04.10.2014р. Б. / Кардинал Палья: союз чоловіка і жінки - всесвітня спадщина

Вперше в історії ми стоїмо перед обличчям радикальної цивілізаційної зміни: потрійний зв'язок "шлюб - сім'я - життя" ще ніколи досі не був настільки порушений. Про це напередодні III Надзвичайної сесії Синоду Єпископів говорив в інтерв'ю Ватиканському радіо голова Папської Ради у справах сім'ї кардинал Вінченцо Палья. Створюючи чоловіка, Господь каже: щоб не залишився один, щоб не був самотній. Сьогодні ми живемо зі зворотним переконанням: кожен повинен думати тільки про себе. Ця проблема загрожує не тільки родині, але й майбутньому всього суспільства. Обов'язок Церкви - попередити людство про те, що союз чоловіка і жінки - це всесвітня спадщина, яку не можна порушувати, інакше розпадеться і саме суспільство.

Головним духовним, культурним, антропологічним викликом, на думку кардинала, є індивідуалізм. Ми спостерігаємо кризу не тільки релігійних шлюбів, а й цивільних шлюбів, і співжиття без шлюбу. Все більше людей - особливо на Заході - живуть одні. За кризою інститутів, в тому числі й інституту сім'ї, є вихваляння всього індивідуального. Сьогодні кажуть: все що завгодно, будь-який союз може бути сім'єю. Якщо все, то й нічого, залишається одне самотнє "Я". На вівтар цього "Я" ми жертвуємо сім'ю, любов, навіть саме життя, вважає кардинал Палья.

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

04.10.2014р. Б. / Руйнування шлюбу

На сьогодні широко поширеною є думка про те, що одностатевий "шлюб" є, по суті, громадянським правом людини. Таким чином, будь-яке заперечення його, незважаючи на те, яким би слушним воно не було, тлумачиться як форма упередженості чи навіть фанатизму.

Головне питання, однак, зовсім не пов'язане з правами людини, а з тим, чи є одностатева домовленість справді "шлюбом". В цій ситуації була безцеремонно відкинута сама сутність родини.

Той, хто шукає простого, розсудливого і об'єктивного опису природи шлюбу, не зміг би знайти нічого кращого за прочитання статті Роберта Джорджа “Що таке шлюб”, яка була опублікована в “Гарвардському журналі права і державної політики”. Автор говорить, що “Шлюб є союзом чоловіка і жінки, які наклали на себе постійне і виняткове зобов'язання стосовно один одного, що природньо (за своєю суттю) реалізується через народження та виховання дітей разом. Вони скріплюють і поновлюють свій союз шляхом здійснення подружніх дій — дій, які вводять в силу поведінкову частину процесу розмноження, таким чином об'єднуючи їх в репродуктивну єдність.”

Це робоче визначення містить декілька елементів, які залишаються осторонь, але не Католицькою Церквою, а багатьма окремими католиками і мирським світом в цілому. Поняття “постійного” союзу відкидається широкорозповсюдженним визнанням розлучення. Те, що союз має бути “винятковим”, порушується нашим вседозвільним суспільством частотою подружньої невірності.

Аборт є ворожий народженню дітей. Врешті-решт, контрацепція і статева стерилізація є несумісними з подружнім актом, яким родинна пара “скріплює” свою єдність.

Розлучення, невірність, аборти, контрацепція і стерилізація вирізали помітну дірку в природі одруження, перетворюючи його у відносно пусту мушлю і роблячи вразливим до захоплення в руки домовленості, яка шлюбом не є. Все це нагадує рака-самітника, який займає вільну мушлю, щоб забезпечити себе надійним житлом. У краба нема свого власного природнього дому і він користається можливістю зайняти колишній дім іншої тварини, що став пустим. Коли Рим втратив свою внутрішню могутність, він був завойований і окупований варварами.

Суспільство втратило відчуття, чим є шлюб за своєю суттю, неправильно тлумачачи його згідно того, яким ми його звично бачимо. Таким чином, викривлене розуміння затьмарює справжній образ. Цей феномен подібний закону Коперніка-Грешема в економіці, в якому переоцінені державою гроші витісняють з обороту недооцінені державою гроші. Окремий християнин може бути поганим прикладом Христа, але він не повинен бути сприйнятий як задовільний, типовий представник.

Необхідний шлях до відновлення справжнього образу одруження проходить через подружжя, яке правдиво відображає його природу. Католицька церква розуміє важливість і складнощі, що пов'язані з допомогою в принесенні цього. Намагання зробити шлюб “легшим” для родинної пари через спроби перевершення світських цінностей, однак, матиме прямо протилежний наслідок. В той же час, навряд чи є щось більш важливе для загального добра, ніж повернення того, що є головним для суспільства — шлюбу та сім'ї, в їхній справжності.

Шлюб є тим, в що вступає чоловік і жінка. Це те, що передує їм. Подружжю передує не домовленість відповідно до їхніх особистих рішень. Шлюб є більшою мірою завітом, а не договором.

Існує дві філософські напрями, шкідливі справжності шлюбу. Один із них — релятивізм, який вважає, що цінність будь-якого предмета не є невід'ємною від нього, але полягає у відношенні предмета до мене. Отже, шлюб може бути переосмисленим, щоб він відповідав тому, як він пов'язаний з моїми вподобаннями. Другим напрямом є деконструкція, яка стверджує, що такі поняття, як “чоловік”, “жінка”, “шлюб” можуть бути довільно створені й, таким чином, так само легко знищені і перебудовані.

Проте ці дві напрямки філософії мають більш широкий прихований зміст, ніж їхній негативний вплив на шлюб. Втрата бачення об'єктивної природи речей і ламання всього підряд, ґрунтуючись на помилковій переконаності в тому, що властивості предметів були хибно створеними від початку, має жахливий підтекст для суспільства в цілому. Ці напрями-близнюки стелять пряму дорогу до нігілізму.

