ЛЮБОВ


ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ! (І Кор.13,4-8)

суботу, 21 травня 2011 р.

21.05.2011р. Б. / У Львові збираються встановити 33-метрову статую Ісуса Христа

статуя
Мешканці Львова звернулися до міської влади з пропозицією збудувати у місті гігантський пам'ятник Спасителю. Міський голова Львова Андрій Садовий привітав ідею встановлення у Львові 33-метрової фігури Ісуса Христа.
"До Львівської міської ради звернулися мешканці, які запропонували знайти у Львові місце для розміщення такої скульптури. Звичайно, ми не можемо вибудувати її самі, адже місто не має на це коштів. Можливо, депутати захочуть долучитися до цього процесу", - зауважив мер під час свого звіту перед місцевими депутатами за минулий рік.
Щоправда ні у звіті, ні під час обговорення, міський голова не розтлумачив, де саме планують встановити фігуру Ісуса Христа, який за висотою мав би перевершити подібну скульптуру у Ріо-де-Жанейро (яка сягає лише 30 метрів у висоту).
Як зазначив під час обговорення звіту депутат Львівської міськради від фракції ВО "Свобода" Тарас Семущак, "прохання такі грандіозні проекти залишити на той час, коли ми врятуємо у місті всі об'єкти історичної спадщини міста".
Утім, навіть якщо подібну статую у Львові зведуть, вона все одно не стане рекордсменом: минулого року в місті Свебодзіні на заході Польщі була відкрита і освячена найвища у світі статуя Христа, загальною висотою 36 метрів (33 метри сама статуя і 3 метри - корона).
Джерела:

"...Мешканці Львова звернулися до міської влади з пропозицією збудувати у місті гігантський пам'ятник Спасителю..."
А чи не краще було б цю ініціативу «Мешканців Львова» на тему "...і ми Химко, люди!" - перенаправити разом з тими коштами на будівницто декількох храмів на Сході України?

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

21.05.2011р. Б. / УГКЦ вимагає повернути їй десятки тисяч гектарiв землi та нерухомiсть

Патріарх
Про це заявив новий глава греко-католикiв Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук. "Дуже важливим для Української Греко-Католицької Церкви є питання реституцiї церковного майна. Адже ми є репресованою Церквою", -- зазначив владика УГКЦ.
Про яке саме майно йдеться? Ситуацiю "Експрес" обговорював iз отцем Iгорем Яцiвим та економом архиєпархiї отцем Володимиром Ониськiвим.
-- Яке ж майно цього разу намагатиметься повернути Церква?
Отець I. Яцiв: -- Цього разу про повернення храмiв не йдеться. Для своєї дiяльностi Церквi потрiбнi зали, примiщення, класи для проведення занять, вишколiв, навчання дiтей. А через те, що УГКЦ зазнала переслiдувань i репресiй та була юридично лiквiдована 1946 року, її тодi позбавили всього майна, не лише храмiв. I величезну частину колишньої власностi УГКЦ досi не повернули. Тому сьогоднi нам складно на повну силу проводити душпастирську дiяльнiсть в окремих мiсцевостях.
-- Про яке нехрамове майно йдеться i де воно є?
Отець В. Ониськiв: -- Ми опрацювали 166 архiвних справ, якi мiстять iнформацiю про майно, яке колись належало Церквi i яке незаконно вiдiбрали. Оскiльки до 1946 року майном УГКЦ володiла здебiльшого на заходi України, то нинi ми хочемо повернути Церквi власнiсть у Львiвськiй, Iвано-Франкiвськiй i Тернопiльськiй областях.
До неї належать, зокрема, будiвлi нинiшнього Нацiонального музею у Львовi, яке придбав для Церкви митрополит Андрей Шептицький. У комплексi собору святого Юра також є 26 квартир, якi нам досi не повернули. А в Iвано-Франкiвськiй областi багато примiщень, що мали торговельно-промислове призначення, -- задiювалися в лiсопереробцi. Адже колись Церквi належали багато лiсопереробних пiдприємств.
-- А земельних дiлянок в цьому перелiку скiльки?
Отець В. Ониськiв:-- Небагато, тому назву всi. Це земельна дiлянка бiля Унева на Львiвщинi -- 850 гектарiв, поблизу Зарваницi на Тернопiльщинi -- 383 гектари, поблизу Галича -- 630 гектарiв та Перегiнська -- 34 тисячi 215 гектарiв (обидва населенi пункти -- в Iвано-Франкiвськiй областi).
-- За скiльки часу сподiваєтеся повернути свою власнiсть?
Отець I. Яцiв: -- Ми готовi пропонувати i обговорювати можливi механiзми з державними органами. Уникнути вирiшення цiєї проблеми державi все одно не вдасться. Адже йдеться про порушення прав громадян. Без вирiшення цього питання неможливий рух країни в європейському напрямку.

