. Мусимо говорити про те, як створити механізми ефективної оборони цінностей, які декларує Європа.

Для нас, українців, великим болем був факт збиття малайзійського Боїнга, в результаті чого загинуло майже 300 осіб. А чи на Заході через два місяці хтось ще про це говорить і робить з цього відповідні висновки? Це означає, що Європа забуває про своїх жертв, які є жертвами українського конфлікту? Чи поступає вона відповідно до системи європейських цінностей? Якщо Європа про це забуває, то це означає, що вона не зможе відповідно реагувати в ім’я європейських цінностей. А завтра, можливо, продасть Україну?

КАІ: Чи Україні необхідна зовнішня військова допомога?

Україна хоче боронитись сама і може боронитись. Тут ми не потребуємо військ США чи інших держав НАТО. Ми самі можемо дати собі раду, однак за умови, що будемо мати відповідну зброю. Тим часом українське військо не має зброї, бо армія була цільово дезорганізована в часі правління Віктора Януковича. Для безпеки Європи не потрібно будувати нові бази НАТО в західній Європі, треба лише допомогти Україні захистити себе саму. А для цього є необхідною військова техніка.

КАІ: Тим часом Захід більше вірить в мирні заходи, аніж військові. Чи стосовно Росії такий шлях має шанс?

Майбутнє України не буде вирішуватись на полі бою. Його можна вирішити виключно в трикутнику: Україна, Росія, Захід. Бо без Росії і її прийняття буде важко знайти позитивне вирішення для України. Росія почала цей конфлікт і мусить його завершити. Тому настільки важливою є дипломатична діяльність. Рано чи пізно війна завершується порозумінням. Мусимо допровадити до цього, бо гинуть люди. Росія також дуже багато втрачає. Ця ситуація може стати каталізатором важливих внутрішніх змін в Росії. Кремль мусить це собі усвідомити.

Я завжди казав і кажу, що Україна не є ворогом Росії. Ми, українці, не розуміємо чому Росія нас атакує. Кажуть, що ми – ворожа держава. Це не має нічого спільного з правдою.

Україна шукає діалогу і партнерства, особливі у сфері культури. Мешканці півдня і сходу країни мають своїх близьких, родичів і друзів у всій Росії. Для них ця агресія є дуже болючою. Для обох суспільств: українського і російського.
 

КАІ: Але дипломатія понад усе…

Якщо не дипломатія, то залишається війна. Але ж усі хочуть її уникнути, і Росія в тому числі.

КАІ: Росія?

Я так вважаю і хочу в це вірити…
 

КАІ: Які надії пов’язують українці з обранням Дональда Туска, котрий в грудні обійме посаду глави Європейської Ради?

Вже говорять, що однією із найнебезпечніших осіб для Росії в Європейському Союзі є Дональд Туск. Вітаю Польщу і особисто пана Туска.

КАІ: Якого розвитку подій в Україні очікує Ваше Блаженство?

Цього ніхто не знає, і я також. Одне я б хотів наголосити. Зовнішня агресія має наслідком утвердження української народної ідентичності. Сьогодні до неї признаються також і ті, хто раніше визначав свою ідентичність в цілком інший спосіб.

Сьогодні українським народом стали майже усі, незалежно від етнічного походження, політичної чи релігійної орієнтації. Відмінне етнічне походження – особливо на сході – спричинило до того, що люди там не відчували сильної української ідентичності. Сьогодні етнічне походження втрачає своє значення, а формується народ в громадянському сенсі: «Я – українець, оскільки ідентифікую себе зі своєю українською батьківщиною, незалежно від того якої мовою я розмовляю чи в якій церкві молюсь». Люди починають розуміти, що Україна є їх державою, а її незалежність і цілісність є необхідним елементом їх власного майбутнього.

КАІ: А які є приклади цього?