Значущість справжнього шлюбу для соціуму добре відображається Едмундом Берком: “Християнська релігія, обмежуючись в одруженні до пар, і представляючи нерозривні відносини, цими двома речами зробила більше для миру, щастя, злагоди та світової цивілізації, ніж будь-якою іншою частиною у цій цілій схемі божественної мудрості.”

Настя Рудська для Християнського порталу КІРІОС за матеріалами National Catholic Register.

03.10.2014р. Б. / Почався офіційний діалог УГКЦ та УПЦ КП

2 жовтня в Українському католицькому університеті у рамках 7-го Екуменічного соціального тижня пройшов семінар Українського християнського академічного товариства (УХАТ) «Пам'ять, історія, ідентичність».

Представники християнських церков обговорили роль релігії у «Революції гідності 2014» та обґрунтували християнські передумови майбутніх суспільних перетворень. Також, у рамках семінару почався офіційний діалог УГКЦ та УПЦ КП, де домовились про створення комісії для майбутнього міжконфесійного діалогу. Зустріч модерували відповідальний секретар УХАТ, голова Львівського ставропігійського братства св.ап. Андрія Первозванного Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) Тарас Дмитрик та директор-засновник Інституту екуменічних студій Українського католицького університету, керівник досліджень Коледжу Бернардинів д-р Антуан Аржаковський.

Владика Ігор (Ісіченко), архиєписокп Харківсько-полтавської єпархії УАПЦ розповідав про релігійні міфи, які російські ідеологи використовують  в інформаційній війні проти України та причетність до неї представників духовенства РПЦ.  Серед них архієпископ виділив міфологізований образ жорстокого антиукраїнського режиму королівської Польщі та   протистояння «православної цивілізації» і «постхристиянської» Європи. У своїй  доповіді «Церква і виклики сепаратизму» він  окреслив тактику боротьби  з сепаратистами на сході України: «Гуртуючись самі й гуртуючи довкола себе народ Божий у протистоянні спільним небезпекам ми, християни, й дамо гідну відповідь на брутальні виклики сепаратизму», – запевнив Владика Ігор (Ісіченко).

Отець Михайло Димид виступив із доповіддю «Від єднання сердець до спільної Євхаристії». У ній він порівняв Майдан з однією із найголовніших християнських Таїнств – Святим Причастям.  Він стверджує, що Революція Гідності  була результативною завдяки щирості молитви та єдності намірів. «Солідарність без розрахунку, волонтерство без підтексту, боротьба без прокльонів, жертовність без показовості, молитва без ексклюзивів – це  ті 5 хлібин і 2 риби, які приніс не Ісус та апостоли, а сам нарід на Майдані», – зазначив отець.

У другій частині семінару в рамках офіційного діалогу між УГКЦ та УПЦ КП їхні представники виступили з тематичними доповідями.

Владика Євстратій (Зоря), архієпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП звернув увагу на кризу у традиційних сімейних цінностях. Він впевнений, що це проблема навколо якої повинні об’єднатись усі християнські конфесії. «Спотворення поглядів на сім’ю характерні для всіх країн і всіх конфесій. Це кидає виклик, відповідь на який потрібно давати позавчора. Тому зараз  її мають давати всі конфесії разом», – переконує владика.

Отець Ігор Шабан, голова комісії УГКЦ у справах єдності християн виступив із доповіддю про спільне хрещення. «УГКЦ дотримується правил хрещення неподіленої церкви 1 тисячоліття, які також визнають православні та римо-католики.», – стверджує отець. Він висловив сподівання, що ця зустріч складе хороший ґрунт для майбутнього міжконфесійного діалогу.

Олеся Барчук
менеджер зі зв`язків з громадськістю
Інституту Екуменічних Студій, УКУ

Джерела:  Департамент інформації УГКЦ

Воїни Христа Царя

02.10.2014р. Б. / У Польщі відбувається Собор греко-католиків

Близько 100 делегатів, в т. ч. понад 50 мирян – представників парафіяльних спільнот, беруть участь у Соборі Греко-Католицької Церкви в Польщі, який 2-4 жовтня відбувається у Перемишлі.

Це вже другий Собор польських  греко-католиків (українського походження) після віднови їхніх церковних структур у 90-х роках. Перший відбувся у 2003 році. Цього року учасники розважатимуть на тему «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на RISU.

Частина постулатів Собору буде затверджена місцевими єрархами, а частина з них потрапить на Патріарший Собор у Івано-Франківську у вересні 2015 року, куди зберуться представники 7 млн. греко-католиків - етнічних українців з усього світу.

У Польщі проживають понад 33 тисячі греко-католиків, діють 134 парафії, 59 єпархіальних священиків та 9 монахів-священиків, працюють 77 монахинь і навчаються 14 семінаристів. Очолює Церкву Перемишльсько-Варшавський Митрополит Іван Мартиняк.

Доповідь Владики Богдана (Дзюраха) на відкритті Собору УГКЦ у Польщі

Ваше Високопреосвященство − Митрополите Іване! Всесвітліші, преподобні отці, преподобні брати і сестри в чернецтві! Дорогі в Христі брати і сестри – делегати та учасники Собору Української Греко-Католицької Церкви в Польщі! Преосвященні владики Володимире і Євгене! Дорогі семінаристи, дорога молоде!

Слава Ісусу Христу!

Передусім бажаю передати вам сердечні вітання та побажання успішної праці для цього Собору від Отця і Глави нашої Церкви Блаженнішого Святослава.

Як заступник голови робочої групи з реалізації Програми розвитку нашої Церкви на період до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», хотів би висловити радість з можливості бути з вами сьогодні і поділитися кількома думками з приводу цієї Програми.

 Але перш, ніж це зроблю, хочу щиро подякувати вам усім за вірність рідній Церкві та матірній землі в цей складний період нашої новітньої історії. Дякую за ваші неустанні молитви за Україну, за щедрі пожертви на різні потреби, за допомогу родинам загиблих на Майдані і в АТО, за сприяння в лікуванні поранених.

