Коротка історія
Празник Господнього Вознесіння завжди припадає у четвер 40-го дня по
Христовому Воскресінні. Це один з великих Господських празників і має
9-денне попразденство. Він звеличує подію Христового Вознесіння на небо
та підкреслює її значення для Христа і для нас. Св. Іван Золотоустий у
своїй проповіді на Вознесіння каже: „Сьогодні людський рід совершенно
примирений з Богом. Зникла давня боротьба й ворожнеча. Ми, що були
недостойні жити й на землі, - вознесені на небо. Сьогодні стаємо
наслідниками небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо
на небо й успадковуємо престол Царя і Господа. А людська природа, перед
якою херувим боронив рай, піднесена тепер понад усякого херувима”.
Джерела трьох перших сторіч нічого не говорять про цей празник. Не
згадує про нього й письменник Оріген (+ к.251), який вичисляє
християнські празники в 8-ій книзі свого твору „Проти Цельсія”. Знавці
обряду є тієї думки, що в перших трьох віках цей празник святкували
разом з празником Зшестя Св. Духа. Сильвія Аквітанська не називає цей
празник Вознесінням, а тільки „сороковим днем після Пасхи”.
В IV столітті празник Господнього Вознесіння стає загально знаним.
Історик Сократ (+ к.440) називає його „всенароднім празником” (Історія
Церкви, 7, 26).
Празник Вознесіння звеличили своїми проповідями св. Іван Золотоустий,
св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий й інші. В IV
ст. цариця Олена поставила храм у честь цього празника на місці
Христового Вознесіння.
Про ікону
„Вознесіння” — ікона христологічна, точніше еклезіологічна.
Вознісшись на небо, Христос залишається жити на землі у Церкві. Церква
представлена апостолами, розташованими двома групами: одна група
перебуває в русі і є символом діяльності, друга, статичніша, є символом
споглядання: творять ніби два крила, що їх має птах для того, аби
злетіти у вишину. Церква видимо залишається на кам'янистій землі Оливної
Гори. Однак її діла, символізовані на деяких іконах „Вознесіння”
оливковими деревами, плодоносять на небі, і вона сама у невидимий спосіб
теж є небом на землі.
Для Апостолів і для вірних Христове Вознесіння – це одночасно і сумне
прощання, і багатонадійне очікування. Апостоли бачать відхід на небо
свого улюбленого Учителя й Спасителя світу. Однак Апостолам з'являються
два ангели і нагадують, що Христос вернеться з неба у славі, як тепер
возноситься на небо (Лк. 24, 50-53; Ді. 1, 9-11).
Сам же Христос запевнював їх, а також і нас, що Він відходить
приготувати місце для нас (Йо. 14, 2) та що в таїнственний спосіб Він
буде з нами до кінця віку (Мт. 28, 20). Невдовзі, казав Христос, Отець
Небесний зішле на Церкву Христову іншого Утішителя – Святого Духа (Ді.1,8).
Христос сидить на райдузі, у блиску небесної мандорли, що нагадує
сцену з книги Одкровення про кінець цього світу (4, 3). Слава Його
божественності промінює з Його особи. Хоч ангели оточують і немовби
підтримують небесний круг, як це описано у Старому Завіті про з'яву
Господа Саваота (Єз. 1, 4-25), Христос возноситься на небо своєю власною
силою. Адже Він – „Той, що є”, Сущий, Божий Син, - вертається до Своєї
відвічної небесної слави з Богом Отцем (Йо. 17, 24).
В руці Христа – сувій Закону, бо Він – новий Законодавець. Завершивши
Свою місію на землі, Він передає дальшу працю Апостолам і Церкві, яка
має підкорятися Святому Духові й черпати силу від Нього.
Посеред Апостолів стоїть Богородиця. Постать Богоматері, у порівнянні
з різнобарвними одежами апостолів, дуже проста, але витончена,
вирізнена іконописцем, який мав за мету у центрі помістити Божий народ,
що молиться. Тому Вона зображена у молитовній позі. Предметом її молитви
є прохання зіслання Святого Духа, безперервна епіклеза , і водночас у
Ній лунає голос Нареченої, яка говорить: „...Прийди, Господи Ісусе!”
(Од. 22, 20), виражаючи благословенну надію в очікуванні другого приходу
Господа нашого Ісуса Христа.
