24.08.2013р. Б. / Секта — це як отруєне тістечко

…Розсилаю по знайомих запит, що шукаю людину, яка має досвід перебування у релігійній або економічній секті. Увечері дзвонить Анка — знайома знайомих. Я її ледве пам’ятаю. Каже, що випадково почула моє прохання і хоче зустрітися. Просить про збереження таємниці, бо хоч вийшла з секти понад вісім років тому, та не хоче, аби хтось, окрім вузького кола довірених осіб, знав про цей факт.

 

Я пошукала більше відомостей про свою співрозмовницю: найнормальніша на світі дружина і молода матір, супер-мила і послужлива. 

Анна невисока, скромно вбрана, має стриманий макіяж і говорить тихо, що інколи дратує, бо мусиш нахилятися, аби щось почути. 

Перше, що я помітила, подавши їй руку, — шрам на зап’ястку. Вона бачить мій погляд, але не коментує. 

Ми сідаємо на лавочці в парку. Анка: може, я маю спершу розповісти про свої переживання у якомусь блозі або на інтернет-форумі, аби застерегти інших? Мене стримував біль, страх… і, може, сором… так, мабуть, і сором теж. 

— Що дала себе так надурити? — питаю.

— Ні, що так довго не могла помітити правду…

 

Заклинання дійсності

 

— Я постійно шукала нових відчуттів, нових людей. Була релігійна, але вбила собі в голову, мовляв, Церква то замало, я маю «піти глибше». Ну й пішла, тільки що не в той бік…

Майже класика жанру: канікули, нові люди, знайомства при багатті, «випадково»? 

— У сектах немає випадків. То все детально заплановані акції виловлювання молодих, наївних, загублених. 

Мене підманили балаканиною, яка я надзвичайна і неповторна. Ніхто раніше не казав мені таких слів. Вони приймали те, що я кажу, як одягаюся, куди ходжу. Я припала до них, бо вдома та у школі чула головно критику і лайки. 

Я відчувала, як рвуться нитки, що пов’язують мене з сім’єю, і снувала собі нові нитки — ті, підкинуті новими приятелями. Небагато часу було їм потрібно, аби зробити мене повністю залежною від себе. Я пішла би за ними й у вогонь. Ну й закохалася в одного з них. Він умів так чудово слухати… 

Ми зустрічалися в приватних помешканнях кілька разів на тиждень. Мені й на думку не спало, що то секта. Розмовляли про сенс життя, любов, Бога, про очищення душі, панування над тілом, і що потрібно, аби осягнути «вищий стан». Вони не їли м’яса, багато годин щодня присвячували медитації, молитвам. Я дивилася на них як на людей вищого класу. Вони становили дуже міцну групу. 

Ми знали один про одного все, найбільш приховані сімейні та інтимні таємниці. Пам’ятаю, що зустрічалися завжди у гарно оформлених приміщеннях — лише потім я зорієнтувалася, що ці квартири секта отримувала від своїх членів. Ця спільнота думки, дії страшенно мені подобалася. Вони мене переконали, а я повірила, що відшукала свою істинну сім’ю. І тепер — увага: вони переконали мене, що кровні зв’язки є тільки випадковістю. Що сім’я спроможна лише робити нещасливим і зв’язувати особистість на довгі роки. Вони нічого не робили силоміць, то я ходила за ними, шукала контакту. Коли їх не бачила, почувалась як наркоман без дози. 

Коли мій коханий уперше показав мені рубці на спині, я злякалася. Він обійняв мене й пояснив, що піддався спокусі, не витримав і мусив зазнати кари. Важко повірити, що незабаром і я різала себе бритвою, аби спокутувати вигадані провини. Це кохання звело мене на манівці. Я певна, що секти часто використовують природне для людини прагнення прийняття (акцептації) та любові. Щоб заслужити на похвалу, я лягала спати перед світанком і медитувала ночами, не їла, щоб очиститися духовно. Батьки раділи, бо з бунтівного пискатого підлітка я перетворилася та спокійну, милу донечку, яка виконувала всі доручення. Аж поки я зімліла на порозі своєї кімнати, й вони побачили сліди побиття — то була чергова кара, якої ми завдавали один одному взаємно.