Хоча б Маріуполь, найбільший порт над Азовським морем. Три місяці тому на місцевому референдумі велика частина мешканців голосувала за проголошення автономної Донецької народної республіки. Однак, коли вони побачили наближення російських танків, то для них це був такий шок, що Маріуполь став фортецею української ідентичності.

КАІ: То ким є сепаратисти?

Справжніх сепаратистів в Україні є дуже мало. Вісімдесят відсотків з них прийшло з Росії, а лише 20% – місцеві. Серед них є люди, які були відкинені на узбіччя владою України, а також кримінальні елементи.
 

КАІ: Важливим елементом у формуванні національної свідомості є також релігійна віра. В Україні є різні Церкви, а частина православ’я є залежною від Московського патріархату.

Україна завжди була територією, на якій виникали конфлікти на релігійному фоні. Але сьогодні такого нема. Релігійні громади діють як одне ціле – навіть Українська Церква Московського патріархату. Ця Церква має нового главу – митрополита київського Онуфрія. Побачимо, яким чином він буде будувати відносини з Москвою, а з іншого боку з незалежною українською державою. Важливо, що першим актом синоду цієї Церкви після вибору нового глави був заклик припинити вогонь – скерований до усіх сторін. Це важливо.

Добра атмосфера панує в рамках Всеукраїнської Ради Церков. У найважливіших справах ми єдині. Не лише на словах, але і в діях. Усі Церкви задіялись на користь вільної України, допомагають війську.

КАІ: Яким чином?

На парафіях – греко-католицьких та інших – збирають гроші на потреби війська. Це необхідно, оскільки команда Януковича провела далекоглядне знищення армії. Збірки проводять усі Церкви, включно з московською. Вони підтримують тих, хто захищає спільну батьківщину.

Ми не купуємо зброю, а каски, бронежилети, ліки, пов’язки, продукти харчування і т.д. Гроші на це збираємо на парафіях.

Церкви допомагають також в організації медичної допомоги та допомагають біженцям з територій, де тривають бої. Ми надаємо безпосередню опіку, шукаємо помешкання, намагаємось допомогти в інтеграції у новому середовищі та знайти роботу. Окрім того, наша Церква – як і інші – відсилає капеланів на фронт.

КАІ: Скільки греко-католицьких капеланів супроводжують військових?

Сьогодні двадцять п’ять. Якщо бригада з Галичини їде на схід, то зі своїм священиком.

КАІ: Греко-Католицька Церква є також речником української справи закордоном?

Важливим елементом місії Церкви є турбота про істину. Нещодавно я скерував до глав міжнародних єпископських конференцій і міжнародних організацій, включно з ОБСЄ і ООН, лист, в якому пояснив ситуацію в Україні. Його отримали також православні Церкви та лідери інших релігій. Це була відповідь на розісланий раніше лист Московського патріархату, де ситуацію в Україні було представлено як «релігійну війну». Можна було прочитати, що «уніати» і «розкольники» вбивають православних. А в цей час відносини між Церквами в Україні були такими корисними, як ніколи раніше. Я не міг мовчати!

КАІ: Як у цьому контексті можна розцінювати позицію патріарха Кіріла і Російської православної Церкви? Можливо, він стоїть на роздоріжжі між страхом перед Путіним і побоюванням втратити вірних в Україні?

На тему відносин патріарха з президентом Росії я не буду говорити. Загалом, єрархія Російської православної Церкви залишається під впливом державної пропаганди Росії і переносить її на релігійний рівень. Це дуже небезпечно.

КАІ: Чи в цьому контексті слід розуміти концепцію «руского міра», голошену патріархом Кірілом, що означає покликання Росії до духовного проводу у світі слов’янських православних країн?

Концепція «руского міра» впала разом з агресією на Україну. Це не має нічого спільного з «духовним проводом». Зараз Патріархат говорить про історичну Русь. І таким чином намагається виправдати приналежність до «історичної Русі» тих територій, якими зацікавлена Росія з огляду на свій геополітичний інтерес.