Апостоли дещо збентежені та стривожені, бо вони в той час ще не були
підкріплені особливою силою Святого Духа, який зійшов у день
П'ятидесятниці. Св. Павло історично не був присутній при цій події, але
він фігурує на цій іконі, представляючи всіх віруючих, які вірують, не
бувши свідками цієї події. Згадаймо: коли Тома, торкнувшись Христових
ран, переконався в тому, що Він воскрес, Христос зауважив, що „щасливі
ті, які, не бачивши, увірували” (Йо. 20, 29).
Століттями людство споглядає небо, вважаючи його осідком абсолюту і
всякої краси. Ангели радять робити протилежне: „Чого стоїте, дивлячись
на небо?” (Ді. 1, 11). Ви відкриєте невидиме, але справжнє небо у
простій подобі Господньої Слугині. Барвиста одежа апостолів, розміщених
як дві міцні піраміди, що є опорою Божої споруди, символізує на іконі
багатство всіх видимих харизм Церкви.
Коментар Євангелія на Вознесіння ГНІХ (Лк 24, 36-53)
36 Коли ж вони так говорили, сам
Ісус став посеред них і до них каже: “Мир вам!” 37 Вони ж, налякані та
повні страху, думали, що духа бачать. 38 Та він сказав їм: “Чого
стривожились? Чого ті сумніви постають у серцях ваших? 39 Гляньте на мої
руки та на мої ноги: це ж я сам. Доторкніться до мене та збагніть, що
дух тіла й костей не має, як бачите, що я їх маю.” 40 Сказавши це, він
показав їм руки й ноги. 41 А як вони з радощів не йняли йому ще віри й
чудувались, він сказав: “Чи маєте ви тут що їсти?” 42 Вони подали йому
кусень печеної риби. 43 Він узяв його й спожив перед ними. 44 Потім Ісус
до них промовив: “Це власне ті слова, що я, бувши ще з вами, сказав
вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в законі Мойсея, в
пророків та у псалмах.” 45 Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли
Писання, 46 і до них мовив: “Так написано, що
треба було, щоб Христос страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47 і
щоб у його ім’я проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім
народам, почавши від Єрусалиму. 48 Ви – свідки того (всього). 49 Я вам
пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся
силою з висоти.” 50 І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої,
благословив їх. 51 А як він благословляв їх, віддалився від них і почав
возноситись на небо. 52 Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю
великою в Єрусалим, 53 і перебували ввесь час у храмі, славлячи та
хвалячи Бога.
Контекст
Ширшим контекстом уривку, який читається на літургії в празник
Вознесіння (Лк 24, 36 – 53) є остання частина Євангелія, яка розповідає
про Страсті та Воскресіння Ісуса (19, 29 – 24, 53). Вужчим контекстом
для уривку Лк 24, 36 – 53 служить саме 24 глава Євангелія від Луки. Ця
остання глава Євангелія, послідовно розповідає про події, які Лука
поміщує ніби в рамки одного дня: жінки знаходять пусту гробницю (24, 1 –
12), учні йдучи до Емаусу зустрічають Ісуса (24, 13 – 35), потім Ісус
з’являється апостолам та їсть перед ними (24, 36 – 43), пояснює їм
Писання, дає доручення та обіцянку (24, 44 – 49), а потім, вивівши за
місто, Возноситься на небеса (24, 50 – 53).
Завершення Євангелія від Луки містить підтвердження воскресіння
Ісуса, опис доручення апостолам місії для всіх народів та вознесіння
Ісуса. Тілесний характер воскресіння підкреслений
особливо: Ісус запрошує учнів торкнутися Його та переконатися, що Він
дійсно воскрес, а також їсть перед ними, щоб вони бачили, що Він не
привид чи якийсь дух. Головним богословським штрихом є також факт, що розп’яття та воскресіння Ісуса є частиною сповнення Божого плану: те, що сталося з Ісусом не є чимось несподіваним чи спантеличуючим. Трапеза сопричастя
апостолів з Воскреслим, тепер відкриває Його присутність посеред них.
Писання каже, що Христос мусів страждати та воскреснути, щоб в
результаті Його ім’я проповідувалося покаяння на відпущення гріхів усім народам:
два елементи обіцянки вже сповнилися, решту повинні виконати апостоли.
Уривок закінчується двома важливими повідомленнями: наказом чекати
приходу Св. Духа та вказівкою про місію до всіх народів. Після цього,
Ісус, благословляючи апостолів, возноситься не небо.