Дякую рівно ж за свідчення правди про події в Україні, яке дозволяє залучити до підтримки нашої спільної справи широкі верстви польського політикуму і суспільства. Це дуже важливо, бо разом із кривавою війною Росія провадить проти нашої держави розлогу інформаційну пропаганду в усьому світі. Слово правди в таких обставинах надзвичайно потрібне!

Сьогодні вже мало хто сумнівається, що ті нечувані виклики, які постали перед Україною впродовж минулих місяців, матимуть вплив не лише на нашу національну історію, а й на майбутнє всієї Європи чи навіть світу. На моє переконання, ми маємо до діла не просто з агресивними діями однієї з найбільш озброєних країн світу, яка ставить собі за мету руйнування міжнародної системи безпеки, перегляд кордонів, що склалися після Другої світової війни та відродження в тій чи іншій формі Російської імперії. Ідеться про протистояння певних світоглядів, про духовний двобій, місцем битви якого є людські серця і уми, а ставкою – свобода й гідність людини і цілих народів. Україна перебуває в осерді цієї боротьби, і від того, яким буде її наслідок, залежатиме майбутня доля Європейського континенту. Під час мирних протестів взимку минулого року українські громадяни показали всьому світові, що здатні ціною неймовірних зусиль і жертв виборювати право на власну свободу і обстоювати вільний вибір свого майбутнього. Нині на очах усього світу вони, дослівно, власними тілами зупиняють поширення зла в Європі. Завтра, коли ми, з Божою допомогою, вистоїмо в цьому двобої, перед нами, поряд із відбудовою державних інститутів та відновленням всього суспільства в Україні, постане нове завдання – захищати і утверджувати християнські та загальнолюдські цінності в Європі, – ті цінності, фундаментом яких є Божий закон і Христова євангельська наука, бо саме ці вартості надихали Героїв Небесної сотні і за ці вартості сьогодні сотні й тисячі наших вояків проливають кров і віддають життя.

І наша Церква – я твердо переконаний у цьому – може і повинна відіграти свою роль проповідника Божих істин в країнах Старого континенту. Наше перебування в різних країнах західного світу є не лише даром Провидіння, а й завданням, покликанням, яке Господь нам доручає. Далекі від самовпевненого месіанізму, усе ж мусимо бути свідомі свого покликання - як Христові учні: «Проповідувати Євангеліє всьому створінню» (пор. Мк. 16, 15) і бути Його свідками перед усіма народами, «почавши від Єрусалима» (пор. Лк. 24, 47). Так сталося, що від Києва, нашого другого Єрусалима, духовного центру всіх греко-католиків, хвиля боротьби за свободу та гідність поширилася в усій Україні. Наше завдання – підтримувати духовний вимір цих змагань, щоб, усвідомлюючи власну національну та церковну самобутність, посприяти нашими дарами духовному оновленню Європи.

Однак, аби послужити іншим, мусимо самі духовно обновитися, скріпитися. У цьому має нам допомогти програма «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Хочемо просити нашого Господа словами апостолів: «Господи, додай нам віри!» (Лк. 17, 5), зроби її автентичною, міцною, щирою, а, передовсім, – діяльною любов’ю, бо лише така віра дає нам спасіння (пор. Гал. 5, 6)  і через нас притягає інших до Тебе.

Говорячи про Програму, хотів би звернути вашу увагу на два моменти. У ній ідеться про плани, розвиток, завдання. У зв’язку з цим мені спадають на думку слова Святого Писання: «Господь керує кроками людини; людині ж як зрозуміти свою дорогу?» (Прип. 20, 24). Подібний зміст має ще такий популярний вислів: хто хоче розсмішити небо, нехай розкаже йому про свої плани. Справді, ще рік тому ніхто з нас не міг би навіть у найбільш сюрреалістичному сні передбачити події, свідками чи учасниками яких ми є нині. Ці події змінюють також наші програми, коригують проекти, а часом навіть роблять деякі з них неактуальними. Усе це не повинно нікого дивувати, а, радше, має вчити нас покори в підходах до наших планів і проектів. Слова Святого Писання: «Багато задумів у серці людини, але воля Господня – вона встоїться» (Прип. 19, 21) залишаються актуальними завжди і для всіх. Тому в згаданій Програмі розвитку, над якою ось уже п’ятий рік працюємо, ідеться саме про це: не видумувати якихось своїх планів, але намагатися пізнавати Божу волю, Божі плани щодо нашої Церкви тепер і в цьому місці та шукати способів, щоб найкраще втілити ці Господні плани в нашому церковному і суспільному бутті.

Тому, – це другий момент, на який я хотів би звернути увагу, – коли наша робоча група вперше зустрілася в Лондоні відразу після Синоду 2011 року, нас надихала фраза, що повторюється кілька разів в Одкровенні Івана Богослова: «Хто має вуха слухати, нехай слухає, що Дух говорить Церквам!» (Одкр. 2, 11.17.29 тощо). Справді, наша Церква нині має глобальний вимір і те, що актуальне для України чи Польщі, не завжди є таким для наших вірних в Аргентині чи Австралії. Попри спільні суттєві завдання, пріоритети в них та засоби їх досягнення можуть бути і, правдоподібно, будуть різними, так само як різними бувають культурні, історичні та суспільні обставини, посеред яких ми живемо. Тому Синод Єпископів УГКЦ і від його імені наша робоча група не дають детальних рекомендацій щодо кожного регіону, а, радше, вказують основний напрямок, в якому рухається Церква, доручаючи місцевим церковним спільнотам попрацювати над конкретизацією завдань, що стоять перед нашою Церквою в певній країні, та пошуком найкращих способів здійснення цих завдань. Не хочу випереджувати ваших праць, але можу припустити, що у своїх дискусіях не оминете питання інкультурації Євангелія і нашої церковної традиції в обставинах культурного і суспільно-політичного простору Польщі і Європи, який є вашим домом; можливо, виникнуть питання відкритості до новоприбулих вірних і заробітчан з України, душпастирства сім’ї і молоді, пробудження і розвитку місійного духу. Одне слово, буде над чим цими днями працювати і роздумувати.