 

Безпорадність

 

Пам’ятаю таку сцену. Мама повернулася з церкви, тоді багато розмовляли з нашим настоятелем. Вона підійшла й міцно мене обняла. Ми стояли так досить довго, перш ніж я почула, що вона шепоче «Під Твою милість…» Я стала плакати й вириватися. Відчувала, як щось мене від неї відриває, що то не я хочу звільнитися з її обіймів, а щось у мені. 

Тоді — може, уперше — до мене дійшло, що зі мною щось не так. Мої приятелі, моя нова сім’я дуже швидко відволікли мене від цієї думки. Вдома я була гостею. Коли мені сповнилося 18 років, сім’я зробила мені несподіванку: приїхали всі, навіть далекі родичі. Коли вони вручали мені подарунки, вітали та обіймали, у моїй кімнаті вже стояв спакований рюкзак. Я вийшла, в чому була, у святковій сукні, користуючись моментом, поки мене не помічали. Інколи я думаю: як же я могла бути така жорстока. Що вони відчували, з цим великим тортом, який не було кому порізати… А я зробила так, як мені сказали: не взяла жодних документів ані мобільника. «Залиш минуле за собою, — казав мій коханий. — Тепер ти народишся наново — для нас». На практиці це означало, що я зникла безслідно. На більш ніж три роки.

За цей час мої батьки, окрім того що повідомили поліцію, винайняли приватного детектива і самостійно шукали бодай якихось слідів. Вони опинилися під опікою психіатра після того, як знайшли у моєму комп’ютері лінки на форуми людей, які планують самогубство. Найважче все це зносив, здається, мій брат, то він організував в інтернеті групу людей для моїх пошуків.

 

Бог так хотів

 

Сьогодні я бачу це інакше: що мені це було потрібне, що Бог — той справжній — так усім розпорядився. Місце квартирування моєї «нової сім’ї» знаходилося за кілька вулиць від батьківського дому. Не знаю, як ми могли не зустрітися. Щоправда, я рідко виходила, мене радше вивозили, зокрема коли виявилося, що я вагітна. Мені настільки промили мізки, аж я без заперечень прийняла те, що народжуватиму вдома, без зовнішньої допомоги, аби злий світ не заплямував дитини. Зрештою, пояснювала мені дружина вчителя, жінки споконвіків народжували самі. 

Я швидко втратила дитя, думаю, що надірвалася, адже на спільноту треба було працювати, чи не так? А від коханого почула: ти, певно, згрішила, зробила щось справді страшне, бо викидень є покаранням. І попросив більше не повертатися до цієї теми. 

Мій душевний біль лікували працею. Я чимало їздила повсюди — виявилося, що маю дар налагоджувати знайомства. Таке добре, щире обличчя більше переконує в наших істинах, — так мене хвалили. Наш старший брат, званий учителем, людина безумовно розумна й напрочуд спритна, зумів знайти шлях до самого центру моєї душі. Він розмовляв так, що ти майже фізично відчував, як із тебе здирають чергові рівні лицемірства, обману, гріха. Один із групи колись сказав, що як почуєш правду про себе, то або підеш за нею, або на тебе чекає знищення, духовна смерть. Отже, навіщо чекати смерті, якщо ти вже й так мертвий? Ми не маємо вибору — ми, вибрані. Нас помітили. На шляху самовдосконалення немає обмежень швидкості. 

Я медитувала невпинно, майже не спала, працювала понад сили, втрачала апетит, а як ніхто не бачив, то плакала за померлою дитиною. Навіть не сумувала за минулим життям… Воно вже було не моїм.

 

Аж прийшов порятунок

 

На вулиці мене впізнав знайомий брата. Іронія долі: я намагалася вговорити його прийти на зустріч про методи очищення організму — це слугувало вербуванню та пошукам потенційних зацікавлених. Він сказав братові, й той також прийшов. Стояв там і дивився на мене, не відводячи погляду. Як скеля. Не відпустив мене вже ані на крок. Оселився поруч тільки для того, щоб вирвати мене з секти. Дискутував з учителем, із моїм нареченим, із кожним, хто хотів з ним говорити. Певно, дещо перелякав їх своєю рішучістю. Пробували вивозити мене, замикали, погрожували, якось навіть побилися. Сім’я вже не відступилася, а я була апатична, позбавлена почуттів, прагнень і мрій. Брат трусив мене і кричав: «Прокинься!» Зрештою, сім’я викрала мене й вивезла. Привели священика-друга, який відслужив екзорцизм. Учитель відшукав нас. Прийшли по мене — як по свою. Батьки викликали поліцію. Цей сценарій повторювався упродовж двох років. Вони не давали мені спокою навіть у лікарні та під час психотерапії. 