Якщо хтось із представників християнської Церкви замість того, щоб бути апостолом любові, миру і поєднання, починає бути проповідником ненависті, то бентежить народи і нападає на релігійний мир, який є в Україні.
 

КАІ: Чи теперішня ситуація може привести до об’єднання трьох православних Церков в Україні? І таким чином до визволення тієї, що залишається під впливом Москви?

Вірні кожної з цих трьох Церков: Московського патріархату, Київського патріархату і Української автокефальної православної Церкви почали вимагати від своїх священиків примирення і єдності.

Нагадаємо, що кожна з трьох православних Церков в цій країні декларує себе як автокефальна, проте лише одну визнає світове православ’я: Українську православну Церкву Московського патріархату (УПЦ МП). Російська агресія спричинила до кризи в лоні цієї Церкви. Знаю, що для братів і сестер з цієї Церкви важливим є збереження її цілісності, проте це може бути нелегко.

КАІ: Чи надалі актуальною є концепція, яку сформулював кардинал Любомир Гузар, що після отримання статусу патріархату для УГКЦ, навколо неї може зродитись рух поєднання східного християнства?

Перш за все, я б хотів, щоб це дійшло до свідомості православних. Встановлення патріархату для УГКЦ не є «нападом» на московське православ’я чи Константинополь. Ми хочемо, щоб наш майбутній патріархат мав екуменічний вимір і був відкритий на інших. Зрештою, ми усі є дітьми того ж хрищення св. Володимира.

КАІ: А чи відчуває Ваше Блаженство достатню солідарність з боку європейських Церков?

Солідарність Церков є надзвичайна. Тут я хотів би особливо подякувати Католицькій Церкві в Польщі. Як єпископам, так і вірним, тим, хто молиться і постить в намірі України. Важлива також і гуманітарна допомога.

КАІ: Чи її достатньо? Що можна було би ще зробити?

Великою проблемою є біженці з районів, охоплених війною. Українське суспільство неспроможне допомогти їм в достатній мірі.

Тому велике прохання до поляків, щоб передавали іншим правду про те, що відбувається в Україні. Інформаційна війна, яку веде Росія, є надзвичайно небезпечною. Якщо Захід піддасться дезінформації, то наслідки будуть трагічними.

КАІ: Яким Ваше Блаженство бачить майбутнє?

В принципі, я є оптимістом. Оптимізмом сповнюють мене трансформації, які переживає українське суспільство в різноманітних сферах: політичній, військовій, соціальній і т.д. Настільки позитивних змін Україна не переживала впродовж 23 років Незалежності. Ми перестали бути аморфною пострадянською державою. Переживаємо родові муки, які приносять страждання, але дають надію на нове життя. Цей процес вже не під силу знищити російським танкам. Як християни, ми віримо в Бога, Який є Господом історії, в Його руках доля усіх народів. Вірю, що Бог благословить зусилля суспільства, яке обороняється, відроджується і йде за голосом Євангелія.

Пам’ятаймо, що жодна війна не триває вічно. Рано чи пізно цей конфлікт закінчиться. Як Глави Церков, ми повинні мати бачення майбутнього. Президенти, генерали і їхні концепції змінюються ¬– а Церкви і народи залишаються. Перед Церквами в Україні стоїть питання: за яке майбутнє України і тієї частини Європи ми виступаємо як християни?

КАІ: Чи вершиться моральна революція, що розпочалась на київському Майдані?

Київський Майдан – в ширшому значенні цього поняття – ще не закінчився. Наша революція моральна і відшукання гідності людини переходить до нової фази. Для революцій характерний вимір трагічний, але теж і величний.