Саме для такої праці ви всі сьогодні зібралися і я щиро бажаю вам відкритості у слуханні – передусім, Божого Духа в молитві, а, відтак, одне одного – у щирості й любові. Каже вже не раз цитована тут Книга Приповідок: «Без міркування задуми не таланять, а як порадників багато – задуми щастять» (15, 22).

Собор – дорадче тіло для церковного проводу. Будемо стежити за перебігом вашого Собору з великою увагою, а водночас - з надією очікуватимемо його плодів, які, я переконаний, слугуватимуть нашій Церкві не лише в Польщі, а й у всьому світі.

Нехай Господь усіх провадить і благословить!

+ Богдан (Дзюрах),
Секретар Синоду Єпископів,
Адміністратор Патріаршої курії
Української Греко-Католицької Церкви 

---

   Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

01.10.2014р. Б. / Марійські дні молитви за Україну (12–14 жовтня 2014 р. Б.)

Звернення комісії у справах мирян УГКЦ до мирян та всіх українців з нагоди Марійських днів молитви за Україну (12–14 жовтня 2014 р. Б.)

Дорогі брати і сестри, улюблені у Христі Ісусі миряни!

Слава Ісусу Христу!

Вже неодноразово відбувалися Марші миру в різних містах України та світу. Солідарність людей і маніфестація миру сьогодні є особливо важливими. Додаймо до цих маніфестацій найважливіше — молитву. Звернімося про поміч до Царя царів і Володаря володарів — до Господа нашого Ісуса Христа. Прислухаймося до об’явлень Його Матері Пречистої Діви Марії, яка в історії часто з’являлася у різних куточках світу (особливо в Люрді та Фатімі) із посланнями для людства, а також в Україні у різних місцях, які стали чудотворними. Упродовж історії нашого народу Богородиця вислуховувала і рятувала своїм святим Покровом тих, які наполегливо підносили свої благання до Господа.

Торік у Ватикані 12–13 жовтня проходили Марійські дні з нагоди Року віри. У неділю, 13 жовтня 2013 р., у 96-ту річницю фатімських об’явлень, Святіший Отець здійснив Акт присвячення світу Непорочному Серцю Марії. Про це просила в 1917 році Матір Божа у Фатімі, а також просила молитися про навернення Росії. Головний зміст усіх послань Богородиці незмінний — це покаяння і навернення людей до Бога. Цілий жовтень є місяцем присвяченим молитви на вервиці. Отож, молімось вдома і всі разом велелюдно у храмах та на майданах!

Нехай 12, 13 і 14 жовтня цього року будуть Марійськими днями молитви за Україну

Закликаємо 12 жовтня 2014 р. Б. (або ж у одну з неділь жовтня, визначену місцевим єпископом) о 15:00 год. вийти на Хресну ходу миру з процесійними хрестами, хоругвами, чудотворними іконами, мощами святих у містах та селах України, скрізь де є українці.

Осінь цього року є 25-ю річницею легалізації Української Греко-Католицької Церкви — мучениці, яка пережила комуністичний терор і з її відродженням розпочався процес відродження України, коли десятки тисяч людей вийшли з молитвою на вулиці. Важливою є публічна молитва: молитовні хресні ходи — це наше свідчення вірності і вдячності Богові та Пресвятій Богородиці за дар свободи. Надзвичайно важливим є процес подальшого переображення нашого народу, розширення простору гідності, переміни свідомості, навернення й освячення всіх людей, бо тільки молитвою зможемо подолати корупцію і суспільний гріх.

13 жовтня 2014 р. Б. (у понеділок) виповнюється 97 років відтоді, коли Пресвята Богородиця об’явилася востаннє трьом дітям у Фатімі (Португалія), звершила «чудо сонця» для сімдесяти тисяч там присутніх людей і закликала всіх до молитви, покаяння і навернення: «щодня відмовляти вервицю на честь Пресвятої Богородиці, щоб досягнути миру для світу та кінця війни [Першої світової]». Також Богородиця просила молитися за навернення Росії, де розпочався комуністичний терор і ненависть до Божої Церкви, які тривають і понині.

В цей день, 13 жовтня 1917 р., як зазначив владика Інокентій Лотоцький (ЧСВВ) у збірнику своїх проповідей «Хваліте Господа», у Москві вчителька Марія Алєксандрова привела дітей в центральний храм на урок релігії, і в цей момент увірвалися на конях комуністичні бойовики, побили дітей, деяких аж до смерті, шаблями порізали ікони і порубали іконостас, осквернили храм. Коли вчителька прибігла до міського урядовця і розповіла про ці страшні речі, він холоднокровно відповів, що це все відбувається з його дозволу. Так почалася Жовтнева революція — апокаліптичний наступ червоного дракона (Од.12, 3), який засів на московському троні.

Пропонуємо 13 жовтня в кожній нашій парафії ввечері після вечірніх богослужінь помолитися вервичку (чи молебень) до Пресвятої Богородиці про заступництво і покров для всього нашого народу, про правдиве покаяння всіх грішників у світі, а особливо молімося за навернення Росії, бо коли навернеться народ Росії — зупиниться війна. Важливо, щоб цього дня люди чисельно приступили до сповіді, нехай кожен приведе зі собою ще двох-трьох сусідів чи знайомих — тих, які давно чи роками не сповідалися. Цього дня можна здійснити Акт присвячення України і світу (а особливо Росії) Непорочному Серцю Марії (додаткові матеріали на сайті комісії).

14 жовтня 2014 р. Б. (у вівторок) — празник Покрова Пресвятої Богородиці. Це свято завжди було важливим в історії нашого багатостраждального народу, особливо в лихоліття війни. 6 квітня цього року, у п’яту неділю Великого посту Глава УГКЦ Блаженніший Святослав урочисто відновив Акт посвяти українського народу під Покров Богородиці, подібно як це зробив вперше князь Ярослав Мудрий у 1037 році та багато церковних провідників народу, серед яких великий митрополит Андрей Шептицький. Цей акт не є формальністю, а дієвим закликом до активної молитви. Пропонуємо повторити цей акт у день празника Покрови.