Iрина КОВАЛЕНКО
Джерела:
Експрес
Мандрівники Христа Царя

пʼятницю, 20 травня 2011 р.

20.05.2011р. Б. / «Свято цинізму» або День пам`яті без пам`яті

Подружжя Цегельських
За іронією долі вслід за святкуванням "Дня перемоги" Україна вшановує жертв політичних репресій. Зокрема, згідно з указом попереднього президента, вшановування має відбуватися в кожну третю неділю травня.
Проте в наш час цю дату можна назвати "святом" цинізму.
"Переконаний, що пам'ять про невинно убієнних не згасне ніколи, бо це потрібно не тільки близьким, рідним, це потрібно всім нам, живим... Закликаю згадати тих, хто був знищений каральною системою... Повсякденну турботу держави мають відчувати громадяни, які пережили часи терору", - йдеться у зверненні Януковича з нагоди Дня пам'яті жертв політичних репресій, оприлюдненому на його сайті.
Цю "повсякденну турботу" на повну силу влада показала буквально тиждень тому, спробувавши повернути Україну в комуністичне минуле.
Ще тиждень тому ніхто із влади не згадував про "каральну систему", "репресивну машину" І, головне, про колір прапора, під яким правили ті, хто призвів до "невинно убієнних".
Як готувався скандал до 9 травня (хронологія день за днем)
Провідні телеканали тиждень тому старанно прикрашали свої логотипи георгіївськими стрічками. Окремі з них 15-го травня (в День пам'яті жертв репресій) уже почепили траурні стрічки.
Дехто відзначився особливо: жалобна символіка "майоріла" на тлі КВНу та іншого продукту комедійного жанру. Хоча вищезгаданим указом розважальні програми в цей день мають бути зняті з ефіру.
У випусках основних телеканалів не вдалося побачити бодай якихось сюжетів про комуністичні репресії. Не кажучи вже про, здебільшого, відсутність репортажів із Биківні, де відбувалась панахида за тисячами невинно загиблих.
Кому цікава картинка без бійок...
Усі вечірні випуски новин за 15 травня були присвячені підсумкам 9 травня у Львові. А саме пошукам тих, хто завадив гарно відзначити "День перемоги" в Галичині.
Але ані 15-го, ані 9 травня провідні телеканали не показали інший бік "Дня Перемоги".
Зокрема, сюжетів про тих людей, які з досвіду власної історії не можуть вважати цю дату святом. Заодно, пояснили би, чому у Львові так болісно сприймають червоні прапори.
Майже типова історія зі Львова
Марта Цегельська пережила польську, німецьку й радянську окупацію. Її життя - це готова книжка на сотні сторінок.
Для неї червоний прапор і "прапор Перемоги" є символом покаліченого життя, адже найжахливіші спогади починаються саме з 1945 року. Її історія - одна із сотень тисяч тих, хто відчув за радянського правління тюрми, заслання, переслідування, убивства, катування, смерті близьких.
Зі своїм майбутнім чоловіком Артемієм Цегельським Марта познайомилася в музичній школі у Львові. Вона грала на піаніно, він - професійний скрипаль із вищою освітою. Однак скрипка була не головним покликанням Артемія. Бачив себе, насамперед, священиком. Це духовне стремління згодом покалічило і його долю, і долю його сім'ї.
Висвячував Артемія на греко-католицького священика сам Андрій Шептицький в 1942 році. До 45-го року отець разом із дружиною Мартою працював у Стрийській єпархії УГКЦ на Львівщині.
"У 45 році ми приїхали до Львова. Чоловік працював в оперному театрі в оркестрі. Крім того, викладав у богословській академії, а ще мав парохію на Замарстиневі, там була велика каплиця святого Йосафата.
Але тут почалося переслідування після так званого лжесобору. Тоді 50% священиків згодилися перейти на православ'я. А 50% вважали, що не можна міняти присягу, бо то не є рукавички, що присяга - справа совісті. Між цими людьми був і мій чоловік", - розповідає Марта Цегельська.