Як я вже казав, маємо три фактори, якими можемо окреслити нашу актуальну ситуацію: Україна, Росія і Захід. Відомий арабський філософ і лікар середньовіччя Авіценна  говорив, що лікар, який приходить до хворого повинен врахувати три фактори: хворобу, особу хворого і лікаря. Авіценна наголошував, що якщо хворий буде на стороні лікаря, то вони разом подолають хворобу.

Переклад: «Католицький Оглядач»

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.09.2014р. Б. / Бідність радує, якщо лиш вона з Богом

  Роздуми над Словом Божим на середу ХХІІІ Звичайного тижня, рік ІІ

  Коли ми переживаємо голод, спрагу, смуток, — спокусою є почати нарікати на Бога, на обставини, що склалися. Так ми можемо роками прожити нарікаючи, не бачачи Бога в цих речах. 

Виникає слушне запитання: як можна радіти, бути щасливим, переживаючи страждання? Як зрозуміти сенс страждань? Без Бога та прийняття Його волі це неможливо. «Господь зглянеться над молитвою нужденних, молитвою їхньою не погордує» (Пс 102, 18). Тільки віднайшовши для себе Бога, увійшовши з Ним у глибокі відносини, можна дістати допомогу від Нього. Адже якщо Господь і допускає випробування, то й дає сили його пройти. 

Перед тим, як дати Заповіді Блаженства, Ісус «підвів на своїх учнів очі» (Лк 6, 20). Цей люблячий погляд Ісуса є найбільшим блаженством. Тільки коли Господь дивиться на мене, коли Він поруч, — тільки тоді я зрозумію сенс страждань і зможу їх пережити.

Джерела блаженства грецькі письменники давнини вбачали здебільшого у земних цінностях, тоді як біблійні автори Старого Завіту виходили з того, що щасливий той, хто довірив своє життя Богу, уповає на Нього та любить Його (Втор 33, 29, Пс 1, 1, 2, 12, 31, 1-2, 33, 9, 83, 13, 111, 1, Прит 14, 21, 29, 18). 

Ісус починає з того, що називає щасливими бідних. Бідність учнів — це їхнє багатство, бо з наближенням Божого Царства відбувається переворот цінностей: усе, що так дорого людям, втрачає свою цінність, але утверджуються вічні цінності, раніше нехтувані. У Біблії бідняк — це людина знедолена, пограбована багачем, у якої немає нічого, і залишається лише уповати на Бога та невпинно молитися. Багач це найчастіше горда і самовпевнена людина, яка покладається лише на своє багатство; він гнобить тих, кого захищає Бог, і тому стає ворогом Богу. Крім того, Біблія часто називає багача дурнем (Прит 17, 16, 19, 10 та ін.), оскільки він упевнений, що не потребує Бога, що може прожити й без Нього. В єврейській мові було багато слів зі значенням «бідний», але всі вони включали додаткові смислові відтінки: «малий, незначний, принижений, ображений, смиренний, стражденний, покірливий», тобто під матеріальною бідністю частіше розуміли бідність духовну, на противагу гордості, пихатості й зарозумілості. 

Цікаво, що Ісус говорить у другій особі множини: «Щасливі ВИ…», звертаючись до людей, і так само говорить: «Горе ВАМ…» — тим же людям. Що це може означати? Що позиція багатого й бідного, того, хто гнатиметься за задоволеннями, утіхами цього світу, і тих, хто готовий смиренно відмовитися від цього заради Христа, — все це було в серцях учнів одночасно. Ці слова сьогодні стосуються і нас: піти простою дорогою («широкими ворітьми) чи, долаючи труднощі, піти вузькою стежкою («тісними ворітьми», Мт 7, 13-14, Лк 13, 24)? 

«Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт 6, 19‑21). 

Попри земні скорботи, нестатки й страждання, на які нас прирікають, ми маємо бути сповнені великої радості, бо ми обрані Богом, нас чекає «велика нагорода в небі» (Лк 6, 23), а це найвеличніший дар, який лиш може бути даний людині. 