Тепер я мешкаю далеко від людей, які колись були моїм світом. Уникаю будь-якого контакту. Я отримала свободу, зірвала ланцюг і дякую Богові, що дав мені другий шанс. Хотіла б застерегти тих, хто вплутується в якісь дивні приятельсько-професійні стосунки: не варто. З секти можна вийти, але секта з людини ніколи не виходить. Вона немов отруєне тістечко: спершу приваблює, потім знищує. 

Люди кажуть, що є рани, які не гояться, — саме такі залишає секта. Я нікому сьогодні не вірю. Уникаю людей, спілкуюся дуже мало з ким. Сподіваюся, що зумію відробити згаяний час.

 
Катажина Войнаровська, deon.pl

Джерело:   КРЕДО

22.08.2013р. Б. / У річницю Фатімського об’явлення у Ватикані відбудеться Богородичний день

Останнє об’явлення Діви Марії у Фатімі відбулось 13 жовтня 1917 року. Цій даті буде присвячений Богородичний день, який 12 та 13 жовтня цього року відбудеться у рамках Року віри у Ватикані, в присутності Папи Франциска та за участю всіх асоціацій та церковних Рухів, які черпають натхнення з Марійної духовності.

 

Тема Марійного дня – «Блаженна та, що повірила» (Лк 1,45). Його організовує Папська Рада сприяння єдності християн. 

13 жовтня 1917 року Пресвята Богородиця в шостий і останній раз об’явилась трьом пастушкам – Лусії, Жасінті та Франціскові. Появи тривали від 13 травня 1917 року і через цих трьох дітей Божа Мати переказувала людству Свої перестороги. 

На бажання Святішого Отця справжня статуя Фатімської Богородиці (існує також декілька копій цієї статуї, які постійно здійснюють паломництво світом) буде привезена до Ватикану і виставлена для почитання вірними на площі святого Петра та в Марійному санктуарії Божественної Любові (Divino Amore) поблизу Риму. 

Папа Франциск глибоко почитає Пресвяту Богородицю. Достатньо згадати його приватні відвідини Марійної базиліки Санта Марія Мадджоре в Римі вже наступного дня після вибору на Папу, перед і після повернення з Всесвітнього дня молоді в Бразилії. Після свого обрання Папа Франциск звернувся до кардинала Жозе Полікарпо, тодішнього Патріарха Лісабону, з бажанням присвятити свій понтифікат Фатімській Богородиці. Це посвячення кардинал Жозе Полікарпо звершив у Фатімі 13 травня 2013 року. А під час Всесвітнього дня молоді в Бразилії, відвідуючи Марійний санктуарій в Апаресіді, Папа Франциск віддав свій понтифікат під покров Апаресідської Богородиці. 

За матеріалами: Радіо Ватикан 

Джерело:   КРЕДО 

21.08.2013р. Б. / Церковні шлюби виявились міцнішими за офіційні та «цивільні»

Серед пар, які реєстрували свій шлюб у РАГСі, 11% розлучень, серед «цивільних», тобто незареєстрованих шлюбів цей показник збільшується до 18%. Тим часом лише 6% пар, що брали шлюб у Церкві, згодом розійшлися.

 

Про це свідчать дані дослідження компанії GfK Ukraine, яке було проведене у липні цього року.

«Незважаючи на те, що близько 80% українців вважають себе християнами, церковному шлюбу віддають перевагу більшість населення лише у Західній Україні. Відповідно, у Західній Україні найменше людей, які розійшлись із своїми партнерами. Зважаючи на негативне ставлення Церкви до розлучень, можна припустити, що обвінчатись зважуються лише ті пари, які є найбільш впевненими у своїх почуттях», – коментує Інна Волосевич, старший дослідник GfK Ukraine, відповідальний за соціально-політичні дослідження. 

Загалос статистика свідчить, що 26% українців мають досвід спільного проживання у цивільному шлюбі (тобто проживають чи проживали з партнером або партнеркою разом як подружжя при веденні спільного господарства, але без реєстрації стосунків у РАГСi).

Цивільні шлюби є найбільш популярними в Києві, а також в Південному та Східному регіонах, церковні шлюби – в Західному регіоні. 

В церковний шлюб вступали 23% українців. 