Почалися виклики в Комітет державної безпеки (КДБ), вимагали відмовитися від греко-католицької віри. Обіцяли за це будь-яку посаду в музичній галузі. Так тривало півроку. "Зрештою йому сказали, що якщо не підпишеш, ми тебе арештуємо".
17 січня 1946 року на святвечір Цегельського арештували в його власній квартирі.
Рік він сидів у тюрмі на Лонського у Львові. Потім його засудили на п'ять років каторжних робіт у Воркуті.
"Я лишилося із трьома дітьми й старою мамою. Я могла працювати музикантом, але з моїми незакінченими музичними студіями - лише в дитячих садочках, де була мінімальна плата. Так я шила, продавала". Щоб не стояти за прилавком і отримувати більшу зарплатню, пішла навчатися на товарознавця.
Минуло чотири роки, жінка зігрівала себе думками про швидке повернення чоловіка. Якось вона йшла з роботи, її по дорозі зупинив слідчий. Відвів Марту в найближчий відділок міліції. "Там за столом сидить воєнний і зачинає мені говорити - признайтеся, хто вас привів в організацію ОУН".
Марта була шокована, запевняла, що ніколи не мала стосунку до жодних організацій, у неї фізично на це часу навіть не було - голова завжди була зайнята тільки одним: як прогодувати дітей.
На допит привели її колишнього однокласника. Той сказав, що вона йому давала заборонену націоналістичну літературу. "Я як то почула, то як крикнула: Ромко! Як ти брешеш!"
Жінку протримали в райвідділку цілу ніч і наступний день. Не отримавши від Марти потрібних зізнань, відправили в ту ж тюрму, що її чоловіка чотири роки тому. "Для мене то була страшна трагедія. Мама стара лишилася з дітьми. Немає кому допомогти, що вони їстимуть", - згадує Марта.
Внутрішні страждання посилювали фізичними: "Те, що вони мене били, я вже не дивилася, нехай б'ють. Але вони мене морально хотіли вбити. Сказали, що моя мама померла й дітей пороздавали в інтернати. Думали, тоді я вже точно в чомусь зізнаюся. Я дістала шок - не знала, для чого мені тепер жити, без чоловіка, мами й дітей. Потім дали мені підписати папір, що я їду на Білий Медведь, на Сибір".
У Марти Цегельської лише одне припущення, чому її запідозрили в співпраці з ОУН. Священик Стрийської єпархії, де працював її чоловік, був одружений із рідною сестрою Степана Бандери.
Сам провідник ОУН не раз заходив у гості до сестри, з якою Марта мешкала по сусідству. Особисто Цегельська не мала зі Степаном Бандерою жодного контакту. Але це вже нікого не цікавило.
На Сибір Марта поїхала разом із мамою й дітьми. Історія про смерть матері виявилася звичайним шантажем.
"Їхали два місяці. Діти мучилися, дуже хворіли. Так нас довезли до Томська. У Томській області висадили найбільш хворих, бо боялися, що не виживуть. Потім посадили на корабель із гарною назвою "Хмельницький". У вантажне відділення".
Поселили Цегельську в селі Красний Яр у Красноярському краю. Жили в бараках із жахливих антисанітарних умовах. Найбільше докоряли воші. "Що ми мали із собою? Усе, що ми нажили із чоловіком, у нас пограбували, все забрали. Люди потім розповідали, як машинами з нашої хати речі вивозили".
Каже, що тамтешні мешканці їм дуже допомагали. Бо насправді були такими ж переселенцями, але з більшим досвідом. У них умови були ще гірші - коли їх привезли в Красний Яр, не було ні бараків, ні магазинів. "Вони нас дуже жаліли, щось помогти, може молоко дитині принести. Дуже були гарні люди, але то все були люди з Полтавщини, Херсонщини".
Одним із найяскравіших спогадів - зустріч із чоловіком. Після п'яти років таборів, йому дали чистий паспорт і гроші на квиток до Львова. Але він хотів знайти свою сім'ю. "Були страшній морози, ріка замерзла, а він собі купив санчата, поставив там дерев'яний куферок, якісь лахи, скрипку й із тим пішов нас шукати. Пройшов 100 кілометрів і знайшов... Питав людей і допитався".
Жили Цегельські в Красному Яру до 1956 року. Там народився ще один син.