Поєднання пам’яті цих трьох подій (25-та річниця легалізації УГКЦ, 97-ма річниця об’явлень у Фатімі і свято Покрова Пресвятої Богородиці) є важливою історичною нагодою, аби ми всі разом, вийшовши на вулиці, попросили Господа Бога за молитвами Пресвятої Богородиці про навернення всього Українського народу і про новий розквіт нашої Держави та Церкви. Як це зробити?

Всі разом як народ Божий повернімося свідомо до Господа Бога і його заповідей

Програма і стратегія розвитку для країн і кожного зокрема давно відома і є записана у Святому Письмі, це програма духовної переміни, переображення.

«Так говорить Господь Бог: Наверніться, і відступіть від ваших божків, і від усіх ваших гидот відверніть свої обличчя!» (Єзекиїл 14, 6)

«Наверніться до Господа, і будете жити» (Амос 5, 6)

Важливо усвідомити, що країна потребує не тільки повного перезавантаження влади, а й повного перезавантаження свідомості кожного українця. Христос через страждання і хресну смерть «творить все нове» (Одкр. 21, 5). Через страждання і чисельні жертви ми як народ зараз маємо позбутися старої рабської, радянської і споживацької свідомості, маємо творити нове суспільство дітей Божих, що є Христовою Церквою миру, любові і добра — і це є Царством Божим, що розгортається у світі, де в серці людини перемагає добро і правда, де людина приймає вчення Христа і живе ним.

Німецький католицький священик-єзуїт Альфред Дельп (15.09.1907 — 2.02.1945), коли його примушували нацисти до співпраці у розбудові «нової Німеччини», відповів дуже глибокими словами, що хліб є важливий (економіка), свобода — ще важливіша (гідність), але найважливіше — це незламана вірність і незраджене Богопоклоніння (з книги папи Венедикта XVI «Ісус з Назарета»). Дуже важливо нашому народові не зупинятися на половині дороги, виборовши свободу і гідність — маємо свідомо і добровільно обрати Добро, абсолютне Добро, яким є Бог. Інакше знову зробимо помилку, і станеться зло, яке прийде у знову перефарбованій, гарній обгортці.

Революція Гідності ще не довершена. Важливо у серці кожного українця розширити простір гідності до межі зустрічі із живим Богом. Найбільший ворог може бути лише в середині нас самих — це гріх і зло, яке руйнує нас і наше суспільство зсередини. Дорогий брате, дорога сестро, скажи сьогодні гріхові — ні, а Богові — так!

Бог дав нам свої заповіді — і це єдина програма виходу з кризи. Бог дав нам заповіді як інструкцію для нашого життя, щоб бути щасливими на своїй землі, у своїх родинах!

Тільки одна з цих заповідей — не вкради — зробить революційний розвиток нашої економіки, коли кожен цю заповідь добровільно виконає.

Заповідь «Не чини перелюбу» — зробить щасливими наші українські сім’ї, а особливо дітей, які матимуть і тата, і маму. Тільки повернувши любов між чоловіком і жінкою у сім’ї, ми зможемо відбудувати Україну усмішками щасливих дітей.

Заповідь «Не вбий» — здатна подарувати нам талановитих людей, добрих фахівців і воїнів світла із зачатих, але ще ненароджених дітей. Нас могло б бути вже 70 млн....Де вони?

Інші заповіді також є дуже і дуже важливі...

Але найважливішою є перша заповідь: «Не матимеш інших Богів, окрім мене». Усвідомлення присутності єдиного Бога, Творця Неба і Землі, допоможе нам виконати всі заповіді, щоб бути щасливими тепер і всю вічність!

Скиньмо всіх ідолів внутрішніх і зовнішніх (подібно як у Маріуполі повалили пам’ятник тирана і поставмо на це місце Животворящий Хрест), поставмо на перше місце Бога, тоді Він допоможе нам все розставити на свої місця (як навчає св. Августин). Що ближче ми до Бога, то ближче ми й один до одного, як Народ, як Церква Божих дітей!

Важко виконати заповідь? Молімось, і Бог нам допоможе як уже допомагав багато разів!

За нами завжди вибір — говорити Правду або брехню, прийняти Любов або ж сповнитись ненавистю, вибрати Добро або ж опуститись у зло, вибрати Волю або ж рабство, служити Богові або ж мамоні. Боже Царство є там, де у нашому серці перемагає добро. Вибирай добро! Щоб у твоєму серці перемагала завжди добра воля, добрі бажання і думки — бо справді тільки вільна людина подібно як Бог, обирає тільки добро. Не бійся! Відвернися від зла і твори Добро!

Вибираючи Добро, Правду, Любов — ти вибираєш Бога і Його Царство, але будучи підвладним неволі, темряві, ненависті — ти стаєш рабом диявола, чоловіковбивця і ненависника. Для своїх же дітей Господь Бог, як добрий Батько, приготував у спадщину своє Небесне Царство, а для диявола і слуг його — вогонь вічний:

Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники — царства Божого не успадкують. (1 Кор. 6, 9–10)

Земне життя, навіть і коли сто років проживе людина, — це лише мить порівняно з вічністю. «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?» (Мт. 16, 26). Господь дарує нам вічне життя вже тепер, коли ми його приймаємо у чиненні Його волі і заповідей: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Іван 17:3).

Формула спасіння і щастя кожної людини та цілих народів дуже проста:

• повернімося свідомо всім серцем до Бога,
• приймімо спасіння в Ісусі Христі,
• покаймося з гріхів (іспит сумління і святе таїнство сповіді щомісяця) і чинімо покаяльні пости (особливо в п’ятницю),
• молімося щодня і читаймо Святе Писання (Біблію),
• живімо згідно з Божими заповідями,
• станьмо причасниками Божого життя (у Євхаристії) щонеділі на Божественній Літургії, що є передсмаком вічного життя.