Джерело:   КРЕДО

09.09.2014р. Б. / Проща до Глинян

За благословенням Високопреосвященного владики Ігоря, Архиєпископа і Митрополита Львівського, відбудеться ІІ піша проща зі Львова до м. Глиняни (Золочівський р-н, Львівська обл.) на відпуст з нагоди празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Проща буде приурочена 25 літтю виходу за підпілля УГКЦ. Паломництво розпочнеться 26 вересня о 7:00 Божественною Літургією у храмі Покрови Пресвятої Богородиці (вул. Личаківська) у Львові. Відтак о 8:00 прочани вирушать до м. Глинян.

Маршрут прощі пролягає через села: Миклашів, Сухоріччя та Заставне. Тут відбуватимуться молитовні зупинки в місцевих храмах. Прибуття учасників пішої прощі до м. Глинян очікують цього ж дня, 26 вересня, о 19:00. Як повідомили організатори, напередодні свята відбудуться нічні чування перед чудотворною іконою Розп’яття Христового.

Завершиться відпуст 27 вересня Архиєрейською Божественною Літургією, яку звершить Архиєпископ та Митрополит Львівський Кир Ігор, у храмі Успіння Пресвятої Богородиці м. Глиняни, Архиєрейським благословенням та окропленням вірних свяченою водою.

Програма святкувань:

26 вересня
07:00 – Божественна Літургія (храм Покрови Пресвятої Богородиці вул. Личаківська)
08:00 – вихід прощі
19:00 – прихід до м. Глиняни
21:00 - Молебень до Чудотворного образу Розп’яття Христового
22:00 – Велика Вечірня з Литією
23:30 – Акафіст до Страстей Христових
00:30 - Молитви на оздоровлення і благословення
02:00 – Хресний хід до храму св. Миколая (зі свічками)
03:00 - Молебень до Христа (храм св. Миколая)
04:30 - Утреня
05:30 - Божественна Літургія, Водосвяття

27 вересня
9.00 - Молебень до Чудотворного образу Розп’яття Христового,
Молитви на оздоровлення і благословення
11.00 – Архиєрейська Божественна Літургія.
Водосвяття.

За детальною інформацією див. www.hlynyany.org  або звертайтесь за тел. 098 333 46 46

Джерело:    Воїни Христа Царя

09.09.2014р. Б. / Громади двох сіл на Буковині також перейшли до УПЦ КП

У селах Мілієво та Кибаки Вижницького благочиння відбулися збори парафіяльних громад, які на порядку денному розглядали одне питання – про перехід під омофор Української Православної Церкви Київського Патріархату. Жителі цих сіл вирішили, що в ці важкі для країни часи вони мають бути разом з Українською Церквою, підтримувати стремління утворення єдиної Помісної Церкви. Звісно ж, на людей вплинули події на сході України та вороже - імперсько-шовіністське ставлення російської держави, у т. ч. і, власне, Московської Церкви, до незалежної України та українців.

Парафіяльна громада храму Покрови Пресвятої Богородиці у селі Кибаках провела збори і демократичне голосування, відкрито, без таємних скриньок або бюлетенів. За перехід в лоно УПЦ КП проголосувало 95% учасників зібрання, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на оф. сайт УПЦ КП. І 13-ої неділі після П’ятидесятниці, з благословення митрополита Чернівецького і Буковинського Данила, у храмі Покрови Пресвятої Богородиці було звершено перше богослужіння новим настоятелем Олександром Фуштеєм.

В сусідньому великому селі Мілієво не обійшлося без суперечностей. Збори парафіян храму Прп. Параскеви Сербської були проведені ще кілька днів тому і результат показав – 90% людей прагнуть перейти під юрисдикцію УПЦ КП. Утім, прихильники Московського патріархату поставили під сумнів чесність голосування і вимагали проведення повторного голосування. Ще одні збори провели в неділю, 7-го вересня. На це, без сумніву, історичне для села зібрання, прийшли понад чотириста православних села Мілієво. Голосування також було максимально відкритим і демократичним. За перехід до УПЦ КП проголосувало 388 людей. Це - 90% парафіяльної громади, яка була присутня на зборах. Прихильники УПЦ МП відмовилися брати участь у голосуванні, бо бачили свою явну меншість.