Працюючи музикантом, Артемій Цегельський не полишив на Сибіру духовне життя. Щонеділі в будинку Цегельських відправлялися таємні церковні служби.
"І були литовці, і була бабця старенька німкеня, і був православний професор зі східної України, і був дід-старообрядець. Усі вони дійсно були щасливі на тій літургії, і кожний хрестився по-різному, по різному молився, але це була радість", - згадує дочка Марти, Леся Цегельська-Крип'якевич.
Після смерті Сталіна й реабілітації, Цегельські вернулися до Львова, їх поновили там, де вони працювали раніше. Але у велику квартиру, з якої їх забрали в заслання, давно вже вселили інших людей.
Але найважчим було усвідомити, що тоталітарна система нікуди не зникла. Чоловіка знову переслідували. У дворі будинку, де мешкала сім'я Цегельських, постійно перебувала людина з органів, яка пильнувала, хто йде до них у гості.
Регулярними були й обшуки, шукали все, що могло вказувати на зацікавлення Цегельського релігією. "Мій чоловік страшно любив книжки, то була ходяча така енциклопедія, він мав прекрасні богословські книжки, німецькі, і ми мали бібліотеку. Вони приходили до нас, робили ревізії, усе, що тільки можна було, усе забирали.
Я не раз грішила думками, бо думала собі: Боже, чи не краще нам було сидіти на Сибіру, бо там уже люди нас знали, ніхто нас не чіпав. А тут приїхали і йому далі погрожують - як ми тебе ще зловимо раз, ми тебе арештуємо".
Отець Артемій дійсно продовжував займатися підпільним служінням. Хрестив дітей, давав шлюби, учив дітей молитов, власноруч переписуючи молитовники.
"Ми знали, що наше життя було подвійним, ми знали, що того не можна говорити в школі, що, коли говориш по телефону, то думай добре, бо кожне слово слухають, не називали ніяких прізвищ, говорили шифрами. Ми ту практику конспіративну засвоювали з дитинства.
Тому як приходив до нас обшук, то брат відразу з вікна на шнурочку звішував якісь там цінні фотоплівки. А мама сідала на кріслі, яке мало такий верх, що піднімався, а там були всі зошити, за якими тато вчив семінаристів і в яких мама переписувала ручкою історію України. Сховок був також у піаніно", - розповідає Леся Цегельська-Крип'якевич, донька.
За годину розмови Марта Цегельська і її донька не пролили жодної сльози. За своє складне життя навчилися витримки. Тільки під кінець оповіді 91-річна жінка не втримала емоцій. Почала згадувати, як її особисто благословляв Шептицький.
"І то пан Бог і митрополит Шептицький дав опіку моїм дітям і родині. Я маю стільки років, я стара людина, я не знаю, чому досі живу, адже скільки молодих умирає від страшних хвороб. Але Бог мене так винагородив, що маю добрих дітей і я щаслива, що я пережила таке життя".
І от, переживши таке життя, Марта Цегельська отримує нові удари.
У розпал обговорення закону про "червоні прапори" запитую в нардепа-регіонала, родом з Галичини, Ярослава Сухого: "А як же ті літні люди, які пережили тюрми та заслання, червоний прапор - це символ їхньої особистої трагедії?"
Сухий відповів у притаманному йому стилі:
"Це їхні проблеми, якщо їх лякає червоний прапор, хай закриються в хаті й пересидять той страшний день 9 мая".
"Когда я слышу, что на западной Украине молодые и сопливые, предлагающие отменить этот праздник, у меня одно желание - перегнуть через коленки и дать ремнем по жопе", - уже пояснював іншим журналістам необхідність святкування річниці 9 травня 45-го року Сухий.
"Прапор - це є реліквія, прапор перемоги треба шанувати, якщо ти не хочеш того шанувати, то дай іншому можливість", - апелювала в телеефірах Ганна Герман.
Хто ж вшанує пам'ять таких людей, як Марта Цегельська?
Без цинізму, лукавства та червоних прапорів у рідному місті.
Мар'яна П'єцух
Джерела:
ІСТОРИЧНА ПРАВДА
Мандрівники Христа Царя