Скорочена формула є такою: жодної миті без Бога, жодного дня без молитви, жодної неділі без Літургії, жодного місяця без сповіді, жодного року без реколекцій!

Дорогий брате, дорога сестро — не бійся, навернись до Бога, вибирай завжди Добро і Життя у Христі, тебе чекає вічний Бог як люблячий Батько, чини лише добро для ближнього, для України! Заклич своїх близьких, друзів і знайомих до духовної переміни!

Сильнішою за зброю є молитва, повна довіри до Бога, під покровом Пречистої Діви Марії. Молитвою і постом, з Богом переможемо!

Голова комісії у справах мирян УГКЦ,
священик Василь Білаш

27.09.2014 року Божого,
в день празника Воздвиження
Чесного Животворящого Хреста Господнього

Джерела:   http://www.laityugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

01.10.2014р. Б. / Папа: Наше життя занадто легке, а сльози — театральні

До уникнення «театрального плачу» закликав Папа Франциск під час ранкової Меси у Ватикані 30 вересня.

 

Святіший Отець зупинився на історії біблійного Йова, який проклинав день, коли народився, бо «був підданий випробуванню — втратив сім'ю, всі блага, здоров'я, а його тіло стало однією великою виразкою». В цей момент терпіння Йова скінчилися і він почав говорити Богу погані речі. 

«Він звик говорити правду, і це було правдою про те, що він відчував у той момент», — зазначив Понтифік. Франциск нагадав, що і Ісус обурювався під час молитви в Оливному саду: «Отче, чому мене покинув?». «Я часто чув, як люди в складних ситуаціях, які багато втратили чи почували себе самотніми і покинутими, задавали це питання: «чому?». Вони повставали проти Бога, а я їм казав: «Продовжуй молитися таким чином, тому що це молитва. І Ісус молився, коли говорив своєму Отцеві: «Чому мене покинув?», — відзначив Папа. 

Святіший Отець зазначив, що молитися — означає стояти в правді перед Богом і саме так робив Йов — «він не міг молитися інакше». У подібних драматичних ситуаціях сьогодні знаходиться багато людей. Досить згадати про християн Близького Сходу, яких змусили покинути свої будинки і залишитися без нічого, про старих, хворих і самотніх. 

Папа Франциск наголосив, що багато християн обурюються на Бога з причини дрібниць. «Якщо відчувають трохи темряви в душі, вважають себе мучениками і перестають молитися», або кажуть: «Я розсердився на Бога і не піду на Месу!». У моменти труднощів треба брати приклад зі св. Терези Дитятка Ісуса, яка часто просила у Бога сили, щоб «увійти в терпіння». «Наше життя занадто легке, а сльози — театральні», — сказав Папа і порадив пам'ятати про справжні страждання, які існують в світі. 

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   КРЕДО 

30.09.2014р. Б. / Як працювати разом у подружжі?

Ми працюємо разом уже понад десять років, з них одружені — майже два. І нам ще не надокучило дивитися один одному у вічі, дихати в спину і трапезувати за одним столом тричі на день.

 

Ми — це Христина та Олексій з гурту «Кана». Ми музиканти і вже протягом деякого часу працюємо в сфері музики при Церкві і, здається, непогано собі даємо з цим раду. Наша праця — це цілодобовий творчий  процес, вона доволі хаотична, часто залежить від «музи», яка любить прийти посеред ночі, а тому плеєр на кнопці Rec тримаємо практично під подушкою. Наша творчість — це і є наша робота. Вона вимагає постійних подорожей, ночівлі у потягах, автобусах, чужих домівках — це все достатньо виснажує з одного боку, проте з іншого — дарує безмежну радість життя. Ми любимо нашу працю, тим більше вона приносить користь і до неї, що найголовніше, покликав нас Господь, а тому із спокійним серцем оремо свою землю. Ми пишемо власні пісні на прославу Бога і доводимо матеріал до готовності. З ним концертуємо в середньому двічі на місяць, крім цього додаються ще репетиції, реколекції для музикантів та різні похідні творчі події.

Повертаючись до теми роздумів, то в нас усе вийшло, мабуть, навпаки і не так як у людей: свої сімейні відносини ми вже побудували на міцному фундаменті праці, тобто бути в одному колективі ми навчились далеко до появлення ідеї відносин. Щодо переваг спільної праці, то в багатьох пунктах саме вона визначила вектор розвитку нашої сім’ї. Ми чітко усвідомлюємо місце нашого служіння та праці в Бозі для людей, і це робить наше земне життя наповненим суттю. Крім того наші таланти поєднані в цьому служінні, і ми не ставимо собі зайвих запитань. Вважаю це великим благословенням, адже більшість наших друзів продовжують існувати і бути незадоволеними власним життям.

Тепер щодо практики. Почну з того і ще раз підкреслю, що працювати вдвох нам дуже добре, і це точка відліку всіх наступних аргументів. Ви можете сказати, що це думка жінки, а жінки – вони такі, люблять тримати чоловіків при нозі. Можливо. Такі ми вже є і мусите нам, дорогі чоловіки, це непереборне бажання пробачити. Проте це не означає, що мудра жінка так і робить. По-перше, хочу наголосити, що спільна праця в подружжі навпростець залежна від наших хворих чи здорових відносин у сім’ї, і ми над цією темою неустанно працюємо.  Як і в родині, є певні сфери, за які відповідальний чоловік, а є зона відповідальності дружини — приблизно так і виглядає наша робоча програма перерозподілу праці. Олексій дуже слушно зауважив: чоловіки як у сім’ї, так і на роботі, повинні спілкуватись, умовно кажучи, із людьми, які їх не люблять, а от жінкам залишаються більш приємні персони. Про що мова?  Чоловіки повинні постійно підтримувати в собі дух завойовника, який виборює місце під сонцем, а завдання ж жінки — це місце обжити.