Після встановлення справедливого результату православні села Мілієво з новим настоятелем – Миколою Зозулею та з благословення митрополита Данила відслужили у храмі Прп. Параскеви Сербської молебень «За Україну».

Джерело:   КІРІОС

08.09.2014р. Б. / Папа Франциск: не можна залишатися пасивними перед обличчям «безглуздих боєнь»

Повага, діалог і співробітництво - це зброя, якою можна перемогти війни, підкреслив Понтифік в посланні, спрямованому до учасників "Міжнародної зустрічі за мир", яка проходить 7-9 вересня 2014 р. в бельгійському Антверпені з ініціативи екуменічної спільноти св. Егідія.

 

У заході беруть участь представники християнських Церков і громад, а також лідери інших релігій. Звернення Папи Франциска було прочитано під час церемонії відкриття форуму, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Радіо Ватикан. У ньому Понтифік звернув увагу на триваючі в світі конфлікти, нагадавши, що вони відбуваються в період, коли світ згадує про 100-річчя початку I світової війни. "Цей ювілей вчить нас тому, що війна ніколи не є задовільним засобом для відновлення справедливості і досягнення врівноважених результатів в політично і соціально незгодних".

Кожна війна - це «безглузда бійня", - нагадав Франциск слова Бенедикта XV, вимовлені в 1917 г. «Війна затягує народи в спіраль насильства, яке потім важко контролювати, руйнує те, що цілі покоління будували і готує ґрунт для несправедливостей і ще гірших конфліктів", - підкреслив він. Не називаючи конкретних місць, де сьогодні знищуються життя молоді і літніх, руйнується мирне життя етнічних і релігійних груп, примушаються до вигнання цілі співтовариства, Святіший Отець підкреслив, що не можна залишатися пасивними перед обличчям численних страждань і "безглуздих боєнь". Для війни завжди є альтернатива - це діалог, зустріч і щирий пошук істини, - переконаний Понтифік.

Франциск закликав релігійних лідерів, зібраних в Бельгії, співпрацювати в справі "лікування ран, вирішення конфліктів" і бути людьми спокою. Наші спільноти нехай будуть "школами поваги і діалогу з іншими етнічними і релігійними групами, місцями, в яких сприятимуть рівним і мирним відносинам між людьми і соціальними групами і будуватимуть краще майбутнє для прийдешніх поколінь", - побажав Святіший Отець.

Джерело:   КІРІОС

08.09.2014р. Б. / Реколекції для наречених і новоодружених

Підготовка до зрілого переживання любові у Таїнстві Подружжя в наш час є однією з найбільш невідкладних потреб. Тому заохочуємо молодих людей, які серйозно ставляться до таїнства Подружжя, та тих, які щойно розпочали подружнє життя, взяти участь в цих реколекціях.

 

Реколекції для наречених дають можливість:

—       Краще пізнати один одного, взаємні очікування;
—       Поглибити важливі теми, які стосуються подружнього життя;
—       Навчитися розв’язувати конфлікти;
—       Почерпнути досвіду подружнього життя від інших;
—       Дізнатися про основи християнського подружжя та як у вірі та любові будувати щасливу родину. 

Учасники: наречені та новоодруженні (перший рік в подружжі).

Ведучі: Єпископ Радослав Змітрович, подружжя, сімейний педагог-психолог

Дата: 26-28 вересня (початок в п’ятницю о 17.00, закінчення в неділю обідом)

Місце проведення: Реколекційний дім, вул. Соборна 33, с. Гвардійське, Хмельницький р-н і обл.