"...прапор "перемоги" треба шанувати, якщо ти не хочеш того шанувати, то дай іншому можливість", - апелювала в телеефірах Ганна Герман..."
На цю хворбу нашої владної бидлоеліти є дуже влучна приказка: "Вище себе не стрибнеш!" Отже, а чи не забагато ми, Мар'яночко, хочемо від цих істот, які ще вчора позлазили з дерев? Чи не забагато ми вимагаємо від тих людців, які ще й нині прагнуть одержати від білокам'яної - "...дульку чи хоч пів-дульки аби під самую пику..." за своє ревне служіння російській імперії зла? І те що для всіх людей є огидним цинізмом, для них - найбільша чеснота.
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

четвер, 19 травня 2011 р.

19.05.2011р. Б. / Глава УГКЦ зареєструється на «масонському» Facebook

Патріарх

Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук обіцяє зареєструватися на Facebook.

Про це він сказав на зустрічі «Церква традиційна і вічно молода» з молоддю в Києво-Могилянській академії, після того, як студенти висловили йому таке побажання. «Чи немає у ваших планах найближчим часом зареєструватися на Facebook, щоб ми могли з вами спілкуватися живою мовою?», – запитали студенти.

За словами глави УГКЦ, він зараз знаходиться в такому періоді життя, немов його «неначе зв'язали і ведуть. Я не зареєстрований на Facebook з однієї простої причини – у мене немає на це часу. Знаю, що багато відомих людей використовують Facebook для піару самих себе. Більше того, мають біля себе секретарів, які замість них ведуть Facebook. Я так робити не хочу. Я б хотів сам спілкуватися з вами. Я дуже добре розумію силу і важливість мас-медіа в сучасному світі, зокрема, щоб проповідувати слово Боже. Добре, я обіцяю, коли хоч трохи упорядкую своє життя, я буду на Facebook», – сказав глава УГКЦ.

За матеріалами: LB.ua

Джерела:

LB.ua


Мандрівники Христа Царя



«Чи немає у ваших планах найближчим часом зареєструватися на Facebook, щоб ми могли з вами спілкуватися живою мовою?»

От наївні студенти, та ж він залишиться таким же недоступним для них, як і о. Борис Гудзяк чи о. Тарас Барщевський...

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

середу, 18 травня 2011 р.

18.05.2011р. Б. / У Німеччині вийшла книга про звірства радянських солдат, які ґвалтували дітей

беззаконня
80-річна німкеня Габріела Кепп видала книгу "Чому у мене не було сексу", в якій без прикрас розповіла про звірства Радянської Армії у Берліні, повідомляє ТСН
У Німеччині видано першу книгу, присвячену сексуальному насильству, яке здійснювали військовослужбовці Радянської Армії в окупованому під час Другої світової війни Берліні.
Автор книги, 80-річна Габріела Кепп, порушила багатолітнє табу на публікацію подібної інформації і не побоялася поставити на обкладинці книги, яка називається "Чому у мене не було сексу", своє справжнє ім'я.
Габріела Кепп розповідає, що вона досі бачить уві сні ці жахи, і більше ніколи в житті не вступала в сексуальний зв'язок з чоловіками. За її словами, фраза "Фрау, ком" ("Жінка, пройдіть"), яку казали радянські солдати, була дуже страшна для німкень того часу. Епідемія масового насильства поширилася настільки широко, що Ватикан висловив готовність дозволити аборти деяким з жертв.
Раніше цій темі була присвячена лише одна книга, "Жінка в Берліні", автор якої вирішила залишитися невідомою.
В інтерв'ю німецьким ЗМІ Габріела Кепп підкреслила, що вона вважала себе зобов'язаною розповісти про звірства Радянської Армії від імені всіх жертв, тому що "окрім неї, це зробити вже нікому ". У період, про який йдеться, дівчині було всього 15 років.
За даними експертів, в середньому кожна з жертв, вік яких варіювався від 9 до 90 років, була зґвалтована 12 разів - в 1945 році в Берліні перебували близько 5 млн радянських солдатів. Для багатьох жінок у віці від 80-ти до 90 років цей акт насильства виявився смертельним.
Фройлен Кепп була зґвалтована чотири раз протягом однієї доби. Вона досі пам'ятає літню жінку, яка видала її радянським солдатам. "А де маленька Габі?" - запитувала та, витягуючи дівчинку з-під столу, де вона ховалася.
Відзначимо, що російська влада продовжує заперечувати факт масового насильства, здійсненого радянськими військовослужбовцями щодо німецьких жінок.
п.с. Ці та інші звірства солдатів Червоної Армії до сьогоднішнього дня залишаються до кінця не висвітленими. Моральна вина за такий стан речей лягає не тільки на РФ, як спадкоємицю СРСР, але й також тяжить на РПЦ, яка жодним словом ніколи не згадала про невинні жертви радянських "визволителів".
Джерело:

"...Моральна вина за такий стан речей лягає не тільки на РФ, як спадкоємицю СРСР, але й також тяжить на РПЦ, яка жодним словом ніколи не згадала про невинні жертви радянських "визволителів..."
Адже всі християни знають, що гріх - на гріх мовчати і гріх - за гріх не карати, бо в протилежному випадку вони беруть на себе відповідальність, як співучасники того зла.