Структура уривку
Весь уривок в Лк 24, 36 – 53 містить у собі три важливі сцени
(макроструктура), кожна з яких має свою внутрішню мікроструктуру, яка
відображає внутрішній розвиток події чи мови. Все це можна представити
наступним чином:
I. Ісус з’являється при трапезі (24, 36-43)
1. Несподіване з’явлення (24, 36)
2. Помилкова реакція (24, 37)
3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 38 -40)
4.Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 41-43)
II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44 – 49)
1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)
2. Дар Ісуса (24, 45)
3. Три частини Писання сповнилися (24, 46-47)
4. Наречення учнів свідками (24, 48)
5. Наказ очікувати Духа (24, 49)
III. Вознесіння (24, 50-53)
1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 50-51)
2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 52-53)
Короткий коментар
I. Ісус з’являється при трапезі (24, 36-43)
1. Несподіване з’явлення (24, 36)
36 . Коли ж вони так говорили, сам Ісус став посеред них і до них каже: «Мир вам!».
Події пов’язані з воскресінням відбуваються швидко і несподівано. Ісус бажає учням миру. Єврейський термін мир ( שָׁלוֹם – shalom) має дуже багато важливих значень: “щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир”. Крім того, Акадське salāmū
найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох
семітських мов означає: “бути здоровим, сильним, міцним, цілісним,
довершеним, досконалим”. Мир – не відсутність війни, але позитивне
поняття з власним змістом.
2. Помилкова реакція (24, 37)
37 . Вони ж, налякані та повні страху, думали, що духа бачать.
Дивним чином, не зважаючи на численні слова самого Ісуса про свої
Страсті та Воскресіння, ніхто «не чув» того, про що Він говорив; всі в
дійсності були розгублені, що очевидно є зрозумілим: воскресіння вони
сприймали, як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії – тоді Він дасть
оновлені тіла всім спочилим праведникам – починаючи від Авраама, Ісака
та Якова, та закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса –
воскресіння було широкомасштабною подією, і ніхто не думав, що вбита
людина може вийти з могили в оновленому тілі, тоді як в світі все
залишиться так як було.
3. Перший доказ: Ісус закликає торкнутися до Нього (24, 38 -40)
38 . Та він сказав їм: «Чого стривожились? Чого ті сумніви
постають у серцях ваших? 39 . Гляньте на мої руки та на мої ноги: це ж я
сам. Доторкніться до мене та збагніть, що дух тіла й костей не має, як
бачите, що я їх маю.» 40 . Сказавши це, він показав їм руки й ноги.
Ісус запрошує учнів переконатися, що Він справді воскрес – тобто
встав у тілі з гробу. Щоправда при Воскресінні тіло Ісуса змінилося: з
тіла, що складається з плоті і крові, воно перетворилося на тіло духовне
і не підвладне розкладу, проте таки тіло, яке має кості і т. д; причому дана зміна відбулася таким чином, що не залишилося ніяких слідів тіла тлінного, яке раніше поклали в гробницю.
4.Другий доказ: Ісус споживає їжу (24, 41-43)
41 . А як вони з радощів не йняли йому ще віри й чудувались, він
сказав: «Чи маєте ви тут що їсти?» 42 . Вони подали йому кусень печеної
риби. 43 . Він узяв його й спожив перед ними.
Про яке тіло йдеться, адже Ісус їсть і п’є? В 1 Кор 15 Павло
цілу главу присвячує цьому питанню. В юдейському світі 1-го ст.
воскресіння означало нове воплочене життя в новому Божому світі (життя
після життя, після смерті). В акті нового творіння, яким є воскресіння,
Бог творить новий вид матерії не підвладний смерті. У випадку Ісуса це
відбулося відразу – його нове тіло було фактично трансформацією старого,
яке не зазнало тління. Але для нас, чиї кістки зігниють, це буде як
новий акт творіння; нове тіло буде належати до обох вимірів Божого
світу: до небесного та земного (в кінці книги Одкровення читаємо, що
небо і земля зливаються в одне ціле). Зараз ми маємо тільки земні тіла;
нове тіло Ісуса здатне знаходитися як на небі так і на землі.
II. Божий план, велике доручення та обіцянка Духа (24, 44 – 49)
1. Слова Ісуса та сповнення Старого Завіту (24, 44)
44 . Потім Ісус до них промовив: «Це власне ті слова, що я, бувши
ще з вами, сказав вам: Треба, щоб сповнилось усе написане про мене в
законі Мойсея, в пророків та у псалмах.»
В страстях та воскресінні Ісуса сповнюються всі старозавітні
обітниці. “Закон Мойсея, Пророки та Псалми” представляють три головні
частини єврейських Писань – т. зв. Танаху: Тори (П’ятикнижжя), Невиїм
(Пророки), Кетувім (Писання), які ми в нашій християнській традиції
називаємо Старим Завітом.