Вартість:  150 грн з особи (харчування і проживання)

Взяти з собою: Святе Письмо, зошит і ручку, постільну білизну.

Контакти: Пані Тереза – тел. +380979785348  або e-mail ttereniaa@gmail.com   

       

Зголошуватись: найпізніше до 20 вересня (кількість місць обмежена)! 

Наречені, які пройдуть ці реколекції, за згодою свого настоятеля, можуть бути звільнені з більшості обов’язкових передподружніх катехиз у своїй парафії.

Джерело:    КРЕДО 

07.09.2014р. Б. / В Євангелії сказано: моя хата не скраю

  Роздуми над Словом Божим на ХХІІІ неділю звичайну, рік А

            «Коли твій брат согрішить, піди й докори йому віч-на-віч…» Брат, про якого тут мова, — це не просто людина з натовпу. Ісус зараховує нерозкаяного брата до категорії «поган і митарів», з чого випливає, що під братом слід розуміти людину з-поза їхнього грона, тобто Христового учня. В епоху редагування Євангелія для Матея «братами і сестрами» були члени християнської спільноти. Тож сьогоднішнє євангельське повчання завжди залишається актуальним і вказує на те, як слід поводитися, коли зло (Євангеліє прямо говорить про гріх) закралось у Церкву, коли його носієм є хтось із наших братів і сестер у Христі. 

         Перший висновок, який напрошується: позиція «моя хата скраю», «знаю, бачу, але мовчу ради власного спокою» є анти-євангельською. «Піди й докори» своєму братові-грішнику особисто… Іншими словами, якщо бачиш зло, не стій на місці, не займай очікувальної позиції, не кажи, що тебе це не стосується. 

         По-друге, звернімо увагу: тут не сказано, що брат согрішив проти тебе, що вчинене зло тебе торкнулося особисто. (У деяких перекладах додають вираз «супроти тебе» («коли твій брат согрішить супроти тебе»), бо так мають деякі стародавні рукописи. Однак серйозні критичні видання тексту Нового Завіту його не містять). Церква є живим організмом, немовби одним тілом (пор. 1 Кор 12, 12-31), тому хвороба одного члена зачіпає й інші, впливає на загальний стан. Для всіх нас має бути важливою святість Церкви. Кожен із нас відповідальний не лише за власне спасіння, а й за спасіння інших. Ісус наголошує, що в гру аж ніяк не має входити бажання покарати грішника чи просто облегшити власну душу, виклавши перед ним усю ганебність його вчинку: все робиться для того, щоб «придбати» брата, тобто врятувати його для Бога. Якщо робиш комусь зауваження, прагнеш вказати на вади іншої людини, мотивація має бути чиста: допомогти цій людині. 

         По-третє, боротися за людину слід до кінця. Для цього два наступних етапи: залучити до розмови з заблукалим братом інших членів спільноти, а, вичерпавши і цю можливість його навернути, поставити офіційно питання перед Церквою. «Нехай буде для тебе як поганин і митар» не означає, що цього нерозкаяного брата слід піддати остракізмові, відвернутися від нього, перестати з ним спілкуватися. Це б суперечило поставі самого Ісуса, котрий заходив у гостину до митарів і грішників, причому останні не конче усі були його вірними учнями. Мається на увазі, що певні моральні вибори несумісні з сопричастям у святих таїнствах і фактично можуть поставити людину поза спільнотою Церкви. Заради блага решти членів Церкви, для уникнення двозначності, Церква змушена інколи публічно оголошувати такі ситуації, що не означає, ніби вона відвертається від такої людини і перекреслює її. Колись розповідали про одного священика, якого вважали диваком, бо він регулярно молився за спасіння душі Гітлера і Сталіна, кажучи, що саме вони найбільше потребують нашої молитви. Можливо, йому не слід було з цього робити реклами, та чи справді він був аж таким диваком? 

Джерело:   КРЕДО