Якось мій дід, який воював в радянській окупаційній армії під час ІІ-ї Світової Війни (від липня 1941 по травень 1945) розповів нам, своїм онукам, один епізод, який глибоко закарбувався у моїй пам'яті, тоді (1973) ще підлітка. Якось навесні 1945 року в Австрії, неподалік від Вени, мій дід, молодший сержант, разом з іншими простими солдатами Червоної Армії, одержав незвичайний наказ приховати наслідки злочину червоних офіцерів, які всю ніч, влаштувавши п'яну оргію, насилували близько 40 місцевих жінок різного віку... Їм дали наказ завантажити тих напівпритомних жінок до товарного вагону, облити бензином і спалити... Наказ було виконано. Сам дід після того випадку потрапив до штраф-бату, але не за провину, а доброхіть і саме тому, щоб залити власну совість спиртом, якого там ніколи не бракувало... Загалом, окрім того та ще кількох випадків, дід дуже не любив розповідати про свої геройські подвиги і, на наші численні питання більше відмовчувався. Та коли ми підлітками обсаджували, єдиний на той час у всьому селі телевізор, щоб подивитися чергову серію фільму "Чотири танкіста і пес", то дід роздратовано казав: "Діти не захоплюйтеся тією казочкою, бо то все брехня, а правда настільки жахлива, що краще вам її і не знати!" Пізніше я зрозумів, що дід приховував від нас правду не випадково, бо знав і боявся за нас через КГБ, яке у свою чергу, мало завданням закопати правду в могилу і, якщо потрібно, то навіть разом з тим джерелом.

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

вівторок, 17 травня 2011 р.

17.05.2011р. Б. / Італійські лютерани вирішили давати «шлюби» гомосексуальним парам

содомія
У Римі завершився Синод євангельсько-лютеранської Церкви Італії, на якому було прийнято рішення про «благословення різних форм співжиття гетеро- і гомосексуальних осіб», причому в парі достатньо, щоб лише один партнер належав до протестантської спільноти, що знаходиться в спілкуванні з лютеранами. Цікаво, що дане рішення прийняте саме в період заповнення італійцями декларації доходів, і різні спільноти, а цього року особливо протестантські, проводять кампанію «вісім тисячних» -- за те, щоб громадяни направляли частину податків на користь тієї чи іншої Церкви.
В своєму поясненні Крістіан Гребен, голова Синоду і його особливої комісії, підкреслив, що «гомосексуалісти не вигадують свою орієнтацію, а знаходять її», і завдання Церкви – «супроводжувати людей у всіх проявах їхнього життя». Благословення одностатевих пар, а також різностатевих пар, що не бажають переступати поріг співжиття без «шлюбу», даватиметься під час публічного культу, хоча «літургія» відрізняється від звичайної. Декан євангельсько-лютеранської Церкви в Італії спробував навіть дати біблійне обгрунтування рішення: на його думку, в Святому Письмі концепція гомосексуалізму була безпосередньо пов'язана з проституцією і поганськими культами, тому Біблія засуджує гомосексуалізм зовсім не той, з яким ми маємо справу сьогодні. Запропонувавши цю оригінальну інтерпретацію, представник лютеранської спільноти додав, що благословення одностатевих пар «дасть цим парам силу переживати їх стосунки етично відповідально і за підтримки Бога».
Джерела:
Радіо Ватикан
Мандрівники Христа Царя

...благословення одностатевих пар «дасть цим парам силу переживати їх стосунки етично відповідально і за підтримки Бога»...
Як каже мудра українська приказка: "Кого Бог карає - в того відбирає розум!"
Це ж треба до такого додуматися і, аж цілим СИНОДОМ прийняти таке епохальне рішення - благословляти содомітів (читай підарасів)...
Взв'язку з цим маразмом ми бачимо сповнення пророцтва: "...А лихі люди й дурисвіти будуть чим далі до гіршого посуватися і, бувши зведеними - зводитимуть інших..."

Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

понеділок, 16 травня 2011 р.

16.05.2011р. Б. / День хворих у тюремних лікарнях

в'язниця
З приводу Дня хворих, в який Церква акцентує особливу увагу на Христовім покликанні служити ближнім у часі їхньої недуги, в'язничне душпастирство УГКЦ закликає усіх згадати про людей, що ізольовані від суспільства. Ми також хочемо підтримати молитовно усіх тих медиків, що у важких обставинах намагаються сповняти служіння милосердя щодо тіла, працюють сумлінно та відданно.
Становище страждаючих від захворювань, що перебувають у слідчих установах до моменту набуття сили вироку суду, а також засуджених, які утримуються у міжобласних лікарнях та медичних частинах пенітенціарних закладів, є дуже складним.
По-перше, це пов'язано із особливими умовами, які переживає особа у попередньому ув'язненні, що позначаються загостренням хвороб серцево-судинної системи, різного роду інфекціями, значними психо-фізичними стресами, порушенням санітарних норм через перенаселення камер, нестачею потрібних медикаментів. В установах виконання покарань нерідкими є випадки, коли самотні та покинуті люди не можуть отримати лікування через відсутність допомоги родичів. Особливі проблеми переживають люди з нервово-психічними розладами. Нерідко відносно найбідніших людей не відбуваються жодних слідчих дій, безжально затягається судовий розгляд справ, що стає свого роду тортурами для в'язня.
У суботу 14 та у неділю 15 травня 2011 р. в'язничні душпастирі відвідували хворих у міжобласних лікарнях Збаразької жіночої, Бучанської чоловічої колоній, у слідчих установах міст Києва, Чернігова, Донецька, Львова, Івано-Франківська.
Пенітенціарне душпастирство УГКЦ
Джерело:
 
"Від суми і тюрми не зарікайся" (нар.приказка)
...і оскільки нашою країною керують кримінальні злочинці, то відповідно, не важко здогадатися, що по тюрмах і зонах сидять безвинні чи "нєблагонадьожниє" для системи люди...
Катехит парафії Преображення Господнього р.Б. Леонід.

неділю, 15 травня 2011 р.

VirtaPay

VirtaPay
Можливість заробітків у нетрях тенет:
КАТЕХИТИКА-3

15.05.2011р. Б. / «Молитва допомогла менi дiйти до Христа,» - владика Юліян (Вороновський) в інтерв`ю газеті «Експрес»