2. Дар Ісуса (24, 45)
45 . Тоді відкрив їм розум, щоб вони розуміли Писання.
Біблія – записане слово Бога. Хоч це слово записане людською мовою, проте воно є натхнене Святим Духом.
“Все
Писання – натхненне Богом і корисне, щоб навчати, докоряти, направляти,
виховувати у справедливості, 17 щоб Божий чоловік був досконалий, до
всякого доброго діла готовий” (2 Тим 3,
16 – 17). “
Ніколи пророцтво не було проголошене з волі людини, лише, ведені Святим Духом, промовляли святі люди від Бога” (2 Пт 1, 21). Оскільки Бог натхнув
[A1] це Слово, то тільки Він може дати дар це слово розуміти учням Ісуса.
3. Три частини Писання сповнилися (24, 46-47)
46. і до них мовив: «Так написано, що треба було, щоб Христос
страждав і третього дня воскрес із мертвих, 47. і щоб у його ім’я
проповідувалось покаяння на відпущення гріхів усім народам, почавши від
Єрусалиму.
В Євангеліях Ісус тричі ясно пророкує не тільки про свою смерть, але і про своє воскресіння (Мк 8, 31: “І
він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й
відцураються його старші, первосвященики та книжники, буде він убитий,
по трьох же днях воскресне“; 9, 31; 10, 33-34; пор. Мт 16, 21; 17,
22- 23; 20, 17 -19; Лк 9, 22; 9, 43-45;18, 31-34;). В книзі Діянь
читаємо, що за якихось 30 років після Воскресіння Ісуса, в кожному
важливішому місті Середземномор’я вже існувала які мінімум одна
християнська спільнота. Від Єрусалиму через усю Юдею і Самарію,
Антіохію, Малу Азію, Кіпр та Європу християнство досягнуло Риму, а потім
місії продовжилися до найвіддаленіших куточків тодішнього
цивілізованого світу.
4. Наречення учнів свідками (24, 48)
48 . Ви – свідки того (всього).
Грецьке слово μάρτυς (martys)
в перекладі на українську, крім значення “свідок” – “той хто бачив
власними очима”, “той хто особисто досвідчив”, – має також значення
“мученик”. Впродовж історії, християнське свідчення є часто свідченням
кров’ю – мучеництвом.
5. Наказ очікувати Духа (24, 49)
49 . Я вам пошлю те, що мій Отець обіцяв був. Сидіть у місті, аж поки не одягнетеся силою з висоти.»
За словами апостола Петра (Дії, 2, 14-36) вилиття Св. Духа на
апостолів в день П’ятидесятниці, є сповнення пророцтва Йоіла – до
початку месіанського суду на Ізраїль повинен зійти Дух (Йоіл 2, 28-32).
III. Вознесіння (24, 50-53)
1. Благословення та вознесіння Ісуса (24, 50-51).
50 . І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої,
благословив їх. 51 . А як він благословляв їх, віддалився від них і
почав возноситись на небо.
Благословення означає багатство Божих дарів, які Він може дати, а людина здатна прийняти. Небеса
– божественний вимір сотвореного порядку (Бут 1,1; Пс 113,24; Мт 6, 9),
а земля – матеріальний, просторово-часовий світ. Словом «небо» часто
шанобливо вказується на Бога (в Матея ми постійно читаємо «Царство
небесне»). Небеса, як правило закриті від людських очей, інколи вони
відкриваються, щоб явити людям божественний вимір звичайного життя (пор.
напр. Одкр 1, 4-5). Отож небеса – це реальність, в якій перебуває Бог
та яка приготована для нас поза реальністю цього світу.
2. Реакція: поклоніння, радість та подяка (24, 52-53)
52. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в
Єрусалим, 53. і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога.
Грецьке дієслово προσκυνήσαντες (proskinisantes) означає поклоніння,
яке належить тільки Богові. Апостоли віддають Ісусові таке поклоніння,
яке їх батьки віддавали тільки Богові, що означає, що тепер Бог
відкрився нам через Свого Єдинородного Сина – Ісуса Христа (пор. Йо 1,
18), якому належить усяка слава честь і поклоніння разом з Отцем і Св.
Духом на віки віків.
Підсумки
Текст Лк 24, 36 – 53 наголошує реальність воскресіння Ісуса та місце
цього унікального факту в Божому плані. Ісус представляє фізичні докази
цієї надзвичайної події коли просить апостолів торкнутися Його та їсть
перед ними. Сидячи з учнями за одним столом Ісус в такий спосіб виявляє
довіру, визнання та прийняття апостолів.