Теж важливо для нас завжди пам’ятати, що ми по своїй Божій природі різні і є один для одного доповненням, а не конкурентами, тобто ми намагаємось чітко триматися лінії перерозподілу праці відповідно до талантів, природного призначення і навіть навичок. Для жінки та й, зрештою, і для чоловіка важливо розуміти своє місце і не сприймати його як приниження чи навпаки — бонус-варіант, що часто трактується саме так, але як місце втілення властивих саме мені талантів, реалізації єства й Божого задуму. Коли ми перестали «залазити на території один одного із взуттям», нам значно легше повелось у житті.

Зрештою, ми не набридаємо один одному, бо маємо спільні захоплення, цінності, погляди, вміємо слухати один одного, вчимось поступатись і довіряти, передавати завдання і не втручатись. У цьому випадку спільна робота економить нам чимало енергії, ми радше аналізуємо ситуації, а не розповідаємо про них, спільно знайомимось з новими людьми, подорожуємо всюди разом, не потребуємо спеціального відпочинку, словом, ділимо й ділимось одним життям на двох.

І трохи з негативного досвіду. Багато часу нам йде на те, аби вчитись розмежовувати працю і відпочинок. Теж бували моменти, коли «Кана» ставала на перше місце, і це порушувало шкалу пріоритетів. Звісно, бувають спокуси, особливо коли справи йдуть не найкращим чином, тоді хочеться кинути все і податись у «великий бізнес». Проте найчастіше Бог вчасно повертає нас до свідомості, тому такі моменти перетворюються на час благодаті й вчать нас бути вірними Богу і бути разом у моментах смутку чи горя. Вчимося залишатися вірними покликанню, хоч це буває часами дуже важко, але Бог веде, підтримує і благословляє! 

Джерело:   КРЕДО

29.09.2014р. Б. / Австралія: у Сіднеї відбувся урочистий прийом на честь душпастисрського візиту Патріарха Святослава

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) вчора, 28 вересня, в Сіднеї під час урочистого прийому на честь його душпастисрського візиту в Австралію пригадав, що рівно 28 вересня 66 років на австралійській землі вперше було відслужено українську Службу Божу.

«І через 66 років пізніше Господь Бог дає нам час знову молитися, бути разом», - відзначив Патріарх УГКЦ.

«Я чув багато історій наших людей, – каже Блаженніший, – як вони приїхали на цю землю. Вони казали, що вони українці, а їм відповідали, що такого народу нема. Вони казали, що є вірними Української Греко-Католицької Церкви, а їм казали, що такої Церкви нема. Але сьогодні всі знають, хто такі українці».

Він розповів, що відвідуючи українські парафії в Австралії зауважив одну важливу відмінність. «Де Церква і громадські, зокрема молодіжні й політичні структури працюють разом, там є життя. Як тільки наступає відокремлення громадського життя від життя церковного і релігійного, там наступає занепад. Наша Церква завжди була, є і буде зі своїм народом. Тому так важливо відчути, що чужа Церква, навіть більш досконала, ніколи не дасть того, чого дасть своя рідна мати. Тому заохочую вас шукати задоволення своїх духовних потреб у душпастирів своєї Церкви», – наголосив Блаженніший.

Глава УГКЦ подякував громаді в Сіднеї, яка активно допомагала будувати Патріарший Собор Воскресіння Христового в Києві. Загалом вірні в Австралії пожертвували 4,5 млн. австралійських доларів.

Він подарував українській громаді пам’ятну медаль, яка була випущена минулого року до 1025 річчя Хрещення Русі-України, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:    КІРІОС

29.09.2014р. Б. / Папа Франциск: немає майбутнього для народу без плідної зустрічі між молоддю та похилими віком людьми

Вранці в останню неділю місяця, 28 вересня 2014 року, Папа Франциск очолив Святу Месу на площі Святого Петра у Ватикані, молячись із похилими віком людьми. У проповіді під час Євхаристійного богослуження Святіший Отець прокоментував євангельський уривок, призначений Римо-Католицькою Церквою на цю молитву, а саме про зустріч Пречистої Діви Марії з Її родичкою Єлизаветою, яка відбулась незадовго після Благовіщення.

 

Єпископ Риму наголосив, що ця біблійна подія розповідає нам про повну радості, віри та надії зустріч молодості та старості, адже молода дівиця Марія поспішає, щоб зустріти похилу віком Єлизавету. У житті Єлизавети виявляється Боже благословення: бувши похилого віку, вона отримує Божу благодать і зачинає дитя, і ось уже шостий місяць, як вона вагітна, чекаючи народження сина. А Марія поспішає до Своєї родички, щоб допомогти її у час вагітності, але, перш усього, щоб повчитись від неї, перейняти багатий життєвий досвіт, життєву мудрість.

Далі Папа прокоментував уривок із першого літургійного читання із старозавітної книги Виходу, у якій через пророка Мойсея Господь Бог дав людству заповідь любові батьків: «Шануй батька твого і матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих. 20, 12). «Немає майбутнього для народу без цієї зустрічі між поколіннями, без того, щоб діти з признанням отримували життєве свідчення з рук батьків», – наголосив Папа Франциск, додаючи, що признання батькам, які передали життя, є також признанням Небесному Отцеві, що на Небі. Іноді, з різних історичних та культурних причин, молодь відчуває необхідність більшої незалежності від попередніх поколінь, щось подібне до часу бунтівної юності. Проте, якщо згодом не налагоджується плідний зв’язок між поколіннями, то це провадить народ до духовного зубожіння. Така незалежність молодого покоління від старшого є фальшивою, бо майже завжди перетворюється на авторитаризм.