Вл_Юліан
Владика Юлiан, попри свiй високий духовний сан i велике коло обов'язкiв, вмiє вислухати i знайти час для кожного. Впродовж останнiх 17 рокiв вiн виконує служiння єпископа Самбiрсько-Дрогобицького. А днями вiдзначив ювiлей. З цiєї нагоди привiтати ювiляра прибув Глава УГКЦ Святослав Шевчук, який в катедральному храмi Пресвятої Трiйцi в Дрогобичi вiдправив урочисте богослужiння.
- Владико Юлiане, чому вирiшили присвятити своє життя служiнню Богу i Церквi?
- Найкращi вихователi дитини - це тато i мама. Мої батьки завжди ходили до Божого храму. Вони й стали моїми першими духовними наставниками, через яких Бог засiяв у моєму серцi зерна покликання до монашого та священичого служiння. Окрiм того, рiдний брат мого батька - Януарiй Вороновський – був монахом-студитом. Приклад його життя та постiйне спiлкування з ним справило велике враження як на мене, так i на мого рiдного брата покiйного єромонаха Василя Вороновського. На другому роцi мого навчання в Українському Полiграфiчному Iнститутi у Львовi я вступив до пiдпiльного монастиря Монахiв Студiйного Уставу. Пригадую, ще будучи львiвським студентом я приїжджав до Зимної Води, де спiльно з монашою братiєю молився правило часослова. Щоразу пiсля завершення цих молитов старший iєромонах пояснював нам - молодим монахам - змiст цих богослужiнь. Досвiд цiєї спiльної молитви духовно змiцнював мене. I так молитва допомогла менi дiйти до Христа.
- Що Вам довелося пережити в часи переслiдувань УГКЦ?
- Життя у пiдпiллi вимагало вiд проводу УГКЦ – єпископiв та священикiв - цiлковитої вiрностi Христовi та Його Церквi, подiбно як це було у першi столiття християнства. Єпископiв та священикiв, на яких через доноси недоброзичливцiв звертало увагу КДБ, постiйно викликали на допити. Пiд час цих довгих виснажливих розмов пiдпiльне духовенство та вiрних намагались схилити до спiвпрацi. Отець-студит Модест Ворончак постiйно повчав нас, молодих священикiв та монахiв, як поводитись пiд час допитiв: "нiчого не пiдписувати" та "нiчого не обiцяти". Адже кожна обiцянка сприймалась як натяк на спiвпрацю в майбутньому, а тому органам КДБ залишалося лишень "дотиснути" людину.
У 1950-х роках менi прийшла повiстка з'явитись у вiддiл КДБ у Львовi в якостi свiдка. Допит тривав близько восьми годин. Мене розпитували, чи знаю я когось з пiдпiльних священикiв, пропонували спiвпрацю. Поради отця Модеста Ворончака у той час стали при нагодi.
- Скiльки Ви висвятили священикiв i чи доводилося це робити у пiдпiллi?
- 9 листопада 1986 року в селi Дора на Iвано-Франкiвщинi я вперше висвятив на священикiв тих, кого не встиг висвятити Митрополит Володимир Стернюк, потрапивши в руки тодiшньої влади. З цих єрейських свячень, фактично, почалося моє єпископське служiння. Загалом за часiв пiдпiлля я висвятив близько 20-ти священикiв. Пiсля легалiзацiї Церкви спершу, коли був ректором Львiвської Духовної Семiнарiї, а згодом - єпископом Самбiрсько-Дрогобицької єпархiї, я рукопоклав понад 300 священикiв. При цьому молодим священикам завжди наголошую, що Церква змогла пройти 45 рокiв переслiдувань у пiдпiллi, тому що молилася.
- Чи пригадуєте, яким був перший день виходу української Церкви з пiдпiлля?
- Звичайно, цей радiсний момент не можливо забути. На святвечiр 1990 року у Преображенському храмi Львова Митрополит Володимир Стернюк, владика Филимон Курчаба, владика Михаїл Сабрига, а разом з ними i я, вiдслужили урочисту Архиєрейську Лiтургiю. Це був час великого духовного пiднесення.
Iрина ШЕЛУПЕЦЬ
Джерела:

Владика Юлiан, попри свiй високий духовний сан i велике коло обов'язкiв, вмiє вислухати i знайти час для кожного.
Попри неможливість (через брак фізичного здоров'я і відстані) безпосередньо привітати Ювіляра, я, негідний р. Б. Леонід, від себе та в імені усіх наших вірних парафії Преображення Господнього м. Кам'янського, якій він нераз допомагав, вітаємо владику Юліана Вороновського з тривалим служінням Церкві й українській нації та бажаємо йому, подібно до Христа, бути всім для всіх.
З повагою і любов'ю р.Б. Леонід, катехит парафії.

15.05.2011р. Б. / Фатіма: Диво сонця AD 2011? (відео)

Фатіма

Понад 250 тис. осіб, що прибули в п'ятницю до Фатіми на подячні урочистості за беатифікацію Івана Павла II, могли побачити нещоденне явище: сонце, оточене різнокольоровими кругами. Багато паломників пояснювали цей феномен як диво Івана Павла II.

Явище спостерігалося на закінчення фатімських подячних урочистостей за беатифікацію Івана Павла II. На завершення показу на телеекранах кінодокументу про папу римського, після завершення Служби Божої в п'ятницю пополудні, над санктуарієм навколо сонця з'явилися різнокольорові круги. Незвичне атмосферне явище спостерігали тільки у Фатімі і її околицях.

Багато паломників, котрі прибули на п'ятничні урочистості аплодували і плакали. Серед зібраних на майдані перед фатімською базилікою звучали думки, що нещоденне метеорологічне явище можна приписати "заступництву Івана Павла II".

Вечірні телевізійні випуски новин в Португалії нагадували, що останнє об’явлення Марії від 13 жовтня 1917 р. також супроводжував метеорологічний феномен, так званий «танець сонця».

Об’явлення у Фатімі розпочалися 13 травня 1917 р. Трьом малим пастушкам протягом п'яти наступних місяців з'являлася Матір Божа, за їх посередництвом просячи людство про навернення і покаяння, а також передаючи три таємниці. Іван Павло II чудесним чином уцілів після замаху на своє життя 13 травня 1981 р. за заступництвом Матері Божої Фатімської.



За матеріалами wiara.pl

Джерела:

wiara.pl


Мандрівники Христа Царя