Переважна більшість українців у віці старше 16 років (84%) перебувають чи перебували у офіційному шлюбі. 

16% українців не вступали в шлюб жодного типу, серед вікової категорії 16-30 років таких 54%, серед категорії 30-49 років таких вже лише 7%, а серед категорії старше 50-ти років – 2%. 

Дослідження проводилося на основі Омнібусу GfK Ukraine протягом 04–19 липня 2013 року.

Загальна вибірка опитування складає 1000 респондентів у віці старше 16 років на місяць. 

Вибірка є репрезентативною для населення України за статтю, віком, регіоном проживання та розміром населеного пункту. Опитування проводилось методом особистого інтерв'ю. 

Максимальна похибка – 3,1%.

За матеріалами: life.pravda.com.ua 

Джерело:   КРЕДО 

20.08.2013р. Б. / Через 380 років УГКЦ повернулась до Києва, – Патріарх Святослав

Триста вісімдесят років молитви і очікування, і цей день настав – наша Церква повернулася до Києва. Про це сказав у вітальному слові Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) під час Урочистої академії в Національному палаці мистецтв "Україна" з нагоди відзначення 1025-річчя Хрещення Русі-України та освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.

“Коли вчора прочани прибували на прощу, хтось з них мені сказав: “Як довго ми чекали на цей день!” Я почав замислюватися. Справді, на цей день ми довго чекали. Останнім катедральним собором нашої Церкви в Києві була Свята Софія. І саме цього року, коли освячуємо собор Воскресіння Христового, минає кругла дата – 380 років з того дня, коли нас було вигнано з собору і ми втратили катедральний храм у Києві. Це сталося 12 липня 1633 року, на свято Петра і Павла. І сьогоднішня урочиста академія буде переказом історії повернення нашої Церкви до стольного града Києва”, - зазначив у вітальному слові Предстоятель УГКЦ.

Блаженніший Святослав (Шевчук) також наголосив на важливості події освячення cобору, підкресливши, “що такими днями, як сьогодні, пишеться історія, і нашого народу, і нашої Церкви”.

“Хтось мені сказав, коли я йшов до цієї зали: “Ваше Блаженство, після сьогоднішнього пережитого освячення ми стали кращими людьми”. Думаю, що це один з найглибших досвідів, які ми спільно нині пережили”, - підкреслив Глава УГКЦ.

На сцені Палацу мистецтв “Україна” відбулася  містерія “Київська Церква: час – події – постаті” за участю Крилосного хору священиків Львівської архиєпархії УГКЦ, Ансамблю старовинної музики під керівництвом Костянтина Чечені, Ансамблю барокової музики “Хорея козацька”, Ансамблю української автентичної музики “Божичі”, муніципального хору “Київ”, Академічної чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького, сестер Тельнюк, Ніни Матвієнко, гуртів “Піккардійська терція” та “Скрябін”. Автори сценарію містерії - Сергій Проскурня і Тарас Бабенчук.

Своє привітання з нагоди освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового надіслав Президент України Віктор Янукович, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Джерело:   РІСУ

19.08.2013р. Б. / Віра — не декоративна річ. Катехиза Папи перед «Ангел Господній» (повний текст)

Дорогі брати і сестри! У сьогоднішній літургії ми почули слова з Послання до Євреїв: «Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри» (Євр. 12,1-2). 

 

Ці слова ми повинні особливим чином підкреслити в контексті Року віри. Будьмо ж і ми, під час цього року тримати погляд на Ісусі, бо віра, яка є нашим «так» синівським відносинам з Богом, походить від Нього: Він єдиний посередник в цьому відношенні між нами і нашим Отцем, який є в небі. Ісус це Син, а ми сини в Ньому. 