Пригадуючи повчання святого Павла своєму учневі Тимотеєві, Святіший Отець вказав на те, що Ісус не прийшов, щоб змінити закон родини, але, щоб його доповнити. Господь заклав нову родину, де зв’язок з Ним і виконання Його волі є сильніші від кровних зв’язків. Але любов до Ісуса і до Небесного Отця провадить до сповнення любові до батьків, до братів та сестер, до дідусів та бабусь, ця любов відновлює родинні стосунки силою Євангелія та Святого Духа. Саме тому, святий апостол Павло повчає святого Тимотея, що пастир, а отже, Батько громади, повинен завжди поважати старших своєї спільноти, мати до них синівське ставлення. До такого ставлення до старших членів спільноти голову християнської громади спонукає любов до Ісуса. Подібно, як Пречиста Діва Марія, що, хоч і будучи Матір’ю Божого Сина, натхнена Божою любов’ю поспішає з допомогою до Своєї похилої віком родички Єлизавети.

Вселенський Архиєрей наголосив, що Пресвята Богородиця, перебуваючи в домі святої Єлизавети, мабуть, була свідком її молитов, як також молитов її чоловіка Захарії. Увесь цей досвід Вона зберігала у Своєму серці. Життєва мудрість цього святого подружжя збагатило душу молодої дівчини. Вони не були знавцями у питанні батьківства і материнства, адже і для них це був перший досвід, перша вагітність, але були знавцями віри та надії, що походять від Бога. На переконання Папи Франциска, у кожну епоху світ потребує такого вміння прислухатись до старших поколінь, збагачуватись їхнім досвідом. «Таким чином, Пресвята Діва Марія вказує нам шлях, шлях зустрічі між молоддю та похилими віком людьми. Майбутнє народу обов’язково передбачає цю зустріч: молоді дають силу для того, щоб народ міг прямувати вперед, а похилі віком зміцнюють цю силу пам’яттю та життєвою мудрістю», – закінчив проповідь Єпископ Риму.

Джерела:    Радіо Ватикан

 

Воїни Христа Царя

29.09.2014р. Б. / Понад 1000 українців взяли участь у прощі до Падуї

Понад 1000 українців греко-католиків, які проживають в Італії, взяли участь у прощі до Падуї. Проща завершилася Святковою Літургією у Базиліці Святого Антонія, яку очолив Голова пасторально-міграційного відділу УГКЦ, владика Йосиф (Мілян). Співслужили єпископу 11 священиків, зокрема ректор базиліки Святого Антонія Енцо Поіана.

Як повідомив секретар ПМВ о. Андрій Гах, цьогорічна проща греко-католиків до Падуї вже одинадцята. У паломництві взяли участь українці, які мешкають у Венеції, Флореції, Реджо Емілії, Болонії та інших італійських містах,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Владика Йосиф привітав всіх прочан і свою проповідь розпочав з притчи про таланти, в якій йдеться про те, що кожна людина отримує від Бога різні дари, але головне - як вона ними скористається. "Людина має різні таланти. Але особливий талант - це людське життя", - відзначив Голова ПМВ.

Єпископ звернув увагу на те, що життя в еміграції, зокрема в Італії, - це також шанс розвинути свої таланти. Він зазначив, що багато українців поїхали за кордон на заробітки і закликав прочан, щоби вони не працювали лише заради грошей, а щоб інвестували ці кошти у власний розвиток, у дітей, в освіту і науку, в Україну. "І головне - щоби в гонитві за матеріальними цінностями люди не забували про духовне. Щоби віддати Богові Боже", - наголосив Владика Йосиф.

 Єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ також відзначив, що Святий Антоній допомагає віднайти те, що загубилося. "Ми, українці, загубили наш внутрішній спокій, Божий мир і мир в державі. Сьогодні, коли зазіхають на свободу і незалежність нашої країни, звернімося до Святого Антонія, щоби він допоміг повернути мир в Україні", - закликав прочан Владика Йосиф.

Джерело:   КІРІОС

28.09.2014р. Б. / Політико-економічна ситуація впливає на Церкву: посол Ватикану в Україні

Архієпископ Томас Едвард Ґалліксон, Апостольський Нунцій в Україні, зробив відверту оцінку наслідкам, з якими зіткнулася Католицька Церква через криваві події, що нині відбуваються в країні.

 У своїй промові 23 вересня до представників міжнародної католицької організації “Допомога Церкві в потребі” він зазначив, що сьогодні Україна страждає від “дестабілізації, яка більшою мірою пояснюється грабіжництвом, що здійснювалось і продовжує відбуватися через руки українських олігархів, посилюючись російською агресією проти територіальної цілісності та суверенітету.”

 Архієпископ також сказав наступне:

“Неоголошена війна з Російською Федерацією, що ведеться проти України, розхитує країну, яка і так уже має надзвичайно багато досвіду з хижацтвом своїх та іноземних спекулянтів (не тільки російських), котрі порвали її економічну й соціальну структуру на шматки, особливо з моменту здобуття незалежності 1991 р.

Більше того, Україна тільки зараз підходить до рішення налагодження чи усунення структур, що узалежнювали її від радянського комуністичного минулого, в той час, як інші країни Центральної і Східної Європи мали можливість вирішити це і, принаймні, почати змінюватись майже одразу після повалення Берлінської стіни.”

Апостольський Нунцій в Україні додав, що католицькі церкви зазнали сильного нівечення в нещодавній збройній боротьбі на Донбасі, і навіть, коли насилля припиниться, ціна їхнього відновлення та відбудови буде високою.

Католицькі священики і ченці були вивезені з певних територій, де російські війська були активними — особливо в Криму — і чи їм дозволять повернутись, стоїть під знаком питання.

“Якщо російська агресія закінчиться завтра, окрім перебудови Сходу, Україна ще повинна буде пройти через величезні випробовування, щоб викорінити корупцію і встановити нормальне суспільство”, - відзначив архієпископ Ґалліксон.

На більш позитивній ноті він схвально відгукнувся про надзвичайний ріст Греко-Католицької Церкви після падіння комуністичного режиму.

“З 1989 р. число греко-католицьких священиків в Україні піднялося від 300 до більше 3000.”

Настя Рудська для християнського порталу КІРІОС за матеріалами CatholicCulture.

Джерело:    КІРІОС