Ісус пригадує учням, що все, що з ним сталося було в Божому плані та
провіщено в Старому Завіті. Три важливі моменти є особливо наголошені:
страсті, воскресіння та проповідування покаяння на відпущення гріхів в
ім’я Ісуса усім народам. Ісус пригадує апостолам, що вони є свідками цих
подій. На додаток, обіцянка Отця, – Св. Дух буде посланий їм в
Єрусалимі, де вони мусять Його чекати. Вкінці Ісус віддаляється
благословляючи апостолів, які повертаються до Єрусалиму, поклоняючись
Ісусові та славлячи Бога за Його ласки.
Лука хоче, щоб його читачі бачили, що воскресіння є дійсне та
реальне, а Божий план далі продовжується. Цей план та обіцянка тепер
реалізуються в новій спільноті, яку Бог сформував з учнів, які походять з
усіх народів. Ця нова спільнота повинна “озброїтися” усім необхідним
щоб завершити завдання до того часу, коли сповнення обітниці відбудеться
в часі Парусії Христа.
В дійсності закінчення Луки є відкритим закінченням.
З очікування апостолами приходу Св. Духа, Лука починає другий том своєї
історії (Діяння), де описує деталі життя та діяльності першої
спільноти, які відбуваються під проводом Св. Духа. Кінець цієї історії
(поширення християнства від малого провінційного міста Єрусалиму до
сліпучої столиці імперії – Риму) підкреслює певність та безперервність
Божого плану, до якого додається дуже конкретний досвід та
переконаність, що Бог далі продовжує діяти. Звідси нова постава учнів
Ісуса є поклоніння, радість, благодарення Господа та готовність нести
Добру новину іншим. Лука хоче, щоб його читачі ідентифікували себе з
учнями та постолами Ісуса. Хоч з людської точки зору факт воскресіння
може спантеличувати, проте воно є реальним – у Божому задумі все в
дійсності відбувається “за планом та розкладом”. Відтак Церква не може
зволікати чи перебувати у спокої – наше завдання проникати у світ, щоб
шукати загублених та опікуватися потребуючими. Учні не можуть бути
пасивними; вони повинні бути настільки живими та повними радості та
вдячності, наскільки це означає знати Воскреслого Господа.
Кінцева сцена представляє велике доручення Ісуса, який завжди було в
центрі Божої обітниці. Сповнення цієї обітниці вимагало, щоб Ісус
страждав та Бог підніс Його та посадив праворуч Себе. Ця сама обітниця
закликає учнів донести звістку Божої надії до всіх кінців землі. Віруючі
читачі Луки повинні зрозуміти, що після величних чудес в Євангелії та
її продовженні – Діяннях (які L.T. Johnson назвав “розгорнутим
коментарем до сили Христового Воскресіння) мусить прийти життя постійної
місії, що буде відображати і проголошувати надію, яку Бог учинив
можливою через Ісуса. Господь доручив цю звістку тим, які Його знали
разом з запевненням усієї підтримки, яка необхідна для поширення
звістки. Якщо ж читачі Луки не знають Ісуса, вони повинні зрозуміти, що
Воскресіння Ісуса означає, що вони мусять відповісти на Його заклик. Бог
діяв в історії через Ісуса. Закінчення Євангелія є відкрите закінчення,
оскільки зображує Ісуса, який царює по Божій правиці, в той час як учні
радіють через усвідомлення того, що Ісус, який царює, піклується про
них. Такою є перспектива та можливість благословення, яке приніс Ісус.
Таким є заклик учнів, яким вони несуть звістку надії усім народам. Ісус є
Живий та перебуває посеред своїх учнів, даруючи благословення всім хто
прийде до Нього. Тепер є час для всіх, щоб вирішити де вони є, та якою є
їх позиція.
Рекомендована бібліографія:
BOCK D. L., Luke (BECNT, 3B I – II vol.), Grand Rapids 1996
CULPPEPER R. A., The Gospel of Luke: Introduction. Commentary, and Reflections,
(NIB IX), Nashville 1995
JOHNSON L. T., Harrington D. J. (editor), The Gospel of Luke (SPS 3A),Louisville 1991
NOLLAND J., Luke, (WBC 35 A – C), vol. III / 1., METZGER B.M., HUBBARD D. A, BARKER G. V., MARTIN R. (eds.), Dallas 1989 – 1993
РАЙТ Н. Т.,
о. Юрій Щурко УКУ
Джерело:
ПАТРІАРША КАТЕХИИЧНА КОМІСІЯ