Слово Боже на цю неділю містить також і інше висловлювання Ісуса, яке нас вражає і вимагає пояснення, бо інакше може породити непорозуміння. Ісус каже учням: «Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ» (Лк 12,51). Що значить це? Це означає, що віра не є декоративною, орнаментною річчю; жити вірою не значить прикрасити життя невеликою кількістю релігії, як торт, який прикрашається кремом. Ні! Віра не така! Вона полягає у виборі Бога в якості базового життєвого критерію. Бог – це не порожнеча, Він не є нейтральним. Бог завжди позитивний, Бог – це любов, а любов завжди позитивна! Після того, як Ісус прийшов у світ, більше не можна жити так, ніби Бога не знаємо, ніби він пустир, абстрактність, виключно номінальне посилання. Ні! Бог має конкретне обличчя, має ім'я: Бог – це милосердя, вірність, життя, яке дарується всім нам. Тому Ісус каже: я прийшов, щоб принести розділ; це не означає, що Він прийшов, щоб розділити людей між ними, а навпаки: Ісус – наш мир, умиротворення. Але це не спокій кладовища! Цей спокій не нейтральний, не компроміс за всяку ціну. Слідувати за Ісусом означає відмовлятися від зла, егоїзму і вибирати добро, правду, справедливість, навіть, якщо це вимагає жертви і відмови від власних інтересів. І це ділить, ми знаємо, ділить навіть найсильніші зв'язки. Але будьмо уважні: це не Ісус ділить! Він дає критерій: жити для самих себе або жити для Бога та інших; примушувати до служіння або служити, підкорятися власному «я» чи Богу. Ось в якому сенсі Ісус є «знаком протиріччя» (Лк 2,34). 

Таким чином це слово Євангелія не дає дозволу на використання сили для захисту віри. Саме навпаки: справжня сила християнина – це сила правди і любові, яка веде до відмови від насильства. Віра і насильство – несумісні! Віра і насильство несумісні! А ось віра і сила йдуть поруч! Християнин не насильницький, а міцний. А якою міццю? Міццю смирення. Силою смирення й любові. 

Дорогі друзі, також серед близьких Ісуса були деякі, які в певній мірі не поділяли Його способу життя та проповіді, про що нам говорить Євангеліє (Мк 3,20-21). А ось Його Мати йшла за Ним вірно, тримаючи погляд свого серця на Ісусові, Синові Всевишнього і Його таємниці. Нарешті, також завдяки вірі Марії, близькі Ісуса стали частиною першої християнської громади (пор Ді 1,14). Попросімо Марію, щоб допомогла нам дивитися на Ісуса і завжди слідувати за Ним, навіть якщо це дорого нам коштуватиме. 

Після  молитви Ангел Господній Святий Отець попросив віруючих про молитву за жертв трагедії, яка сталася 16 серпня на Філіппінах, де в результаті зіткнення морських суден загинула велика кількість людей, а також за мир у Єгипті.

За матеріалами: Католицький Оглядач

 Джерело:   КРЕДО

19.08.2013р. Б. / Папа у Твіттері: Не можемо бути християнами неповний робочий день

 

Ми не можемо бути християнами неповний робочий день. Якщо Христос знаходиться в центрі нашого життя, то Він присутній у всьому, що ми робимо.

 
Такий твіт 19 серпня з’явився у папському акаунті в Твіттері.

Джерело:   КРЕДО

18.08.2013р. Б. / Яценюк побував на святкуванні Хрещення Русі «для людей», а не «для вельмож»

В урочистостях з нагоди освячення собору УГКЦ в Києві у неділю взяло участь більше 10 тисяч вірян з України та світу.

Про це повідомляє Радіо Свобода.

Як заявляли організатори, загалом до Києва на освячення собору прибули близько 15 тисяч прочан. Значній частині вірян не вистачило місця у храмі. Спеціально для них навколо собору встановили екрани з трансляцією богослужіння.

Під час церемонії освячення у вівтар храму вклали мощі святих.

Освячення собору УГКЦ. Фото прес-служби "Батьківщини"

Разом з тим, у богослужінні з нагоди освячення собору взяли участь голова політради ВО "Батьківщина" Арсеній Яценюк та депутати "Батьківщини", серед яких Андрій Іванчук, Лілія Гриневич, Олена Кондратюк, Микола Княжицький, Степан Кубів, Михайло Хміль, Максим Бурбак, Володимир Шкварилюк, Володимир Бойко, повідомляє прес-служба партії.

Освячення собору УГКЦ. Фото прес-служби "Батьківщини"

По завершенні служби Яценюк нагадав, як нещодавно в Києві відбувалося святкування річниці Хрещення Русі за участю офіційних осіб: "То було "святкування для вельмож", святкування для влади. А це – святкування для людей".

Голова політради "Батьківщини" підкреслив, що папа Франциск зробив церкву ближчою до людей, і це є ознакою її розвитку.

Освячення Собору відбулося з нагоди 1025-річчя Володимирового Хрещення, яке УГКЦ святкує у ці дні.

Джерело:   УКРАЇНСЬКА ПРАВДА